Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект
Стаття присвячена вивченню трансгенераційної пам’яті як ключового механізму передачі культурної спадщини. Через аналіз наукових джерел і власних польових досліджень робиться спроба простежити, як реліктові моделі поведінки, цінності та знання передаються від покоління до покоління, формуючи колектив...
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2024 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2024
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209281 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект / Л. Боса // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2024. — Вип. 23(26). — С. 97–103. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859650078181949440 |
|---|---|
| author | Боса, Л. |
| author_facet | Боса, Л. |
| citation_txt | Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект / Л. Боса // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2024. — Вип. 23(26). — С. 97–103. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| description | Стаття присвячена вивченню трансгенераційної пам’яті як ключового механізму передачі культурної спадщини. Через аналіз наукових джерел і власних польових досліджень робиться спроба простежити, як реліктові моделі поведінки, цінності та знання передаються від покоління до покоління, формуючи колективну пам’ять українців. Особливу увагу приділено антропологічному аспекту цього явища. Хоча термін «трансгенераційний» часто асоціюється з травматичними подіями, у цій статті розглядається ширший контекст. Зокрема, вказується на екстремальні ситуації, коли інстинктивні реакції, «програми виживання» часто домінують над раціональним мисленням. У публікації також розглядаються окремі механізми подолання наслідків травматичних подій, що закладені в культурі. Зазначається, що одним з важливих інструментів подолання таких наслідків є меморіальні практики. Відтак авторка зосереджується на символічних аспектах української традиційної культури, пов’язаних із культом предків і його сучасними відлуннями. Одним із ключових символів є поняття «дід» / «діди», що персоніфікує всіх пращурів і функціонує в ритуалах як форма колективної пам’яті. Цей образ – не лише архаїчний символ, а живий елемент традиції, що постійно переосмислюється в сучасних соціокультурних процесах. «Діди» як образ пам’яті виявляється на різних рівнях: у системі уявлень про зв’язок минулого, сьогодення та майбутнього, у структурі сімейних і календарних обрядів, художніх формах тощо. Отже, можна дійти висновку, що біологічні, психологічні та культурні фактори тісно взаємодіють, формуючи трансгенераційну пам’ять, а власне культура не лише передає знання й цінності, але й нині слугує інструментом адаптації до змін.
The article is devoted to the study of transgenerational memory as a key mechanism of cultural heritage transmission. An attempt is made to trace how relic models of behavior, values, and knowledge are transmitted from generation to generation, forming a collective memory of Ukrainians. The analysis of scientific sources and own field research is used. Special attention is paid to the anthropological aspect of this phenomenon. Although the term ”transgenerational” is often associated with traumatic events, the broader context is considered in the submitted article. In particular, extreme situations are indicated when instinctive reactions, ”survival programs”, often dominate over rational thinking. Separate mechanisms for overcoming the consequences of traumatic events embedded in culture are also considered. It is noted that memorial practices are one of the important tools for overcoming such consequences. Therefore, the authoress is focused on the symbolic aspects of Ukrainian traditional culture, related to the cult of ancestors and its modern echoes. The concept of ”grandfather” / “forefathers” is one of the key symbols. It personifies all ancestors and functions in rituals as a form of collective memory. This image is not just an archaic symbol, but a living element of tradition that is reinterpreted constantly in modern socio-cultural processes. ”Grandfathers” as an image of memory appears at different levels: in the system of ideas about the connection between the past, present, and future, in the structure of family and calendar rituals, artistic forms, etc. Thus, it is concluded that biological, psychological, and cultural factors closely interact, forming transgenerational memory, and culture itself transmits knowledge and values, while also serving as a tool for adapting to changes.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:32:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
97
УДК 316.7:316.74]:130.2(477)
DOI https://doi.org/10.15407/mue2024.23.097
ТРАНСГЕНЕРАЦІЙНА ПАМ’ЯТЬ ЯК ДЖЕРЕЛО
ІДЕНТИЧНОСТІ ТА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНЦІВ:
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Анотація / Abstract
Стаття присвячена вивченню трансгенераційної пам’яті як ключового механізму передачі
культурної спадщини. Через аналіз наукових джерел і власних польових досліджень робиться
спроба простежити, як реліктові моделі поведінки, цінності та знання передаються від поко-
ління до покоління, формуючи колективну пам’ять українців. Особливу увагу приділено ан-
тропологічному аспекту цього явища. Хоча термін «трансгенераційний» часто асоціюється з
травматичними подіями, у цій статті розглядається ширший контекст. Зокрема, вказується на
екстремальні ситуації, коли інстинктивні реакції, «програми виживання» часто домінують над
раціональним мисленням. У публікації також розглядаються окремі механізми подолання на-
слідків травматичних подій, що закладені в культурі. Зазначається, що одним з важливих ін-
струментів подолання таких наслідків є меморіальні практики. Відтак авторка зосереджується
на символічних аспектах української традиційної культури, пов’язаних із культом предків і його
сучасними відлуннями. Одним із ключових символів є поняття «дід» / «діди», що персоніфі-
кує всіх пращурів і функціонує в ритуалах як форма колективної пам’яті. Цей образ – не лише
архаїчний символ, а живий елемент традиції, що постійно переосмислюється в сучасних соціо-
культурних процесах. «Діди» як образ пам’яті виявляється на різних рівнях: у системі уявлень
про зв’язок минулого, сьогодення та майбутнього, у структурі сімейних і календарних обрядів,
художніх формах тощо. Отже, можна дійти висновку, що біологічні, психологічні та культурні
фактори тісно взаємодіють, формуючи трансгенераційну пам’ять, а власне культура не лише пе-
редає знання й цінності, але й нині слугує інструментом адаптації до змін.
Ключові слова: трансгенераційна пам’ять, колективна пам’ять, соціалізація, меморіальні
практики, культурна спадщина.
Бібліографічний опис:
Боса, Л. (2024) Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини
українців: антропологічний аспект. Матеріали до української етнології, 23 (26), 97–103.
Bosa, L. (2024) Transgenerational Memory as a Source of Ukrainian Identity and Cultural
Heritage: Anthropological Aspect. Materials to Ukrainian Ethnology, 23 (26), 97–103.
БОСА ЛЮБОВ
кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу «Український етноло-
гічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського
НАН України (Київ, Україна).
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-5381-8151
BOSA LIUBOV
a Ph.D. in History, a senior research fellow at the Ukrainian Ethnological Centre Department of
M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences
of Ukraine (Kyiv, Ukraine).
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-5381-8151
© Видавництво ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2024. Опубліковано на умовах відкритого доступу за
ліцензією CC BY-NC-ND (https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/)
98
The article is devoted to the study of transgenerational memory as a key mechanism of
cultural heritage transmission. An attempt is made to trace how relict models of behavior, values
and knowledge are transmitted from generation to generation, forming a collective memory of
Ukrainians. The analysis of scientific sources and own field research is used. Special attention is
paid to the anthropological aspect of this phenomenon. Although the term ”transgenerational” is
often associated with traumatic events, the broader context is considered in the submitted article.
In particular, extreme situations are indicated, when instinctive reactions, ”survival programs”
often dominate over the rational thinking. Separate mechanisms for overcoming the consequences
of traumatic events embedded in culture are also considered. It is noted that memorial practices are
one of the important tools for overcoming such consequences. Therefore, the authoress is focused on
the symbolic aspects of Ukrainian traditional culture, related to the cult of ancestors and its modern
echoes. The concept of ”grandfather” / “forefathers” is one of the key symbols. It personifies all
ancestors and functions in rituals as a form of collective memory. This image is not just an archaic
symbol, but a living element of tradition that is reinterpreted constantly in modern socio-cultural
processes. ”Grandfathers” as an image of memory appears at different levels: in the system of ideas
about the connection between the past, present and future, in the structure of family and calendar
rituals, artistic forms, etc. Thus, it is concluded that biological, psychological and cultural factors
closely interact, forming transgenerational memory, and culture itself transmits knowledge and
values as well as also serves as a tool for adapting to changes.
Keywords: transgenerational memory, collective memory, socialization, memorial practices,
cultural heritage.
Постановка проблеми. Трансгенера-
ційна пам’ять як феномен передачі пам’яті
про досвід, цінності, знання, поведінкові
моделі від одного покоління до іншого
є одним з багатогранних і суперечливих
об’єктів дослідження в гуманітарних на-
уках. Зокрема, розвиток постколоніаль-
них студій та міжнародних досліджень
Голокосту та Голодомору, які висвітлили
масштаби та наслідки масових травм, зна-
чно стимулювали дослідження впливу
травматичних подій на подальші поко-
ління. Однак вивчення трансгенераційної
пам’яті важливо розглядати і в ширшо-
му контексті: як фундаментальне дже-
рело ідентичності та культурної спадщи-
ни – одним із базових видів колективної
пам’яті. Це, по суті, концепція, що вказує
на трансмісію культури.
Актуальність дослідження трансге-
нераційної пам’яті зумовлена кількома
факторами. По-перше, це загальносвіто-
ве поширення значення культурної спад-
щини, особливо в контексті глобалізації,
міграційних процесів, воєнних дій. По-
друге, зростання обізнаності щодо впливу
травматичних подій на прийдешні поко-
ління стимулює дослідження механізмів
передавання та збереження пам’яті про
них. По-третє, сучасна Україна, пере-
живаючи вочевидь найскладніший період
історичного розвитку, надає унікальну
можливість для дослідження механізмів
передачі та збереження пам’яті про ці по-
дії, а також їх впливу на ідентичність та
культуру суспільства, що є критично важ-
ливим для побудови майбутнього.
Аналіз основних досліджень. Осно-
вою для розуміння трансгенераційної
пам’яті стали праці теоретиків Моріса
Хальбвакса [8], П’єра Нора [4], Карла
Юнґа [9]. М. Хальбвакс увів до наукового
апарату концепцію колективної пам’яті,
стверджуючи, що пам’ять формується в
соціальних групах і є результатом взаємо-
дії між індивідуальним і колективним до-
свідами. П. Нора своєю чергою досліджу-
вав місця пам’яті («lieux de mémoire») як
матеріальні й нематеріальні символи, що
зберігають історичну пам’ять суспільства.
Концепції Юнґа допомагають пояснити,
як травматичні події, культурні цінності
та емоційний досвід можуть успадкову-
ватися від одного покоління іншим через
колективне несвідоме та архетипи. Він
вважав, що колективне несвідоме є носі-
єм трансгенераційної пам’яті, яка впливає
на психічний стан і поведінку наступних
поколінь. У міждисциплінарних «memory
studies» і дотепер зважають на соціаль-
ний, культурний та психологічний вимі-
ри пам’яті [7; 12]. Учені наголошують,
що пам’ять – складний соціальний кон-
структ, який формується і трансформу-
ється у процесі взаємодії між покоління-
ми. Продуктивним для цих студій стало
також осмислення поняття «постпам’ять»
(Маріанна Гірш), яке описує пам’ять дру-
гого покоління про травматичні події, що
сталися до їх народження, але продовжу-
99
ють впливати на їхню ідентичність і сві-
домість [10]. Це пам’ять, яка формується
через розповіді, фотографії, фільми та
інші медіа, які передають досвід минулих
подій.
Однак, незважаючи на значний обсяг
досліджень, багато аспектів трансгенера-
ційної пам’яті залишаються недостатньо
вивченими.
Виклад основного матеріалу. Аналіз
міждисциплінарних наукових джерел до-
зволив визначити окремі механізми пере-
дачі пам’яті, які стосуються біологічних,
психологічних, соціокультурних аспек-
тів. Одним з таких неоднозначних про-
явів феномена трансгенераційної пам’яті
є атавізми – повернення до більш примі-
тивних, інстинктивних моделей поведін-
ки. Міждисциплінарний термін «атавізм»
походить від латинського слова «atavus»
і означає «пращур». У біології він вико-
ристовується для опису появи в людини
ознак, характерних для його віддалених
предків. У психології та соціальних на-
уках поняття атавізму поширюється на
повернення до архаїчних, інстинктивних
моделей поведінки в умовах кризи (що на-
очно продемонстровано і в сучасних реа-
ліях російсько-української війни).
За спостереженнями дослідників, основ-
ною причиною виникнення атавізмів ста-
ла активація прадавніх, інстинктивних
програм поведінки, що властиві нам через
еволюцію. Науковці висунули таку гіпо-
тезу: епігенетичні зміни, що відбуваються
під впливом стресу, можуть призвести до
активації генів, відповідальних за більш
примітивні форми поведінки. Нейроплас-
тичність мозку дозволяє формувати нові
нейронні зв’язки, що фіксують травма-
тичний досвід і сприяють повторенню
схожих реакцій у майбутньому. Водночас
і психологічні механізми проєкції, іден-
тифікації та перенесення уможливлюють
повторення предківських поведінкових
шаблонів [9].
Натомість культурні норми й цінності
пригнічують архаїчні поведінкові моделі,
але за кризових часів ті можуть знову на-
гадати про себе, у чому переконують пра-
ці фройдівської та юнґівської психоаналі-
тичних шкіл [9].
Як виявляються атавізми? Реагуючи
на загрозу, люди можуть ставати агресив-
нішими, захищаючи себе або своїх близь-
ких. Посилюється страх перед невідомим,
небезпекою, втратою. З’являється схиль-
ність наслідувати більшість, навіть якщо
це суперечить особистим переконанням.
Спостерігається повернення до переважно
таких дитячих форм поведінки: плачу, іс-
терик, виконання повторюваних дій, що
мають символічне значення і допомага-
ють позбутися тривоги. Прикладами ре-
гресивної атавістичної поведінки в історії
людства можуть бути масові паніки, релі-
гійний фанатизм, магічне мислення. Су-
часний світ – не виняток. Отже, стресові
ситуації на кшталт пандемій, війн, еконо-
мічних криз зазвичай провокують прояви
атавістичних реакцій. Однак найчастіше
така поведінка – не патологія, а захисна
реакція організму на екстремальну ситуа-
цію. Але ніщо не минає безслідно. Довго-
тривалий стрес може призвести до розви-
тку посттравматичних стресових розладів,
що проявляються у вигляді тривоги, де-
пресії, труднощів у соціальній взаємодії,
зниження здатності до емпатії, загальної
дезінтеграції та когнітивних порушень.
На думку дослідниці Андреа Хеннінг,
травматичний досвід – це не лише силь-
ний стрес, а глибоке переживання безпо-
радності перед загрозою, що суттєво по-
рушує сприйняття себе та світу [11].
Водночас культура через соціальні нор-
ми і правила, ритуали та обряди виконує
надважливу роль у регулюванні наших
інстинктів та імпульсів, пом’якшуючи
прояви атавізмів у різних життєвих си-
туаціях. Механізми передачі трансгенера-
ційної пам’яті тісно пов’язані з процесом
соціалізації. Людина народжується в пев-
ному культурному контексті, тож, напри-
клад, уявлення про нинішню війну вже
формують колективну пам’ять і надалі
впливатимуть на ставлення поколінь до
фундаментальних основ людського існу-
вання.
Культура створює для нас певні межі,
що допомагають упоратися із сильними
емоціями та виявити їх у соціально прий-
нятний спосіб. Усе це стосується й меморі-
альної культури – однієї з найважливіших
галузей у життєдіяльності людства. Так,
ритуали вшанування предків, що тісно
пов’язані з трансгенераційною пам’яттю,
є універсальним явищем, яке проявляєть-
ся в різних культурах унікальним чином.
Наприклад, календарний поминальний
цикл українців вміщує комплекс поми-
нальних днів, які випадають на певні на-
100
родні календарні дати, та спрямований на
те, щоб згадати всіх покійних членів сім’ї
та роду в цілому, встановлюючи умовний
зв’язок з ними. Ще донедавна в кален-
дарно-поминальному колі важливе місце
посідав обряд пошанування пращурів –
«Діди» (так називали і сам обряд, і пред-
ків, які, за народними уявленнями, були
наділені статусом покровителів, опікунів
через «правильний» перехід до іносвіту).
Вочевидь, це одна з найархаїчніших тра-
дицій, яка й донині почасти збережена
на Українському Поліссі, Підляшші, у
Білорусі, Аукштайтії1. Походять «Діди»
з дохристиянського балто-слов’янського
звичаю тризни, пов’язаного з культом
предків. Принагідно зазначимо, що всі ре-
гіональні вияви цього культу, за свідчен-
нями вчених, мають загальнослов’янську
та загальноєвропейську основу [5], а різ-
няться вони лише рівнем збереженості
відповідних даних і локальними формами
вираження тих чи тих уявлень.
Низка цих особливих днів у році су-
проводжувалася численними звичаями,
а сімейні та календарні обрядові практики
наскрізь пронизані поминальними моти-
вами. Число «українських дідів» зумов-
лене локальною традицією. Респонденти
з поліських теренів називали: «діди зимо-
ві», «діди різдвяні», «діди стрітенські»,
«діди великодні», «діди радовницькі»,
«діди пилипівські» «діди осінні», «діди
кузьми-дем’янові», «діди михайлівські»,
«діди дмитрові» і т. ін. Під час ритуалів
поховально-поминальної та календарно-
поминальної обрядовості передбачають
присутність невидимих предків, яких зга-
дують, закликають, зустрічають, году-
ють, задобрюють, випроводжають, але й
остерігаються тощо. Про них не казали:
«померлі». Тут вони – «діди», «родителі»,
«гості». У народних уявленнях недотри-
мання ритуалів поводження з ними про-
рокувало невдачі в родині чи господарстві.
Нині ж загалом в Україні комплекс
календарних поминальних днів є досить
редукованим. Так, в обстежених селах
Півдня та Сходу України респонденти
розповідали переважно лише про Про-
води через тиждень після Великодня [3].
Натомість на Чернігівському Поліссі на
поставлене запитання щодо поминальних
днів відповідали так: «Тепер же кажуть –
“родітєльська субота”, “вселенська” пра-
вільно по-рєлігіозному. А в нас раньше
казалі “будім́о сход́іться діди ́ помінать”»2;
«А в нас кажуть: “правити діди”»3.
Поминання «Дідів» у народній пам’яті
є неодмінним обов’язком кожної людини.
Нехтування ним вважалося неприпустимо
великим гріхом, що цілком підтверджує
міркування Я. Ассмана про те, що будь-
який важливий духовний чи матеріальний
елемент у житті спільноти, потрапляючи
до її пам’яті, відразу трансформується в
повчання, поняття, символ, де вони на-
бувають сенсу, стають елементом культур-
ної системи цілого суспільства [1]. Автор
зазначає, що поняття минулого виникає
тоді, коли усвідомлюється різниця між
учора та сьогодні. Смерть є «первинним
досвідом» для осмислення цієї різниці,
тож пов’язані з померлими спогади запо-
чатковують власну культуру, а ритуали –
також «фігури спогадів» – немовби під-
носяться над часом.
Колективна пам’ять, зафіксована межа-
ми календаря, свят і пам’ятних подій,
спроможна зберігати спільність групи та
впливати на побудову ідентичності. Ві-
зьмемо за приклад свідчення про відпо-
відне ставлення до обряду «Дзядов» у
Білорусі, коли його було переосмислено
в контексті національного відродження
та вшанування репресованих у 1937 році.
Саме це стало предметом нашої розмови
з Наталею Адамович, респонденткою з
Мінська, ще у 2014 році4. Вона розповіда-
ла, що «Дзяди», починаючи з 1988 року,
набули громадянсько-протестної значу-
щості: 2 листопада щорічно відбувалася
хода до народного меморіалу в урочищі
Куропати – місця масових розстрілів ста-
лінського режиму. На «Дзяди» 1989 року
на цьому ж місці було встановлено се-
миметровий “Хрест Страждань”. Проте
ставлення чинної влади до такого поша-
нування вкрай негативне5. Попри різні за-
борони, цей день і саме місце стали сим-
волом боротьби за незалежність, що було
яскраво представлено і в нещодавніх поді-
ях на білоруських теренах.
«Ніч розстріляних поетів» – художньо-
політична акція в Куропатах на «Дзяди» у
2020 році – була одним з важливих знаків
спротиву диктатурі сучасної влади. Ганна
Северинець, білоруська письменниця, яка
відкрито виступала на всіх заходах, на
своїй сторінці у фейсбуку тоді писала про
«недовершену революцію»: «Курапаты ня
могілкі, гэта наша вышыня і эпіцэнтар
101
таго, што цяпер адбываецца. І гэтую
вышыню грамадзтва павінна было ўзяць
з боем праз пакуты, кроў і жах на полі».
Ще один приклад художнього втілення
народної традиції – створення драматич-
ної поеми «Дзяди» Адамом Міцкевичем,
яка у ХIХ ст. стала фактором піднесення
народної пам’яті поляків і надихала на
спротив царській росії. І вже в середи-
ні 1960-х років п’єса Міцкевича, яку по-
ставив знаний режисер Казімеж Деймек,
знову повертала пам’ять полякам, за що
тодішнє партійне керівництво ухвалило
рішення – заборонити будь-які подальші
покази цього твору.
Драматична поема А. Міцкевича «Дзя-
ди», її мотиви та образи виразно відбилися
у творчості багатьох представників україн-
ської культури ХІХ ст. та пізнішого часу.
Цей непересічний твір мав велику вагу й
у художньому світі Тараса Шевченка [2].
Якщо для А. Міцкевича ритуал «Дзяди»
набув національного містеріального ха-
рактеру, то в Т. Шевченка однією з таких
«фігур пам’яті» був образ могил. «Діди ле-
жать, а над ними Могили синіють» у пое-
мі «Гайдамаки». І в «Розритій могилі»
(реакції на перші розкопки, організовані
імперською владою) гнівно протестує: мо-
гили мої милі / москаль розриває.
Відтоді не одне покоління українців,
сприйнявши ці архетипічні заклики, ста-
вало до спротиву. У спадщині українсько-
го генія, вже безвідносно до деталізації
народних обрядових дійств, тема пред-
ковічної народної пам’яті стала наскріз-
ною у всій творчості, отримавши поетич-
не узагальнення у визначному посланні
«І мертвим, і живим, і ненародженим…».
Як влучно написав П. Куліш, «Шевченко
перше всіх запитав наші німі могили, що
вони таке, і одному тілько йому дали вони
ясну, як боже слово, одповідь». Для по-
ета – це могили лицарів, символи колиш-
ньої слави й волі; він їх називає «предко-
вічними», «святими» [6]. Тому очевидно,
що ця «фігура пам’яті» (корелюючи з
поняттям «місце пам’яті», за П. Нора),
пов’язуючись із культом предків, є архе-
типно актуалізованим образом. Він поста-
вав у міфопоетичній свідомості спільнот,
живив творчість найвидатніших націо-
нальних митців, відтворюється і функціо-
нує в колективних практиках сьогодення.
«Діди» / предки як «фігура пам’яті»
виявляються і в сучасних українських
реаліях на рівні різних соціокультурних
практик. Наведемо кілька спостережень.
Свого часу майданівський дискурс і
найгарячіші події на Сході України висві-
тили виразну роль затребуваних історич-
них зразків, повернення до національних
святинь. Спілкуючись із учасниками тих
подій, доводилося чути рефлексії щодо
значущості названих категорій, особливо
виразно це відчувалося у 2014–2017 роках.
Ще 2011 року під час експедиції на Дніпро-
петровщину та Херсонщину ми зустрілися
з місцевою ініціативою молоді, яка згодом
оформилася у громадський проєкт «Під-
німемо козацькі хрести». Його ініціатор
разом з підопічними юними членами спіль-
ноти протягом тривалого часу впорядкову-
вав зруйновані козацькі поховання в усій
окрузі колишнього Апостолівського району
Дніпропетровської області. Тоді наш спів-
розмовник поділився своїми міркуваннями
щодо значення цієї діяльності з відновлен-
ня історичної пам’яті особисто для нього:
«Мабуть, ті речі, які от мене турбують,
вони в мені живуть, і хочеш-не-хочеш ти з
ними якось (ну не завжди воно якось тобі і
комфортно, але ти мусиш щось виконува-
ти, якийсь хрест тобі давали). Я до чого
веду? Оці могили – це не просто… Ми за-
раз якось з ними [предками. – Л. Б.] цей
зв’язок установлюємо»6.
У грудні 2013 – березні 2014 року він
був на Київському Майдані, дістав по-
ранення, добровольцем пішов на фронт.
Повернувшись, започаткував уже нову
всеукраїнську ініціативу: «Людина живе
доти, доки її пам’ятають». Від початку
широкомасштабного вторгнення росіян
знову боронить Україну.
Інший респондент (волонтер) на Запо-
ріжжі, відповідаючи на запитання щодо
найважливішого для нього місця в селі,
повів на кладовище, де розповідав про
своїх предків: «Кладовище – це, мабуть,
найбільш важливе для мене пам’ятне міс-
це. <…> Звісно, щороку поминки. [Коли
вас уперше взяли на гробки?] Це років з
п’яти, мабуть, пам’ятаю. Як і всі діти,
я дуже запам’ятав це. І воно, мабуть,
і досі живе в мені»7.
Чимало прикладів особистого повер-
нення до родової спадщини нині можна
знайти в популярних блогах, на сторінках
фейсбуку. Так, учасникам громадської
організації з Кіровоградщини, що має
символічну назву «Баба Єлька», вдало-
102
ся створити контент, яким зацікавилися
представники всіх поколінь. Одна з учас-
ниць – Інна Тільнова – власну мотивацію
до цієї діяльності пояснила так: «Після
смерті баби Соні я раптом усвідомила,
що дуже багато інформації про життя
моїх діда і баби втрачено назавжди…
Я дуже переживаю, на якому матеріа-
лі буде “вирощуватися” мій син. Мені б
хотілося, щоб він був оточений україн-
ськими культурними маркерами, щоб у
Кропивницькому було місце, куди його
можна було привести і показати: ось та-
кими були твої предки, ось такий одяг
вони носили, ось тут козацтво, ось там
російська імперія, ось тут – ти, украї-
нець»8.
Ініціатива молоді, що трансформува-
лася в масштабний проєкт «Баба Єлька»,
очевидно, була спричинена внутрішньою
потребою; інформацію важливо було зна-
йти насамперед для себе і сім’ї, що безпо-
середньо стосується цієї «фігури пам’яті»
про свій родовід (у цьому разі ключове
слово – «баба»).
Широкий резонанс, що його отримує
нині діяльність «Баби Єльки», передусім
був викликаний значущим для всіх фоку-
суючим образом, який відразу збентежив
середовище. Численні дописувачі почали
ділитися власними спогадами про своїх
предків. У кожного виявилася «своя баба
Єлька». Так цей образ став збірним для
Кіровоградщини, і цілком імовірно, що
поповнив арсенал колективної пам’яті міс-
цевої спільноти.
Можна навести ще чимало подібних
прикладів, проте безсумнівно, що всі
вони спроможні репрезентувати особли-
вості трансгенераційної пам’яті, яку мож-
на виявити на рівні системи уявлень про
неподільну єдність і взаємозв’язок мину-
лого, сьогодення та майбутнього; на рівні
структури календарних, сімейних обрядо-
вих комплексів; на рівні художніх форм,
які застосовуються національними твор-
цями для піднесення власного народу; на
рівні локального функціонування в сучас-
них практиках із відновлення культурно-
історичної пам’яті та зміцнення ідентич-
ності.
Висновки. Отже, можна припустити,
що біологічні, психологічні та культурні
фактори тісно взаємодіють, формуючи
трансгенераційну пам’ять. Культура не
лише передає знання й цінності, але й
править за інструмент адаптації до змін.
До того ж ритуали, міфи, соціальні норми
(як утілення культурної спадщини) допо-
магають нам упоратися зі стресом і вияв-
ляти свої емоції в соціально прийнятний
спосіб. Особливо актуальним це є за умов
сучасних викликів, коли травматичні по-
дії стають частиною колективної пам’яті.
Примітки
1 Аукштайтія – один із п’яти регіонів Литви, що охоплює територію на північному сході держави,
а також прикордоння Латвії та Білорусі. У перекладі з литовської назва буквально означає «Верхови-
на», бо є найвищим регіоном Литви.
2 Записала Л. Боса у червні 2019 р. у с. Косачівка Козелецького р-ну (нині Чернігівського р-ну)
Чернігівської обл. від Ольги Степанівни Глей, 1950 р. н.
3 Записала Л. Боса у червні 2019 р. у с. Косачівка Козелецького р-ну (нині Чернігівського р-ну)
Чернігівської обл. від Миколи Демидовича Сірого, 1944 р. н.
4 Записала Л. Боса 4 листопада 2014 р. у м. Мінську Республіки Білорусь від Наталії Адамович.
5 Уже через рік довелося в цьому пересвідчитися, коли білоруські колеги відмовляли мене (на ви-
словлене бажання відвідати урочище Куропати) йти туди.
6 Записала Л. Боса у вересні 2011 р. у м. Зеленодольську Дніпропетровської обл. від Миколи Пе-
тровича Павлюченка, 1970 р. н.
7 Записала Л. Боса 3 вересня 2018 р. у с. Гусарка Більмацького р-ну (нині Пологівського р-ну) За-
порізької обл. від Михайла Павленка, 1990 р. н.
8 Записала Л. Боса 20 вересня 2020 р. у м. Кропивницькому від Інни Тільнової, 1988 р. н.
Джерела та література
1. Ассман Я. Культурная память. Письмо, память о прошлом и политическая идентичность в
высоких культурах древности. Москва, 2004. 368 с.
103
2. Гуменюк В. Драматична поема Адама Міцкевича «Дзяди» в потрактуваннях Івана Франка.
Київські полоністичні студії. 2017. Т. XXIX. С. 218–223.
3. Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних ма-
теріалів. Т. 5. Поховально-поминальні звичаї та обряди / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України ;
ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. Київ, 2020. 464 с.
4. Нора П. Теперішнє, нація, пам’ять. Київ : Кліо, 2014. 272 с.
5. Конобродська В. Поліський поховальний і поминальні обряди. Етнолінгвістичні студії. 2007.
Т 1. 356 с.
6. Куліш П. Чого стоїть Шевченко яко поет народній. Основа. 1861. № 3. С. 25–32.
7. Кісь О. Колективна пам’ять та історична травма: теоретичні рефлексії на тлі жіночих спогадів
про Голодомор. У пошуках власного голосу. Усна історія як теорія, метод та джерело / за ред. Г. Грін-
ченко, Н. Ханенко-Фрізен. Харків, 2010. С. 171–191.
8. Хальбвакс М. Социальные рамки памяти. Москва : Новое издательство, 2007. 348 с.
9. Юнг К. Психологія несвідомого. Київ : Центр учбової літератури, 2022. 404 с.
10. Hirsch M. The Generation of Postmemory: Writing and Visual Culture After the Holocaust. Columbia
University Press, 2012. 320 p.
11. Henning A. Trauma and antroposophical psychotherapy. URL : https://www.anthromedics.org/PRA-
1018-EN.
12. The Collective Memory Reader / ed. Olick J., Vinitzky-Seroussi V., Levy D. Oxford University Press,
2011. 528 p.
References
1. ASSMAN, Jan. Cultural Memory. Writing, Memory of the Past, and Political Identity in the High Cultures of
Antiquity. Moscow, 2004, 368 pp. [in Russian].
2. HUMENIUK, Viktor. Adam Mickiewicz’s Dramatic Poem “Grandfathers” in the Interpretations of
Ivan Franko. Kyiv Polonist Studies, 2017, vol. 29, pp. 218–223 [in Ukrainian].
3. SKRYPNYK, Hanna, ed.-in-chief. An Ethnographic Image of Modern Ukraine: A Corpus of Expeditionary
Folklore and Ethnographic Sources. Vol. 5: Funeral and Commemoration Customs and Rites. NAS of Ukraine;
M. Rylskyi IASFE. Kyiv, 2020, 464 pp. [in Ukrainian].
4. NORA, Pierre. Present, Nation, Memory. Translated from French by Andrii RIEPA. Kyiv: Klio, 2014,
272 pp. [in Ukrainian].
5. KONOBRODSKA, Valentyna. Funeral and Memorial Rites of Polissia. NAS of Ukraine. Ukrainian
Language Institute, Ivan Franko Zhytomyr State University, The Center of Ethnolinguistic Studies. Zhytomyr:
Polissia, 2007. Vol. 1: Ethnolinguistic Studies, 356 pp. [in Ukrainian].
6. KULISH, Panteleimon. What is Shevchenko Worth as a Folk Poet. Basis, 1861, no. 3, pp. 25–32
[in Ukrainian].
7. KIS, Oksana. Collective Memory and Historical Trauma: Theoretical Reflections on the Background
of Women’s Memories of the Holodomor. In: Helinada HRINCHENKO, Natalia KHANENKO-FRIESEN,
eds. Searching for the Own Voice. Oral History as the Theory, Method and Source. Kharkiv, 2010, pp. 171–191
[in Ukrainian].
8. HALBWACHS, Maurice. Social Framework of the Memory. Moscow: New Publishing House, 2007,
348 pp. [in Russian].
9. JUNG, Carl. Psychology of the Unconscious. Kyiv: Center for Educational Literature, 2022, 404 pp.
[in Ukrainian].
10. HIRSCH, Marianne. The Generation of Postmemory: Writing and Visual Culture After the Holocaust.
Columbia University Press, 2012, 320 pp. [in English].
11. HENNING, Andrea. Trauma and Antroposophical Psychotherapy [online]. Available from: https://
www.anthromedics.org/PRA-1018-EN [in English].
12. OLICK, Jeffrey, Vered VINITZKY-SEROUSSI, Daniel LEVY, eds. The Collective Memory Reader.
Oxford University Press, 2011, 528 pp. [in English].
Отримано / Received 01.10.2024
Рекомендована до друку / Recommended for publishing 10.12.2024
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-209281 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:32:46Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Боса, Л. 2025-11-17T11:22:44Z 2024 Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект / Л. Боса // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2024. — Вип. 23(26). — С. 97–103. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209281 316.7:316.74]:130.2(477) https://doi.org/10.15407/mue2024.23.097 Стаття присвячена вивченню трансгенераційної пам’яті як ключового механізму передачі культурної спадщини. Через аналіз наукових джерел і власних польових досліджень робиться спроба простежити, як реліктові моделі поведінки, цінності та знання передаються від покоління до покоління, формуючи колективну пам’ять українців. Особливу увагу приділено антропологічному аспекту цього явища. Хоча термін «трансгенераційний» часто асоціюється з травматичними подіями, у цій статті розглядається ширший контекст. Зокрема, вказується на екстремальні ситуації, коли інстинктивні реакції, «програми виживання» часто домінують над раціональним мисленням. У публікації також розглядаються окремі механізми подолання наслідків травматичних подій, що закладені в культурі. Зазначається, що одним з важливих інструментів подолання таких наслідків є меморіальні практики. Відтак авторка зосереджується на символічних аспектах української традиційної культури, пов’язаних із культом предків і його сучасними відлуннями. Одним із ключових символів є поняття «дід» / «діди», що персоніфікує всіх пращурів і функціонує в ритуалах як форма колективної пам’яті. Цей образ – не лише архаїчний символ, а живий елемент традиції, що постійно переосмислюється в сучасних соціокультурних процесах. «Діди» як образ пам’яті виявляється на різних рівнях: у системі уявлень про зв’язок минулого, сьогодення та майбутнього, у структурі сімейних і календарних обрядів, художніх формах тощо. Отже, можна дійти висновку, що біологічні, психологічні та культурні фактори тісно взаємодіють, формуючи трансгенераційну пам’ять, а власне культура не лише передає знання й цінності, але й нині слугує інструментом адаптації до змін. The article is devoted to the study of transgenerational memory as a key mechanism of cultural heritage transmission. An attempt is made to trace how relic models of behavior, values, and knowledge are transmitted from generation to generation, forming a collective memory of Ukrainians. The analysis of scientific sources and own field research is used. Special attention is paid to the anthropological aspect of this phenomenon. Although the term ”transgenerational” is often associated with traumatic events, the broader context is considered in the submitted article. In particular, extreme situations are indicated when instinctive reactions, ”survival programs”, often dominate over rational thinking. Separate mechanisms for overcoming the consequences of traumatic events embedded in culture are also considered. It is noted that memorial practices are one of the important tools for overcoming such consequences. Therefore, the authoress is focused on the symbolic aspects of Ukrainian traditional culture, related to the cult of ancestors and its modern echoes. The concept of ”grandfather” / “forefathers” is one of the key symbols. It personifies all ancestors and functions in rituals as a form of collective memory. This image is not just an archaic symbol, but a living element of tradition that is reinterpreted constantly in modern socio-cultural processes. ”Grandfathers” as an image of memory appears at different levels: in the system of ideas about the connection between the past, present, and future, in the structure of family and calendar rituals, artistic forms, etc. Thus, it is concluded that biological, psychological, and cultural factors closely interact, forming transgenerational memory, and culture itself transmits knowledge and values, while also serving as a tool for adapting to changes. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Розвідки та матеріали Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект Transgenerational Memory as a Source of Ukrainian Identity and Cultural Heritage: Anthropological Aspect Article published earlier |
| spellingShingle | Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект Боса, Л. Розвідки та матеріали |
| title | Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект |
| title_alt | Transgenerational Memory as a Source of Ukrainian Identity and Cultural Heritage: Anthropological Aspect |
| title_full | Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект |
| title_fullStr | Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект |
| title_full_unstemmed | Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект |
| title_short | Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект |
| title_sort | трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект |
| topic | Розвідки та матеріали |
| topic_facet | Розвідки та матеріали |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209281 |
| work_keys_str_mv | AT bosal transgeneracíinapamâtʹâkdžereloídentičnostítakulʹturnoíspadŝiniukraíncívantropologíčniiaspekt AT bosal transgenerationalmemoryasasourceofukrainianidentityandculturalheritageanthropologicalaspect |