Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів
У статті стверджується, що історико-географічний образ теренів сучасної України сформувався в уявленні освічених західноєвропейців пізньоантичної доби та візантійців під впливом праць давньогрецьких і римських авторів. Надчорномор’я і суміжні регіони залишалися майже незмінними на ментальній мапі ба...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Історико-географічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Дата: | 2022 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209295 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів / С. Трубчанінов // Історико-географічні дослідження в Україні. — 2022. — Число 16. — С. 109-133. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859726383141355520 |
|---|---|
| author | Трубчанінов, С. |
| author_facet | Трубчанінов, С. |
| citation_txt | Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів / С. Трубчанінов // Історико-географічні дослідження в Україні. — 2022. — Число 16. — С. 109-133. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історико-географічні дослідження в Україні |
| description | У статті стверджується, що історико-географічний образ теренів сучасної України сформувався в уявленні освічених західноєвропейців пізньоантичної доби та візантійців під впливом праць давньогрецьких і римських авторів. Надчорномор’я і суміжні регіони залишалися майже незмінними на ментальній мапі багатьох поколінь європейців. Навіть оповідаючи про актуальні і сучасні їм явища, історики, географи, політики пізньої Римської імперії, раннього західноєвропейського середньовіччя та Візантії передусім спиралися на праці Геродота, Страбона, Птолемея та інших відомих інтелектуалів минулого. Зокрема, Амміанус Марцеллінус, якого називають «останнім великим істориком Риму», у своїх географо-етнографічних екскурсах до праці «Res gestae» описує Надчорномор’я так, ніби там мешкали ті ж самі племена, що й два-чотири-шість століть тому. Парадоксально, але власні спостереження цей автор відклав на другий план.
На початку V ст. Паулус Оросіус створив працю, яка на багато століть стала джерелом наслідування при описові різних частин світу. Великою популярністю користувалися також твори Ісідоруса, особливо його 20-томна праця «Etymologiarum». Ісідорус висловив чимало суджень щодо походження та найменування різних народів. У зв’язку з переселенням у Надчорномор’я германських племен готів терени сучасної України потрапили в поле зору істориків Кассіодоріуса та Йорданіса. Їхні твори містять низку історико-географічної інформації.
Походження і географічна сутність деяких топонімів та етнонімів Надчорномор’я розкривається в етимологічному довіднику Стефаноса Візантійського «Ethnica». Джерелом його інформації були праці істориків, географів і поетів архаїчної доби, кла- сичного та елліністичного періодів.
Весь відомий у пізній античності світ був описаний невідомим географом у «Космографії» на початку VIII ст. у Равенні в Італії. Важливе місце у творі займала історико-географічна інформація про терени сучасної України. Порівняно з попередниками авторові більше відомо про заселення берегів Понту, він називає 33 міста в країні Боспоранії.
Article states that the historical-geographic image of the territory of modern Ukraine has been formed in Western European intellectual imagination in the era of late antiquity under the influence of ancient Greek and Roman authors. Even when historians, geographers, politicians of the late Roman Empire, the early Western European Middle Ages and Byzantium were talking about ongoing events, they primarily relied on the works of Herodotus, Strabo, Ptolemy Claudius Ptolemy and other famous intellectuals of the past. Ammianus Marcellinus in his geographical and ethnographic excursions to the work “Res gestae” described the land above the Black Sea as the place of inhabitance of the same tribes which had lived there two, four or six centuries ago.
In early V cent. AD Paulus Orosius created a work that became a source of imitation for many centuries describing different parts of the world. The works of Isidorus Hispalensis were also very popular, especially his “Etymologiarum”. Isidorus expressed many testimonies about the origin and names of certain peoples. In connection with the migration of Germanic Goth tribes to the Black Sea region, the Ukrainian territories became of a great interest to historians Cassiodorius Senator and Iordanis.
The origin and geographical essence of some toponyms and ethnonyms of the Black Sea region were revealed in Stephan’s of Byzantium etymological reference book “Ethnica”. Works of historians, geographers and poets of the Archaic, Classical and Hellenistic periods were his sources of information. His successors paid more attention to events that were closer to them in time. In addition, in the later etymological dictionaries of Byzantine authors, much less space was allocated to the historical and geographical characteristics of the lands above the Black Sea.
The entire world known in late antiquity was described by an unknown geographer at the beginning of the VIII-th century in Ravenna, Italy. Compared to his predecessors, the author of “Ravenna Cosmography” knew more about the settlement of the shores of Pontus.
|
| first_indexed | 2025-12-01T11:14:08Z |
| format | Article |
| fulltext |
Історична географія
109
Сергій Трубчанінов
кандидат історичних наук, доцент
кафедри історії України Кам’янець-Подільського
національного університету імені Івана Огієнка
E-mail: trubtschaninov@gmail.com
ORCID: 0000
ТЕРИТОРІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ ДОБИ
ВЕЛИКОГО ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ В ІСТОРИКО�
ГЕОГРАФІЧНІЙ ВІЗІЇ ПІЗНЬОАНТИЧНИХ АВТОРІВ
УДК 001.9(477)“03/06”
У статті стверджується, що історико-географічний образ теренів сучасної Укра-
їни сформувався в уявленні освічених західноєвропейців пізньоантичної доби та візан-
тійців під впливом праць давньогрецьких і римських авторів. Надчорномор’я і суміжні
регіони залишалися майже незмінними на ментальній мапі багатьох поколінь євро-
пейців. Навіть оповідаючи про актуальні і сучасні їм явища, історики, географи, полі-
тики пізньої Римської імперії, раннього західноєвропейського середньовіччя та Візантії
передусім спиралися на праці Геродота, Страбона, Птолемея та інших відомих інте-
лектуалів минулого. Зокрема, Амміанус Марцеллінус, якого називають «останнім вели-
ким істориком Риму», у своїх географо-етнографічних екскурсах до праці «Res gestae»
описує Надчорномор’я так, ніби там мешкали ті ж самі племена, що й два-чотири-
шість століть тому. Парадоксально, але власні спостереження цей автор відклав на
другий план.
На початку V ст. Паулус Оросіус створив працю, яка на багато століть стала
джерелом наслідування при описові різних частин світу. Великою популярністю
користувалися також твори Ісідоруса, особливо його 20-томна праця «Etymologiarum».
Ісідорус висловив чимало суджень щодо походження та найменування різних народів.
У зв’язку з переселенням у Надчорномор’я германських племен готів терени сучасної
України потрапили в поле зору істориків Кассіодоріуса та Йорданіса. Їхні твори міс-
тять низку історико-географічної інформації.
Походження і географічна сутність деяких топонімів та етнонімів Надчорномор’я
розкривається в етимологічному довіднику Стефаноса Візантійського «Ethnica».
Джерелом його інформації були праці істориків, географів і поетів архаїчної доби, кла-
сичного та елліністичного періодів.
Весь відомий у пізній античності світ був описаний невідомим географом у «Кос-
мографії» на початку VIII ст. у Равенні в Італії. Важливе місце у творі займала істо-
рико-географічна інформація про терени сучасної України. Порівняно з попередниками
авторові більше відомо про заселення берегів Понту, він називає 33 міста в країні
Боспоранії.
Ключові слова: ментальна мапа, Надчорномор’я, Амміанус Марцеллінус, Паулус
Оросіус, Ісідорус Севільський, Кассіодоріус, Йорданіс, Географ Равеннський, Стефанос
Візантійський.
© Сергій Трубчанінов, 2022
Трубчанінов Сергій
110
к відомо, у добу Великого переселення народів (IV–VII ст.) терени
сучасної України набули великої геополітичної ваги, адже саме
звідси розпочався рух племен, що запустив процеси, які призвели
до падіння Західної Римської імперії та започаткували новий етап всесвіт-
ньої історії. Для дослідників, які вивчають цей період історії України, а
також пізньої Римської імперії та раннього європейського середньовіччя,
важливе значення мають праці представників пізньоантичної писемної
традиції (римських та візантійських істориків, географів, поетів і теоло-
гів). Класифікуючи корпус писемних джерел, в яких є свідчення і факти з
воєнної, політичної історії та дипломатичних стосунків західних гунів, які
відіграли протягом V ст. одну з ключових ролей у відносинах між Захід-
ною Римською імперією й варварським світом, український дослідник
Ярослав Яновський до найбільш раннього пласту античних джерел відніс
історико-географічні опуси, які вирізняються сутнісно-жанровими озна-
ками1.
Незважаючи на те, що твори багатьох пізньоантичних авторів дійшли
до нас повністю чи частково мовою оригіналу, а також у перекладах
європейськими мовами з ґрунтовними коментарями, їх видань україн-
ською не існує. Єдиним винятком можна вважати авторський переклад
фрагментів твору Менандроса Протіктора2 (грец.: Μένανδρος Προτήκτωρ;
———————
1 Яновський, Я. Відображення воєнно-політичної історії західних гунів в античних
та ранньосередньовічних джерелах // Питання стародавньої та середньовічної історії,
археології й етнології : зб. наук. пр. / Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. 2016.
Т. 1. С. 27.
2 Зазвичай, його ім’я передають українською як Менандр Протектор. Проте в
даному випадку, так само і далі при написані імен, етнонімів чи географічних об’єктів я
надаю перевагу їх максимальній близькості до транскрипції з давньогрецької чи латини.
Свого часу видатний український мовознавець, поліглот Андрій Білецький (1911–1995),
пояснюючи принципи перекладу праці Геродота українською, підкреслював, що між
звуковим складом давньогрецької та сучасної української мови є досить значна різниця.
Традиційно в нас усі дифтонги перетворювали на монофтонги і цим «обезбарвлювали»
давньогрецький вокалізм; складною є справа з передачею давньогрецьких приголосних;
є труднощі з адаптацією грецьких власних імен та назв до «сучасних» норм нашої мови.
Коли ж назви міст у підручниках історії та географії читаються як Афіни, Фіви,
Херсонес, то мусимо так їх писати, зазначав А. Білецький, хоча правильно було б –
Атенай, Тебай, Херсонесос (див.: Білецький А. Передмова // Геродота Турійця з
Галікарнасса «Історій» книг дев’ять, що їх називають музами / перекл., передм. та прим.
А. О. Білецького. Київ : Наукова думка, 1993. С. 11–12). Однією з новацій нового
українського правопису, затвердженого Кабінетом Міністрів України 22 травня 2019 р.,
є правило передачі буквосполучення th у словах грецького походження, що допускає
орфографічну варіантність на зразок: Афіни і Атени, Борисфен і Бористен, Демосфен і
Демостен (§ 123). Пропонуючи свою адаптацію грецьких і латинських власних імен та
Я
Історична географія
111
бл. 524 – бл. 606) київської дослідниці Олесі Жданович3. Не можна також
не згадати українського вченого-тюрколога Олександра Гаркавця (з 1988 р.
мешкає в Казахстані), який опублікував корпус свідчень античних і візан-
тійських джерел про Великий Степ в перекладі російською4.
Мета пропонованої статті полягає в дослідженні уявлень про терени
Надчорномор’я і суміжних регіонів, які складають територію сучасної
України, в добу Великого переселення народів у історико-географічній
візії пізньоантичних авторів. При цьому увагу зосереджено головним
чином на працях, які стали знаковими в пізній римській, візантійській та
ранньосередньовічній історіографії. Незважаючи на те, що розповіді про
територію сучасної України у творах вказаних авторів нерідко «прикра-
шаються» різними міфами, байками та історичними анекдотами, зафіксо-
вана в них інформація є цінним джерелом для реконструкції етнічної та
політичної мапи Надчорномор’я і суміжних регіонів у IV–VII ст., а також
і в більш ранній період.
Історіографія ХІХ–ХХ ст., дотична темі дослідження, доволі обширна
та досить непогано проаналізована в спеціальній розвідці Я. Яновського5.
У той же час існує ціла низка праць сучасних зарубіжних дослідників, з
якими українські історики не знайомі. В першу чергу необхідно згадати
британського фахівця з історії пізньоантичного періоду, на даний час
професора античної історії Університету Лестера (з 2017) Енді Мерріллса.
В 2005 р. (на той час він викладав у Королівському коледжі Кембридж-
ського університету) з’явилося друком його дослідження «Історія та гео-
графія за Пізньої Античності», в якому проаналізовано історико-геогра-
фічні погляди Оросіуса, Йорданіса, Ісідоруса Севільського та «шанова-
ного» Бєди6.
Одним із найавторитетніших дослідників історії пізньої Римської ім-
перії та пізньоантичної історіографії у наш час вважається нідерланд-
назв, або ж переклади із творів пізньоантичних і візантійських авторів, я усвідомлюю їх
можливу неточність. Сподіваюсь, що дана стаття підштовхне філологів-класиків та
істориків античного і візантійського періодів до переосмислення здавалось би усталених
понять.
3 Жданович, О. Кочовики і Візантія у Менандра. Монографія. Біла Церква :
Білоцерківдрук, 2018. 236 с.
4 Великая Степь в античных и византийских источниках: Сборник материалов /
сост. и ред. Александра Николаевича Гаркавца. Алматы : Баур, 2005. 1304 с.
5 Яновський, Я. М. Історія західних гунів кінця IV – середини VI ст. в історіо-
графічному висвітленні // Сумська старовина. 2011. № 35. С. 150-160.
6 Merrills, A. H. History and Geography in Late Antiquity. Cambridge : Cambridge
University Press, 2005. XIV, 386 p.
Трубчанінов Сергій
112
ський вчений-класик, професор Ґронінгенського університету (працює в
цьому університеті без перерви з 1983 р.) Ян Віллем Дрейверс. Йому
належить розвідка про географію Понту Евксинського за Амміанусом
Марцеллінусом7. Спільно з Яном ден Бофтом, Данієлем ден Хенгстом та
Хансом Тайтлером у 2018 р. він опублікував коментарі до 31-ї книги
Амміануса Марцеллінуса8. Молодший за віком інший нідерландський
дослідник Дідерік Віллем Петер Бургерсдійк присвятив свою розвідку
аналізові подвійного відступу Амміануса Марцеллінуса про гунів і
аланів9.
Напевно, найвідомішою дослідницею класичних традицій у візантій-
ській та середньовічній географії сьогодні є Майя Комінко – випускниця
Ягеллонського університету (2002), яка захистила дисертацію доктора
філософії в Оксфорді (2006). Науковиця досліджує пізньоантичну карто-
графію, «Космографію» Космаса та ін.10 Приємно відзначити, що під час
російсько-української війни вона, працюючи виконавчим директором
міжнародної благодійної фундації, вносить вагомий внесок в порятунок
українських архівів.
Великими здобутками у дослідженні античних джерел відзначилася
професорка Фрібурзького університету із Швейцарії Маргарете Біллер-
бек. Зокрема, їй належить основна частина перекладів та коментарів
5-томного видання «Етніки» Стефаноса Візантійського (2006–2017). Твір
зазначеного візантійського вченого-енциклопедиста став також предме-
том дослідження французького вченого Марка Буйона11.
———————
7 Drijvers Jan Willem. Ammianus Marcellinus on the Geography of the Pontus Euxinus //
Histos. The On-line Journal of Ancient Historiography / Florida State University & University
of Oxford & University of Alberta. № 2. 1998. P. 268-278.
8 Philological and Historical Commentary on Ammianus Marcellinus XXXI / den Boeft
Jan, Drijvers Jan Willem, den Hengst Daniël, Teitler Hans C. Leiden, Boston : Brill, 2018.
XXVI, 362 p.
9 Burgersdijk Diederik. Creating the Enemy: Ammianus Marcellinus’ Double Digression
on Huns and Alans (Res Gestae 31.2) // Bulletin of the Institute of Classical Studies. Oxford
University Press, 2016. Vol. 59, № 1. P. 111-132.
10 Kominko, M. New perspectives on Paradise – the levels of reality in Byzantine and
Latin maps // Cartography in Antiquity and the Middle Ages. Technology and Change in
History. Leiden, Boston : Brill, 2008. Vol. 10. Р. 142-153; Kominko Maja. The Science of the
Flat Earth: the Cosmography of Kosmas // Laurentianus Pluteus IX.28 (Christian Topography
of Cosmas Indicopleustes) / ed. M. Bernabò. Florence, 2013. P. 67-81.
11 Bouiron, M. L’Épitomé des Ethniques de Stéphane de Byzance comme source
historique: L’exemple de l’Europe Occidentale / Thèse pour obtenir le grade de docteur... dans
la spécialité Histoire et Archéologie. Université Nice Sophia Antipolis, 2014. 1942 p.
Історична географія
113
Таким чином, існуюча джерельна база (твори пізньоантичних авторів
давньогрецькою та латиною, а також у перекладах європейськими мова-
ми) та чисельні напрацювання істориків дозволяють досягнути наміченої
мети дослідження.
В опублікованій у 1881 р. статті «Географія Амміана» видатний до-
слідник історії античного Риму Теодор Моммзен (1817–1903) назвав Ам-
міануса Марцеллінуса (лат.: Ammianus Marcellinus; бл. 330 – бл. 400)
найкращим істориком дуже важливої епохи світової історії. Щоправда, у
названій статті, в якій розглядалися географічні екскурси Амміануса, ця
складова частина його великого твору «Діяння» («Res gestae») була під-
дана нищівній критиці. Всесвітньо відомий історик закинув останньому
великому історику Риму «марну гонитву за всезнанням» (Das eitle Be-
mühen um Allwissenheit…), що виявлялося в грубій недбалості, намаганні
пустими словами прикрити брак знань і представити читачеві уявне знан-
ня всього про всі місця і речі12. В цілому, не спростовуючи різку оцінку
Т. Моммзена, проте, напевно, щоб дати дійсно об’єктивну оцінку твору,
спершу слід визначити його жанр та з’ясувати мету, яку ставив перед
собою автор.
Як відомо, у вцілілій частині праці Амміануса (останні 18 з 31 книги)
розповідь про римську історію в 353–378 рр. доповнюється відступами –
географічно-етнографічними екскурсами, розмірковуваннями на суспіль-
но-політичну чи природничо-наукову тематику. Так, висвітлюючи східну
політику імператора Юліана, Амміанус робить відступ, щоб охарактери-
зувати Фракію та узбережжя Чорного моря (Amm., 22.8.1–48). Останній із
географічно-етнографічних екскурсів у «Діяннях» присвячено гунам, ала-
нам та іншим народам Скитії (Amm., 31.2)13.
У вступі до свого екскурсу про Фракію та країни на берегах Чорного
моря Амміанус зазначає, що буде покладатися на власні враження та свої
джерела:
Настав час (як я вважаю), згадавши ці краї в розповіді про діяння
великого принцепса, чітко й точно описати віддалені частини Фракії та
розташування Понтійської затоки так як я бачив або прочитав (Amm.,
22.8.1)14.
———————
12 Mommsen, T. Ammians Geographica // Gesammelte Schriften von Theodor Mommsen.
Bd. 7: Philologische Schriften. Berlin :Weidmannsche Buchhandlung, 1909. S. 423.
13 Sundwall Gavin A. Ammianus Geographicus // The American Journal of Philology. The
Johns Hopkins University Press, 1996. Vol. 117, № 4. P. 623-624.
14 Тут і надалі переклади українською з праці Амміануса зроблено з латинського
тексту та звірено з англійським перекладом відомого американського вченого-класика
Джона Кар’ю Рольфа (1859–1943). Ці матеріали зручно використовувати за допомогою
Трубчанінов Сергій
114
У своєму географічно-етнографічному екскурсі Амміанус описав уз-
бережжя Чорного моря у напрямку руху проти годинникової стрілки.
Закінчуючи опис східної частини узбережжя він вказав, що на Кіммерій-
ському Боспорі знаходяться засновані Мілетом міста, і «мати їх усіх» –
Пантікапеум (Panticapaeum), біля якого тече повноводна річка Гіпаніс
(Amm., 22.8.26); амазонки живуть звідти вздовж Танаїсу аж до Кас-
пійського моря (Amm., 22.8.27); за Танаїсом мешкають савромати (Amm.,
22.8.29); величезних розмірів болото, оточене Меотидою, води якої про-
риваються до Понту через протоки Пантікапи (Amm., 22.8.30). «Ліворуч»
від Меотиди знаходиться Херсонесус, де розташовується багато грецьких
колоній, мешканці яких живуть із землеробства (Amm., 22.8.32).
Амміанус стверджує, що неподалік від грецьких колоній мешкають
племена таврів, серед яких особливою жорстокістю відзначаються арічі,
сінчі та напаї. З огляду на їхню лютість море назвали «Негостинним», а
якщо його хтось називає «Гостинним», то це свого роду іронія (Amm.,
22.8.33). Таври приносили прибульців в жертву богині Діані, яку серед
них називають Орсілохою (Amm., 22.8.34). Поблизу Таврики знаходиться
присвячений Ахіллевсу безлюдний острів Левке (Leuce) з храмом цьому
герою (Amm., 22.8.35). Найбільшими містами Таврики названі Євпаторія
(Eupatoria), Дандаке (Dandace) та Теодосія (Theodosia) (Amm., 22.8.36).
Саме тут [в Тавриці] знаходиться «внутрішній кут лука»15 (Amm., 22.8.37).
Далі Амміанус переходить до опису найбільш віддалених територій
на півночі материка – на самому його початку, де закінчуються Ріпейські
гори (Riphaei montes), живуть відомі своєю лагідністю арімфеї, повз землі
яких течуть річки Хроніус і Вісула; а поряд з ними – масагети, галані,
саргети та багато інших невідомих племен (Amm., 22.8.38). На значній
віддалі звідти [від півночі] розкинулись Каркінітська затока, річка з тією
Діджитал-бібліотеки Perseus, яка створена для вивчення і популяризації історії, літе-
ратури та культури греко-римського світу. Див.: URL: https://www.perseus.tufts.edu/
hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A2007.01.0082%3Abook%3D22%3Achapter%3D8%3A
section%3D1 (дата звернення: 12.12.2022).
15 Французька дослідниця Анка-Крістіна Дан зауважує, що достатньо віддалений
простір на межі ойкумени був подумки сконструйований, переданий і переосмислений
грецькими й римськими авторами ще в І ст. до н. е. Вони уявляли контури Понту
Евксинського у вигляді скитського луку. У цьому зображенні була закодована не тільки
картографічна, а й етнографічна інформація. На думку дослідниці, Амміанусом ця
модель була значно трансформована (див.: Dan Anca. The Black Sea as a Scythian Bow //
Exploring the Hospitable Sea. Proceedings of the International Workshop on the Black Sea in
Antiquity held in Thessaloniki, 21–23 September 2012 / ed. Manolis Manoledakis. Oxford :
Archaeopress, 2013. P. 39-58). На наш погляд, гіпотеза А. Дан щодо «новації» Амміануса
помилкова, оскільки вона розміщує внутрішній кут лука навпроти острова Левке (Ibid.
P. 48, fig. 8), на що в тексті «Res gestae» немає прямої вказівки.
Історична географія
115
ж назвою та священний гай Трівії (Amm., 22.8.39). Далі [на захід]
Бористенес, що тече з гір нервіїв (montibus Nerviorum), на його лісистих
берегах знаходяться міста Бористенес та Кефалонесус, а також вівтарі,
присвячені Олександру Великому та Цезареві Августу (Amm., 22.8.40).
Від них відокремлений півострів, який населяють сінді, вихідці з Азії.
Тубільці називають вузьку берегову смугу «Ахіллевсовою дорогою»
(᾿αχιλλέως δραμον), оскільки за переказами саме тут герой тренувався на
своїй колісниці. Близько до неї знаходиться місто Тирос (Tyros), – колонія
фінікійців, яку омиває річка Тирас (Tyras) (Amm., 22.8.41).
«Дуга лука» має велику округлість, яку, на думку Амміануса, манд-
рівник може подолати за п’ятнадцять днів. Далі на суходолі мешкають
європейські алани (Halani) та костобоки (Costobocae), а також незліченні
племена скитів, землі яких невідомо як далеко поширюються. Невелика
частина цих племен живиться з посівів, більшість – кочує широкими
степами (Amm., 22.8.42). «Фігура лука» закінчується затокою з островом
Певке (Peuce), навколо якого живуть трогодити16, певкіні та інші менші
племена (Amm., 22.8.43). Річка Данубіус впадає в море на скитському
узбережжі сімома устями (Amm., 22.8.44), перше з яких утворює острів
Певке (Amm., 22.8.45).
Про даний відступ Амміануса Т. Моммзен висловився доволі різко:
«З власного сприйняття письменника... я не знаходжу тут жодного
сліду»17. Але з цим твердженням можна посперечатися. Так, вказівка на
те, що Тирос – колонія фінікійців, є саме авторською інтерпретацією
подібності назви цього міста з назвою одного із центрів древньої Фінікії18.
Різні дослідники намагалися дати відповідь з приводу наступного
парадоксу – чому Амміанус спочатку описує місцевість та її населення за
давніми джерелами, а потім, розповідаючи про реальні події в цій міс-
———————
16 Описуючи народи, які жили за Дунаєм наприкінці I ст. н. е. Пліній Старший в
секції 4.80 «Натуральної історії» зазначає «скіфів, що виродилися», що походили від
рабів або трогодитів. У стандартному англійському перекладі трогодитів подають як
«печерних жителів». Див.: Hart Timothy C. Evolving ethnographies in Pliny the Elder’s
transdanubian exegesis (HN 4.80–1) // The Classical Quarterly. Cambridge University Press,
2020. Vol. 70, issue 2. P. 792.
17 Mommsen, T. Op. cit. S. 412.
18 Напевно, уродженцю римської провінції Сирія не могло не бути відомо про
давню морську експансію цього міста, яке заснувало колонії на Кіпрі, Сардинії,
Балеарських островах, Сицилії, Мальті та в Північній Африці (включно з Картагеном).
Окремі дослідники наголошують, що у фінікійському Тірі в VII ст. до н. е. існувала
«найвражаюча бізнес-організація в давнину», що інтернаціоналізувала торгівлю та
виробництво вздовж вісі, що тягнеться від узбережжя Атлантичного океану в Іспанії до
берегів Вавилонського Євфрату. Див.: Scott John C. The Phoenicians and the Formation of
the Western World // Comparative Civilizations Review. 2018. Vol. 78. P. 29, 35.
Трубчанінов Сергій
116
цевості, очевидцем чи сучасником яких він був, змальовує зовсім іншу
етногеографічну ситуацію, або ж замовчує про неї? Найбільш аргументо-
ваною видається гіпотеза Яна Віллема Дрейверса. Аналізуючи геогра-
фічно-етнографічний відступ про Чорне море, дослідник звернув увагу на
основне джерело при створенні цього екскурсу – працю «Опис заселеної
землі» (Περιήγησις τῆς οἰκουμένης) Діонісія Перієґета з Олександрії Єги-
петської (124 р. н. е.). Хоча в пізньоантичний час вона використовувалася
як навчальний посібник, слід зважати, що це також літературний твір –
написана гекзаметром поема, у якій подається географічна інформація19.
Відомий дослідник історії античної географії Едвард Банбері (1811–
1895) підкреслює, що інформація Діонісія про різні скитські племена, які
мешкали навколо Каспію на диво ясна і чітка. У той час як перелік пле-
мен скитів у Європі на північ від Понту дуже заплутаний – тут недбало
перемішані імена, взяті з праць Геродота, і навіть Гомера з назвами
народів, які були відомі лише за життя Діонісія20 (рис. 1).
Рис. 1. Територія України в уявленнях Діонісія Перієґета (реконструкція
Е. Банбері). Джерело: Bunbury E. (1879), A history of ancient geography among the
Greeks and Romans, from the earliest ages till the fall of the Roman Empire,
J. Murray, London, vol. 2, p. 490
———————
19 Drijvers Jan Willem. Op. cit. P. 276-278.
20 Bunbury Edward. A history of ancient geography among the Greeks and Romans, from
the earliest ages till the fall of the Roman Empire. London : J. Murray, 1879. Vol. 2. P. 486.
Історична географія
117
В одній із частин поеми Діонісія так окреслено народи, що мешкали в
Надчорномор’ї:
Там за Рейном з’являється священний Істрос,
Істрос сягає на сході аж до Евксинського
моря, де піниться він своїми водами,
звиваючись навколо Певки гирлом з п’яти каналів.
На північ від нього розсіялось багато племен,
які змінюють одне одного аж до гирла Меотиди:
германці, сармати, гети разом з бастарнами,
безмежна земля даків і могутні алани,
і таври, які населяють величний шлях Ахіллоса,
вузький і довгий, аж до гирла озера.
Над ними простягається плем’я багатих агавон,
ось мелагхлайної, що доять кобил,
неври ж конярі, гелони і агатирсої.
Тут далеко тече ріка Борустенеос
Змішуючись з Евксином перед Баранячим лобом,
Якраз на одній лінії з Темними скелями21.
Тут води Альдеска і Пантікапео
ревуть кожні в своєму кутку Ріпейських гір (Dion. Per., 298–315)22.
Британська дослідниця Джанет Дауні вважає, що в поемі в метафо-
ричній формі відображено свого роду «культурний меридіан» Діонісія,
який проходить від Олександрії Єгипетської, багатою поетичною тради-
цією, через Боспор Фракійський до Надчорномор’я з його героїчною
спадщиною23.
На думку Я. Дрейверса, відступ Амміануса про Чорне море потрібно
сприймати насамперед як художній твір, адже освічені римляни очіку-
вали від автора літературно-історичну роботу, а не географічний трактат
для практичного використання. Бажання здивувати й потішити читачів
диктувало необхідність включення в текст різноманітної міфологічної та
історико-етнографічної інформації24. На літературний характер відступу
———————
21 Йдеться про міфічні «Темні скелі» (Κυάνεαι), які зіштовхувалися між собою біля
виходу з Боспору Фракійського до Понту. Коли ж кораблю аргонавтів вдалося про-
слизнути між ними, вони назавжди зупинилися.
22 Geographi graeci minores. E codicibus recognovit prolegomenis annotatione indicibus
instruxit... Carolus Müllerus. Vol. 2. Parisiis : Ambrosio Firmin Didot, 1861. P. 118-120.
23 Downie Janet. The Geography of Empire in Dionysius’ “Periegesis”: A View from the
Aegean // The Classical World. The Johns Hopkins University Press, 2017. Vol. 110, № 2.
P. 172-176, 185-186.
24 Drijvers Jan Willem. Op. cit. P. 278.
Трубчанінов Сергій
118
вказує навіть власний вислів Амміануса: «як кажуть поети» (ut poetae
locuntur) (Amm., 22.8.13).
Подвійний етнографічно-географічний відступ про гунів і аланів міс-
титься в 31-й книзі «Діянь». Він розміщується в драматичному місці опо-
віді, – між пророцтвами про майбутню катастрофу в першому розділі та
розповіддю про військові зіткнення з готами в третьому розділі. У почат-
ковому параграфі другого розділу Амміанус називає вторгнення гунів на
землі аланів і готів «сім’ям усіх руйнувань і джерелом різноманітних
бід». Параграфи 2–11 містять характеристику гунів (зовнішність, харчу-
вання, оселі, одяг, життя на коні, бойові звички, відсутність сільського
господарства, невірність і ненадійність, відсутність благоговіння перед
релігією, жага золота та невгамовне прагнення до грабунків). У пара-
графах 17–25 розповідається про аланів. Оскільки у Амміануса було мало
даних про гунів і аланів, на думку авторів філологічних та історичних
коментарів до 31-ї книги «Діянь» він зображував ці народи згідно з тра-
диційними етнографічними писаннями як дуже примітивних і диких.
Дотримуючись давньої історіографічної традиції опису кочівників, Ам-
міанус представив ідеї та образи, які були зрозумілі його читачам25.
Проаналізувавши гіпотези пізньоантичних авторів про походження
гунів, австрійський історик, один із авторитетних дослідників гунської
історії Отто Менхен-Хельфен (1945), дійшов висновку про причини бага-
тьох помилкових тверджень: по-перше, схожість їхньої назви з іменами
давніх народів («fauni» в Аполлодора, «phuni» в Плінія); по-друге, неві-
гластво книжників; по-третє, переконання, що гуни були власне фавни.
В популярній традиції гунів вважали демонами, у розписі на стінах па-
лацу в Павії Аттілу навіть зобразили у вигляді сатира26.
Параграфи 12–16 другого розділу – свого роду перехід між описами
гунів і аланів, що дає Амміанусу можливість представити широку пано-
раму Скитії – від Істра до віддалених куточків Азії. Ця частина відступу
створена під впливом розповіді Геродота про Скитію та племена, які її
населяли. Зокрема, Амміанус згадує савроматів, нервіїв, будинів, гелонів,
агатирсів, меланхленів, антропофагів та амазонок (Amm., 31.2.12–16).
Проаналізувавши оповідь Амміануса з мінімальними історичними
відомостями про гунів і аланів, а також літературні прийоми автора, відо-
мий нідерландський учений-класик Дідерік Бургердійк дійшов висновку,
що цей відступ писався передусім з ідеологічною метою – показати, як
———————
25 Philological and Historical Commentary on Ammianus Marcellinus XXXI. P. 11-12.
26 Maenchen-Helfen Otto. The Legend of the Origin of the Huns // Byzantinion. Interna-
tional Journal of Byzantine Studies. 1944–1945. Vol. XVII. P. 250-251.
Історична географія
119
стирання лінії поділу між культурою та варварством закінчується катаст-
рофою. Саме тому, щоб підкреслити відмінність варварів, Амміанус звер-
нувся до прикладів з творів Тацита, Вергілія, Геродота та Гомера27.
Однією із найбільш популярних і цитованих книг у Європі періоду
пізньої античності та раннього середньовіччя була «Історія проти язич-
ників» («Historiae adversum paganos») – головна праця християнського
теолога та історика, уродженця Іспанії Паулуса Оросіуса (лат.: Paulus
Orosius; бл. 385 – після 418). Характеристика світу за Оросіусом стала
парадигмальною протягом наступних кількох століть. Географічний вступ
до історичної праці, який навіть поширювався як самостійний текст,
відобразив важливість оточуючого світу для авторського розуміння істо-
рії людства28. Головним джерелом для географічного розділу Оросіуса
була праця Агріппи, саме цим пояснюється виклад матеріалу у вигляді
каталогу регіонів і провінцій. У той же час автор продемонстрував свою
ерудицію та широту знань у розповіді про периферію відомого римлянам
світу29.
Оросіус вказував, що Європа починається від річки Танаїс, яка мала
витік там, де Ріпейські гори відходили від Сарматського океану, а впадала
в болота Меотиди, величезний розлив яких досягав Евксинського Понту
поблизу міста Теодосія (Oros., 1.2.4–5). Від Ріпейських гір, річки Танаїс і
Меотичних боліт (Maeotidisque paludibus), які знаходяться на сході,
Європа простягалася вздовж берегів північного океану до Галлії Бельгів
та річки Рейн, яка тече на заході, а звідти до Дунаю (Danuuium). Ця
остання річка також називається Істр (Histrum), вона протікає на півдні
Європи і далі на сході впадає в Понт (Oros., 1.2.52). У визначеному
просторі Європи Оросіус виділив чотири великих етнорегіони: на сході –
Аланія, в центрі – Дакія, там також і Готія, далі – Германія, в якій
найбільшою частиною володіли свеби. Всього ж там знаходилося п’ят-
десят чотири народи (Oros., 1.2.53)30.
Описана Оросіусом мапа Європи поза римськими кордонами пізньо-
античного часу стала основою для багатьох географічних описів протягом
кількох наступних століть. Один із найвідоміших візантійських істориків
Прокопіус з Кесарії (грец.: Προκόπιος ò Καισαρεύς; лат.: Procopius Caesa-
riensis; бл. 500 – бл. 562), який на відміну від Оросіуса вважав межею
———————
27 Burgersdijk Diederik. Op. cit. P. 129.
28 Merrills A. H. Op. cit. P. 35-37.
29 Ibid. P. 73.
30 Pavli Orosii Historiarvm adversvm paganos libri VII / ex recognitione Caroli Zan-
gemeister. Lipsiae : B. G. Tevbneri, 1889. P. 5, 9.
Трубчанінов Сергій
120
Європи не Танаїс а річку Фасіс в Закавказзі, навіть обурювався неба-
жанням своїх сучасників брати до уваги новішу інформацію про річки та
землі:
… я усвідомлюю, що загалом усі люди, якщо вони вперше зустрі-
чають давнє твердження, то більше не бажають присвячувати себе праці,
пов’язаній із пошуком істини, або вивчати натомість якусь пізнішу тео-
рію щодо цього питання, тому що більш давній погляд завжди здається їм
здоровим і гідним пошани, тоді як сучасні погляди вважаються несут-
тєвими і визнаються як абсурдні (Procop. Caes. De bell. VIII, 6, 9)31.
Про автора твору, який сьогодні широко відомий під короткою на-
звою «Getica»32, або більш повною назвою «Про походження і діяння
Ґетів» («De origine actibusque Getarum») відомо тільки тому, що він сам
назвав себе у своїй праці. Це Йорданіс (лат.: Iordanis; бл. 485 – після 551),
який певний час служив нотарієм готського воєначальника Гунтігіса Бази.
Завершуючи свій твір, автор запевнив читачів, що не додав нічого лиш-
нього на користь племені готів, з якого він походив. Хоча Йорданіс надає
лише скупу інформацію про себе, ці окремі натяки були використані
багатьма дослідниками для реконструкції його життя. Так, чеський до-
слідник Станіслав Долежал вважає, що твердження Йорданіса про його
готське походження є сумнівним і вводить в оману, адже він був при-
хильником політичної орієнтації на Константинополь, а ядром його гео-
графічних знань виступають Балкани. Враховуючи це, дослідник при-
пускає, що Йорданіс був вихідцем із спільноти т. зв. «малих готів» у
пізньоримській провінції Мезія друга33.
Багато вчених вважає, що «Ґетіка» була лише компіляцією втраченої
12-томної праці вченого римлянина Кассіодоріуса (лат.: Cassiodorius
Senator; бл. 484/90 – після 577), який перебував при дворі остготського
короля Теодерика Великого та його доньки Амаласвінти. Відомо, що
близько 519 р. Кассіодоріус за наказом короля написав історію готів, у
якій повідав про їхнє походження, місця проживання та історичні події.
Британський дослідник Енді Мерріллс наголошує на тому, що хоча вплив
Кассіодоріуса на географію «Ґетіки» досить відчутний, його матеріал був
ретельно перевірений упорядником праці та поміщений у контекст, який
———————
31 Procopius in seven volumes / with an English translation by H. B. Dewing. Vol. V:
History of the Wars, Books VII (continued) and VIII. Cambridge, MA : Harvard University
Press; London : William Heinemann Ltd, 1962. (Loeb Classical Library). P. 103.
32 Вперше її вжив у 1882 р. Т. Моммзен.
33 Doležal Stanislav. Who was Jordanes? // Byzantion. International Journal of Byzantine
Studies. 2014. Vol. 84. P. 145-164.
Історична географія
121
був повністю створений Йорданісом. До того ж він додав до тексту
Кассіодоріуса готські перекази, а також свідчення Аблабіуса – автора,
відомого тільки з його твору. Зокрема, Йорданіс згадує Аблабіуса, коли
розповідає про перебування готів у Скитії та їхню боротьбу зі спалами у
землі Ойум (лат.: Oium)34.
Твір Йорданіса містить низку історико-географічної інформації, що
пов’язана із переселенням племен готів зі Скандинавії до Надчорномор’я,
утворенням держави Германаріха, війнами готів та подальшим переселен-
ням племен. Зокрема, автор наступним чином змальовує Скитію:
Скитія межує із землею Германії аж до того місця де з’являється ріка
Істр і лежить Мурсіанське озеро; вона тягнеться до рік Тіри і Вагосоли, а
також великого того Данапра і до гори Тавра, не тієї, що в Азії, а власне
скитської, по всій прилеглій до Меотиди місцевості, а також і за Меотиду,
через Боспорські протоки до Кавказьких гір і ріки Аракса… (Jord. Get.,
5.1–7).
На берегах Понту за Йорданісом знаходилися такі поліси як Боріс-
теніда, Ольбіа (Ольвія), Калліпода, Херсона (Херсонес), Теодосія, Кареон,
Мірмікіон, а також Трапеюнта, які «дозволили заснувати грекам вільні
скитські племена, для того, щоб греки підтримували з ними торгівлю»
(Jord. Get., 5.20–23).
У переліку племен Скитії у Йорданіса згадуються і слов’яни. Він
зазначає, що в його часи венети, які поділяються на різні роди та меш-
кають в різних місцевостях, переважно називаються склавенами або ан-
тами. Склавени живуть від міста Новієтуна (Nouietunense) і озера Мур-
сіано до Данастра на сході, а на півночі – до Вістли. Мешкають вони не в
містах, а на болотах і в лісах. Анти – сильніші з цих племен, які сто-
рожать Понтійське море, їх поселення розкинулися від Данастра до
Данапра. Ці річки багаті притоками та віддалені одна від іншої (Jord. Get.,
5.35–45).
Над Понтійським морем розкинулися володіння войовничих булгар.
Зокрема, поруч з Херсонесом мешкали кутціагірі. Хунугурі, одне з гун-
ських племен, спершу жило в Скитії біля болота Меотиди, далі – у Мізії,
Тракії та Дакії, третім місцем їхнього поселення знову стала Скитія над
Понтійським морем (Jord. Get., 5.51–68)35.
Як підкреслює Е. Мерріллс, найбільш захопливим аспектом географії
Йорданіса є протистояння старого світу та нового. У початкових розділах
———————
34 Merrills, A. H. Op. cit. P. 101-102, 156-157, 162.
35 Iordanis. De origine actibvsqve Getarvm / ed. Alfred Holder. Freiburg; Tübingen :
Akademische Verlagsbuchhandlung von J. C. B. Mohr, 1882. P. 7-8.
Трубчанінов Сергій
122
«Ґетіки» показано, як далеко від звичного Середземномор’я набувала
нового значення туманна периферія, де виникали нові вогнища історії.
Відтак письменники дедалі частіше були змушені приділяти свою увагу
тому, що раніше було terrae incognitae36.
В ідеологічному плані для ідентичності Візантії як екуменічної ім-
перії, що тривалий час охоплювала значні простори трьох частин світу,
історія та географія мали фундаментальне значення. Візантійська еліта
плекала давню традицію написання яскравих історій. У той же час, на
думку багатьох дослідників, візантійські географи не піднялися вище рів-
ня коментарів Страбона і Птолемея. У VI ст. з’явилися три головні трак-
тати, які найбільш повно відобразили уявлення візантійців в цілому про
світ («Християнська топографія»), численні народи («Етніка») та провін-
ції імперії («Синекдемос»). Як стверджує відомий медієвіст Пол Магда-
ліно, через бідність своїх географічних досліджень, ці «не-географії» все
ж не є типовими для візантійського ставлення до географії світу за
межами Константинополя, адже візантійська література в цілому демон-
струє відсутність цікавості до провінційних територій імперії, не кажучи
вже про землі за її межами37.
Одним із перших відомих християнських описів світу, надзвичайно
популярним у Візантії протягом кількох століть, а також в Русі і деяких
інших країнах була «Християнська топографія», створена у VI ст.
візантійським купцем Космасом Індікоплевстом (грец.: Κοσμάς ο
Ινδικοπλεύστης38). Автор спирався як на знання з географії, отримані з
багатьох джерел, зокрема з праць Птолемея і Страбона, так і на власний
досвід. Космас уявляв землю у вигляді прямокутника суходолу розта-
шованого посеред океану39. Він вказав на різні кліматичні пояси, які
відрізнялися різним ступенем освітленості земної поверхні. Зокрема,
сьомий клімат розтягнувся від середини Понту до річки Бористенуса та
Меотійського озера40. Північніше вже були непридатні для проживання
———————
36 Merrills, A. H. Op. cit. P. 169.
37 Magdalino Paul. Constantine VII and the Historical Geography of Empire // Imperial
Geographies in Byzantine and Ottoman Space. Washington : Center for Hellenic Studies, 2013.
P. 23-24.
38 «Індікоплевст» перекладається з грецької як «той, який плавав в Індію».
39 За твердженням тогочасної візантійської енциклопедії: «Океан – водний потік, що
оперезує землю» (див.: Stephani Byzantii Ethnika. Vol. V : Φ–Ω, Indices. Berlin; Boston : De
Gruyter, 2017. P. 139).
40 The Christian Topography of Cosmas Indicopleustes / ed. with geographical notes by
E. O. Winstedt. Cambridge : The University Press, 1909. P. 233.
Історична географія
123
території на березі океану41. В тексті Космаса немає опису Надчорно-
мор’я. Проте, як підкреслює Майя Комінко, художник, який робив ілюст-
рації до твору Космаса, зобразив Чорне море так, як його описував
Страбон – у формі скитського лука. Чорне море з’єднувалося із Серед-
земним в одну з чотирьох заток світового Океану, яка мала назву Ро-
мейської затоки (Ρωμαϊκός κόλπος)42.
Історико-географічні знання античної доби знайшли узагальнення у
географічному словникові філософа, історика-ерудита, географа, грама-
тика, математика та астронома Стефаноса Візантійського (грец.: Στέφανος
Βυζάντιος; кін. V ст. – серед. VI ст.). Його головний твір, який найімо-
вірніше був написаний між 530–550 роками, мав спершу доволі довгу
назву: «Про найменування міст і островів, народів, демів і місць; про
випадки омонімії та зміни їхніх імен, а також про похідні від них етнічні,
місцеві та присвійні назви». Використавши твори давніх авторів учений
спробував визначити походження і географічну сутність багатьох топо-
німів та етнонімів. Внаслідок пізніших редакцій було втрачено частину
тексту, зокрема загальний вступ до праці, в якому Стефанос декларував
свою мету. Відтак за твором закріпилася коротша назва – «Етніка»
(«Опис народів»), оскільки стали вважати, що він головним чином сто-
сується назв народів43.
В «Етніці» за абеткою були описані всі відомі візантійцям народи
ойкумени. В тексті цитувалося багато античних авторів. Цитати з праць
істориків архаїчної доби, класичного та елліністичного періодів (Гекатей,
Геродот, Тукідідіс, Ксенофонт, Ефор, Феопомп, Полібій, Александр По-
ліістор, уривки з різних антологій істориків, чимало з яких було втра-
чено), супроводжуються цитатами та посиланнями на географів (Страбон,
Артемідор, Павсаній), граматиків, філософів та епічних, елегійних і дра-
матичних поетів. У численних нотатках пояснювалися назви місцевостей
та народів, подавалася інформація історичного та міфологічного харак-
теру, розповідалося про чудеса і пророцтва, наводилися крилаті вирази.
Проте Стефанос не завжди перевіряв інформацію, тому траплялося, що
він плутав місця зі схожими назвами, або навіть об’єднував в один запис
дані, що стосувалися двох різних топонімів44.
———————
41 Kominko, M. The Science of the Flat Earth. P. 72.
42 Kominko, M. New perspectives on Paradise... Р. 145; Clark Travis Lee. Imaging the
Cosmos: The Christian Topography by Kosmas Indikopleustes / A Dissertation … for the
Degree Doctor of Philosophy. [Philadelphia, PA] : Temple University, 2008. P. 70.
43 Bouiron Marc. Op. cit. P. 31, 93.
44 De Santis Nicola. La tradizione storiografica negli Ethnica di Stefano di Bisanzio / Tesi
di Dottorato... Universita’ della Calabria, 2013. P. 43-44, 201-202.
Трубчанінов Сергій
124
Серед іншого в «Етніці» зустрічаємо описи місцевостей та племен
Надчорномор’я. Інформація, яку подає Стефанос, відноситься як до су-
часного йому періоду, так і до віддалених в минуле часів. Так, ученому
відомо про заснування мілетянами колонії, однойменної з назвою річки
Бористеніс (Βoρυσθένης), яку також називали Ольбією45. А от у статті про
Пантікапейон (Παντικάπαιον) Стефанос стверджував, що той є надзви-
чайно великим містом, столицею жителів Боспору. Місто заселив син
легендарного Аета, який викупив місцевість у скитів, а називалося воно
по імені річки Пантікапес, що протікає неподалік46. Дослідниками ви-
словлюється припущення, що переказана Стефаносом легенда про за-
снування Пантікапея могла бути створена мешканцями полісу в той час,
коли на його землі посилився тиск з боку скитів, з метою узаконення
своїх прав47. Також добре відомо, що поблизу сучасного міста Керч, в
центральній частині якого колись існував Пантікапей, немає жодної
річки. Проте, як зазначалося вище, деякі античні автори вважали, що
через Керченську протоку в Чорне море вливалися води Кубані. В іншій
статті філософа вказувалося, що Боспор є візантійським портом48.
Розповідаючи про місто Гелон (Γελωνοί), Стефанос вказував, що воно
називалося на честь Гелоноса, сина Геракла. Збудоване з дерева місто
знаходилося в країні великого народу будинів. Там живе дивна тварина
τάρανδος (північний олень?), яка міняє колір свого хутра відповідно міс-
цю перебування, а розмірами і формою голови нагадує оленя49.
Стефанос відносив до скитських народів даків, називаючи їх кочів-
никами, та елурів50, а також сарматів51. У той же час скитів він вважав
фракійцями. У статті про скитів подано наступну інформацію:
Скити (Σκύθαι) – фракійський народ. Раніше їх називали Νομαίοι52.
Пізніше їх назвали на честь Скита, сина Геракла; проте деякі кажуть, що
———————
45 Stephani Byzantii Ethnika. Vol. I : Α–Γ. Berlin; New York : W. De Gruyter, 2006.
S. 362.
46 Idem. Vol. IV : P–Y. Berlin; Boston : De Gruyter, 2016. S. 20.
47 Зубарь, В. М., Русяева, А. С. На берегах Боспора Киммерийского. Киев : ИД
«Стилос», 2004. С. 16-17.
48 Stephani Byzantii Ethnika. Vol. I. S. 364.
49 Ibid. S. 414.
50 Idem. Vol. II : Δ–Ι. Berlin; NewYork : W. de Gruyter, 2011. S. 2, 144.
51 Idem. Vol. IV. S. 150.
52 Автор «Історично-географічного словника Фракії» Ахіллеос Самотракі (1879–
1944) поділяв точку зору Стефана Візантійського, та називав скитів-Νομαίοι фракій-
ським народом. Див.: Σαμοθράκη Αχιλλέως Θ. Λεξικόν γεωγραφικόν καί Ιστορικόν τής
Θράκης // Αρχείον του θρακικού λαογραφικού και γλωσσικού θησαυρού : τριμηνιαίον
Історична географія
125
назва походить від дієслова σκύζεσθαι («сердитися, лютувати»), бо вони
надзвичайно дратівливі. Отже, Скитія (Σκυθία) – це назва для регіону,
Σκυθικοί – прикметник у чоловічому роді множини, Σκυθικά – у серед-
ньому роді множини, та Σκυθική – в жіночому роді однини. Існує також
тип сандалій – Σκυθικαί, так само як перські. Також заселена територія
називається Σκυθίη. Як прикметник вживається Σκύθης у словосполу-
ченнях «натовп скитів» (A. Pr. 417), «до скитської області» (A. Pr. 2),
«скитське залізо» (A. Th. 817). Від цього походить дієслово άποσκυθίσαι,
яке означає щось на зразок «стригти волосся залізним ножем (тобто го-
лити)». Вокатив – «О скити!» (Σκυθα) утворюється як «О перси!» (Πέρσα);
але є також кличний «Скити!» (Σκύθη). «Скитянка» (Σκυθίς) фемінітив, і
[утворюється] Σκύθαινα як κηρύκαινα («вісниця»). Є дієслово σκυθίζειν
(«говорити скитською, бути грубим як скит»)53.
Для пояснення назви Тавріки (Ταυρική) Стефанос використав легенду
про те, що Осіріс запрягав там волів і орав землю. Від упряжки биків (τό
ζεύγος τού ταύρου) походить також назва народу. Мешканець називається
Ταυρικός, назва утворюється так само як Аттікос [мешканець Аттіки].
Одні називають Тавріку Танаїсом, інші – Алопекією, ще інші – Майо-
тісом54.
Праця філософа Стефаноса кілька століть була доволі популярною у
Візантії. Його матеріали активно залучали до своїх праць інші візантій-
ські вчені. Проте редактори-«епітомери» скоротили текст його лексикону,
залишивши на їх думку найбільш суттєве. Тому, як вважають сучасні
дослідники, отримати уявлення про оригінальну версію статей «Етніки»
можна лише шляхом своєрідної реконструкції55.
Єпископ Севільї та радник короля вестготів Ісідорус (лат.: Isidorus
Hispalensis; ісп.: San Isidoro de Sevilla; 560–635) творив у часи серйозних
геополітичних змін в Іспанії в добу переселення народів, намагаючись
зберегти якомога більше знань про давню високу культуру та інтегрувати
вестготів у християнський світ. Ісідорус Севільський уславився низкою
спеціальних праць з релігієзнавства, філософії, космології та історії, а
особливо своєю 20-томною працею «Етимології» («Etymologiarum») –
περιοδικόν σύγγραμμα : εκδιδομένον υπό επιτροπής θρακών. Τ. ΙΑ. Αθηναισ : Τυποισ
“Πολυβιοτεχνικησ”, 1944–1945. Σ. 238.
53 Stephani Byzantii Ethnika. Vol. IV. S. 200.
54 Ibid. S. 272.
55 Neumann-Hartmann, A. Die Ethnika des Stephanos von Byzanz im Lichte von
Querverweisen in der Epitome seines Werkes // Eikasmós. Quaderni Bolognesi di Filologia
Classica. 2014. XXV. P. 263-290.
Трубчанінов Сергій
126
першою енциклопедією середньовіччя. Саме тому на початку XXI ст. він
був проголошений святим покровителем Інтернету56.
Розповідаючи про походження різних народів, Ісідорус спирається на
поєднання біблійної екзегези та власних етимологічних гіпотез57. Так,
спершу він коротко зауважує, що готи мають спільне походження зі ски-
тами, оскільки вони є нащадками Магога, сина Яфета, онука Ноя (Isid.
Etym., 9.2.27). Пізніше він уточнює, що давні автори називали їх частіше
гетами. Це був хоробрий і могутній народ, високий і масивний тілом (Isid.
Etym., 9.2.89). На думку Ісідоруса, відгалуженням готів були даки. Він
пояснював їхню назву (Dacus) тим, що вони були породжені «з роду»
готів (Isid. Etym., 9.2.90)58.
Ісідорус Севільський на підставі античних джерел так окреслює етно-
регіони Європи:
Першим регіоном Європи є нижня Скіфія, яка починається з Мео-
тійських боліт, простягаючись між Дунаєм і північним океаном аж до
Германії. Через варварський народ, який її населяє, цю землю називають
Барбарикою. Перша її частина – Аланія, що торкається Меотійських
боліт; після неї – Дакія, де також і Готія; потім Германія, де свеви насе-
ляють більшу частину (Isid. Etym., 14.4.3)59.
Географічні назви та імена племен, які не були латинськими, грець-
кими чи давньоєврейськими, вчений намагався пояснити через подібні за
звучанням латинські чи грецькі слова. Так, Ісідорус Севільський вважав,
що плем’я гепідів називалось так, бо вони в основному воювали в пішому
строю (pedester) (Isid. Etym., 9.2.92), а сармати – тому що вони були
озброєними (armatus) вершниками рівнин (Isid. Etym., 9.2.93). Германські
племена готів він ототожнював з фракійськими гетами через подібність
назв, а також тому, що вони в різний час населяли одну територію – між
Карпатами, Дунаєм та Понтом60 (рис. 2).
———————
56 Diederich Silke. Oikumene im Wandel – Isidor von Sevilla // Vermessung der Oiku-
mene / hrsg. Klaus Geus, Michael Rathmann. Berlin & Boston : De Gruyter, 2013. S. 256.
57 Heath Christopher. Hispania et Italia. Paul the Deacon, Isidore, and the Lombards //
Isidore of Seville and his Reception in the Early Middle Ages: Transmitting and Transforming
Knowledge / ed. Andrew Fear and Jamie Wood. Amsterdam : Amsterdam University Press,
2016. P. 166.
58 The Etymologies of Isidore of Seville / transl., intr. and notes by Stephen A. Barney,
W. J. Lewis, J. A. Beach, Oliver Berghoff. New York : Cambridge University Press, 2006.
P. 193, 197.
59 Ibid. P. 289.
60 Ibid. P. 197; Diederich Silke. Op. cit. S. 257, 262.
Історична географія
127
Рис. 2. Фрагмент сторінки «Етимологій» Ісідоруса Севільського, де
пояснювалося походження назв наступних народів: бессів (Bessi), гепідів
(Gipides), сарматів (Sarmate) та аланів (alani), останніх – від назви річки Lanus.
Джерело: Isidori Etymologiarum libri viginti (s. IX), Stiftsbibliothek, St. Gallen, Cod.
Sang. 237, p. 146, URL: https://www.e-codices.ch/en/csg/0237/146/0/
Наприкінці VII – на початку VIII ст. у Равенні в Італії невідомим
автором було створено великий географічний твір, в якому описано весь
відомий у пізній античності світ. Равеннський географ задіяв численні
античні джерела: описи шляхів (ітінеарії), провінцій і частин світу (хоро-
графії) та узбережжя морів (перипли), що дало йому змогу згадати 84
регіони, 3526 міст і 330 річок, всього близько 5 тис. топонімів (за цим
показником його твір поступається лише «Географії» Птолемея)61.
«Космографія» Аноніма з Равенни складається з трьох основних час-
тин. У першій книзі подано короткий опис світу згідно мапи, яка до нас
не дійшла, а також розлоге пояснення побудови цієї карти. У наступних
трьох книгах описуються три частини світу, зокрема Європа в книзі 4:1–
46. У п’ятій книзі аналізуються дані периплів, зокрема периплу навколо
Середземного і Чорного морів (5:1–15)62.
Новацією равеннського географа було використання готських джерел
– праць Атанаріда, Хільдібальда та Маркоміра. А от опис східної частини
Європи, який зустрічаємо в книгах 1, 4 і 5 «Космографії», головним
чином ґрунтувався на «Ґетіці» Йордана63.
———————
61 Guckelsberger Kurt, Mittenhuber Florian. Überlegungen zur Kosmographie des
anonymen Geographen von Ravenna // Vermessung der Oikumene / hrsg. Klaus Geus, Michael
Rathmann. Berlin & Boston : De Gruyter, 2013. S. 288-289, 292.
62 Ibid. S. 287.
63 Staab Franz. Ostrogothic geographers at the court of Theodoric the Great. A study of
some sources of the anonymous cosmographer of Ravenna // Viator: Medieval and
Renaissance Studies. University of California Press, 1976. Vol. 7. P. 29, 56-57.
Трубчанінов Сергій
128
Мету своєї праці невідомий географ бачив у наступному:
… докладно оповім за допомогою Христа про усе, якщо тільки не
буду уведений в оману тим, що різноманітні племена, забажавши вна-
слідок свого надмірного нахабства чужих або кращих земель або ж,
можливо, зазнаючи тяжких утисків від інших народів, перемістилися з
власних володінь і, як буває у варварів, країни, міста або ж ріки, названі
колись [одним ім’ям], тепер стали зватися інакше64.
Рис. 3. Фрагмент сторінки з «Космографії» Аноніма з Равенни, де згадуються
склавіни, ітіти й хімаби. Джерело: Geographus Ravennas Cosmographia, Biblioteca
Apostolica Vaticana, Digital Collections, Manuscript – Urb. lat. 961. Fol. 7r.
URL: http://digi.vatlib.it/mss/detail/Urb.lat.961
У центрі круглої карти світу, посилаючись на яку Анонім робить свій
опис, лежить його рідне місто Равенна, або ж уявна середина відстані між
півднем Італії та Грецією. Світ поділений на 24-годинні секції (12 годин
ночі і 12 дня), «ніч» – північ, «день» – південь. Схід розташовувався
нагорі, захід – унизу. Опис робиться по порядку годин зліва направо65.
Під 6-ою годиною ночі знаходиться країна скитів, звідки вийшов рід
склавінів, а також ітіти й хімаби66 (рис. 3). Під 7-ою годиною ночі роз-
ташовується країна сарматів, з якої вийшов рід карпів. Під 8-ою годиною
ночі, південніше океану, знаходиться «країна роксоланів», в якій також
мешкали сауріки та савромати. Через цю країну протікає багато річок,
серед яких найбільша – Вістула. За цією країною в океані розташована
———————
64 Цит. за: Галушко, К. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії
від Античності до ХХ століття : науково-популярне видання. Київ, 2013. С. 16.
65 Guckelsberger Kurt, Mittenhuber Florian. Op. cit. S. 294-295.
66 Останні не засвідчені іншими джерелами. Ряд дослідників ідентифікує їх з антами
і венедами.
Історична географія
129
«Давня Скитія» (Antiqua Schitia) – Скандинавія (Scanzan), з якої вийшли
дани, готи й гепіди. Під 9-ою годиною ночі, неподалік від боліт Меотиди,
мешкали амазонки; під 10-ою годиною – простори Скитії, яку називають
пустельною і стародавньою67.
Автору «Космографії» достатньо непогано відомо узбережжя Понту.
Так, він подає назви 33 міст з «країни Боспоранії». Щоправда, через спо-
творення багатьох назв не всі з них можна ідентифікувати68.
Як стверджує Кирило Галушко, попри усіляку можливу плутанину,
яка утворилася у «Космографії» равеннського Аноніма, можна припус-
кати, що саме візуальна структура його карти (кругла форма, східна
орієнтація, поділ на години, ідентичні «розі вітрів») стане в пригоді для
запозичення багатьом середньовічним картографам. Тільки от «центром
землі» на них вже буде не Равенна, а святе місто Єрусалим69.
Отже, твори представників пізньоантичної писемної традиції IV–
VII ст. дають можливість відтворити їхні історико-географічні уявлення
щодо Надчорномор’я і сусідніх регіонів. Можемо стверджувати, що на
ментальній мапі багатьох поколінь європейців доби пізньої античності та
середньовіччя образ теренів сучасної України був доволі статичним, –
таким, яким він сформувався під впливом давньогрецьких і римських
учених, філософів, письменників і поетів. В історико-географічних уяв-
леннях освічених європейців міцно закріпилися міфологізовані образи
Скитії та Сарматії.
Відповідаючи на виклики доби Великого переселення народів, Оро-
сіусом була запропонована нова парадигма, на основі якої будували свої
праці пізніші історики. У той же час Йорданіс взяв пізньоримський твір
як свою літературну модель. Опираючись на географію Оросіуса та праці
античних авторитетів, учені ранньосередньовічної доби намагалися пока-
зати історичні зміни, з якими вони зіткнулися.
References
Primary Sources
Barney, S. A., et al. (2006). The Etymologies of Isidore of Seville, Cambridge
University Press, New York, XII + 475 pp.
———————
67 Cosmographia = Itineraria Romana. Volumen alterum. Ravennatis anonymi cosmo-
graphia et Guidonis geographica / ed. J. Schnetz. Studgardiae : B. G. Teubneri, 1990. P. 11, 46-
47.
68 Pekkanen Tuomo. The Pontic «civitates» in the Periplus of the Anonymus Ravennas //
Arctos. Acta Philologica Fennica. Helsinki, 1979. Vol. 13. P. 116-118, 127.
69 Галушко, К. Назв. праця. С. 17-18.
Трубчанінов Сергій
130
Billerbeck, M. (ed.) (2006). Stephani Byzantii Ethnika. Vol. I: Α–Γ, recensuit,
Germanice vertit, adnotationibus indicibusque instruxit M. Billerbeck, adiuvantibus
J. F. Gaertner, B. Wyss, C. Zubler (Corpus Fontium Historiae Byzantinae, Series
Berolinensis, vol. 43/1), W. de Gruyter, Berlin et New York, X + 64* + 441 pp.
Billerbeck, M. (ed.) (2011). Stephani Byzantii Ethnika. Vol. II: Δ–Ι, recensuit,
Germanice vertit, adnotationibus indicibusque instruxit M. Billerbeck, adiuvantibus
C. Zubler (Corpus Fontium Historiae Byzantinae, Series Berolinensis, vol. 43/2),
W. de Gruyter, Berlin & New York, XII + 19* + 310 pp.
Billerbeck, M. (ed.) (2014). Stephani Byzantii Ethnika. Vol. III: K–O, recensuit,
Germanice vertit, adnotationibus indicibusque instruxit M. Billerbeck, adiuvantibus
G. Lentini, A. Neumann-Hartmann (Corpus Fontium Historiae Byzantinae, Series
Berolinensis, vol. 43/3), De Gruyter, Berlin & Boston, X + 20* + 454 pp.
Billerbeck, M. (ed.) (2016). Stephani Byzantii Ethnika. Vol. IV: P–Y, recensuit,
Germanice vertit, adnotationibus indicibusque instruxit M. Billerbeck, adiuvantibus
A. Neumann-Hartmann (Corpus Fontium Historiae Byzantinae, Series Berolinensis,
vol. 43/4), De Gruyter, Berlin & Boston, VIII + 20* + 391 pp.
Billerbeck, M. (ed.) (2017). Stephani Byzantii Ethnika. Vol. V: Φ–Ω, Indices,
recensuit, Germanice vertit, adnotationibus indicibusque instruxit M. Billerbeck,
adiuvantibus A. Neumann-Hartmann (Corpus Fontium Historiae Byzantinae, Series
Berolinensis, vol. 43/5), De Gruyter, Berlin & Boston, V + 15* + 261 pp.
Dewing, H. B. (1962) (transl.). Procopius in seven volumes, Vol. V: History of the
Wars, Books VII (continued) and VIII, (Loeb Classical Library), Harvard University
Press, Cambridge (MA) & William Heinemann Ltd, London, VI + 441 pp.
Garkavets, A. N. (ed.), (2005). The Great Steppe in Ancient and Byzantine
Sources: Collection of Materials, Baur, Almaty, 1304 pp.
Holder, A. (ed.) (1882). Iordanis, De origine actibvsqve Getarvm, Akademische
Verlagsbuchhandlung von J. C. B. Mohr, Freiburg & Tübingen, [3] + 83 pp.
Müller, C. (ed.) (1861). Geographi graeci minores. E codicibus recognovit
prolegomenis annotatione indicibus instruxit... Carolus Müllerus. Vol. 2, Ambrosio
Firmin Didot, Parisiis, LVII + [3] + 665 pp.
Rolfe, J. C. (transl.) (1937). Ammianus Marcellinus. With an English translation,
in tree volumes, II. [Books XX–XXVI], (Loeb Classical Library), William Heinemann
Ltd., London & Harvard University Press, Cambridge, MA, VIII + 683 pp.
Rolfe, J. C. (transl.) (1937). Ammianus Marcellinus. With an English translation,
in tree volumes, III. [Books XXVII–XXXI and Excerpta Valesiana], (Loeb Classical
Library), William Heinemann Ltd., London & Harvard University Press, Cambridge,
MA, IX + 602 pp.
Schnetz, J. (ed.) (1990). Cosmographia = Itineraria Romana. Volumen alterum.
Ravennatis anonymi cosmographia et Guidonis geographica, Editio stereotypa
editions primae (1940), B. G. Teubneri, Studgardiae, XII + 214 pp.
Winstedt, E. O. (ed.) (1909). The Christian Topography of Cosmas Indicop-
leustes, The University Press, Cambridge, XI + 376 pp.
Zangemeister, C. (ex recogn.) (1889). Pavli Orosii Historiarvm adversvm
paganos libri VII, B. G. Tevbneri, Lipsiae, XXI + 371 pp.
Історична географія
131
Secondary Sources
Bilets’kyi, A. (1993). ‘Preface’, Herodota Turiitsia z Halikarnassa Istorii knyh
deviat, shcho yikh nazyvaiut muzamy, Naukova dumka, Kyiv, pp. 5-13, [in Ukrainian].
Bouiron, M. (2014). L’Épitomé des Ethniques de Stéphane de Byzance comme
source historique: L’exemple de l’Europe Occidentale, Thèse pour obtenir le grade de
docteur... dans la spécialité Histoire et Archéologie, Université Nice Sophia Antipolis,
1942 pp.
Bunbury, E. (1879). A history of ancient geography among the Greeks and
Romans, from the earliest ages till the fall of the Roman Empire, J. Murray, London,
Vol. 2, XX + 743 pp.
Burgersdijk, D. (2016). ‘Creating the enemy: Ammianus marcellmus’ double dig-
ression on Huns and Alans (Res Gestae 31.2)’, Bulletin of the Institute of Classical
Studies, University of London, Oxford University Press, Vol. 59, № 1 (June), pp. 111-132.
Clark, T. L. (2008). Imaging the Cosmos: The Christian Topography by Kosmas
Indikopleustes, A Dissertation … for the Degree Doctor of Philosophy, Temple
University, XI + 242 pp.
Dan, A. (2013). ‘The Black Sea as a Scythian Bow’, Manoledakis M. (ed.),
Exploring the Hospitable Sea. Proceedings of the International Workshop on the
Black Sea in Antiquity held in Thessaloniki, 21-23 September 2012, Archaeopress,
Oxford, pp. 39-58.
De Santis, N. (2013). La tradizione storiografica negli Ethnica di Stefano di
Bisanzio, Tesi di Dottorato. Dottorato di ricerca in Scienze letterarie, retorica e tecnica
dell’interpretazione, Ciclo XXV, a.a. 2012–2013, Universita’ della Calabria, 254 pp.
Den Boeft, J., et al. (2018). Philological and Historical Commentary on Ammia-
nus Marcellinus XXXI, (Series: Philological and Historical Commentary on Ammianus
Marcellinus, Vol. 12), Brill, Leiden & Boston, XXVI + 362 pp.
Diederich, S. (2013). ‘Oikumene im Wandel – Isidor von Sevilla’, Klaus Geus &
Michael Rathmann (ed.), Vermessung der Oikumene, De Gruyter, Berlin & Boston,
pp. 255-286.
Doležal, S. (2014). ‘Who was Jordanes?’ Byzantion. International Journal of
Byzantine Studies, Vol. 84, pp. 145-164.
Downie, J. (2017). ‘The Geography of Empire in Dionysius’ “Periegesis”:
A View from the Aegean’, The Classical World, The Johns Hopkins University Press,
Vol. 110, № 2, pp. 163-186.
Drijvers, J. W. (1998). ‘Ammianus Marcellinus on the Geography of the Pontus
Euxinus’, Histos. The On-line Journal of Ancient Historiography, Florida State
University & University of Oxford &t University of Alberta, № 2, pp. 268-278.
Galushko, K. (2013). Ukraine on the map of Europe: Ukraine and Ukrainians in
cartography from Antiquity to the 20th century: popular science edition, Kyiv, 143 p.,
[in Ukrainian].
Guckelsberger, K., Mittenhuber, F. (2013). ‘Überlegungen zur Kosmographie des
anonymen Geographen von Ravenna’, Klaus Geus, Michael Rathmann (ed.), Ver-
messung der Oikumene, De Gruyter, Berlin & Boston, pp. 287-310.
Трубчанінов Сергій
132
Hart, T. C. (2020). ‘Evolving ethnographies in Pliny the Elder’s transdanubian
exegesis (HN 4.80–1)’, The Classical Quarterly, University Press, Cambridge,
Vol. 70, issue 2, pp. 792-799.
Heath, C. (2016). ‘Hispania et Italia. Paul the Deacon, Isidore, and the
Lombards’, Fear, Andrew & Wood, Jamie (ed.), Isidore of Seville and his Reception in
the Early Middle Ages: Transmitting and Transforming Knowledge, Amsterdam
University Press, Amsterdam. pp. 159-176.
Kominko, M. (2008). ‘New perspectives on Paradise – the levels of reality in
Byzantine and Latin maps’, Cartography in Antiquity and the Middle Ages.
Technology and Change in History, Vol. 10, pp. 142-153.
Kominko, M. (2013). ‘The Science of the Flat Earth: the Cosmography of
Kosmas’, Bernabò M. (ed.), Laurentianus Pluteus IX.28 (Christian Topography of
Cosmas Indicopleustes), Florence, pp. 67-81.
Maenchen-Helfen, O. (1944–1945). ‘The Legend of the Origin of the Huns’,
Byzantion. International Journal of Byzantine Studies, Vol. XVII, pp. 244-251.
Magdalino, P. (2013). ‘Constantine VII and the Historical Geography of Empire’,
Imperial Geographies in Byzantine and Ottoman Space, Center for Hellenic Studies,
Washington, pp. 23-42.
Merrills, A. H. (2005). History and Geography in Late Antiquity, Cambridge
University Press, Cambridge, XIV + 386 pp.
Mommsen, T. (1909). ‘Ammians Geographica’, Mommsen, Theodor, Gesammelte
Schriften, Bd. 7: Philologische Schriften, pp. 393-425.
Neumann-Hartmann, A. (2014). ‘Die Ethnika des Stephanos von Byzanz im
Lichte von Querverweisen in der Epitome seines Werkes’, Eikasmós. Quaderni
Bolognesi di Filologia Classica, XXV, pp. 263-290.
Pekkanen, T. (1979). ‘The Pontic “civitates” in the Periplus of the Anonymus
Ravennas’, Arctos; Acta Philologica Fennica, Helsinki, Vol. 13, pp. 111-128.
Samotraki, A. (1939). ‘Geographical and Historical Dictionary of Thrace’,
Papachristodulu Polid (ed.), Archive of Thracian folklore and linguistic heritage:
quarterly: published by the Thracian Committee, Vol. IA. Award of the Academy of
Athens 1939, Athens, 1944–1945, pp. 225-288, [in Greek].
Scott, J. C. (2018). ‘The Phoenicians and the Formation of the Western World’,
Comparative Civilizations Review, Vol. 78, pp. 25-40.
Staab, F. (1976). ‘Ostrogothic geographers at the court of Theodoric the Great.
A study of some sources of the anonymous cosmographer of Ravenna’, Viator:
Medieval and Renaissance Studies, Vol. 7, pp. 27-64.
Sundwall, G. A. (1996). ‘Ammianus Geographicus’, The American Journal of
Philology, Vol. 117, № 4, pp. 619-643.
Yanovskyi, Ya. M. (2011). ‘History of the Western Huns of the end of the IV –
middle of the VI century. in historiographic coverage’, Sumy Antiquities, № 35,
pp. 150-160, [in Ukrainian].
Yanovsky, Ya. (2016). ‘Reflection of the military and political history of the
Western Huns in ancient and early medieval sources’, Questions of ancient and
medieval history, archaeology and ethnology: collection of scientific works, Yuriy
Fedkovych Chernivtsi National University, Vol. 1, pp. 26-53, [in Ukrainian].
Історична географія
133
Zhdanovych, O. (2018). Nomads and Byzantium in Menander. Monograph,
Bilotserkivdruk, Bila Tserkva, 236 pp., [in Ukrainian].
Zubar, V. M., Rusyaeva, A. S. (2004). On the shores of the Cimmerian Bosporus,
Stylos, Kyiv, 239 pp., [in Russian].
Serhii Trubchaninov
THE TERRITORY OF MODERN UKRAINE DURING THE MIGRATION PERIOD
IN THE HISTORICAL�GEOGRAPHIC VISION OF THE AUTHORS OF LATE
ANTIQUITY
Article states that the historical-geographic image of the territory of modern
Ukraine has been formed in Western European intellectual imagination in the era of
late antiquity under the influence of ancient Greek and Roman authors. Even when
historians, geographers, politicians of the late Roman Empire, the early Western
European Middle Ages and Byzantium were talking about ongoing events, they
primarily relied on the works of Herodotus, Strabo, Ptolemy Claudius Ptolemy and
other famous intellectuals of the past. Ammianus Marcellinus in his geographical and
ethnographic excursions to the work “Res gestae” described the land above the Black
Sea as the place of inhabitance of the same tribes which had lived there two, four or
six centuries ago.
In early V cent. AD Paulus Orosius created a work that became a source of
imitation for many centuries describing different parts of the world. The works of
Isidorus Hispalensis were also very popular, especially his “Etymologiarum”.
Isidorus expressed many testimonies about the origin and names of certain peoples. In
connection with the migration of Germanic Goth tribes to the Black Sea region, the
Ukrainian territories became of a great interest to historians Cassiodorius Senator
and Iordanis.
The origin and geographical essence of some toponyms and ethnonyms of the
Black Sea region were revealed in Stephan’s of Byzantium etymological reference
book “Ethnica”. Works of historians, geographers and poets of the Archaic, Classical
and Hellenistic periods were his sources of information. His successors paid more
attention to events that were closer to them in time. In addition, in the later
etymological dictionaries of Byzantine authors, much less space was allocated to the
historical and geographical characteristics of the lands above the Black Sea.
The entire world known in late antiquity was described by an unknown
geographer at the beginning of the VIII-th century in Ravenna, Italy. Compared to his
predecessors, the author of “Ravenna Cosmography” knew more about the settlement
of the shores of Pontus.
Key words: historical-geographical image, the Black Sea region, Ammianus
Marcellinus, Paulus Orosius, Isidorus Hispalensis, Cassiodorius, Iordanis, Ravenna
Cosmography, Stephan’s of Byzantium.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-209295 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-5295 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T11:14:08Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Трубчанінов, С. 2025-11-17T11:41:04Z 2022 Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів / С. Трубчанінов // Історико-географічні дослідження в Україні. — 2022. — Число 16. — С. 109-133. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 2616-5295 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209295 001.9(477)“03/06” У статті стверджується, що історико-географічний образ теренів сучасної України сформувався в уявленні освічених західноєвропейців пізньоантичної доби та візантійців під впливом праць давньогрецьких і римських авторів. Надчорномор’я і суміжні регіони залишалися майже незмінними на ментальній мапі багатьох поколінь європейців. Навіть оповідаючи про актуальні і сучасні їм явища, історики, географи, політики пізньої Римської імперії, раннього західноєвропейського середньовіччя та Візантії передусім спиралися на праці Геродота, Страбона, Птолемея та інших відомих інтелектуалів минулого. Зокрема, Амміанус Марцеллінус, якого називають «останнім великим істориком Риму», у своїх географо-етнографічних екскурсах до праці «Res gestae» описує Надчорномор’я так, ніби там мешкали ті ж самі племена, що й два-чотири-шість століть тому. Парадоксально, але власні спостереження цей автор відклав на другий план. На початку V ст. Паулус Оросіус створив працю, яка на багато століть стала джерелом наслідування при описові різних частин світу. Великою популярністю користувалися також твори Ісідоруса, особливо його 20-томна праця «Etymologiarum». Ісідорус висловив чимало суджень щодо походження та найменування різних народів. У зв’язку з переселенням у Надчорномор’я германських племен готів терени сучасної України потрапили в поле зору істориків Кассіодоріуса та Йорданіса. Їхні твори містять низку історико-географічної інформації. Походження і географічна сутність деяких топонімів та етнонімів Надчорномор’я розкривається в етимологічному довіднику Стефаноса Візантійського «Ethnica». Джерелом його інформації були праці істориків, географів і поетів архаїчної доби, кла- сичного та елліністичного періодів. Весь відомий у пізній античності світ був описаний невідомим географом у «Космографії» на початку VIII ст. у Равенні в Італії. Важливе місце у творі займала історико-географічна інформація про терени сучасної України. Порівняно з попередниками авторові більше відомо про заселення берегів Понту, він називає 33 міста в країні Боспоранії. Article states that the historical-geographic image of the territory of modern Ukraine has been formed in Western European intellectual imagination in the era of late antiquity under the influence of ancient Greek and Roman authors. Even when historians, geographers, politicians of the late Roman Empire, the early Western European Middle Ages and Byzantium were talking about ongoing events, they primarily relied on the works of Herodotus, Strabo, Ptolemy Claudius Ptolemy and other famous intellectuals of the past. Ammianus Marcellinus in his geographical and ethnographic excursions to the work “Res gestae” described the land above the Black Sea as the place of inhabitance of the same tribes which had lived there two, four or six centuries ago. In early V cent. AD Paulus Orosius created a work that became a source of imitation for many centuries describing different parts of the world. The works of Isidorus Hispalensis were also very popular, especially his “Etymologiarum”. Isidorus expressed many testimonies about the origin and names of certain peoples. In connection with the migration of Germanic Goth tribes to the Black Sea region, the Ukrainian territories became of a great interest to historians Cassiodorius Senator and Iordanis. The origin and geographical essence of some toponyms and ethnonyms of the Black Sea region were revealed in Stephan’s of Byzantium etymological reference book “Ethnica”. Works of historians, geographers and poets of the Archaic, Classical and Hellenistic periods were his sources of information. His successors paid more attention to events that were closer to them in time. In addition, in the later etymological dictionaries of Byzantine authors, much less space was allocated to the historical and geographical characteristics of the lands above the Black Sea. The entire world known in late antiquity was described by an unknown geographer at the beginning of the VIII-th century in Ravenna, Italy. Compared to his predecessors, the author of “Ravenna Cosmography” knew more about the settlement of the shores of Pontus. uk Інститут історії України НАН України Історико-географічні дослідження в Україні Історична географія Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів The Territory of Modern Ukraine During the Migration Period in the Historical-Geographic Vision of the Authors of Late Antiquity Article published earlier |
| spellingShingle | Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів Трубчанінов, С. Історична географія |
| title | Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів |
| title_alt | The Territory of Modern Ukraine During the Migration Period in the Historical-Geographic Vision of the Authors of Late Antiquity |
| title_full | Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів |
| title_fullStr | Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів |
| title_full_unstemmed | Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів |
| title_short | Територія сучасної України доби Великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів |
| title_sort | територія сучасної україни доби великого переселення народів в історико-географічній візії пізньоантичних авторів |
| topic | Історична географія |
| topic_facet | Історична географія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209295 |
| work_keys_str_mv | AT trubčanínovs teritoríâsučasnoíukraínidobivelikogopereselennânarodívvístorikogeografíčníivízíípíznʹoantičnihavtorív AT trubčanínovs theterritoryofmodernukraineduringthemigrationperiodinthehistoricalgeographicvisionoftheauthorsoflateantiquity |