Історична географія Скитії у німецькій історіографії XIX ст.

• Datum: 2023
• 1. Verfasser: Трубчанінов, С.
• Format: Artikel
• Sprache: Ukrainian
• Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2023
• Schriftenreihe: Історико-географічні дослідження в Україні
• Schlagworte: Історична географія
• Online Zugang: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209312
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Zitieren: Історична географія Скитії у німецькій історіографії XIX ст. / С. Трубчанінов // Історико-географічні дослідження в Україні. — 2023. — Число 17. — С. 160-192. — укр.

У багатьох роботах німецьких учених XIX ст. піднімалися питання історичної географії Скитії. Однак, дана проблематика ще не стала предметом спеціального історіографічного дослідження німецьких чи українських науковців. Метою даної розвідки є вивчення уявлень у німецькій науковій думці XIX ст. про межі та територію Скитії, походження і розселення племен скитів та їхніх сусідів, зв’язки колоній еллінів у Надчорномор’ї зі скитами та ін. Історіографічних розвідок, дотичних темі дослідження, небагато. Серед них слід виділити праці Олександра Домбровського, Алєксандри Нейхардт, Арістіда Доватура та Дмітрія Каллістова, які з’явилися друком у 1980-х рр. Наголошується, що більшість німецьких дослідників XIX ст. вважало інформацію Геродота про Скитію достатньо повною, проте учені вказували і на окремі помилки «батька історії». Авторами німецьких/німецькомовних робіт з історичної географії Скитії були відомі географи (Конрад Маннерт, Фрідріх Август Укерт та Карл Ріттер), історики (Арнольд Геєрен, Бартольд Георг Нібур та ін.), філологи (Фрідріх Бергманн, Каспар Цойсс та ін.). Також виходили розвідки викладачів гімназій, які переважно публікувалися в навчально-методичних виданнях окремих навчальних закладів (Карл Струве, Георг Майр, Пантелеймон Клим та ін.). Вчені висловлювали різні гіпотези щодо етнічної приналежності скитів та інших племен Скитії. Розроблена Б.Г. Нібуром теорія про приналежність скитів до монголів мала чимало прихильників у першій половині – середині XIX ст. (Август Гансен, Карл Нойманн та ін.). Учений-енциклопедист Едуард Ейхвальд у своїх працях 1830-х рр. доводив, що скити були племенами фінського походження, які колись мешкали на схід від Уральських гір. На його думку, савромати, неври, будини, даки і гети були слов’янами. У той же час, відомий німецький історик і філолог Каспар Цойсс відносив скитсько-сарматські племена до іранців. Відомий публіцист Фрідріх Людвіг Лінднер пропагував теорію про слов’янство скитів і сарматів, яка була популярною серед російських авторів у XVIII – на початку XIX ст. Сумнівну з наукового погляду теорію про етногенетичний зв’язок між скитами і німцями поширювали Фрідріх Бергманн та Йоганнес Фресль.