Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України
Украинской историографии XVIII в., как закономерному явлению ее развития, свойственна компилятивность структуры исторических памятников. Ярким примером такого типа исторического произведения является работа «Летописное повествование о Малой России, ее народе и козаках вообще» А. Ригельмана, посвящен...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Дата: | 1969 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1969
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209498 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України / Я.І. Дзира // Історіографічні дослідження в Українській РСР: Зб. наук. пр. — 1969. — Вип. 2. — С. 158-179. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859530985956179968 |
|---|---|
| author | Дзира, Я.І. |
| author_facet | Дзира, Я.І. |
| citation_txt | Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України / Я.І. Дзира // Історіографічні дослідження в Українській РСР: Зб. наук. пр. — 1969. — Вип. 2. — С. 158-179. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| description | Украинской историографии XVIII в., как закономерному явлению ее развития, свойственна компилятивность структуры исторических памятников.
Ярким примером такого типа исторического произведения является работа «Летописное повествование о Малой России, ее народе и козаках вообще» А. Ригельмана, посвященная истории украинского народа с древнейших времен и до конца XVIII в. Ее автор механически соединил в единое целое множество украинских, русских и зарубежных рукописных и печатных источников об Украине.
Среди этой разнообразной литературы особое место, как источники, занимают украинские летописи конца XVII — начала XVIII в.— Самовидца и Грабянки, а также отдельные документы из третьей летописи того времени — Самийла Величко.
Начиная с первой страницы, с описания Самовидцем исторических событий на Украине с 1648 и по 1676 г. (130 страниц из 207), Рпгельман с незначительными пропусками отдельных строк дословно переносит в свой труд, дополняя летописный текст или перемешивая его с текстом других летописей, особенно Г. Грабянки и В. Рубана. Остальная часть летописи Самовидца таким же образом, но с более значительными пропусками (даже отдельных страниц) также использована Ригельманом.
Летопись Грабянки вместе с летописью Самовидца является одним из главных источников труда Ригельмана. С рукописи Грабянки Рнгельман дословно заимствовал документы и стихи. Основная часть летописи Грабянки таким же образом, как и Самовидца, использована историком для составления его исторического труда.
Хотя Ригельман не был знаком с летописью Самийла Величко, в его труде встречаем 19 важных документов XVII в., которые помещены в летописи Величко. Они, по-видимому, заимствованы историком из какого-то третьего источника.
Источниковедческий анализ работы А. Ригельмана об истории Украины характеризуют ее автора, царского генерала, как историка-компилятора, который соглашался с политикой, проводимой русским царизмом на Украине.
|
| first_indexed | 2025-11-25T22:45:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
Я. І. Д з и р а
Щ И Д Ж Е Р Е Л Ь Н А ОСНОВА П Р А Ц І О. Р І Г Е Л Ь М А Н А
Ц Ц З ІСТОРІЇ У К Р А Ї Н И
Однією з характерних рис української історіографії XVII і особ-
ливо XVIII ст. є компілятивна структура більшості історичних
творів. Це зазначали майже всі вчені, що досліджували ук-
раїнську історію та літературу давніх епох. Проте, не поясню-
ючи причин і не враховуючи конкретно-історичних обставин, в
яких розвивалася наша історіографія, історики вважали її нега-
тивною рисою, що, мовляв, зменшує історичну цінність цих дже-
рел.
А втім, компілятивність як методика і частково методологія
написання історичних праць була закономірним етапом розвит-
ку української історіографії. Компілятивність характерна не ли-
ше українській історичній науці, а й тогочасним історичним
працям інших слов'янських народів. У XVIII ст. це явище на
Україні пояснювалось ще й своєрідними причинами, як-от: від-
сутністю власної друкованої літератури та опублікованих дже-
рел, недоступністю рукописних пам'яток для першого-ліпшого
історика, що задумав написати історію України, і т. д., до то-
го ж, історичні джерела часто були написані німецькою, фран-
цузькою, латинською і особливо польською мовами.
Отже, науковий рівень історичних праць визначався загаль-
ним станом розвитку тодішньої науки й освіти. Тогочасна істо-
ріографія то затухала, то, відроджуючись, спалахувала і тору-
вала собі шлях власного розвитку.
За бурхливими історичними подіями, які сколихнули Україну
в XVII ст., і періодом дальшого духовного занепаду наступила
доба великого наукового зацікавлення історією і взагалі мину-
лим, що вилилося у так зване українське національне відро-
дження. Історичні знання ставали важливою зброєю простого
люду і цілої нації у боротьбі за утвердження національного
буття та соціального прогресу. Сьогодні важко встановити: го-
тував чи не готував той чи інший автор свою працю до друку
навіть і на майбутнє. Можливо, дехто з істориків — людей осві-
чених і письменних — історичний твір писав або переписував
для себе, своїх дітей, нащадків. Як відомо, до друку ці пам'ят-
ки потрапили аж у середині XIX ст., і критика поставилася до
них без будь-яких застережень щодо специфіки та умов, в яких
вони були написані. А втім, публікація цих праць (навіть різних
158і
списків одного і того ж джерела) стала міцною основою заро-
дження нової української історіографії, викликала порівняльно-
історичний підхід до їхнього вивчення і спричинилася до залу-
чення інших документів, — була поштовхом до нових розшуків
та відкриттів.
Водночас компілятивні твори давали матеріал для дослі-
дження ідей часу, для розкриття розвитку ідей та поглядів ук-
раїнських істориків на одні і ті ж події та явища, утверджували
джерелознавство та історіографію як окрему науку. Прояви
компілятивності у стилі викладу будь-якого історичного твору
пояснюються, крім світогляду автора, ще й тим, що в історичній
праці фіксуються конкретні події та явища, імена; все докумен-
тується так, як воно відбувалося: у певному часі, послідовності,
конкретному місці, використовується науково-історична терміно-
логія. В історичному творі інакше не скажеш, як: що тоді бу-
ло те і те. Однак сама оцінка явища, яка часто виражається в
тому, що автор з певних причин пропускає імена, події, які були
в джерелах, що ними ві'н користувався, скорочує текст викладу
там, де його пропуск порушує зміст, змінює стиль викладу, на-
дає мові певних рис і т. ін.,— все це є тими елементами, згідно
яких можна визначити методологію автора, характер праці, час
і місце її написання. Без урахування всього цього важко, або й
неможливо виявити суспільно-політичну думку епохи, визначити
погляди істориків, накреслити криву лінію піднесень і падінь
історичної науки на Україні в минулі часи.
З цього погляду цікавим явищем є рукописи українських
літописів — пам'яток української історіографії XVII—XVIII ст.,
починаючи від літопису Самовидця і кінчаючи «Историей Ру-
сов». З а змістом, методологією, стилем викладу і мовою із всієї
багатої літописної спадщини цілком самостійними історичними
працями слід вважати літописи Самовидця, Величка, а також
працю Мишецького та «Историю Русов». Такі історіографічні
пам'ятки, як, наприклад, «Літопис Граб'янки», «Краткое описа-
ние Малороссии», Рігельмана, Рубана, Симоновського, Міллера
та ін. — з повним правом слід зарахувати до творів компілятив-
них, бо вони написані на основі одного, двох, трьох і більше
джерел, зокрема, на підставі праць Самовидця і Мишецького.
Навіть коли прослідкувати за мовою, якою написані пам'ят-
ки української історіографії XVII—XVIII ст., то можна побачи-
ти, що мова одного із найдавніших творів, літопису Самовидця з
яскравими рисами західного наріччя сучасної української мови
майже наближається до живої народної мови XVII ст., тоді як
у XVIII ст. Граб'янка писав свою працю книжною українською
мовою з великим нашаруванням церковнослов'янізмів. О. Рі-
гельман, автор «Истории русов» та ін. (кінець XVIII ст.), хо-
ча і використовували українські джерела XVII ст., писані книж-
ною українською мовою, але, живучи наприкінці XVIII ст., в
159і
час занепаду давньої української книжної мови, свої праці
писали тодішньою російською літературною мовою. Отже, дослі-
джуючи пам'ятки української історіографії XVII—XVIII ст., не
можна забувати, що вони є джерелами свого часу і фіксують
етап у розвитку історіографії, суспільно-політичної думки, лі-
тератури, мови та ін., через те вимагають конкретно-історичного
підходу при їх вивченні. При цьому слід врахувати сильні і
слабкі сторони розвитку науки на Україні. Сучасний дослідник
цих творів повинен, передусім, визначити їхнє місце в історії
розвитку історичної і суспільно-політичної думки на Україні в
XVII—XVIII ст. і, зокрема, показати силу їхнього впливу на ві-
дродження нової української історіографії.
Яскравим прикладом компілятивної історіографічної па-
м'ятки XVIII ст. є «Летописное повествование о Малой России
и ея народе и козаках вообще» О. Рігельмана
За своїм походженням Олександр Рігельман — німець, його
батьки прибули до Петербурга разом з нареченою царевича
Олексія Петровича принцесою Брауншвейн-Блаикенбурзькою
Шарлоттою Софією. Народився О. Рігельман 1720 р. у Петер-
бурзі. Коли йому було 10 років, померли батьки. 1730 р. моло-
дий хлопець вступив до Петербурзького шляхетного корпусу,
вибравши собі фах військового інженера. Закінчивши 1738 р.
школу, він прибув до Києва, звідки разом з російською армією
відправився на російсько-турецьку війну. Зокрема, молодий ін-
женер брав участь у битві під Стаучані і під час здобуття Хо-
тина та Ясс (1739 p.). Наступного року О. Рігельман знову побу-
вав у Києві, а також у Чернігові, але незабаром його відрядили
на південь України, де він брав участь у проведенні нового кор-
дону між Україною і Туреччиною на землях, починаючи від устя
Синюхи до Дніпра, Міуса і Озова. В українських степах моло-
дий інженер два роки жив серед запорізьких козаків, з якими
вперше познайомився під час згадуваної війни. Тепер він знову
мав широку можливість ближче познайомитися з життям та
військовою справою козацького війська. 1743 р. О. Рігельман
одержав звання інженера-прапорщика і протягом 1745—1749 pp.
залишався на Україні, виконуючи різні військові доручення. Так,
наприклад, 1745 р. молодий офіцер знімав топографічну карту
прикордонних земель від Києва і далі на північ аж до Смолен-
1 А л е к с а н д р Р и г е л ь м а н . Летописное повествование о Малой Рос-
сии и ея народе и козаках вообще, отколь и из какого народа оные проис-
хождение свое имеют, и по каким случаям они ныни при своих местах оби-
тают, как то: черкаские или малороссийские и запорожские, а от них уже
донские, а от сих яицкие, что ныне уральские, гребенские, сибирские, волгские,
терские, некрасовские, и проч. козаки, как равно и слободские полки. Собрано
и составлено чрез труды инженер-генерал-майора и кавалера Александра
Ригельмана 1785—86 года. Москва. 1847, понад 800 стор. (далі — «Летописное
повествование о Малой России...»).
160і
ська. Водночас він скл.адав плани українських міст, козацьких
полків — Лубенського, Миргородського, Прилуцького, а також
міст, розташованих на кордоні з Польщею. Протягом 1746 р.
О. Рігельман обстежив Переяславський полк, а наступні два
роки поблизу Києва будував прикордонні ретраншаменти (Ва-
сильківський, Обухівський, Трипільський, Стайківський).
1749 р. О. Рігельман перебував на військовій службі в Орен-
бурзі, звідки незабаром його переводять до Середньої Азії, по-
тім на Поволжя, де протягом 10 років він будував різні воєнні
фортеці та укріплення. Наступні 10 років (1760—1770) О. Рі-
гельман проживав на Дону, виконуючи ту ж саму інженерну ро-
боту. Зокрема, він будував фортецю в Ростові. 1763 p., пере-
буваючи в Петербурзі, О. Рігельман був прийнятий царицею.
Це спричинилося до того, що його військова кар 'єра швидко
росла. Через сім років він став полковником, а ще через рік —
генерал-майором. У цьому високому званні 1773 р. О. Рігельман
брав участь у російсько-турецькій війні, зокрема під час здобут-
тя Силістрійської фортеці. Після цього він повернувся на при-
азовські степи, де продовжував свою військову службу.
1782 р. О. Рігельман пішов у відставку, одержуючи 1000 крб.
пенсії і 100 крб. за орден Св. Георгія. Поселився у своєму маєт-
ку в с. Андріївці, поблизу Чернігова, який отримав як віно за
другою своєю дружиною, що походила з відомого роду коза-
цьких старшин — Я. Лизогуба У цьому селі він провів останні
роки свого життя, присвятивши себе історичній науці. Тут Рі-
гельман виправив і переробив рукопис своєї історичної праці
«Летописное повествование о Малой России...», першу редакцію
якої написав ще 1878 р., перебуваючи на Дону. Спочатку ця
праця називалася «История малороссийская или повествова-
ние о козаках и проч.». Перший варіант рукопису складався з
двох частин, а другий — з чотирьох. На сторінках перших двох
частин поставлено дату 1785, а на останніх— 1786 р.
Чималу історичну і мистецьку цінність, як додатки до праці,
мають 27 малюнків різних типів українців, два портрети
Б. Хмельницького, дві карти України. За свідченням сина О. Рі-
гел.ьмана, ці малюнки виконав якийсь українець, що походив із
духовного стану і був родом з Чернігівщини. За якусь провину
його ув'язнили в фортеці св. Дмитрія Ростовського.
О. Рігельман 1778 р. написав також працю «История или
повествование о донских казаках», додавши також і до неї різ-
ні малюнки і карти.
Крім згаданих праць, О. Рігельман написав ще «Изъясне-
ние о Кизлярской крепости, составленное 1757 году». Про це
він згадує в своїй історії про донських козаків (141 стор.). Крім
1 Очевидно, в родині Лизогубів зберігалися два безіменні рукописи —
Літописи Самовидця і Граб'янки.
11—215 161
того, О. Рігельман зібрав також багато анекдотів про Петра І,
які зберігаються в рукописах. До рукописної спадщини історика
входять також різні карти, плани, креслення
Помер Рігельман 1789 р. на 69-у році життя в с. Андріївні,
де його поховано у збудованій ним кам'яній церкві.
Отже, як бачимо, О. Рігельман багато часу прожив у різних
місцях України, зокрема й серед запорізьких козаків. Таким чи-
ном, він мав можливість вивчати життя та історію українського
народу. Як військовий фахівець та історик, він міг внести багато
нового і цінного до своїх праць з минулого нашого народу.
Навіть при поверховому ознайомленні з працею О. Рігельма-
на, як і з першим-ліпшим іншим твором компілятивного харак-
теру, кидається у вічі їх однакова методична форма викладу. Як
правило, на перших сторінках своєї праці автор-компілятор вка-
зує (інколи й другорядні або й такі, які він і в вічі не бачив)
джерела своєї праці, йдучи за традицією, автор-компілятор кри-
тикує помилки, поверховість або й погляди тих авторів, які він
використовує при написанні своєї праці, заявляючи, що все це
він «виправив і доповнив» новими матеріалами. Нарешті, й сам
вибачається перед читачем за допущені або можливі власні
помилки. У середині праці, як правило, поклики відсутні, за ви-
нятком полемічних моментів, автентичних документів, видума-
них, стилізованих джерел тощо.
О. Рігельман, як і його попередники, любить згадувати або
залучати до своєї праці чужоземні джерела — польські, фран-
цузькі, російські, німецькі, турецькі та ін.
Характерною рисою української історіографії XVII—
XVIII ст., у тому числі й праці О. Рігельмана, є велика увага
тогочасних українських істориків, літописців до подій україн-
ської історії другої половини XVII, особливо доби так званої
«Хмельниччини», і, меншою мірою, XVIII ст. Вся ж попередня
багатовікова історія українського народу у багатьох працях ук-
раїнських істориків XVII—XVIII ст. є своєрідним вступом, пе-
редісторією бурхливих подій XVII ст. Деякі з них свої праці по-
чинають безпосередньо з 1647—1648 pp. (Самовидець, Величко).
Таку своєрідну зневагу, чи нехтування істориками XVII—
XVIII ст. українською історією найдавніших часів аж ніяк не
можна виправдати відсутністю джерел чи матеріалів. У XVII і
XVIII ст. були відомі «Повість временних літ» та інші історіо-
графічні пам'ятки Київської Русі, Київський синопсис, Хроніка
Сафановича. Поширеними в той час на Україні були польські
хроніки XVI ст. Бєльського і Стрийковського та ін., в яких вели-
ка увага приділена українській історії найдавніших часів. На ці
праці посилаються українські історики XVII—XVIII ст., проте
1 Вперше видав праці О. Рігельмана 1847 р. у Москві О. Бодянський, до-
давши, за відомостями від сина, й біографію історика.
162і
період Київської Русі, історію Галицько-Волинського князівства
обходять. Із цих джерел вони запозичають лише окремі епізоди
(наприклад, хрещення Володимира Святославовича, напад Ба-
тия, історію слова козак, слов'ян), літературні образи і т. ін.
Слід зазначити, що відродження української історіографії
XVII—XVIII ст. відбулося на грунті духовної активності, заці-
кавлення істориків і літописців історією Запорізької Січі та іс-
торією козацько-селянських повстань і національно-визвольних
воєн XVI—XVII ст., особливо тією, що її очолив Б. Хмельниць-
кий; історичним фольклором цієї доби, тобто на основі історич-
них подій, які пов'язані з обороною і захистом рідної землі від
зовнішніх ворогів. Через те дуже широко розробляється україн-
ська історіографія, починаючи саме з середини і другої поло-
вини XVII ст. Цим, очевидно, і можна пояснити виникнення ба-
гатьох списків-копій одних і тих же творів і компілятивних істо-
ричних праць XVIII ст. Ця традиція залишається живучою і в
XIX ст., коли українські історики і письменники, особливо поети-
романтики, звертають велику увагу на цей період, публікуючи
праці і джерела української історіографії XVI—XVIII ст. і до-
сліджуючи саме цю добу української історії, залишаючи в тіні
історію Київської Русі і тих князівств, які згодом виникли на
її території. І це не випадково. В історичних джерелах України
XVII і XVIII ст., у фольклорі цієї доби яскраво відображено всі
ознаки української державності «народу козаків», всі живі атри-
бути української нації, які в XIX ст. були під загрозою внаслі-
док колонізаторської політики російського царату, а перед
тим — польської шляхти. І саме в XIX ст. за національне відро-
дження боролися й інші слов'янські народи: чехи, словаки, серби,
хорвати, болгари та ін.
Історичні погляди будь-якого історика XVII—XVIII ст. яск-
раво виявляються при аналізі джерельної основи його творів.
Простежуючи, як той чи інший історик, літописець використовує
джерело, певним чином можна відкрити й ідеологію автора,
тобто, з одного боку, що його цікавить, чим він захоплюється,
кого вихваляє, і, з другого — що він обходить, з чим він спере-
чається, ким обурюється, кого засуджує, відкидає і т. д.
Через те, як уже згадувалось, в українській історіографії
XVI—XVIII ст. була традиція називати джерела своїх праць,
навіть тих, які тенденційно і вороже відтворювали історичні по-
дії і явища. Так, наприклад, Самійло Величко на титульній сто-
рінці своєї праці серед головних джерел поряд із С. Зіркою і
С. Пуфендорфом називає ще й польського шляхетського істо-
рика С. Твардовського, який тенденційно описав події націо-
нально-визвольної війни українського народу під проводом
Б. Хмельницького. Це ж саме бачимо і на титульній сторінці
літопису Граб'янки, який заявляє «з розних литописцов и из
діаріуша, на той войні писанного», а також і в праці О. Рігель-
163і
мана, якого не задовольняють два давні українські літописи,
бо їх він вважає за потрібне доповнити відомостями із нових
джерел.
Одним з головних джерел української історіографії XVII—
XVIII ст. є розповіді, перекази й повідомлення очевидців подій.
На розповіді сучасника або й на власні спостереження, як на
достовірне джерело, посилаються Самовидець, Величко, Рі-
гельман та інші історики, інколи навіть називають прізвище або
фах очевидця.
Отже, історичні праці XVII—XVIII ст. є своєрідним сплавом
думок і поглядів авторів різних письмових і усних джерел (їх-
ніх копій і списків, варіантів, трансформацій, псевдодокументів),
які українські історики XVII-—XVIII ст. пропускають (активно
або й формально) крізь призму свого світогляду і в такий спо-
сіб творять свої власні праці. Все це вони й не приховували від
читача.
Н а титульних сторінках, крім джерел, українські історики
XVII—XVIII ст. часто пишуть два слова «собрано и составлено».
Таким чином, історик ніби й не претендує на авторство, як таке,
заявляючи, що він увесь цей матеріал лише зібрав і опрацював.
Проте всі ці застереження давніх істориків правдоподібні
лише на перший погляд. Насправді ж дослідникові творів ук-
раїнської історіографії XVII—XVIII ст. важко, а інколи й не-
можливо встановити справжнє джерело праці, визначити автен-
тичність документу, позаяк це часто міг бути тільки літератур-
ний захист для стилізації, підробки чи навіть видумки джерел,
документів та ін. Річ ще й у тім, що на джерела, якими автори
користуються, вони не завжди покликаються і рідко їх цитують,
а переважно довільно переказують своїми словами, видозміне-
ною мовою, додаючи багато чого від себе, вставляють події і
явища з інших джерел, а небажане пропускають. Про це вони
також зізнаються на перших сторінках своїх праць. Іноді їм
здається, наче вони лише виправляють помилки, допущені їх-
німи попередниками. Таку методику написання історичних праць
зустрічаємо і в творі одного з останніх українських істориків
кінця XVIII ст. О. Рігельмана «Летописное повествование о Ма-
лой России...».
Як уже згадувалось, у передмові до читача О. Рігельман
вказує на джерела своєї праці. Перші сторінки рукописів давніх
істориків мають, як правило, історіографічний характер, містять
у собі найбільш історіографічні відомості, інколи навіть
подають загальну характеристику сучасного їм стану розвитку
історичної науки.
У передмові до читача О. Рігельман висловлює свої критич-
ні зауваження щодо рукописів двох безіменних і «подібних між
собою» українських літописів (Самовидця і Граб'янки.—Я. Д.).
У цих безіменних рукописах, на думку О. Рігельмана, є багато
164і
прогалин і помилок, особливо в розповідях про найдавніший
період історії «козацького народу». Ці притаманні згаданим
двом рукописам хиби Рігельман вважає за потрібне виправити,
прогалини заповнити, використавши для цього різні давні істо-
ричні книжки, а також Четьї Мінеї, Синопсис, польські і росій-
ські літописи, Азовську історію, Ядро російське, польські історії,
матеріали різних російських придворних записів та ін. Тим ча-
сом О. Рігельман не вказує на ті джерела, які він використовує
для написання своєї праці, були вони друковані чи рукописні.
Д о того ж він не називає й їхніх авторів, місця видання, мову,
якою вони написані, тощо.
Отже, як бачимо, джерела праці О. Рігельмана, крім загаль-
новідомого Синопсису, Четьї Мінеї та окремих інших, встанови-
ти не так легко. Додаймо ще до того, що на титульній сторінці
О. Рігельман не згадав цілу низку авторів, які він називає або
й без скорочень наводить у середині своєї праці (Дмитрія Фео-
дозія, Ричкова, Татіщева, Любенського, Кромера, Соліньяка,
Еміна, Крейца, Шевальє та ін.), а також безіменні праці (укра-
їнські літописи, Азовську та Татарську історії, Степенну книгу,
офіційні документи, грамоти і т. д.) . Нарешті, О. Рігельман, як
і його попередники, вибачається за можливі власні помилки, які
читач у свою чергу має право находити і виправляти.
Найбільш запущеним в історіографічному відношенні періо-
дом історії українського («козацького») народу О. Рігельман
цілком справедливо вважає давній, за його словами, «коли та
звідки прийшли козаки». Про це, твердить він, ніхто із його по-
передників і сучасників чогось певного сказати не міг. Цю про-
блему в хаотичній, анахронічній формі він викладає у «першій
своїй книзі» обсягом 25 сторінок. Однак розв'язати її він без-
силий, хоча й повиписував з різних праць все, що стосується
історії козацтва, надавши своїм сторінкам довільних заголовків.
Д л я написання цієї частини своєї праці О. Рігельман використав
головним чином рукописи Граб'янки та Мишецького. На це вка-
зували вже перші дослідники його твору.
Досі грунтовно досліджено лише два джерела праці О. Рі-
гельмана: «История о козаках запорожских» Мишецького і
«Краткая летопись Малыя России», видана Рубаном. Висновки
вчених абсолютно переконливі і не викликають жодних запере-
чень. Однак остаточно з 'ясувати проблему про літопис Рубана,
як джерело твору О. Рігельмана, можна за умови, коли буде
розв'язано питання про взаємозалежність між літописом Гра-
б'янки і так званим літописом Рубана. Це вимагає спеціального
дослідження.
Автор даної статті поставив за мету з 'ясувати відношення
праці О. Рігельмана до трьох найбільших українських літопи-
сів другої половини XVII —початку XVIII ст.—літописів Само-
видця, Граб'янки і Величка.
165і
Літописи Самовидця і Граб'янки у XVIII ст. поширювалися
в рукописах як безіменні. Тому й не дивно, що коли вони по-
трапили до рук О. Рігельманові, він не зміг встановити їхніх
авторів. Без імені автора вони поширювалися і в XIX ст., а ж
доки не потрапили до видавництва. Лише в 40-х роках XIX ст.
Панько Куліш першому дав назву «Самовидець» (тобто сучас-
ник подій), а авторство другого рукопису приписав Гадяцькому
полковникові Григорію Граб'янці. Під такою назвою вони і
тепер відомі історіографічній науці.
Всі ці три рукописи майже одночасно вийшли з друку в Ки-
єві і Москві аж у середині XIX ст. Літописи Самовидця і Рігель-
мана вперше 1847 р. надрукував в «Записках Общества истории
и древностей» при Московському університеті видатний україн-
ський філолог та археограф О. Бодянський. Літопис Граб'янки
без імені автора вперше опубліковано у Москві в журналі «Рус-
ский магазин» за 1793 р. О. Туманським. І тільки тоді, коли ці
три праці вийшли в світ, вчені відразу відгадали, що двома
безіменними рукописами, які згадує О. Рігельман, є праці Само-
видця та Граб'янки.
Так, наприклад, редактор і видавець літопису Граб'янки
І. Самчевський у передмові зазначає, що праця Граб'янки була
«одним із головних джерел для твору Рігельмана», назвавши
при цьому окремі Граб'янчині сторінки, що їх використав Рі-
гельман Великий знавець пам'яток української історіографії
XVII—XVIII ст. Микола Костомаров також писав, що літопи-
сом Граб'янки «користувався головним чином Рігельман у своє-
му творі» 2. Слідом за Самчевським і Костомаровим це ж пов-
торюють й інші історики.
На літопис Самовидця, як на друге джерело праці О. Рі-
гельмана, також вказували вчені. Так, наприклад, дослідники
літопису Самовидця М. Максимович і О. Левицький наголошу-
вали, що О. Рігельман користувався цією працею 3. Ц я думка
занесена також до історіографічних праць 4 . Проте ці тверджен-
ня і досі залишаються не розкритими в українській історіогра-
фії.
Щодо можливих зв 'язків між літописом Величка і працею
О. Рігельмана, то цього питання історики взагалі не торкалися,
якщо не рахувати так званого «Білоцерківського універсалу»,
поміщеного в літописах Величка, Рігельмана і в «Истории Ру-
сов». Водночас щодо праць С. Мишецького і В. Рубана, як дже-
' Г р и г о р и й Г р а б я и к а. Действия презельной и от начала поляков
крвавшой небывалой брани... К., 1854, стор. 21—22.
2 Н. И. К о с т о м а р о в . Исторические монографии, т. XV, стор. 5.
3 М. А. М а к с и м о в и ч. Собр. соч., т. 1, стор. 525.
4 В. С. И к о н н и к о в . Опыт русской историографии, т. II. К.. 1908,
стор. 1568.
166і
рела літопису О. Рігельмана, дослідники це питання розв'язали
і зробили переконливі висновки
Посторінкове зіставлення тексту літописів Самовидця і Рі-
гельмана показує, що останній, починаючи з першої сторінки,
дві третини твору Самовидця переписав дослівно. Загальний
опис Рігельманом подій української історії другої половини
XVII ст. (а саме цьому періодові присвячені літописи Самовид-
ця і Граб'янки) складено на основі згаданих праць козацьких
літописів. Єдиним оригінальним, що вніс Рігельман від себе при
написанні цієї частини праці, була зміна структури тексту літо-
писів. Пошматувавши літописний текст на маленькі кусочки,
Рігельман дав їм свої заголовки. На перший погляд, це ніби
міняло зовнішній характер його праці, зникала традиційна
літописна форма викладу, і її заміняла наукова.
Так, наприклад, початок літопису, сторінки, де йдеться про
причини повстання українського народу 1648 р. проти польсько-
шляхетського гніту, Рігельман у своїй праці подає як нібито сло-
ва Хмельницького, які гетьман оголосив запорожцям, заклика-
ючи козаків до боротьби. А далі, рядок за рядком, сторінку за
сторінкою він переносить до своєї праці текст літопису Само-
видця, додаючи від себе лише заголовки.
У зв 'язку з цим легше вказати на ті окремі рядки, які
О. Рігельман не взяв, ніж наводити всі ті сторінки, які він заніс
до своєї праці. Що стосується мови і форми передачі О. Рігель-
маном літопису Самовидця, то генерал російської армії робить
дослівний переклад або переказ з староукраїнської мови, що її
вживав автор літопису Самовидця, на російську останньої чвер-
ті XVIII ст.
Наведемо кілька прикладів з початку і кінця літопису Само-
видця і праці Рігельмана.
Самовидець, стор. 4—5
«...любо якій козак достане у татар коня доброго, того отой-
мут; з Запорожжа през поля дикіе з рарогом, яструбом, орлом,
албо с хортом козака бідного шлет в городи, кому подарок шлю-
чи, якому панові, не жалуючи козака, хоча й бы згинул, як не
трудно от татар. Знову зась, хоча й бы якого язика татарского
поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полков-
ник, якого жолніра своего высилает до гетмана коронного, а ко-
зацкую отвагу потлумляют. В городах зась от жидов тая была
кривда, ж е неволно козакові в дому своем жадного напитку на
потребу свою держати, не тилко меду, горілки, пива, але и бра-
ги. Которіе зась на рибу хожували козаки за Пороги, то на Ко-
1 А н а т о л і й Є р ш о в . Записки Ніжинського Інституту народної освіти.
Ніжин, 1927, кн. 7, стор. 178—192; Ювілейний збірник на пошану академіка
Дмитра Ивановича Багалія. К., 1927, стор. 811—824.
167і
даку на комисара рибу десятую отбірали, а полковником особ-
ливо треба дати и сотникам, и асаулові, и писареві,— аж до ве-
ликого убозства козацтво прийшло. А болше шести тисячей не-
повинно козаков бити; хочай и син козацкій, тую ж панщину
мусіл робити и плату давати».
Рігельман, стор. 103
...также когда козак от татар коня добраго в охоте своей
добудет, отнимают, из Запорожья чрез степи ястребов, биркутов
и хортов, до городов в подарок к вельможам с бедными коза-
ками посылают, не сожалея, что, хотя бы и пропал, как то хищ-
ность от татар и бывает. Когда ж языка татарина кто достал,
онаго отсылают с своими любимцами к коронному гетману, а
отважность и услугу ту, с которым бы следовало того ж самого
с тем представить, ни во что вменяют. За жидовскими откупами
невольно козаку для своей надобности никакого напитка в доме
держать и ниже браги иметь. Собирают ныне и десятину от сле-
дующих из Запорожья с рыбою или с иным чем в Кайдаке на
коммиссара, сверг онаго берут на полковников, сотников и есау-
лов и писарей, чрез что, разоряя, приводят нас к великому убо-
жеству. Козакам же быть уже, как сами, братья, знаете, не боль-
ше 6000 человек реестровых определено, для того, чтобы нас
обезсилить; а дети козацкие должны мужиками на панщине
быть и всяку работу и платеж, так равно, к а к и посполитые,
исполнять, да еще и вяще».
Самовидець, стор. 13
«И на тот час туга великая людем всякого стану значним
била и наругання от посполитих людей, а найболше от гултяй-
ства, то есть от броварников, вынников, могилников, будников,
наймитов, пастухов, же любо бы якій человік значній и не хотіл
привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля по-
збитя того насмівиска и нестерпимих бід в побоях на полях и
кормах незвичайних, и тій мусіли у войско приставати до того
козацтва. Где по городах по замках шляхту доставано, где кол-
век позачинялися были, от есть: в Ніжині, Чернігові, Стародубі,
Гомлю. Все тое подостававши, вистинали».
Рігельман, стор. 117
«Сверх сего, так же вооружась и возволновавшись посполи-
тые люди, а найпаче от самосбродов пивоваров, винокуров, мо-
гильников, будников, наймитов, скотарей и прочих сему подоб-
ных черней, разного звания именитым людям делали озарниче-
ство. Они у зажиточных людей, кои хотя бы от них и скрывались,
вломившись к таковым, поить и кормить себя заставляли со из-
лишеством; при том ругали и насмехались оным, а иногда и би-
ли, упрекая, для чего не йдут к козакам по универсалу на под-
168і
могу, от котораго озарничества принуждены были по неволе
почти все итти и приобщаться к козакам, и доставать поль-
ских шляхтичей, кои было ухранились тут же в замках своих,
как то: в Батурыне, Нежине, Чернигове, Стародубе, в Гомле и
прочих местах, и, разоряя все, самых поляк убивали».
Самовидець, стор. 182
«Того ж року з енералной войсковой канцелярій канцелярист
Петрик уйшол на Запороже, а з Запорожа до хана в Крим и
почал хана поднимати на Украину на старшину украинскую, до
которого и запорожці пристали; чому хан и орди барзо ради и
вийшли в поля, сподіваючися до себе з Украини войска прихи-
ленія. И вийшовши он Петрик з ордами под Самаргород, по-
сад спалил и Китайгород до себе привернул и Царичанку, и ку-
па немалая до оного зобралась з розних городов. Против кото-
рого гетман Іван Мазепа войско скупил з московским войском
и передом послал полки: миргородский, прилуцкий, гадяцкий и
лубенский з иншими войсками, а сам под Полтавою стал с та-
бором. И оная орда с тим Петриком уступила назад под Крим,
не даючи бою жадного, а гетман под Лохвицю уступил з вой-
сками своими, а потом, по указу ix царских величеств, роспу-
щено войско по домах».
Рігельман, стор. 15
«В сіє время бежал из Генеральной войсковой канцелярій
канцелярист Петрик на Запорожье, а оттоль в Крым. Он подго-
ворил хана подняться на Украйну, злясь на всех старшин мало-
россійских, к чему и запорожцы пристали, а хан и орды тому
очень были рады. Они вышли из Крыму, надеясь, что и войско
запорожское к ним присовокупится. Они с Петриком пришли к
Самаре, и около города Богородицка селеніе выжгли, а Китай-
городок и Царичзнку к себе приклонили, куда собрались было
к ним из разных городов толпы всякого народа. Противу чего
хетман соединил свои войска с Московским и отправил вперед
полки: миргородской, прилуцкой, гадяцкой и лубенской, а сам
стал станом под Полтавою. Петрик и орда услышавши о сем,
пошли обратно в Крым, без всякаго военнаго действия, а хетман
отступил к Лохвице. После чего, по указу их царских величеств,
войски распущены по домам».
У такий спосіб Рігельман використовує літопис Самовидця,
відтворюючи історичні події на Україні, починаючи з 1648 р. і
кінчаючи 1676 р. (тобто 130 сторінок тексту з 207), перемішуючи
або доповнюючи час від часу текст Самовидця текстом Граб'ян-
ки, Рубана та іншими джерелами. Текстуально зіставляючи пер-
ших 130 стор. літопису Самовидця видання 1876 р. із відповід-
169і
ними сторінками праці Рігельмана, можна вказати на незначні
пропуски окремих рядків, які зробив Рігельман:
1) про відвідини Хмельницьким короля під Зборовим, про
що у літописі Самовидця сказано коротко і сухо (стор. 22).
У цьому місці Рігельман надав перевагу літописові Граб'янки,
в якому при змалюванні цих подій є навіть промова Хмель-
ницького і литовського підканцлера (Г., 78—79).
Скорочено дещо в порівнянні з Самовидцем описує Рігельман
смерть і похорони Василя Золотаренка.
При відтворенні подій 1656 р. (стор. 44—47), тобто про вій-
ну царя Олексія Михайловича зі шведами, Рігельман переписав
ці події з іншого джерела (стор. 212). На основі іншого джерела
Рігельман переказує події, які відбулися 1663 р. на так званій
«чорній раді», про смерть олександрійського патріарха і затрим-
ку антиохійського патріарха в Царгороді; кількома рядками
повідомляє Рігельман і про обрання гетьманом Ханенка
(стор. 111), про напад 1673 р. турецьких орд на Україну також
подає за іншими джерелами.
Взагалі це неістотні відступи від тексту літопису Самовидця
видання 1876 p., і сьогодні важко сказати, яким саме списком
рукопису Самовидця він користувався. Можливо, що ці події
саме так були описані чи пропущені в ' т о м у списку, який ви-
користав Рігельман для написання своєї праці. Це другорядне
питання можна було б з 'ясувати, якби був відомий той список,
яким користувався Рігельман. Заслугою Рігельмана як історика
є те, що він (йдучи, очевидно, за текстом Граб'янки) дає якнай-
повніший перелік імен, прізвищ, географічних назв, які відсутні
у виданні літопису Самовидця 1876 р. Зате всі вони є в літописі
Граб'янки.
Так, наприклад, змальовуючи перемогу під Жовтими Водами,
автор літопису Самовидця пише, що тоді було взято до неволі
Стефана Потоцького та інших «паненят», яких забрали до Кри-
му татари, а кого саме — прізвищ не згадує. У той час Рігель-
ман це місце доповнює літописом Граб'янки (або ж, можливо,
ці прізвища були в тому списку, яким користувався Рігельман)
і твердить, що у цій битві, крім Ст. Потоцького, було ще захоп-
лено: Сапігу, Шемберка, Чернецького, Гродзінського, Фому
Улінського, Івана Хребтовича, Христофора Хелмського, Гаврила
Баллацького, Малицького і Семигродського — все це польська
шляхта. Врятувався лише поранений Марко Гдешицький
(Г., 45; P., 108).
Це ж бачимо і при описі Рігельманом битви під Корсунем
(С., 14; Г., 54; P., 121): прізвища членів посольства польського
короля до Хмельницького, які прибули до гетьмана 1649 р.
(С., 17; Г., 62; P., 124), більший перелік міст, які захопив 1654 р.
російський цар під час війни з Литвою (С., 38; Г., 131; P., 206)
тощо.
! 70
На противагу автору літопису Самовидця, Рігельман не за-
буває навести ім'я та по-батькові історичної особи, наприклад,
(у дужках подані сторінки):
у Самовидця
Тишкевич (11)
Вишневецький (12)
Кн. Борятинський (63)
Васюта (65)
Тетері (69)
у Рігельмана
Януш Тишкевич (116)
Еремій Вишневецький
кн. Федор Никитич Борятин-
ський (50)
Василий Никифорович Золота-
ренко (51)
Певлу Тетері (55 та ін.)
Зустрічаємо окремі місця в праці Рігельмана, які дають мож-
ливість знаходити також помилки в тексті літопису Самовидця,
а також і навпаки.
Наприклад, Самовидець пише:
козаки пішли з Молдавії до бору (92), у Рігельмана — до Ба-
ру (99); у Самовидця — Біле море (184), у Рігельмана правиль-
н о — Гниле море (16); у Самовидця — Антона Ч и т и н с ь к о -
го (47), у Рігельмана — Антона Адамовича, полковника київ-
ського (213) і т. ін. Подібні помилки допущені у списку Само-
видця, виданого 1876 р. При новому виданні праці Самовидця
це можна буде виправити, як і, навпаки, на основі літописів
Самовидця і Граб'янки можна буде виправити і ті помилки, які
були в списку, що ним користувався Рігельман.
Важливо підкреслити, що у праці Рігельмана простежуєть-
ся своєрідне редагування істориком тексту літопису Самовид-
ця. Рігельман часто випускає яскраві події української історії,
патріотичні місця, зв 'язки українського народу з іншими наро-
дами, окремі імена, слова тощо.
Водночас історик підносить і посилює роль російського еле-
менту в історії України, підкреслює царефільські настрої серед
частини української старшини.
1. «И вислал. своих послов (Б. Хмельницький.— Я. Д.) ку
его царскому величеству к Москві юже щиро поддаючися»
2. «...прося, чтоб принял всю Малороссию его и все войско
Запорожскбе в вичное свое твердое владение, подданство, пок-
ровительство» (Р., 175).
1. Гетьманство Дорошенка закінчилося «при великом упадку
Украины» (С., 130).
2. «...тим гетьманство Дорошенково в Украине кончилось»
1. Коли 1696 р. турецькі орди напали на Україну, біля Ки-
тайгорода, то «о которих силах татарских увідомившися гетман
(С., 34).
(Р., 154).
171і
наш запорожский Іван Мазепа, не допускаючи далій оним не-
приятелем распростиратися и пустошити Украини... (С., 187).
2. «...но за приближением войск российских вынуждены бы-
ли отступить» (Р., 17).
1. Розповідаючи про пожежу церкви «Різдва Христового» у
Стародубі 1677 р., Самовидець підкреслює, що вона була и на
«усю Украйну славна» (С., 135). Рігельман цей вислів пропускає
(P., 123).
і. Війні російського царя Олексія Михайловича зі шведами
Самовидець присвятив чотири сторінки (С., 44—47), тоді як Рі-
гельман описав її дуже коротко (P., 212—213).
Випустив Рігельман рядки Самовидця про стихійне лихо —
напад саранчі (С., 17, 64), про страту Хмельницьким полковни-
ка Гладкого (С., 29), випускає ім'я Виговського, якого разом з
Гуляницьким посилав гетьман до Москви (С., 34), про супереч-
ку Виговського з Пушкарем (С., 52) тощо, а також значно ско-
ротив події російської історії: про суд над Никоном, про Разіна
(С., 93), стрілецький бунт у Москві (С., 153) тощо.
Часто вживані і улюблені Самовидцем слова «Україна»
(у літописі вжито понад 75 раз) , «український» Рігельман за-
мінює — «Малоросія» або «Росія». Важливо також зазначити,
що, розповідаючи про присягу Переяславських ухвал 1654 p.,
Рігельман не заніс до своєї праці рядка із літопису Самовидця:
и немалая радость межи народом стала. Очевидно, цих слів не
було у тому списку, що ним користувався Рігельман, позаяк
такі місця він не міг пропустити, а, навпаки, сам їх видумував
і вставляв у рядки літописцям. До речі, у такий спосіб Рігель-
ман використовував і інші історичні джерела, зокрема літопис
Рубана
Літописний текст, який охоплює опис історичних подій з 1677
по 1702 p., викладений Самовидцем досить стисло в порівнянні
з попередньою частиною праці, Рігельман використовує непов-
но, пропускаючи рядки, абзаци і навіть окремі сторінки. Зобра-
жуючи історичні події на Україні останніх двох десятиріч, Рі-
гельман надає перевагу іншим джерелам. Водночас тут вияв-
ляється світогляд історика, його бажання обійти «неприємні» іс-
торичні явища, а також пропустити ті, що не стосуються історії
України:
1. Стрілецький бунт в Москві 1682 р. і його придушення
(стор. 154—157);
2. Облога турецькою армією Відня 1683 р. і перемога поль-
ських військ над турецькими (стор. 156—159);
3. Похід українських і російських військ на чолі з гетьманом
І. Самойловичем і В. Голіциним в Крим, скинення Самойловича
• А н а т о л і й Є р ш о в. «Летописное повествование о Малой России»
О. Рігельмана і «Краткая летопись Малыя Росіи», видана В- Рубаном. — За-
писки Ніжинського Інституту народної освіти, кн. 7. Ніжин, 1927.
172і
з гетьманства, відверто неприхильне ставлення літописця до по-
літики Самойловича (стор. 166—170);
4. Розповідь про стихійні лиха, що трапилися на Україні в
1690 р. (стор. 178—179);
5. Опис літописцем подій історії зарубіжних країн, зокрема
турецьких наскоків на Угорщину (стор. 180);
6. Змова в Москві з метою вбивства царя Петра Олексійови-
ча (стор. 191);
7. Відвідини Петром І Відня і страта стрільців у Москві
(стор. 196—198);
8. Опис подій російсько-шведської війни 1700 р. (стор. 200-
201, 203).
Інші сторінки літописного тексту Рігельман використовує, за
невеликими винятками, неповно, лише певну частину.
Характерною рисою праці Рігельмана є й те, що він усвідом-
лює важливість для історії хронології, точності датування.
Самовидець, Граб'янка та інші українські літописці часто
точкою опору хронології роблять релігійні свята, пору року, від-
числяючи від них тижнями наперед або назад подію, яка відбу-
лася. Рігельман, добре знаючи православний календар, точно
вираховує місяць і день, коли мав місце історичний факт, яви-
ще, або тут же залишає і назву свята.
Як уже згадувалось, другим важливим джерелом праці Рі-
гельмана, особливо тієї її частини, що охоплює період історії
України другої половини XVII ст., є літопис Граб'янки. З ідей-
ного, структурного та мовного боку цей літопис наближається
до твору Рігельмана. Історик використав літописне джерело з
метою доповнити, іноді і виправити текст літопису Самовидця,
якому справедливо надавав перевагу.
Гортаючи праці Граб'янки і Рігельмана, відразу кидаються
у вічі ті сторінки, на яких поміщені однакові документи та вір-
ші. Це переважно листи, угоди, статті, вірші, пов'язані з істо-
ричною особою Б. Хмельницького. Вони розкривають його дип-
ломатичний хист і розум державного діяча. Що стосується їх
автентичності, то сьогодні важко сказати, хто був їхнім авто-
ром. Очевидно, що частина віршів і окремі документи стилізова-
ні самим Граб'янкою. Адже літописцю були до вподоби чисто
літературні елементи — вірші, пряма мова, діалоги, що так
часто зустрічаються на сторінках його праці їх Рігельман пе-
реніс до свого твору із рукопису Граб'янки механічно, не пере-
кладаючи, за винятком окремих слів і зміни літер.
Ось ті документи та вірші, що зустрічаються на сторінках
обох творів:
1 М. С. Г р у ш е в с к и й . Об украинской историографии XVIII века. Не-
сколько соображений,—Известия АН СССР. VII серия. Отделение обществен-
ных наук. Л., 1934, № 3, стор. 221—222.
173і
1. Вірш, що вихваляє перемогу Хмельницького над поль-
ською шляхтою під Корсунем (Г., 47 — 48; P., 109).
2. Лист Б. Хмельницького з Білої Церкви від 2.VII 1648 р.
до польського короля Владислава IV про заподіяні польською
шляхтою кривди українському народові (Г., 49 — 51; P., 118—
119).
У літопису Величка на цьому місці вміщено відомий Біло-
церківський універсал, своєрідний заклик до українського наро-
ду продовжити всенародну боротьбу. Цей універсал поряд із
згаданим листом Рігельман наводить у своїй праці (P., 109—
115).
3. Вимоги Хмельницького, які він поставив перед польським
королем, і діалог з цього приводу між шляхтою та гетьманом
(Г., 65 — 67; P., 125—126).
4. а) лист польського короля Яна Казимира до Іслам Герея
і відповідь кримського хана королю з-під З б а р а ж а 1649 р. На-
віть наводиться діалог між візиром та Осолінським. Мова
документів у праці Рігельмана дещо зрусифікована. У літопису
Самовидця про цей лист є лише згадка;
б) статті, обіцяні візиром польському королеві, і статті
між Хмельницьким та ханом, укладені 16.VI11 1649 р. Перебу-
вання Хмельницького у короля, промова гетьмана і відповідь
польської сторони (Г., 75—79; P., 130—133).
5. Невеличкий вірш про перемогу Хмельницького над поль-
ською шляхтою під Збаражем (Г., 80—81; P., 133—134).
6. Список полків козацького війська і прізвища полковників
та число козаків (Г., 94; P., 146).
7. Копія великого листа Б. Хмельницького до російського ца-
ря Олексія Михайловича про умови угоди 1654 р. між Украї-
ною та Росією (Г., 123—127; P., 180—182). Рігельман при цьо-
му наводить повне титулування царя, яке відсутнє у літопису
Граб'янки. Д о того ж у літопису Граб'янки поміщено ще й
«другу чолобитну». У літопису стисло наведено зміст лише кіль-
кох пунктів статей угоди. Рігельман наводить їх значно більше.
Царська грамота Хмельницькому у праці Рігельмана така ж,
як у літопису Величка.
Отже, оскільки Рігельман читав рукопис Граб'янки, то не
може бути сумніву, що саме з цього джерела він переніс до
своєї праці перелічені вище документи і вірші.
Основна частина праці Граб'янки майже дослівно перекла-
дена Рігельманом і механічно занесена істориком до його праці.
Взагалі прослідкувати за тим, як Рігельман використовує літо-
пис Граб'янки в своїй праці, не важко, бо в обох творах зазна-
чено точний рік, коли відбувалися історичні події, і хронологічно
змішувати їх неможливо. Оскільки запозичення Рігельманом
літописного тексту Граб'янки до 1667 р. (до 197 стор.) яскраве
і очевидне, немає потреби наводити приклади.
174і
Однак питання про літопис Граб'янки як джерело викладу
історичних подій Рігельманом, починаючи з 1667 p., ускладню-
ється тим, що не вивчено відношення цього твору до літопису
Самовидця, Короткого опису Малоросії та інших джерел, в
яких зображено одні і ті ж події другої половини XVII ст. При
написанні цього періоду історії України Рігельман йде за Само-
видцем. Граб'янка служить йому джерелом, на основі якого
історик доповнює і уточнює окремі події і деталі і лише кіль-
ка сторінок дослівно заносить до своєї праці. Після 1663 р. у
праці Граб'янки поряд з заголовками з 'являється хронологія,
тобто його твір має справжній літописний характер. Це ж знач-
ною мірою відбито і в праці Рігельмана.
Вкажемо на ті сторінки із праці Граб'янки, які Рігельман
взагалі випустив. В окремих випадках історик пішов за Само-
видцем або ж іншими джерелами. Можливо також, що Рігель-
ман свідомо обходив окремі сторінки або ж вони були відсутні
у тому списку літопису, яким він користувався:
1. Про походження козаків (Г., 1—16).
2. Рід Хмельницького і війна на Цецорі (Г., 25—27).
3. Супліка до всієї Речі Посполитої про утиски польською
шляхтою українського народу (Г., 35—41).
4. Похід козаків на Волощину, про комісарів і привілей ко-
роля Яна Казимира (Г., 82—92).
5. Опис останньої частини подій 1651 р. під Білою Церквою,
статті, укладені з поляками, події під Батогом (Г., 109—114).
6. Похід Хмельницького навесні 1655 р. в Польщу (Г., 135—
154).
7. Початок гетьманування Юрія Хмельницького і Виговсько-
го (Г., 155—161). (В змалюванні цих подій зустрічаються лише
окремі абзаци з літопису Граб 'янки) .
8. Похід Ю. Хмельницького і Шереметьева в Польщу і за-
хоплення гетьмана татарами під Чудновим (Г., 172—177).
9. Розділ про гетьманування Брюховецького (Г., 178—184).
Можна навести також приклади пропусків Рігельманом ок-
ремих абзаців, рядків із літопису Граб'янки, але все це не змі-
нює загальної картини методу використання Рігельманом літо-
пису Граб'янки.
Отже, літопис Граб'янки поряд із літописом Самовидця є
важливим джерелом історичної праці Рігельмана про Україну
періоду 1648—1708 pp. З рукопису Граб'янки Рігельман дослівно
взяв документи, вірші. Основна частина літопису Граб'янки по-
служила історикові матеріалом для написання історичного тек-
сту його твору. Водночас четверту частину літописного тексту
Граб'янки Рігельман з невідомої причини випустив взагалі.
Питання про літопис Величка як можливе джерело праці Рі-
гельмана в історіографії не порушувалось. А тим часом його
розв 'язання має, передусім, важливе значення при з'ясуванні
175і
історичної та джерельно-документальної основи літопису Ве-
личка, позаяк компілятивний характер праці Рігельмана за-
гальновідомий. В історіографії про літопис Величка найбільше
суперечок викликає питання про поміщені в праці літописця
документи. З цього приводу утвердилися три погляди: одні вче-
ні вважають, що документи, вміщені в літопису Величка, є ав-
тентичними; другі дотримуються думки, що вони стилізовані
Величком; треті твердять, що сам літописець їх підробив чи
сфальсифікував.
Зіставивши посторінково текст праці Рігельмана з літописом
Величка, можна легко переконатись, що Рігельман не читав
рукопису Величка, що був написаний на початку XVIII ст. Од-
нак у Рігельмановій праці зустрічаємо чимало таких документів
другої половини XVIII ст., які є в рукопису Величка, а саме:
1. Білоцерківський універсал Богдана Хмельницького
(В., т. I, 80—89; P., 109—-115). Щодо автентичності цього доку-
мента в науці точилися довгі суперечки, які й досі остаточно не
розв'язані.
Текст універсалу, поміщеного в праці Рігельмана, є, безумов-
но, пізнішою копією з того, що знаходимо на сторінках літопису
Величка. Про це свідчать граматичні риси російської мови, якою
користувався Рігельман, бо ж староукраїнської мови він не
знав.
Водночас сам зміст універсалу, відображені у ньому історич-
ні факти, його ідейна направленість, окремі помилки, не завжди
узгоджуються з тим, що Рігельман писав про початок націо-
нально-визвольної війни українського народу проти польської
шляхти на попередніх сторінках своєї праці. Крім цього, у Ве-
личка універсал складено в червні 1648 р., а в праці Рігельма- \
на — 18 травня 1648 р.
Отже, очевидно, поширювалося кілька списків Білоцерків-
ського універсалу, і один із них використав Рігельман.
2. Перша грамота царя Олексія Михайловича дана Хмель-
ницькому і старшині в 1654 р. (В., т. I, 177—180; P., 199—202).
Різниця між ними тільки в тому, що Рігельман текст своєї
грамоти починає з повного переліку титулів російського царя
«Божію милостію, Мы Великий Государь и царь Великий князь»
і т. д., тоді як у Величка вона починається безпосередньо слова-
ми змісту грамоти «пожалувалисмо єсми».
3. Друга грамота російського царя, дана 1654 р. українській
шляхті про підтвердження її давніх прав та привілеїв (В., т. I,
180—182; P., 202—203). Як і в попередній грамоті літопису
Величка, тут також відсутній перелік титулів російського царя,
тоді як Рігельман їх не пропускає. Крім того, у книзі Рігель-
мана є ще й третя грамота російського царя, яка стверджує чи-
гиринське староство за гетьманською булавою (P., 203—204).
У літопису Величка вона відсутня.
176і
4. Царська грамота від 23 вересня 1659 р. про підтверджен-
ня Переяславських статей і вибори нового гетьмана (В., т. I,
378—390; P., 11—19).
Текст цієї великої грамоти у праці Рігельмана наводиться
без будь-яких змін, за винятком деяких граматичних рис пра-
вопису російської мови. До того ж Рігельман датує цю грамоту
тільки за старим стилем, не знаючи першої цифри року... 167,
тоді як у Величка вона наводиться за старим і новим стилем —
7167 і 1659.
5. Переяславські статті про вибори гетьманом Юрія Хмель-
ницького та підписи старшини (В., т. I, 401—411; P., 25—33).
Величко твердить, що ці статті були опубліковані в друкарні
Києво-Печерської лаври (В., т. І, стор. 401). Крім старих ста-
тей, Рігельман наводить текст 19 нових статей, які є в літописі
Величка (В., т. 1, 411—420; P., 33—38). І тут у Рігельмана дещо
зрусифікована мова і поплутані окремі прізвища старшини.
6. Текст присяг Юрія Хмельницького (В., т. I, 421—426; P..
39—42).
7. Обрання гетьманом Дем'яна Многогрішнього, Глухівські
статті та список присутньої старшини (В., т. II, 184—188; P.,
111 — 114).
Величко наводить текст усіх 29 глухівських статей і як дода-
т о к — 12 інших статей (В., т. II, 198—-220), Рігельман вміщує
текст тільки трьох статей (P., 114—115). Стиль статей Рігель-
мана дещо відмінний, допущені окремі помилки у прізвищах.
8. Про «апад татар на Січ взимку 1676 р. і кошового Івана
Сірка на Крим (В., т. II, 357—367, 372—378; P., 166—167).
У літопису Величка поміщені великі художні оповідання про
напад татар на Січ і Сірка на Крим. В інших джерелах його не
внявлено. Лише в праці Рігельмана є коротенькі перекази змісту
цього оповідання, хоч і допущено окремі помилки. Це, безсум-
нівно, Рігельман почерпнув з того джерела, що й Величко, або
й з якогось рукописного списку. Про це свідчить також великий
лист І. Сірка до кримського хана, що без скорочення наводиться
також Рігельманом (В., т. II, 378—382; P., 167—170). У праці
Рігельмана він написаний дещо зрусифікованою мовою і немає
дати його написання.
9. Список старшини і полковників, що були присутні при
підписанні Коломацьких статей та під час виборів гетьманом
Івана Мазепи (В., т. III, 24; P., 200).
Таким чином, наведений вище перелік документів, що зу-
стрічаються в працях Величка та Рігельмана, свідчить про те,
що останній використав ті ж документи, що й перший, хоча
рукопис Величка Рігельман не читав У зв 'язку з цим можна
1 Літопис Величка був відомий у XVIII ст. лише у двох списках. Один
в середині XIX ст. виявлено у Москві, другий переховувався у родині По-
летик.
1 2 - 2 1 5 177
припустити, що до Рігельманових рук потрапило якесь трете
джерело або ж (що малоймовірно) названі вище документи з
літопису Величка поширювалися в рукописних списках. Ідейно-
політичний зміст згаданих документів свідчить про те, що Рі-
гельманові найбільш до вподоби були ті сторінки історії, що
розкривали історію російського царизму і козацької старшини.
Вони відповідали його поглядам як дворянського історика, що
схвалював політику царату щодо України в XVII—XVIII ст.
Компілятивний характер більшості українських історіогра-
фічних праць XVII—XVIII ст. є закономірним етапом розвитку
української історичної науки. Одним з останніх яскравих істо-
ріографічних явищ такого типу є праця Рігельмана про Україну
«Летописное повествование о Малой России и ее народе и коза-
ках вообще». Історик механічно поєднав в одну працю величез-
ну кількість різноманітних джерел. Серед них важливе місце
посідають два відомі літописи XVII — початку XVIII ст. Само-
видця і Граб'янки, а також окремі документи з літопису Ве-
личка. Джерелознавчий аналіз праці характеризує Рігельмана
як історика-компілятора, представника дворянства, для якого
історія українського народу не була рідною. Через те автор
схвалював політику царату щодо України як в попередньому,
так і в сучасному йому XVIII ст.
я. и. Д з ы р а
ИСТОЧНИКОВЕДЧЕСКАЯ ОСНОВА РАБОТЫ А. РИГЕЛЬМАНА
ПО ИСТОРИИ УКРАИНЫ
Р е з ю м е
Украинской историографии XVIII в., как закономерному явлению ее развития,
свойственна компилятивность структуры исторических памятников.
Ярким примером такого типа исторического произведения является ра-
бота «Летописное повествование о Малой России, ее народе и козаках вооб-
ще» А. Ригельмана, посвященная истории украинского народа с древнейших
времен и до конца XVIII в. Ее автор механически соединил в единое целое
множество украинских, русских и зарубежных рукописных и печатных источ-
ников об Украине.
Среди этой разнообразной литературы особое место, как источники, зани-
мают украинские летописи конца XVII — начала XVIII в.— Самовидца и Гра-
бянки, а также отдельные документы из третьей летописи того времени — Са-
ми йла Величко.
Начиная с первой страницы, с описания Самовидцем исторических собы-
тий на Украине с 1648 и по 1676 г. (130 страниц из 207), Рпгельман с незначи-
тельными пропусками отдельных строк дословно переносит в свой труд, допол-
няя летописный текст или перемешивая его с текстом других летописей, осо-
178і
бенно Г. Грабянки и В. Рубана. Остальная часть летописи Самовидца таким
же образом, но с более значительными пропусками (даже отдельных страниц)
также использована Ригельманом.
Летопись Грабянки вместе с летописью Самовидца является одним из
главных источников труда Ригельмана. С рукописи Грабянки Рнгельман до-
словно заимствовал документы и стихи. Основная часть летописи Грабянки
таким же образом, как и Самовидца, использована историком для составле-
ния его исторического труда.
Хотя Ригельман не был знаком с летописью Самийла Величко, в его труде
встречаем 19 важных документов XVII в., которые помещены в летописи Ве-
личко. Они, по-видимому, заимствованы историком из какого-то третьего ис-
точника.
Источниковедческий анализ работы А. Ригельмана об истории Украины
характеризуют ее автора, царского генерала, как историка-компилятора, кото-
рый соглашался с политикой, проводимой русским царизмом на Украине.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-209498 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-8003 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-04T09:59:34Z |
| publishDate | 1969 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дзира, Я.І. 2025-11-23T12:59:32Z 1969 Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України / Я.І. Дзира // Історіографічні дослідження в Українській РСР: Зб. наук. пр. — 1969. — Вип. 2. — С. 158-179. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209498 Украинской историографии XVIII в., как закономерному явлению ее развития, свойственна компилятивность структуры исторических памятников. Ярким примером такого типа исторического произведения является работа «Летописное повествование о Малой России, ее народе и козаках вообще» А. Ригельмана, посвященная истории украинского народа с древнейших времен и до конца XVIII в. Ее автор механически соединил в единое целое множество украинских, русских и зарубежных рукописных и печатных источников об Украине. Среди этой разнообразной литературы особое место, как источники, занимают украинские летописи конца XVII — начала XVIII в.— Самовидца и Грабянки, а также отдельные документы из третьей летописи того времени — Самийла Величко. Начиная с первой страницы, с описания Самовидцем исторических событий на Украине с 1648 и по 1676 г. (130 страниц из 207), Рпгельман с незначительными пропусками отдельных строк дословно переносит в свой труд, дополняя летописный текст или перемешивая его с текстом других летописей, особенно Г. Грабянки и В. Рубана. Остальная часть летописи Самовидца таким же образом, но с более значительными пропусками (даже отдельных страниц) также использована Ригельманом. Летопись Грабянки вместе с летописью Самовидца является одним из главных источников труда Ригельмана. С рукописи Грабянки Рнгельман дословно заимствовал документы и стихи. Основная часть летописи Грабянки таким же образом, как и Самовидца, использована историком для составления его исторического труда. Хотя Ригельман не был знаком с летописью Самийла Величко, в его труде встречаем 19 важных документов XVII в., которые помещены в летописи Величко. Они, по-видимому, заимствованы историком из какого-то третьего источника. Источниковедческий анализ работы А. Ригельмана об истории Украины характеризуют ее автора, царского генерала, как историка-компилятора, который соглашался с политикой, проводимой русским царизмом на Украине. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Історія та теорія історичної науки Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України Источниковедческая основа работы А. Ригельмана по истории Украины Article published earlier |
| spellingShingle | Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України Дзира, Я.І. Історія та теорія історичної науки |
| title | Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України |
| title_alt | Источниковедческая основа работы А. Ригельмана по истории Украины |
| title_full | Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України |
| title_fullStr | Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України |
| title_full_unstemmed | Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України |
| title_short | Джерельна основа праці О. Рігельмана з історії України |
| title_sort | джерельна основа праці о. рігельмана з історії україни |
| topic | Історія та теорія історичної науки |
| topic_facet | Історія та теорія історичної науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209498 |
| work_keys_str_mv | AT dziraâí džerelʹnaosnovapracíorígelʹmanazístorííukraíni AT dziraâí istočnikovedčeskaâosnovarabotyarigelʹmanapoistoriiukrainy |