Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р.
Основну увагу приділено політичним поглядам М.С. Грушевського на державний устрій Російської імперії, висвітлено ряд важливих проблем, пов'язаних з його конституційним проектом 1905 р. Основное внимание уделено политическим взглядам М.С. Грушевского на государственное устройство Российской импе...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1991 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1991
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209933 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. / Т. Приймак // Український історичний журнал. — 1991. — № 1. — С. 127–136. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859987290975109120 |
|---|---|
| author | Приймак, Т. |
| author_facet | Приймак, Т. |
| citation_txt | Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. / Т. Приймак // Український історичний журнал. — 1991. — № 1. — С. 127–136. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Основну увагу приділено політичним поглядам М.С. Грушевського на державний устрій Російської імперії, висвітлено ряд важливих проблем, пов'язаних з його конституційним проектом 1905 р.
Основное внимание уделено политическим взглядам М.С. Грушевского на государственное устройство Российской империи, освещен ряд важных проблем, связанных с его конституционным проектом 1905 г.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:29:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
сягає корінням у ті далекі роки, в ту «перемогу», яка виявилася по
разкою.
Земля й сільські жителі, як змогли, помстилися переможцям. Зем
ля перестала давати врожай, а селянин перестав з любов’ю ставитися
до землеробської праці. Це була жахлива й справедлива помста.
Одержано 12.08.90.
Это статья из изданной -авторам в Соединенных Штатах Америки книги «Потери на
селения СССР». Не все вопросы, затронутые в ней, освещены с одинаковой полнотой.
Самое большое внимание уделяется потерям в годы коллективизации.
Т. Приймак (Канада)
Конституційний проект М. Грушевського
з 1905 року *
Основну увагу приділено політичним поглядам М. С. Грушевського на держав
ний устрій Російської імперії, висвітлено ряд важливих проблем, пов’язаних з його
конституційним проектом 1905 р.
М. Грушевський відігравав важливу роль у політичному житті. Він
був дорадником і критиком політиків і суспільно-громадських діячів
різних напрямів. Наприкінці минулого століття він був співорганіза-
тором галицької «Української Національно-демократичної партії». У
1905 р. він брав участь в організації українського парламентарного
клубу в російській Державній думі. Протягом наступних років він став
широко відомим поборником федеральної децентралізації Російської
імперії. Під час великої революції 1917—1918 рр. його негайно обра
но головою революційного українського парламенту — Центральної
Ради — і він пробував безпосередньо ввести в життя свої думки про на-
ціональність, демократію і федералізм К
ґ ' ТіолітичнГ переконання Грушевського розвивалися в традиції ук
раїнського національного руху XIX ст. Ці традиції поєднували націо
нальне пробудження з народолюбством, федералізм з демократією і
ставили їх у зв’язок із загальною вірою в благотворні впливи розвит
к у і ̂ освіти2. Поширення освіти пов’язували з читанням і писанням
рідною мовою і поєднували з розвитком народної літератури. Це ствер
див сам Грушевський у 1898 р., коли він хвалив політичну та літера
* Стаття передруковується з часопису «Український історик» (журнал історії і
українознавства) / Під заг. ред. Любомира Винара.— 1985.— Числа 1—4 (85—88).—
Т. 22.— С. 34—45.
1 Роль Грушевського в українській революції стала після 1920-х років спірною,,
коли загострилися ідеї націоналізму, а такі ідеологи, як Дмитро Донцов, обвинува
тили історика в наївному народолюбстві, яке не сприяло створенню суверенної
української національної держави. Питанню ролі Грушевського в політиці присвя
чена моя стаття Mykhailo Hrushevsky: Populist or Statist? // Journal of Ukrainian
Studies.— Toronto, 1981.— № 10.— Pp. 65—78.
2 Дотепер немає докладної загальної історії українського національного руху
в XIX ст. Короткі огляди подали В. Дорошенко (Українство в Росії. Новійші часи.—
Відень, 1916.— 115 с.), а щодо Галичини найновіший огляд І. Л. Рудницького
The Ukrainians in Galicia Under Austrian Rule // Nationbuilding and the Politics of
Nationalism : Essays on Austrian Galicia.— Cambridge, M ass.: Harvard Ukrainian Re
search Institute, 1982.— Pp. 23—67. Див також: О р ш а н Я. Розвиток української
політичної думки за сто літ (Начерк курсу). Альманах: Ідея в наступі.— Лондон,
Українське інформаційне Бюро, 1938.— С. 63— 109.
ISSN 0130—5247/ Укр. іст. журн., 1991, № 1 127
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
турну діяльність свого близького співробітника Івана Франка, а ця
діяльність, на його думку, належала до героїчної епохи українсько-
руської національної культурної та прогресивної ідеї 3.
За ранніх років Грушевський не мав ясної політичної програми,
згідно з якою можна було б вимірювати його народолюбство чи феде
ралізм. Однак уже дуже рано в житті Грушевський ознайомився з
всеслов’янськими ідеалами кирило-мефодіївських братчиків, які були
міродатними в початковій фазі українського національного пробуджен
ня, і він почав брати участь в українському письменстві. В Київському
університеті він вчився в історика Володимира Антоновича, який був
передовою постаттю в народному русі, а поряд з тим прихильником
французького теоретика федералізму П’єра Прудона. Протягом цих
ранніх років в Наддніпрянській Україні М. Грушевський, як і його
учитель В. Антонович, стояв осторонь революційної політичної діяль
ності, а займався передусім культурницькою працею. Щойно переї
хавши в Галичину, він, використовуючи відносну свободу австро-угор-
ської системи, мав змогу ясніше висловити свої політичні ід е ї4. Слово
першу ясну заяву в справі політичного «вірую» склав Грушевський
1899 р., коли він взяв участь у створенні «Української національно-де
мократичної партії». Ця галицька партія сприяла політичній незалеж
ності цілого українсько-руського народу, а водночас — об’єднанню
всіх українських земель під австрійським пануванням і виборенню
для них національної автономії. Партія підтримувала також тих над
дніпрянських українців, які домагалися перебудови Російської імперії
в федеральну і конституційну країну5.
На початку XX ст. до основних ідей російського «руху визволен
ня», який виступав проти царської автократії, не належала думка про
децентралізацію на федеративних основах. У той час як реформатори
на зразок Д. Н. Шипова обстоювали поширення земства як форми
місцевого самоврядування і створення національної асамблеї як до
радчого органу, то керівники ліберального руху (Петро Струве і Пав
ло Мілюков) зосереджували свою увагу на конституційному проекті,
який гарантував би громадські вольності та юридичну законність. Усі
ці російські діячі відкидали цілковито ідею федералізму. Так, напри
клад, на паризькій конференції російських опозиційних партій, яка
відбулася у вересні 1904 р., Струве відкинув принцип федералізму і го
товий був визнати певні автономні конституційні права лише Фінлян
дії і Польщі. (Протягом кількох наступних років Струве перетворив
ся у одного з найвиразніших російських ліберальних критиків україн
ського національного руху). Мілюков також не хотів мати нічого
спільного з федералізмом і відкидав навіть дуже обмежені пропозиції
Струве в національному питанні6.
Справжніх прихильників децентралізації серед російських лібера
лів було дуже мало. Таким, був, наприклад, професор права Московсь
3 М а к о в е й О. Ювілей 25-літньої літературної діяльності Івана Франка.—
Л—НВ, IV/Львів, 1898.— С. 119— 122; К р у ш е л ь н и ц ь к и й А. Іван Франко.— Ко
ломия.— С. 5—8.
4 Про молоді роки Грушевського в моїй дисертації : Mykhailo Hrushevsky and
the Politics of National Culture.— Pp. 1—31.
5 Програму партії вперше опубліковано в Ділі (Львів), ч. 281, 28 груд.
1899 p.: «Народна програма». Роль Грушевського у створенні Національно-демокра
тичної партії я докладно з’ясував у: Mykhailo Hrushevsky and the Politics of Natio
nal Culture.— Pp. 77—84.
6 Про паризьку нараду див.: F i s c h e r G e o r g e . Russian Liberalism.— Cam
bridge, Mass., 1958.— Pp. 169—170; P i p e s R i c h a r d . Struve : Liberal on the Left
1870—1905.— Cambridge, Mass., 1970.— Pp. 363—366. Навіть «народника», російсько
го письменника В. Короленка, який відкидав федералізм і обмежував свої українські
симпатії поширенням системи земства, О. Лотоцький в Сторінках минулого, тт. 4
(Варшава, 1932— 1939), II, с. 443—450 назвав двоєдушним. З російських партій лише
соціалісти-революціонери підтримували «організацію взаємин між народами на фе
деративній базі, оскільки це можливо». (Проект програми, 5 травня 1904 p.).
128 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, М 1
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
кого університету Степан Фортунатов — прихильник американського
федералізму, або Максим Ковалевський, який зосереджував свою ува
гу на поширення повноважень земства і обороняв автономні права
«історичних» національних територій, до яких він зараховував, напри
клад, Фінляндію і свою батьківщину Україну7.
Грушевський був, очевидно, свідомий цього підходу російських
лібералів, включаючи незначну меншість тих, які виявляли еластич
ність у національному питанні. Весною 1903 р. він навіть викладав у
«Вільному російському університеті», заснованому Кавалевським за
рік перед тим у П ариж і8. Однак щойно наступного, 1904 p., з прихо
дом «політичної весни» нового царського міністра внутрішніх справ
П. Д. Святополка-Мирського Грушевський включився в загальне обго
ворення національного питання децентралізації Російської держави.
Спершу Грушевський написав «гарячого й гострого» листа ново
му міністрові з наріканням на заборону друкування книжок українсь
кою мовою. Він отримав дозвіл надрукувати декілька своїх праць,
включно з багатотомною «Історією України-Руси» та з важливою стат
тею «Звичайна схема «русской истории» й справа раціонального укла
ду історії східного слов’янства». Після цього спеціальна комісія Ака
демії наук на чолі з академіками О. О. Шахматовим і Федором Коршем
подала рекомендацію скасувати заборону друкування українських
книжок9.
Однак реформи Святополка-Мирського не усунули опозиції до
самодержавного режиму Миколи II. На початку 1905 р. стало ясно, що
треба здійснити основні зміни, бо інакше настане повний хаос. У цей
час, у березні 1905 р., Грушевський включився у загальне обговорен
ня конституційного питання в Росії. З одного боку, він виступає ре
форматором, який хоче усунути панування деспотичної бюрократії і
підтримати загальний рух до громадської свободи. Він захоплювався
тим, що російське бюрократично-політичне самодержавство, яке ще
кілька місяців тому почувало таку силу, що ніхто не міг до нього до
торкнутися, «валиться на наших очах», і дійшов висновку, що думка
про відбудову Росії на вільній і раціональнішій базі перейшла з сфе
ри теорії та далеких майбутніх можливостей у головну турботу, яка
притягає увагу не лише громадян Росії, але «й цілого цивілізовано
го світа» 10.
З другого боку, Грушевський хотів запобігти тому, щоб прихиль
ники українського руху не облишили національної справи в ім’я за
гального прогресу до загальних вольностей і законності. Михайло Сер
гійович хотів уникнути повторення 1870-х і 1880-х років, коли, як він
7 Загально про Фортунатова і Ковалевського див. в L a s e r s o n М а х М. Ame
rican Impact on Russia 1784— 1917 : Diplomatic and Ideological.— New York : Collier
Books, 1962.— Pp. 459—461, 466—473. Ковалевський як прихильник української ав
тономії у Л о т о ц ь к о г о О. Сторінки минулого, II, с. 454—456 і І с а є в и ч Я. Д-
М. М. Ковалевський та Україна // Укр. іст. журн., ч. 48 (Київ, 1966).— № 4.—
С. 135— 137.
8 Г р у ш е в с ь к и й М. Автобіографія.— Торонто, Союз Українських Студентів
Канади, 195.— С. 11— 12 і замітка в Літературно-Науковому Вістнику. — XXII
(1903).— С. 224.; В о р о б ь е в а Ю. С. Русская высшая школа общественных наук в
Париже // Исторические записки, Москва, 1982.— Т. CVII.— С. 333—334.
9 Г р у ш е в с ь к и й М. Автобіографія.— С. 12— 13; Л о т о ц ь к и й О. Сторінки
минулого, II.— С. 348—381. Величезне значення, яке українці приділили цьому ме
моріалу Академії наук видно з того, що його негайно переклали й видали в Гали
чині з вступним словом Грушевського. Петербурзька Академія Наук в справі знесен
ня заборони українського слова, Львів, Українсько-руська Видавнича Спілка, 1905.
Передруковано в друкарні «Народної волі» в Скрентоні, штат Пенсільванія 1916 і
в Мюнхені 1976, вид. УВУ. Навіть в совєтській Україні передруковано цей меморіал
з новим вступом і цінними замітками: Т и м о п е н к о П. Д. Хрестоматія матеріалів
з історії української мови, Київ, Рад. школа, 1961.— Ч. 2.— С. 296, 335.
10 Г р у ш е в с ь к и й М. Українство і питання дня в Росії».— Л—НВ, XXX
(1905).— С. 1— 10. Передрук: 3 біжучої хвилі: статті і замітки на тему дня 1905—
1906.— Київ, С. В. Кульженко, 1907.— С. 5— 15.
9. ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1 129
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
твердив, прихильники національного руху обмежилися проповідуван
ням обережного культурного українства і спричинилися до того, що1
найактивніші українські елементи відійшли від національної справи і
приєдналися до терористичного революційного руху. Ба щобільше,
він уважав, що якщо «українофіли» й далі займатимуться археоло
гією чи культурництвом, то це може довести до того, що поляки, фін-
ни та кавказькі народи здобудуть собі автономію, а інші народи і далі
залишатимуться під зміцненою гегемонією росіян. Грушевський вва
жав, що подібне вже насправді сталося з русинами в Австро-Угорщи
ні. Він уважав це найбільшою трагедією, якби таке саме сталося в Ро
сії. На його думку, настав слушний час, і він вимагав, щоб українство
в Росії вийшло поза межі етнографічної народності. Воно мусить ста
ти політичною і економічною силою та почати організовувати україн
ське суспільство як націю 11.
У травні 1905 р. Грушевський зробив новий вклад у обговорення
майбутнього конституційного ладу Російської імперії. Цей свій проект
Грушевський спершу опублікував у «Літературно-науковому віснику»,
а пізніше переклав його російською мовою для загального вжитку в
Р о с ії12. З уваги на цензурні обмеження Грушевський обминав полі
тично небезпечні терміни, як «демократія» і «федералізм». Все ж та
ки він постійно користується такими термінами, як «прогресивний»,
«раціональний» і «репрезентативний», а тому немає сумніву в тому,
які думки обстоював Грушевський у основних питаннях.
Він розділив свою статтю «Конституційне питання і українство в
Росії» на дві частини. У першій він обговорює сучасне політичне ста
новище в Росії і подає свої думки, як прихильники українського на
ціонального руху можуть найуспішніше брати участь у загальному ру
сі, що домагається політичних реформ. У другій частині Грушевський
коротко з’ясовує гасла російського «ліберального руху», вказує, в чо
му він сходиться, а в чому розходиться з ними, і пропонує свій влас
ний конституційний проект, який має ввести корективи до думок ро
сійського ліберального руху.
Грушевський починає свою статтю описом боротьби між царсь
кою бюрократією і російським суспільством. З одного боку, він з’ясо
вує, як бюрократія застосовує тактику зволікання, обіцяючи маленькі
поступки, потім не вводить їх у життя, чекаючи в надії на те, що ча
си зміняться, а план реформ можна буде просто здати в архів.
З другого боку, Грушевський бачить, що всі ті маленькі поступки і
довгі зволікання лише посилюють домагання суспільства. Те, що ко
лись було великою поступкою громадській думці, як, наприклад, ідея
Шипова в справі народної палати чи думи з дорадчим правом, тепер
уже неприйнятна в суспільстві, яке її вважає реакційним домаганням.
Суспільство, як каже Грушевський, уже «жадає» загального, рівного,
безпосереднього, «тайного» (голосування), хоч дуже незначна кіль
кість громадян здає собі справу з усіх наслідків таких вимог. Таким
чином, постає чим далі, тим більша прірва між сподіваннями суспіль
ства і сучасністю та її реальним станом. Насправді найосновніших гро
мадських прав ще не забезпечено, і час-від-часу уряд виявляє супро
ти них свою зневагу і застосовує каральні заходи проти жидів, вірмен
та інших груп, які не контролюють своїх радикальних кіл. Таким чи
ном, уряд побачив слабість ліберальної інтелігенції і використовує ї ї 13.
11 Там же.
12 Г р у ш е в с ь к и й М. Конституційне питання і українство в Росії // Літера
турно-науковий вістник.— XXX (1905). — С. 245—258; передруковано в 3 біжучої
хвилі, с. 16—32 (звідкіля беремо цитати в цій статті) і в скороченому перекладі ро
сійською мовою «На конституционный темы» в Освобождение России и украинский
вопрос.— Санкт-Петербург, Общественная польза, 1907.— С. 121— 131.
13 Г р у ш е в с ь к и й М. Конституційне питання...— С. 16— 18. Грушевський спе
ціально згадує «кишинівські події» з квітня 1903 р., які були фактично великим
погромом, що в ньому, як згадується, загинули 49 жидів, а 2000 сімей лишилося без
130 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
Проте Грушевський бачив, що ліберальний рух може на свій ра
хунок записати також і дійсні досягнення. Так, наприклад, деякі анти
урядові заяви, які лунали на російських зборах у Західній Європі,
уже не вважали автоматично кримінальними злочинами. Застосуван
ня давніх законів не було послідовним, і на різних нарадах українські
делегати могли об’єднуватися з представниками інших народів та опо
зиційних партій для підтримки резолюцій, які домагалися основних
змін російської конституції. З цього матиме користь усе суспільство.
Далі Грушевський наводить приклад недавнього з’їзду журналістів
і літераторів, а також з’їзду відпоручників земств, на якому українсь
кі представники подали свої постулати в справі автономії для різних
районів і народів, які займають певну територію. Грушевський вка
зує на те, що завдяки згоді з іншими народами та з соціал-демокра
тами українську резолюцію в справі національно-територіальної авто
номії схвалила більшість делегатів на з’їзді журналістіви . Історик
хотів, щоб українські діячі йшли за прикладом своїх земляків на
з’їзді журналістів і використали всі свої сили на те, щоб в рамках об
меженої волі слова виявити українські домагання перед суспільством
та забезпечити здійснення українських цілей при загальній реформі
Російської держави.
Першу частину своєї статті «Конституційне питання і українство
в Росії» Грушевський закінчив палким закликом до ветеранів україн
ського національного руху, старої генерації «українофілів», які не хо
тіли сходити з порівняно безпечних позицій культурницьких кружків,
зайнятися також політичними справами. Він звернув увагу на те, що ук
раїнські домагання рідко коли порушують на багатьох напівлегаль
них фахових і «всеросійських» з’їздах. Перемога на з’їзді журналіс
тів була, на його думку, винятком. У Російській імперії українцям
бракує «консеквенції й витривалості», як каже Грушевський. Вони не
використовують належно різних з’їздів і преси, навіть власної. Істо
рик нарікає на байдужість і пасивність більшості та продовжує:
«З виїмком кількох, переважно молодших людей, що страються дійс
но совісно сповнити сей обов’язок дня, як індиферентно, пасивно дер
жать себе інші... Не хочу переходити до закидів поодиноким людям,
але підступає сам до горла крик: «де ви, передові репрезентанти, гене
рали й полковники українства, що не писали по-українськи, бо «не
володієте» українською мовою, не брали участі в дотеперішнім науко
вім і літературнім руху на галицькім грунті, бо уважали, що «мало-
русский вопрос должен быть разрешен на русской почве», — чому мов
чите тепер, коли настала пора рішати його «на русской почве», коли
прийшов час вияснити, пропагувати його на вашій звичайній росій
ській мові, у таких близьких і милих вам російських ліберальних кру
гах?... Чим покриваєте ви перед своєю совістю, перед людьми, що вас
окружають, свою пасивність, свою байдужість супроти своєї суспіль
ності, свого народу? Чим оправдаєте ви своє недбальство в критичнім
часі, коли земля горить під ногами й Україна може безповоротно бу
ти поминеною при перестрою відносин Росії?» 15.
На цьому Грушевський закінчив першу частину своєї статті
«Конституційне питання і українство в Росії», яку він, зокрема, при
святив консервативним ветеранам українського національного руху.
Друга частина складається з докладного проекту конституції, якої
стріхи над головою. Проти цієї події протестували Короленко, Горький і Лев Тол
стой. Див.: L a v i T h e o d o r e . Kishinev // Encyclopedia Judaica.— Jerusalem, 1971.—
V. X.— Pp. 1064—1066.
14 З ’їзд журналістів і літераторів відбувся в Петербурзі 5—8 квітня 1905 p.,
а головним представником на ньому був репрезентант російськомовної «Киевской
Старины» Євген Чикаленко. У своїх Спогадах (1861— 1907), Нью-Йорк, УВАН, 1955,
с. 374—377 він описує свої добрі взаємини з грузинами, естонцями, латишами та
іншими делегатами неросійських народів на з’їзді.
15 Г р у ш е в с ь к и й М. Конституційне питання...— С. 23.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, М І 9* 131
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
він добивався в Росії, а призначена вона для всіх, хто був зацікавле
ний,— для українців, литовців чи жидівських соціалістів, зацікавле
них у збереженні і розвитку своїх народів, чи для російських «про
гресистів» діячів земства, зацікавлених у поліпшенні становища.
Спочатку Грушевський вказав на одностайність думки серед ро
сійських лібералів і підкреслив, що, відкидаючи принцип самовряду
вання для України, Литви чи кавказьких народів, еміграційний лідер
російського «ліберального руху» Петро Струве зайняв рішучу ней
тралістську позицію. Усі дискусії зводилися до необхідності створити
репрезентативний уряд з вирішальним, а не просто дорадчим голосом
чи до потреби загальних, рівних, прямих і таємних виборів до цен
трального всеросійського парламенту з двома палатами за звичайним
європейським зразком. В одній палаті було б приблизно 2500 депу
татів — представників народу, а в верхній палаті засідали б делегати
країн і міст.
Грушевський погоджувався з російськими лібералами в необхід
ності уряду, складеного з виборних представників з вирішальним го
лосом, однак він не міг погодитися з загальним, рівним, прямим і
таємним голосуванням в одну двокамерну всеросійську палату. По-пер-
ше, на його думку, верховна палата застаріла, нераціональна і в прак
тиці інших європейських країн скомпрометована. По-друге, він наполя
гав на тому, що одна всеросійська законодавча палата неприйнятна, бо
вона буде надто нееластичною і матиме великі громіздкі виборчі
округи (з 250 або й 300 тисяч виборців на один округ і позбавлять
меншості виборчого права). Ба щобільше, коли великі території та
народи напевно оберуть своїх представників у такий парламент, то
існувала водночас явна небезпека, що ця невелика кількість коштом
всіх інших матиме гегемонію. Тому, на думку Грушевського, всеро
сійський парламент не може бути єдиною установою представництва-
«Що деякі території дістануть свої обласні представительства, в тім
ніхто не має сумніву. Отже, питання тільки в тім, чи сі території бу
дуть виїмком, чи ціла Росія буде організована по системі обласної
національно-територіальної самоуправи?... Українці й всі інші не
державні народності повинні змагати до того, щоб ся обласна само
управа не була привілегією тільки декотрих національностей, але щоб
на основі самоуправи національних територій була організована вся
Росія. Бо тільки децентралізація може забезпечити успішний еконо
мічний і культурний розвій провінцій, і тільки організація самоуправи
на національній підставі, в територіях національних може знейтра-
лізувати чи звести до найменших розмірів національну боротьбу, зро
бивши національність тим, чим вона повинна бути — підставою, грун
том економічного, культурного й політичного розвою, а не об’єктом
боротьби» 16.
Далі Грушевський детально розробив свій зразок національно-те-
риторіальної децентралізації Російської імперії. Згідно з його консти
туційним проектом, прямі вибори треба перенести в обласні (насправ
ді здебільшого національні) сейми. Делегати з цих сеймів будуть по
слані в центральний парламент, який, отже, буде формуватися на базі
непрямих виборів. Грушевський однак остерігає, що непрямі вибори в
центральний парламент були б дуже небезпечні, якщо б лише біль
шості обласних сеймів вибирали б депутатів. Це позбавило б виборчо
го права всякі меншості і спотворило б принцип репрезентації. Він
пропонує вибирати депутатів у центральний парламент шляхом вибору
окремих членів обласних сеймів на базі спеціальної формули: напри
клад, одного депутата від чотирьох членів обласного сейму. Це д#?ю б
змогу віддзеркалити правильно широкі зацікавлення громадської дум
ки. Водночас це зменшило б розміри виборчих округ (з 250-ти чи
16 Там же.— С. 25—26.
132 /55ЛГ 0180—5247. Укр. іст. журн., 1991, № І
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
300 тисяч, як хочуть російські ліберали, на щонайбільше сто тисяч) і об
межило б кількість депутатів центрального парламенту (з 2500, як
пропонують російські ліберали, на приблизно 600 депутатів). Це
збільшило б кровні інтереси виборців та їхнє зацікавлення суспільним
життям, а з другого боку, центральний уряд складався б з розсудли
вої і зручної кількості депутатів.
Далі Грушевський переходить до повноважень і юридичної бази
самоврядувальних областей. Тут треба, на його думку, схвалити загаль
ні правні основи в рамках конституції, а не лишати це на розсуд цен
трального парламенту. Грушевський був переконаний, що кожна те
риторія з одним мільйоном мешканців певної національної приналеж
ності мала б мати право самоврядування з власним сеймом. Такий
сейм відав би, принаймні, шкільною системою, вищою освітою, охоро
ною здоров’я, поліпшенням побуту, торгівлею, втримуванням шляхів
і місцевою поліцією. Цей територіальний сейм контролював би части
ну вищої адміністрації і призначав би деяку кількість суддів. Грушев
ський додавав, що сфери повноважень місцевих сеймів були б ще біль
ше поширені, коли мова про території з ще більшою кількістю насе
лення. Отже, хоч Грушевський про це ясно і не говорив, однак він
натякає на те, що Україна з населенням у ЗО мільйонів мешканців
повинна мати свій власний сейм з ще більшими повноваженнями, ніж
він згадував вище 17.
Грушевський додав опісля важливі уточнення до свого плану вла
ди автономних національно-територіальних урядів. Вибори в обласні
сейми мали відбуватися на базі загального, рівного, прямого і таєм
ного голосування, однак підкреслював, що виборчі бюро, складені з
представників усіх партій, що беруть участь у голосуванні, мусити
муть наглядати за виборами, якщо ми хочемо уникнути продажної
практики, як, наприклад, заповнення балотувальних урн. Він вказував
на Галичину, де зовсім продажна адміністрація пробувала використа
ти введення таємного балотування для того, щоб спотворювати ре
зультати виборів навіть більше, ніж це робилося раніше. Грушевський
також уважав, що загальне голосування треба доповнити, щоб інте
лігенція, люди, поставлені вище в науковому чи культурному сенсі, які
стоять понад суто класовими чи професійними інтересами, мали також
право голосу. Замість старомодної верховної палати Михайло Сергійо
вич пропонував, щоб школи, університети, наукові товариства і профе
сійні об’єднання вибирали певний відсоток— як пропонував 25% —
членів обласних сеймів. Нарешті, Грушевський уважав, що виборці
меншості не сміють бути позбавлені голосу в територіальній чи кон*
ституційній системі, яку він пропонував. Він пропонує, що з одної ви
борчої округи можна обрати більше ніж одного кандидата, наприклад,
кандидата з найбільшою кількістю голосів і другого та третього по
кількості отриманих голосів. Це далеко точніше відбивало б настрої
суспільства і допомогло б послабити «напруження виборчої боротьби,
що тепер мусить хапатися всіх способів, аби конче осягнути біль
шість» 18. Грушевський дійшов висновку, що всі ці удосконалення не
17 Декілька років після цього головний цензор українських книжок у Києві
С. Н. Щеголев обговорив журналістичну діяльність Грушевського 1905 року. В своїй
праці Украинское движение как современный этап южнорусского сепаратизма (Київ,
1912).— С. 157 Щеголев зазначає: «Від квітня до серпня 1905 р. проф. М. Грушев
ський помістив серію статей в петербурзькому Сыне Отечества. _ Зручно танцюючи
довкола цензорського пера, він проголосив неминучість основної перебудови Росії».
Щойно під час революції 1917 р. Грушевський з’ясував, що він уважав, що найдо
цільнішим вирішенням політичної долі України була повна політична автономія, яка
наближалася б до цілковитої незалежності. Див.: Якої ми хочемо автономії і феде
рації.— Київ, 1917; передруковано у Вибрані праці, вид. Микола Галій.— Нью-Йорк,
Головна управа ОУРДП в США, 1960.— С. 142— 149.
18 Г р у ш е в с ь к и й М. Конституційне питання...— С. 31. У питанні прав мен
шостей, що жили розсіяно на певній території, були зокрема зацікавлені жиди, які
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991. № 1 133
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
можна було б провести в рамках єдиної парламентарної системи, яку
пропонують російські ліберали; згідно з їхньою системою, удоскона
лення, запропоновані Грушевським, збільшили б кількість депутатів
до неможливого. З другого боку, ці поліпшення зовсім реальні в рам
ках непрямих виборів місцевих сеймів.
В останній частині статті Грушевський обговорює питання місце
вих урядів. На його думку, російські губернії не віддзеркалюють ні
національного, ні економічного, ні навіть історичного поділу, а тому їх
треба зовсім скасувати. їх мало б замінити самоврядування на рівні
повітів і волостей, а це місцеве громадське самоврядування мусило
б бути гарантоване основними законами країни 19.
Конституційний проект Грушевського з 1905 р. спочиває, таким чи
ном, на двох основних принципах. Найосновнішим із цих принципів
був, як це назвав Грушевський, репрезентаційний уряд; із змісту ясно
виходить, що він мав на увазі ні більше, ні менше як повну політичну
демократію. Другим принципом є те, що в такій великій і склад
ній державі, як Російська імперія, введення репрезентативного прин
ципу раціонально можна досягти лише далекойдучою децентраліза
цією20. До національного питання треба підійти прямо, і цілу імперію
треба реорганізувати на базі національно-територіальних сеймів. Ці
сейми з урядами місцевого самоврядування мали б стати основними
складовими частинами держави, а центральний парламент обирали б
непрямо, і він ділив би повноваження уряду з місцевими властями. Н а
родність, географічне положення і демографія, а не історичні претен
зії деяких народів чи випадкові рішення віддаленої бюрократії стали
б напрямними для реорганізації держави. Таким чином, М. Гру
шевський натякає, що насильне бюрократичне розрізнення між дер
жавою і суспільністю зникло б і народ сам панував би «прогресивно»
і «раціонально» 21.
Проект Грушевського мав одну слабість: його було дуже важко
здійснити. Національно-територіальну децентралізацію рішуче відки
дали керівники російського «визвольного» руху, які вважали, що мен
ші нації повинні природно розплинутися в російському морі. Поляки і
фінни також не були зацікавлені, оскільки вони підкреслювали свої
«історичні» домагання і прагнули незалежності чи автономії без ува
побоювалися, що територіальна чи конституційна система може позбавити їх пред
ставництва. Більшість жидів воліла мати систему пропорційної репрезентації і «поза-
територіальної» чи «персональної культурної» автономії. З свого боку, Грушевський
вважав, що місцеві автономії в рамках територій і пропорційна репрезентація в сеймі
вистачально забезпечують меншості, а культурна автономія недоцільна. Так він думав
ще 1913 року: «На национальные темы : К вопросу о национально-территориальной
автономии», Русское богатство, нр. 1 (Спб., 1913), с. 223—243. Однак на початку
1918 р. революційний український парламент, Центральна Рада, очолена Грушев
ським, схвалила закон у справі персональної автономії для жидів та інших меншостей.
Завдяки цьому жиди не виступали прогги четвертого універсалу, який проголосив
незалежність України. Див.: напр.: G o l d e l m a n S. I. Jewish Autonomy in Ukraine
1917—1920.— Chicago : Ukrainian Research and Information Institute, 1968; A s t e r
H o w a r d , P o t i c h n y j P e t e r J. Jewish Ukrainian Relations : Two Solitudes.—
Oakville, Ontario : Mosaic Press, 1983.
19 Г р у ш е в с ь к и й M. Конституційне питання...— С. 31—32.
20 Катерина II вважала, що великі розміри Росії примушують її бути монархією.
Струве обернув цей аргумент і заявив, що розміри Росії примушують суспільство
брати участь в урядуванні. Грушевський пішов ще на один крок далі, вважаючи,
що з уваги на розміри в Росії мусять існувати народоправство і децентралізація.
21 На початку Грушевський ішов за Антоновичем та іншими опозиційними істо
риками в Російській імперії, які розрізняли державу і суспільство. Ці позиції крити
кував емігрант-конституціоналіст Михайло Драгоманов, який уважав такий розподіл
штучним і доводив, що його російська соціальна думка позичила в німецьких філо
софів. Коли Грушевський переїхав у Галичину, він краще ознайомився з ідеями Дра
гоманова і змінив, здається, свій підхід до цієї справи. Див.: С т а х і в М а т в і й ,
Деякі матеріали про світогляд Грушевського, Михайло Грушевський у 110 роковини
народження / (ред. М. Стахів) 11 Зап. Наук. Тов-ва ім. Шевченка. Нью-Йорк, 1978.—
T. CXCVII.— С. 221—227.
134 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.г 1991t № 1
ги на те, що діятиметься на інших землях імперії. Деякі українці ста
вилися зневажливо до цього проекту, як, наприклад, Микола Міхнов-
ський, який уже втратив надії на реформу Російської держави22.
З другого боку, проект конституції Грушевського явно йшов в
рамках традицій розвитку української політичної думки XIX ст.: від
всеслов’янських сантиментів кирило-мефодіївських братчиків до де
централізованого лібералізму Михайла Драгоманова ця традиція бу
ла просякнена ідеєю федералізму. Насправді, хоч царська цензура і
не дала Грушевському висловити своїх ідей докладно, вони сильно
нагадують драгоманівський проект федерації — Вільної Спілки— на
друкованої 1884 р. в Ж еневі23.
Конституційний проект Грушевського не втратив своєї актуаль
ності, коли цар Микола II дозволив улаштувати вибори в двокамерну
всеросійську Думу на базі проекту російських лібералів. Навпаки, під
впливом М. Грушевського постав так званий український клуб з 45-
ти членів, а наш історик підготував «Декларацію про автономію Ук
раїни», призначену для прочитання в Думі. Думки Грушевського по
діляв також, принаймні частково, «Клуб федералістів-автономістів»,
що складався з 120-ти членів, який постав також під час т. зв. першої
Думи 24. Цей конституційний період дав, крім того, Грушевському змо
гу витлумачити свої думки ще ефективніше у т. зв. «прогресивній» ро
сійській пресі25.
Більше обережності треба було застосувати в періоді після Сто-
липінського «перевороту» 1907 р., однак Грушевський продовжував
розвивати свої ідеї національно-територіальної децентралізації і фе
дералізму аж до самого початку Першої світової війни. Під час свого
перебування в нейтральній Італії восени 1914 р. він передбачав у роз
мові з ліберальним російським журналістом «неминучу федералізацію
Росії»26.
Упадок Російської монархії і розвиток революційних подій 1917 —
1918 рр. дав змогу Грушевському попробувати здійснити свої думки.
Від самого створення Центральної Ради, шо її очолив М. Грушевсь
кий, основною ціллю її була найширша політична автономія в рамках
федеративної російської республіки. З ’їзд народів, який відбувся
1917 р. в Києві, також прийняв багато думок Грушевського щодо від
будови держави в національних і федеративних рамках. Навіть у Чет
вертому універсалі, який був фактично українською заявою про неза
лежність, були згадки можливих федеративних зносин з сусідніми на
родами. Отже, як бачимо, конституційний проект Грушевського 1905 р.
став політичною програмою України на багато років.
Стаття Грушевського «Конституційне питання і українство в Ро
сії» є особливим етапом в еволюції громадського життя. До 1905 р.
Грушевський передовсім трудився над зміцненням українських науко
вих і культурних установ. Він займався писанням історії, видаванням
22 Про Міхновського та інспіровану ним Революційну Українську партію див.:
М і р ч у к П. Українська державність 1917— 1920.— Філадельфія, 1967.— С. 19 і далі.
Про критику програми Грушевського 1905 р. див.: Прихильник «Ерупістів», Не кидай
те бісеру // Літературно-науковий вістник, XXXII (1905).— С. 61—65.
23 Д р а г о м а н о в М. Вольный союз — Вільна спілка : Опыт украинской поли
тико-социальной програмы.— Женева, 1884.— Переклад англійською мовою: «Free
Union: Draft of Ukrainian Political and Social Program». Mykhailo Drahomanov : A
Symposium and Selected Writings, ed. Ivan L. Rudnytsky // The Annals of the Ukra
inian Academy of Arts and Sciences in the US, II, 1 (New York, 1952).— Pp. 193—205.
24 Діяльність Грушевського в Петербурзі я докладно обговорюю в своїй праці
«Mykhailo Hrushevsky and The Politics of National Culture».— Pp. 113— 117.
23 Зауваження київського цензора С. Н. Щеголева подано в прим. 18. Коротко
до цієї теми також у Івана Крип’якевича, Михайло Грушевський: життя і діяль
ність.— Львів : Товариство «Просвіта», 1935.— С. 32.
26 М у х и н М. Проф. М. Грушевський (1866— 1934) // Вістник, IV (Львів,
1936).— С. 194—202, зокрема, с. 195, де він цитує Михайла Осоргіна «Встречи»,
Последние новости, від 10 квітня 1933. Осоргін працював у Русских ведомостях.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, М і 135
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
журналів і організацією освітніх установ вищого рівня. Ця діяльність
проходила передусім у Галичині. Після 1905 p., хоч він і не відходить
від культурної праці, Грушевський чим далі, тим більше бере участь у
політичному житті Російської імперії. Основа його програми — націо-
нально-територіальна автономія — стала важливо метою українсько
го політично-національного руху, яким він керував. Цю ідею перейняли
також численні неукраїнці і неросіяни того часу.
Конституційний проект 1905 р. знаменував також спеціальний
етап української політичної традиції 19-го сторіччя; вони віддзеркалю
вали впливи кирило-мефодіївців, Прудона, Антоновича і Драгомано
ва. З другого боку, ця традиція постала тоді, коли панував мир, а ук
раїнське національне пробудження щойно починалося. У той час, зда
валося, що царська імперія непереможна. Відродження цих ідеалів
19-го ст. у М. Грушевського носило шляхетні риси, однак тоді ще не
можна було сказати, яке значення зможуть мати ці його ідеї після за
гибелі імперії Габсбургів і Романових. Так само не можна було тоді
ще передбачити, чи ці ідеї перетривають українське національне від
родження і зможуть витримати конкуренцію з крайніми соціалістични
ми та націоналістичними ідеологами 20-го сторіччя.
Основное внимание уделено политическим взглядам М. С. Грушевского на го
сударственное устройство Российской империи, освещен ряд важных проблем, связан
ных с его конституционным проектом 1905 г.
До уваги авторів!
«Український історичний ж ур н а л» приймає рукописи у двох примірни
ках у такому обсязі: статті — д о 1 авт. арк., повідом лення — 20 сторі
нок, замітки — 12— 15, матеріали у р о зділ «Н аш ка ле ндар » — 8— 10,
рецензії — 7, хроніка та інформація — 2— 3 сторінки машинопису.
Матеріали мають бути надруковані через два інтервали (включаючи
науковий апарат).
136 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-209933 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T21:23:49Z |
| publishDate | 1991 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Приймак, Т. 2025-12-01T07:35:28Z 1991 Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. / Т. Приймак // Український історичний журнал. — 1991. — № 1. — С. 127–136. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209933 Основну увагу приділено політичним поглядам М.С. Грушевського на державний устрій Російської імперії, висвітлено ряд важливих проблем, пов'язаних з його конституційним проектом 1905 р. Основное внимание уделено политическим взглядам М.С. Грушевского на государственное устройство Российской империи, освещен ряд важных проблем, связанных с его конституционным проектом 1905 г. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. Конституционный проект М. Грушевского из 1905 г. Article published earlier |
| spellingShingle | Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. Приймак, Т. Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях |
| title | Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. |
| title_alt | Конституционный проект М. Грушевского из 1905 г. |
| title_full | Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. |
| title_fullStr | Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. |
| title_full_unstemmed | Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. |
| title_short | Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р. |
| title_sort | конституційний проект м. грушевського з 1905 р. |
| topic | Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях |
| topic_facet | Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209933 |
| work_keys_str_mv | AT priimakt konstitucíiniiproektmgruševsʹkogoz1905r AT priimakt konstitucionnyiproektmgruševskogoiz1905g |