ЧК—ДПУ
Дана книга являє собою ряд нарисів з історії боротьби українських органов ЧК—ДПУ проти свтового імперіалзму і Вітчизняної контрреволюції протягом 1920—22 рр.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1991 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1991
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209944 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | ЧК—ДПУ / С. Дукельський // Український історичний журнал. — 1991. — № 1. — С. 25–36. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860252884483964928 |
|---|---|
| author | Дукельський, С. |
| author_facet | Дукельський, С. |
| citation_txt | ЧК—ДПУ / С. Дукельський // Український історичний журнал. — 1991. — № 1. — С. 25–36. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Дана книга являє собою ряд нарисів з історії боротьби українських органов ЧК—ДПУ проти свтового імперіалзму і Вітчизняної контрреволюції протягом 1920—22 рр.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:45:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
ЧК — ДПУ
кривае й «технологію» чекістської роботи, яка в умовах громадян
ської війни нерідко мала репресивний характер: ув’язнення до конц
таборів, експропріація матеріальних цінностей, примусові роботи
тощо. Не виключено, що саме цей аспект став однією з причин за
борони книги.
Подаючи на розгляд читача цей матеріал майже семидесятиліт-
ньої давності, хотілося б зробити кілька загальних зауважень. Най
головніші з них полягають у необхідності критичного сприйняття та
осмислення описуваних автором подій. Багато з них подається крізь
призму суб’єктивного, суто професійного, вузькокласового підходу.
Візьмемо, наприклад, характеристику махновщини. Вона подається як
різновид бандитизму, що на час створення книги зумовлювалося полі
тичними мотивами, а потім утвердилася в радянській історіографії.
З точки зору дня сьогоднішнього це, зрозуміло, спрощена і одномірна
оцінка.
Ще більш вдумливого підходу вимагає використання даних про
вищезгадані контрреволюційні організації. Характерно, що як голов
ні аргументи автор нерідко наводить зізнання самих заарештованих,
зокрема, в справі харківського відділення «Р. О. Ш.» про підготовку
замаху на Голову РНК УСРР X. Г. Раковського.
У розпорядження С. С. Дукельського з дозволу тодішнього керів
ника ВУЧК В. М. Манцева були надані службові документальні ма
теріали, які згодом були втрачені чи зберігалися у відомчому архіві.
Гадаємо, що на процесах початку 20-х років навряд чи застосовува
лися методи суцільної фальсифікації фактів і документів, характерні
для наступного періоду. Хоч і до перших справ є підстави ставитися
критично, по можливості перевіряючи їх на основі інших матеріалів.
Так, у нещодавно переданих до АН УРСР щоденниках одного з лі
дерів Центральної ради, а потім віце-президента ВУАН С. О. Єфремо-
ва є виклад його бесіди з одним із свідків у «Справі членів ЦК УПСР»
Хименком: «Коли я запитав його, з яким лицем розказував на суді
небилиці, він зрікся: «не казав». А на питання, чому ж стоїть у стено
графічному звідомленні, одно мовив: то вони самі вигадали». Хименко
виявив був навіть охоту написати мені свого роду розписку, що він
того не казав». Безперечно, такі спогади не є доказом, проте вони зму
шують замислитися читача, а особливо дослідника над мірою досто
вірності поданих у книзі С. С. Дукельського фактів.
Р. Я. Пиріг (Київ)
С. Дукельський
ЧК— ДПУ
ЧАСТИНА І
Пролетаріату,
чия диктатура нещадно
карає своїх ворогів,
дані нариси присвячуються
Передмова
Дана книга являє собою ряд нарисів з історії боротьби українських
органів ЧК—ДПУ проти світового імперіалізму і вітчизняної контр
революції протягом 1920—22 рр.
На долю Радянської України випала винятково важка боротьба
за існування. На неї з самого початку революції втупили очі хижі
імперіалісти Німеччини і Антанти.
/ЗЯЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1 25
С. Дукельський
З одного боку, Україна притягувала їх своїми природними багат
ствами: вона багата на хліб і худобу і в надрах її є неоціненні скар
би вугілля і металів.
З другого боку, західні імперіалісти бачили в ній вигідний плац
дарм і зручну позицію для розгортання антирадянських сил і нападу
на таку ненависну Радянську Росію.
Спочатку завдяки зраді українських «соціалістів» Україну окупу
вали німці. Пограбували її і змушені були піти. Після них в україн
ських чорноморських портах висадилися французи. Вигнаних Чер
воною Армією французів змінили випущені Антантою Денікін і
Петлюра. Коли ж і вони були розбиті вщент, Антанта кинула на
Україну по черзі Польщу і Врангеля. Словом, протягом перших трьох
років революції інтервенція на Україну не припинялася ні на
один момент.. ,
Крім того, більш або менш тривале хазяйнування на території
України німців з гетьманом, Петлюри і Денікіна сприяло широкому
розвитку антирадянської пропаганди і підняттю проти Радянської вла
ди широких верств селянства. З другого боку, короткочасне перебу
вання на Україні Радянської влади в 1919 р. не дало змоги втілити
в життя розшарування села, в якому створився сприятливий грунт для
організації контрреволюційних сил. Куркульство під ідейним і прак
тичним керівництвом української інтелігенції і духовенства почало
діяльно формувати бандитські зграї для боротьби проти заходів Р а
дянської влади на селі, яка згодом при виникненні петлюрівського і
денікінського фронтів вилилася в стихійний контрреволюційний рух
проти самої Радянської влади.
Пізніше, коли Радянська влада на Україні була остаточно віднов
лена, вожді української контрреволюції продовжували з-за кордону
тероризувати тил Радянської України, організуючи і об’єднуючи чис
ленні банди і підпільні контрреволюційні організації.
Водночас спалахнула війна з Польщею і Врангелем.
За такої обстановки органам ЧК і особливих відділів * довелося
докласти максимум енергії, щоб розчистити шлях для спокійного ра
дянського будівництва і гарантувати Червоній Армії міцний і безпеч
ний тил.
Природно, що з цим важким завданням органи ЧК і особливих
відділів могли справитися лише за неодмінної умови якнайтіснішого
і регулярного зв’язку з Комуністичною партією і широкими верства
ми робітничих мас.
Досі на Україні ще не було видано жодної книги, яка хоча б пев-
но'ю мірою висвітлила колосальну роботу українських органів ЧК—
ДПУ, здійснену ними за час революції. Всі матеріали про діяльність
цих органів лежали в архівах і не могли бути використані навіть пе
ріодичною пресою частково через те, що несвоєчасна поява цих мате
ріалів могла перешкодити дальшій боротьбі з ворогами революції,
а частково просто через брак часу, який був так необхідний для актив
ної боротьби.
Тепер же, коли громадянська війна на Україні вже закінчена і
республіка перейшла на мирне становище, з ’явилася можливість при
ступити до заповнення цієї прогалини.
Вважаю за необхідне застерегти, що в першій частині цієї книги,
яка охоплює діяльність ЧК і особливих відділів України за 1920 рік,
не було можливості дати повну систематизовану картину всієї роботи
вказаних органів за цей період з тієї самої причини, що в 1920 р. ми,
мали ще дуже серйозні зовнішні фронти — польський і врангелів-
ський — і велика частина матеріалів про діяльність деяких органів
ЧК, а головне — особливих відділів армії, які слідували безпосеред
* Органи ЧК в армії.
26 ІБЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1
ЧК — ДПУ
ньо за бойовими частинами, загубилася або загинула під час стрімких
наступів і відступів Червоної Армії.
Крім того, значна частина гарячкової роботи особливих відділів,
яку здійснено в бойовій обстановці, зовсім не могла бути систематизо
вана, а іноді навіть і зафіксована.
В силу цих обставин мені при написанні першої частини даної
книги довелось обмежитись лише тією незначною кількістю матеріалів
про роботу ЧК на Україні, яка збереглася після бурі громадянської
війни і бандитизму, що пронеслася на Україні.
У першій частині цієї книги поспіхом, наскільки дозволяв час, зі
брана лише незначна частина найбільш характерних епізодів з дія
льності українських органів ЧК за 1920 рік. Вона, безперечно, страж
дає на багато дефектів зовнішнього характеру, але моя увага була
звернута не на витонченість стилю, а винятково на правильний виклад
моментів боротьби, про які збереглися матеріали.
В пропонованій книзі мною прийнято хронологічний порядок ви
кладу. Перша частина охоплює три періоди: перший період обіймає
момент відновлення на Україні Радянської влади в 1920 р. до вини
кнення війни з Польщею, другий період — війну з Польщею і Вран-
гелем до перемир’я з Польщею і третій період — знищення Врангеля
і перехід республіки на мирне становище.
Тут необхідно зазначити, що для викладу 15-го розділу — справа
членів ЦК УПСР — я вважав за можливе скористатися матеріалами
з стенографічного звіту про цю справу, випущеного під моєю і Д. 3.
Мануїльського редакцією, тим більше, що розробка і слідство в цій
справі велися мною.
На закінчення я вважаю своїм обов’язком винести щиру подяку
відповідальним керівникам ДПУ України т. т. В. М. Манцеву, В. А.
Балицькому і Є. Г. Євдокимову *, які надали в моє розпорядження не
обхідні для складання цієї книги матеріали.
Харків, 20 лютого 1923 р. С. Дукельський
І ПОВЕРНЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ НА УКРАЇНУ
Становище республіки наприкінці 1919 р. було надзвичайно серйозним.
Денікінська білоофіцерська армія, яку блискуче постачала і підтри
мувала Антанта, завдяки цілому ряду об’єктивних причин стрімко
просувалася до Москви. Білогвардійці всіх мастей, починаючи з мо
нархістів і кінчаючи меншовиками та есерами, в солодкій тривозі го
тували тризну над ненависним «більшовизмом», смакуючи переможний
вступ у «білокам’яну» і передчуваючи такий солодкий для білогвар
дійського вуха малиновий передзвін «сорока сороков».
Однак невмолима історія пішла своїм шляхом. Піднявши тимчасо
во Денікіна на висоту воєнного успіху, вона з такою силою кинула
його на землю, що, не встигнувши опам’ятатися, він скотився в Чорне
море і, огризнувшись, міг лише виплюнути на тіло переможної Радян
ської Росії невелику, але злоякісну болячку — Врангеля.
Перший відчутний удар по правому флангу Денікін дістав ще на
південь від Саратова, у напрямі Балашова. Потім пролетарська кінно
та вдарила його в самий лоб біля Орла. Наступні вдалі операції Чер
воної Армії остаточно розстроїли денікінські лави, і білогвардійські
полки його, які зарвалися, лавиною покотилися на південь.
* Голова, заступник голови, начальник особливого відділу ВУЧК.
/5 5 N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1 27
С. Дукельський
У середині грудня червоні частини прорвали залізницю Київ —
Харків, причому останній, обійдений з трьох боків, упав. Групи против
ника стали швидко стягуватися. Західна — для захисту Правобереж
ної України — до Києва і Катеринослава, а східна —для оборони
кам’яновугільного району — до Донбасу.
Тим часом у тилу в Денікіна над трупом білогвардійщини танцю
вали свій передсмертний танок її недавні сподвижники — грабіж,
злодійство, спекуляція і безпробудне пияцтво.
Розбите Червоною Армією вщент родовите дворянське офіцерство
з досади гарячково гнало на південь цілими ешелонами награбоване
в походах добро. Передчуваючи агонію, заметушилися в конвульсив
ній гарячці спекулятивні елементи. Командний склад вакхічно закру
тився в нестримному вихорі безпробудного пияцтва, що вимагало море
вина, щоб залити, втопити розпач, тугу і крах надій. Залізниці були
запруджені офіцерськими та іншими буржуазними сім’ями, які билися
в істериці, що цілими таборами «відступали» перед кулями Червоної
Армії. Білогвардійський тил кидало в холод і жар, морозило, лихома
нило. В кожному кутку України відчувалося невмолиме наближення
останнього подиху білогвардійської влади.
До речі, цей «великий кінець», як поетично охрестили білогвардій
ські бояни боягузливу втечу білої гвардії, разом з так званою «інтелі
генцією» з боязливо-панічних адвокатів, попів, директорів гімназій,
членів управ і поліцейських, які встигли протягом короткочасного
хазяйнування денікінців достатньо «нагрішити», щоб чекати помсти
Радянської влади,— цей «великий кінець» супроводжувався найзлочин-
нішими і гідними презирства діяннями білогвардійської адміністрації.
В той час у тилу денікінської армії лютувала найстрашніша за
своїми розмірами і смертністю епідемія тифу. На залізничних коліях
стояли численні ешелони тифозних хворих, які вмирали або вже по
мерли, що їх кинули напризволяще. Жахливі стогони солдатів, які від
дали своє життя за благополуччя білогвардійців, пливли по неосяжних
рівнинах ланів, марно благаючи допомогти.
Але білогвардійські держиморди і не думали вживати заходів
для того, щоб у першу чергу евакуювати і розмістити по госпіталях
хворих і поранених, тисячі яких валялися на залізничних коліях. Вони
поспішали швидше навантажити і відправити на південь ешелони
з награбованим добром, викидаючи з вагонів солдатів, які корчилися
в передсмертній агонії.
16 грудня натиском 12-ї армії білогвардійці були вибиті з Києва,
а 13-ю армією взято Катеринослав. Частини противника, які діяли на
Правобережжі України, будучи відрізані від головних своїх сил, зму
шені були відходити в напрямі Одеса—Херсон. У той час ударом на
південь кіннота Будьонного, пошарпавши кінноту Денікіна і кращі
його піхотні частини, зайняла Донбас і остаточно роз’єднала найголов
ніші групи противника, змусивши його до поспішного відступу в Крим,
на правобережжя Дніпра і на Кавказ.
У січні з виходом наших військ до Таганрога і Маріуполя між
групами противника зміцнився міцний прошарок наших військ, які
нестримно розширювали свої межі на схід і на захід. До наших рук
тоді потрапили десятки тисяч полонених, сотні гармат, танки, броне
поїзди і численне військове спорядження.
Хто не пам’ятає цих незліченних воєнних трофеїв, відібраних нами
у Денікіна? Командир кінного корпусу Жлоба навіть надіслав тоді
Антанті по радіо подяку за постачання червоних частин спорядженням
і амуніцією.
Тим часом, відкинувши противника від Києва і Катеринослава,
червоні частини продовжували завдавати йому удар за ударом, напи
раючи на добровольчі частини з двох боків, з півночі і сходу. Напри
кінці січня частина армії Денікіна була затиснута в куток між Дні
28 /5 5 ^ 0130—5247. Укр. іст. ж у р н 1991, № 1
Ч К - Д П У
стром і правобережжям Чорного моря. 7 лютого Червона Армія захо
пила Одесу, а до 17 лютого рештки добровольців на Україні частково
були остаточно знищені, а частково — капітулювали.
Трудящі маси України зустріли Червону Армію із захопленням.
Не було кінця винятково зворушливим виразам подяки за вря
тування від білого терору. Але через ці розові моменти з кричущою
чіткістю виступали перед Радянською владою України нові надзви
чайні труднощі.
Антанта не дрімала.
Діставши негативного щигля від Червоної Армії, вона негайно
змінила фронт наступу на Україну через Польщу і Петлюру. І не
встигла ще Червона Армія добити Денікіна на Кавказі, не захолонула
ще кров численних жертв денікінської авантюри, як Антанта підготу
вала угоду Петлюри з Польщею для нового наступу на Україну.
Якщо в наступі Денікіна головну роль відігравала Англія, то
в новому поході на Україну роль головного ката взяла на себе Фран
ція. Англія в новій авантюрі з тактичних міркувань відступила на
другий план. Англійська «громадська думка» була дуже обурена не
вдачею денікінської авантюри, робітничі депутати Англії в зв’язку
з цією невдачею вносили в парламент запит за запитом, і британсько
му уряду, природно, в такий момент було дуже «незручно» продовжу
вати активну роль душителя російської революції. В атаку на Радян
ську Україну Антантою була випущена «демократична Франція». При
її активному сприянні і за її директивами Петлюра, здобувши в січні
1920 р. в Любарі від УНР повноту влади, вступив у переговори з на
чальником Польської держави Пілсудським на предмет спільного при
душення Радянської України і відновлення на її території капіталі
стично-поміщицької влади. На генеральній нараді у Варшаві 25 люто
го 1920 р. у присутності представників партій УСД і УСР, самостійни
ків і повстанців, від яких головував, між іншим, несосвітенний бандит,
сподвижник Григор’ева — Юрко Тютюнник, були остаточно сформу
льовані умови договору про спільний наступ на Радянську Україну,
договору, надалі санкціонованого урядами УНР і Польщі.
Договір цей зводився до повного поневолення українського наро
ду Польщею і Антантою. Петлюра віддавав Польщі значну частину
української території і насамперед Східну Галичину, Волинь, Полісся
і Холмщину. Далі, згідно з секретною частиною цього договору, Поль
ща одержала право безмитного перевезення польських товарів через
Одесу протягом 15 років і безкоштовного користування українським
морським транспортом протягом 10 років. Політичний крамар Петлю
ра, який не раз продавав Україну і український трудовий народ оптом
і в роздріб, цього разу продав її Польщі, створивши для Радянської
України, що ще не встигла визволитися від білогвардійщини, нову за
грозу збройної інтервенції.
Щоб забезпечити собі тил, Петлюра при сприянні Антанти уклав
одночасно договір з Румунією, згідно з яким УНР гарантувала їй збе
реження кордонів 1920 р. і відмовилася від прав на Бессарабію.
Щоправда, становище Радянської влади було в той час порівняно
міцним. Колчаківські банди були розбиті, і сам Колчак разом з своїм
прем’єром Пепеляевим сиділи тоді за міцними залізними гратами в
Нижньоудінську. Уральський фронт було ліквідовано, в Сибіру була
відновлена Радянська влада, і червоні війська вступили в Архан
гельськ.
Однак становище України залишалося серйозним. Короткочасне
хазяйнування білогвардійців настільки розорило країну, що потрібні
були виняткові зусилля, щоб відновити найелементарніші галузі укра
їнського господарства. Транспорт був зруйнований, сотні паровозів і
вагонів пущені під укіс, мости висаджені в повітря. Величезну кіль
кість залізничних станцій розгромлено, багато спалено і знесено дотла.
/ЯЯ# 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1 29
С. Дукельський
Телеграфні проводи на кілька сотень верст зруйновані. Виведені кращі
коні і рогата худоба.
Крім матеріального розгрому, білогвардійці остаточно розгромили
ті моральні і духовні сили України, на які Радянська влада могла б
спертися. Профспілки були ліквідовані, підпільні комуністичні органі
зації були повністю дезорганізовані білим терором. Соціал-угодовські
партії, які дістали при допомозі білих генералів можливість відкрито
виступити проти «більшовиків», проводили серед відсталих трудящих
мас шалену агітацію проти Радянської влади і ЧК зокрема. Організо
вані трудящі маси впали у відчай. Довелося докласти виняткових
зусиль, щоб розвіяти серед трудящих те недовір’я, яке було створене
проти нас шаленою наклепницькою агітацією білогвардійців усіх
мастей.
Денікін, відступаючи, залишив на Україні цілу мережу великих
підпільних білогвардійських організацій, що мали велику кількість
зброї і грошей, особливо на Лівобережній Україні. Ці денікінські аген
ти були завжди готові організувати повстання в тилу Червоної Армії
при першій же її невдачі на фронті.
В містах лютувала спекуляція, що досягла небувалого шаленства
й розмірів. Одержавши від Денікіна повну свободу, спекулятивні еле
менти України настільки зміцніли, що становили для Радянської
влади серйозну загрозу. До того ж під час формування нашого адміні
стративно-господарського апарату буржуазно-спекулятивні елементи
енергійно ринули у всі радянські установи, розносячи з собою згубне
сім’я контрреволюції. Серед них було багато злісних контрреволюціо
нерів, які зуміли спритно легалізуватися з допомогою радянських
мандатів для підриву різними шляхами нашої економічної політики.
Ці елементи, явні і таємні агенти наших ворогів, вміло використовува
ли тяжке матеріальне становище міста і села, що посилилося через
блокаду і вихор громадянської війни.
Більше того, на всій Україні лютували тоді численні і невловимі
банди, які годувала Антанта через Петлюру і Пілсудського, що роз
сіялися по всій території УСРР і підточували її незміцніле тіло. Випу
щені і збіглі з тюрем під час частих змін влади професійні бандити
і елементи, які відбилися від праці, організували кримінально-бандит
ські зграї, створюючи сприятливу атмосферу для так званих «ідейних
анархістів».
Село залишалося нерозшарованим, влада в повітах і волостях
фактично перебувала у руках куркулів, які остаточно підкорили собі
і поневолили середняків і незаможних. Петлюрівщина сплела густу,
міцну мережу агентів і підпільних організацій в усіх майже без ви
нятку радянських установах, особливо в кооперації і відділах народ
ної освіти.
Наша вимушена необхідність закінчити розверстку створювала при
цих надзвичайно тяжких обставинах дуже сприятливий грунт для
контрреволюційних виступів у селах. Наших продпрацівників убивали
сотнями в усіх кутках республіки.
Банди, які кишіли по всій Україні, здійснюючи директиви УНР,
розвинули особливо шалену діяльність після горезвісної петлюрівсько-
польської угоди. В Києві було організовано центральний повстанський
комітет, що зв’язався з повстанською бригадою імені Пилипа Орлика
і охопив окружними і губернськими організаціями всі кутки України.
Особливу увагу Центрповстанком приділяв підступам до Києва
в напрямах Київ — Коростень і Київ — Козятин, де місцева повстан
ська організація (районний повстанський комітет) під керівництвом
одного з найенергійніших бандитів — Мордалевича створила протягом
короткого часу на довіреній їй ділянці понад 150 таємних агентур, що
об’єднали весь повстанський рух цього району. Тут, крім банди Струка
і залишків банд Зеленого і Соколовського, діяли зграї Мордалевича.
ЗО /55іУ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, М 1
ЧК — ДПУ
На Полтавщині діяли отамани Скирда і Левченко. На Херсонщині
орудували банди Пшенника, на Одещині і Поділлі — Заболотний, а
на Катеринославщині — легендарний Махно, «батько» однієї з най-
сильніших і найорганізованіших банд, з якою Радянській владі на
Україні довелося вести дуже серйозну боротьбу.
На цей час анархо-бандитська армія Махна налічувала кілька
тисяч багнетів і шабель. Махно, який боровся одночасно з Червоною
Армією проти Денікіна, після зайняття нами України став на шлях
відкритої боротьби з Радянською владою. Він здійснює розбійницькі
нальоти на червоноармійські частини, громить радянські установи і
потім здійснює грандіозний рейд, що охопив Катеринославську, До
нецьку, Харківську і Полтавську губернії.
II ЧИСТКА ТИЛУ
Спекулятивна вакханалія, бандитизм і дуже сильний контрреволю
ційний рух всередині країни перешкоджали будь-якій можливості
творчої роботи по зміцненню радянського апарату.
Особливі відділи спрямовували свої зусилля на чистку Червоної
Армії від контрреволюційних і паразитичних елементів, які примаза
лися до неї під час її переможного руху, які наводнили її з метою
шпигунства, розкладу, дезорганізації і організації повстання в лавах
Червоної Армії в момент виконання нею своїх бойових завдань. Бук
вально на кожному кроці Радянську владу на Україні підстерігали
зрадництво, шпигунство і контрреволюційні змови.
Тим часом із загрожуючою ясністю визначилися близькість і сер
йозність петлюрівсько-польської інтервенції.
Енергійно множилися і організовувалися банди всередині Украї
ни і гарячково готував наступ на Україну закордонний штаб Петлю
ри. Для цього у нас було достатньо документальних даних, які під
тверджувалися згодом документами, знайденими при арешті колиш
нього прем’єра УНР і члена ЦК УПСР Всеволода Голубовича.
Ось що він записав приблизно в цей час у свій щоденник:
Пілсудський намічає Ушицю як центр уряду і планує дати 1000—
3000 чоловік з інтернованих для охорони ушицького фронту. Обіця
ють повернути полонених з Італії і Німеччини через Польщу. Всього
полонених 50 000 чоловік. Негайно після переговорів розпочнеться
з допомогою поляків формування нових українських частин.
У листі Голубовичу петлюрівський полковник Петров з Польщі
пише:
Наше ланцутське формування ведеться, як мені здається, під
буржуазним прапором, тому що з приводу формування радилися По-
тоцький і Радзивілл. Підтримка формування йде не тільки від Піл-
судського... Матеріал для формування є хороший. Більшість козаків —
з бронепоїздів, сильні і тямущі.
Що підготовка наступу на Україну велася при повній участі і
сприянні лідерів УПСР ще доводить цілий ряд факторів.
Ось виписка з щоденника Голубовича, де наводиться бесіда між
Чарнецьким, довіреною особою Пілсудського, через якого даються ди
рективи УНР, і Степаном Аркадійовичем Степаненком, членом
ЦК УПСР.
Чарнецький повідомляє Степаненку:
Нас змушують (очевидно, Антанта), щоб ми вас знищили, але ми
вас не знищуємо і не знищимо. Бази свої влаштовуйте, де хочете. Про
сіть Шепетівку, Пілсудський одного бажає, щоб ви протрималися
лише шість тижнів. Йому сподобався ваш план розпочати пересування
на Київ через три тижні. Це принесе велику користь і нам, і вам. П іл-
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1 31
С. Дукельський
судський обіцяв нам допомогти, чим тільки зможе. У Підволочиськ
доставлено 2000 гвинтівок, 200 000 патронів і 100 000 аршинів сукна.
Загальний наступ — через два місяці і момент його вирішить сам Піл-
судський, який вам не зрадить.
Загалом петлюрівсько-польський наступ готувався у великому
масштабі, і йому намагалися надати широкий народний характер. На
початку лютого 1920 р. у зв’язку з підготовкою наступу на Радянську
Україну в окупованому поляками Кам’янці-Подільському організува
лася національна рада, щось на зразок передпарламенту, куди входи
ли представники всіх українських партій і громадських організацій
для обговорення політики і тактики УНР як у наступі, що готувався,
так і в наступних її заходах. Тут же була вироблена і остаточно прий
нята нова конституція УНР.
За статутом ради до неї входили три представники с.-д., дванад
цять представників інших партій і десять — від кооперації, самоуправ-
лінь, наукових і професіональних організацій.
Одночасно УПСР мала тісний зв’язок з українським бандитизмом,
в якому, за захопленими нами документами, бачила єдиний доскона
лий спосіб повалення Радянської влади на Україні.
Ось характерна в цьому відношенні виписка з щоденника Голубо
вича за 7 квітня 1920 року:
Нарада с.-д. (Феденко, Шадлун), с.-р. (Мицюк, Голубович), Поа-
лей-ціон (Гольдман, Пекре?).
Доповідає отаман повстанців Радомишльського повіту есер Мор-
далевич.
Марка Н. (очевидно, Петлюри) серед селянства коштує дуже ви
соко, земля повинна бути передана селянству без викупу. Населення
вороже ставиться до правих. (Проти замітки Голубовича — адреса
Мордалевича, очевидно, для наради з ним).
Якраз на момент підготовки петлюрівсько-польського наступу з ’я
сувалося, що Врангель, який укріпився в Криму, готуючись до вилаз
ки проти Радянської України, докладав усіх зусиль до об’єднання
і координування своїх воєнних дій з Махном, Петлюрою і поляками.
У квітні 1920 р. особливим відділом Південзахфронту була захоп
лена група відряджених командуванням Добрармії на Радянську
Україну агентів, у тому числі поручик Головін (прізвисько Єрмаков),
якому було доручено провести переговори з Махном про спільні воєнні
операції проти Червоної Армії і про об’єднання з цією метою з усіма
існуючими в той час на Україні антирадянськими утвореннями.
Мандати поручика Головіна—Єрмакова:
Пред'явник цього поручик Єрмаков Григорій дійсно уповноваже
ний говорити з «батьком» Махном від імені добровольчого команду
вання в Криму.
Феодосія, 10 березня 1920 р., № 106/Р.
Вр. начальника штабу командуючого військами Новоросії гене
рального штабу полковник Коновалов
Пред'явник цього поручик Головін Євген Антонович, агент розві
дувального пункту штабу військ Новоросії, відряджений у район Ка
теринослава — Мелітополя з особливо важливими і секретними дору
ченнями. Всі військові, громадянські і залізничні власті зобов'язані
надавати агенту Головіну всіляке сприяння по виконанню покладених
на нього завдань.
1 березня 1920 р. № 60/Р. Феодосія
Начальник пункту капітан Павловський
При Головіні — Єрмакові були виявлені дуже цінні документи,
і серед них надруковане на полотні завдання від командування добр
армії:
32 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1
ЧК — ДПУ
Завдання
I. Прибути до «батька» Махна і з'ясувати у нього, на яких умовах
можлива угода його з командуванням добровольчої армії для спіль
них дій проти комуністів, причому викласти такі положення:
1) Залишаючись один, «батько» Махно ризикує, перебуваючи між
двох вогнів, бути розбитим тією чи іншою стороною, і його ідеали не
будуть так здійснені.
2) Його наміри можуть бути в усій повноті втілені в життя при
сприянні добрармії, яка зараз, бажаючи виправити старі помилки,
змінить зовсім свою політичну фізіономію, веде переговори про союз
з усіма арміями і державними утвореннями, які борються проти ко
муністів, не впливаючи на їх внутрішній побут і політичну платформу.
Змовитися про майбутній устрій колишньої Російської імперії можна
буде потім, роздавивши комуністів на прийнятних для всіх союзних
армій умовах мирним шляхом.
3) Нині можна забути старі чвари, що були плодом непорозуміння
і незнання одним одного. Пора згадати те, що батьківщина і народ,
тобто те, що «батькові» і нам дорожче за все, уже шість років муча-
ються в кривавому кошмарі. Комуністи миру і довольства не дадуть
і це не влада народу. Необхідно нам усім згуртуватися, позбавити
Русь від насильників і будувати нове життя, вільне для всіх.
4) У місцевостях, зайнятих добрармією, — нові основні принципи,
найголовнішими з яких є:
а) вся земля без викупу переходить у руки селян на умовах, ви
роблених у кожній губернії з'їздом селян;
б) місцеві самоуправління одержують найширшу демократичну
автономію;
в) області з самобутньою культурою, населені не великоросами,
одержують автономію на засадах федерації.
II. Якими б не були умови «батька» Махна, просити його переда
ти їх з однією з довірених осіб і відрядити до нас свого представника,
якому, безумовно, на нашій території гарантується повна недотор
каність.
Вірячи в рицарські почуття старого народного вождя «батька»
Махна, добровольче командування переконане, що і наш посланець
незалежно від результатів переговорів буде неушкодженим доставле
ний назад.
III. В разі прихильного ставлення «батька» Махна до вищевикла-
деної пропозиції домовитися, де буде зручніше спуститися аероплану
з делегацією, що має повноваження укласти остаточний договір.
IV. З'ясувати взаємовідносини «батька» Махна з українським уря
дом Петлюри і в разі наявності між ними зв'язку просити про посеред
ництво для переговорів нашого командування з українським урядом.
Феодосія, 11 березня ст. стилю 1920 р., № 111/Р .
Від командування добрармії капітан Павловський
Як видно з 4-го пункту цих повноважень, Врангель, прикриваю
чись при зверненні до Махна анархічними гаслами, поставив собі за
мету об’єднатися не тільки з Махном, а й з іншим рятівником «неньки
України» — Петлюрою.
При читанні завдання Головіна — Єрмакова створюється на пер
ший погляд враження, що командування добрармії змінило свої по
передні гасла «єдиної і неділимої». Але Головін у своїх показаннях
розшифровує значення нової політики білогвардійців, висунутої як
основу угоди з Махном.
Ось Головін передає напутні слова полковника Коновалова, який
направив його в небезпечну дорогу:
Мені Коновалов сказав:
— Якщо народ захоче, щоб ми не тільки зняли погони і ходили
3. ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1 33
С. Дукельський
без них, а навіть вставили собі перо в ж..., то ми також будемо ходи
ти з ним.
Фраза ця дослівно взята з протоколу допиту Головіна.
Трохи пізніше особливим відділом Південзахфронту були захопле
ні послані Врангелем до Петлюри шпигуни: Реве Олександр Володи
мирович — підпоручик і Ременний Йосип Йосипович — син пристава.
Вони були послані в штаб Петлюри для переговорів про «об’єд
нання всіх сил, що діяли проти червоних (показання Ревса), ознайо
мити штаб Петлюри з новими течіями в добрармії, а також заявити,,
що добрармія визнає помилки, яких припустився Денікін, визнає
Україну, її вождів і армію і пропонує об’єднатися для спільних дій
проти Червоної Армії, щоб остаточно її зломити».
Щоправда, запевнення добрармії Петлюрі були, очевидно, настіль
ки ж серйозні, наскільки й запевнення, дані Махну, але фактична
об’єднання і координування контрреволюційних сил проти Радянської
України здійснювалися з послідовною наполегливістю.
Таким чином, з’ясувалося, що вороги наші ні на хвилину не зали
шили нас у спокої і, передихнувши, намагаються об’єднатися, щоб-
завдати нам вирішального удару.
Ця безпосередня загроза нової інтервенції в перший період на
шого повернення на Україну, коли ми ще не зміцніли і не встигли на
віть налагодити свій адміністративний апарат, ця загроза поставила
перед нами термінове ударне завдання по зміцненню тилу.
Те, що для успішного ведення війни необхідний міцний тил, — істи
на стара. Але нелегке це було завдання. Насамперед треба було здій
снити грунтовну чистку нашого тилу від організованої активної контр
революції і пасивних ворогів, потім тільки можна було приступити до
його зміцнення.
Слід зазначити, що роботу по чистці і зміцненню тилу важливо
було провести якнайшвидше, бо петлюро-поляки і Врангель готові
були кожну хвилину кинути на нас війська. Необхідно було поспішати.
План наш був таким. У першу чергу знешкодити вітчизняну
контрреволюцію і буржуазію, які завжди готові при першій нашій не
вдачі на фронті всадити нам ніж у спину. Цю операцію необхідно була
провести на перших порах хоча б тільки у великих центрах України.
З цією метою Центральним управлінням надзвичайних комісій
України було виділено оперативний штаб, який мав підготувати по
всюдні операції по ліквідації контрреволюційних організацій, очищен
ню великих центрів від буржуазного і спекулятивного елементів і від
правленню буржуазії на примусові роботи.
Оперативному штабу належало вилучити в буржуазії лишки, які
могли б стати матеріальною опорою для контрреволюційних виступів,,
викачати зброю, яка незаконно і злочинно зберігалася, затримати де
зертирів і тих, що ухилялися від мобілізації.
Крім того, становище на фронті диктувало необхідність терміново
го забезпечення регулярного постачання робітників і Червоної Армії.
Операції ці вимагали величезного напруження енергії. Результат»
їх видно за такими цифрами:
Затримано в Одесі 1747 чол., з яких до концтабору відправлено —
441, у губчека — 89, у губкомдезертир — 144, в інші установи — 86г
звільнено — 987.
Виявлено і здано в Нарбанк грошей і різних паперів на суму
10 000 000 крб., золотої монети — на 600 крб., срібної — на 400 крб.,.
срібла у виробах— 12 пудів, золота у виробах — 15 пудів і брильян
тів — 120 каратів. Опечатано близько 800 великих складів з величез
ною кількістю схованих з метою спекуляції різного роду товарів, вій
ськового обмундирування, амуніції і польових біноклів. Відібрана
близько 500 гвинтівок, револьверів і шабель.
34 ІББИ 0130—5247. Укр. іст. якурн., 1991, № /
ЧК — ДПУ
У Харкові було затримано 1574 чол., з них відправлено до конц
табору— 600 чол., у губчека — 54, у губкомдезертир — 164, в інші
установи — 11, звільнено — 646.
Виявлено грошей, процентних паперів і різних цінностей на суму
близько 32 000 000 крб. Вилучено велику кількість білизни, одягу, взут
тя і продовольства. Знайдено зариту в землю в різних місцях зброю,
відкриті великі склади шкіри, мила, чорнил, вовни, мануфактури
і склад панчох у 15 000 пар.
Такі ж результати досягнуті в Києві, Чернігові, Херсоні та інших
містах. Велика кількість майна передана робітничим організаціям і
Червоній Армії.
Одночасно повсюдно була проведена чистка радянських установ
від буржуазного і спекулятивного елементів.
Цю роботу здійснили в центрі і на місцях комісії Всеукраїнського
Центрального Виконавчого Комітету, до складу яких входили пред
ставники органів ЧК, причому робочими апаратами для цих комісій
служили органи ЧК. Чистка військових установ проводилася в центрі
особливим відділом Південзахфронту, а на місцях — особливими від
ділами армії.
Радянські установи були певною мірою захищені від засилля
контрреволюції. Але в республіці залишалося ще багато дуже важли
вих для життя армії необстежених нами галузей, на які звернуті
були всі помисли наших противників. Це — наші бази вогнепальних
припасів — вогнесклади і артсклади, куди затесалися агенти наших
ворогів з шпигунськими і шкідницькими цілями.
Ті дані, які ми мали, ясно вказували на причини вибухів, що по
частішали, і, за наполегливою вимогою особливого відділу Півден
захфронту, особливо після вибуху вогнескладу в Москві, повсюдно
в РСФРР були створені спеціальні комісії з надзвичайними повно
важеннями по обстеженню особового складу всіх без винятку складів
військового майна.
На Україні функції цієї комісії, головою якої було призначено
народного комісара робітничо-селянської інспекції М. О. Скрипника»
були розширені, а саме: обстеженню підлягав не лише особовий склад,
а й технічна постановка справи, а також порядок охорони вогнескла-
дів. На місцях проводили цю роботу армійські і губернські комісії, до
складу яких входили представники органів ЧК.
Свою роботу комісії в даному разі здійснювали винятково через
апарати ЧК і особливих відділів як у центрі, так і на місцях.
Результати діяльності цих комісій швидко виявилися. З обстеже
них по всій Україні 331 складу і 26 298 осіб персоналу виявлено і пе
редано в органи 174 агенти різних контрреволюційних організацій,
у тому числі 57 поляків — членів польської військової організації, які
проникли в ці склади для розвідки і підготовки вибухів.
Усунуто з цих складів 502 чоловіки підозрюваних, у тому числі
180 поляків. Крім того, замінено 67 чол. комскладу, які не відповідали
своєму призначенню.
Ряд відповідальних осіб з адміністрації артскладів, вогнескладів
і баз вогнепальних припасів були віддані під суд за потурання і нед
бале збереження військового спорядження.
Всі території військових складів, за вимогою комісії, були оголо
шені в стані облоги з усіма наслідками, що випливають з нього.
Були здійснені і втілені в життя протипожежні заходи. Словом»
військові склади були остаточно очищені від злочинних елементів і
приведені в бойову готовність.
Крім того, особливий відділ Південзахфронту з підпорядкованими
йому органами і місцеві органи ЧК, будучи робочим апаратом надзви
чайних санітарних комісій, здійснили велику роботу по ліквідації вог
нищ епідемій тифу та інших хвороб, що продовжували лютувати. Всі
ІББМ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 1 З* 35
А. Л. Зінченко
органи Ч К контролю вали лазарети і л ікарн і, ріш уче вводили в них
якнайсуворіш ий санітарний порядок, стеж или за своєчасною дезинф ек-
цією і підтриманням у чистоті хворих і поранених.
Однак після цих операцій все ж не можна було сказати, що тил
Радянської України був остаточно знешкоджений від діяльності контр
революції.
(Далі буде)
▲. Л. Зінченко (Вінниця)
З історії селянського руху
на Правобережній Україні
у XVIII — першій половині XIX ст.
Йдеться про місце й роль духівництва в суспільстві, становище -селян Правобе
режної України ,в маєтках духівництва та їх боротьбу проти соціального і національ
ного гноблення в досліджуваний період.
Останніми роками питання про місце й роль церкви та духівництва в
суспільних процесах вивчається більш грунтовно і виважено. З ’ясову
ється взаємодія традиційно-народних та християнсько-церковних за
сад у світосприйманні, моралі, культурі. Пам’ятки церковної архітек
тури, музики, живопису розглядаються в контексті розвитку духовних
набутків суспільства. Однак це ніякою мірою не знімає з порядку
денного необхідність вивчення місця духівництва у суспільстві, взає
модії його з іншими соціальними верствами, в тому числі й селянством.
Йдеться, зокрема, і про становище селян у маєтках духівництва та
їхні взаємини з адміністрацією останніх. Цю тематику висвітлюють,
зокрема, В. І. Буганов, О. О. Преображенський і Ю. О. Тихонов1.
Цікаві факти про місце церковного землеволодіння в еволюції
феодальних відносин Лівобережної України XVII—XVIII ст. наводять
О. І. Гуржій та В. И. Борисенко2. У монографіях Г. Я- Сергієнка
й В. А. Смолія3, присвячених визвольній боротьбі на Правобережжі
в XVII—XVIII ст., ідеться також і про маєтки духівництва.
У цілому проблематика церковного землеволодіння на Правобе
режній Україні вивчена ще недостатньо. Нові публікації джерел з іс
торії визвольного руху в регіоні4 та залучення архівних документів
дають можливість грунтовніше розглянути питання про соціальну само
свідомість селян церковних, а згодом і секуляризованих маєтків зро
зуміти причини їхніх конфліктів з адміністрацією останніх протягом
XVIII — першої половини XIX ст.
За нашими підрахунками, на Правобережжі наприкінці XVIII ст.
в 220 церковних володіннях налічувалося 46,3 тис. кріпаків (ревізь
1 Б у г а н о в В. Им П р е о б р а ж е н с к и й А. А., Т и х о н о в Ю. А. Эволюция
феодализма в России : Социально-экономические проблемы.— М., 1980.— 342 с.
2 Г у р ж и й А. И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине
в первой половине XVIII в.— Киев, 1986.— 134 с.; Б о р и с е н к о В. И. Соціально-
економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст.— К., Наук,
думка, 1986.— 263 с.
3 С е р г і е н к о Г. Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII і
на початку XVIII ст.— К., 1963.— 212 с.; С м о л і й В. А. Формування соціальної
свідомості народних мас України в ході класової боротьби: друга половина XVII—
XVIII ст.— К., 1985.— 264 с.
4 Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст .: 36. документів.— К-, 1970.— 659 с.;
Селянський рух на Україні: середина XVIII — перша чверть XIX ст .: 36. документів
і матеріалів.— К., 1978.— 535 с.; Селянський рух на Україні, 1826— 1849 р р .: 36. до
кументів і матеріалів.— К., 1985.— 504 с.
-36 /5 5 # 0130—5247. Укр. іст. ж у р н 1991, № 1
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-209944 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T21:23:51Z |
| publishDate | 1991 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дукельський, С. 2025-12-01T07:49:50Z 1991 ЧК—ДПУ / С. Дукельський // Український історичний журнал. — 1991. — № 1. — С. 25–36. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209944 Дана книга являє собою ряд нарисів з історії боротьби українських органов ЧК—ДПУ проти свтового імперіалзму і Вітчизняної контрреволюції протягом 1920—22 рр. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення ЧК—ДПУ ЧК—ГПУ Article published earlier |
| spellingShingle | ЧК—ДПУ Дукельський, С. Повідомлення |
| title | ЧК—ДПУ |
| title_alt | ЧК—ГПУ |
| title_full | ЧК—ДПУ |
| title_fullStr | ЧК—ДПУ |
| title_full_unstemmed | ЧК—ДПУ |
| title_short | ЧК—ДПУ |
| title_sort | чк—дпу |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209944 |
| work_keys_str_mv | AT dukelʹsʹkiis čkdpu AT dukelʹsʹkiis čkgpu |