А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов
Рецензія на книгу: А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов. М.: Наука, 1988.— 278 с.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1991 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1991
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210147 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов / А.О. Буравченков, В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. — 1991. — № 2. — С. 141–143. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859941114735230976 |
|---|---|
| author | Буравченков, А.О. Верстюк, В.Ф. |
| author_facet | Буравченков, А.О. Верстюк, В.Ф. |
| citation_txt | А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов / А.О. Буравченков, В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. — 1991. — № 2. — С. 141–143. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Рецензія на книгу: А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов. М.: Наука, 1988.— 278 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:24:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
Критика та бібліографія
лі, охорони здоров’я сільських трудівників,
фізкультурно-масової роботи. Зокрема, ав
тор зупиняється на проблемі запроваджен
ня у колгоспах ще з 1966 р. гарантованої
грошової оплати праці селян, доводить,
що це призвело до серйозних негативних
наслідків, оскільки грошова оплата зроби
ла колгоспника споживачем. Не одержу
ючи на заробіток зерна, фуража, багато
колгоспників змушені були скорочувати
.поголів’я корів, свиней, овець та ІНШ ОЇ
живності.
Разом з тим не можна не погодитися з
міркуванням О. Ю. Гаврилюка про те,
що нині, коли відкривається широке коло
для виявлення ініціативи й господарської
кмітливості, не варто забувати і про наяв
ні позитивні моменти минулих років, не
відмовлятися від цінних здобутків у соці
альному розвитку села. Саме аналіз тако
го досвіду читач знайде на сторінках ре
цензованої книги. Власне з цієї точки зору
заслуговує на увагу спроба автора про
аналізувати перший досвід соціального
розвитку села в умовах перебудови, дати
рекомендації щодо дальшого вдоскона
лення роботи по соціальному забезпечен
ню розв’язання продовольчої проблеми.
Сильною стороною книги є також намаган
ня дослідника відійти від сухого, академіч
ного викладу матеріалу, надати йому
більш емоційного, публіцистичного харак
теру.
На жаль, не всі питання монографії ви
світлено з достатньою повнотою. Це сто
сується, зокрема, розділу, в якому йдеться
про добробут трудівників села. Тут, на
наш погляд, має місце деяка фрагментар
ність, недостатній аналіз реальних проце
сів, мало узагальнюючих висновків, відчу
вається схильність до деяких звичних сте
реотипів.
В цілому ж монографія О. Ю. Гаврилю
ка заслуговує позитивної оцінки. Автор
по суті вперше зробив спробу комплексно
проаналізувати найважливіші проблеми со
ціального розвитку села. Ця книга, на
нашу думку, дасть можливість читачам
ознайомитися із досвідом розвитку соці
альної сфери на селі в умовах перебудови.
О. Д. ЗУБАЛІЙ (Київ)
М. В. ТРАФ’ЯК (Тернопіль)
А. Г. Кавтарадзе.
Военные специалисты на службе Республи
ки Советов. — 1917—1920 гг.
М .: Наука, 1988.— 278 с.
В кінці 30-х років над країною лунали
пісні про любимого наркома і творця Чер
воної Армії К. Ворошилова. У 1929 р. він
опублікував книгу «Сталін і Червона Ар
мія», в якій до непристойності розхвалю
вав вождя. З часом і те, й інше забулося.
Тепер, у період перебудови та істотного
перегляду нашого минулого, коли повер
таються в історію .''іавалося б назавжди
викреслені з неї імена, можна все частіше
прочитати про «вождя РСЧА» Л. Троць-
кого. Та чи може подібна персоніфікація
дати справді глибоку й вичерпну відповідь
на ряд до цього часу не розв’язаних істо
риками питань, пов’язаних з історією ство
рення Радянської Армії. В найбільш за
гальному плані їх можна сформулювати
так: яким чином молодій Країні Рад вда
лося створити армію, якій не змогли про
тистояти ні армії внутрішньої контррево
люції, ні іноземні? Чи перемоги, отрима
ні Червоною Армією були забезпечені
виключно політичним керівництвом, без
межним героїзмом та класовою ненавистю
її бійців до ворога, чи поряд з цим цій
армії було властиве володіння всіма ком
понентами військового мистецтва? Якщо
останнє їй було притаманне, то хто ж був
носієм специфічного військового знання,
яке, власне, й робить армію армією, а не
озброєним натовпом чи в кращому випад
ку партизанським формуванням.
Питання звучать буденно, а от чесна і
.відверта відповідь на них лише тепер
поступово пробиває собі шлях до історич
ної літератури. Саме тому й хотілося б
звернути увагу читачів на рецензовану
монографію. Що ж відрізняє її від вели
чезної кількості праць про Червону Армію,
написаних на попередніх етапах розвитку
радянської історичної науки? Насамперед,
слід відзначити новаторську спробу роз
глянути створення РСЧА не через добре
відомий і досліджений у деталях шлях
загальнополітичних рішень Комуністичної
партії, а через заходи суто військові, по
в’язані з використанням кадрів старої ар
мії, здобутків військової науки й практи
ки. Саме завдяки цьому поява праці О. Г.
Кавтарадзе стала важливою віхою у про
цесі відновлення історичної правди, зокре
ма у вивченні подій Великого Жовтня та
громадянської війни. В додатках і табли
цях, які органічно пов’язані зі змістом і
в ряді випадків підтверджують й доповню
ють висновки автора, наведені прізвища
сотень військових спеціалістів, героїв гро
мадянської війни, що зробили значний
вклад у будівництво Червоної Армії, в її
перемогу над силами внутрішньої та зов
нішньої контрреволюції. Вони заслугову
ють на те, щоб їхні імена були повернуті
народу.
Завдання рецензованого дослідження —
розгляд вузлових питань залучення
командного складу старої армії до вій
ськового будівництва і захисту Радянської
держави (с. 14). За багато років вивчен
ня вищезазначеної проблеми визначалися
різні точки зору на неї. О. Г. Кавтарадзе
намагається з ряду питань обгрунтувати
свою позицію. Праця відзначається новиз
ною, оригінальністю постановки проблем та
вирішення їх, глибоким осмисленням й
/ 5 5 N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 2 141
Критика та бібліографія
узагальненням величезного фактичного ма
теріалу. Безумовно, стануть ще предметом
спеціального обговорення спеціалістами
сформулював автором поняття «військові
спеціалісти», «військова інтелігенція», на
ведені ним кількісні дані про тих офіцерів,
які одразу із зброєю в руках виступили
проти Жовтня, а також тих, що служили у
Червоній Армії.
Монографія написана на широкій дже
рельній основі. Переважна більшість ар
хівних документів уперше введена автором
до наукового обігу. Це дало можливість
по-новому висвітлити різнопланові аспекти
теми, яка досліджується. Безперечним до
стоїнством книги є те, що в ній грунтовно
проаналізовано стан офіцерського корпусу
російської армії напередодні Жовтня
1917 р. На основі різноманітних докумен
тів, а також опублікованих матеріалів
азтор прагне встановити чисельність офі
церського корпусу, дослідити основні тен
денції його соціального оновлення за роки
світової війни, проаналізувати ставлення
офіцерства до Жовтневої революції. У
книзі показано різнобічну діяльність орга
нів Радянської влади по залученню на
свій бік генералів та офіцерів старої ар
мії. Зокрема, висвітлені питання, пов’яза
ні з їх співробітництвом з Радянською
владою у ранзі військових експертів, кон-
сультантів-інструкторів у перші місяці
після Жовтневої революції, під час при
душення антирадянських заколотів, на
мирних переговорах у Брест-Литовську,
при створенні нових військово-учбових за
кладів, у ході нарад з організації відсічі
кайзерівським військам, що вторглися на
територію країни, в процесі радянського
військового будівництва і збройної бо
ротьби за владу Рад.
Проте не з усіма висновками і тверд
женнями автора рецензованої праці мож
на погодитися. Так, на наш погляд, потре
бує уточнення наведена автором чисель
ність офіцерського корпусу армії на жов
тень 1917 р. — 250 тис. чол. (с. 28). По-
перше, дослідник не враховує, що поза
військово-учбовими закладами за роки
війни до 1 травня 1917 р. перший офі
церський чин отримали близько 27 тис.
чол. (це насамперед солдати, які одержа
ли це звання за бойові відзнаки та за
поданням стройового начальства для по
повнення некомплекту) !. По-дпуге, поси
ланням на одне й те ж джерело автор,
повторюючи помилку Л. М. Спіріна 2 вва
жає, що після лікування за роки війни в
армію повернулося 16 126 офіцерів. Проте
ця цифра стосується лише 1916 р. Всього
ж за роки війни (по 1 серпня 1917 р.)
в тил було евакуйовано 76 918 офіцерів, а
повернулося на службу 59 740 чол. Без
поворотні втрати на кінець 1917 р. стано
вили 31 142 офіцери. Врахування цих мо
ментів допомогло б автору дещо змінити
свої погляди щодо чисельності офіцерсько
го корпусу армії в жовтні 1917 р.
1 ЦДВІА СРСР, ф. 366, оп. 2, спр.
214, арк. 79.
2 С п и р и н Л. М. В. И. Ленин и созда
ние советских командных кадров // Воен-
но-истор. журн.— 1965.— № 4.— С. 11.
На основі неперевірених даних (Голо
вин Н. Н. Военные усилия России в миро
вой войне.— Париж, 1939, т. 2.— С. 212)
автор дійшов помилкового висновку, що*
до 80% прапорщиків походили з селян і
тільки 4 %— з дворян (с. 27). Це не під
тверджується документами Головного уп
равління військово-учбових закладів про-
станове походження юнкерів військових.
училищ в роки війни та аналогічним»
матеріалами щодо вихованців шкіл пра
порщиків, які зберігаються в Центрально
му державному військово-історичному ар
хіві СРСР. За ними, кількість офіцерів —
вихідців з селян — була значно нижчою, а
офіцерів з дворян — дещо вищою, ніж на
водить автор.
Характеризуючи кількісний та соціаль
ний склад офіцерського корпусу напере
додні жовтня 1917 p., автор обходить ду
же важливе питання щодо його політичної
диференціації. Ми вважаємо, що успіхи
Радянської влади в реалізації політики по*
залученню офіцерів і генералів старої ар
мії для участі в будівництві збройних сил
нової, робітничо- селянської держави й
організації захисту соціалістичної Вітчиз
ни певною мірою були детерміновані їх
ньою безпосередньою участю в ПОЛІТИЧНІЙ'
боротьбі, результатами діяльності більшо
вицької партії серед офіцерів ще в період,
підготовки Жовтня.
Безперечно, заслуговують на увагу при
пущення О. Г. Кавтарадзе щодо кількісних
наслідків політичного розмежування офі
церського корпусу у ставленні до Жовтне
вої революції: 30% офіцерів служили в.
Червоній Армії, 40% — у білогвардійських
формуваннях, 30% — не брали участі у
громадянській війні взагалі (с. 166—167).
Не піддаючи сумніву цих висновків у ці
лому, слід зазначити, що спроби авторах
обгрунтувати чисельність офіцерів та ге
нералів старої армії в лавах Червоної Ар
мії на кінець громадянської війни, дійсно,
можна вважати лише «цілком орієнтова
ними» (с. 175). Ця кількість виводиться^
дослідником з складання офіцерів, що до
бровільно вступили до неї (приблизно
8 тис.), мобілізованих (48 409 чол.) та тих,
що служили у білогвардійських форму
ваннях, а згодом перейшли на бік Черво
ної Армії чи були захоплені у полон і
залучені до служби на командних посадах
у червоноармійських частинах (12 тис.;
с. 165— 166, 175, 214). Автор розглядає ці
величини як статичні. Поза його увагою
залишається та обставина, що певна кіль
кість з них загинула в боях, була демобі
лізована за станом здоров’я або дезерти
рувала. До того ж 12 тис. офіцерів, що
служили раніше у білих арміях, можливо,
були враховані і при визначенні чисель
ності їхнього командного складу.
Потребує уточнення й наведені в книзі
кількість шкіл прапорщиків та їхній пере
лік. Автором не згадані дві Житомирські
школи, Владикавказька, Усть-Іжорська,
Псковська і деякі інші. Зустрічаються у
праці й дрібні фактичні неточності. Так,
на с. 79 неправильно вказане військове
звання О. І. Єгорова (9 листопада 1917 р.
наказом по армії та флоту йому було
присвоєно чергове звання — полковник);
142 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 199/, № 2
Критика та бібліографія
на с. 75 — військове звання генерал-майо
ра М. О. Сулеймана. До того ж його фо
тографія подається серед штаб-офіцерів,
а не генералів. В додатку № 5 «Військові
спеціалісти — командуючі арміями» від
сутні відомості про партійність А. І. Гек-
кера, члена більшовицької партії з вересня
1917 р., а на с. 207 — начальника штабу
Українського фронту полковника Є. І. Ба-
біна, члена РСДРП (б) з травня 1917 р.
Рецензована праця певною мірою підво
дить підсумки вивчення проблеми й разом
з тим дає змогу виділити основні напрями
дальших досліджень. Найважливішими з
них є вивчення стану офіцерського корпу
су російської армії напередодні Великого
Жовтня; ставлення генералів та офіцерів
старої армії до Жовтневої революції, їхнє
співробітництво з Радянською владою в
період будівництва Червоної Армії на до
бровільних засадах; діяльність Комуністич
ної партії і Радянського уряду, спрямова
на на зміцнення Червоної Армії команд
ними кадрами після VIII з’їзду партії та
ін. Розробка цих питань сприятиме ком
плексному висвітленню багатьох непрочи-
таних сторінок нашої вітчизняної історії.
А. О. БУРАВЧЕНКОВ (Київ),
В. Ф. ВЕРСТЮК (Київ)
Одержано 15.02.89.
Д. Д. Лаппо.
Юозас Варейкис.
Воронеж: Центрально-Черноземное
книжное издательство, 1989.— 255 с.
В умовах революційної перебудови, яка
все глибше охоплює історичну науку, знач
но зросла увага дослідників до вивчення
персоналій. Повертаються забуті з різних
причин імена, відновлюється правда про
здавалося б добре відомих діячів, переос
мислюється їхня роль в нашій непростій,
нерідко навіть драматичній історії. Вихо
дячи з важливості такої роботи, зазначу,
що без неї справжнє відродження історич
ної правди, мабуть, немислиме.
Рецензована праця воронезького історика
присвячена славному сину литовського на
роду, полум’яному інтернаціоналісту Ю. М.
Варейкісу, який за своє коротке життя
пройшов шлях від простого робітника і
рядового революціонера до видатного дія
ча КПРС і Радянської держави. Особливо
вражає широта географії його діяльності.
Сповнена революційного горіння і постій
ного творчого пошуку, вона проходила в
Підмосков’ї і на Україні, в Сибіру і Біло
русії, Азербайджані і Туркестані, Москві і
Центральному Чорнозем’ї, Поволжі і на
Далекому Сході. На основі багатої доку
ментальної бази автор висвітлює найваж
ливіші віхи життя свого героя.
Дана книга вигідно відрізняється від
інших досліджень (в тому числі й першої
книги самого автора — «Иосиф Варейкис»,
опублікованої в 1966 р.), оскільки напи
сана з врахуванням нових підходів і су
часних вимог. На широкому загальноісго-
ричному фоні в ній простежуються процес
формування світогляду молодого револю
ціонера, становлення його ділових та ідей
но-моральних якостей, набуття організа
торських навиків, активна участь в рево
люції і громадянській війні, здійсненні
завдань соціалістичного будівництва, на
решті, останній період життя, що трагічно
обірвалося в сталінських катівнях.
Вісімнадцятирічним юнаком, в серпні
1913 р., Варейкіс вступив в ряди більшо
вицької партії, назавжди пов’язавши свою
долю з революційною справою. Відразу
після перемоги Лютневої буржуазно-демо-
кратичної революції стає одним з керівни
ків Подольської Ради робітничих і сол
датських депутатів Московської губернії.
Там, в Підмосков’ї, пройшов він свої
перші політичні університети, став на тер
нистий шлях пролетарського революціо
нера.
В діяльності Ю. М. Варейкіса значне
місце посідала Україна. Двічі, спочатку в
1917— 1918 рр., а потім в 1923— 1924 рр.
доля революціонера, партійного працівни
ка кидала його на Україну. З серпня по
грудень буремного 1917 р. він, являючись
членом Катеринославського комітету
РСДРП(б), секретарем міської Ради робіт
ничих і солдатських депутатів, наполегли
во боровся за втілення в життя ленін
ського курсу на перемогу соціалістичної
революції і встановлення Радянської вла
ди. З січня по травень 1918 р. Ю. М. Ва
рейкіс працював секретарем Донецько-Кри
ворізького обласного комітету РКП(б).
Одночасно (з утворенням Донецько-Криво
різької Республіки) він — народний комі
сар соціального забезпечення цієї респуб
ліки. Це був період здійснення перших ре
волюційних перетворень в Донкривбасі і
мобілізації сил робітників та селян на бо
ротьбу проти німецьких і австро-угорських
інтервентів. Автор висвітлює участь Ва
рейкіса у вирішенні цих важливих і склад
них завдань. В подальшому Ю. М. Варей
кіс очолював відповідно Сибірський губ-
ком РКП(б), Вітебський губревком і губ-
виконком, був заступником голови Бакин
ської Ради, членом бюро ЦК Компартії
Азербайджану. В серпні 1923 р. (тобто
після майже п’ятирічної перерви) він
вдруге приїхав на Україну, де по лютий
1924 р. працював головою Київського губ-
кому КП(б)У. На цій посаді Варейкіс ак
тивно боровся за здійснення нової еконо
мічної політики, відродження народного
господарства, втілення в життя завдань
соціалістичного будівництва на Київщині.
З сторінок книги перед читачем постає
живий образ людини, беззавітно відданої
справі революції, інтересам простого на
роду, особистість рідкісно багатої вдачі.
Де б він не працював, чи очолюючи той чи
інший обком або крайком партії, чи заві
ISSM 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1991, № 2 143
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210147 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T21:24:33Z |
| publishDate | 1991 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Буравченков, А.О. Верстюк, В.Ф. 2025-12-03T10:27:23Z 1991 А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов / А.О. Буравченков, В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. — 1991. — № 2. — С. 141–143. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210147 Рецензія на книгу: А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов. М.: Наука, 1988.— 278 с. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Критика та бібліографія А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов Article published earlier |
| spellingShingle | А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов Буравченков, А.О. Верстюк, В.Ф. Критика та бібліографія |
| title | А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов |
| title_full | А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов |
| title_fullStr | А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов |
| title_full_unstemmed | А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов |
| title_short | А. Г. Кавтарадзе. Военные специалисты на службе Республики Советов |
| title_sort | а. г. кавтарадзе. военные специалисты на службе республики советов |
| topic | Критика та бібліографія |
| topic_facet | Критика та бібліографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210147 |
| work_keys_str_mv | AT buravčenkovao agkavtaradzevoennyespecialistynaslužberespublikisovetov AT verstûkvf agkavtaradzevoennyespecialistynaslužberespublikisovetov |