Духовне життя на Україні в 20—30-х рр.
Висвітлюється ряд питань розвитку народної освіти, розглядаються шляхи формування нової, радянської інтелігенції, умови наукової діяльності вчених, відзначаються основні здобутки й трагічні сторінки літератури і мистецтва України в 20—30-х роках. Освещается ряд вопросов развития народного образован...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1990 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210209 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. / Ю.О. Курносов // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 93–99. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860245944411357184 |
|---|---|
| author | Курносов, Ю.О. |
| author_facet | Курносов, Ю.О. |
| citation_txt | Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. / Ю.О. Курносов // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 93–99. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Висвітлюється ряд питань розвитку народної освіти, розглядаються шляхи формування нової, радянської інтелігенції, умови наукової діяльності вчених, відзначаються основні здобутки й трагічні сторінки літератури і мистецтва України в 20—30-х роках.
Освещается ряд вопросов развития народного образования, рассматриваются пути формирования новой, советской интеллигенции, условия научной деятельности ученых, отмечаются основные достижения и трагические страницы литературы и искусства Украины в 20—30-е годы.
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:24:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
НА ДОПОМОГУ
ВИКЛАДАЧУ ІСТОРІЇ
Ю. О. Курносов (Київ)
Духовне життя на Україні в 20—30-х рр.
Висвітлюється ряд питань розвитку народної освіти, розглядаються шляхи форму
вання нової, радянської інтелігенції, умови наукової діяльності вчених, відзначаються
основні здобутки й трагічні сторінки літератури і мистецтва України в 20—30-х роках.
При розкритті цієї теми вчителю необхідно підкреслити, що одним
з найважливіших завдань, які постали після Жовтня, була ліквідація ма
сової неписьменності трудящих нашої країни. Цій справі приділяли знач
ну увагу Комуністична партія і Радянська держава. В результаті в УСРР,
наприклад, вже до десятиріччя Жовтневої революції навчилися читати
й писати 2 млн. чол.1, а напередодні Великої Вітчизняної війни непись
менність серед дорослого населення в основному була ліквідована.
1 Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і
пленумів ЦК.— К, 1976,—Т. 1,— С. 503.
2 Ленін В. І. Чергові завдання Радянської влади // Повне зібр. творів,—
Т. 36 -С. 168.
Слід також наголосити, що культурний рівень трудящих визначаєть
ся станом розвитку народної освіти, насамперед шкільної справи. Для
того щоб привести цю систему у відповідність з вимогами соціалістич
ної реконструкції народного господарства, прискорити ліквідацію куль
турно-технічної відсталості республіки, як і країни в цілому, розпочався
всенародний рух за всеобуч. У 30-х роках поряд з розвитком економі
ки, виконанням п'ятирічних планів створювалися передумови для здійс
нення загального семирічного навчання в селах та переходу до загаль
ної середньої освіти в містах.
Однією з важливих проблем народної освіти на Україні було ство
рення умов для навчання й виховання дітей, які залишилися сиротами
після світової та громадянської воєн. Значний внесок у теоретичну
і практичну розробку ідеї організації для безпритульних дітей виховних
закладів нового типу зробив видатний педагог та письменник А. С. Ма-
каренко.
Громадськість республіки високо оцінила його подвижницьку ді
яльність. Досвід А. С. Макаренка переймали за рубежем, у капіталі
стичних країнах. А ті представники радянської педагогічної науки, які ви
знавали тільки існуючі догми й казенні циркуляри, дотримувалися кон
сервативних канонів, проголосили педагогічну систему Антона Семено
вича «ідеологічно ворожою», «нерадянською», тобто такою, що має
бути забороненою. Вони позбавили видатного новатора можливості нор
мально працювати, нарощувати внесок у виконання важливого завдан
ня, яке постало перед республікою і країною в 20—30-х роках по вихо
ванню та залученню до суспільно корисної праці безпритульних дітей,
удосконаленню всієї системи народної освіти.
Далі вчителю слід звернути увагу учнів на те, що однією з важливих
складових передумов соціалізму у галузі культури є формування нової,
народної інтелігенції. «Без керівництва спеціалістів різних галузей знан
ня, техніки, досвіду, — наголошував В. І. Ленін, — перехід до соціалізму
неможливий...»2. Отже, для здійснення планів соціалістичного будівни
цтва потрібна була велика кількість спеціалістів, людей знаючих, про
фесійно компетентних. Це ленінське положення актуальне й сьогодні.
JSSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, №1 S3
На допомогу викладачу історії
Одним з шляхів розв'язання цього завдання було залучення буржу
азних спеціалістів до участі в різних сферах народногосподарського
й культурного будівництва. Багато представників старої інтелігенції
сумлінно виконували свої професійні обов'язки. Проте повністю звіль
нитися від буржуазного світогляду частині з них заважали як пережит
ки минулого, що тяжіли над ними, так і негативне, а під час відверто
вороже ставлення до них з боку окремих робітників, господарників, пар
тійних, профспілкових та інших організацій.
Досить широкого розмаху у ті роки набуло висуванство. Сотні й ти
сячі робітників і селян займали керівні посади в різних галузях народ
ного господарства, поповнювали зростаючий управлінський апарат. Во
ни вносили певний вклад у соціалістичне будівництво. Та поряд з мож
ливостями не можна не бачити й обмеженості висуванства. Адже для
того, щоб управляти, вчив В. І. Ленін, «...треба бути компетентним,
треба повністю і досконало знати всі умови виробництва, треба знати
техніку цього виробництва на її сучасній висоті, треба мати певну нау
кову освіту» 3.
3 Ленін В. І. Повне зібр. творів.— Т. 40.— С. 207.
4 Підраховано автором за даними: Народне господарство Української РС£:
Стат. щорічники за відповідні роки.
5 Народне господарство Української РСР у 1970 році: Стат. щорічник.— К.,
1971.— С. 382.
Всього цього висуванство дати не могло. Тому відразу після встанов
лення Радянської влади партія розгорнула велику роботу по форму
ванню кадрів нової, радянської інтелігенції. Важливу роль у цій справі
відіграли вищі та середні учбові заклади. Проблему підготовки кад
рів в основному було вирішено у другій половині 30-х років. З 1921 по
1938 рр. вузи й технікуми республіки підготували близько 400 тис. фа
хівців 4.
Наприкінці 30-х років загальна чисельність інтелігенції, зайнятої
у різних галузях народного господарства України, перевищила півмільйо-
на чол. 5 її творчі здібності яскраво розкривалися в процесі будівницт
ва велетнів промисловості, зокрема Дніпрогесу і ХТЗ, у зміцненні обо
роноздатності країни, в боротьбі за соціалістичні перетворення на селі,
у здобутках науки, освіти, культури, охорони здоров'я. Це було наслід
ком правильного розуміння інтелігенцією своєї ролі в розвитку суспіль
ства, а також результатом того революційного ентузіазму, всенародного
трудового пафосу, що охопив також значну частину спеціалістів різних
галузей науки, техніки, культури.
Безперечно, інтелігенція могла б зробити незмірно більше, якби
у житті радянського суспільства не було того беззаконня й свавілля, які
так драматично позначилися на долі кожної соціальної групи і класу.
Вона однією з перших відчула на собі страхітливу дію висунутої з надр
міцніючої командно-адміністративної системи наприкінці 20-х років
концепції, за якою всі труднощі та невдачі соціалістичного будівництва
пояснювалися шкідництвом і безвідповідальністю технократів. На цій
основі були сфабриковані «шахтинська справа» (1928 р.), процес Пром-
партії (1930 р.) тощо.
Інтелігенцію звинувачували також у різних надуманих ідеологічних
збоченнях й інших «гріхах», насамперед буржуазному націоналізмі. Про
це може яскраво засвідчити процес т. зв. «Спілки визволення України»
в 1930 р. Як видно з документів, на цьому процесі судили не контрре-
волюціонерів-націоналістів, а насамперед інтелектуальну частину укра
їнського народу. Кожен з кількох десятків чоловік, над якими було вчи
нено те несправедливе судилище, одержав строк тюремного ув'язнення
чи заслання. Проте одного цього вироку виявилося замало. Через кілька
років, коли кров у підвалах і таборах НКВС полилася рікою, чимало
з уже засуджених, а також нібито виявлених нових учасників СВУ рішен
94 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1900, №1
На допомогу викладачу історії
нями різних «трійок» (без суду та слідства) були або розстріляні, або
одержали нові строки ув'язнення.
Багато інтелігенції й службовців, насамперед нової генерації, зай
маючи у ті роки відповідальні посади в адміністративній системі, були
причетними до зловживань владою, виявляли пристосуванство до ос
танньої, що зумовлювало вихолощення у них традиційних рис інтелі
гентності, благородства, милосердя і подвижництва. Та були й такі, хто
і в обстановці сталінщини не відступав від своїх політичних переконань
та моральних принципів, проявляв громадянську мужність. За це чимало
з них поплатилися своєю свободою й навіть життям.
Розповідаючи учням про діяльність учених у різних галузях народ
ного господарства і духовній сфері, вчитель повинен залучати нові ма
теріали. Незважаючи на суб'єктивні та об'єктивні труднощі, Радянська
влада створювала умови для розвитку науки. На Україні розгорнула
свою дослідницьку діяльність математична школа Д. О. Граве. Праці
М. М. Крилова, а згодом його учня М. М. Боголюбова заклали основу
нелінійної механіки, чим було покладено початок розвитку цієї нової
галузі знання.
Плідна робота з теоретичної фізики проводилася в Українському
фізико-технічному інституті (Харків), у якому деякий час працював
І. В. Курчатов. Праця Л. Д. Ландау в галузі кінетичної теорії плазми,
написана ним там же, стала основоположною на десятиріччя вперед
у дослідженнях по термоядерному синтезу. В 1931 р. в Інституті вперше
у Радянському Союзі було успішно проведено штучне розщеплення ато
ма літію. На рубежі 20—30-х років Є. О. Патон розпочав велику перспек
тивну роботу по електричному зварюванню металів, що було новим
кроком у науці й техніці.
Багато інженерних рішень, які подарував людству Ю. В. Кондратюк
(О. Г. Шаргей) — людина енциклопедичних знань, талановитий винахід
ник, на десятки років уперед випередили світовий рівень розвитку ряду
галузей науки та техніки. Вже в 20-ті роки його розробки з теорії ра
кетно-космічної техніки використовувалися спеціалістами вітчизняного
ракетного двигупобудування поряд з працями К. Е. Ціолковського. Піз
ніше на її основі велася підготовка космічних польотів у США. Безпід
ставно звинувачений у шкідництві й заарештований у 1930 р., учений і на
засланні продовжував наукові розробки. Звільнившись з табору (в цьо
му йому допоміг Г. К. Орджонікідзе), Ю. В. Кондратюк з великою від
повідальністю виконував його завдання по технічній розробці вітро
електростанції. Вступивши в липні 1941 р. добровольцем у народне опол
чення, вчений загинув у першому ж бою з німецько-фашистськими за
гарбниками.
Плідно працювали в галузі охорони здоров'я трудящих медики
М. Ф. Гамалія, Д. К. Заболотний, Ф. Г. Яновський, засновник радянської
терапевтичної школи М. Д. Стражеско, відомий фізіолог В. Я. Данилев-
ський. Поряд з вченими медиками дореволюційної генерації зростала
плеяда молодої медичної інтелігенції з робітників та селян, учасників
боротьби за встановлення Радянської влади — П. М. Буйко, П. І. Баран-
ник, В. X. Василенко, М. С. Коломійченко, В. П. Комісаренко, С. І. Чайка
і багато інших.
М. Г. Холодний, А. О. Сапєгін, В. Я. Юр'єв й інші вчені активно пра
цювали у галузі генетики та селекції рослин і тварин, впровадження
науково обгрунтованих сівозмін. Визначних успіхів досягли учні й послі
довники І. П. Павлова — вчені України О. О. Богомолець, О. В. Палла
дій, В. П. Протопопов, Д. С. Воронцов та ін. Всесвітню славу одержали
наукові праці видатного вченого-офтальмолога В. П. Філатова.
Поступово розширювалися масштаби роботи в галузі суспільних на
ук. Центром досліджень історії КП(б)У став Український філіал Інституту
Маркса—Енгельса—Леніна при ЦК ВКП(б). У 1929—1939 рр. він називався
інститутом історії партії й Жовтневої революції. Активно працювали то-
ISSN ПІ ПО—5947. Укп іс.т жипп.. 1990 № 1 04
Ла допомогу викладачу історії
,ді історики Д. І. Баталій (академік АН УСРР з 1919 р.), Д. І. Яворницький
(академік АН УСРР з 1929 р.), М. І. Яворський (у 1928 р. обраний академі
ком АН БСРР, а в 1929 р. — академіком АН УСРР), М. Н. Петровський,
К. Г. Гуслистий, Ф. О. Ястребов, літературознавець Є. С. Шабліовський, об
раний у 1934 р. членом-кореспондентом АН УСРР. У 1924 р. з еміграції до
Києва повернувся М. С. Грушевський, праці якого з давньої історії Ук
раїни та української літератури видавались і перевидавались іноземни
ми мовами в різних країнах світу. Незабаром його було обрано акаде
міком АН УСРР, а у 1929 р. — AH СРСР. Це створювало можливості для
максимального використання багатого професійного досвіду вченого.
М. С. Грушевський відкрито засудив свою колишню контрреволюційну
діяльність, розпочав нові наукові дослідження, в нього з'явилися учні.
Голос ученого авторитетно лунав за возз'єднання всіх українців у. скла
ді УСРР.
Розповідаючи учням про досягнення вчених республіки, вчитель має
спинитися на ряді «білих плям» в історії науки, зокрема на тому, що на
прикінці 20-х років, коли у країні виникла складна політична ситуація,
почався погром у науці, особливо тих її кадрів, котрі сформувались як
вчені ще в дореволюційний період. Через необгрунтовані звинувачення
були репресовані й загинули академіки АН УСРР геолог Н. І. Світаль-
ський, генетик І. І. Агол, філософ С. Ю. Семківський та ін. Звинувачен
ня спрямовувалися також проти президентів АН УСРР В. І. Вернадського
й О. О. Богомольця.
Було заарештовано вже старого і хворого М. С. Грушевського, який,
не витримавши жорстокого тиску тюремних катів, змушений був обмо
вити себе. На одному з допитів він заявив: «...Я впродовж 8—9 діб без
перервно допитувався, не маючи можливості перепочити. Кілька разів
до мене застосовували інсценування розстрілу. Такий психічний вплив
тривав майже 9 місяців. І я, природно, не витримав і дав показання, по
трібні слідчому Бордону. Всі показання мої були неправдиві, від яких
я відмовляюся... Ніякої антирадянської агресії ні я, ні мої однодумці не
проявляли. Ніяких планів боротьби з Радянською владою не будува
ли» 6. Однак у ДПУ його продовжували звинувачувати як керівника не
існуючого «Українського національного центру».
6 Роб. газ.— 1989.— 12 лип.
Тривожне становище склалося навколо Л. Д. Ландау. Погромники
науки ще в 1931 р. називали його неприкритим ворогом. Коли почалися
масові арешти вчених, П. Л. Капиця у березні 1937 р. запросив Л. Д. Лан
дау до Москви, в Інститут фізичних проблем, який він тоді очолював.
Проте молодого, перспективного вченого все ж заарештували, пред'я
вивши йому дике звинувачення — шпигунство на користь фашистської
Німеччини — й своїми вже відпрацьованими методами примушуючи
підписатися під цією нісенітницею. Однак П. Л. Капиця, ризикуючи сво
їм життям, проявив акт громадянської мужності, відваги та порядності.
Він звернувся з листами до Сталіна, Молотова і Берія з проханням
звільнити Ландау під його особисту поруку. Йому вдалося врятувати
життя вченого, який незабаром став одним з відомих фізиків сучасності.
Ще більш сміливий виклик сталінізмові, нелюдській машині безза
коння й свавілля відкрито кинув М. І. Яворський, якого безпідставно за
судили до заслання на Соловки. Розуміючи, що підписує собі смертний
вирок, Матвій Іванович на третій рік перебування там направив заяву
на адресу ГУЛАГУ НКВС, у якій висловив протест проти морального та
фізичного знищення людей, що відбувалося в таборі. Він відмовився
виконувати вимоги про «перековку», вважав для себе ганьбою боготво
рити «геніального, улюбленого, рідного вождя всіх народів» і згоден
був краще вмерти, ніж плазувати перед катами. Останнє бажання со-
ловецька влада врахувала: 3 листопада 1937 р. М. І. Яворського роз
стріляли.
96 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, Л® 1
На допомогу викладачу історії
Репресії проти вчених у 20—30-х роках, фізичне знищення багатьох
з них, безперечно, не могли не позначитися на темпах збагачення нау
ки дедалі новими відкриттями, на її зв'язках з практикою.
Відзначаючи внесок художньої інтелігенції в творення соціалістич
ного суспільства, вчитель має підкреслити, що українська радянська лі
тература 20—30-х років це — розвиток демократичних традицій дожовт
невої доби й набуття досвіду свіжими силами, пробудженими до твор
чого життя революцією. Однак згодом багато з них були незаслужено
забуті. Характерна організаційна особливість літературного процесу в ті
роки — виникнення і розпад багатьох літературних організацій («Гарт»,
«Плуг», «Молодняк», «Західна Україна», «Авангард», «Нова генерація»,
«Урбіно», «Ланка» (згодом — МАРС), ВУСПП та ін.), перехід письмен
ників з однієї творчої групи до іншої, що об'єктивно відображало по
шуки ними шляхів і методів участі у соціалістичному будівництві, яке
відбувалося в той час у країні.
Так, у 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури
(ВАПЛІТЕ), до складу якої ввійшли відомі пізніше письменники й поети,
зокрема такі, як П. Тичина, В. Сосюра, Ю. Смолич, М. Бажан, Ю. Янов-
ський, П. Панч та ін. Ідейним керівником Академії був М. Хвильовий,
а першим її президентом — відомий у той час прозаїк, поет і драма
тург М. Яловий. Це — літературно-мистецька організація талановитих
лисьменників-однодумців, які прагнули протистояти адміністративно-ко
мандному втручанню чиновників від культури у творчі справи, що вже
в той час давалося взнаки й що згодом багато з них у повній мірі відчу
ли на власній долі.
Для визначення шляхів дальшого розвитку української літератури
того ж року широко розгорнулася дискусія майстрів художнього слова.
Разом з творчими питаннями під час неї поступово почали визрівати
політичні оцінки, а згодом — і політичні звинувачення. Одним з диску
сійних моментів був помилково сформульований заклик М. Хвильового
щодо ставлення до російської літератури. Це було приводом, щоб учас
ники дискусії — письменники, партійні та державні керівники України —
звинуватили автора в націоналізмі, який до того ж начебто був пред
ставлений цілою ідеологічною течією — хвильовизмом.
На рубежі 20—30-х років складності, що мали місце у житті й ді
яльності письменників республіки, почали переростати в трагічні події.
До пошуків націоналістів було додано виявлення якихось «контрреволю
ційних організацій», до яких входила насамперед інтелігенція. Вже до
1930 р. на підставі цих сміхотворних і безпідставних звинувачень було
заарештовано кілька десятків українських письменників. На початку
травня 1933 р. було заарештовано талановитого поета, прозаїка та дра
матурга, учасника революційної боротьби, комуніста М. Ялового. Над
звичайно вражений арештом свого друга, М. Хвильовий почав шукати
пояснень тому, що коїлося навколо, але не знайшов їх. 13 травня він
покінчив життя самогубством.
Того ж року був ув'язнений Остап Вишня. Його звинуватили у при
четності до контрреволюційної Української військової організації (УВО),
яка нібито існувала в республіці. У 1934 р. були заарештовані й розст
ріляні Г. Косинка, Д. Фальківський, К. Буревій, О. Близько. За гратами
сталінських казематів опинилися Є. Плужник, М. Ірчан, Б. Антоненко-
Давидович. Трагічна доля спіткала М. Зерова — одного з найяскравіших
представників української післяжовтневої літератури, людину багатьох
обдарувань. У 1935 р. він був заарештований і загинув на засланні.
В 1937 р. обірвалося життя М. Семенка. Всього протягом 1934—1938 рр.
було заарештовано за безпідставними звинуваченнями понад половину
членів та кандидатів у члени Спілки письменників України.
Безперечно, все це негативно позначилося на розвитку літератур
ного процесу. Проте й за таких умов в українській художній літературі
з'явилися твори, які стали внеском у скарбницю всієї радянської куль
7. ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1 97
На допомогу викладачу історії
тури. Значним явищем у літературному житті республіки була поезія
П. Тичини, насамперед такі його здобутки, як «Партія веде», «Чуття єди
ної родини». Високою ідейністю пройняті поетичні збірки М. Рильсько
го «Київ», «Літо», «Україна», «Збір винограду». Мрії про світле майбут
нє країни відображено в поезії В. Сосюри, образ С. М. Кірова оспівав
М. Бажан у поемі «Безсмертя», почуттям любові до Радянської Вітчиз
ни пройняті збірники віршів А. Малишка.
Помітними здобутками української літератури стали прозові твори
П. Панча «Голубі ешелони», Ю. Яновського «Майстер корабля», Івана
Ле «Наливайко», О. Соколовського «Богун», П. Капельгородського
«Шурган», О. Довженка кіноповість «Щорс», К. Гордієнка «Чужу ниву
жала», 3. Тулуб «Людолови», А. Головка «Бур'ян», Ю. Смолича «Дитин
ство», «Наші тайни» тощо. Драматургія поповнилася творами М. Кулі-
ша, І. Микитенка, О. Корнійчука, Л. Первомайського та ін. В різні роки
з-під пера М. Семенка вийшли поема «Степ», «Поема повстань», вірш
«Починаю рядовим». Популярністю у читачів користувалися твори, при
свячені Великому Жовтню, зокрема «Шлях на Київ» С. Скляренка,
«Вершники» Ю. Яновського тощо.
Водночас слід відзначити, що існування культу особи не могло не
деформувати таланту письменників. На противагу історичній дійсності
в ряді літературних творів, у тому числі й високоталановитих авторів,
прославлялися Сталін, його найближче оточення, їх справи без будь-яко
го критичного аналізу. Це було наслідком тієї обстановки страху, яка
насаджувалася в суспільстві командно-адміністративною системою, стра
ху, що підневільно ставав складовою частиною свідомості багатьох
людей.
Далі вчителю слід наголосити на тому, що у розвитку культури
значна роль належить мистецтву. Великий Жовтень відкрив народу ши
рокі можливості для художньої творчості, створив реальні умови для
розвитку різних її видів.
Інтенсивним було в республіці музичне життя. У багатьох містах
відкривалися концертні установи, професійні музичні заклади. Розви
валися пісенна творчість, хорова, симфонічна, оперна та балетна музи
ка. Чимало талановитих творів українських композиторів увійшли
в скарбницю як національної, так і всієї радянської музичної культури.
Великий творчий вклад у неї внесли в ті роки Л. Ревуцький, Б. Лятошин-
ський, М. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич, П. Козицький та ін.
Чільне місце у розвитку української радянської культури відіграва
ло театральне мистецтво. В новому, радянському театрі працювали ко
рифеї української сцени П. Саксаганський, М. Садовський. їм на зміну
прийшла ціла плеяда середніх за віком і молодих майстрів — Н. Ужвій,
Г. Юра, А. Бучма, Ю. Шумський, О. Сердюк, П. Нятко, Г. Борисогліб-
ська, Ф. Берлінська, О. Ватуля, В. Добровольський, оперні співаки М. Лит-
виненко-Вольгемут, О. Петрусенко, 3. Гайдай, М. Донець, І. Паторжин-
ський, Б. Гмиря, АА. Гришко та багато інших.
Видатним діячем українського радянського театру був О. С. Кур-
бас — енциклопедично освічений і високообдарований художник-нова-
тор, людина унікального таланту. Його творчість, віддана революції, ста
новить яскраву й водночас драматичну сторінку в історії вітчизняного
театрального мистецтва. Внаслідок сталінської сваволі у галузі націо
нальної політики на режисера було несправедливо зведено наклеп й ви
гнано з народженого ним театру, а в 1933 р. заарештовано й відправле
но в табори, де він і загинув.
Різноманітні творчі й організаційні процеси відбувалися в середо
вищі художників. Утворювалися різні асоціації та угруповання, в яких
точилася ідейно-мистецька боротьба між представниками різних напря
мів навколо питань про використання художньої спадщини, дальші шля
хи розвитку українського радянського образотворчого мистецтва, мето
ди і форми відображення нової дійсності.
98 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, № І
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210209 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:43Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Курносов, Ю.О. 2025-12-03T19:02:39Z 1990 Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. / Ю.О. Курносов // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 93–99. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210209 Висвітлюється ряд питань розвитку народної освіти, розглядаються шляхи формування нової, радянської інтелігенції, умови наукової діяльності вчених, відзначаються основні здобутки й трагічні сторінки літератури і мистецтва України в 20—30-х роках. Освещается ряд вопросов развития народного образования, рассматриваются пути формирования новой, советской интеллигенции, условия научной деятельности ученых, отмечаются основные достижения и трагические страницы литературы и искусства Украины в 20—30-е годы. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал В допомогу викладачу історії Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. Духовная жизнь на Украине в 20—30-х гг. Article published earlier |
| spellingShingle | Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. Курносов, Ю.О. В допомогу викладачу історії |
| title | Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. |
| title_alt | Духовная жизнь на Украине в 20—30-х гг. |
| title_full | Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. |
| title_fullStr | Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. |
| title_full_unstemmed | Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. |
| title_short | Духовне життя на Україні в 20—30-х рр. |
| title_sort | духовне життя на україні в 20—30-х рр. |
| topic | В допомогу викладачу історії |
| topic_facet | В допомогу викладачу історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210209 |
| work_keys_str_mv | AT kurnosovûo duhovnežittânaukraínív2030hrr AT kurnosovûo duhovnaâžiznʹnaukrainev2030hgg |