Національні меншості на Україні в 20—30-х рр.
У статті на основі документів ЦДАЖР УРСР та інших джерел розглядається діяльність радянських і державних органів по забезпеченню національно-культурних та інших інтересів національних меншостей у 20-х — на початку 30-х років, що проживали на Україні. Зокрема, розглядається діяльність Відділу націон...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1990 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210214 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. / Б.В. Чирко // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 51–64. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859996358623100928 |
|---|---|
| author | Чирко, Б.В. |
| author_facet | Чирко, Б.В. |
| citation_txt | Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. / Б.В. Чирко // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 51–64. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У статті на основі документів ЦДАЖР УРСР та інших джерел розглядається діяльність радянських і державних органів по забезпеченню національно-культурних та інших інтересів національних меншостей у 20-х — на початку 30-х років, що проживали на Україні. Зокрема, розглядається діяльність Відділу національних меншостей при НКВС, Центральної комісії у справах національних меншостей, Ради національних меншостей Наркомату освіти та інших органів, спрямована на створення і функціонування національних адміністративно-територіальних одиниць, організацію роботи навчальних та культурно-освітніх закладів, здійснення видавничої діяльності мовами національних меншостей тощо. Досліджується значення досвіду роботи серед національних меншостей у довоєнний період для вдосконалення міжнаціональних відносин на сучасному етапі розвитку радянського суспільства.
В статье на основе документов ЦГАОР УССР и других источников рассматривается деятельность советских и государственных органов по обеспечению национально-культурных и иных интересов национальных меньшинств в 20-х — начале 30-х годов, проживающих на Украине. В частности, рассматривается деятельность Отдела национальных меньшинств при НКВД, Центральной Комиссии по делам национальных меньшинств при ВУЦИК, Совета национальных меньшинств Наркомата просвещения и других органов, направленная на создание и функционирование национальных административно-территориальных единиц, организацию работы учебных заведений и культурно-просветительных учреждений, осуществление издательской деятельности на языках национальных меньшинств и т. п. Исследуется значение опыта работы среди национальных меньшинств в довоенный период для совершенствования межнациональных отношений на современном этапе развития советского общества.
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:24:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОВІДОМЛЕННЯ
З історії дружби народів
та інтернаціональних зв’язків
Б. В. Чирко (Київ)
Національні меншості на Україні в
20—30-х рр.
у статті на основі документів ЦДАЖР УРСР та інших джерел розглядається діяль
ність радянських і державних органів по забезпеченню національно-культурних та
інших інтересів національних меншостей у 20-х — на початку 30-х років, що прожи
вали на Україні. Зокрема, розглядається діяльність Відділу національних меншостей
при НКВС, Центральної комісії у справах національних меншостей, Ради національ
них меншостей Наркомату освіти та інших органів, спрямована на створення і функ
ціонування національних адміністративно-територіальних одиниць, організацію роботи
навчальних та культурно-освітніх закладів, здійснення видавничої діяльності мовами
національних меншостей тощо. Досліджується значення досвіду роботи серед націо
нальних меншостей у довоєнний період для вдосконалення міжнаціональних відносин
на сучасному етапі розвитку радянського суспільства.
Багатонаціональність нашої держави надає перебудові, процесам онов
лення всіх сторін життя радянського суспільства свого специфічного
забарвлення і своєрідності. Глибоко закономірно, що нині питанням
оптимізації і дальшого розвитку міжнаціональних відносин в СРСР
приділяється особлива увага. «Національне питання в Радянському
Союзі набуло останнім часом виняткової гостроти, — відзначалося, зо
крема, в Платформі КПРС «Національна політика партії в сучасних
умовах». Ч. Партія" усвідомлює, що- розв’язання проблем, які виникли
в зв’язку з цим, має величезне значення для долі перебудови і майбут
нього нашої країни» *.
1 Рад. Україна,— 1989.— 24 верес.
2 Ленін В. L 11ро 'державу ГЛейця в Свердловському ун-ті 11 лип. 1919 р. Ц
Повне зібр. творів.— Т. 39.—С. 63.
3 Ленін В. І. Звіт Центрального Комітету 18 берез. : VIII з’їзд РКП(б), 18—
23 берез. 1919 р. // Там же.— Т. 38.— С. 134.
4 Итоги работн среди национальних меньшинств на Украине : К 10-й годовщине
Октябрьской революции. По материалам Цент. Комиссии нац. меньшинств при
ВУЦИК.— Харьков, 1927.— 109 с.; Лозової!. Кафедра национального вопроса на
Украине // Революции и национальнрсти.— 1930.— № 3.— С. 119—120; Василен-
Дослідження проблем міжнаціональних відносин — важливе со
ціальне замовлення суспільствознавцям. При цьому слід враховувати,
що наукове осмислення і управління сучасними процесами суспільного
життя неможливі без вивчення їх генезису і з’ясування того, «...як пев
не явище в історії виникло, які головні етапи в своєму розвитку це яви
ще проходило, і... чим дана річ стала тепер» 1 2. В. І. Ленін закликав зав
жди озиратися на минуле «...з точки зору того, що потрібно буде завтра
чи післязавтра для нашої політики» 3. У цьому зв’язку становить інте
рес вивчення досвіду роботи з національними меншостями, нагромад
женого ~в різних регіонах країни, у тому числі й у нашій республіці.
Незважаючи на те, що цій проблемі присвячено ряд загальних та
спеціальних праць 4, вона все ще не дістала належного висвітлення в
1SSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1 4* 51
Б. В. Чарко
радянській історіографії. Зокрема, недостатньо вивчено питання роботи
з національними меншостями радянських і державних органів на Ук
раїні в 20-х — на початку 30-х років.
Говорячи про національну політику Радянської влади, В. І. Ленін
у «Листі до робітників і селян України з приводу перемог над Денікі-
ним» наголошував: «Ми хочемо добровільного союзу націй, — такого
союзу, який не допускав би ніякого насильства однієї нації над одною,
.— такого союзу, який грунтувався б на цілковитому довір’ї, на ясному
усвідомленні братерської єдності, на цілком добровільній згоді» 5 б.
к о М. Один из многих : К пятилетию Мархлевского польского района // Там же.—
№ 4—5.— С. 47—57; Андрианов А. По ленинскому пути в национальном строи-
тельстве Украиньї // Там же.— № 8—9.— С. 35—41; Гитлянский А. Ленинская
национальная полйтика в действии // Национальньїе меньшинства на Украяне // Там
же.— 1931.— № 9.— С. 35—44; Скрипник М. Перебудовними шляхами : (Проблеми
культурного буд-ва національностей України) // Більшовик України.— 1931.— № 12.
— С. 13—35; Мац Д., Гитлянский А. Чрезвьічайньїе сьездьі районов националь-
ннх меньшинств Украиньї // Революция и национальности.— 1937,—№ 1.— С. 88—90;
Мац Д. Спартаковский немецкий район Украиньї // Там же.— № 7,—С. 69—71;
Глинский А. Национальньїе меньшинства на Украяне.— Харьков, 1931.—78 с.; Б а-
б і й Б. М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарст
ва, 1921—1925.— К., 1961.—384 с.; Болтенкова Л. Ф. Интернационализм в дей
ствии.— М., 1988.— 222 с.
5 Ленін В. І. Повне зібр. творів.— Т. 40.— С. 41.
6 Жизнь национальностей.— 1920.— 7 нояб.
7 Положення про Відділ національних меншостей НКВС : Постанова ВУЦВК од
25 жовтня 1922 року // Вісті ВУЦВК.— 1922.— 17 листоп.
8 Бюллетень Народного Комиссариата внутренних дел.— Харьков.— 1923.—
№ 21.—С. 57.
* Повніші дані про національний склад республіки було одержано після пере
пису 1926 р.
Значну роль у розв’язанні цих завдань відіграв Наркомат у спра
вах національностей РСФРР (Наркомнац), створений уже на другий
день існування Радянської влади. Газета «Жизнь национальностей»
писала, що до його завдань «...входило довести, що проголошений на
ми принцип самовизначення національностей не є порожнім звуком» s.
У Травні 1920 р. після реорганізації Наркомнацу в його складі було
створено Відділ національних меншостей.
Спеціальні органи державної влади, що проводили роботу серед
національних меншостей, створювалися і в інших республіках. У трав
ні 1921 р. Президія ВУЦВК прийняла рішення про створення Відділу
національних меншостей при Наркоматі внутрішніх справ. До його ком
петенції входило «забезпечення мирного будівництва і братерського
співробітництва всіх національностей, які проживають на території
УСРР; широке сприяння матеріальному розвитку національних меншо
стей, враховуючи особливості їхнього побуту, культури і економічного
розвитку; нагляд за втіленням у життя національної політики Радян
ської влади»7. < ~
Відділ національних меншостей вивчав національний склад насе
лення республіки. За даними, опублікованими в бюлетені НКВС, в
1920 р. на Україні проживали: євреї (1 мли. 200 тис.), німці (210 тис.),
поляки (117 тис.), латиші (10 тис.), литовці (16 тис.), вірмени (9 тис.) 8,
а також представники інших національностей *. У республіці налічу
валося 95% болгар, 82 — молдаван, 75 — чехів, 52% євреїв від загаль
ної кількості їх в СРСР. У роботі враховувалися особливості соціаль
но-класового розшарування ряду національних груп, зокрема, євреїв,
2/3 самодіяльного населення яких до революції були зайняті у сфері
дрібної торгівлі й кустарно-ремісничого виробництва і тільки 4%—по
в’язані з великою промисловістю (підприємці, службовці, робітники).
Досить низьким був рівень культурного розвитку національних мен
шостей. У матеріалах Всеукраїнської наради завідуючих губернськими
відділами народної освіти (березень 1923 р.) давалася така характе
ристика стану шкільних справ напередодні Жовтня: «...Німецькі шко-
52 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1
Національні меншості на Україні
ли закриті. Польська школа перебувала під забороною. Єврейська шко
ла, як така, не існувала... Решта нацменшостей своїх шкіл не мала» 3.
Виходячи з цього, в роботі Відділу зверталася особлива увага на ство
рення умов для ліквідації економічної і культурної відсталості, підго
товку національних кадрів, проведення національного районування, на
забезпечення активної участі національних меншостей у соціалістично
му "будівництві-. " 7
9 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. 50, арк. 72.
10 Там же, ф. 5, on. 1, спр. 2236, арк. 60; ф. 413, оп. і, спр. 2, арк. 164.
11 Там же, ф. 413, on. 1, спр. 4, арк. 40.
12 ЗУ УСРР,—1932,—№ 8,—Арт. 57—58,— С. 84—85.
13 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. 452, арк. 42.
— При Відділі національних меншостей НКВС було створено підвід
діли: єврейський, польський, німецький. Вони діяли в Київській,
Одеській, Катеринославській, Донецькій, Волинській, Подільській і
Полтавській губерніях. У деяких губерніях у підвідділах створювалися
секції: єврейські, німецькі, татарські, латиські, естонські й інші9 І0 11.
У зв’язку з дальшим зростанням обсягу й ускладненням завдань
роботи у квітні 1924 р. при ВУЦВК було створено Центральну Комісію
у справах національних меншостей. (ЦКНМ) • їй надавалося право
скликати-наради, орати участь у створенні національних адміністратив
но-територіальних одиниць, сприяти діяльності кооперативних і гро
мадських організацій тощо. Поряд з центральними органами Комісії
аналогічні органи діяли при губернських і окружних виконавчих комі
тетах Рад. Для проведення робота^ серед національних меншостей
створювалися бюро або комісії,~члени яких призначалися президіями
вілповідїППГ~викбнкомїв за~погодженням~їз ЦКНМ при ВУЦВК.. Якщо у
створенні бюро чи комісій необхідності не чуло, їхні функції виконува
ли уповноважені у справах національЦих~меяшеетейт-Після утворення
в республіці областей (1930 р.) у роботі місцевих органів Комісії від
булися певні зміни. В квітні 1932 р. ВУЦВК прийняв постанову «Про
утворення при обласних організаційних комітетах ради фізичної куль
тури, комісії національних меншостей, комісії земельного впорядження
євреїв і комісії сприяння держкредитові та ощадній справі» 12. Цент
ральна Комісія у справах національних меншостей діяла до 1941 р..
Успіх роботи серед національних меншостей великою мірою зале
жав від того, наскільки вдало вона проводилася в містах, враховуючи
багатонаціональний характер їхнього населення. За даними перепису
1926 р., серед міських жителів України національні меншості станови
ли 52,8%. Зокрема, в містах проживали представники так званих не
численних національних груп (99,4% усієї кількості ассірійців, 90,1 —
вірменів, 80,8 — корейців, 76,3 — латишів, 75,2 — татар, 73,1 % — ли
товців) І3. Требд відзначити, що робота з національними меншостями в
містах наштовхувалася на особливі труднощі. 1 це зрозуміло. Адже
представники різних національностей, як правило, були розкидані по
всьому місту і рідко проживали компактними групами, за винятком
ряду населених пунктів (Бердичів, Жмеринка та ін.), де значну части
ну населення становили особи єврейської національності. До того ж,
радянські і державні органи в містах у процесі своєї діяльності не зав
жди належним чином враховувад&дшецифіку національного складу на-
селення. -- ----------------- ----------
'•"'''Т/гановище почало змінюватися на краще, коли наприкінці 20-х
років у ряді міст (Харкові, Одесі, Житомирі та ін.) при оргвідділах
міськрад було створено комісії у справах національних меншостей. Ко
місії, координуючи діяльність адміністративних і господарських органів,
культурно-освітніх і медичних організацій, закладів соціального забез
печення, прагнули до того, щоб вони в своїй роботі максимально врахо
вували специфіку соціального розшаровування, традиційні форми тру
дової діяльності, рівень економічного і культурного розвитку та особли
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1 53
Б. В. Чирко
вості побуту різних національностей. При цьому висувалося завдання
охопити роботою всі без винятку національні групи, що проживали в
тому чи іншому населеному пункті, в тому числі й нечисленні. , Так,
міська комісія у Полтаві проводила роботу серед татар і китайців, у
Дніпропетровську — серед вірменів і угорців. На засіданні комісії в
Дніпропетровську (листопад 1931 р.) повідомлялося, що хоч у місті
проживає всього 36 угорців, для них передплачується газета угорською
мовою, а для 200 вірменів організовано хоровий і драматичний гуртки.
Застосовувалися й інші форми роботи, зокрема, проведення радіопере
дач мовами національних меншостей (єврейською, польською, лати
ською) 13а.
Комісія у справах національних меншостей у Харкові проводила
роботу з росіянами, євреями, татарами, лезгинами, грузинами, вірмена
ми, ассірійцями, корейцями та турками. При цьому особлива увага при
ділялася посиленню інтернаціонального виховання трудящих. При
сприянні комісії для вірменів, яких налічувалося у місті 5 тис. чол., ви
давалася газета «Кармир Угі» («Червоний шлях»), були створені клуб,
школа, дитячий садок, культурно-просвітницька організація «Хобтан»
(«Харківське товариство трудящих вірменів»); для татар — молодіж
ний клуб і дитячий садок; для ассірійців, лезгинів і корейців — черво
ні куточки 14. За ініціативою Всеукраїнської асоціації сходознавства у
Харкові було відкрито «Будинок народів Сходу». Такі ж культурно-ос
вітні центри, що проводили роботу серед вірменів, татар, греків та ас
сірійців, діяли у Києві й Одесі.
13а Там же, спр. 583, арк. 75.
14 Гарагамьян А. Потрібний будинок культури для трудящих національно
стей Сходу // Вісті ВУЦВК.— 1930.— 16 берез.
Створення і активна діяльність системи спеціальних державних і
радянських органів, функціональна спрямованість яких полягала в ро
боті з національними меншостями, відіграли в 20-х роках істотну роль
у проведенні національної політики партії. Досвід роботи цих органів
викликає інтерес в історичному плані.
На жаль, у наступні роки в нашій країні не було вже органів, які
б спеціально займалися питаннями міжнаціональних відносин. Прого
лошення «безпроблемності» в цій сфері виключало необхідність їх іс
нування. У цьому, очевидно, і полягає одна з причин посилення негатив
них явищ у національній сфері. Тому глибоко закономірним уявляється
той факт, що делегати XIX партійної конференції запропонували роз
глянути питання про створення спеціального державного органу на
зразок Наркомнацу. Звичайно, його функції мають бути іншими, але
ряд напрямів роботи доведеться відновити. Висловлювалася також
думка про необхідність активізувати роботу палат Верховної Ради
Союзу РСР, позбавитися їх функціональної знеособленості. На конфе
ренції йшлося про доцільність створення у Верховній Раді СРСР, Вер
ховних Радах союзних і автономних республік та в місцевих Радах по
стійних комісій з питань міжнаціональних відносин. Подібна думка ви
словлювалася й на І з’їзді народних депутатів СРСР.
Робота с.ереД-Національних меншостей дістала відображення в ді
яльності адміністративних і судових органів. У ряді місць, в тому числі
й у межах національних адміністративно-територіальних одиниць, ство
рювалися так звані «національні камери», діловодство у яких велося
мовами національних меншостей. Так, у 1924 р. ряд судових органів
республіки перейшов у своїй роботі на єврейську, а у Бердичеві й Бі
лій Церкві — на польську і латиську мови. В 1926 р. уже більш як 200
судових і слідчих органів працювало мовами національних меншостей,
що, за даними Наркомату юстиції, цілком задовольняло вимоги респуб
ліки в цьому плані. З 1925 р. при окружних судах створювався інститут
судових перекладачів, у складі якого налічувалося 50 штатних співро
бітників. В деяких округах до складу судових органів було введено по
54 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1
Національні меншості на Україні
сади помічників прокурорів, які знали особливості побуту й володіли
мовами національних меншостей, що проживали в даній місцевості.
У грудні 1926 р. питання про діяльність судових органів, що прово
дили роботу мовами національних меншостей, розглядалось на засідан
ні Президії ВУЦВК. Заслухавши звіт Наркомату юстиції, ВУЦВК за
пропонував розвивати й поглиблювати цю роботу 1S. При цьому особли
ва увага зверталася на підготовку й інструктування відповідних кадрів,
розробку юридичної термінології, а також видання законодавчих актів
мовами національних меншостей. Про свою роботу Народний комісаріат
юстиції доповідав також на розширеному Пленумі ЦКНМ при ВУЦВК
(1929 р.).
15 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. 481, арк. 43—44.
С 151 Глннский А. Национальньїе меньшинства на Украине.— Харьков, 1931.—
16 Итоги работн средн национальннх меньшинств на Украине.— С. 97.
17 Бабій Б. М. Назв, праця.— С. 227.
Якщо судові органи в роботі з національними меншостями досягли
певних успіхів, то діяльність ряду інших адміністративних і державних
установ мала серйозні недоліки. Зокрема, це стосується роботи органів
міліції, ЗАГСу та комунального господарства. Хоча в органах міліції
працювали співробітники різних національностей (українці, росіяни, єв
реї, поляки, латиші, литовці та ін.), лише у деяких їхніх підрозділах,
зокрема в Бердичеві й Житомирі, здійснювалися спроби розширити
вживання поряд з українською і російською й інших мов, переважно
єврейської.
Краще було налагоджено роботу національними мовами в сіль
ській місцевості. Так, у російських і грецьких селах органи міліції до
кінця 20-х років вже повністю перейшли на рідну мову населення, в єв
рейських— на 88%, польських — 80, болгарських — 75, у німецьких
— на 62,5 % 15а. Проте, як уже відзначалося, в роботі органів міліції
мали місце і певні недоліки. У ряді місць було сформовано екстерито
ріальні «національні» підрозділи міліції (єврейські, польські), які пра
цювали тільки серед представників певної національності. Створення
таких підрозділів було піддане критиці з боку партійних і радянських
органів як помилкове й таке, що суперечить принципам національної
політики. В доповіді ЦКНМ на Першій Всеукраїнській нараді по робо
ті серед національних меншостей відзначалося, що не виправдала себе
й така форма роботи, як створення так званих «національних столів» у
комунгоспах та фінансових відділах. Досвід показав, що не можна бу
ло ставати на шлях виділення «національних» виконкомів у містах, як
що навіть у них і переважали -представники національних меншостей
(наприклад, єврейського населення в Бердичеві), оскільки вони були
економічними і культурними центрами не тільки для міського населення,
а й цілого району. Життєздатними виявилися органи, які діяли в націо
нальних районах, селищах і сільрадах. У цьому зв’язку слід відзначи
ти, що істотну роль в забезпеченні національно-культурних та інших
потреб різних національних груп відіграло здійснення національного
районування.
На Україні поряд із створенням у жовтні 1924 р. Молдавської
АСРР в районах, де національні меншості проживали компактними
масами, було виділено .національні адміністративно-територіальні оди
ниці, в яких діяли районні, селищні й сільські Ради. Законодавчою ос
новою проведення національного районування стала постанова РНК
УСРР «Про виділення національних районів і рад» (серпень 1924 р.) І6.
її затвердила 4-та сесія ВУЦВК 8-го скликання (лютий 1925 р.). Ство
ренню національних адміністративно-територіальних одиниць сприяло
надання пільгових умов. Так, норма кількості жителів, необхідна для
виділення звичайних районів (25—45 тис. чол.), знижувалася до 10 тис.
чол. — для національних районів і з 1000 до 500 чол. — при утворенні
національних рад 17. При проведенні національного районування вра
ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури.. 1990, № 1 55
Б. В. Чирко
ховувався, звичайно, не тільки національний склад районів, а й тяжін
ня тієї чи іншої територіальної одиниці до господарського центру, а
також побажання населення.
Спочатку національним районуванням було охоплене німецьке,
болгарське, грецьке й чеське населення, пізніше створювалися польські,
єврейські та російські адміністративно-територіальні одиниці. В 1927 р.
на Україні налічувалося 11 національних районів, з них 7 — німець
ких, у тому числі Високопільський (Херсонський округ), Гросс-Лібен-
тальський, Фрідріх-Енгельсівський (Одеський округ), Люксембурзький
(Маріупольський округ), Молочанський, Пришибський (Мелітополь
ський округ) та Карл-Лібкнехтівський (Миколаївський округ); 3 —
болгарських: Великобуялицький (Одеський округ), Романівський та
Цареводарський (Мелітопольський округ); 1 — польський -— Мархлев-
ський (Волинський округ). Пізніше було сформовано ще 8 російських
районів: Алексєєвський, Чугуївський, Великописаревський (Харківська
область), Кам’янський (Запорізька область), Сорокинський (Луган
ська область), Терпеньївський та Великотеплицький (Мелітопольська
область) і Путивльський; 3 — грецьких: Мангушський і Сартанський
(Маріупольська область) та Великоянісольський (Сталінська область);
З — єврейських: Калініндорфський і Новозлатопільський (Херсонська
область) та Сталіндорфський * (Криворізька область) _18.
* Треба відзначити, що назви національних районів неодноразово змінювалися,
is Итоги работьі среди национальннх меньшинств на Украяне.— С. 24; Скрип
ник М. Перебудовними шляхами: Проблеми культурного будівництва національ
ностей України // Більшовик України.— 1931.— № 12.— С. 18.
19 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, он. 1, спр. 482, арк. 3.
20 Там же, ф. 1, оп. З, спр. 3079, арк. 3.
21 ВУЦВК про стан Коларівського нацменрайону на Мелітопільщині // Вісті
ВУЦВК.— 1929,— 4 верес.
22 Приветствие Совета национальностей к пятилетнему юбнлею польського Марх-
левского района УССР // Революция и национальности.—1930.—№ 6.— С. 136.
До 1930 р. в республіці діяло 25 національних районів. Поряд з ра
дами, що входили до національних районів, виділялися національні ра
ди і в складі українських районів. На той період на Україні налічувало
ся 1087 національних рад: 450 російських (з них 41 — селищна), 254
німецькі, 156 єврейських (68 селищних), 151 польська, 14 молдавських
(поза МАСРР), 12 чеських, 4 білоруських і 3 албанських 19.
Для вивчення стану роботи на місцях і подання конкретної допо
моги в справі поліпшення діяльності національних адміністративно-те
риторіальних одиниць ВУЦВК, РНК, ЦКНМ та Центральна Адмініст
ративно-територіальна Комісія (ЦАТК) проводили спеціальні дослід
ження. Тільки за період з 1924 р. по 1929 р. їх було проведено 139. Ін
структори ВУЦВК 95 разів виїжджали на місця в окружні й районні ви
конкоми, 32 — у сільські, 29 разів заслуховували доповіді про роботу
окружних і районних виконавчих комітетів20. Так, у 1925 р. на засіданні
Раднаркому України про свою роботу звітували Карл-Лібкнехтівський
та Мархлевський райвиконкоми. В 1929 р. ВУЦВК провів обстеження
Коларовського району21. Робота Мархлевського районного виконавчого
комітету розглядалася Радою національностей ЦВК СРСР. У телегра
мі, надісланій нею керівництву району, зокрема, відзначалося: «Рада
національностей ЦВК Союзу РСР палко вітає вас із п’ятирічним юві
леєм. Наявні великі успіхи у вашій роботі на господарському і культур
ному фронті показують велике значення ленінської національної полі
тики радянської влади і її правильне проведення Українським уря
дом» 22 *.
Хоч нині в ‘складі республіки й відсутні національно-територіальні
утворення, у ряді районів різні національні групи проживають компакт
ними масами. Існують десятки сіл, де переважає польське, угорське,
грецьке, болгарське, молдавське й гагаузьке населення. Уважне вив
чення досвіду діяльностЦщщціональиих районів і сільрад безумовно
eg ISSN 0130—5247. Ук.р. іст. журн., 199и, № 1
Національні меншості на Україні
сприятиме поліпшенню організації культурно-освітньої роботи, розши
ренню функціонування національних мов, збереженню й розвитку фоль
клору, відродженню традиційних форм господарської діяльності, удо
сконаленню інтернаціонального виховання трудящих.
Поліпшенню роботи з національними меншостями сприяла підготов
ка національних кадрів для радянських, державних і господарських ор
ганів. У травні 1926 р. на засіданні Адміністративно-Фінансової Комі
сії при РНК УСРР розглядалося питання «Про забезпечення районів
з переважаючим населенням національних ^ншостей сгіЯгїалістамі-ьі.
кваліфікованими працівниками, які знають мови нацменшостей»^. Z
дйноїю-^їйташшГ^уЛи“шрийняте--відповідну постанову. В серпні 1926 р.
Президія ВУЦВК заслухала доповідь Організаційно-інструкторського
відділу ВУЦВК і ЦКНМ про затвердження інструкції щодо порядку
роботи курсів секретарів сільрад України. Для керівництва ходом пере
підготовки національних кадрів було прийнято рішення створити при
Оргінстрі ВУЦВК постійно діючу комісію у складі представників від
Агітпропу ЦК КП(б)У, наркоматів робітничо-селянської інспекції і ос
віти, а також Харківського окрвиконкому. Було прийнято програму під
готовки і перепідготовки працівників низового радянського апарату
Такі курси почали створюватися в Одесі, Житомирі, Києві й Мелітопо
лі. В 1926/27 навчальному році працювали 2 польські радпартшколи (у
Києві й Житомирі), 3 єврейські (Київ, Одеса, Бердичів), німецька
(Одеса), болгарська (Катеринослав), татарська (Артемівськ) * 25. Тіль
ки протягом 1928—1930 рр. перепідготовку пройшло 1065 працівників
національних сільрад26.
» ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. І, арк. 130.
" Там же, ф. 1, on. З, спр. 16, арк. 368—369.
25 Про набір до нацмен РПШ на 1926/27 уч. рік // Известия ЦК ІРКП.— 1926.—
№ 5(19).—С. 38.
28 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. 482, арк. 3.
27 Там же, спр. 481, арк. 5—6.
* Багатонаціональні населені пункти в той час називалися «змішаними».
27' ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1. спр. 452, арк. 73.
2в Там же, спр. 367, арк. 13—14.
У жовтні 1930 р. відбулася нарада з питань підготовки національ
них кадрів, в роботі якої взяли участь представники ЦКНМ, наркома
тів освіти, охорони здоров’я, юстиції, внутрішніх справ, а також Укр-
колгоспспілки і Всеукрпромкредитспілки. Учасники наради вказали на
відсутність у ряді центральних установ належного обліку складу націо
нальних кадрів, серйозні недоліки в перспективному плануванні дальшої
їх підготовки, а також звернули увагу наркоматів освіти й охорони
здоров’я на необхідність збільшення прийому студентів до вузів, кус
тарно-промислових шкіл та ФЗУ, зокрема греків і болгар 27.
З огляду на проблеми, що виникають перед суспільством на ниніш
ньому етапі, становить великий інтерес вивчення досвіду роботи в ба
гатонаціональних населених пунктах *. Такі пункти охоплювали значну
частину національних меншостей. До «змішаних» сільрад, наприклад,
належало 37,6% молдаван, 37,1 — поляків, 26,2 — євреїв, 12,7 — нім
ців, 7,1 — росіян, 6,5% болгар з числа тих жителів, що проживали у
сільській місцевості27а. Треба відзначити, що організація роботи з тру
дящими різних національностей у «змішаних» сільрадах, як і в містах,
наштовхувалася на значні труднощі і не завжди давала бажані резуль
тати. Про це, зокрема, йшлося на нараді Центральної Комісії у справах
національних меншостей (липень 1929 р.) 28, де обговорювалися питан
ня роботи радянських органів саме в змішаних населених пунктах. Чис
ленні обстеження, проведені ВУЦВК і ЦКНМ, показали, що апарати
«змішаних» сільрад проводили роботу, вживаючи переважно україн
ську мову, оскільки не вистачало працівників із знанням мов тих чи
інших національностей. Не вистачало й літератури мовами національ
них меншостей.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1 57
Б. В. Чирко _________ І
Діяльність радянських і державних органів у національних і змі
шаних адміністративно-територіальних одиницях сприяла посиленню
політичної активності трудящих різних національностей, про що, зокре
ма, свідчила їх участь у кампаніях під час виборів до Рад. Відзначимо*,
що проведення виборчих кампаній мовами національних меншостей
вперше широко здійснювалося в період 1925—1926 рр., хоч така робота
проводилася й раніше. Представники національних меншостей вводили
ся до складу виборчих комісій; звіти окружних і районних виконкомів
робилися, як правило, відповідною мовою; документація й виборча лі
тература також видавалися мовами багатьох національностей. Актив
ність трудящих національних меншостей під час виборів до Рад не тіль
ки зростала, а й була в середньому вищою, ніж у цілому по республіці.
Так, якщо в цілому по Україні під час виборів до сільських Рад (1926/
27 р.) проголосувало 51,6% виборців, то у виборах до національних рад
взяли участь 53,6% жителів, зокрема, до єврейських сільрад — 60,9%,
німецьких — 57,9, чеських — 57,2, польських — 55,8%, до грецьких —
54,3% 29.
29 Там же, ф. 413, on. 1, спр. 452, арк. 78.
30 Там же, спр. 367, арк. 63; Пленум Центральної Комісії нацменшостей // Вісті
ВУЦВК.— 1928.-11, 13 листоп.
31 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. 413, арк. 1.
32 Переглянути п’ятирічний план розвитку промисловості в національних райо
нах : Залучити трудящих нацменшостей до виробничої праці // Вісті ВУЦВК.— 1930.
— 17 трав.
Питання проведення виборчих кампаній розглядалися на розшире
ному Пленумі ЦКНМ (листопад 1928 р.). В його роботі взяли участь
представники окружних виконкомів Рад, національних районів і окруж
них бюро у справах національних меншостей, а також представники
Агітаційно-Пропагандистського Відділу ЦК КП(б)У, польського і єв
рейського бюро ЦК КП(б)У, Ради національних меншостей Наркомату
освіти і Українського філіалу Центрвидаву. З доповіддю «Про переви
бори до рад серед національних меншостей» виступив секретар ВУЦВК
голова ЦКНМ П. Буценко30. Він, зокрема, відзначив, що в проведенні
виборів до Рад було досягнуто значних успіхів — збільшилося пред
ставництво національних меншостей у радах і виконкомах, в національ
них радах стало більше комуністів, комсомольців, колишніх червоноар-
мійців і жінок. Питання проведення виборів розглядалися протягом
листопада—грудня 1928 р. на засіданнях Проскурівського, Сталінського,
Тульчинського, Уманського й Київського окружних бюро у справах
нацменшостей, а також Благоєвського та Ботієвського райвиконкомів
(болгарські райони) 31.
Важливим напрямом роботи з нацменшостями було подолання
економічної і культурної відсталості, зміна соціальної структури ряду
національних груп, залучення їх до сфери суспільного матеріального
виробництва. Діяльність радянських, державних і господарських орга
нів спрямовувалася на проведення землевпорядкування в районах про
живання національних меншостей, розвиток колгоспно-кооперативного
руху, створення системи кредитування, підготовки і перепідготовки ро
бітничих кадрів, на розв’язання так званої «містечкової» проблеми то
що. До виконання цих завдань залучалися ВРНГ УСРР, наркомати
важкої і легкої промисловості, фінансів, постачань, торгівлі, праці, зем
леробства, соціального забезпечення; органи кустарно-промислової і
сільськогосподарської кооперації; міські і сільські товариства допомоги!
і взаємодопомоги, сприяння землевпорядкуванню трудящих євреїв, по
ширенню ремісницької і землеробської праці серед євреїв.
Спинимося на деяких напрямах цієї роботи, зокрема, на забезпе
ченні економічного розвитку національних районів. У травні 1930 pj
ЦКНМ заслухала доповідь ВРНГ УСРР про заходи по здійсненню со
ціально-економічного розвитку районів проживання трудящих націо
нальних меншостей32, а в травні 1932 р. — доповідь Наркомату легкої
58 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, /і
Національні меншості на Україні
промисловості і Вукоопромкредитспілки «Про розвиток місцевої про
мисловості в національних районах». У лютому 1932 р. розширений
Пленум ЦКНМ розглянув питання про перспективи промислового роз
витку національних районів 33.
33 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. 581, арк. 11—13; спр. 553, арк. 15—19.
34 Гитлянский А. Ленинская национальная политика в действии: Нацио-
нальнне меньшинства на Украяне // Революция я национальностн.— 1931.— № 9.—
С 38 39
35 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, он. 1, спр. 455, арк. 1.
36 Там же, ф. 1, on. З, спр. 163, арк. 158.
* Аграрні перетворення в республіці здійснювалися в умовах найгрубіших пору
шень ленінських принципів ставлення до трудящого селянства. Насильство й свавілля
під час проведення суцільної колективізації були на Україні такими ж, як і в інших
регіонах країни. Повною мірою це ж стосується і районів проживання ряду націо
нальних груп, зокрема німців, серед яких питома вага заможників і середняків була
досить високою.
Хоч національні райони на Україні переважно були сільськогоспо
дарськими, чимало з них володіли необхідним потенціалом для розвит
ку промисловості — людськими резервами і сировинною базою. Так,
значні запаси природних газів і руди знаходилися в Коларовському
(болгарському) та Висоподільському (німецькому) районах; вогнетрив
кої глини — у Молочанському (німецькому) й Мархлевському (поль
ському) районах. Для виявлення покладів корисних копалин, що мали
промислове значення, у національних районах проводилися геолого
розвідувальні роботи, в яких брали участь Укрхімоб’єднання, Енерго-
сектор, а також інші господарські органи. Одержані результати врахо
вувалися при розробці перспективного планування економічного розвит
ку районів.
На потреби соціально-економічного і культурного розвитку націо
нальних районів виділялися значні кошти. Якщо в цілому по республіці
бюджети районів у 1931 р. збільшилися порівняно з попереднім роком на
24,5 %, то національних районів — на 109%. За той же період витрати
на освіту в національних районах збільшилися на 75%, на охорону здо
ров’я — 73, на шляхове будівництво — 132%, тоді як у цілому по рес
публіці, відповідно, на 32, 12 і 20,8% 34.
Поліпшенню соціально-економічного становища національних мен
шостей сприяло землевпорядкування. Істотною була, зокрема, допомо
га єврейським трудящим. У червні 1926 р. при Президії ВУЦВК було
створено комісію по землевпорядженню єврейського населення (Укр-
комзем). Удосконалювалося землевпорядкування в районах проживан
ня німдів, болгар . І-греків. Питання економічного й культурного
розвитку циганського населення розглядалися на Всеукраїнській конфе
ренції трудящих циган (листопад 1929 р.) 35. З огляду на те, що зе
мельні фонди для переселення і землевпорядкування в республіці вже
значною мірою вичерпалися, у 1926 р. було визнано за необхідне виді
лити для цієї мети земельні ділянки в інших союзних республіках і
запропоновано Всесоюзному переселенському комітету врахувати кло
потання уряду України з цього питання 36. Звичайно, тоді все повністю
владнати було важко *. Та й те, що було зроблено, сприяло залученню
трудящих різних національностей до виробничої діяльності, подоланню
фактичної нерівності між ними, поліпшенню рівня життя, підвищенню
суспільної активності.
За роки соціалістичного будівництва невпізнанно змінилося еконо
мічне і соціальне обличчя різних регіонів країни. Однак наростання
економічних труднощів у наступні періоди не могло не позначитися й
на сфері національних відносин. Командно-адміністративна система
' централізованого економічного управління недостатньо враховувала
потреби соціально-економічного і культурного розвитку як окремих рес
публік і автономних утворень, так і національних груп, сковувала їхню
господарську ініціативу.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1 59
Б. В. Чирко
Нині радикальна економічна реформа передбачає розширення еко
номічної самостійності регіонів. Звичайно, розв’язуючи це завдання, не
слід забувати про нагромаджений у справі економічного розвитку на
ціональних районів досвід. Зокрема, в Українській РСР є певний дос
від раціонального використання місцевих ресурсів, розвитку традицій
них виробничих і трудових навичок, характерних для людей різних
національностей, залучення громадян до суспільно-корисної трудової
діяльності тощо. Треба відзначити, що питання дальшого прискорення
соціально-економічного розвитку, розробки економічних аспектів на
ціональної політики всебічно аналізувалися в ході обговорення «За
гальних принципів керівництва економікою і соціальною сферою в со
юзних республіках на основі самоуправління і самофінансування», а
також проекту Закону Союзу РСР «Про місцеве самоуправління і міс
цеве господарство».
Проведення соціально-економічних перетворень у досліджуваний
період поєднувалося із заходами, які вживалися з метою підвищення
культурного рівня національних меншостей. Ці питання перебували в
цЄнтрт^увдги^В^ТТВІСТТ7НК УСРР, Наркомату освіти, ЦКНМ при
ВУЦВК, а також громадських організацій — Товариства сприяння
розвитку єврейської культури, польського культурно-просвітницького
товариства «Праца» та ін. Значну роль у здійсненні культурно-націо
нального будівництва відіграли установи й заклади, які займалися пи
таннями культурно-освітньої роботи серед національних меншостей.
Так, у 1921 р. при Наркоматі освіти було створено Раду національних
меншостей, до завдань якої входила координація діяльності національ
них бюро: єврейського, татарського, польського і німецького37.
37 ЦДАЖР УРСР, ф. 166, оп. 2, спр. 616, арк. 14.
38 Там же, ф. 1, оп. З, спр. 2504, арк. 11.
39 Гитлянский А. Ленинская национальная политика в действпи // Револю-
ция и национальности.— 1931.— № 9.— С. 42—43.
40 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. 482, арк. 7.
У культурно-освітній роботі брали участь й науково-дослідницькі
організації, зокрема, Всеукраїнська академія наук (ВУАН). Так, вив
ченням рівня економічного й культурного розвитку національних мен
шостей займався спеціальний кабінет при Етнографічній Комісії Ака
демії наук. У 1926 р. при ВУАН було створено кафедру єврейської
культури, яку пізніше перетворено в Інститут єврейської культу
ри. Певну наукову роботу проводили Маріупольський грецький
музей та Одеський музей єврейської культури. На жаль, при проведенні
культурної роботи серед національних меншостей не обійшлося без ок
ремих перегинів та помилок. Так, деякі працівники культурно-освітніх
закладів всупереч волі батьків-євреїв наполягали на тому, щоб їхні ді
ти навчалися тільки у національних школах. І, навпаки, мали місце,
випадки ігнорування культурних запитів національних меншостей.
Значна увага приділялася розвитку преси, виданню літератури мо
вами н-аДїбналБПДхмшішостей. Державне видавниче об’єднання Украї
ни випускало літературу різноманітними мовами, а видавництво «Куль
тур-/! іга» — єврейською. В 1926 р. в республіці було створено філіал
Центрального видавництва народів СРСР. До керівництва Всеукраїн
ського філіалу'Центрвидаву ввійшли представники від ЦК КП(б)У,
ЦКНМ при ВУЦВК, а також від Ради національних меншостей Нар
комату освіти 38. Після створення філіалу в республіці випуск літерату
ри національними мовами помітно зріс. Президія ВУЦВК за доповіддю'
Центрвидаву констатувала, що «...його видавнича діяльність є одним з
найважливіших факторів озброєння мас нацменшостей партійною і ра-.
дянською книжкою та газетою»39. Якщо в 1928 р. тільки Центрвидавом
було випущено 219 найменувань різноманітної літератури, то в 1930 р.
— 419. Тираж видань за той же період зріс утричі40. Однак цього було
ще вкрай недостатньо для задоволення потреб республіки. В бібліоте
60 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, № 1
Національні меншості на Україні
ках республіки книги мовами національних меншостей становили всьо
го 3,2% загального обсягу їхніх фондів. Не вистачало паперу, слабкою
була поліграфічна база.
Питання культурного розвитку національних меншостей обговорю
валися на з’їздах, нарадах і конференціях, які скликалися різноманіт
ними культурно-освітніми закладами. В 1928 р. у Харкові відбулася
конференція, учасники якої обговорили питання робкорівського руху
на Україні41, а в 1931 р. — Всеукраїнська конференція культурно-ос
вітніх працівників національних меншостей. У роботі останньої взяли
участь 250 делегатів — представників польських, єврейських, чеських,
вірменських і шведських культурно-освітніх закладів. Вони обговорили
дальші завдання здійснення національної політики, соціально-економіч
ного і культурного розвитку національних меншостей. У прийнятій на
конференції резолюції відзначалося, зокрема, що «дитячий садок, тру
дова школа, будинок колективіста, робітничий клуб, технікум, вища
школа, театр, преса, значна видавнича робота мовами національних
меншостей стали формою і змістом роботи серед трудящих мас нац
меншостей» 42. Делегати підкреслювали, що важливим напрямом куль
турно-освітньої роботи є інтернаціональне виховання трудящих.
41 Робкорівська конференція Харківщини: Національно-культурне будівництво на
Україні та завдання робкорівського руху // Комуніст.— 1928.— 22 квіт.
42 Г н т л я н с к и й А. Ленинская национальная политика в действни // Револю-
ция и национальности.— 1931.— № 9.— С. 42.
43 ЦДАЖР УРСР, ф. 413, on. 1, спр. 581, арк. 21—22.
44 Там же, спр. 367, арк. 18—19.
Досвід здійснення національно-культурного будівництва в дослід
жуваний період може прислужитися при розв’язанні багатьох питань
культурного будівництва в наші дні. Він, зокрема, може бути викори
станий в справі організації видавничої діяльності національними мова
ми, роботи навчальних закладів, формування культури міжнаціональ
них відносин тощо. Вивчення уроків минулого дасть можливість глиб
ше дослідити процеси, які призвели до звуження сфери вживання як
української, так і мов ряду національних меншостей, допоможе в до
сягненні гармонійного розвитку національно-російської двомовності,
реалізації демократичного принципу вільного вибору мови навчання.
На нашу думку, культурному розвитку різних національних груп сприя
ло б створення при Міністерстві освіти УРСР відділу (сектора), до ком?
петенції якого входили б питання організації роботи навчальних закла
дів з викладанням національними мовами, забезпечення їх навчально-
методичною літературою, підготовки відповідних педагогічних кадрів.
Доцільно, очевидно, створити видавництво, яке б спеціалізувалося на
випуску підручників мовами національних груп, які проживають у рес
публіці.
Певну роботу серед національних меншостей проводили різноманіт
ні фізкультурно-оздоровчі організації. В грудні 1925 р. Наркомат охо
рони здоров’я УСРР прийняв постанову «Про обслуговування націо
нальних меншостей медичною допомогою». У липні 1932 р. ЦКНМ при
ВУЦВК заслухала питання «Про боротьбу з малярією в албанських
селах Н. Василівського району» 43 44. Для поліпшення медичного обслу
говування в грецьких селах Маріупольського округу (Мангуш та Яні-
соль), а також у Благоєвському й Коларовському районах та інших
місцях було проведено обстеження роботи медичних закладів. У травні
1929 р. ЦКНМ при ВУЦВК провела нараду, на якій обговорювалися
питання «Про розвиток фізкультурного руху серед молоді в національ
них районах і селах» ".
Велике значення для узагальнення досвіду мали Всеукраїнські на
ради з питань роботи серед національних меншостей (січень 1927 р.,
листопад 1930 р.), де обговорювалися питання діяльності ЦКНМ при
ВУЦВК й чергові завдання, що виникали в цій сфері. Представники
Ради Національностей ЦВК СРСР, Відділу Національностей ЦВК
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, AS 1 61
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210214 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T21:24:46Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Чирко, Б.В. 2025-12-03T19:15:08Z 1990 Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. / Б.В. Чирко // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 51–64. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210214 У статті на основі документів ЦДАЖР УРСР та інших джерел розглядається діяльність радянських і державних органів по забезпеченню національно-культурних та інших інтересів національних меншостей у 20-х — на початку 30-х років, що проживали на Україні. Зокрема, розглядається діяльність Відділу національних меншостей при НКВС, Центральної комісії у справах національних меншостей, Ради національних меншостей Наркомату освіти та інших органів, спрямована на створення і функціонування національних адміністративно-територіальних одиниць, організацію роботи навчальних та культурно-освітніх закладів, здійснення видавничої діяльності мовами національних меншостей тощо. Досліджується значення досвіду роботи серед національних меншостей у довоєнний період для вдосконалення міжнаціональних відносин на сучасному етапі розвитку радянського суспільства. В статье на основе документов ЦГАОР УССР и других источников рассматривается деятельность советских и государственных органов по обеспечению национально-культурных и иных интересов национальных меньшинств в 20-х — начале 30-х годов, проживающих на Украине. В частности, рассматривается деятельность Отдела национальных меньшинств при НКВД, Центральной Комиссии по делам национальных меньшинств при ВУЦИК, Совета национальных меньшинств Наркомата просвещения и других органов, направленная на создание и функционирование национальных административно-территориальных единиц, организацию работы учебных заведений и культурно-просветительных учреждений, осуществление издательской деятельности на языках национальных меньшинств и т. п. Исследуется значение опыта работы среди национальных меньшинств в довоенный период для совершенствования межнациональных отношений на современном этапе развития советского общества. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. Национальные меньшинства на Украине в 20—30-х гг. Article published earlier |
| spellingShingle | Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. Чирко, Б.В. Повідомлення |
| title | Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. |
| title_alt | Национальные меньшинства на Украине в 20—30-х гг. |
| title_full | Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. |
| title_fullStr | Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. |
| title_full_unstemmed | Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. |
| title_short | Національні меншості на Україні в 20—30-х рр. |
| title_sort | національні меншості на україні в 20—30-х рр. |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210214 |
| work_keys_str_mv | AT čirkobv nacíonalʹnímenšostínaukraínív2030hrr AT čirkobv nacionalʹnyemenʹšinstvanaukrainev2030hgg |