Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр.
У статті на основі архівних джерел та іноземної літератури показано причини виникнення радянсько-фінляндської війни, цілі сторін, хід розвитку конфлікту і його вплив на міжнародне становище в Європі. В статье на основе архивных источников и иностранной литературы показано причины возникновения сов...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1990 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210216 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. / А.М. Носков // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 24–30. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860059268235919360 |
|---|---|
| author | Носков, А.М. |
| author_facet | Носков, А.М. |
| citation_txt | Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. / А.М. Носков // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 24–30. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У статті на основі архівних джерел та іноземної літератури показано причини виникнення радянсько-фінляндської війни, цілі сторін, хід розвитку конфлікту і його вплив на міжнародне становище в Європі.
В статье на основе архивных источников и иностранной литературы показано причины возникновения советско-фииляндской войны, цели сторон, ход развития конфликта и его влияние на международное положение в Европе.
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:24:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
A. M. Носков
Одержано 12.09.89.
На основе анализа взглядов представителей утопического социализма, основоположни-
ков марксизме и первьіх шагов практической деятельности по строительству социализ
ма раскрьіваются идейно-теоретические источники и зволюция понимания В. И. Лени-
ннм коллективистской сущности социализма.
* • *
1 Кекконен У. К. Дружба и добрососедство.— М., 1987.— С. 38.
’Mannerheim G. Erinnerungen.— Zurich und Freiburg, 1952.— S. 326—327.
/ А. М. Носков (Москва)
Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр.
У статті на основі архівних джерел та іноземної літератури показано причини виник
нення радянсько-фінляндської війни, цілі сторін, хід розвитку конфлікту і його
вплив на міжнародне становите в Європі.
Наприкінці 30-х років у зв’язку з наростанням агресивних дій фашист
ської Німеччини, яка розв’язала другу світову війну, міжнародна об
становка, особливо в Європі, значно ускладнилася. За таких умов
Фінляндія, яка займала важливе стратегічне положення в Прибалтій
ському регіоні, почала привертати пильну увагу керівництва фашист
ського рейху. В свою чергу, стало очевидним, що правлячі кола пів
нічного сусіда нашої країни, виношуючи плани створення «Фінляндії
до Уралу», взяли курс на зближення з Німеччиною. «Тінь Гітлера», за
образним висловом У. К. Кекконена, поширювалася і на Фінляндію
Все це викликало занепокоєння радянського керівництва за без
пеку північних кордонів СРСР. Безумовно, сама по собі Фінляндія не
становила значної небезпеки для Радянського Союзу. Однак історич
ний досвід свідчив про те, що її збройні сили і, особливо, спільний
кордон з СРСР довжиною 1400 км (7з всього західного кордону на
шої країни) за певних умов могли бути використані в антирадянськмх
цілях однією з великих держав або ворожою коаліцією. Причому
особлива небезпека виникла для найбільшого політичного і військово-
економічного центру країни — Ленінграда: сухопутний кордон прохо
див від нього на відстані артилерійського пострілу, а підходи з боку
моря були недостатньо захищені.
Таку невиправдану близькість міста до кордону визнавали й чле
ни уряду Фінляндії, в тому числі маршал Г. Маннергейм. «Коли Ви
борзький округ, ще в 1811 р. був приєднаний царським урядом до Фін
ляндії,— писав він у мемуарах,— то багато хто дотримувався тієї точки
зору, що кордон пролягає дуже близько до міста на Неві. Цієї думки
дотримувався державний секретар граф Ребіндер, а також мій прадід
державний радник К. Є. Маннергейм» 1 2.
Навесні 1938 р., коли Німеччина силою приєднала до себе Авст
рію, Радянський уряд звернувся до Фінляндії з пропозицією розпоча
ти переговори про вжиття заходів, які б забезпечили безпеку північно-
західних кордонів СРСР. Однак у Фінляндії не виявили інтересу до
встановлення добросусідських відносин з СРСР. Навпаки, народний
комісар закордонних справ СРСР М. М. Литвинов був змушений при
вернути увагу посланника Фінляндії в Москві Ір’є-Коскінена до того,,
що «в жодній країні преса не веде так систематично ворожої нам кампа
24 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1
Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр.
нії, як у Фінляндії. У жодній сусідній країні не ведеться така відкрита
пропаганда за напад на СРСР і відторгнення його території, як у Фін
ляндії» 3. До того ж історичний досвід свідчив про те, що німецькі
мілітаристи вже використовували в 1918 р. територію Фінляндії в анти-
радянських цілях.
3 Документи внешней политики СССР.— М.. 1973.— Т. 18.— С. 143.
4Мерецков К. А. На службе народа : Страйкам воспоминаний.— М., 1970.—
С. 178.
5 Nazi-Soviet Relationship 1939—1941; Documents from the Archives of the
German Foreign Office.— Greenwood Press, 1976.— P. 123.
6 Revue Internationale d’Historie Militiare.— № 62. — Helsinki, 1985.— P. 117.
Тим часом загроза виникнення нової світової війни швидко наро
стала. Генеральний штаб РСЧА і командування ЯВО, як показує
аналіз документів, і після підписання радянсько-німецького договору
1939 р. продовжували вважати фашистську Німеччину основним про
тивником, особливо після виходу вермахту внаслідок завершення
польської кампанії до західних кордонів СРСР. Спроби ж Радянсько
го уряду знайти шляхи розв’язання проблеми забезпечення спільно з
Фінляндією безпеки Ленінграда, як і раніше, не зустрічали в Хельсін-
кі підтримки. В ході переговорів представники нашої країни висува
ли різні варіанти урегулювання згаданого питання — укладення між
обома країнами договору про взаємну допомогу в обороні Фінської
затоки, прийняття Фінляндією зобов’язання чинити опір агресії Німеч
чини, перенесення на 70 км кордону від Ленінграда, обмін територі
ями, створення на півострові Хапко або на сусідніх з ним островах
радянської військової бази, обопільне роззброєння укріплених районів
на кордоні тощо. Однак фінська сторона не виявляла зацікавленості
в пошуку компромісних рішень.
Тому радянське керівництво вже в середині 1939 р. не виключало
можливості зриву переговорів і воєнного зіткнення з Фінляндією.
Наприкінці червня 1939 р. генералу К. О. Мерецкову було доручено
скласти докладну записку про вжиття необхідних заходів на випа
док нападу з території Фінляндії. З цією метою рекомендувалося
«контрудар здійснити в максимально стислі строки»4.
Щоб підкреслити велику заінтересованість радянського керівниц
тва в забезпеченні безпеки Ленінграда, 12 жовтня 1939 р. у перегово
рах з фінляндською делегацією, очолюваною 10. Паасіківі — послан
ником у Швеції, взяли участь Генеральний секретар ЦК ВКП(б)
Й. В. Сталін і Голова Ради Народних Комісарів, народний комісар
закордонних справ В. М. Молотов. За надзвичайно важливу для обо
рони Ленінграда прикордонну смугу Радянський уряд погоджувався
віддати Фінляндії вдвічі більшу територію в Карелії.
Характерно, що переговори, хоч вони й мали суто конфіденціаль-
ний характер, проходили в обстановці прямого втручання західних
держав і прихованого — фашистської Німеччини5. Міністр закордон
них справ Фінляндії Е. Еркко регулярно інформував про їх хід німець
кого посланника в Хельсінкі В. Блюхера. Таким чином, спрямованість
застережних заходів, які СРСР висував проти можливого нападу фа
шистської Німеччини, одразу ставала відомою в Берліні: було очевид
но, що фінське керівництво дивилося на Радянський Союз як на «єди
ного вірогідного противника»6, в боротьбі з яким планувалося спира
тися як на західні держави, так і на фашистський рейх. Тому не ви
падково в червні 1939 р. у Фінляндію прибув головнокомандуючий
англійської армії генерал У. Кірк, який здійснив інспекційну поїздку
на Карельський перешийок і схвалив відмову фінських правлячих кіл
від співробітництва з СРСР у питаннях безпеки.
Через два тижні Фінляндію відвідав начальник генерального шта
бу сухопутних військ Німеччини генерал Ф. Гальдер, який також
одразу побував на Карельському перешийку, де ознайомився з укріп
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, № 1 25
A. M. Носков
леннями, що споруджувалися поблизу радянського кордону. Потім
він поїхав у Лапландію — стратегічно важливий район Заполяр’я.
Стало зрозумілим, що представника вермахту цікавили ленінградський
і мурманський напрямки, які особливо непокоїли радянське коман
дування.
Однак було б спрощенням пояснювати негативне ставлення Хель-
сінкі до СРСР лише класовими мотивами, намаганням правлячих кіл
Фінляндії до співробітництва з агресивними антирадянськими силами
в тому тривожному 1939 р., коли ще не завершився процес розмежу
вання сил перед основними подіями другої світової війни, коли між
державні відносини піддавалися докорінній лом ці, а в колах світової
громадськості панували невпевненість, взаємна підозрілість і недо
вір’я. Цей дух взаємного недовір’я незримо був присутній і за столом
радянсько-фінляндських переговорів. Занепокоєність фінської сторони
можливістю втрати суверенітету країни особливо посилилася після
вступу радянських військ у вересні 1939 р. у Польщу та Естонію, а в
жовтні — в Латвію і Литву. В Хельсінкі й на Заході вважали, що
«Росія настільки далеко просунулася вглиб Балтики, що баланс сил
тут виявився порушений»1.
7 Nazi-Soviet Relations 1939—1941.— Р. 121.
8 ЦДАРА, ch. 33987, on. З, спр. 1240, арк. 18.
9 Там же. арк. 19.
10 Там же, спр. 1144, арк. 11.
11 Coox A. D. Homanhan. Japan against Russia 1939.— Stanford, 1985.—
Vol. 1.— P. 85.
12 Барьішников H. И., Барьішников В. И. Финляндия во второй миро-
вой войне.— Л., 1985.— С. 18.
’’Heiskanen R. The Effect of Finnish Military Intelligence Information and
Велику тривогу правлячих кіл Фінляндії викликало підписання
Радянським Союзом договору про взаємодопомогу з Естонією. Його
розцінили як «акт втрати самостійності Естонії»7 8. «Під впливом зов
нішньої сили і під тиском вояччини,— повідомляв 11 жовтня секретар
радянського військового аташе у Фінляндії Васильєв,— уряд зайняв у
зв’язку з укладенням договору про взаємодопомогу з Естонією недружню
позицію щодо СРСР. Цією зовнішньою силою не виключено є Німеч
чина. В договорі про дружбу з Німеччиною в потенції розділ Фінлян
дії між СРСР і Німеччиною — так думають фінни про радянсько-
німецький договір» 9.
Значний вплив на атмосферу у взаємовідносинах сторін справля
ло внутріполітичне становище в Радянському Союзі, де з другої по
ловини 30-х років проводилися масові репресії. У зарубіжної громад
ськості, особливо прикордонних з СРСР країн, створювалося уявлен
ня, нібито «режим Сталіна» похитнувся, «міжнародне значення СРСР
ослаблене» 10 11. «Розстріл маршала М. М. Тухачевського та інших пред
ставників вищого радянського командування настільки ослабив руську
армію, що їй загрожують повний розвал і деморалізація» На осно
ві цього найбільш екстремістські і впливові діячі в правлячій верхівці
Фінляндії дійшли висновку, що, спираючись на допомогу і підтримку
інших імперіалістичних держав, «Фінляндія зможе успішно воювати
проти СРСР» 12.
28 жовтня 1939 р. фінські розвідувальні органи передали керів
ництву країни документ з оцінкою стану і перспектив радянсько-фін
ляндських відносин. Вони вважали, що «вірогідність війни дуже вели
ка», однак «здатність вищого радянського командування виконувати
свої обов’язки в умовах сучасної війни викликає сумнів». Тому «в су
часний момент Червона Армія не готова до дій. Навряд чи вона всту
пить у бій навіть з більш слабким противником». Звідси робився вис
новок про те, що «його (тобто СРСР.— А. Н.) вимоги (про зміцнен
ня безпеки Ленінграда.— А. Н.) залишалися на папері»13. В зв’язку
26 ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, AS 1
Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр.
з цим фінський уряд у ході переговорів вирішив зайняти більш жорст
ку позицію щодо Радянського Союзу. В записці В. Таннеру, включе
ному до складу фінської делегації, Еркко 31 жовтня писав: «Усі ве
ликі держави без винятку застерігають нас. Нам треба стояти непо
хитно. Я знаю, що ти зробиш так, але чи зможе П. (Паасіківі.—
А. Н.)» 14. Через тиждень Еркко без відома парламенту дав вказівку
делегації припинити переговори, цинічно зауваживши при цьому, що
у нас є «важливіші справи» 15.
Evaluations an World War Two decision-making in Finland // International Colloquy
on Military History.— Helsinki. 1988.— P. 9.
14 Барншников H. И., Барніпников В. И. Указ. соч.— С. 19.
15 Там же.
16 Mannerheim G. Erinnerungen.— S. 334.
17 ЦДАРА, ф. 37977, on. 4 с, спр. 366, арк. 130.
18 Там же, арк. 134.
Тим часом занепокоєння радянського військово-політичного ке
рівництва за безпеку північного флангу країни мало вагомі підстави:
одразу після завершення польської кампанії гітлерівське командуван
ня розпочало підготовку операції «Норд» — окупації Данії і Норвегії
з тим, щоб захопити в Північній Європі стратегічні плацдарми.
Напруженість у радянсько-фінляндських відносинах в умовах дру
гої світової війни, що вже розпочалася, викликала інтенсивні військо
ві приготування поблизу кордону сусідніх країн. Карельський пере
шийок став перетворюватися на військовий плацдарм, де зосереджу
валися великі угруповання. З фінської сторони широким фронтом
велися розпочаті ще в 1927 р. роботи по спорудженню трисмугової
системи укріплень, згодом названої «лінією Маннергейма». На її бу
дівництво направлялися десятки тисяч чоловік, у тому числі студенти
і члени різних воєнізованих організацій. Ця лінія пролягла від Фін
ської затоки до Ладозького озера. До системи укріплень входили 67
залізобетонних дотів і 606 дзотів, з’єднаних ходами сполучення з 800
підземними укриттями і казематами, а також іншими спорудами. Під
ступи до довгочасних укриттів прикривали протитанкові перешкоди і
330-кілометрові дротяні загородження. Розрахунок робився на те, що
ці укріплення сковуватимуть у ході бойових дій радянські війська на
тривалий час до приходу допомоги із Заходу.
Восени 1939 р. в Фінляндії розпочалися найбільші в історії краї
ни маневри, що набули характеру безпосередньої підготовки до війни.
В них взяли участь майже вся регулярна армія, частина резервістів і
воєнізована шюцкорівська організація. На вчення були запрошені вій
ськові і дипломати всіх країн, крім Радянського Союзу. «Ці вчення,
які розпочалися 14 жовтня,— згадував пізніше Маннергейм,— сприяли
загальній мобілізації в прихованій формі. Прикордонні райони були
звільнені від цивільного населення, а мешканці міст, що перебували
в зоні небезпеки, частково евакуювалися» 16.
Приблизно таке саме становище було й на іншому боці кордону:
перед командуванням ЛВО ставилося завдання «повного звільнення
Карельської прикордонної ділянки від цивільного населення», для
чого «протягом 1939—1940 рр. потрібно було виселити ще 3572 госпо
дарства» 17. Народний комісар оборони К. Є. Ворошилов, який у сере
дині 1939 р. побував на Карельському перешийку, наказав: «Встано
вити види тривог і що *по ним роблять війська», скласти «план ева
куації дітей і дружин начальства з початком війни з укріплених райо
нів (прикордонна смуга). Збудувати сховища для сімей», розробити
«інструкцію, як виходити в район прикриття за бойовою тривогою»
тощо 18.
Радянсько-фінляндські відносини продовжували погіршуватися,
і уряд СРСР поряд з переговорами став готувати і воєнний варіант
розв’язання конфлікту, що затягнувся. 24 жовтня команду
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1 27
A. M. Носков
ючий Ленінградським військовим округом командарм 2 рангу
К. О. Мерецков представив наркому оборони К. Є. Ворошилову «План
операції проти Фінляндії», в основу якого було покладено такі пропо
зиції: війська округу під прикриттям Червонопрапорного Балтійського
і Північного флотів мали одночасно вступити на територію Фінлян
дії на Карельському перешийку, Відліцькому, Мурманському, Канда-
лакшському, Кемьському і Ребольському напрямках з «метою розтяг
нути угруповання сил противника і у взаємодії з авіацією завдати
вирішальну поразку фінській армії». Основні сили військ з Відліцько-
го напрямку і з Карельського перешийка «громлять основне угрупо
вання фінської армії в районі Сотовала, Вііпурі і Кякасальмі (Кек-
сгольм)» 19.
19 Там же, ф. 25888, он. 14, спр. 2, арк. 1, 4.
20 Heiskanen R. Op. cit.— Р. 6.
21 ЦДАРА, ф. 33987, оп. З, спр. 1236, арк. 265—267.
22 Heiskanen R. Op. cit.— Р. 5.
23 ЦДАРА, ф. 33987, оп. З, спр. 1240, арк. 117; Правда.—1939.—27, 29 нояб.
24 ЦДАРА, ф. 33987, оп. З, спр. 1240, арк. 119.
Радянське командування швидко почало перекидати війська до
кордонів Фінляндії. Передана в розпорядження Ленінградського окру
гу 7-ма армія в складі 19-го і 50-го стрілецьких корпусів зайняла по
зиції на північ від Ленінграда, передислокована з Прибалтики 8-ма
армія і новостворена 9-та армія розмістилися в західній частині Каре
лії, а Мурманська армійська група, перетворена після посилення її
деякими з’єднаннями і частинами на 14-ту армію, підійшла до кордону
в Заполяр’ї.
Таким чином, ставлячи завдання «розтягнути угруповання сил
противника», радянське командування розпорошувало свої сили і за
соби по багатьох напрямах, більшість з яких були безперспективними
в плані досягнення кінцевих цілей і не пристосовані для дій великих
з’єднань.
Поблизу південних кордонів Фінляндії і в Карелії відбувалася
інтенсивна передислокація військ. Між 21 жовтня і 26 листопада Бал
тійський Червонопрапорний флот, за даними фінської розвідки, «про
вів чотири вчення підводних лодок і торпедних катерів і в листопа
ді— п’ять маневрів з участю крейсерів або лінійних кораблів»20.
В умовах зростання напруженості з обох сторін почастішали ви
падки порушення повітряних кордонів. Так, за даними заступника нар
кома внутрішніх справ Масленникова, протягом липня — серпня фін
ські літаки порушували радянський кордон «на ділянці Верко-Ламбі
№ 73 Ребальського прикордонного загону. Заглибившись у наш тил
до с. Ліндери, що в 15 км від кордону, змінили курс на захід у бік
Фінляндії»21. Тільки в серпні про такі порушення радянські прикор
донники доповідали кілька разів. У свою чергу, за твердженням фін
ської сторони, протягом двох передвоєнних місяців радянські літаки
порушували повітряний простір Фінляндії 52 рази22.
У ноті Радянського уряду уряду Фінляндії від 26 листопада зазна
чалося, що в цей день фінська артилерія обстріляла радянську тери
торію біля с. Майніла, що привело до людських жертв. У зв’язку з
цим пропонувалося відвести фінські війська від кордону на 25—ЗО км.
У ноті, одержаній того ж дня з Хельсінкі, містилося твердження,
нібито «згадувані постріли були зроблені... з радянської прикордонної
сторони», висловлювалася готовність «розпочати переговори з питання
про обопільне відведення військ на відому відстань від кордону» 23.
За таких умов радянські війська опинилися б у передмістях Ленінгра
да, що зовсім не посилювало його безпеки. В ноті уряду Фінляндії
також містилася пропозиція доручити прикордонним комісарам обох
сторін на Карельському перешийку «спільно провести розслідування
з приводу такого інциденту» 24.
28 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1
Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр.
Радянське керівництво дійшло висновку, що в Хельсінкі не хо
чуть розв’язувати конфлікт політичними засобами, тобто шляхом пе
реговорів, що суперечило «вимогам пакту про ненапад», укладеного
в 1932 р. між Фінляндією і СРСР, і робляться спроби й «надалі три
мати Ленінград під загрозою»25.
25 Впешняя политика СССР : Сб. документов.— М . 1946.— Т. 4.— С. 465.
Аналіз документів дає підстави припускати, що Сталін та його
найближче оточення тривалий час сподівалися досягти компромісу
шляхом переговорів. Перші начерки «воєнної альтернативи» з’явили
ся в середині 1939 р., ще до підписання радянсько-німецького пакту, і
чітко намітилися наприкінці жовтня — на початку листопада, коли, на
думку Москви, всі можливості для ведення переговорів були вичер
пані, і Сталін сказав: «Нам доведеться воювати з Фінляндією».
Таке запізніле рішення про застосування сили призвело до нечу-
ваної поспішності при концентрації і розгортанні сил та засобів для
«операції проти Фінляндії». Війська і оперативні напрямки були прак
тично не готові для ведення бойових дій на надзвичайно складному
північноєвропейському театрі, та ще й в умовах суворої зими.
Однак тут виникає суперечність: якщо Сталін прийняв рішення
воювати наприкінці жовтня, то як тоді розцінювати інцидент з арти
лерійським обстрілом радянських військ поблизу с. Майніла, що мав
місце через місяць? Що це: привід почати війну?
У ноті уряду Фінляндії заперечувалася причетність фінських
військ до обстрілу с. Майніла, що спричинив загибель і поранення
кількох радянських військовослужбовців. При цьому він посилався на
результати розслідування, проведеного прикордонниками, і висловив
припущення, що «йдеться про нещасний випадок під час навчальних
вправ, що мали місце на радянській стороні». Відповідно до радян
сько-фінляндської Конвенції про прикордонні комісари від 1928 р.
уряд Фінляндії запропонував створити спільну комісію для розсліду
вання даного інциденту. Проте Кремль відхилив цю пропозицію.
Досі залишається невідомим, хто здійснив обстріл, який багато
радянських і зарубіжних істориків вважають детонатором радянсько-
фінляндської війни. Однак останні схиляються до думки, що він був
спровокований Сталіним і Молотовим, тому вони відмовилися від роз
слідування. Якщо припустити, що це твердження відповідає дійсності,
то незрозуміло, чому як привід для розв’язання воєнних дій у жовтні
не було використано жоден прикордонний конфлікт (їх виникло кіль
ка). Якщо ж пояснювати місячну паузу з часу прийняття рішення про
вступ у війну до її початку необхідністю концентрації військ, бойової
техніки, матеріальних засобів тощо, то чим обгрунтувати триденну
паузу після майнільського інциденту. Навіщо було втрачати три дні —
27, 28 і 29 листопада — на чекання відповіді фінської сторони і надси
лання нових нот про денонсацію договору про ненапад і розрив дип
ломатичних відносин, якщо наперед все було вирішено? Адже внаслі
док цього було втрачено фактор раптовості, який у військовій справі
має велике значення. Якщо вважати, що вищезгаданий обстріл здійс
нений за вказівкою Москви, щоб розпочати війну, то чому її не поча
ли одразу, тобто 26 листопада? Тут знову кінці з кінцями не схо
дяться.
Можливо, майнільські постріли — це не детонатор, а сигнал три
воги, що закликав до негайного виходу з тупика. Таке припущення
підтверджує доповідна записка повпреда СРСР у Хельсінкі В. К. Де-
ревянського В. М. Молотову від 17 листопада. У ній в дусі молотов-
ських методів дипломатії міститься рекомендація вжити заходів до
того, щоб справити тиск на фіннів з метою змусити їх зробити певні
поступки: створити вкрай напружене становище на кордоні, розпочати
відповідну кампанію в радянській пресі, організувати мітинги і демон
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, № 1 29
A. M. Носков
страції трудящих СРСР під антифінляндськими гаслами. Його пропо
зиції негайно стали втілювати в життя.
Все це свідчило про те, що в Москві становище вважали критич
ним: фашистський вермахт вже зайняв позиції поблизу кордонів
СРСР у центрі Європи, а на одному з найважливіших напрямів — у
Балтійському регіоні і в цілому на північноєвропейському театрі воєн
них дій продовжував залишатися незахищеним стратегічно важливий
приморський фланг, який неодноразово використовувався в антирадян-
ських цілях.
Однак у Хельсінкі не усвідомили небувалої напруженості в ра
дянсько-фінляндських відносинах і продовжували ігнорувати життєво
важливі національні інтереси свого східного сусіда. В той час міністр
закордонних справ Фінляндії Еркко заявив на засіданні кабінету мініс
трів: «Я вважаю, що навіть у такій обстановці Росія не піде на нас вій
ною». А Ю. Паасіківі, який їхав у Москву на переговори, він рекомен
дував: «Забудь, що Росія — велика держава» 26.
26 Upton A. Finland 1939—1940.— London, 1974.— Р. 33.
27 Архів зовнішньої політики, ф. 0135, оп. 22. II. 145, спр. 4, арк. 18—19.
28 Там же, арк. 15—19.
Про загострення радянсько-фінляндських відносин в останніх чис
лах листопада свідчив щоденниковий запис заступника наркома за
кордонних справ В. П. Потьомкіна. 29 листопада фінський посланник
у Москві Ір’є-Коскінен був викликаний у Народний комісаріат закор
донних справ для вручення йому ноти про розрив дипломатичних від
носин. Прочитавши текст ноти, він запитав: «Це розрив?» Після пози
тивної відповіді В. П. Потьомкіна посланник заявив, що 29 листопада
близько 16 години він одержав з Хельсінкі ноту, що містила повідом
лення про згоду фінляндського уряду на пропозицію СРСР щодо «від
ведення фінських військ від лінії кордону». На запитання В. П. По
тьомкіна, чому нота не була передана в НКЗС, Ір’є-Коскінен відповів,
що «одночасно з нотою ним було одержано з Хельсінкі вказівку — по
чекати додаткових інструкцій, які мають бути сьогодні надіслані у ви
гляді зашифрованої телеграми... В цей момент,— писав В. П. Потьом-
кін,— зателефонували з фінляндської місії; після розмови фінлянд
ський посланник повідомив, що обіцяна шифротелеграма вже прибу
ла, і він дав вказівку негайно її розшифрувати. Посланник запитав
мене, чи можемо ми сьогодні одержати від нього ноту фінляндського
уряду? Я відповів, що, на мою думку, вручена посланнику нота В. М.
Молотова вичерпує всі питання, які стояли між Радянським урядом
і теперішнім урядом Фінляндії»27.
У ноті, яку Ір’є-Коскінен все ж передав у НКЗС, вказувалося, що,
враховуючи занепокоєність радянської сторони безпекою Ленінграда,
фінляндський уряд готовий домовитися про відведення своїх військ
«на таку відстань від Ленінграда, при якій не можна було б говорити,
що вони загрожують безпеці цього міста»28.
Безперечно, Москва не була впевнена в тому, що в тодішній кри
тичній обстановці поблизу радянських кордонів у Хельсінкі знову не
застосують тактику зволікань. І все ж шанс урегулювання конфлікту
політичними засобами був утрачений, на цей раз Москвою, яка зроби
ла ставку на збройну силу.
Одержано 31.08.89. (Закінчення буде)
В статье на основе архивньїх источников и иностранной литературьі показано при
чина возникновения советско-фииляндской войнн, цели сторон, ход развития кон-
фликта и его ізлияние на международное положение в Европе.
ЗО ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210216 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T21:24:46Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Носков, А.М. 2025-12-03T19:15:56Z 1990 Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. / А.М. Носков // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 24–30. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210216 У статті на основі архівних джерел та іноземної літератури показано причини виникнення радянсько-фінляндської війни, цілі сторін, хід розвитку конфлікту і його вплив на міжнародне становище в Європі. В статье на основе архивных источников и иностранной литературы показано причины возникновения советско-фииляндской войны, цели сторон, ход развития конфликта и его влияние на международное положение в Европе. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. Советско-финляндская война 1939—1940 гг. Article published earlier |
| spellingShingle | Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. Носков, А.М. Статті |
| title | Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. |
| title_alt | Советско-финляндская война 1939—1940 гг. |
| title_full | Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. |
| title_fullStr | Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. |
| title_full_unstemmed | Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. |
| title_short | Радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. |
| title_sort | радянсько-фінляндська війна 1939—1940 рр. |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210216 |
| work_keys_str_mv | AT noskovam radânsʹkofínlândsʹkavíina19391940rr AT noskovam sovetskofinlândskaâvoina19391940gg |