П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас
Рецензія на видання: П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас. Торонто; Буффало; Лондон, 1985—1986.— 24 карти.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1990 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210276 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас / Т.А. Балабушевич, О.Є. Маркова // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 151–153. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860175441394925568 |
|---|---|
| author | Балабушевич, Т.А. Маркова, О.Є. |
| author_facet | Балабушевич, Т.А. Маркова, О.Є. |
| citation_txt | П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас / Т.А. Балабушевич, О.Є. Маркова // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 151–153. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Рецензія на видання: П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас. Торонто; Буффало; Лондон, 1985—1986.— 24 карти.
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:24:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
Критика та бібліографія
революції формувала базу, необхідну для
організації об’єднаного фронту демократич
них і національно-патріотичних сил. Цей
процес не завершився із створенням На
ціонального вітчизняного фронту. Разом з
тим не можна погодитися з твердженням
автора, що поява останнього дійсно спри
яла консолідації всіх сил народу для бо
ротьби за здійснення завдань національно-
демократичного розвитку, патріотичного ви
ховання населення тощо.
Відзначаючи позитивні особливості дано
го видання, хотілося б висловити його ав
торському колективу деякі зауваження і
побажання. Оскільки в ряді статей йдеть
ся про напрямки та етапи соціально-еко
номічного й політичного розвитку Туреччи
ни, Саудівської Аравії, Кувейту, Об’єдна
них Арабських еміратів, Бахрейну, Катару,
що дедалі більше набувають рис «нових
індустріальних країн» у регіоні Близько
го Сходу, слід було б докладніше охарак
теризувати цей феномен, показати причи
ни, джерело та типологію його виникнення
та поширення. При розгляді шляхів близь
косхідного врегулювання, запропонованих
сторонами, що протистоять один одному
у конфлікті, варто було б більшу увагу
приділити підходам СРСР у дусі нового
політичного мислення, які базуються на
таких принципах, як свобода вибору, на
ціональне примирення, баланс інтересів,
конструктивний діалог, розумний компро
міс тощо. Потребує переосмислення понят
тя «держави соціалістичної орієнтації».
Адже правомірність вибору цієї орієнтації
зовсім не означає автоматичного подолан
ня труднощів об’єктивного та суб’єктивного
характеру, які виникають.
Без сумніву, рецензована праця привер
не увагу не тільки фахівців і пропаган
дистів, викладачів вузів і студентів, а й
тих, хто цікавиться історією Близького
Сходу. В ній з позицій нового політичного
мислення охарактеризований досить склад
ний комплекс соціально-економічних та по
літичних проблем, які безпосереднім чином
впливають на ситуацію не лише в окремих
державах чи регіоні в цілому, а й на за
гальний стан справ на міжнародній арені.
І. М. ХВОРОСТЯНИЙ (Київ)
Р. R. М a g о с s і. І /
Ukraine: A Historical Atlas. /
G. F. Matthews, cartographer.
Toronto; Buffalo; London, 1985—1986.— 24
maps.
П. P. Магочі.
Україна: Історичний атлас.
Торонто; Буффало; Лондон, 1985—1986.—
24 карти.
Видання історичного атласу України,
підготовленого П. Магочі, свідчить, як за
значає в передмові сам автор, про зростан
ня на американському континенті інтересу
до вивчення минулого українського народу.
В деяких університетах там читаються кур
си української історії, мови і літератури, а
в Гарвардському, Альбертському та То-
ронтському — створено кафедрц з україн
ської проблематики. В середніх навчальних
закладах у західній частині Канади курси
з української мови й культури вводяться
до навчальних програм. Зрозуміло, що при
цьому виникає потреба у підручниках, по
сібниках та інших навчальних матеріалах
для англомовних студентів. Спробою під
готувати такий посібник і є рецензований
атлас. В ньому представлено 24 карти, при
свячені природним умовам та історії Ук
раїни з кіммерійського часу і аж до сьо
годення. Автор намагається представити
Україну в двох аспектах — показати змі
ни в політичному підпорядкуванні україн
ських земель у різні хронологічні епохи, а
також зміни в етнічній території. Картам
передує стисла передмова, де автор мав на
меті уточнити вживання термінів «Русь» та
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1
«Україна». Однак уже тут він припустився
помилки, вказавши, що останній почав
вживатися тільки з XVI ст., тоді як у ра
дянській літературі давно доведено, що він
був поширений уже в XIV ст., а, на думку
деяких дослідників, — навіть з XII ст.
Для кращого сприйняття історичного
матеріалу в більшості випадків упродовж
цілого атласу збережено одні й ті ж кольо
ри та картографічні позначки. В цілому в
ньому показано головні зміни політичних
та адміністративних кордонів, але подеко
ли відбито деякі події господарського й
культурного розвитку краю.
Назви населених пунктів в атласі пода
ються мовами країн, до яких вони нале
жать тепер. Так, українські форми вжи
ваються для населених пунктів у межах
УРСР, але Перемишль, наприклад, подано
як «Пшемисль», оскільки нині він знахо
диться в межах Польщі.
До атласу додано покажчик у вигляді
карти, де на сітці координат зведено всі
географічні назви. Це допомагає знаходити
їх на тематичних картах. Історичний ко
ментар до кожної карти доповнює подану
на ній інформацію, і, таким чином, в ат
ласі вміщено досить широкі відомості про
історію українських земель з найдавніших
часів.
Щоправда, трактування деяких питань
викликає заперечення. Так, першою цивілі
зацією на українських землях, на думку
П. Магочі, була кіммерійська, пізніше —
скіфська та грецька на Північному При
чорномор’ї. Чомусь зовсім ігноруються не
лише палеолітична епоха, а й увесь мід
ний вік та епоха бронзи, в тому числі ві
дома цілому світові трипільська культура.
Дивно і те, що відлік історії починається
з показу не автохтонного, а прийшлого
151
Критика та бібліографія
населення. Однак і подана інформація не
повна — на карті ніяк не показано згаду
ваних у тексті сарматів, а також грецькі
колонії Калос-Лімен. Мірмекій, Німфей,
Істрію, Ілурат. Цікавою за змістом є
карта «Східна Європа 250—800 р. н. є ».
Однак побудовано її за принципом показу
подій на початок визначеного періоду. На
ній не показано території, які займали по
лабські і поморські слов’яни. На думку
авторів карти, слов’янського населення не
було там, де в наступному столітті виник
Новгород. Значно меншою, ніж як це відо
мо із сучасних досліджень, показано сло
в’янську територію на Сході, що сягала
верхів’я Волги і доходила до Оки. Не по
казано на карті й територію ільменських
слов’ян, кривичів, полочан, а також захід
них слов’ян — лютичів, поморян та віс-
лян. І вже зовсім відмовлено в існуванні
південним слов’янам.
Наступна, п’ята карта вже показує роз
міщення слов'янських племен, але автори
коментарів виводять еволюцію їх не з
розвитку продуктивних сил, а з впливу і
захисту Хозарського каганату. Навіть Ки
їв — центр полян П. Магочі вважає на
самперед хозарським торговельним фор
постом.
Окремі історичні події в коментарях ви
кладаються вже й зовсім за норманською
теорією. Так, П. Магочі пише, що поява
варягів привела до поступового об'єднан
ня східних слов’ян і виникнення початко
вої державної структури.
Цікаву інформацію можна почерпнути з
карти «Торговельні шляхи середньовічної
Європи». Однак у коментарях до неї По
лоцьк, Смоленськ і навіть Київ названо
лише варязькими форпостами.
Карта «Київська Русь у XI ст.» де в
чому не узгоджена з попередніми. Тут по
казано територію Київської Русі близько
750 р., тоді як на карті «Східні слов’яни в
IX ст.» про це немає і згадки. Є й певні
неточності. Зокрема в XI ст. Галичина-
Волинь не становили єдиного князівства
так само, як і Ростово-Суздальська земля.
Це — пізніші утворення. Міст на той час
було відомо значно більше. Варто, було б
вказати й неслов’янські землі, що входили
до складу Київської Русі.
Не позбавлена неточностей і карта «Пів
денна Русь близько 1250 р.». Чомусь назву
«Київська Русь», яка вже на той час роз
палася, позначено в районі Полоцька і
Новгорода-Сіверського. Володимнро-Суз-
дальське та Муромсько-Рязанське князів
ства об'єдналися пізніше 1250 р.
Викликає подив, що торговельні шляхи
подано лише для найдавніших періодів, і
вже з 1400 р. їх кількість дедалі змен
шується. Так, на карті «Українські землі
близько 1400 р.» не показано ніяких шля
хів між Черніговом, Стародубом, Новго-
родом-Сіверським та Москвою. Немає
шляхів і на південь від Чернігова. Тобто,
як і зазначено в легенді до карти, монго-
ло-італійські шляхи подано за відомостями
італійського мандрівника Плано Карпіні,
хоча їх, безумовно, слід було б доповнити
іншими, наявними в літературі даними. Да
ту останнього походу Вітовта вказано не
точно. Він завершився не в 1392 р., а у
1397—1398 рр. Можна було б показати
значно більше венеціанських та генуезьких
колоній в Криму й на Кавказі.
Великим недоліком усього атласу, в то
му числі й карти, присвяченої українським
землям після 1569 р., є показ дуже обме
женої кількості міст, дібраних незрозуміло
за яким принципом. В результаті з видан
ня зник такий важливий показник розвит
ку, як ступінь заселення території в різні
історичні епохи. Є й прикрі помилки в наз
вах населених пунктів. Острог, наприклад,
завжди був Острогом і ніколи не писався
«Остріг». Варто було б хоча б кольором
відокремити територію Османської імперії
від її вассалів, зокрема, від Кримського
ханства. Дуже умовно показано кордони
на Сході, зокрема, не помічено, що Лю-
бецький повіт на середину XVI ст. знову
відійшов до Польщі. І, що найприкріше, на
цій карті взагалі немає шляхів.
Цікавою вийшла карта «Запоріжжя». Од
нак на ній не показано місця розташування
всіх січей, як годилося б, якщо вже ство
рюється спеціальна карта, а також запо
різькі паланки.
Важливим для періоду після Люблін
ської унії є питання про поширення різних
конфесій на Україні. Проте на карті, при
свяченій цій проблемі, не вказано чомусь
кордонів Київської діоцезії, а серед важ
ливих монастирів відсутні Густинський
та Мгарський, що були важливими
центрами переписування книг і мали вели
кі книгозбірні. Дещо незвично звучить наз
ва карти «Козацька держава після 1699 р»,
створеної, очевидно, переважно за мате
ріалами праць І. П. Крип’якевича, хоча в
списку використаних джерел вони не за
значені. Формування державності на ук
раїнських землях в той період справді від
бувалося. Однак викликає подив той
факт, що, яскраво виділивши кольором
територію полків у Білорусії та Поліссі,
автори дуже скоротили її на Поділлі та
Волині, тоді як відомо, що існував, хоч і
в стадії формування, Волинський полк, а в
1657—1658 рр. заново було розпочато фор
мування Подільського, межа якого йшла
на Межибіж, Бар, Зіньків, а від Молдав
ського кордону — на Студеницю, Мотилів,
Ямпіль, Рашків. Полковий устрій на Пра
вобережжі проіснував аж до 1713 р. Це
відіграло велику роль у визвольній бороть
бі під проводом О. Палія. Отже, і на
цій карті варто було б представити його
ширше.
Деяких помилок припустилися автори і в
показі українських земель після Андрусів-
ського перемир’я 1667 р. Так, за цією уго
дою до Росії на правому березі відходив
лише Київ з округом в одну милю, а За
поріжжя оголошувалося кондомінімумом
під владою і Росії, і Польщі. Що ж до
територіального клину від Києва в напря
мі на Васильків (Київська сотня Київсько
го полку), то він виник лише після укла
дення «Вічного миру» 1684 р.
До найбільш вдалих спроб авторів атла
су належить показ українських земель піс
ля 1750 р. Однак варто було подати хоча
б найбільші адміністративні центри, в тому
152 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № Г
Критика та бібліографія
числі Чернівці, які є на попередній етно
графічній карті.
У коментарях до наступної карти «Ро
сійська імперія в Європі» не зроблено на
віть натяку на неоднакову участь, яку взя
ли в поділах Польщі Росія, до якої
відійшли землі, що їх населення віками бо
ролося за визволення з-під влади Польщі,
та Австрія і Пруссія, які захопили поль
ські й західноукраїнські землі.
Не позбавлені помилок і карти, що сто
суються кінця XIX—початку XX ст. Так, у
коментарях до карти «Національні мен
шості в XIX ст. на Україні» волинських че
хів, яких було чимало, віднесено, очевид
но, до німців за ознакою належності
до лютеранського віросповідання. В уся
кому разі у тексті про них немає і згад
ки, хоча на карті місця їх розселення по
казано.
Неправильно названо карту «Австро-
Угорська імперія», правильна назва — «Ав-
стро-Угорська монархія», або «Австро-
Угорщина», оскільки ця держава складала
ся з Австрійської імперії та Угорського ко
ролівства.
Безумовно, неправильно в коментарях до
карти «Українські землі 1914—1919» за
значено, що закарпатці вирішили приєдна
тися до Чехословаччини. Насправді це рі
шення прийняв плебісцит емігрантів у
СІНА, а потім збори в Ужгороді, що від
бувалися під охороною чеських легіонерів.
Затверджено цей факт Сен-Жерменською
угодою, що входила до Версальської систе
ми договорів.
В тому ж тексті неправильно розшифро
вано назву «УНР» як українська націо
нальна (а не народна) республіка.
Дуже цікавою за змістом є карта «Ук
раїнські землі в період другої світової вій
ни». На превеликий жаль, у радянській
картографії ніколи не показувалися окупа
ційні зони, на які було поділено Україну.
Однак ситуація в генерал-губернаторстві,
рейхскомісаріаті України та окупованій
Трансістрії досить відрізнялася, що позна
чилося й на становищі мирного населення,
і на умовах підпільної та партизанської
боротьби. Публікація карти, подібної до
підготовленої П. Магочі, мала б стати в
пригоді багатьом спеціалістам з історії
Великої Вітчизняної війни.
У коментарях до названої карти допуще
но помилку. «УПА» — це так звана «Укра
їнська повстанська армія», що діяла в Га
личині (бандерівці). Автор називає її «Ук
раїнською революійною армією». А ось на
Волині діяла так звана «Українська на
родно-революційна армія» — бульбаші. Це
різні угруповання.
В цілому, незважаючи на суттєві фактич
ні помилки, видання П. Магочі «Україна:
Історичний атлас», безумовно, становить
певний інтерес для істориків, хоч і створе
ний він на підставі інших методологічних
позицій.
Т. А. БАЛАБУШЕВИЧ (Київ),
О. Є. МАРКОВА (Київ)-
Одержано 29.09.88.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 1 18»
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210276 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T21:24:59Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Балабушевич, Т.А. Маркова, О.Є. 2025-12-04T16:25:25Z 1990 П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас / Т.А. Балабушевич, О.Є. Маркова // Український історичний журнал. — 1990. — № 1. — С. 151–153. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210276 Рецензія на видання: П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас. Торонто; Буффало; Лондон, 1985—1986.— 24 карти. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Критика та бібліографія П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас Article published earlier |
| spellingShingle | П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас Балабушевич, Т.А. Маркова, О.Є. Критика та бібліографія |
| title | П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас |
| title_full | П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас |
| title_fullStr | П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас |
| title_full_unstemmed | П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас |
| title_short | П. Р. Магочі. Україна: Історичний атлас |
| title_sort | п. р. магочі. україна: історичний атлас |
| topic | Критика та бібліографія |
| topic_facet | Критика та бібліографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210276 |
| work_keys_str_mv | AT balabuševičta prmagočíukraínaístoričniiatlas AT markovaoê prmagočíukraínaístoričniiatlas |