З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід
Висвітлюються основні етапи діяльності соціал-демократичних організацій України в умовах назрівання і проведення першої російської революції 1905—1907 рр. Освещаются основные этапы деятельности социал-демократических организаций Украины в условиях назревания и проведения первой российской революции....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1990 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210344 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід / П.М. Шморгун // Український історичний журнал. — 1990. — № 2. — С. 3–14. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859978693356552192 |
|---|---|
| author | Шморгун, П.М. |
| author_facet | Шморгун, П.М. |
| citation_txt | З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід / П.М. Шморгун // Український історичний журнал. — 1990. — № 2. — С. 3–14. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Висвітлюються основні етапи діяльності соціал-демократичних організацій України в умовах назрівання і проведення першої російської революції 1905—1907 рр.
Освещаются основные этапы деятельности социал-демократических организаций Украины в условиях назревания и проведения первой российской революции.
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:25:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
СТАТТІ
Матеріали до «Нарисів історії
Компартії України»
П. М. Шморгун (Київ)
З історії соціал-демократичних
організацій України напередодні
і в період першої російської революції
(1903—1907 рр.): новий підхід
Висвітлюються основні етапи діяльності соціал-демократичних організацій України в
умовах назрівання і проведення першої російської революції 1905—1907 рр.
В історії РСДРП і її місцевих організацій на Україні важливою
подією була буржуазно-демократична революція 1905—1907 рр. Вона
стала першим бойовим іспитом для марксистської партії російського
пролетаріату, серйозною перевіркою її стратегії і тактики, її вміння
творчо застосувати марксизм в умовах революції. «Досі револю
ція,— писав В. І. Ленін у листопаді 1905 р.,— виправдувала і
виправдала всі основні теоретичні положення марксизму, всі істотні
лозунги соціал-демократії. І революція виправдала також нашу,
соціал-демократичну роботу,., нашу надію і віру в істинну революцій
ність пролетаріату» 1.
1 Ленін В. І. Про реорганізацію партії // Повне зібр. творів.— Т. 12.— С. 80.
Революційно-визвольна боротьба трудящих України в 1905—19071
рр. проходила під вирішальним впливом соціал-демократичних, біль
шовицьких організацій, які були невід’ємною, складовою частиною
загальноросійської партії робітничого класу. Для висвітлення їх
багатогранної діяльності звернемо основну увагу на такі питання:
1. Розгортання боротьби більшовиків України проти меншовиків
після II з’їзду РСДРП.
2. Початок революції. Участь більшовицьких організацій України
у підготовці і проведенні III з’їзду РСДРП.
3. Більшовицькі організації в період піднесення революції.
4. В умовах спаду революції.
1. Після завершення роботи II з’їзду РСДРП перед більшовика
ми постало завдання зміцнити партію і підготувати її до вирішальних
битв проти самодержавства. Важливе значення для роз’яснення і
популяризації в масах цієї найближчої мети партії мало підготовлене
за ініціативою В. І . Леніна і випущене Центральним Комітетом
«Повідомлення про II з’їзд Російської соціал-демократичної робітни
чої партії».
Важливу роль у здійсненні рішень з’їзду відіграв новообраний
ЦК РСДРП, місцем перебування якого було обрано Київ, де про
живали члени ЦК Г. М. Кржижановський і Ф. В. Ленгнік. Незабаром
сюди приїхав третій член ЦК В. О. Носнов, який брав участь у роботі
з’їзду, а Ленгнік виїхав до Женеви, де очолив Закордонний відділ ЦК.
Для координації діяльності місцевих організацій в кінці 1903—на
початку 1904 р. були створені обласні опорні центри ■—Східне, 1
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №2 1* З
П. М. Шморгун
Північне і Південне бюро ЦК РСДРП. Південне бюро ЦК створили
В. В. Воровський, I. X. Лалаянц і К. й. Левицький. Для цього
Воровський в січні 1904 р. за дорученням В. І. Леніна спеціально
приїхав в Одесу. Південне бюро керувало роботою Одеського,
Катеринославського, Миколаївського комітетів і цілого ряду дрібніших
організацій України, Молдавії і Криму.
У той час, коли більшовики під керівництвом В. І Леніна послі
довно боролись за виконання рішень II з’їзду, меншовики всіляко
протидіяли цьому, розгорнувши широку кампанію проти його постанов.
При підтримці Г. В. Плеханова, який став на шлях примирення з
опортуністами, меншовики захопили в свої руки редакцію «Искри», а
потім і ЦК РСДРП, що поставило Леніна, більшовиків у вкрай важ
ке становище, але вони продовжували вести наполегливу й принци
пову боротьбу проти опортунізму меншовиків. У цій боротьбі біль
шовики спиралися на співчуття і підтримку передових робітників, які
виявляли глибоку турботу про долю партії. Яскравим прикладом такої
підтримки став лист члена Катеринославського комітету РСДРП
робітника Н. Є. Білонова, який він направив Леніну незабаром після
II з’їзду. В цьому листі Вілонов висловив своє обурення політичним
інтриганством опортуністів. Від імені робітників він просив роз’яснити
становище, що склалося в партії. Надаючи листу важливого значен
ня, Ленін на початку 1904 р. опублікував його з незначними скорочен
нями у своїй післямові до другого видання брошури «Лист до товариша
про наші організаційні завдання». Таким чином цей лист став надбан
ням усієї партії. Збереглась і відповідь Володимира Ілліча, адресова
на Білонову, яка починалась теплим зверненням: «Дорогий товаришу!
Я дуже радий був Вашому листу...» Детально висвітливши історію
розколу й опортуністичну лінію меншовицької «Искрьі», Ленін так
закінчує листа: «Міцно тисну Вам руку і дуже прошу повідомити
мене, чи одержали цього листа, чи прочитали мого листа до редакції
і №№ 52 і 53 «Искрьі» і як взагалі тепер у вас справи стоять в комітеті.
З товариським привітом Ленін» 2.
3 Л е н і н В. І. Н. Є. Білонову // Там же.— Т. 46,—С. 324.
Рішуча одповідь розкольницькій політиці меншовиків була дана
в ленінській праці «Крок вперед, два кроки назад», яка вийшла в світ у
травні 1904 р. і дуже швидко стала широко відомою в місцевих
партійних організаціях. Книга В. І Леніна зміцнила ідейні позиції
більшовиків і сприяла посиленню їх впливу в місцевих соціал-демо-
кратичних організаціях. Вона була на озброєнні і у партійних
організацій України, про що свідчить і факти її конфіскації поліцією
під час арештів і обшуків у Києві , Харкові, Катеринославі, Одесі,
Кременчуку, Новозибкові. Очевидно, тут потрібен пошук нових архів
них документів про розповсюдження цієї книги В. І. Леніна.
Важливим етапом на шляху консолідації більшовицьких сил
стала нарада 22-х більшовиків, скликана за ініціативою і під керівни
цтвом В. І Леніна в Швейцарії в кінці липня 1904 р. Після закін
чення наради її учасниця Р. С. Землячка виїхала в Росію і на почат
ку жовтня 1904 р. (а не наприкінці вересня, як говорилося у поперед
ніх виданнях «Нарисів») провела в Одесі обласну конференцію
південних комітетів — Одеського, Катеринославського й Миколаїв
ського, скликану спільно з Південним бюро. У листопаді 1904 р.
відбулась Кавказька обласна конференція, а в грудні — Північна,
після чого остаточно оформилося Бюро комітетів більшості (БКБ) як
всеросійський більшовицький центр. У грудні 1904 р. більшовики поча
ли випускати газету «Вперед», яка відродила революційні традиції
ленінської «Искрьі».
Отже, більшовики йшли назустріч революції як окрема політична
група, течія в РСДРП, фактично як самостійна марксистсько- ле- 3
4 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 2
З історії соціал-демократичних організацій України
мінська партія зі своїм керівним центром і друкованим органом. Вони
користувались підтримкою 14 комітетів в Росії (з 20 повноправних
комітетів, які брали участь в роботі II з’їзду)3. На Україні на
позиціях більшості стояли Одеський, Катеринославський і Миколаїв
ський комітети. Значним впливом користувалися більшовики в
Поліському комітеті, Луганській, Кам’янській, Олександрійській,
Херсонській і деяких інших організаціях і групах РСДРП. Однак бу
ло чимало організацій, керівництво яких ще не визначило свого
ставлення до розколу в РСДРП як через свою недостатню обізнаність
з внутріпартійними незгодами, так і через відірваність від за
гальнопартійних центрів. Дальше розмежування революційних сил і
опортуністичних елементів у цих організаціях відбувалося вже в ході
розгортання революції.
3 Ленін В. І. Короткий нарис розколу в РСДРП // Там же.— Т. 9.— С. 223—
224.
* 3 них 17 листівок мали позначення тиражу, що загалом складав 71 тис.
850 прим.
1 Хроника революционного рабочего движения на Украяне (1900—1917):Спра-
вочник.— Кнев, 1987.— С. 50—68.
2. З перших днів революції більшовицькі організації України
розгорнули активну агітаційно-пропагандистську роботу в масах,
проводили нелегальні збори, сходки, масовки, закликаючи робітни
ків до організації демонстрацій і мітингів протесту, до загального
політичного страйку на знак солідарності з революційним виступом
пітерських робітників. Скрізь поширювались листівки, присвячені
подіям 9 січня в столиці. Наводяться нові узагальнені дані про те, що
на Україні протягом січня-березня 1905 р. було випущено понад 40
листівок і що страйки охопили за цей час 320 заводів, фабрик,
майстерень та друкарень. Так, на 235 підприємствах, де збереглися
дані про кількість страйкуючих, виступило понад 128 тис. чоловік .
**
4
Активна діяльність більшовиків в масах під час січнево-берез
невих страйків сприяла зростанню впливу й авторитету більшовиць
ких організацій, зміцненню їх зв’язків з масами, дальшому розме
жуванню між більшовиками і меншовиками. З початком революції
внутріпартійна боротьба між ними настільки загострилася, що привела
до розколу найбільших соціал-демократичних організацій і утворення
паралельно існуючих більшовицьких і меншовицьких організацій. Перші
такі організації виникли в Петербурзі, а потім в Одесі, Харкові, Мико
лаєві і Катеринославі.
З початком революції, яка наростала з кожним днем, перед
більшовиками постало нагальне завдання прискорити скликання чер
гового, III з’їзду РСДРП, щоб виробити єдину партійну тактику від
повідно до нової обстановки і розв’язати ряд невідкладних орга
нізаційних завдань. Оскільки ЦК і редакція «Искрьі», що були в
руках меншовиків і примиренців, весь час гальмували скликання
з’їзду, більшовики на чолі з Леніним взяли на себе ініціативу і
21 січня 1905 р. опублікували «Повідомлення» БКБ про скликання
III з’їзду. На Україні за скликання з’їзду висловилися Одеський,
Миколаївський і Поліський комітети РСДРП, Катеринославський ко
мітет більшості РСДРП, Луганська організація, київська і харківська
групи «Вперед», а також ряд гуртків і окремих членів партії.
Однак в соціал-демократичних організаціях України значним
впливом ще користувалися меншовики. З ініціативи меншовиків і
примиренців Поліський комітет РСДРП, наприклад, направив свою
резолюцію для опублікування не в більшовицький «Вперед», а в
меншовицьку «Искру». Так поступила і Чернігівська група РСДРП зі
своєю резолюцією за скликання з’їзду. А відкрито проти з’їзду
виступили Київський і Харківський комітети, Полтавська група, І кон
ференція Донецького союзу, в роботі якої взяли участь Юзівська,
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 2 5
П. М. Шморгун
Маріупольська, Петровська (Єнакіївська) і Бахмутська групи РСДРП.
Більшовицькі організації, передові робітники — члени партії
брали активну участь в обговоренні питань, які мав розглянути з’їзд.
Катеринославський комітет більшості РСДРП, зокрема, висунув
пропозицію внести деякі зміни до Програми РСДРП, зокрема чіт
кіше сказати про такі тенденції буржуазного суспільства, як зро
стання концентрації капіталу і пролетарізації мас, приділити на
лежне місце аналізу понять «робітничий клас», «соціал-демократична
партія». Катеринославський комітет вважав за необхідне внести зміни
і в аграрну частину Програми РСДРП і замість пункту про повернен
ня селянам так званих відрізків включити вимогу про «експропріацію
селянами поміщицької землі» 5. Особливу увагу приділив комітет так
тичним питанням, надіславши з’їздові проекти чотирьох резолюцій: «З
питання про збройне повстання мас і про роль у цьому випадку сбціал-
демократичної партії», «З питання про угоду з іншими революційними
й опозиційними організаціями», «З питання про участь соціал-демокра
тії в тимчасовому уряді», і «З питання про війну». Аналіз цих докумен
тів свідчить, що підготовлені вони під впливом ленінських статей,
опублікованих у газеті «Вперед», і за своїм змістом близькі до тих
резолюцій, які пізніше схвалив III з’їзд РСДРП.
5 Третий сьезд РСДРП: Сб. документов и материалов.— М., 1955.—С. 669.
6 Переписка В. И. Левина и руководимьіх им учреждений РСДРП с партий-
ннми организациями 1905—1907 гг. Сб. документов в 5 т.— М., 1979.— Т. 1.— Кн. 1.—
(2 290_ 303
7 Третий сьезд РСДРП: Протоколи.— М., 1959.— С. 524.
В процесі розгортання підготовки до з’їзду зростала активність
місцевих партійних організацій, зміцнювались їх зв’язки з БКБ і
редакцією газети «Вперед». В. І. Ленін особисто і через Н. К. Крупську
листувався з Катеринославською, Одеською, Миколаївською, Харків
ською, Луганською і Поліською організаціями, з окремими партійними
працівниками в Києві, Мелітополі та деяких інших містах України,
подаючи їм велику допомогу в підготовці до з’їзду і спрямовуючи їх
діяльність. З 9 січня і до відкриття з’їзду 12 квітня 1905 р. виявлено
53 листи В. І Леніна і редакції газети «Вперед» до партійних
організацій України і 78 листів, адресованих їм з України. У зошиті
обліку кореспонденцій редакції газети «Вперед», який вела Крупська,
з 9 січня до 31 березня 1905 р. проти прізвища секретаря Одеського
комітету Л. М. Кніпович («Дяденька») зроблено 40 поміток, проти
Д. І Двойрес і А. А. Саніна («Едуард» і «Рощин») з харківської групи
«Вперед» — 14, проти Катеринослава — 13, Києва — 5 і т. д.6.
В. І. Ленін і редакція газети «Вперед» підтримували особливо
тісні зв’язки з Одесою, де перебувало Південне бюро більшовиків, яке
після утворення БКБ виступало на правах його «філіального від
ділення». Саме через Південне бюро й Одеський комітет Ленін від
новлював зв’язки з тими організаціями, з якими вони були перервані
через арешти, зокрема з Катеринославською і Миколаївською, подавав
допомогу літературою,- досвідченими працівниками. Як видно із зві
ту видавництва «Вперед» III з’їзду РСДРП, воно направило з-за
кордону в Росію з лютого до квітня 1905 р. 45 працівників, з них
20—на Південь7. Серед них були такі відомі революціонери-професіона-
ли, як О. І. Виноградова, Д. А. Лазуркіна, П. М. Лепешинський,
І. К. Михайлов, Б. С. Перес, І. І. Шварц. На жаль, імена більшості з
приїжджих більшовиків досі ще не встановлені, і їх діяльність не
розкрита, а з названих є детальна біографічна повість тільки про
Лепешинського.
В. І. Ленін, зміцнюючи зв’язки з партійними організаціями,
здійснював безпосереднє керівництво їх підготовкою до з’їзду. У люто
му 1905 р. за завданням Леніна член БКБ М. М. Лядов відвідав
більшовицькі організації Одеси, Катеринослава, Харкова, Миколаєва й
6 ISSN 0130—5247. Укр. Іст. журн., 1990, № 2
З історії соціал-демократичних організацій України
Києва з метою підготовки і проведення виборів делегатів на з’їзд.
В Одесі Лядов потурбувався про поповнення складу Південного бюро,
в якому на той час остався один К. Й. Левицький, і доручив бюро
«об’їхати із запрошенням на з’їзд кримські комітети і взагалі
Південь»8. У Харківській організації велику роботу по підготовці до
з’їзду провів В. Д. Бонч-Бруєвич, в Катеринославській і Поліській
організаціях — В. І. Невський. Одеський комітет своїми делегатами на
з’їзд обрав В. І. Леніна і М. О. Скрипника (останній — з дорадчим
голосом), а Миколаївський комітет— В. В. Веронського.
8 Переписка В. И. Ленина и руководимьіх им заграничннх партийнмх органов
с социал-демократическими организациями Украиньї (1901—1905 гг.): Сб. документів
и материалов.— Киев, 1964.— С. 546 (далі—Переписка В. И. Ленина с с.-д. орга
низациями Украиньї).
9 Каплун С. С. Из истории Екатеринославской большевистской организации
накануне III сьезда РСДРП // Ист. архив.— 1962.— 6.— С. 187—189.
10 Ленін В. І. І. І. Шварцу // Повне зібр. творів.— Т. 47.— С. 25.
У складній обстановці проходили вибори в Катеринославській
організації. Сюди в середині березня приїжджав член меншовицько-
примиренського ЦК О. І. Риков, який відкрито взяв під захист місце
вий комітет меншовиків, а потім побував ще член БКБ Л. Б. Каменєв,
який також зайняв подібну позицію, виступивши проти існування пара
лельного комітету більшовиків і його участі в роботі з’їзду- Але Катери
нославський комітет більшості РСДРП не погодився з Каменевим,
прийняв резолюцію протесту і надіслав її до БКБ і редакції «Впе
ред»9. І хоч ця резолюція вперше була опублікована в 1962 р., проте
нею не скористалися в попередніх «Нарисах». Тим часом В. І. Ленін
повністю підтримав позицію більшовиків Катеринослава, запропону
вавши їм негайно надіслати з’їздові листа з протестом проти дій
меншовицького комітету і про своє бажання взяти участь у роботі
з’їзду, а ще краще — знайти кошти і направити делегата на з’їзд 10.
Таким делегатом був обраний член комітету більшості РСДРП
М. С. Лещинський.
Своїх повноважних делегатів на з’їзд направили також Поліський
комітет — М. К. Владимирові і харківська група «Впе
ред» — Б- В- Авілова- Київська група «Вперед», за спогадами
М. П. Козиренка, також виділила свого делегата, однак в роботі з’їзду
він не брав участі. Делегата на з’їзд направив ще і Кременчуцький
комітет, але той запізнився з приїздом. Науковцям потрібно буде ще
встановити ім’я кременчуцького делегата і його позицію, бо ж відомо,
що Кременчуцький комітет схильний був до меншовиків і підтримав
рішення женевської меншовицької конференції.
На з’їзд були запрошені всі організації РСДРП, як більшовицькі,
так і меншовицькі. В останній момент і меншовицько-примиренський
ЦК змушений був висловитись за з’їзд, уклавши з БКБ відповідну
угоду. Слід вперше відзначити, що після цього своїх делегатів обрали і
меншовицькі організації, серед них Київський, Харківський, Катерино
славський і Миколаївський комітети, Донецький і Кримський союзи.
Одеська група РСДРП. Серед запрошених з дорадчим голосом була і
Українська соціал-демократична спілка («Спілка») —дрібнобуржуазна
національна організація, яка з усіх питань стратегії і тактики
примикала до меншовицької фракції РСДРП. Але всі ці меншовицькі
делегати відправились не на з’їзд у Лондон, а на свою окрему
конференцію в Женеву, Яку проголосили «Першою загальноросійською
конференцією партійних працівників».
Делегати більшовицьких організацій України взяли активну
участь у роботі III з’їзду РСДРП, що відбувся 12—27 квітня 1905 р.
Особливо жваві дискусії розгорнулися під час обговорення питання
про збройне повстання, проти організаційно-технічної підготовки якого
виступили О. І. Риков і Д. С. Постоловський. їх підтримав харків
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №2 7
П. М. Illморгун
ський делегат Б. В. Авілов, «Шанси збройного повстання в Харкові
невеликі. Ідея його зовсім чужа харківським робітникам» 11,—заявив
він, приписуючи їм «велику відсталість». Н. К. Крупська, виступивши
на з’їзді, довела необгрунтованість тверджень Авілова. Судячи з листів
робітників, говорила вона, настрій на Півдні «такий, що про збройне
повстання говорять усі. До редакції «Вперед» надходить тепер досить
багато листів робітників. Ступінь свідомості тих, хто пише, різний,
але через всі листи червоною ниткою проходить цей піднесений бойовий
настрій» 11 12. Ленінську резолюцію про необхідність всебічної підготовки
збройного повстання гаряче підтримали миколаївський делегат
В. В. Воровський, поліський — М. К- Владимиром одеський —
М. О. Скрипник, катеринославський — М. С. Лещинський. «На Півдні
про збройне повстання тепер говорять усі — і керівники, і масови
ки» 13, — заявив Лещинський. Підсумовуючи результати дискусії,
Ленін позитивно оцінив виступ Лещинського, підкресливши, що «нам
необхідно зважати на те, що повстання відбудеться безперечно, хоч би
як ми поставились до нього» 14.
11 Третий сьезд РСДРП: Протоколи.— С. 144—145.
12 Там же.— С. 153.
13 Там же.— С. 124.
14 Ленін В. І. Промова в питанні про збройне повстання // Повне зібр. творів.
— Т. 10 — С. ПО.
15 Переписка В. И. Ленина с с.-д организациями Украиньї.'—С. 767.
16 Видання творів В. І. Леніна на Україні (1894—1970) : Бібліогр. покажчик.—
X., 1971—С. 39—40.
Глибоке наукове обгрунтування рішень III з’їзду, стратегічного
плану і тактичної лінії більшовиків і грунтовну критику реформіст
ських, опортуністичних рішень Женевської конференції меншовиків
дав В. І. Ленін у своїй книзі «Дві тактики соціал-демократії в де
мократичній революції», яка вийшла в світ у липні 1905 р. Відразу ж
після виходу книга Леніна була нелегально доставлена на Україну і
широко розповсюджена серед більшовицьких організацій і груп. її
читали колективно в пропагандистських гуртках і на зборах, вивчали
індивідуально. «Брошура Ваша («Дві тактики»), читається нароз
хват»15,— писав Леніну секретар Одеського комітету С. І. Гусєв.
Про популярність і масове розповсюдження праці Леніна свідчать та
кож численні листівки більшовицьких організацій, в яких пропагува
лись ленінські ідеї, факти конфіскації книги поліцією під час арештів і
обшуків у Києві, Харкові, Миколаєві, Конотопі, Бердичеві, Полтаві,
Луганську, на ст. Волочиськ, в с. Липівка-Комаргородська Ямпільсько-
го повіту Подільської губернії, біля с. Новоселиця в північній Бес-
сарабії.
Одночасно з книгою В. І Леніна в більшовицьких організаціях
України широко розповсюджувалися резолюції III з’їзду РСДРП,
написане В. І Леніним «Повідомлення» про з’їзд, які також подавали
місцевим комітетам велику допомогу у популяризації ленінських
тактичних установок. Щоб краще задовольнити попит передових
робітників на ці документи, окремі більшовицькі організації
передруковували їх у вигляді листівок і брошур. Харківська група
«Вперед» перевидала на гектографі резолюції з’їзду, Міський район
ний комітет Катеринославської більшовицької організації — ленінське
«Повідомлення» про з’їзд, яке крім того, було перевидано 20-тисячним
тиражем у південній друкарні ЦК РСДРП, що знаходилась в Одесі.
Південне провінціальне бюро РСДРП у своїй листівці опублікувало
два ленінські листи Міжнародному соціалістичному бюро, в яких
Ленін повідомляв про з’їзд, вибори нового ЦК і необхідність
призначення нового представника РСДРП у керівному органі II
Інтернаціоналу16. Видання цих документів переконливо свідчить про
те, якого великого значення надавали більшовики популяризації в
масах рішень з’їзду.
8 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, Л* 2
З історії соціал-демократичних організацій України
З Рішення НІ з’їзду РСДРП і книга В- І Леніна «Дві тактики
соціал-демократії в демократичній революції» викликали нове під
несення партійної роботи в усіх місцевих організаціях і групах.
З великою активністю пройшло обговорення звітів делегатів і рішень
з’їзду. У Катеринославі звіт М. С. Лещинського було заслухано на
засіданні комітету, в деяких партійних групах і на нелегальних зборах
активу більшовицької організації. Збори активу за участю 85 чоловік в
ухваленій резолюції вітали рішення з’їзду і особливо відзначали
значення тактичних резолюцій, що накреслили «ясний шлях дальшої
боротьби» 17. Активно пройшло обговорення рішень з’їзду в Харків
ській, Одеській, Київській, Поліській та інших партійних організаціях.
17 Пролетарий.— 1905.— 4 июля.
18 Центр, парт. арх. Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, ф. 26, оп. 29,
спр. 229, арк. 1—13.
19 Там же, ф. 18, оп. 42, спр. 35461, арк. 4—17.
З метою проінформувати місцеві організації про рішення з’їзду в
кінці травня — першій половині червня 1905 р. найбільші міста Украї
ни (Київ, Одеса, Миколаїв, Катеринослав, Харків) відвідав агент ЦК
О. М. Ессен, який виступав з доповідями на засіданнях комітетів,
зборах агітаторів, пропагандистів та ін. Сам учасник з’їзду, який від
відав перед цим північні і північно-західні комітети РСДРП, Ессен був
добре обізнаний із станом внутріпартійної роботи майже в усій
європейській частині Росії і подав значну допомогу місцевим
комітетам в їх згуртуванні на основі рішень з’їзду. У Києві, наприклад,
він пробув 5 днів і виступив з інформацією про з’їзд на зборах місцевих
більшовиків і на засіданні комітету. У Катеринославі Ессен виступав
на двох засіданнях комітету більшості РСДРП, на зборах пропаганди
стів і передових робітників.
Важливу роль у згуртуванні більшовицьких організацій і груп на
основі ленінських тактичних настанов відіграла газета «Пролетарий»,
що почала виходити замість газети «Вперед» після з’їзду. Про широкі
зв’язки редакції «Пролетарки» з більшовицькими організаціями
України красномовно свідчать виявлені в архівах документи про те, що
тільки за серпень 1905 р. до редакції надійшло листів з кореспонден
ціями, запитами і листівками з Одеси—15, Катеринослава — 10,
Харкова — 3, Києва і Миколаєва — по 2, Вознесенська — 1. За цей же
час редакція газети надіслала 3 листи до Одеси і 2 до Катериносла
ва 18. У матеріалах ЦК РСДРП за 1905 р. збереглися записані
Н. К Крупською адреси партійних організацій, що були зв’язані з
редакцією «Пролетарки» і одержували від неї газету. Серед них є
такі пункти: Балта (2 адреси), Бобринець, Верхньодніпровськ, Він
ниця (2), Єлисаветград, Кам’янець-Подільський (2), Київ, Мелітополь,
Ніжин, Новозибків (2), Одеса (3), Сміла (2) і Харків19.
Велике значення для згуртування більшовицьких сил на Україні
мала нарада більшовицьких організацій Півдня Росії, скликана за
рішенням ЦК РСДРП у Києві ЗО липня 1905 р. В її роботі взяли
участь делегати від Харкова, Катеринослава, Києва і Курського
комітету РСДРП- Серед учасників наради були О М- Ессен, ГМ- і
3. П. Кржижановські, Б. В. Авілов, А. А. Фабричний. Нарада
обговорила питання про посилення політичної роботи в масах,
ставлення до профспілок, боротьбу з політичними організаціями
ліберальної буржуазії, а також накреслила заходи по підготовці
збройного повстання. Всі резолюції наради були опубліковані в
ленінському «Пролетарки», що свідчить про їх велике загальнопартійне
значення. Для керівництва політичною і організаційно-технічною
діяльністю південних комітетів у Києві були створені Південне бюро і
Південно-технічне бюро ЦК РСДРП.
Після III з’їзду більшовицькі організації України зміцніли ідейно,
зросли кількісно за рахунок кращих представників робітничого класу.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №2 9
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210344 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T21:25:14Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шморгун, П.М. 2025-12-05T13:04:25Z 1990 З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід / П.М. Шморгун // Український історичний журнал. — 1990. — № 2. — С. 3–14. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210344 Висвітлюються основні етапи діяльності соціал-демократичних організацій України в умовах назрівання і проведення першої російської революції 1905—1907 рр. Освещаются основные этапы деятельности социал-демократических организаций Украины в условиях назревания и проведения первой российской революции. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід Из истории социал-демократических организаций Украины накануне и в период первой российской революции (1903—1907 гг.): новый подход Article published earlier |
| spellingShingle | З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід Шморгун, П.М. |
| title | З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід |
| title_alt | Из истории социал-демократических организаций Украины накануне и в период первой российской революции (1903—1907 гг.): новый подход |
| title_full | З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід |
| title_fullStr | З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід |
| title_full_unstemmed | З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід |
| title_short | З історії соціал-демократичних організацій України напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід |
| title_sort | з історії соціал-демократичних організацій україни напередодні і в період першої російської революції (1903—1907 рр.): новий підхід |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210344 |
| work_keys_str_mv | AT šmorgunpm zístoríísocíaldemokratičnihorganízacíiukraíninaperedodníívperíodperšoírosíisʹkoírevolûcíí19031907rrnoviipídhíd AT šmorgunpm izistoriisocialdemokratičeskihorganizaciiukrainynakanuneivperiodpervoirossiiskoirevolûcii19031907ggnovyipodhod |