Всесоюзний «круглий стіл»
20—24 листопада 1989 р. Відділення історії АН СРСР та Інститут історії СРСР АН СРСР провели у м. Звенигороді (під Москвою) наукову конференцію («круглий стіл») «Російська багатонаціональна держава: формування і шляхи історичного розвитку»....
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1990 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210351 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Всесоюзний «круглий стіл» / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 152–155. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859669517306691584 |
|---|---|
| author | Сарбей, В.Г. |
| author_facet | Сарбей, В.Г. |
| citation_txt | Всесоюзний «круглий стіл» / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 152–155. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | 20—24 листопада 1989 р. Відділення історії АН СРСР та Інститут історії СРСР АН СРСР провели у м. Звенигороді (під Москвою) наукову конференцію («круглий стіл») «Російська багатонаціональна держава: формування і шляхи історичного розвитку».
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:25:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
ХРОНІКА ТА ІНФОРМАЦІЯ
В. г. Сарбей (Київ)
Всесоюзний «круглий стіл»
20—24 листопада 1989 р. Відділення істо
рії AH СРСР та Інститут історії СРСР АН
СРСР провели у м. Звенигороді (під Мос
квою) наукову конференцію («круглий
стіл») «Російська багатонаціональна держа
ва: формування і шляхи історичного роз
витку». В хронологічних рамках від часів
Київської Русі до 1917 р. на обговорення
було винесено чотири великі теми: 1. Ос
новні етапи і типологія приєднання народів
до Росії; 2. Політичний і військово-адмі
ністративний устрій національних окраїн
Росії (основні шляхи формування й роз
витку); 3. Соціально-економічний розвиток
та етнографічні процеси; 4. Розвиток куль
тури і суспільної думки народів Росії.
В роботі «круглого столу» взяло участь
понад 50 учених, у тому числі представни
ки Інституту історії СРСР АН СРСР, Мос
ковського та ряду інших університетів кра
їни. Широко були представлені на цьому
форумі національні регіони Радянського
Союзу, зокрема, Україна, Вірменія, Азер
байджан, Казахстан, Киргизія, Туркменія;
автономні республіки й області РРФСР:
Карельська, Татарська, Калмицька, Баш
кирська, Марійська, Комі, Кабардино-Бал-
карська, Чечено-Інгушська, Удмуртська,
Північно-Осетинська, Чуваська, Горно-Ал
тайська.
Засідання проходили у формі вільних ди
скусій з оголошених тем, фіксованих допо
відей і повідомлень з наступним їх обго
воренням. Найбільшу увагу учасників при
вернули положення доповіді, яку підготу
вав голова Оргкомітету чл.-кор. AH ТРСР
С. Г. Агаджанов (Москва). Він дав
історіографічний огляд змін у трактуванні
проблеми приєднання народів Російською
державою під впливом насадженої зверху
в часи культу особи і застою ідеологіза
ції і політизації історичної науки. Внаслі
док цього замість реального багатоманіт
ного процесу приєднання із застосуванням
як мирної, так і колонізаційної та військо
вої форм все було зведено до однотипного
«добровільного приєднання». Затушовува
лася насильницька, завойовницька велико
державна політика царизму, недооцінюва
лася прогресивна роль національно-визволь
них рухів.
В. Л. Єгоров (Москва), виходячи з
довготривалості процесу формування Росій
ської багатонаціональної держави, в яко
му присутні дві сторони: об’єднання дер
жави і приєднання до неї народів, запро
понував замість термінів «возз’єднання»,
«приєднання», «входження», «завоювання»,
«загарбання», «закріплення» вживати єди
не поняття «складання». Він звернув та
кож увагу на значне місце, що його по
сідала в історії Російської багатонаціональ
ної держави народна колонізація, тобто
освоєння трудящими масами незаселених
земель.
М. М. Б л і є в (Орджонікідзе) відзна
чив, що, хоч у приєднанні до Росії народів
Кавказу й Закавказзя і не було фатальної
необхідності, йшлося, однак, про їх само
збереження, і термін «приєднання» найточ
ніше характеризує відповідний історичний
процес. Слід вивільнити проблему приєд
нання народів від політизації, але й тоді
вона вирішуватиметься неоднозначно. Для
Грузії, наприклад, якій загрожував гено
цид, приєднання до Росії було однозначно-
прогресивним актом. Щодо ролі генерала
Єрмолова на Кавказі, то вона цілком за
служено оцінюється як негативна серед
підкорених ним народів, які справедливо
вбачали в ньому справжнього Чінгіс-хана-
Так само, як найжорстокішого ката на
родів Середньої Азії, слід оцінювати цар
ського генерала Скобелєва, хоч болгари
згадують його з великою повагою, заявив-
М. А. Аннанепесов (Ашхабад). На
його думку, переосмислення вимагають по
встання 1916 р. в Казахстані, Кокандське
та Андіжанське повстання у Середній Азії,
рух гірських народів Кавказу під керів
ництвом Шаміля. Жаль, що нині в голов
ному весоюзному академічному інституті,
який вивчає проблеми вітчизняної історії,
ніхто цією проблематикою спеціально не
займається.
К. К- Шукюров (Баку) порушив пи
тання про кончу потребу в розробці такої
вузівської навчальної програми з курсу іс
торії народів СРСР, яка б справді орієн
тувала викладачів на якнайширше висвіт
лення бодай найголовніших її фактів, а не
зводила багатонаціональну вітчизняну істо
рію в основному до минулого російського
народу.
А. А. Алафаєв (Москва) повідомив,що-
в академічному інституті вітчизняної істо
рії готуються колективно праця «Історичні
наслідки приєднання народів до Росії», а
також постанова Президії АН СРСР, яка
відновлює правду про прогресивність на
ціонально-визвольної боротьби народів Да
гестану під керівництвом Шаміля, ознайо
мив з результатами наукової конференції
з цієї проблематики, що відбулася 1989 р.
в Махачкалі.
Я. Ахмадов (Грозний) звернув увагу
на те, що термін «входження» не можна
вживати щодо якоїсь території. Він запро
понував замінити його на термін «анексія».
Сумнівним є й саме поняття «Російська ба
гатонаціональна держава», зважаючи на
те, що остання проводила колонізаторську
152 ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, Л* A
Хроніка та інформація
політику російського царизму щодо приєд
нуваних народів. Точнішим був би термін
«Російська багатоетнічна (або просто —
централізована) держава». Насаджувана
«зверху» в радянський час антиісторична
концепція суцільного «добровільного при
єднання» народів не має нічого спільного
з реальною дійсністю. На Кавказі ж вона
в недавні часи (40—50-ті роки) супровод
жувалася жахливою практикою геноциду —
депортацією цілих народів, а в 70-ті — на
початку 80-х років — етноциду (утискуван
ня мови й культури). Причому останнє
явище стосується чи не всіх народів СРСР,
у тому числі й російського, старовинні па
м’ятки культури якого планомірно знищу
валися.
Т. Т. Мустафаєв (Баку) твердив, що
зовнішню політику царизму щодо Азер
байджану у XVIII—XIX ст. можна визна
чити лише як завойовницьку, тим більше,
що на той час його незалежному існуван
ню сусідні мусульманські держави істотно
вже не загрожували, а приєднання до Ро
сії мало в цілому негативні наслідки: роз
рив навпіл території азербайджанського на
роду, однобічний розвиток економіки, при
мусові переселення тощо. Політика цариз
му на приєднаній до Російської імперії те
риторії Азербайджану мала колонізатор
ський характер. Якщо ми позбавимо проб
лему приєднання народів до Росії штучної
політизації, стане ясно, що термін «Росій
ська багатонаціональна держава» для Ро
сійської імперії аж ніяк не підходить.
К. М. Дзамияхов (Грозний) оха
рактеризував режим, встановлений цариз
мом на завойованому ним Північному
Кавказі як військово-окупаційний, бо тоді
понад 2 мли. адигів було примусово вис
лано з рідних земель, 0,5 мли. черкесів пе
реселилися за кордон.
А. В. Селенова (Москва), погоджую
чись з такою характеристикою дій царських
властей на Кавказі, закликала все ж не за
бувати й про досягнення в соціально-еконо
мічному розвитку краю у цей період: тоді
тут було докінчено з работоргівлею, розпо
чато розробку корисних копалин і викори
стання мінеральної води, будівництво до
ріг тощо.
Ж. А. Аианяя (Єреван) відзначив об’єк
тивний характер процесу приєднання до
Косії багатьох народів. Зокрема, чи не в
першу чергу це стосується вірменського на
роду, в якому тенденція до орієнтації на
Росію виникла ще в XVII ст. і дедалі міц
ніла. У XVIII ст. ця тенденція простежу
ється й у грузинського народу. У здійснен
ні положень Георгіївського трактату між
Грузією і Росією були заінтересовані всі
закавказькі народи, хоч азербайджанські
хани вели себе непослідовно, заграючи то
з Росією, то з Туреччиною.
Ш. Ф Мухамедьянов (Москва) на
полягав на тому, що, як правило, ініціати
ва приєднання йшла безпосередньо з місць.
Отже, дуже важливим є вивчення громад
ської думки та поглядів окремих діячів
приєднуваних народів: як до приєднання,
так і після нього. У зв’язку з цим, наприк
лад, значний інтерес у світлі подій, що від
буваються нині в мусульманському світі,
викликають положення праць просвітите
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, Л® З
лів XIX ст.: кримсько татарського—Ісма-
їл-бея, казахського — Дулатова.
Ю. Д. А р а п о в (Москва) запропонував
для об’єктивної оцінки того чи іншого ви
падку приєднання обов’язково зважати на
рівень цивілізованості конкретних народів:
в одних він був нижчий, а в інших — ви
щий порівняно з російським народом. Го
ловний фактор у процесі приєднання —
культурний взаємовплив, але оцінка остан
нього не може бути однозначною, бо в хо
ді його здійснення нерідко завдавалося
значної шкоди традиціям народногосподар
ського життя. Не можна погодитися з іде
алізацією релігії та буржуазного націона
лізму, тенденції до якої дуже виразні сьо
годні.
В. Г. С а р б е й (Київ) розповів про свої
конкретно-історичні та історіографічні спо
стереження й висновки щодо місця націо
нальних окраїн Російської імперії в історії
загальноросійського визвольного руху. Са
ме у руслі цього руху розвивалася й на
ціональна антицаристська боротьба народів,
набираючи дедалі більшого розмаху з кож
ним новим його етапом. Цього року Інсти
тут історії АН УРСР приступив до науко
вої розробки проблеми національного руху
на Україні в контексті загальноросійської
визвольної боротьби. Щодо процесу роз
витку Російської багатонаціональної дер
жави, то він був дуже тривалим, і в ньому
наявні як добровільні приєднання, так і
насильницькі завоювання. Ясно одне, що
процес входження окремих народів до
складу Російської держави не можна зво
дити до якихось окремих актів царизму.
До речі, це яскраво видно й на кількасот-
літньому (аж до радянських часів) процесі
входження українських земель до складу
Російської держави (чи у наш час — до
складу СРСР). Немає грунтовних підстав
зводити цей процес лише до рішення Пере
яславської ради 1654 р. та ще й визначати
його однозначним терміном «возз’єднання»,
фактично запозиченим радянськими вчени
ми (у часи панування далекої від реальної
дійсності вкрай ідеологізованої сталінської
історичної концепції царського самодер
жавства) від консервативно-монархічного
історика П. О. Куліша. Зовнішня політика
монархічних режимів протиборствуючих
держав ніколи не рахувалася з інтересами
приєднуваних народів, живе тіло яких на
Україні, в Молдавії, Вірменії, Азербайджа
ні, Туркменії та в інших національних регі
онах розрізалося навпіл. Чи не тут істо
ричне коріння нинішнього різкого загост
рення багатьох міжнаціональних кон
фліктів?!
А. М. Сахаров (Москва) підкреслив,
що співробітники Інституту історії СРСР
АН СРСР висунули перед собою завдання
зняти з наукових проблем штучні й шкід
ливі нашарування ідеологізмів та політиза
ції. Проблема «тюрми народів» є конкрет
но-відносною: треба з’ясувати, хто сидів у
цій «тюрмі», за що і як страждав. Вона
повною мірою стосується й російського на
роду, який зазнавав утисків царизму біль
ше за інших. Не випадково ж революційний
процес 1917 р. розпочався не на окраїнах,
а в центрі країни — її тодішній столиці —
Петербурзі. Діячі націоналістичної контр
153
Хроніка та інформація
революції типу Петлюри або Бичерахова
фактично захищали стару Росію.
В. В. Кабузан (Москва) відзначив,
що в сучасній історичній публіцистиці (Р.
Медведєв та ін.) нерідко перекручуються
демографічні дані, які стосуються минуло
го й сучасного литовців, німців та ряду
інших народів Радянського Союзу. Глибо
ке спеціальне вивчення етнодемографічних
процесів дасть змогу виробити відповідну
історичним реаліям модель приєднання. За
слуговує на увагу дослідників проблема
відповідності етнічних і державних кордо
нів (ідеальним взірцем тут нам уявляється
Гетьманщина XVII—XVIII ст. на Україні).
Треба розповісти правду про масові на
сильницькі переселення народів (кримські
татари, західноукраїнські лемки та ін.).
Не слід ігнорувати й джерела історичної
інформації, які з’явилися останнім часом,
зокрема самодіяльні видання Народного
руху України за перебудову.
Спинившись на проблемі походження
«русинів» Закарпаття, Н. Г. Коваль
ська (Москва) наголошувала на їх русь
кій етнічній самосвідомості, яка є спорід
неною з такою ж у «русинів» (гуцулів)
Прикарпаття і коріння якої сягає в часи іс
нування давньоруської народності в період
Київської Русі.
В. Я. Г р о с у л (Москва) вітав актуаль
не починання співробітників Інституту істо
рії АН УРСР щодо створення колективної
монографічно-узагальнюючої праці про на
ціональний рух на Україні в XIX—на по
чатку XX ст., схвалив концепцію його ви
світлення у тісному зв’язку з трьома ви
значеними В. І. Леніним етапами загально-
російської визвольної боротьби. Нині важ
ливо простежити розвиток ідей федераліз
му і централізму в російській суспільно-по
літичній думці з початку XIX ст. до 1917 р.
Приєднання народів до Росії само по собі
не було ні прогресивним, ні реакційним.
Потрібно скрупульозно вивчити історію
приєднання кожного народу конкретно, бо
способи і форми даного процесу були різ
ні. Не слід забувати при цьому й фактів
масових добровільних переселень у Росію
молдаванів, вірменів, греків та представни
ків інших народів ще до приєднання тери
торій їх попереднього заселення. Всебічне
вивчення історіографічного аспекту проб
лематики приєднання також сприятиме
правильному її розв’язанню.
Г. О. С а н і н (Москва) вважає термін
«возз’єднання» найточнішим, коли йдеться
про приєднання України і .Білорусії до Ро
сії. На думку вченого, слід було б спеці
ально обговорити стосовно всього дожовт
невого періоду вітчизняної історії пробле
му «Національне питання і зовнішня полі
тика». До речі, офіційні дипломатичні до
кументи, пов’язані з актом Переяславської
ради 1654 р., не перекручують характер,
напрям і цілі возз’єднання: навіть устано
вивши після цього контакти з Швецією,
Богдан Хмельницький і не думав про роз
рив з Росією. Треба вивести з розряду за
боронених тему, що стосується складних і
суперечливих подій на Україні після її воз
з’єднання з Росією, повернути добре ім’я
Петру Дорошенку — національному герою
України.
154
Говорячи про історію Кримського хан
ства XV—XVI ст., О. М. Некрасов
(Москва), порушив і пов’язану з нею про
блематику історії України того ж періоду,
а головне — спинився на характеристиці
джерельної та історіографічної бази даної
теми, констатував значне відставання в її
розробці радянських істориків порівняно із
зарубіжними, категорично заявив, що зво
дити тодішню кримську економіку лише до
«паразитичного споживання» було б явним
спрощенням. С. Г. А г і ш е в (Казань) за
значив, що ототожнення деякими з радян
ських дослідників зовнішньої політики
Кримського ханства і Турецької імперії є
науково неспроможним, бо зовнішньоеконо
мічний інтерес останньої до Східної Європи
був далеко не першорядним, а теза про
«турецьку небезпеку» щодо народів Тата
рії, Башкирі!, Середньої Азії є рецедивом
сталінщини.
На конференції порушувалося й ряд ін
ших важливих питань, пов’язаних з про
цесом зростання території Російської ба
гатонаціональної держави. Зокрема, звер
талася увага на тенденційність, яка мала
місце в радянській історіографії і виявля
лася у применшенні рівня соціально-еко
номічного та культурного розвитку народів
перед та перебільшенні його після їх при
єднання до Росії; на процес християніза
ції народів Поволжя, який не був відвер
то насильницьким, оскільки застосовували
ся засоби лише економічного примусу. На
голошувалося й на необхідності розрізняти
у дожовтневому минулому «дві Росії» —
царську й демократичну, бачити як мінуси,
так і плюси у процесах приєднання наро
дів до Росії, викриваючи зрощення на при
єднаних територіях місцевої аристократії
з царською адміністрацією, яка також зде
більшого була багатонаціональною.
Із заключним словом виступив О. О.
Преобр аженський (Москва). Поси
лаючись на вдало проведену дискусію учас
ників «круглого столу», він запропонував
зробити такі зустрічі істориків Москви та
національних регіонів країни традиційними.
Вже з XV ст. веде початок Російська бага
тонаціональна держава, і на сьогодні таке
її визначення здається найточнішим. Саме
російське дворянство з точки зору етнічно-
національної було далеко не однорідним.
Значне місце в ньому посідали вихідці з
народів Поволжя, Кавказу, Прибалтики,
України. Як і в усіх багатонаціональних
феодальних чи капіталістичних країнах
світу, процес приєднання народів до Ро
сії був тривалим і бурхливим. На різних
етапах у ньому поєднувалися як мирна,
так і завойовницька лінії. Еволюція у ти
тулуванні російського царя відображала
процес розширення території країни.
Відносини України з Росією, на думку
О. О. Преображенського, найповніше роз
криваються терміном «возз’єднання», для
решти національних регіонів найкращим є
поняття «приєднання». Наш час — час но
вого історичного мислення вимагає критич
ного ставлення навіть до творів класиків
марксизму-ленінізму. Отже, й ужитий В. І.
Леніним термін «тюрма народів» слід вва
жати публіцистичним, а не строго науко
вим. Те, як ми висвітлюватимемо історію
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З
Хроніка та інформація
інародів, залежатиме від усього морально-
психологічного клімату в країні. І хай на
ша наступна, також дуже потрібна, зустріч,
•наголосив промовець, відбудеться за «круг
лим столом», а не на «барикадах».
Зважаючи на те, що наука не може ус
пішно розвиватися без широкого плюраліз
му думок і висновків, організатори й учас
ники «круглого столу» вирішили не вису
вати й не затверджувати якихось обов’яз
кових рекомендацій, а почерпнуті в ході
дискусій положення використовувати на
свій розсуд у подальшій практичній робо
ті — дослідницькій і викладацькій.
Одержано 24.12.89.
І. П. Максимум (с. Куснище Волинської обл.)
Третя Волинська
історико-краєзнавча конференція
16—17 листопада 1989 р. у Луцькому пе
дагогічному інституті ім. Л. Українки від
булася третя Волинська історико-краєзнав
ча конференція «Минуле і сучасне Волині»,
присвячена 50-річчю возз’єднання західних
земель з Радянською Україною та 45-річ-
чю визволення України від німецько-фа
шистських загарбників. У ній взяли участь
викладачі історії вищих і середніх спеці
альних навчальних закладів, загальноосвіт
ніх середніх шкіл, студенти педінституту,
краєзнавці.
На пленарному засіданні конференції із
вступним словом виступив ректор Луцько
го педагогічного інституту канд. іст. наук
Б. П. З а б р о в а р н и й. Він відзначив, що
возз’єднання Західної України з Україн
ською РСР у складі Союзу Радянських Со
ціалістичних Республік стало закономірним
результатом тривалої самовідданої бороть
би трудящих краю на чолі з Комуністич
ною партією Західної України, внаслідок
здійснення ленінської національної політи
ки KNPC.
З доповідями «Боротьба трудящих Воли
ні проти соціального і національного гніту,
за возз’єднання з УРСР», «Соціально-еко
номічний і культурний розвиток Волині за
роки Радянської влади», «Визволення Во
лині від німецько-фашистських загарбни
ків» виступили проф. Луцького педінститу
ту, зав. кафедрою історії СРСР і УРСР д-р
іст. наук О. Г. М и х а й л ю к, декан істо
ричного факультету педінституту канд. іст.
наук Е. І. Франчук, доцент кафедри історії
СРСР і УРСР канд. іст. наук В. О. Кудь.
У виступі проректора по науковій ро
боті педінституту д-ра філософ, наук Р. А.
Арцишевського йшлося про підготов
ку до четвертої Волинської історико-крає-
знавчої конференції та міжнародного сим
позіуму «Леся Українка і світова культу
ра», який має відбутися в Луцьку.
Під час роботи конференції працювали
секції «Історія Волині дореволюційного ча
су», «Волинь радянська» і «Культура Во
лині».
Крім волинян у роботі історико-краєзнав-
чої конференції взяли участь історики, кра
єзнавці, археологи, літературознавці з Ров-
но, Львова, Чернівців, Києва та Вільнюса.
Одержано 21.11.89.
О. А. Дингес (Донецьк)
До підсумків республіканського конкурсу
студентських наукових праць
Підбито підсумки республіканського кон
курсу на кращу студентську наукову пра
цю з суспільних, природничих, технічних
та гуманітарних наук за розділом «Істо
ричні науки, архівоведення» за 1988/89 рр.
За результатами конкурсу 1987/88 рр.
на розгляд конкурсної комісії 1988/89 рр.
могла бути представлена 201 праця. Однак
надійшло їх тільки 138. Авторами цих
праць були студенти 21 вузу республіки,
в тому числі 10 університетів (99 праць),
10 педагогічних інститутів (38 праць) і
JSSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З
Полтавського кооперативного інституту (1
праця). При цьому половина університетів
не використала повністю свою норму пред
ставництва на конкурс. Так, Чернівецький
університет прислав 6 з 21, Харківський —
5 з 11, Одеський—15 з 23, Донецький —
17 з 23, Львівський — 7 з 8. Таким чином,
цими вузами норма представництва вико
ристана лише на 58%. Але завдяки тому,
що Дніпропетровський та Київський уні
верситети прислали по 14 праць замість 11,
Сімферопольський—6 замість 5, Ужгород-
155
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210351 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:43Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сарбей, В.Г. 2025-12-06T12:42:40Z 1990 Всесоюзний «круглий стіл» / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 152–155. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210351 20—24 листопада 1989 р. Відділення історії АН СРСР та Інститут історії СРСР АН СРСР провели у м. Звенигороді (під Москвою) наукову конференцію («круглий стіл») «Російська багатонаціональна держава: формування і шляхи історичного розвитку». uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Хроніка та інформація Всесоюзний «круглий стіл» Всесоюзный «круглый стол» Article published earlier |
| spellingShingle | Всесоюзний «круглий стіл» Сарбей, В.Г. Хроніка та інформація |
| title | Всесоюзний «круглий стіл» |
| title_alt | Всесоюзный «круглый стол» |
| title_full | Всесоюзний «круглий стіл» |
| title_fullStr | Всесоюзний «круглий стіл» |
| title_full_unstemmed | Всесоюзний «круглий стіл» |
| title_short | Всесоюзний «круглий стіл» |
| title_sort | всесоюзний «круглий стіл» |
| topic | Хроніка та інформація |
| topic_facet | Хроніка та інформація |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210351 |
| work_keys_str_mv | AT sarbeivg vsesoûzniikrugliistíl AT sarbeivg vsesoûznyikruglyistol |