Барський староста Б. Претвич
Ім’я Б. Претвича рідко зустрічається в сучасних академічних дослідженнях з історії України, обійдено його увагою і в енциклопедичних виданнях. А в середині XVI ст. воно було добре відомим на просторах від Балтики до Босфору....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1990 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210355 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Барський староста Б. Претвич / В.І. Сергійчук // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 124–131. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859739352709464064 |
|---|---|
| author | Сергійчук, В.І. |
| author_facet | Сергійчук, В.І. |
| citation_txt | Барський староста Б. Претвич / В.І. Сергійчук // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 124–131. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Ім’я Б. Претвича рідко зустрічається в сучасних академічних дослідженнях з історії України, обійдено його увагою і в енциклопедичних виданнях. А в середині XVI ст. воно було добре відомим на просторах від Балтики до Босфору.
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:25:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОШУКИ ТА ЗНАХІДКИ
В. І. Сергійчук (Київ)
Барський староста Б. Претвич
Ім’я цього діяча рідко зустрічається в сучасних академічних досліджен
нях з історії України, обійдено його увагою і в енциклопедичних видан
нях. А в середині XVI ст. воно було добре відомим на просторах від
Балтики до Босфору. І цілком закономірно, що патріарх польських іс
ториків Мартин Бєльський записав у своїй знаменитій хроніці під
1561 р. звістку про його смерть: «Зацний рицар на Поділлі Бернард
Претвич гербу Вчелє, староста теребовельський, помер, котрий багато
років перед цим кордони руські і подільські від татар оберігав, і завж
ди їх бив, і багато перемог над ними мав» '. Кількість їх уточнив поль
ський учений 3. Підгородецький: «Бернард Претвич мав з татарами 70
битв і сутичок, усі виграв» 1 2. Саме ці успіхи дали підставу ось для та
ких заяв у ті важкі для українського народу часи: «За Претвича вільна
від татар границя»3.
1 Кгопіса Магсіпа Bielskiego.— Sanok, 1856.— Т. II.— S. 1140.
2Podhorodecki Z. Sicza Zaporoska.— Warszawa, 1960.— S. 28.
3 Грушевський M. Історія України — Руси.— Київ—Львів, 1909.— І. 7.
— С. 95.
4 Цит. за: Кулиш П. Польская колонизация Юго-Западной Руси // Вестник
Европьі.— СПб., 1874.— T. II,—С. 499.
s Pamigtniki Millerowe do panowania St. Batorego.—Poznan, 1840.—S. 131.
Особа Претвича цікава для нас й тим, що він належав до тих ок
раїнних урядовців Польсько-Литовської держави, котрі в силу свого
службового обов’язку мали зв’язки з українським козацтвом. Обставини
змушували їх не лише підтримувати контакти з степовою вольницею, а
й користуватися їх послугами в боротьбі проти страхітливих ордин
ських набігів. Бернард Претвич, як і його відомі попередники на поса
дах сторост українського пограниччя Предслав Лянцкоронський, Оста-
фій Дашкович, Криштоф Кмитич, ясно бачив, що козацтво, хоч воно її
подавало приклад пригнобленим шляхтою трудящим масам України в
антифеодальній боротьбі, саме та єдина сила в тогочасних умовах, яка
може протистояти турецько-татарській агресії. Навіть у творі протестан
та Еразма Глігнера про виховання дітей (Краків, 1558) на це вказува
лося прямо: «Козацтво, над яким опікуються гідні й умілі люди, що
неприятелів-татар, грубих варварів, б’ють і преслідують, як це було
раніше і тепер е при Претвичі, князі Вишневецькому, Прокопі Сеняв-
ському та інших, воістину бездоганних і знаменитих геркуласах, в яких
заведені такі школи, як у нас, поляків, чи італійців, чи німців, школи
наук. І справді, як школи потрібні для навчання, так козаки для оборо
ни кордонів. Тільки тоді або до того часу лише Польща буде процвіта
ти, поки в неї будуть добрі козаки» 4.
Що ж можна -повідомити сьогодні про життя та діяльність Бернар-
да Претвича?
Передусім треба сказати: за походженням він — сілезець5. З його
виступу на шляхетському сеймі 1550 р. довідуємось і про деякі біогра
фічні дані. З 1526 р. був на службі у польського короля і виконував різ
ні його доручення. Зокрема, тоді ж їздив у квітні послом до Праги, а в
грудні — на князівський з’їзд у Шлезьк. Наступного року відвідав з ди
пломатичною місією Оломоуц, де зустрічався з австрійським імперато
124 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З
Пошуки та знахідки
ром Фердинандом в угорських справах. Після повернення об’їжджає
воєводства Познанське, Каліське, Сєразьке. Подібні доручення випада
ють йому і в наступні два роки, протягом яких Претвичу довелося по
бувати в Мазовші, Великопольщі, а також у Сілезії, Моравії та Чехії6.
6 Bernard Pretwicz і jego apologia па Sejmie 1550 r. // Biblioteka Warszawska.
— 1866.— T. III.— S. 44—45.
7 Ibid.— S. 49.
s Ibid.—S. 53.
9 Жерела до історії України — Руси.—Львів, 1908.— 7. 8,—С. 4.
10 ГрушевскийМ. Барское староство.— К., 1894.— С. 100.
II Bernard Pretwicz... — S. 53.
12 Ibid.
З 1537 р. Бернард Претвич як ротмістр відділу кінноти з’являється
на Поділлі. До його обов’язків входить боронити з «кількадесятьма то-
варишами-козаками» рибалок і пасічників, котрі займаються своїм про
мислом біля Вінниці на границі з Диким полем, своєчасно сповіщати
людність про напади степової орди, аби встигла сховатися під охорону
замків.
Становище у той час на подільському пограниччі було вкрай на
пруженим. Татарські напади стали хронічним явищем, свого роду
воєнно-промисловим розбоєм, бо давали можливість мати джерело
прибутку як для тих, хто збирався за здобиччю на українські землі, так
й для тих, хто фінансував ці походи, тобто заможних феодалів у Кри
му, а також у турецьких фортецях Очаків і Білгород. Татарській голоті
тамтешні багатії давали коня за умови, що половина награбованого
буде віддана їм. Великий зиск мала й адміністрація: під час продажу
невільника по 300 аспр (турецька грошова одиниця. — В. С.) митного
платив і продавець, і покупець. Завдяки цьому, зазначав Претвич, сул
танська казна мала з невільницьких ринків у Білгороді та Очакові що
року по кілька сот тисяч аспр 7.
Бойове хрещення в боротьбі з ордою Бернарду Претвичу довелося
прийняти у 1538 р. Тоді татар, що поверталися з походу на Литву, ки
нувся переймати на Дубових луках гетьман польський Микола Сеняв-
ський. Однак вони обминули його роз’їзди і, позабиравши у полон лю
дей, які працювали на пасіках, завернули вже додому. Тоді навздогін
нападникам й було послано Бернарда Претвича з військом. Догнавши
їх аж на Хаджибейському лимані, він завдав татарам нищівного уда
ру, забравши багатьох у полон, а бранців із земель королівських —
визволив. При цьому загін Претвича захопив і 170 коней, половина
з яких виявилася турецькими, що давалися татарам за полови
ну здобичі8.
Очевидно, такий поворот був несподіваним для турецької адміні
страції, і розгніваний султан вимагає від польського короля покарати
винуватців9. Проте в Польщі, за свідченням М. С. Грушевського, вчи
нили інакше: королева Бона пожалувала Претвичу своє село Вонячин
поблизу Вінниці10 II. І він, звичайно, сприйняв це як заохочення до бо
ротьби з ордою.
I коли наступного, 1539 р. на Поділля напало татарське військо на
чолі з Еджібеком, то Претвич разом з браславцями пустився в погоню
за ним, очоливши вже добряче пошарпані загони белзького та поділь
ського воєвод біля Палькович. Орду Претвич догнав за Беримбою. Се
ред ночі відбулося три сутички з бєлгородськими, очаківськими та
добруджськими татарами, і всі три закінчилися перемогою козаків
Претвича. їм дісталося 560,коней, серед яких близько 200—турецьких .11
Через деякий час знову білгородські й очаківські татари, серед яких
було і 300 турків, прийшли під Вінницю. Сили були нерівні, тому Прет
вич вирішив помститися хоча б одному загонові. Зібравшись, просував
ся він трохи з боку услід за ордою. А коли білгородці повернули, тоді він
їх підстеріг під Чаплакчеєю і розбив. До рук Претвича потрапив і
вождь білгородців Атока, якого посадили на палю 12.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, № З 125
Пошуки та знахідки
Авторитет Претвича як умілого оборонця продовжує зростати і
десь всередині 1540 р., коли Альберт Старжеховський складає повно
важення барського старости, цю посаду король довіряє йому 13.
Бар застав він, по суті, пусткою. А без укріплення цієї фортеці, як
і сусідньої Вінниці, не могло бути й мови про дальшу колонізацію сте
пу, відсунення кордону на південь. Про це багато говорили, приймали
навіть сеймові постанови, але широким планам перешкоджала постійна
нестача грошей у державній скарбниці14.
Тут, у Барі, перебувала перша прикордонна сторожа. Друга — в
Синеполі — знаходилася на 20 миль західніше. Природно, за таких
умов передова сторожа в разі нападу орди не встигала швидко сповіс
тити замки та гетьманів, оскільки татари за день і ніч долали ЗО миль,
форпост залишався у їхньому тилу. Новий староста запропонував зов
сім іншу організацію: передову сторожу Поділля тримати не за 20, а за
кілька миль, щоб своєчасно повідомити населення, і воно могло схова
тися в укріпленнях. Це дало свій результат — білгородських, очаків
ських, добруджських та кілійських татар почали успішно громити, як
тільки вони вторгалися на українські землі. Відтоді завойовники вже
не вибиралися по здобич великими силами (по 200—300 чол.), а йшли
меншими загонами по 50, 60, 40, 30 і навіть по 10 чол., щоб непомітно
прокрастися повз прикордонну сторожу 15.
Однак відповідь й на це прикордонні старости, зокрема Претвич,
швидко знаходять, вдаючись до так званого «лежання на Полі». «Що
стосується лежання по Полі між шляхами, яке зветься козацтвом, —
розповідав він на сеймі, — то це для того, аби вийшовши на Поле за
Діброву (приблизно за р. Саврань. — В. С.), де є такі болота, що
якби чотири чоловіки йшло, то непомітними прокрастися не зможуть,
бо не пройти, і важко пройти. Таким чином не допускали їх у землі
Великого князівства Литовського, а часом, як підстерігав, коли йшли,
то за ласкою божою і за щастям його королівської милості громив і
бив» І6.
Тоді ж повідомив барський староста, що прикордонні управителі
поставили питання перед гетьманом великим коронним: чим можна
гнати татар аж у турецькі землі? Відповідь того була позитивною:
«Бити там, де пан бог допоможе» 17.
І Претвич наздоганяв нападників, розправляючись за допомогою
зібраних коло себе служебників, яких добре знав по минулих ратних
справах. Робив він цю справу так завзято і вдало, що турецький султан
по кілька разів на рік скаржився на барського старосту. Врешті поль
ський король змушений був у 1550 р. заслухати пояснення Бернарда
Претвича на сеймі. З його виступу там, названому в документах «При
чини ходження на поле пана Претвича в погоні за татарами», дізнає
мося про ряд деталізованих свідчень жорстокої боротьби з ордою на
українському пограниччі у середині XVI ст.
Уже в 1540 р. Претвич два рази вибирався на татар. Перший раз
тоді, коли кілька сотень їх з Очакова і Білгорода спустошували околи
ці Бару й Хмільника. Претвич переслідував їх аж до «березанських
верховин», де захопив 1000 коней, у тому числі й 450 турецьких і визво
лив 50 полонених. Вдруге битва відбулася восени, коли великий загін
ординців пішов на Литву. Претвич зі своїми служебниками підстеріг їх
на бродах поблизу Кременчука, побив при цьому значну частину загону
і «багатьох взяв у полон» 18. Очевидно, цих полонених невдовзі обміня
ли на православних бранців, бо на початку квітня 1541 р. Сулейман І
------------- 1 г q-SA
13 Грушевский М. Барское староство.— С. 100.
14 Центральний державний історичний архів УРСР у Києві, ф. 1235, on. 1,
спр. 1208, арк. 92.
15 Bernard Pretwicz... — S. 48.
16 Ibid.—S. 51—52.
17 Ibid.—S. 49.
18 Ibid.—S. 54.
126 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З
пошуки та знахідки
повідомив з Константинополя Сигізмунда І, що він «доручив звільнити
християн, підданих короля, взятих до неволі людністю Акерману (Біл-
города. — В. С.) під час нападу на польські землі і відшкодувати
збитки» 19.
19 Katalog dokumentow tureckich.—Warszawa, 1959.—Cz. 1,— S. 68—69.
20 Bernard Pretwicz... — S. 55.
21 Kronica Marcina Bielskiego.— S. 1085.
22 Bernard Pretwicz... — S. 55.
23 Жерела до історії України — Руси.— Т. 8.—С. 13.
24 Katalog dokumentow tureckich... — S. 72.
25 Bernard Pretwicz... — S. 56.
Найбільш гучними перемоги Претвича були наступного, 1541 р.
Спершу йому було доручено стерегти броди на Південному Бузі, якими
татари мали повертатися з-під Овруча і Хмільника з ясиром. Коли роз
відка донесла, що нижче Чапчаклея вже переправляється орда, він
поспішив за ними і став переслідувати з «паном Павлом Сециньов-
ським, з паном Яном Собеським, з Іваном Алітою та іншими служеб
никами його милості пана воєводи»20.
Уже згадуваний М. Бєльський так описує цю погоню: «Бернард
Претвич, староста барський, вартий пам’яті в усіх нас, поляків, пустив
ся за ними з невеликим числом козаків і чемерисів, прийшов за ними
аж під Очаків, але вже набрані в неволі люди були на кораблях: везли
їх у Кафу на продаж. Плакав, дивлячися на їхню біду, промовляючи:
як би я радий був вас врятувати, коли б міг» 21.
Восени того ж року татари прийшли вдруге на українські землі,
їх переслідував спочатку белзький воєвода. Не наздогнавши орду, він
повернув назад. Претвич же зі своїми загонами вирішив трохи зачека
ти з поверненням додому, оскільки знав, що татари можуть повторити
набіг. Інтуїція справді не підвела його. Він зустрів два загони татар:
одним командував Сурмак, другим — Караджа. У сутичці першого бу
ло вбито, а Караджу піймали живим. Разом з полоненими татарами і
турками Претвич віддав їх воєводі22.
Коли про це донесли турецькому султану, то він негайно відправив
свого посла до польського короля з вимогою повернути полонених, заб
рану худобу, а також покарати винуватців 23. Однак у середині січня
1542 р. знову стався напад на Очаків, а 1 квітня — на Кілію 24.
Бернард Претвич, з усього видно, добре дбав про своєчасне одер
жання відомостей про пересування ординців, що допомагало йому ви
бирати найкращий з можливих варіантів для поєдинку. Так, зокрема,
трапилося і в 1542 р. Тоді він послав заздалегідь своїх служебників на
шляхи, якими татари ходили у Велике князівство Литовське, а сам за
лишився у Барі, очікуючи можливого походу орди на західноукраїнські
землі. Інтуїція не підвела й цього разу барського старосту: справді, цим
шляхом направлялися вглиб країни степовики на чолі з Атарчегом. Не
вдовзі вони були розгромлені.
Тоді ж надійшло повідомлення, що очаківці на чолі з Белік-мурзою
вже наближаються до Черкас. «На третій день, — розповідав згодом
Претвич, — вийшов з Бару, йшов день і ніч. Розіслав служебників на
всі шляхи, що вели на Черкаси і Київ. Сторожа доповідає, що приїхали
коні — з 500 чи й більше. Пройшов по слідах під Очаків, на тих татар,
які стадо Андрія Пронського, старости черкаського, взяли і служебни
ків його погромили. Там їх (очаківських татар. — В. С.) побив, коней
їхніх і турецьких забрав. Там же піймав татар, котрі прийшли від біл-
городців, що готувалися йти просто на Бар. Вночі одразу ж пішов і
догнав їх над Відовем, у верхів’ях Берімбога: уже готувалися назавтра
виступати. Там їх на голову розбив, у тому числі Татика, старшого над
ними, живим піймав. Узяли 400 коней — лише турецькі, турки з поло
вини татар відправили — так в’язні розповідали. Там і мені було бага
то коней достріляно й поранено служебників» 25.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 3 127
Пошуки та знахідки
У турецьких документах значиться, що того разу загін Претвича
взяв у полон 150 татар26. Вимагаючи від польського короля повернути
їх усіх якнайшвидше, султан головним винуватцем прикордонних не-
спокоїв, «причиною усього того злого» називає Претвича 27. В листах
Сулеймана І до Сигізмунда І в зв’язку з цим ставиться питання про
усунення останнього з посади барського старости. А замість того «на
місце Претвича, котрий постійно сіє неспокій на кордоні, повинен ко
роль прислати чоловіка, що запровадить там лад і спокій» 28.
26 Katalog dokumentow tureckich... — S. 82.
27 Жерела до історії України — Руси.— Т. 8.— С. 19.
28 Katalog dokumentow tureckich... — S. 82.
29 01 debrand S. Encyklopedya Powszechna.— Warszawa, 1902. — T ХП —
S. 309.
30 Katalog dokumentow tureckich... — S. 77.
31 Ibid.—S. 78.
32 Bernard Pretwicz... — S. 57.
33 Ibid.
34 Katalog dokumentow tureckich... — S. 87.
На 1542 р., до речі, припадає повідомлення і про те, що Бернард
Претвич, щоб помститися за татарські напади, забрався аж до Криму і
там «шукав неприятеля» 29.
На цей час припадає і спроба обох правителів — султана і коро
ля — встановити кордон між Туреччиною і Польщею. Однак на пропо
зицію першої провести розмежування «по Саврані, потім правою сто
роною до Бугу, Дніпра і Чорномор’я, лівою ж — від долини Дегірмен-
Дересі біля висоти Давид—Ова до Дністра»30, польські власті не
могли погодитися, оскільки створювався б новий, дуже близький до за
селеної українською людністю території плацдарм для ординської аг
ресії. Бернард Претвич, очевидно, як староста прикордонного населено
го пункту був одним з противників закріплення турецьких володінь по
Саврані. Мабуть, він був зі своїми козаками у складі того польського
війська, що стояло північніше Саврані: «близько 20.000 панцерних, по
над 2.000 стрільців разом з 100 гармат»31.
Незгода короля на пропоновану лінію розмежування викликала
нові розбійницькі походи степової орди. У 1543 р. її загони з’являються
аж під Лоєвом. Місцеві урядники не змогли там організувати належ
ну відсіч, воєвода белзький і князь володимирецький ходили переймати
татар аж під Балаклею, де піймали декого з ар’єргарду. Переслідувати
інших доручалося Претвичу. Не встиг він управитися з цим завданням,
піймавши старшого над білгородцями й очаківцями Султан-Алея, як
надійшла звістка, що Мустафа-турчин повів татар у Польщу. Коли ж
Претвичу прислали «язиків» від розгромленого загону Мустафи, то від
них стало відомо, що одночасно «Асан вийшов зі своєю ватагою до Киє
ва, а Карманак з другою — до Канева». За таких обставин староста
частину свого загону направив під Київ, а сам з другою поспішив на
Канівський шлях. Експедиція виявилася успішною: Карманака убили,
а Асана живим узяли в полон. Крім того, дісталося і 200 коней, з яких
половина виявилися турецькими 32.
Восени 1543 р. татари знову з’явилися на Поділлі. На шляху, що веде
з Бару в Молдавію, забрали в полон купців і пасічників, а також двох
людей Претвича, які, вірогідно, перебували в розвідувальному дозорі.
Посланий на допомогу їм загін на чолі з Бернашевським —служебником
барського старости — не мав успіху. Однак, повертаючись назад, цей
загін зустрівся з іншою татарською ватагою, що поверталася з Литви,
її вдалося розгромити і забрати всю здобич 33.
Під час прийому польського посла Яна О чеського у 1544 р. турець
кий султан нагадав йому про свою вимогу до короля усунути з погра-
ниччя Бернарда Претвича. На це посол відповів, що барський старос
та — людина чесна. Однак турки наполягали, що всі конфлікти вини
кають з вини Претвича, тому з огляду на дружбу король мусить вчини
ти так, як ставить питання султан 34.
128 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З
Пошуки та знахідки
У Варшаві, проте, не поспішали задовольняти вимоги Сулеймана І.
Природно, не мав він впливу й на татар, які наступного року знову піш
ли на Україну. Неподалік Бара ватага під керівництвом Ізіходжі по
громила мисливців, які поверталися з ловів. Претвич кинувся переслі
дувати ординців. 20 вересня 1545 р. він разом з володимирським ста
ростою Федором Сангушком і черкаським Андрієм Пронським штурму
вав Очаків 35. У «Реєстрі шкод», надісланій з Константинополя до поль
ської столиці, зазначалося, зокрема, що, крім визволення ясиру чисель
ність 20 чол. на суму 37 000 акчей, втрати їхніх речей обчислюються су
мою 20 90036.
35 Жерела до історії України — Руси.— Т. 8.— С. 21.
36 Katalog dokumentow tureckich... — S. 92.
37 Цит. за.: Грушевський М. Історія України — Руси,— Т. 8.—С. 96.
38 Там же.— С. 97.
39Барвінський Є. Набіг козаків на Очаків 1545 р. // Зап. Наук. Тов.-ва
ім. Шевченка —Львів, 1897.— Т. 18.—С. 2.
40 Там же.— С. 5.
41 Там же.— С. 3.
42 Там же.—С. З, 6.
Від цього козацького нападу на Очаків, як вважав пізніше М. Бєль-
ський, польська адміністрація відхрещувалася усіма засобами. її пред
ставники пояснювали, що то «козаки з Великого князівства Литовсько
го через волость барську, Претвичовим шляхом, займаючи на кілька
надцять миль коронні території, ходять брати добичу на Волощині і на
улуси й чабанів турецьких, і се для того роблять, аби ввести в підозрін
ня у сусідів Претвича та інших пограничних людей з корони Поль
ської» 37.
Похід на Очаків, доводили з польської столиці, — справа рук
«степової наволочі, переважно з московських підданих, а дуже мало ли
товських, над якою нема ніякої екзекутиви» 38. У той же час всіляко
приховувалося від турків, що такі прикордонні старости, як Бернард
Претвич, й справді були ініціаторами козацьких походів на османські
й татарські володіння. Турки ж, як свідчать тогочасні документи, мали
докладну інформацію про організацію нападів на свою північночорно-
морську твердиню.
Сілістрійський суддя Мехмет-бей, наприклад, доніс султанові, що
«13 жовтня 1545 р. підпливли козаки на тридцяти двох чайках під про
водом Ісачка з Брацлава, Карпа Масла та Івана Держка з Черкас під
Очаків, здобули замок, убили п’ятеро людей, поранили чотирьох, забра
ли в неволю тридцять двох, пограбували багато добра і відпливли до
дому» 39 40.
У своєму листі до короля султан серед винуватців цього нападу
першим називав Претвича, а суму збитків визначав на 97 700 аспрів 4Ц.
Оскільки була вказівка, що організатор цього походу — Претвич,
то королева Бона послала свого спеціального представника — комор-
ника Павла в Бар, щоб провести ретельне розслідування. Той по закін
ченню слідства представив уряду такий висновок: «Дійшов до того і на
свої очі бачив, як козаки з Великого князівства Литовського, займаючи
по кільканадцять миль землі корони польської, ходять Претвичевим
шляхом, Барською волостю, грабувати Волощину і чабанів турецьких.
Це вони роблять для того, аби стягнути підозріння на Претвича й ін
ших пограничних мешканців корони і щоб за ті кривди, яких вони на
коїли, корона, а не князівство мало клопоти і небезпечність»41.
Відправлений до Туреччини посол із спеціальною місією доводив,
що все це скоїлося проти .волі і наказів короля. Заподіяли це «польові
козаки» — люди, які «не мають сталих осель, живуть мов дикі звірі в
полях, живуть із грабування, не підлягають нічиїй управі, тому годі їх
піймати та покарати». Однак через те, що набіг скоївся з території
Польщі, то вона згоджувалася відшкодувати збитки туркам. І 6 вересня
1546 р. в Барі їм було виплачено 2 333 золотих угорських, 12 поставів
сукна ліонського ціною 336 золотих — усього на суму 155 100 аспр 42.
9. ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, № 3 129
Пошуки та знахідки
Остаточну ясність щодо особистої участі в цих помстах за ордин
ські набіги вніс сам Претвич через п’ять років перед сеймом, з чого
видно, що був він у 1545 р. справедливо віднесений до організаторів
боротьби з татарами і турками 43.
43 Bernard Pretwicz... — S. 57.
44 Katalog dokumentow tureckich... — S. 100.
45 Ibid.— S. 111—113.
46 Bernard Pretwicz... — S. 57—58.
47 Ibid.—S. 58—59.
48 Katalog dokumentow tureckich... — S. 130.
Після цього взаємні сутички на подільському пограниччі і листу
вання з приводу їх протягом майже трьох років дещо затихають. До
1547 р. лише можемо віднести згадку про зустріч турецького посла з
Претвичем у Бережанах, після якої перший просив короля, щоб той
наказав барському старості відіслати йому слугу московського, який
утік від нього в Демидовичах44. А вже з 1548 р. ім’я Претвича знову
фігурує в посланнях султана до польської столиці45.
Про причини цих подій, у яких, до речі, вже виступає відомий зго
дом організатор Запорозької Січі на Хортиці український князь Дмит
ро Іванович Вишневецький, сам Претвич розповідав таке: «Мурза оча
ківський Сінопод і білогородський старший Челей Мормор Нечай ро
зійшлися надвоє. Одні вислали сторожі під Бар, другі —і під Вінницю—
шукали стрільців. І знайшли чемерисів, убили Семена і Палітача, а
інших людей побрали. За ними вислав 120 чоловік погоні на чолі з Го-
славським. Догнали на Беримбею й побили. Піймали під Білогорцем 20
живими. Крім того, захопили 250 коней, у тому числі близько 160 —
турецьких.
Того ж року піймали старших Ізіходжу і Кучука...» 46.
Напруженим був для Бернарда Претвича і 1549 р. Ідучи в поле,
Претвич залишив замість себе в Барі залогу на чолі з «Бернашевським,
козаком старшим». І через тиждень вони підстерегли татар очаківських
за 4 кілометри від Бара. Там і розгромили їх. А на Саврані старші Гос-
лавський та Бадовський мали перемогу над 80 ординцями.
Того ж року, як повідомляв Претвич на сеймі, татари полонили під
Брацлавом дванадцять служебників князя Корецького. Сам князь, вів
далі староста, з «жалем і плачем прийшов, аби за татарами погнався,
допоміг йому кривди і шкоди відплатить».
Відгукуючись на це прохання, Претвич наздогнав ординців, узяв у
полон 50 татар, а також 150 коней47.
Так, 1549 р., коли татари брали ясир аж на Волині, був дуже
нелегким для прикордонного старости Бернарда Претвича. Однак ті
численні скарги султана королю на нього свідчать про його видатну
роль у відсічі грабіжницьким набігам. Не випадково воєвода молдав
ський Еліаш II, один з васалів Порти, переконував великого візира в
тому, що «у гвалтах винен не король, а Претвич, котрий сидить на по
граниччі» 48. І польський король Сигізмунд-Август після ультимативно
го листа Сулеймана І на початку 1550 р. викликає старосту барського
на сейм, де тому довелося детально розказати про свою боротьбу з
іноземними поневолювачами.
Сповідь Претвича на сеймі — це не просто виправдання за свої
вчинки. З його розповіді маємо передусім своєрідний літопис відсічі
турецько-татарської агресії у середині XVI ст. Вона закликає приділя
ти більше уваги обороні кордонів, використовуючи для цього, зокрема,
українське козацтво, хоч і король надсилає листи, наказуючи «козаків
повстегати и шкодників карати».
Претвич, який їхав на сейм виправдовуватися, повертався в Бар
по суті героєм: король не виконав вимог султана про усунення його з
старостинської посади. А це, звичайно, надавало йому підтримки у
майбутніх поєдинках з ордою.
130 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн 1990. Л® З'
Пошуки та знахідки
Те, що він не сидів, склавши руки, на пограниччі, свідчать нові по
ходи за його участю на чорноморське узбережжя. І після того, як ту
рецька сторона виставила влітку 1552 р. черговий реєстр кривд, у яко
му Бернард Претвич з князем Дмитром Вишневецьким звинувачували
ся у захопленій і в населення Очакова овець на суму 6 745 акчів, 196 ко
ней, 245 волів і 9 000 акчів готівкою, а також взятті до неволі 87-ми і в
смерті 18-ти осіб49. Сигізмунд-Август змушений був перевести Претви-
ча на посаду старости у Теребовлю Б0, значно західніше від Бара. Че
рез два роки Теребовельське староство було йому та його синові Якову
пожалуване навічно 51.
І з 1561 р., коли Бернард Претвич — «мур країв подільських», за
висловом історика Бартоша Папроцького, — закінчив свій життєвий
шлях, старостинську посаду у Теребовлі обійняв Яків Претвич, який
правив до 1597 р.52
Про Бернарда Претвича не пишуть не тільки в спеціальних науко
вих дослідженнях. Немає про нього згадки й у доволі детальному опи
сі історії міста Бара того періоду53. На нашу думку, те, що він «з
юнацького віку всіма силами і помислами віддався служінню королю і
державі і не шкодуючи праці, із загрозою для життя протистояв на
падам волохів, татар і турків, відганяючи їх від володінь держави і
часто відбивав з пащі торжествуючого ворога здобич і худобу» 54, те,
що завдяки його походам страшні «татарські шляхи почали заростати
травою», враховуючи його видатний вклад (свідомий чи несвідомий) у
розвиток і зміцнення козацтва, дає йому право зайняти своє законне
місце в історії України.
Одержано 04.10.88.
" Ibid.—S. 132.
50 Г р у ш е в с к и й М. Барское староство.— С. 103.
51 Там же.— С. 103.
52 Центральна наукова бібліотека АН УРСР ім. В. Вернадського. Рукописний
відділ, ф. 1, спр. 7974, арк. 27.
53 Історія міст і сіл УРСР : Вінницька область.— К-, 1972.— С. 113—114.
54 ГрушевскийМ. Барское староство.— С. 104.
Шановні читачі!
Які питання з історії вас цікавлять? Про які історичні події або факти
ви хотіли б дізнатися докладніше?
Ваші пропозиції будуть враховані у публікаціях «Українського істо
ричного журналу».
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З 9 131
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210355 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:45Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сергійчук, В.І. 2025-12-06T12:57:10Z 1990 Барський староста Б. Претвич / В.І. Сергійчук // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 124–131. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210355 Ім’я Б. Претвича рідко зустрічається в сучасних академічних дослідженнях з історії України, обійдено його увагою і в енциклопедичних виданнях. А в середині XVI ст. воно було добре відомим на просторах від Балтики до Босфору. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Пошуки та знахідки Барський староста Б. Претвич Барский староста Б. Претвич Article published earlier |
| spellingShingle | Барський староста Б. Претвич Сергійчук, В.І. Пошуки та знахідки |
| title | Барський староста Б. Претвич |
| title_alt | Барский староста Б. Претвич |
| title_full | Барський староста Б. Претвич |
| title_fullStr | Барський староста Б. Претвич |
| title_full_unstemmed | Барський староста Б. Претвич |
| title_short | Барський староста Б. Претвич |
| title_sort | барський староста б. претвич |
| topic | Пошуки та знахідки |
| topic_facet | Пошуки та знахідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210355 |
| work_keys_str_mv | AT sergíičukví barsʹkiistarostabpretvič AT sergíičukví barskiistarostabpretvič |