Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі
Визначаються хронологічні рамки функціонування найдавніших укріплень Древлян ської землі. Порушується питання про їх соціальний статус, економічну базу, місце серед однотипних синхронних пам’яток інших східнослов'янських територій кінця І тис. н. е. Определяются хронологические рамки функциони...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1990 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210360 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі / Б.А. Звіздецький // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 77–87. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860267639968890880 |
|---|---|
| author | Звіздецький, Б.А. |
| author_facet | Звіздецький, Б.А. |
| citation_txt | Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі / Б.А. Звіздецький // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 77–87. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Визначаються хронологічні рамки функціонування найдавніших укріплень Древлян ської землі. Порушується питання про їх соціальний статус, економічну базу, місце серед однотипних синхронних пам’яток інших східнослов'янських територій кінця І тис. н. е.
Определяются хронологические рамки функционирования древнейших укреплений Древлянской земли. Поднимается вопрос об их социальном статусе, экономической базе, месте среди однотипных синхронных памятников других восточнославянских территорий конца І тыс. н. э.
|
| first_indexed | 2025-12-07T21:25:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Трибуна молодого автора
Особливу тривогу викликає відверта недооцінка науково-технічного про
гресу, на фоні якого здійснюється економічна реформа. Про це, зокре
ма, наголошувалося на 2-му з'їзді народних депутатів СРСР 22.
22 П а т о н Б. Є. Виступ на 2-му з’їзді народних депутатів СРСР // Радянська
Україна.— 1989.— 20 грудня.
Б. А. Звіздецький (Київ)
Про час виникнення та соціальну
типологію літописних «градів» Древлянської землі
Визначаються хронологічні рамки функціонування найдавніших укріплень Древлян
ської землі. Порушується питання про їх соціальний статус, економічну базу, місце
серед однотипних синхронних пам’яток інших східнослов'янських територій кінця
І тис. н. е.
У кінці XI ст. автор «Повісті временних літ» — чернець Києво-Печер
ського монастиря Нестор — поставив перед собою нелегке завдання—
З цього можна зробити висновок, що діючий нині економічний ме
ханізм і система управління науково-технічним прогресом ще не поє
ною мірою враховують регіональні фактори, закономірності інтерна
ціоналізації і доцільного розподілу праці, спеціалізації і кооперування.
Отже, погано використовуються великі переваги, які дає територіальний
розподіл праці, що затримує зростання науково-технічного потенціалу
національних регіонів і всього братерського співробітництва народів
Союзу РСР.
Більш повне врахування територіального фактора в прискоренні
науково-технічного прогресу, з нашої точки зору, може сприяти і чіткі
шому визначенню доцільних параметрів регіонального госпрозрахунку,
в запровадженні якого повинні реалізуватися як республіканські, так і
загальносоюзні інтереси.
При вирішенні цих проблем необхідні конструктивні підходи на
ленінських принципах інтернаціоналізму. Однак до цього часу немає до
статньо всебічно розробленого документу, який вніс би певну ясність в
міжреспубліканську координацію розвитку науки і техніки. Не дав об
грунтованої відповіді на це питання і вересневий (1989 р.) Пленум ЦК
КПРС, і жовтневий (1989 р.) Пленум ЦК Компартії України.
Таким чином, курс партії у 80-і роки на прискорення науково-тех
нічного прогресу проводився фактично в різних історичних умовах. Як
що в першій половині 80-х років тут домінували централістські тенден
ції, то в умовах перебудови більше почали позначатися пошуки нових
форм управління науково-технічним прогресом з урахуванням націо
нально-регіональних інтересів і особливостей. Це проявилось насампе
ред у створенні різних регіональних об'єднань в галузі науково-техніч
ного прогресу, розробці союзних, союзно-республіканських, галузевих
та місцевих програм тощо. Більше уваги територіальним проблемам
НТП стали приділяти радянські та партійні органи. Одночасно слід під
креслити, що вирішення національно-регіональних проблем НТП мож
ливе лише на базі послідовного інтернаціоналізму, єдиної науково-тех
нічної політики в країні з урахуванням передового світового досвіду.
Одержано 11.12.89.
Рассматриваются актуальньїе проблеми научно-технического прогресса в нашей стра-
не на современном зтапе. Анализируя использованньїй материал, автор делает ви
води относительно соотношения национального и регионального факторов в ходе
реализации научно-технической политики КПСС в исследуемьій период.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З 77
Трибуна молодого автора
описати не тільки сучасні йому події, а й спробував дати відповідь на
питання «...откуду єсть пошла Руская земля...» ‘.
У найдавнішій, недатованій частині цього твору перелічуються всі
відомі літописцю східнослов'янські племінні об'єднання, які згодом ста
ли ядром давньоруської держави і давньоруської народності. Древляни
у цьому списку названі другими, слідом за полянами, а назву свою
одержали, як пояснює літописець, «...зане сЬдоша в ntcfex...» 1 2.
1 Повесть временних лет (далі — ПВЛ).— М., Л.— 1950.— Ч. 1.— С. 9.
2 Там же.— С. 11.
3 Барсов Н, И. Очерки русской исторнческой географии.— Варшава, 1885.—
С. 127—128.
4Русанова И. П. Территория древлян по археологическим данннм // Совет-
ская археология (далее — СА).— 1960.— № 1.— С. 63—69; Тимофеев Е. И. Рассе-
Враховуючи дане пояснення, а також ту обставину, що стосовно
X ст. «Повість временних літ» згадує два міста Древлянської землі —
Іскоростень (нині Коростень) та Вручій (нині Овруч), дореволюційна
історіографія визначала ареал древлянського розселення досить
приблизно, відводячи їм великі лісові масиви навколо згаданих
пунктів3.
Більш точні координати Древлянської землі вдалося встановити
тільки в результаті ретельного порівняльного аналізу матеріалів розко
пок курганних старожитностей та визначення специфічних рис поховаль
ного обряду древлян. Вирішальна роль у розв'язанні цієї проблеми на
лежить радянським археологам І. П. Русановій, Є. І. Тимофєєву та В. В.
Сєдову 4, хоча деякі спірні моменти залишаються й досі.
На нашу думку, хоча матеріали курганних старожитностей, якими
оперували попередні дослідники, є важливим джерелом, проте вони не
можуть бути єдиним критерієм при визначенні племенних кордонів. Це
насамперед стосується південно-західної гілки східного слов'янства, де
етнокультурні процеси мали схожий характер, що вже на ранніх етапах
призвело до нівелювання способу поховального обряду. Тому автор цих
рядків здійснив спробу визначити кордони Древлянської землі не тіль
ки на основі аналізу курганних старожитностей, а й залучаючи матеріали
відомих поселень VIII—X ст. та свідчення пізньосередньовічних джерел.
Такий підхід дав можливість дещо уточнити межі древлянського роз
селення, особливо у контактних зонах з іншими племінними угрупо
ваннями.
Так, картографування поселень і городищ із старожитностями типу
Луки-Райковецької (VIII—IX ст.) показує, що східна межа древлян, почи-
няючись на водорозділі басейнів Тетерева та Ірпеня, проходила по ліво
му березі першої аж до місця її впадіння у Дніпро, а не відхилялась в
районі Радомишля на захід, як це уявляли собі попередні дослідники.
Роздільною смугою між полянами і древлянами була широка заліснена
й заболочена заплава р. Здвиж, де, як свідчать археологічні розвідки,
населення у VIII—першій пол. X ст. було практично відсутнє.
Південна межа Древлянської землі майже точно збігалася з при
родним кордоном між поліською зоною і зоною лісостепу, послідовно
пересікаючи (із сходу на захід) ріки Гуйву, Гнилоп'ять, Тетерев і Случ.
Древляни не селилися на південь від вказаної лінії, очевидно, через по
стійну загрозу з боку кочовиків, які проникали степовим коридором з
боку Правобережжя. Абсолютна відсутність будь-яких археологічних
пам'яток IX—X ст. у верхів’ях цих рік підтверджує, на наш погляд, такий
висновок.
Західний кордон древлян (з волинянами) проходив у межиріччі
Случі і Горині. Тут ми повністю згодні з думкою попередніх дослідників
і лише відзначаємо, що Древлянська земля на південному заході по
чиналася від місця впадіння в Случ р. Хомори і йшла далі на північ,
захоплюючи невеликі ліві притоки Случі — ріки Смолку, Церем
та Корчик.
78 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, А® З
Трибуна молодого автора
Північний кордон (з дреговичами) розпізнається досить легко по
широкій заболоченій смузі, що розділяла в давнину обидва племінні
союзи. Щоправда, І. П. Русанова вважала, що древляни займали й пра
вий берег Прип'яті. Однак, як переконливо довів В. В. Сєдов, кургани на
ньому, які І. П. Русанова вважала древлянськими, належать літописним
дреговичам, на що вказують знахідки у похованнях етновизначаючих
намистин з великою зерню * 5.
ление юго-западной групіш восточнославянских племен по матеріалам могильников
X—XIII вв. // Там же.— № 3.— 1961.— С. 69—72; Седов В. В. Восточньїе славяне
VI—XIII вв.— М„ 1982.—С. 101—106.
5 Седов В. В. Указ. соч.— С. 104.
6 ПВЛ,— Ч. 1,—С. 20.
I Там же.— С. 31.
8 Там же.— С. 40.
9 Там же.— С. 53.
10 Там же.— С. 42.
II Там же.— С. 42.
Таким чином, літописні племена древлян заселяли великі лісові ма
сиви нинішньої Житомирської області, а також східних районів Ровен-
ської області та північних — Київської. За нашими підрахунками, загаль
на площа Древлянської землі у кінці І тис. н. е. становила близько 28—
29 тис. кв. км.
У зв'язку з таким географічним розташуванням Древлянська земля
досить рано була втягнута в орбіту політики київських князів. Як пові
домляє літопис, уже через рік після захоплення Києва, тобто у 883 р.
«Поча Олегь воевати деревляньї, и примучивь а, имаше на них дань по
чернЬ кунЬ...» 6.
Після смерті Олега «...деревляне затворишася от Игоря...» 7. Ця по
дія датована 913 р. «Затворитися» можна лише в укріпленні, а тому на
ведену дату слід вважати першим непрямим свідченням того, що вже
на початку X ст. древляни мали власні фортеці. Тому виникає ряд зако
номірних запитань: скільки їх було, де вони розташовувалися та коли
виникли?
Як було сказано вище, «Повість временних літ», описуючи події
X ст., називає лише два міста Древлянської землі. Так, під 945 р. впер
ше згадується Іскоростень, під стінами якого було вбито київського кня
зя Ігоря за порушення ним норми стягнення щорічної данини 8, а під
977 р. — Вручій, де наклав головою один із синів Святослава — Олег—
під час усобиці із братом Ярополком 9.
Однак з аналізу літописних подій, що відбувалися після вбивства
Ігоря, випливає, що древляни мали значно більше укріплень. Так, у
946 р., після того, як Ольга перемогла у відкритому бою їх дружини,
«древляне же побегоша и затворишася в град-Ьхь своих» 10 II. Підійшовши
до древлянської столиці Іскоростеня і не маючи змоги відразу ж захо
пити цю досить добре укріплену фортецю, Ольга пропонує обложеним
здатись на її милість, мотивуючи це тим, що «...вси ваши градьі, пре-
дашася мні, и ялися по дань...» п. Ці безіменні древлянські «гради» ці
кавили не одне покоління істориків, але сказати що-небудь конкретне
про них без додаткової інформації вони не могли.
Ситуація змінилася на краще, коли у 20—ЗО рр. нашого століття
розпочалося широке археологічне обстеження регіону. В той період ста
ціонарні розкопки проводилися у Коростені, на Райковецькому городи
щі та в деяких інших пунктах.
У 1940 та 1949 рр. П. М. Третяков провів розкопки у ряді поліських
районів Київщини та Житомирщини, де виявив ряд укріплень з раннім
культурним шаром IX—X -ст., які, на його думку, і були залишками літо
писних древлянських «градів». Результати цих робіт дослідник виклав у
статті, в якій відніс до древлянських укріплень, крім згадуваних літопи
сом Іскоростеня і Вручія, городища в Малині та Іванкові, селах Орано
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З 79
Трибуна молодого автора
му, Городську, а також два пункти (без конкретних прив'язок на місце
вості. — Б. З.) на р. Случ 12.
12 Третьяков П. Н. Древлянские «гради» // Академику Б. Д. Трекову ко дню
70-летия: Сб. статей.— М.— 1952.— С. 64—68.
13 К у ч е р а М. П. Нові дані про городища Житомирщини // Археологія.—
1982.— Вин. 41.—С. 72—81.
14 К у ч е р а М. П. Давньоруські городища на Правобережжі Київщини // До
слідження з слов’яно-руської археології.—К., 1976.— С. 176—179.
15 Фонди відділу історії первісної культури Держ. Ермітажа.— Оп. зберіг. 1.—
On. II.
16 Раппопорт П. А. Заметки о датировке некоторнх типов городищ Подне-
провья // Краткие. сообщения Института истории материальной культури (далее—
КСИИМК).— 1952,—Вьіп. 48,—С. 115.
17 Русанова И. ТІ. Отчет о работе Древлянского отряда Днепровской славян-
ской зкспедиции за 1962 г. // Науч. архив Ин-та археологии АН УССР (далее — НА
НА АН УССР).— 1962/27.
18 Звиздецкий Б. А., Воронцов Д. О. Отчет о разведках в Березновском
районе Ровенской обл., проведеннях осенью 1987 г. // НА НА АН УССР.— 1987/14®.—
С. 4—6.
19 Археологическая карта Волннской губернии // Труди XI Археологического
с-ьезда,—М„ 1901—Т. 1,—С. 7.
20 Гамченко С. С. Житомирский могильник.— Житомир.— 1888.
21 Гамченко С. С. Пятилетие археологических исследований на Волини
1919—1923 гг. // НА НА АН УССР,—Фонд С. С. Гамченко,—№ 45 — С. 196.
22 Русанова И. П. Археологические памятники второй половини І тис. на
территории древлян // СА.— 1958.— № 4.— С. 45.
23 Гончаров В. К. Райковецкое городище.— Киев, 1950.— С. 13; Гончаров
В. К. Лука-Райковецкая // Материали и исследования по археологии СССР (далее—
МИАї.— М., 1963 —№ 108.— С. 283—285.
Дані П. М. Третякова конкретизував і уточнив М. П. Кучера, який у
70-х роках провів широке обстеження давніх городищ у Середньому
Подніпров'ї. На підставі ретельного порівняльного аналізу кераміки вче
ний виділив вісім ранніх городищ, які вважав залишками древлянських
«градів»: у містах Малині, Олевську, Новограді-Волинському (колишнє
передмістя Жадківка. — Б. 3.) та в селах Городці, Городищі (на р. Це-
рем.— Б. 3.), Пилиповичах, Тульську і Несолоні13. До цього списку
можна додати ще ряд укріплень з ранніми матеріалами: городища в
м. Іванкові 14 15 16 та у с. Фрузинівці на р. Тетерев 13, а також у селах Груб-
ському 18 і Барашах 17 відповідно Коростишівського та Емільчинського
районів сучасної Житомирської області.
У 1987 р. нами було обстежене ще одне городище з матеріалами
древлянського часу, розташоване в с. Маренин Березнівського району
Ровенської області на р. Случ 18. Подібне укріплення досліджувалося на
ми разом з М. П. Кучерою у 1988 р. на північній околиці м. Новограда-
Волинського, неподалік городища, виявленого М. П. Кучерою ще на
початку 70-х років. На жаль, цілий ряд ранніх фортець не дійшов до на
шого часу, і про їх існування ми можемо лише гадати.
Так, мабуть, одним з древлянських градів було городище на Зам
ковій горі у сучасному Житомирі, повністю знищене міською забудо
вою у XIX ст. 19. Непрямим доказом на користь існування там ранньо
середньовічного центру є матеріал величезного курганного некрополя,
який у свій час досліджував С. С. Гамченко20 21.
Не дійшло до нашого часу й городище в с. Бежові Черняхівського
району Житомирської області. За даними С. С. Гамченка, під час шур-
фовки городища було знайдено гончарну та ліпну слов’янську керамі
ку 2!. На цій підставі І. П. Русанова відносить укріплення в Бежові до
ранніх древлянських 22.
Можливо, древлянським градом було й знамените Райковецьке го
родище. Щоправда, слід відзначити, що основний культурний шар цієї
пам'ятки датується XII—XIII ст. Однак В. К. Гончаров повідомляє, що під
основними нашаруваннями знайдено ряд об'єктів синхронних старожит-
ностям типу Луки-Райковецької, тобто, датувалися вони VIII—IX ст.23.
Ще одне городище, яке можна пов'язати з літописними древляна
ми, розташоване на околиці села Яроповичі, неподалік місця витоку
80 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З
Трибуна молодого автора
р. Ірпінь. На початку 50-х років його обстежив П. О. Раппопорт і датував
кінцем X—XIII ст.24. Однак після повторної розвідки цього пункту екс
педицією під керівництвом М. П. Кучери у 1988 р. є всі підстави початок
функціонування городища відносити до більш раннього часу. Під час
шурфування там у значній кількості зустрічалася ліпна та ранньогончар-
на слов'янська кераміка VIII —середини X ст.
24 Раппопорт П. А. Указ, соч,— С. 109.
25 Звяздецкий Б. А. Отчет о раскопках в Малине за 1987 г. // НА НА АН
УССР,— 1987/14*.—С. 6—10.
26 ПВЛ,—Ч. 1,— С. 40.
27 Там хсе.
Таким чином, включаючи два літописні міста — Іскоростень та Вру-
чій, а також ряд ранніх укріплень, що не збереглися, але відомості про
які є у літературі, ми маємо можливість говорити про два десятки літо
писних «градів» Древлянської землі.
П. М. Третяков та М. П. Кучера датували їх IX—X ст. У цілому, оче
видно, слід погодитись з цими хронологічними рамками, хоча їх можна
дещо конкретизувати, користуючись рядом спостережень. Так, під час
розкопок Малинського городища у його південно-західній частині нами
було виявлено непорушену ділянку культурного шару, насичену виключ
но ліпною слов'янською керамікою типу Луки-Райковецької. Надзвичай
на архаїчність керамічного комплексу, а також абсолютна відсутність
кружального посуду дали можливість датувати найдавніші культурні на
шарування Малинського городища не пізніше кінця VIII ст. 25.
На жаль, інші «гради» досліджувалися лише за допомогою невели
ких шурфів. Тому одержані при цьому матеріали не дають уявлення про
час зародження і динаміку зростання того чи іншого пункту. Однак зна
хідки ліпних фрагментів слов'янських посудин допомагають визначити
час виникнення цих городищ — це рубіж VIII— IX ст.
Цей період відзначався інтенсивною ломкою старих родоплемінних
відносин, зародженням класів і державних інститутів. Недарма східні та
західні джерела знають Русь як країну саме з першої половини IX ст., а
з середини цього століття починається інтенсивна ера русько-візантійсь
ких контактів, що і знайшло відображення у «Повісті временних літ».
Уважний аналіз літописних повідомлень наводить на думку, що під
терміном «град» мається на увазі насамперед укріплене поселення, де
сидить князь та його найближче оточення — нарочиті мужі й дружина.
Саме з числа древлянської родоплемінної верхівки було обрано 20
представників («мужей лучьших»), які у 945 р. пішли до Києва, щоб вис
ватати овдовілу Ольгу за свого князя Мала. Кількість послів Древлян
ської землі здається нам невипадковою. Вона збігається з кількістю ви
явлених на сьогоднішній день «градів». А тому можна припустити, що
20 найкращих «мужів» були представниками 20 невеликих племен, які
входили до древлянського союзу. На це ж вказує власне і звертання
послів до княгині Ольги: «Посла ньі Дерївьска земля...»26. Що саме за
земля послала їх, стає зрозумілим уже буквально з наступної фрази,
коли посланці від Мала раптом починають говорити не від його імені, а
у множині: «...а наши князи добри суть, иже распасли суть Деревьску
землю...» 27. Отже, зрозуміло, що говорити від імені усієї землі і усіх
князів могли тільки повноправні представники кожного з древлянських
племен, норма представництва яких визначалася, мабуть, по одному від
племені. З цього випливає, що «гради» були «резиденціями» родо
племінної верхівки 20 племен Древлянської землі. Князі цих племен
були підвладні Іскоростенському Малу—васалу київського кня
зя Ігоря.
Слід відзначити, що з приводу соціальної інтерпретації «градів»
східних слов'ян у вітчизняній літературі існують різні точки зору. Так,
І. І. Ляпушкін вважав, що давньоруський літописець під терміном «град»
розумів тільки наявність у поселення оборонних споруд, а не його со
6. ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З 81
Трибуна молодого автора
ціальне обличчя. На його думку, у VIII—IX ст. у східнослов'янських
«градах» соціальна організація існувала у вигляді сусідської общини 2?.
На наш погляд, така точка зору надто поверхово трактує проблему.
Адже тоді майже неможливо пояснити, чому поряд з укріпленим «гра
дом» існують десятки неукріплених поселень-супутників «града». Б. О.
Тимощук, досліджуючи пам’ятки VIII—IX ст. у Північній Буковині (пле
мінна територія літописних хорватів.— Б. 3.), відзначав, що городища-
фортеці тієї пори разом із селищами, розташованими навколо них, ста
новили єдині комплекси 28 29.
28 Ляпушкин И. И. Славяне Восточной Европьі накануне образования Древ-
нерусского государства // МИА.— Л., 1968.— № 152.— С. 164, 167.
29 Тимощук Б. О. Слов’яни Північної Буковини V—IX ст.— К., 1976.— С. 128.
30 Федоров Г. Б. Итоги и задачи изучениядревнеславянской культури юго-за-
пада СССР // КСИА АН СССР,— 1965.— Bun. 105.— С. 27.
3‘ ПВЛ,—Ч. 1.— С. 23-29, 34-39.
32 Там же.— С. 43.
Подібні гнізда поселень VIII—IX ст. відкриті Г. Б. Федоровим у Дні-
стровсько-Прутському межиріччі, яке дослідник пов'язує з племінною
територією літописних тиверців. У найбільш дослідженій центральній
частині цього регіону він виділив п'ять таких комплексів. Центром кож
ного з них було городище. На думку Г. Б. Федорова, такі невеликі гніз
да відповідали племінним групам в середині міжплемінного союзу ти
верців. Усього ж таких груп (Г. Б. Федоров називає їх також «мікропле-
менами». — Б. З.) на території тиверців вчений налічує близько двох
десятків 30.
Таким чином, археологічні дані свідчать, що у VIII—IX ст. на схід
нослов’янській території з'являються племінні князівства та їх союзи.
Поява укріплених поселень — «градів» є яскравим індикатором цього
процесу.
Соціальна стратифікація давньоруського суспільства на його ранній
фазі розвитку досить добре простежується у зафіксованих літописом
договорах Олега та Ігоря з Візантією. На перше місце в них поставле
ний «великий князь руский» (читай: «київський» — Б. 3.). На другому
місці — «князи светльїе», які «под Олгом (чи Ігорем.— Б. 3.) суще».
Третій щабель ієрархії займає «княжье всякое»31.
Отже, неважко зрозуміти, що столиця Древлянської землі середи
ни X ст. — Іскоростень — була резиденцією «світлого князя» Мала, а
безіменні «гради» займало «княжье всякое». Така раптовість міст пер
ших століть давньоруської історії була зумовлена не тільки пережитка
ми старого родоплемінного устрою, а й повністю відповідала низькому
рутинному рівню продуктивних сил. Взаємовідносини між великим київ
ським князем, з одного боку, та «світлими» князями й «княжьем вся
ким» — з іншого, зводились, як показує літопис, до відчудження додат
кового продукту у формі виплати щорічної данини. Для забезпечення
її безперебійного надходження був створений особливий інститут дав
ньоруської держави — полюддя, яскраво описане «Повістю временних
літ».
Великий князь був зацікавлений також у військовій силі залежних
племен. Об'єднані воєнні ресурси сюзерена та його васалів виступали
незаперечним гарантом реалізації традиційних продуктів полюддя —
хутра, меду, воску на багатих ринках Візантії й Сходу та обміну їх на
імпортні предмети розкоші.
Певний час ’такий порядок цілком влаштовував великодержавну
владу. Однак, як показали події середини X ст. з древлянами, «світлі»
князі і місцеве «княжье всякое» могли становити опозицію щодо Києва.
Потрібні були більш надійні і лояльні, ніж місцева аристократія, гаранти
стягнення додаткового продукту (данини) з підвладних земель.
Як повідомляє літопис, після захоплення у 946 р. Іскоростеня «...йде
Вольга по ДерівьсгЬй земле сь сьіном своимь и сь дружиною,
уставляющи уставьі и уроки; и суть становища и ловища...» 32. Отже,
82 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № F
Трибуна молодого автора
Ольга регламентувала норми щорічної данини («уставьі и уроки»), яка,
що логічно випливає з контексту літописного повідомлення, повинна
була поступати у визначені нею пункти («становища»).
Подальша доля древлянських «градів», за винятком Іскоростеня,
який був спалений вщент, невідома. Археологічні дані свідчать, що ряд
«градів» (Олевськ, Городище, Несолонь, Малин, Новоград-Волинський)
у другій половині X ст. припинили своє існування, а матеріали XI ст. на
городищах у Городці, Пилиповичах, Тульську та Маренині представлені
надзвичайно бідно 33.
33 Кучера М. П. Нові дані... — С. 80; 3 в и з д е ц к и й Б. А. Отчет о раскоп-
ках в Малине...— С. 12—15; Звизденкий Б. А., Воронцов Д. О. Отчет о раз-
ведках ... —С. 4—6.
34 ПВЛ,—Ч. 1.— С. 43.
33 Тимощук Б. О. Давньоруська Буковина.— К, 1982.— С. 192—193.
36 Булкнн В. А., Д у б о в И. В., Л е б е д е в Г. С. Археологические памятни-
ки Древней Руси IX—X вв.— Л., 1978.— С. 139.
37Дубов И. В. Северо-восточная Русь в зпоху раннего ередневековья.— Л.—
1982.— С. 58—103; Дубов И. В. Борода величеством сияющие. — Л., 1985.—
С. 25—32.
38 Г о р с к и й А. А. О переходе от доклассового общества к феодальному // СА
— 1988.— № 2,—С. 129.
Отже, напрошується висновок, що Ольга стосовно переможених
древлян застосувала репресивні міри. Що це були за міри, свідчить
приклад Іскоростеня, де княгиня «... старКшиньї же града изьнима, и
прочая люди овьіх изби, а другия работЬ предасть мужемь своимь, а
прокь их остави платити дань»34 *.
Проте слід відзначити, що деякі з «градів» продовжували існувати
й у другій половині X—XI ст. Так, під 977 р. літопис згадує Вручій, а дані
археології засвідчують інтенсивне життя на городищах у Іванкові
та Фрузинівці. Цілком можливо, що перелічені укріплення були пере
творені Ольгою у «становища», куди стікалася данина з Древлян-
ської землі.
Таким чином, приклади Овруча, Іванкова та Фрузинівки наочно
демонструють поступове перетворення деяких древлянських «градів»
у великокнязівські фортеці.
Подібне відзначає Б. О. Тимощук у досліджених ним городищах
Північної Буковини. Вчений довів, що після походу князя Володимира
проти хорватів у кінці X ст. більшість їх ранніх укріплень загинула, а у
фортецях, що з’явилися в кінці X — на початку XI ст., концентрувалися
представники великокнязівської влади, що виконували оборонні функ
ції та збирали данину з підвладного населення певної території33.
Характерний у цьому відношенні приклад демонструють також
торгово-ремісничі поселення відкритого типу, які існували у лісовій зо
ні Східної Европи у IX—X ст. Ленінградські археологи визначають їх як
руський різновид скандінавських «віків» 36. На думку І. В. Дубова, бага
то з них були також і племінними центрами, де знаходилися представни
ки місцевої знаті. Ці пункти вже на початку XI ст. швидко втрачають
своє значення і припиняють функціонувати, як тільки поблизу них вини
кають великокнязівські ранньофеодальні фортеці з адміністративними
й релігійними інститутами. Так, Смоленськ витіснив Гньоздове, Ростов
Великий — Сарське городище, а Ярославль — Тімереве 37.
Отже, можна зробити висновок, що загибель родоплемінних цент
рів — «градів» була цілком закономірним явищем в процесі докорінної
ломки старих патріархальних відносин і поступового утвердження но
вого феодального суспільства. Класова сутність ранньофеодальної дер
жави і перетворення її в ранньофеодальну монархію з центром у Києві
викликали до життя новий тип міст. Більшість племінних «градів», які
являли собою осередки місцевого сепаратизму, стали гальмом на шля
ху утвердження феодалізму й відійшли в небуття разом з епохою, що
їх породила 38.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 3 6* 83
Трибуна молодого автора
Дуже важливо визначити економічний базис цих «градів». Розв'я
зання цього питання допоможе встановити час й форми процесу місто-
утворення на Русі.
Більшість радянських вчених підтримує думку, висловлену ще М. М.
Тихомировим, про те, що найдавніші руські міста почали виникати не
раніше кінця IX—X ст. Основним критерієм тут, за М. М. Тихомировим,
виступає наявність ремесла й торгівлі39.
39 Тихомиров М. Н. Древнерусские города.— М.— 1956.— С. 64.
40 К у з а А. В. Города в социально-зкономической системе древнерусского фео
дального государства // КСИА AH СССР.— 1984.— № 179.— С. З—11.
41 Карлов В. В. О факторах зкономического и политического развития русско-
го города в зпоху средневековья // Русский город.— М.—1976.— С. 37.
42 Куза А. В. Древнерусские города // Археология СССР. Древняя Русь:
Город, замок, село.— М.—1985.— С. 51—52.
43 Там же.— С. 57—58.
44 Рибаков Б. А. Ремесло Древней Руси.— М.— 1948.— С. 780.
Погляди М. М. Тихомирова були широко підхоплені істориками, і
насамперед археологами, які майже у всіх досліджуваних містах зна
ходили рештки ремісничого виробництва. Поняття «давньоруське місто»
стало синонімом поняття «центр ремесла і торгівлі».
Однак А. В. Куза підмітив, що дуже часто для X—XIII ст. наявність
у містах значного ремісничого населення і майстерень просто декла
рується, а кількісні оцінки відсутні. Проаналізувавши матеріали розко
пок двох найбільших міст Русі — Києва і Новгорода, вчений навів досить
цікаві дані. Так, у Новгороді, де розкопана площа становить близько
2 га при товщі культурного шару понад 5 м, знайдено всього 125 май
стерень для X—XV ст., тобто у середньому по 20 для кожного століття.
В Києві таких майстерень виявлено близько ЗО. Для більшості ж давньо
руських міст, що вважаються центрами торгово-ремісничого типу, їх
кількість становить по три-п'ять на кожний пункт. Тому, за А. В. Кузою,
реміснича діяльність не може виступати основним, а тим більше єдиним
критерієм для визначення поселень міського типу 40. Дослідник вважає,
що на різних етапах свого існування міста Русі мали ті чи інші функції:
воєнно-політичну, адміністративно-господарську, культурно-ідеологічну.
Таких само поглядів дотримується В. В. Карлов, вбачаючи в еволюції
доміського поселення в міське процес поступового ускладнення і роз
ширення його функцій 41. Дещо видозмінивши характеристику феодаль
ного міста, запропоновану свого часу О. Г. Большаковим та В. А. Якоб-
соном, А. В. Куза визначає давньоруські міста як постійні населені пунк
ти, в яких концентрувалася, перероблялася і перерозподілялася більша
частина виробленого в обширний сільський окрузі — волості додатково
го продукту 42. Дослідник пояснює, що дієслово «перероблялася» озна
чає найважливішу економічну функцію міста — ремісниче виробництво.
На думку А. В. Кузи, «справжні міста» на Русі починають функціонувати
лише в X ст.43
Як бачимо, у поглядах А. В. Кузи відбилися певні суперечності. З
одного боку, цей вчений, проаналізувавши величезний археологічний
матеріал, ясно бачив, що твердження про ремісничий характер більшо
сті давньоруських міст не відповідає дійсності, а з іншого, він не врахо
вував, що три — п'ять ремісничих майстерень аж ніяк не могли переро
бляти додатковий продукт «обширної сільської округи-волості». Якби
це було насправді, то уже в X ст. достатньо чітко було б видно (це доб
ре простежувалося б на матеріалах археології) товарний характер дав
ньоруського ремесла. Однак, як встановив Б. О. Рибаков, давньоруське
ремесло розвивалося у рамках виключно вотчинного господарства, і
тільки у XII ст. міські ремісники перейшли до випуску своєї продукції
на широкий ринок 44.
У зв'язку з цим виникає досить парадоксальна ситуація: якщо стро
го підходити до критеріїв феодального міста, визначених самими до-
84 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № З
Трибуна молодого автора
спідниками, то виявиться, що «справжніх міст» на Русі немає не тільки у
X ст., а й у XI ст.
На нашу думку, причина подібних помилок полягає у недіалектично
му підході ряду вчених-урбаністів до творчого доробку К. Маркса
і Ф. Енгельса. Загальновідомо, що класики розглядали суперечність між
середньовічним містом і селом тільки в рамках приватної власності:
«Відокремлення міста від села можна розглядати також як відокрем
лення капіталу від земельної власності, як початок незалежного від зе
мельної власності існування і розвитку капіталу, тобто власності, осно
ваної тільки на праці та обміні» 45.
45 Маркс К-, Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Твори.— Т. 3.— С. 47.
46 Там же.
47 Янин В. Л., Алешковский М. X. Происхождение Новгорода // История
СССР,— 1971,— № 2,—С. 61.
“Толочко П. П. Происхождение древнейших восточнославянских городов //
Земли южной Руси в IX—XIV вв.— К., 1985.— С. 18.
49 Толочко П. П. Древний Киев // Тезиси докладов советской делегации на
V международном конгрессе славянской археологии.— М., 1985.— С. 10.
50 ПВЛ,—Ч. 1,— С. 42.
К. Маркс і Ф. Енгельс особливо підкреслювали ту обставину, що
міста Західної Європи були засновані звільненими й біглими кріпаками.
У цих вільних містах, на противагу старим феодальним замкам і селу,
«...єдиною власністю кожного індивіда, коли не брати до уваги прине
сеного ним з собою невеликого капіталу, який майже весь складався з
найнеобхідніших ремісничих інструментів, був особливий вид праці да
ного індивіда» 46.
Найдавніші ж міста східних слов'ян виросли як центри, де концент
рувалася племінна верхівка на чолі з князем, «найкращими мужами» й
дружиною.
Основною відмінністю давньоруського міста від західноєв
ропейського було те, що в них «...жила основна маса землевласників-
бояр, які мали обширні володіння в сільській місцевості і водночас бу
ли надзвичайно заінтересовані у зброї та розподілі данини, яка нагро
маджувалася з набагато ширших територій» 47.
Основою економічного розвитку найдавніших східнослов'янських
міст було не ремесло та торгівля, а виробництво сільськогосподарської
округи. Як вважає П. П. Толочко, саме продукція аграрного сектора від
чужувалася у формі додаткового продукту й перерозподілялася згідно
з феодальною ієрархією 48. Навіть у XII—XIII ст. економічне процвітання
найбільшого міста Русі — Києва — неможливо, за П. П. Толочком, пояс
нити тільки розвитком ремесла і торгівлі, оскільки ці галузі не могли
створити необхідної кількості додаткового продукту для нормального
функціонування міста. Його, безперечно, слід шукати у сфері сільсько
господарського виробництва49.
На аграрний характер древлянських «градів» середини X ст. вказує
і «Повість временних літ». Так, княгиня Ольга, звертаючись до обложе
них захисників Іскоростеня, промовляє: «А вси градьі ваши предашася
мні, и ялися по дань, и дЬлають нивьі своя и землі, своя...» 50. Дані ар
хеології також свідчать, що основним заняттям жителів «градів» було
сільське господарство. Показовим у цьому відношенні є городище Хото-
мель, розташоване у пониззі р. Горинь, в землі сусідніх з древлянами
племен літописних дреговичів. Предмети озброєння (наконечники списів
і стріл), а також деталі спорядження верхового коня були знайдені в
культурному шарі городища й датуються VIII—IX ст. Вони відносяться
до так званого дружинного обладунку і вказують на те, що в межах
городища концентрувалися представники племінної верхівки. Тх панівне
становище та соціальний статус підтверджує й знахідка уламка масивно
го срібного браслета з потовщеними кінцями. Там же була знайдена
глиняна ливарна формочка для відливки подібних виробів.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 3 85
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210360 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:45Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Звіздецький, Б.А. 2025-12-06T13:00:49Z 1990 Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі / Б.А. Звіздецький // Український історичний журнал. — 1990. — № 3. — С. 77–87. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210360 Визначаються хронологічні рамки функціонування найдавніших укріплень Древлян ської землі. Порушується питання про їх соціальний статус, економічну базу, місце серед однотипних синхронних пам’яток інших східнослов'янських територій кінця І тис. н. е. Определяются хронологические рамки функционирования древнейших укреплений Древлянской земли. Поднимается вопрос об их социальном статусе, экономической базе, месте среди однотипных синхронных памятников других восточнославянских территорий конца І тыс. н. э. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Трибуна молодого автора Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі О времени возникновения и социальной типологии летописных «градов» Древлянской земли Article published earlier |
| spellingShingle | Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі Звіздецький, Б.А. Трибуна молодого автора |
| title | Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі |
| title_alt | О времени возникновения и социальной типологии летописных «градов» Древлянской земли |
| title_full | Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі |
| title_fullStr | Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі |
| title_full_unstemmed | Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі |
| title_short | Про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» Древлянської землі |
| title_sort | про час виникнення та соціальну типологію літописних «градів» древлянської землі |
| topic | Трибуна молодого автора |
| topic_facet | Трибуна молодого автора |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210360 |
| work_keys_str_mv | AT zvízdecʹkiiba pročasviniknennâtasocíalʹnutipologíûlítopisnihgradívdrevlânsʹkoízemlí AT zvízdecʹkiiba ovremenivozniknoveniâisocialʹnoitipologiiletopisnyhgradovdrevlânskoizemli |