Сучасні тенденції розвитку світового землеробства

Розглянуто тенденції розвитку сучасних систем зем- леробства в розвинутих країнах світу. Запропоновано комплекс заходів щодо покращення фітосанітарного стану агроценозів, якості рослинної продукції та охорони навколишнього природного середовища. The trends of development of agriculture modern sy...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Бомба, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2007
Теми:	Статті та огляди
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2104
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сучасні тенденції розвитку світового землеробства / М. Бомба // Вісн. НАН України. — 2007. — N 12. — С. 34-40. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2104
record_format	dspace
spelling	Бомба, М. 2008-09-08T15:09:05Z 2008-09-08T15:09:05Z 2007 Сучасні тенденції розвитку світового землеробства / М. Бомба // Вісн. НАН України. — 2007. — N 12. — С. 34-40. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2104 Розглянуто тенденції розвитку сучасних систем зем- леробства в розвинутих країнах світу. Запропоновано комплекс заходів щодо покращення фітосанітарного стану агроценозів, якості рослинної продукції та охорони навколишнього природного середовища. The trends of development of agriculture modern systems in world developed countries are reviewed. The action items how to improve phytosanitary state of agrocenoses, vegetative product quality and environmental safety are suggested. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Статті та огляди Сучасні тенденції розвитку світового землеробства Modern trends of world agriculture development Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Сучасні тенденції розвитку світового землеробства
spellingShingle	Сучасні тенденції розвитку світового землеробства Бомба, М. Статті та огляди
title_short	Сучасні тенденції розвитку світового землеробства
title_full	Сучасні тенденції розвитку світового землеробства
title_fullStr	Сучасні тенденції розвитку світового землеробства
title_full_unstemmed	Сучасні тенденції розвитку світового землеробства
title_sort	сучасні тенденції розвитку світового землеробства
author	Бомба, М.
author_facet	Бомба, М.
topic	Статті та огляди
topic_facet	Статті та огляди
publishDate	2007
language	Ukrainian
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
format	Article
title_alt	Modern trends of world agriculture development
description	Розглянуто тенденції розвитку сучасних систем зем- леробства в розвинутих країнах світу. Запропоновано комплекс заходів щодо покращення фітосанітарного стану агроценозів, якості рослинної продукції та охорони навколишнього природного середовища. The trends of development of agriculture modern systems in world developed countries are reviewed. The action items how to improve phytosanitary state of agrocenoses, vegetative product quality and environmental safety are suggested.
issn	0372-6436
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2104
citation_txt	Сучасні тенденції розвитку світового землеробства / М. Бомба // Вісн. НАН України. — 2007. — N 12. — С. 34-40. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bombam sučasnítendencíírozvitkusvítovogozemlerobstva AT bombam moderntrendsofworldagriculturedevelopment
first_indexed	2025-11-26T22:02:03Z
last_indexed	2025-11-26T22:02:03Z
_version_	1850778177106870272
fulltext	34 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 53. Войтенко А.М., Евстафьев В.Н. Гигиеническая ха- рактеристика электромагнитных полей на судах // Гигиена физических факторов окружающей и производственной среды: Тезисы I Международ- ного симпозиума. — К., 1993. — С. 43. 54. Евстафьев В.Н., Шафран Л.М. Эколого-ги гие- ническая оценка источников электромагнитного излучения // Причорноморський екологічний бюлетень. — 2002. — № 3 (5). — С. 117—122. 55. Евстафьев В.Н. Производственные факторы фи- зической природы на судах морского транспорт- ного флота // Материалы 1-го Всеукраинского межотраслевого семинара-практикума «Ответ- ственность судовладельца и работодателя за охрану здоровья и жизни людей на борту судна, согласно требованиям национального и между- народного законодательства». — Одесса: «Укрмо- ринформ», 2003. — С. 44—48. 56. Естафьев В.Н. Эколого-гигиеническая оценка источников электромагнитного излучения // Основы экологии: Учебн. пособие / Одесск. на- цион. юридич. акад.; Междунар. гуманитарн. ун-т; УкрНИИ медицины т-та. — Одесса: «Феникс», 2005. — С. 125—133. 57. Евстафьев В.Н., Скиба А.В., Шеин С.В. Элект- ромагнитные излучения на транспорте как ги- гиеническая проблема // Актуальные пробле мы транспортной медицины. — 2005. — № 1. — С. 85— 90. 58. Евстафьев В.Н., Скиба А.В., Шеин С.В. Актуальные проблемы гигиены труда на транспорте // Акту- альні проблеми гігієни праці, професійної па- тології і медичної екології Донбасу. — Донецьк: «Каштан», 2005. — С. 30—34. 59. Евстафьев В.Н., Скиба А.В. Санитарно-ги ги е ни- ческая оценка вредных физических факторов в морских портах // Гігієна населених місць. — 2006. — Вип. 47. — С. 223—228. 60. Євстаф’єв В.М. Електромагнітні випромінюван- ня на транспорті // СЕС профілактична медици- на. — 2007. — № 1. — С. 86—88. А. Гоженко, В. Євстаф’єв, В. Білокриницький, О. Скиба ЕЛЕКТРОМАГНІТНЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ НА ТРАНСПОРТІ Р е з ю м е На прикладі Південного регіону України про ана лі- зовано електромагнітне випромінювання на транс- порті, його вплив на здоров’я людини та шляхи профілактики негативних наслідків. А. Gozhenko, V. Yevstafyev, V. Bilokrynytsky, O. Skyba ELECTROMAGNETIC EMISSION IN TRANSPORTATION S u m m a r y Electromagnetic emission in transportation, its impact on human health and preventive measures of its negative consequences are analyzed based on Southern region of Ukraine. Людство на кінець другого тисячоліття вступило в епоху загострення еколого- економічної кризи, яка дедалі частіше охоплює майже всі галузі народного гос- подарства. Потужний антропогенний вплив на агроекосистеми є недостат- ньо аргументованим, що відповідно породжує низку проблем, які завдають значної шкоди сільському господарству країни та довкіллю загалом. На часі формування нових підходів щодо розвитку альтернативних систем господа- рювання на землі, головними перевагами яких є: висока якість продукції рос- линництва, охорона природного навколишнього середовища та економія енер- гії. Саме ця проблема є однією з визначальних у розвитку землеробства майбутнього нашої держави. М. БОМБА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА © БОМБА Мирослав Ярославович. Доктор сільськогосподарських наук. Проректор Львівського інституту економіки і туризму (Львів). 2007. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 35 Завдання сучасного і майбутнього зем- леробства — одночасне розв’язання трьох важливих проблем: підвищення про- дуктивності культурних агроценозів і якос- ті продукції, зростання рентабельності тех- нологій у рослинництві й охорона навко- лишнього природного середовища. Науковою основою роз’язання першої проблеми є закони землеробства, другої — закон економії робочого часу, третьої — за- кон балансу, або природної рівноваги [3]. З першої і другої проблем за багатовіко- ву практику зроблено чимало, але ще не- достатньо. Це тому, що значно відстає рі- вень виробництва продукції землеробства від швидкого зростання попиту на неї. Роз- рахунки показують: якщо за період 1965— 1975 рр. потреба в продуктах харчуван- ня у світі зросла на 31 %, то до 1995 року їх виробництво необхідно було збільши- ти у 2,2 разу, до 2010 року — у 3—4 рази. Нині продуктами харчування в необхідній кількості забезпечена лише третина насе- лення планети, понад 2 млрд осіб недоїдає, а майже 500 млн — голодує. І це в той час, коли людство має реальну змогу повністю забезпечувати себе продовольством — до- сить лише якомога повніше розкрити мож- ливості вирощуваних культур. А ці можли- вості, за висновками багатьох учених, до- сить великі [1]. Щодо третьої проблеми — охорони на- вколишнього природного середовища, — то вона з кожним роком стає чимраз актуаль- нішою [13]. Наприкінці третього тисячоліття пере- вагу було надано тотальній хімізації зем- леробства, оскільки внесення добрив міне- рального походження забезпечувало істот- не зростання врожаю. Хімічні засоби ста- ли частіше використовувати для боротьби зі шкідниками й хворобами сільськогоспо- дарських культур, бур’янами [4]. Одночасно відходили на задній план такі традиційні напрями відновлення родючості ґрунтів, як дотримання науково обґрунто- ваного розміщення культур на оброблюва- них землях, раціональна система удобрен- ня та обробітку ґрунту, використання са- мих рослин і їхніх залишків як органічного добрива та здійснення природоохоронних заходів контролю чисельності шкідників, збудників хвороб і бур’янів у агроценозах тощо. Не можна забувати, що країни, в агрогос- подарстві яких вносили високі дози міне- ральних добрив, уже відчувають їхню не- гативну післядію. Крім того, 33—50 % цих добрив рослини просто не засвоюють. На- приклад, в Англії, Нідерландах, Бельгії по- мічено проникнення добрив у водоносні горизонти, спостережено підвищення вміс- ту нітратів і амонію в річкових, озерних во- дах, в естуаріях. Сьогодні вкрай актуальні точні розрахунки доз добрив і обґрунтова- на послідовність їх внесення. Бо вже є, на- приклад, повідомлення про небажані над- високі дози азоту — більше 100—150 кг /га активної речовини. Разом із розв’язанням цієї проблеми не- обхідно керувати окисно-відновними про- цесами ґрунтів, механізмом відновлення і окиснення, фіксації сполук азоту й вивчен- ня шляхів зменшення втрат азоту в розчи- нах і газоподібній формі. Проблема азоту має й інший аспект: втрати азотних добрив унаслідок вимивання досягають 15—20 %. Такий стан розвитку тільки землеробської галузі вимагає пошуків альтернативних форм господарювання на землі. Саме тому в останні роки країни Захід- ної Європи і США дедалі більше уваги по- чали приділяти проблемам біологічного, чи альтернативного, землеробства, яке уникає або значною мірою скорочує застосування засобів хімізації [3]. За визначеннями ФАО, виробництву еко- логічно чистих продуктів зараз належить друге місце після ядерного роззброєння. В Україні близько 25 % населення, у тому чис- 36 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 лі 15 % дітей, потребують дієтичного (ліку- вального) харчування [1]. У Франції за цим методом працює біль- ше 5-и тисяч фермерських господарств, в Австрії та Нідерландах — відповідно 1500 і 500, у Данії — 400 господарств. При цьо- му уряди багатьох країн Західної Європи розробили системи стимулювання фер- мерів, які вирощують екологічно чисту продукцію [14]. Зокрема, у Німеччині об- сяг державної підтримки «екофермерів» становить 1,1—1,8 тис. доларів на 1 га, Швейцарії — 1,2—1,5; Данії — 2,5—3,0 тис. дол./га [3]. За такого підходу можна не тільки поліп- шити якість продукції та забезпечити охо- рону довкілля, але й економніше викорис- товувати енергетичні ресурси. У США, на- приклад, за біологічного землеробства за- трати енергії на 1 у. о. виробленої товарної продукції були у 2,4, а у Франції — у 3—4 рази меншими, ніж за традиційного. Міжнародна організація «Рух за органіч- не сільське господарство», яка об’єднала вчених і фахівців із 30 країн світу, висту- пила ще в 1972 році за так звану біологіч- ну, або органічну, динамічну, екологічну, та альтернативну системи землеробства. Таким чином, наприкінці двадцятого сто- ліття сформовано третій напрям: учені за- пропонували нові моделі екологічної, більш раціональної системи землеробства, яка дістала назву біологічної. Основне завдан- ня цієї системи — збереження родючості ґрунтів із використанням ресурсів самого сільськогосподарського виробництва, а та- кож виробництва продукції рослинництва високої якості, вільної від залишків пести- цидів та інших шкідливих речовин, які на- громаджуються в рослині внаслідок вико- ристання надмірної кількості мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з хворо- бами, шкідниками й бур’янами. Ця система землеробства поширюється в багатьох роз- винутих країнах. Загалом біологічне землеробство у 80-х ро- ках минулого століття було впроваджене на невеликих площах: у Нідерландах — 0,15 %, Швеції — 0,07, Франції — 0,4, Німеччині — 0,11, Австрії — 0,14 % площі орних земель [3]. В Україні, починаючи з 1990 року, низка науково-дослідних інститутів і вищих на- вчальних закладів розпочала вивчати біо- логічну систему землеробства й запрова- джувати окремі її елементи на регіонально- му рівні [2]. Для біологічного землеробства характер- ними ознаками є [5]: • екологічність — безпечний для довкілля та здоров’я людини вплив на ґрунт і сіль- ськогосподарські культури; • адаптивність — використання адаптив- ного потенціалу всіх біологічних компо- нентів агроекосистем з урахуванням рів- ня родючості та природнокліматичних особливостей місцевості; • наукоємність — застосування найнові- ших досягнень науки і передового досві- ду, селекції та генної інженерії, управлін- ня родючістю ґрунтів; • біологічність — підсилення ролі біологіч- ного азоту, використання разом із гно- єм сидератів, застосування мікробіоло- гічних препаратів, що поліпшують азот- не і фосфорне живлення рослин, перехід на переважно нехімічні методи бороть- би з бур’янами, шкідниками й хворобами сільськогосподарських культур. Виходячи з цих позицій, стає очевидним, що біологічне землеробство, з одного боку, — могутній чинник стабілізації екології, а з другого — необхідна умова стійкого функ- ціонування агроекосистем. Проте, як зазначає Г. Пройшен [14], не- обхідно зрозуміти шкідливість однобоких підходів, як і шкідливість використання літератури з неправильними чи недостат- ньо обґрунтованими даними, де перехід до біологічного землеробства розглядають ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 37 як єдину альтернативу для сільського гос- подарства майбутнього. Тому, очевидно, певна частина господарств буде розвива- тися інтенсивно, спеціалізуватися на ви- рощуванні високоприбуткових культур і застосовувати в значних обсягах засоби хімізації. Інша — вестиме біологічне зем- леробство з метою одержання екологічно чистої продукції, охороняючи при цьому довкілля. При освоєнні біологічного землеробства в ряді випадків допускаються відхилення. Наприклад, у Бельгії під біологічним зем- леробством розуміють поліпшення пожив- ного режиму рослин не тільки шляхом роз- кладу гумусу й інших органічних речовин ґрунту та внесення органічних добрив, але й завдяки використанню мінеральних до- брив у мінімізованих (стартових) дозах. Крім цього, деякі англійські вчені вважа- ють, що біологічними методами не завжди можна успішно боротися зі шкідниками і хворобами, а тому виникає потреба засто- сування пестицидів з метою інтенсивного захисту рослин, враховуючи при цьому біо- логічні й екологічні аспекти. Інтегрована система землеробства є перехідною від тра- диційної до біологічної або екологічної. Україна сьогодні потерпає не лише від соціально-економічної, але й від гострої екологічної кризи, які погіршують стан здоров’я людей і демографічну ситуацію всієї держави. Ця проблема відбилася й на сільському господарстві. Розораність зе- мель у нашій державі становить 79,7 %, тоді як у світі — 27,9 %, США — 43,5 %, Великій Британії — 36,7 %, Німеччині — 66,0 %. Ще вищий цей показник у зоні Степу — 82,8 % та Лісостепу — 85,4 %. Дещо нижчий у зоні Полісся і Передкарпаття — 68,0 % [4]. Зазначена ситуація в Україні призвела до посилення процесів водної та вітрової ерозії ґрунтів. Таких земель в Україні по- над 15 млн га. Ерозія продовжує наступати далі на кожний 5-й гектар тих земель, які поки що не зазнали її негативного впливу. Втрати гумусу на цих землях уже досягли 25—35 %. Як зауважив академік УААН М. В. Роїк [8] у доповіді на Загальних зборах УААН 25—26 грудня 2002 р., щорічні втрати ро- дючого шару ґрунту становлять близько 600—740 млн т, у тому числі 20—24 млн т гумусу, 0,7 млн т рухомого фосфору та ін- ших елементів живлення. У виробничих умовах Полісся середньорічні втрати гуму- су під впливом ерозії становлять 2,4 млн т, у Лісостепу — 11,0, Степу — 10,3 млн т. На- явність у державі понад 5 млн га деградова- них і малопродуктивних орних земель та їх використання завдають збитків у середньо- му 27 грн. на кожний гектар. Водночас вне- сення органіки на гектар ріллі зменшилося з 8,6 т у 1990 році до 1,3 т у 2001 році, а де- фіцит гумусу зріс у 5 разів. Рівень застосу- вання мінеральних добрив знизився зі 160 до 20 кг/га NPK, що негативно позначило- ся не лише на врожайності культур, але й на балансі поживних речовин. За даними низки академічних установ [3], в останні 5—7 років у землеробстві кра- їни склався негативний баланс поживних речовин, їх щорічне винесення з урожаєм перевищує надходження на 100—120 кг/ га NPK. За такого використання орних зе- мель це може призвести через декілька ро- ків до катастрофічних наслідків. Сьогодні вже всім зрозуміло: інтенсивність викорис- тання земельних, водних і лісових ресур- сів має межу, яку переступати недоцільно й небезпечно. Проте повна відмова від за- стосування мінерального добрива навіть у системі біологічного землеробства на сьо- годні невиправдана. Як зазначає академік УААН В. Ф. Сайко [10], виробництво конкурентоспроможної продукції в нашій країні можна буде забез- печити при досягненні врожаю зернових 40 ц/га, буряку цукрового — 350, соняшнику — 20 і картоплі — 150 ц/га. Такий рівень уро- 38 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 жаю можна забезпечити в наших умовах на окремих типах ґрунтів навіть за мінімально- го застосування мінеральних добрив. Потенціальну небезпеку забруднення нав- колишнього природного середовища станов- лять також пестициди. Період їхнього роз- кладу в ґрунті може бути тривалим: сполуки свинцю, миш’яку, міді, ртуті — 10—30 ро ків, триазинових гербіцидів — 1—2, гер біцидів бензойної природи — 0,2—1, сечовинних гер- біцидів — 0,3—0,8, гербіцидів групи 2,4-Д — 0,1—0,4 року [3]. Ще більшого значення набуває окрес- лена проблема за умов прояву водної еро- зії. У США застосування найпоширеніших гербіцидів — атразину й алахлору — у до- зах відповідно 1,0—1,7 та 1,6—2,3 кг/га на водорозділах площею 16,4—253,7 га з кру- тизною схилів 3—9˚ за гетерогенного вико- ристання землі призвело до збільшення їх- ньої концентрації в поверхневому стоці до 40 і 6 мг/л, а отже, до забруднення природ- них водоймищ. Дуже небезпечним, з екологічного погля- ду, є радіоактивне забруднення сільськогос- подарських земель. Усього в Україні з рів- нями від 0,1 до 15,0 Кі/км2 і вище забруд- нено радіоцезієм 4,6 млн га сільськогоспо- дарських угідь, або 12 % загальної площі, з них 3,5 млн га мають щільність забруд- нення 0,1—1,0 Кі/км2; 1 млн га — 1,0—5,0; 0,13 млн га — 5,0—15,0 Кі/км2. Через висо- кий ступінь забруднення виведено з обі- гу 160 тис. га сільськогосподарських угідь. Площа лісових масивів України, забрудне- них радіонуклідами, становить 3 млн га [7]. Після радіоактивної деградації, за масш- табами територіального прояву, потрібно зазначити про забруднення орних земель важкими металами. Ця проблема, за ви- снов ками вчених науково-дослідних уста- нов УААН [7], охоплює майже кожний шос- тий гектар ріллі. Важкі метали, за ступенем екобезпеки, щодо негативного впливу на ґрунт, рослини, тварини й людину умовно поділяють на три класи: високонебезпечні — As, Cd, Hg, Se, Pb, Zn, F; середньонебезпечні — B, Co, Ni, Mo, Sb, Cz; малонебезпечні — Ba, V, Mn, Sr. При цьому відсоток важких ме- талів першого класу зростає в ґрунтах при- міських сільськогосподарських зон, авто- шляхів, а також охоплює значні території навколо промислових центрів у радіусі 20— 25 км, що потребує проведення моніторин- гу цих земель стосовно вмісту в них важ- ких металів та розроблення стратегії їх по- дальшого використання. Слід зазначити, що хоча в останні деся- тиріччя в сільському господарстві країни значно зменшилися обсяги використання пестицидів, екологічний стан ґрунтів істот- но погіршився, передусім на площах, де ін- тенсивно застосовують хімічні засоби за- хисту рослин від шкідників, хвороб (карто- пля, овочі, сади, виноградники) і бур’янів (зернові та ін.). Крім зазначених процесів, зараз на ло- кальному й регіональному рівнях діють ак- тивно такі види деградацій, як переущіль- нення і підтоплення ґрунтів, їх декальцина- ція, підкислення, вторинне осолонцювання і засолення. Особливої шкоди завдає вод- на й вітрова ерозія. Такий стан унеможлив- лює використання відповідних земель для вирощування екологічно чистої продукції і вимагає проведення їх екологічної експер- тизи. Найближчим часом розв’язати цю про- блему в країні навряд чи буде можливо вна- слідок подальшої інтенсифікації сільсько- господарського виробництва. І не лише у зв’язку з економічними труднощами. Навіть незначне підвищення врожайнос- ті сільськогосподарських культур потре- бує колосальних вкладень енергії, матері- алізованої в машинах, добривах, пестици- дах, системах зрошення тощо. Мабуть, аб- солютна більшість країн не тільки тепер, а й у досяжному майбутньому не зможе собі цього дозволити. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 39 Але не тільки і навіть не стільки дефіцит енергії зумовлює критичне ставлення бага- тьох дослідників до екологічної експертизи різних систем землеробства. Аналіз даних з цього приводу свідчить, що вразлива сама стратегія всеохопної інтенсифікації земле- робства. Дедалі більше очевидні як ресурс- ні, так і екологічні обмеження такої страте- гії. При технологічному підході до інтенси- фікації землеробства довкілля здебільшо- го забруднюється токсичними речовинами, дуже поширюється ерозія ґрунтів, значно зменшується видова різноманітність ко- рисної флори й фауни, збільшується небез- пека масового ураження агроценозів хворо- бами і шкідниками [15]. Оскільки перевагу надають вузькоспеці- алізованим агроекосистемам, зменшується їхня здатність щодо підтримання екологіч- ної рівноваги завдяки механізмам саморе- гулювання. Внаслідок цього зростає еколо- гічна й генетична ураженість посівів, потре- ба застосування в чимраз більших масшта- бах засобів хімічного захисту рослин. Це неминуче підсилює руйнування механіз- мів самовідновлення природних ландшаф- тів [3]. У результаті ґрунтовного аналізу еколо- гічної специфіки України, наявних ареалів окремі вчені виділяють такі форми веден- ня землеробства [12]: екстенсивна; імпуль- сивна (звичайна); інтенсивна; адаптивна і ландшафтна. Наприкінці другого тисячоліття сільське господарство України зазнало реформуван- ня, внаслідок якого утворилися нові форми господарств на засадах різних форм влас- ності. Це призвело до переходу від склад- ної багатогалузевої структури з багатоком- понентними агроекосистемами до структур із вузькою спеціалізацією. Унаслідок цього погіршилися фітосанітарний стан посівів та ґрунтів, якість продукції, виникла низка екологічних проблем тощо. У зв’язку з цим перед українським землеробством стоїть складне завдання щодо визначення шляхів подальшого розвитку. Не вдаючись до тонкощів різних напрямів альтернативного землеробства, слід сказати, що головна його мета, за визначенням захід- ноєвропейських учених, — виробляти еко- логічно чисту й біологічно повноцінну про- дукцію. Гарантією одержання такої продук- ції, на думку дослідників, є повна відмова від застосування мінеральних добрив, пес- тицидів та інших штучних хімічних сполук. На нашу думку, біологічне землеробство має передбачати: • введення в структуру посівних площ по- льових, кормових і спеціальних сівозмін однорічних і багаторічних бобових куль- тур, розв’язання завдяки їм проблеми білка, переведення азоту повітря в рос- линний білок завдяки бактеріям, які фік- сують азот, збагачення ним ґрунту без внесення мінеральних азотних добрив; • біологічне розпушування і оструктурен- ня ґрунту кореневою системою рослин, дрібними ґрунтовими тваринами й мік- ро організмами, а не за допомогою важ- ких ґрунтообробних знарядь і машин; • застосування органічного добрива. Крім гною, це солома, сидерати, торфокомпос- ти, різні відходи і залишки органічного походження; • біологічний метод контролювання чи- сельності бур’янів замість використання синтетичних гербіцидів; • боротьбу біологічними методами з хво- робами й шкідниками за правильного чергування культур у сівозмінах госпо- дарств різної спеціалізації; • підбір стійких видів, сортів і гібридів, адаптованих до ґрунтово-кліматичних умов конкретного господарства; • створення умов для активізації природ- них ворогів шкідників без внесення хі- мічних засобів захисту рослин (біоци- дів — гербіцидів, інсектицидів, немато- цидів, фунгіцидів, акарицидів). 40 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 12 Перебудова звичайного землеробства на біологічне вимагає мережі консультантів, фахівців служби дорадництва із питань землеробства і тваринництва для форму- вання певного рівня знань і практичних на вичок у господаря й фахівця. Щоб детально розробити план перебу- дови традиційного землеробства на біоло- гічне, слід провести аналіз ґрунту, клімату й передісторії господарства, а потім склас- ти план переходу для кожного поля сіво- зміни. Технологія майбутнього повинна сприя- ти реалізації біологічно-генетичного потен- ціалу гібридів і сортів широкого спектра культур, гармонійно поєднуватися з агро- екосистемою, бути ґрунтозахисною та енер- гоощадною, забезпечувати високу врожай- ність культурних рослин і якість продукції, зберігати родючість ґрунтів та послабити шкідливу дію антропогенних чинників на навколишнє природне середовище. Отже, біологічне землеробство слід роз- глядати як модель оперативного управління агроекосистемою для одержання екологічно чистої продукції та охорони довкілля. 1. Бабич А. О. Світові земельні, продовольчі і кор- мові ресурси. — К.: Аграрна наука, 1996. — 200 с. 2. Bomba M., Kovalchuk Y. Complex influence of tillage and fertilization upon acidity and biological activity of Ukraine grey forest soils // III Scientific Confe- rence «Natural and anthropogenic causes and effects of soil acidification». — Lublin, 2001. — P. 50. 3. Бомба М. Я. Наукові і прикладні аспекти біоло- гічного землеробства. — Львів: Українські техно- логії, 2004. — 232 с. 4. Бомба М. Я. Проблеми та перспективи розвитку землеробства на початку третього тисячоліття // Пропозиція. — 2002. — № 10. — С. 30—32. 5. Кисіль В. І. Формування екологічно безпечного виробництва в Україні // Вісник аграрної науки. — 2003. — № 2. — С. 10—12. 6. Мельников Н. Н. Пестициды и окружающая среда // Защита растений. — 1989. — № 4. — С. 4—7. 7. Патика В. П., Тараріко О. Г. Агроекологічний мо- ніторинг та паспортизація сільськогосподарських земель. — К.: Фітосоціоцентр, 2002. — 296 с. 8. Роїк М. В. Сучасні науково обґрунтовані підходи до використання землі // Агроінком. — 2003. — № 1—2. — С. 8—16. 9. Савченко Г. Біологічне землеробство // Хлібороб України. — 1988. — № 12. — С. 25. 10. Сайко В. Ф. Землеробство в сучасних умовах // Вісник аграрної науки. — 2002. — № 5. — С. 5—10. 11. Фаст П. И. Биологизация земледелия — требо- вание времени // Земледелие. — 1989. — № 2. — С. 27—28. 12. Храмцов Л. Н. Ландшафтизация технологии воз- делывания сельскохозяйственных растений // Вісник аграрної науки. — 1996. — № 8. — С. 11— 14. 13. Яцик А. В. Екологічна безпека в Україні. — К.: Ге- неза, 2001. — 216 с. 14. Dobbs T. L., Leddy M. G., Smolik J. D. Factors in- fluencing the economic protential for alternative farming systems: Case analyes in South Dakota // Am. J. alternative Agr. — 1988. — Vol. 3. — № 1. — P. 26—34. 15. Preuschen G. Die alternative für den vorausschau- enden Landwirt: Umstellung auf ökologischen Land bau I, selbstverlag, 1982. М. Бомба СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА Р е з ю м е Розглянуто тенденції розвитку сучасних систем зем- леробства в розвинутих країнах світу. Запропоновано комплекс заходів щодо покращення фітосанітарного стану агроценозів, якості рослинної продукції та охорони навколишнього природного середовища. М. Bomba MODERN TRENDS OF WORLD AGRICULTURE DEVELOP- MENT S u m m a r y The trends of development of agriculture modern systems in world developed countries are reviewed. The action items how to improve phytosanitary state of agrocenoses, vegetative product quality and environmental safety are suggested.

Сучасні тенденції розвитку світового землеробства

Репозитарії

Схожі ресурси