Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії
Saved in:
| Published in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Date: | 2002 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2002
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210409 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії / Н. Новохатня // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 182-192. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859608115730710528 |
|---|---|
| author | Новохатня, Н. |
| author_facet | Новохатня, Н. |
| citation_txt | Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії / Н. Новохатня // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 182-192. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:25Z |
| format | Article |
| fulltext |
Дмитро Вирський
182
19 Kosmanowa B. Op. cit. S.77.
20 Ibidem.
21 Ibidem. S.78.
22 Starovolsci Simonis. Scriptorum Polonicarum Hekatontas seu centum illustrium Poloniae
scriptorum Elogia et Vitae. Francoforti, 1625. P.78-80.
23 Kubala L. Op. cit. S.8.
24 Kosmanowa B. Op. cit. S.88-90.
25 Копистенський З. Палинодия //Памятники полемической литературы. СПб., 1876. Кн.1.
С.329; Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т. Нью-Йорк, 1960. Т.5.
Культурні і літературні течії на Україні в XV-XVI вв. і перше відродження (1580-1610 рр.).
С.220-221.
26 Górnicki Ł. Dzieje w Koronie Polskiej (1538-1572). Warszawa, 1805. S.312-315.
27 Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. К., 1981. Т.3. С.427.
28 Kosmanowa B. Op. sit. S.88.
29 Kapuścik J. Mecenas i uczony J.M.Ossolinski i jego działność historycznoliteracka. Kraków,
1979. S.109.
30 Kosmanowa B. Op. sit. S.88.
31 Klimowicz M. Oswiecenie. Warszawa, 1972. S.23.
32 Bohomolec F. Życie Orzechowskiego. Sanok, 1855.
33 Kapuścik J. Mecenas i uczony J.M.Ossolinski i jego działność historycznoliteracka. Krakуw,
1979. S.109-110.
34 Ibidem. S.109-110.
35 Zaccaria Francescantonio. Dissertazioni varie italiane a storia ecclesiastica appartenenti. Rzym,
1780. T.II. S.318-331.
36 Ковальський М. Іван Крип’якевич про українську історіографію з давніх часів до
останньої третини ХІХ ст. (Спостереження над першим лекційним університетським курсом
з української історіографії) //На службі Кліо. Збірник на пошану Любомира Романа Винара,
з нагоди 50-ліття його наукової діяльності. К.; Нью-Йорк; Торонто; Париж; Львів, 2000.
С.303-336.
37 Вирський Д.С. С.Оріховський-Роксолан як історик та політичний мислитель. К.;
Кременчук, 2001.
Наталя Новохатня
МИКОЛА СТОРОЖЕНКО — ІСТОРИК ТА ПЕДАГОГ: МАТЕРІАЛИ ДО
БІОБІБЛІОГРАФІЇ
Історія України XVII – XVIII ст. й дотепер має багато нерозгаданих таємниць,
т. зв. білих плям. Чимало українських та зарубіжних учених досліджували історію
України на перехресті пізнього середньовіччя та нового часу. Ця історична доба
багата на визначні події і явища як-то національно-визвольна війна середини XVII
ст., піднесення козацтва, яке репрезентувало національні інтереси на міжнародній
арені. У цей час відбувається розквіт української культури, зокрема набуття нею
неповторних і самобутніх ознак, що визначили її національну сутність упродовж
Микола Стороженко — історик та педагог:
матеріали до біобібліографії
183
наступних сторіч. У XVII-XVIII ст. визрівають й поширюються державотворчі ідеї,
які намагалися реалізувати Б.Хмельницький та І.Мазепа. Важливою подією укра-
їнської історії того часу став перехід під московську протекцію, який і до теперіш-
нього часу сприймається неоднозначно. Таким чином, драматичний перебіг подій
національної історії XVII-XVIII ст. об’єктивно сприяв поширенню зацікавленості
цією добою з боку багатьох дослідників.
У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. дослідження історії України
розгорталися під знаком опрацювання та публікації джерел. Тоді ж до наукового
обігу увійшло чимало джерел та джерельних комплексів, які заклали підвалини
сучасного джерелознавства, яке посідає особливе місце в історико-культурному
процесі, у формуванні суспільно-історичної та культурної свідомості нації, як
складової частини відновлення української державності. На цьому тлі формується
нове ставлення до історико-культурної спадщини, постає завдання більш активного
виявлення, фіксації, вивчення й збереження джерел для майбутніх поколінь.
Однією з проблем, що вимагає підвищеної уваги науковців, є дослідження
спадщини вчених-істориків, які зробили свій внесок у розвиток вітчизняної науки.
Без сумніву, ці люди заслуговують на визнання. Одні досягли його ще за життя,
іншим це визнання принесли їхні послідовники. Однак, й до сьогодні ряд дослідників
залишаються в тіні. До таких осіб належить й Микола Володимирович Стороженко -
виходець з старовинного старшинського роду, відомого з XVII ст. (докази про
дворянське походження, представлені Стороженками 10 червня 1784 р. в Чернігівську
комісію для розбору прав на дворянство, містяться в першому томі родинного
архіву1).
Тернистий життєвий шлях та самобутній творчий доробок цієї особистості
заслуговує на пильну увагу та вивчення. Документи й матеріали, опубліковані
Стороженком для написання історичних праць, не втратили своєї значимості для
науки. Він вів дуже активне громадське життя. Був членом Старої Громади, зазнав
дивовижної політичної еволюції, увійшовши до Київського клубу руських
націоналістів. Стороженко — співробітник багатьох часописів, серед яких «Киевская
старина», «Русская мысль», «Исторический вестник» та ін. Автор ряду студій з
історії України XVII – XVIII ст., що істотно доповнюють знання про наше минуле.
Незаперечним позитивом актуальності даного дослідження є й те, що ця постать
хоча і відігравала значну роль у громадському житті, але й до сьогодні залишається
маловідомою. Це пояснюється тим, що Микола Стороженко, після відходу від
Старої Громади, змінив свої погляди і увійшов до Київського клубу руських
націоналістів, організації з правонаціоналістичним спрямуванням. У радянський час
цей факт однозначно відносив його до осіб, які не мали права бути виправданими.
Але на еміграції він знову повернувся до українства, проводив велику громадську та
педагогічну роботу.
В «Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона» зазначається, що
“Стороженки – дворянский род, происходящий от Ивана Стороженка, который
после Андрусовского мира переселился с правой стороны Днепра на левую, и был
Наталя Новохатня
184
полковником Прилуцким”2. У першому томі родинного архіву додається, що “Иван
Стороженко, …родился около 1615 г., …после Андрусовского мира 1667 г.
переселился с правой польской стороны Днепра на левую, русскую, и основал
“хуторец” для своего жительства, “близко селца Ржавця”, в Прилуцком полку”3.
Полковником Прилуцьким він був призначений за гетьманування Івана Мазепи.
Рід Стороженків внесено в родословні книги Катеринославської, Курської,
Полтавської та Чернігівської губерній. Проте, ці лаконічні відомості дають недостатнє
уявлення про роль Стороженків в українській історії. Родовід Стороженків репре-
зентований у четвертому томі знаменитої студії Вадима Модзалевського «Малорос-
сийский родословник», а також в окремій відбитці цього видання4. Відомості, які
містяться у студії Модзалевського, дають можливість більш детально простежити
історію цього роду. Дружиною Івана Стороженка була Марія, за сімейним повір’ям,
донька Богдана Хмельницького. Не зважаючи на відсутність документів, що засвід-
чили б цей факт, цей родинний зв’язок можна простежити. Вірогідно, Марія дійсно
була з родини Хмельницьких, скоріш за все, була пасербицею Богдана. Це припу-
щення підтверджує той факт, що Яків Кіндратійович Золотаренко, називаючи себе
також Хмельницьким, по виходу з Правобережжя в 1690-1709 рр. був прилуцьким
полковим сотником. У книзі російського історика Геннадія Карпова «Критический
обзор разработки главных русских источников, до истории Малороссии
относящихся» (М., 1870) є згадка, що у Богдана Хмельницького був пасерб
Кондратій. Ймовірно, що Кондратій для повного визначення його родинної
належності носив дівоче прізвище своєї матері, Ганни Никифорівни Золотаренко, і
прізвище вітчима. Таким чином, до його сина Якова Кіндратовича перейшло
подвійне прізвище. Марія могла бути його сестрою, тобто пасербицею Богдана
Хмельницького і тіткою Якова Кіндратовича Золотаренка-Хмельницького.
Родинними зв’язками, вірогідно, пояснюється отримання Яковом Кіндратовичем
чину полкового сотника саме у полковництво Івана Стороженка.
Окрім того Стороженки мали розгалужені зв’язки з багатьма відомими козаць-
кими родами. Григорій Андрійович Стороженко (?-1745) виконував дипломатичні
доручення при гетьмануванні Данила Апостола, був одружений на Ульяні Томарі,
доньці Чернігівського полкового судді. Степан Григорович Стороженко (бл. 1710-
1758) побрався з Марфою Андріївною Горленко, донькою бунчукового товариша,
онучкою гетьмана Данила Апостола. Михайло Степанович Стороженко (бл. 1741-?)
одружений на доньці генерального хорунжого Ханенка. Михайло Михайлович
Стороженко (бл. 1738-1789) був одружений на Феодосії Семенівні Полуботок,
доньці бунчукового товариша. Існували родинні зв’язки і з відомими родами
Милорадовичів і Тарновських.
Навіть ці фрагментарні відомості дають підставу стверджувати, що рід Сторо-
женків посідав чільне місце в житті козацької України. Серед інших відомих
представників цього роду такі визначні постаті, як Олексій Петрович Стороженко
(1805-1874), відомий письменник та публіцист. Свої перші твори він почав писати
російською мовою, друкувався у часописах «Северная пчела», «Библиотека для
чтения» та інших. Він автор творів, присвячених українському народу, його побуту,
Микола Стороженко — історик та педагог:
матеріали до біобібліографії
185
віруванням, звичаям. Окремі твори на історичні теми вирізняються ідеалізацію
патріархальної старовини. У деяких працях («Усы», «Иголка») автор висвітлював
бюрократизм і свавілля панів. Ці та інші твори були опубліковані в Санкт-
Петербурзі у 1863 р. під назвою «Українські оповідання». Найвідомішими з них є
«Рассказы из крестьянского быта малороссиян» та «Братья-близнецы». З появою
журналу «Основа» писав українською мовою. Одним з таких творів є «Марко
Проклятий».
Інший, не менш відомий представник роду Стороженків - це Микола Ілліч
Стороженко (1836-1902) – російський історик літератури, член-кореспондент Санкт-
Петербурзької академії наук (з 1809). Він належав до знаменитої культурно-
історичної школи в літературознавстві. Досліджував історію західноєвропейської
літератури, зокрема творчість В.Шекспіра та Т.Г.Шевченка. Саме цій тематиці
присвячені його твори: «Опыты изучения Шекспира», «Новые материалы для
биографии Шевченка», «Гениальный горемыка», «Первые четыре года ссылки
Шевченка», «Две записные книжки Шевченка» та інші.
Принагідно відзначимо, що родина Стороженків відігравала помітну роль і в
економічному та політичному житті України другої половини XVII- першої поло-
вини XVIII ст. Так, універсали гетьманів Івана Мазепи5, Івана Скоропадського6,
Данила Апостола7 свідчать про належність цього роду до правлячої верхівки
України-Гетьманщини. 116 купчих і розписок, що наводяться в першому томі
родинного архіву8, дають підставу стверджувати, що на протязі декількох століть
родина Стороженків займалася широкою господарською діяльністю, спрямованою
на збереження і розширення земельних володінь.
Відтак можемо дійти висновку, що рід Стороженків посідав високий щабель у
ієрархічній драбині тогочасного суспільства, і брав активну участь у політичних,
культурних та соціальних подіях та перетвореннях, які відбувалися в Україні
впродовж XVII-XVIII ст. Очевидно, що багатюща родинна історія була важливим
спонукальним чинником, яка підштовхнула Миколу Стороженка до наукової та
громадської праці.
Микола Володимирович Стороженко народився 29 травня 1862 р. в селі
Велика Круча Пирятинського повіту Полтавської губернії. “Необозримая, гладка
степь вокруг крутой стенкой обрывается к реке - вот впечатления, высказавшиеся в
названии «Круча». У подошвы кручи, среди лесистых берегов, островов, плавов и
задумчиво шепчущихся камышевых “грядь” тихо струится р. Удай, воспетый
Н.А.Марковичем в «Мелодиях». Круча же слывет “великою”, ибо в верстах трех
выше по течению есть такой же крутой обрыв степи к р. Удаю - Малая Круча.
Малороссийская природа проявилась здесь в своем красивейшем сочетании:
прозрачная гладь степи, угрюмая сумрачность ольхового леса, синеющая зыбь воды
- все слилось, чтобы обратить мысль к Творцу и расположить душу к
мечтательному созерцанию. Но человек прежде всего заботится о “хлебе
насущном”, ищет хозяйственный пользы, какую он может извлечь из силы
Наталя Новохатня
186
природы…”9 - так описано родинне гніздо Стороженків у шостому томі родинного
архіву.
Народився Микола у родині відставного підпоручика лейб-гвардії Семенівського
полку, колишнього інспектора Харківського університету, пирятинського поміщика.
Мав старшого брата Андрія - відомого історика та публіциста10. Освіту здобув у
Другій Київській гімназії, курс якої закінчив у 1881 р. із золотою медаллю. Того ж
року вступив до Київського університету Св. Володимира, де закінчив повний курс
у 1885 р. і 24 травня 1886 р. був затверджений кандидатом історико-філологічного
факультету по історичному відділу11.
З 28 березня 1887 р. по 28 березня 1889 р. перебував, за вибором факультету,
стипендіатом для підготовки до професорського звання. Цей епізод свого життя
Микола коментує таким чином: “…По окончании университета, профессора пред-
ложили мне остаться при университете для занятий русской историей. Я и без того
продолжал бы заниматься изучением родной старины, но одно обстоятельство
побудило меня занять, так сказать, официальное положение. После составления
факультетского протокола об оставлении меня при университете, пришлось долго
ожидать утверждения со стороны министерства. Теперь оставление при универси-
тете зависит не от совета университета, а от министра. Многие уже стали сомне-
ваться, утвердит ли меня министерство, в виду того, что оно в настоящее время
интересуется приготовлением профессоров на кафедры по классическим предметам,
но так как я не претендовал на стипендию, то, через три с лишним месяца по
окончании университета, был утвержден в звание так называемого стипендиата по
русской истории…”12. І це не дивно, адже ще ж студентської лави Микола виявив
неабиякий інтерес до історії, збираючи матеріал та друкуючи свої перші роботи. У
1888 р. у Санкт-Петербурзі він склав іспити і після проведення двох пробних лекцій,
був удостоєний звання приват-доцента по кафедрі російської історії.
Після такої наукової підготовки Микола Володимирович за родинними обста-
винами почав службу з 1 лютого 1889 р. інспектором народних училищ 2 району
Чернігівської губернії. Слід відзначити, що його дружиною була княжна Варвара
Давидівна Жевахова, яка походила від князів Жевахових, гілки давнього грузинсь-
кого роду Джавахішвілі, що оселився в Прилуцькому полку в середині ХVІІІ ст.13 У
1891 р. він був переведений на таку ж посаду до інспекції народних училищ
південно-західного краю при управлінні Київського учбового округу. Окрім того,
йому було доручено завідувати народними училищами, що входили до складу 4
району Київської губернії. На цій посаді він перебував протягом чотирьох років.
Впродовж цього часу Микола Володимирович був обраний (вересень 1893 р.)
дійсним членом київського відділу музичного товариства. У листопаді 1893 о. його
затвердили як члена-співробітника Комісії для розгляду давніх актів в архівах
урядових міст і монастирів Київської, Подільської і Волинської губерній. Про його
участь у роботі цієї інституції згадується у монографії О.І.Журби14.
15 листопада 1895 р. Микола Стороженко був призначений директором
Четвертої Київської гімназії. На цій посаді він перебував до 25 серпня 1909 р. У
1898 р. йому був пожалуваний чин статського радника, а 1 січня 1908 р. - чин
Микола Стороженко — історик та педагог:
матеріали до біобібліографії
187
дійсного статського радника. У 1903 р. Миколу Володимировича нагородили орденом
Св. Володимира IV ступеня.
У 1898 р. під наглядом Миколи Володимировича було побудовано за проектом
інженер-полковника Чекмарева, будівлю для Четвертої Київської гімназії на вулиці
Велика Васильківська. Вона повністю відповідала всім вимогам тогочасної шкільної
гігієни і являла собою одну з найкращих шкільних споруд київського учбового
округу.
2 березня 1904 р. Стороженко був призначений, із збереження попередньої
посади, начальником Київської міністерської жіночої гімназії. У січні 1909 р. за
розпорядженням попечителя київського учбового округу, його призначили членом
комісії з організації святкувань з нагоди 100-річчя від дня народження М.В.Гоголя і
повноважним представником від учбового округу в Київську міську училищну
комісію та міську думу для обговорення питань святкових заходів. Окрім цього,
Стороженко взяв участь у роботі комісії для розгляду представлених на конкурс
статей про значення полтавської перемоги 27 липня 1709 р.
25 серпня 1909 р. Миколу Стороженка перевели на посаду директора Першої
Київської гімназії - елітарного навчального закладу. На цій посаді він 1 січня 1911 р.
був нагороджений орденом Св. Володимира ІІІ ступеня. 17 березня 1910 р. цю
гімназію відвідав сербський король Петро І, Микола Володимирович одержав ще
одну нагороду - сербський орден Білого орла ІІІ ступеня. Очолював він гімназію до
1919 р., коли бурхливі події української революції та громадянської війни перервали
його педагогічну кар’єру на Батьківщині.
Паралельно з науково-педагогічною діяльністю Стороженко не полишав
громадської роботи. Так, з 1887 р. по 1910 р. він вісім раз обирався в почесні мирові
судді по пирятинському судовому округу і стільки ж разів (з 1889 по 1910) обирався
пирятинським повітовими зборами до складу повітових земських гласним. Микола
Володимирович був також гласним Київської міської думи (1902-1905, 1906-1909),
членом міської навчальної комісії та завідуючим міською безкоштовною читальнею
ім. М.В.Гоголя. У квітні 1909 р. за підсумками виборів Київської міської думи,
Стороженко став уповноваженим у складі погоджувальної комісії при комітеті
київського відділу російського військово-історичного товариства і репрезентував
Київ на святкуваннях у Полтаві з нагоди 200-річчя від дня полтавської перемоги. У
пам’ять про цю подію він отримав медаль з надписом: “О Петре ведайте, что жизнь
ему не дорога, жила бы Россия”. Як член пирятинського повітового відділу
полтавської єпархіальної навчальної ради, Микола Стороженко 20 листопада 1909 р.
отримав срібну медаль на подвійній Володимирській і Олександрівській стрічці. До
того ж він був директором київського відділення музичного товариства, наглядачем
за пансіоном південно-західних залізничних доріг і т.д. То ж спектр громадянської
діяльності Миколи Стороженка був доволі широким.
М.В.Стороженко був членом Історичного товариства Нестора-літописця, в
якому неодноразово читав свої доповіді. Товариство існувало з 1872 р. при
Київському університеті і ставило собі за мету сприяти передусім розвиткові історії,
Наталя Новохатня
188
літературознавства, археології і нумізматики. Одним із завдань Товариства було
збирання і вивчення письмових пам’яток старовини в п’ятьох губерніях: Київській,
Подільській, Волинській, Чернігівській і Полтавській. Як член товариства,
очолюваного в той час В.Б.Антоновичем, Стороженко виїздив у відрядження для
збирання матеріалу. Про одне з них, за участю В.П.Горленка, він розповідає у листі
до П.О.Куліша15. Після революції 1917 р. він короткий час був співробітником
історико-філологічного відділу ВУАН.
Яскравою сторінкою в житті Миколи Володимировича був час, коли він
належав до числа членів Старої Громади. Як і всі члени цієї організації, Стороже-
нко, був охоплений духом патріотизму: “Мы любим дух нашего народа - некоторые
черты его характера, некоторые наклонности, некоторые способности, даже некото-
рые проявления его свойств в прошлом: но оттого, чтобы оправдывать все его
поступки, ставшие дополнением истории, чтобы желать восстановления канувшей в
вечность жизни наших предков… Так мы понимаем наши задачи…”16, - пише
Микола Володимирович в одному з своїх листів. Саме тоді він потоваришував з
П.Кулішом, В.Горленком, О.Левицьким та іншими відомими українськими діячами.
У ті роки молодий Стороженко негативно ставився й до царського режиму17.
Дружба з Пантелеймоном Олександровичем, судячи з листів, була
започаткована листом Стороженка до Куліша, в якому він прохав надати йому
інформацію стосовно Олексія Петровича Стороженка, оскільки в той час Микола
Володимирович збирав матеріали, щоб “воспроизвесть светлый образ этого
талантливого человека”18. Очевидно, на перших порах їх знайомство було заочним,
так як в одному з листів він пише: “Хотя и с Вами и был знаком давно, но внезапно
развившаяся переписка уяснила мне многое… и теперь недостает только, так
сказать, одухотворения этого представления в форме личного знакомства…”19 і
просить надіслати йому останнє фото. Листуючись, вони обговорювали твори
різних авторів, висловлювали свої думки щодо тогочасних явищ та подій;
Стороженко виконував різні доручення Куліша, надсилав свої та братові праці на
ознайомлення, висилав потрібні йому книги.
Про існування його зв’язків з В.Антоновичем свідчить уривок з монографії
Д.Дорошенка «Володимир Антонович, його життя й наукова та громадська
діяльність» (Прага, 1942): “Оповідаючи про те, як Антонович гостював літом 1888
року в с. Кручі на Переяславщині в його батьків і робив там розкопки, Микола
Володимирович Стороженко каже, що з Антоновича “гість був дуже приємний, на
все згідний, чи йти куди на гулянки, чи купатись в Удаю, що він особливо любив,
чи то слухати українських пісень, що співав Орест Іванович (Левицький), або моєї
гри на клавіру, чи то розмовляти, чи у карти грати. Це він робив охоче, з великою
усмішкою, та з приказками. На їжу та на випивку він був не дуже ласий, одначе у
гурті не відмовлявся, хоча й було йому те байдуже”20.
З роками Микола Володимирович змінює свої погляди і несподівано для
багатьох сучасників вступає до клубу руських націоналістів - організації з право-
націоналістичним спрямуванням, основним з положень уставу якої було: «Русский
народ есть только один. Никакого малорусского или украинофильского народа нет,
Микола Стороженко — історик та педагог:
матеріали до біобібліографії
189
а есть только южнорусская ветвь единого русского народа”. Клуб був створений у
Києві у 1908 р.; Стороженко приймає активну участь у його роботі, зокрема в
засіданнях клубу21. На початку 1910 р. у Санкт-Петербурзі створюється Галицько-
руське товариство “для оказания культурной помощи русским галичинам”22. За
підтримки клубу відділення цього товариства було відкрито у Києві, а його головою
було обрано Миколу Володимировича23.
Стороженко співпрацював з часописом «Киевская старина» ще з студентських
років, листувався з її редактором Ф.Г.Лебединцевим24. Про це видання він писав:
“Издаваемая Лебединцевым «Киевская старина» - журнал с симпатичным во
многом направлении в такой мере, насколько позволяют современные условия.
Несомненно, что если он продержится, то принесет существенную пользу нашему
родному краю…”25. Однак в той же час зазначав, що матеріали, вміщені в журналі,
не завжди вирізняються новизною і містять достовірні факти. Із зміною редактора (у
1887 р. ним став Олександр Степанович Лашкевич) Стороженко зауважив, що
“«Киевская старина» вступила в новый период своего существования…”26.
Українська інтелігенція дуже дорожила цим часописом, вбачаючи в ньому
друкований органі, що мав служити інтересам українського самовизначення. На
сторінках цього журналу Микола Володимирович опублікував значну кількість
своїх статей, присвячених різноманітним проблемам української історії. Водночас
Стороженко був, так би мовити, посередником між «Киевской стариной» і П.Кулішом,
сприяючи друку його творів.
Також він співробітничав з часописами «Исторический вестник», «Русская
мысль», «Церковь и народ», «Жизнь и искусство», газетою «Киевлянин», де
друкував свої твори. Помітним внеском в історичну науку є видання «Стороженки:
Фамильный архив» (К., 1902-1910. Т.1-8), яке було здійснене Миколою Володими-
ровичем та його братом Андрієм. У цьому виданні зібраний родинний архів, який
містить в собі документи від початку XVII ст. Це - листи, купчі, універсали
гетьманів (зокрема Мазепи, Скоропадського, Апостола) та інші документи, що є
важливим джерелами для вивчення української історії XVII-XVIII ст.
Чільне місце у творчості Миколи Стороженка посідають неопубліковані
спогади, які були написані ним у Югославії в останні роки життя. Є різні версії про
місце їх знаходження. Ряд дослідників стверджували, що вони зберігалися в Музеї
визвольної боротьби в Празі до 1945 р. Саме там з ними ознайомилися такі вчені як
Д.Дорошенко, О.Оглоблин та інші. Нині доля спогадів достеменно невідома.
М.В.Стороженко залишив по собі багату та різноманітну епістолярну
спадщину27. Проте, незважаючи на публікацію частини епістолярію
М.В.Стороженка, обставини його життєвого та творчого шляху, зокрема на
еміграції в Югославії, й досі недостатньо вивчені. Нижче подаємо перелік відомих
нам праць М.В.Стороженка у хронологічній послідовності:
БІБЛІОГРАФІЯ ПРАЦЬ М.В.СТОРОЖЕНКА
1884
Наталя Новохатня
190
1. Стороженки (Фамильная летопись). К., 1884.
1885
2. Охочекомонный полковник Илья Федорович Новицкий. К., 1885.
1886
3. История составления «Топографического описания Черниговского
наместничества» Шафонского (Эпизод из южно-русской историографии)
//Университетские известия. К., 1886. №10 (октябрь). С.135-168.
4. Отчет о занятиях в архивах - Киевском центральном и Яготинском кн.
Н.В.Репнина //Университетские известия. К., 1886. №11 (ноябрь). С.213-238.
5. Очерк литературной деятельности А.Я.Стороженка. К., 1886.
1887
6. К истории рода Свечек // Киевская старина. 1887. №11. С.580-584.
1888
7. Западно-русские провинциальные сеймики во второй половине XVII в.
(Исследования по архивному материалу). К.: Тип. К.М.Милевского, 1888. 140, 4 с.
Рец.: Н.С.К. //Исторический вестник. 1889. Т.36, № 6 (июнь). С. 721.
8. К истории землевладения в эпоху Богдана Хмельницкого //Киевская
старина. 1888. №7. С.11-13.
9. Эпизод из истории малорусских крестьян //Киевская старина. 1888. №6.
С.76-78.
10. Отношение западнорусских дворян второй половины XVII в. к вопросам
религиозным и сословным //Архив Юго-Западной России. К.: Временная комиссия
для разбора древних актов при Киевском, Волынском и Подольском генерал-
губернаторе. 1888. Ч.2. Т.2. С.1-49.
1890
11. Из истории Нежинских греков //Киевская старина. 1890. №6. С.540-544.
12. Две грамоты митрополитов Киевских Самуила Миславского (1783-1796
г.) и Иерофея Малицкого (1796-1799 г.) //Киевская старина. 1890. №12. С.511-514.
13. Заметка А.И.Чепы о таможнях //Киевская старина. 1890. №12. С.514-515.
14. Полуботок или Свечка? (Эпизод из истории малороссийского
землевладения второй половины XVII в.) //Киевская старина. 1890. №12. С.434-447.
15. Чудотворная икона Божьей Матери в с.Ржавце //Киевская старина. 1890.
№7/8. С.11-12.
1891
16. Вакуленко Семен, сотник Пирятинский (1696-1720) //Киевская старина.
1891. №1. С.119-153. [Окрема відбитка з «Киевской старины»].
17. Отрывки из фамильных преданий и архивов //Киевская старина. 1891.
№2. С.320-33; №5. С.303-309; №7. С.141-147.
Микола Стороженко — історик та педагог:
матеріали до біобібліографії
191
18. Письмо графа Румянцева-Задунайского к генерал-прокурору князю
А.А.Вяземскому о награждении малороссиян чинами //Киевская старина. 1891. №1.
С.76-177.
19. Реформы в Малороссии при гр. Румянцеве //Киевская старина. 1891. № 8.
С.478-493; № 9. С.455-465.
20. Малороссийское ополчение 1812 года //Чтения исторического общества
Нестора-Летописца. 1891. Кн.5. Отд.2. С.103-112.
1892
21. «Малорусские суеверия, коим мало кто верил», собранные в 1776 г.
(рукопись А.И.Чепы) //Киевская старина. 1892. №1. С.119-130.
22. Мельницы в г. Козельце (универсалы XVII в.) //Киевская старина. 1892.
№3. С.496-497.
23. Записка Иоасафа Кроковского митрополита Киевского (1712) //Киевская
старина. 1892. №2. С.347-348.
1893
24. Два письма А.Стороженка к Л.Сапеге 1610 г. //Чтения исторического
общества Нестора-летописца. 1893. Кн.7. Отд.3. С.69-72.
1898
25. К портрету князя Николая Григорьевича Репнина. К.: Тип. Имп.
Университета Св. Владимира. 1898. 10 с. [Окрема відбитка з «Киевской старины»].
26. К истории декабристов //Исторический вестник. 1898. Т.72. №.5. С.675-
677.
1902
27. Мое знакомство в П.А.Кулишем //Под знаменем науки: Юбилейный
сборник в честь Н.И.Стороженка, изданный его учениками и почитателями. М.,
1902. С.244-248.
1911
28. Н.И. Костомаров в Киевской I-гимназии // Чтения исторического
общества Нестора-Летописца. 1911. Кн. 22. Вып.1/2. Отд.5. С.1-8.
29. Н.И.Костомаров в Киевской І-ой гимназии. Б.м., 1911. 8 с.
1912
30. Киевское главное народное училище (1 мая 1789 - 5 ноября 1809 г.)
//Чтения исторического общества Нестора-Летописца. 1912. Кн.22. Вып.3. Отд.1.
С.92, 95.
1919
31. Осадження м. Крилова //Записки історично-філологічного відділу ВУАН.
К., 1919. Кн.1. С.116-119.
1923
Наталя Новохатня
192
32. До біографії П.Куліша. Куліш у києво-печерській школі //Записки
історично-філологічного відділу ВУАН. К., 1923. Кн.2/3. С.198-202.
33. До біографії П.Куліша. Листи Куліша до М.В.Стороженка //Записки
історично-філологічного відділу ВУАН. К., 1923. Кн.2/3. С.202-215.
1942
34. [Уривки з спогадів М.В.Стороженка про В.Антоновича] //Дорошенко Д.І.
Володимир Антонович, його життя, наукова та громадська діяльність. Прага: Вид-
во Ю.Тищенка, 1942. С.87, 97.
1 Стороженки: Фамильный архив: В 8 т. К., 1902. Т.1. С.116-140.
2 Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона: В 41 т., в 82 кн. СПб., 1901. Т.31. Кн.62.
С.710.
3 Стороженки: Фамильный архив. Т.1. С.504.
4 Модзалевский В.Л. Стороженки: Родословная розпись. К., 1914.
5 Стороженки: Фамильный архив. Т.1. С.5, 6.
6 Там же. С.11, 17, 18.
7 Там же. С.26, 30, 32.
8 Там же. Т.1.
9 Стороженки: Фамильный архив. Т.6. С.1-2.
10 Стороженки: Фамильный архив. Т.1. С.511; Славяноведение в дореволюционной России:
Биобиблиографический словарь. М., 1979. С.323-324; Модзалевский В.Л. Малороссийский
родословник. Т.4. С.792-793; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. К., 1996. С.161.
11 Столетие Первой Киевской гимназии: В 3 т. К., 1911. Т.1. С.182-184.
12 Стороженко М.В. - Кулішу П.О. (23 травня 1886 р., Київ) //Інститут рукопису
Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (далі - ІР НБУВ). Ф.1. Спр.29805.
Арк.1.
13 З невиданих листів В.Горленка до М.Стороженка //Україна (Париж). 1952. №8. С.665.
14 Журба О.І. Київська археографічна комісія 1843-1921: Нарис історії і діяльності. К., 1993.
С.89, 114, 156, 176-177, 180.
15 Стороженко М.В. - Кулішу П.О. (4 квітня 1885 р., Київ) //ІР НБУВ. Ф.1. Спр.29794. Арк.2.
16 Стороженко М.В. - Кулішу П.О. (3 березня 1885 р., Київ) //ІР НБУВ Ф.1. Спр.29792.
Арк.1, 2.
17 Стороженко М.В. - Кулішу П.О. (25 квітня 1885 р. //Там же. Спр.29796. Арк.1, 2.
18 Стороженко М.В. - Кулішу П.О. (23 січня 1885 р., Київ) //Там же. Спр.29788. Арк.1.
19 Стороженко М.В. - Кулішу П.О. (6 березня 1885 р., Київ) //Там же. Спр.29793. Арк.1.
20 Дорошенко Д. Володимир Антонович, його життя й наукова та громадська діяльність.
Прага, 1942. С.87, 97.
21 Сборник клуба русских националистов. К., 1910. Вып.2. С.48-49.
22 Там же. С.56.
23 Сборник клуба русских националистов. К., 1911. Вып.3. С.25.
24 ІР НБУВ. Ф.3. Спр.6535-6541.
25 Стороженко М.В. - Кулішу П.О. (8 грудня 1885 р., Київ) //Там же. Ф.1. Спр.29804. Арк.1.
26 Стороженко М.В. - Кулішу П.О. (6 березня 1887 р., Київ) //Там же. Спр.29809. Арк.1.
27 Оглоблин О. З невиданих листів Василя Горленка до Миколи Стороженка (1893-1905)
//Україна (Париж). 1952. №7. С.556-569; №8. С.658-676.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210409 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-8003 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:25Z |
| publishDate | 2002 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Новохатня, Н. 2025-12-07T15:22:03Z 2002 Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії / Н. Новохатня // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 182-192. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210409 uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Біоісторіографія Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії Article published earlier |
| spellingShingle | Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії Новохатня, Н. Біоісторіографія |
| title | Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії |
| title_full | Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії |
| title_fullStr | Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії |
| title_full_unstemmed | Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії |
| title_short | Микола Стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії |
| title_sort | микола стороженко – історик та педагог: матеріали до біобібліографії |
| topic | Біоісторіографія |
| topic_facet | Біоісторіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210409 |
| work_keys_str_mv | AT novohatnân mikolastoroženkoístoriktapedagogmateríalidobíobíblíografíí |