Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Дата: | 2002 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2002
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210417 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) / З. Зайцева // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 90-101. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860260364164268032 |
|---|---|
| author | Зайцева, З. |
| author_facet | Зайцева, З. |
| citation_txt | Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) / З. Зайцева // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 90-101. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
Володимир Потульницький
Зінаїда Зайцева
СПОГАДИ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО РУХУ
КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ. (ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ)
Сучасна історіографія і наукознавство розглядають науку перш за все як
сукупність організаційно визначених інституцій, професійних об’єднань, діяльність
яких мотивована інтересами та потребами найдиференційованих соціальних спільнот.
Тобто наука трактується не лише як рух ідей в ідеально-безсторонньому, неозначе-
ному соціальними прикметами просторі. Все більше підкреслюється, що вона мала
й має особистісний, етичний, культурно-історичний контексти. Адекватне контекс-
туальне відтворення національного наукового руху рубежу ХІХ – ХХ століть,
серцевиною якого була інституціоналізація українознавства, потребує залучення
таких специфічних джерел, якими є спогади.
Автор обмежується аналізом власне спогадів й не торкається таких мемуарних
жанрів як автобіографія та щоденник.
Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. Д.І.Багалій висловив думку про загальну збід-
неність української мемуаристики. "Найвидатніші українські наукові діячі, - для
громадянства це найвіджалувана втрата, - не залишили нам зовсім ані докладних
своїх мемуарів, ані саможиттєписів", - зазначав учений1. Він пригадував що ні
О.О.Потебня, ні О.М.Лазаревський не залишили спогадів, а В.Б.Антонович описав
лише невеличку частку свого життя. "І навіть автор класичної історії України акад.
М.С.Грушевський, що життя його являє собою різноманітну та барвисту, так би мо-
вити, епопею, дав нам лиш коротеньку автобіографію та й те з нагоди двох своїх
ювілеїв" - продовжував маститий історик з жалем констатуючи порівняну "вбогість"
української мемуаристики, що, на його думку, зашкодило українській історіографії.2
Зауваження Д.І.Багалія стосовно загальної "вбогості" української мемуарис-
тики зкореговується тією обставиною, що не всі спогади українських істориків,
інших вчених, громадських діячів були тоді надруковані, й в силу цього залишалися
йому невідомими. Те, що вийшло за межами радянської України з-під пера мемуа-
ристів, котрі ще недавно були на кону української науки й політики, він зігнорував.
Й, нарешті, "професорська" мемуаристика має тенденцію бути у кількісній меншо-
сті, оскільки вчені не так часто пишуть спогади, як, приміром, політики. У науці
люди фахово задіяні триваліше, ніж у політиці, й часу на спогади не залишається.
М.Грушевський планував засісти за спогади у 40-річному віці після написання
шеститомної історії України-Руси. "Сеї осені мине мені сорок літ, - писав він у
львівському варіанті Автобіографії, - але час, коли я "оброблюся" і зможу взятися
до писання тих мемуарів, відсувається все дальше."3 Над спогадами М.Грушевський
почав працювати у 1918 р.4 Вони не були завершені, львівський період пропущений.
Очевидно, натомість мали бути використані матеріали згаданої Автобіографії.
Загалом українська мемуаристика саме з 20-х й особливо у 30-х рр. ХХ ст. ви-
ходить з небуття і збагачується низкою спогадів у тому числі людей, причетних до
науки. Певну роль у зрушеннях відіграли зусилля галицької інтелігенції. Львів з
Спогади як джерело вивчення українського наукового руху
кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми)
91
початку 20-х рр. став містом, де спогади стали чи не найпомітнішим жанром укра-
їнського друку.
Львівський історик, член НТШ Іван Кревецький, який добре знався на давній
українській (частково польській і російській) мемуаристиці зазначав у 1919 р., що
спогадів з українського життя й літературного руху ХІХ ст. надзвичайно мало і
українці саме зараз повинні усвідомити, якої ваги надають інші народи мемуаристиці.
Зважаючи на перебіг "високоісторичних часів", він закликав українських діячів до
написання спогадів. Разом з О.Назаруком І.Кревецький видав кілька брошур мето-
дичного характеру, радив, як писати мемуари, щоб вони мали громадське значення,
які теми не варто обминати і т.ін.5
М.Грушевський після повернення до Києва з еміграції у відновленій "Україні"
завів рубрику "Матеріали з громадського і літературного життя України ХІХ і
початків ХХ ст". З 200 - т її публікацій значне місце займають матеріали мему-
арного характеру. У веденні рубрики явно присутня лінія інтелектуальної історії
України рубежу ХІХ-ХХ століть.
У результаті зусиль львівського й київського центрів, до яких додалася ще
діаспора, склалася сукупність української мемуаристики. Вона неоднорідна у фор-
мальному плані. Маємо як великі за об’ємом, стереоскопічного характеру спомини,
так й такі, що спеціально присвячені певній науковій інституції чи персонально
якомусь ученому.
До першої категорії належать спогади історика Д.Дорошенка, перший випуск
яких виданий 1923 р. у Львові. Попри те, що мемуарист їх писав по збігу часу від
подій, які нас цікавлять, маючи за плечима досвід активного політика в уряді
П.Скоропадського, що, безперечно, вплинуло на виклад та повороти різних сюжетів
споминів, вузловим точкам розвитку українознавства та його інституцій він дає
виважену оцінку. Д.Дорошенко досить різнобічно окреслює університетське життя
у Варшаві, Петербурзі, Києві, висвітлює участь студентської молоді у боротьбі за
відкриття українознавчих кафедр у підросійській Україні у 1907 – 1909 рр. та
українського університету у Львові. Цікавим є фрагмент спогадів про перебування
М.Грушевського Петербурзі у 1906 р. Мемуарист тоді був запрошений редагувати
"Украинский вестник", брав участь у редакційних засіданнях даного видання й мав
змогу спостерігати, яким авторитетом користувався М.Грушевський. "Його великі
наукові і громадські заслуги, його надзвичайний організаційний талант створили
йому великий авторитет і глибоку пошану", - констатує мемуарист.6 Автор згадує
українську імпрезу в Петербурзі, на якій "один промовець… висловив побажання,
щоб М.Грушевський скоріше став ректором українського університету у Львові. На
це відповів Грушевський, що ми, мабуть, скоріше діждемося українського універси-
тету в Києві, ніж у Львові. Його слова були пророчі", - пише Д.Дорошенко й не
оминає можливості згадати заслуги уряду П.Скоропадського у галузі української
освіти.7 Тут перетнулися культурно-національна та політична оцінки мемуаристом
питання національного університету в Україні.
Згадуючи про своє секретарство у Катеринославській вченій архівній комісії,
він реалістично характеризує діяльність губернських вчених архівних комісій в
Зінаїда Зайцева 92
Україні, як наукових осередків, які "купчили місцевих дослідників і підтримували
українські наукові інтереси".8
У зв’язку з членством в Українському науковому товаристві в Києві (УНТ),
Д.Дорошенко подає деяку інформацію з життя цієї національної наукової інституції.
Мемуарист стверджує, що ідея заснування у Києві Українського наукового товариства
належала В.Науменкові. Він пише: "Думка йшла від Науменка. Він читав проект
статуту на засіданні редакції "України". Тоді ж був намічений склад членів"9 Однак
у новоствореному товаристві активної участі він не брав. На думку мемуариста,
В.Науменка "знеохотило" те, що він не потрапив навіть у члени Ради товариства.
Чому так сталося, мемуарист не пояснює.
Уточнимо, що на перших загальних зборах товариства у квітні 1907 р. В.П.На-
уменко був обраний "товаришем" (замісником) голови УНТ - М.Грушевського і
увійшов до складу Ради товариства. 30 грудня 1907 р. відбулося переобрання Ради.
На цей раз В.Науменко не був обраний співголовою й до складу Ради не увійшов.10
Питання, чи справді мало місце ігнорування ініціатив й попередніх напрацювань
В.Науменка при обранні керівництва УНТ й визначенні його друкованих органів
вивчається сучасними дослідниками УНТ та його періодичних видань.11
Констатуючи плідну роботу УНТ під керівництвом М.Грушевського мему-
арист пише: "З властивою енергією він одразу пустив машину в рух, об’єднав і
старих й молодих наукових діячів, в тому числі і кілька визначних російських
вчених…"12 Серед них він називає трьох російських академіків О.Шахматова,
Ф.Корша, В.Перетца.
Зазначимо, що інші українські інституції, засновані на хвилі демократичного
піднесення, у пореволюційні роки припинили своє існування через відсутність кош-
тів, недостатню наполегливість їх керівництва або були заборонені російським уря-
дом, як, приміром українські клуби у Києві та Катеринославі.13 Теза Д.Дорошенка
про те, що М.Грушевський "вмів привертати людей та кошти", сформульована ним
на основі спостережень за зростанням УНТ, цілком підтверджується матеріалами
протоколів Ради та загальних зборів товариства. Вони зафіксували факти дарування
досить великих сум на потреби УНТ. Кошти надходили від українських прихильни-
ків розвитку української культури, зокрема В.Ф.Семиренка, вчених-аматорів, гро-
мадських діячів та професіональних науковців.14 У січні 1914 р. на балансі УНТ
було 6 тис. 528 руб.15
Товариство зростало за рахунок молодих дослідників та іменитих вчених. У
1913 р. членами УНТ стали шведський славіст Альфред Єнсен, російський мо-
вознавець, академік Олексій Шахматов, академік Федір Корш, російсько-польський
славіст професор Бодуен де Куртене, історик Лапо-Данилевський, з квітня 1914 р. -
академік В.Вернадський, французький історик Шарль Сеньбос та інші вчені.16
Літературну та мистецьку сфери до першої світової війни представляли письменниці
О.П.Косач (Олена Пчілка), Ольга Кобилянська, Людмила Старицька-Черняхівська,
мистецтвознавці Г.Г.Павлуцький, Д.М.Щербаківський, художник А.Г.Сластіон.17
Автор спогадів уточнює, що В.Перетцу і йому, а не С.Єфремову, як помилково
стверджує Євген Чикаленко у своєму Щоденнику, надрукованому в 1931 р., група
Спогади як джерело вивчення українського наукового руху
кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми)
93
східноукраїнських членів НТШ доручила скласти заяву-меморіал "У справі зміни
статуту Наукового Товариства імени Шевченка".18 Відомо, що дана заява та приїзд
до Львова делегованої групи членів НТШ з Києва відіграла важливу роль у
притлумленні опозиції проти М.Грушевського, що на цей раз у якості сильного
засобу боротьби з ним обрала вимогу реформи Статуту товариства. Зазначимо, що
підготовлена заява була надрукована у Києві окремою брошурою з грифом "На
правах рукопису", один з екземплярів якої зберігається ЦДІА України у Львові.19
Отже спогади Д.Дорошенка дають поштовх до подальших пошуків докумен-
тальних свідчень, прояснення окремих фактів, які ще недостатньо історіографічно
опрацьовані.
Цінними є спогади двох галицьких громадських діячів - О.Барвінського та
Є.Олесницького, яких Василь Стефаник назвав найвизначнішими українськими
політиками. Євген Олесницький - родич О.Барвінського, але у політиці - його про-
тивник.20 Обидва мемуаристи, О.Барвінський значно більше, віддають данину
українським науковим інституціям у Галичині.
Спогади О.Барвінського, дві перші частини, яких опубліковані за його життя у
1912 та 1913 рр. - решта готується до друку у наш час - одразу привернули увагу
української громадськості. Відгуки на них надрукували газети "Рада", "Нова Буковина"
та журнали "Українська хата", Украинская жизнь", "Літературно-науковий вістник".
Не всі вони були прихильними, оскільки сама постать мемуариста була контравер-
сійною у галицькому суспільстві. Окрім побажань щодо масштабу викладу у першій
частині мало місце й цілковите несприйняття спогадів й навіть оцінка їх як
шкідливих. Таку позицію висловив М.Євшан.
Зауважимо, що М.Євшан критикував спогади О.Барвінського, по-перше, з
вершини взірців світової літературної мемуаристики. "Чим можуть бути "спомини з
життя", показали найкраще св. Августин, Руссо, Гете. Се стовпи чисто літературної
мемуаристики, які дали твори цінні не лише для одного покоління, але для століть,
твори цінніші навіть від їх романів", - писав він у цілком виправданій для літератур-
ного критика парадигмі.21 По-друге, він зреферував для "Української хати" лише
першу частину "Споминів".
О.Барвінському як успішному політику було що сказати не лише для май-
бутніх дослідників "нової ери", до яких належить І.Чорновіл. Його зусиллями опуб-
лікований один з розділів третьої частини "Споминів…" О.Барвінського.22
Недрукований рукопис "Споминів…" О.Барвінського містить вагомі мате-
ріали, які здатні дещо відкоригувати узвичаєні в історіографії сюжетні лінії пере-
творення Товариства ім. Шевченка з літературно-видавничого у наукове. Роботу над
підготовкою нового статуту вела комісія у складі О.Барвінського, С.Громницького,
О.Калитовського та Ом.Огоновського. Розкриваючи деталі роботи над новим статутом
товариства мемуарист зазначає, що "…почав збирати матеріали. Дістав Статут
Сербського ученого дружества" в Білгороді, з Оссоленіуму роздобув статут колиш-
нього Краківського наукового товариства і Краківської Академії та статути
польських наукових товариств в Познані і Тарні. На цій основі почав я спільно з
Кониським укладати начерк нового статута". На загальних зборах товариства 21
Зінаїда Зайцева 94
березня 1890 р. виявилося, що бажаючих вступити у Наукове товариство ім.
Шевченка небагато.23 Головою НТШ О.Барвінський був з 1893 до 1897 р.
Автор наводить прізвища представників польського політичного істеблішмен-
ту, які були підключенні до справи відкриття кафедри історії України й сприяли
позитивному її вирішенню. Мають інтерес фрагменти, присвячені О.Кониському,
В.Антоновичу, М.Грушевському.
Вагомий масив свідоцтв та особистих оцінок наукового руху дає у спогадах
львівський адвокат, член НТШ Євген Олесницький. Рукопис спогадів, які він почав
писати у Відні 1916 р., зберігається у ЦДІА України в Львові. На ньому є помітка
редактора "Діла" наступного змісту: "Спомини вриває смерть. Є щоденник покійного
за 1914-1917 рр., який не надається до публікації в редакції "Діла".24 Спогади на-
друковані Львівською видавничою спілкою "Діло" у 1935 р.
Є.Олесницький зазначає, що "строгій науці не міг себе присвяти", хоча з
університетських часів його особливо приваблювала політична економія й він мав
думку "присвятити себе спеціально економічним студіям і з часом евентуально габі-
літуватися. Та на це не було у мене засобів, - зазначав мемуарист, - і я мусів дбати
передовсім про працю задля хліба, отже працювати передовсім у адвокатурі."25
Економічну тематику розробляв як публіцист. З 1889 р. разом з Костем Левицьким
та Антіном Горбачевським він видавав фахову газету "Правничий часопис", був
співредактором та завідуючий економічним відділом даного видання.26
Є.Олесницький відомий тим, що відкрито засуджував політику "нової ери",
критикував "крайовий сервілізм" А.Вахнянина та О.Барвінського. Мемуарист з за-
хопленням веде мову про діяльність М.Грушевського у Львівському університеті та
НТШ, який "став творцем нової школи", "зорганізував НТШ як високу наукову
установу", "лучив нас із закордонною Україною і високо між нами (галицькими
політиками) держав український стяг"27. Є.Олесницький розкриває деякі "кадрові"
обставини створення нової кафедри української літератури та кафедри історії
Східної Європи (України) у Львівському університеті, які потребують спеціального
дослідження.
Є можливість виділити окремою групою спогади, у яких переважно йдеться
про діяльність університетських історично-філологічних товариств, до яких по суті
відноситься також товариство Нестора літописця. Діяльності даного товариства у
80-90-тих рр. ХІХ ст. присвячені спогади Ігнатія Житецького - сина визначного
мовознавця П.Г.Житецького. І.Житецький закінчив історико-філологічний факультет
Університету Св. Володимира. Цінність його спогадів у тому, що він спеціально
виділяє, за його виразом, українські моменти у науковій та громадській діяльності,
які хоч й зрідка, але мали місце у цій науковій інституції, половина членів якої, на
його думку, були "не тільки поміркованими особами, а навіть вороже ставилися до
всього, що виходило за межі офіційної науки".28 Жваво змальовуючи вшанування
Т.Шевченка на одному із засідань товариства, мемуарист зазначає, що студенти та
інтелігенція Києва дізнавшись, що пам’ять поета буде вшанована "не таємними
церковними панихидами "по рабе Божіи Тарасіи", а прилюдно в явнім, відвертім
засіданні наукової установи", вщент заповнили університетську аудиторію.
Спогади як джерело вивчення українського наукового руху
кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми)
95
Засідання товариства вступним словом відкрив професор О.О.Котляревський,
цікаву доповідь про історичні аспекти поетичної творчості Т.Шевченка зробив
професор В.Б.Антонович.29
Ще одна тема привернула увагу широкої громадськості й зібрала у шостій
аудиторії університету, де проводилися засідання товариства Нестора літописця ба-
гато студентської молоді. Це було продовження дискусії навколо доповіді про-
фесора російської словесності О.І.Соболевського, присвяченої питанню про те,
якою мовою розмовляли кияни у ХІУ-ХУ ст. Доповідач О.І.Соболевський "поновив
стару теорію Погодіна". Йому опонував Павло Гнатович Житецький. У дискусії,
згадує мемуарист, брали участь Н.П.Дашкевич, В.Б.Антонович. Засідання товариства,
- зазначає Гнат Житецький, проходили завжди статечно, а тут дискутанти помітно
нервували, оскільки питання зачіпало сучасні інтереси українців, більшість же
професури була вороже настроєна до всякого українства.30
Цінність даних свідчень мемуариста у тому, що він передав атмосферу окре-
мих зібрань товариства так, як це не під силу такому виду інформації як, приміром,
протокол засідання, чи річний звіт товариства.
Так звані "професорські" спогади та спогади, що належать до категорії "сту-
дентських" зазвичай містять інформацію про діяльність університетських історико-
філологічних товариств. Мемуаристи відзначають творчий характер та вільнішу
атмосферу спілкування у наукових товариствах, ніж у студентській аудиторії. Так,
випускник Новоросійського факультету Б.В.Варнеке передав враження студентів
від одного з засідань історико-філологічного товариства при Новоросійському уні-
верситеті. Їх вразив блискучий виступ професора Ф.Є.Корша, який працював кілька
років у Новоросійському університеті до переїзду у Петербург. "Ніколи ми не чули
від нього нічого більш досконалого, - зазначив мемуарист. Він говорив не студентам,
а своїм опонентам."31 Про роль Ф.Є.Корша у діяльності московського Товариства
слов’янської культури й створенні у ньому секції українознавства йдеться у
спогадах З.Моргуліса. 32
Нотою захопленості просякнуті студентські враження А.В.Верзилова від вис-
тупів В.Б.Антоновича на засіданнях Історичного товариства Нестора літописця. У
час навчання в університеті Св. Володимира А.В.Верзилов брав участь у семінарі з
історії України В.Б.Антоновича й, як інші його учні, отримував від нього
запрошення на засідання товариства. Згодом він згадував, що у той час В.Б.Анто-
нович був головою товариства й тому підводив підсумки дискусій, які тут були,
очевидно, часті, не лише з огляду на науковий характер інституції, але й тому, що,
як зазначив мемуарист "у цьому товаристві, як і скрізь, мала місце боротьба партій".
Консерватори - в основному представники Київської Духовної Академії брали гору.
З доповідями часто виступав В.Б.Антонович й "ми у якості публіки з інтересом
слухали його. Він висловлювався надзвичайно влучно".33
Зі спогадів можна дізнатися, що саме з членством у товариствах науковці
пов’язували нагоду вести різноманітні дослідження, вивчати місцеву історію, брати
участь у циклах публічних лекцій. Про ці традиційні напрями діяльності наукових
товариств йдеться у спогадах В.К.Піскорського. По закінченню у 1890 р. Київського
Зінаїда Зайцева 96
університету він готувався до магістратури. З 1895 по 1897 р. - вивчав
середньовічну історію Європи у Парижі та Стразбурзі, збирав матеріали у архівах
Мадріда, Саламанки та інших міст Іспанії. Після захисту докторської дисертації з
історії середньовічної Іспанії у 1901 р. його обрали членом-кореспондентом
Барселонської Королівської Академії наук та мистецтв.
У 1898-1906 рр. В.К.Піскорський працював на кафедрі загальної історії Ні-
жинського інституту кн. Безбородька.34 Опублікована частина його спогадів присвя-
чена саме ніжинському періоду біографії ученого. Мемуарист фіксує певний інте-
лектуальний дискомфорт свого перебування у провінційному Ніжині, де, на його
думку, чиновницькі інтереси серед професури брали гору над науковими, намагання
ж підняти планку наукових зацікавлень паралізувалися недоброзичливістю про-
фесорської колегії. Зрештою, майже єдиним приводом до вільного спілкування з
колегами були засідання історико-філологічного товариства.35 Автор сповіщає
про свій намір зробити історико-філологічне товариство центром вивчення
Чернігівщини, дослідити архів Грецького магістрату, переданий товариству.36
Цікавими є спостереження В.К.Піскорського щодо наростання ознак відкритості у
діяльності Історико-філологічного товариства Ніжинського інституту, організації
ним навесні 1904 р. серії публічних лекцій. 37
Наукові товариства як форми залучення до науки згадуються також мемуа-
ристами, які не стали науковцями по закінченню університету. Приміром, у спо-
гадах лікаря за фахом, українського публіциста й письменника К.Білиловського
(1859-1938) йдеться про те як він на початку 1890-х рр. у Москві та Петербурзі
"пильно допався до науки" - виступав з доповідями у Російському географічному
товаристві, Антропологічному та ряді медичних товариств, які лягли у основу його
публікацій у "Записках" Російського географічного товариства та інших наукових
виданнях.38
До групи студентських спогадів можна віднести спогади П.Феденка. Їх піз-
навальний вектор має дещо інший напрям, ніж вже згадані мемуари. Вони від-
творюють спостереження провінційної молоді наступного (після М.Грушевського та
ін.) покоління, яке шукало власної мовно-культурної ідентифікації вже маючи
реальні орієнтири. В опублікованому фрагменті йдеться про дружбу автора з
Д.Чижевським (майбутнім філософом та культурологом) часів їх навчання у
Олександрії та перших студентських років, проведених у Петербурзі. Автор
наводить факти, що дозволяють уточнити уявлення про обізнаність східно-
української молоді з національним студентським рухом у Львові, її намагання
висловити львів’янам підтримку в боротьбі за український університет. Йдеться про
підготовку влітку 1914 р. у м. Олександрії студентською молоддю, яка перебувала
на канікулах, листа на адресу Наукового товариства ім. Шевченка. "Ми гуртом під-
писали цей лист, що кінчався словами: "Най жиє український університет у Львові!"
- зазначає мемуарист.39 Автор подає також факт проведення учнями Ф.Вовка -
Л.Чикаленком та О.Шульгиним - антропологічних вимірів влітку 1912 р. у Олек-
сандрійському повіті. Після двадцяти шестирічної еміграції Ф.Вовк перебирається у
Петербург й з лютого 1907 р. стає професором Петербурзького університету.
Спогади як джерело вивчення українського наукового руху
кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми)
97
Навколо нього, згадує П.Феденко, який у цей час був студентом Імператорського
Історично-філологічного Інституту у Петербурзі, гуртувалися студенти-українці -
дослідники антропології та етнографії.40
Отже, справу українських антропологічних досліджень, започатковану Ф.Вов-
ком у 1903 - 1906 рр. на українських етнографічних теренах Австро-Угорщини (у
жовтні 1904 р. він отримав дозвіл на проведення обстежень від Буковинської
крайової ради41) продовжували його учні на Східній Україні.
Деякі публікації, що присвячувалися І.Франку, мають загалом мемуарний ха-
рактер, або є розвідками, які інкорпорують об’ємні фрагменти авторських спогадів
про спілкування з метром української літератури та науки. Такими є замітки Я.Гор-
динського. Їх перша частина має явно меморіальний характер. Автор згадує, як він у
студентські роки відвідував семінар Олександра Колеси, досліджував апокрифи про
Різдво й тому бажав познайомитися з Франком. Знайомство відбулося у 1900 р. на
зібранні студентського наукового гуртка, зорганізованого студентом Олександром
Сушком під патронатом Франка. "У тому кружку прочитав я доповідь про кілька
листів із кореспонденції галицького діяча Івана Гушалевича", - пише Я.Гор-
динський. Не менш важливо, що матеріали доповіді лягли в основу його статті,
пізніше надрукованої у "Записках НТШ."42
І.Франко не мав доступу до викладацької діяльності в університеті, але, як ві-
домо з його листування з М.Драгомановим, з другої половини 80 -х рр. керував сту-
дентськими науковими гуртками при Академічному братстві. Він допомагав студен-
там зібрати бібліотеку наукової літератури, складав програми етнографічних та ста-
тистичних досліджень у Галичині43. Цікавими є його тодішні погляди щодо напрямів
наукових досліджень у галузі українознавства, пошуки контактів з вченими Східної
України. Спогади Я.Гординського показують, що контакти зі студентами на грунті
наукових гуртків він не обривав й пізніше, коли зосередився на роботі в НТШ.
Спогади М.Мочульського теж присвячені І.Франку. Їх автор був членом НТШ
з 1901, а впродовж 1904-1913 рр. - членом Виділу товариства. Дана обставина об-
умовлює цінність фрагментів спогадів, що стосуються діяльності Наукового това-
риства ім. Т.Шевченка. Цікавими є спостереження М.Мочульського над, за його ви-
разом, "машинерією" товариства, роллю М.Грушевського у його діяльності.
"Буваючи часто у Товаристві ім Шевченка, я уважно прислухався до його маши-
нерії, - писав він у спогадах. Колісниця рухалася точно, гладко, справно, без
скреготу, як у доброму годиннику. Часом дзвонив телефон. То проф. Грушевський
питав про коректу, довідувався про хід друку книжок, або назначував речинець
засідань Виділу, секцій або дирекцій. Часом й сам Грушевський являвся у
товариство, ідучи з університету."44 Коли ж М.Грушевського не було у Львові, робота
пригальмовувалася, "колісниця машинерії рухалася трохи повільніше". Якщо
ставало відомо про його повернення, "молоді автори (д-р Ів. Джиджора, Мик.
Євшан) й інші не виходили з хати, пили чорну каву й писали, щоби статті були
вчасно".45
М.Мочульський не обходить кризових моментів у житті НТШ, пов’язаних з
діяльністю опозиційно налаштованих до М.Грушевського осіб. Окреслюючи най-
Зінаїда Зайцева 98
гучніші "бурі", що потрясали товариство, він зазначає, що практично в кожному
випадку боротьба йшла ні за що інше, як за те, щоб воно було й залишалося чисто
науковим. 46
Наскільки важливим джерелом можуть бути спогади свідчить, приміром, си-
туація, що склалася з проектом видання біографічного словника українських діячів,
серед яких вагоме місце мали займати науковці. Ідея біографічного словника була
подана й обгрунтована у "Киевской старине" П.С.Єфименком. Реалізовувати її
почав В.Б.Антонович разом із своїми студентами. Деякий час "словарниками"
керував М.Грушевський. Зібрані матеріали втрачені, або ще не віднайдені і чи не
найширший спектр інформації про його підготовку містять спогади. Про роботу у
групі "словарників" згадує багато мемуаристів, серед них О.Ф.Кістяківський,
Г.Л.Берло, С.О.Єфремов, О.Г.Лотоцький, І.М.Каманін, С.Ф.Русова, та ін. Їх свідчен-
ня мають вагу, оскільки сам словник видати не вдалося, але для деяких науковців
дослідницька робота починалася саме у групі "словарників", які не скупилися на
інформацію про свою роботу під керівництвом В.Б.Антоновича та М.С.Грушевського.
У спогадах Ф.Вовка, присвячених П.П.Чубинському й надрукованих у 1914 р.
"Украинской жизнью", присутня чітка сюжетна лінія розвитку українських дос-
ліджень та їх організаційних форм впродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст.
Спогади, як окремий жанр, викликали інтерес наукової громадськості. Окрім
вже згаданих відгуків на спогади Олександра Барвінського, варто згадати оцінку су-
часниками спогадів Євгена Чикаленка47, Дмитра Овсянико-Куликовського,48
Олександра Русова, Дмитра Дорошенка та ін.
До мемуарів можна віднести публікації персонального характеру, які приуро-
чувалися вшануванню пам’яті вчених та організаторів українських наукових інсти-
туцій, зокрема, О.Кониському, В.Антоновичу, І.Франку, О.М.Лазаревському, О.Но-
вицькому, Г.Павлуцькому, І.Джиджорі та ін. Вони вміщувалися у "Записках НТШ",
"Записках УНТ", Літературно-науковому вістнику, "Україні". Деякі з них підготував
М.Грушевський. Він дає дуже точні характеристики творчості того чи іншого іс-
торика, виявляє манеру й стилістику наукових розробок, уникає компліментарності
та лакування.
Від традиційних некрологів різниться матеріал "Заслужені для української
науки і українознавства діячі, що померли в рр. 1918-1923" і відповідно у 1918-1925;
1926-1927, вміщений в "Україні". Він має мемуарний не лише за формою характер, а
й по суті, оскільки готувався до друку авторами, які близько знали того чи іншого
вченого за життя. У коментарях до цього своєрідного мартирологу - а перелік лише
за 1918 -1923 рік включав 52 особи й укладався на основі публікацій "Хроніки
НТШ", російських історичних журналів та інших видань - акцентовано вклад того
чи іншого вченого в українознавство. Так, стосовно О.Шахматова зазначається, що
"його відносини до українства повинні бути предметом спеціальної уваги".
Розпочата публікація його листування з українськими дослідниками, зазначає автор
коментаря, яким, ймовірно, є М.Грушевський, "дає чимало інтересних додатків до
його наукових студій по ріжним питанням українознавства", "його праці для розвою
українознавства матимуть велике значення" і. т.д.49 Про славіста Ватрослава Ягіча -
Спогади як джерело вивчення українського наукового руху
кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми)
99
зазначено, "що він дав кілька цінних уваг до історії української мови", які посилили
аргументи опонентів Погодіна-Соболевського у дискусії про тубільність українців у
Києві.50 Стосовно Альфреда Єнсена - шведського славіста, референта з питань
слов’янських літератур Нобелівського Інституту при Шведській Академії Наук
згадані його науково-популяризаторські праці, присвячені Україні, творчість
Т.Шевченка, переклади творів М.Коцюбинського та ін.51 Нагадаємо, що всі троє
вчених були членами НТШ, а О.Шахматов та А.Єнсен ще й членом УНТ.
Отже, коло української "наукової" мемуаристики значно ширше, ніж це може
здатися на перший погляд. Не всі видання включені до даного огляду, за його
межами лишилися спогади Є.Чикаленка, В.Леонтовича, М.Галагана, С.Русової,
Г.Берло, С.Томашівського, І.Раковського та ін. Наявність великого кола мемуаристики,
з одного боку, результат насиченості пертурбаційними подіями доби кінця ХІХ -
початку ХХ ст. (сучасникам було що сказати), з іншого, - вартісний показник інте-
лектуального потенціалу модерної епохи українського національно-культурного
відродження, позначеного становленням дисциплінарно розгалуженого
українознавства.
Оцінка подій та людей, яку їм виносить окремий мемуарист, зазвичай, поз-
начені суб’єктивізмом, але при наявності сукупності спогадів різних осіб про один й
той же період чи факт, вони стають джерелом більш рельєфного їх окреслення й
глибшого розуміння. Окрім автономної цінності мемуарного твору, а її рівень
визначається, як правило, особою автора, варто відзначити інформаційну си-
нергетичніть усієї сукупності спогадів. Вона може дати несподівані уточнення й
висновки або вагомо підтвердити історіографічні оцінки, що вже стали традицій-
ними при висвітленні такої сфери як наука, її інституції та дієві особи.
У даному випадку мемуаристика підтверджує високу функціональність
наукових товариств, більш вільних для розвитку творчої наукової думки порівняно з
вищими навчальними закладами, які в Україні рубежу ХІХ-ХХ століть мали
інонаціональний характер. На фоні достатньої документально-джерельної забезпе-
ченості дослідження українських національних наукових товариств - УНТ та НТШ -
матеріали спогадів здатні нюансувати палітру їх діяльності.
1Автобіографія акад. Дмитра Йвановича Багалія // Ювілейний збірник на пошану академіка
Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ятдесятих роковин
наукової діяльности. К. 1927. С. 2; Багалій Д.І.Автобіографія // Вибрані праці: У 6 т. Харків,
1999. Т. 1. С. 59.
2 Там само. С. 2; С. 59.
3 Грушевський М. Автобіографія. Львів, 1906. С. 15.
4 Грушевський М. Спомини / Публікація С.Білоконя // Київ. 1988. № 9. С. 115 -148.
5 Кревецький І., Назарук О. Як писати мемуари. Пояснення і практичні вказівки. Кам’янець-
Подільський, 1919; 2-е вид. Відень,1921.; Їх же. Українська мемуаристика. Сучасний стан і
значіння 2 -е доп. вид. Львів, 1923.
6Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле. 1901 - 1914. Вінніпег, 1949. С. 83.
7 Там само. С. 86.
Зінаїда Зайцева 100
8 Там само. С. 124.
9 Там само. С. 101
10 Хроніка Українського Наукового Товариства в Києві // Записки Українського наукового
товариства в Києві. 1908. Кн. 1. С. 151; Грушевський М. Українське Наукове товариство в
Києві і його видавництво // Там само. С. 5.
11Див: Зайцева З.І. Заснування та деякі аспекти діяльності Українського наукового
товариства в 1907 - 1914 рр. // Міжнародний Науковий Конгрес "Українська історична
наука на порозі ХХІ століття” (Чернівці, 16-18 травня 2000 р.): Доповіді та повідомлення.
Чернівці, 2001. Т. 1. С. 246 - 252.; Її ж. Українське наукове товариство в контексті
інституційних процесів в українській науці початку ХХ ст. // Україна ХХ ст. : культура,
ідеологія, політика. Зб. статей. Вип. 4. К., 2001. С. 124 -137; Усенко П. Призабута Україна"
(До історії часопису) // Сучасність. 2001. № 5. С. 105 - 110.
12 Дорошенко Д. Вказ. праця. С. 102.
13 На Украине и вне ее // Украинская жизнь. 1913. № 1. С. 111; № 7-8. С.121.
14Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В.Вернадського. Ф. Х. Спр. 32919. Арк.
14, 15-зв., 27, 64, 66, та ін.
15 Там само. Арк. 70.
16 Там само. Арк. 59, 62, 67-зв.
17 Хроніка "Українського Наукового Товариства в Київі" // Записки УНТ. 1912. Кн. 10.
С.163-164; Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В.Вернадського. Ф. Х..
Спр.32919. арк. 67зв.,
18 Дорошенко Д. Вказ. праця . С. 159.
19 ЦДІА України (Львів). Ф. 309. Оп. 2. Спр. 107.
20Павлишин С. Життя віддане Україні // Олександр Барвінський. 1847 -1927. Матеріали кон-
ференції, присвяченої 150 річниці від дня народження Олександра Барвінського. (Львів.14
травня 1997 р.). Львів, 2001. С. 26.
21 Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К., 1998. С. 460.
22Чорновіл І.Неопублікована частина мемуарів Олександра Барвінського // Україна в
минулому. К.; Львів. 1993. Вип. 4. С. 149 - 169.
23 Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Ф. 135. Спр. 3.
Арк. 57.
24 ЦДІА України у Львові. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 1684. Арк. 48.
25 Олесницький Є. Сторінки з мого життя. Частина 1. (1860 -1890). Львів, 1935. С. 216.
26 Там само. С. 216.
27 ЦДІА України у Львові. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 1684. Арк. 35.
28Житецький І. Заходи коло організації історичного Товариства в Києві // Україна. 1929
Січень - лютий. Кн. 32. С. 31.
29 Там само. С. 28.
30 Там само. С. 29.
31Варнеке Б.В.Памяти Ф.Е.Корша // Новороссийский университет в воспоминаниях
современников. К 135 - летию Одесского университета. Одесса, 1999. С.172.
32Моргуліс З. Федір Євгенович Корш (Кілька особистих спогадів, списаних в десяту
річницю смерти) // Україна. 1929. Липень - серпень. Кн. 35. С. 106 -114.
33 Верзилов А.В.Воспоминания о В.Б.Антоновиче // Труды Черниговской ученой архивной
комиссии. 1908. Вып. 7. С.98.
34Самойленко Г.В., Самойленко О.Г., Самойленко С.Г. Розвиток освіти та науки в Ніжині в
ХУІІ - ХХ ст. Нариси культури Ніжин, 1996. Ч.3. С. 168.
Спогади як джерело вивчення українського наукового руху
кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми)
101
35Пискорський В.К. История моего профессорства в Нежине // История и историки. Истори-
ографический ежегодник. 1979. М., 1982. С.371, 372.
36 Там само. С. 372.
37 Там само. С. 376.
38Спогади Кесаря Білиловського / Публікація І.Заславського. Коментарі С.Захаркіна //
Київська Старовина. 2000. №3. С. 118.
39Феденко П. Дмитро Чижевський. Спомини про життя і наукову діяльність // Укр. історик.
1978. № 1/3. С. 116.
40 Там само. С. 114.
41 Державний архів Чернівецької області // Ф.3. Оп. 1. Спр .9169. Арк. 3.
42Гординський Я. До літературно-наукової діяльності Івана Франка в 1912-1913 рр. //
Україна . 1930. Травень-червень. Кн. 41. С. 154.
43 Матеріяли для культурної й громадської історії Західної України. Листування І.Франка і
М.Драгоманова. К.,1928. С. 48, 51, 79.
44 Мочульський М. З останніх десятиліть життя Франка (1896-1916). Спогади й причинки //
За сто літ. 1928. Кн. 3. С. 249.
45 Там само. С. 249.
46 Там само. С. 234, 250.
47Житецький І. Євген Чикаленко. Спогади. 1861-1907. Львів Ч. 1 і ІІ, 1925. Ч. ІІІ. 1926 //
Україна. 1927. Кн. 4 (23). С. 199 - 203.
48Єфремов С. Овсянико-Куликовский Д.Н. Воспоминания. Петроград, 1923, 190 стр. //
Україна. 1924. Кн. 3. С. 175 -176.
49 Заслужені для української науки і українознавства діячі, що померли в рр. 1918-1923 //
Україна. 1924. Кн. 3. С. 190.
50 Там само. С. 190.
51 Там само. С. 182.
Ірина Преловська
ПЕРШИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР
УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ 14-30 ЖОВТНЯ 1921 р:
КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІОГРАФІЇ ПРОБЛЕМИ
Сучасний стан історико-церковних досліджень в академічній науці особливо в
ділянці досліджень з історії православ’я новітньої доби в Україні вимагає накрес-
лення нових історіографічних схем зміни попередніх парадигм визначення нових
хронологічних схем які б мали в своїй основі по-перше відмову від агресивного
атеїзму як головного критерію оцінки подій з історії церкви по-друге заповнення
інформаційних лакун які виникли в попередній період по-третє опрацювання
загальної концепції і визначення місця церковної історії в загальній історії українсь-
кого народу
Вивчення історіографії з історії Православної церкви новітньої доби в Україні
має свою специфіку Слід зазначити що через об’єктивні причини утворилося
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210417 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-8003 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:52Z |
| publishDate | 2002 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Зайцева, З. 2025-12-07T15:22:57Z 2002 Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) / З. Зайцева // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 90-101. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210417 uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Проблемно-тематична історіографія Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) Article published earlier |
| spellingShingle | Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) Зайцева, З. Проблемно-тематична історіографія |
| title | Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) |
| title_full | Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) |
| title_fullStr | Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) |
| title_full_unstemmed | Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) |
| title_short | Спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історіографія проблеми) |
| title_sort | спогади як джерело вивчення українського наукового руху кінця хіх - початку хх ст. (історіографія проблеми) |
| topic | Проблемно-тематична історіографія |
| topic_facet | Проблемно-тематична історіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210417 |
| work_keys_str_mv | AT zaicevaz spogadiâkdžerelovivčennâukraínsʹkogonaukovogoruhukíncâhíhpočatkuhhstístoríografíâproblemi |