Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Дата: | 2002 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2002
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210425 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) / І. Черніков // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 3-10. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859810306359820288 |
|---|---|
| author | Черніков, І. |
| author_facet | Черніков, І. |
| citation_txt | Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) / І. Черніков // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 3-10. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
Слово про Рема Георгійовича Симоненка
Ігор Черніков
ПІВВІКУ НАУКОВОЇ ПРАЦІ В ІНСТИТУТІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
(СЛОВО ПРО РЕМА ГЕОРГІЙОВИЧА СИМОНЕНКА)
Понад півстоліття безперервної праці в основному центрі історичної науки
України – Інституті історії України НАНУ – непересічна дата в житті Рема
Георгійовича Симоненка – одного з провідних істориків України, доктора історич-
них наук, професора, заслуженого діяча науки та лауреата Державної премії
України. Цьому ювілею присвячено пропонований збірник.
У 1950 р. тодішній директор Інституту історії Олександр Карпович
Касименко, який одночасно завідував кафедрою історії міжнародних відносин
Київського університету ім. Т.Г.Шевченка, разом із знаним фахівцем в цій галузі
Віктором Андрійовичем Жебокрицьким рекомендували в аспірантуру Інституту
випускника факультету міжнародних відносин Рема Симоненка. І роком раніше, і
протягом кількох наступних до Інституту історії приходили випускники нашого
факультету. Вони завзято й плідно працювали, ставали відомими вченими, але доля
розпорядилася так, що тільки Р.Г.Симоненко проробив у Інституті історії все своє
трудове життя. Воно невіддільне від буремного й суперечливого часу, який “обрав”
нас. Тут пройдено всі ступені його наукового зростання – до завідуючого відділом і
головного наукового співробітника.
Отримавши в Університеті спеціальність історика-міжнародника, наш ювіляр
продовжив роботу за фахом як аспірант. Згадуючи останній рік першої половини
буремного ХХ століття і порівнюючи його з першими кроками у незнаний ще ХХІ
вік, варто, на мою думку, зазначити ту обставину, що з приходом до Інституту
випускників факультету міжнародних відносин в Інституті розпочалася активна
розробка проблем даного напрямку історичної науки. Увагу молодих дослідників
привертали теми широкі, здавалось, загального звучання. Рем Симоненко був
першим з небагатьох, хто в ті складні роки одразу приступив до розробки проблеми
«Україна в міжнародних відносинах». Науковий інтерес до цієї, раніше не завжди
популярної теми, він зберіг досі. Чи не найгострішому її періоду – 1917-1920 рр.
присвячені три перші його монографії загальним обсягом 70 друкованих аркушів.
Відповідальним редактором цих видань був О.К.Касименко – глибокий знавець
історії України, доброзичлива, чесна й порядна людина, що майстерно володіла
природним почуттям доброго й тонкого українського гумору, щиро шанована усіма
поколіннями київських “міжнародників”, які його знали.
Глибоку повагу й любов до свого наукового керівника Рем Симоненко словом
і ділом виявляв усі піввіку роботи в Інституті. В його книгах, про які йдеться,
розглянуто політику перемігшого у І світовій війні міжнародного угруповання –
Антанти і США щодо України. Перша монографія, видана 1957 р., становить значно
дороблений варіант кандидатської дисертації, захищеної після закінчення
Ігор Черніков 4
аспірантури у 1953 році. Дві наступні побачили світ у 1962 і 1965 рр. та були
захищені у 1967 р. як докторська дисертація.
Звичайно, опубліковані в часи холодної війни, вони не могли бути вільними
від стильових, а подекуди й предметних особливостей історичних праць того часу,
але навряд чи можна піддавати сумніву те, що ці монографії стали явищем
вітчизняної історіографії міжнародних відносин, по суті першими науковими
розробками зовнішньополітичних проблем України ХХ століття.
Дослідження в такій галузі, зачіпаючи інтереси інших країн, з особливою
прискіпливістю оцінюються тамтешніми вченими. Загальновідомо, що важливою
складовою іноземної політики щодо України були активні дії Польщі. Вони
предметно розглядаються в книгах Р.Г.Симоненка, що знайшло високу оцінку
знаних польських дослідників – на них одразу відгукнувся А.Деруга, а вже через
пару десятиліть Р.Вендровський. Ґрунтовність документальної бази праць ювіляра
призводила до того, що на них активно посилалися й українські історики, що аж
ніяк не поділяли ідеологію автора (М.Стахів). Їх належним чином оцінено й в одній
з останніх праць з історії громадянської війни в Україні, що вийшла в Німеччині
(Р.Марк).
Першим з нас прийшовши до новоутвореного відділу всесвітньої історії та
міжнародних відносин, Р.Г.Симоненко активно допомагав новоприбулим колегам.
Велика зайнятість директора Інституту, а згодом і створена навколо нього
ненормальна обстановка, обумовила те, що старший за науковим стажем роботи в
Інституті Рем Симоненко часом формально, часом неформально, протягом кількох
років після передчасної кончини Олексія Дорофійовича Войни керував відділом,
звичайно спираючись на постійну допомогу незабутніх Олександра Карповича,
Віктора Андрійовича, а також Федора Павловича Шевченка.
У свою чергу, нам, молодшим колегам Р.Г.Симоненка, постійно доводилося
відчувати його незмінну підтримку і в аспірантській роботі і в підготовці перших
публікацій. Він щиро ділився з нами знаннями й досвідом, редагував перші праці,
допомагав у їх публікації. Мені в цьому плані пощастило набагато більше. З Ремом
Георгійовичем ми виступили співавторами окремого видання, де “відстоювали”
справу мирного співіснування, кожний у своїх розділах, причому старший за віком і
досвідом колега уважно прочитав мій текст. Повезло тим більше, що Р.Г.Симоненко
надто неохоче виступав у співавторстві, особливо, коли йшлося про підлеглу або
непідлеглу йому молодь. Охоче й щедро ділячись досвідом, матеріалами й ідеями,
він не бажав і чути про те, що це дає йому “моральне право” на будь-яку участь у
співавторстві друкованих публікацій молодших колег. Так само, наскільки мені
відомо, він ставився пізніше й до своїх аспірантів. Та, мабуть, йому все ж було
приємно, коли багато вчених називали й називають себе його учнями. Я в усякому
разі також з приємністю сказав про це на засіданні Ученої ради Інституту історії
України, присвяченій 70-річчю Р.Г.Симоненка.
Та повернемось до нашої молодості й відділу всесвітньої історії та
міжнародних відносин Інституту історії. У сповнений справжнім запалом і великим
потягом до науки молодий колектив активно включилися колишні студенти
Слово про Рема Георгійовича Симоненка 5
факультету міжнародних відносин, що пройшли аспірантуру вузів Києва та Москви:
Д.М.Сташевський, Ю.О.Боєв, О.А.Макаренко. Певний, що не буде перебільшенням
сказати, що у 50-60-ті рр. у нашому відділі склалася перша повоєнна школа
українських істориків-міжнародників, в якій вагоме місце належить Р.Г.Симоненку.
Відділ користувався підтримкою досвідчених відомих учених України й
Москви. Серед перших особливо тепло згадую мого наукового керівника Андрія
Петровича Ковалівського і мого університетського вчителя Петра Платоновича
Удовиченка. Яскравими особистостями, які виявляли постійну увагу до праць
молодих українських міжнародників були такі непересічні постаті радянської
історичної науки, як москвичі Анатолій Пилипович Міллер, Альберт Захарович
Манфред, Ася Юхимівна Большакова (Куніна), які приїжджали до Інституту
офіційними опонентами та охоче відгукувалися на наші дисертаційні й друковані
праці. В бібліотеках і архівах Москви ми працювали одночасно зі своїми
однолітками чи майже однолітками – майбутніми академіками Олександром
Огановичем Чубар’яном, братами Віктором Олександровичем і Георгієм Олександ-
ровичем Куманьовими, авторитетним дослідником Володимиром Івановичем
Саловим, багатьма іншими визначними фахівцями в галузі вітчизняної та
всесвітньої історії, зокрема сходознавцями – Оленою Ізмаїловною Уразовою,
Робертом Григоровичем Ланда, Миколою Дмитровичем Косухіним та іншими.
Спілкування й товариські взаємини з ними багато сприяли в нашій роботі.
Та ми прагнули знайти власну нішу в дослідженні актуальних і цікавих,
передусім в Україні проблем історії міжнародних відносин. Підставу для цього
давали вже кандидатські дисертації, що готувалися у відділі. Практично всі вони
вийшли друком, торкаючись, як і більшість перших праць наукової молоді, багатьох
сторін зовнішньополітичного розвитку світу. І все ж від самого початку існування
відділу працям, різною мірою пов’язаним з міжнародними аспектами історії України,
як і в суміжному відділі історії країн народної демократії, очолюваному спочатку
Ф.П.Шевченком, а потім – І.М.Мельниковою (дослідження В.А.Жебокрицького,
І.Ф.Євсєєва, О.Ф.Єрмоленка, І.М.Кулинича, І.А.Петерса), приділялася значна увага.
Над міжнародними проблемами періоду Київської Русі плідно працювали
окремі молоді співробітники інших підрозділів Інституту, зокрема І.М.Шекера та
І.М.Гапусенко. Важливі зовнішньополітичні теми подальших віків досліджувалися
в тодішньому відділі історії країн народної демократії (пізніше називався відділом
зарубіжних соціалістичних країн). У зв’язку з відзначенням 300-річчя Переяславської
ради і в інших відділах Інституту історії діяльно розроблялися проблеми передусім
українсько-російських відносин під час визвольної війни під проводом Богдана
Хмельницького. Крім низки документальних і наукових збірників, популярних
праць в цей час в Інституті було видано монографії провідних учених
В.О.Голобуцького, О.К.Касименка, Ф.П.Шевченка, безпосередньо присвячених
російсько-українським відносинам і дипломатії Богдана Хмельницького. Однак, всі
вони завершувалися початком 1654 р.
З висвітленням зовнішньополітичних аспектів подальших періодів української
історії справа виглядала досить скрутно. Дещо краще – з вивченням історії зв’язків
Ігор Черніков 6
України з країнами Близького й Середнього Сходу, особливо після створення на
початку 1964 р. в Інституті відповідного відділу, який очолив Іван Сергійович
Хміль. Його наступником на посаді завідувача вже оновленого у 1970 р. відділу
історії країн зарубіжного Сходу став Станіслав Максимович Пархомчук. І все ж ніде
правди діти, тоді часи не сприяли проведенню широких масштабних досліджень
міжнародних проблем, пов’язаних з окремими частинами союзної держави, особливо
протягом усієї їх багатовікової історії. Однак і в той час співробітникам Інституту
історії вдалося підготувати та опублікувати такі колективні монографії, як «Україна
і Близький та Середній Схід. Українська РСР у політичних, економічних і
культурних зв’язках СРСР з країнами Близького та Середнього Сходу післявоєнного
періоду» К., 1968. 238 с.); «У боротьбі за ліквідацію колоніалізму. Зовнішньополітична
боротьба Радянського Союзу за остаточну ліквідацію колоніалізму та участь у ній
Української РСР» К., 1974. 366 с.); «За освобождение Юга Африки». (К., 1976. 355 с.).
У цьому зв’язку варто згадати, що відділ всесвітньої історії та міжнародних
відносин охоче відгукнувся на ініціативу Р.Г.Симоненка, який вже тоді переймався
пов’язаними з Україною зовнішньополітичними сюжетами, енергійно обстоював
ідею створення циклу монографій, що б системно й послідовно охоплювали весь
історичний процес міжнародного становлення й розвитку України. Нам здавалося,
вона мала шанси на успіх. Ініціативу відділу підтримали керівництво Інституту і
такий авторитетний і впливовий вчений в Інституті та поза його межами як
Ф.П.Шевченко. Було розроблено план написання серії робіт, яку ми жартома
йменували “великою колективною”. Рем Георгійович ознайомив з ним Міністра
закордонних справ України Л.Х.Паламарчука, у Львові – істориків Університету ім.
І.Я.Франка. До участі в обговоренні запрошувалися викладачі вузів Республіки.
Згоду на участь у широко задуманій серії робіт дали окремі співробітники інших
підрозділів Інституту. Разом з тим, ми віддавали собі звіт у тому, що відділ має не
тільки координувати роботу над темою «Україна в міжнародних відносинах», а й
виконати вагому роботу по їх написанню. Проте, повністю здійснити первісний
задум не судилося. Науковці відділу – Д.М.Сташевський, А.М.Шлепаков,
О.А.Макаренко, В.С.Коваль, Л.О.Лещенко опублікували змістовні монографії, в
яких разом з працями ювіляра послідовно висвітлювалися міжнародні проблеми, що
постали перед Україною з перших десятиліть ХХ ст.
Значну увагу було приділено й предметному дослідженню міжнародних
аспектів, пов’язаних з новітньою історією Китаю, деяких країн Арабського Сходу,
зокрема Іраку, а також сусідньої Туреччини. Книги Л.О.Лещенка, Г.Г.Зибіної,
Д.М.Філіпенка й автора цих рядків – наочне тому підтвердження. Однак,
міжнародні аспекти, як тоді говорили, “дожовтневого” періоду історії України не
дістали цілісного висвітлення.
З свого боку, відділ не відмовився від створення комплексної праці з
“пожовтневих” часів міжнародного становлення України. У 1970 р. узагальнюючи
власні дослідження, його співробітники видали колективну монографію «Україна і
зарубіжний світ». Як тепер прийнято говорити, керівником авторського колективу
синтетичної праці був Р.Г.Симоненко. Широкий відгук знайшла й видана тоді ж
Слово про Рема Георгійовича Симоненка 7
серія популярних брошур «Україна на міжнародній арені». Звичайно, в умовах
існування незалежної України масштаби й напрямки досліджень з історії її
зовнішніх зв’язків та міжнародних відносин набагато розширилися, збагатився їх
зміст. Але навряд чи забувати про зроблене десятиліттями раніше. Втім про це
йшлося на зустрічі українських істориків у 1990 р., де добрим словом згадувалася
праця «Україна і зарубіжний світ». Додам, що вже після переходу основної групи
міжнародників на чолі з А.М.Шлепаковим у новостворений Інститут соціальних та
економічних проблем зарубіжних країн (ІСЕПЗК), нині - Інститут світової
економіки та міжнародних відносин, десь у першій половині 80-х рр. століття, що
вже минуло, “прорізалися” наміри підготувати нове видання монографії «Україна й
зарубіжний світ». У нараді, що відбулася з цього приводу в ІСЕПЗК, брав участь і
Рем Георгійович, який вирішив залишитися в Інституті історії. Та цього разу чи то
ситуація змінилася, чи то нові організатори не виявили достатньої наполегливості,
але здійснити задум не вдалося.
Кілька останніх років перед поділом Інституту Рем Симоненко займався
історіографією, спочатку вітчизняною, у відділі, яким керував Ф.П.Шевченко, а
потім – зарубіжною – у відділі, який з 1969 р. очолював сам. Йому довелося
займатися й проблемами життя української діаспори. Тут він, як і завжди, багато
працював з молоддю. Під керівництвом Р.Г.Симоненка й почала формуватися
Київська наукова школа дослідників життя українців за кордонами України, з якої
вийшли учні Рема Георгійовича – відомі вчені: член-кореспондент НАНУ
Володимир Борисович Євтух, професор Володимир Павлович Трощинський, які
тривалий час очолювали Міністерство (потім – Державний комітет України) у
справах національностей та міграції, багато інших відомих науковців, дипломатів,
політиків.
Перебуваючи в тривалому науковому відрядженні як стипендіат ЮНЕСКО в
Англії й Канаді, Р.Г.Симоненко багато попрацював в архівах, привізши до Києва
справжню гору невідомих раніше документів, на основі яких було надруковано
змістовні статті в «Новой и новейшей истории» та «Вопросах истории». Побажаймо
йому більш активно й плідно-використати й основний масив документів, особливо
пов’язаних з Україною.
Творчий зв’язок і з нами і з новими учнями Рема Георгійовича не переривався
й після того, як майже всі ми після утворення в 1978 р. ІСЕПЗК перейшли до нього.
Не буду писати про те, чому Симоненко побажав залишитися в старому нашому
Інституті, до якого всі ми назавжди зберегли добрі почуття й повагу. Я не
втаємничений у всі перипетії щодо цього, хоч знаю, що член-кореспондент (в
майбутньому академік) А.М.Шлепаков, виступаючи директором-організатором
ІСЕПЗК, настійно запрошував Рема Георгійовича до себе. І все ж вважаю головною
причиною, що обумовила рішення Симоненка залишитися в нашій науковій alma
mater стало його зростаюче занурення в історію України. Очевидно, керуючи
відділом зарубіжної історіографії, проблематика якого відходила до новостворюва-
ної академічної установи, Рем Георгійович вважав, що в новому Інституті вона
Ігор Черніков 8
(проблематика) з різних причин дедалі віддалятиметься від наукових проблем
історії України.
Робота в різних Інститутах і навіть Відділеннях Академії не припинила ані
наших дружніх відносин, ані творчого спілкування. Але воно не могло не стати
менш інтенсивним. Очевидно, менш детальною стане й моя розповідь про наступні
роки творчої діяльності ювіляра. Ми безперечно бажали успіхів В.Г.Симоненку,
коли він очолював відділ історії дружби народів (пізніше – історії й теорії
міжнаціональних відносин), який займався історичними зв’язками й співробітницт-
вом українського народу з народами колишнього СРСР. І нам було дуже приємно,
що за участь у підготовці серії монографій, присвячених історії та сучасним
взаєминам України з братніми сусідніми народами Росії, Білорусі й Молдови Рем
Георгійович був удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки. Ще
через кілька років Р.Г.Симоненко отримує почесне звання заслуженого діяча науки
України. І в цей час учений залишається вірним своїй улюбленій тематиці –
міжнародним відносинам – не забуває про них. У 1988 р. побачила світ його праця
«Брест. Двобій війни й миру», де по-новому висвітлено ряд важливих питань теми.
Новий відділ – нові наукові проблеми, нова наукова молодь. Суверенна
Україна потребувала кадрів і серед них було широко залучено на відповідальні
посади в дипломатичній службі та Державному управлінні й учнів Рема
Георгійовича. Відділ кількісно зменшувався і у 1995 р. припинив своє існування.
Проробивши понад 25 років Завідуючим відділом, Р.Г.Симоненко став головним
науковим співробітником. Відтоді він працює у відділі української історіографії.
Основна сфера його наукових інтересів – історіографія міжнародного становлення
України. Вивчення спадщини української історичної науки дозволило й по-новому
поставити, здавалось, цілком розв’язані проблеми вітчизняного минулого. До них
належали й проблеми становлення й програми українського національно-
визвольного руху, пов’язані з діяльністю «Кирило-Мефодіївського» («Україно-
Слов’янського») товариства й ставленням до нього офіційної Росії.
І все ж головну увагу вченого і у вивченні історіографічних проблем
привернули міжнародні аспекти минулого України. Вже на початку 90-х рр.,
збагачений досвідом вивчення суто історичних проблем розвитку України, він
виступив з низкою актуальних синтетичних розробок. В плановому порядку
розроблялися теми Бессарабської та Буковинської проблем, історіографії польсько-
українських взаємин у ХХ столітті, місця українських земель у міжнародних
відносинах кінця XVIII - першої половини ХІХ вв. У 1992 р. в «Історичних
зошитах» вийшла його праця «Вічноживі гілки України (Північна Буковина й
Південна Бессарабія)». Коли ж Інститут історії України приступив до загального
осмислення історичного становлення нової, незалежної держави, Р.Г.Симоненко
виступив з проблемною працею «До концепції багатотомної «Історії українського
народу» (міжнаціональний та міжнародний аспекти)», видану у 1993 р. в
«Історичних зошитах» Інституту.
Цінним й водночас повчальним становить цикл статей Рема Георгійовича під
загальною назвою «Міжнародне утвердження України», що з’явився у 1995-1996 рр.
Слово про Рема Георгійовича Симоненка 9
на сторінках журналу «Політика і час». Ці статті об’єднані їх автором великомасш-
табним задумом – прослідкувати і показати винятково складний, суперечливий,
часом навіть болісний та драматичний, але, без усякого сумніву, неминучий процес
міжнародного утвердження України від найдавніших часів і до завершення другої
світової війни, коли Україна в числі інших держав-переможниць стала фундатором
Організації Об’єднаних Націй. Як слушно зауважує професор Р.Г.Симоненко,
“вивірення сучасних зовнішньополітичних орієнтирів України потребує належної
уваги до їх історичних передумов. До сьогодні вони майже не висвітлювались.
Йдеться зокрема про місце й участь України у розвитку міжнародних відносин, її
геополітичну роль у навколишньому регіоні й світі…”*.
З свого боку хочу відзначити, що дослідження Рема Георгійовича які тією або
іншою мірою торкаються сюжетів східної історії, відрізняються його солідною
обізнаністю і поінформованістю щодо багатьох конкретних історичних подій, явищ,
фактів, архівних матеріалів, різноманітної літератури, вони (дослідження) вражають
глибиною і широтою своїх енциклопедичних знань, а в ряді питань містять цікаві
висновки та оригінальні підходи автора до висвітлення бурхливої та складної історії
взаємин України з Кримом, Туреччиною, Балканськими країнами.
Р.Г.Симоненко приділяє увагу й такій важливій спеціальній історичній
дисципліні, як джерелознавство. У цьому зв’язку хочеться послатись на його
спільну з О.П.Реєнтом документальну публікацію «Українсько-російські
переговори в Москві (січень – лютий 1919 р.)» («Історичні зошити», 1996).
Виразний історіографічний контекст має наукова праця ювіляра «Про
геополітичний фактор в історії України», з якої, на жаль, в «Українському
історичному журналі» (2001. №3) досі надруковано лише першу частину,
присвячену часам Київської Русі.
Володіючи величезним науковим потенціалом, Р.Г.Симоненко продовжує
плідно працювати над актуальними науковими проблемами, що мають вихід на
теорію й практику сучасного життя. Він є автором з підготовлених Інститутом
історії України синтетичних праць – двотомника «Історія України: нове бачення»,
двох видань рекомендованого Міністерством освіти і науки навчального посібника
«Історія України» (1997 і 2000 р.). Симоненко бере активну участь у редакційній
підготовці «Енциклопедії історії Україні», написанні статей до цього фундаменталь-
ного видання. Він підготував три розділи до ґрунтовного п’ятитомника «Політична
історія України», видання якого доручено Інституту політичних і етнонаціональних
досліджень НАНУ.
Автор понад 350 друкованих праць, Рем Георгійович публікувався й у Польщі,
Канаді, Італії, Ізраїлі, Росії. Брав участь у міжнародних наукових конференціях; за
кордоном – у Польщі, Італії, Іспанії, Росії. Чимало часу працював у зарубіжних
архівах та книгосховищах.
Р.Г.Симоненко виступав і як консультант у міжнародних питаннях високих
державних установ незалежної України. Восени 1991 р. в такій якості він виїжджав
* Симоненко Рем. Міжнародне утвердження України. Поступ і проблеми //Політика і час. 1995. № 8.
С.65.
Ігор Черніков 10
разом з делегацією Верховної Ради до Кишинева. У ті ж роки як фахівець
використовувався Міністерством закордонних справ для підготовки виступів і
документів. Симоненко працював і як член Редакційної колегії від Української
сторони при підготовці збірника документів «Україна – Росія. 1990-2000» (К., 2001).
Спілкування з Ремом Георгійовичем з бігом часу стають менш частими, але
зустрічі незмінно приносять людське й професійне задоволення. Незмінно готовий
щиро допомогти своїм науковим колегам і товаришам, він з більшою стриманістю
ділиться своїми творчими планами, та не приховує, що вони існують. Побажаємо ж
нашому дорогому ювіляру побільше здоров’я. Буде здоров’я – будуть нові й
оригінальні наукові праці – адже Р.Г.Симоненко любить і вміє працювати.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210425 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-8003 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:53Z |
| publishDate | 2002 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Черніков, І. 2025-12-07T15:25:09Z 2002 Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) / І. Черніков // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 11. — С. 3-10. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210425 uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) Article published earlier |
| spellingShingle | Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) Черніков, І. |
| title | Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) |
| title_full | Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) |
| title_fullStr | Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) |
| title_full_unstemmed | Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) |
| title_short | Піввіку наукової праці в Інституті історії України (слово про Рема Георгійовича Симоненка) |
| title_sort | піввіку наукової праці в інституті історії україни (слово про рема георгійовича симоненка) |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210425 |
| work_keys_str_mv | AT černíkoví pívvíkunaukovoípracívínstitutíístorííukraínislovoproremageorgíiovičasimonenka |