Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження)
Йдеться про дії війська Махна у денікінському тилу, його спроби зменшити вплив комуністів в очолюваній ним армії, який особливо зріс у зв’язку з наступом частин РСЧА на Півдні наприкінці 1919 р. Рассказывается о действиях войска Махно в деникинском тылу, его попытках ослабить влияние коммунистов в в...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1990 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210437 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) / В.М. Волковинський // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 116–125. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859788954042105856 |
|---|---|
| author | Волковинський, В.М. |
| author_facet | Волковинський, В.М. |
| citation_txt | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) / В.М. Волковинський // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 116–125. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Йдеться про дії війська Махна у денікінському тилу, його спроби зменшити вплив комуністів в очолюваній ним армії, який особливо зріс у зв’язку з наступом частин РСЧА на Півдні наприкінці 1919 р.
Рассказывается о действиях войска Махно в деникинском тылу, его попытках ослабить влияние коммунистов в возглавляемой им армии, возросшее в связи с наступлением частей РККА на Юге в конце 1919 г.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:55Z |
| format | Article |
| fulltext |
документальні розповіси
були гільйотиновані незламні патріоти-журналісти М. Залілов (удосто
єний пізніше за свій подвиг в антифашистському підпіллі звання Героя
Радянського Союзу, а за цикл віршів «Моабітський зошит» — Ленін
ської премії), А. Алішев, А. Сімаєв.
Загинули в застінках гестапо, зберігши відданість журналістському
обов’язку, відважний білоруський підпільник-комуніст і поет Іван Де-
нисенко, відповідальний секретар павлоградської районної газети «Со
ціалістичний наступ» Дніпропетровської області Микола Шуть, фрон
товий кореспондент «Красной Звездьі», начальник штабу підпільної
комсомольсько-молодіжної організації у Полтаві С. Сапіго. Славні іме
на! Ті, хто залишився жити, продовжували їх справу. Всіма доступ
ними їм засобами вони боролися за людину, її життя і гідність, під
носячи її від рабського стану до незламного борця. І самі тому були
прикладом. Якою ж була міра переконаності, мужності і відваги тих,
хто, не маючи зброї вогнепальної, в адських склепіннях гітлерівських
тюрем і таборів боровся проти фашизму єдино доступною їм зброєю —
полум’яним словом, друкованим рядком! Всі вони могли б з повним
правом повторити звернені у наше сьогодення слова Юліуса Фучіка:
«Але й мертві ми будемо жити в частинці вашого великого щастя, адже
ми вклали в нього наше життя. В цьому наша радість» 6.
* Початок див.: Укр. іст. жури.— 1989.— № 7, 9—11; 1990.— № 2, 4.
116 ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури.. 1990. № 5
Одержано 8.08.89.
В гитлеровских тюрьмах и концлагерях советские патриотн, лишенньїе оружия огне-
стрельного, продолжали бороться против фашизма единственно доступним им ору-
жием — пламенньїм словом, печатной строкой. Всеми возможннми средствами они
сражались за человека, его жизнь и достоинство. Об атом и говорится в публикации.
8 Фучик Юлиус. Избранное.— М., 1952.— С. 45.
В. М. Волковинський (Київ)
Нестор Махно:
звивисті стежки політичного авантюриста
(продовження *)
Йдеться про дії війська Махна у денікінському тилу, його спроби зменшити вплив
комуністів в очолюваній ним армії, який особливо зріс у зв’язку з наступом частин
РСЧА на Півдні наприкінці 1919 р.
У денікінському тилу
Захоплюючи те чи інше місто, Махно не вживав ніяких заходів для від
родження роботи їх підприємств. До того ж, стягуючи величезні кон
трибуції з їх мешканців, махновці не виділяли робітникам ані карбо
ванця. «Ми визволили вас від золотопогонників,— заявляли вони,— а
тепер влаштовуйтесь, як умієте самі. На заводах маєте залізо, дріт,
канати, ремені тощо. Продавайте це або міняйте на хліб. Ми вам зава
жати не будемо, і допомоги від нас не чекайте. Наша справа воювати».
Така політика, спрямована, на перший погляд, на розвиток самостій
ності й ініціативи мас, по суті сприяла виникненню дрібнобуржуазного
групового егоїзму, оскільки Махно надто буквально сприйняв гасло
Жовтня «Земля—селянам, заводи й фабрики — робітникам!».
15 жовтня 1919 р. до «батька» звернулися зі скаргою залізничники.
Прочитавши її, Махно, за словами Білаша, «під п’яну руку» наказав
Документальні розповіді
написати й випустити так звану відозву з однією крапкою. Наводимо
текст цього документа.
«До залізничників
З метою якнайшвидшого відновлення нормального залізничного
руху у визволеному нами районі, а також виходячи з принципу влаш
тування вільного життя самими робітниками й селянськими організа
ціями та об’єднаннями, пропоную товаришам залізничникам, робітни
кам і службовцям енергійно зорганізуватися й налагодити самим рух»
встановлюючи для винагороди за свою працю достатню платню з паса
жирів та вантажів, крім військових, організуючи самим свою касу на
товариських і справедливих засадах і входячи у найтісніші стосунки
з робітничими організаціями, селянськими товариствами й повстанськи
ми частинами.
Командуючий Революційною Повстанською Армією батько Мах-
но> ’.
Ратуючи за своєрідний госпрозрахунок і закликаючи робітників
до самостійного управління виробництвом в умовах розрухи, голоду й
громадянської війни, Махно тим самим прирікав робітничий клас на
голодне існування, стимулював розвал промисловості й транспорту.
Внаслідок цього на заводах і фабриках почалися крадіжки, масові
невиходи на роботу. Однак «батька» насамперед дратувало те, що ро
бітники не сприймали його як революційного вождя, борця за інтереси
народу, не визнавали його владу, не йшли до армії. Практично в усіх
містах, захоплених махновцями, між ними й робітниками відбувалися
сутички. Так, охорону Олександрійська здійснювала робітнича міліція
під командуванням Маслова, члени якої відмовилися підтримувати
Махна.
Негативне ставлення «батька» до пролетарів особливо яскраво ви
явилося на Олександрійському з’їзді селян і робітників, який працював
з 28 жовтня до 3 листопада 1919 р. З 250 його делегатів 220 були се
лянами. Робітничу фракцію з’їзду очолювали меншовики. Промова
Махна на з’їзді, зазначалося в його стенограмі, «містила майже не
цензурну лайку на адресу робітників як політичних шарлатанів, сво-
лот, пройдисвітів, паразитів, друзів Денікіна, із згадуванням прізвищ
присутніх делегатів робітничих організацій. Відповіддю на запит деле
гатів, чи стосуються ці випади тільки окремих осіб або тих, кого вони
представляють, був новий вибух лайки з боку Махна з певною вказів
кою, що всі робітники — шкурники, які думають тільки про свій шлу
нок, що вони працювали безплатно на Денікіна, а з них, махновців, ви
магають 12000 карбованців за ремонт замка гармати, що вони, робіт
ники,— п’явки, які присосалися до буржуазії і не хочуть з нею розста
ватися, що вони охоче працювали при пануванні добровольчої армії
і не допомагають армії махновців, і присутність таких пройдисвітів
і т. п. тільки гальмує роботу з’їзду, і чим швидше вони залишать його,
тим з’їзд працюватиме продуктивніше.
Внаслідок того, що ані голова, ані збори не протестували проти
нецензурної лайки та звинувачень на адресу робітників і, навпаки, вша
нували Махна бурхливою овацією, робітнича делегація, природно, не
могла залишатися на з’їзді» 1 2.
1 Путь к свободе.— 1919.— 16 окт.
2 Держ. арх. Запорів, обд., ф. P-2030, on. 1, спр. 36, арк. 13 зв.
Така поведінка «батька» викликала обурення робітників. Махнові
навіть довелося згодом пояснювати, що його гнів був спрямований
тільки проти меншовиків, які замість боротьби з денікінщиною нама
гаються реанімувати давно минулі ідеали «учреділовки».
На Олександрійському з’їзді центральним було не робітниче пи
тання, а шляхи зміцнення повстанської армії. Для її поповнення з’їзд
прийняв рішення провести «добровільно-примусову мобілізацію чоло
ISSN 0130—5247, Укр. іст. жури., 1990, №5 117
Документальні розповіді
вічого населення на території Махновії у віці від 19 до 39 років»3.
Його делегати розглянули також проект декларації, підготовлений куль
турно-освітнім відділом РВР Революційно-повстанської армії України
(махновців). Авторами цього документа, що являв собою, по суті, пер
шу за роки існування анархо-махновського руху його програму-міні-
мум, де сформульована ідея «вільних рад», були Аршинов і Волій. У
декларації зазначалося, що починається важлива історична подія —
третя соціальна революція, яка повинна остаточно визволити трудя
щих від гноблення влади й капіталу — як приватного, так і державного.
Армія Махна називалася в ній авангардом, передовим загоном у цій
боротьбі.
3 Кубанин М. Махновщина.— Л., 1927.— С. 106.
* Мирошевский Вл. Свободньїй Екатеринослав // Пролетарская револю-
ция.— 1922,—№ 9,—С. 201.
«Вільний радянський лад» означав відмову від стягнення по
датків, які виплачувало селянство державі. Влада ж на селі завжди
асоціювалася з податками. Із запровадженням у роки громадянської
війни принципів «воєнного комунізму» деякі несвідомі селяни навіть
вважали, що землю вони одержали від більшовиків, а продрозверстку
і колективні господарства ввели комуністи.
Центральне місце в декларації було відведено найзлободеннішому
для селян питанню — земельному. Махновці писали, що воно буде ви
рішене, коли декрет Радянського уряду про націоналізацію землі дер
жавою буде анульований, і вона, нарешті, перейде до рук тих, хто її
обробляє.
Анархістів уже не влаштовувала локальна роль махновщини як
захисника інтересів селянства південних районів. Вони мріяли про по
ширення влади «батька» на всю Україну. Підштовхуючи Махна та його
командирів до більш рішучих дій, анархісти писали у передовій статті
газети «Путь к свободе» від 22 жовтня 1919 р.: «Нині більше, ніж будь-
коли, ми повинні прагнути до військових кроків загальноукраїнського
значення. А наше призначення полягає у тому, щоб запалити револю
ційну пожежу по всій Україні».
Однак Махно уникав зайвого ризику і уважно слідкував за розвит
ком подій на Південному фронті, де в середині жовтня 1919 р. розпо
чався контрнаступ радянських військ. Жорстокі бої між частинами
Червоної Армії і денікінцями проходили з перемінним успіхом, але по
ступово ініціатива стала переходити до РСЧА. 20 жовтня червоноармійці
оволоділи Орлом, а через чотири дні визволили від білогвардійців Во
ронеж і рушили на південь. Займаючи порівняно невелику територію,
Махно не прагнув її розширяти, оскільки всіляко уникав зустрічі з Чер
воною Армією. Його війська під натиском кінноти Шкуро, що насту
пала з Великого Токмака і Пологів, залишили Бердянськ, а 3—4 ли
стопада — й Олександрівськ.
З великих населених пунктів у руках повстанців знаходилися лише
Нікополь і Мелітополь. Щоб затримати атакуючий порив кінноти Шку
ро, Махно дав розпорядження Л. Задову дістати 20—ЗО бочок спирту
і поставити їх в одному із залишених сіл на видному місці, сподіваю
чись, що козаки влаштують колективну пиятику і припинять переслі
дування махновців. Його розрахунок досяг мети, і шкуровці на декіль
ка днів залишили в спокої загін Махна. Крім того, зайнявши Кічкас,
«батько» розпорядився висадити в повітря міст через Дніпро поблизу
Олександрійська.
Об’єднавшись з повстанцями, які втекли з Катеринослава, махнов
ці розбили білогвардійців під с. Ново-Олександрівка і 5 листопада від
новили наступ на це місто. У лавах атакуючих було понад 300 кава
леристів і близько 4—5 тис. піхотинців4.
Зайнявши Катеринослав, Махно оголосив його «вільним, безуря-
довим містом», водночас наклавши на мешканців 50-мільйонну контри
118 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5
Документальні розповіді
буцію. Він добився зменшення кількості погромів і грабунків, що від
значила й «Правда» 5.
5 Правда.— 1919.— 10 нояб.
6 КП(б)У за денікінщини // Літопис революції.— 1929.— № 5—6.— С. 261.
1 Армия и революция.— 1922.— № 2.— С. 126.
’ Вороіиилов К. Е. Сталин и Красная Армия.— М., 1937.— С. 34; Летопись
революции.— 1925.— № 4,—С. 93.
9 Зйдеман Р. Повстанчество и его роль в современной войне // Армия и ре
волюция.—1922.— № 9.— С. 204.
10 Пролетарская революция.— 1922.— № 9.— С. 204.
Більшовики України, які мали більше достовірних відомостей про
погляди Махна, не поділяли оптимістичних тверджень кореспондентів
центральних газет про мету очолюваного ним руху. Тому ЗО жовтня
1919 р. Зафронтбюро ЦК КП(б)У звернулося до Оргбюро ЦК РКП(б)
з проханням не допускати пропаганди махновського руху в газетах
«Правда» та «Известия» 6.
Командування добровольчої армії не могло збагнути, яким чином
Махнові вдається досягати успіхів у боротьбі з білогвардійцями. Серед
денікінців поширювалися чутки про те, що їх продажна контррозвідка
підтримувала «батька», достачаючи йому не тільки зброю, але й сек
ретні документи, підказуючи найбільш слабкі й уразливі місця для
завдання ударів. Губернатора Катеринослава Щетиніна, який з такою
легкістю віддав махновцям місто, не тільки звинуватили як бездарність
у військових питаннях, а й назвали у пресі найгіршим з усіх губерна
торів 7.
Масова боротьба селянства у денікінському тилу, хоч і в рядах
армії Махна, дістала позитивну оцінку й всебічну підтримку з боку
Радянської влади. 14 листопада 1919 р. «Правда» опублікувала пові
домлення про успіхи махновців у білогвардійському тилу, в якому, зо
крема, зазначалося: «...Загони Махна являють собою переконливу силу.
Про них говорять як про непереможну армію. Загонами Махна зайнято
Гуляйполе, Олександрівськ, Синельникове, Маріуполь та ін. З Харкова
на Синельникове поїзди не йдуть». На махновщину як на могутню силу,
здатну завдати значної шкоди білогвардійцям, покладав великі надії
й Й. В. Сталін, який, обговорюючи плани розгрому армії Денікіна, роз
раховував, що саме Махно «з’їсть» добровольчу армію8. Р. П- Ейде-
ман також підкреслював, що при виборі напряму головного удару на
Орел —Курськ — Харків — Ростов командування Червоної Армії вра
ховувало не тільки сили противника, а й стан його тилу9.
В умовах розгулу анархо-махновщини в Катеринославі діяла й
більшовицька організація. Посланий туди ЦК КП(б)У для проведення
нелегальної роботи В. Мірошевський згадував: «Наша військова орга
нізація концентрувалася навколо т. Полонського, комуніста, командира
так званої «Залізної дивізії», який користувався в армії популярністю
майже такою самою, як Махно. Нами був створений нелегальний ар
мійський комітет, настроєний вельми агресивно щодо «батька», який
неодноразово добивався у губпарткому дозволу здійснити військовий
переворот. Було дуже важко утримати армійців від рішучих кроків,
що могли передчасно розкласти повстанство» 10.
З М. Л. Полонським підтримувала зв’язок Олександрійська парт-
організація, що мала свої осередки у повітах. Після захоплення Олек
сандрійська білогвардійцями переважна більшість її членів перебра
лася до Катеринослава.
Про те, що значна частина армії повстанців підтримувала кому
ністів і тільки чекала момент, щоб перейти на бік Червоної Армії, знало
й білогвардійське командування. Військовий оглядач газети «Новая
Россия» писав 6 листопада 1919 р: «Головне й найбільш стійке ядро
у Махна становлять карні злочинці, які примикали до нього в усіх
пунктах, через які він просувався. Значну частину становлять більшо
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5 119
Документальні розповіді
вики, іноді зовсім не приховуючи, що вони йдуть за Махном до певного
часу, поки на Україні знову відновиться Радянська влада».
Очевидно, про це дізнався й неврівноважений Махно. Він почав
вести боротьбу проти «заколотників». Першими жертвами його контр
розвідки стали кілька місцевих інтелігентів на чолі з популярною в
місті вчителькою Степановою, які критично висловлювалися про «бать
ка» і встановлені ним порядки. Останній наказав її і ще двох викла
дачів гімназії розстріляти11.
11 Ш а п 3. «Анархо-махновщина» в Екатеринославе // Вестник профдвижения
Украйни.— 1923.— № 14.— С. 82.
12 Левко (Четолин) Г. Л. 1919 год в Екатеринославе и Александровске //
Летопись революции.— 1925.— № 4.— С. 86.
Поширювані Махном і його оточенням чутки про нібито органі
зовані проти нього заколоти насправді були спрямовані проти кому
ністів, авторитет яких постійно зростав. До цього часу партосередки
існували майже в усіх частинах, за винятком полків, якими команду
вали Кожин і Щусь, що складалися здебільшого із заможних селян та
куркулів, та контррозвідки, де домінували колишні карні злочинці. Во
сени 1919 р. катеринославські комуністи пожвавили роботу у повстан
ському війську, згуртовуючи прогресивно настроєні сили махновців.
Побоюючись поширення їх впливу на інші частини, Махно тримав По-
лонського у Нікополі.
Наступ Червоної Армії змушував багатьох повстанців думати про
свою дальшу долю і, зрештою, переходити до частин Полонського. Се
ред них були не тільки ті, хто підтримував Радянську владу, а й вете
рани махновського руху, які розуміли, що рано чи пізно доведеться
боротися з Червоною Армією, і сподівалися перечекати цей критичний
момент у Полонського.
ЗО листопада 1919 р. у газеті «Путь к свободе» Волін опублікував
статтю, в якій закликав махновців діяти швидше, бо зміцнення держа
ви й влади (йшлося, зрозуміло, про Радянську владу) стане вели
кою перешкодою на шляху матеріалізації ідеї створення безвладної
держави.
У 20 числах листопада Махно черговий раз потрапив у скрутне
становище. Відступаючи під ударами Червоної Армії з Херсона й Ми
колаєва, білі війська Слащова все сильніше тиснули на махновську
армію.
Повстанці не вміли вести позиційну боротьбу, і успіх приходив до
них тільки тоді, коли вони переходили до методів «малої війни» —
стрімких, миттєвих наступів і таких же швидких відходів. Знаючи це,
Махно розумів, що для його війська настають дуже важкі часи. Це
змусило його скликати у Катеринославі в перших числах грудня з’їзд
командного складу армії. Махно і його оточення вирішили усунути
чергового «суперника» — Полонського, який приїхав з Нікополя. Він
не тільки взяв участь у роботі з’їзду, а й виступив на засіданні губко-
му з доповіддю про діяльність комуністів серед повстанців, відзначив
ши при цьому значні успіхи, досягнуті «в комплектуванні командного
складу партизанами» 12. Махновська контррозвідка мала відомості про
зв’язки Полонського з місцевими більшовиками і встановила за ним
постійний нагляд. Під час його виступу на засіданні Катеринослав
ського губкому 2 грудня туди прийшов чоловік, який назвався «пред
ставником ЦК КП(б)У Захаровим» і пред’явив документ на «право
керувати партизанською боротьбою в тилу Денікіна». Члени губкому
не лише ввели в курс справ «уповноваженого», а й інформували його
про діяльність Полонського в повстанській армії. Як з’ясувалося піз
ніше, ЦК КП(б)У не відряджав своїх представників до Катеринослава.
Після наради командирів, яка закінчилася опівночі, Полонський
запросив Махна, Каретникова, Чубенка і Василевського до себе на
120 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5
Документальні розповіді
квартиру повечеряти. Через годину махновці вивели зв’язаного гос
подаря на вулицю і розстріляли його. На квартирі Полонського була
залишена засідка, до якої потрапили ще кілька товаришів. Усі вони
разом з дружиною Полонського, яка, за твердженням Білаша, народи
ла від Махна дочку, також були вбиті. Дочка Полонських, за одними
джерелами, була взята на виховання дружиною Махна — Г. Кузьмен-
ко 13 14. За іншими даними, у Полонських був син, який після розстрілу
батьків був переданий до одного з катеринославських дитячих бу
динків
13 ПА ПП при ЦК Компартії України, ф. 5, on. І, спр. 351, арк. 193.
14 Летопись революции.— 1925.— № 4.— С. 86.
15 ПА ПП при ЦК Компартії України, ф. 5, on. 1, спр. 351, арк. 192.
16 Там же, арк. 194.
Ця історія набула широкого розголосу і викликала занепокоєння
серед повстанців. Махно стверджував, що у двох пляшках, які виста
вив на стіл для гостей Полонський, була сильна отрута. Незабаром
«батько» знайшов свідка — якогось Огаркіна, котрий заявив, що його
змусили ввійти до групи заколотників на чолі з Полонським, метою
якої була організація повстання у махновській армії. Змовникам, за
словами Огаркіна, вдалося залучити на свій бік ряд частин, зокрема
кулеметників і артилеристів. До Катеринослава Полонський приїхав,
щоб отруїти Махна, а підкупленим лікарям дав завдання отруїти всіх
махновських командирів, які перебували на лікуванні. Після здійс
нення свого страхітливого плану Полонський повинен був стати ко
мандуючим цією армією.
На засіданні Реввійськради 3 грудня 1919 р. Задов розповів, що
Полонський наказав підсипати в їжу, яка була на столі, стрихнін.
Першим покуштував смажену картоплю Чубенко і, коли відчув щось
підозріле, штовхнув під столом ногою «батька», а іншим махновцям
подав знак, щоб ті нічого не їли. Лікар, який невдовзі прибув, під
твердив, що всі шість страв отруєні. Однак цьому повірили не всі,
і тому була створена спеціальна комісія. Учасникам засідання дово
дили, що основна вина Полонського полягала в підтриманні зв’язків
з комуністами і готовності перейти на бік Червоної Армії.
Реввійськрада повстанської армії, очолювана Воліним, засуджу
вала дії Махна і вимагала від нього дати більш чітку відповідь на
запитання, за що було вчинено самосуд над Полонським. Махно обу
рювався, бурчав, що «військове командування із зрадниками має право
розпоряджатися згідно з своїм розумінням» І5. На засіданні Реввійськ
ради «батько» припинив гру в демократію, брутально заявивши: «Коли
якась падлюка посміє вимагати відповіді — ось йому», і вказав на
маузер 16. Згодом, вже знаючи, чим закінчиться ця розмова, він почав
говорити про те, що злочин Полонського полягав не в намірі отруїти
«батька», а в тому, що той хотів відкрити фронт слащовським війсь
кам. Самочинну розправу Махна та його прибічників над Полонським
Волін і набатівці використали для чергового розриву з «батьком».
8 грудня 1919 р. Махно без бою залишив Катеринослав і відійшов
у бік Нікополя. Він прагнув уникати тривалого перебування свого вій
ська в містах, оскільки це сприяло швидкому розкладу останнього. Кур
кулі, які під час наступу вливалися в нього, заповнивши награбованим
майном вози, через кілька днів поверталися до своїх сіл. Ставлення
махновців до міста, їх поводження там досить вдало описав малові
домий український письменник 20—30-х років В. Підмогильний у по
вісті «Третя революція», опублікованій у журналі «Дружба народов»
(1989, № 9). Він назвав махновщину великим походом села на місто,
яке вирвалося із своїх мазанок під солом’яними дахами і наклало руку
на той незрозумілий йому механізм, звідки йшли всі накази, куди виво
зилися податки, де жили поміщики, звучала чужа мова й зникав ви
рощений у степах хліб. Село прийшло туди в усій своїй силі, і місто
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №5 121
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210437 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:55Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Волковинський, В.М. 2025-12-09T21:02:28Z 1990 Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) / В.М. Волковинський // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 116–125. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210437 Йдеться про дії війська Махна у денікінському тилу, його спроби зменшити вплив комуністів в очолюваній ним армії, який особливо зріс у зв’язку з наступом частин РСЧА на Півдні наприкінці 1919 р. Рассказывается о действиях войска Махно в деникинском тылу, его попытках ослабить влияние коммунистов в возглавляемой им армии, возросшее в связи с наступлением частей РККА на Юге в конце 1919 г. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Документальні розповіді Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) Нестор Махно: извилистые тропы политического авантюриста (продолжение) Article published earlier |
| spellingShingle | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) Волковинський, В.М. Документальні розповіді |
| title | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_alt | Нестор Махно: извилистые тропы политического авантюриста (продолжение) |
| title_full | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_fullStr | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_full_unstemmed | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_short | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_sort | нестор махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| topic | Документальні розповіді |
| topic_facet | Документальні розповіді |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210437 |
| work_keys_str_mv | AT volkovinsʹkiivm nestormahnozvivistístežkipolítičnogoavantûristaprodovžennâ AT volkovinsʹkiivm nestormahnoizvilistyetropypolitičeskogoavantûristaprodolženie |