Зброєю стало слово
В гітлерівських тюрмах і таборах радянські патріоти, позбавлені зброї вогнепальної, продовжували боротися проти фашизму єдино доступною їм зброєю — полум’яним словом, друкованим рядком. Всіма можливими засобами вони боролися за людину, її життя і гідність. Про це й ідеться у публікації. В гитлеровск...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1990 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210438 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Зброєю стало слово / Г.М. Лункін // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 109–116. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860203679778340864 |
|---|---|
| author | Лункін, Г.М. |
| author_facet | Лункін, Г.М. |
| citation_txt | Зброєю стало слово / Г.М. Лункін // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 109–116. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | В гітлерівських тюрмах і таборах радянські патріоти, позбавлені зброї вогнепальної, продовжували боротися проти фашизму єдино доступною їм зброєю — полум’яним словом, друкованим рядком. Всіма можливими засобами вони боролися за людину, її життя і гідність. Про це й ідеться у публікації.
В гитлеровских тюрьмах и концлагерях советские патриоты, лишённые огнестрельного оружия, продолжали бороться против фашизма единственным доступным им оружием — пламенным словом, печатной строкой. Всеми возможными средствами они сражались за человека, его жизнь и достоинство. Об этом и говорится в публикации.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:55Z |
| format | Article |
| fulltext |
ДОКУМЕНТАЛЬНІ РОЗПОВІДІ
Г. М. Лункім (Херсон)
Зброєю стало слово
В гітлерівських тюрмах і таборах радянські патріоти, позбавлені зброї вогнепальної,
продовжували боротися проти фашизму єдино доступною їм зброєю — полум’яним
словом, друкованим рядком. Всіма можливими засобами вони боролися за людину, її
життя і гідність. Про це й ідеться у публікації.
Журналістика в гітлерівських тюрмах та концтаборах... На думку,
очевидно, насамперед спаде «Репортаж з петлею на шиї» Ю. Фучі-
ка — безсмертна книга мужності та світлої віри в людину, створена
в фашистських застінках під сокирою смертного вироку. Книга зверне
на у майбутнє своїм закликом до борців за світлі ідеали: «Люди,
я любив вас! Будьте пильними!».
Підпільна антифашистська преса у роки Великої Вітчизняної вій
ни у тій чи іншій формі виникала практично у всіх гітлерівських тюр
мах і таборах, де опинялася радянська людина. На окупованій тери
торії СРСР, у Польщі, Австрії, Бельгії, Франції, Румунії, Греції,
Норвегії та у самій Німеччині.
Постановка справи регулярної масової інформації в тяжких умо
вах гітлерівських концтаборів і тюрем вимагала об’єднання зусиль
рйних виконавців, як правило, в спеціальній організації по добуванню
та обробці матеріалу, його написанню і розмноженню, зрештою, по
поширенню. Кістяк таких організацій становили комуністи — партійні
працівники та армійські політпрацівники, професійні письменники та
журналісти, викладачі вузів і шкільні вчителі, стройові командири,
лікарі, інженери. Мета в організаторів нелегальних форм масової ін
формації завжди була одна: підтримання високого морального духу
і патріотичного почуття, встановлення інтернаціональної єдності в’язнів,
розпалювання непримиренної ненависті до фашизму, мобілізація людей
на боротьбу з есесівським терористичним режимом.
Як же вдавалося добувати факти для інформування в’язнів? їх
часто давала сама оточуюча дійсність, особистий приклад високої люд
ської гідності та героїзму того чи іншого борця проти фашизму. Однак
цього було мало. Головну силу являли собою правдиві вісті із-за
колючого дроту, про становище на фронтах та успіхи Червоної Армії.
Основними джерелами їх поповнення стали, насамперед, опитування
новоприбулих, особливо зі Сходу; відносно свіжі газети і листівки,
що збереглися у них; листівки, які скидалися з радянських та англій
ських літаків; критично проаналізовані повідомлення фашистської пре
си і, нарешті,— радіо. Як це не дивно, але в більшості концтаборів
підпільникам вдавалося зібрати із здобутих з величезним ризиком де
талей найпростіші радіоприймачі і налагодити прослуховування та
нотування повідомлень Московського радіо та радіостанцій нейтральних
країн чи таємно використати для цього приймачі табірної адміністра
ції. При найменшій можливості використовувався і такий канал, як
допомога німців-антифашистів з охорони таборів і тих, що були поза
ними, зв’язок з місцевими підпільниками по той бік колючого дроту.
Бували і такі удачі, як, наприклад, у таборі Хеймдаль у Норвегії,
коли радянським військовополоненим вдалося викрасти радіоприймач
у самого коменданта.
ISSN 0130—5247. Укр. Іст. журн., 1990, № 5 що
документальні розповіси
Були знайдені підручні засоби для систематичного інформування
в’язнів. Одним з них виявилася ворожа преса. Саме її есесівці приму
шували військовополонених регулярно читати. То ж залишені підпіль
никами на полях статей чи заміток коментарі, що викривали брех
ливість і антилюдяність гітлерівської пропаганди, робили свою справу
досить ефективно. Так, власівську фашистську російськомовну газету
«Клич» з такого роду коментарями, зробленими хімічним олівцем, в’язні
називали «Супутником агітатора». Над перетворенням цієї підлої та
брудної, сповненої брехні на радянський лад газети на контрпропаган-
дистський засіб працювала невелика група ентузіастів. Один писав
коментарі, двоє інших переносили їх на десять примірників «Клича».
У бараках, куди потрапляли вони, знаходилися добровольці, які самі
переносили ці коментарі на інші примірники. Тож практично контр
пропаганда доходила до більшості в’язнів табору 304 «Н». Коли замість
«Клича» фашисти стали поширювати в таборах, зокрема, іншу запро
данську газетку «Зоря», підпільники і її перетворили на «Супутника
агітатора».
Пошуки форм протистояння брехливій фашистській пропаганді іно
ді приводили радянських патріотів до незвичних рішень. Про одну
з таких знахідок розповідає керівник підпілля у румунських таборах
О. Є. Риндін. Одного разу, увечері, Я- Євдокимов, який був на фронті
старшим політруком, показав йому звичайний фашистський плакат,
що його табірна адміністрація щедро розвішувала у всіх бараках.
Це був плакат, на якому бійці Червоної Армії зображувалися у кари
катурному вигляді. Спочатку полонені зривали цей та подібні йому
плакати і знищували. Але після того, як за це багато в’язнів жорстоко
поплатилися, їх не чіпали. Далі Риндін згадував: «Євдокимов показав
зворотний бік плаката, і все стало зрозумілим. На чистому боці аркуша
(а це ж і розв’язання проблеми паперу.—- Г. Л.) чітко виділялися
слова: «Стінна газета». Спочатку йшла передова, потім три колонки
жартівливих оповідань, гумореска на Гітлера та Геббельса і підпис
«Редколегія»...
— Ну а якщо раптом?
— А ми тоді перевернемо натуральним боком, сховаємо написане,
а підуть охоронці — написане на світло» '.
Стінгазета, над якою працювали Я Євдокимов, І. Сучков та інші
товариші, мала успіх. Табірний комітет вирішив цю знахідку поширити
та створити для випуску стіннівки редколегії у всіх шістнадцяти сек
ціях табору. Такі щомісячні газети з однаковою закличною назвою
«За Батьківщину!» підпільники видавали у таборах Слобозія-Векє, Ти-
мішоара, нарешті, в Калафаті.
Паралельно з використанням підручних засобів застосовувалися
паперові форми нелегального інформування, підпільної преси. І почина
лися вони з листівок, закликів, відозв.
Вже восени — взимку 1941 р. у Рославльському (на південний схід
від Смоленська) таборі військовополонених № 130 підпільники нала
годили регулярні розповсюдження листівок. Особливо схвилювала всіх
листівка про розгром фашистів під Москвою, яка мала тираж 50 при
мірників. За читання цих матеріалів полоненим загрожувала смерть.
Тому було знайдено непомітну форму агітації. Підпільники почали роз
ривати папір на маленькі вузькі смужки (ніби для закручування
цигарки), робити написи з обох боків і такі папери розкидати по всьо
му табору. З папером було скрутно, і той, хто палив, не міг пройти
мимо — піднімав папір і бачив, наприклад, такий напис: «Хто працює
на фашистів — воює проти Червоної Армії», а на зворотному боці:
«Шкідництво на німецькій роботі є допомогою радянському народу».
На іншому папірці: «Полонений, тікай з роботи до лісу, там ти будеш
1 Рьіндин А. Е. Где не бнло тнла.— Краснодар, 1981.— С. 116—117.
110 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5
!�
"#��� $%�� ����
�&� ��
корисним!», «Партизанів не бійся, вони роблять велику і потрібну
справу для нашої країни. Місце твоє там, у лісі!» 2.
2Голубков С. В фашистском лагере смерти.— Смоленск, 1963.— С. 135.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, №5 111
Багато хто, перш ніж пустити папір на куриво, передавав інфор
мацію товаришам та обмінювався з ними думками, зауваженнями, реп
ліками. На випадок небезпеки така прокламіція, як говорили тоді під
пільники, раптово перетворювалася на цигарку і згоряла.
Вишукувалися можливості для випуску листівок не тільки руко
писних. Прагненням збільшити тиражі підпільних видань було зумов
лене створення у таборі військовополонених ХІ«Ц» (Берген-Бельзен)
підпільної друкарні. Шрифт із свинцевого дроту вирізали І. В. Єв-
сеєв і М. І. Курбатов. По неділях, коли фашистська охорона майже
не з’являлася у бараках, у боксі, заваленому всякою всячиною, під
пільники набирали підготовлений раніше текст листівок, виготовляли
необхідну кількість відбитків.
Автори листівок зверталися не тільки до товаришів по неволі.
В’язень табору Шварцкольм старший лейтенант, який мав назвисько
«Сивий», вирізав з алюмінієвих ложок літери латинського шрифту,
яким набиралися тексти прокламацій, звернених до населення Німеч
чини та солдатів вермахту. Йому допомагали складати форму і робити
відбитки І. Шмаченко і М. Хавренко. їх товариші Ф. Самолієнко,
Я. Поляков та інші під час висування робочих команд до місць праці
поширювали ці листівки: скидали з поїздів у містах та селищах, за
лишали в шахтах і на заводах, приклеювали на автомобілі та мото
цикли, непомітно клали в кишені мундирів солдатів та офіцерів.
Скрізь на своєрідні листівки перетворювалися зведення Радінформ-
бюро, поширювані полоненими.
Дійовою формою табірної публіцистики були вірші. Можна згадати
Мусу Джаліля, невідомого поета із Заксенхаузена, Григорія Люшніна,
Миколу Шпака, Ейжена Віверіса та багатьох інших. Вірші передавали
ся усно, їх писали на шматочках паперу, які пересилалися з блоку
до блоку. Вони допомагали підтримувати моральний дух людей, під
носили патріотичні та інтернаціональні почуття, піднімали на боротьбу
все нових і нових борців.
Не можна не згадати й такий вид підпільної публіцистичної діяль
ності, як ведення пісенників багатьма дівчатами, вивезеними на ка
торжні роботи до Німеччини. В таких пісенниках було багато цілком
нових патріотичних текстів на мотиви популярних пісень. У них оспі
вані й перемога під Москвою, і велика Сталінградська битва та зву
чав заклик:
Тьі шути, громи врага, Катюша,
Пробивай дорогу на Берлин.
Мьі тебе, любимая Катюша,
Подвезем снарядні и бензин.
Ефективно використовувався й такий напівконспіративний канал
інформування і зв’язку, як особисті, приватні листи цивільних в’язнів
з робочих таборів один до одного і до своїх близьких, додому. Фа
шистські власті, які спочатку дозволили кожному «іноземному робіт
никові» один лист і одну листівку на місяць, далеко не відразу
зрозуміли, яка небезпека в них таїться. Листи містили викривальну
інформацію про становище радянських людей, вивезених на гітлерів
ську каторгу, про окупаційний режим на батьківщині, часто містили
відкритий заклик до опору, боротьби, давали інструктивні поради з пи
тань конспірації та ведення агітації.
Всі ці форми інформування, орієнтації, згуртування використовува
лися, так би мовити, в комплексі, й вибір будь-якої з них зумовлю
вався конкретними обставинами і вимогами моменту. До того ж в умо
вах прифронтових фашистських таборів — сортувальних, фільтраційних,
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210438 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:55Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лункін, Г.М. 2025-12-09T21:03:05Z 1990 Зброєю стало слово / Г.М. Лункін // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 109–116. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210438 В гітлерівських тюрмах і таборах радянські патріоти, позбавлені зброї вогнепальної, продовжували боротися проти фашизму єдино доступною їм зброєю — полум’яним словом, друкованим рядком. Всіма можливими засобами вони боролися за людину, її життя і гідність. Про це й ідеться у публікації. В гитлеровских тюрьмах и концлагерях советские патриоты, лишённые огнестрельного оружия, продолжали бороться против фашизма единственным доступным им оружием — пламенным словом, печатной строкой. Всеми возможными средствами они сражались за человека, его жизнь и достоинство. Об этом и говорится в публикации. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Документальні розповіді Зброєю стало слово Оружием стало слово Article published earlier |
| spellingShingle | Зброєю стало слово Лункін, Г.М. Документальні розповіді |
| title | Зброєю стало слово |
| title_alt | Оружием стало слово |
| title_full | Зброєю стало слово |
| title_fullStr | Зброєю стало слово |
| title_full_unstemmed | Зброєю стало слово |
| title_short | Зброєю стало слово |
| title_sort | зброєю стало слово |
| topic | Документальні розповіді |
| topic_facet | Документальні розповіді |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210438 |
| work_keys_str_mv | AT lunkíngm zbroêûstaloslovo AT lunkíngm oružiemstaloslovo |