О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі
Висвітлюються основні етапи життя і політичної діяльності О. І. Кириченка (1908— 1975), який з 1953 р. до 1957 р. обіймав посаду першого секретаря ЦК Компартії України, а згодом працював у ЦК КПРС. Освещаются основные этапы жизни и политической деятельности А. И. Кириченко (1908–1975), который с 195...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1990 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210440 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі / Д.В. Табачник, Ю.І. Шаповал // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 87–97. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859619580361572352 |
|---|---|
| author | Табачник, Д.В. Шаповал, Ю.І. |
| author_facet | Табачник, Д.В. Шаповал, Ю.І. |
| citation_txt | О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі / Д.В. Табачник, Ю.І. Шаповал // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 87–97. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Висвітлюються основні етапи життя і політичної діяльності О. І. Кириченка (1908— 1975), який з 1953 р. до 1957 р. обіймав посаду першого секретаря ЦК Компартії
України, а згодом працював у ЦК КПРС.
Освещаются основные этапы жизни и политической деятельности А. И. Кириченко (1908–1975), который с 1953 по 1957 гг. занимал должность первого секретаря ЦК Компартии Украины, а позже работал в ЦК КПСС.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІЯ В ОСОБАХ
Д. В. Табачник (Київ), Ю. І. Шаповал (Київ)
О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі
Висвітлюються основні етапи життя і політичної діяльності О. І. Кириченка (1908—
1975), який з 1953 р. до 1957 р. обіймав посаду першого секретаря ЦК Компартії
України, а згодом працював у ЦК КПРС.
Донедавна про Олексія Іларіоновича Кириченка можна було прочитати
лише невеликі енциклопедичні статті, які навряд чи могли сприяти
об’єктивному розумінню його політичної біографії Тільки у 1988 р., у
зв’язку з його 80-річчям, з’явилися перші стислі публікації про нього1 2,
що містили спроби неупереджено подивитись на цього партійного діяча.
Цю роботу варто продовжувати, оскільки неможливо написати повно
цінну історію Компартії України, не з’ясувавши тієї ролі, що її відігра
вали у цій історії особи, які очолювали республіканську партійну орга
нізацію. Прагнучи створити політичний портрет О. І. Кириченка, автори
статті спиралися не тільки на матеріали тогочасної преси та архівні
документи, а й на свідчення його сучасників, на ті «документи», які
прийнято називати людськими.
1 Див.: Кириченко А. И. // Малая Советская Знциклопедия.— Изд. 3-є.—
М., 1959.— Т. 4.— С. 777; Кириченко О. І. // Рад. Енциклопедія Історії України.—
К, 1970.— Т. 2.— С. 376; Кириченко А. И. // Украинская Советская Знциклопедия.
— Киев, 1981.— Т. 5,—С. 79.
2 Див.: Голубова А. Верность долгу. К 80-летию co дня рождения А. И. Ки
риченко // Рабочая газета.— 1988.— 25 фев.; Шаповал Ю. Син свого часу. До
80-річчя з дня народження О. І. Кириченка // Рад. Україна.— 1988.— 25 лют.
О. І. Кириченко народився 25 лютого 1908 р. у селі Чорнобаївка на
Херсонщині у робітничій родині. Нелегким було його дитинство, як і
багатьох його ровесників з незаможних сімей. Перша світова війна за
брала Олексієвого батька — робітника-залізничника, який загинув на
Південно-Західному фронті в Галичині. Мати лишилася з шістьма ма
лолітніми дітьми. Ось чому, закінчивши лише чотири класи початкової
школи, хлопець змушений був розпочати трудову діяльність, рятуючи
родину від злиднів. Підпасок, пастух, наймит, чорнороб у каменярні,
робітник служби ремонту шляху Катеринославської залізниці, згодом—
тракторист сільського товариства взаємодопомоги — такими були по
чаткові етапи «життєвих університетів» Олексія Кириченка.
Було, однак, і нестримне прагнення до навчання, до знань. Чотири
класи плюс самоосвіта не влаштовували юнака. Невдовзі його прагнен
ня почали реалізовуватися: 1927 р. Кириченко стає слухачем одноріч
них курсів автотракторних інструкторів-механіків при Українській про
фесійно-технічній школі у місті Херсоні.
Після закінчення курсів він спочатку працює механіком у автотрак
торних майстернях у Херсоні, а пізніше, з осені 1928 р. — в Казахста
ні — механіком у великому Кустанайському держзернорадгоспі. Через
рік з невеликим Олексій знову повертається на рідну українську зем
лю — стає старшим механіком, а через три місяці й керуючим відді
ленням зернового радгоспу «Червоний Перекоп» на Херсонщині.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №5 87
Історія в особах
Кмітливий та енергійний, хоча вже й тоді дещо невитриманий,
юнак мріяв, звичайно ж, про інститут. І ось з серпня 1931 р. він — сту
дент Інституту інженерів-механіків соціалістичного землеробства, що
знаходився у місті Зернограді, у Азово-Чорноморському краї.
Ще будучи студентом, молодий комуніст О. Кириченко (а в партію
він вступив у 1930 р.) почав активно брати участь у громадському жит
ті інституту й міста, в роботі партійного осередку, за дорученням якого
він виїздив у села уповноваженим райкому партії під час колективізації
та хлібозаготівель. Ці обставини, безумовно, сприяли виробленню у
нього нахилів до жорсткого, адміністративного стилю роботи з людьми,
які опинялися перед реальною владою уповноваженого майже безза
хисними. Йому подобалося бути лідером у колективі, перебувати в
центрі уваги. Він обирався членом партійного комітету інституту, три
роки очолював комсомольську організацію вузу. Одночасно інститут в
Зернограді дав йому більш-менш грунтовне знання сільського господар
ства — це й стало в недалекому майбутньому головною підставою ду
ховної близкості О. І. Кириченка з М. С. Хрущовим, який наполегливо
протежував йому.
Період навчання та становлення як фахівця-сільськогосподарника
завершує приїзд О. І. Кириченка у місто Ахтирку Харківської області,
де він обіймав у 1936 р. скромну посаду завідуючого навчальною части
ною технікуму механізації сільського господарства і одночасно вів ви
кладацьку роботу.
Відомо, що в той час криваві хвилі сталінського терору завдали від
чутних втрат кадровому потенціалу країни та республіки — десятки
тисяч досвідчених фахівців, партійних та державних працівників були
фізично знищені, кинуті в табори. Необхідно було шукати заміну для
кадрових пробоїв, швидко підбирати нових працівників на всіх рівнях.
М. С. Хрущов, який з січня 1938 р. почав виконувати обов’язки першого
секретаря ЦК КП(б)У, згадував, що партійне керівництво було майже
повністю розгромлено. Так, на 24 січня 1938 р. в складі ЦК КП(б)У з
62 членів і 40 кандидатів у члени залишилося відповідно 20 і 5 чоловік.
А на Пленумі ЦК КП(б)У, що відбувся 25—26 квітня 1938 р., коли
розглядалося питання про скликання XIV з’їзду КП(б)У, були присут
ні лише 7 членів ЦК, 2 кандидати в члени ЦК і 1 член Ревізійної комі
сії. Невдовзі і серед них виявилися «вороги народу». Скажімо, жоден з
9 членів Ревізійної комісії, що обрана XIII з’їздом, не зміг брати участь
у роботі наступного, XIV з’їзду КП(б)У, внаслідок чого не було за
тверджено звіт про діяльність Ревкомісії3-4. Активний пошук «троцькіст-
ських дворушників» тривав і серед працівників апарату ЦК КП(б)У.
Ось за таких умов, коли вакансії виникали досить швидко, відбувся
прихід О. І. Кириченка у апарат ЦК КП(б)У. Його призначили у берез
ні 1938 р. на посаду інструктора. За неповних два роки О. І. Кириченко
встиг попрацювати інструктором відділів науки, керівних парторганів,
кадрів, завідуючим сектором відділу кадрів, завідуючим транспортним
відділом ЦК — кар’єра, що казати, блискавична. Не секрет, що М. С.
Хрущову, якого Сталін направив для роботи на Україні, потрібні були
«свої», лояльні, і не просто дисципліновані, а особисто віддані праців
ники, здатні попри все, «провести лінію».
Одним із них став О. І. Кириченко, який успішно засвоїв «натискні»
методи керівництва. А саме такі методи, наслідки яких тепер ми добре
знаємо, стали однією з наймогутніших підойм у розв’язанні переважної
більшості проблем в роки розквіту адміністративно-командної системи,
коли успіх часто залежав від могутності голосу керівника, від його
вміння «притиснути»... О. І. Кириченко (і цьому, на нашу думку, на
певно, сприяли його людські якості) добре вивчив закони цієї системи,
проникся ними і сприйняв їх як керівництво до дії, як зручну форму
самореалізації в усіх питаннях та проблемах, що висувало життя.
3-4 Назвати поіменно // Комуніст України.— 1989.— № 5.— С. 58.
88 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5
Історія в особах
Звичайно, дуже цікаво дізнатися де, як, коли і при яких обставинах
відбулися перша зустріч, а з часом й більш грунтовне знайомство М. С.
Хрущова і О. І. Кириченка. Але, на жаль, ані в архівних документах,
ані в спогадах обох діячів про це не має жодної згадки. Та зі слів оче
видців — людей, що в ті роки працювали в апараті ЦК КП(б)У, ми
можемо стверджувати, що вперше познайомилися вони не пізніше літа
1938 р. (нагадаємо, що О. І. Кириченко почав працювати в апараті ЦК
КП(б)У лише в березні того ж року). Займаючись кадровими питан
нями, він мав службову необхідність й можливість спілкуватися із сек
ретарями ЦК, у тому числі й з першим секретарем ЦК КП(б)У М. С.
Хрущовим, якому майже відразу сподобався.
Енергійність, знання сільського господарства, характерні суто осо
бисті якості, владні риси у поведінці, розмові, манері спілкуватися єд
нали О. І. Кириченка з М. С. Хрущовим, зближували їх, робили неви
мушеною кожну розмову між ними. Вже наприкінці 1940 р. Політбюро
ЦК КП(б)У включило та затвердило його кандидатуру в резерві на
посаду секретаря ЦК КП(б)У. А у лютому 1941 р. 33-річний О. І. Ки
риченко став секретарем ЦК по промисловості. Однак на цій посаді
довелося працювати недовго — трохи більше чотирьох місяців.
З початком Великої Вітчизняної війни О. І. Кириченко, одержавши
у липні 1941 р. військове звання бригадного комісара, як і тисячі інших
партійних працівників, спрямовував зусилля на боротьбу з гітлерів
ською навалою. Одним з небагатьох партпрацівників України О. І. Ки
риченко, поряд із значно більш досвідченими і відомими М. С. Хрущо
вим, Л. Р. Корнійцем, М. О. Бурмистенком, відразу був призначений
членом Військової Ради Південно-Західного фронту. На цій посаді він
відповідав за роботу органів та підрозділів військового тилу і постачан
ня. О. І. Кириченко брав участь у всіх важких операціях оборонного
періоду, допомагав проводити евакуацію промислових підприємств
України.
У липні 1942 р., після поразки радянських військ під Харковом,
Південно-Західний фронт перетворено у Сталінградський—О. І. Кири
ченко став членом Військової Ради цього фронту, а з вересня того ж
року працював членом Військової Ради Донського фронту. У жовтні
1942-го першого члена Військової Ради корпусного комісара О. С. Жел-
това перевели на інший фронт. Бригадного комісара О. І. Кириченка
призначили на посаду, що звільнилася. З цього часу він почав відпові
дати за всю політичну роботу у військах фронту, їх стан та бойову ді
яльність. Однак у складних умовах Сталінградської битви надмірно
вольовий стиль роботи Кириченка, його прагнення втручатися в усі опе
ративні питання, а до того ще й низький рівень військової підготовки,
некомпетентність у оперативно-стратегічних проблемах, самовпевненість,
призвели до конфлікту з начальником штабу Донського фронту генера
лом М. С. Малініним, а з часом і до напружених стосунків з команду
ючим військами фронту генерал-лейтенантом К. К- Рокоссовським. Щоб
розв’язати конфлікт, О. І. Кириченка перевели на Сталінградський
фронт, де Військовою Радою керував М. С. Хрущов. Кириченко знов
став членом Військової Ради фронту по тилу.
Разом з Хрущовим він працював і на Південному фронті, у грудні
1942 р. одержав звання генерал-майора та орден Червоного Прапора
за «значний внесок у перемогу під Сталінградом». Доки на фронті пра
цювали М. С. Хрущов і А. І. Єрьоменко, О. І. Кириченко правильно ро
зумів своє значення і місце у складному механізмі фронтового управлін
ня, намагався не демонструвати характер.
Але у березні 1943 р. генерал-лейтенант М. С. Хрущов перейшов
членом Військової Ради більш важливого, з погляду Ставки Верховно
го Головнокомандування, фронту — Воронезького. І коли навесні 1943 р.
Південний фронт очолили командуючий військами генерал Ф. І. Толбу-
хін та начальник штабу генерал С. С. Бірюзов, у штабі фронту почали
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №5 89
Історія в особах
постійно виникати конфліктні ситуації, приводом до яких ставало праг
нення Кириченка «демонструвати владу».
Уславлений радянський воєначальник, Герой Радянського Союзу
Маршал Радянського Союзу С. С. Бірюзов згодом згадував: «Якось
увечері ми з начальником оперативного відділу штабу фронту терміно
во готували для командуючого план перегрупування військ 28-ї армії.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Я взяв трубку:
— Слухаю вас.
Відповіді не почув. Я поклав трубку і повернувся до перерваної
термінової справи. Але тут знову задзвонив телефон і, після паузи, цьо
го разу в трубці почув незнайомий мені роздратований голос:
— Я вимагаю начальника штабу!
— Начальник штабу слухає.
— Чому ви до цього часу не представилися мені?! Потрудіться не
гайно з’явитися. Це говорить Кириченко...
Мене дещо збентежив і такий тон, і незаслужений докір. Я знав,
що генерал-майор інтендантської служби О. І. Кириченко є другим
членом Військової Ради фронту, і у його функціональні обов’язки вхо
дять, насамперед, питання роботи тилу. Крім того, мені добре було ві
домо, що увесь час, який пройшов після мого вступу на нову посаду
на Південному фронті, він знаходився у відрядженні. Чому ж у нього
такі претензії?
Не бажаючи, однак, розпочинати наші взаємини сваркою, я, як то
кажуть, взяв себе в руки і дуже стримано відповів:
— Мені дуже приємно познайомитися з вами, але зробити це зараз
не можу: виконую термінову оперативну роботу. Зайду, як тільки закін
чу її...» 5.
5 Бирюзов С. С. Когда гремели пушки.— М., 1962.— С. 252—253.
6 Советская Украйна в годи Великой Отечественной войни 1941—1945. Доку
менти и материалн в 3-х томах,—Киев, 1985 —Т. З —С. 456.
Цей факт, описаний С. С. Бірюзовим, досить влучно характеризує
особливості стилю роботи О. І. Кириченка на посаді члена Військової
Ради. Надмірно властолюбний і амбіційний, він, як свідчать ті, хто
спілкувався з ним в той час, досить часто конфліктував з кадровими
воєначальниками. Зрештою це й обумовило фінал його перебування на
фронті.
«Останньою краплею» послужив черговий конфлікт, на цей раз, між
командуючим Південним фронтом Ф. І. Толбухіним і першим членом
Військової Ради Ю. Н. Щаденком, який замінив на цій посаді померло
го Н. Я- Гурова. Щаденко вважав своїм головним обов’язком «контро
лювати» кожен крок колишнього поручика царської армії Ф. І. Толбу-
хіна і «політично керувати бойовими діями військ фронту». Крім того,
Щаденко у 1937—1938 рр. був особистим емісаром Сталіна по корчу
ванню «ворогів народу» в армії — відповідно ставилися до нього і ви
щі військові, яких він до того ще постійно намагався повчати. У кон
флікті між командуючим Толбухіним і Щаденком О. І. Кириченко опи
нився на боці останнього — мабуть, знайшли спільну мову. Але
працювати в такій обстановці майбутні маршали Ф. І. Толбухін та С. С.
Бірюзов не змогли — у січні 1944 р. вони звернулися в Ставку з про
ханням або забрати їх з 4-го Українського фронту (так став називатися
з жовтня 1943 р. Південний фронт), або усунути з фронту малокомпе
тентних «політвождів», які заважають працювати штабу. Ставка реагу
вала на прохання Толбухіна майже миттєво — в складних воєнних
умовах доводилося цінувати полководців, а справжню вартість Щаден-
ку Сталін давно знав. У один день — 12 січня 1944 р. — обидва члени
Військової ради 4-го Українського фронту були зняті зі своїх посад і
відкликані в тил 6. Ю. Н. Щаденка відправили у розпорядження Голов
ного управління кадрів Наркомату оборони (до закінчення війни йому
так і не спромоглися підшукати роботу, бо всі командуючі категорично
90 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210440 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:26Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Табачник, Д.В. Шаповал, Ю.І. 2025-12-09T21:08:20Z 1990 О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі / Д.В. Табачник, Ю.І. Шаповал // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 87–97. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210440 Висвітлюються основні етапи життя і політичної діяльності О. І. Кириченка (1908— 1975), який з 1953 р. до 1957 р. обіймав посаду першого секретаря ЦК Компартії України, а згодом працював у ЦК КПРС. Освещаются основные этапы жизни и политической деятельности А. И. Кириченко (1908–1975), который с 1953 по 1957 гг. занимал должность первого секретаря ЦК Компартии Украины, а позже работал в ЦК КПСС. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історія в особах О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі А. И. Кириченко: история одной политической судьбы Article published earlier |
| spellingShingle | О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі Табачник, Д.В. Шаповал, Ю.І. Історія в особах |
| title | О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі |
| title_alt | А. И. Кириченко: история одной политической судьбы |
| title_full | О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі |
| title_fullStr | О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі |
| title_full_unstemmed | О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі |
| title_short | О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі |
| title_sort | о. і. кириченко: історія однієї політичної долі |
| topic | Історія в особах |
| topic_facet | Історія в особах |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210440 |
| work_keys_str_mv | AT tabačnikdv oíkiričenkoístoríâodníêípolítičnoídolí AT šapovalûí oíkiričenkoístoríâodníêípolítičnoídolí AT tabačnikdv aikiričenkoistoriâodnoipolitičeskoisudʹby AT šapovalûí aikiričenkoistoriâodnoipolitičeskoisudʹby |