Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.)

В публікації робиться спроба розглянути головні тенденції сучасної англо-американської буржуазної історіографії одного з аспектів історії Великої Вітчизняної війни — партизанського руху на Україні. В публикации делается попытка рассмотреть главные тенденции современной англо-американской буржуазной...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Український історичний журнал
Datum:	1990
1. Verfasser:	Мицик, Л.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 1990
Schlagworte:	Повідомлення
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210442
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.) / Л.М. Мицик // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 72–78. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860200216253169664
author	Мицик, Л.М.
author_facet	Мицик, Л.М.
citation_txt	Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.) / Л.М. Мицик // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 72–78. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Український історичний журнал
description	В публікації робиться спроба розглянути головні тенденції сучасної англо-американської буржуазної історіографії одного з аспектів історії Великої Вітчизняної війни — партизанського руху на Україні. В публикации делается попытка рассмотреть главные тенденции современной англо-американской буржуазной историографии одного из аспектов истории Великой Отечественной войны — партизанского движения на Украине.
first_indexed	2025-12-17T12:03:55Z
format	Article
fulltext	JI. M. Мицик рога. В його лівій руці — автомат, за плечима — плащ-накидка. Зоб раження динамічне. Ліворуч на медальному полі дата — «1943». Центральна рада ВФСТ «Динамо» присвятила алюмінієву тонова ну медаль діаметром 72 мм 40-річчю Великої Перемоги. На її аверсі вгорі — рельєфний орден Вітчизняної війни, виконаний кольоровими емалями. Нижче зображений автомат, що лежить на касці. Праворуч є дворядковий напис: «1941 1945», а ліворуч по колу — лаврова гілка. На реверсі зверху вміщено емблему товариства «Динамо» та напис «Центральний совет ВФСО «Динамо» 1985». Автор медалі — худож ник О. Снарський. Виготовило її експериментальне виробниче об’єд нання «Динамо». Ряд медалей на честь 40-річчя Великої Перемоги мають відно шення до військових з’єднань. Одна з них — з латуні діаметром 57 мм. В центрі її аверсу є напис «40 лет Великой Победьі» в незамкнутому вінку з лаврових гілок. На реверсі медальне поле поділене на дві по ловини: в лівій — п’ятирядковий напис «Гвардейское Витебское орде на Ленина Краснознаменное соединение», у правій — снаряд та арти лерійська емблема. По колу внизу — гвардійська стрічка. Аверс та реверс мають облавок. Одержано 10.02.90. Автор рассказьшает о некоторьіх настольнмх памятньїх медалях, посвященнмх собьі- тиям Великой Отечественной войньї, советским воинам-освободителям, оценивает их особенности. Питання вітчизняної історії в зарубіжній історіографії Л. М. Мицик (Ватутіне) Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні [1941—1945 рр.) В публікації робиться спроба розглянути головні тенденції сучасної англо-американ- ської буржуазної історіографії одного з аспектів історії Великої Вітчизняної війни — партизанського руху на Україні. Однією з центральних проблем, які привертають неослабну увагу бур жуазних учених, є історія Великої Вітчизняної війни. Західна історіо графія цього питання являє собою досить широкий спектр концепцій та оцінок: від часом політизованих опусів та теоретизувань об’єкти вістського напряму до найновіших, заснованих на результатах серйоз них наукових досліджень. Сучасний стан буржуазної воєнно-історич ної науки характеризується істотним розширенням її джерельної бази, що включає як матеріали національних архівів, так і численні радян ські документи. Все це не могло не позначитися на загальному рівні історичних досліджень, здійснених на Заході останнім часом. Порів няно з узагальнюючими працями, які нерідко відрізняються тенденцій ністю та упередженим тлумаченням багатьох соціально-політичних 72 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, Л* 5 Англо-американська література про партизанський рух проблем, у цих дослідженнях значно збільшилася частка розробок «окремих», спеціальних питань історії Великої Вітчизняної війни. Вони висвітлюються значно точніше, докладніше, а головне — об’єктивніше, хоч і мають на собі відбиток консерватизму та методологічного й концептуального еклектизму. Це зумовлює необхідність критичного аналізу сучасної західної історіографії. В даній публікації робиться спроба розглянути головні тенденції англо-американської буржуазної історіографії одного з «окремих» аспектів історії Великої Вітчизняної війни — партизанського руху на Україні. Інтерес західних учених до партизанського руху взагалі, і на Україні зокрема, не випадковий. Англійський воєнний історик А. Сі- тон підкреслював, що «психологічний вплив і використання партиза нів є найважливішим аспектом сучасної війни»1. Такі міркування да ють зрозуміти підвищений інтерес зарубіжних дослідників до парти занських рухів, які стали надбанням історії. 1 Seaton A. The Russo-German War, 1941 —1945.— New-York; Washington, 1971. -P. XIX. 2 Дике он 4., Гейльбрунн О. Коммунистические партизанские действия,— Л„ 1957,— С. 89. 3 Там же. 4 Erickson J. The Road to Stalingrad.— London, 1975.— P. 240—241. 5 Soviet Partisans in World War II.— Madison, 1964.— P. 14. 6 Cooper M. The Phantom War (The German Struggle against Soviet Partisans, 941 —1944).—London, 1979,—P. 12. 7-8 Лесняк T. Совершенствование руководства партизанским движением // іоенно-ист. журнал,— 1967.— N° 7.— С. 24. Деякі буржуазні історики стверджують^ що нібито Радянський Союз ще до війни передбачав і навіть заздалегідь готував партизан ські дії. Така думка висловлюється, наприклад, у дослідженні Ч. Дік- сона й О. Гейльбрунна 2. Автори посилаються на свідчення німецького офіцера-розвідника. який нібито з радянських джерел довідався про ге, що в січні — лютому 1941 р. у кількох військових округах на тери торії СРСР проводилися великі маневри, на яких відпрацьовувалися методи ведення партизанської війни і що в них брало участь навіть цивільне населення3. Ця версія здається безпідставною і спростову ється багатьма дослідниками. «Навряд чи Сталін міг би заохочувати ініціативу партизанської війни», — зауважує у книзі «Шлях до Сталін- града» Д. Еріксон, підкреслюючи, що до війни в Радянському Союзі, навпаки, проголошувалися гасла бити ворога на його власній тери торії 4. Автори праці «Радянські партизани у другій світовій війні» під редакцією відомого англійського історика Армстронга, визнаючи мож ливу наявність до війни певного «схематичного і негнучкого» плану партизанських дій, підкреслюють водночас, що офіційно визнати такий план означало б для Сталіна та його оточення заздалегідь визнати і неминучість війни (всупереч радянсько-німецькому пакту про не напад), і можливість тривалої окупації ворогом великих радянських територій5. На думку М. Купера, створення в СРСР перед війною значної внутрішньої партизанської організації з метою реалізації згадуваного плану призвело б до розпалювання «індивідуалізму», зиникнення «безконтрольної озброєної опозиції» частини населення сталінському режиму, особливо на Україні6 * *. Радянські дослідники визнають нині, що «у передвоєнний період проблеми організації партизанського руху в тилу ворога були роз роблені недостатньо, а питання про централізоване управління діями партизанських формувань взагалі не порушувалося»7-8. Л. Є. Кизя, посилаючись на книгу І. Г. Стари нова «Міни очікують своєї пори», за значає, що підготовка партизанських дій не тільки не заохочувалася, з й переслідувалися навіть думки про неї. За це свого часу постраж- SSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5 73 Л. М. Мицик дали такі визначні радянські полководці, як Блюхер, Якір, Уборевич та ін. Очевидно, що така позиція сталінського керівництва була хиб ною і, зваживши на неї, Генштаб Збройних Сил СРСР був позбавле ний можливості вжити належних заходів для підготовки країни до боротьби в умовах ворожого тилу. Визначаючи причини виникнення партизанського руху на Украї ні, переважна більшість західних істориків віддає перевагу зовніш нім факторам, і насамперед, антигуманній діяльності фашистської окупаційної адміністрації на чолі з рейхскомісаром Е. Кохом, її полі тичним «промахам», якими вона, нібито, відштовхнула від себе укра їнське населення, що спочатку вбачало в німецькій армії свою виз волительку9. Рейтлінджер у своїй книзі «Дім, збудований на піску» досить яскраво змальовує «радісну зустріч з квітами і хлібом-сіллю»^ влаштовану українським населенням гітлерівським окупантам, коло ни «добровільних військовополонених» І0. Така «прихильність» до оку пантів пояснювалася, на думку західних дослідників, непопулярністю на Україні радянського ладу 11 та великодержавною політикою Моск ви щодо інших народів Радянського Союзу, «приречених історією не любити один одного і не довіряти один одному» 12. 9 Lucas J. War on the Eastern Front, 1941 —1945 (The German Soldier in Rus sia).— London, 1979,—P. 13; 28—29. 10 Reitlinger G. The House Built on Land (The Conflicts of German Policy in Russia, 1939—1945).—London, I960 — P. 21. 11 StokesburyJ. L. A Short History of World War II.— London, 1981.— P. 156. 12 Cooper M. Op. cit—P. 2—3. 11 Диксоп Ч. О., Гейльбрунн О. Указ, соч.— C. 37. 14 В e t h e 1 1 N. Russia Besieged (World War II).— Alexandria. 1977.— P. 78—90; Lucas J. Op. cit.— P. 29—30; Manning Cl. A. XX Century Ukraine.— New-York, 1951,—P. 139, 142. 15 Dallin A. German Rule in Russia, 1939—1945: A Study of Occupation Poli cies.— London; New-York, 1957.— P. 74. 16 Cooper M. Op. cit.— P. I. Проте німецький окупаційний режим, масові репресії щодо україн ського населення викликали з боку останнього хвилю опору гітлерів цям. Ця концепція не оригінальна і за суттю своєю є модифікацією висловлювання Геббельса з його щоденника, що датується 25 квітня 1942 р.: «Спочатку населення України цілком схильно дивилося на фюрера як на рятівника Європи і щиро вітало німецьку армію. За кілька місяців ставлення до нас різко змінилося. Ми надто боляче вдарили по росіянах, особливо по українцях, круто поводячись з ними. Ляпас не завжди є переконливим доказом, і це стосується як україн ців, так і росіян» 13. Даної точки зору дотримується нині більшість західних істориків 14. Так, А. Даллін, наприклад, зазначає, що став лення гітлерівців до військовополонених і цивільного населення на Україні було настільки «нещадним, що дедалі більша кількість про стих людей віддавала перевагу небезпечностям партизанської війни перед «мирним життям» при німцях»15. На думку Купера, «...без ні мецького варварства радянський партизанський рух мав би бути мертвонародженим» 16. Документи свідчать про те, що партизанські групи та цілі загони в багатьох районах України були сформовані ще до приходу фашистських окупантів. Земля під ногами загарбників загорілася відразу ж, на самому початку їх віроломного нападу. Аналізуючи причини виникнення партизанського руху, більшість зарубіжних дослідників значно звужує поняття патріотизму як рушій ної сили народної боротьби, штучно гіпертрофуючи лише національні аспекти цього суспільного явища і тим самим ігноруючи його класо вий характер. Ч. Тайер у книзі «Партизанська війна» пише: «Тради ційною або історичною «причиною» партизанських рухів завжди була необхідність вигнати загарбника та вимотати його сили... Російські партизани билися переважно не для того, щоб захистити радянську 74 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5 Англо-американська література про партизанський рух систему, а щоб вигнати окупантів з рідної російської землі» 17. І це не виняткове твердження, Д. Лукас, наприклад, зазначає, що, органі зовуючи партизанський рух, ВКП(б) та Радянський уряд згуртовува ли людей не навколо ідей Маркса і Леніна, а апелювали до глибоких інстинктів патріотизму18. Останній же, за визначенням Хауелла, був «просто національною гордістю, цілком аполітичною, яка стала ефек тивною у боротьбі проти Гітлера тому, що Гітлер був чужоземним тираном» 19. 17 Thaver Ch. Guerrilla.— New York; London, 1964.— P. 15. 18 Lucas J. Op. cit.— P. 13. 19 Howell E. M. The Soviet Partisan Movement, 1941 —1944.— Washington, 1956. P. 112. 20 R e і 11 і n g e r G. Op. cit.— P. 230-231. 21 Stokesbury J. L. Op. cit.— P. 196—197. 22 Lucas J. Op. cit.— P. 60—61. 23 Soviet Partisans in World War II.— P. 136—137. 24 Ibid.— P. 337. 25 Lucas J. Op. cit.— P. 69. 26 Soviet Partisans in World War II.— P. 145. 27 Ibid.— P. 172. 28 Cooper M. Op. cit.— P. 14—15; Erickson J. Op. cit..— P. 245—246. Однак, навіть визнаючи нині факти глибоких деформацій соціа лізму в умовах культу Сталіна, ми навряд чи маємо підстави запере чувати, що справа захисту національної незалежності Батьківщини була для основної маси українського народу невіддільною від захисту Радянської влади, в ідеали якої він вірив. Для частини дослідників, зокрема Рейтлінджера, боротьба народ них месників — це «селянський анархічний рух, подібний до повстань Разіна і Пугачова» 20. Аналогічну точку зору поділяє і Дж. Стоуксбері у своїй недавно виданій «Стислій історії другої світової війни»21. Однак більшість спеціалістів дотримується іншої думки. «Радян ська легенда про великий партизанський рух, який виник стихійно від разу ж з початком війни,— цілковитий міф»22,— пише Лукас. Він вва жає, що народна боротьба всупереч намірам і настроям більшості українського народу була інспірована прорадянськими елементами. Цю ж концепцію обстоює і Армстронг, для якого партизанський рух на Україні «скоріше результат зусиль тисяч прибічників Радянської влади, які під час війни опинилися на окупованій території або були спеціально послані для організації опору окупантам» 23. Це тверджен ня дає підставу Армстронгу зробити висновок про те, що «партизан ський рух є прикладом недобровільного руху опору...», який «не міг би розвиватися без радянської допомоги і керівництва»24. Такий підхід неминуче ставить перед західними дослідниками питання про роль Комуністичної партії в організації та розвитку на родної боротьби на Україні. У відповідях на нього автори виявляють виняткову одностайність, безапеляційно протиставляючи в цих про цесах трудящі маси ВКГІ(б). «Партії,— зазначає Лукас,— була нада на честь організовувати і направляти партизанські дії, в той час як честь самих партизанів... полягала в тому, щоб боротися»25. Арм стронг вважає, що члени партії протягом війни залишалися в парти занському русі елітарною групою26, яка виступала «скоріше як ін струмент радянського контролю, ніж рушійна сила» 27. Купер та Еріксон у своїх дослідженнях вказують на активну участь у комплектуванні партизанських загонів органів державної безпеки, причому, за їх твердженнями, запекла «боротьба за владу» між представниками партійного апарату та апарату НКВС призводила до безладдя і навіть «ледве не зруйнувала партизанський рух» 28. Залишимо на совісті на званих авторів ці твердження, не підкріплені належною аргумен тацією. Англійські та американські історики активно розробляють і таку проблему, як відносини між цивільним населенням і партизанами. Вже ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5 75 Л. М. Мицик- згадувана версія про «радісну зустріч» гітлерівських окупантів на українській землі еволюціонує у концепцію ворожого ставлення міс цевих жителів до народних месників на початку війни. Так, Армстронг вважає, що населення звичайно дивилося на партизанів як на голо ворізів, що борються за марну справу, або як на професійних комуні стів, що мають свою частку у прибутках режиму» 29. Аналогічну точ ку зору поділяють Купер, Далін, Еріксон та інші дослідники30. Лукас навіть називає партизанський рух «брудною війною», доводячи, що народні месники нібито були ворогами не тільки гітлерівців, а й свого народу, який «прийняв окупаційний порядок» 31. 29 Soviet Partisans in World War II.— P. 322. 30 Cooper M. Op. cit.— P. 18; Dallin A. Odessa, 1941 — 1944: A Case Study ol Soviet Teritory under Foreign Rule.— Santa Monica (Cal.), 1957.— P. IX—X; Erick son J. Op. cit.— P. 247. 31 Lucas J. Op. cit — P. 63. 32 Soviet Partisans in World War IL— P. 337. 33 Ibid.—P. 142—143. 34 Dallin A. Odessa, 1941 —1944.—P. 403. 35 Soviet Partisans in World War II.— P. 141 — 142. 36 L u c a s J. Op. cit.— P. 60. Однак логіка неминуче приводить багатьох істориків, у тому чис лі й Армстронга, до висновку про те, що партизанський рух в СРСР «не міг би мати успіху без того, щоб рано чи пізно не завоювати на свій бік значну частину місцевих жителів»32. Про обгрунтованість такого висновку свідчать численні факти саботажу економічних захо дів окупантів з боку українських трудящих, створення ними груп сприяння партизанам, збройних загонів самооборони і партизанських резервів. Буржуазні історики порушують і таке питання, як спонукальні мотиви участі різних верств населення у партизанському русі. На думку авторів праці «Радянські партизани у другій світовій війні», українські робітники під час окупації потрапили у скрутне матері альне становище, а у представників інтелігенції, як «держателів акцій радянського режиму», «кар’єра опинилася під загрозою»33. Це і спо нукало їх до партизанської боротьби. Однобічність такого теоретизування найбільш рельєфно виявля ється при висвітленні питання про роль українського селянства у пар тизанському русі. За висловом А. Далліна, воно було «ахіллесовою п’ятою радянської системи» через незадоволення колгоспним ладом — плодом сталінської колективізації34. На думку Армстронга, україн ські селяни «були практично мислячими опортуністами, готовими тер піти німецький режим, якщо з нього можна мати економічні вигоди. Німецька окупаційна політика розвіяла більшість їхніх надій... Усере дині партизанського руху селяни залишалися відокремленою групою. Вони становили майже дев’ять десятих так званих «примусово завер бованих»... Вони хотіли залишатися нейтральними, але це, певна річ, було неможливо. Внаслідок цього, не відмовляючись від жодного із своїх головних прагнень, вони дали можливість залучити себе до пар тизанського руху, де склали пасивну, позбавлену запалу групу»35. Якщо зважити на наведені твердження, виникає запитання: чим пояс нити бойову активність партизанських формувань, на якій наголошу ється у того ж таки Армстронга, коли 40—50% їх складу становила «пасивна» маса «примусово завербованих» селян? Очевидно те, що партизанський рух на Україні став результатом свідомого неприйняття величезною більшістю населення всього, що принесли з собою гітле рівські окупанти. Англійські та американські дослідники приділяють велику увагу аналізу ефективності боротьби радянських партизанів, визнаючи ву стами Лукаса, що «життєво важливу роль, яку вони відігравали під час війни, не можна переоцінити»36. Однак це визнання має під со 76 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5 Англо-американська література про партизанський рух бою часом протилежні міркування. Лише незначна частина західних істориків наголошує на істотному воєнно-стратегічному значенні пар тизанської боротьби. ДіксОн і Гейльбрунн, посилаючись на численні німецькі джерела, вказують на те, що діяльність загонів народних месників значною мірою сприяла тому, що німецька армія втрачала свою боєздатність та ударну могутність 37~38. Досить високу оцінку стратегічного значення партизанських опе рацій дає і Фуллер. «На неосяжних просторах, які перетинають нескін ченні залізниці, партизанські загони відігравали таку саму роль, як підрозділи підводних човнів»,— писав він 39. Однак, навіть визнаючи значний розмах бойової діяльності народ них месників, буржуазні дослідники вважають, що він був зумовлений не силою опору цивільного населення, а слабкою підготовкою окупа ційних військ. На думку Хауелла, «німці недостатньо розробили захо ди по контролю над своїми безпосередніми тиловими районами і по охороні своїх ліній комунікацій» 40. Переважна більшість істориків Заходу применшують стратегічну ефективність партизанських дій, особливо на початку війни. Так, Ку- пер намагається довести, що «аж до літа 1943 року в будь-якій части ні України партизани були не більш як швидкоплинною незручні стю»41. Цю точку зору поділяє і Хауелл. Він іде навіть далі, стверд жуючи, що і в 1943 р. після перемоги під Курськом партизанські загони нібито «ніколи не паралізували залізничних ліній; ніколи не блокували шляхів німецького відступу; і цей відступ ніколи не пере творювався в безладну втечу, залишаючись мабуть скрізь під німець ким контролем» 42. До названих істориків приєднує свій голос і Лукас, який робить спробу спростувати істотний вплив партизанської війни на стратегічну ситуацію на фронті, в тому числі і факт координації дій між партизанами та Червоною Армією. Він зазначає, що «відбувся лише один наступ влітку 1944 року, в якому успіху було досягнуто шляхом комбінації ударів Червоної Армії та партизанських сил»43. Безперечно, форми і методи партизанської війни залежать від багатьох умов, у тому числі й географічного середовища. Тому цілком зрозуміло, що, скажімо, в степових районах України дії великих за гонів значною мірою сковувалися відсутністю природного маскування, наприклад, лісу. Звідси стають неможливими оперативний маневр і тактична передислокація. Ці абсолютно логічні міркування наводить Армстронг, посилаючись на трагічний досвід партизанських загонів, які діяли в нижній течії Дніпра, в районі Нікополя та Новомосков ська восени 1941 р. Карателі завдали там народним месникам боліс ного удару. Однак це навряд чи може бути підставою для висновку, який робить Армстронг. Він пише, що з кінця 1941 р. діяльність пар тизанів у цьому регіоні цілком припинилася і він став «одним із са мих мирних районів під німецьким контролем у Східній Європі»44. Дослідник ігнорує численні факти, які свідчать про відновлення вже весною 1942 р. партизанських дій на Дніпропетровщині та Запоріж жі45. Не викликає заперечень і думка Армстронга про те, що района ми найактивнішої боротьби партизанів стали ліси та болота україн ського Полісся й гори Криму, тому що вони були не лише природною фортецею з багатими можливостями для маскування, а й джерелом харчування та постійним місцем дислокації партизанських загонів. 37-38 Диксон Ч. О., Гейльбрунн О. Указ. соч.— С. 82. 33 Цит. за: Cooper М. Op. cit.— Р. VIII. 40 Howell Е. Op. cit — Р. 203. 41 Cooper М. Op. cit.— Р. 17. 43 Howell Е. Op. cit.— Р. 205. 43 Lucas J. Op. cit.— Р. 60. 44 Soviet Partisans in World War II.— P. 646. 45 C у п p у н e н к о H. И. Украйна в Великой Отечественной войне Советского Союза.— Киев, 1956.— С. 95—96. SSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, А? 5 77 Л. М. Мицик І досить голослівно звучать його твердження (до яких приєднується і Купер), що складні топографічні умови Кримських гір, а також спів робітництво з гітлерівцями частини місцевого населення — татар, ні бито зробили дії партизанів у Криму малоефективними. Певне місце в англо-американській історіографії війни займає 1943 р., який став періодом великих битв і походів, видатних бойових перемог партизанів України. Особливу увагу дослідники Заходу при діляють рейдам найбільших партизанських формувань на Правобе режну Україну, і насамперед, легендарному Карпатському походу з’єднання С. А. Ковпака. Поряд з тенденцією применшити значення цього рейду з воєнної точки зору спостерігається й інша — наголосити на значенні політичному. Армстронг, Купер, Хауелл та інші дослідни ки обстоюють думку, що саме партизанський рух (і Карпатський рейд — додаткове тому свідчення) зберіг у психології населення оку пованих районів України усвідомлення безперервності існування ра дянського ладу. Так, Купер вважає, що сталінське керівництво під час війни, як і в 30-ті роки, мало на меті довести, що «нікому недозволен но привчити себе до думки, ніби з Радянською владою покінчено. Партизани досягли цієї мети; вони були представниками радянського режиму, свідченням того, що ні він, ні його ідеологія не зазнали по разки, а, навпаки, активно діють проти ворога та його пособників» 47. 47 Cooper М. Op. cit.— Р. 9. Аналіз сучасного стану англо-американської історіографії парти занського руху на Україні дає цілковиту підставу стверджувати, що ця тема залишається в центрі уваги значної частини дослідників Заходу. Незважаючи на певну тенденційність та однобічність деяких концеп цій, більшість авторів змушена визнати, що партизанський рух — це складне, багатогранне історичне явище, яке потребує глибокого і все бічного вивчення. Одержано 12.02.90 В публикацин делается попьітка рассмотреть главине тенденции современной англо- американской буржуазной историографии одного из аспектов истории Велико» Оте- чественной войньї — партизанского движения на Украяне. 78 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 5
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210442
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-5247
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-17T12:03:55Z
publishDate	1990
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Мицик, Л.М. 2025-12-09T21:09:23Z 1990 Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.) / Л.М. Мицик // Український історичний журнал. — 1990. — № 5. — С. 72–78. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210442 В публікації робиться спроба розглянути головні тенденції сучасної англо-американської буржуазної історіографії одного з аспектів історії Великої Вітчизняної війни — партизанського руху на Україні. В публикации делается попытка рассмотреть главные тенденции современной англо-американской буржуазной историографии одного из аспектов истории Великой Отечественной войны — партизанского движения на Украине. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.) Современная англо-американская историческая литература о партизанском движении на Украине (1941—1945 гг.) Article published earlier
spellingShingle	Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.) Мицик, Л.М. Повідомлення
title	Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.)
title_alt	Современная англо-американская историческая литература о партизанском движении на Украине (1941—1945 гг.)
title_full	Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.)
title_fullStr	Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.)
title_full_unstemmed	Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.)
title_short	Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.)
title_sort	сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на україні (1941—1945 рр.)
topic	Повідомлення
topic_facet	Повідомлення
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210442
work_keys_str_mv	AT miciklm sučasnaangloamerikansʹkaístoričnalíteraturapropartizansʹkiiruhnaukraíní19411945rr AT miciklm sovremennaâangloamerikanskaâistoričeskaâliteraturaopartizanskomdviženiinaukraine19411945gg

Сучасна англо-американська історична література про партизанський рух на Україні (1941—1945 рр.)

Institution

Ähnliche Einträge