Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження)
У цьому розділі нарису розповідається про розгортання на півдні України влітку 1919 р. боротьби селянських мас на чолі з Махном проти денікінщини, розкриваються об’єктивні та суб’єктивні обставини досягнутих ними успіхів. Показано спроби встановлення зв’язків між Махном і Петлюрою та причини їх ро...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1990 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210466 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) / В.М. Волковинський // Український історичний журнал. — 1990. — № 4. — С. 108–119. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859978689923514368 |
|---|---|
| author | Волковинський, В.М. |
| author_facet | Волковинський, В.М. |
| citation_txt | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) / В.М. Волковинський // Український історичний журнал. — 1990. — № 4. — С. 108–119. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У цьому розділі нарису розповідається про розгортання на півдні України влітку 1919 р. боротьби селянських мас на чолі з Махном проти денікінщини, розкриваються об’єктивні та суб’єктивні обставини досягнутих ними успіхів. Показано спроби встановлення зв’язків між Махном і Петлюрою та причини їх розриву.
В этом разделе очерка рассказывается о развертывании на юге Украины летом 1919 г. борьбы крестьянских масс во главе с Махно против деникинщины, раскрываются объективные и субъективные обстоятельства достигнутых ими успехов. Показаны попытки установления связей между Махно и Петлюрой и причины их разрыва.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
ДОКУМЕНТАЛЬНІ РОЗПОВІДІ
В. М. Волковинський (Київ)
Нестор Махно:
звивисті стежки політичного авантюриста
(продовження) *
* Початок див.: Укр. іст. жури.— 1989.— № 7, 9—11; 1990.— № 2.
•Ленін В. І. Про сучасне становище і найближчі завдання Радянської влади:
Доповідь на об’єднаному засіданні ВЦВК, Московської Ради робітничих і червоно-
армійських депутатів, Всеросійської ради професійних спілок і представників фабрич
но-заводських комітетів Москви 4 лип. 1919 р. // Повне зібр. творів.— Т. 39.— С. 33.
У цьому розділі нарису розповідається про розгортання на півдні України влітку
1919 р. боротьби селянських мас на чолі з Махном проти денікінщини, розкрива
ються об’єктивні та суб’єктивні обставини досягнутих ними успіхів. Показано спро
би встановлення зв’язків між Махном і Петлюрою та причини їх розриву.
У денікінському тилу
Денікінські війська швидко просувалися вглиб країни. Вже 25 червня
1919 р. вони захопили Харків, 28 — Катеринослав, ЗО — Царицин.
У цей неймовірно складний для Радянської республіки період ЦК
РКП(б), В. І. Ленін звернулися до партії, трудящих з листом «Всі на
боротьбу з Денікіним!», в якому була накреслена реальна програма
дій по перетворенню країни на єдиний військовий табір, мобілізації
всіх сил і засобів на відсіч ворогові. Тим часом споряджені за раху
нок Антанти війська Денікіна продовжували наступ. Заворожений
тимчасовими успіхами, Денікін 3 липня віддав наказ про наступ на
Москву. Разом з білогвардійцями поверталися одвічні соціальні воро
ги селян — поміщики, які перш за все відбирали свої землі, реманент
і майно, жорстоко мстилися за розорені маєтки. Влітку 1919 р. врожай
зернових видався, як зазначали сучасники, відмінний. І селяни були
засмучені тим, що, крім земельних ділянок, оброблених ними, помі
щики заберуть і вирощений хліб. Тому село в єдиному пориві висту
пило проти денікінської влади.
Таке ставлення селян до білих армій, прихід яких знаменував:
собою реставрацію старих порядків, прозорливо передбачав В. І. Ле
нін, говорячи: «Ми прекрасно знаємо, що сила українського селянства
повалить сили Денікіна, ми знаємо, що ті удари, яких їм завдано,
надзвичайно тяжкі, але вони пробудять у них нову свідомість і нові
сили» ’.
Значну роль у розвитку повстансько-партизанського руху на Ук
раїні, окупованій денікінцями, відіграло більшовицьке підпілля, яке-
очолило створене у липні 1919 р. Зафронтове бюро ЦК КП(б)У. То
ді ж стихійно виникло чимало загонів, якими керували представник»
дрібнобуржуазних партій. Навіть деякі куркульські банди, які ще не
давно боролися проти Радянської влади, повернули зброю проти Де
нікіна. Однак бунтівному селянству південних районів потрібен був
вождь, здатний об’єднати його сили для боротьби з білогвардійським
режимом. У той час Червона Армія була змушена залишити майже всю
територію України, Петлюра не виступав проти Денікіна, що викли
кало невдоволення широких селянських мас і відхід значної їх части
108 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1999, № 4
Документальні розповіді
ни від нього. За таких обставин швидко зростав авторитет Махна як
селянського ватажка, його захисника від білогвардійців. Скористав
шись цим, «батько» почав створювати у південних районах України
«ові й нові загони.
На початку літа 1919 р., коли Радянська влада оголосила Махна
поза законом, переважна частина його прибічників розійшлася по
■селах, але не втрачала зв’язок з великим загоном, що перебував
у Дібрівському лісі поблизу с. Велика Михайлівна. Ще з часів бо
ротьби проти німецьких окупантів були знайомі ці місця повстанцям.
Тут знаходилися їх бази, склади зброї, награбовані коштовності і зо
лото. Керівники загону Щусь, брати Петренки, Іващенко та інші со
ратники «батька» підтримували тісний зв’язок з мешканцями навко
лишніх сіл і знали про пересування золотопогонників. Жорстокі
репресії денікінців щодо противників нового режиму призводили до
швидкого зростання махновських загонів за рахунок невдоволених по
рядками, встановленими білогвардійцями. Насильницька мобілізація
■селян Катеринославщини до армії Денікіна також збільшила ряди
махновців. Анархісти ж, які знову примкнули до Махна, наївно вва
жали, що повстанців приваблює насамперед їх теорія «безвладного
життя». Влітку 1919 р. Махно прихильно ставився до анархістів, за
являючи, що бореться за їх ідеали. Не дивно, що саме тоді він згадав
про патріарха анархізму П. О. Кропоткіна і надіслав йому до Москви
листа і посилку з продовольством 2.
2 ЦДАЖР СРСР, ф. 1129, оп. 2, спр. 1710, арк. 1.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 4 109
Скориставшись скрутним становищем частин Червоної Армії на
півдні України, які вели виснажливі бої з білогвардійцями, Махно
прагнув залучити до свого війська якомога більше червоних бійців та
командирів, особливо з тих з’єднань, які потрапили в оточення або
зазнали значних втрат. З цією метою його агітатори активно діяли
у частинах, що відступали під натиском переважаючих сил біло
гвардійців.
У цей же час більшовицькі організації України відповідно до
рішень Пленуму ЦК КП(б)У, що відбувся 1—2 серпня 1919 р., вжи
вали заходів для подолання в Червоній Армії елементів партизанщини,
піднесення дисципліни. Однак у районі, де діяв Махно, вони не давали
бажаних результатів.
17 серпня 1919 р. частини Червоної Армії під командуванням ко
лишніх махновців Калашникова, Дерменжі, Буданова, з якими «бать
ко» таємно підтримував зв’язок, перейшли в районі с. Помічної на
бік Махна. Військо «батька», поповнюючись також за рахунок гри-
гор’євців, різних партизанських загонів і червоноармійських частин,
являло собою вже значну силу. За відомостями Катеринославського
губ кому КП(б)У, три чверті «армії» Махна, яка воювала проти Де
нікіна, становили колишні бійці та командири Червоної Армії. Тому
не дивно, що комуністи перебували на командних посадах у повстан
ській армії. Однією з найяскравіших фігур серед махновського ком
складу був командир «Стального» полку М. Л. Полонський.
У серпні 1919 р. в боях з білогвардійцями махновці зазнали від
чутних втрат. За деякими даними, вони втратили 50% коней, 200
тачанок, у тому числі тачанку самого Махна. Багато повстанців були
поранені, ще більше полягло в боях. 18 серпня під Овідіополем заги
нув брат Махна Григорій, який на той час обіймав посаду начштабу.
Махно діяв у районі Помічна — Єлисаветград — Вознесенськ, коли
дізнався, що на південному заході України денікінці і петлюрівці від
різали від основних сил 45-у, 47-у і 58-у дивізії Червоної Армії. Він
одразу ж рушив туди. Махновці розгорнули активну пропагандистську
роботу серед червоноармійців. «Усі, кому дорога воля і незалежність,—
зазначалося в одній з їх відозв,— повинні залишатися на Україні і
Документальні розповіді
вести боротьбу з денікінцями». Крім того, махновці здійснювали на
пади на невеликі червоноармійські загони. Коли радянські частини
були об'єднані у Південну групу під командуванням Й. Е. Якіра і на
прикінці серпня почали героїчний прорив на північ, Махно звинуватив
комуністів у боягузтві і відсутності бажання захищати Україну від
Денікіна. Деякі комуністи підтримали «батька» і виявили бажання
боротися проти білих у лавах повстанців.
З червоноармійськими частинами, які не перейшли на їх бік, мах
новці вели боротьбу. Так, на станції Помічній вони висадили в повітря
ешелон, в якому їхали з Одеси радянські працівники.
Про зустріч з Махном у ті дні залишив спогади командир одного
з червоноармійських загонів 45-ї дивізії Ф. Анулов. його бійці відмо
вилися воювати проти махновців, і він потрапив у полон, де й побачив
«батька». «Обличчя його,— писав Ф. Анулов,— було вкрай збуджене.
Запалені очі. Засмаглі губи. Погляд перебігав з одного предмета на
інший. Рухи були нервові й поривчасті... Махно зовсім не був схожий
на українського «батьку». Він виглядав звичайним бійцем. Тільки
хитрі сірі очі його говорили про силу волі й жорстокість... Звертаючись
до мене, Махно почав промову, в якій громив комуністів, називаючи
їх узурпаторами, душителями народної волі. Кричав, що комуністи
тікають від Денікіна, залишають Україну. Клявся розбити Денікіна...
Промова Махна була уривчастою, нервовою і нескладною. Однак
говорив він з великим агітаційним піднесенням. Вірніше, кричав, а не
говорив. Натовпу його промова, пересипана безліччю обіцянок, явно
подобалася. Коли він закінчив, несподівано перервавши свій виступ
криком «ура», натовп дико прокричав за ним кілька разів «ура» 3.
3 Моторна 45-й Вольїнской Краснознаменной дивизии.— К-, 1929.— Т. І,— С. 81.
4 Затонський В. Вир: 3 минулого.— Харків, 1929.— С. 41.
5 ЦДАЖР УРСР, ф. 4712, оп. 6, спр. 33, арк. 15—16.
Махно відступив до с. Піщаний Брід. Червоноармійський загін,,
в якому налічувалося 120 чол., під командуванням члена Реввійськ-
ради 12-ї армії В. П. Затонського рушив слідом за ним. Щоб запо
бігти сутичкам з червоноармійцями, Махно зі своїм штабом перебрався
до с. Добровеличківка. У Піщаному Броді В. П. Затонський заареш
тував місцевого вчителя Д. С. Маруценка і його брата, які очолювали
так званий ревком. Серед ревкомівських документів було знайдено
скаргу місцевих селян Махнові про те, що вони пустили під укіс ра
дянський ешелон зі зброєю і продовольством, а їх сусіди на місці
аварії забрали значну частину трофеїв. Махно написав на скарзі ре
золюцію: «Негаразд чесним партизанам сваритися, а треба робити по
справедливості, і зброї потребують однако й ті, й ці, а тому треба
виявити кількість здобутого та розподілити пропорційно до населення
села» 4.
За вироком військово-польового суду кількох куркулів — пособни-
ків бандитів, які здійснили напад на відступаючі червоноармійські
частини, серед них тестя Махна — колишнього жандарма А. Кузьмен-
ка було розстріляно. Дізнавшись про це, «батько», не зволікаючи,
надіслав до Піщаного Броду 300 кавалеристів на чолі з Щусем, щоб
помститися за вбивство не дуже улюбленого тестя і хоча б якоюсь
мірою втішити дружину. На світанку бандити, оточивши село і без
шумно знявши вартових, зненацька напали на розгублених червоно-
армійців, знищили весь загін. Врятуватися вдалося лише В. П. Затон-
ському й супроводжуючим його особам, які, виконуючи наказ РВР
армії, ще ввечері відбули до Вознесенська 5.
Наступного ранку до Піщаного Броду приїхав Махно зі своєю
вбитою горем дружиною та її подругою Ф. Гаєнко — вчителькою з
с. Добровеличківка. Розшукуючи тих, хто видав червоним А. Кузь-
менка, Галина Кузьменко натрапила на місцеву жительку Бродську,
яку запідозрила у зраді і, за свідченням місцевих жителів, зарубала
110 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, N° 4
Документальні розповіді
її. Після цього на площу перед церквою було виведено 16 полонених
червоноармійців. З помсти за вбивство батька подруги Ф. Гаєнко роз
стріляла всіх полонених. Махно похмуро дивився на цю картину, не
промовивши жодного слова.
Захопивши вузлову станцію Помічну, «батько» продовжував ще
настирливіше залучати до свого війська червоноармійців. І це давало
вагомі результати. До нього перейшла вся кіннота 58-ї дивізії. Бійці
багатьох полків поодинці й цілими групами поповнювали махновські
загони. Про те, щоб організувати збройну боротьбу з махновцями, не
було й мови. Зібравши командирів червоноармійських полків у с. Го
лота, В. П. Затонський спробував розпочати бойові дії проти загонів
«батька». Проте майже всі командири заявили:
— Мій полк битиметься з білими й ким завгодно. А з Махном не
буде. Бійці самі думають, як би до Махна піти.
Махно неодноразово телеграфував В. П. Затонському, настійно
вимагаючи призначення командуючим частинами Червоної Армії на
півдні України. «Відверто кажучи,— згадував про цей тривожний час
В. П. Затонський,— ми далеко не були впевнені у тому, що Махнові
не вдасться його задум; не було впевненості, що нас свої не перері
жуть або не повернуть до Махна» 6.
6 Затонский В. Водоворот: (из прошлого) // Армия и революция.— 1923.—
№ 1—2 — С. 24.
7 ПА ІІП при ЦК Компартії України, ф. 5, on. 1, спр. 331, арк. 14.
8 Там же, спр. 351, арк. 120.
Врятували червоні частини від оточення у районі Голоти, як не
дивно, колишні григор’євці — полк, сформований з мешканців Верб
люжий — батьківщини повсталого отамана. Щоб відомстити Махну за
те, що не підтримав Григор’єва, а потім підступно розправився з ним,
вони особливо відчайдушно відбивали напад махновців.
Махно щиро вважав себе справжнім революціонером і у відпові
дальні моменти був на боці тих, кому революція ближче. Тому не
дивно, що у розпал селянських заворушень влітку 1919 р., викликаних
політикою «воєнного комунізму», які «батько» підтримував і заохо
чував, він все ж боявся, щоб їх учасники не відволікалися від боротьби
з головним ворогом — Денікіним. У виступі на початку серпня перед
повстанцями він заявив: «Головний наш ворог, товариші селяни,— х
Денікін. Комуністи — все ж таки революціонери... З ними ми зможемо
розрахуватися потім. Зараз все повинно бути спрямоване проти Де-
нікіна» 7.
1 вересня 1919 р. у с. Добровеличківка під головуванням Махна
відбулися збори командирів возз’єднаних загонів, присвячені їх пере
формуванню. На них було обрано Реввійськраду «Революційної пов
станської армії України (махновців)» на чолі з Лащенком, до складу
якої ввійшли Махно, Волін, Удовиченко, Калашников, Чубенко, Дер- \Л/
менжі, Павловський, Білаш, Хохотва та інші соратники «батька».
Махновська РВР складалася з двох відділів — воєнно-контрольного
й культурно-освітнього, які очолювали, відповідно, Хохотва і Волін.
Штабом повстанської армії фактично керував Махно, хоч начштабом
був призначений Білаш.
Армія складалася з 4 корпусів — Донського (командир Калашни
ков), Азовського (Удовиченко), Катеринославського (Гавриленко),
Кримського (Павловський)—загальною чисельністю 40 тис. чол., у
тому числі 10 тис. кіннотників. На озброєнні була тисяча кулеметів,
20 гармат, 11 тис. тачанок і підвод. Махно наказав зменшити обоз
і збільшити за його рахунок кінноту 8.
Оточений з усіх боків денікінцями, Махно вирішив прориватися
до Умані. Однак, здійснивши цей рейд, він знову опинився в оточенні.
З фронту його тіснили золотопогонники, а з тилу — старий ворог Пет
люра. Керівники так званого «українського визвольного руху» не мог
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990. №4 111
Документальні розповіді
ли вибачити «батькові» спільних дій з Радянською владою і звинува
тили його, за словами генерал-хорунжого, квартирмейстера «Україн
ської дієвої армії» М. Капустянського, в гальмуванні успішного
розвитку «нашої справи». До того ж «по своїм переконанням Махно
не був українцем, до останнього часу навіть зовсім не вмів і не хотів
говорити по-українськи і не цікавився українською проблемою. Вза
галі це був сам собі отаман»9.
9 Вісті (суспільно-політичний тижневик, Львів).— 1934.— 27 верес.
10 История 45-й Вольїнской Краснознаменной стрелковой дивизии.—Т. І — С. 79.
11 Українське слово (Львів).— 1934.— 12 серп.
12 Р а 1 і j Michael. The Anarchism of Nestor Makhno, 1917—1921: An Aspect of
the Ukrainian Revolution.— Seattle and London, 1976.— P. 56.
Проте саме в цей момент Махно зробив деякі кроки у бік своє
рідної «українізації». У телеграмі про вбивство Григор’єва він, на
приклад, проголосив лозунг «Хай живе Українська незалежна соціа
лістична радянська республіка!» У дні наступу Денікіна на численних
мітингах «батько» до хрипоти кричав, що комуністи кидають наприз
воляще рідну вільну Україну, і закликав усіх «на захист України від
Денікіна, проти білих, проти комуністів, проти усіх, хто напосідає
на Україну» І0 11. Такий крок, як вважає американський історик М. Па
лій, Махно зробив під впливом зміни настроїв серед повстанців-укра-
їнців, яких у його війську було нібито 90%, а також націоналістично
настроєної дружини Галини Кузьменко. Можливо, вже тоді Махно
почав виношувати ідею про поширення своєї влади на всю Україну,
про що вперше заявив у 1920 р.
Петлюра і його оточення плекали надію на те, що «батько» зреш
тою стане на шлях боротьби за «самостійну Україну». До того ж
деякі представники петлюрівського командування досить високо оці
нювали його. «Отаман Нестор Махно,— писав, зокрема, генерал
М. Капустянський,— був без сумніву здібною, видатною людиною і
добре надавався на проводиря повстанських революційних мас» “.
Однак Махно був далекий, як констатував І. Тепер, і від націо
налізму, і від антисемітизму. Це зумовлювалося насамперед націо
нальним складом населення степової України, де, крім українців та
росіян, жили німці, євреї, греки, болгари, поляки тощо. Проте зару
біжні біографи Махна намагаються пояснити його позицію з даного
питання якимись суб’єктивними факторами, стверджуючи, що «батько»
під час перебування в Бутирській тюрмі втратив зв’язки з Україною,
забув рідну мову, зв’язався з російськими або русифікованими анар
хістами й ігнорував національне питання. Інші автори називали селян
півдня України «політично і національно незрілими», у результаті чого
вони практично не боролися за гасла, проголошувані буржуазно-на
ціоналістичною Центральною радою, а згодом Директорією 12.
22 вересня 1919 р. Петлюра виступив на засіданні кабінету на
родних міністрів з доповіддю про становище на денікінському фронті.
Після її обговорення уряд Директорії прийняв рішення про «необхід
ність повного об’єднання всіх українських національних сил для рі
шучої боротьби проти окупації військами Денікіна території України».
Тоді ж Петлюра запропонував «батькові» спільно боротися проти
Денікіна. Махно одразу підтримав цю ідею. По-перше, він розрахо
вував, що сам факт його переговорів з Петлюрою викличе гнів і про
тидію Денікіна й тим самим частково ослабне тиск білих на виснажене
й обтяжене великим обозом поранених махновське військо. По-друге,
«батько» сподівався (як у випадку з Григор’євим) шляхом терористич
ного акту усунути Петлюру і стати на чолі його війська. І, нарешті,
виникла реальна можливість розв’язати одвічну проблему махновців —
нестачу патронів і зброї.
Після обміну делегаціями 20 вересня у Жмеринці було укладено
договір між УНР, котру представляли Тютюнник й Петлюра, і махнов
112 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 4
Документальні розповіді
цями в особі Воліна й Чубенка. Ним передбачалося ведення спільної
боротьби проти білогвардійців і в разі здобуття перемоги виділення
Махнові території для встановлення «вільного радянського ладу».
Петлюра з цим погодився, але висловився проти ведення в його вій
ськах і на зайнятій ним території пропаганди махновських ідей.
Щоб розв’язати руки для маневрової війни, Махно передав у роз
порядження Петлюри понад 3 тис. хворих і поранених бійців, пере
важно колишніх червоноармійців, які були згодом інтерновані в Га
личину 13.
13 Пролетарська революція.— 1922.— № 9.— С. 207.
14 ЦДАЖР УРСР, ф. 177, оп. 2, спр. 2743, арк. 76; Руднєв В. Махнівщина.—
Харків, 1928.— С. 44.
15 ПА ПП при ЦК Компартії України, ф. 5, on. 1, спр. 351, арк. 130.
Коли махновці звернулися з проханням допомогти боєприпасами,
Петлюра довго вагався, посилаючись на те, що одержує їх у Румунії
в обмін на цукор. Зрештою він погодився виділити 125 тис. патронів
безкоштовно і 575 тис. продав за 50 тис. крб. золотом 14.
Махно і Петлюра не довіряли один одному і добре розуміли, що
укладення договору є лише спробою врятуватися за рахунок свого
союзника від денікінської загрози, що нестримно насувалася. Водно
час Махно вирішив якнайшвидше втілити в життя свій план вбивства
Петлюри. З цією метою його було запрошено прибути 26 вересня в
Умань для зустрічі з «батьком». Тоді ж у це місто була направлена
спеціальна група терористів із завданням знищити отамана. Однак
у той час Умань заполонили петлюрівці, і махновські бойовики не на
важилися здійснити доручене їм завдання. Під посиленою охороною
у поїзді Петлюра півдня марно чекав свого гостя. Зрозумівши, що
операція зазнала краху, делегація махновців пояснила Петлюрі, що
«батько» з ряду причин не зможе приїхати на переговори. Останній
не дуже переживав цю невдачу, бо його увага була сконцентрована
на бойових діях з денікінцями. Махновці виявилися затиснутими між
петлюрівцями і денікінцями. Незважаючи на договір з Махном, Пет
люра не подав йому ніякої допомоги, навіть навпаки за рахунок роз
грому махновців отаман сподівався поліпшити стосунки з Денікіним.
Опинившись в пастці, Махно здійснив сміливу операцію. На пів
день від Умані він вишикував чотири корпуси у своєрідне каре 40
верст у ширину і в глибину, причому кожний був повернутий до
денікінців фронтом, і почав просуватися на схід. 25 вересня відбувся
бій поблизу с. Крутеньке, який махновці виграли. Однак вони не
переслідували відступаючих денікінців, а імітували відступ на захід.
Вночі повстанці різко повернули на схід і несподівано знову вдарили
по основних силах денікінців. У ході шестигодинного бою за с. Пере-
гонівка були розгромлені відбірні денікінські полки — 1-й Сімферо
польський, 2-й Феодосійський, 5-й Литовський. Загалом понад 12 тис.
чол. втратили білогвардійці. Використовуючи випробувані способи за
воювання селян на свій бік, Махно наказав роздати їм трофеї — коней,
вози, одяг убитих тощо. Сівши на тачанки, махновці швидко залишили
місце бою 1S.
28 вересня на засіданні махновської реввійськради і штабу армії
було прийнято рішення пробиватися на Катеринославщину. Армія пов
станців була поділена на три колони, що рухалися на відстані ЗО—50
верст одна від одної, підтримуючи між собою постійний зв’язок. Правій
треба було пройти 315 верст по маршруту Піщані Броди — Човне —
Софіївка — Бобринець — ст. Долинська — Лозова — Кривий Ріг — Апо-
столове — Нікополь; центральній — 350 верст через села Добровелич-
ківка, Ново-Українка, Вишняківка, Верблюженка, Петрове, Софіївка,
Чумаки, Хортиця, Олександрівськ; лівій був визначений шлях -— Ново-
Архангельське, Нова Виска, Єлисаветград, Аджамка, Нова Прага,
8. ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №4 113
Документальні розповіді
Ново-Стародуб, Зелене, Кам’янка, Катеринослав, що становило 320
верст.
У той же день війська почали рухатися визначеними шляхами.
29 вересня Махно заїхав за своєю дружиною у Піщані Броди, що
затримало пересування частин, які дві доби чекали його у селі Верб-
люженка. 1 жовтня махновські війська знову почали марш, надолу
жуючи втрачений час.
Дії махновців викликали занепокоєння у стані денікінців. ЗО вересня
командуючий Добровольчою армією генерал-лейтенант В. 3. Май-Ма-
євський, намагаючись заспокоїти переляканих обивателів, заявив: «Ви
ступ Махна — це епізод, який ніякого істотного впливу на хід воєнних
операцій справити не може. Вищим командуванням Добровольчої
армії вжито заходів для ліквідації цього наступу. Поранений звір
завжди йде помирати у своє лігво, залишилося його тільки добити.
Розбійний виступ махновських банд знаходиться на початку повної
ліквідації. Ні про який опір зібраних ним загонів не може бути й
мови. Всі банди розсіяно й знищено. Весь лівий берег Дніпра від них
очищений. Цими днями повинно відновитися залізничне сполучення
З Кримом» 16.
ls Южньїй край.— 1919.— 26 окт.
17 ПА І1П при ЦК Компартії України, ф. 5, on. 1, спр. 351, арк. 135.
Проте свою обіцянку білий генерал не зміг виконати. Махно успіш
но здійснив рейд по денікінських тилах.
На початку громадянської війни Махно намагався тримати своє
військо в одних руках, вбачаючи у цьому основну запоруку його сили.
Будь-які спроби поділити повстанську армію на дрібніші одиниці він
сприймав негативно, часом навіть всупереч здоровому глузду. Так
було влітку 1919 р., коли він оголошував командирів невеликих заго
нів, змушених в силу обставин діяти самостійно, «поза законом». Роз
порошенню свого війська «батько» всіляко чинив опір і під час бо
ротьби у тилу Денікіна восени того ж року.
1 жовтня 1919 р. з села Верблюжка махновський штаб направив
у тил білих кілька невеликих загонів. Дізнавшись про це, опівночі
сюди примчав Махно. Він був розлючений таким рішенням і звину
ватив Білаша у розвалі повстанської армії. Його спробував втихоми
рити Волій.
— Чого ти кричиш, Несторе,— говорив він тихим рівним голо
сом,— зрозумій, що ці групи будуть набатом, збуджувальним фактором
третьої анархічної революції на Україні.
І Махно, як згадував В. Білаш, притих. Він частував нас чистим
спиртом, після чого штаб перетворився на справжній шинок. Вже
розвиднялося, коли частини виїжджали на збірні пункти, а командири
заходили до нас випити чарку горілки 17.
Набагато пізніше він зрозумів, що швидкий поділ повстанської ар
мії на дрібні загони, а потім таке ж швидке злиття їх у єдиний потік
є його головним козирем, великою перевагою перед регулярною ар
мією.
Здійснюючи рейд по денікінських тилах, Махно застосовував вже
випробувані ним форми й методи партизанської війни. Зустрічаючи
великі загони денікінців, «батько» висилав їм назустріч старих селян
з хлібом-сіллю, щоб вони повідомили карателям про те, що махновців
поблизу немає. А коли загін золотопогонників ставав на ночівлю, за
умовним сигналом повстанці нападали на білих. У цій ситуації Махно
видав наказ не переслідувати втікачів. Адже офіцер, який втік від
махновців, щоб вигородити себе, поширюватиме чутку, нібито повстан
ців— тисячі. Внаслідок цього нападати на села, зайняті махновцями,
не ризикували навіть великі денікінські загони.
114 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 4
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210466 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:59Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Волковинський, В.М. 2025-12-09T21:57:43Z 1990 Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) / В.М. Волковинський // Український історичний журнал. — 1990. — № 4. — С. 108–119. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210466 У цьому розділі нарису розповідається про розгортання на півдні України влітку 1919 р. боротьби селянських мас на чолі з Махном проти денікінщини, розкриваються об’єктивні та суб’єктивні обставини досягнутих ними успіхів. Показано спроби встановлення зв’язків між Махном і Петлюрою та причини їх розриву. В этом разделе очерка рассказывается о развертывании на юге Украины летом 1919 г. борьбы крестьянских масс во главе с Махно против деникинщины, раскрываются объективные и субъективные обстоятельства достигнутых ими успехов. Показаны попытки установления связей между Махно и Петлюрой и причины их разрыва. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Документальні розповіді Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) Нестор Махно: извилистые тропы политического авантюриста (продолжение) Article published earlier |
| spellingShingle | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) Волковинський, В.М. Документальні розповіді |
| title | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_alt | Нестор Махно: извилистые тропы политического авантюриста (продолжение) |
| title_full | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_fullStr | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_full_unstemmed | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_short | Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| title_sort | нестор махно: звивисті стежки політичного авантюриста (продовження) |
| topic | Документальні розповіді |
| topic_facet | Документальні розповіді |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210466 |
| work_keys_str_mv | AT volkovinsʹkiivm nestormahnozvivistístežkipolítičnogoavantûristaprodovžennâ AT volkovinsʹkiivm nestormahnoizvilistyetropypolitičeskogoavantûristaprodolženie |