Д. М. Бантиш-Каменський
У даній статті по-новому оцінюється місце видатного історика Д. М. Бантиша- Каменського у вітчизняній історіографії, історико-культурне значення його наукової спадщини. В данной статье по-новому оценивается место выдающегося историка Д. Н. Бантыша-Каменского в отечественной историографии, историко-к...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1990 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210469 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Д. М. Бантиш-Каменський / В.В. Кравченко // Український історичний журнал. — 1990. — № 4. — С. 88–94. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860084616340176896 |
|---|---|
| author | Кравченко, В.В. |
| author_facet | Кравченко, В.В. |
| citation_txt | Д. М. Бантиш-Каменський / В.В. Кравченко // Український історичний журнал. — 1990. — № 4. — С. 88–94. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У даній статті по-новому оцінюється місце видатного історика Д. М. Бантиша- Каменського у вітчизняній історіографії, історико-культурне значення його наукової спадщини.
В данной статье по-новому оценивается место выдающегося историка Д. Н. Бантыша-Каменского в отечественной историографии, историко-культурное значение его научного наследия.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОРТРЕТИ ІСТОРИКІВ МИНУЛОГО
В. В. Кравченко (Харків)
Д. М. Бантиш-Каменський
У даній статті по-новому оцінюється місце видатного історика Д. М. Бантиша-
Каменського у вітчизняній історіографії, історико-культурне значення його наукової
спадщини.
У часи духовного оновлення, яке переживає радянське суспільство,
зростає інтерес широкої громадськості до історії нашої країни і в цьо
му зв’язку — до праць видатних істориків минулого. Про це свідчить,
зокрема, вже розпочате перевидання творів М. М. Карамзіна, С. М. Со
ловйова, В. О. Ключевського, М. І. Костомарова, Д. І. Багалія,
М. С. Грушевського, Д. І. Яворницького. Радянські дослідники праг
нуть по-новому оцінити місце названих та інших видатних учених у
вітчизняній історіографії, історико-культурне значення їхньої наукової
спадщини. Особливо відчутним є брак грунтовних досліджень, присвя
чених вітчизняній дворянській та буржуазній історіографії, на що вже
вказувалося в новітній науковій літературі'. Тому цілком правомірним
здається нам привертання уваги до творчості Дмитра Миколайовича
Бантиша-Каменського — відомого археографа і письменника, автора
першої узагальнюючої праці з історії України, восьмитомного «Словаря
достопамятньїх людей Русской земли» та інших творів, кількість яких
сягає 20 назв.
За життя історика його творчість — і наукова, і літературна — ви
кликали досить значний інтерес, про що свідчать численні рецензії,
які супроводжували публікацію кожної його великої праці, в тому чис
лі й прижиттєві видання «Истории Малой России» 1822 р.1 2, 1830 р.3
та 1842 р.4 5 Аналіз цих рецензій показує, що «История Малой России»
не зовсім відповідала духовним потребам тогочасного суспільства. Як
правило, Дмитра Миколайовича критикували за сухий ілюстративний
стиль викладу матеріалу, надто скупе висвітлення історії козаччини,
застарілість багатьох наукових положень. Автори рецензій користали-
ся публікаціями чергових видань «Истории Малой России» для про
паганди власних поглядів на вітчизняну історію. При цьому, якщо,
наприклад, М. П. Полєвой обстоював самобутність історичного процесу
українського народу і критикував Д. М. Бантиша-Каменського як про
довжувача традицій М. М. Карамзінаs, то консервативно настроєні
історики, зокрема С. Руссов, брали під захист його теоретичні наста
нови 6.
1 Шикло А. Е. История русской исторической мисли последней третя XVIII—
второй трети XIX века в современной советской историографии: Некоторьіе дискус-
сионньїе проблеми // История СССР.— 1987.— № 4.— С. 153—175.
2 Сьін Отечества.— 1823.— № 3.— Отд. 3.— С. 130—138; Северннй архив.—
1823,—№ 5,—С. 378—422.
3 Вестник Европи.— 1830.— Май—Июнь.— Отд. «Смесь».— С. 296—306; Москов-
ский телеграф.— 1830.— № 12.— С. 478—481.
4 Маяк.— 1842.— Кн. 9.— Отд. Крит.— С. 21—47; Библиотека для чтения.—
1842.— Т. 51.— Ч. 2.— Апрель.— Отд. лит. летоп.— С. 70—77; Отечественнме записки.
— 1842.—№ 6.— Є. 41—42.
5 Московский телеграф.—1830.—№ 17.— С. 74—97; № 18.— С. 224—257.
6 Руссов Ст. Замечания на бранчивую статью в 17 и 18 номерах «Московского
телеграфа» на 1830 год, помещенную по случаю надання г. Бантьнп-Каменским мало-
российской истории.— СПб., 1831.— 19 с.
88 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №4
Портрети істориків минулого
Після смерті Д. М. Бантиша-Каменського інтерес до його творчо
сті не зменшувався. З кінця 50-х років XIX ст. розпочалася публікація
зібраних ним історичних джерел 7, листів до нього, в тому числі
М. М. Карамзіна й О. С. Пушкіна 8, уривків з рукописної спадщини
ученого 9. Проте спеціального дослідження, присвяченого життю і твор
чості Д. М. Бантиша-Каменського, в дожовтневий період створено не
було. Виняток становлять лише змістовні біографічні статті про нього
в пресі, енциклопедичних і довідкових виданнях, які почали з’явля
тися ще наприкінці 40-х — на початку 50-х років XIX ст.10 11 Що ж сто
сується науково-дослідницької діяльності, за невеликим винятком, оцін
ки її давалися ученими дожовтневого часу принагідно, в працях загаль
ного характеру. Так, М. О. Максимович і М. І. Семевський високо
оцінювали фактичний матеріал і наукову цінність праць Д. М. Банти
ша-Каменського ”, а Д. І. Баталій вважав його «Историю Малой Рос-
сии» застарілою і написаною некритично 12. Більшість же буржуазних
істориків другої половини XIX — початку XX ст. були стриманішими в
своїх оцінках і, не торкаючись методологічних якостей його праць, по
зитивно оцінювали їх джерельну основу і документальний матеріал,
вказуючи водночас на недоліки конкретно-наукового чи методичного
характеру 13.
7 Источники малороссийской истории, собраннне Д. Н. Бантншем-Каменским и
изданньїе О. Бодянским // Чтение в о-ве ист. и древн. российских,— 1858.— Кн. 1.—
Отд. II — С. 1—340.
8 Русская старина.—1871.— Апр.— С. 525—528; 1904.— Сент.— С. 643—667.
9 Б а н тн ш-К а м е н с к и й Д. Н. Шемякин суд в XIX столетии: Записки //
Русская старина.— 1873.— Июнь.— С. 735—784.
10 Б. Ф. Дмитрий Николаевич Бантмш-Каменский // Северная пчела.— 1850.—
11, 14, 17 авг.; Справочньїй знциклопедический словарь.— СПб., 1849.— Т. 2.— С.
108—111; Знциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона.— СПб., 1891.
— Т. 5.— С. 12—13; Венгеров С. А. Критико-биографический словарь русских пи-
сателей и учених.— СПб., 1891.— Т. 2.— Вьш. 22—ЗО.— С. 91—94; Русский биографи-
ческий словарь—СПб., 1900.— Т. 2.— С. 460—468 та ін.
11 М а р к о в П. Г. Общественно-политические и исторические взглядьі М. А. Мак
симовича.— Киев, 1986.— С. 140, 148; Семевский М. И. Дмитрий Николаевич
Бантьіш-Каменский (1788—1850-^1888) // Русская старина.— 1888. —Ноябрь. —С.
515—526.
12 Б ага лей Д. И. Русская историография.— Харьков, 1911.— С. 414.
13 К. а р п о в Г. Ф. Критический обзор разработки главних русских источников,
до истории Малороссии относящихся.— М., 1870.— С. 10—28; Василенко Н. П. К
истории малорусской историографии и малорусского общественного строя // Киевская
старина.— 1894.— Кн. 1.— С. 259—260; Иконников В. Опьіт русской историогра
фии.— Киев, 1908.— Т. 2.— Кн. 2.— С. 1629; Грушевский М. Развитие украин-
ских изучений в XIX в. и раскрьітие в них основньїх вопросов украиноведения //
Украинский народ в его пропілом и настоящем.— СПб., 1914.— Т. 1.— С. 19—20.
14 Большая Советская Знциклопедия (БСЗ).— М., 1926.— Т. 4.— С. 666; Бата
лій Д. І. Нарис історії України на соціально-економічному грунті.— К, 1928.— Т. 1.
— С. 20—21.
13 БСЗ: 2-е изд.— М., 1950.—Т. 4,—С. 212.
16 Очерки истории исторической науки в СССР.— М., 1955.— т. 1.— С. 603—604;
М„ I960.— Т. 2,—С. 129.
17 Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини
XIX ст.).—К., 1959.—С. 138—149.
В радянській історіографії також немає спеціального наукового
дослідження життя і творчості Д. М. Бантиша-Каменського. Публіка
ції 20-х років в основному повторювали ті оцінки творчості історика,
які були висловлені ще у дожовтневий період14. Нічим, по суті, не
відрізнялась від них і стаття в другому виданні «Большой Советской
Знциклопедии», опублікованій 1950 р.15
Підхід до висвітлення історичних поглядів Д. М. Бантиша-Камен
ського в науковій літературі почав змінюватися із середини 50-х — на
початку 60-х років. Так, у перших двох томах «Очерков истории исто-
рической науки в СССР» 16 його названо представником дворянської
націоналістичної української історіографії. Цей погляд обгрунтовував
ся згодом у праці М. І. Марченка 17. Вважаючи Д. М. Бантиша-Камен-
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 4 89
Портрети істориків минулого
ського «виразником автономістичних прагнень української козацької
старшини», він зробив спробу дати розгорнутий аналіз його історичних
поглядів і методологічних прийомів на основі «Истории Малой России».
Вперше у вітчизняній історіографії М. І. Марченко порушив питання
про еволюцію світогляду Д. М. Бантиша-Каменського у зв’язку із су
спільно-політичним життям країни, вказав на прогресивність для сво
го часу деяких положень названого твору і його значення для розвитку
історіографії історії України. Нарис, вміщений у праці М. І. Харчен
ка, і досі лишається, попри всі його недоліки, найбільш змістовною
публікацією з цієї теми.
Наступний період у розвитку радянської історіографії (приблизно
із середини 60-х — до середини 80-х років) чогось нового в розумінні
визначення місця Д. М. Бантиша-Каменського у вітчизняній історіо
графії та особливостей його історичних поглядів не дав. У численних
публікаціях довідково-енциклопедичного характеру *8, у виданнях, при
свячених конкретно-науковим проблемам 18 19, та узагальнюючих історіо
графічних працях 20 підкреслювалися монархічний і, на думку більшо
сті авторів, реакційний характер історичних поглядів Д. М. Бантиша-
Каменського й водночас цінність зібраного ним фактичного, докумен
тального матеріалу. Щоправда, в узагальнюючій «Историографии исто
рии УССР», виданій 1987 р., поряд з оцінками на зразок «методоло
гічно неправильні» позиції, «ігнорував», «не помічав», «викривлював»
та «обходив» ті чи інші аспекти історії України, в цілому позитивно
оцінювався внесок Д. М. Бантиша-Каменського у висвітлення подій
Північної війни та авантюристичної діяльності І. С. Мазепи 21.
18 Українська Радянська Енциклопедія.— К-, 1960.— Т. 1.— С. 442; Українська
Радянська Енциклопедія : 2-е вид.— К., 1977.— Т. 1.— С. 349; Радянська енциклопедія
історії України.— К., 1969.— Т. 1.— С. 107; Советская Историческая Знциклопедия.—
М„ 1962 — Т. 2.— Стлб. 114; БСЗ : 3-є изд,— М., 1970.—Т. 2,—С. 613; Український
Радянський Енциклопедичний Словник.— К-, 1966.— Т. 1.— С. 145; 2-е вид.— К., 1986.
— Т. 1.— С. 133; Шевченківський словник.— К-, 1976.— Т. 1.— С. 56; Славяноведение
в дореволюционной России : Библиогр. словарь,— М., 1979.— С. 59; Українська Лі
тературна Енциклопедія.— К., 1989.— Т. 1.— С. 124; Sounders D. The Ukrainian
Impact on Russian Kulture, 1750—1850.— Edmonton, 1985.— P. 182—188.
19 M a p к о в П. Г. Обіцественно-политические и исторические взглядм М. А. Мак
симовича.— Киев, 1986.— С. 100; Косачевская Е. М. Н. А. Маркевич.— Л., 1987.
— С. 111.
20 Коваленко Л. А. Історіографія історії Української РСР від найдавніших
часів до Великої Жовтневої соціалістичної революції.— К., 1983.— С. 51—57.
21 Историография истории Украинской ССР.— Киев, 1987.— С. 73, 92, 114,
124.
22 руССКИй биографический словарь.— Т. 2.— С. 461.
Проведений історіографічний аналіз дає підставу для висновку
про те, що потреба дальшого дослідження життєвого і творчого шляху
Д. М. Бантиша-Каменського є цілком назрілою і актуальною. В даній
статті автор зробив спробу підійти до висвітлення його суспільно-полі
тичних й історичних поглядів стосовно України з урахуванням усього
його творчого доробку, архівних документів та їх публікацій, а також
рецензій на праці історика.
Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський народився 5 (16) ли
стопада 1788 р. у Москві в сім’ї відомого російського історика і архео
графа, управляючого архівом Колегії закордонних справ М. М. Банти
ша-Каменського. По батьківській лінії він належав до знатного роду
молдавських дворян, що у XVIII ст. переселилися до Росії. Дід май
бутнього історика М. К. Бантині доводився двоюрідним племінником
князю Д. К Кантемиру22, бабуся була дочкою молдавського дворянина
С. К- Зертиса-Каменського, який займав посаду перекладача при кан
целярії гетьмана І. Мазепи і залишився вірним Петрові І. Старший
син С. К. Зертиса-Каменського був архієпископом Московським.
Суспільно-політичні й історичні погляди Дмитра Миколайовича
формувалися під безпосереднім впливом батька і його найближчого
оточення — освічених вельмож та чиновників високого рангу, що на
90 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, №4
Портрети істориків минулого
прикінці XVIII — на початку XIX от. збиралися в науково-історичному
гуртку графа О. І. Мусіна-Пушкіна23. Характерними рисами світог
ляду членів гуртка були підкреслений патріотизм, монархізм, чітке
усвідомлення прав і обов’язків свого стану, релігійність. Д. М. Бан-
тиш-Каменський успадкував від батька насамперед нахил до архео
графії та архівних занять, чіткі уявлення про завдання і характер істо
ричної науки. Не маючи своїх маєтків і кріпаків, батько й син Банти-
ші-Каменські могли розраховувати в житті лише на службову кар’єру.
23 Докладніше див.: Козлов В. П. Кружок А. И. Мусина-Пушкина и «Слово
о полку Игореве».— М., 1988.— С. 9—37.
24 Лотман Ю. М. Сотворение Карамзина.— М., 1987.— С. 15.
25-26 руССКИй биографический словарь.— Т. 2.— С. 461.
27 Інститут російської літератури AH СРСР, ф. 339, on. 1, арк. 117—118 (далі
— ІРЛІ АН СРСР).
Дмитро Миколайович здобув прекрасну освіту. Він досконало во
лодів французькою, німецькою, англійською та італійською мовами,
знав латинь, отже, мав усі підстави зайняти посаду перекладача в та
кій престижній для свого часу установі, як Московський архів Коле
гії закордонних справ, що ним керував його батько. Досить рано проя
вилися літературні уподобання Д. М. Бантиша-Каменського: в 1804 р.
він видав свій перший твір на патріотичну тему — «Россиянин при гро
бе патриарха Гермогена», за який дістав від Олександра І золоту та
бакерку, і переклав з французької популярний у той час роман пись
менниці М. Коттен «Матильда, или записки, взятьіе из истории кресто-
вих походов».
Як влучно зауважив радянський учений Ю. Лотман, література
в Росії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. була «одягнена в гвар
дійські мундири та дипломатичні фраки» 24 * *. Д. М. Бантиш-Каменський
спробував себе і на військовій службі в ополченні 25-26, і на дип
ломатичному поприщі (відвозив миро для православних церков у Сер
бію в 1808 р.). Свої враження від цієї подорожі він описав у формі
листів до друга, видавши їх 1810 р. під назвою «Путешествие в Молда-
вию, Валахию и Сербию». За успішне виконання цього доручення 20-
річний молодик одержав чин надвірного радника.
У 1814 р. Д. М. Бантиш-Каменський, здавалося, остаточно обрав
дипломатичну кар’єру. Після смерті батька він перейшов з архіву до
Колегії закордонних справ і одразу ж дістав важливе дипломатичне
доручення — відправився в Париж з грамотами про ратифікацію мир
ної угоди, після чого перебував при канцелярії міністра закордонних
справ Росії К. В. Нессельроде у Відні, де в той час переможці-монархи
з дипломатами перекроювали карту Європи. За свою короткочасну
службу у Відні Д. М. Бантиш-Каменський був відзначений багатьма
нагородами: Мальтійським хрестом, орденом Св. Володимира IV сту
пеня, прусським орденом Червоного орла III класу, а також дістав чин
колезького радника. Це був вищий злет його дипломатичної служби.
Початок другого десятиріччя XIX ст. був періодом остаточного
формування наукових і літературних уподобань Д. М. Бантиша-Камен
ського. Він видав ряд історичних біографій: свого діда — архієпископа
Московського Амвросія, друга—О. І. Мусіна-Пушкіна, який загинув
на війні 1812 р., батька, померлого в 1814 р., а також склав «Деяния
знаменитих полководцем и министров, служивших в царствование го
сударя императора Петра Великого» (1812 р.) та «Собрание списков
кавалеров 4-х императорских российских орденов» (1814 р.). З остан
ньою працею Д. М. Бантиш-Каменський пов’язував свої життєві пла
ни, сподіваючись дістати посаду в Герольдії27. Таким чином, його ці
кавили життя й діяльність історичних осіб недалекого минулого або,
як тоді казали, нового періоду історії Росії.
Раптова зміна в житті і творчості Д. М. Бантиша-Каменського
настала 1816 р., коли він, діставши призначення в російську дипло
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 4 91
Портрети істориків минулого
матичну місію у Неаполі, несподівано відмовився від поїздки і прий
няв пропозицію новопризначеного військового губернатора Малоросії
князя М. Г. Рєпніна перейти на службу в його канцелярію у Полтаві.
На Україну Д. М. Бантиш-Каменський переїхав, очевидно, наприкінці
1816 р. чи на початку 1817 р., а не в 1818 р., як вважала більшість ра
дянських дослідників, і одразу зайняв посаду чиновника для особливих
доручень2S. Правителем канцелярії М. Г. Рєпніна він став лише в
28 В е н г е р о в С. А. Указ. соч.— С. 92; Русский биографический словарь.—
Т. 2—С. 463.
29 Павловский И. Ф. К истории Малороссии во время генерал-губернаторст
ва кн. Н. Г. Репнина (очерки, материальї, переписка по архивньш данньїм) // Труда
Полтав. учен. архив. комиссии.— 1905.— Вьш. 1.— С. 51; Б а н т ьі ш-К а м е н с к и й
Д. Н. История Малой России.—М., 1822.— Ч. 1.— С. V.
30 Из бумаг Д. Н. Бантьіш-Каменского (Письма к нему разних лиц) // Русская
старина.— 1904.— Сент. —С. 646—647.
31 Там же; ІРЛ1 AH СРСР, ф. 339, on. 1, арк. 37.
32 ІРЛІ АН СРСР, ф. 339, on. 1, арк. 193—194.
33 Трудьі и летописи Общества истории и древностей российских.— М., 1827.—
Ч. III.— Кн. 2.— С. 16.
1821 р. Є всі підстави вважати, що М. Г. Рєпнін із самого початку
планував залучити здібного юнака до написання історії України .2829
В Полтаві Д. М. Бантиш-Каменський прожив близько 5 років у
досить своєрідному інтелектуальному оточенні. «Правитель» краю
князь М. Г. Рєпнін був одним з найбагатших і найродовитіших цар
ських вельмож. Освічена людина, не позбавлена ліберальних ідей,
він був справжнім меценатом українського мистецтва і прагнув пе
ретворити свою резиденцію в Яготині на культурний центр всієї Ліво
бережної України. Серед його найближчих друзів — І. П. Котлярев
ський, В. Г. Полетика, Г. Ф. Квітка, В. В. Капніст. З останнім, до речі,
Д. М. Бантиш-Каменський був добре знайомий і листувався30. Ста
нові, культурні й історичні інтереси дворянської інтелігенції україн
ського походження, що зосереджувалася навколо М. Г. Рєпніна, з ха
рактерними для неї генеалогічними пошуками, глухими спогадами про
політичну автономію та старовинні привілеї, підкресленим патріотиз
мом, звичайно ж, справляли певний вплив на Дмитра Миколайовича.
Однак сказати, що він гаряче поділяв ці погляди, було б перебіль
шенням.
Під час своєї служби в Полтаві Д. М. Бантиш-Каменський зажив
репутації сумлінної, порядної і чесної людини, про що свідчать, зо
крема, листи до нього багатого полтавського поміщика І. М. Муравйо-
ва-Апостола (батька трьох декабристів), та й самого М. Г. Рєпніна,
який нікуди не хотів відпускати свого підлеглого 31.
Можна припустити, що намір виїхати з України виник у Д. М. Бан-
тиша-Каменського в зв’язку із закінченням роботи над «Историей Ма-
лой России», 4-томне надзвичайно розкішне видання якої з’явилося
1822 р. Воно відіграло велику роль у його службовій кар’єрі. Серед
численних листів є подяки за надіслані у дарунок примірники «Исто-
рии», що надійшли до автора від членів імператорської родини та ви
сокопоставлених державних діячів і вельмож. Чи не найбільшу вагу
мало офіційне повідомлення від керуючого міністерством внутрішніх
справ графа Кочубея, датоване 8 травня 1822 р., в якому сповіщалося,
що імператор Олександр І, милостиво прийнявши «Историю Малой Рос
сии», звелів нагородити автора згідно з рапортом князя М. Г. Рєпніна
чином дійсного статського радника .32
Видання Д. М. Бантишем-Каменським першої синтетичної праці з
історії України принесло йому також наукове і громадське визнання.
В 1823 р. він був обраний членом Товариства історії та старожитно-
стей російських при Московському університеті33. З того часу він по
чав бувати у відомому всій країні літературному й артистичному са
лоні 3. О. Волконської, де збиралися видатні діячі культури. В осо
бистому архіві історика зберігся лист до нього від 3. О. Волконської,
92 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 4 .
Портрети істориків минулого
в якому вона просила новопризначеного тобольського губернатора, «па
на й друга» Д. М. Бантиша-Каменського надсилати їй зразки мате
ріальної культури та відомості про історію сибірських народів 34.
Посаду тобольського цивільного губернатора Д. М. Бантиш-Ка-
менський обіймав порівняно недовго — з 1825 р. по 1828 р. Однак він
встиг зарекомендувати себе тямущим адміністратором, допитливим
збирачем усіляких «раритетів» (він навіть звелів розкопати могилу
О. Д. Меншикова в Березові і знятий з останків натільний хрест ві
діслав його нащадкові, за що пізніше був звинувачений у святотат
стві) і водночас людиною, далекою від чиновницьких інтриг, зловжи
вань і хабарництва. Та освічений губернатор, незважаючи на «висо-
чайше монарше благовоління», висловлене йому за службу, став жерт
вою відомчої боротьби між двома високопоставленими чиновниками —
М. М. Сперанським та П. В. Капцевичем. У 1823 р. після сенатської
ревізії його було знято з посади і розпочато слідство, яке закінчилося
повним виправданням Дмитра Миколайовича лише в 1834 р. Свої по
невіряння по судах та канцеляріях історик описав у підготовлених до
друку спогадах під красномовною назвою «Шемякин суд в XIX столе-
тии», уривки з яких побачили світ 1873 р.
Адміністративна кар’єра не склалася у Д. М. Бантиша-Каменсько
го. Після виправдання він ще раз спробував себе в ролі віленського
цивільного губернатора (1836—1838 рр.), але дуже швидко чомусь по
дав у відставку. Після цього Дмитро Миколайович займав не вельми
обтяжливі посади в міністерстві внутрішніх справ, а пізніше—уділів 35.
Наскільки період кінця 20-х — початку 30-х років XIX ст- був не
щасливим у кар’єрі й житті Д. М. Бантиша-Каменського (1828 р. по
мерла його перша дружина), настільки ж плідним він був у творчому
відношенні. Протягом короткого часу історик підготував до друку нове,
значно доповнене видання «Истории Малой России», п’ятитомний «Сло-
варь достопамятньїх людей Русской земля» (виданий 1836 р.) та на
писав роман «Княжна Мария Меншикова». Дослідницька робота при
несла йому великий авторитет і визнання. Зокрема, О. С. Пушкін з ве
ликою пошаною ставився до автора «Истории Малой России» і кори
стувався його допомогою під час написання «Истории Пугачевского
бунта». «Жалею,— писав поет в одному з листів до Д. М. Бантиша-
Каменського,— что время не позволяет мне повергнуть мой труд Ва-
шему рассмотрению. Мьісли и замечания такого человека, каков Вьі, по
служили бьі мне руководством и ободрили бьі первьій мой историче-
ский опит» 36.
Патріотично-монархістський напрям творчості Д. М. Бантиша-Ка
менського прихильно сприймався царським двором. Всі великі праці
історика присвячувалися або адресувалися особисто імператору чи
членам його родини. Автор у свою чергу одержував знаки царської
милості чи то у вигляді діамантового персня, чи то позички на видан
ня чергової праці (як це сталося з «Биографиями российских генера-
лиссимусов и фельдмаршдлов», на які Микола І пожертвував 2 тис.
крб.), чи в формі «монаршого благовоління». Однак довга і чесна
служба Д. М. Бантиша-Каменського царизмові не принесла йому ні
яких багатств. Після його смерті в 1850 р. Микола І був змушений
видати 10 тис. крб. на покриття боргів.
Переходячи до характеристики творчості Д. М. Бантиша-Каменсь
кого, ми застерігаємо від суто прагматичного, утилітарного підходу
до його наукового доробку, який наприкінці XIX — па початку XX ст.
привів до надмірно критичних оцінок. Сьогодні основними критеріями
в оцінці роботи вченого мають бути власне історіографічні та історико-
культурні, які пояснювали б не тільки що, а й чому саме так а не інак-
34 ІРЛІ AH СРСР, ф. 339, on. 1, арк. 216—217.
35 Там же, арк. 86.
36 Русская старина,—1871.— Апр. —С. 526—527.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №4 93
Портрети істориків минулого
ше він писав. У цьому контексті «История Малой России» має особли
во велике значення для розуміння суспільно-політичних та історичних
поглядів Д. М. Бантиша-Каменського. Дмитро Миколайович був при
хильником «просвіченого абсолютизму», ідеалом якого вважав гуман
ного, мудрого, великодушного, але сильного монарха, що керується в
своїй діяльності інтересами країни й підданих і поважає закон. Саме
такі якості підкреслював історик, характеризуючи, наприклад, литов
ського князя Гедиміна, царя Олексія Михайловича, Петра І чи Єли
завету Петрівну37 38. Він засдужував як «тиранію» та звірства Свидри-
гайла, Сигізмунда чи Івана Грозного, так і «кроткое», але слабке прав
ління Анни Іванівни зв. На думку Д. М. Бантиша-Каменського, монарх
повинен бути «батьком рідним», а не тираном для підданих, і недво
значно натякав при цьому, що «насилия влекут к свободе»39.
37 Б а н т ьі ш-К а м єн с к и й Д. Н. История Малой России.— СПб., 1903.— С. 17,
328, 434, 450—452.
38 Там же.— С. 44, 76, 450.
39 Банти ш-К аменский Д. Н. История Малой России.— М., 1830.— Т. 1.
— С. 217.
40 Банти ш-К аменский Д. Деяния знаменитих полководцев и министров,
служивших в царствование государя «імператора Петра Великого.— М., 1821.— С. 27.
41 Банти ш-К аменский Д. Н. Шемякин суд в XIX столетии — С. 776.
42 Там же.— С. 773; Банти ш-К аменский Д. Н. История Малой России.—
М„ 1822.—Т. 2 —С. 25, 28.
43 Банти ш-К аменский Д. Н. История Малой России. — М., 1903. — С.
377, 383—384, 449—450.
44 Банти ш-К аменский Д. Н. История Малой России.— М., 1822.— Т. 3.—
С. 110—111.
Ніскільки не посягаючи на якісь правові обмеження монаршої вла
ди, Д. М. Бантиш-Каменський вважав водночас, що вірнопідданість
має триматися не на почутті холопського страху, а на принципах дво
рянського кодексу честі, що передбачає поряд з обов’язками право на
власну думку, критику уряду, навіть самостійні дії, якщо в основі їх
лежить благо держави. Не випадково історик підкреслював саме ці ри
си в біографії князя Я- Ф. Долгорукого, відомого своєю непокорою
Петру І, вважаючи взірцем «громадянської доблесті» 40.
Таким чином, Д. М. Бантиш-Каменський, будучи прихильником мо
нархії, водночас не цурався ідей правової держави. «Россия! Любез-
ное отечество моє!,— писав він у памфлеті «Шемякин суд в XIX сто-
летии».— Доколе законні, долженствующие служить ограждением невин-
ности, карою виновннх, будут колебленм неправдою в самих недрах
своих? Доколе блюстители правосудця, управляемьіе страстями, при-
хотью, будут преследовать беззащитньїх, не страшась последствий?» 41.
Історик підкреслював необхідність рівності всіх громадян перед зако
ном, виступав проти місництва і навіть намагався стати вище станових
стереотипів 42. З цих позицій Д. М. Бантиш-Каменський піддав гострій
критиці тих вельмож, які порушували свої обов’язки, чи то посягаючи
на верховну владу (як, приміром, В. В. Голіцин, О. Д. Меншиков),
чи то допускаючи різні зловживання (Бірон, Шафіров, Головкін) 43.
В цілому ж його міркування в цьому питанні багато в чому збі
галися з основними положеннями знаменитого «Наказу» Катерини II,
який історик із співчуттям цитує у своїй «Истории Малой России»44.
Такі погляди були притаманні освіченому, ліберальному дворянству
кінця XVIII—початку XIX ст., яке зазнало благотворного впливу про
світительських ідей.
(Далі буде)
Одержано 13.03.89
В данной статье по-новому оценивается место вьідающегося историка Д. Н. Бантьі-
ша-Каменского в отеиественной историографии, историко-культурное значение его
научного наследия.
94 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, А* 4
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210469 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:59Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кравченко, В.В. 2025-12-09T22:02:02Z 1990 Д. М. Бантиш-Каменський / В.В. Кравченко // Український історичний журнал. — 1990. — № 4. — С. 88–94. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210469 У даній статті по-новому оцінюється місце видатного історика Д. М. Бантиша- Каменського у вітчизняній історіографії, історико-культурне значення його наукової спадщини. В данной статье по-новому оценивается место выдающегося историка Д. Н. Бантыша-Каменского в отечественной историографии, историко-культурное значение его научного наследия. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Портрети істориків минулого Д. М. Бантиш-Каменський Д. Н. Бантыш-Каменский Article published earlier |
| spellingShingle | Д. М. Бантиш-Каменський Кравченко, В.В. Портрети істориків минулого |
| title | Д. М. Бантиш-Каменський |
| title_alt | Д. Н. Бантыш-Каменский |
| title_full | Д. М. Бантиш-Каменський |
| title_fullStr | Д. М. Бантиш-Каменський |
| title_full_unstemmed | Д. М. Бантиш-Каменський |
| title_short | Д. М. Бантиш-Каменський |
| title_sort | д. м. бантиш-каменський |
| topic | Портрети істориків минулого |
| topic_facet | Портрети істориків минулого |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210469 |
| work_keys_str_mv | AT kravčenkovv dmbantiškamensʹkii AT kravčenkovv dnbantyškamenskii |