Формування і зміст топоніму «Сіверська земля»
Розглядається коло питань, що стосуються історико-географічного поняття «Сіверська земля» — з’ясовуються його просторові та хронологічні характеристики, генетичні зв'язки та передумови формування топоніму. Рассматривается круг вопросов, касающихся историко-географического понятия «Северская з...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1990 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210530 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» / О.В. Русіна // Український історичний журнал. — 1990. — № 6. — С. 80–87. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860250466327199744 |
|---|---|
| author | Русіна, О.В. |
| author_facet | Русіна, О.В. |
| citation_txt | Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» / О.В. Русіна // Український історичний журнал. — 1990. — № 6. — С. 80–87. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Розглядається коло питань, що стосуються історико-географічного поняття «Сіверська земля» — з’ясовуються його просторові та хронологічні характеристики, генетичні зв'язки та передумови формування топоніму.
Рассматривается круг вопросов, касающихся историко-географического понятия «Северская земля» — выясняются его пространственные и хронологические характеристики, генетические связи и предпосылки формирования топонима.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:04:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
Трибуна молодого автора
зонних робіт у садах і виноградниках34. У 1934 р. середня урожайність
у садах становила 50 цнт фруктів з гектара проти 11,5 — у 1932 р.
1 Тихомиров М. Н. Россия в XVI столетии.— М., 1962.— С. 407; С а х а-
ров А. М. Образование и развитие Российского государства в XIV—XVII вв.— М.,
1969.— С. 65; Советская историческая знциклопедия.— М., 1969.— Т. 12.— С. 678; Ра
дянська енциклопедія історії України.— К., 1972.— Т. 4.— С. 487; Хабургаев Г. А.
Зтнонимия «Повести временньїх лет» в связи с задачами реконструкции восточносла-
вянского глоттогенеза.— М„ 1979.— С. 185; Сказання и повести о Куликовской бит-
ве,— Я., 1982.—С. 401.
2 Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі.— К.,
1985.— С. 154.
3 Див., напр..: Андріяшев О. Нарис історії колонізації Сіверської землі до
початку XVI в. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН.— К., 1928.— Кн. 20.
— С. 95—128; Б ага лей Д. И. История Северской земля до половинь! XIV ст.— К..
1882.— 310 с.; Зайцев А. К. Черниговское княжество // Древнерусские княжества
Результати розвитку сільського господарства в такому специфічно
му регіоні, як Кримська АРСР, у 1933—1934 рр. свідчать, що врахуван
ня місцевих особливостей, конкретні заходи, їхнє вдумливе виконання
дозволили подолати труднощі й недоліки в організаційно-політичній та
господарській сферах.
Одержано 16.10.87.
Крьім — специфический регион нашей страньї. Некоторьіе особенности здесь имеет
и сельское хозяйство. О переходе на коллективньїе начала в нем, которьій сопро-
вождался преодолением отрицательньїх моментов, сложностей и просчетов в орга-
низационно-политической и хозяйственной сферах, и сообщается в данной заметке.
34 Парт. арх. Крим, обкому Компартії України, ф. 1, on. 1, спр. 1389, арк. 10,
12, 14, 28, 29, 39, 53.
О. В. Русіна (Київ)
Формування і зміст топоніму «Сіверська земля»
Розглядається коло питань, що стосуються історико-географічного поняття «Сівер
ська земля» — з’ясовуються його просторові та хронологічні характеристики, гене
тичні зв'язки та передумови формування топоніму.
Сіверська земля була однією з тих феодальних «земель», з яких скла
далася українська етнографічна територія за доби середньовіччя. На
сьогодні через відсутність спеціальних досліджень, де б узагальнювали
ся та систематизувалися джерельні згадки про Сіверську землю, в лі
тературі немає єдиної думки щодо її розташування. В різних за харак
тером наукових працях вона локалізується в межиріччі Сожа і Десни; в
Деснянсько-Сейминському межиріччі; в басейні Десни та у верхів'ях
Оки; в районі Путивля та Брянська і т. ін. 1 Показовим є і той факт, що
у сучасних довідкових виданнях положення цього регіону інколи визна
чається за енциклопедичним словником Брокгауза та Ефрона, тобто за
межами губерній Російської імперії початку XX ст. 2, що, безумовно,
свідчить про недостатню вивченість цієї проблеми.
Немає єдиної думки і в питанні про хронологічні межі існування
Сіверської землі, які то невиправдано розширюються (включаючи не
лише давньоруські часи, а й період, що передував утворенню держав
ності у східних сдов’ян), то через обмеженість кола джерел, що їх ви
користовують дослідники, надмірно звужуються — від одного століття
до кількох десятиліть 3.
80 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 6
Трибуна молодого автора
За нашими спостереженнями, перша документальна згадка про Сі-
верську землю відноситься до кінця XIV ст. Вона міститься в грамоті
князя Федора Любартовича, де він присягає на вірність королю Вла-
диславу-Ягайлу та королеві Ядвізі, які дали йому «землю до своей
воли на имя Северскую co все(ми) городми, co всеми ужитки»
(1393 р.)4.
X—XIII вв.— М., 1975.—С. 63—64; Kuczynski S.-M. Ziemie czernihowsko-siewier-
skie pod rz^dami Litwy.— Warszawa, 1936.— S. 36.
4 Розов В. Українські грамоти.— К., 1928.— Т. 1.— С. 51.
5 Літопис Самовидця.— К., 1971.— С. 57, 65, 89, 95, 123, 124, 151, 162; Действия
презельной її от начала поляков крвавшой небнвалой брали Богдана Хмельницкого...
трудом Гр. Грабянки собранная... Року 1710.— К.., 1854.— С. 185; Величко С. Ле-
топись собнтий в Юго-Западной России в XVII веке,—К., 1851.— Т. 2.— С. 106; Лі
тописи белорусско-литовские /І ПСРЛ.— М., 1980.— Т. 35.— С. 252.
6 Величко С. Указ. соч.— К., 1855.— Т. 3.— С. 556; Филарет. Историко-
статистическое описание Черниговской епархии.— Чернигов, 1874.— Кн. 6.— С. 201.
7 Див., напр.: Восстание И. Болотникова : Документи и материальї.— М., 1959.—
<3. 119, 126, 134, 175, 185—187, 197 та ін.; Акти исторические, собранние и изданнне
Археографической комиссией.— СПб., 1841.— Т. 2.— С. 201, 350 (далі — АИ); Допол-
нения к актам историческим.— СПб., 1846.— Т. 1.— С. 257, 260, 294; Акти, относящие-
ся к истории Южной и Западной России, собранньїе и изданнне Археографической
комиссией.— СПб., 1875.— Т. 8.— С. 11, 400; Духовите и договорньїе грамоти великих
и удельннх князей XIV—XVI вв.—М.; Л., 1950 —С. 437, 482; Величко С. Указ,
соч. —К, 1864.— Т. 4 : Приложения.— С. 97; Памятники, относящиеся к Смутному
времени // Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комис
сией.— СПб., 1872.— Т. 1.— С. 121, 203, 220, 508 та ін. (далі—РИБ); Акти Москов-
ского государства, изданнне Академией наук.— СПб., 1890.—Т. 1.— С. 33, 57, 344,
369, 419, 463 та ін.; Новий летописец // ПСРЛ.—М., 1965—7. 14.—С. 59, 62, 71, 77.
Рідше у джерелах зустрічається «Сивер(а)», «Сівер (а)»: Восстание И. Болотникова.—
•С. 219; АИ.—- СПб., 1842.— Т. 4.— С. 503; История о Казанском царстве (Казанский
летописец) // ПСРЛ.— СПб., 1903.— 7. 19.— Стб. 44; Летописи белорусско-литовские.—
С. 166; Літопис Самовидця (див. прим. 5). Що ж стосується терміна «Чернігово-
Сіверська земля», що активно використовується сучасними дослідниками, то він є
терміном кабінетного походження (як, наприклад, «Полоцько-Мінська земля») і від
сутній в оригінальній історико-географічній номенклатурі.
Що ж до верхньої хронологічної межі побутування цього терміна,
то нею, очевидно, слід визнати першу половину XVIII ст. У той час він
спорадично використовувався українськими та білоруськими історіогра
фами (в контексті подій XVII ст.)5 й, крім того, зберігався у світській та
церковній титулатурі 6.
Характерним є різноманіття форм цього топоніму, які зафіксовані
у писемних джерелах XIV—XVIII ст.: «Север», «Севера», «Северщина»,
«Севершизна», «Северская земля», «Северская страна (сторона)», «Се-
верская украина» 7. Вихідним, початковим серед цих топонімічних утво
рень, безперечно, є «Север». Видається за очевидне, що цей топонім
генетично пов'язаний з більш раннім літописним етнонімом «север»
(назвою східнослов'янської діалектно-етнографічної групи Дніпровсько
го Лівобережжя) і є результатом його трансформації в нове ономас-
тичне утворення. Відомо, що взаємозв'язок, діалектика термінів являє
собою лише відображення діалектики дійсного світу; отже, формування
у XIV ст. історико-географічної реалії «Север» є наслідком соціальних
та етнокультурних процесів, які мали місце на території розселення
«севера» у попередній період. Серед них слід насамперед відзначити
децентралізацію суспільно-політичного життя у Середньому Подні
пров'ї після Батиєвої навали внаслідок занепаду Києва, Чернігова, Пе
реяслава, бурхливий розвиток відцентрових тенденцій у регіоні, що,
зрештою, не могло не сприяти консервації специфічних культурно-мов
них рис «севера» як етнографічної групи, що не втратила своєї самобут
ності за давньоруських часів. Щоправда, стан синхронних писемних
джерел, а також відсутність відповідного археологічного та іконогра
фічного матеріалу не дають можливості з певністю говорити про харак
тер етнографічної своєрідності населення Лівобережжя у XIV ст.
Однак безперечно, що на цій території у пізніші часи проживали «сев-
6. fSSX 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №6 81
Трибуна молодого автора
рюки» («севруки») — особлива група української народності, що успад
кувала культурні традиції літописного «севера» 8.
8 Багновская Н. М. Севрюки : Население Северской земли в XIV—XVI вв.//
Вестник Москов. ун-та.—Сер. 8 : История.— 1980.— № 1.— С. 63—64, 67—69; Баг
новская Н. М. Зтническая история Северской земли : Автореф. дисс.... канд. ист.
наук.—М., 1979.—24 с.; В л а д и м и р с к и й-Б у д а н о в М. Ф. Население Юго-Запад-
ной России от второй половинні XV в. до Люблинской унии (1569 г.) // Лрхив Юго-
Западной России, издаваемьій комиссией для разбора древних актов.— К., 1890.—
Ч. 7.— Т. 2.— С. 46, 134, 175 (далі — Архив ЮЗР); Виноградський Ю. До істо
рії колонізації середньої Чернігівщини : Залюднення, колонізаційні рухи та культурні
впливи за часів найдавніших // Історико-географічний збірник.— К., 1931.— Т. 4.—
С. 139, 143.
* Зазначимо, що, хоч уперше цей термін згадується у документах наприкінці
XIV ст., він міг увійти до обігу дещо раніше — принаймні, стан джерел (обмеженість
актового та наративного матеріалу XIV ст.), не виключає таку можливість.
9 Багновская Н. М. Севрюки...— С. 62, 69.
10 Archiwum ksiqz^t Lubartowiczow Sanguszkow w Siawucie.— Lwow, 1887.—
T. 1.-8. 13.
11 Акти, относящиеся к истории Западной России, собранньїе и изданнне Архео-
графической комиссией.— СПб., 1846.— Т. 1.— С. 49 (далі —Акти ЗР).
12 Архив ЮЗР — К., 1859.—Ч. 1.— Т. 1,— С. 1.
13 Клепатский П. Г. Очерки по истории Киевской земли.— Одесо а, 1912.—
Т. 1.— С. 58; Левицкий О. Документальная небьілица // Киевская старина.—
1896 —Кн. 1—3,—Отд. 1,— С. 242—243 (далі —КС).
** Про тривале збереження традиційних назв ряду «земель» див.: Бор як Г. В.
Административно-территориальное устройство украинских земель в конце XV — середи
но XVI в. : Анализ документальних источников: Дисс.... канд. ист. наук.— К... 1987.—
С. 79—80.
Таким чином, топонім «Север» з'являється у XIV ст. * як назва
етнографічної області. В цьому, власне, немає нічого незвичного: досить
поширеним явищем є закріплення за територією постійного та трива
лого проживання певної етнічної групи її назви, що нерідко переживає
і самий етнос. І в даному випадку очевидна певна асинхронність побу
тування відетнонімічного топоніму та етнографічної спільності, що
спричинила його виникнення: відомо, що у XVII ст. внаслідок інтенсив
них міграційних рухів сіврюки зникли як етнографічна група9; згадки
ж про Сіверську землю, як вже відзначалося, зникають з джерел пізні
ше — десь із середини XVIII ст.
Визначення Сівера як культурно-етнографічної області підтверд
жується його просторовими характеристиками. Розв'язати питання про
локалізацію цього регіону у XIV—XV ст., за доби литовської зверхності,
досить важко, що пов'язане з низькою інформативністю синхронного
писемного матеріалу. Так, цитована вище присяжна грамота князя Фе
дора Любартовича, який одержав у 1393 р. Сіверську землю «со
все(ми) городми», не містить в собі їх переліку — як, до речі, і більш
докладна латиномовна грамота аналогічного змісту, де об'єктом надан
ня виступають сіверські «замки, фортеці, міста, села» ("terra Severiensis
cum omnidus castris, fortaliciis, opidis villis”) 10 11. Досить лаконічна і жа
лувана грамота Свидригайла «верному слуге пану Богушу Оверкичу
Тимоху», родом «з земли Сиверское, от Новагородка» (1438 р.) п.
Щоправда, в розпорядженні дослідників є занесена у 1670 р. до Луць
ких земських книг стверджувальна грамота патріарха Максима на став
ропігію київському Печерському монастирю, датована 1481 р., де вка
заний монастир згаданий разом з його «пределами» — і в тому числі з
«трема монастьірьі Северское земли, Черниговский, Бранский и Новго-
родка Сиверского» І2 13; однак знайомство із змістом цього документа
свідчить, що він є пізнішим фальсифактом ,3.
Отже, на підставі коротких згадок про Сіверську землю у джерелах
XIV—XV ст. неможливо реконструювати її територіальні межі, встано
вити обсяг даного географічного поняття.
З іншого боку, сталість подібних топонімічних утворень ** і, зокрема,
активне побутування цього терміна і після включення Сівера у 1503 р.
до складу Російської держави (що, як відомо, «розпадалась на окремі
«землі», частково навіть князівства, які зберігали живі сліди колишньої
82 ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, № 6-
Трибуна молодого автора
автономії» и) дає можливість вдатися до методу екстраполяції, тобто
використати при вирішенні завдання актовий та наративний матеріал
XVI—XVII ст., що є досить великим за обсягом, на відміну від джерель
ного масиву двох попередніх століть.
Згідно із свідченнями джерел часів перебування Сіверської землі
у складі Московської держави (1503—1618 рр.), положення цього регіо
ну окреслюється пунктами: Брянськ, Гомель, Дроков, Курськ, Мглін,
Моровськ, Новгород-Сіверський, Почап, Путивль, Радогош, Рильськ,
Стародуб, Трубчевськ, Чернігів |5; їх існування у XIV—XV ст. підтверд
жується документально |6.
Зрозуміло, що повнота наведеного переліку сіверських міст пере
буває у безпосередньому зв'язку із питанням про те, чи вся Сіверська
земля опинилась у XVI ст. у складі Росії, тобто чи не існували поза її
політичними межами населені пункти, що сучасниками вважалися «сі-
верськими» (крім Гомеля, що у 1537 р. відійшов до Литви). Однак ос
кільки такі свідчення відсутні, і водночас відома літописна звістка про
те, що у 1500 р. «князь московскии забрал вси замки Сиверские и всю
Сивер» (вар.: «все городьі Северские и всее Северу») І7, з якою узгод
жується категорична вимога Сигізмунда І Старого повернути «всее Се-
верьі», передана через послів Василю III у 1517 р. 18, можна зробити
висновок, що наведеним переліком розташування Сіверської землі виз
начається досить точно * * (звичайно, тією мірою, якою взагалі право
мірна постановка питання про точні межі культурно-етнографічної
області).
14 Л е н і н В. І. Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демокра
тів? (Відповідь на статті «Русского богатства» проти марксистів) Ц Повне зібр. тво
рів.— Т. І.— С. 143.
15 Духовньїе и договорнне грамоти...— С. 437; Восстапие И. Болотникова.—
С. 118—119, 246; Памятники, относящиеся к Смутному времени,— С. 84—85, 543—544;
Патриаршая или Ннконовская летопись // ГІСРЛ.— М„ 1965.— Т. 13.— С. 142, 367;
Новий летопнсец.— С. 59, 62, 73, 76, -77, 136; Летопнси бслорусско-литовские.— С. 166,
234, 236; Stryjkowski М. Kronika Polska, Litewska. Zmodzka і wszystkiej Rusi.—
Warszawa, 1846.— Cz. I.— S. 366; Cz. 2.— S. 398, 431.
16 Актьі ЗР.— СПб., 1848.— T. 2.— С. 4—5; Литовская метрика.— Отд. 1.—
Ч. 1,—Т. 1 // РИБ,—СПб., 1910,—Т. 27. — Стб. 45, 46, 49, 463—464, 782—783; Доку
менти Московского архива министерства юстиции.— М., 1897.— Т. С. 63—67; Па
мятники дипломатических сношений Московского государства с Польско-Литовским
государством.— Т. 1. // Сборник Русского исторического обіцества.— СПб., 1892.—
Г. 35.— С. 399 (далі — Сб. РИО); Danilo wicz I. Skarbiec diplomatow.— Wilno,
I860.—I. 1,—S. 330—331.
17 Летопнси белорусско-литовские.— C. 166, 234.
18 Сб. РИО,— T. 35.— С. 509.
* За сучасним адміністративно-територіальним поділом СРСР окреслена терито
рія входить до складу Чернігівської та Сумської областей УРСР, Гомельської —
БРСР, Брянської та Курської — РРФСР.
19 Седов В. В. Восточние славяне в VI—ХНІ вв.— М., 1982.— С. 133.
20 Беляева С. А. Южнорусские земли во второй половино XIII—XIV в.: По
материалам археологических исследований,—К.. 1982,—С. 113—114; Довженок
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, N° 6 6* 83
Слід відзначити, що окреслена територія охоплює лише частину
сіверського етнографічного ареалу, відомого за археологічними па
м'ятками давньоруської епохи (крім Подесення й Посем'я, до нього на
лежали також басейни Ворскли та Псла і верхів'я Сули І9). Таким чином,
назва «Север» закріпилася лише за тими сіверськими територіями, які у
другій половині XI — першій половині XIII ст. входили до складу Черні
гівського князівства, і не поширилась на землі «севера» в Переяслав
щині.
Очевидно, неправомірно пов’язувати це явище із спустошенням та
обезлюдненням Переяславського князівства внаслідок монгольської на
вали. Це, безперечно, могло призвести до звуження сіверської діалек
тно-етнографічної області. Однак археологічні дослідження останніх де
сятиліть спростували уявлення про запустіння цього регіону після
1239 р.: розкопками виявлено ряд поселень з культурними нашаруван
нями XIII—XIV ст.20. Це свідчить про те, що утворення «Северской зем-
Трибуна молодого автора
ли» у територіальних межах одного лише Чернігівського князівства не
є наслідком деформації сіверського етнографічного ареалу протягом
XIII—XIV ст. Очевидно, передумови для цього склалися значно раніше.
Відомо, що Подесення й Посем'я були основною територією роз
селення «севера», плацдармом подальшої сіверської експансії, що роз
горнулася у південному напрямку і, зрештою, привела до колонізації
нижнього Дона, східного Приазов'я й Таманського півострова. Вже у се
редині X ст. в межиріччі Десни та Ворскли склалися два великі угрупо
вання населення: одне — на південь, інше — на північ від р. Сейм.
Взаємному відособленню цих двох груп сприяла наявність між ними
природних рубежів — великих лісових масивів та заболочених терито
рій у надріччі Остра, верхів’ях Удаю і Ромна, а також у районі вододі
лу між Сеймом, з одного боку, й верхів'ями Сули, Псла, Ворскли — з
іншого* 21. Безсумнівно, що фактором їх відчуження стало і державне
освоєння території Курського Посем'я (поширення на цей район кня
жої данини й суда, христианізація населення тощо), що почалося в кін
ці X ст. Археологічними дослідженнями останнього часу встановлено,
що поріччя верхнього Сейму, незважаючи на його значну віддаленість
від Києва, раніше, ніж суміжні регіони Дніпровського Лівобережжя,
підпало під вплив цих процесів. Внаслідок цього тут раніше було завер
шено перехід до християнської поховальної обрядовості і загальнорусь-
кого поховального інвентаря. Курське Посем'я розкололо раніше єди
ний сіверський етнографічний масив, і почалося поступове державне
освоєння і христианізація його різних групи 22. Природним завершенням
цих процесів стало утворення в середині XI ст. двох князівств — Чер
нігівського та Переяславського, що поділили між собою територію «се
вера»; при цьому Курське Посем'я, залишаючись порубіжним регіоном,
неодноразово переходило з рук в руки, поки, нарешті, не закріпилося
за Черніговом.
B. О. Среднее Поднепровье после татаро-монгольского нашествия // Древняя Русь и
славяне.— М., 1978.— С. 80—82.
21 Ляскоронский В. А. История Переяславльской земля с древнейших Бре
мен до половинні ХЦІ столетия.— К-. 1897.— С. 57—61, 63; К у ч е р а М. П. Пере-
яславское княжество // Древнерусские княжества X—XIII вв,—С. 126.
22 Ш и н а к о в Е. А. Население междуречья Десньї и Ворскльї в конце X — пер-
вой половино XIII в. : Автореф. дисс.... канд. ист. наук.— М., 1981.— С. 9—10, 15.
* Уходи — «багаті на рибу, на звіря місця», що відігравали значну роль в еконо
мічному побуті південного Подніпров’я в XVI—XVII ст.—Гру шевський О. С. З
промислового життя XVI—XVII вв. : Ватаги дніпрових уходів і старостинська адміні
страція // Науковий збірник за рік 1924.— К., 1925.— С. 70.
23 Архив ЮЗР.— К., 1886.—Ч. 7,—Т. 1,—С. 103.
24 Див.: Падалка Л. В. По вопросу о времени основаная город а Полтави //
Чтения в историческом обществе Нестора-летописца,— 1896.— Кн. 10.— Отд. 2.— С. 25
(далі — ЧИОНЛ); Стороженко А. В. Стефан Баторий и днепровские казаки: Ис-
следования, памятники, документи и заметки,—К.., 1904.— С. 10; Гру шевський
М. С Історія України—Руси.—К., 1913.—Т. 1.—С. 197; Там же.—Львів, 1905.—Т. 3.—
C. 153: «... Сіверські уходи сягають на полудень до поріччя Ворскли — границі сіверян
ської колонізації в княжі часи, і сей факт виразно вказує на заховання неперерваної
традиції, а значить і колонізації з княжих часів». Ця ж думка висловлюється і в
сучасних дослідженнях,—напр.: Багновская Н. М. Севрюки...— С. 64.
Отже, тільки залучення археологічного матеріалу дає можливість
виявити механізм роз'єднання «севера» як етнографічної спільності, яке,
врешті-решт, призвело до закріплення терміну «Север» лише за части
ною сіверських територій — саме тих, що перебували у складі Черні
гівського князівства.
Що ж стосується «сиверских уходов» *, зафіксованих в актах ревізії
Канева (1552 р.) в басейнах рік Псла, Хорола, Удая, Ворскли, Сули, Сне-
порода 23, то, гадаємо, їх існування не пов'язане з безперервністю сі
верської етнографічної традиції на означеній території24, яка пустува
ла у XVI ст. Слід враховувати, що уходництво як промисел являло со
бою сезонну форму експлуатації природних багатств цього краю і не
було пов'язане з постійною осілістю. Більшість уходників становили
84 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 6
Трибуна молодого авторя
вихідці із Сіверської землі; селячись влітку в долинах річок, вони, за
документальними свідченнями, займались мисливством, рибальством і
бортництвом 25, і з часом за територією цих уходів закріплювалася наз
ва «сиверских», «Сивера» («Севера»), В кінці XV ст. такі «Северьі» відо
мі на ріках Ворскла, Удай та Сула26.
25 Див., напр.: Ан пило гов Г. Н. Новьіе документи о России конца XVI —
начала XVII века.—М., 1967.— С. 73—74, 81—84.
26 Дворцовьіе разрядьі, ... изданньїе ІІ-м отделением собственной е. и. в. канце-
лярии.— СПб., 1851.— Т. 2.— Стб. 900.
27 ЦДАДА СРСР, ф. 389, on. 1, спр. 563, арк. 15—15 зв.; Материальї для истории
казацкого землевладения (1494—1668 гг.). Сообщил И. М. Кама нив // ЧИОНЛ.—
1894.— Кн. 8.— Отд. 3.— С. 12; Материальї по истории землевладения князей Випіне-
вецких в Левобережной Украине. Сообщил Ф. Д. Николайчук // ЧИОНЛ.—
1900.— Кн. 14.— Вьш. 2 —С. 86; Вьш. З,—С. 93, 104; Архив ЮЗР,—К., 1876 —Ч. 6 —
Т. 1.— С. 544.
28 Так, у поріччі Ворскли було кілька подібних «грунтів» (див.: зокрема, грамоту
Сигізмунда III щодо «списання» з О. Вишневенького «права его дожьівотного з дву
Северьі — з одное на Коломаку, а з другое на Счучно реках (допливах Ворскли —
О. Р.). — Материальї по истории землевладения князей Вишневецких...—С. 104. В ін
шому документі — жалуваній грамоті Сигізмунда-Августа черкаському зем’янину
Омеляну Івановичу (1571 р.) — маємо детальний опис територіальних меж ще однієї з
поворскольських «Север» — «земли входной (тобто «уходной» — О. Р.) Северьі» (Ма
териальї для истории казапкого землевладения...— С. 11 —13); менш докладний опис
цих рубежів див.: Архив ЮЗР.—,Ч. 7.—Т. 1.—С. 316.
29 Багнове ка я Н. М. Севрюки...—С. 63. Зазначимо, що в описі Остерського
замку (1552 р.), на який посилається дослідниця, дійсно, міститься вказівка, що
«бояре повинні! ездити с старостою против людей неприятельских, по той сто
роно Днепра Северской, от Остра; повинни теж бояре и без старостві ездити, шляхов
отведьівати, по той же стороно Сиверской (Архив ЮЗР.— Ч. 7.— Т. 1.— С. 594—
595)». Однак, посилаючись на цей фрагмент, Н. М. Багновська випустила з уваги той
факт, що в даному випадку йдеться тільки про землі на північ від Остра (розташова
ного на давньому порубіжжі Чернігівщини та Переяславщини), які з початку XVI ст.
належали Росії, а не про все Дніпровське Лівобережжя, значна частина якого в цей
час залишалася у складі Великого князівства Литовського.
30 Рьібаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв — М
1982.— С. 474.
31 Р ьі б а к о в Б. А. Полине и северяне : К вопросу о размещении летописньїх
племен на Среднем Днепре // Сов. зтнография: Сб. статей.— М.; Л., 1947 —Вьіп 6—
7.—С. 93—94: Седов В. В. Указ, соч,—С. 140, 142, 148, 157, 270, 273; Третьяков
П. Н. Восточнославянские племена,—М„ 1953.—С. 238, 244; ХабургаевГ А Указ
соч — С. 127—129, 134—135, 142.
В басейні Ворскли та Сули їх існування фіксується і пізнішими акта
ми середини XVI—XVII ст.27; але вже в XVIII ст. згадки про «сиверские
уходьі» зникають із документів — очевидно, внаслідок зростання кіль
кості осілого населення, залучення територій, що раніше пустували, до
господарського обігу.
Цілком очевидно, що немає підстав для ототожнення розташованих
по Ворсклі, Удаю, Сулі урочищ під назвою «Север», що ніколи не ста
новили єдиного, суцільного масиву земель 28, із «Севером» у межах
колишнього Чернігівського князівства (як, до речі, немає підстав оголо
шувати все Дніпровське Лівобережжя «северской стороною»29).
Якщо відокремлення чернігівського «Севера» від решти терито
рій, заселених «севером», було значною мірою наслідком неодночас
ності, поетапності державного освоєння східнослов'янських земель у
давньоруський період, то в цілому формування територіальних меж
цієї діалектно-етнографічної області відбулося переважно на основі
природно-географічних рубежів, що раніше визначили розселення лі
тописних східнослов’янських племен30, а в дослов’янську добу—розселен
ня автохтонів: відомо, що культурно-етнографічні особливості сіверян
та їх сусідів — в'ятичів та радимичів, що були вихідцями з одного пра
слов'янського центру, склалися в результаті їх територіального відо
кремлення в ході колонізації Лівобережжя і метисації на основі ло
кального етносубстрату; звідси, з одного боку, їх самобутність, з друго
го — так і не зжита близькість племен, що їх археологи, антропологи
та лінгвісти виділяють в окрему, південно-східну, групу слов'янства31.
JSSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №6 85
Трибуна молодого автора
Лісисте і пагорбкувате межиріччя верхньої Оки та Десни, що в ос
танній чверті І тис. н. е. відокремило «север» від в'ятичів 32, зберегло
значення етнографічного рубежа як в давньоруські часи (коли значна
частина в'ятицької території — Верхнє Пооччя — перебувала у складі
Чернігівського князівства)33, так і пізніше, у XIV—XV ст., розмежовую
чи Сіверську землю та володіння нащадків Михайла Всеволодовича
Чернігівського — «верховских князей» 34.
32 Б а р с о в Н. П. Очерки русской исторической географин : География Началь
ної! (Несторовой) летописи.— Варшава, 1885.— С. 156; Седов В. В. Указ. соч.—
С. 143, 147 (карта).
33 Никольская Т. Н. Земля вятичей : К истории населення бассейна верхней и
средней Оки в IX—XIII вв,—М., 1981.— 0. 121 (карта).
34 Лктьі ЗР,—Т. 1.— С. 65. Про збереження етнографічної спільності населення
Оки в XIII—XIV ст. див.: Никольская Т. Н. Указ. соч.— С. 9. (прим. 23).
35 Див., напр.: АИ.— СПб., 1841.— Т. 3.— С. 59; Актьі Московского государства.—
Т. 1.—С. 33.
36 Седов В. В. Смоленская земля // Древнерусские княжества X—XIII вв.—
С. 242. 250 (карта), 256, 259; Платонов С. Ф. Очерки по истории Смути в Москов-
ском государстве XVI—XVII вв,—М., 1937.— С. 67.
37 Цит. за: Антонович В. Б. Очерк истории Великого княжества Литовского
до половини XV ст.— К., 1878.— Вин. 1.— С. 49 (прим. 2).
38 Архив ЮЗР.— Ч. 7.— Т. 1.— С. 594—595 (див. прим. 29); Герберштейн С.
Записки о Московии.— М., 1988.— С. 59, 140.
33 Насонов А. Н. «Русская земля» и образование территории Древнерусского
государства : Историко-географическое исследование.— М_, 1951.— С. 21—22; див. та
кож: Брайчевский М. Ю. Первое письменное упоминание Чернигова в связи с
проблемой формирования города // Чернигов и его округа в IX—XIII вв.— К., 1988.—
С. 33—34.
40 Сухобоков О. В. Левобережная Украйна в VII—XIII вв. // Чернигов и
его округа...— С. 52.
Щоправда, в ряді досліджень (в тому числі і сучасних) верховські
землі включаються до складу Сівера, але це, безумовно, суперечить
свідченням джерел 35.
На півночі Сіверська земля відокремлювалась лісовими масивами
від Смоленської землі, відомої з XII ст., що являла собою не лише по
літичне, а й етнографічне утворення — область розселення дніпровської
групи кривичів 36, які не втратили своєї культурної самобутності ні в
давньоруський, ні в пізніший, литовський, період, про що свідчить дато
вана початком XIV ст. згадка про «землю кривичів» («terra crivitiae»)
в «Хроніці» Петра Дюсбурга 37.
Природно-географічним рубежем «Севера» на заході був Дніпро 38,
що споконвічно розділяв землі «севера» та полян. Щоправда, після ви
ходу в світ статті Б. О. Рибакова «Поляне и северяне» (1947 р.) з'явила
ся тенденція до перегляду цього традиційного для вітчизняної істори-
ко-географічної літератури погляду, хоч ще на початку 50-х років А. М.
Насонов слушно зазначив, що зроблена автором спроба розширити по-
лянський етнографічний ареал за рахунок території Лівобережжя (і, зо
крема, заперечити сіверську приналежність Чернігова), не досить пере
конлива 39.
Дійсно, літописне оповідання про події 1023 — 1024 рр., яке
було одним з ключових аргументів Б. О. Рибакова на користь висунутої
ним гіпотези, однозначно свідчить про «север» як про мешканців Чер
нігова; це повністю узгоджується з даними археології — знахідками па
м'яток роменської культури (носієм якої був «север») як у самому
Чернігові, так і на захід від нього40.
Намагаючись довести свою гіпотезу, дослідник звернувся і до піз
нішого матеріалу. Визнаючи етнографічну природу поняття «Северская
земля» і ототожнюючи її з територією Новгород-Сіверського князівст
ва, що, на думку автора, в свою чергу збігалася з етнографічним сівер-
ським ареалом, Б. О. Рибаков відзначив, що «за документами XVI—
XVII ст. Сіверська земля виступає у складі лише середньо деснянських
86 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, 6
Трибуна молодого автора
міст (Новгород-Сіверський, Трубчевськ) та Посем'я (Рильськ, Путивль)»;
«Чернігів і нижня Десна... ніколи до складу Сіверської землі не вхо
дили» 41.
41 Р ьі б а к о в Б. А. Полине и северяне.— С. 87, 88, 94—95.
42 Летописи белорусско-литовские.—С. 166; Псковская первая летопись // ПСРЛ.
СПб., 1848.— Т. 4.— С. 299; Дополнения к Никоновской летописи // ПСРЛ.—-Т. 13.—
С. 367; Герберштейн С. Указ. соч.— С. 140; Анпилогов Г. Н. Указ. соч.—
С. 73; Дополнения к АИ.— СПб., 1853.— Т. 5.— С. 491; Величко С. Указ, соч.—-
Т. 2.— С. 106; Stryjkowski М. Op. cit.— Cz. 2.— S. 57.
43 Книга степеня а я царского родословия // ПСРЛ.— СПб., 1908.— Т. 21.— Ч. 1.—
С. 11; Доманицкий В. Новий документ 1604 г. о Самозванце // КС.— 1899.—
Т. 64.— Кн. 1.— Отд. 2.— С. 10; Stryjkowski М. Op. cit.— Cz. 2.— S. 431.
44 Д о м а н и ц к и й В. Указ. соч.— С. 10; Памятники, относящиеся к Смутному
времени.— С. 85.
45 Седов В. В. Восточньїе славяне...— С. 154.
46 Духовньїе и договорнне грамоти...— С. 437; Літопис Самовидця.— С. 57, 65;
Stryjkowski М. Op. cit.— Cz. 2,— S. 398.
47 Седов В. В. Восточние славяне...— С. 136, 158; Макушников О. А.
Основнне зтапьі развития летописного Гомия (до середини XIII в.) // Историко-архео-
логический семинар «Чернигов и его округа в IX—XIII вв.» : Тезиси докладов.—
Чернигов, 1988 — С. 28.
Проте у писемних джерелах Чернігів не тільки виразно локалізуєть
ся в Сівері ’2, а й інколи виступає як його історичний центр 43 (в цих ви
падках йдеться тільки про традицію, а не про фактичний стан речей,
оскільки Чернігів ніколи не був адміністративним центром Сіверської
землі). Досить виразно відносять джерела до Сівера і розташований
нижче Чернігова по Десні Моровськ44. Таким чином, ретроспективний
аналіз актового та наративного матеріалу XVI—XVII ст. переконливо
свідчить на користь визнання за Дніпром ролі етнографічної межі між
сіверянами та полянами.
Що ж стосується радимицько-сіверського порубіжжя, то ним тра
диційно вважається межиріччя Сожа та Десни 45. З іншого боку, дже
рела відносять до сіверських ряд міст Посожжя: Гомель (на Сожі),
Мглін та Дроков (в поріччі Іпуті)46. Можливо, в даному випадку відсут
ність значних природних перепон призвела до появи змішаної ради-
мицько-сіверської зони (аналогічної радимицько-кривицькій зоні в
верхів'ях Іпуті) — адже відомі знахідки роменських старожитностей на
території Гомеля і в басейні Іпуті 47.
Очевидно, саме інфільтрація «севера» до області розселення ради
мичів з часом стала причиною включення цього регіону до складу
Чернігівського князівства.
Таким чином, Сіверська земля XIV—XVIII ст. являла собою ет
нографічне за своєю природою утворення, що сформувалось у межах
Чернігівського князівства другої половини XI — першої половини XIII ст.
на основі однієї з його етнографічних областей; відповідно, Сіверщина
не збігається територіально ні з цим князівством, ні з сіверським етно
графічним ареалом додержавної та давньоруської епохи.
Одержано 12.07.89.
Рассматривается круг вопросов, касающихся историко-географического понятия «Се-
верская земля» — вьіясняются его пространственньїе и хронологические характери
стики, генетические связи и предпосьілки формирования топонима.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №6 87
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210530 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:04:09Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Русіна, О.В. 2025-12-10T17:32:29Z 1990 Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» / О.В. Русіна // Український історичний журнал. — 1990. — № 6. — С. 80–87. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210530 Розглядається коло питань, що стосуються історико-географічного поняття «Сіверська земля» — з’ясовуються його просторові та хронологічні характеристики, генетичні зв'язки та передумови формування топоніму. Рассматривается круг вопросов, касающихся историко-географического понятия «Северская земля» — выясняются его пространственные и хронологические характеристики, генетические связи и предпосылки формирования топонима. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Трибуна молодого автора Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» Формирование и содержание топонима «Северская земля» Article published earlier |
| spellingShingle | Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» Русіна, О.В. Трибуна молодого автора |
| title | Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» |
| title_alt | Формирование и содержание топонима «Северская земля» |
| title_full | Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» |
| title_fullStr | Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» |
| title_full_unstemmed | Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» |
| title_short | Формування і зміст топоніму «Сіверська земля» |
| title_sort | формування і зміст топоніму «сіверська земля» |
| topic | Трибуна молодого автора |
| topic_facet | Трибуна молодого автора |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210530 |
| work_keys_str_mv | AT rusínaov formuvannâízmísttoponímusíversʹkazemlâ AT rusínaov formirovanieisoderžanietoponimaseverskaâzemlâ |