Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р.
Наприкінці 80-х років X ст. між Руссю і Візантією склалися політичні відносини, які прискорили введення християнства на Русі. В 987 р. у Візантійській імперії спалахнуло повстання проти Василія II під проводом Варди Фоки, який оголосив себе імператором. Василій II звернувся до князя Володимира по д...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1990 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210537 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. / А. Поппе // Український історичний журнал. — 1990. — № 6. — С. 20–33. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859541720161583104 |
|---|---|
| author | Поппе, А. |
| author_facet | Поппе, А. |
| citation_txt | Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. / А. Поппе // Український історичний журнал. — 1990. — № 6. — С. 20–33. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Наприкінці 80-х років X ст. між Руссю і Візантією склалися політичні відносини, які прискорили введення християнства на Русі. В 987 р. у Візантійській імперії спалахнуло повстання проти Василія II під проводом Варди Фоки, який оголосив себе імператором. Василій II звернувся до князя Володимира по допомогу, висловлюючи готовність віддати за нього заміж свою сестру Анну. Автор статті спробував дещо інакше подати хід подій, які сприяли зближенню між Константинополем і Києвом й перетворенню Русі в християнську державу.
В конце 80-х годов X в. между Русью и Византией установились политические отношения, которые ускорили введение христианства на Руси. В 987 г. в Византийской империи вспыхнуло против Василия II восстание под предводительством Варды Фоки, который провозгласил себя императором. Василий II обратился к князю Владимиру за помощью, высказывая готовность отдать за него свою сестру Анну. Автор статьи попытался несколько иначе подать ход событий, которые способствовали сближению между Константинополем и Киевом и превращению Руси в христианское государство.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
А. Поппе
В цілому радянська теорія воєнного мистецтва мала струнку си
стему поглядів на організацію і ведення оборонної операції і бою, що
грунтувалася на зрослій матеріально-технічній базі Червоної Армії
і врахуванні наступального характеру дій нашого можливого против
ника. Досвід Великої Вітчизняної війни підтвердив правильність по
ложень, вироблених у передвоєнні роки. Разом з тим ряд положень
було в її ході уточнено, основна маса — розвинута і впроваджена в
практику збройної боротьби.
Одержано 18.09.89
Разработав теорию глубокой наступательной операции и бон, советская военно-тео-
ретическая мьісль завоевала широкеє мировое признание. К сожалению, во второй
половине 30-х годов вследствие развернутьіх сталинским руководством массовьіх ре-
прессий в Вооруженньїх Силах СССР советскому воєнному искусству бьіл нанесен
жестокий удар. Трудні репрессированньїх воєнних теоретиков изьімались из обраще-
ния, обьявлялись вредннми. Однако ход собнтий в мире обусловливал неизбежное
«восстановление в правах» их творческого наследия и дальнейшее развитие на зтой
основе советской военной науки. Значительную роль в атом сьіграло совещание вмс-
шего начальствующего состава Красной Армии, проходившеє 23—31 декабря 1940 г.
А. Поппе (Польща)
Візантійсько-руський
союзницький трактат 987 р.
Наприкінці 80-х років X ст. між Руссю і Візантією склалися політичні відносини,
які прискорили введення християнства на Русі. В 987 р. у Візантійській імперії спа
лахнуло повстання проти Василія II під проводом Варди Фоки, який оголосив себе
імператором. Василій II звернувся до князя Володимира по допомогу, висловлюючи
готовність віддати за нього заміж свою сестру Анну. Автор статті спробував дещо
інакше подати хід подій, які сприяли зближенню між Константинополем і Києвом
й перетворенню Русі в християнську державу.
Створена більш як через сто років після подій 987—989 рр. літописна
повість про хрещення Русі і покладена в її основу так звана корсун-
ська легенда не є, на нашу думку, вірогідним джерелом про цю
подію. Так само не підтверджується, що Володимир здобував візантій
ське місто, лояльне до імператора Василія II. Хронологія подій, а також
інші дані про Корсунь *, приводять до висновку, що в 986—989 рр. він
опинився в таборі*ворогів законного імператора. Руські війська діяли
на Кримському півострові на тих же підставах і з тією ж метою, що
і їхні товариші по зброї, вислані 988 р. князем Володимиром на допо
могу Василію II в його боротьбі з бунтівними феодалами
* Літописний Корсунь—візантійський Херсон, він же—античний Херсонес Тав
рійський— давнє місто-держава на південно-західному березі Криму. Руїни міста —
за 2 км на захід від сучасного Севастополя.
1 Див.: П о п п з А. В. О причине похода Владимира Святославича на Корсунь
988—989 гг. // Вести. Московского ун-та : История.— 1978.— № 2.— С. 45—58. Викла
дена тут точка зору, за невеликими винятками, не прийнята або пройшла непоміченою.
У переважній своїй більшості автори останніх публікацій продовжують дотримуватися
традиційної точки зору про роль Корсуня в хрещенні Русі. Пор. наприклад: Б р а й-
чевськийМ. Ю. Утвердження християнства на Русі.— К, 1988.— С. 151—159; 3 у-
б а р ь В. М., Павленко Ю. В. Херсонес Таврический и распространение христиан-
ства на Руси.— Киев, 1988.— С. 174—185; Рапов О. М. Русская церковь в IX —
2Q ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.., 1990, № 6
Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р.
Ця в основі своїй відмінна оцінка місця Херсона в подіях 986 —
989 рр. спонукує інакше, ніж це було досі, дивитися на хід подій,
які, з одного боку, визволили Візантійську імперію від хаосу громадян
ської війни, а з іншого — залучили Київську Русь до християнської
цивілізації.
Відчутна воєнна, а ще більшою мірою престижна поразка в битві
з болгарами 17 серпня 986 р. змусила Василія II переглянути розроб
лені Цимісхієм принципи політики імперії щодо Болгарії. Молодий ім
ператор вже тоді мав ясно собі уявляти, що результат подій біля уще
лини «Троянові врата» зумовлений не тільки успіхами болгарського
меча, а й інтригами тієї частини вищої військової аристократії, яка, по
збавлена впливу або залякана на своїх посадах, вважала, що недовір
ливому і занадто самостійному, але не досвідченому у воєнних справах
імператору потрібен такий урок* 2. Він же, жадаючи реваншу, не хотів
іти на поступки вищому командуванню (його недовіра до нього, як ви
явилося, була небезпідставною) і мусив придивлятися до союзника,
здатного приборкати бунтівливих болгар. Досить недавнє завоювання
Болгарії Святославом підказувало крок до поновлення рішень трактатів
944 р. і 971 р., якими передбачалися збройні акції з боку Русі проти
ворогів Візантії. Очевидно, одразу ж після невдалого відступу з Бол
гарії у Василія II й виникла думка про наведення контактів з Києвом.
Через кілька місяців по тому, коли візантійська аристократія осміліла
і відкрито виступила проти македонської династії, Василій був готовий
на все, щоб не допустити політичних інтриг з її боку, але вже не мав
іншого виходу.
первой третя XII в. : Приня+ие христианства.—М., 1988.— С. 221—225, 236—240. Наз
вані праці викликають заперечення насамперед в джерелознавчому плані. До питання
про місце Херсона у візантійсько-руських відносинах останньої чверті X ст. автор
повернеться в окремій статті.
2 Див.: Лев Диакон. История / Перевод М. М. Копьіленко.— М., 1988.—
С. 89—90; Р о з е н В. Р. Император Василий Болгаробойца : Извлечения из летописи
Яхьи Антиохийского,—СПб., 1883 —С. 20—21, 172—174; loannis Scylitzae synopsis
historiarum.—Berlin; New York, 1973 —P. 331—332; Пор.: Васильевский В. Г.
Трудьі.— СПб., 1908.— Т. 2.— С. 84—87; Златарски В. История на Бтлгарската
д-ьржава през средните векове,—София, 1971—Т. 1,—Ч. 2,—С. 635—641; Каждан
А. Социальньїй состав господствующего класса Византии 11 —12 вв.— М., 1974.—-
С. 206—209, 255—256; Ostrogorski G. Dzieje Bizancjum.—Warszawa, 1968.—
S. 252—257.
3 Див.: Розен В. Р. Император Василий Болгаробойца,—С. 22; Всеобщая
история Степаноса Таранского, Асохика по прозванню — писателя XI столетия. / Пе
ревод Н. Зминав—М., 1864.— С. 177 (далі — Асохик). Вірменський текст видавався
двічі (СПб., 1885; Париж, 1859) і перекладався російською, німецькою і французькою
мовами.
Після того, як стало відомо про розгром військ Василія болгарами,
проти імператора в грудні 986 р. повстав Барда Склір. Підтриманий
у Багдаді еміром Самсамом ад-даула Марзубаном з династії Бундів
на початку лютого 987 р. Склір дістався Мелітени і проголосив себе
імператором 3. За допомогою загонів навербованих арабських кочів
ників і курдів, але передусім завдяки підтримці з боку вірменського
населення східних провінцій Візантії Склір швидко поширив свої воло
діння, в межах яких ще того ж місяця опинилася Севастія. її митро
полит Феофілакт змушений був втекти від помсти вірменського насе
лення міста до столиці, де імператор доручив йому незабаром спеціаль
ну місію. Василій II звернувся за допомогою до сильно підозрюваного
в участі у змові 985 р. талановитого воєначальника і водночас често
любного політика Барди Фоки, який вже одного разу переміг Скліра
в 979 р. Василій ніколи не довіряв Фоці, але не мав вибору і розрахо
вував, можливо, на незгаслі антипатії між двома давніми суперниками.
У квітні 987 р. імператор повернув Барді Фоці титул доместіка Сходу
і довірив йому головне командування над спрямованою проти Скліра
армією, що складалася з грецьких та іверійських (грузинських) частин.
Фока не додержав даної імператорові священної присяги. Не гаючи
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №6 21
А. Поппе
часу, він уже в травні почав переговори із Скліром за посередництвом
Костянтина — брата останнього і свого швагра. Після уладнаная непо
розумінь щодо поділу імперії відбулося дві зустрічі обох претендентів
на трон. Під час другої зустрічі барда Фока підступно ув’язнив Варду
Скліра. Після цього він виступив відкрито, оголосивши себе імперато
ром: за Іоанном Скіліцею— 15 серпня, за Ях’єю— в день Воздвиження
Христа Господнього — 14 вересня 987 р. Ця перша дата з урахуванням
того, що інформація візантійського хроніста не є такою докладною,
як арабського історика з Антіохії, могла стосуватися ув’язнення Склі
ра. Тим більше, що між заточенням останнього у фортеці Тиропіон,
недалеко від Іконія, і проголошенням Фоки імператором, яке відбулося
при дворі кападокського сановника Євстафія Малеїна, мав пройти пев
ний час. Перша зустріч у Джейхані, на середині шляху між Антіохією
і Мелітеною, сталася не пізніше, ніж на початку липня, можливо, в
червні. Однак самі переговори і угода, укладена між обома Бардами,
припадали б десь на травень — червень. У той самий час про зраду
Барди Фоки довідався Василій II. Достовірну інформацію про таємні
переговори між двома узурпаторами імператор почув з уст сина Склі
ра— Романа, який не вірив Фоці і, запідозривши його в підступних на
мірах, спрямованих проти його батька, подався до Константинополя 4.
4 Див.: Лев Д и а к о н. История.— С. 90; Розен В. Р. Указ. соч.— С. з, 12, 20,
22—23; Асохик,—Кн. З —§15, 25 —С. 135, 148; Михаил П с е л л. Хронография. /
Перевод М. Любарского.— М„ 1978,—С. 9—11; Scylitzae synopsis.—Р. 324—327, 332,
335—336.
5 Див.: Poppe A. La derniere expedition russe contre Constantinople // Bysanti-
noslavica, 32.— 1971.— P. 239—245; Пор.: Ludwig P. Untersuchungen, fiber die
Reise- und Marschgeschwindigkeit im XII und XIII Jahrhundert.—Berlin, 1987.— 8. 21,
122, 131—132, 144, 155—159, 163, 184—185.
6 Див.: Poppe A. The Political Background to the Baptism of Rus // Dumbarton
Oaks Papers, 30.— 1976 — P. 226—227, 235. Там же читач знайде докладнішу аргу
ментацію представлених тут поглядів.
Найкращі бойові частини візантійської армії — вірменські, що ста
вили на Скліра, та іверійці, що стояли на боці Фоки, опинилися в руках
противників Василія II. Через вороже ставлення військової і земельної
аристократії, опозицію церкви і недоброзичливі настрої населення ім
перії Василій не сумнівався, що союз проти нього двох Бардів означав
початок кінця його панування. Він вживав усіх заходів, щоб перешко
дити взаємодії всіх цих грізних сил. Однак для врятування трону не
обхідно було протиставити арміям узурпаторів іншу силу, здатну викли
кати повагу. І хоча невідомо про переговори з руським володарем (що
здається мало ймовірним), вісті зі сходу не залишали часу на вагання.
Дипломатичну місію було наділено повноваженнями, які мали забезпе
чити не тільки успіх в одержанні військових підкріплень, а й у повному
схиленні Володимира на бік македонської династії. Ця місія, очевидно,
вирушила після того, як узимку надійшли вісті про виступ Скліра, най
пізніше— після одержання імператором звістки про зраду Барди (що
готувалась), тобто в травні-—червні 987 р.— час, найбільш сприятли
вий для мореплавання. Подорож могла тривати близько 40—50 днів 5.
Таким чином, місія прибула до Києва десь у липні — серпні. Вона мог
ла прибути й восени, але наведені нижче дані свідчать про те, що голов
на місія, яка уклала союзницький трактат, зупинилася в Києві не пізні
ше й не раніше, ніж протягом літніх місяців 987 р. У будь-якому разі
версія, що побутувала серед науковців досі і обгрунтовувалася часовим
перебігом подій у Яхії, про вислання місії до Києва тільки тоді, коли
війська Барди Фока дійшли до вод, які відділяють Європу від Азії,
є неприйнятною 6„
Якщо попередні спроби здобути руську військову підтримку мали
на меті операції проти Болгарії, принаймні на рівні, який забезпечив
би імперії відносний спокій у європейських провінціях під час дій про
ти Скліра, то влітку 987 р. візантійський імператор розраховував на
22 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 6
Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р.
значно більше і пожертвував теж значно більшим. Звідси і ранг місії
мусив відповідати меті, якої хотілося досягти. До складу місії входив,
а, можливо, й стояв на чолі Феофілакт — митрополит севастійський.
Вплутаний у бурхливі конфлікти з вірменським кліром Севастії, він піс
ля вибуху повстання Скліра навесні 987 р. сховався в столиці і зв’язав
свою долю з долею македонської династії.
Якщо з легенди, поданої Асохіком, вилучити факт місії митропо
лита Севастії у справі заміжжя сестри Василія і зіставити його з по
діями 986 р. і 987 р., а також із заснуванням митрополії Русі між 970 р.
і 997 р. та переведенням Василієм митрополита севастійського Феофі-
лакта на кафедру митрополії Русі, то виявиться, що відданий імперато
ру церковний сановник як ніхто інший підходив для доручень і дипло
матичних, і місіонерських. Досягнуті ним результати сприяли тому, що
він став першим послом імперії при дворі руського князя і першим кер
маничем руської церкви 7.
7 Див.: Асохик.— Кн. 3.— §20, 22, 24.— С. 142, 175, 177; Поппе А. Заснування
митрополії Русі в Києві // Укр. іст. жури.— 1969.— № 6.— С. 91 —105; Poppe A. The
■Original Status of the Old-Russian Church // Acta Poloniae Historica, 39.— 1979.—
p 20_ 35
8 Epistola XIII.— §35 // Partologia Graeca.— T. 102.— Col. 736 d.— 737 a; Theop-
hanus Continuatus.— Bonnae, 1838.— P. 342—343 (De Basilio Macedone V, §97). В
українському перекладі див.: Грушевський М. Виїмки з жерел до історії Украї-
ни-Руси до половини XI віку.— Львів, 1895.— С. 34, 61.
Три вузлові справи були предметом розмов і рішень візантійської
і руської сторін. Володимир заявляв про готовність прийняти хрещення
від свого імені і своїх підданих — «боярів і всіх людей землі руської».
З метою насадження і зміцнення християнської віри було вирішено
створити відокремлену руську церковну провінцію — митрополію, юри
дично зв’язану з патріархатом Константинополя. Візантійська сторона
■брала на себе справи її організації. Руський володар забезпечував свою
опіку і умови для діяльності митрополії. Царі Василій і його брат Ко
стянтин через послів висловлювали бажання поріднитися з руським
князем, видати за нього свою сестру Анну, як тільки він стане христия
нином. Володимир зобов’язувався подавати військову допомогу в бо
ротьбі з усіма ворогами імперії: передусім якнайшвидше відправити до
Царгорода кількатисячну дружину; почати у відповідний час збройні
дії проти Херсона, який перекинувся на бік узурпаторів.
Головні пункти укладеного союзу мали супроводжуватися іншими,
додатковими, але дуже істотними в повсякденних візантійсько-руських
контактах, як свідчать трактати X ст., що збереглися.
У дослідників завжди викликало подив, що найважливіша поста
нова цього трактату, який не зберігся, не дістала ні найменшого від
гуку у візантійському письменстві X—XI ст. Очевидно, пояснення тре
ба шукати в тому, що, оскільки широкі кола візантійської громадсько
сті були занепокоєні присутністю дружин з півночі, не дуже вірили в
прийняття Руссю нової віри, остільки офіційні придворні кола стояли
на тому, що хрещення Русі було вже давно звершеним фактом. Свід
чення на користь цієї точки зору знаходимо у посланні патріарха Фотія
від 867 р. і в написаному Костянтином Багрянородним близько 950 р.
житії Василія 18. Очевидно, діючій у Києві християнській общині при
писували у той час більше, ніж це було насправді, значення. Така ін
терпретація цілком зрозуміла, адже не годилося признаватися, що під
Абідосом в день, який, за Пселлом, вирішив майбутнє імперії, найбіль
ший серед християнських володарів змушений був спертися на язи
чницьку Русь у боротьбі проти своїх одновірних підданих. Тому в Кон
стантинополі для збереження пристойності Русь було трактовано як
християнську державу, а в самій Візантії досягнуте порозуміння пред
ставлене як особисте хрещення Володимира разом з ще не охрещеними
його підданими, а також як затвердження юридично-організаційних
положень щодо статусу церкви на Русі.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 6 23
А. Поппе
Велике значення мало встановлення строків реалізації досягнутої
між Руссю і Візантією згоди. Для візантійської сторони найважливі
шим було якнайшвидше прибуття до Константинополя сильного русько
го війська. Якщо союз був укладений, як ми гадаємо, в серпні—вересні,
то до настання весни, поки не припинилася навігація, практично ще
можна було чекати на прибуття підрозділу кількох сот воїнів. Однак
для приготування і вирядження армади, яка б налічувала кілька тисяч
чоловік, потребувався значно більший час. Напевне, стільки й налічу
вала розкидана по території неосяжної держави воєнна дружина русь
кого князя. Володимир не міг залишитися без своєї збройної сили, що
охороняла безпеку його краю. Отже, він мусив виставити додаткові
військові частини, стягуючи їх з різних кінців держави, а найманих
варягів, можливо, аж зі Скандінавії. Потрібно було багато часу, щоб
відповідно спорядити такий експедиційний корпус, при цьому — сплави
ти корабельний ліс, збудувати і оснастити відповідним обладнанням
близько 120 великих човнів, здатних до річкового і морського плавання,
кожний із 40—60 воїнами на борту. Згоди в Києві було досягнуто не
пізніше, як у вересні. Тоді Володимир мусив віддати всі розпоряджен
ня, щоб устигнути своєчасно спорядити такий корпус. Отже, наприкінці
квітня чи в травні, коли високий рівень весняних вод полегшував пере
праву через дніпрові пороги важких бойових човнів, корпус міг виру
шити в дорогу. Шлях униз по Дніпру був легшим. Воєнний флот, що ру
хався швидко, міг подолати відстань від Києва до Константинополя за
26—ЗО днів 9. Навіть при дещо повільнішому темпі можна було чекати
його на Босфорі протягом червня.
9 Див.: Poppe A. La derniere expedition...— Р. 244—245, 249.
10 Див.: Schramm Р. Е. Kaiser, Konige und Papste, III.— Stuttgart, 1969.—
S. 204—208, 218—220, 235—238; Ohnsorge W. Die Heirat Kaiser Ottos II mit der
Bysantinerin Theophano (972) // Branschweigisches Jahrbuch, 54.— 1973.— S. 25—34.
11 Ohnsorge W. Op. cit.— S. 35—60.
Неважко визначити, коли ж прийняли хрещення Володимир і його
піддані — можновладці, княжа дружина, а також населення Києва.
При цьому слід враховувати, що частина суспільної верхівки разом з її
клієнтурою і купецтвом вже була християнською. Візантійська місія
дала змогу завершити обряд хрещення у відповідному часі, перед при
буттям порфіроносної Анни на Русь. Найбільш ранньою датою могло
бути літо 988 р.
Видання заміж дівчини з імператорської родини майже через рік
після укладення угоди може здатися мало правдоподібним, якщо зі
ставити його зі стараннями правителів Германської імперії Оттонів.
Три роки Оттон І вів переговори з Нікіфором Фокою про видання пор
фіроносної за свого сина, і все — без успіху. Його посланця, єпископа
Кремони Людпранда, під час аудієнції в царському палаці у 968 р.
повчали: «Це нечувана річ, щоб порфіроносна з порфіроносних, це зна
чить народжена в пурпурі дочка в пурпурізродженого була віддана
чужим». Більше шести років потратив Оттон III, щоб висватати дочку
імператора 10.
Якщо ж ініціативу брав у свої руки сам імператор, то справа про
сувалася значно швидше. Так, через півтора року дійшло до одруження
Оттона II з Феофано, щоправда, не порфіроносною, а тільки родичкою
І. Цимісхія. Стоячи перед необхідністю згрупування всіх військових
сил Болгарії у боротьбі проти Святослава, він визнав недоцільним про
довження збройної конфронтації із Західною імперією в Італії. Отже,
у вересні 970 р. Цимісхій почав переговори з Оттоном І, а наділена від
повідними повноваженнями візантійська місія не тільки домовилася
про припинення воєнних дій, а й тієї ж осені уклала узгоджений до
подробиць шлюбний контракт. Наприкінці 971 р. Феофано вирушила
на захід, а 14 квітня 972 р. в Римі відбувся її шлюб з Оттоном II11.
24 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № ff
Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р.
Часткові труднощі, які змусили Цимісхія переглянути політику
свого попередника щодо Оттонів, не можна навіть порівняти з тим ста
новищем, у яке потрапив Василій II. Події 986—987 рр. призвели до
того, що він став царем без царства. В азіатських провінціях його ім
перії господарював бунтівливий Барда Фока, на значній же частині
європейських — панували болгари. Вірменські та іверійські частини
підтримували узурпатора. Василій не міг також спиратися на греків.
Як писав Пселл, переважна більшість армії стояла за Бардою Фокою,
якого підтримували також найбільш впливові роди. Василій усвідомлю
вав, що серед ромеїв не всі йому вірні12. Для того, щоб урятувати свій
трон, він не міг зважати на жодну традицію, його не могло також
спинити застереження його діда, який накликав анафему на того, хто,
порушуючи традицію й імператорське право, схилиться до прохання
«невірних і гідних презирства мешканців півночі» про поріднення з ім
ператором ромеїв13 14. Повною мірою усвідомлюючи ступінь власної не
безпеки і загрози для самої македонської династії, він вирішив злама
ти дотримуване доти правило не видавати заміж за кордон імператор
ської дочки. Уклавши угоду про одруження Анни з Володимиром, він
був глибоко зацікавлений в доведенні її без зволікань до кінця. Завдя
ки присутності сестри в Києві він міг бути певним у дійовій підтримці
з боку швагра, міг безбоязно спиратися на руські частини, що прибули
для придушення повстання феодалів. Імператор Василій і його оточення
добре пам’ятали урок, даний візантійцям кільканадцять років тому Свя
тославом Ігоровичем. Запрошений для заспокоєння болгарів і щедро
винагороджений, руський князь продемонстрував тоді власні честолюбні
плани. Думка про нове запрошення Русі на допомогу мала, таким чином,
викликати певні побоювання. Однак іншого виходу не було, щоб запо
бігти несподіванкам з цього боку і забезпечити собі тривалу військову
допомогу. Найвірнішим засобом було поріднення обох династій. Таким
чином, не руський князь домігся цього зв’язку, а власне імператор в си
туації, що склалася, став ініціатором одруження Володимира і Анни.
Отже, корсунська легенда в цьому світлі більше дотримується імпері-
альної матримоніальної доктрини, ніж історичної дійсності.
12 Михаил Пселл. Хронография,—Кн. І.— § 10, 13.— С. 9, 10.
13 Константан Багрянородньїй. Об управлений империеіі / Изд. Г. Лк-
таврин, А. П. Новосельцев.—■ М. 1989.— С. 54/55 (§13). Пор.: Острогорски Г.
Византиіа и Словени.— Beogpad, 1970.— С. 140—142.
14 Ostrogorsky G. The Byzantine Emperor and the Hierarchical World Order//
The Slavonic and East European Review, 35.— 1956.— P. 5—14; Wasilewski T. La
Для Володимира близькість дати одруження була дуже бажаною.
Те, чого не могли досягти інші християнські правителі, ставало можли
вим для нього — язичника, честолюбного будівника великої і складної
держави, однак, усе ж варвара в очах спадкоємців Римської імперії.
Старання Оттонів і їхній напівуспіх в одруженні з непорфіроносною
Феофано були сприйняті, як свідчив німецький хроніст Тітмар, з неза
доволенням великою частиною знаті імперії Оттонів. Не були вони
таємницею й для двору в Києві, що не цурався міжнародних контактів.
Відомості про хрещення нових і нових слов’янських та скандінавських
династій могли посилити почуття ізоляції і бажання відкрити Русь для
християнського світу, що підкріплювалося вже наверненим у християн
ство оточенням київського правителя. В цій ситуації вже давно проду
мане і визріле рішення‘про прийняття хрещення в світлі пропозиції
про поріднення з імператором ромеїв мало особливу притягальну силу.
Київський князь, вводячи Русь у коло християнських держав, не тільки
входив до європейської родини правителів, а завдяки одруженню з пор
фіроносною, одразу посідав у цій ієрархії чільне місце '4. Зв’язок між
обома династіями — македонською і Рюриковичів—-полегшував шлях
до християнізації Русі.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 6 25
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210537 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:31Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Поппе, А. 2025-12-10T17:34:41Z 1990 Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. / А. Поппе // Український історичний журнал. — 1990. — № 6. — С. 20–33. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210537 Наприкінці 80-х років X ст. між Руссю і Візантією склалися політичні відносини, які прискорили введення християнства на Русі. В 987 р. у Візантійській імперії спалахнуло повстання проти Василія II під проводом Варди Фоки, який оголосив себе імператором. Василій II звернувся до князя Володимира по допомогу, висловлюючи готовність віддати за нього заміж свою сестру Анну. Автор статті спробував дещо інакше подати хід подій, які сприяли зближенню між Константинополем і Києвом й перетворенню Русі в християнську державу. В конце 80-х годов X в. между Русью и Византией установились политические отношения, которые ускорили введение христианства на Руси. В 987 г. в Византийской империи вспыхнуло против Василия II восстание под предводительством Варды Фоки, который провозгласил себя императором. Василий II обратился к князю Владимиру за помощью, высказывая готовность отдать за него свою сестру Анну. Автор статьи попытался несколько иначе подать ход событий, которые способствовали сближению между Константинополем и Киевом и превращению Руси в христианское государство. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. Византийско-русский союзнический трактат 987 г. Article published earlier |
| spellingShingle | Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. Поппе, А. Статті |
| title | Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. |
| title_alt | Византийско-русский союзнический трактат 987 г. |
| title_full | Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. |
| title_fullStr | Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. |
| title_full_unstemmed | Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. |
| title_short | Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. |
| title_sort | візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210537 |
| work_keys_str_mv | AT poppea vízantíisʹkorusʹkiisoûznicʹkiitraktat987r AT poppea vizantiiskorusskiisoûzničeskiitraktat987g |