М. М. Аркас і його «Історія України-Русі»
Стаття висвітлює подвижницьку діяльність на ниві української культури М. М. Аркаса (1852—1909 рр.) — просвітителя, композитора, історика. На основі нового архівного матеріалу розповідається про найголовнішу справу його життя — першу україномовну науково-популярну працю з історії України. Вихід її...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1990 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210569 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1990. — № 7. — С. 100–113. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859799661058981888 |
|---|---|
| author | Сарбей, В.Г. |
| author_facet | Сарбей, В.Г. |
| citation_txt | М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1990. — № 7. — С. 100–113. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Стаття висвітлює подвижницьку діяльність на ниві української культури М. М. Аркаса (1852—1909 рр.) — просвітителя, композитора, історика. На основі нового архівного матеріалу розповідається про найголовнішу справу його життя — першу україномовну науково-популярну працю з історії України. Вихід її у світ приніс авторові чимало радості і печалі.
Статья освещает подвижническую деятельность на ниве украинской культуры Н. Н. Аркаса (1852—1909 гг.) — просветителя, композитора, историка. На основании нового архивного материала рассказывается о самом главном деле его жизни — новом украиноязычном научно-популярном обобщающем труде по истории Украины. Выход его в свет принес автору много радости и печали.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:04:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОРТРЕТИ ІСТОРИКІВ МИНУЛОГО
В. Г. Сарбей (Київ)
М. М. Аркас і його «Історія України-Русі»
Стаття висвітлює подвижницьку діяльність на ниві української культури
М. М. Аркаса (1852—1909 рр.)—просвітителя, композитора, історика. На основі но
вого архівного матеріалу розповідається про найголовнішу справу його життя — пер
шу україномовну науково-популярну працю з історії України. Вихід її у світ при
ніс авторові чимало радості і печалі.
Революційна перебудова радянського суспільства повернула із «спец-
сховів» багато книг про минуле нашого народу. Одна з них — «Історія
України-Русі» Миколи Аркаса, вперше видана у Петербурзі 1908 р.
Створення цієї праці, ставлення до неї з боку сучасників та представ
ників пізніших поколінь були досить складними й суперечливими.
З одного боку — швидка й постійно зростаюча популярність у чи
тачів з найрізноманітнішим рівнем освіти, схвальні оцінки, що нале
жали прогресивним діячам національно-визвольного руху та культур
ного процесу на Україні перших десятиліть XX ст. І водночас, з друго
го,— розносна, з буржуазно-націоналістичних позицій, критика за те,
що, мовляв, книга ця зроблена «на московський кшталт», тобто спроба
переконати читачів, нібито перед ними автор-великодержавник, а то й
узагалі ідейний прислужник російського царизму. Він виставлявся як
людина, що взялася не за свою справу, дилетант. Це, як не дивно,
визначило й ставлення до його праці з боку радянської історичної
науки! Книгу просто перестали помічати, а в роки культу особи при
рекли на цілковите забуття, зарахувавши її в розряд буржуазно-націо
налістичної літератури. Про автора практично перестали говорити й
писати. І лише «відлига» кінця 50-х років повернула суспільству ім’я
Миколи Миколайовича Аркаса (1852—1909 рр.).
У 1958 р. про нього була видана перша й досі єдина радянська
монографія. Написав її музикознавець, історик українського музично
го мистецтва Л. С. Кауфман, що цілком правомірно. Адже в історію
української культури, освіти й науки М. Аркас увійшов не тільки як
автор першої виданої українською мовою узагальнюючої праці з істо
рії України, а й як творець «Катерини» — першої опери, написаної на
матеріалі геніальної поетичної спадщини Т. Шевченка. Грунтовно ви
світливши музично-композиторський доробок героя свого нарису,
Л. Кауфман дещо' поскупився на розповідь про М. Аркаса-історика,
можливо піддавшись успадкованим від недавнього минулого стереоти
пам у ставленні до «Історії України-Русі» як до книги буржуазно-
націоналістичної 1. До речі, на цей недолік звернув увагу один з пер
ших рецензентів праці Л. Кауфмана О. Новицький. Він пожалкував,
що в ній не розказано докладно про «Історію України-Русі», створен
ню якої так багато часу й праці віддав М. Аркас2.
1 Кауфман Л. М. М. Аркас : Нарис життя і творчості.— К, 1958.— С. 100.
2 Новинки й Олекса. Книга об Аркасе // Сов. Украйна.— 1959.— № 2.—
С. 169.
Не подолали огульно негативних оцінок М. Аркаса-історика й
автори статей про нього в таких енциклопедичних виданнях, як «Ра
дянська енциклопедія історії України», «Українська радянська енцик-
100 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, А® 7
Портрети істориків минулого
лопедія». Газетні публікації про М. Аркаса (переважно в миколаїв
ській обласній пресі 50—80-х років) також віддають данину пам’яті
М. Аркаса — в основному як композитора і культурно-освітньо
го діяча.
Зовсім дезорієнтують читачів кілька рядків про «Історію Укра-
Їни-Русі» в нарисі про М. Аркаса, вміщеному в книзі В. О. Карпенка.
Автор пише: «Зародження української школи — факт сам собою про
гресивний — було своєрідним протестом проти шовіністичної політики,
яку проводило самодержавство. Цей загалом справедливий протест
нерідко обертався протилежною крайністю — заводив Аркаса в непро
лазні нетрі українського буржуазного націоналізму. Саме з лібераль
но-буржуазних позицій багато в чому написана 1907 року його книга
«Історія України-Русі», яка ще в ті роки була зустрінута серйозною
критикою з боку прогресивно настроєної громадськості»3.
3 Карпенко В. Тут, біля самого моря : Нариси, есе.— X., 1989.— С. 164—165.
4 Життя і революція.— 1926.— № 2.
Тут що не слово, то неточність: «Історія України-Русі» писалася
протягом кількох років, критикували її несправедливо і зовсім не з
прогресивних позицій. А головне — автор змішав в одне український
буржуазний націоналізм та буржуазний лібералізм і все це приписав
світоглядові М. Аркаса, не підкріпивши скільки-небудь серйозною
аргументацією свій плутаний висновок, який аж ніяк не узгоджується
з дуже теплою в цілому авторською розповіддю про героя нарису.
Березневого дня 1909 р., коли ховали М. Аркаса, за його труною
йшов десятитисячний натовп. Чи не переконливе це свідчення народної
вдячності за все те «розумне, добре, вічне», яке сіяв небіжчик? Що
правда, непідробна любов земляків контрастувала з хворобливою
підозріливістю губернського начальства, яка супроводжувала М. М.
Аркаса все життя. І це при тому, що його офіційне становище на дер
жавній службі було досить пристойним: ад’ютант командира Чорно
морського флоту, значні посади в губернському управлінні, почесний
мировий суддя, зрештою, «генеральський» цивільний чин дійсного стат
ського радника. І так протягом усього життя: високий авторитет серед
широких кіл прогресивної громадськості за любов до українського на
роду, його історії та культури й відверте засудження «українофіль
ських» симпатій М. Аркаса всіма, хто ревно охороняв царський
режим.
«Українофільство» (за офіційною термінологією тих часів) ніколи
не викликало у властей добрих почуттів до його носіїв. А напевно до
таких відносили вони й М. Аркаса. Хіба ж не вагомою підставою для
цього були його знайомства і листування з багатьма діячами україн
ського національного і культурного руху, спілкування з кобзарями й
бандуристами та іншими людьми «з народу», опера «Катерина»?
А участь у відкритті пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві!
Адже всі учасники цієї події були взяті на замітку царською охран
кою. А написаний М. Аркаєом вірш «На смерть лейтенанта Шмідта»,
що мав відверто революційне спрямування. Коли б його знайшли охо
ронці царизму, авторові загрожували б, м’яко кажучи, величезні не
приємності.
Цей вірш було надруковано вже за Радянської влади4. Він допо
магає краще зрозуміти демократичні основи світогляду як самого ав
тора, так і оспівуваного ним славнозвісного героя першої російської
революції (М. М. Аркас і II. П. Шмідт були знайомі один з одним).
Де ж витоки демократичного світогляду та почуття найщирішого
патріотизму, які визначили життєвий шлях Миколи Аркаса, принесли
йому чимало особистих неприємностей і заслужено ввели у сонм без
смертних діячів української науки й культури? Шукати їх, очевидно,
слід у материнському вихованні, у дитячих роках. Мати Миколи —
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №7 101
Портрети істориків минулого
Софія Петрівна, хоч і була дочкою високого урядовця Чорноморсько
го флоту, який мав чин дійсного статського радника, не забувала,
що її рід Богдановичів започаткував представник української козаць
кої старшини. Змалечку вона прищеплювала синові любов до народ
них звичаїв, пісень, казок, переказів, до мальовничої природи Украї
ни. Згодом усе це юнак глибше пізнавав і через особисті контакти з
селянами, в тому числі з тими, які працювали у батькових маєтках.
Під час шкільних і студентських канікул Миколу, одягнутого
«по-народному», можна було побачити серед селян у полі чи на фермі.
Та й сам він охоче прилучався до фізичної праці. Його батько Мико
ла Андрійович (адмірал, начальник порту і військовий губернатор
Миколаєва) скоса і без найменшого схвалення споглядав за цим спіл
куванням, а коли до нього додалося й щире кохання сина до селян
ської дівчини Оксани з найсерйознішим наміром одружитися з нею, не
на жарт сполошився. На той час юнак уже закінчив природознавче
відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (Одесь
кого) університету (1875 р.). І батько негайно віддав сина на дер
жавну службу до канцелярії свого військово-морського відомства в
Миколаєві, а наступного року навіть відправив у закордонне відряд
ження до Константинополя, а потім до Галаца. Після повернення
звідти його одружили з дочкою морського офіцера Шишкіна — Оль
гою Іванівною.
Незважаючи на спішність і формальність шлюбу, він виявився на
прочуд вдалим. У 70—80-х роках у молодого подружжя Аркасів наро
дилися діти: дочка Оксана і сини—Петро й Микола. Дружина пов
ністю поділяла демократичні і патріотичні ідеали чоловіка, які дістали
своє втілення у двох сферах діяльності, аж ніяк не зв’язаних з його
професією природознавця — історії тй музиці. Тут М. Аркасу поща
стило на вчителів. В Одеській гімназії, де він свого часу навчався,
історію викладав Л. А. Смоленський — людина прогресивних поглядів,
шанувальник О. Герцена, М. Чернишевського, М. Добролюбова. Обу
рення соціальною несправедливістю він передавав і своїм учням. Де
мократом за переконаннями був і вчитель музики П. І. Ніщинський,
автор відомої музичної картини «Вечорниці» з її славнозвісним хором
«Закувала та сива зозуля», який виконується й донині. Він навчив
Миколу теорії та композиції музики, виконавському мистецтву, роз
винув професійний смак.
Значну роль у житті М. Аркаса відіграло його знайомство у сту
дентські роки з видатним діячем українського театру М. Л. Кропив-
ницьким. Цей епізод настільки багато важив у всьому подальшому
житті М. Аркаса, що його вважали за потрібне згадати навіть у коро
тенькому некролозі, складеному друзями й однодумцями від імені
миколаївської «Просвіти». «В часи перебування свого в університе
ті,— говорилося в ньому,— М. М. вступив як діяч до першої україн
ської трупи під орудою славного батька українського театру М. Л.
Кропивницького, яка грала на той час в Одесі. Перебування його в цій
трупі було добрим додатком до того, що вже й так міцно прищепило
ся до його чулого серця. Тут рідна мова, рідна пісня і рідна справа
якнайкраще сприяли тому, що коли по бажанню всесильного тоді
батька пришилось вступити на не любу йому службу морського
офіцера, він не перестав бути непохитним у своїх переконаннях і піс
ля смерті батька залишив посаду, відмовившись від платні і чинів і
цілком віддався роботі на українській ниві. Йому належать немало
творів і найвидатніші з них, то вище згадані опера «Катерина» і
«Історія України-Русі», про художню вартість і потребу котрих — тво
ри говорять самі за себе»5.
5 Справоздання Українського Товариства «Просвіта» у Миколаєві. На 1 січня
1909 року.— Николаев, 1909.— С 111.
102 ISSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, № 7
Портрети істориків минулого
Ми не ставили своїм завданням аналізувати творчі здобутки
М. Аркаса на ниві музичної культури. Що ж до історії України, то
грунтовним вивченням опублікованих документальних матеріалів з цієї
тематики, а також друкованого доробку професійних учених він зай
нявся десь на самому початку нинішнього століття.
На той час М. Аркас уже мав досить багату власну кількатисячну
книгозбірню, в якій українознавча проблематика займала найпочесні-
ше місце і яку він поповнював протягом усього свого життя, почина
ючи ще з студентських років. Микола Миколайович передплачував різ
номанітну періодику, старанно фіксуючи в ній щонайменшу замітку,
будь-який малюнок, що становили для нього інтерес. Це знадобилося
йому пізніше, коли він заходився готувати свій рукопис до друку.
Щоб не пропустити жодної книжкової новинки чи публікації з
історії України, М. Аркас не тільки налагоджує офіційні контакти з
книгарнями, бібліотеками і видавництвами, а й зав’язує знайомства з
компетентними людьми, які палко підтримали його дослідницький ін
терес, сприяли придбанню відповідної літератури у найбільших вітчиз
няних культурних центрах: Києві, Петербурзі, Одесі, Львові та ін.
Так само серйозно, як свідчить його листування6, підійшов
М. Аркас і до апробації рукопису серед фахівців: у ході написання
своєї праці він окремими частинами надсилав її до Києва, а потім
доопрацьовував згідно з висловленими зауваженнями. Видання руко
пису відповідало загальногромадським суспільно-політичним і куль
турним потребам національно-визвольного руху українського народу,
що розвивався в руслі загальноросійської визвольної боротьби напере
додні революції 1905—1907 р. За рік до її початку київський книго-
торговець В. Степаненко писав М. Аркасу, підбадьорюючи його в не
легкій творчій роботі: «Вже то сумненько, що «Історія України» у Вас
тугенько просувається — її аж он як тепер треба, та ба, ніхто не дру
кує, не хочуть. Ви пишіть її потроху, бо Ви ж знаєте, який тепер рух
між українцями — дух радується, багацько надій єсть. Пишіть, спа
сибі Вам, від усіх буде Вам велика подяка»7.
6 Держ. арх. Миколаїв, області (далі — ДАМО).— ф. 468, on. 1, сир. 18.
арк. 6 зв. (лист В. Степаненка до М. Аркаса, 10.1. 1903); арк. 10 зв. (лист В. Стеїіа-
ненка до М. Аркаса, 1. IX.— 1905).
- ДАМО, ф. 408, он. 1, сир. 18, арк. 7.
8 Там же, сир. 21, арк. 8 зв. (лист О. Чикаленка до М. Аркаса, 17.VIII. 1905).
йдеться про «Очерк истории украинского иарода» (СПб., 1904) М. Грушевського та
про перші чотири томи його багатотомної «Історії України-Русі».
9 Там же, сир. 2, арк. 8—8 зв. (чернетка листа до Є, Чикаленка); спр. 21, арк 15
(лист Є. Чикаленка до М. Аркаса, 19.V.1906).
10 Там же, спр. 18, арк. 11 (лист В. Степаненка до М. Аркаса, 27.V. 1906).
Ще більше подібних звернень від людей, які знали про його робо
ту над узагальнюючою популярною книгою з історії України, одержу
вав М. Аркас у розпалі революційних подій 1905 року. Ось типове
тогочасне міркування одного з адресантів М. Аркаса: «Тим часом
бажано по-українськи мати хоч і не повну історію, бо наш народ нічо
го про неї не знає. Історії Грушевського і по-українськи, і по-росій-
ськи не підходящі для народу, як Ви й самі знаєте»8. Як бачимо, на
той час уже цілком реально можна було обговорювати питання про
видання українською мовою популярної праці з історії України — річ
дуже небезпечна в Російській імперії до 1905 р. Активна революційна
боротьба широких народних мас, що розгорнулася того року, так на
лякала царизм, що він змушений був скасувати суворі заборони щодо
вживання української мовй. Це надало хоч якихось правових гарантій
для випуску в світ «Історії України-Русі» М. Аркаса. І все ж цього
було замало для реалізації задуманого. Не вистачало коштів, кадрів
грамотних друкарів9. Тому обговорювалися різні варіанти залучення
до цієї справи меценатів чи створюваних тоді в ряді міст України
культурно-освітніх організацій — «Просвіт» 10.
JSSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, А? 7 ЮЗ
Портрети істориків минулого
Ми не ставили своїм завданням аналізувати творчі здобутки
М. Аркаса на ниві музичної культури. Що ж до історії України, то
грунтовним вивченням опублікованих документальних матеріалів з цієї
тематики, а також друкованого доробку професійних учених він зай
нявся десь на самому початку нинішнього століття.
На той час М. Аркас уже мав досить багату власну кількатисячну
книгозбірню, в якій українознавча проблематика займала найпочесні-
ше місце і яку він поповнював протягом усього свого життя, почина
ючи ще з студентських років. Микола Миколайович передплачував різ
номанітну періодику, старанно фіксуючи в ній щонайменшу замітку,
будь-який малюнок, що становили для нього інтерес. Це знадобилося
йому пізніше, коли він заходився готувати свій рукопис до друку.
Щоб не пропустити жодної книжкової новинки чи публікації з
історії України, М. Аркас не тільки налагоджує офіційні контакти з
книгарнями, бібліотеками і видавництвами, а й зав’язує знайомства з
компетентними людьми, які палко підтримали його дослідницький ін
терес, сприяли придбанню відповідної літератури у найбільших вітчиз
няних культурних центрах: Києві, Петербурзі, Одесі, Львові та ін.
Так само серйозно, як свідчить його листування6, підійшов
М. Аркас і до апробації рукопису серед фахівців: у ході написання
своєї праці він окремими частинами надсилав її до Києва, а потім
доопрацьовував згідно з висловленими зауваженнями. Видання руко
пису відповідало загальногромадським суспільно-політичним і куль
турним потребам національно-визвольного руху українського народу,
що розвивався в руслі загальноросійської визвольної боротьби напере
додні революції 1905— 1907 р. За рік до її початку київський книго
торгове ць В. Степаненко писав М. Аркасу, підбадьорюючи його в не
легкій творчій роботі: «Вже то сумненько, що «Історія України» у Вас
тугенько просувається — її аж он як тепер треба, та ба, ніхто не дру
кує, не хочуть. Ви пишіть її потроху, бо Ви ж знаєте, який тепер рух
між українцями — дух радується, багацько надій єсть. Пишіть, спа
сибі Вам, від усіх буде Вам велика подяка»7.
6 Держ. арх. Миколаїв, області (далі — ДАМО).— ф. 468, on. 1, спр. 18.
арк. 6 зв. (лист В. Степаненка до М. Аркаса, 10.1.1903); арк. 10 зв. (лист В. Степа-
ненка до М. Аркаса, 1. IX.— 1905).
• ДАМО, ф. 408, он. і, спр. 18, арк. 7.
8 Там же, спр. 21, арк. 8 зв. (лист Є. Чикаленка до М. Аркаса, 17.VIII. 1905).
йдеться про «Очерк истории украинскою народа» (ООб., 1904) М. Грушевського та
про перші чотири томи ного багатотомної «Історії Україпи-Русі».
9 Там же, спр. 2, арк. 8—8 зв. (чернетка листа до Є. Чикаленка); спр. 21, арк. 15
(лист Є. Чикаленка до М. Аркаса, 19.V.19061.
10 Там же, спр. 18, арк. 11 (лист В. Степаненка до М. Аркаса, 27.V. 1906).
Ще більше подібних звернень від людей, які знали про його робо
ту над узагальнюючою популярною книгою з історії України, одержу
вав М. Аркас у розпалі революційних подій 1905 року. Ось типове
тогочасне міркування одного з адресантів М. Аркаса: «Тим часом
бажано по-українськи мати хоч і не повну історію, бо наш народ нічо
го про неї не знає. Історії Тру шевського і по-українськи, і по-росій-
ськи не підходящі для народу, як Ви й самі знаєте»8. Як бачимо, на
той час уже цілком реально можна було обговорювати питання про
видання українською мовою популярної праці з історії України — річ
дуже небезпечна в Російській імперії до 1905 р. Активна революційна
боротьба широких народних мас, що розгорнулася того року, так на
лякала царизм, що він змушений був скасувати суворі заборони щодо
вживання української мови". Це надало хоч якихось правових гарантій
для випуску в світ «Історії України-Русі» М. Аркаса. І все ж цього
було замало для реалізації задуманого. Не вистачало коштів, кадрів
грамотних друкарів9. Тому обговорювалися різні варіанти залучення
до цієї справи меценатів чи створюваних тоді в ряді міст України
культурно-освітніх організацій — «Просвіт» 10.
JSSN 0130—5247. Укр. іст. жури., 1990, Л? 7 103
Портрети істориків минулого
Зрештою, грошові видатки, необхідні для видання книги, взявся
покрити сам автор, хоч це дуже підірвало його матеріальне станови
ще, адже довелося позичити (та ще й під великі проценти) 10 000 крб.
Пізніше у листі до Лесі Українки М. Аркас зізнавався: «Як довелося
видавати свою злощасну історію України, то я примушений був на
дуже тяжких умовах позичити гроші у лихварів і досі виплачую цей
борг, який так страшенно гнітить мене і завдає великого клопоту» п.
Що ж до місця видання, то «програвши варіанти» надрукування
праці в Одесі (передбачалося активне сприяння авторитетного громад
ського діяча у галузі українознавства М. Ф. Комарова) 11 12 та у Києві
(українське видавництво «Вік» і видавництво журналу «Киевская ста
рина») 13 14, М. Аркас, зрештою, передав своє дітище петербурзькій дру
карні товариства «Общественная польза». До цього Миколу Микола
йовича спонукало й те, що редактор його «Історії України-Русі» Ва
силь Миколайович Доманицький (7 (19).III.1877—28. VI11 (10.ІХ) .1910)
опрацьовував цей рукопис 1907 р. в Петербурзі і мав змогу здійсню
вати безпосередній нагляд за його друкуванням.
11 Канівський Ф. Листування Лесі Українки з М. М. Аркасом Ц Наук.-ін-
форм. бюлетень Архівного управління УРСР.— 1963.— № 4.— С. 48.
12 ДАМО, ф. 468, on. 1, спр. 21, арк. 15 (лист Є. Чикаленка до М. Аркаса,
19.V. 1906).
13 Там же, арк. 16 зв. — 17 (лист Є. Чикаленка до М. Аркаса. 24.IV. 1906);
21 зв. (лист Є. Чикаленка до М. Аркаса, 6.ХІ1. 1905).
14 Лобач-Жученко Б. Б. З нових матеріалів про Василя Доманицького Ц
Рад. літературознавство.— 1970.— № 8.— С. 33.
15 Центр, держ. іст. арх. УРСР у Києві, ф. 283, on. 1, спр. 12, арк. 430 зв.
1в Чистому серцем: Пам’яті Василя Доманицького. Біографія, спомини, похо
рон.— К., 1912—С. 28.
17 ДАМО, ф. 468, on. 1, спр. 18, арк. 11 (лист В. Степаненка до М. Аркаса,
27. V. 1906).
До честі М. Аркаса слід відзначити, що він не побоявся вступити
у ділові зв’язки з особою, переслідуваною за революційну діяльність
царською охранкою. Василеві Доманицькому та його брату Плато-
нові інкримінувалася, зокрема, ініціатива заснування 1905 р. у їх рід
ному селі Колодистому на Київщині селянської споживчої кооперації,
читання селянам забороненої літератури з тим, щоб підбурити їх
«проти поміщиків і, особливо, проти цукрозаводчиків». Отже, й роз
гром цукрового заводу в сусідньому селі Майданецькому прямо пов’я
зувався з агітацією Доманицьких !4.
Наприкінці липня 1905 р. Платона заарештували, а Василь за
кілька днів до того виїхав із села і більше вже туди не повернувся.
Протягом двох з половиною років поліція настирливо розшукувала
В. Доманицького по всій країні 15, а він у цей час спокійнісінько, хоч і
нелегально, мешкав на квартирах друзів у самій столиці Російської
імперії. Коли ж, нарешті, у грудні 1907 р. лише на основі слідчих ма
теріалів про революційну діяльність В. Доманицького суд заочно виніс
ухвалу вислати політичного злочинця на три роки до Вологодської
губернії, цей вирок так і залишився на папері. За місяць до цього,
завершивши роботу над підготовкою до друку найповнішого на той
час «Кобзаря» Т. Г. Шевченка та «Історії України-Русі» М. Аркаса,
В. Доманицький у зв’язку із загостренням давньої хронічної хвороби
(туберкульоз легенів) виїхав на лікування за кордон 16.
Роботою свого редактора М. Аркас залишився цілком задоволе
ний. Повністю підтвердилася характеристика, що її давали В. Дома
ницькому треті особи, рекомендуючи останнього до співпраці з М. Ар-
касом: «На його можна цілком покластися, бо він знає історію не
менш Грушевського» 17.
Друзі-однодумці щиро вітали Миколу Миколайовича з виходом
талановитої книги. Весь її семитисячний тираж розійшовся протягом
кількох місяців — явище рідкісне у ті часи, особливо ж з огляду на
те, що йшлося про книгу, друковану українською мовою, яка лише
104 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990. № 7
Портрети істориків минулого
двома роками раніше «легалізувалася» після найсуворіших царських
заборон, але так і не стала мовою народної освіти.
Згадуваний уже київський книготорговець В. Степаненко 16 черв
ня 1908 р. інформував М. Аркаса: «Радую Ваше серце, що продали
Ваші історії. Забирають її на Вкраїну, в Московію, в Галичину, Аме
рику, навіть і Швейцарію — добре йде, аж дух радується. Сьогодні
впряжено в Америку 50 штук в оправах» 18.
18 Там же, арк. 17 зв.
'9 Там же, спр. 14, арк. 7 зв.— 8 зв.
20 Там же, спр. 21, арк. 36—36 зв.
21 Там же, спр. 4, арк. 23 зв.
Діячі «Просвіт», які в період революції 1905—1907 рр. організу
валися в багатьох містах і навіть селах України, закидали автора
схвальними і водночас вимогливими листами. Дякували за першу на
писану українською мовою, доступну розумінню навіть малоосвічених
читачів популярну книгу з історії України, наголошували на її вели
чезному значенні для піднесення національної та історичної свідомості
народних мас, дорікали за недостатній тираж, просили й вимагали
другого видання.
Так, бібліотекар Одеської «Просвіти» А. В. Ніковський у листі від
6 січня 1908 р. писав: «Коли я передивився книгу, то побачив, що авто
ром зроблено все, щоб зміст книги легко й хутко і надовго западав у
голову читачеві — це і ілюстрації, і, особливо, помітки на полях, кот
рі мають уявляти з себе конспект. Таким побитом, додавши те, що
написано популярно й пристосовано до середнього читача, можна га
дати, що «історія» буде корисною для гімназій, для учителів народ
них шкіл, а поки що для кожного українця. Бо ж зараз ми такої істо
рії не маємо. Візьміть Грушевського — велику в п’яти томах — до
неї бояться підходити. «Очерк истории украинского народа» мав зігра
ти деяку ролю, коли ж написано важко і це одбиває охоту до читання.
На що Вам краще: за весь час існування Одеської «Просвіти» її про
дано було всього 5 примірників!
З історією Єфименковою (вид. Брокгауз і Єфрон) — ще гірше.
Отак пильно переглянувши Вашу книгу і зауваживши, що напи
сано її мовою українською, я привітав її як з’явище великої ваги —
це... книга, якої недоставало, яка дуже потрібна. Вона будитиме сві
домість у людей і підміцнюватиме вже свідомих інтелігентів і робіт
ників» І9.
Своє враження від «Історії України-Русі» поспішив висловити
9 січня 1908 р. один з активних діячів народженої революцією 1905—
1907 рр. україномовної преси редактор наймасовішої буржуазно-лібе
ральної газети «Рада» Є. Чикаленко: «Написали Ви її не для бари
шів, а для того, щоб пролить свідомість в широкі маси. І треба оддати
Вам справедливість, Ви зробили своєю історією так багато, що й спо
діватися того не можна було... Вона розходиться добре, читається з
великим інтересом, будить любов до свого краю, його минулого і про
буджує надії на будуще. Одним словом, ся книжечка, на мою думку,
повинна стать наряду з «Кобзарем» настольною книгою у кожного
українця» 20 21.
Через рік у листі від 16 січня 1909 р. голова київської «Просвіти»,
видавець і редактор журналу «Нова громада», упорядник епохальної
мовознавчої праці «Словарь української мови» Б. Грінченко підбадьо
рює М. Аркаса у його намірах братися за підготовку другого видання
«Історії України-Русі» такими словами: «Ви не дивіться, що дехто на
Вас косо дивиться і шкварчить. Хай собі шкварчать, бо їх завидки бе
руть за Вас... Невже ж Ви не постерігаєте, як Вас усюди і всі люб
лять за Вашу історію? А як би вся ця біднота зустріла радо та при
хильно «нову» та ще й повнішу історію» 2|.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 7 105
Портрети істориків минулого
Сучасник М. Аркаса, спеціаліст у галузі історії історичної науки
на Україні В. Біднов, високо оцінюючи вихід у світ Аркасової «Історії
України-Русі», зазначив пізніше, що «ні одна українська книжка,
крім «Кобзаря», не мала такого поспіху, який випав на долю труда
М. Аркаса... Автор її безумовно зробив велику послугу нашому націо
нальному рухові; наукові та художні хиби не заважали їй робити свій
вплив на ті кола, серед котрих книга розповсюджувалася. Досвід на
ших днів дає нам яскраві докази того, що не науковість захоплює гро
мадянство, а щось інше, протилежне першій»22.
22 Біднов В. Що читати по історії України (Коротенька історіографія Украї
ни).— Кам’япець-Подільський, 1919.— С. 50.
23 Лотоцький О. Сторінки минулого,-— Варшава, 1934.— Ч. 3.— С. 148.
24 Львів, біб-ка АН УРСР. Відділ рукописів, спр. 193, арк. 2 зв.
25 ДАМО, ф. 468, on. 1, спр. 18, арк. 7 зв.— 8 зв.
Останній висновок здається нам особливо показовим. Висловле
ний у бурхливі дні громадянської війни, він підтверджується й спостере
женнями часів нинішньої революційної перебудови, коли дуже поси
лився потяг мас до пізнання свого історичного минулого, але не так че
рез праці фахівців, як, насамперед, через публікації популяризаторів
історії, найбільше — майстрів художнього слова — письменників. У
даному ж разі йшлося про справді визначну працю, яка, на думку
відомого мемуариста українського національного руху кінця XIX —
початку XX ст. О. Лотоцького, «була перша книжечка нашої історії,
написаної для широкої публіки, й популярність її в свій час була над
звичайна. «Ілюстрована історія України» М. С. Грушевського появила
ся пізніше й не мала такого успіху у широкого читача, як «Історія
України» Аркаса — Доманицького» 23.
Мемуарист не випадково згадав Грушевського та його популярний
нарис з історії України, бо з цим пов’язані наступні досить неприємні
факти й події. І найвидатніший професійний історик України відіграв
у них дуже негарну роль. Схильний до монополізації своєї наукової ді
яльності у галузі історії України, він відзначався крайньою нетерпи
містю до будь-кого, хто вторгався у досліджувану ним проблематику,
чи міг скласти конкуренцію в реалізації його творчих задумів. Так, не
без впливу М. Грушевського редакція журналу «Киевская старина»
відмовилася друкувати написану згідно з оголошеним нею ж конкур
сом узагальнюючу працю «История украинского народа» О. Я. Єфи-
менко. «А се тим охітніше зробили, що в Петербурзі друкується той
курс історії України Михайла Сергійовича, який він читав у Пари
жі»,— зазначає 23 січня 1904 р. в листі до В. Гнатюка В. Доманицький.
І тут же з гірким сарказмом додає: «Колись буде чудовий матеріал
для якогось драматурга для історичного водевілю...» 24 21 лютого то
го ж року про конфліктну ситуацію, що створилася внаслідок відмови
редакції «Киевской стариньї» друкувати працю О. Єфименко, М. Арка-
сові повідомив у своєму листі В. Степаненко 25. Тоді, коли робота над
рукописом його власної «Історії України-Русі» лише розпочиналася,
хіба міг він навіть подумати, що через кілька років, коли вона вже
побачить світ, на шляху її розповсюдження та підготовки другого ви
дання стане все той же Грушевський!?
І от Аркасойа праця — на прилавках книгарень. За свідченнями
сучасників, спочатку М. Грушевський начебто й не сприйняв її всерйоз
як конкурента своїм власним планам. До відвертої ж протидії він
вдався тоді, коли дізнався про підготовку другого видання цієї книги.
Про те, що цей намір помітно стурбував М. Грушевського, Аркасові по
відомив його редактор — В. Доманицький. У своєму листі від 11(24)
липня 1908 р. із села Криворівні, що в Карпатах, він писав Миколі
Миколайовичу; «Балакав я вчора з професором Грушевським про вся
чину, і між іншим він заявив, що з осені сідає писати Ілюстровану
історію і за півроку її випустить. Я йому сказав, що ви заходжуєтесь
106 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, А? 7
Портрети істориків минулого/
коло другого видання, і він був здивований, бо не знав, як книжка
добре пішла: думав що її ще на 1 */г —2 годи вистачить. Признався, що
торік ми йому дорогу загородили своїм виданням, гим-то він і не брав
ся досі писати. Тепер він хоче видати 10 000, рахуючи, що літ за 5—6
гроші вернуться. Очевидно, що два видання (наше 2-е і його) після
того як «ринок насищен» вже нашим першим, було б вже занадто: і те
туго йшло б, і друге. Я говорив, що ви вже розпочали заходи коло 2-го
видання і мабуть замовили художникам малюнки, але що сьогодні ж
повідомлю Вас про -стан речей. Він сказав, що малюнки, коли вони
замовлені, він міг би перейняти й на себе, якби Ви зреклися видавати
друге видання, а зрештою — робіть, мовляв, як знаєте. Оце я перека
зую, яка була розмова, а як тепер далі бути, то міркуйте вже Ви.
23 ДАМО, ф. 468, on. І, спр. 23, арк. І—2 зв.
27 Див.: Липинський В. Історія України Мик. Аркаса // Літ.-наук. вісн,—
1908.— № 8.— С. 307—317.
28 Грушевський М. До рецензії д. Липинського // Літ.-наук. вісн.— 1908.—
№ 8,—С. 318.
29 Там же.— О. 319—322.
...Я особисто не стою за те, щоб нам конче уступати з дороги. Ци
ми днями прочитаєте у «Літературно-науковому віснику» рецензію
д. Липинського» 26.
Повідомляючи Доманицького про наступну публікацію рецензії
В. Липинського на Аркасову «Історію України-Русі», М. Грушевський
промовчав, однак, що її буде надруковано у редагованому ним жур
налі разом з його власного, підсумковою, рецензією. Тим часом в
останній не тільки не містилося бодай одного доброго слова про книгу
Аркаса, а й фактично бралася під сумнів рецензія Липинського, який
спробував дати всебічну об’єктивну оцінку праці Аркаса, відзначив
ши як позитивне в її змісті та формі викладу, так і хиби та конкретні
помилки у висвітленні окремих подій і явищ історичного процесу27.
На противагу цьому критика М. Аркаса М. Грушевським за фор
мою мала деструктивний, поспіль нищівний характер, а за змістом
корисними у ній були тільки вказівки на неточності, допущені автором у
викладі окремих подій. Найбільше ж М. Грушевський обурюється
фактом великої популярності книги М. Аркаса, широкого її розповсюд
ження. Злива суцільних звинувачень на адресу рецензованої праці ди
вовижно контрастує з компліментарною обмовкою: «Знаю автора як
чоловіка щиро прихильного українству і не сумніваюся ні на хвилину
в його добрих намірах, які водили ним в писанню і видаванню сеї
книжки» 28. А тим часом від фрази до фрази виразно проступає недоб
розичлива мета рецензента — скомпрометувати «Історію України-Русі»
М. Аркаса перед усією читацькою громадськістю. Як тільки не вправ-
ляється М. Грушевський у своєму явно упередженому кепкуванні. Вче
ному явно зраджує почуття міри у використанні найпринизливіших
епітетів і найобразливіших таврувань: авторські недогляди і фальші —
страшенні; замітки — чисто сміхотворні; вислови і погляди — просто
дикі, предивні убогістю, неповністю змісту і масою фактичних поми
лок; виклад — сухий, схематичний, неінтересний, незручний і примітив
ний, стереотиповий, банальний, бідний; книжка — «шкодлива з науко
вого, просвітнього, національного погляду», «джерело безконечних
баламутств», «історія без історії, без культурного суспільного і полі
тичного змісту»29.
Від такої незаслуженої огульної критики відразу ж відмежувався
В. Липинський, опублікувавши у київській газеті «Рада» статтю на
підтвердження свого загалом позитивного ставлення до книги М. Ар
каса. «Бажаючи національного відродження цілого українського на
роду, а не тільки певних, перейнятих однаковим світоглядом сучасного
українства, його частин,— писав він,— думаю, що діло, яке робить
і довго робитиме історія д. Аркаса, діло для цього відродження корис
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1990, Л? 7 107
Портрети істориків минулого
не» 30 31. В іншому номері «Ради» того ж періоду ще одну статтю на
захист «Історії України-Русі» від несправедливої критики М. Грушев-
ського, який «своїм авторитетом приголомшив автора і прибив до зло
чинного стовпа редактора», опублікував співробітник цієї газети
В. Піснячевський 3|.
30 Рада,— 1908,—№ 199.
31 Рада.— 1908.— № 192.
32 Грушевський М. На українські теми : Ще про культуру і критику // Літ.-
наук. вісн.— 1908.— № 10.— С. 129, 133.
33 Лобач-Жученко Б. Б. Назв, праця.— С. 36.
34 Ч и к а л е н к о Є. Щоденник (1907—1917).—Львів, 1931.— С. 10.
35 Центр, наук, біб-ка АН УРСР. Відділ рукописів, № 355.
Під натиском цих відгуків М. Грушевський був змушений публіч
но виправдовуватися у статті, опублікованій в одному з наступних
номерів «Літературно-наукового вісника». Вона цікава насамперед
тим, що тут М. Грушевський найвідвертіше зізнається, чим саме його
не влаштовує книга М. Аркаса. Виявляється тим, що, по-перше, «тої
ідеології, яка була б нам бажана, того освітлення історії України, в
якім ми її бачимо — в книзі Аркаса нема», і, по-друге, «що д. Аркас
цілу стару Україну перебрав «на московський кшталт»32.
Ось у чому суть! М. Грушевського не влаштовувала проросійська,
як він вважав, концепція М. Аркаса — В. Доманицького. Гадаємо,
цілком мав рацію Б. Б. Лобач-Жученко, який дійшов висновку, що
Доманицький розійшовся з Грушевським на ідейному грунті, незважа
ючи на матеріальну залежність від нього33. Ще більше не влаштову
вала Грушевського «Історія України-Русі» Аркаса — Доманицького як
конкурент не тільки вже існуючих, а й лише замислюваних його влас
них видань.
Історія з рецензуванням книги Аркаса — Доманицького знайшла
відображення й на сторінках опублікованого щоденника близького
знайомого Грушевського, добре поінформованої людини у справах ук
раїнського національного руху кінця XIX — початку XX ст., редактора-
видавця «Ради» Є. Чикаленка. «...Незаслужено гостра критика Грушев
ського на цю працю,— писав він,— боляче вразила Доманицького. Ма-
тушевський особливо докоряв Грушевському за те, що він пішов до
хворого Доманицького і навмисне забув у нього коректуру своєї рецен
зії. Коли Доманицький її прочитав, то в нього пішла кров горлом, і
він з того часу вже не міг поправитись.
Коли я докоряв Грушевському за цю рецензію, то він виправду
вався тим, що він не навмисне забув її у Доманицького і писав її
«по долгу науки», але всім очевидно, що рецензія написана необ’єк
тивно, з роздразненням, наче з заздрості, що праця Аркаса — Дома
ницького придбала собі таку велику популярність»34. Лише два роки
прожив тяжко хворий В. Доманицький після розгромної рецензії
М. Грушевського. Ще менше — лише півроку — прожив з часу тієї ж
публікації Аркас, який боляче переживав несправедливі звинувачення
на свою адресу.
«Ви розумієте, що воно таке, коли чоловік загубив віру у свої
сили?! —пише він Б. Грінченку.— Ні до чого не сила узятись, стоїть,
як сувора пересторога: «З праці твоєї може вийти тільки велика шко
да для рідного краю». Ці слова у вухах, а свідомість, що ти дійсно
тільки нікчемний дилетант, припиняють усякі заходи до будь-якої
праці. Я навіть радий, що брак грошей, тяжке становище, яке дово
диться переживати..., не дадуть аніякісенької можливості заходитись
коло другого видання своєї злочинної «Історії»35. Тут же М. Аркас ви
словлював щиру подяку Б. Грінченкові за дружню підтримку: «Спаси
бі Вам, за всі Ваші теплі і приятні відносини до моєї «шкодливої
історії» і за Ваші поради».
Б. Грінченко, як міг, заспокоював автора першої історії України
108 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 7
Портрети істориків минулого
рідною мовою, докладав усіх зусиль, щоб відновити його душевну рів
новагу. «Хочу сказати про Вашу «Історію»,— писав він.— Я чув, що
Ви думали видавати її другим виданням і дуже зрадів, це почувши.
Але тепер знову чутка,— мов би Ви вже залишили цю думку. Це
шкода. Тепер Ви могли б скористуватися з тих фактичних уваг, що
вам наробили рецензенти, і випустити друге видання, поправивши де
які помилки, без яких, звичайно, не обходиться ніяка робота людська,
навіть і така, що виходить з рук дуже вчених і гострих професорів-
критиків, охочих думати, що сам Господь Бог, творець усесвіту, пере
дав їм монополію на їх науку. От саме про одного з таких критиків.
Кожен знає, що проф. Грушевський чоловік дуже заслужений і кожен
йому дякує за ту роботу, що він зробив, але нащо йому схотілося по
казати людям, що він може бути дуже несправедливий до своїх това
ришів у роботі. А його рецензія на Вашу книгу показує це дуже добре.
Замість, щоб дякувати Вам, що Ви своєю популярною, легко напи
саною історією, готуєте широкого читача до читання трудніших істо
ричних книжок (навіть таких тяжко написаних, як книги самого Гру-
шевського), збуджуєте в йому цікавість до минулої долі українського
народу, допомагаєте розвиватися національній свідомості нашій — за
мість, щоб за все це дякувати, кажу Вам, пан професор, не зважаючи
на обставини і на факти, накидається на Вас мокрим рядном і аж
лиходія з Вас робить.
Ця рецензія робить прикре враження не Вам (бо, знов кажу, не
помиляється тільки той, хто нічого не робить), а самому рецензентові.
От через те, я дуже прохав би Вас і од себе, і од деяких Ваших
читачів, щоб Ви не покидали думки дати друге видання Вашої книги,
його треба, і воно зробить добре діло» 36.
38 ДАМО, ф. 468, on. 1, спр. 4, арк. 10 зв.— 12 зв.
37 Там же, спр. 18, арк. 21—21 зв (лист від 10.IX. 1908).
38 Там же, спр. 31, арк. 9 зв.— 10.
39 Там же, спр. 21, арк. 41—42.
40 Там же, арк. 43—43 зв. (лист від 2.ЇХ. 1908).
В тому ж підбадьорливому дусі написано й цілий ряд листів ін
ших адресантів Аркаса. Ось деякі витримки з них. Книготорговець
В. Степаненко: «Думаю, що бомбу він (М. Грушевський.— В. С.) ви
пустив пусту, та ще так випустив, що оскілками сипнуло прямо на
нього»37. Художник, музикант, письменник Г. Хоткевич, що, як і
В. Доманицький, проживав у Галичині на становищі політемігранта:
«Та взагалі навіть смисл а немає в тім, аби складати все в одні руки.
Нехай якнайбільше буде у нас творів, нехай буде конкуренція — то ж
не буде на шкоду, а лиш на користь. ...Що з того, що д. Грушевський
хоче писати Історію сам і посередньо пропонує Вам зняти свою пра
цю? Чи не таким же точно правом могли би Ви звернутися до пана
Грушевського з пропозицією: «Не пишіть, пане добродію, історію, бо
я вже пишу» 33. Є. Чикаленко: «Може в книжці Вашій і єсть дрібні
помилки проти науки, але висловлюватись за неї, як висловився Гру
шевський, не слід би було, що я йому скажу, як побачусь. На всіх нас
його рецензія зробила дуже, дуже неприємне враження. Нехай Вам се
буде моральним удовлєтворєнієм. Всі в один голос кажуть, що Гру
шевський своєю рецензією принизив себе, що ніхто од його не споді
вався такої роздратованої, ‘ненаукової критики» 38 39.
Після зустрічі з М. Грушевським Є. Чикаленко писав М. Аркасу:
«Сими днями я висловив свій погляд і панові професорові, я казав
йому, що рецензія його не академічна, повна роздратування заінтересо
ваної людини, яка, як люди кажуть, розчищає дорогу для своєї книж
ки. На се мені професор відповів, що він написав рецензію «по долгу
історика» і не одзивався про неї, поки вона не розійшлась, щоб не
пошкодить виданню, а коли люди вбачають в його рецензії особистий
інтерес, то своєї історії він і видавати тепер не буде»40.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 7 109
Портрети істориків минулого
Насправді М. Грушевський явно кривив душею, бо, по-перше, на
час, коли він дізнався від В. Доманицького про те, що весь тираж
Аркасової «Історії України-Русі» розійшовся, рукопис його рецензії
уже знаходився в друкарні (відповідне епістолярне свідчення В. До
маницького наводилося вище), а, по-друге, пишучи листа до Є. Чика-
ленка, М. Грушевський досить активно готував до друку свою «Ілю
стровану історію України», перше видання якої вийшло в світ у 1911 р.
А наступного року було видано книгу, на обкладинці якої значи
лося: «Історія України-Русі з малюнками. Написав Микола Аркас.
Друге видання. Краків. Накладом Ольги Аркасової. 1912». Проте
насправді то вже не був Арканів твір. Доопрацьований автором і на
половину відредагований В. Доманицьким рукопис загубився під час
лікування останнього у Франції41. Після смерті їх обох довести працю
до друку взялися корінні галичани Богдан Деякий та Вячеслав Ли-
пинський, а також український емігрант з Харкова Микола Левит-
ський 42. І хоч у листуванні з Ольгою Іванівною Аркас нові, «гуртові»,
якщо можна так сказати, редактори запевняли, що редакторську ро
боту вони стараються «вести так, як почав її п. Доманицький»43, що
вони якнайбільше прагнуть задовольнити «гаряче бажання цілої
України якнайскоріше бачити друге видання «Історії України» 44, на
справді текст був перероблений до невпізнанна як за формою, так і за
змістом. Вже в першій грунтовній рецензії, опублікованій у єдино
му на той час на Україні у складі Російської імперії україномовному
і українознавчому журналі «Дніпрові хвилі», зверталася увага чита
чів на те, що перед ними вже зовсім не твір М. Аркаса й В. Дома
ницького. Те, що було названо другим виданням «Історії України-
Русі», критикувалося в рецензії і за мову, «незвичну для вуха росій
ського українця», і за невиправлені та залишені без відповідних на
укових коментарів помилки першого видання, і за допущені нові по
милки, і за різке погіршення ілюстративного матеріалу45. Загальна
оцінка другого видання книги М. Аркаса також була критичною:
«Друге видання дуже популярної серед українського громадянства
Історії Аркаса вийшло після смерті і автора і редактора... Рукопис
опинився в чужих руках, друкувати довелося за кордоном — у Кракові,
кінчали видання зовсім нові люди. Отже нема чого дивуватися, що
друге видання вийшло далеко не таким, як того хотіли автор і ре
дактор» 46.
41 Лист В. Доманицького : (3 останніх місяців його життя) // Наше минуле.—
1919,—№ 1—2 — С. 154—156.
42 Аркас М. Історія України-Русі / 2-е вид.—Краків, 1912.— С. XII, XIV.
43 ДАМО, ф. 468, on. 1, спр 27 (лист Б. Лепкого до О. Аркас, З.ХІІ. 1910),
арк. 4 зв.
44 Там же (лист М. Левитського до О. Аркас, жовтень 1911 р.), арк. 2.
45 Дніпрові хвилі.— 2 сент. 1912.— № 15—16 — С. 221—223.
46 Там же.— О. 221.
До цього можна додати, що саме висвітлення історії України в
цьому так званому другому виданні книги М. Аркаса подається знач.
ною мірою на основі пропольсько-шляхетської і австрофільсько-галиць-
кої орієнтації. Так, зміст «Вступу» різко контрастує з відповідним
текстом першого видання. Він дуже ідеологізований. Зокрема, тут
виразно проступають шовіністичні погляди про нібито природно й істо.
рично зумовлені переваги українського народу над іншими — і куль
турою, і державністю, і побутом. У «Вступі» відверто утверджується
антиісторична думка про «безкласовість» українського народу: мовляв,
80 або 90% українців протистоять поміщики, купці, промисловці,
урядники — представники переважно інших націй. Націоналістична
тенденція помітна й у тому, що замість визначених Аркасом «Київ
ського» і «Галицького» періодів фігурує період «Самостійно-держав
ний», який нібито був основою державності лише українського народу.
110 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990. № 7
Портрети істориків минулого
Якщо в першому виданні йдеться про три групи слов’ян — захід
ну, південну і східну, то в другому діють лише «українсько-слов’ян
ські», «українсько-руські», «русько-українські» племена та князі. Про
Святослава говориться: «чистий запорожець на князівському столі»,
Володимиру ставиться в заслугу, що він «позбирав усі українські
землі». Опущено легенду про заснування Києва, а сам він згадується
тільки як «найголовніше місто полян». З періоду XVII ст. у другому
виданні знято окремий ліхтарик про Петра Могилу, який заснував
Київську академію. Натомість при характеристиці діяльності Петра
Сагайдачного вміщено явно антиросійську ілюстрацію «Сагайдачний
під Москвою», якої у першому виданні не було. Однозначно негативно
оцінюється возз’єднання України з Росією 1654 р. Явно упереджено й
тенденційно зображається політичний та соціально-економічний роз
виток українських земель наприкінці XVIII — на початку XIX ст.: мов
ляв, у той час, як на Наддніпрянській Україні було знесено Запорізьку
Січ і заведено кріпацтво, Австрія у Галичині і Буковині «зачала заво
дити добрі порядки», цісарі дбали «о добро своїх підданих і хотіли
добути селян з панської неволі».
Отже, й у змісті другого та першого видань «Історії України-Русі»,
як і в їх авторстві, було дуже мало спільного. Саме тому республі
канське видавниче об’єднання «Вища школа» здійснює фототипічне
видання книги М. Аркаса за тим її справді авторським оригіналом, який
випущено в Петербурзі у 1908 р. Оце й буде істинно друге видання
Аркасової «Історії України-Русі». Читачі мають отримати його в
1990 р. у супроводі наукового коментаря, що відбиватиме сучасні
погляди на події історичного минулого.
Що ж позитивного і критичного можна сказати про книгу М. Ар
каса нині, у час революційної перебудови, коли так різко зросли і
національно-патріотична самосвідомість громадян СРСР, і живий ін
терес найширших народних мас до історії їх рідної землі. Увагу най-
ширших читацьких кіл Аркасова «Історія України-Русі» приверне й
тепер не лише цікавим змістом фактичного матеріалу про події та яви
ща від перших століть нашої ери до революції 1905 р., а й простою
і образною водночас мовою викладу. Автор не обмежується відомо
стями, зафіксованими в «сухих» документальних джерелах. Він залюб
ки вдається до, так би мовити, фольклорного бачення історії, знайо
мить читачів з різними переказами та легендами, які закарбувалися в
історичній пам’яті народу, а пізніше були записані вченими-народо-
знавцями. Безперечно, привабить читачів і багате ілюстрування Арка
сової книги, хоча й воно не без хиб, і в ньому далеко не все може
подобатися кожному. До картографічного матеріалу (а в своїй книзі
М. Аркас умістив 9 карт) сьогодні слід поставитися суто критично.
Він дуже й дуже приблизно відображає реальну дійсність щодо тери
торій (зокрема, природних чи державних кордонів останніх) розселен
ня українців, їх предків і сусідів у різні історичні часи.
Словом, перед нами твір, який відбиває певний рівень розвитку
історичної думки, певний етап історії історичної науки на Україні.
Вперше знайомлячись із книгою М. Аркаса, сучасний читач повинен
пам’ятати, що в даному разі має справу з автором, історична концепція
якого не грунтується на філософії діалектичного та історичного мате
ріалізму. Підхід М. Аркаса до пізнання й тлумачення суті історичних
подій і явищ позначений ідеалістичним світоглядом. Звідси — уявлен
ня про наявність у кожного народу (нації) певних тільки йому органіч
но властивих рис суспільно-політичного світогляду, а також розгляд
історичного процесу «за видатними особами» — позитивними чи нега
тивними. Серед діячів, виведених в Аркасовій книзі, багато представ
ників правлячої еліти різних часів на Україні — князів, царів, королів.
Абсолютну перевагу автор віддає висвітленню політичної історії за ра
хунок соціально-економічної, дещо перебільшує міжнаціональні відмін
ISSN Й139—5-247. Укр. іст. журн., 1990, № 7 111
Портрети істориків минулого
ності та конфлікти за рахунок недооцінки загальнолюдських і класо
вих. Авторська періодизація історичного процесу на Україні приміти-
зована: побудована не згідно з об’єктивними законами внутрішнього
соціально-економічного розвитку, які й зумовлюють зміну соціально-
економічних формацій, а за зовнішніми ознаками — завоюванням та
підпорядкуванням українських земель тій чи іншій державній владі.
Незвично для сучасного читача звучать вживані М. Аркасом тер
міни «жиди» (замість «євреї»), «ляхи» (замість «поляки»). Але ж це
історичні терміни, які за нормами української народної мови дожовт
невого періоду були єдинопоширеними і до того ж несли в собі певний
соціальний, а не лише національний зміст, оскільки, як правило, стосу
валися визискувачів народних мас. У такому значенні їх широко вжи
вали й класики української літератури та історіографії — Т. Г. Шев
ченко, М. І. Костомаров, І. Я. Франко та інші (в радянських видан
нях їх творів згадані терміни залишаються незмінними).
Як суто умовні слід сьогодні розглядати й вживані М. Аркасом
терміни «Україна», «український» стосовно періоду Київської Русі та
наступної феодальної роздробленості. Насправді ж вони закріпилися у
свідомості народних мас як етнічна назва після утворення (XIV—
XV ст.) української народності. Автор же «Історії України-Русі», спи
раючись на сучасний йому рівень наукової розробки проблеми етногене
зу східнослов’янських народностей і націй, дещо примітивізує процес
їх формування. Сучасна радянська історична наука доводить, що пря
мими предками українського, як і російського та білоруського народів,
були стародавні східнослов’янські племена, які, консолідувавшись у
VI—VIII ст., створили єдину державу — Київську Русь, в ході розвит
ку якої виникла давньоруська народність. Остання стала основою
дальшого об’єктивного процесу формування трьох братніх народностей:
російської, української та білоруської.
Не виявляє М. Аркас і належної послідовності в оцінках діяль
ності українських гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Вигов-
ського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, але неодноразово підкрес
лює, що, якщо у колах козацької старшини й знаходилися відступники
від союзу українського народу з російським, то народні маси на Украї
ні незмінно обстоювали цей союз. Історик висміює класову недалеко
глядність української панівної козацько-старшинської верхівки, яка
у народних масах вбачала лише пасивну сірому, цілком залежну від
волевиявлення зверху (мовляв, народ «...зовсім таки не мав ні полі
тичного розуміння, ні терпіння, щоб спокійно дожидатися, які наслідки
будуть од праці їхніх Гетьманів. Тим-то ні один з них не дійшов до
того, до чого прямував») 47. Сам же автор «Історії України-Русі» свої
ми міркуваннями переконує читачів у тому, що вимоги старшини про
свободу і самостійність України зумовлювалися насамперед намаган
ням надійно забезпечити свій соціальний статус феодальної верхівки
тодішнього українського суспільства. І соціально споріднений з нею
російський царизм охоче пішов назустріч цим домаганням. Цілком у
традиціях революційно-демократичної історіографії, започаткованої
кумиром М. Аркаса — Т. Г. Шевченком, в «Історії України-Русі»
висвітлюється і таврується кріпосницька політика, яку наполегливо
проводили на Україні при сприянні місцевих феодалів російські царі,
особливо Петро І і Катерина II.
47 Аркас М. Історія України-Русі.— Петербург, 1908.— С. 228.
Принаймні спірним є авторське альтернативне припущення про
можливість вільного розвитку України у «європейській сім’ї народів»
у разі здійснення того, що проголошував Мазепа, вступаючи у спілку
з Карлом XII, яку одностайно негативно (і це переконливо показано в
праці Аркаса) сприйняли широкі народні маси України. Проте в той
час, коли в умовах Російської імперії національне питання висунулося
112 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, Л» 7
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210569 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:04:15Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сарбей, В.Г. 2025-12-11T21:13:32Z 1990 М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1990. — № 7. — С. 100–113. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210569 Стаття висвітлює подвижницьку діяльність на ниві української культури М. М. Аркаса (1852—1909 рр.) — просвітителя, композитора, історика. На основі нового архівного матеріалу розповідається про найголовнішу справу його життя — першу україномовну науково-популярну працю з історії України. Вихід її у світ приніс авторові чимало радості і печалі. Статья освещает подвижническую деятельность на ниве украинской культуры Н. Н. Аркаса (1852—1909 гг.) — просветителя, композитора, историка. На основании нового архивного материала рассказывается о самом главном деле его жизни — новом украиноязычном научно-популярном обобщающем труде по истории Украины. Выход его в свет принес автору много радости и печали. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Портрети істориків минулого М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» Н. Н. Аркас и его «История Украины-Руси» Article published earlier |
| spellingShingle | М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» Сарбей, В.Г. Портрети істориків минулого |
| title | М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» |
| title_alt | Н. Н. Аркас и его «История Украины-Руси» |
| title_full | М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» |
| title_fullStr | М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» |
| title_full_unstemmed | М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» |
| title_short | М. М. Аркас і його «Історія України-Русі» |
| title_sort | м. м. аркас і його «історія україни-русі» |
| topic | Портрети істориків минулого |
| topic_facet | Портрети істориків минулого |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210569 |
| work_keys_str_mv | AT sarbeivg mmarkasíiogoístoríâukraínirusí AT sarbeivg nnarkasiegoistoriâukrainyrusi |