З історії українсько-єврейських відносин
Автор подає огляд виданого в Канаді у 1988 р. англійською мовою збірника статей «Українсько-єврейські відносини в історичній перспективі», На його думку, матеріали збірника відображають суперечливість сучасного етапу розвитку немарксистської історіографії історії України, коли старі тенденційні пол...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1990 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1990
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210574 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З історії українсько-єврейських відносин / С.О. Єкельчик // Український історичний журнал. — 1990. — № 7. — С. 54–63. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859467038070669312 |
|---|---|
| author | Єкельчик, С.О. |
| author_facet | Єкельчик, С.О. |
| citation_txt | З історії українсько-єврейських відносин / С.О. Єкельчик // Український історичний журнал. — 1990. — № 7. — С. 54–63. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Автор подає огляд виданого в Канаді у 1988 р. англійською мовою збірника статей «Українсько-єврейські відносини в історичній перспективі», На його думку, матеріали збірника відображають суперечливість сучасного етапу розвитку немарксистської історіографії історії України, коли старі тенденційні положення поєднуються з дедалі зростаючим прагненням до об’єктивістського, неупередженого аналізу історичних подій.
Автор дает обзор изданного в Канаде в 1988 г. на английском языке сборника статей «Украинско-еврейские отношения в исторической перспективе». По его мнению, материалы сборника отражают противоречивость современного этапа развития немарксистской историографии истории Украины, когда старые тенденциозные положения сочетаются со все возрастающим стремлением к объективистскому, непредвзятому анализу исторических событий.
|
| first_indexed | 2025-12-17T12:03:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
C. О. Єкельчиї:
на початку квітня, у Лондон для остаточного вирішення організацій
них питань і зустрічі делегатів. Звідти він повідомляв В. І. Леніну:
«Нас все ще 10 делегатів. Розмовляємо...»63.
Делегати, що зібралися на III з’їзді РСДРП, віддали належне най
більш активним борцям за його скликання, обравши президію в складі:
голови — В. І. Леніна і двох співголов — О. О. Богданова і Л. Б. Кра-
сіна.
Одержано 12.04.90.
Освещается ранний период революционной деятельности А. А. Богданова — фи-
лософа, зкономпста, медика и политика, забитого советской исторической наукой.
Рассматривается его роль в истории большевизма периода 1903—1905 гг.
63 Переписна заграничньїх учреждений РСДРП. руководимьіх В. И. Лениньїм, с
местннми партийньїми организациями 1905—1907 гг.— М., 1975.— Т. 2.— Кн. 1.—
С. 219.
Питання вітчизняної історії
в зарубіжній історіографії
С. О. Єкельчик (Київ)
З історії українсько-єврейських відносин
Автор подає огляд виданого в Канаді у 1988 р. англійською мовою збірника
статей «Українсько-єврейські відносини в історичній перспективі», На його думку, ма
теріали збірника відображають суперечливість сучасного етапу розвитку немарк-
систської історіографії історії України, коли старі тенденційні положення поєднують
ся з дедалі зростаючим прагненням до об’єктивістського, неупередженого аналізу іс
торичних подій.
Вже сама назва виданого 1988 р. у Канаді збірника статей — «Україн
сько-єврейські відносини в історичній перспективі»’ — може стати
предметом для роздумів. Адже ця тема майже не розроблялася су
часною радянською історіографією. Мало хто знає навіть про те, що
у 20—30-х роках в деяких вузах України були єврейські відділення,
а в складі АН УРСР діяв Кабінет по вивченню єврейської радянської
літератури, мови та фольклору. Існувала також єврейська історико-
археографічна комісія, яка займалася виданням наукових праць. У роки
культу особи усе це було ліквідовано, і аж до початку революційної
перебудови досліджувати історію євреїв в СРСР, і зокрема на Україні,
було практично неможливо.
Натомість українсько-єврейські відносини традиційно не проходили
повз увагу зарубіжного українознавства. Причини цього не такі прості
й однозначні, як це могло б здатися. Звичайно, «наука не терпить
порожнечі», і цілком природно, що замовчуване у нас активніше вивча
лося немарксистською історіографією. Крім того, не можна відкидати
1 Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective / Edited by Peter J. Poti-
chnyj and Howard Aster.— Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, Univer
sity of Alberta, 1988.— 531 p.
54 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 7
З історії українсько-єврейських відносин
й зацікавленості певних політичних кіл на Заході в «історичному об
грунтуванні» альянсу сіоністів з українськими націоналістами2 *. Особ
ливо виразно це проявлялося в епоху тотальної політизації західної
історіографії у 50—70-х роках. Сіоністські центри щедро фінансували
відповідні дослідження. Під їхньою егідою створювалися численні спіль
ні комісії, асоціації, скликалися симпозіуми, видавалися монографії й
збірники статей. Так, ще донедавна окремі праці з історії України
виходили при фінансовій підтримці відомої сіоністської організації
«Бнай бріт» Т
2Варварцев Н. Н. Национализм в обличье советологии : Критика современ-
ной буржуазної! историографии Украиньї.— Киев, 1984.— С. 77.
' Natioiibulding and the Politics of Nationalism : Essays on Austrian Galicia.—
Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1982.— 345 p.
Політична кон’юнктура вимагала від західних дослідників захища
ти діяльність українських націоналістів і сіоністів, акцентувати увагу
на їх спільній боротьбі «проти більшовизації України». Антисемітські
злочини націоналістів у період їх співробітництва з гітлерівською Ні
меччиною всіляко замовчувалися. Консервативні українські та єврейсь
кі теоретики не цуралися суто політичних заяв про підтримку експансіо
ністської політики Ізраїлю, закликали об’єднати зусилля з метою «внут
рішнього розкладання» СРСР.
Однак у 80-х (а почасти вже й у 70-х) роках в духовному житті
людства сталося багато змін глобального масштабу. Воно почало усві
домлювати спільність своєї долі. На нові рубежі вийшла й немарксист-
ська історіографія. Цей найновіший виток західної історичної думки був
внутрішньо суперечливим. Він поєднав у собі старі підходи, традиційні
антирадянські сюжети з усе переважаючим об’єктивістським, неупере-
дженим поглядом на історичний процес. Відображенням цієї неоднознач
ності й суперечливості певного мірою і є збірник статей, присвячених
українсько-єврейським відносинам. Чудово видана, велика за обсягом
(531 с.) книга містить 25 статей та матеріали міжнародного «круглого
столу» конференції з цих же проблем, яка відбулася в Канаді у 1983 р.
в університеті Маккарі (м. Гамільтон). Більшість статей є переробле
ними доповідями її учасників. Серед авторів збірника — історики, полі
тологи й літературознавці США, Канади та Ізраїлю, у тому числі майже
всі провідні сучасні україністи Північної Америки— Дж. Грабович,
О. Пріцак, І. Рудницький (помер 1984 р.), Ф. Сисин та ін. Статті згру
повано у шість розділів, які охоплюють проблеми історії України з
перших століть нашої ери до сучасності, а також частково історію
Канади та деякі аспекти розвитку української і єврейської літератур.
Перший розділ («Ранній період») відкривається змістовною стат
тею О. Пріцака—відомого американського україніста, який багато
років керував Інститутом українознавчих студій при Гарвардському
університеті. Вона присвячена євреям Східної Європи та їх взаємо
відносинам з хазарами, Руссю й литовцями у VII—XV ст. Ця стаття є,
очевидно, частиною багатотомної праці О. Пріцака «Походження Русі».
Особливий інтерес викликає зроблений ним аналіз ролі єврейського
елементу в культурі хазар та його впливу на Русь. Тут радянський
читач знайде маловідомі імена учених-євреїв, які жили на Русі в XI—
XIII ст., талмудистів і каббалістів, енциклопедистів середньовіччя Мой-
сея Київського, їси Чернігівського, Ісаака Руського й воєначальника
князя Святополка Ізяславича Іванка Захарича, який, вірогідно, походив
з хазарських євреїв (с. 8). Щоправда, нам уявляється ризикованим
твердження автора, нібито Київ і Чернігів заснували хазари у першій
половині IX ст. (с. 7). О. Пріцак простежив долю євреїв у Великому
князівстві Литовському аж до повного їх вигнання в 1496 р. за указом
великого князя Олександра й міграції на ці землі на початку XVI ст.
неавтохтонних євреїв з країн Центральної Європи (так званих «аш-
кеназі»).
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 7 55
С. О. Єкельчик
Три наступні статті першого розділу, які присвячені участі євреїв
у заселенні України в XVI—XVII ст. та ролі «єврейського фактора»
у козацьких повстаннях і, зокрема, у «повстанні Хмельницького», охоп
люють фактично єдину комплексну тему. Перша з них належить перу
проф. III. Еттінгера — директора Інституту сучасного єврейства при
Єрусалимському університеті. Показово, що довідковий апарат своєї
статті автор обмежив кількома побіжними посиланнями у тексті. Не
утруднюючи себе доказами, він заявляє, що «...жорстокість нападів,
на євреїв у 1648 р. і після цього була наслідком не стільки релігійного
запалу або соціальної помсти, скільки зрослого політичного впливу
Московської держави з її довгочасною традицією ненависті до євреїв-
і неприйняття самої можливості існування євреїв у християнській дер
жаві» (с. ЗО). Тенденційним положенням Ш. Еттінгера протистоять
об’єктивістські статті американських дослідників Ф. Сисина та Я. Пе-
ленського. Останні виступають проти абсолютизації ненависті козаків
до осіб єврейської національності взагалі, проти звичайного для сіо
ністської історіографії порівняння подій середини XVII ст. навіть з то
тальним знищенням євреїв фашистами в роки другої світової війни.
Річ у тім, пише, зокрема, я Пеленський, що «євреї були складовою
частиною, а саме — нижчою верствою представників» усієї системи ла-
тифундистського землеволодіння, володарювання шляхти (с. 37). Такий
погляд взагалі є характерним для сучасних вчених країн Заходу, крім
Ізраїлю. Широко відомий ще у 40—60-х роках історик і політолог
К. Дойч відзначав, що євреї були своєрідними «амортизаторами між
польськими поміщиками і українськими селянами» 4. Водночас Ф. Си-
син та Я- Пеленський не залишають поза увагою такі традиційні для
немарксистської історіографії категорії, як «національна ідеологія»,,
«православна свідомість» тощо. Протягом тривалого часу радянські
філософи й соціологи піддавали їх нищівній критиці. Однак нині, коли
успішно розробляються такі поняття, як «соціальна психологія», «ма
сова свідомість», «історична свідомість» та «національна свідомість», це
вже неможливо. Подібні категорії необхідні для вивчення духовного
життя суспільства. Досвід ряду західних учених підтверджує, що це
зовсім не відволікає від дослідження тих чи інших економічних та со
ціальних реалій.
4 Deutsch К- W. Nationalism and Its Alternatives.— New York: Alfred
A. Knopf, Inc., 1969,—P. 46.
5 Останнім часом з’явилося кілька цікавих статей Дж. Клієра про єврейську пре
су та єврейське питання в журналістиці другої половини XIX ст. : К 1 і е r J. D. ”Kiev-
lianin” and the Jews: 1864—1873 // Harvard Ukrainian Studies.— Vol. V.— N I—March
1981.— P. 83—101; Klier J. D. The Jewish ”Den” and the Literary Mice, 1869—71 If
Russian History — Histoire Russe.— Vol. 10.— Part 1.— 1983.— P. 31—49.
Другий розділ книги, огляд якої ми подаємо,— «Національне від
родження»— присвячено середині XIX — початку XX ст. У статті Р. Сер-
бина, зокрема, йдеться про маловідомий епізод журнальної полеміки
60-х років XIX ст.— суперечку між часописами «Основа» та «Сіон»
(Одеса), яка стала «першими публічними дебатами в новий час з укра
їнсько-єврейських відносин» (с. 85) 5. Призвідником дискусії про вжи
вання слова «жид» виступив тоді колишній член Харківсько-Київського
таємного товариства В. Португалов, а його головним опонентом став
П. Куліш. Вбачаючи у ньому образливий зміст, Португалов наполягав
на вживанні в журналі «Основа» слів «єврей» та «єврейський». П. Куліш
же доводив, що слово «жид» в українській мові, на відміну від росій
ської, не є образливим і відповідає російському «єврей». Полеміка нав
коло термінів переросла в дискусію двох часописів про історичні
взаємовідносини між українцями та євреями. З одного табору лунали
звинувачення у войовничому антисемітизмі, з іншого — у традиційній
«єврейській експлуатації» та ізоляціонізмі (с. 97—103). В цій полеміці
потонув голос самого В. Португалова, котрий, як зазначає автор, за
56 ISSN 0130—5247. Укр. in. ж урн., 1990, № 7
З історії українсько-єврейських відносин
кликав до «інтеграції євреїв у українське суспільство». Він, додамо
від себе, розповсюджував «Колокол», створював недільні школи, за що
і був ув’язнений та висланий разом зі своїми українськими, російськи
ми й польськими товаришами по Харківсько-Київському таємному то
вариству.
Назва статті професора Тель-Авівського університету М. Мишкин-
ського «Ставлення українських соціалістів до єврейського питання а
1870-ті рр.» не зовсім відповідає її змістові. Автор, очевидно, просто
використав можливість опублікувати основні положення своєї «концеп
ції українського соціалізму». Його теоретична побудова складається
з кількох підрозділів з такими назвами: 1) дефініція українського
соціалізму; 2) «єврейський компонент»; 3) проблема періодизації; 4)
геополітичний аспект; 5) історична традиція; 6) реальність та ідеологія.
Для прикладу наведемо частину визначення «українського соціалізму».
За М. Мишкинським, йдеться про тих соціалістів, котрі «... так чи
інакше мали виражене усвідомлення того, що вони українці й діяли
у відповідності з цим. Незважаючи на те, що вони визнавали міжнарод
ну сутність соціалізму, вони вважали його насамперед і найбільше рі
шенням специфічних проблем українського життя...» (с. 64). Так, авто
ром не віднесено до українських соціалістів народників Я-Стефановича
та В. Дебогорія-Мокрієвича, прізвище якого, до речі, помилково чи,
через друкарський недогляд подано як Моркевич. Вказуючи, що «укра
їнський соціалізм, здається, не мав верховного органу», М. Мишкин-
ський називає серед найвпливовіших його представників М. Драгома-
нова, С. Подолинського, О. Терлецького, М. Павлика та І. Франка,
Аналітичний підхід ізраїльського дослідника викликає певний інтерес
(хоча його можна й заперечувати). Однак значення єврейського питан
ня для українських соціалістів подекуди, на наш погляд, перебільшу
ється. Так, автор намагається звести теоретичні розходження С. А. Пв-
долинського з редакцією журналу «Вперед» до засудження «впередів-
цями» «антиєврейських уявлень в українських брошурах» (с. 58). При
цьому М. Мишкинський лише мимохідь згадує, що йшлося не пре
євреїв взагалі, а лише про так звану «єврейську експлуатацію», тобто
про певне соціальне явище.
У збірнику вміщено також посмертну статтю відомого канадського
українознавця проф. І. Рудницького ■—«Українсько-єврейські відносини
в українській політичній думці дев’ятнадцятого століття». Автор її зо
середив увагу на поглядах таких трьох видатних теоретиків, як М. Ко
стомаров, М. Драгоманов та І. Франко. Причому, якщо позицію Ко
стомарова висвітлено побіжно, а слова Франка взяті здебільшого з його
художніх творів, то погляди Драгоманова розглянуто досить грунтовне.
Канадський історик особливо уважно проаналізував такі праці М. Дра
гоманова, як «Євреї та поляки в Північно-Західному краї» (1875 р.)
та «Єврейське питання на Україні» (1882 р.). Як справедливо вказує
Рудницький, М. П. Драгоманов покладав відповідальність за нестерпні
умови життя єврейської бідноти на Україні і погроми насамперед на
царський уряд. На відміну від багатьох народників, Драгоманов прин
ципово засудив єврейські погроми 1881 р.6, відкинув їх тлумачення як
нібито прояву «соціального протесту». Однак найпродуктивнішою ідеєю
мислителя Рудницький вважає необхідність існування «особливого єв
рейського соціалістичного руху» (с. 75).
6 Зазначимо принагідно, що історія єврейських погромів на Україні дуже актив
но, хоч і з різним ступенем об’єктивності вивчається на Заході. Див., зокрема: Р г і t-
s a k О. The Pogroms of 1881 // Harvard Ukrainian Studies.— June 1987.— Vol. XI.—
N 1—2.— P. 8—43; Weinberg R. Workers, Pogroms, and the 1905 Revolution in
Odessa // The Russian Rewiev.— January 1987.—Vol. 46.— N 1.— P. 53—76.
Дж.-П. Химка і О. Баран розглядають українсько-єврейські відне-
сини в галицькому селі та на Закарпатті наприкінці XIX ст. Викладач
університету провінції Альберта (м. Едмонтон) Дж.-П. Химка здійснив
ISSN 0130 —5247. Укр. іст. журн., 1990, № 7 57
С. О. Єкельчик
цікавий соціологічний аналіз дописів з місць до львівської газети «Бать
ківщина» за 1884—1885 рр. Однак навряд чи можна судити про соціаль
ні відносини на селі тільки з газетної підшивки. Тому особливо вигідно
вирізняє дослідження Дж.-П. Химки з-поміж інших використання ним
матеріалів ЦДІА УРСР у м. Львові та відділу рукописів ЛНБ ім. В.Сте-
фаника АН УРСР. «Релігійний антисемітизм навряд чи виражений в
кореспонденції»,— робить висновок автор і вказує, що джерела конфлік
тів вкоренилися в «економічному антагонізмі» та його «політизації»
українським національним рухом (с. 148—149). Невелика стаття О. Ба
рана присвячена в основному політиці австро-угорського, а згодом
угорського і чехословацького урядів щодо національних меншостей За
карпаття у XVIII — першій половині XX ст. На думку автора, «закар
патський досвід довів: євреї та українці можуть жити разом, мирно
співіснуючи, без антагонізму чи ненависті» (с. 170). Не заглиблюючись
у класову та національну стратифікацію населення краю, О. Баран
пояснює це тим, що гноблення з боку великої нації сприяє згуртуванню
національних меншостей.
Питанню про взаємовідносини українських та єврейських політич
них партій в 1900—1917 рр. присвячена стаття Ю. Бошика. Автор одра
зу застерігає, що його концепція «української партії» суто етнічна,
на відміну від територіальної. Тому навіть діяльність «Спілки» аналізу
ється у нього «як виняток», оскільки як автономна організація вона
вхвдила до всеросійської партії меншовиків (с. 173—174). Природно,
що при такому підході картина політичного життя на Україні подається
лише фрагментарно. Наприклад, Ю. Бошик докладно висвітлює зв’язки
РУП з Бундом, причому зазначає, що, крім усього іншого, їх об’єдну
вала «ворожість до російських централізованих революційних партій...»
(с. 176). Однак діяльність цих самих партій на Україні зовсім не про
стежується. Дослідник розглядає історію виборчих блоків між подібни
ми за соціальною орієнтацією партіями (у 1905—1906 рр.— УДРП із
Союзом єврейської рівності і т. д.), контакти між закордонними органі
заціями (УСДРП і Бунду у 1907—1909 рр.) Жодна зі статей збірника,
в тому числі й стаття Ю. Бошика, не дає цілісного уявлення про діяль
ність єврейських партій, їх місце у політичному спектрі на Україні.
Однак такі огляди в немарксистській історіографії все ж існують'.
Третій розділ збірника названо упорядниками «Революція та післяz
неї». Матеріалам, що стосуються безпосередньо політичної боротьби на
Україні, передує теоретична стаття Дж. Елі про особливості процесу
державного будівництва у Східній Європі в 1914—1923 рр. Автор виді
ляє деякі цікаві загальні риси цього процесу. По-перше, із зовнішнього
боку, це фундаментальні зміни геополітичного характеру в Європі —-
перетворення регіону історичних багатонаціональних імперій на скуп
чення численних «територіально-фрагментарних» національних держав.
По-друге, це — завершення «національно-формуючих процесів», що ся
гають своїм корінням епохи Великої Французької революції, а надто —
революцій 1848—1849 рр. І, зрештою, це — початок розколу світу «на
два ідеологічні блоки» (1917—1923 рр.), зростання впливу соціалістич
них рухів (с. 214—219).
У статті ізраїльського історика М. Мінца «Київські сіоністи та
український національний рух» висвітлюється період з лютого по жов
тень 1917 р. На думку автора, Лютий «надихнув єврейське політичне
відродження, фокусуючи його увагу на питанні національних прав та
персональної автономії» (с. 251). Про інший, на наш погляд, більш
суттєвий аспект цього відродження — боротьбу соціалістичних та де
мократичних єврейських організацій за соціальні зміни в Росії — у
7 Див., наприклад: Borys Y. Political Parties in the Ukraine // The Ukraine,
1917—1921: A Study in Revolution.— Cambridge, Massachusetts: Harvard University
Press. 1977.— P. 152—157.
-58 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 7
З історії українсько-єврейських відносин
статті навіть не згадується. Що ж стосується тактики правих сіоніст
ських партій по відношенню до Центральної ради, то, на думку дос
лідника, вона була неоднозначною. З одного боку, на Україні «вперше
в новій історії євреям було надано можливість інституціоналізувати
їхню автономію в діаспорі» (с. 251). З іншого боку, єврейські політичні
організації (сіоністи в тому числі) були загальноросійськими і по
боювалися децентралізації. Тому вони виявляли стриманість щодо
спроб ради гарантувати Україні максимально можливий суверенітет
(с. 256—259).
У ширшому хронологічному плані розглядається ця проблематика
в статті Дж. Френкеля «Дилема єврейського національного автономіз-
му: випадок України, 1917—1920». Професор Єрусалимського універси
тету акцентує увагу на організаційному втіленні ідеї національно-персо
нальної автономії — скликанні національної (на відміну від територі
альної) асамблеї. Ідея скликання такого органу виникла не без впливу
положень школи «австрійського марксизму» О. Бауера та К. Реннера.
У масштабі всієї країни вона виявилася у спробах скликання після
Лютневої революції Всеросійського єврейського з’їзду. На Україні в
липні 1918 р. відбулися вибори до Тимчасових єврейських національних
зборів, які зібралися вже за часів Директорії — 3 листопада 1918 р.
В них домінував сіоністський блок (с. 270). Делегація обраного збора
ми Національного секретаріату навіть вела переговори з Директорією
(а саме — з Винниченком) про культурні, релігійні та інші права єв
рейської національної меншості. Паралельно автор розглядає також
участь єврейських партій (Бунду, Об’єднаної єврейської соціалістичної
партії, Поалей-Ціон та ін.) у діяльності деяких установ українських
урядів, що виникали в 1917—1918 рр. Дж. Френкель робить висновок
про банкрутство ідеї єврейської національної автономії у країнах Схід
ної Європи після першої світової війни. Умовами успіху цієї ідеї, пише
автор, були б «зміцнення парламентарної демократії», «високий сту
пінь ладу, стабільності та лібералізму» (с. 275).
Завершує третій розділ збірника стаття М. Альтшулера, присвячена
українсько-єврейським відносинам в Радянському Союзі до початку
Великої Вітчизняної війни. Однак у поле зору автора потрапила насам
перед політика Радянської влади щодо розвитку національних культур.
1920—1923 рр. характеризувалися на Україні, за твердженням М. Альт
шулера, «...стриманим і навіть негативним ставленням до української
та єврейської мови і культури» (с. 286). На підтвердження цього на
водяться дані про зменшення кількості публікацій національними мова
ми та ліквідацію деяких газет і культурних закладів (с. 289—290).
На початку 1923 р. в політиці Радянської влади відбувся поворот, який
привів до початку відомої «українізації» і менш відомої «євреїзації»
(«юдишизації»). М. Альтшулер називає шість основних причин цього
повороту. Наводимо їх повністю: «1) «Криза ножиць» загрожувала
відчуженням селян від Радянської влади. Необхідно було відновити
нормальні відносини між селянами неросійських прикордонних земель і
містами; 2) Політика запобігливості щодо національних почуттів не
російських народів, як розраховували, мала викликати симпатію до
Радянського Союзу серед національних груп за кордоном. Це було
особливо важливим на Україні, оскільки частина українського народу
жила в Польщі, де вона зазнавала полонізації;3) Бажання забезпечити
лояльність переважно неросійського населення у прикордонних землях
нещодавно створеного Радянського Союзу; 4) Необхідність довести, що
встановлення нової політичної структури — Радянського Союзу — не
буде працювати проти потреб й інтересів неросійських національностей;
5) Сталін боявся, що члени партії з [неросійських] національностей
будуть діяти проти нього, використовуючи листи Леніна, що критикува
ли його національну політику; 6) Сталін мріяв при підтримці партійного
керівництва національних республік перемогти у боротьбі з Троцьким»
JSSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, №7 59
С. О. Єкельчик
(с. 291). Зазначимо, що, можливо, тут перебільшено (як для початку
1923 р.) особисту роль Сталіна у розв'язанні корінних питань політики
на Україні.
Незвичайним є четвертий розділ збірника — «Літературні та соці
альні рефлексії». І. Бартел аналізує тему українсько-єврейського спів
існування в новій єврейській літературі. Він спирається на твори як.
єврейських письменників, що жили на Україні у XIX — на початку
XX ст., так й ізраїльських письменників — вихідців з України. Неваж
ко помітити, що авторові ближчі ті літератори, котрі вважають усіх
українців одвічними антисемітами і котрі «не обманюються, навіть,
коли їхні діти роз’яснюють їм нові ідеї єврейсько-українського спів
існування» (с. 324). У статті подибуємо наукоподібні спроби виділити,,
наприклад, фабульні типи «зіткнень» українців з євреями — на ринку,,
в шинку, у єврея-ремісника (до речі, хіба у літературі нічого немає про
зіткнення українців — робітників і селян — з євреями-орендаторами та
підприємцями?).
Цікавою, як на нашу думку, є стаття професора Гарвардського
університету Дж. Грабовича «Єврейська тема в українській літературі
дев’ятнадцятого та початку двадцятого століть» (Дж. Грабович відомий
українському читачеві як автор книги про Кобзаря — «Поет як міфо
творець», уривки з якої були надруковані 1988 р. в часописі «Всесвіт»)..
У невеликому огляді автор висвітлив цей спеціальний аспект ідейно-
образної системи творів української літератури від «Історії русів» та
М. Гоголя до «Між двох сил» (1919 р.) В. Винниченка. Дослідником
розглядаються різноманітні втілення єврейської теми: від традиційних
біблійних сюжетів до напівсоціологічних картин життя євреїв на Укра
їні XIX — початку XX ст. Разом з тим Дж. Грабович визнає, що йог»
огляд ще не дає можливості зробити «широкі, синтетичні висновки».
Маловідомі проблеми взаємодії єврейської та української культур
розглянуті у статті канадського дослідника О. Малицького «Радянські
українські переклади єврейської літератури». Динаміка зміни кількості
перекладів є вельми показовою. За 1917—1920 рр. українські переклади
єврейських письменників невідомі. У 20-ті роки було видано 16 назв
(з них 14 — протягом двох останніх років десятиліття). В 30-х роках
з’явилася 121 публікація, 40-х — 29, 50-х—15, 60-х — 28 і у 70-х — 21.
(с. 347—348). Даних за 80-ті роки, які, на нашу думку, мали б пока
зати зростання кількості перекладів, у О. Малицького ще немає.
Окремо в цьому розділі стоїть стаття М. Богачевської-Хом’як «Єв
рейські та українські жінки: подвійна меншість». Це спроба порівняти
спосіб життя й місце в сім’ї та суспільстві жінок дореволюційної Украї
ни, які несли подвійний тягар — жіночий та національної меншості в
Російській імперії. Працюючи нарівні з чоловіками, українки і єврейки,
як вважає американська дослідниця, «не поділяли ідеали материнства
і домашнього затишку, що були притаманні західноєвропейському се
редньому класові».(с. 357). Дослідницею розглядаються також особли
вості «соціалізації та формування ідеологічного мислення» українських
та єврейських жінок. Цінність висновків автора дещо знижують без
доказові посилання на «антиукраїнізм і пізніше антисемітизм більшо
виків» (с. 361). Наведено приклади тісного співробітництва єврейок,
та українок всередині політичних партій (наприклад, у «Спілці»:
Настя Грінченко, Марія Виноградова і Геня-Лія Кирнос, Гільда Вульф-
сон та Сара Шац). Особливу увагу М. Богачевська-Хом’як приділила
діяльності Наталі Кобринської — лідера фемінізму на Західній
Україні8.
8 Докладніше див.: В о h а с h е v s k у-С h о m і a k М. Natalia Kobryn’ska: A For-
mulator of Feminism // Nationbuilding and the Politics of Nationalism: Essays on Aust
rian Galicia.— Cambridge, Massachusetts, 1982.— P. 196—220.
«Методологічні проблеми і філософські спірні питання у досліджен
ні єврейсько-українських відносин під час другої світової війни» —
60 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1990, № 7
З історії українсько-єврейських відносин
такою, не більше і не менше, є назва статті Я- Білинського, що відкри
ває п’ятий розділ збірника. І це не випадково. Навіть найтенденційніші
західні історики не можуть заперечувати участь українських націона
лістів у масовому знищенні євреїв фашистами. Не приносять особливого
успіху і спроби підмінити аналіз їх катівської ролі міркуваннями про
«суперечності» між євреями та українцями «взагалі». Тому Я- Білин-
•ський і змушений обмежитися посиланнями на те, що, мовляв, у «напру
женій атмосфері, створеній органами масової інформації і повторними
судами» навколо злочинів фашистських поплічників, необхідно все ж
досліджувати «справжні факти» (с. 388).
На фоні «дослідження» Я. Білинського вигідно виділяється стаття
А. Вейса про події воєнного часу на Західній Україні. Затаврувавши
злочини націоналістів, ізраїльський історик відкидає тезу про «одвіч
ний антисемітизм» українського народу. Більше ста українців, підра
хував він, було страчено гітлерівцями тільки у Східній Галичині за
■спроби сховати євреїв. «Моя сім’я і я,— пише дослідник,— були врято
вані українською жінкою, яка переховувала нас двадцять два місяці
•в Бориславі» (с. 417—418).
Про автора статті «Єврейське питання та українсько-єврейські від
носини в українському «самвидаві»» І. Клейнера в біографічній довідці
чит'аємо таке: «Незалежний вчений і журналіст, який емігрував з Ра
дянського Союзу в 1971 р. і нині живе у Сполучених Штатах; опубліку
вав кілька книжок і багато статей з проблем радянської національної
політики» (с. 514). І. Клейнер розглядає український «самвидав» як
складне, неоднозначне явище. Представники демократичної тенденції
в «дисидентстві» 60—70-х років засуджували відхід від принципів хру-
зцовської «відлиги», боролися за демократизацію, за право усіх народів
на розвиток національної освіти і культури, проти антисемітизму. По
казовою в цьому плані була, на думку автора, відома промова І. Дзюби
в Бабиному Ярі 29 вересня 1966 р., після якої «існування українського
культурно-національного і національно-політичного руху як глибоко
гуманістичної й демократичної сили стало широко визнаним фактом
у СРСР» (с. 427). (І. М. Дзюба — один з провідних українських радян
ських літературних критиків і публіцистів, лауреат премії ім. О. І. Бі
ленького. Його статтю «Чи усвідомлюємо національну культуру як
цілісність?» у 1988 р. передрукував журнал «Коммунист»9). Однак,
зауважує І. Клейнер, серед українських дисидентів не всі перебували
на таких позиціях. Неоднорідність, різне розуміння мети правозахис-
ного руху 60—70-х років позначилися і на ставленні до єврейського
питання. Траплялися випадки, коли самі українські «дисиденти» засу
джували своїх товаришів за антисемітські і антиросійські промови
(с. 430).
9 Дзюба І. Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність? // Культура
і життя.— 1988.— 24 січня; Дзюба И. Осознаем лн нацпоналиную культуру как це-
лостность? // Коммунист.— 1988.— № 18.— С. 51—61.
Завершує п’ятий розділ стаття професора Мічіганського універси
тету 3. Гітельмана «Сучасне сприйняття українців радянськими єврея
ми: деякі емпіричні спостереження». Автор використовує дані опитувань,
проведених серед осіб єврейської національності, що виїхали до Ізраї
лю. Його головний висновок: «Євреї продовжують ставитись до україн
ців з підозрою і навіть ворожістю, оскільки історичний досвід вчить їх
робити так» (с. 469). Полишимо сумнівну тезу про історичний досвід.
Однак у будь-якому разі наукова об’єктивність вимагала від дослідника
зробити застереження, що опитування проводилися не серед усіх євреїв
Радянської України, а лише серед тих, хто виїхав за кордон, тобто
серед тих, які негативно настроєні щодо колишньої батьківщини. Крім
того, на відповіді могло вплинути прагнення догодити офіційній про
паганді держави, що прийняла їх. Ці міркування практично позбавля
ють висновки 3. Гітельмана наукової цінності.
1SSM ІЇІЗО—5247. Укр. іст.журн., 1990, №7 61
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210574 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-17T12:03:33Z |
| publishDate | 1990 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Єкельчик, С.О. 2025-12-11T21:14:12Z 1990 З історії українсько-єврейських відносин / С.О. Єкельчик // Український історичний журнал. — 1990. — № 7. — С. 54–63. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210574 Автор подає огляд виданого в Канаді у 1988 р. англійською мовою збірника статей «Українсько-єврейські відносини в історичній перспективі», На його думку, матеріали збірника відображають суперечливість сучасного етапу розвитку немарксистської історіографії історії України, коли старі тенденційні положення поєднуються з дедалі зростаючим прагненням до об’єктивістського, неупередженого аналізу історичних подій. Автор дает обзор изданного в Канаде в 1988 г. на английском языке сборника статей «Украинско-еврейские отношения в исторической перспективе». По его мнению, материалы сборника отражают противоречивость современного этапа развития немарксистской историографии истории Украины, когда старые тенденциозные положения сочетаются со все возрастающим стремлением к объективистскому, непредвзятому анализу исторических событий. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення З історії українсько-єврейських відносин Из истории украинско-еврейских отношений Article published earlier |
| spellingShingle | З історії українсько-єврейських відносин Єкельчик, С.О. Повідомлення |
| title | З історії українсько-єврейських відносин |
| title_alt | Из истории украинско-еврейских отношений |
| title_full | З історії українсько-єврейських відносин |
| title_fullStr | З історії українсько-єврейських відносин |
| title_full_unstemmed | З історії українсько-єврейських відносин |
| title_short | З історії українсько-єврейських відносин |
| title_sort | з історії українсько-єврейських відносин |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210574 |
| work_keys_str_mv | AT êkelʹčikso zístorííukraínsʹkoêvreisʹkihvídnosin AT êkelʹčikso izistoriiukrainskoevreiskihotnošenii |