Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації

У статті продовжено розгляд проблем цивілізаційних змін з позицій постнекласичної науки. Основний акцент робиться на необхідності інструментарію ідентифікації і реалізації таких змін саме як сталого розвитку або того, що має сенс. Показано, що таким інструментарієм має бути відповідна теоретичн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автори:	Дорогунцов, С., Ральчук, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Теми:	Світогляд
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2107
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації / С. Дорогунцов, О. Ральчук // Вісн. НАН України. — 2006. — N 3. — С. 3-20. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859717584562159616
author	Дорогунцов, С. Ральчук, О.
author_facet	Дорогунцов, С. Ральчук, О.
citation_txt	Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації / С. Дорогунцов, О. Ральчук // Вісн. НАН України. — 2006. — N 3. — С. 3-20. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	У статті продовжено розгляд проблем цивілізаційних змін з позицій постнекласичної науки. Основний акцент робиться на необхідності інструментарію ідентифікації і реалізації таких змін саме як сталого розвитку або того, що має сенс. Показано, що таким інструментарієм має бути відповідна теоретична модель, а її робочим режи мом — «мислення немислимого». The review of civilization change problems from the point of view of postneoclassic science is continued in the article. The main emphasis is put on necessity of identification tools and realization of such changes as steady development or making sense. It’s demonstrated that these tolls should be the corresponding theoretical model and its working model «thinking of unthinkable».
first_indexed	2025-12-01T08:26:45Z
format	Article
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 3 СВIТОГЛЯД С. ДОРОГУНЦОВ, О. РАЛЬЧУК РЕАЛІЇ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ — ПРОБЛЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ © ДОРОГУНЦОВ Сергій Іванович. Член�кореспондент НАН України. Депутат Верховної Ради України. РАЛЬЧУК Олександр Миколайович. Кандидат економічних наук. Провідний науковий співробітник Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (Київ). 2006. Ми продовжуємо публікацію розвідок, присвячених глобальним проблемам су� часності і методам їхнього дослідження. Нагадаємо, що у попередній статті «На вістрі цивілізаційних проблем» («Вісник НАН України», 2005, №5) розви� ток людства розглядався у кількох взаємопов’язаних аспектах. По�перше, в ас� пекті нинішньої постнекласичної науки з її картиною світу на основі універ� сального еволюціонізму і дослідницьким інструментарієм на базі синергетики. По�друге, в аспекті простору�часу діяльності соціуму — і світового, і будь�яких регіональних утворень — як складної соціоприродної системи, що поєднує влас� тивості соціального і природного начал. По�третє, в аспекті самої діяльності, котра трактувалася як свого роду господарювання, основою якого є взаємодія, діалог цих начал. І, по�четверте, в аспекті того, що результат збалансованого діалогу доцільного господарювання можна подати як такий, що має сенс. У цій статті автори зосереджуються на питаннях, як з погляду постне� класичної науки і з позицій економіко�господарської діяльності людства можна виявити «ситуацію сенсу» нинішнього цивілізаційного розвитку й ідентифіку� вати його суть. «ПОМИСЛИТИ НЕМИСЛИМЕ» — ЗАВДАННЯ І МЕТОД ПОСТНЕКЛАСИЧНОЇ НАУКИ У становленні наукового знання з його етапами — класична, некласична і пост� некласична наука — особливим, «знаковим» характером вирізняються крайні позиції. У даному разі ці позиції — класична (кінець ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.) і пост� некласична (з останньої третини ХХ ст.) нау� ки — віддзеркалюють ті типи пізнавальної ра� ціональності, пов’язані з їхніми епохами, які у метафоричному протиставленні можна оха� рактеризувати, відповідно, як «згадати неза� бутнє» і «помислити немислиме» [1]. Зрозумі� ло, це протиставлення не абсолютне і не си� метричне. Адже у світі існує безліч речей (від інженерних конструкцій до руху небесних тіл), які цілком коректно і нині можна дослід� жувати засобами раціонального мислення класичної науки, а невтримне фантазування ще не означає гарантованого виходу на гли� бинні реалії буття. Тут важливе й інше — у пе� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 34 реході від класичної до постнекласичної на� уки, де змінюються пізнавальні інтенції від буття до становлення, відбувається своєрід� ний «обрив» лінії пізнання, яка належить ще Платону. Щодо класичної науки, то це і є «згадуван� ня незабутнього». Тут за принципами тотож� ності, з одного боку, — буття і мислення, а з другого — макрокосму універсуму і мікрокос� му людини, для ситуації «простого» і «стабіль� ного» буття у разі відсутності на нього прямо� го людського впливу, мислення цілком адекват� но згадувало («вирізувало з пам’яті») певний конкретний образ (закон, принцип), що від� повідав тому чи іншому фрагменту дійсності. Ситуація більш «складного» та «об’ємного» буття, де діє некласична наука, вже не дає мож� ливості йти таким прямим шляхом. Вона потре� бує певного опосередкованого щодо свого знан� ня інструментарію — засобів і дослідницьких операцій, необхідних для його здобування. Тому тут знання навіть конкретної проблемної галузі (об’єкта) не може бути первинно цілісним, а от� римується у вигляді певних дослідницьких «зрізів», котрі відповідають застосованим ін� струментаріям, — відомий в епістемології принцип додатковості. Отже, одержання цілісного знання у некла� сичній науці потребує подальшої «рекон� струкції», визначення принципів зв’язку між цими зрізами сприйнятого таким чином єдиного буття. Тут спостерігаємо очевидну близькість завдань реконструкції знання не� класики до завдань реконструкції буття за притчею Платона «Печера». Нагадаємо: у ній показано, що людина, власне, сприймає «об’ємний» світ лише за плоскими тінями від його предметів, а щоб здобути істинне уяв� лення про світ, необхідна опосередкована робота її свідомості, спрямована на віднов� лення об’ємної цілісності буття. Як бачимо, завдання і методи мислення від етапу до етапу наукового пізнання (з ілюст� рацією за Платоном) ускладнюються — від певного сумлінного пригадування того, що загалом начебто відомо (класична наука) до творчої реконструкції знання за його вихід� ними, провокуюче спрощеними фрагмента� ми (некласична наука). Спільне тут одне — рівень проникнення, інтенсивність і масшта� би впливу на буття з боку людини, яка пізнає і перетворює світ соціуму, загалом, залиша� ються такими, що дають змогу буттю збері� гати свою «природну» реальність. У цій самій реальності зберігається і «природна» люди� на — як частина буття. Метаморфози — і пізнавальні, й онтоло� гічні — почали відбуватися тоді, коли люди� на не тільки неймовірно посилила свій вплив на світ (із середини минулого століття), а й, насамперед, «замкнула буття на собі» з утво� ренням глобального мережного суспільства (з 80 — 90�х років ХХ ст.). Виникла глобаль� на соціоприродна (людинорозмірна) систе� ма — з різноманіттям її можливих регіональ� них підсистем. У пізнавальному cенcі вона потребує вже прямого врахування «втручан� ня» людини у стан буття, інтенцій соціуму, що визначаються його, соціуму, ціннісно� цільовими структурами. Актуальним стає знання про стан глобальної соціоприродної системи (СПС) не тільки тут�і�тепер (її «на� явного» буття), а й знання про її майбутній стан там�і�тоді. Тобто необхідно знати, чим вона може стати внаслідок «накладання» людських дій на закони універсуму, власне, знати процес становлення СПС. (Дещо ог� рублено і метафорично можна сказати, що тут починає виявлятися ситуація, яку провіс� ницьки висловлював ще А. Ейнштейн — чи змінюється стан Всесвіту від того, що на нього дивиться миша? Зрозуміле істотне коригу� вання ситуації — не умовна миша, а глобаль� не людство не просто дивиться, а масштабно і глибинно впливає на Всесвіт, універсум, уже породжуючи нові форми буття — ту саму вір� туальну реальність.) Особливістю знання про становлення (знан� ня�становлення) як уявлення про те, чого ще немає, але може бути, є його асимптотичний, ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 5 «наближений» характер. Асимптотика тут діє як певний зсув від знання у кількісних харак� теристиках уже визначених принципів до знання насамперед якісно і «нелінійно» вияв� люваних нових принципів. Тут змінюються акценти від того, що і в яких масштабах варто робити, до того, чого і до яких меж не слід ро� бити. Тобто від детальної повноти до цілісно� сті, від точних «точкових» уявлень про май� бутнє (котрі зазвичай не здійснюються), до смислового уявлення про нього як певний безперервний і тривалий процес, зі своєрідні� стю можливих і припустимих динамік. Необхідне тут «мислення немислимого», щоб воно — те, що ще не існує — взагалі «пра� цювало», потребує цілком коректного вико� нання трьох основних умов. По�перше, знан� ня законів синергетики з організацією як миследіяльності, так і практичної реалізації її результатів у рамках цих законів. По�дру� ге, залучення до процесу миследіяльності людської екзистенції, що вже «замкнула на собі буття» 1. По�третє, безпосереднього ви� користання для «мислення немислимого» як реального простору�часу буття соціуму — СПС, так і на її основі відповідної теоретич� ної моделі. Причому, забігаючи наперед, заз� начимо, що ключовим щодо епістемологіч� них можливостей моделі СПС стає вже не вміння «допитувати нелінійні рівняння» (Л. Мандельштам) моделі, а використання її архітектоніки, складної ієрархічної структу� ри, власне, контурів нашого буття, котрі про� яснюються і прояснюють тут, у моделі, що ідентифікує його реалії. ЗАКОНИ СИНЕРГЕТИКИ ЯК ОРІЄНТИР МИСЛЕДІЯЛЬНОСТІ І РУШІЙ СОЦІОПРИРОДНОГО РОЗВИТКУ Рушійними силами, що зумовлюють роз� виток CПС, є речовина, енергія й інфор� мація, їхні обсяги і потоки взаємодії. Якщо закони універсуму умовно поділити на «он� тологічні» (фізичні, хімічні, біохімічні, біо� логічні) та «синергетичні» (принципи само� організації), то нинішній інформаційний тип розвитку нашої цивілізації за збереження дії онтологічних законів (на рівні речовини й енергії) на рівні інформації визначатиметь� ся вже переважно синергетичними законами. Особливістю цих законів щодо людства або, конкретніше, його СПС, є їхній «м’який» і відтермінований характер, що припускає мож� ливість людського втручання у процеси само� організації. Це дає змогу певним чином зміню� вати стан універсуму — зокрема і стан самої людини (передусім на ментальному рівні), котра спричинила такі зміни, — від позитив� них до негативних. Зазначені зміни звичайно акумулюються і відбуваються поступово, підготовлюючи можливість їх подальших не� сподіваних і кризових проявів. Негативні ж зміни у самій людині можуть поєднуватися зі втратою нею критичного самоусвідомлення своїх дій. Через закони синергетики універ� сум діє стосовно соціуму як певний невідчеп� ливий, надокучливий і невидимий «ментор». Він дає змогу людству виявляти свободу волі, але тільки в рамках того, щоб «сприяти влас� ній тенденції розвитку» (І. Пригожин). За іншого варіанта людство «штрафується» оче� видними і неочевидними соціальними та при� родними кризами/катастрофами 2.1 Тобто у постнекласичному світі мають діяти не ті «попередні» вчені, про яких С. К’єркегор саркастич� но говорив, що вони не кохають, не вірять, не відчу� вають, а тільки знають, що є кохання, віра, почут� тя, а ті, «оновлені», котрі саме живуть у світі і поділяють з ним свою долю. Цікаво, що таких учених характеризує виокремлений П. Сорокіним активно� ідеаціональний тип ментальності, який водночас по� єднує в собі сприйняття буття і становлення, духов� не і матеріальне, трансцендентне і чуттєве тощо [2, с. 60–63]. 2 Тут можна сказати й інакше: закони синергетики ма� ють і характер майєвтики у Сократа — методу вста� новлення істини, коли її усвідомлюють у процесі відповідей на сформульовані для цього запитання [3]. Щоправда, запитання людству тут задає не Сократ, а універсум — у вигляді певних «знаків» стану мінли� вого світу, і, схоже, що людство не дуже й звертає увагу на ці знаки. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 36 Закони синергетики, які чималою мірою визначають характер нинішніх цивілізацій� них змін у нашому глобальному світі, можна узагальнити у три основних блоки — неліній� ності розвитку, ресурсу складності і когерент� ності. Перший блок законів виявляється в аспек� тах атракторної рівноваги (існування для кожного моменту часу припустимого набо� ру можливих станів системи або особливих траєкторій «дивного руху») і немарковських процесів (певної залежності станів системи у наступні моменти часу від її станів у попе� редні моменти) [4]. Блок законів нелінійності розвитку передає, власне, «картографію» операціональних можливостей соціуму сто� совно СПС. Виходячи з них, соціум, у точ� ках прийняття рішень — там, де існує біфур� каційний перехід поточного стану системи в один з низки можливих майбутніх станів, здатний переводити систему (а, отже, і само� го себе) в один із тих нових станів, який він вважає доцільним. Отож людина, власне, формує не тільки своє майбутнє, а й май� бутнє всієї СПС, призначаючи їй такий тип розвитку, котрий, мабуть, сам по собі ніколи б не реалізувався. Або, діючи в рамках синер� гетичних законів універсуму, людина здобу� ває можливість інтенсивно змінювати стан самого універсуму. Такий розвиток характеризується двома основними особливостями. По�перше, це пе� редбачає збільшення витрат — речовини й енергії, але порівняно менших, ніж значне зростання обсягів інформації — для знання про адекватний вибір і створення нового ус� кладненого «надприродного» майбутнього. По�друге, нелінійність розвитку як одночас� на залежність його і від минулого, і від денд� ритно�розгалуженої спрямованості у незна� йоме майбутнє, за відповідного темпу змін (темпосвіту — мовою синергетики), може створювати режим інформаційного самоуск� ладнення СПС — її хаотизації, посилення у ній «інформаційного безладу». За такого ре� жиму, що взагалі є «робочим» для лібераль� но�ринкового економізму, інформація — як нове знання — за нездатності людини (з ог� ляду на її обмежені психосоматичні можли� вості цілком до неї адаптуватися) втрачає свою цілісність і хаотизується. За цих обста� вин ефективне довготермінове соціально� економічне управління стає досить утрудне� ним навіть з використанням найсучасніших інформаційних технологій — ані з погляду класичної управлінської парадигми («що не� обхідно робити»), ані новітньої («чого не слід робити»). Соціум тут не знає — ні що з ним відбувається, ні в якому напрямі треба руха� тися, і діє інерційно�ситуативно. Другий блок синергетичних законів, що відображає ресурс складності СПС, є уза� гальненням групи законів і концептів, які характеризують її стан, поведінку і можли� вості керування з позицій широкого класу складноструктуризованих багаторівневих ієрархічних систем. Основу цього блоку ста� новить «класичний» закон необхідної розмаї� тості (закон У.Р. Ешбі) [5], з його доповнен� ням — законом ієрархічних компенсацій (закон Є. Сєдова) [6] і концептом інфодинаміки з її поняттям узагальненої негентропії [7]. У цьо� му випадку другий блок синергетичних за� конів можна інтерпретувати таким чином, що рівень складності СПС є величиною квазіста� більною (але схильною до повільного еволю� ційного зростання у часі) і комплексною, що узагальнює складність усіх її компонентів (підсистем). Тому форсоване ускладнення одного або частини компонентів системи для збереження загального балансу її складності спричинює компенсуючі зниження склад� ності решти її компонентів (з корекцією на ступінь відкритості системи). Нагадаємо, що за парадигмою універсального еволюціоніз� му складність універсуму як суперсистеми, котра охоплює і нашу Землю як глобальну СПС, упродовж усієї Великої історії [8] не� впинно зростає, маючи свій «органічний темп». Протягом останнього часу для СПС — ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 7 нашої планети — на природний темп усклад� нення почав істотно накладатися самоприс� корювальний темп збільшення складності цивілізаційної інфраструктури (як однієї з підсистем СПС). З позицій ресурсу склад� ності для Землі як глобальної СПС і з ураху� ванням її системної відкритості для деяких підсистем нашої планети мають діяти відповідні компенсуючі інформаційні спро� щення (або зростання у них ентропії). Оче� видно, що таких основних підсистем дві — природа (біосфера) і соціум, і це зумовлюєть� ся особливою органічною «крихкістю» їхньої будови. Природа спрощується (знищується), чиня� чи опір у рамках дії принципу Ле Шательє— Брауна і набуваючи тих нових станів, за яких тиск ускладнення на неї зменшується. Інша справа — соціум. Попри спрощення (мута� цію) людського геному, старі та нові хворо� би, на соматичній ділянці медицина нібито взяла за мету створити надійнішу для цих умов «нову людину» — штучні, донорські та клоновані органи, зміна зовнішності і статі. («Нині доля тіла полягає у тому, щоб стати протезом» — Ж. Бодрійяр.) Отже, спрощен� ня соціуму повинно мати своїм безпосе� реднім адресатом переважно людську мен� тальність. Там, на ментальній ділянці люди� ни, за винятком певної функціональної структури, покликаної обслуговувати уск� ладнення цивілізаційної інфраструктури і тому змушеної також ускладнюватися, «все інше» — тонкі сфери душі і моралі — прире� чені на спрощення. Основним напрямом трансформації ментальності, схоже, є мута� ція і заміщення певних первинних (органіч� но�культурних) складників людського «Я» на нові, спрощено�необхідні для Pax Economicana (нагадаємо, нинішнього гло� бального економічного господарства як пев� ного «блаженного економічного порядку») за схемою: «замість розуму — інформація, замість віри — лицедійство, замість волі — гроші» (О. Юр’єв). ЗАКОНИ СИНЕРГЕТИКИ: ПОПЕРЕДНІ ПІДСУМКИ І ПРИХОВАНІ МОЖЛИВОСТІ У ширшому плані оцінка, ідентифікація цивілізаційних змін водночас з позицій дії першого і другого блоків синергетичних законів уже дає можливість говорити про зміни, що відбуваються загалом за кризовим/ катастрофічним сценарієм. Так, на ментальному макрорівні людсько� го буття спостерігаємо «боротьбу світів» культури і технології [9], що зумовлюється відмінностями їхніх темпосвітів. З цього по� гляду культура («висока культура») має справжню трансцендентність — відкритість, невимовність — і порівняно низький темп розвитку, існуючи для людини як інша, «штучна природа», що так само необхідна їй, як і «перша», органічна. Навпаки, темпосвіт технології (більш узагальнено — технократії) визначається її генетичним походженням як «постава» (М. Гайдеггер). Це певна обмеже� на можливість буття, що, однак, інтенсивно і масштабно використовується як самоціль. За таких умов технологія, з огляду на походжен� ня, в онтологічному ракурсі набуває харак� теристики квазітрансцендентності, втрачає відкритість і неповторність — як світ, хоча і породжений соціумом, але вже, власне, та� кий, що вийшов з�під його контролю, нав’я� зує йому свою логіку непередбачуваного розвитку. У синергетичному ракурсі сучасна технологія щодо культури діє як незрівнян� но сильніший темпосвіт, забезпечуючи таку їхню взаємодію («перекриття» [10]), коли вони починають розвиватися як єдина струк� тура. Це означає майже повне перепідпоряд� кування культури особливостям генезису технології (за винятком культурних ресурсів минулого) і переродження культури на фе� номен тектури («технологія + культура» — В. Кутирьов) або дію релікту культури в ко� дах постмодернізму. Власне, в інформаційно�науковому аспекті тектура набуває характеру вторинної інфор� мації, що веде до інформаційного «глухого ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 38 кута» [11, с. 84]. Інакше кажучи, соціум ство� рюваного інформаційного суспільства і ме� режних організацій, що, як і раніше, живе ще в органічному і фізичному світі, починає дія� ти на основі не прямих знань (інформації) про нього, а на базі інформації про інформа� цію. Вона стає дедалі більше опосередкова� ною і нерелевантною, але необмежено зрос� тає за обсягами. Інтенсивні процеси відбуваються і на ор� ганічному мікрорівні буття людства. Так, штучно нав’язаний універсуму надзвичайно високий темп змін як становлення нової тех� нобіосфери (яку часто розширено називають ноосферою), веде до згаданого спрощення «природної» біосфери. І для все ще утриму� ючого свої соматичні позиції людства він не є чимось абсолютно нейтральним. Навпаки, на виклик нав’язаних швидких змін темпо� світу технобіосфери біосфера може «за виз� наченням» зреагувати тільки так, що почне мультиплікувати і генетично мутувати знач� но швидше, аніж відбуватимуться такі зміни. З усіх компонентів біосфери цю властивість мають лише віруси і мікроорганізми зі свої� ми відшліфованими механізмами миттєвої і масової мінливості [12]. Саме вони в старих і нових епідеміях усього живого, що виявля� ються і розширюються, схоже, вибудовують� ся «на вістрі» відповіді біосфери на виклик змін темпосвіту технобіосфери. Відзначимо, що збіг змісту загальних тен� денцій змін як на макро�, так і мікрорівні людського буття, допомагає знайти відпо� відність їм у певній характеристиці спря� мованості людської діяльності і на середньо� му — мезорівні буття, вже переважно в еко� номічній сфері. Подібно до дії «класичного» закону Грешема, за яким гірші гроші згодом ви� тісняють з обігу якісніші, тут відбувається масштабне витіснення кращого гіршим, але в значно складнішому (драматичнішому?) варіанті. Гірше — пов’язане із задоволенням уявних потреб соціуму, а то й таке, що прямо виходить на напівкримінальні та кримінальні практики, не просто витісняє краще, пов’я� зане із задоволенням реальних потреб соціу� му, підтримкою високої культури, духовності, фундаментальної науки, а й витісняє «вза� галі» з життя, може, й назавжди. І це більш ніж метафора — вже цілком конкретно мож� на казати про послідовне і безперервне витіс� нення�заміщення однієї з нинішніх паралель� них моделей економічної діяльності іншою. Йдеться про витіснення так званої «рейн� ської» моделі економічної діяльності, орієн� тованої передусім на сектор реальної еконо� міки і критерії соціальної справедливості, «англо�американською», що ґрунтується на досягненні особистого успіху за будь�яку ціну [13]. Узагальнюючи, можна сказати, що тут спо� стерігається певна однорідна узгодженість спрямованості і результатів нинішньої людської діяльності на різних ярусах універ� суму, котра відображена на негативному при� кладі кризових цивілізаційних реалій, що нині формуються. Розгорнуто і вже науково нейтрально така узгодженість для всього діа� пазону універсуму — від природного до соці� ального — передається третім блоком синер� гетичних законів. Це когерентність, потрактована як така уз� годженість взаємодії компонентів й елементів відповідної системи, котра виявляється в усьому її масштабі. Когерентна дисипативна (розсіяна, розподілена) активність визначає життя як таке [14]. «Знаковою фігурою» ко� герентності є фрактальність — властивість самоподібності системи на різних рівнях її існування: частина хмари подібна до цілої хмари, частина кровоносної системи до пов� ної кровоносної системи тощо. З геометрич� ного погляду фрактальність у вигляді припу� стимої лінеаризації відповідних компонентів й елементів системи діє у синергетиці як ін� формаційно компактний спосіб опису склад� ного. («Фрактали відкривають простоту складного» — С. Курдюмов.) У цьому ряду міститься й основна екзистенціальна фрак� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 9 тальність соціуму — подібність мікрокосму (світу людського «Я») макрокосму (універ� суму, Всесвіту). Фрактальність задає міру структурній організованості реальних об’єк� тів універсуму, відповідно віддзеркалюю� чись і у побудові теоретичних моделей цих об’єктів. Блок когерентності у взаємодії з блоками нелінійного розвитку і ресурсу складності — як складова синергетичних законів — разом з онтологічними законами утворюють те, що одержало назву фізичної економії [15]. Тобто реальності, яка, за всіх інших рівноцінних умов, визначає остаточний результат люд� ської діяльності. Варто сказати, що концептуальні положен� ня цієї наукової дисципліни великою мірою пов’язані з іменем сучасного американсько� го вченого і громадського діяча Л. Ларуша. Сам же він її предтечею називає Г. Лейбніца [16]. Не можна не відзначити у фізичній еко� номії і впливу ідей вченого другої половини XIX ст., нашого співвітчизника С. Подо� линського [17]. Деякі положення фізичної економії можна припустити і в М. Кондрать� єва, виходячи з його останньої праці, незавер� шеної і значною мірою втраченої, яку він на� писав під час слідства у Бутирській в’язниці [18]. Автор передбачає там необхідність іс� нування в економічній (господарській) ме� тодології розділів статики, динаміки і гене� тики. Розглянувши економічну статику і частково — динаміку, генетики він не встиг навіть торкнутися. Однак «генетичний бум» першої третини XX ст., сучасником якого був М. Кондратьєв, — з тлумаченням гена як елементарної, неподільної, «тілесної» одиниці спадковості, що визначає характер розвитку, — цілком уможливлює реконструкцію економіч� ної генетики у руслі фізичної економії. Фізична економія як прояв законів при� родного і соціального універсумів у субстрат� ній тріаді «речовина — енергія — інформа� ція», за всіма іншими рівними умовами, саме і визначає неоднозначний кінцевий госпо� дарський результат діяльності соціуму в усьо� му просторі�часі нинішнього Pax Economi� cana. Дія цих законів виявляється як «спра� цювання» певних обмежувальних парамет� рів, що фіксують вихід домагань соціуму за допустимі межі. Вона може виражатися як у явній формі, що виявляється безпосередньо (наприклад, нестача «речовини» багатьох видів природних ресурсів або, навпаки, над� лишок «живої речовини» світового населен� ня), так і в неявній формі. Останнє, що про� являється, власне, як згадувана «менторська» дія законів синергетики, потребує з боку со� ціуму ставлення до СПС як до свого «синер� гетичного дому», де міститься його світ�сис� темне господарство. Особливістю когерент� ності, котра діє в руслі одного з розділів синергетики — динамічної теорії інформації, є те, що вона, когерентність, реалізує побу� дову «поверхів» цього дому — спеціалізова� них функціональних рівнів СПС, які разом визначають її властивості і можливості. ДИНАМІЧНА ТЕОРІЯ ІНФОРМАЦІЇ У ГЕНЕЗИСІ СОЦІОПРИРОДНОЇ СИСТЕМИ Предметно когерентність реалізується у процесах, які розглядаються у дина� мічній теорії інформації, а як прямий резуль� тат вона зумовлює у функціонально�управ� лінському відношенні всю архітектоніку СПС — байдуже, чи усвідомлюється це соці� умом, чи ні. Динамічна теорія інформації [19] базується на тих засадах, що різні за похо� дженням і масштабами складні системи здатні до особливої синергетичної, нелінійної само� організації, або автопоезису. Це такі зміни са� мовдосконалення відповідної системи при збереженні її цілісності й ідентичності, які відбивають властиву цій системі мету (місію) існування і використовують для цього зде� більшого її власний трансформаційний по� тенціал [20]. Автопоезис можливий лише для умов особливої просторової, часової і функ� ціональної організації складної системи — її архітектоніки, де просторова організація діє ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 310 через відповідні форми когерентності — вер� тикальної та горизонтальної. За динамічною теорією інформації про� сторова організація системи передбачає її ієрархічний, функціональний поділ на пев� ну кількість спеціалізованих рівнів (підсис� тем) з послідовною зміною призначень і ме� ханізмів діяльності рівнів — від найвищого до найнижчого. Такі рівні — за принципом вертикальної когерентності — наскрізно по� в’язуються між собою двоспрямованими потоками інформації координування і пе� ретворення — від вищих рівнів до нижчого і навпаки, з конкретними механізмами узгодження роботи суміжних рівнів. Це пе� редбачає своєрідну внутрішню вертикаль керування взаємодією рівнів, де вищі рівні спеціалізуються на цільовому керуванні по� ведінкою системи, а нижчі — на виконанні цільових імпульсів керування. Конкретна ієрархія рівнів зумовлюється як загальним потенціалом складності, властивостями від� повідної системи, так і дослідницькими чи практичними (управлінськими) завдання� ми, котрі ставляться щодо неї, але дуаль� ність спеціалізації є іманентною. Спеціа� лізація має ту особливість, що інформація найвищих рівнів, яка пов’язана з керуван� ням, є більш агрегованою, однозначною, абстрактною і трансцендентною (узагаль� нено — «ідеальною»), а найнижчих, котра пов’язана з виконанням, — більш простою, реальною, конкретною, множинною (уза� гальнено — «фізичною»). При цьому, про� низуючи всі рівні системи, автопоезис кон� трастно виражає себе саме на її крайніх рівнях. На макрорівнях автопоезису відпо� відає прогресивна динаміка певного єдино� го агрегованого критеріального показника системи — «маркера» автопоезису, на мікро� рівнях — динаміка множини фізичних (ре� альних) характеристик мінливого стану сис� теми. Якщо динамічна теорія інформації роз� глядає рівні ієрархічної структуризації складних систем саме з просторово�функ� ціональних позицій, то онтологічний статус таких рівнів аналізується в іншій науковій дисципліні, пов’язаній з універсальним еволюціонізмом — у діатропіці [21], що до� сліджує розмаїтість у будові матерії на різних рівнях її організації. Якщо ж говорити про певну реальну складну систему, де така іє� рархізація рівнів стає надбанням уже експе� риментальних досліджень, то це людський організм із позицій соціобіології [22]. Репре� зентуючи його як багаторівневу систему, со� ціобіологія за допомогою механізму генно� культурної коеволюції пояснює зв’язок між рівнями генів і культури їхньою еволюцій� ною взаємодією, опосередкованою впливом проміжних рівнів клітинної зміни тканин і когнітивного розвитку (Е. Вільсон). Часова організація системи в рамках її життєвого циклу передбачає внутрішню цільову активність системи, її особливу спря� мованість у майбутнє — телеономію. Вона є однією з основних інтенцій постнекласики, але бере свій початок ще з епохи Арістотеля. Телеономія реалізує за допомогою свого ме� ханізму відбір з безлічі можливих станів сис� теми один, необхідний для її подальшого роз� витку. Отже, часова організація ієрархічної системи забезпечує її динаміку — з доціль� ним об’єднанням станів її минулого, сього� дення і майбутнього відповідної системи. Для людинорозмірних систем вона створює те, що можна охарактеризувати як раціональну спад� ковість, або — на основі немарковських про� цесів — постійну онтогенетичну перевірку і коригування доцільності загального напряму філогенетичного розвитку з «прив’язкою» наступних стадій до попередніх. Нелінійність синергетичного саморозвит� ку складних систем, із використанням влас� ного трансформаційного потенціалу, потре� бує також постійного вдосконалення інфор� маційної бази системи для керування цим розвитком. Оновлення інформаційної бази відбувається як «напрацювання» інформації ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 11 у процесі спонтанних коливань (флуктуацій) станів системи в різних напрямах її діяль� ності і на різних рівнях ієрархії з фіксацією можливих нових характеристик структури системи, що відповідають цим флуктуаціям. Отже, з позицій динамічної теорії інформації флуктуації мають загалом конструктивний характер і повинні обов’язково діяти. Але з огляду на можливість з різних причин неке� рованого збільшення цих флуктуацій — аж до певного критичного (порогового) рівня — кожна з них водночас є джерелом потенцій� ної небезпеки або загрози переходу всієї сис� теми внаслідок раптових біфуркацій на не� оптимальну (щодо цілей вищих рівнів ієрар� хії системи) траєкторію розвитку. Тому всі флуктуації мають належним чином контро� люватися цими рівнями і демпферуватися відповідними регулятивними механізмами та ресурсами системи 3. За таких принципів динамічна теорія інформації дає змогу буду� вати інформаційні моделі самоорганізації конкретних і реальних складних об’єктів (си� стем) дослідження і/або керування, виходя� чи з їхньої системної раціональності. Тобто будувати, значною мірою узгоджуючи з тим, чим вони є «самі по собі», що їм узагалі влас� тиве без штучного звуження, спеціалізовано виокремлюючи їх як структуровані інфор� маційні формування, що реально, хоча і не� явно (неочевидно) вже існують у «тілі» тих чи тих систем. Ефективне використання цієї теорії дає змогу, насамперед, конкретизува� ти простір та час буття соціуму як складну ієрархічну систему, зрозуміти її відкриті і приховані властивості й можливості. СОЦІОПРИРОДНА СИСТЕМА — СИНЕРГІЯ ПРИРОДНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО У СПС, як у «домі», де ми, соціум, живе� мо, і властивості якого зрештою впли� вають на наш справжній стан і поводження, глибоко взаємодіють, взаємозумовлюються природне і соціальне начала універсуму. Тому СПС, по�перше, є результатом масштабного й інтенсивного впливу людства на своє на� вколишнє середовище і його реакції у від� повідь, тобто соціоприродна система діє як «тілесний», з генетичним приписом поведін� ки інструментарій життєдіяльності соціуму. По�друге, це потреба у науково коректній, а саме — синергетичній структуризації об’єк� тивно й реально існуючих у просторі СПС процесів і систем. Тут передовсім слід вра� ховувати необхідну множину можливих циклів їхнього розвитку і станів рівноваги, пов’язаних із коливальним та циклічним ха� рактером функціонування реальних (авто� номних) систем. Це передбачає доцільне ке� рування такими процесами і системами вже у складі СПС. Третім елементом у генезисі СПС є її територіально (природно) — по� літична ідентифікація. Варто зауважити, що з позицій синергетич� ної властивості фрактальності у «тілі» супер� СПС — Землі 4 — можна виділити (утвори� ти) безліч суб�СПС. За тієї необхідної умо� 3 З погляду синергетики і в економіко�господарсько� му аспекті демпфування флуктуацій є, власне, зав� данням так званої економічної безпеки. З другого боку, вже здійснений перехід на неоптимальну траєкторію за сприятливих («некритичних») для системи обста� вин зовнішнього оточення може реконструювати систему щодо цього переходу з наступним стійким рухом її по хреодній (патологічній) траєкторії. В інституціональній парадигмі теоретичної економії подібна ситуація трактується як «спрацювання» інституціональної пастки [23, с. 51–54]. Остання (бартер, ухиляння від сплати податків, корупція і т.д.), дозволяючи досягти певного тактичного успі� ху і «проштовхнути» роботу системи далі, цей ло� кальний успіх із сумнівними засобами його досяг� нення робить самоціллю, нормою, позбавляючи систему справді стратегічної перспективи. Додатко� во вкажемо на існування флуктуацій у соціокультур� них суперсистемах, що визначають усю їхню історич� ну соціальну і культурну динаміку [2]. 4 Конференція «Виклики змінюваної Землі», що відбулася у липні 2001 р. в Амстердамі, дійшла тако� го основного висновку: Земля функціонує як єдина саморегульована система, яка містить у собі фізичні, хімічні, біологічні та людські компоненти. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 312 ви, що всі вони мають змістовно тотожну структуру з можливими варіаціями їхніх фізичних і територіальних втілень. Усе це визначається, власне, двома формоутворю� вальними началами СПС — природним і со� ціальним, їх автономністю і взаємодією. Щодо природного начала, то у виокремленні СПС домінують ті або інші фізико�геогра� фічні характеристики, які відповідають ці� лісним природним формуванням — зонам, ландшафтам, біотам. І тут можна говорити про множину критеріїв виділення СПС. Навпаки, стосовно соціального начала діє тільки один — адміністративно�політичний — критерій виокремлення СПС, що реально ви� являється на трьох різних рівнях: регіональ� ному, державному і світовому. Таке виділення СПС, попри все його фрак� тальне «забарвлення», мало чим би відрізня� лося від звичайного економічного (геоеконо� мічного) районування, а СПС — від звичай� ної суспільно�територіальної системи, якби існування і сама сутність СПС не зумовлю� валися двома додатковими структуротвірни� ми зрізами. Їх можна позначити як «функці� онально�фізичний» і «продуктивний». З по� гляду динамічної теорії інформації вони обидва звичайними проявами своєї життєді� яльності (комплексом енергія — речовина — інформація) діють на щонайнижчому — мікрорівні СПС. Підкреслимо, що це, з одно� го боку, передбачає в інформаційному відно� шенні їх простий, реальний, конкретний і множинний (узагальнено — «фізичний» ха� рактер), а з другого — припускає їхню вмон� тованість у певну ієрархічну вертикаль СПС і взаємозв’язок з вищими її рівнями. Функціонально�фізичний зріз системати� зує той чи той видовий компонент СПС відповідно як його матеріального носія, так і поведінки компонента. Тут у СПС виокрем� люються три різновиди компонентів чи (під)систем зі своїми особливостями самоор� ганізації: геоекологічна, технологічні і соціаль� но�економічна, які в СПС послідовно вира� жають екологічне, економічне і соціальне на� чала [24]. Геоекологічна система (геоекосистема) ут� ворюється сукупністю компонентів живої та неживої природи, що взаємозалежні у своє� му просторовому розміщенні і розвивають� ся у часі як частини цілого. Геоекосистема, з одного боку, сприймає антропо�техногенні навантаження технологічних систем, котрі в ній містяться, а з другого, не маючи власних цілей (або вони не виявлені в ній сучасною наукою), одержує їх прямо чи опосередкова� но від соціально�економічної системи. Таким чином, вона існує наче на перетині власне природи і зануреної в неї діяльності соціуму, що формує складні природно�антропогенні (природно�техногенні) комплекси. Вони, з одного боку, підпорядковуються природним закономірностям, а з другого — керуються людиною. Геоекосистема має певну кількість допустимих станів рівноваги і здатна до са� моорганізації в діапазоні від катастрофічної до певної доцільної. Технологічні системи охоплюють усі ас� пекти діяльності соціуму — як виробничого, так і невиробничого характеру. Кожна техно� логічна система містить певний сегмент со� ціально�економічної системи — соціальну групу, так чи інакше пов’язану з нею. Через соціальну групу технологічна система набу� ває власної мети, яка, загалом, не тотожна меті соціально�економічної системи, але співвідноситься з нею за допомогою відповід� них економічних і правових механізмів, етич� них норм тощо. Технологічні системи функ� ціонально (завдяки потокам речовини, енергії, інформації та фінансів) взаємопов’я� зані і впливають на геоекосистему. Кожна технологічна система має множину допусти� мих станів рівноваги і здатна до самооргані� зації — від катастрофічної до спрямовуваної, доцільної. Соціально�економічна система, соціум, існує у діапазоні від ідеального (системи цінностей, гештальти сприйняття світу) до ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 13 матеріально�біологічного (окремі людські істоти, родини, населення) станів. Їй властиві власні цілі, які, порівняно з цілями техноло� гічних систем, мають глибшу, більш значущу і різноманітну структуру. Вони узагальню� ються у певній агрегованій метацілі — досяг� ненні визначеної якості життя соціуму — і пов’язані з відповідальністю за їхню реалі� зацію. Самоорганізація, точніше демогра� фічна самоорганізація соціально�економіч� ної системи як здійснення її метацілі, кон� кретизується у цілях двох рівнів — нижнього (виживання) та верхнього (підвищення вла� стивостей її функціонування) і контролю� ється так званим законом демографічного насичення [25]. Оскільки функціонально�фізичний зріз відповідає найнижчим рівням СПС, то в інформаційному відношенні він, власне, є множиною сценарних (виходячи з гомоло� гічної тілесності — «генетичних») матриць її компонентів. Разом вони зумовлюють особливості поведінки СПС загалом: про� дуктивність окремого компонента, ризик виникнення у ньому негативних подій і вит� рати на їх запобігання, принципи взаємодії з рештою компонентів, цикли розвитку ком� понента тощо, причому в ракурсі цілого на� бору таких можливих станів компонента, або, мовою синергетики, структур�атрак� торів, котрі відповідають йому. Власне, тут діє мікрорівнева горизонтальна когерент� ність, яка забезпечує взаємодію сукупності технологічних систем, що разом із соціаль� но�економічною системою утворюють єди� не антропо�техногенне «поле» навантажен� ня на геоекосистему. Продуктивний зріз систематизує за змі� стом компоненти СПС як відповідності ком� понентів продуктивних сил соціуму, додаю� чи до їх звичайної «перехресної» причинно� наслідкової взаємозумовленості можливість самоорганізації компонентів «із середини». У рамках економічної синергетики [26] (синер� гетичної економіки [27]) це дає змогу, насам� перед, встановлювати функціональні «по� літекономічні» паралелі між її категоріями і категоріями «стандартного» (як не�синерге� тичного) економічного підходу: соціально� економічна система — робоча сила, техно� логічні системи — засоби праці, геоекосисте� ма — предмет праці 5. Продуктивний зріз СПС встановлює спів� відношення і вищого порядку — власне, між категоріями того самого «стандартного підхо� ду» і ширшими метаекономічними вимірами, які теоретично визнають і регламентують ті речі, котрі так чи інакше практично існують de facto. Тут уже діють паралелі: соціоприрод� на система — економічна система, еколого� економічні (коеволюційні) відносини — еко� номічні відносини, соціо�еколого�економічна (еколого�економічна) система — продук� тивні сили [28]. І в тому, і в іншому випадку це будуть паралелі повного і редукованого, системного і скалярного, «розгорнутого» і «згорнутого». Усе це дає змогу оцінювати поведінку СПС як із «зовнішнього» погляду, фіксуючи динаміку її цільової діяльності, так 5 Підкреслимо акцентовану таким чином штучність технологічних систем як засобів праці й органічність геоекосистеми як предмета праці. Очевидно, такий погляд протистоїть, по�перше, загальному оптиміз� му з приводу створюваної нині єдиної технобіосфе� ри, де будь�яка відмінність між штучним і природ� ним — між роботою і вільним часом, містом і сільською місцевістю, днем і ніччю і т. д., взагалі на� чебто має зникнути — чи світ як нове «вселенське село» мережного інформаційного суспільства, що виразно передає образ «глобального человейника» О. Зінов’єва. Щоправда, на рівні звичайної свідо� мості цей оптимізм вже підточується кліматичними змінами і природними катастрофами, які останнім часом почастішали. На рівні ж наукової свідомості фіксується інше — складність колишнього «рельєф� ного» політекономічного розрізнення засобів і пред� метів праці. По�друге, саме таке розрізнення з по� літекономічних позицій, а з онтологічних — відмінність між штучним і природним — й уможлив� лює сенсопородження у господарюванні, де техно� логічні системи, з одного боку, а геоекосистема — з другого, є обов’язковими елементами діалогу сенсо� породження (див. далі). ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 314 і з «внутрішнього» — як зумовлену внутрішнім станом самої системи. Інакше кажучи, на противагу «площинно� му» трактуванню стандартного теоретико� економічного підходу до компонентів про� дуктивних сил як до простої сукупності фак� торів виробництва, з позицій метаекономіки компоненти СПС насамперед «надбудову� ються» вертикальним виміром самоорга� нізації з безліччю можливих станів�атрак� торів, які динамічно актуалізуються у про� цесі свого життєвого циклу. Це загалом дає можливість будувати в СПС певний «на� скрізний» вертикальний вимір ієрархії спе� ціалізованих рівнів — від найнижчого мікро� рівня, функціонування якого визначається законами фізичної економії, до найвищого макрорівня, що відповідає за (само)керуван� ня (спрямовану самоорганізацію, автопое� зис) СПС. Чи можливо тут довести, що оп� тимальним (само)керуванням СПС був би її автопоезис у кодах сенсопородження? Або, навпаки, показати, що криза розвитку нинішньої цивілізації — це, власне, рух усієї цивілізаційної сукупності СПС не за траєк� торією сенсу? Очевидним є зв’язок цих завдань з конк� ретним змістом ієрархічних рівнів СПС — передусім найвищих, управлінських — і їхнє перетворення від рівня до рівня, їх верти� кальна когерентність. Сама по собі динаміч� на теорія інформації, як і близька до неї тео� рія ієрархічних багаторівневих систем [29], цими проблемами не займаються. Вони лише постулюють послідовне, без розкриття кон� кретного змісту, агрегування цілей та інте� ресів складних систем при переході з нижніх рівнів на верхні. Це супроводжується пара� лельним перетворенням рівнів від порівня� но легкоформалізованих на важкоформалізо� вані — такі, які змістовно складно предста� вити. (Зрозуміло, що в напрямі від верхніх рівнів системи до нижніх діють протилежні закономірності.) Найвищий рівень — керу� вання, виходячи з названих вище теорій, по� винен мати нехай і важковисловлюваний, але відповідний однозначний зміст. Розкриття цього змісту саме як сенсу, котрий генеруєть� ся внаслідок певного процесу сенсопоро� дження і, більше того, надання сенсу конкрет� ного, емпірично сприйнятого значення — по� требує вже іншої, додаткової рефлексії щодо СПС і проблем її існування. Така рефлексія, як зазначалося [30], забезпечується філосо� фією господарства. Загалом філософія госпо� дарства тут виходить з того, що сенсопоро� дження як процес передбачає певні базові компоненти своєї реалізації. Це діалоговість (іншими словами — коеволюція) як взаємо� дія соціуму й універсуму, тривалість, зумов� лена циклічністю природи господарювання, позитивна синергія (есхатологія) як софій� ність господарства. Наступна ж процедура конкретизації сенсопородження як визначен� ня конкретного господарства (СПС), де вона виконується, так і співвіднесення сенсу з від� повідним значенням (за змістом і величи� ною), з оцінкою його характеристик — пара� метризація сенсу — передбачає певне нетри� віальне рішення. ГОСПОДАРЮВАННЯ — ВИХІДНА ПАРАМЕТРИЗА! ЦІЯ СЕНСУ Пропоноване можливе рішення спи� рається на теоретичну (інакше кажу� чи — загалом здатну «мислити немислиме») модель, що конкретизує зміни цивілізаційно� го розвитку і реакцію на них стану СПС. За того особливого значення, які мають моделі та моделювання у людському пізнанні, у цьо� му разі необхідність теоретичної моделі по� силюється двома додатковими обставинами. По�перше, тим, що оскільки сенс первісно (актуально і явно) не існує, його слід дина� мічно «проявити», «реконструювати» теоре� тичною моделлю на основі певної опосеред� кованої інформації. По�друге, оскільки сенс виявляється саме в результаті процедури сен� сопородження, яка передбачає певну темпо� ральну тривалість, то модель цю тривалість ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 15 має забезпечувати, розгортаючи свої оцінки від моменту тут�і�тепер до відповідного мо� менту там�і�тоді. Структурована у такий спосіб і пов’язана зі своїм емпіричним, реаль� ним денотатом — СПС — теоретична модель дає змогу відтворювати неявне знання (сенс) уже на власній основі, будучи порівняно не� залежною від емпіричного, безпосередньо по� даного знання. Концептуально така модель, що описує поведінку певної СПС, може реалізовувати� ся шляхом її представлення за допомогою функціональних ієрархічних рівнів — від макро� до мікрорівня. Згідно з динамічною теорією інформації макрорівень спеціалі� зується на керуванні (поєднуючись з інтенці� ями філософії господарства), а мікрорівень — на виконанні імпульсів керування (сполуча� ючись з реаліями фізичної економії). Верти� кальна когерентність діє як синхронізований двоспрямований процес, що послідовно агре� гує множинну (матричну) інформацію мікро� рівня у напрямі макрорівня, аж до певної єди� ної характеристики, і, навпаки, дезагрегує інформацію від її подання як єдиної харак� теристики на макрорівні до множинної — на мікрорівні. Вертикальна когерентність, «у першому наближенні» сполучаючи «філосо� фію» і «фізику» СПС, робить реалістичними імпульси керування системою і доцільними її реальні стани. Наші авторські дослідження [24] дають змогу інтерпретувати вертикальну коге� рентність як за змістовими, так і кількісни� ми характеристиками. Так, з цього погляду власним змістом діалоговості макрорівня СПС, що початково вводить керування нею в координати сенсу, є, насамперед, балансу� вання («діалог») більш активного людсько� го начала (позитивної «свободи для») — підпорядкованості соціуму певній своїй місії широко трактованої творчості, і більш пасив� ного натурального (природного) начала (не� гативної «свободи від») — нормування (узгодженість) діяльності соціуму або «точна» суб’єкт�об’єктна взаємодія у сенсопоро� дженні 6. Ці начала можуть бути змістовно і кількісно визначені за певної сукупності на� лежних їм характеристик як вектори «свобо� ди для» і «свободи від». Вектори «свободи для» і «свободи від» з позицій найнижчих ієрархічних рівнів СПС мають дещо інший, альтернативний і конк� ретний зміст векторів «безпеки для» і «без� пеки від». Відзначимо спорідненість між сво� бодою (свободою волі) і безпекою — вони обидві є антропними категоріями, які діють, так чи інакше, у контексті універсуму. Однак якщо для свободи універсум виступає у виг� ляді загальної умови її прояву, то для безпе� ки — при тому, що вона обов’язково має цільову спрямованість, — він конкретизуєть� ся як за своїми законами, так і механізмами можливого керування безпекою для досяг� нення гарантії певного стану соціуму [31, с. 3]. Отже, безпека безпосередньо не викорис� товується, але слугує «оболонкою» для чо� гось іншого, позитивного, яке вже може вжи� ватися 7. Звідси вектор «безпеки для» — соціально� економічна безпека — уособлює цивілізаційну стійку нерівновагу (на відміну від простого біхевіорального підпорядкування) сучасно� го людства щодо природи, з його домінуючим штучним існуванням в умовах підтримки від� повідними видами (наборами — за терміно� логією вектора) матеріального і духовного забезпечення: промисловою продукцією, хар� чуванням, житлом, послугами медицини, культурними благами тощо. Тут гарантуєть� ся, власне, можливість нових форм буття со� ціуму за умов споживання тільки таких штучних засобів його забезпечення. Навпа� ки, вектор «безпеки від» захищає (гарантує) 6 Це висвічує додатковий аспект сенсу: він не прилаш� товується за необхідністю до готового буття, а ним рухає імператив здійснення вільного вчинку. 7 Це добре проглядається, наприклад, в етимології ан� глійського терміна safety (безпека), якому відповідає «оболонковий гарант» safe (сейф). ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 316 це штучне існування від процесів саморуй� нування�хаотизації необхідної цивілізацій� ної стійкої нерівноваги. Змістовно ця безпе� ка є комплексною техногенно�екологічною безпекою з виділенням у ній блоків техноген� ної й екологічної безпеки. При цьому техно� генна безпека виконує функцію захисту від можливих процесів саморуйнування техно� логічних систем, а екологічна — захисту від потенційних негативних станів геоекосисте� ми, передусім індукованих антропо�техно� генними впливами соціуму. І соціально�економічна, і техногенно�еко� логічна безпека діють, за їх різною цивіліза� ційною спеціалізацією, як певні спільно� мірні блага, як безумовно позитивні об’єкти інтересу чи бажання, що потребують відпо� відної матеріальної (ресурсної) підтримки. Для соціально�економічної безпеки — це як пряме споживання, так і вся цивілізаційна інфраструктура (виробнича і соціальна). Для техногенно�екологічної — це як «прямі» матеріальні вкладення у превентивні захо� ди, спрямовані на стійкість компонентів СПС, так і «опосередковане» зменшення на� вантаження на її компоненти з боку вироб� ництва і споживання. Тому в СПС між соці� ально�економічною і техногенно�екологіч� ною безпекою при загальних і звичайно обмежених ресурсах для кожного моменту часу існують дуальні відносини сполученості, коли збільшення рівня одного виду безпе� ки веде до зменшення іншого, і навпаки. Тому існує можливість досягнення між ни� ми певного оптимального балансу — мак� симальної інтегрованої безпеки (ІВ) — по суті, міри реального добробуту людства (ІВ�блага). Вертикальна когерентність відповідає, власне, згадуваному синхронному аспекту господарювання і сенсопородження СПС як первісної діалоговості (двовекторності) сен� су і попереднього означення (як безпеки). Сполучений із тривалістю і позитивною си� нергією, процес сенсопородження утворює діахронний аспект господарювання. У цьому аспекті господарювання трак� тується як циклічний процес, що відбу� вається протягом тривалого періоду (ча� сового горизонту) й узгоджує життєві цикли соціального, економічного й екологічного начал, котрі діють у просторі�часі СПС, їхні можливості й активність. Діахронний аспект господарювання зумовлює, в оста� точному підсумку, залежно від наслідків ба� лансування соціально�економічної і техно� генно�екологічної безпеки, один із двох по� лярних видів есхатології, на які воно себе «програмує» — позитивну, творчу або нега� тивну, саморуйнівну. Ці різні за видом есха� тології можна відобразити геометрично, як зміну в часі інтегрованої безпеки (рисунок). Зовні вони характеризуються різними зна� ченнями двох своїх критеріїв: елевації (від лат. elevo — піднімаю) і кумуляції (cumulo — накопичую). Відповідно до цих критеріїв залежність «1» характеризується позитивною есхатологією, маючи постійно позитивний критерій еле� вації, як безперервне зростання ІВ�блага, і більше (щодо залежності «2») значення кри� терію кумуляції — результату�площі під усією залежністю — кривої для діючого го� ризонту. Навпаки, залежність «2» за цими самими критеріями має явну негативну ес� хатологію, характеризується певною точкою Динаміка можливих позитивної (1) та негативної (2) есхатологій у господарюванні СПС IB 1 2 t ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 17 перегину («екзистенціального надламу») у розвитку відповідної СПС. Позитивна есхатологія (відповідає залеж� ності «1») є, власне, автопоезисом СПС/гос� подарства. І з позицій такої характеристич� ної траєкторії — S�подібної логістичної кри� вої і діючих критеріїв її реалізації може розглядатися як їх сталий (підтримуваний) розвиток [32]. Ця траєкторія, з її допусти� мими флуктуаціями, є оптимальною для всього горизонту сталого розвитку. Вона хроноцілісно — за принципом певної часової ієрархічності — поєднує те, що вже сталося (традицію), поточний стан і можливі перс� пективи майбутнього — тобто, власне, «мис� лить немислиме». Хроноцілісність, таким чином, реалізується як горизонтальна часо� ва когерентність темпоральних планів ми� нулого, сьогодення і майбутнього з відтво� ренням, генерацією єдиного, «зведеного» часу горизонту сталого розвитку за відповід� ним загальним планом хронотроніки [33], будучи часовою віссю антропного коридору [30, с. 13] розумної, осмисленої діяльності соціуму. Оскільки траєкторія сталого роз� витку проходить в антропному коридорі, то це уможливлює надання сенсу господарю� вання певного значення (параметризувати за значенням) безпеки вже в діахронному ас� пекті. Антропний коридор, поєднуючи в собі активно�діяльне начало соціуму з дотриман� ням ним відповідних законів універсуму і будучи «праксеологією соціуму» [28, с. 10], успадковує крайні позиції свого попередни� ка — антропного принципу — вже не в мож� ливості існування/неіснування, а як більш редуковані стани. Їм, власне, у тривалому горизонті есхатології тільки і можуть відпо� відати стани безпеки (позитивної есхато� логії та сталого розвитку) і небезпеки (не� гативної есхатології та не�сталого розвитку). Інакше кажучи, перебування в антропному коридорі поєднане з осмисленим буттям со� ціуму, з позитивною синергією його (інтег� рованої) безпеки, з рухом по траєкторії ста� лого розвитку. Навпаки, вихід за межі кори� дору — небезпека, рух по хреодній траєкторії з руйнуванням у підсумку (інтегрованої) безпеки, з наростанням анти�сенсу або аб� сурду («крахом сенсу»). Таким чином, діахронний аспект філософії господарства дає змогу поставити крапки над «і» у трьох відношеннях. По�перше, це подання цільового розвитку СПС на її макрорівні як форми існування нормального (що органічно враховує закони соціального і природного універсуму) госпо� дарства в кодах сенсопородження, з розкрит� тям значення сенсу як безпеки. Безпека, як значення сенсу, тут набуває подвійного об� ґрунтування. У синхронному аспекті діє функ� ціональне обґрунтування безпеки з боку її двох генетичних складових: соціально�еконо� мічної і техногенно�екологічної безпеки. У діахронному аспекті діє телеономічне (нага� даємо, як принцип цілеспрямованої часової організації систем) обґрунтування безпеки з боку позитивної есхатології. Додатково внесемо необхідну вже тепер і, тим паче, надалі термінологічну ясність. Ви� ділимо три види господарства і поєднаного з ним господарювання: • натуральне господарство — «доринкове», «догрошове», орієнтоване здебільшого на задоволення внутрішньогосподарських потреб (цивілізаційне минуле); • економічне господарство — ринково�товар� но�грошове (основне цивілізаційне сього� дення); • нормальне господарство (власне госпо� дарство, «просто» господарство) — діє у зазначених тут кодах сенсопородження (можливе — при обережному історично� му оптимізмі — цивілізаційне майбут� нє). Додамо, що СПС за такої експлікації є водночас й організаційною (коеволюційні відносини), і тріадною (речовинно — енер� гетично — інформаційний комплекс) суб� стратною основою нормального господар� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 318 ства на базі соціо�еколого�економічної сис� теми. Навпаки, такою базою для економіч� ного господарства слугує економічна систе� ма. У синергетичному аспекті, вона є, по суті, варіантом СПС, редукованим за всіма складовими зазначеної тріади, зі структури� зацією їх у продуктивні сили соціуму й еко� номічними відносинами замість коеволю� ційних. Повертаючись до діахронного аспекту, від� значимо багатоаспектне «прочитання» сенсу в ролі цільової характеристики господарю� вання. З погляду філософії господарства і його розуміння С. Булгаковим тут варто го� ворити про софійність господарства саме у певному екзистенціальному ракурсі. З по� зицій теорії керування процес сенсопоро� дження господарства сполучається зі сталим розвитком його СПС. У дещо іншому ракурсі, але пов’язаному зі сталим розвитком, сенс породжується в результаті коеволюції («спів� розвитку») взаємосполучених, допустимих співзмін станів соціуму й універсуму. З по� гляду синергетики тут можна говорити про автопоезис сенсу на основі значення сенсу — безпеки, про траєкторію його самоорганізації. Слід зазначити, що еліта світової спільноти керування сталим розвитком починає розу� міти саме у певному «софійному» ключі — як благе керування (good governance) [34, с. 8]. Воно поєднує у собі мир, безпеку, стабіль� ність, повагу до прав людини та її основних свобод. По�третє, це уявлення про природу сенсу господарювання з його «означенням» як інтегрованої безпеки. Попередні характери� стики сенсу як особливої трансцендентної реальності і певної форми «надбуття» тут можуть бути конкретизовані щодо його хро� нотопності — суміжності в часі і просторі існування. У часовому відношенні, будучи результатом процесу сенсопородження, вже виявлений сенс існує у так званому історич� ному часі — часі постійного сьогодення (по� дібно до «кайрологічного часу» Арістотеля або «чистої тривалості» А. Бергсона) 8. У про� сторовому відношенні сенс «у чистому виг� ляді» існує на управлінському макрорівні СПС, редукуючи, за принципом вертикаль� ної когерентності, на її мезорівнях через різні форми віртуальності до субстратних харак� теристик речовини, енергії й інформації на мікрорівні. Звідси сенс за допомогою його значення — інтегрованої безпеки — на основі відповідної теоретичної моделі може мати і певний кіль� кісний вимір, динаміку, характеристичну траєкторію — те, що підтверджує: вимірю� ване — не анти�сенс, не абсурд. Усе це вміщує сенс — означений і кількісно оформлений як відповідна йому безпека — разом з генерую� чою його теоретичною моделлю у певний особливий «світ», що виходить за площину рутинного людського життя. Такий світ — узагальнюючого абстрагування і трансцен� дентності — з осягненням речей, що самі по собі не існують, але можуть реалізуватися за певних умов — знання і належної міри відпо� відальності за їхнє здійснення, в епістемо� логії одержав назву «ІІІ світу К. Поппера», а у філософії — «трансцензусу». Очевидно, що попередньо заявлена тут те� оретична модель, яка демонструє принципо� 8 Історичний час, що враховує реальні події минулого і можливі — майбутнього, як за рівнем їх самодостат� ньої значущості, так і за впливом на сучасність, є од� ним із досягнень високої культури (на противагу по� стмодернізму). Діяння в рамках історичного часу — один із тих необхідних станів соціуму, за якого лише і можливий сталий розвиток. Реалії ж такі, що у ниніш� нього соціуму не тільки відсутнє відчуття історично� го часу, а й діє щодо майбутнього меркантильно�егої� стична формула: «Чому ми повинні турбуватися про майбутні покоління? Хіба вони вже турбуються про нас?». Навпаки, минуле в Pax Economicana начебто «відміняється». Існуючи лише у режимі постійного збільшення масштабів й інтенсивності своєї діяль� ності — «економіка попиту Дж. Кейнса», Pax Econo� micana значною мірою здійснює це за рахунок ціле� спрямованої моральної деструкції (примусового морального старіння) елементів матеріальних і мас� культових цінностей (мода, реклама) з необхідністю обов’язкової заміни їх новітніми зразками. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 19 ву можливість «мислення немислимого» — сенсу у горизонті історичного часу — потре� бує своєї конкретизації як за архітектонікою, так і можливостями розв’язуваних завдань. Однак про це — у наступних публікаціях. 1. Свирский Я.И. Самоорганизация смысла (опыт си� нергетической онтологии) //www.philosophy.ru/ iphras/library/svirsky/samoorg.htm 2. Сорокин П. Социальная и культурная динамика: Ис� следование изменений в больших системах искус� ства, истины, этики, права и общественных отно� шений / Пер. с англ. — СПб.: РХГИ, 2000. — 1056 с. 3. Платон. Теэтет // Платон. Собр. соч. в 4�х т. — М.: Мысль, 1993. — Т.2. — С. 192—274. 4. Шелепин Л.А. Виртуальный мир как реализация немарковских процессов // Концепция виртуаль� ных миров и научное познание. — СПб.: Изд�во РХГИ, 2000. — С. 154–170. 5. Эшби У.Р. Введение в кибернетику / Пер. с англ. — М.: Изд�во ИЛ, 1959. — 432 с. 6. Седов Е.А. Информационно�энтропийные свой� ства социальных систем // Обществ. науки и со� временность. — 1993. — №5. — С. 152–163. 7. Лийв Э.Х. Инфодинамика. Обобщенная энтропия и негэнтропия. — Таллинн, 1998. — 200 с. 8. Спир Ф. Структура Большой истории. От Боль� шого взрыва до современности / Пер. с англ. // Об� ществ. науки и современность. — 1999. — №5. — С. 152–163. 9. Кутырёв В.А. Культура и технология: борьба ми� ров. — М.: Прогресс�Традиция, 2001. — 240 с. 10. Курдюмов С.П., Князева Е.Н. Квантовые правила синтеза коэволюционных структур // Философия, наука, цивилизация. — М.: Эдиториал УРСС, 1999. — С. 222–230. 11. Делягин М.Г. Мировой кризис: Общая теория гло� бализации. — М.: ИНФРА�М, 2003. — 768 с. 12. Кордюм В.А. Еволюція вірусів (спроба нелінійного прогнозу) // Вісн. НАН України. — 2003. — №4. — С. 25–41. 13. Альбер М. Капитализм против капитализма / Пер. с франц. — СПб.: Экономическая школа, 1998. — 296 с. 14. Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант / Пер. с англ. — М.: Издат. группа «Прогресс», 1999. — 268 с. 15. Шевчук В.О. Фізична економія // Економічна ен� циклопедія: У 3�х томах / Гол. ред. Б.Д. Гаврили� шин. — К.: Видав. центр «Академія»; Тернопіль: Акад. нар. госп�ва, 2002. — Т. 3. — С. 792–794. 16. Ларуш Л.Х. Вы на самом деле хотели бы знать все об экономике? / Пер. с англ. — М.: Шиллеровский ин� тут — Украинский ун�тет в Москве, 1992. — 207 с. 17. Подолинський С.А. Праця людини і її відношення до розподілу енергії // Вибрані твори. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 203–282. 18. Кондратьев Н.Д. Основные проблемы экономи� ческой статики и динамики: Предварительный эскиз. — М.: Наука, 1991. — 567 с. 19. Чернавский Д.С. Синергетика и информация: Ди� намическая теория информации. — М.: Наука, 2001. — 244 с. 20. Maturana U. The Theory of Autopoiesis Systems in the Social Sciences. — Frankfurt; N. Y., 1980. 21. Чайковский Ю.В. Элементы эволюционной диат� ропики. — М.: Наука, 1990. — 272 с. 22. Wilson E.O. Sociobiology: The New Synthesis. — Cambridge, Mass., 1975. 23. Полтерович В.М. Институциональная динамика и теория реформ // Эволюционная экономика и мэйнстрим. — М.: Наука, 2000. — С. 31–54. 24. Дорогунцов С.И., Ральчук А.Н. Управление техно� генно�экологической безопасностью в контексте парадигмы устойчивого развития: концепция си� стемно�динамического решения. — К.: Наук. дум� ка, 2002. — 200 с. 25. Реймерс Н.Ф. Основные постулаты социальной экологии К.Г. Юнга // Эволюц. и историч. антро� поэкология. — М.: Наука, 1994. — С. 66–77. 26. Евстигнеева Л., Евстигнеев Р. От стандартной эко� номической теории к экономической синергетике // Вопр. экономики. — 2001. — №10. — С. 24–39. 27. Занг В.�Б. Синергетическая экономика. Время и перемены в нелинейной экономической теории / Пер. с англ. — М.: Мир, 1999. — 335 с. 28. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Теоретична еконо� мія: в пошуках власної ідентичності // Вісн. НАН України. — 2003. — №11. — С. 3–22. 29. Месарович М., Мако Д., Такахара И. Теория иерар� хических многоуровневых систем / Пер. с англ. — М.: Мир, 1973. — 344 с. 30. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. На вістрі цивіліза� ційних проблем // Вісн. НАН України. — 2005. — №5. — С. 3—19. 31. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М., Федорищева А.М. Безпека розвитку і безпека стабільності — від� повідь на виклики глобалізації. — К.: Т�во «Знан� ня» України, 2004. — 40 с. 32. Дорогунцов С.И., Ральчук А.Н. Хозяйствование: по� пытка смысло�синергетической интерпретации // Философия хозяйства. — 2003. — №4(28). — С. 189–206. 33. Валянский С.И., Калюжный Д.В., Недосекина И.С. Введение в хронотронику. Путь к оптимальному развитию. — М.: АИРО�ХХ, 2001. — 221 с. 34. Report of the World Summit on Sustainable Deve� lopment. Johannesburg, South Africa, 26 August — 4 September 2002. — United Nations, N.Y., 2002. — 167 p. 20 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 С. Дорогунцов, О. Ральчук РЕАЛІЇ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ — ПРОБЛЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ Р е з ю м е У статті продовжено розгляд проблем цивілізаційних змін з позицій постнекласичної науки. Основний акцент робиться на необхідності інструментарію ідентифікації і реалізації таких змін саме як сталого розвитку або того, що має сенс. Показано, що таким інструментарієм має бути відповідна теоретична модель, а її робочим режи� мом — «мислення немислимого». S. Doroguntsov, O. Ralchuk REALITIES OF CIVILIZATION DEVELOPMENT – THE PROBLEM OF IDENTIFICATION S u m m a r y The review of civilization change problems from the point of view of postneoclassic science is continued in the article. The main emphasis is put on necessity of identification tools and realization of such changes as steady development or making sense. It’s demonstrated that these tolls should be the corresponding theoretical model and its working model «thinking of unthinkable». Коротко Наукова підмога виробництву Традиційна виставка «Наука Харківщини—2006» відбулася в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут». В експозиції були представлені наукові досягнення харківських науково3дослідних інститутів і вищих навчальних закладів. Особливість оглядин — спрямованість на впровадження розробок науковців у виробництво. Наприклад, фахівці Харківського політехнічного разом з конструкторами і машинобудівниками продемонстрували нове сімейство двигунів – танкових, тракторних, автомобільних. Ці розробки входять до програми відродження двигунобудування в області. Значний ефект забезпечить і впровадження інновацій з енергозбереження, яке набуло сьогодні особливої актуальності.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2107
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T08:26:45Z
publishDate	2006
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Дорогунцов, С. Ральчук, О. 2008-09-08T15:09:58Z 2008-09-08T15:09:58Z 2006 Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації / С. Дорогунцов, О. Ральчук // Вісн. НАН України. — 2006. — N 3. — С. 3-20. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2107 У статті продовжено розгляд проблем цивілізаційних змін з позицій постнекласичної науки. Основний акцент робиться на необхідності інструментарію ідентифікації і реалізації таких змін саме як сталого розвитку або того, що має сенс. Показано, що таким інструментарієм має бути відповідна теоретична модель, а її робочим режи мом — «мислення немислимого». The review of civilization change problems from the point of view of postneoclassic science is continued in the article. The main emphasis is put on necessity of identification tools and realization of such changes as steady development or making sense. It’s demonstrated that these tolls should be the corresponding theoretical model and its working model «thinking of unthinkable». uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Світогляд Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації REALITIES OF CIVILIZATION DEVELOPMENT – THE PROBLEM OF IDENTIFICATION Article published earlier
spellingShingle	Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації Дорогунцов, С. Ральчук, О. Світогляд
title	Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації
title_alt	REALITIES OF CIVILIZATION DEVELOPMENT – THE PROBLEM OF IDENTIFICATION
title_full	Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації
title_fullStr	Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації
title_full_unstemmed	Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації
title_short	Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації
title_sort	реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації
topic	Світогляд
topic_facet	Світогляд
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2107
work_keys_str_mv	AT doroguncovs realíícivílízacíinogorozvitkuproblemaídentifíkacíí AT ralʹčuko realíícivílízacíinogorozvitkuproblemaídentifíkacíí AT doroguncovs realitiesofcivilizationdevelopmenttheproblemofidentification AT ralʹčuko realitiesofcivilizationdevelopmenttheproblemofidentification

Реалії цивілізаційного розвитку - проблема ідентифікації

Репозитарії

Схожі ресурси