Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр.
У статті на основі архівних документів висвітлюється перебіг переселенського руху козаків Глухівського повіту Чернігівської губернії на Кубань під час другої хвилі міграції у 1821–1825 рр. Детально аналізуються причини й особливості переселення до нових регіонів. The article, based on archival docum...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Дата: | 2024 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2024
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210811 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. / О.М. Герасимчук // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 118-123. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859837270182330368 |
|---|---|
| author | Герасимчук, О.М. |
| author_facet | Герасимчук, О.М. |
| citation_txt | Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. / О.М. Герасимчук // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 118-123. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті на основі архівних документів висвітлюється перебіг переселенського руху козаків Глухівського повіту Чернігівської губернії на Кубань під час другої хвилі міграції у 1821–1825 рр. Детально аналізуються причини й особливості переселення до нових регіонів.
The article, based on archival documents, highlights the migration movement of Cossacks of the Hlukhiv district of the Chernihiv province to the Kuban during the second wave of migration in 1821–1825. The reasons and features of the migration to new regions are analyzed in detail. During the second mass wave of resettlement in 1821–1825 the Cossacks from the southern districts migrated most actively from Chernihiv region. The Cossacks of the Hlukhiv district took an active part in the resettlement and made up 5% of all Chernihiv immigrants in 1820-1825. As a result of the resettlement of Ukrainians in the 20s of the 19th century to the Kuban there was an improvement in the demographic situation in this region, further military and economic colonization of the region, and more reliable protection of the southern borders of the Russian Empire.
|
| first_indexed | 2026-03-16T16:37:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
118 119
нення вищезазначених негараздів Кисельов пропонував
збільшити населення краю шляхом переселення туди ще
25 тис. козаків чоловічої статі із сім’ями з двох україн-
ських губерній – Чернігівської й Полтавської, як це вже
робилося у 1808–1811 рр. [8, с. 165–166].
Результатом відрядження Кисельова стала найвище
затверджена (тобто така, яка набирала силу законодав-
чого акту) доповідь міністра внутрішніх справ В. Ко-
чубея від 19 квітня 1820 р. «Про примноження Чорно-
морського війська переселенням на землі, які цьому
війську належать, 25000 Малоросійських козаків», в якій
міністр обґрунтував необхідність нової хвилі переселен-
ня. У своїй доповіді міністр відзначав нестачу землі в
козаків на батьківщині, брак населення на колонізова-
ній території й необхідність досягнення «мети міцного
забезпечення кордонів своїми силами цього військо-
вого поселення, без якого необхідно утримувати регу-
лярне військо з немалими витратами» [10, арк. 2–3 зв.].
Нововиданим указом пропонувалося переселити упро-
довж 3-х років з двох українських губерній 25 тис. осіб
козаків чоловічої статі, а саме переселення здійснити
згідно правил переселення від 17 березня 1808 р., які
врегульовували першу організовану хвилю міграції
українських козаків на Кубань [8, с. 167].
Чиновниками не було озвучено й іще одну важливу
причину, яка спонукала владу до організації переселень, а
мешканців – до згоди на такі переселення. Це – регулярні
голодування населення, рідше в результаті несприятли-
вих природних умов, а найчастіше – від малоземелля се-
лян і козаків, яке не давало можливості ефективно вести
господарство. На подолання голоду витрачалися немалі
фінанси, що не могло не непокоїти владу. Перші значні
неврожаї в ХІХ ст. припали на 1819–1821 рр., потім вони
повторювалися в 1823–1824 і в 1829–1833 рр. Неврожаї
20-х рр. торкнулися не лише нечорноземних губерній,
де нестача хліба була звичним явищем, а й декількох
чорноземних губерній, зокрема Чернігівської, Катери-
нославської й Таврійської. Історик П. Шафранов писав:
«Найпершою губернією, яка потребувала екстрених за-
ходів допомоги, була губернія Чернігівська. Губернія ця
і в звичайний час не могла похвалитися хлібним достат-
ком: у північній нечорноземній і малородючій її части-
ні зібраного врожаю на харчування населення переваж-
но не вистачало. Промислові заробітки селян теж були
мізерними. Не кращим було становище селян і в чорно-
земних повітах. Чернігівська губернія вже тоді стражда-
ла від перенаселення й малоземелля; з давніх часів ми
отримуємо відомості про переселення чернігівських се-
лян і козаків то на Кавказ, то в Бесарабію, то в Азовське
козаче військо. Кожен значний недорід хліба неминуче
викликав продовольчі труднощі для населення губернії.
Неврожай, який повторювався декілька років підряд, ро-
бив становище чернігівського селянства критичним» [12,
c. 87–88]. Вихід з кризового становища влада вбачала в
продовольчій допомозі населенню через казенні хлібні
тей [8, с. 165–166]. Історик Ф. Щербина наводить свої дані
щодо кількості українських переселенців – 41534 осо-
би обох статей (22206 чоловіків і 19328 жінок) [3, с. 53].
Проте переселення 1808–1811 рр. остаточно не вирі-
шило проблему браку населення в Чорномор’ї. За твер-
дженням дослідника Кавказької війни В. Потто, станом
на 1820 р. чоловіче населення цього регіону становило
близько 36 тис. осіб. Історик зазначав: «І ось це тридця-
тишеститисячне населення зобов’язане було тримати на
службі одинадцять кінних і десять піших полків кількі-
стю шістнадцять тисяч стройових козаків. Очевидно, що
населення виставити їх не могло й полки були постій-
но недоукомплектовані» [9, с. 502]. За даними історика
І. Бентковського, у 1821 р. у всіх поселеннях Чорномор’я
налічувалося 64143 особи обох статей, з них 37090 чоло-
віків і 27053 жінок. Із цієї кількості Чорноморське військо
виставляло на службу 11707 осіб, тобто 31,5% чоловічого
населення. На 100 чоловіків у регіоні припадало 73 жін-
ки [2, с. 96]. Такою була демографічна ситуація на Кубані
напередодні нової хвилі переселення.
Причини другої масової хвилі переселення україн-
ських козаків з Чернігівської й Полтавської губерній,
яка відбулася у 1820–1825 рр., необхідно розглядати у
двох аспектах – з точки зору імперської влади, яка ініці-
ювала цю переселенську кампанію, і з точки зору коза-
цтва, яке погодилося на неї, оскільки переселення було
добровільним. Ініціатором другої масової хвилі мігра-
ції українських козаків на землі Чорномор’я фактично
став начальник головного штабу 2-ї (Південної) армії,
штаб-квартира якого розміщувалася під Києвом, гене-
рал-майор П. Кисельов, який у 1820 р. відвідав Чорно-
морське військо. Він був вражений тим, як тамтешні ко-
заки, маючи у своєму складі порівняно невелику кількість
осіб чоловічої статі, постійно відряджали свої найкращі
полки на кордон Царства Польського й Пруссії, на під-
кріплення Кавказької лінії та в Дунайську армію та ще
й примудрялися гідно охороняти 260-верстний кордон.
Генерал зробив невтішний висновок, констатуючи по-
ступове зменшення населення в регіоні й розорення ко-
зачих господарств Чорноморського війська через відсут-
ність у сім’ях чоловічих рук [13, с. 17–18].
За підсумками свого відрядження Кисельов склав до-
повідь про стан справ у Чорноморському козацькому вій-
ську й надіслав її в комітет міністрів. У своїй доповіді ге-
нерал зазначив, що: 1) чорноморські землі мають значну
площу, але не мають достатньо населення; 2) чорномор-
ські козаки, постійно вступаючи в сутички із сусідніми
гірськими народами, звикли до військового стану, але
так і не облаштували нормального господарства; 3) по-
при значні масиви родючих земель, хліборобство в регі-
оні розвинуте слабко й командування змушене закупо-
вувати провіант для війська в сусідніх губерніях; 4) якщо
стан справ залишити незмінним, то через певний час ко-
заки не зможуть охороняти кордон власними зусиллями й
це приведе до додаткових витрат з боку уряду. Для уник-
j
УДК 94 (477.51)«1821–1825»
О.М. Герасимчук
ПЕРЕСЕЛЕННЯ КОЗАКІВ ГЛУХІВСЬКОГО
ПОВІТУ НА ЗЕМЛІ ЧОРНОМОРСЬКОГО
ВІЙСЬКА У 1821–1825 рр.
У статті на основі архівних документів висвітлюється перебіг
переселенського руху козаків Глухівського повіту Чернігівської губер-
нії на Кубань під час другої хвилі міграції у 1821–1825 рр. Детально
аналізуються причини й особливості переселення до нових регіонів.
Ключові слова: Глухівський повіт, Кубань, козаки, міграції, пере-
селенський рух, Чернігівська губернія, Чорноморське козаче військо.
Важливими чинниками, які впливають не лише на
демографічні параметри населення, а й на життєдіяль-
ність країни в цілому є міграційні процеси. Корисним
у цьому питанні може бути накопичений досвід дер-
жавотворення на українських землях, особливо під час
здійснення переселенської політики у минулі століття.
Сьогодні вивчення практики того часу є актуальним і
необхідним для вироблення збалансованої регіональ-
ної політики держави. Дослідницька робота в цьому
напрямку є цінним надбанням для більш поглиблено-
го вивчення історії нашої країни.
Міграції українців Північного Лівобережжя у пер-
шій половині ХІХ ст. на Кубань вже частково досліджу-
вали Є. Петренко [7], С. Сазонова [1], С. Самовтор [11],
В. Шкуро [13], котрі в своїх публікаціях показали місце
й роль переселенців з України в загальноросійському
переселенському русі. Проте спеціальні дослідження,
які б детально розкривали процес переселення україн-
ців з окремих регіонів Північного Лівобережжя на Ку-
бань у 1820–1825 рр., відсутні. Тому метою даної статті
є дослідження динаміки переселення козаків з Глухів-
ського повіту Чернігівської губернії на Кубань у 20-ті рр.
ХІХ ст., визначення тенденцій у зростаннях та спадах
міграцій чернігівських селян та козаків у вищезазна-
чений період на тлі загальноісторичних процесів, які
відбувалися в Україні та світі.
Після завоювання в останній чверті XVIII ст. терито-
рії Кримського ханства, перед російським царизмом по-
стала проблема термінового заселення новозахоплених
земель як стихійним, так і організованим способом. Ко-
лонізація Північного Причорномор’я, Криму й Північно-
го Кавказу супроводжувалася масовим переміщенням
населення, що приводило до важливих демографічних,
господарчих, соціальних і етнокультурних змін. Основ-
ною колонізаційною силою на Півдні України й Північ-
ному Кавказі було українське козацтво й численне се-
лянство [1, с. 3–4]. Вже в 1808–1811 рр. було здійснено
першу масову організовану спробу переселити на Кубань
25 тис. козацьких сімей з Чернігівської й Полтавської гу-
берній. Усього за ті роки за офіційними даними до Чор-
номорського козачого війська (так у ті часи називався
кубанський регіон) тоді переселилося 23088 чоловіків і
18672 жінки козаків і козачок, тобто 41660 осіб обох ста-
[Voyage around Little Russia by Mr. Infantry General Bekleshov].
Kiyevskaya starina. – Kyiv antiquity, 1890, 3, pp. 458-463. [in Russian].
4. Hal, B. O. (2009). Dzherela do istorii senatorskykh revizii
livoberezhnykh hubernii kintsia XVIII – pochatku XIX st. [Sources on
the history of senatorial inspections of the left bank provinces of the
late 18th - early 19th centuries]. (A. H .Bolebrukh, Ed.). Istoriohrafichni
ta dzhereloznavchi problemy istorii Ukrainy. Teoriia. Metodyka. Praktyka. –
Historiographical and source study problems of the history of Ukraine. Theory.
Methodology. Practice, pp. 276-283. [in Ukrainian].
5. Hal, B. O. (2013). Komplektatsiia kadriv horodnychykh
Malorosiiskoi hubernii. [The staffing of gorodnichies of Malorussian
gubernia]. Sivershchyna v istorii Ukrainy. Zbirnyk naukovykh prats. – Siverschyna
in the history of Ukraine. Collection of scientific papers, 6, pp. 308-316. [in
Ukrainian].
6. Gradovskiy, A. D. (1899). Vysshaya administratsiya Rossii XVIII
stoletiya i general-prokurory. [The highest administration of Russia of
the 18th century and the prosecutor generals]. Sobraniye sochineniy: v 9
t. – Collected works in 9 vol. Sankt-Peterburg, (1), pp. 37-297. [in Russian].
7. Instytut rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni
V. I. Vernadskoho, f. II, spr. 15244-15333, 307 ark.
8. Koval’chuk, A. (2007). Sostoyanie mestnogo gosudarstvennogo
apparata po materialam senatorskikh reviziy 1799–1800 gg. [The
condition of the local state apparatus based on the materials of the
senatorial audits 1799–1800]. (A. V. Semenov, Ed.). Svyaz vekov:
Issledovaniya po istochnikovedeniyu istorii Rossii do 1917 goda. Pamyati
professora A.A. Preobrazhenskogo:sbornik statey. – Connection of
centuries: Research on sources of the unified history of Russia until
1917: In memory of Professor A. A. Preobrazhensky: collection of
articlesю Moskva: ROSSPEN, pp. 318–343. [in Russian].
9. Korf, S. A. (1910). Administrativnaya yustitsiya v Rossii. Ocherk
istoricheskogo razvitiya vlasti nadzora i administrativnoy yustitsii
v Rossii. [Administrative justice in Russia. Essay on the historical
development of the power of supervision and administrative justice].
Sankt-Peterburg. [in Russian].
10. Marasanova, V. (2018). Senatorskie revizii v Verkhnem Povolzhe:
poiski effektivnogo mekhanizma kontrolya mestnogo upravleniya.
[Senatorial inspections in the Upper Volga region: in search of the
effective control over the local governments]. Nauchnye vedomosti.
Ser. Istoriya. Politologiya. – Scientific bulletins. Series. Story. Political
science, 2, pp. 308–317. [in Russian].
11. Nol’de, A. E. (1911). Pravitel’stvuyushchiy Senat v tsarstvovaniye
Pavla I. Reviziya 1799 g. [The Governing Senate during the reign of
Paul I. Revision of 1799]. Istoriya Pravitel’stvuyushchego Senata za dvesti let,
1711-1911. – History of the Governing Senate over two hundred years. 1711-1911.
Sankt-Peterburg, (2), pp. 754-779. [in Russian].
12. Polnoye sobraniye zakonov Rossiyskoy imperii, s 1649 goda
(dalі PSZ RI). [Complete collection of laws of the Russian Empire since
1649]. Sankt-Peterburg, 1830, (XXV). [in Russian].
13. PSZ RI. Sankt-Peterburg, 1830, (XXVII). [in Russian].
14. Rossiyskiy gosudarstvennyy istoricheskiy arkhiv, f. 1374, op. 3,
d. 2431, 164 l.
15. Semenova, N. L. (2015). Senatorskaya reviziya Orenburgskoy
gubernii 1800 g. [Senatorial revision of the Orenburg province in 1800].
Klio. – Clio, 5, pp. 71-76. [in Russian].
16. Storozhevskiy, N. K. (1886). Poltava v 1799 g. (Iz arkhiva
Gorodskoy Politsii). [Poltava in 1799 (From the archives of the Town
Police)]. Poltavskiy adres-kalendar’ na 1887 g. – Poltava address-calendar for
1887. Poltava, pp. 107-121. [in Russian].
17. Tot, Yu. V. (2021). K voprosu ob organizatsii obshcherossiyskogo
osmotra guberniy. [On the Organization of the All-Russian Inspection
of the Governorates]. Vestnik Sankt-Peterburgskogo universiteta. Istoriya. –
Vestnik of Saint Petersburg University. History, 66/1, pp. 56–78. [in Russian].
18. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy u m. Kyievi,
f. 1336, op. 1, spr. 161, 725 ark.
19. Shevchuk, A. (2023). Senatorska reviziia 1799-1800 rr. u
Pravoberezhnii Ukraini. [The Senatorial Inspection of 1799–1800 in the
Right-Bank Ukraine]. Naukovi zapysky VDPU imeni Mykhaila Kotsiubynskoho.
Seriia: Istoriia. – Scientific notes of the Mikhail Kotsyubinsky VDPU. Series. History,
(44), pp. 9-16. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 01.06.2024 р.
Рекомендована до друку 18.07.2024 р.
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
120 121
1822 р. через неготовність до переселення надходили та-
кож від козаків містечка Ямполя, сіл Полошок, Чорториг,
Пустогорода, Берези [5, арк. 53, 56, 102–103, 168, 212, 215].
На Кубань у 1820–1825 рр. можна було потрапити й
оминаючи планові потоки переселенців. Одним з таких
способів було неповернення звідти тих, хто вирушив туди
на сезонні заробітки. Козак Іван Демешко із с. Собиче-
ве, який був на заробітках на суконній фабриці в Хар-
ківській губернії в 1821–1822 рр., потім самостійно пе-
ребрався на Кубань у с. Кущівське до свого брата Фоми
Демешка. У 1824 р. він уже звідти прохав глухівську міс-
цеву владу про узаконення його перебування на ново-
му місці на постійній основі. 21 вересня 1825 р. цей ко-
зак наказом командира Кавказького окремого корпусу
О. Єрмолова був офіційно зарахований до складу Чорно-
морського війська [5, арк. 256–257 зв., 266]. Козак Петро
Тарасенко із с. Обложки в лютому 1823 р. отримав у Глу-
хівському повітовому казначействі плакатний паспорт на
один рік і виїхав із села на заробітки на Кубань у с. Вед-
медівське, де жив у своїх родичів, які самі за 5 років до
цього прибули туди за такими ж річними паспортами.
Пробувши рік на Кубані, козак вирішив там залишити-
ся назавжди й попрохав Комітет у справах переселенців
порушити клопотання перед Глухівським нижчим зем-
ським судом про забезпечення відрядження до нього на
Кубань з Обложок його дружини Ксенії й малолітнього
сина Павла. Дозвіл на переїзд сім’ї козака владою був
наданий [6, арк. 178, 187]. А переселенці з Мглинського
повіту в 1820–1825 рр., а це 191 чоловік і 135 жінок, вза-
галі всі були самовільними [10, арк. 204 зв.].
Згідно з відомостями Чернігівської казенної палати від
8 липня 1822 р. із Чернігівщини на Кубань упродовж року
вибуло 18 447 осіб обох статей. Станом на жовтень 1822 р.
кількість переселенців з Чернігівщини досягла 25179 осіб
без врахування самовільних. Розподіл вибулих з губер-
нії за повітами показаний в табл. 1 [10, арк. 214–215 зв.].
Таблиця 1
Кількість переселенців із Чернігівської губернії
на землі Чорноморського козачого війська під
час другої організованої хвилі переселення
(станом на жовтень 1822 р.)
Повіти
Кількість переселенців
Ревізійних
Народже-
них після
ревізії
Пропис-
них по
ревізії
Разом
осіб
обох
ста-
тейЧ
ол
.
Ж
ін
.
Ч
ол
.
Ж
ін
.
Ч
ол
.
Ж
ін
.
Чернігівський 807 724 151 154 - - 1836
Ніжинський 668 527 179 158 9 70 1611
Борзнянський 2168 1577 457 545 63 325 5135
Суразький 184 117 87 78 2 53 521
Глухівський 460 325 147 150 13 83 1178
Козелецький 1334 983 350 322 7 162 3158
Конотопський 1960 1574 447 476 13 63 4533
Сосницький 1479 1016 442 339 26 321 3623
Н-Сіверський 57 38 31 11 4 14 155
Кролевецький 862 657 246 248 42 104 2159
Городнян-
ський 361 320 26 20 21 51 799
Новозибків-
ський 168 81 86 71 3 62 471
Усього
1
0
5
0
8
7
9
3
9
2
6
4
9
2
5
7
2
2
0
3
1
3
0
8
2
5
1
7
9
Варто відзначити, що після 1822 р. потік переселенців
як із Чернігівщини, так і з Полтавщини суттєво зменшив-
ся (у 1824–1825 рр. усі переселенці були винятково чер-
нігівцями). У 1823–1825 рр., і навіть пізніше, на Кубань
з Чернігівщини виїжджали переважно мешканці Старо-
дубського повіту [10, арк. 224–274], тому наведені в табл. 1
статистичні дані фактично повною мірою відображають
тенденцію регіонального розподілу виселення чернігів-
ських козаків на Кубань у 1820–1825 рр. Дані табл. 1 свід-
чать, що під час другої масової хвилі переселення з Чер-
нігівщини найактивніше мігрували козаки південних
повітів губернії.
Усім охочим до переселення з Глухівського повіту доз-
воли на це від військового губернатора були надані у бе-
резні-квітні 1821 р. На Кубань усі 8 партій переселенців
з населених пунктів повіту вирушили в дорогу в серпні
1821 р. Згідно з даними документа під назвою «Ведомость
Глуховского нижнего земского суда сколько по Глуховско-
му повету утвержденно к переселению в Черноморию ка-
заков, с оных какое число осталось пожелать на прежнем
жительстве, какое действительно отправленно и затем
осталось без отправки. Учиненная Мая 31 дня 1822 года»
картина міграцій з Глухівського повіту на Кубань у 1821–
1822 рр. мала наступний вигляд (табл. 2) [5, арк. 238–243].
Таблиця 2
Кількість переселенців Глухівського повіту на землі
Чорноморського козацького війська у 1821–1822 рр.
(за населеними пунктами)
Населені
пункти
Затвер-
джені на
пересе-
лення
Померли
ще до
відправки
Відправ-
лені в
Чорно-
мор’я
Залиши-
лися
вдома
Ч
ол
.
Ж
ін
.
Ч
ол
.
Ж
ін
.
Ч
ол
.
Ж
ін
.
Ч
ол
.
Ж
ін
.
Ямпільська волость
Ямпіль 10 5 - - - - 10 5
Слоут 109 97 4 - 102 97 3 -
Чорториги 58 39 2 1 44 34 12 4
Собичеве 84 58 8 - 73 58 2 -
Княжичі 12 6 - - 12 6 - -
Орлівка 7 5 2 - 5 5 - -
Береза 81 68 - 3 50 41 31 24
Тулиголівська волость
Воргол 16 12 2 - 14 12 - -
Уздиця 15 9 - 2 15 7 - -
Литвиновичі 7 10 1 - 6 10 - -
Холопкове 29 33 - - 29 33 - -
магазини і в переселенні, яке б зменшило кількість на-
селення у голодуючих регіонах і збільшило б земельні ді-
лянки тих, хто залишався.
Були на нове переселення й політичні причини. Історик
і педагог М. Стороженко у своїй книзі «До історії малоро-
сійських козаків у кінці XVIII й на початку ХІХ століття»
зазначав: «Облаштовуючи це переселення, центральний
уряд, окрім колонізації далеких окраїн, мав частково на
меті, можливо, асиміляцію малоросійських козаків з ін-
шими податними станами». Окрім цього, зазначає автор,
метою нового переселення було прагнення царського уря-
ду «вислати з Малоросії найволелюбніший елемент, що
розчарувався в своїх сподіваннях». А сподівалися україн-
ські козаки на те, що після формування ними своїх пол-
ків у війні 1812 р. їм будуть повернуті колишні права й
вольності [4, с. 466–468; 479–481].
Друга організована владою масова хвиля переселень
українців на Кубань відбулася в 1820–1825 рр. Згідно
царського указу від 19 квітня 1820 р. передбачалося, як
і десятиліття тому, переселити на Кубань 25 тис. козаків
з Полтавської та Чернігівської губерній для «зміцнення
Чорноморського війська». Необхідність такого кроку була
обґрунтована в доповіді царю управляючого Міністерства
внутрішніх справ В. Кочубея. Чиновник відзначав неста-
чу землі в козаків на батьківщині, брак населення на ко-
лонізованій території й необхідність досягнення «мети
міцного забезпечення кордонів своїх шляхом цього вій-
ськового поселення, без якого необхідно утримувати регу-
лярне військо з немалими витратами» [10, арк. 2 зв.–3 зв.].
Як уже зазначалося, переселення 1820–1825 рр. здійсню-
валося за тими ж самими правилами, що були розроблені
для першої хвилі організованих міграцій 1808–1811 рр.
Як і тоді, переселення мало відбуватися на добровільній
основі. Так само як і десятиліття тому, згідно з розпоря-
дженням чернігівського цивільного губернатора О. Фро-
лова-Багрєєва від 13 вересня 1820 р. перевага при пересе-
ленні надавалася сім’ям, «в которых больше девок и вдов,
в брак вступить могущих» (тут і далі для підтвердження
достовірності викладеного мова й оригінальний правопис
деяких документів збережені – О. Г.) [10, арк. 47]. Охочим
до переселення необхідно було отримати на це дозволи
від військового й цивільного губернаторів, а також на ко-
лишньому місці проживання розрахуватися з усіма бор-
гами й зобов’язаннями перед своєю громадою й держа-
вою. Так у листі до глухівського поліцмейстера 11 грудня
1820 р. після отримання списків охочих до переселення
чернігівський губернатор вимагав «истребовать в озна-
чихся по оному казаков письменное от общества их удо-
стоверение что за ними казенных податей не зависит
и частных долгов препятствующих к выходу их туда не
имеется». У свідоцтві, отриманому від громади, мало за-
значатися, що для «поселения на землях, Черноморско-
му войску принадлежащих, препятствующих причин не
имеется и мы их и все семейства их из числа нашего об-
щества навсегда увольняем и выпущаем» [5, арк. 2, 33].
Указ про переселення було доведено через місцеві
органи влади до відома усіх мешканців Чернігівської
й Полтавської губерній, у першу чергу до козаків. Про-
те спочатку козаки з недовірою поставилися до ініціа-
тиви влади. У рапорті Глухівського нижнього земського
суду до чернігівського губернатора від 29 липня 1820 р.
зазначалося, що указ «сим судом в Глуховском повете
повсеместно опубликован, но по тому из желающих к
переселению еще никто в сей суд не отозвался». Подіб-
ні рапорти надійшли в 1820 р. і з інших повітів Чернігів-
ської губернії [10, арк. 33–34 зв.]. Перші поіменні відо-
мості про охочих на переселення почали надходити до
губернаторів вже восени 1820 р. [5, арк. 2, 56].
Зовсім іншою ситуація стала вже в наступному році.
30 серпня 1821 р. в Кущівському курені на Кубані з’явили-
ся перші переселенці з Чернігівщини [2, c. 96]. Потім аж
до глибокої зими обози з переселенцями пішли суціль-
ним потоком. Уже в цьому ж 1821 р. неочікувано масовий
наплив переселенців до Чорномор’я змусив владу почати
штучно пригальмувати міграційний процес. У повідом-
ленні Глухівського нижчого земського суду чернігівсько-
му губернатору щодо виконання розпорядження стосов-
но переселення козаків повіту на Кубань від 10 жовтня
1821 р. зазначалося, що «определенное к переселению из
их звания количество людей почти уже все назначенно,
следовательно могут еще поступить в число переселенцев
те только из них, кои нужны будут для составления пол-
ного числа, те есть 25 000 душ, да и то тогда, когда разре-
шено будет от вашего начальства, а протчим таковое вов-
се дозволенно уже быть не может» [5, арк. 211]. Загалом
із Глухівського повіту в 1821 р. на Кубань вибуло 202 ко-
зацькі сім’ї [10, арк. 163].
Частина козаків, усупереч їх бажанням, дозволу на
переселення за рік, а той більше, так і не отримала, і на-
впаки – ті, які отримали, потім за станом здоров’я членів
їхніх сімей або через бідність самі відмовлялися від по-
чаткового наміру переселятися. Такі прохання надходи-
ли до цивільного й військового губернаторів від козаків
Глухівського повіту неодноразово. Так, у рапорті Глухів-
ського нижнього земського суду до губернатора від 4 бе-
резня 1821 р. повідомлялося, що козаки с. Зазірки Яким
Гаркавенко і Григорій Чуйко із сім’ями відмовляються від
переселення, хоч у списку охочих до переселення значать-
ся. Оскільки переселення було добровільним, то із спис-
ку вони були викреслені [5, арк. c. 152, 167].
Козак Семен Іванов із с. Орлівка 12 серпня 1821 р. в
листі до царя Олександра І вже після отримання дозволу
на переселення прохав залишити його із сім’єю на бать-
ківщині, оскільки всі вони мали проблеми зі здоров’ям
і господар побоювався, що «при моем несчастном по-
ложении в таком дальнем расстоянии скорее лишится
могу семейства нежели дойти в назначенное место» [5,
арк. 162–163]. На їхні прохання в 1821 р. були скасовані
дозволи на від’їзд козакам с. Землянка Семену Лузану й
Харитону Єрію. Прохання відтермінувати від’їзд до весни
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
122 123
ния, 1881. С. 1–125.
3. История кубанского казачьего войска: в 2 т. / Сост. Ф. А. Щер-
бина. Т. 2. История войны казаков с закубанскими горцами. Ека-
теринодар: Тип-я Кубанского Областного Правления, 1913. 848 с.
4. Н. С. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и в на-
чале ХІХ века (продолжение). Киевская старина. 1897. № 6. С. 461–483.
5. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 128,
оп. 1, спр. 2356, 267 арк.
6. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 2357, 199 арк.
7. Петренко Є. Українське козацтво і Кубань. Київська старови-
на. 1993. № 1. С. 114–119.
8. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1.
Т. ХХХVІІ. 1820–1821. СПб.: Тип-я ІІ Отд-я Собств. Его Имп. Ве-
личества Канцелярии, 1830. 983 с.
9. Потто В.А. Кавказская война. Историческое наследие. В 5 т.
Т. 2. Ермоловское время. Ставрополь: Кавказский край, 1994. 688 с.
10. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 2352, 286 арк.
11. Самовтор С. В. Переселенческий комитет Черноморско-
го казачьего войска (1821–1826). Козацька спадщина: Альманах Ін-
ституту суспільних досліджень. Вип. 4. Дніпропетровськ : Пороги,
2008. С. 142–146.
12. Шафранов П. А. Неурожаи хлеба в России и продоволь-
ствие населения в 20-х годах настоящего столетия. Русское богат-
ство. 1898. № 5. С. 82–115.
13. Шкуро В. И. Переселение малороссийских казаков на Кубань
в 1821–1825 гг. Кубань-Украина: Вопросы историко-культурного взаимо-
действия. Вып. 1. Краснодар: Краснодарський осередок Haукoвoгo
товариства імені Шевченка, 2006. С. 16–27.
Herasymchuk O. M. Resettlement of the Cossacks of Hlukhiv district
to the Black Sea Army lands in 1821–1825.
The article, based on archival documents, highlights the migration
movement of Cossacks of the Hlukhiv district of the Chernihiv province to
the Kuban during the second wave of migration in 1821–1825. The reasons
and features of the migration to new regions are analyzed in detail. During
the second mass wave of resettlement in 1821–1825 the Cossacks from
the southern districts migrated most actively from Chernihiv region. The
Cossacks of the Hlukhiv district took an active part in the resettlement
and made up 5% of all Chernihiv immigrants in 1820-1825. As a result of
the resettlement of Ukrainians in the 20s of the 19th century to the Kuban
there was an improvement in the demographic situation in this region,
further military and economic colonization of the region, and more reliable
protection of the southern borders of the Russian Empire.
Key words: Hlukhiv district, Kuban, Cossacks, migrations, resettlement
movement, Chernihiv province, Black Sea Cossack Army.
REFERENCES
1. Sazonova, S. E. (2010). Pereseleniye ukraintsev na Severnyi
Kavkaz i ikh soziokulturnaya adaptatsia [Resettlement of Ukrainians
to the North Caucasus and their sociocultural adaptation (late 18th
– first half of the 19th century)] (Extended abstract of Candidate’s thesis).
Stavropol. [in Russian].
2. Bentkovskiy, I. (1881). Zaseleniye Chernomorii s 1792 po 1825
god [Settlement of the Black Sea region from 1792 to 1825]. Pamyatnaya
knizhka Kubanskoy oblasti izdan. 1881 goda [sost. Felitsin E.D.]. Krasnodar:
Tip-ya Kubanskogo oblastnogo pravleniya, pp. 1–125 [in Russian].
3. Istoriya Kubanskogo kazachego voyska (1910–1913) [History of
the Kuban Cossack army]: v 2 t. / Sost. Shcherbina F.A. Yekaterinodar:
Tip-ya Kubanskogo Oblastnogo Pravleniya. Vol. 2. (1913). Istoriya
voyny kazakov s zakubanskimi gortsami [The history of the war of the
Cossacks with the Trans-Kuban highlanders]. [in Russian].
4. N. S., (1897). K istorii malorossiyskikh kazakov v kontse XVIII i
v nachale ХІХ veka (prodolzheniye) [On the history of Little Russian
Cossacks at the end of the 18th and beginning of the 19th centuries
(continued)]. Kievskaya starina – Kyiv antiquity, 6, pp. 461–483 [in Russian].
5. Derzhavnyi arkhiv chernihivskoi oblasti (dali DAChO), f. 128,
op. 1, spr. 2356, ark. 267.
6. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 2357, ark. 199.
7. Petrenko, Ye. (1993). Ukrainske kozatstvo i Kuban [Ukrainian
Cossacks and the Kuban]. Kyivska starovyna – Kyiv antiquity, 1, pp. 114–
119. [in Ukrainian].
8. Polnoe sobraniye zakonov Rossiyskoy imperii (1830) [Complete
collection of laws of the Russian Empire]. Sobr. 1. Vol. XXXVIІ. 1820–
1821. Sankt-Peterburg: Tip-ya II Otd-ya Sobstv. Ego Imp. Velichestva
Kanzelyarii [in Russian].
9. Potto, V. A. (1994). Kavkazskaya voyna. Istoricheskoye naslediye
[Caucasian war. Historical heritage]. V 5-i t. Vol. 2. Ermolovskoye
vremya [Yermolov’s time]. Stavropol: Kavkazskiy kray [in Russian].
10. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 2352, ark. 286.
11. Samovtor, S. V. (2008). Pereselencheskiy komitet Chernomorskogo
kazachego voyska (1821–1826) [Migrant Committee of the Black Sea
Cossack Army (1821–1826)]. Kozatska spadshchyna: Almanakh Instytutu
suspilnych doslidzhen – Cossack Heritage: Almanac of the Institute of Social Studies,
4, рр. 142–146. Dnipropetrovsk: Porohy [in Russian].
12. Shafranov, P. A. (1898). Neurozhai chleba v Rossii i prodovolstviye
naseleniya v 20-kh godakh nastoyashchego stoletiya [Bread crop failures
in Russia and the food supply of the population in the 20s of this
century]. Russkoye bogatstvo – Russian wealth, 5, рр. 82–115. [in Russisn].
13. Shkuro, V. I. (2006). Pereseleniye malorossiyskikh kazakov na
Kuban v 1821–1825 gg. [Relocation of Little Russian Cossacks to Kuban
in 1821–1825]. Kuban–Ukraina: Voprosy istoriko-kulturnogo vzaimodeystviya
– Kuban–Ukraine: Issues of historical and cultural interaction, 1, pp. 16–27.
Krasnodar: Krasnodarskiy oseredok Naukovoho tovarystva imeni
Shevchenka. [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 10.05.2024 р.
Рекомендована до друку 18.07.2024 р.
Таблиця 3
Кількість переселенців на Кубань
з Чернігівської й Полтавської губерній
за 1821–1825 рр.
Роки
Полтавська Чернігівська
УсьогоЧолові-
ки Жінки Чолові-
ки Жінки
1821 10813 9344 5426 4775 30358
1822 2099 2418 6748 5786 17051
1823 5 - 92 82 179
1824 - - 261 215 476
1825 - - 183 135 318
Разом
12917 11762 12710 10993 48382
24679 23703 48382
Дані табл. 3 свідчать, що загалом упродовж 1821–1825 рр.
на Кубань з Полтавської та Чернігівської губерній пересели-
лося майже 50 тис. осіб обох статей. За твердженням І. Бент-
ковського, із цієї кількості переселенців придатними до вій-
ськової служби виявилися 7458 осіб (29%) чоловічої статі.
Переселенці привезли із собою 15770 возів і 29431 голову різ-
ної худоби, проте за словами вченого «рухомого майна було
дуже недостатньо для того, щоб нові переселенці могли по-
кращити економічний стан Чорноморії й не бути принайм-
ні на перших порах тягарем для старих козаків» [2, c. 104].
Отже, ми бачимо, що головними причинами міграцій
козаків Чернігівської й Полтавської губерній на Кубань у
1820–1825 рр. було перенаселення й малоземелля, які спри-
чиняли неефективне господарювання, бідність і часте голо-
дування мешканців цих українських регіонів. Сюди можна
додати й імперські прагнення царської влади забезпечити
охорону своїх нових кордонів на Північному Кавказі, госпо-
дарське освоєння новоприєднаних територій, а також праг-
нення царського уряду вислати з України козаків, які стано-
вили небезпеку для влади, з метою асиміляції українців з
іншими народами для втрачання ними своєї національної
ідентичності. Переселенці з Чернігівщини й Полтавщини,
долаючи всі труднощі, сприяли зростанню населення й ін-
тенсивному господарському освоєнню Північного Кавказу,
забезпечуючи при цьому охорону південних рубежів Росій-
ської імперії. Найактивнішими переселенцями на Кубань
під час другої масової хвилі міграцій у 20-х рр. ХІХ ст. були
мешканці південних регіонів Чернігівщини, зокрема козаки
Глухівського повіту, частка яких в загальній масі чернігів-
ських переселенців у 1821–1825 рр. становила близько 5% і
від усіх переселенців загалом 2,3%. Загальним результатом
переселення українців у 20-і рр. ХІХ ст. на Кубань стало по-
кращення в цьому регіоні демографічної ситуації, подаль-
ша військова й господарча колонізація краю й зміцнення
охорони південних рубежів Російської імперії.
ДЖЕРЕЛА
1. Сазонова С. Е. Переселение украинцев на Северный Кавказ
и их социокультурная адаптация (конец XVIII – первая половина
ХІХ в.): автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. ист. наук:
спец. 07.00.02 «Отечественная история». Ставрополь, 2010. 30 с.
2. Бентковский И. Заселение Черномории с 1792 по 1825 год.
Памятная книжка Кубанской области издан. 1881 года [cост. Фе-
лицын Е. Д.]. Краснодар : Тип-я Кубанского областного правле-
Зазірки 27 27 4 4 23 23 - -
Обложки 17 23 - - 17 23 - -
Щебри 4 2 - - 4 2 - -
Полошки 4 6 - - 1 3 3 3
Богданівка 10 6 - - 10 6 - -
Тулиголове 18 10 - - 18 8 - 2
Єсманська волость
Студинка 9 7 - - 9 7 - -
Єсмань 2 2 - - 2 2 - -
Сваркове 4 2 - - 4 2 - -
Некрасове 43 35 3 1 39 34 1 -
Ястребщина 8 10 - - 8 10 - -
Бачівськ 6 3 - 1 3 - 3 2
Уланове 38 27 - - 38 27 - -
Пустогород 17 13 - - 12 8 5 5
Воронізька волость
Локотки 31 34 - - 31 34 - -
Землянка 51 49 7 9 44 40 - -
Усього
717 598 36 21 611 532 70 45
1315 57 1143 115
Причини, з яких частину охочих не було відправле-
но на землі Чорноморського війська в 1821 р., у Відо-
мості вказувалися наступні: «перебував минулим літом
на заробітках», «через настання зими», «перебував у бі-
гах» [5, арк. 238–243]. У рапорті глухівського земського
комісара (начальника поліції) чернігівському губерна-
тору від 31 серпня 1821 р. зазначалося, що козаки сіл:
Берези – Дем’ян Болеха; Слоута – Григорій Шафорост,
Микола Гриценко; Собичева – Іван Демешко; Некрасо-
ва – Гаврило Марченко були записані у відомості на від-
правку, але «для заработков отлучились неизвестно куда
а потому остались неотправленными в Черноморию» [5,
арк. 196]. У рапорті від глухівського нижнього земського
суду губернатору від 24 жовтня 1821 р. доповідали, що
козаки містечка Ямполя і сіл Полошок, Чорториг і Пу-
стогорода «в своих потребностях еще не изготовились и
имений не распродали, а потому на прежних местах же-
лают оставаться до следующей весны» [5, арк. 212]. З до-
повіді цього ж органу влади віцегубернатору від 16 січ-
ня 1822 р. дізнаємося, що з Глухівського повіту у 1821 р.
залишилися невідправленими до Чорномор’я 70 чолові-
ків і 43 жінки «кои имеют решительное желание следо-
вать туда» [5, арк. 218]. Із цієї кількості у 1822 р. 36 чо-
ловіків і 21 жінка потім взагалі відмовилися покидати
батьківщину [10, арк. 204].
Остання організована партія переселенців із Черні-
гівщини прибула на Кубань 17 серпня 1825 р. [11, с. 145].
За твердженням дослідника історії кубанського козацтва
Є. Феліцина, упродовж 1821–1825 рр. до Чорномор’я із Чер-
нігівської та Полтавської губерній переселилося 8623 ко-
зацьких родин: 25627 чоловіків та 22755 жінок [7, с. 118].
Згідно з даними І. Бентковського, загальна кількість пере-
селенців на Кубань упродовж другої організованої хвилі
міграцій (1820–1825) з Чернігівської й Полтавської губер-
ній за роками має наступний розподіл (табл. 3) [2, c. 104].
j
УДК 9 323.3(477)
Н.А. Котельницький
ДО ПИТАННЯ ПРО ПОЛІТИКУ
ЗЕМСЬКОЇ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ФРОНДИ
ПІВНІЧНОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
У СФЕРІ ПОШТОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
ТА ЗВ’ЯЗКУ (60–70 рр. ХІХ ст.)
Розвідка присвячена з’ясуванню головних складових політики
земської ліберальної партії північної України у сфері поштової
комунікації та зв’язку у 60–70 рр. ХІХ ст. Автор приходить
до висновку про те, що галузь поштової комунікації та зв’язку
займала не останнє місце у політиці земської ліберальної партії
північної України по забезпеченню належного функціонування та
життєдіяльності провінційного соціуму. Представники опозиційної
аристократичної фронди сміливо боролись проти урядової
паралізації та блокування спілкування між земськими інституціями
Російської імперії; раціонально і обмежено, але все ж впроваджували
у життя селянських громад новітні технології того часу – зв’язок
за допомогою телеграфних ліній та перших телефонних апаратів;
подвижницькими зусиллями членів земської опозиції розпочалися
процеси децентралізації поштової комунікації у Чернігівській
губернії на рівні окремих повітів шляхом розробки програмного
Статуту галузі, прямого підпорядкування системи повітовим
земським установам, створення нової, відомчої, земської поштової
служби з наявністю відповідних знаків розпізнавання; завдяки
ліберальним земцям Північного Лівобережжя був сформований штат
найманих земських службовців з чітко окресленими посадовими
окладами, доплатами, преміями та надбавками; економічний
тягар по забезпеченню функціонування поштової комунікації був
знятий з бюджетів представників селянських громад; у повітах,
де не було запроваджено системи земської поштової комунікації,
за ініціативою лібералів була введена земська інспекція поштових
послуг для населення.
Ключові слова: земська ліберальна партія, поштова комуніка-
ція, кореспонденція, Північне Лівобережжя.
Історія земського лібералізму в українських губерніях
Російської імперії, зокрема на території Північного Ліво-
бережжя, продовжує залишатись актуальною, але мало-
вивченою проблемою української історичної науки. Це
повною мірою стосується і питання участі ліберальних
земців північної України у побудові інфраструктури ре-
гіону, зокрема – налагодження поштових комунікацій та
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210811 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-16T16:37:17Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Герасимчук, О.М. 2025-12-17T16:06:04Z 2024 Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. / О.М. Герасимчук // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 118-123. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210811 94 (477.51)«1821–1825» У статті на основі архівних документів висвітлюється перебіг переселенського руху козаків Глухівського повіту Чернігівської губернії на Кубань під час другої хвилі міграції у 1821–1825 рр. Детально аналізуються причини й особливості переселення до нових регіонів. The article, based on archival documents, highlights the migration movement of Cossacks of the Hlukhiv district of the Chernihiv province to the Kuban during the second wave of migration in 1821–1825. The reasons and features of the migration to new regions are analyzed in detail. During the second mass wave of resettlement in 1821–1825 the Cossacks from the southern districts migrated most actively from Chernihiv region. The Cossacks of the Hlukhiv district took an active part in the resettlement and made up 5% of all Chernihiv immigrants in 1820-1825. As a result of the resettlement of Ukrainians in the 20s of the 19th century to the Kuban there was an improvement in the demographic situation in this region, further military and economic colonization of the region, and more reliable protection of the southern borders of the Russian Empire. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. Resettlement of the Cossacks of Hlukhiv district to the Black Sea Army lands in 1821–1825 Article published earlier |
| spellingShingle | Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. Герасимчук, О.М. Нова історія |
| title | Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. |
| title_alt | Resettlement of the Cossacks of Hlukhiv district to the Black Sea Army lands in 1821–1825 |
| title_full | Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. |
| title_fullStr | Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. |
| title_full_unstemmed | Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. |
| title_short | Переселення козаків Глухівського повіту на землі Чорноморського війська у 1821-1825 рр. |
| title_sort | переселення козаків глухівського повіту на землі чорноморського війська у 1821-1825 рр. |
| topic | Нова історія |
| topic_facet | Нова історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210811 |
| work_keys_str_mv | AT gerasimčukom pereselennâkozakívgluhívsʹkogopovítunazemlíčornomorsʹkogovíisʹkau18211825rr AT gerasimčukom resettlementofthecossacksofhlukhivdistricttotheblackseaarmylandsin18211825 |