Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині
У статті розглядається срібний потир, який нині перебуває у зібранні Скарбниці Національного музею історії України. Виріб має традиційну структуру. Його художнє оформлення відповідає стилю рококо, а іконографічна композиція побудована із залученням шести зображень янголів, відтворених із заломленим...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Datum: | 2024 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2024
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210821 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині / С.А. Березова, Ю.Б. Полідович // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 43-48. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860083870168252416 |
|---|---|
| author | Березова, С.А. Полідович, Ю.Б. |
| author_facet | Березова, С.А. Полідович, Ю.Б. |
| citation_txt | Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині / С.А. Березова, Ю.Б. Полідович // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 43-48. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті розглядається срібний потир, який нині перебуває у зібранні Скарбниці Національного музею історії України. Виріб має традиційну структуру. Його художнє оформлення відповідає стилю рококо, а іконографічна композиція побудована із залученням шести зображень янголів, відтворених із заломленим правим крилом. Потир є оригінальним твором майстра, який позначав свої роботи клеймом «Z‧S». Потир доповнює свідоцтва про одну із церков сотенного містечка Вороніж Ніжинського полку (нині Сумської обл.) і фактично є єдиною вцілілою до нашого часу пам’яткою, пов’язаною з Трьохсвятительською церквою. Для української історії та культури ця церква найперше пам’ятна тим, що вона пов’язана з родиною Кулішів: її було збудовано на кошти родини; в ній хрестили Пантелеймона Куліша; на цвинтарі біля церкви, імовірно, було поховано його батьків.
The article examines the silver chalice, which is currently in the collection of the Treasury of the National Museum of the History of Ukraine. The product has a traditional structure. Its artistic design corresponds to the Rococo style, and the iconographic composition is built with the involvement of six images of angels, reproduced with a broken right wing. The chalice is an original work by a master who marked his works with the stamp “Z‧S”. Potyr complements the evidence of one of the churches of the 100-year-old town of Voronizh, Nizhyn regiment (now Sumy oblast), and is actually the only monument related to the Three Saints Church that has survived to our time. For Ukrainian history and culture, this church is primarily remembered for the fact that it is connected with the Kulish family: it was built at the family’s expense, Panteleimon Kulish was baptized in it, and his parents were probably buried in the cemetery near the church.
|
| first_indexed | 2026-03-19T09:56:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
42 43
Базилевич, священник Стефан Рудін, диякон Никифор
Шакун, церковні старости Семен Степанович Дука, Степан
Кротов, уповноважені від приходу Андрій Нікітін, Мико-
ла Омелянович Койдаш, Юхим Шаповал [13, арк. 836/91].
Апостолівська церква, як і Троїцька, згоріла у переддень
визволення Семенівки від німецьких окупантів 19 вересня
1943 р. Згідно зі спогадами старожилів, німці їздили по Семе-
нівці на мотоциклах з факелами й підпалювали будинки. Та-
кож згоріли церковно-причтовий будинок з усіма надвірни-
ми будівлями, зі старою церковно-приходською школою, яка
в той час використовувалася як одне з приміщень школи № 5.
Отже, із сімох храмів, що існували в Семенівці протя-
гом трьох століть, збереглася лише одна кам’яна Казан-
ська церква. Ніяких церковних будинків, господарських
будівель, згаданих в страхових описах 1910–1913 рр. май-
на чотирьох церков (Казанської, Соборо-Богородицької,
Спасо-Преображенської та Троїцької) вже не існує, як і
немає пам’ятних знаків на місці цих трьох щезлих де-
рев’яних церков. Виключенням є стара (1910 р.) будівля
церковно-приходської школи Казанської церкви, в якій
нині розташовується Семенівський історико-краєзнав-
чий музей по вул. Героїв України, 7 (рис. 11).
У 2010-х роках в місті з’явилася ще одна православна
церква Василія Великого. Знаходиться вона в колишньо-
му будинку родини розкуркуленого у 1930-х роках замож-
ного селянина Неруша (Глазка), у якій в різні часи роз-
міщувалися колгоспна контора та бібліотека. Протягом
десяти років завдяки активній роботі священника та па-
рафіян будинок, який останні роки стояв занедбаним, став
справжнім храмом. Але це тема вже нового дослідження.
ДЖЕРЕЛА
1. Асмаковський Е. Ілюстрована історія Семенівського краю.
Події. Факти. Імена. Чернігів : Десна Поліграф, 2020. 96 с.
2. Бичков О. Ф., Гузоватий С. М. Семенівка – європейське мі-
сто. Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2011. 80 с.
3. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 127,
оп. 10, спр. 1224.
4. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 306.
5. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 308
6. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 490.
7. ДАЧО, ф. 679, оп. 2. спр. 4984.
8. Историко-статистическое описание Черниговской епархии.
Кн. 5–7. Т. 7. Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховс-
кий и Нежинский уезды Черниговской губернии / Филарет Гуми-
левский. Чернигов : Черниговская земская типография, 1874. 436 с.
9. Кожух В. Забутий хутір Кожухів. Чернігів, 2022. 220 с.
10. Корноухов Е. А. Алфавитный список церквей Черниговской
епархии. Труды Черниговской губернской архивной комиссии
1906–1908 гг. Вып. 7. Чернигов, 1908. 402 с.
11. Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии Т. 1. Полк
Стародубский. Киев, 1888. 522 с.
12. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781). Київ :
Археографічна комісія ВУАН, 1931. XXI. 593 с.
13. Российский государственный исторический архив в
Санкт-Петербурге, ф. 799, оп. 33, д. 2365.
14. Спогади Г. С. Артозєєва. Фонди Чернігівського історично-
го музею, інв. № Ал. 1840.
15. Центральний державний історичний архів України,
м. Київ, ф. 57, оп. 1, Генеральний опис Лівобережної України
1765–1769 рр., книга 113.
16. 1876 год. Расписание приходов Черниговской епархии.
URL: http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-
chernigovskoy-eparhii (дата звернення 12.04.2024 р.)
17. Специальная карта Западной части России генерал-лей-
тенанта Шуберта 1826–1840 годов. URL: http://www.etomesto.ru/
map-shubert-10-verst/ (дата звернення 12.04.2024 р.)
Kyryievskyi V. D., Asmakovskyi E. V. Churches of Semenivka
The article describes the history of the churches of the city of Semenivka,
Chernihiv region, the former spiritual center of the Semenivka protopopia
of the Chernihiv eparchy. New, previously unknown archival documents
that were discovered recently are presented. Also taken into account are
the latest local lore publications about Semenov churches.
Key words: church, belfry, throne, description, parish school, parish house.
REFERENCES
1. Asmakovskyi, E. (2020). Iliustrovana istoriia Semenivskoho kraiu.
Podii. Fakty. Imena [Illustrated history of the Semenivka region. Events.
Facts. Names]. Chernihiv: Desna Polihraf. [in Ukrainian].
2. Bychkov, O. F., & Huzovatyi, S. M. (2011). Semenivka – yevropeiske
misto [Semenivka is a European city]. Chernihiv: Vydavets Lozovyi V.
M. [in Ukrainian].
3. Derzhavnyi arkhiv Chernihivskoi oblasti (DAChO), f. 127, op. 10,
spr. 1224.
4. DAChO, f. 679, op. 1, spr. 306.
5. DAChO, f. 679, op. 1, spr. 308.
6. DAChO, f. 679, op. 1, spr. 490.
7. DAChO, f. 679, op. 2, spr. 4984.
8. Istoriko-statisticheskoe opisanie Chernigovskoj eparhii. Kn 5–7. /
T. 7. Starodubskij, Mglinskij, Novozybkovskij, Gluhovskij i Nezhinskij
uezdy Chernigovskoj gubernii / Filaret Gumilevskij / – Chernigov:
Chernigovskaya zemskaya tipografiya, 1874. [in Russian].
9. Kozhukh, V. (2022). Zabutyi khutir Kozhukhiv [The forgotten village
of Kozhukhiv]. – Chernihiv. [in Ukrainian].
10. Kornoukhov, E. A. (1908). Alfavytnyi spisok tserkvei
Chernihovskoi eparkhii [Alphabetical list of churches of Chernihiv
diocese]. Trudy Chernyhovskoi hubernskoi arkhyvnoi komyssyy 1906-
1908 hh. Issue 7. [in Russian].
11. Lazarevskij, A. M. (1888). Opisanie staroj Malorossii T.1. Polk
Starodubskij [Description of Old Malorossiya Vol. 1. Starodubsky regiment].
Kiev. [in Russian].
12. Opys Novhorod-Siverskoho namisnytstva (1779–1781) [Description of
the Novgorod-Siverskoye viceroyalty (1779–1781)]. Kyiv: Arkheohrafichna
komisiia VUAN, 1931. XXI. [in Ukrainian].
13. Rossijskij gosudarstvennyj istoricheskij arkhiv v Sankt-
Peterburge, f. 799, op. 33, d. 2365.
14. Spohady Artozieieva H. S . Fondy Chernihivskoho istorychnoho
muzeiu, inv. № Al. 1840.
15. TsDIAK (Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy),
f. 57, op. 1, Heneralnyi opys Livoberezhnoi Ukrainy 1765–1769 rr.,
knyha 113.
16. 1876 god. Raspisaniye prikhodov Chernigovskoy yeparkhii [1876.
Schedule of parishes of Chernigov diocese]. Retrieved from http://www.
otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-
eparhii. [in Russian].
17. Spetsial′naya karta Zapadnoy chasti Rossii general-leytenanta
Shuberta 1826–1840 godov [Lieutenant General Schubert’s special map
of Western Russia, 1826–1840]. Retrieved from http://www.etomesto.
ru/map-shubert-10-verst/. [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 15.05.2024 р.
Рекомендована до друку 18.07.2024 р.
УДК 739.1:2–526.3(477.52)«1738»(092)
С. А. Березова
Ю. Б. Полідович
ПОТИР З ТРЬОХСВЯТИТЕЛЬСЬКОГО ХРАМУ
МІСТЕЧКА ВОРОНІЖ НА ГЛУХІВЩИНІ
У статті розглядається срібний потир, який нині перебуває у
зібранні Скарбниці Національного музею історії України. Виріб має
традиційну структуру. Його художнє оформлення відповідає стилю
рококо, а іконографічна композиція побудована із залученням шести
зображень янголів, відтворених із заломленим правим крилом. Потир
є оригінальним твором майстра, який позначав свої роботи клеймом
«Z‧S». Потир доповнює свідоцтва про одну із церков сотенного містечка
Вороніж Ніжинського полку (нині Сумської обл.) і фактично є єдиною
вцілілою до нашого часу пам’яткою, пов’язаною з Трьохсвятительською
церквою. Для української історії та культури ця церква найперше
пам’ятна тим, що вона пов’язана з родиною Кулішів: її було збудовано
на кошти родини; в ній хрестили Пантелеймона Куліша; на цвинтарі
біля церкви, імовірно, було поховано його батьків.
Ключові слова: потир, янгол, Вороніж, Трьохсвятительська цер-
ква, Пантелеймон Куліш.
Золотара трέба бы а́г̃гломъ равня́ти:
жὲ можε(т) нб(с)ніи сосу́ды зробля́ти.
Климентій Зіновіїв
Кожен витвір давнього золотарства є важливою частин-
кою нашої культури. В ньому втілились майстерність золо-
тарів, художні смаки епохи, богословські ідеї та інформація
про людей минулих часів – вкладників, священнослужи-
телів, майстрів.
Продовжуємо публікацію культових предметів, що по-
ходять з храмів Сіверщини [4]. Нинішня наша розвідка
присвячена срібному потиру з Трьохсвятительської цер-
кви містечка Вороніж (нині сел. Вороніж Шосткинського
району Сумської області).
Опис потира
Потир срібний (інвентарний № ДМ-648) має тради-
ційну форму з чашею, стояном і піддоном (рис. 1: 1). Його
висота – 258 мм, діаметр чаші – 117 мм, діаметр піддо-
ну – 170 мм.
Чаша золочена з обох боків, має відігнуті назовні він-
ця. Під вінцями з одного боку вигравірувано Голгофський
хрест з табличкою із написом «ІНЦІ» (Ісус Назарянин – цар
Іудейський). Хрест супроводжують скорочені написи: над
поперечиною – «ЇС ХС» (Ісус Христос), під нею – «NІ КА»
(з грецької, переможець; за каноном це слово проголошує
воскресіння Христа і його перемогу над смертю) і «К Т»
(копіє і тростина, трость). Поруч відтворено предмети, від-
повідно позначені літерами К і Т – спис із ромбічним на-
конечником і майже такий самий спис із нанизаною губ-
кою (в даному випадку він і є тростиною). Обидва списи
обвиті в’юнкою рослиною (рис. 1: 2).
Чашу охоплює срібна «сорочка». Вона складається з ше-
сти вигнутих сегментів, що чергуються: три з гладенькою
золоченою поверхнею та три ажурних із зображеннями
крилатих янголів у поєднанні з рослинним візерунком.
По верхньому краю «сорочки» – подвійний обідок: акан-
тове листя та псевдоперлинник.
Стоян – грушоподібний з балясинами (вгорі та внизу),
декорований шістьома вигнутими сегментами: з гладень-
кою золоченою поверхнею та з рельєфним оздобленням
з витких пагонів аканта та квіток.
Піддон має досить високу шийку у формі зрізаного ко-
нусу, прикрашену вгорі насадкою у вигляді акантового
листя, що звисає донизу. Складається з двох ярусів. По-
верхня верхнього ярусу розділена жолобками на шість
вигнутих лопатей: золочені з гладенькою поверхнею та
срібні з рельєфною поверхнею, декорованою карбовани-
ми зображеннями крилатих янголів в оточенні рослин-
ного візерунку (рис. 1: 3). На опуклих лопатях нижнього
ярусу чергуються неорнаментовані золочені зі срібними,
карбованими рокайльними картушами.
По краю піддону, що виступає по всьому периметру,
зверху вирізьблено напис: «ωТМЄНИЛ: В ЦЕРКОВЬ: ТР-
ЄСВЯТИТЕЛЬКУЮ: ВОРОНИЖЬСКУЮ: ІЄРЄЙ: АНТОНЇЙ:
И ЄВГЄНІЯ: 1781: ГОДУ: МАРЪТА 23 ДНЯ» та викарбова-
но клеймо майстра «Z•S» (рис. 1: 4).
Художні особливості потиру
Потир виконано в стилі рококо, що характерний для
українського золотарства другої половини XVIII ст.
Властивими є декоративні елементи, розташування яких
визначається певною асиметрією та ритмічною динамікою.
Динаміку створює й чергування золочених гладеньких та
срібних декорованих поверхонь. Можливо, в даному ви-
падку золотінню надано особливий сенс як акцентуванню
площин, що покликані передавати відбиток Божественно-
го світла [23, с. 9]. Адже золото виступає «абсолютною ме-
тафорою» світла, а світло є «абсолютною метафорою» Бога:
«Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви» (Перше послан-
ня апостола Іоанна, І, 5) [1, с. 409–410]. Ритмічне поєднан-
ня яскравих золотих та дещо тьмяних срібних поверхонь, їх
переплетіння, можливо, символізувало органічне поєднан-
ня божественного і людського начал в Ісусі Христі. Адже по-
тир є чашею, в якій перебуває Кров Христова під виглядом
вина, а відтак в обряді Пресвятої Євхаристії в ньому пере-
буває сам Господь Спаситель [6, с. 27].
Сутність та призначення потира обумовлюють образи,
відтворені на його поверхнях. Зазвичай, це сцени Євангель-
ського циклу. Проте в даному випадку на потирі – в ажурно-
му плетінні «сорочки» та карбованому рельєфі піддону – ба-
чимо тільки лики янголів (рис. 1: 1, 3). Це – янголи-путті, що
мають вигляд крилатих хлопчиків, але в даному разі вони
представлені лише головою в обрамлені пари крил. Зобра-
ження таких янголів стали популярними з часів Відроджен-
ня, а їх «скорочена» версія часто зустрічається на художніх
виробах у стилі бароко і рококо. Про популярність обра-
зу путті в українському іконописі говорять, зокрема, куж-
бушки – альбоми, що слугували взірцями для майстрів, се-
ред яких також є із зображеннями янголів-путті [12, с. 71].
Янголи вважалися посланцями Божими, що несуть бла-
гу звістку. Їх часто зображували поряд з Христом, із зна-
ряддями мучеництва, символами воскресіння [3, с. 505,
рис. 2–4; 5, с. 112–113; 12, с. 114; 23, с. 159, 324, 330, 371–
j
Рис. 11. Будівля Семенівського історико-краєзнавчого музею
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/
http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/
http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
44 45
372; 26, с. 94, 97; ін.]. З ХIV–XV ст. як в Європі загалом, так
і в Україні зокрема розповсюдилися євхаристичні іко-
ни із зображенням розп’ятого Христа, з рани якого сті-
кає кров у потир, що тримає янгол [8, с. 16; 9, с. 54–55; 10,
с. 227, 428–429; 34, с. 101–102; ін.]. Варіантами цієї теми є
два інші євхаристичні сюжети – «Христос – Виноградна
Лоза» і «Христос у точилі», що символізували таємницю
перетворення виноградного соку (вина) у кров Христову.
Ці сюжети поширилися в західноєвропейському мисте-
цтві XVI–XVII ст., найперше у Німеччині, а звідти, мабуть,
були запозичені (зі своїми особливостями) українськими
іконописцями [8; 9; 10, с. 277–280, 384–385; 24, с. 84–90;
25, с. 337–342; 26, с. 93–95, рис. 7; 35, с. 71–74, рис. 7; ін.].
Образ янгола поєднується з потиром і в сюжеті «Причас-
тя Святого Онуфрія», найперше відомому за волинськими
іконами XVIII ст. [10, с. 113–114, 285–286, 338-339; 11; 27,
с. 182]. В даному разі Божественний Посланець виступає
в ролі того, хто приносить Святі Дари і причащає святого.
Імовірно, в колі цих сюжетів та сенсів знаходиться і во-
ронізький потир, на якому відтворено тільки образи ян-
голів. Підтвердженням тому є зображення євхаристич-
ної чаші на волинській іконі «Христос у потирі» середини
XVIII ст. (рис. 1: 5): чаша в даному випадку декорована зобра-
женням янгола, як і на воронізькому виробі [9, с. 56, рис. 4].
Особливості відтворення янголів на потирі також від-
повідають символіці Христа. Янголів загалом зображено
шість, що є певним числом повноти і співвідноситься із
шестикутною зіркою роду царя Давида, з якого походить
Діва Марія і, відповідно, Христос у його людській іпоста-
сі. Саме з такою символікою ця зірка була розповсюджена,
зокрема, в українському православ’ї XVI–XVIII ст., прикла-
дом чому є герб гетьмана Івана Мазепи [20; 33, с. 53] або ж
купольні хрести на дерев’яній церкві Введення в храм Пре-
святої Богородиці 1794 р. у с. Стара Ягільниця на Чортків-
щині (Тернопільська обл.) [19]. На потирі зображення трьох
янголів розташовані на ажурних вставках «сорочки» і ще
три – на карбованих лопатях піддону. «Верхні» та «нижні»
зображення відрізняються між собою за рисами обличчя,
але найбільше – за місцем розташування, а також техні-
кою та манерою втілення. Верхні зображення розташова-
ні на найбільш сакральній частині потиру – «сорочці», що
огортає чашу. Вони ажурні, наповнені «повітрям» та золо-
тим сяйвом, що йде від золоченої чаші. Інші три зображен-
ня розташовані на основі виробу, рельєфним карбуванням
підкреслено «важку», «земну» природу. І тим самим шість
янголів виражають двоєдину сутність природи Христа –
божественну небесну і людську земну.
Потири з подібним сюжетним оформленням також
відомі. Наразі назвемо тільки три витвори XVIII ст. із
зібрання Скарбниці НМІУ – роботи невідомого май-
стра (інв. № ДМ-431), Івана Равича (інв. №№ ДМ-624,
ДМ-1600) і Матвія Наруновича (інв. №№ ДМ-377, ДМ-
398: [3, рис. 1]). Хоча загалом зображення янголів зустрі-
чаються на переважній більшості потирів, але вже як су-
провідні та другорядні.
Водночас янголів на воронізькому потирі відтворено
з однією дуже прикметною особливістю – із заломленим
правим крилом (рис. 1: 1, 3). Подібний прийом інколи ви-
користовували золотарі XVIII ст., коли зображували пару
янголів (наприклад, витвори із зібрання Скарбниці НМІУ:
інв. №№ ДМ-623 і ДМ-5627). Проте в даному разі янголів
представлено по одному, а відтак чому майстер наділив
їх заломленим крилом можна тільки здогадуватися. На
це могли вплинути особливості вибудуваної ним компо-
зиції або/та якісь сенсові міркування (зокрема, виражен-
ня певного емоційного стану).
Ще однією особливістю воронізького потира є вигра-
віруване зображення хреста під вінцями чаші (рис. 1: 2).
Відтворення тут тростини із губкою пов’язане із євангель-
ською оповіддю про розп’яття Христа. Зокрема у Єванге-
лії від Марка (15: 36) сказано: «А один із них побіг, намочив
губку оцтом, настромив на тростину, і давав Йому пити
й казав: Чекайте, побачим, чи прийде Ілля Його зняти». На
багатьох інших відомих нам потирах XVIII ст. на чаші обі-
руч від хреста зображено списа і тростину з губкою. В да-
ному ж випадку вигравірувано два списи, на один з яких
настромлено губку. Чи вкладав майстер у такий оригі-
нальний елемент зображення якийсь свій сенс – невідомо.
Безумовно, про особливості художнього стилю май-
стра можна було б більше дізнатися, якби були відомі його
інші роботи або хоча б місце його перебування – Київ,
Чернігів, Ніжин [29, с. 283–284] чи якесь інше містечко.
Але, на жаль, про майстра, що використовував клеймо
«Z•S» (рис. 1: 4), нічого невідомо. Його не згадують до-
слідники українського золотарства [18, с. 146–197; 31,
с. 343–346]. Це клеймо не виявлено й на предметах най-
більших зібрань витворів українських золотарів у Наці-
ональному музеї історії України і його філії Скарбни-
ці НМІУ, Національному заповіднику «Києво-Печерська
лавра», Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарнов-
ського, Дніпропетровському національному історично-
му музеї ім. Дмитра Яворницького.
Трьохсвятительська церква
Згідно із написом потир був вкладом у Трьохсвятитель-
ську церкву містечка Вороніж, яке у той час ще було цен-
тром Воронізької сотні Ніжинського полку (до 1782 р.).
Церква підпорядковувалася Воронізькій протопопії Ки-
ївської митрополії [21, с. 14, 15–16, 28, 97].
Трьохсвятительська церква (одна з шести храмів містеч-
ка) знаходилася у північно-східній частині Воронежа на пра-
вому березі р. Осота (нині це перехрестя вулиць Пантелей-
мона Куліша, Зарічної та Ярової) [13; 14, с. 14–15; 15; 30].
Відомо, що церкву, спочатку дерев’яну, було збудова-
но у 1680-х рр. і освячено в ім’я трьох святителів – Гри-
горія Богослова, Василя Великого та Івана Златоуста. На
той час вона знаходилася на схід від Воронізької форте-
ці, у третьому новоствореному козацькому курені по до-
розі на село Макове. За архівними документами 1719 р.
при Трьохсвятительській церкві вже діяла школа.
1801 р. збудовано кам’яну одноглаву церкву. Най-
Рис. 1. 1–4 – потир з Трьохсвятительської церкви містечка Вороніж (фото Дмитра Клочка); 5 – ікона «Христос в потирі»,
Волинь, XVIII ст. (за [9, рис. 4])
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
46 47
8. Варивода А. Тема Страстей Христових в українському цер-
ковному гаптуванні XVII ст. (за матеріалами колекції Національ-
ного Києво-Печерського історико-культурного заповідника). Віс-
ник Київського національного університету культури і мистецтв.
Серія «Мистецтвознавство». 2014. № 31. С. 11–18.
9. Василевська С. Ікона «Христос у потирі» 1737 р. з колекції
Волинського краєзнавчого музею. Особливості іконографії. Волин-
ська ікона: дослідження та реставрація. Луцьк, 2019. Вип. 26. С. 54–59.
10. Волинська ікона XVI–XVIII століть. Каталог. Автори-упо-
рядники А. Вигодник, С. Василевська. Луцьк, 2018. 467 с.
11. Єлісєєва Т. Волинські ікони. Волинські єпархіальні відо-
мості. 2014. Червень, С. 4. [Електронний ресурс] https://www.
pravoslaviavolyni.org.ua/img/img-newspaper/061152014.pdf
12. Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в XVI–XVIII ст.
Київ : Наукова думка, 1983. 179 с.
13. Історико-архітектурний опорний план смт Вороніж Шост-
кинського району Сумської області. Пояснювальна записка, до-
датки / Авторський колектив: Старинець Р. В., Бойко О. Ю., Мар-
кіна М. І. Габрель М. М. Київ, 2019. [Електронний ресурс] https://
www.voronizh-rada.gov.ua/2019-11-26-07-29-28/973-2020-03-04-
13-52-02.html
14. Кириєвський В. Д. Церкви Вороніжа. Сіверщина в історії
України. 2022. Вип. 15. С. 14–16.
15. Кулик А. А. Релігійні та освітні установи смт Вороніж від
започаткування до сьогодення. Глухів, 2015. 36 с.
16. Кулиш П. История Ульяны Терентьевны. Современник. 1852.
Т. XXXIV, № 8. С. 139–252.
17. Міллер Н.В. Таємниці кулішевознавства (З нагоди 120-ї
річниці від дня смерті П.О. Куліша). Сіверщина в історії України.
2017. Вип. 10. С. 89–91.
18. Петренко М. З. Українське золотарство XVI–XVIII століть.
Київ : Наукова думка, 1970. 207 с.
19. Погорецький В. Купольні хрести на дерев’яній церкві у
с. Стара Ягільниця на Чортківщині увінчані шестикутною зіркою
і півмісяцем. Золота Пектораль. Чортків, 2019. [Електронний ре-
сурс] http://zolotapektoral.te.ua/kupolni-hresty-na-derevyanij-tserkvi-
u-s-stara-yahilnytsya-na-chortkivschyni-uvinchani-shestykutnoyu-
zirkoyu-i-pivmisyatsem
20. Полюшко Г. Герб гетьмана Івана Мазепи. Київ : АДЕФ-У-
країна, 2015. 68 с.
21. Прокоп’юк О. Київська митрополія: топографія посвят. Ре-
конструкція реєстру храмів за відомостями про церковнослужи-
телів (1780–1783). Київ: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2012. 208 с.
22. Распределение наличных священно-церковно-служите-
лей Черниговской епархии на штатные места, согласно Высочай-
ше утвержденному 17 января 1876 года расписанию приходов и
причтов сей епархии. Откуда родом. Чернігівська губернія. [Електро-
нний ресурс] https://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-
prihodov-chernigovskoy-eparhii
23. Рижова О. О. Іконопис у художній культурі Києва кінця
XVII–XVIII століть. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2020. 463 с.
24. Сак Л. Українська ікона «Христос у точилі» ХVІІ ст. та її ні-
дерландський графічний прототип. Українське мистецтво у міжна-
родних зв’язках. Київ, 1983. С. 84–90.
25. Сивак В. В. «Христос – виноградна лоза»: українськi iко-
нографiчнi iнтерпретацiї XVII–XVIII ст. Народознавчі зошити. 2009.
№ 3–4. С. 337–342.
26. Сивак В. В. Євхаристійна іконографія в українському
сакральному малярстві XVII–XVIII ст. Народознавчі зошити. 2011.
№ 1(97). С. 87–100.
27. Сидор О.Ф. Бароко в українському живописі. Українське ба-
роко та європейський контекст. Архітектура, образотворче мистецтво,
театр і музика. Київ : Наукова думка, 1991. С. 173–183.
28. Ситий І., Федорук О. До родоводу Куліша. Український архео-
графічний щорічник. 2010. Нова серія. Вип. 15. С. 129–139.
29. Спаська Є. До історії ніжинського золотарства (ХІХ ст.).
Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. 2014.
Вип. 14. C. 277–288.
30. Терлецький В. Православний Вороніж. Шостка, 2010. 94 с.
31. Фрасинюк О.Н. Українські золотарі XVI–XVIII століть у дослі-
дженнях Д. М. Щербаківського. Архіви України. 2016. № 5–6. С. 336–347.
32. Чалый М. Юные годы П.А. Кулиша. Киевская старина. 1897.
№ 4. С. 290–299.
33. Чернецький Є. Герб гетьмана Івана Мазепи: його зобра-
ження та походження. Сіверянський літопис. 2007. № 5. С. 53–56.
34. Широка О. Євхаристичні образи Ісуса Христа у циклах
Акафістів Богородиці та Христа в українському мистецтві ХVІІ–
ХVІІІ ст. Мистецтвознавство. Актуальні питання гуманітарних наук.
2020. Вип. 33. Т. 2. С. 98–103.
35. Щербаківський Д. Символіка в українському мистецтві.
Українське наукове товариство. Збірник секції мистецтв. 1. Київ : Дер-
жавне видавництво, 1921. С. 55–74.
Berezova S. A., Polidovych Yu. B. Chalice from the Three Saints Church
in the town of Voronizh in the Hlukhiv region
The article examines the silver chalice, which is currently in the collection of
the Treasury of the National Museum of the History of Ukraine. The product has
a traditional structure. Its artistic design corresponds to the Rococo style, and the
iconographic composition is built with the involvement of six images of angels,
reproduced with a broken right wing. The chalice is an original work by a master
who marked his works with the stamp “Z‧S”. Potyr complements the evidence of one
of the churches of the 100-year-old town of Voronizh, Nizhyn regiment (now Sumy
oblast), and is actually the only monument related to the Three Saints Church that
has survived to our time. For Ukrainian history and culture, this church is primarily
remembered for the fact that it is connected with the Kulish family: it was built at
the family’s expense, Panteleimon Kulish was baptized in it, and his parents were
probably buried in the cemetery near the church.
Key words: chalice, angel, Voronizh, Three Saints Church, Panteleimon Kulish.
REFERENCES
1. Averintsev, S. (2004). Zoloto v sisteme simvolov rannevizanti-
iskoi kultury [Gold in the symbol system of early Byzantine culture].
Poetika rannevizantiiskoi literatury. Sankt-Peterburg: Azbuka-klassika, pp.
404–425. [in Russian].
2. Arkhiv D. M. Shcherbakivskoho [Archive of D.M. Shcherbakivskyi]. Naukovyi
arkhiv Instytutu arkheolohii NAN Ukrainy. Fond 9. Spr. 110. [in Ukrainian].
3. Berezova, S. A. (2019). Tvory Matviia Narunovycha v kolektsii
Muzeiu istorychnykh koshtovnostei Ukrainy – filialu Natsionalnoho
muzeiu istorii Ukrainy [Works of Matvyi Narunovych in the collection
of the Museum of Historical Jewels of Ukraine – a branch of the Na-
tional Museum of the History of Ukraine]. Naukovyi visnyk Natsionalnoho
muzeiu istorii Ukrainy, issue 4. pp. 504–519. [in Ukrainian].
4. Berezova, S. A., Polidovych, Yu. B., Udovychenko, I. V. (2017). Po-
tyry z khramiv m. Hlukhova u zibranni skarbnytsi Natsionalnoho mu-
zeiu istorii Ukrainy [Chalices from the Hlukhiv temples in the collec-
tion of the Treasury of the National Museum of the History of Ukraine].
Sivershchyna v istorii Ukrainy, issue 10, pp. 163–169. [in Ukrainian].
5. Berezova, S. A., Tereshchuk, O. M. (2022). Tvory kyivskoho zo-
lotaria Ivana Ravycha u zibranni Skarbnytsi NMIU [Works of the Kyiv
goldsmith Ivan Ravych in the collection of the NMIU Treasury]. Mu-
zeini chytannia. Materialy naukovoi konferentsii «Yuvelirne mystetstvo – pohliad
kriz viky»: 2021 r. , pp. 102–114, Kyiv. [in Ukrainian].
6. Bonkovska, S. (2008). Sakralna metaleva plastyka v systemi kh-
ramovoho kompleksu [Sacred metal sculpture in the system of the
temple complex]. Ukrainske mystetstvoznavstvo: materialy, doslidzhennia,
retsenzii, issue 8, pp. 26–28. [in Ukrainian].
7. Buzko, O. V. (2015). Arkhivni dokumenty pro povernennia
tserkovnykh tsinnostei v Ukrainu [Archive documents on the return of
church values to Ukraine]. Muzeini chytannia. Materialy naukovoi konferentsii
«Iuvelirne mystetstvo – pohliad kriz viky»: 2014, рр. 7–14. Kyiv. [in Ukrainian].
8. Varyvoda, A. (2014). Tema Strastei Khrystovykh v ukrainskomu
tserkovnomu haptuvanni XVII st. (za materialamy kolektsii natsio-
nalnoho Kyievo-Pecherskoho istoryko-kulturnoho zapovidnyka) [The
theme of the Passion of Christ in Ukrainian church painting of the
17th century. (based on materials from the collection of the National
Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Reserve)]. Visnyk Kyivskoho nat-
sionalnoho universytetu kultury i mystetstv. Seriia «Mystetstvoznavstvo», issue
31, pp. 11–18 [in Ukrainian].
9. Vasylevska, S. (2019). Ikona «Khrystos u potyri» 1737 r. z kolekt-
sii Volynskoho kraieznavchoho muzeiu [Icon “Christ in the Chalice” of
1737 from the collection of the Volyn Museum of Local History. Fea-
tures of iconography]. Osoblyvosti ikonohrafii. Volynska ikona: doslidzhennia
ta restavratsiia, issue 26, pp. 54–59. [in Ukrainian].
10. Volynska ikona XVI–XVIII stolit [Volyn icon of the 16th–18th centu-
ries]. Kataloh. Avtory-uporiadnyky Vyhodnyk, A., Vasylevska, S. Lutsk,
(2018). [in Ukrainian].
11. Yelisieieva, T. (2014). Volynski ikony [Volyn icons]. Volynski Yeparkh-
ialni vidomosti, issue 6 (June), р. 4. Retrieved from https://www.pravo-
slaviavolyni.org.ua/img/img-newspaper/061152014.pdf [in Ukrainian].
12. Zholtovskyi, P. M. (1983). Khudozhnie zhyttia na Ukraini v XVI–
XVIII st. [Artistic life in Ukraine in the XVI–XVIII centuries]. Kyiv: Naukova
dumka. [in Ukrainian].
13. Istoryko-arkhitekturnyi opornyi plan smt Voronizh Shostkynskoho raionu
Sumskoi oblasti. Poiasniuvalna zapyska, dodatky [Historical and architectur-
al reference plan of the Voronizh settlement of the Shostka district of
the Sumy oblast. Explanatory note, appendices] / Avtorskyi kolektyv:
Starynets, R.V., Boiko, O.Yu., Markina, M.I., Habrel, M.M. Kyiv, (2019).
Retrieved from https://www.voronizh-rada.gov.ua/2019-11-26-07-29-
28/973-2020-03-04-13-52-02.html [in Ukrainian].
14. Kyryievskyi, V. D. (2022). Tserkvy Voronizha [Churches of Vo-
ronizh]. Sivershchyna v istorii Ukrainy, issue 15, pp. 14–16. [in Ukrainian].
15. Kulyk, A.A. (2015). Relihiini ta osvitni ustanovy smt. Voronizh vid
zapochatkuvannia do sohodennia [Religious and educational institutions of the
village Voronizh from its inception to the present]. Hlukhiv. [in Ukrainian].
16. Kulish, P. (1852). Istoriia Uliany Terentevny [The story of Ulyana
більшим вкладниками були дворянські родини Кулі-
шів та Іващенків [13]. Вона, мовбито, була точною копі-
єю Трьохсвятительської церкви в с. Лемеші неподалік
м. Козелець. Ця церква була зведена ще у 1760 р. у рід-
ному селі Кирила Розумовського за проєктом архітекто-
ра Івана Григоровича-Барського (1713–1785).
З Воронізькою Трьохсвятительською церквою була
пов’язана історія родини Кулішів. Один із записів 1819 р.
в її парафіяльній книзі засвідчив: «Отъ дворянина жи-
теля Воронежскаго Александра Андреева сына Кулеша и
жени его Екатерини Иоанновой дочери родился сынъ Пан-
теліимонъ крещенъ сего іюля 27 го числа приходскимъ свя-
щенникомъ Ілариономъ Безпалымъ, восприемникъ былъ ему
отъ святаго Крещенія дворянинъ Евфимъ Симеоновъ сынъ
Шкура» [28, с. 133–139].
Можна припустити, що і надалі юний Пантелеймон від-
відував церкву, що знаходилася неподалік їхнього дому.
Принаймні, в автобіографічній оповіді «История Ульяны Те-
рентьевны» є такий епізод: «Солнце чудно сияло, когда мы с
батюшкой отправились в церковь к обедне, и я никогда еще не
певал так удачно на клиросе, как в это воскресение. Батюшка
тоже пел и читал, как всегда, очень приятно. Он прекрасно
знал церковный устав и приучал меня знать хорошо отправ-
ление богослужения» [16, с. 150–151]. Описані події відбува-
лися напередодні від’їзду хлопця до училища в Новгоро-
ді-Сіверському, коли йому виповнилося 10 років [32, с. 291],
а отже то був, імовірно, 1829 р. Щоправда, на той час Куліші
могли ходити на службу до центрального Михайлівського
собору, оскільки далі в оповіді згадується, що після служби
запросили панотця Луку до себе на обід [16, с. 151]. А відо-
мо, що панотець Лука – це Лука Адріанович Виридарський,
який служив у Михайлівському соборі. Він був другом сім’ї
та часто проводив належні церковні обряди у родинах Кулі-
шів [17, с. 90, 91]. Там же, при Михайлівському соборі, семи-
літній Пантелеймон навчався грамоті у дяка Андрія Олек-
сійовича Безпалого, який також був у дружніх стосунках із
сім’єю Кулішів [17, с. 91]. Але навряд чи Куліші завжди оми-
нали Трьохсвятительську церкву, до зведення якої їхня ро-
дина доклала чимало зусиль та коштів.
Біля Трьохсвятительської церкви знаходився цвинтар,
де ховали прихожан. А тому там могли бути могили бать-
ків Пантелеймона Куліша – Катерини Іванівни та Олек-
сандра Андрійовича [17, с. 91].
Вже у останні десятиліття ХІХ ст. Трьохсвятительська
церква втратила своє колишнє значення. Принаймні в
штатному розкладі священнослужителів Чернігівської
єпархії 1876 р. цей храм не згадують [22].
Остаточно церкву було закрито на початку 1920-х рр.
Імовірно, саме тоді потир опинився серед вилучених ра-
дянською владою церковних цінностей, які потрапили до
Держхрану Наркомфіну РСФРР у Москві. Завдяки робо-
ті комісії у складі Д. Щербаківського, А. Середи та О. Сте-
панової восени 1922 р. потир разом з багатьма іншими
пам’ятками золотарства було виокремлено, повернуто до
України [7] та передано до музейного фонду [2].
Будівля церкви у 1930-х рр. була розламана, а цеглу
розібрали для потреб нового будівництва, як це широко
практикувалося в ті часи. Нині місце, де знаходилася цер-
ква, огороджено і на ньому встановлено пам’ятний знак.
Вкладники
Згідно із написом, вкладниками потиру були ієрей Ан-
тоній і Євгенія, ймовірно, його дружина. Проте, на жаль,
якихось свідчень про цю подружню пару поки не знай-
дено. Можна припустити, що Антоній ніс священницьку
службу в Трьохсвятительській церкві у 1781 р., коли було
зроблено внесок. Хоча у сповідній книзі Трьохсвятитель-
ської церкви вже за 1787 р. (найближчій за часом, що збе-
реглася в архівному фонді «Новгород-Сіверська духовна
консисторія» Державного архіву Чернігівської обл.) свя-
щенно- та церковнослужителі на ім’я Антоній не значать-
ся (лист № 934/04-16 від 06.06.2024 р. Державного архіву
Черніговської обл.).
Короткі висновки
Отже, срібний потир, який нині перебуває у зібранні
Скарбниці НМІУ, є цікавим витвором українського золо-
тарства доби рококо. За відзначеними рисами оформлен-
ня, найперше, особливим трактуванням образу янголів,
він є оригінальним твором майстра, який позначав свої
роботи клеймом «Z•S». Потир доповнює свідоцтва про
одну з церков сотенного містечка Вороніж і фактично є
єдиною пам’яткою, пов’язаною з Трьохсвятительською
церквою, що дійшла до нашого часу. Для української іс-
торії та культури ця церква насамперед пам’ятна тим,
що вона пов’язана з родиною Кулішів: її було збудовано
коштом родини; в ній було хрещено Пантелеймона Ку-
ліша; на цвинтарі біля церкви, імовірно, було поховано
його батьків. І не виключено, що цей потир використо-
вували в таїнстві Євхаристії, до якого, безумовно, був за-
лучений і маленький Пантелеймон.
Подяка
Висловлюємо подяку за інформацію та консультації
нашим колегам Наталії Онопрієнко (м. Київ), Марії Ма-
тюхіній, Ользі Гейді та Ганні Арендар (м. Чернігів), Ната-
лії Степаненко (м. Дніпро).
ДЖЕРЕЛА
1. Аверинцев С. Золото в системе символов ранневизантийской
культуры. Поэтика ранневизантийской литературы. Санкт-Петербург :
Азбука-классика, 2004. С. 404–425.
2. Архів Д.М. Щербаківського. Науковий архів Інституту архе-
ології НАН України. Фонд 9. Спр. 110.
3. Березова С. А. Твори Матвія Наруновича в колекції Музею
історичних коштовностей України – філіалу Національного му-
зею історії України. Науковий вісник Національного музею історії Укра-
їни. 2019. Вип. 4. С. 504–519.
4. Березова С. А., Полідович Ю. Б., Удовиченко І. В. Потири з
храмів м. Глухова у зібранні скарбниці Національного музею іс-
торії України. Сіверщина в історії України. 2017. Вип. 10. С. 163–169.
5. Березова С. А., Терещук О. М. Твори київського золотаря Іва-
на Равича у зібранні Скарбниці НМІУ. Музейні читання. Матеріали
наукової конференції «Ювелірне мистецтво – погляд крізь віки» : 2021 р.
Київ, 2022. С. 102–114.
6. Боньковська С. Сакральна металева пластика в системі хра-
мового комплексу. Українське мистецтвознавство: матеріали, дослі-
дження, рецензії. 2008. Вип. 8. С. 26–28.
7. Бузько О. В. Архівні документи про повернення церковних
цінностей в Україну. Музейні читання. Матеріали наукової конферен-
ції «Ювелірне мистецтво – погляд крізь віки» : 2014. Київ, 2015. С. 7–14.
https://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
https://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
48 49
цехъ Генадій Константиновичъ, маляръ дубенскій року отъ
Рождества Христова АХНИ го (1658 р.)» намісний образ
Пресвятої Богородиці [1, арк. 2]. Вірогідно, іконописець
походив з міста Дубно, що на Волині. Відомо, що у XVI–
XVII cт. Волинь із центрами та околицями Луцька, Дубна
була одним із визначних регіонів українського іконома-
лярства, де в іконописі чималого розвитку набув стиль
із запозиченнями елементів європейського походження.
Сакральність обителі, освячена перебуванням прп. Ан-
тонія, його «старожитність», розташування за містом, де
можна було облаштувати великий монастир, стали, мабуть,
вирішальними факторами для Лазаря Барановича під час
вибору місця для заснування нової архієрейської резиденції.
Наприкінці 70-х рр. XVII ст. печери кардинально пере-
будували: на їх місці спорудили у бароковому стилі три
кам’яні підземні церкви, одна з яких – церква Похвали
Пресвятої Богородиці – найбільша з печерних церков Лі-
вобережної України (наприкінці XVIII ст. її переосвятили
в ім’я прп. Феодосія Тотемського). Будувати їх міг май-
стер із Вільно Іоан Баптист, якого запросив чернігівський
полковник Василь Дунін-Борковський для «поправи пас-
тирської церкви» [2, с. 105; 3, с. 235–248.]. Крім цього, під
час сучасних археологічних досліджень був виявлений ще
один печерний комплекс XVII–XVIII cт. на західному схи-
лі Іллінського яру. Припускаємо, що ці «Новоантонієві пе-
чери» були споруджені також за ініціативи Лазаря Бара-
новича, який прагнув розбудувати печерний Іллінський
монастир на кшталт Києво-Печерської лаври з метою
створення підземного меморіалу для поховання ченців.
У 1679 р. Лазар Баранович розпочав будівництво го-
ловної споруди обителі – Троїцького собору, який розта-
шовувався на захід від Антонієвих печер через глибокий
яр, на рівному плато Болдиних гір. У літературі утверди-
лася думка, що Троїцький собор міг будувати зодчий з
Литви Іоан Баптист [4, с. 170].
З метою популяризації монастиря, владика звернув
увагу на намісний образ Богородиці іконостаса Іллін-
ської церкви. Вочевидь ікона Пресвятої Богородиці типу
Одигітрія (Провідниця), яка на лівій руці тримала немов-
ля Ісуса Христа, майстерно написана маляром Григорі-
єм Дубенським, з характерним українізованим ликом, з
начебто живим поглядом та лагідним виразом обличчя,
привертала увагу прочан.
Звеличення Богородиці в Україні у значній мірі відбу-
валося під європейським впливом, де культ Богородиці у
ці часи досяг свого апогею. Форми та методи розповсю-
дження цього культу були привнесені спочатку у захід-
ноукраїнський регіон, а згодом звідти вони проникають
і в Гетьманщину. Це насамперед явлення чудотворних
богородичних ікон, запис їх чудес, коронація ікон. Епоха
Національно-визвольної війни українського народу се-
редини XVII ст. потребувала утвердження національних
святинь, у яких шукали захисту та порятунку.
Свого часу Лазар Баранович прилучився до прослав-
лення чудотворної ікони-енколпіона «Куп’ятицька Бого-
родиця», яку привіз 1656 р. до Софіївського собору у Київ з
Куп’ятицького монастиря, що на Пінщині (нині – територія
Білорусі), де з 1651 по 1655 рр. був ігуменом Кирилівського,
Куп’ятицького та Дятлівського монастирів, щоб вона там
не потрапила до рук уніатів. Іларіон Денисович, настоя-
тель Куп’ятницького монастиря у 30-ті роки XVII ст., напи-
сав про чуда Куп’ятницької Богородиці «Parergon», вида-
ний 1638 р. у друкарні Києво-Печерської лаври польською
мовою у додатку до книги «Тератоургима» Афанасія Каль-
нофойського [5, с. 170]. Писав про її чудеса і Іоаникій Галя-
товський у збірці «Небо новоє» (1665, 1666, 1699 рр.). Ла-
зар Баранович присвятив їй польськомовний вірш у збірці
«Zowoty Swetych» (1670 р.) [5, с. 171]. Лазар Баранович міг
наслідувати практику шанування ікони «Куп’ятицька Бо-
городиця» і у випадку з іконою «Іллінська Богородиця».
Владика доручив ієромонаху Дмитрію Тупталу, який у
1675–1677 рр. був кафедральним проповідником, «абы з
пильнымъ старанємъ чуда прєсвятой Богородици Илин-
ской были опытанны и, писмом з компутовавши типогра-
фією Новгородка Сивєрского свиту поданны» [1, арк. 2 зв–
3]. Книга «Чуда прєсвятой и прєблагословєнной Дєвы Маріи»
була надрукована у 1677 р., згодом у переробленому вигляді
вийшла під назвою «Руно орошенное» ще шість разів (1683,
1689, 1691, 1696, 1697, 1702 рр.) уже у друкарні, яка розта-
шовувалася на території Троїцько-Іллінського монастиря.
Отже, книга, мовлячи сучасною мовою, стала бестселером
свого часу. У книзі «Чуда прєсвятой и прєблагословєнной
Terentyevna]. Sovremennik, vol. XXXIV, issue 8, pp. 139–252. [in Russian].
17. Miller, N. V. (2017). Taiemnytsi kulishevoznavstva (Z nahody
120-i richnytsi vid dnia smerti P.O. Kulisha) [Secrets of Kulish-research
papers (to the 120 anniversary of P.O. Kulish death)]. Sivershchyna v is-
torii Ukrainy, issue 10, pp. 89–91. [in Ukrainian].
18. Petrenko, M.Z. (1970). Ukrainske zolotarstvo XVI–XVIII stolit [Ukrainian
goldsmithing of the 16th–18th centuries]. Kyiv, Naukova dumka. [in Ukrainian].
19. Pohoretskyi, V. (2019). Kupolni khresty na derev’ianii tserkvi u
s. Stara Yahilnytsia na Chortkivshchyni uvinchani shestykutnoiu zirkoiu
i pivmisiatsem [Domed crosses on the wooden church in the village.
Stara Yagilnytsia in Chortkiv region is crowned with a six-pointed star
and a crescent moon]. Zolota Pektoral. Chortkiv. Retrieved from http://
zolotapektoral.te.ua/kupolni-hresty-na-derevyanij-tserkvi-u-s-stara-
yahilnytsya-na-chortkivschyni-uvinchani-shestykutnoyu-zirkoyu-i-
pivmisyatsem [in Ukrainian].
20. Poliushko, H. (2015). Herb hetmana Ivana Mazepy [Coat of arms of
Hetman Ivan Mazepa]. Kyiv: ADEF-Ukraina. [in Ukrainian].
21. Prokopiuk, O. (2012). Kyivska mytropoliia: topohrafiia posviat. Re-
konstruktsiia reiestru khramiv za vidomostiamy pro tserkovnosluzhyteliv (1780–
1783) [Kyiv Metropolitanate: topography of the consecrations. Reconstruction of
the register of churches based on information about church officials (1780–1783)].
Kyiv: DP “NVTs “Priorytety”. [in Ukrainian].
22. Raspredelenie nalichnykh sviashchenno-tserkovno-sluzhitelei
Chernigovskoi eparkhii na shtatnye mesta, soglasno Vysochaishe ut-
verzhdennomu 17 ianvaria 1876 goda raspisaniiu prikhodov i prich-
tov sei eparkhii [Distribution of available clergy and church minis-
ters of the Chernigov diocese to regular positions, according to the
schedule of parishes and clergy of this diocese, approved on January
17, 1876]. Otkuda rodom. Chernіgіvska gubernіia. Retrieved from https://
www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigov-
skoy-eparhii [in Russian].
23. Ryzhova, O. O. (2020). Ikonopys u khudozhnii kulturi Kyieva kintsia
XVII–XVIII stolit [Icon painting in the artistic culture of Kyiv at the end of the
17th–18th centuries]. Kyiv: VPTs “Kyivskyi universytet”. [in Ukrainian].
24. Sak, L. (1983). Ukrainska ikona «Khrystos u tochyli» XVII st. ta
yii niderlandskyi hrafichnyi prototype [Ukrainian icon “Christ in the
sharpener” of the 17th century and its Dutch graphic prototype]. Ukrain-
ske mystetstvo u mizhnarodnykh zviazkakh, pp. 84–90. Kyiv. [in Ukrainian].
25. Syvak, V. V. (2009). «Khrystos – vynohradna loza»: ukrains-
ki ikonohrafichni interpretatsii XVII–XVIII st. [“Christ is the vine”:
Ukrainian iconographic interpretations of the XVII–XVIII centuries].
Narodoznavchi zoshyty, issue 3–4, pp. 337–342. [in Ukrainian].
26. Syvak, V. V. (2011). Yevkharystiina ikonohrafiia v ukrainskomu
sakralnomu maliarstvi XVII–XVIII st. [Eucharistic iconography in
Ukrainian sacred painting of the XVII-XVIII centuries]. Narodoznavchi
zoshyty, issue 1 (97), pp. 87–100. [in Ukrainian].
27. Sydor, O. F. (1991). Baroko v ukrainskomu zhyvopysu [Baroque
in Ukrainian painting]. Ukrainske baroko ta yevropeiskyi kontekst. Arkhitektu-
ra, obrazotvorche mystetstvo, teatr i muzyka. Kyiv: Naukova dumka, pp. 173–
183. [in Ukrainian].
28. Sytyi, I., Fedoruk, O. (2010). Do rodovodu Kulisha [To the ped-
igree of Kulish]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk. Nova seriia, issue
15, pp. 129–139. [in Ukrainian].
29. Spaska, Ye. (2014). Do istorii nizhynskoho zolotarstva (ХIХ st.) [To
the history of Nizhyn goldsmiths (XIX century)]. Ukrainske mystetstvoznavst-
vo: materialy, doslidzhennia, retsenzii, issue 14, pp. 277–288. [in Ukrainian].
30. Terletskyi, V. (2010). Pravoslavnyi Voronizh [Orthodox Voronіzh].
Shostka. [in Ukrainian].
31. Frasyniuk, O. N. (2016). Ukrainski zolotari XVI–XVIII stolit u
doslidzhenniakh D.M. Shcherbakivskoho [Ukrainian goldsmiths of the
16th–18th centuries in the research of D.M. Shcherbakivskyi]. Arkhivy
Ukrainy, issue 5–6, pp. 336–347. [in Ukrainian].
32. Chalyi, M. (1897). Iunye gody P.A. Kulisha [The early years of
P.A. Kulisha]. Kievskaia starina, issue 4, pp. 290–299. [in Russian].
33. Chernetskyi, Ye. (2007). Herb hetmana Ivana Mazepy: yoho zo-
brazhennia ta pokhodzhennia [Coat of arms of Hetman Ivan Mazepa: its
image and origin]. Siverianskyi litopys, issue 5, pp. 53–56. [in Ukrainian].
34. Shyroka, O. (2020). Yevkharystychni obrazy Isusa Khrysta u
tsyklakh Akafistiv Bohorodytsi ta Khrysta v ukrainskomu mystetst-
vi XVII–XVIII st. [Eucharistic images of Jesus Christ in the Akathist
cycles of the Mother of God and Christ in Ukrainian art of the 17th–
18th centuries]. Mystetstvoznavstvo. Aktualni pytannia humanitarnykh nauk,
issue 33, vol. 2, pp. 98–103. [in Ukrainian].
35. Shcherbakivskyi, D. (1921). Symvolika v ukrainskomu mystetstvi
[Symbolism in Ukrainian art]. Ukrainske naukove tovarystvo. Zbirnyk sektsii mys-
tetstv, issue 1, pp. 55–74. Kyiv: Derzhavne vydavnytstvo. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 30.04.2024 р.
Рекомендована до друку 18.07.2024 р.
УДК 7. 04.24-526.62:7
О. І. Травкіна
ЧУДОТВОРНА ІКОНА «ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКА
БОГОРОДИЦЯ» ТА ЇЇ ЖЕРТВОДАВЦІ
У статті висвітлюється історія чудотворної ікони «Троїцько-Іл-
лінська Богородиця», розкриваються причини її популярності. Ана-
ліз жертводавців чудотворної ікони «Троїцько-Іллінська Богородиця»
засвідчив, що увага до ікони була надзвичайною, оскільки серед них
були гетьман Іван Мазепа, генеральний обозний Василь Дунін-Бор-
ковський, чернігівський архієпископ Лазар Баранович. Це пояснюється
насамперед чималими зусиллями у пропаганді образу з боку впливо-
вого архієрея, місцеблюстителя Київської митрополії, чернігівського
архієпископа Лазаря Барановича, зокрема випуском книги про чуде-
са ікони. Сприяли популярності образу також книжкові та стан-
кові гравюри. З’ясовано види пожерт до чудотворної ікони: вотив-
ні привіси, шати, корони, срібний кіот, ланцюги, хоругви, свічники.
Ключові слова: чудотворна ікона «Троїцько-Іллінська Богороди-
ця», жертводавці, вотивні привіси, шата, кіот.
Явлення найвідомішої чудотворної ікони Чернігівщи-
ни, а може й усієї Гетьманщини, «Троїцько-Іллінська Бо-
городиця» було тісно пов’язане з відродженням Черніго-
ва у другій половині ХVII ст.
Важливе значення у відбудові міста, особливо його хра-
мів і монастирів, мав переїзд 1672 р. до Чернігова місце-
блюстителя Київської митрополії, чернігівського архіє-
пископа Лазаря Барановича. Владика, вочевидь, прагнув
облаштувати тут якщо не митрополичу, то принаймні
резиденцію адміністратора Київської митрополії, архі-
єпископа Чернігівського, Новгород-Сіверського й усьо-
го Сівера, а можливо, навіть перенести сюди з Києва ми-
трополичу кафедру, піднести значення Чернігова до рівня
Києва, а то й перевищити його.
Слід також відзначити внесок у відродження Чернігова
Василя Дуніна-Борковського, який саме у 1672 р. став чер-
нігівським полковником, з 1685 р. – генеральним обозним.
Він був щедрим жертводавцем для церков і монастирів.
Можна сказати, що ці дві особистості, Лазар Баранович
та Василь Дунін-Борковський, спираючись на підтримку
й допомогу гетьманів Івана Самойловича, Івана Мазепи у
другій половині XVII ст., відіграли вирішальну роль у від-
будові Чернігова, його давньоруських храмів та монасти-
рів, спорудженні нових. Чернігів став потужним культур-
но-духовним осередком Гетьманщини.
Особливу увагу Лазар Баранович приділяв старовинно-
му печерному Іллінському монастирю, який знаходився
недалеко за містом, у підніжжя Болдиних гір. Печерний
Іллінський монастир, заснований батьком руського чер-
нецтва прп. Антонієм, що прибув до Чернігова у 1069 р.,
був сакральним, «святим місцем», яке «Антоний освятил
своим мєшканємъ», – зазначав Дмитро Туптало [1, арк. 3].
Монастир уже у 1649 р. реставрував ієромонах та згодом
ігумен Зосима Тишевич старанням і коштом колишнього
чернігівського полковника, благочестивого ктитора Сте-
фана Пободайла [1, арк. 2–2 зв.]. Тоді ж, вочевидь, була
відновлена та перебудована у бароковому стилі невелика
давньоруська Іллінська церква, яка примикала до печер.
Для іконостаса цієї церкви «маліовал Григорій, въ Ино-j
Іл. 1. Гравюра ікони «Іллінська Богородиця».
Книга «Чуда прєсвятой и прєблагословєнной Дєвы Маріи».
1677 р. Дереворит.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210821 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-19T09:56:53Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Березова, С.А. Полідович, Ю.Б. 2025-12-17T16:07:26Z 2024 Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині / С.А. Березова, Ю.Б. Полідович // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 43-48. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210821 739.1:2–526.3(477.52)«1738»(092) У статті розглядається срібний потир, який нині перебуває у зібранні Скарбниці Національного музею історії України. Виріб має традиційну структуру. Його художнє оформлення відповідає стилю рококо, а іконографічна композиція побудована із залученням шести зображень янголів, відтворених із заломленим правим крилом. Потир є оригінальним твором майстра, який позначав свої роботи клеймом «Z‧S». Потир доповнює свідоцтва про одну із церков сотенного містечка Вороніж Ніжинського полку (нині Сумської обл.) і фактично є єдиною вцілілою до нашого часу пам’яткою, пов’язаною з Трьохсвятительською церквою. Для української історії та культури ця церква найперше пам’ятна тим, що вона пов’язана з родиною Кулішів: її було збудовано на кошти родини; в ній хрестили Пантелеймона Куліша; на цвинтарі біля церкви, імовірно, було поховано його батьків. The article examines the silver chalice, which is currently in the collection of the Treasury of the National Museum of the History of Ukraine. The product has a traditional structure. Its artistic design corresponds to the Rococo style, and the iconographic composition is built with the involvement of six images of angels, reproduced with a broken right wing. The chalice is an original work by a master who marked his works with the stamp “Z‧S”. Potyr complements the evidence of one of the churches of the 100-year-old town of Voronizh, Nizhyn regiment (now Sumy oblast), and is actually the only monument related to the Three Saints Church that has survived to our time. For Ukrainian history and culture, this church is primarily remembered for the fact that it is connected with the Kulish family: it was built at the family’s expense, Panteleimon Kulish was baptized in it, and his parents were probably buried in the cemetery near the church. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині Chalice from the Three Saints Church in the town of Voronizh in the Hlukhiv region Article published earlier |
| spellingShingle | Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині Березова, С.А. Полідович, Ю.Б. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title | Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині |
| title_alt | Chalice from the Three Saints Church in the town of Voronizh in the Hlukhiv region |
| title_full | Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині |
| title_fullStr | Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині |
| title_full_unstemmed | Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині |
| title_short | Потир з Трьохсвятительського храму містечка Вороніж на Глухівщині |
| title_sort | потир з трьохсвятительського храму містечка вороніж на глухівщині |
| topic | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210821 |
| work_keys_str_mv | AT berezovasa potirztrʹohsvâtitelʹsʹkogohramumístečkavoronížnagluhívŝiní AT polídovičûb potirztrʹohsvâtitelʹsʹkogohramumístečkavoronížnagluhívŝiní AT berezovasa chalicefromthethreesaintschurchinthetownofvoronizhinthehlukhivregion AT polídovičûb chalicefromthethreesaintschurchinthetownofvoronizhinthehlukhivregion |