Церкви Семенівки
У статті викладена історія церков міста Семенівки Чернігівської області, колишнього духовного центру – Семенівської протопопії Чернігівської єпархії. Наведені нові, раніше невідомі архівні документи, що були виявлені останнім часом. Також враховані останні краєзнавчі публікації стосовно семенівських...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2024 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2024
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210822 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Церкви Семенівки / В.Д. Кириєвський, Е.В. Асмаковський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 34-43. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860011165929701376 |
|---|---|
| author | Кириєвський, В.Д. Асмаковський, Е.В. |
| author_facet | Кириєвський, В.Д. Асмаковський, Е.В. |
| citation_txt | Церкви Семенівки / В.Д. Кириєвський, Е.В. Асмаковський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 34-43. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті викладена історія церков міста Семенівки Чернігівської області, колишнього духовного центру – Семенівської протопопії Чернігівської єпархії. Наведені нові, раніше невідомі архівні документи, що були виявлені останнім часом. Також враховані останні краєзнавчі публікації стосовно семенівських церков.
The article describes the history of the churches of the city of Semenivka, Chernihiv region, the former spiritual center of the Semenivka protopopia of the Chernihiv eparchy. New, previously unknown archival documents that were discovered recently are presented. Also taken into account are the latest local lore publications about Semenov churches.
|
| first_indexed | 2026-03-18T14:41:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
34 35
ють формування та реалізацію державної політики у сфе-
рі охорони культурної спадщини з власниками об’єктів,
здійснення необхідних ремонтно-реставраційних робіт
на об’єктах із забезпеченням збереженості їхнього пред-
мета охорони, проведення заходів з їхньої ревалоризації
для створення інвестиційної привабливості, а також ре-
генерації та благоустрою самого Делегатського провулку.
ДЖЕРЕЛА
1. Вулиці Києва. Довідник за редакцією А. В. Кудрицького, Київ,
1995. 163 с.
2. Весь Київ: адресна та довідкова книга / С. М. Богуславський. Київ :
Типографія 1-й Київської артілі Друкованої справи, вул. Трьохсвяти-
тельська, буд. 5, 1913. 157 с.
3. Державний архів міста Києва (далі – ДАК), ф. 163, оп. 41, спр. 5027.
4. ДАК, ф. 163, оп. 46, спр. 188.
5. Весь Київ: адресна та довідкова книга / С.М. Богуславський. Київ :
Типографія 1-й Київської артілі Друкованої справи, вул. Трьохсвяти-
тельська, буд. 5, 1912. 156 с.
6. Онацький Є. Українська мала енциклопедія. Буенос Айрес, 1957.
Кн. І. 106 с.
7. Борецький М. // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.:
В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.
Київ: В-во «Наукова думка», 2003. 688 с.: іл. 342 с.
Horkova A. O. A little-known lane on Tatarka and its historical sites
The article is devoted to the results of the study of historical buildings
that are located on the territory of the Tatarka area in Kyiv, today these
objects don’t have monument protection status and are under the threat
of physical destruction.
At the beginning of 2024, the Shevchenko district, the territory of
which included the historical area of Tatarka, counts 1,388 objects of
cultural heritage, of which only 27 are located within the boundaries
of Tatarka. Despite such minor indicators, which would encourage the
preservation of immovable heritage of the historical place, every year new
threats are appeared in the form of developers or unscrupulous owners
who destroy monuments.
To preserve such buildings, which became an «unwanted legacy», the
city authorities introduced a moratorium on reconstruction and/or major
repairs of the buildings of the 19th–20th centuries in order to prevent their
destruction, thereby providing a certain time for their research and inclusion
in the List of recently discovered objects of cultural heritage of the city of Kyiv.
Our attention was attracted by 3 residential buildings: No. 4, 6, 12 on
Delehatskyi Lane, which are the only historical buildings on it that have
survived to this day. These buildings were built in the historicist style
using elements of the so-called brick style and give an introduction of the
traditional character of the historical environment of Tatarka.
The relevance of the study is due to the need to signify historical,
architectural significance of the objects located on Delehatskyi Lane, to
highlight possible ways of their protection and to attract the attention of
historians, monument experts, and the active public to their future fate.
Key words: Tatarka, Delehatskyi Lane, cultural heritage site,
historical environment, historical monument, architectural monument,
Mykola Boretskyi.
REFERENCES
1. Kudrytskyi, A. V.(Ed.). (1995). Vulytsi Kyieva. Dovidnyk [Streets of Kyiv.
Directory]. Kyiv. [in Ukrainian].
2. Bohuslavskyi, S. M. (Ed.). (1913). Ves Kyiv: adresna ta dovidkova knyha
[All of Kyiv: address and reference book]. Kyiv: Typohrafiia 1-y Kyivskoi
artili Drukovanoi spravy, vul. Trokhsviatytelska, bud. 5. [in Ukrainian].
3. Derzhavnyi arkhiv mista Kyieva (dali – DAK), f. 163, op. 41, spr.
5027.
4. DAK, f. 163, op. 46, spr. 188 (Tom II), ark. 153, 168.
5. Bohuslavskyi, S. M. (Ed.). (1912). Ves Kyiv: adresna ta dovidkova knyha
[All of Kyiv: address and reference book]. Kyiv: Typohrafiia 1-y Kyivskoi
artili Drukovanoi spravy, vul. Trokhsviatytelska, bud. 5. [in Ukrainian].
6. Onatskyi, Ye. (1957). Ukrainska mala entsyklopediia [Ukrainian small
encyclopedia]. Buenos Aires. Kn. I. [in Ukrainian].
7. Smolii, V. A. (Ed.). (2003). Boretskyi Mykola [Mykola Boretsky] (Vol.
1: A-V). Kyiv: NVP «Vydavnytstvo «Naukova dumka» NAN Ukrainy».
[in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 12.04.2024 р.
Рекомендована до друку 18.07.2024 р.
УДК 94(477):726:2–523,4
В. Д. Кириєвський
Е .В. Асмаковський
ЦЕРКВИ СЕМЕНІВКИ
У статті викладена історія церков міста Семенівки Чернігів-
ської області, колишнього духовного центру – Семенівської протопо-
пії Чернігівської єпархії. Наведені нові, раніше невідомі архівні доку-
менти, що були виявлені останнім часом. Також враховані останні
краєзнавчі публікації стосовно семенівських церков.
Ключові слова: церква, дзвіниця, престол, опис, церковно-приход-
ська школа, церковно-причтовий будинок.
Найпівнічніше місто України на Чернігівському поліссі
– Семенівка – веде свою історію із заснування на початку
1680-х рр. козацької слободи серед великих лісів на річці
Ревна на піщаній землі при дорозі з Новгорода-Сіверсько-
го на Рогачів, за 62 версти від Новозибкова та за 45 верст
від полкового міста Стародуба [8, с. 262; 15, арк. 444]. За-
сновником слободи був Семен Самойлович (1660–1685) –
син гетьмана Івана Самойловича (?–1690). Вже в 19-річ-
ному віці батько призначив Семена «по родительському
чувству», а не по заслугах, стародубським полковником [11,
с. 24, 429]. Слобода Семенівка Топальської сотні Стародуб-
ського полку стрімко зростала, наповнювалась козаками,
посполитими, ремісниками та торговцями, й невдовзі ста-
ла містечком Семенівка з прямими довгими вулицями, рів-
но поділеними на квартали забудови (рис. 1).
У ХVІІІ ст. в Семенівці знаходилося духовне управлін-
ня, протопопія Чернігівської єпархії. Усього в Чернігів-
ській єпархії нараховувалося 11 протопопій: Чернігів-
ська, Седнівська, Березинська, Сосницька, Новгородська,
Семенівська, Машевська, Почепська, Погарська, Старо-
дубська та Мглинська. У 1740 р. Семенівську протопопію
очолював протопіп Максим Богданович [8, с. 262]. Вона
була ліквідована після 1785 р. Всі її церкви відійшли до
Новгород-Сіверської протопопії.
З давніх часів за свою більш ніж трьохсотлітню іс-
торію Семенівка мала сім церков. Зупинимося на опи-
сі кожної з них.
1. Покровська церква
Покровська церква згадана першою в описі церков мі-
стечка Семенівки Чернігівської єпархії, складеному істо-
риком і богословом Філаретом (Д. Г. Гумілевським, 1805–
1866). Покровська церква вражала своїми розмірами, була
«огромною» [8, с. 263]. Наявність «обширного» лісу на бе-
регах Ревни [11, с. 429], мабуть, посприяла семенівським
козакам збудувати чи не найбільшу в Стародубському
полку церкву на честь своєї заступниці та захисниці –
Покрови Пресвятої Богородиці.
За сповідальною відомостю 1744 р., у Покровській цер-
кві містечка Семенівки служили: протопіп Максим Богда-
нович (37 р.), вікарій Матвій Янжула (59 р.), диякон Хома
Піневич (27 р.), диякон Яким Антонов (45 р.) паламар Сте-
фан Іванов (31 р.) [5, арк. 1, 2].
За відомостю, складеною у вересні 1767 р. комісією з
Генерального опису Гетьманщини, семенівська церква
Покрови Пресвятої Богородиці мала один престол, була
дерев’яною, старою, холодною. Поряд з нею стояла
церква Святої Живоначальної Трійці. Вона була також
однопрестольною, дерев’яною, підремонтованою, теплою,
з піччю. При церквах знаходилась одноярусна дзвіниця
(тобто з однією кліттю). Поблизу храмів стояла шкільна
хата з кімнатою. Вчителями були два псаломщики: Іван
Алізаровський, 15 р., уродженець Семенівки, посполитого
звання, та Іван Кузьминський, 20 р., уродженець Семенівки,
посполитого звання [15, арк. 444].
Шпиталь, розташований біля церков, мав 2 хати (одна
біла, друга чорна (без димоходу) і 5 комірчин з тину. У шпи-
талі проживали 4 родини старців, сліпців та калік (разом
13 душ). Ще згадується церковний шинковий двір, у ньо-
му було 2 хати (одна біла з кімнатою, друга чорна), кліть,
комірчина, медовня. До церковного майна належав двір
померлого священника Василя Кандила, 4 білі хати та са-
рай [15, арк. 444, 444 зв.]. Діючий священник Покровської
церкви Федір Крушкевич мав у Семенівці 2 двори, що ді-
сталися у спадок його жінці, попаді Ганні Максимівні від
її діда Федора Стрижевського, який працював прикажчи-
ком у пана Корсака [15, арк. 443 зв.]. За переказами, По-
кровська церква згоріла у 1810-х рр.
2. Троїцька церква
У відомості, складеній у вересні 1767 р. комісією з Ге-
нерального опису Гетьманщини, вказано, що біля холод-
ної Покровської церкви стояла тепла, з піччю, церква в
ім’я Святої Живоначальної Трійці [15, арк. 444].
Зберігся реєстр прихожан Троїцької церкви за 1801 р.,
де зазначено її приналежність до Новгород-Сіверської про-
топопії. Священниками Троїцької церкви у 1801 р. були
Мануїл Максимович Богданович (38 р.) та Олександр Фе-
одосійович Смоленський (46 р.) [6, арк. 965].
Якщо ж Покровська церква згоріла у 1810-х рр., то Тро-
їцька, мабуть, вціліла або ж була невдовзі відбудована.
Вона позначена на 10-верстовій спеціальній карті Західної
частини Росії генерал-лейтенанта Шуберта 1832 р. перед
мостом через Дрестну, праву притоку Ревни (рис. 2) [17].
У 1868 р. під час проведення у Семенівці Генерального
розмежування земель, Троїцькій церкві було нарізано 72
десятини землі: 60 – орної, 6 – під городи, 6 – під сіноко-
си [7, арк. 362]. Отже, безземельна Троїцька церква стала
ружною, тобто мала власну ругу – землю, дохід від якої
йшов на утримання причту – священнослужителів (свя-
щенників, дияконів) та церковнослужителів (псаломщиків).
У 1875 р. при Троїцькій церкві була збудована цегля-
на сторожка (4,3 х 3,2 х 2,1 м), крита залізом. Вона мала
одні двері та двоє вікон [13, арк. 708/26].
За Височайше затвердженим 17 січня 1876 р. розписом
приходів та причтів Чернігівської єпархії, у Троїцькій цер-
кві було два штатні місця – священника та псаломщика. Тож
у 1877 р. зайві двоє членів причту Троїцької церкви пере-
йшли до Казанської церкви у Семенівці разом з частиною
ружної землі, якою вони раніше користувалися [7, арк. 362].
У 1888 р. при Троїцькій церкві було відкрито церков-
но-приходську школу, в якій навчалося 86 дітей (51 хлоп-
чик та 35 дівчат). Школа перебувала поблизу церкви в бу-
динку, що раніше належав священнику Івану Трусевичу й
був подарований його нащадками у власність Троїцькій
церкві. Земля, на якій стояв будинок Трусевича, була ви-
куплена колишнім церковним старостою Миколою Іва-
новичем Маляром й стала церковною [7, арк. 362].
У 1895 р. збудували нову Троїцьку церкву зусиллями та
коштом церковного старости Пилипа Герасимовича Кеку-
ха та за участі інших мешканців Семенівки [7, арк. 362]. Де-
рев’яна холодна церква, обшита тесом, постала на цегляно-
му фундаменті. Вона зовні та всередині була пофарбована
олійною фарбою, зверху покрита залізом, пофарбованим
зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзві-
ницею становила 16 сажнів (34,1 м), найбільша ширина –
7 сажнів (14,9 м), висота до верху карниза – 3 сажні 2 арши-
ни (7,8 м). Церкву вінчала одна велика главка та одна мала
над вівтарем. Налічувалося 22 великих вікна і 12 малих; две-
рей зовнішніх стулкових, обшитих залізом – 4, внутрішніх –
1, внутрішніх, не обшитих залізом, – 2. Іконостас мав дов-
жину 7 сажнів (14,9 м), висоту – 6 сажнів, 2 аршини (8,2 м).
Висота триярусної дзвіниці до верху карниза складала 4 саж-
ні (8,5 м). Найближча до церкви цивільна будівля – селянський
житловий будинок – знаходився із південного боку на від-
стані 28 сажнів (60 м) [13, арк. 708/26]. Збереглося креслення
Рис. 1. План Семенівки з карти 1986 р.
Рис. 2. План Семенівки з карти 1832 р.
j
http://history.org.ua/?encyclop&termin=Boretskyj_M
https://context.reverso.net/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B4/%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9/minor+indicators
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
36 37
на побудову Троїцької церкви за підписами Чернігівського
губернатора Андрієвського, губернського інженера Савиць-
кого, губернського архітектора Маркова [3, арк. 1–5] (рис. 3).
Для нової Троїцької церкви Чернігівське єпархіальне на-
чальство визначило у 1895 р. штатне місце диякона. У цей
час храм володів 1735 квадратними сажнями (2/3 десяти-
ни) землі, на 90 квадратних сажнях якої знаходився церков-
ний двір з будинком, де з 1888 р. діяла церковно-приходська
школа. У 1897 р. приміщення школи розширили. Нове будів-
ництво здійснювалось коштом купця Шведова (500 руб.), а
за субсидії (300 руб.) Чернігівської Училищної Ради відре-
монтували стару частину школи [7, арк. 362]. Отже, будівля
школи значно видовжилась (23,4 х 6,4 х 2,4 м). Нова її по-
ловина була покрита залізом, стара – дором (корою). На фа-
садах знаходилось 24 вікна з подвійними рамами: 7 – роз-
мірами 1,8 х 1,2 м, 17 – 1,4 х 1,1 м. Приміщення мало 11
дверей (3 – двостулкові, 8 – одностулкові), 4 печі (1 – русь-
ка, 3 – голландські), сіни (7,2 х 2,1 х 2,5 м) з шалівки. Ще був
сарай (12,8 х 5,4 х 2,1 м) без підлоги та стелі [13, арк. 708/27].
У «Ведомости о церкви Свято-Троицкой местечка Семе-
новки за 1898 год» вказані прізвища її священника Семіона
Івановича Серединського (38 р.), диякона Павла Григоро-
вича Бугаєвського (31 р.), псаломщика Іоана Степанови-
ча Крушовського (39 р.), церковного старости Митрофана
Пилиповича Кекуха. На утримання причту Троїцької цер-
кви Державне Казначейство виділяло 193 руб. на рік, з них
– 140 руб. священнику та 53 руб. псаломщику. Церква не
мала будинків для свого причту, тому священник та дия-
кон винаймали власним коштом квартири, а псаломщик
мешкав у будинку дружини на власній землі [7, арк. 362].
У 1902 р. для проживання священника збудували дерев’я-
ний будинок (22 х 10,7 х 2,8 м), який мав 18 вікон (1,8 х 1,2 м)
з подвійними рамами, 6 двостулкових і 8 одностулкових две-
рей, 5 печей (1 – руська, 4 – голландські). У дворі священника
звели з пластин товщиною у 2 ½ вершки (10 см) амбар, ко-
нюшню та возовню (14,8 х 4,4 х ,2 м), усі під одним дахом, кри-
тим залізом, з дощатою підлогою, без стелі. Також з обаполків
товщиною у вершок (4,4 см) збудували сарай (8,5 х 5 х 3,2 м)
під одним дахом з навісом (5 х 9,2 м), критий дором, без під-
логи та стелі, з двома дверима [13, арк. 708/27].
Страхова вартість Троїцької церкви разом з іконо-
стасом та дзвіницею становила у 1910 р. 20000 руб., цер-
ковно-приходської школи – 1500 руб., будинку священ-
ника – 3000 руб., амбара, конюшні, возовні – 600 руб.,
сараю – 400 руб., сараю біля школи – 40 руб., сторожки –
100 руб., разом – 25640 руб. [13, арк. 708/27]. Вартість неру-
хомого майна Троїцької церкви визначили: благочинний
3-го округу Новозибківського повіту священник Андрій
Кузьминський; священники Семен Серединський, Ми-
кола Миславський, Михайло Якубович; псаломщик Іоан
Крушовський; церковний староста Ф. Верейський; прихо-
жани Макар Фоменко та Кузьма Пугачев [13, арк. 708/27].
Богослужіння у Троїцькій церкві відбувалися до часу її
закриття більшовиками в 1930-х рр. Напівзруйнована церква
згоріла за німецької окупації у вересні 1943 р. [2, с. 37]. Нині
через це місце проходить тіниста алея поруч з новозбудованою
у 1965 р. школою № 1 на Центральному 3-му провулку, 2.
3. Михайлівська церква
Михайлівська церква була збудована на великій Базарній
площі посеред великої козацької слободи, що стала містеч-
ком Семенівка. Саме про цю церкву йдеться в листі від 27
липня 1714 р., надісланому Чернігівським архієпископом
власнику Семенівки, «благодетелю» Михайлу Корсаку, в яко-
му він дякує за сприяння у вирішенні церковних справ. На-
певно, й саме таку назву церкви обрали невипадково [1, с. 8].
У реєстрі прихожан Михайлівської церкви 1744 р. вона
значиться соборною церквою в ім’я архистратига Миха-
їла Семенівської протопопії Чернігівської єпархії. Свя-
щенниками були Дмитро Якович Стефановський (33 р.)
та Дем’ян Пантелійович Лявданський (33 р.) [6, арк. 37].
У відомості, складеній у вересні 1767 р. комісією з Ге-
нерального опису Гетьманщини, Михайлівська церква
теж названа соборною в ім’я святого архистратига Ми-
хаїла. Вона була дерев’яною, мала один престол. Біля неї
стояла друга дерев’яна церква з двома престолами: пер-
ший – на честь Богоявлення Господнього – знаходився
у нижній опалювальній частині церкви; другий – в ім’я
святителя Христова Миколая – у верхній, тобто літній,
неопалювальній частині церкви. При цих двох церквах
була дзвіниця. Поблизу них стояла шкільна хата. Вчите-
лями були два псаломщики, уродженці Семенівки – Фе-
дір Данилов, 20 р. та Тимофій Іванов, 17 р. [15, арк. 441].
При церквах діяв шпиталь на 2 хати (одна біла, дру-
га чорна), знаходились 1 кліть та 5 невеликих комірчин
з тину. У шпиталі проживало 5 родин старців, сліпців та
калік, разом 13 душ.
У відомості 1787 р. зазначено ще 6 дворів 4-х померлих
священиків Михайлівської церкви: Федора Крушенка (2
двори), Якова Бережного (2 двори), Дмитра Збровського та
Михайла (прізвище не вказано). У першому дворі Крушен-
ка було 3 хати (2 білі, 1 чорна), 1 винокурня та 1 сарай, у дру-
гому його ж загородному дворі – 1 чорна хата та 1 сарай. У
першому дворі Якова Бережного було 2 хати (біла і чорна),
1 кліть, 1 сарай та город; у другому його ж загородньому
дворі – 1 чорна хата з кліттю. У дворі Дмитра Зборовського
було 2 хати (чорна та біла), 1 сарай та город [15, арк. 441 зв.].
У дворі Михайла було 2 білі хати та 1 сарай [15, арк. 442].
Діючий священник церкви святого архистратига Ми-
хаїла Стефан Бачинській мав свій власний двір на Про-
битій дерев’яній вулиці Семенівки, у низькому місці. Двір
дістався йому в придане від шваґра – семенівського про-
топопа Дмитра Стефановського – «за виною в придане
даний». У дворі знаходились: світлиця з кімнатою, пе-
карня, 3 кліті, погріб, 2 хліви, конюшня, 2 повітки, лазня
та город для овочів. Ніякої орної («пахотної») землі чи то
конопляних городів, млинів, рибних «ловль», хуторів свя-
щенник Бачинський не мав, тільки володів невеликим сі-
нокосом на 10 возів сіна в урочищі Сусьці на болоті, та й
то сінокіс перебував під заставою до отримання священ-
ником грошей від козака Матвія Швеєнка [15, арк. 439].
За переказами, Михайлівська церква згоріла під час
великої пожежі в Семенівці у 1810-х рр.
4. Миколаївська церква
Миколаївська церква вперше згадана в одному з листів
власника містечка Семенівки Михайла Корсака до свого
сина Максима, У листі, написаному наприкінці 1720-х рр.,
церква названа «обветшалою», тому її треба розібрати, а
на тому ж місці збудувати нову [1, с. 8].
У реєстрі 1742 р. щодо прихожан церкви святителя
Миколая Чернігівської єпархії Семенівської протопопії
у містечку Семенівка Стародубського полку згадано двох
її священників: Лук’яна Калітнецького (49 р.) та Микиту
Крижанівського (36 р.) [4, арк. 22, 23].
У відомості, складеній у вересні 1767 р. комісією з Гене-
рального опису Гетьманщини, зазначено, що приходська
церква в ім’я святителя Миколая стояла на Горовій вули-
ці містечка Семенівки, розташованого в урочищах на річ-
ках Ревна та Дресновка за 45 верст від полкового міста Ста-
родуба. У відомості згадується й друга тепла церква в ім’я
святителя Христова Василя Великого [15, арк. 451]. На тому
ж «цвинтари» стояла дзвіниця, біля неї школа, де прожи-
вав піддячий Кіндрат Федорів, 48 р., родом із села Землян-
ки Воронізької сотні Ніжинського полку. Біля церкви була
ще й богадільня, 2 хати, 2 амбари. У богадільні прожива-
ли 3 родини калік, сліпців, разом 18 душ [15, арк. 451 зв.].
У другій відомості 1767 р. описано майно семенівського
намісника, священника Миколаївської церкви Василя Тро-
яновського. Його двір з городом та садком стояв на власній
землі поблизу Миколаївської церкви. У дворі священника
знаходилась світлиця, навпроти неї – пекарня з кімната-
ми, дві хати, (одна у воріт мала комору, друга стояла в кут-
ку двору). У кутковій хаті проживали 2 родини (5 душ) слу-
Рис. 3. Креслення на побудову Троїцької церкви 1895 р.
Рис. 4. План Семенівки з трьохверстової карти 1863 р.
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
38 39
жителів священника. Ще у дворі були улаштовані амбар з
возовнею, комірка з сараями з обох боків, погріб, стайня, 2
хліви та винокурня на 2 котли. Священник виробляв горіл-
ку лише тоді, коли мав дешевий хліб (зерно) та вільний час,
а коли не було часу, то націджував тільки на свою потребу
2–3 діжки горілки. У 1767 р. винокурня взагалі простоюва-
ла, не працювала. Ніяких орних земель, сінокосів, заводів
священник Трояновський не мав, тільки город у 36 сажнів у
довжину та 17 сажнів у ширину, що був куплений ще в 1749 р.
у семенівського жителя Стефана Кушнеренка за 11 рублів.
Двір біля Миколаївської церкви на Перехресній дорозі був
куплений Трояновським у 1750 р. в «удовствущей» попа-
ді Параски Якимовичевої за 20 рублів [15, арк. 452–454 зв.].
Другий священник Миколаївської церкви Пилип Кри-
жанівський також мав у містечку Семенівка на Горовій
вулиці свій власний двір. У дворі стояла світлиця, на-
впроти – пекарня, за нею – 4 людські хати (2 з них стоя-
ли пусткою), 2 амбари, лазня, сарай, винокурня на 2 кот-
ли. У двох людських хатах проживали наймані робітники
з родинами (18 душ). Чоловіки отримували щороку 3 руб.
50 коп. та одежу й харчі від священника, 5 руб. – у разі са-
мостійного харчування та забезпечення одягом. При дворі
священника знаходився город, на якому «садятся овощи».
Сінокіс на 3 вози посередньої трави знаходився на дру-
гому (лівому) березі Ревни в урочищі За двома рудками.
Інших «принадлежностей» священник не мав. Двір разом
з сінокосом йому дістався у спадок [15, арк. 450, 450 зв.].
Біля церкви святителя Христова Миколая у Семенівці
знаходився приїжджий двір Кам’янського Свято-Успен-
ського монастиря, заснованого у 1681 р. за 18 верст від
Семенівки на березі річки Снов. У приїжджому монастир-
ському дворі стояли світлиця з кімнатою, навпроти – чор-
на хата, новий амбар, ветхий сарай. Тут же був невеликий
город тільки для грядок. Також монастир мав на ринку
шинковий двір зі світлицею з кімнатою, навпроти – чорну
ветху хату, ветхі амбар і льодовню [15, арк. 175–175 зв.].
За даними опису Новгород-Сіверського намісництва
1779–1781 рр., у містечку Семенівці Топальської сотні
Стародубського полку було 4 дерев’яні церкви, служили 2
протопопа, 5 священників, 5 дияконів, 3 церковники [12,
с. 269]. Отже, в Семенівці діяли 4 дерев’яні церкви: По-
кровська, Троїцька, Михайлівська та Миколаївська. Збе-
реглися їхні сповідальні відомості за різні роки, зокрема
Покровської церкви за 1744–1801 рр., Троїцької церкви за
1801 р., Михайлівської та Миколаївської за 1742–1801 р. [4].
За переказами, Миколаївська церква згоріла у 1810-х рр.
5. Соборо-Богородицька церква
Соборо-Богородицька церква була збудована на місці
згорілої Миколаївської. Вона позначена на 10-верстовій
спеціальній карті Західної частини Росії Шуберта 1832 р.
у західній частині Семенівки на головній дорозі на Ро-
гачів [17]. На карті маємо ще й позначку Троїцької цер-
кви зі східного боку Семенівки біля мосту через Дрест-
ну. У історико-статистичному описі Чернігівської єпархії
1874 р. видання зазначено, що в Семенівці діяли дві цер-
кви – Троїцька і Богородицька, обидві дерев’яні [8, с. 263].
Отже, після пожежі, що сталася в Семенівці, за переказа-
ми, на початку 1810-х рр., відновилися тільки дві церкви з
чотирьох – Троїцька на місці колишньої Троїцької та По-
кровської, а на місці Миколаївської церкви з’явилася нова
Соборо-Богородицька церква, освячена на честь і соборне
(спільне) славлення Святого сімейства – Богородиці (ма-
тері Ісуса Христа Діви Марії), Йосипа (земного батька Ісу-
са Христа) та названого брата Христа, Якова. Соборо-Бого-
родицька церква звалася в народі Василевською за старої
пам’яті про теплу церкву в ім’я святителя Христова Васи-
ля Великого, що була при згорілій Миколаївській церкві.
У 1850 р. при Соборо-Богородицькій церкві була зведе-
на цегляна сторожка (2,8 х 2,8 х 2,1 м), крита залізом, з од-
ним вікном і дверима [13, арк. 706/29]. На плані Семенівки з
трьохверстової карти 1863 р. Соборо-Богородицька церква
позначена у другому кварталі забудови ліворуч від головної
дороги з Семенівки на Рогачів, а за 200 сажнів на схід позначе-
на посеред площі друга церква Семенівки – Троїцька (рис. 4).
У 1871 р. був збудований церковно-причтовий дерев’я-
ний будинок (10,7 х 7,8 х 2,5 м), критий тесом. Він мав 9 вікон
з подвійними рамами (4 вікна розмірами 1,2 х 0,9 м, 5 ві-
кон – 1,1 х 0,8 м), 6 дверей (2 – двостулкові, 4 – одностулкові),
2 печі (руська і голландська), сіни (3,6 х 2,8 х 2,1 м) з шалів-
ки. У дворі збудували квадратний в плані хлів (5 х 5 х 2,8 м)
з колод з одного боку і з шалівки з інших трьох боків, кри-
тий тесом, без підлоги та стелі, з одними дверима. Згодом у
1889 р. до хліву прибудували критий тесом навіс (20 х 5 м),
з колод. У 1890 р. збудували амбар (3,6 х 3,6 х 2,1 м) з ко-
лод, з дощатою підлогою, 2 малими вікна, 1 дверима, кри-
тий тесом [13, арк. 706/29].
Нова дерев’яна Соборо-Богородицька церква постала
у 1890 р. (рис. 5) [10, с. 29; 13, арк. 706/29]. Споруджувала-
ся вона коштом прихожан, будівничими були брати Міте-
рини, вихідці з Калуги [2, с. 37]. Церква стояла на цегля-
ному цоколі, зовні була обшита тесом, пофарбована зовні
і всередині олійною фарбою, зверху покрита залізом, по-
фарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви
разом із дзвіницею складала 18 сажнів (38,3 м), найбіль-
ша її ширина – 11 сажнів (23,4 м), висота до верху карни-
за – 4 саж. 1 арш. (9,2 м). Вінчали церкву 5 глав. Фасадні
площини перерізали 50 вікон: 32 великих і 18 менших за
розмірами. Налічувалось 3 внутрішніх і 6 зовнішніх стул-
кових, обшитих залізом, дверей. Іконостас мав довжину
11 саж. 1 арш. (25 м), висоту – 5 саж. (10,7 м). Церква не опа-
лювалась. Дзвіниця мала три яруси. Висота до верху карни-
за становила 4 саж. 1 арш. (9,2 м). Найближча до церкви ци-
вільна будівля – селянський житловий будинок – знаходився
із західного боку на відстані 14 саж. (30 м) [13, арк. 706/29].
Також у 1890 р. збудували дерев’яну церковно-приходську
школу (10 х 7,8 х 3,2 м), тиньковану як зовні, так і всередині,
криту залізом. Будівля мала 8 вікон (1,8 х 1,1 м) з подвій-
ними рамами, троє дверей (двоє двостулкових, одні одно-
стулкові), 2 голландські печі. У коридорі (3,9 х 2,1 х 2,1 м) з
шалівки улаштували одне вікно і двоє одностулкових две-
рей. Ще при школі знаходились амбар (5,7 х 4,3 х 2,8 м) з
колод, з дощатими підлогою, стелею, дверима, і критий те-
сом навіс (10,6х5 м) на дерев’яних стовпах [13, арк. 706/31].
Для проживання священника у 1906 р. збудували де-
рев’яний будинок (17 х 11,4 х 3,2 м). Він мав 17 вікон з по-
двійними рамами (14 розмірами 1,9 х 1,2 м, 3 – 1,4 х 1,1 м),
7 двостулкових і 5 одностулкових дверей, 4 печі (1 – руська,
3 – голландські). У дворі священника на дерев’яних стовпах
поставили навіс (11,4 х 5,4 х 2,8 м), обшитий обаполка-
ми, критий залізом, з одними дверима [13, арк. 706/30].
У 1915 р. був зроблений ремонт церковно-причтового
дерев’яного будинку (10,7 х 7,8 х 2,5 м). Його покрили залі-
зом. Будинок мав 9 вікон з подвійними рамами (4 вікна роз-
мірами 1,2 х 0,9 м, 5 – 1,1 х 0,8 м), 6 дверей (2 – двостулко-
ві, 4 – одностулкові двері) 3 печі (1 – руська, 2 – голландські),
сіни (3,6 х 2,8 х 2,1 м) з шалівки. Тоді ж перебудували ам-
бар (5,6 х 4,2 х 2,8 м) з колод, з дощатими підлогою та стелею,
критий залізом, і звели для школи новий сарай (5,6 х 4,2 х 2,5 м),
критий залізом, з одними дверима [13, арк. 706/30].
Страхова вартість споруд, приписаних до Соборо-Бого-
родицької церкви, у 1910 – 1915 рр. становила: храм разом
з іконостасом та дзвіницею – 40000 руб.; церковно-причто-
вий будинок – 1200 руб.; будинок священника – 3000 руб.,
навіси – 130 руб., 70 руб., 20 руб.; амбари – 100 руб., 60 руб.;
хлів – 30 руб.; церковно-приходська школа – 920 руб.; са-
рай – 100 руб., разом 45600 руб. [13, арк. 706/30–31]. Цю
вартість визначили: благочинний 3-го округу Новозибків-
ського повіту священник Андрій Кузьминський, священник
Семен Серединський, священник Соборо-Богородицької
церкви Микола Миславський, протоієрей Михайло Якубо-
вич, священник Веніамін Нехронов, священник Филимон
Базилевич, диякон А. Рассиневич, псаломщик Володимир
Рис. 5. Соборо-Богородицька церква. Фото 1960 р.
Рис. 6. Готель «Ревна». Фото 2000-х рр.
Рис. 7. Казанська церква. Фото 1918 р.
Рис. 8. Казанська церква. Фото 1941 р.
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
40 41
Яновський, псаломщик Іоан Калиновський, староста Собо-
ро-Богородицької церкви Дмитро Клименко, прихожани
Михайло Хишуров, Микола Морозов [13, арк. 706/29–31].
Наприкінці 1930-х рр. більшовики закрили церкву,
проте в роки нацистської окупації служба в ній відновилася
й тривала до кінця літа 1962 р. Комуністи роздерли
церкву тракторами у 1963 р. [2, с. 37; 9, с. 32]. Згодом на
церковищі збудували цегляну двохповерхівку – готель
«Ревна» (рис. 6). Нині при готелі працює бар «Магнолія»
та гастроном «Шанс» (вул. Центральна, 16). Семенівці,
згадуючи про церкву, називають її Василевською в ім’я
святителя Христова Василя Великого, престол якого існував
ще при згорілій у 1810-х рр. Миколаївській церкві, а потім
і в новій Соборо-Богородицькій церкві.
6. Казанська церква
Кам’яна церква на честь Казанської ікони Богоматері
була збудована в Семенівці у 1874 р. [10, с. 29]. Вона по-
стала на місці згорілої на початку 1810-х рр. соборної Ми-
хайлівської церкви на великій Базарній площі. За перека-
зом, декілька років у ямах гасився вапняний розчин, куди
вбили більше мільйона білків курячих яєць. Це робили для
міцності розчину, на якому клали саморобну цеглу, що
випалювали в збудованих на сусідніх вулицях цегельнях.
Храм звели за дієвої ініціативи семенівського поміщика
Василя Ладимирського та пожертв мешканців містечка Се-
менівки й кошти заможних жителів, зокрема Петра Чваня та
М. В. Мороза. П’ятиверха з цибулястими куполами церква
виконана у стилі московської храмової архітектури [2, с. 38].
Казанська церква в Семенівці покрита залізом, пофар-
бованим зеленою олійною фарбою. Була зовні та всереди-
ні потинькована, побілена. Довжина храму разом з дзві-
ницею становила 19 сажнів 2 аршини (41,9 м), найбільша
її ширина – 9 сажнів 2 аршини (20,6 м), висота до верху
карниза – 4 сажні 2 аршини (9,9 м). На фасадах знаходи-
лось 46 вікон (42 великих і 4 малі, круглі). Будівля мала
5 дверей (зовнішніх стулкових, обшитих залізом, – 3, вну-
трішніх – 2). Довжина іконостаса складала 9 саж. (19,2 м),
висота – 5 саж. 1 арш. (12,1 м). Церква не опалювалася. П’я-
тиярусна дзвіниця мала висоту до верху карниза 18 саж
1 арш. (39 м). Найближча до церкви цивільна споруда –
селянський житловий будинок – знаходився із західного
боку на відстані 75 саж. (160 м) [13, арк. 708/25].
За Височайше затвердженим 17 січня 1876 р. розпи-
сом приходів та причтів Чернігівської єпархії, у містеч-
ку Семенівка значилося три церкви: Казанська, Троїцька
та Богородицька, а також штатні члени причту: намісник
священник Павло Маджутинський, священник Прокопій
Горбатовський, священник Кирило Цуйманов, священник
Платон Базилевич та 4 диякони – Бистрицький, Микола Ма-
ковський, Митрофан Лебедєв, Андрій Болхаревський [16].
У 1910 р. біля Казанської церкви збудували одноповер-
хову, на цегляному цоколі, криту залізом, дерев’яну цер-
ковно-приходську школу (13,5 х 8,5 х 3,6 м). Споруда мала
19 вікон (1,9 х 1 м) та 4 напіввікна (1,5х0,9 м) (усі з подвій-
ними рамами), 9 двостулкових дверей і одні одностулкові,
5 печей (1 руська і 4 голландські), сіни (5 х 2,1 х 2,5 м) з ко-
лод та коридор (3,6 х 2,1 х 2,5 м) з шалівки. У дворі склали
з колод хлів (10 х 5 х 2,5 м) без підлоги та стелі, улаштува-
ли ворота, троє дверей, покрили залізом [13, арк. 708/25].
Страхова вартість Казанської церкви разом з іконо-
стасом та дзвіницею становила у 1913 р. 40000 руб., цер-
ковно-приходської школи – 3000 руб., хліва – 250 руб.,
разом 43250 руб. Цю вартість визначили: благочинний
3-го округу Новозибківського повіту священник Андрій
Кузьминський; священники Михайло Якубович, Микола
Миславський, Семен Серединський; диякон Олександр
Чернишов; псаломщики Микола Крушовський і Никифор
Шакула; староста Казанської церкви Іван Конець; уповно-
важені від приходу Петро Пилипович Чвань, Василь Іва-
нович Лук’янець [13, арк. 708/25].
Казанська церква, як свідчить фотографія 1918 р. (рис. 7),
була обнесена муром з арочними воротами із західного
боку та двома арочними хвіртками з північного та
південного боків. Церкву закрили у 1935 р., сплюндрували
та перетворили на склад. Цікаво, що знімав хрести із
зачиненої церкви особисто відомий згодом партизан
Георгій Артозєєв. У той час він був співробітником органів
внутрішніх справ і відомим поборником хрестів. За
його власними спогадами [14], які частково наведені в
«Ілюстрованій історії Семенівського краю» [1], бажаючих
зняти хрести з Казанської церкви довго не знаходилося.
Нарешті погодилася якась бригада за великі кошти. Тоді
Артозєєв й ухвалив рішення «зекономити» народні гроші.
Під покровом ночі йому вдалося дістатися дзвіниці й рано-
вранці скинути найбільший хрест храму, який, падаючи,
перелякав перших торговців, які вже почали займати
місця на Базарній площі.
Тож на фотографії 1941 р. (рис. 8) бачимо церкву-склад
без хрестів на куполах й відгороджену від базару дерев’я-
ним парканом. Лише через пів століття, у 1988 р., силами
місцевої православної громади розпочалося поступове від-
новлення понівеченого більшовиками храму, відновили-
ся богослужіння. Невдовзі велич Казанської церкви у Се-
менівці запримітили й відобразили київський художник
Л. О. Шурховецький та семенівець О. Дьомічев на пошто-
вому конверті, випущеному «Укрпоштою» у 1997 р. (рис. 9).
Значну допомогу у справі реставрації святині надав Пре-
зидент України Л. Д. Кучма як уродженець найближчого
до Семенівки села Чайкине сусіднього Новгород-Сівер-
ського району. З 22 вересня 1999 р. богослужіння вже про-
водилися у відреставрованій Казанській церкві.
7. Спасо-Преображенська церква
За переказами, дерев’яна Спасо-Преображенська
церква була збудована у перші роки ХХ ст. на старому
кладовищі містечка Семенівки, позначеному косим
хрестом на трьохверстовій карті 1863 р. Кладовище діє
й донині по вул. Прямій, 100. Спасо-Преображенська
церква звалася в народі Апостолівською (за назвою
Апостолівської вулиці, нині – Пряма).
Тоді ж біля Спасо-Преображенської церкви збудува-
ли дерев’яний одноповерховий, критий залізом, церков-
но-причтовий будинок (14,3 х 5,7 х3,8 м) на цегляному
цоколі. Будинок мав 16 вікон (1,6 х 0,9 м) з подвійними
рамами та зовнішніми ставнями, 9 дверей (6 –одностул-
кові, 3 – двостулкові), 3 печі (1 – руська, 2 – голландські),
сіни (3,6 х 2,5 х 2,5 м) з шалівки. Другі сіни (7,8 х 2,5 х 2,5 м)
також були зроблені з шалівки, з комірчиною. У дворі з
колод збудували критий залізом амбар (3,6 х 3,6 х 3,2 м)
з дощатою підлогою, без стелі та критий залізом на-
віс (3 х 3,6 м) на дерев’яних стовпах [13, арк. 836/91].
Нова, ще не освячена, Апостолівська церква згоріла
27 жовтня бунтівного 1905 р. У натовпі, який зібрався на
пожежу, хтось з провокаторів звинуватив у її підпалі міс-
цевих євреїв. Юрба на чолі з підбурювачами рушила на
Базарну площу містечка, де відбувся єврейський погром
з людськими жертвами [2, с. 41].
У 1910 р. біля церковно-причтового будинку був збу-
дований хлів (12 х 5 х 3,3 м) з колод, без підлоги та стелі,
критий залізом, поділений на дві частини дощатою сті-
ною, з воротами та дверима [13, арк. 836/91].
Будівництво нової дерев’яної п’ятиверхої Спасо-Пре-
ображенської церкви (рис. 10) на місці згорілої було завер-
шено в Семенівці у 1912 р. [13, арк. 836/91]. За переказами,
вона була точною копією Соборо-Богородицької церкви,
яку звели в Семенівці у 1890 р. брати Мітерини, вихідці з
Калуги. За описом 1913 р., Спасо-Преображенська церква
стояла на цегляному цоколі, була обшита тесом, зовні та
всередині пофарбована олійною фарбою, покрита залізом,
пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви
разом з дзвіницею становила 18 сажнів (38,3 м), найбіль-
ша ширина – 11 сажнів (23,4 м), висота до верху карниза
– 4 саж. 1 ½ арш. (9,6 м). Увінчували церкву одна велика
та чотири малі глави. Фасади мали 41 велике вікно і 16 ві-
кон, менших за розмірами. У споруді налічувалося троє
зовнішніх стулкових, обшитих залізом, дверей і четверо
внутрішніх. Храм не опалювався. Довжина іконостаса ста-
новила 12 арш. (8,5 м), висота – 5 саж. ½ арш. (11,1 м). Ви-
сота чотирьохярусної дзвіниці до верху карниза складала
12 сажнів ½ арш. (25,6 м). Найближча до церкви цивіль-
на будівля – селянський житловий будинок – знаходився
зі східного боку на відстані 35 саж. (75 м) [13, арк. 836/91].
Дійсно, Спасо-Преображенська церква мала однакові
розміри з Соборо-Богородицькою церквою як по довжи-
ні (18 сажнів (38,3 м), так і по ширині (11 сажнів (23,4 м),
а по висоті до верху карниза була на пів аршина вище –
9,6 м проти 9,2 м. Вона була також п’ятиверхою.
У 1916 р. біля церкви збудували одноповерхову,
криту залізом, дерев’яну церковно-приходську шко-
лу (13,5 х 8,5 х 3,6 м) на цегляному цоколі. Споруда мала
14 вікон (1,6 х 1 м) з подвійними рамами, четверо двостул-
кових і троє одностулкових дверей, 3 печі (1 – руська, 2 –
голландські), сіни (3,9 х 2,5 х 3,2 м) з шалівки з вікном і
двома двостулковими дверима. Поряд знаходився доща-
тий сарай (5,6 х 4 х 2,1 м), критий залізом, без підлоги та
стелі, з одними дверима [13, арк. 836/91].
Страхова вартість Спасо-Преображенської церкви разом
з іконостасом та дзвіницею складала у 1913 р. 20000 руб.,
церковно-причтового будинку – 2500 руб., амбара –
150 руб., хліва – 200 руб., церковно-приходської школи –
4000 руб., сараю – 250 руб., разом 27100 руб. [13, арк. 836/91].
Страхову вартість нерухомого майна Спасо-Преобра-
женської церкви у 1913–1916 рр. визначили: благочинний
3-го округу Новозибківського повіту священник (прото-
ієрей) Андрій Кузьминський, протоієрей Михайло Якубо-
вич, священник Спасо-Преображенської церкви Пилип
Рис. 9. Конверт «Укрпошти» 1997 р.
Рис. 10. Спасо-Преображенська (Апостолівська) церква.
Фото 1930-х рр.
Сіверщина в історії України, випуск 17, 2024 ISSN 2218-4805
42 43
Базилевич, священник Стефан Рудін, диякон Никифор
Шакун, церковні старости Семен Степанович Дука, Степан
Кротов, уповноважені від приходу Андрій Нікітін, Мико-
ла Омелянович Койдаш, Юхим Шаповал [13, арк. 836/91].
Апостолівська церква, як і Троїцька, згоріла у переддень
визволення Семенівки від німецьких окупантів 19 вересня
1943 р. Згідно зі спогадами старожилів, німці їздили по Семе-
нівці на мотоциклах з факелами й підпалювали будинки. Та-
кож згоріли церковно-причтовий будинок з усіма надвірни-
ми будівлями, зі старою церковно-приходською школою, яка
в той час використовувалася як одне з приміщень школи № 5.
Отже, із сімох храмів, що існували в Семенівці протя-
гом трьох століть, збереглася лише одна кам’яна Казан-
ська церква. Ніяких церковних будинків, господарських
будівель, згаданих в страхових описах 1910–1913 рр. май-
на чотирьох церков (Казанської, Соборо-Богородицької,
Спасо-Преображенської та Троїцької) вже не існує, як і
немає пам’ятних знаків на місці цих трьох щезлих де-
рев’яних церков. Виключенням є стара (1910 р.) будівля
церковно-приходської школи Казанської церкви, в якій
нині розташовується Семенівський історико-краєзнав-
чий музей по вул. Героїв України, 7 (рис. 11).
У 2010-х роках в місті з’явилася ще одна православна
церква Василія Великого. Знаходиться вона в колишньо-
му будинку родини розкуркуленого у 1930-х роках замож-
ного селянина Неруша (Глазка), у якій в різні часи роз-
міщувалися колгоспна контора та бібліотека. Протягом
десяти років завдяки активній роботі священника та па-
рафіян будинок, який останні роки стояв занедбаним, став
справжнім храмом. Але це тема вже нового дослідження.
ДЖЕРЕЛА
1. Асмаковський Е. Ілюстрована історія Семенівського краю.
Події. Факти. Імена. Чернігів : Десна Поліграф, 2020. 96 с.
2. Бичков О. Ф., Гузоватий С. М. Семенівка – європейське мі-
сто. Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2011. 80 с.
3. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 127,
оп. 10, спр. 1224.
4. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 306.
5. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 308
6. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 490.
7. ДАЧО, ф. 679, оп. 2. спр. 4984.
8. Историко-статистическое описание Черниговской епархии.
Кн. 5–7. Т. 7. Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховс-
кий и Нежинский уезды Черниговской губернии / Филарет Гуми-
левский. Чернигов : Черниговская земская типография, 1874. 436 с.
9. Кожух В. Забутий хутір Кожухів. Чернігів, 2022. 220 с.
10. Корноухов Е. А. Алфавитный список церквей Черниговской
епархии. Труды Черниговской губернской архивной комиссии
1906–1908 гг. Вып. 7. Чернигов, 1908. 402 с.
11. Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии Т. 1. Полк
Стародубский. Киев, 1888. 522 с.
12. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781). Київ :
Археографічна комісія ВУАН, 1931. XXI. 593 с.
13. Российский государственный исторический архив в
Санкт-Петербурге, ф. 799, оп. 33, д. 2365.
14. Спогади Г. С. Артозєєва. Фонди Чернігівського історично-
го музею, інв. № Ал. 1840.
15. Центральний державний історичний архів України,
м. Київ, ф. 57, оп. 1, Генеральний опис Лівобережної України
1765–1769 рр., книга 113.
16. 1876 год. Расписание приходов Черниговской епархии.
URL: http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-
chernigovskoy-eparhii (дата звернення 12.04.2024 р.)
17. Специальная карта Западной части России генерал-лей-
тенанта Шуберта 1826–1840 годов. URL: http://www.etomesto.ru/
map-shubert-10-verst/ (дата звернення 12.04.2024 р.)
Kyryievskyi V. D., Asmakovskyi E. V. Churches of Semenivka
The article describes the history of the churches of the city of Semenivka,
Chernihiv region, the former spiritual center of the Semenivka protopopia
of the Chernihiv eparchy. New, previously unknown archival documents
that were discovered recently are presented. Also taken into account are
the latest local lore publications about Semenov churches.
Key words: church, belfry, throne, description, parish school, parish house.
REFERENCES
1. Asmakovskyi, E. (2020). Iliustrovana istoriia Semenivskoho kraiu.
Podii. Fakty. Imena [Illustrated history of the Semenivka region. Events.
Facts. Names]. Chernihiv: Desna Polihraf. [in Ukrainian].
2. Bychkov, O. F., & Huzovatyi, S. M. (2011). Semenivka – yevropeiske
misto [Semenivka is a European city]. Chernihiv: Vydavets Lozovyi V.
M. [in Ukrainian].
3. Derzhavnyi arkhiv Chernihivskoi oblasti (DAChO), f. 127, op. 10,
spr. 1224.
4. DAChO, f. 679, op. 1, spr. 306.
5. DAChO, f. 679, op. 1, spr. 308.
6. DAChO, f. 679, op. 1, spr. 490.
7. DAChO, f. 679, op. 2, spr. 4984.
8. Istoriko-statisticheskoe opisanie Chernigovskoj eparhii. Kn 5–7. /
T. 7. Starodubskij, Mglinskij, Novozybkovskij, Gluhovskij i Nezhinskij
uezdy Chernigovskoj gubernii / Filaret Gumilevskij / – Chernigov:
Chernigovskaya zemskaya tipografiya, 1874. [in Russian].
9. Kozhukh, V. (2022). Zabutyi khutir Kozhukhiv [The forgotten village
of Kozhukhiv]. – Chernihiv. [in Ukrainian].
10. Kornoukhov, E. A. (1908). Alfavytnyi spisok tserkvei
Chernihovskoi eparkhii [Alphabetical list of churches of Chernihiv
diocese]. Trudy Chernyhovskoi hubernskoi arkhyvnoi komyssyy 1906-
1908 hh. Issue 7. [in Russian].
11. Lazarevskij, A. M. (1888). Opisanie staroj Malorossii T.1. Polk
Starodubskij [Description of Old Malorossiya Vol. 1. Starodubsky regiment].
Kiev. [in Russian].
12. Opys Novhorod-Siverskoho namisnytstva (1779–1781) [Description of
the Novgorod-Siverskoye viceroyalty (1779–1781)]. Kyiv: Arkheohrafichna
komisiia VUAN, 1931. XXI. [in Ukrainian].
13. Rossijskij gosudarstvennyj istoricheskij arkhiv v Sankt-
Peterburge, f. 799, op. 33, d. 2365.
14. Spohady Artozieieva H. S . Fondy Chernihivskoho istorychnoho
muzeiu, inv. № Al. 1840.
15. TsDIAK (Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy),
f. 57, op. 1, Heneralnyi opys Livoberezhnoi Ukrainy 1765–1769 rr.,
knyha 113.
16. 1876 god. Raspisaniye prikhodov Chernigovskoy yeparkhii [1876.
Schedule of parishes of Chernigov diocese]. Retrieved from http://www.
otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-
eparhii. [in Russian].
17. Spetsial′naya karta Zapadnoy chasti Rossii general-leytenanta
Shuberta 1826–1840 godov [Lieutenant General Schubert’s special map
of Western Russia, 1826–1840]. Retrieved from http://www.etomesto.
ru/map-shubert-10-verst/. [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 15.05.2024 р.
Рекомендована до друку 18.07.2024 р.
УДК 739.1:2–526.3(477.52)«1738»(092)
С. А. Березова
Ю. Б. Полідович
ПОТИР З ТРЬОХСВЯТИТЕЛЬСЬКОГО ХРАМУ
МІСТЕЧКА ВОРОНІЖ НА ГЛУХІВЩИНІ
У статті розглядається срібний потир, який нині перебуває у
зібранні Скарбниці Національного музею історії України. Виріб має
традиційну структуру. Його художнє оформлення відповідає стилю
рококо, а іконографічна композиція побудована із залученням шести
зображень янголів, відтворених із заломленим правим крилом. Потир
є оригінальним твором майстра, який позначав свої роботи клеймом
«Z‧S». Потир доповнює свідоцтва про одну із церков сотенного містечка
Вороніж Ніжинського полку (нині Сумської обл.) і фактично є єдиною
вцілілою до нашого часу пам’яткою, пов’язаною з Трьохсвятительською
церквою. Для української історії та культури ця церква найперше
пам’ятна тим, що вона пов’язана з родиною Кулішів: її було збудовано
на кошти родини; в ній хрестили Пантелеймона Куліша; на цвинтарі
біля церкви, імовірно, було поховано його батьків.
Ключові слова: потир, янгол, Вороніж, Трьохсвятительська цер-
ква, Пантелеймон Куліш.
Золотара трέба бы а́г̃гломъ равня́ти:
жὲ можε(т) нб(с)ніи сосу́ды зробля́ти.
Климентій Зіновіїв
Кожен витвір давнього золотарства є важливою частин-
кою нашої культури. В ньому втілились майстерність золо-
тарів, художні смаки епохи, богословські ідеї та інформація
про людей минулих часів – вкладників, священнослужи-
телів, майстрів.
Продовжуємо публікацію культових предметів, що по-
ходять з храмів Сіверщини [4]. Нинішня наша розвідка
присвячена срібному потиру з Трьохсвятительської цер-
кви містечка Вороніж (нині сел. Вороніж Шосткинського
району Сумської області).
Опис потира
Потир срібний (інвентарний № ДМ-648) має тради-
ційну форму з чашею, стояном і піддоном (рис. 1: 1). Його
висота – 258 мм, діаметр чаші – 117 мм, діаметр піддо-
ну – 170 мм.
Чаша золочена з обох боків, має відігнуті назовні він-
ця. Під вінцями з одного боку вигравірувано Голгофський
хрест з табличкою із написом «ІНЦІ» (Ісус Назарянин – цар
Іудейський). Хрест супроводжують скорочені написи: над
поперечиною – «ЇС ХС» (Ісус Христос), під нею – «NІ КА»
(з грецької, переможець; за каноном це слово проголошує
воскресіння Христа і його перемогу над смертю) і «К Т»
(копіє і тростина, трость). Поруч відтворено предмети, від-
повідно позначені літерами К і Т – спис із ромбічним на-
конечником і майже такий самий спис із нанизаною губ-
кою (в даному випадку він і є тростиною). Обидва списи
обвиті в’юнкою рослиною (рис. 1: 2).
Чашу охоплює срібна «сорочка». Вона складається з ше-
сти вигнутих сегментів, що чергуються: три з гладенькою
золоченою поверхнею та три ажурних із зображеннями
крилатих янголів у поєднанні з рослинним візерунком.
По верхньому краю «сорочки» – подвійний обідок: акан-
тове листя та псевдоперлинник.
Стоян – грушоподібний з балясинами (вгорі та внизу),
декорований шістьома вигнутими сегментами: з гладень-
кою золоченою поверхнею та з рельєфним оздобленням
з витких пагонів аканта та квіток.
Піддон має досить високу шийку у формі зрізаного ко-
нусу, прикрашену вгорі насадкою у вигляді акантового
листя, що звисає донизу. Складається з двох ярусів. По-
верхня верхнього ярусу розділена жолобками на шість
вигнутих лопатей: золочені з гладенькою поверхнею та
срібні з рельєфною поверхнею, декорованою карбовани-
ми зображеннями крилатих янголів в оточенні рослин-
ного візерунку (рис. 1: 3). На опуклих лопатях нижнього
ярусу чергуються неорнаментовані золочені зі срібними,
карбованими рокайльними картушами.
По краю піддону, що виступає по всьому периметру,
зверху вирізьблено напис: «ωТМЄНИЛ: В ЦЕРКОВЬ: ТР-
ЄСВЯТИТЕЛЬКУЮ: ВОРОНИЖЬСКУЮ: ІЄРЄЙ: АНТОНЇЙ:
И ЄВГЄНІЯ: 1781: ГОДУ: МАРЪТА 23 ДНЯ» та викарбова-
но клеймо майстра «Z•S» (рис. 1: 4).
Художні особливості потиру
Потир виконано в стилі рококо, що характерний для
українського золотарства другої половини XVIII ст.
Властивими є декоративні елементи, розташування яких
визначається певною асиметрією та ритмічною динамікою.
Динаміку створює й чергування золочених гладеньких та
срібних декорованих поверхонь. Можливо, в даному ви-
падку золотінню надано особливий сенс як акцентуванню
площин, що покликані передавати відбиток Божественно-
го світла [23, с. 9]. Адже золото виступає «абсолютною ме-
тафорою» світла, а світло є «абсолютною метафорою» Бога:
«Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви» (Перше послан-
ня апостола Іоанна, І, 5) [1, с. 409–410]. Ритмічне поєднан-
ня яскравих золотих та дещо тьмяних срібних поверхонь, їх
переплетіння, можливо, символізувало органічне поєднан-
ня божественного і людського начал в Ісусі Христі. Адже по-
тир є чашею, в якій перебуває Кров Христова під виглядом
вина, а відтак в обряді Пресвятої Євхаристії в ньому пере-
буває сам Господь Спаситель [6, с. 27].
Сутність та призначення потира обумовлюють образи,
відтворені на його поверхнях. Зазвичай, це сцени Євангель-
ського циклу. Проте в даному випадку на потирі – в ажурно-
му плетінні «сорочки» та карбованому рельєфі піддону – ба-
чимо тільки лики янголів (рис. 1: 1, 3). Це – янголи-путті, що
мають вигляд крилатих хлопчиків, але в даному разі вони
представлені лише головою в обрамлені пари крил. Зобра-
ження таких янголів стали популярними з часів Відроджен-
ня, а їх «скорочена» версія часто зустрічається на художніх
виробах у стилі бароко і рококо. Про популярність обра-
зу путті в українському іконописі говорять, зокрема, куж-
бушки – альбоми, що слугували взірцями для майстрів, се-
ред яких також є із зображеннями янголів-путті [12, с. 71].
Янголи вважалися посланцями Божими, що несуть бла-
гу звістку. Їх часто зображували поряд з Христом, із зна-
ряддями мучеництва, символами воскресіння [3, с. 505,
рис. 2–4; 5, с. 112–113; 12, с. 114; 23, с. 159, 324, 330, 371–
j
Рис. 11. Будівля Семенівського історико-краєзнавчого музею
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/
http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/
http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210822 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T14:41:17Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Кириєвський, В.Д. Асмаковський, Е.В. 2025-12-17T16:07:34Z 2024 Церкви Семенівки / В.Д. Кириєвський, Е.В. Асмаковський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2024. — Вип. 17. — С. 34-43. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210822 94(477):726:2–523,4 У статті викладена історія церков міста Семенівки Чернігівської області, колишнього духовного центру – Семенівської протопопії Чернігівської єпархії. Наведені нові, раніше невідомі архівні документи, що були виявлені останнім часом. Також враховані останні краєзнавчі публікації стосовно семенівських церков. The article describes the history of the churches of the city of Semenivka, Chernihiv region, the former spiritual center of the Semenivka protopopia of the Chernihiv eparchy. New, previously unknown archival documents that were discovered recently are presented. Also taken into account are the latest local lore publications about Semenov churches. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Церкви Семенівки Churches of Semenivka Article published earlier |
| spellingShingle | Церкви Семенівки Кириєвський, В.Д. Асмаковський, Е.В. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title | Церкви Семенівки |
| title_alt | Churches of Semenivka |
| title_full | Церкви Семенівки |
| title_fullStr | Церкви Семенівки |
| title_full_unstemmed | Церкви Семенівки |
| title_short | Церкви Семенівки |
| title_sort | церкви семенівки |
| topic | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210822 |
| work_keys_str_mv | AT kiriêvsʹkiivd cerkvisemenívki AT asmakovsʹkiiev cerkvisemenívki AT kiriêvsʹkiivd churchesofsemenivka AT asmakovsʹkiiev churchesofsemenivka |