Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету
У статті розглянуто музей як самодостатню наукову установу, що опрацьовує та зберігає унікальні пам’ятки матеріальної та нематеріальної культури людства. Звертається увага, що презентаційною основою музею є його експозиція та екскурсії, які виконують головне комунікативне призначення закладу. Аналіз...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2025 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2025
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210945 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету / І.В. Мошик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 251-256. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860065996419629056 |
|---|---|
| author | Мошик, І.В. |
| author_facet | Мошик, І.В. |
| citation_txt | Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету / І.В. Мошик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 251-256. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті розглянуто музей як самодостатню наукову установу, що опрацьовує та зберігає унікальні пам’ятки матеріальної та нематеріальної культури людства. Звертається увага, що презентаційною основою музею є його експозиція та екскурсії, які виконують головне комунікативне призначення закладу. Аналізується роль епістолярної спадщини як бази при створенні експозиції та тексту екскурсій, залучення її як складової культурно-просвітницької діяльності.
Розглянуто історію створення музею Глухівського педагогічного університету імені Олександра Довженка, визначено роль ініціативної особистості у його заснуванні, зокрема Івана Михайловича Ляшка. Публікуються листи Хоми Максимовича Остапенка, колишнього студента Глухівського педінституту, що допомогли інформаційно доповнити експозицію музею.
The article examines the museum as a self-sufficient scientific institution that processes and preserves unique monuments of tangible and intangible culture of mankind. It is emphasized that the presentation basis of the museum is its exposition and excursions, which fulfill the main communicative purpose of the institution. The role of the epistolary heritage as a basis for creating the exposition and the text of excursions, its involvement as a component of cultural and educational activities is analyzed.
The history of the creation of the museum of Hlukhiv Oleksandr Dovzhenko Pedagogical University is considered, the role of the initiative personality in its foundation, in particular Ivan Mykhailovych Liashko, is determined. Letters of Khoma Maksymovych Ostapenko, a former student of Hlukhiv Pedagogical Institute, which helped to supplement the museum’s exposition, are published.
|
| first_indexed | 2026-03-19T05:12:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
251
УДК [069.5–048.35:069.1](477)
І. В. Мошик
ЕПІСТОЛЯ РІЙ У МУЗЕЙНІЙ СПРАВІ.
З ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ
ГЛУХІВСЬКОГО ПЕДУНІВЕРСИТЕТУ
У статті розглянуто музей як самодостатню наукову установу,
що опрацьовує та зберігає унікальні пам’ятки матеріальної та нема-
теріальної культури людства. Звертається увага, що презентаційною
основою музею є його експозиція та екскурсії, які виконують головне
комунікативне призначення закладу. Аналізується роль епістоляр-
ної спадщини як бази при створенні експозиції та тексту екскур-
сій, залучення її як складової культурно-просвітницької діяльності.
Розглянуто історію створення музею Глухівського педагогічно-
го університету імені Олександра Довженка, визначено роль ініціа-
тивної особистості у його заснуванні, зокрема Івана Михайловича
Ляшка. Публікуються листи Хоми Максимовича Остапенка, коли-
шнього студента Глухівського педінституту, що допомогли інфор-
маційно доповнити експозицію музею.
Ключові слова: музей, експозиція, екскурсія, епістолярна спадщи-
на, культурно-просвітницька діяльність.
Серед завдань, що постають сьогодні перед українським
суспільством і його національною освітою, зокрема ви-
щою школою, є такі, що посідають провідне місце у вихо-
ванні гідних громадян нашої держави. Це забезпечення
комплексного підходу до органічної єдності навчального
і виховного процесів, формування у студентів наукового
світогляду, що базуються на знаннях історії України і ви-
соких морально-політичних якостях. У зв’язку з цим зро-
стає роль вузівських музеїв як форми роботи, що спря-
мована на розвиток творчої самодостатньої особистості
з активною громадянською позицією.
У ХХ ст. в умовах існування СРСР культура була важли-
вою складовою системи державної політики. Маючи на
меті підвищення культурного й освітнього рівня населен-
ня, насамперед здійснювалася його ідеологізація, у тому
числі і через музейні установи. Створення експозицій у
той час мало масовий агітаційний характер і несло суто
ідеологічне навантаження, однак не виключаючи пізна-
вальну і культурно-просвітницьку складову.
На сучасному етапі науковці намагаються осмисли-
ти суть музею, ставлять перед собою завдання зрозу-
міти, що ж є його основою і що змушує одних створю-
вати експозиції, а інших їх відвідувати. Дослідження
історії облаштування музейних експозицій, особливо
в освітніх закладах, дає змогу ознайомлення з традиці-
ями, напрацюваннями, досвідом попередніх поколінь
музейників і використання культурно-просвітницької
складової роботи музеїв у вихованні молоді насампе-
ред в умовах російської агресії.
Музей як самодостатня наукова установа опрацьо-
вує та зберігає унікальні пам’ятки матеріальної та нема-
теріальної культури людства. Презентаційною основою
кожного музею є його експозиція. Вона виконує головне
комунікативне призначення закладу – передавання, пе-
реказування інформації до відвідувачів через експоно-
вані музейні предмети, науково-допоміжні матеріали,
тексти. Це одна з відмінних ознак музеїв від інститутів,
архівів чи навчальних закладів [1, с. 11].
Питанням розвитку музейної справи в Україні
займалися такі дослідники , як Д . Білевич [1] ,
С. В. Супонєва та О. М. Годованська [2], А. Вялець [3],
В. Піскун [4], О. О. Салата [5] та інші. Однак, з огляду на
відсутність комплексного дослідження з регіонального
музеєзнавства, дана стаття стане у нагоді музейникам
Сіверщини для вивчення досвіду щодо збору експонатів,
формування і збереження експозиції на прикладі музею
Глухівського педуніверситету.
Створення будь-якої музейної експозиції неможливе
без ретельної попередньої підготовки по комплектуван-
ню фондів. Збір матеріалів потребує неабияких зусиль
комунікативного, фінансового та професійного характе-
ру. Особливою (якщо не найважливішою) умовою успіху
справи є наявність особистості-ентузіаста, який бере на
себе ініціативу і левову частку зусиль щодо формування
конкретної експозиції.
У Глухівському педуніверситеті (на той час педінсти-
тут) таким ентузіастом став Іван Михайлович Ляшко, який
почав працювати у виші у повоєнні роки (іл. 1). Він наро-
дився у 1921 р. на Луганщині. Був учасником Другої сві-
тової війни. Пішов на фронт 19-річним юнаком, будучи
на той час матросом Балтійського флоту. Воював на Ле-
нінградському фронті у 1941–1943 рр., там зазнав сер-
йозного поранення, втративши ногу і руку. Після війни
вступив до Львівського університету, де навчався на істо-
ричному факультеті. У 1951 р. після його закінчення по-
чав свою трудову діяльність у Глухівському педінституті
на посаді завідувача кабінету марксизму-ленінізму. Та-
кож був викладачем історії та політекономії. Незважаючи
на тяжку інвалідність, він вже у 1954 р. заочно закінчив
аспірантуру за спеціальністю «Історія УРСР». Дисертацію
захистити не вдалося, проте це не зменшує його ролі в
дослідженні історії Глухівщини, зокрема історії вишу, де
він працював. Ним написаний нарис «Історія села Бани-
чі» для тому «Історії міст і сіл УРСР» та рукописний ва-
ріант історії Глухівського педінституту «Столітній шлях»
до ювілею закладу у 1974 р. Довгий час саме ця його ро-
бота була основним джерелом інформації з цієї теми [6].
На той час кожен виш повинен був мати свою музей-
ну експозицію, де абітурієнти та студенти знайомились
з історією та сьогоденням закладу. Такі експозиції несли
культурно-просвітницьку місію пізнавального характе-
ру з потужним ідеологічним навантаженням. Іван Михай-
лович, будучи керівником кабінету марксизму-ленінізму,
виконував зобов’язання ідеологічно-пропагандистсько-
го характеру. При його безпосередній участі в інституті
були створені ленінський зал, зал бойової слави, експо-
зиції з курсу філософії, політекономії та історії КПРС, од-
нак його основним і улюбленим дітищем стала розробка
експозиції вузівського музею. Він брав активну участь у
громадському житті, був головою художньої ради інсти-
туту, керував роботою студентського гуртка по збиран-
ню матеріалів про видатних викладачів і випускників
Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025
252
для написання історії Глухівського педінституту. Саме
цей матеріал і постає зараз цінним джерелом інформа-
ції не тільки для вивчення власне історії закладу, а й іс-
торії міста та й регіону загалом. Епістолярна спадщина
музейника, хоча і з певним ідеологічним навантаженням,
дає можливість вивчення, переосмислення і використан-
ня його досвіду як у музейній справі, так і у просвітниць-
кій та педагогічній роботі.
Збір експонатів для організації музею розпочався у
1963 р. Для цього Іван Михайлович відшукував інфор-
мацію у архівних установах Ленінграда, Києва, Харкова,
Чернігова, Сум. Багато матеріалів було отримано шля-
хом листування з колишніми студентами та викладача-
ми вишу. Музей відкрили у жовтні 1967 р. Він отримав ви-
соку оцінку і визнання серед музейного та освітянського
загалу. Зокрема, у грудні 1976 р. музей взяв участь у Все-
союзному огляді-конкурсі вузівських музеїв СРСР, у яко-
му отримав почесне третє місце. При музеї була створена
Рада ветеранів війни. Щорічно у травні місяці проводи-
лися зустрічі з колишніми учасниками партизанського
руху на Глухівщині. Також тут працювала школа лекто-
рів-екскурсоводів. Відомо, що у 1976–1977 рр. її відвіду-
вало більше 60-ти студентів [7].
Особливою родзинкою музейного фонду є листи з ви-
пускниками вишу, у яких колишні студенти розповідають
про своє навчання, з теплотою згадують викладацький
склад, описують труднощі в роботі та здобутки педінсти-
туту у складний міжвоєнний період. Саме це живе спілку-
вання з його емоційною складовою і дає найкраще уяв-
лення про життя і діяльність не просто закладу, а його
людей (викладачів, студентів, техперсоналу). Знайом-
ство з листами переносить нас у тогочасні реалії. Серед
них помітно виділяється листування з колишнім студен-
том Глухівського педагогічного технікуму 1924–1928 рр.,
Глухівського інституту соціального виховання 1933 р. Хо-
мою Максимовичем Остапенком, який у 1960-х рр. вже
обіймав посаду учителя історії середньої школи с. Чер-
воне Глухівського району (іл. 2).
Досліджуючи цей епістолярій, приходиш до думки, що
його автор був непересічною особистістю з гарною осві-
тою і чудовим вихованням, однак самі листи не давали
можливості встановити ім’я дописувача, бо в кінці за-
значалися тільки прізвище та ініціали. Довелось шука-
ти інформацію у жителів с. Есмані, які потенційно могли
бути учнями Хоми Максимовича. Ним виявився місцевий
краєзнавець, художник-аматор Сергій Петрович Песоць-
кий. Колишній вихованець Х. М. Остапенка люб’язно по-
ділився спогадами і навіть фото автора нижче опубліко-
ваних листів.
Дорогий товаришу Ляшко!
Шановні друзі, викладачі і студенти
Глухівського педагогічного інституту!
Висловлюю велику вдячність за запрошення надіслати
свої спогади про своє навчання в інституті. Я вчився в ньо-
му два періоди: 1 з 1924 по 1928 роки; 2) на 3-му курсі ін-
ституту соцвиху в 1933 році (січень-червень).
Найбільше спогадів у мене залишилося за навчання у
1924–1928 роках. В ті роки це був вищий навчальний заклад,
що готував висококваліфікованих учителів для початко-
вої школи і мав спочатку назву «Вищі педагогічні курси», а
з 1925 р. «Педагогічний технікум».
У 1924–1925 навчальному році був підготовчий і перший
курси технікуму, де навчалося щось близько 50-ти студентів.
Керував тоді педкурсами Яків Миколайович Морачевський.
Не дивлячись на матеріальні труднощі, Я. Морачевський
зумів різними способами подавати матеріальну допомогу
біднішим студентам (концерти, різні недільники та інше).
Навіть був такий випадок, що голова виконбюро Кость
Нечипоренко побував у Голови ВУЦВК Г. І. Петровського
і від нього привіз нам грошову допомогу і багато книг у
Ленінську бібліотеку, які ми з захопленням перечитали.
Нас (15–20 студентів) помістили в добре обладнаному
гуртожитку (другий поверх головного корпусу). Характерно,
що більше активістів було з підготовчих курсів, серед них
керівники профспілкової та комсомольської організацій:
Кость Нечипоренко, Петро Мироненко, Іван Куценко, Сергій
Мілютченко, Степан Кантур. Активістами також були:
Федір Плюта (самий активний учасник концертів), Микола
Іл. 1. Іван Михайлович Ляшко – засновник музею
Глухівського педінституту (1967 р.)
ISSN 2218-4805
253
Короткий – хорист! Соліст.
Найбільше запам’яталися мені з підготовчого курсу, крім
згаданих, такі товариші: Федя Пилипенко, Маруся Крупа,
Віра Рязанцева, Віра Черепіна, Віра Дьяконова, Маруся Ша-
рапова, Маруся Бабіч, Гриша Погиба, Маруся і Поля Іващен-
кови, Галя Кукса, Шура Гаврилов, Ольга Конопля.
Серед тодішніх першокурсників можна згадати комуніс-
та Філонця, комсомольських активістів Параску Трощен-
ко, Івана Хаболу, Федю Овчаренка, Михайла Глушка, а та-
кож Шамрая, Бориса Погребицького, Костю Бурмаша, Шуру
Падалку, Ларису Ляшенко, Мішу Агалецького, Віру Квасні-
кову. Це за перший рік мого навчання.
Із викладачів найбільш пам’ятними є: Юрій Гаврило-
вич Нестеренко – директор технікуму і викладач педагогі-
ки. Це – висококультурна і чуйна людина з добрим серцем.
Багато ми одержали від нього, а також від дорогих для нас
викладачів – Івана Васильовича Бурика (математика й по-
літдисципліна), Павла Федоровича Івченка (географія), Ми-
кити Власовича Качанова (історія, право), Івана Михай-
ловича Рибалка (політекономія), Афанасія Вікторовича
Кириченка (українська мова і література), Віктора Євге-
новича Зінголя (російська мова і література), Миколи Ми-
колайовича Щеголова (фізика), Костянтина Миколайовича
Архангельського (педагогічні дисципліни) та інші.
Яскраво запам’ятався мені викладач співів та організа-
тор хору і концертів Сергій Євгенович Мецелінський, що за-
кінчив Варшавську консерваторію.
У технікумі не було окремої партійної організації, а ко-
муністи Філонець і Степан Кантур були на обліку в міській
партійній організації. Добре працювали в технікумі комітет
комсомолу (періодично були секретарями Параска Трощен-
ко, Петро Мироненко, Рябоштан, Шевель) і профком (пері-
одично головою його були: Петро Мироненко, Степан Кан-
тур, Кость Нечипоренко). Комітет комсомолу і профком
проводили змістовні збори, культпоходи, конкурси на кра-
щу кімнату, шефство над окрсельбудом – агітатори, піо-
нервожаті в школах Глухова і інших.
Мені запам’ятався цікавий диспут по твору Малашкі-
на «Луна с правой стороны или необыкновенная любовь», а
також суд по твору Купріна «Яма», у якому брали актив-
ну участь юристи окружного м. Глухова.
На той час обговорення поведінки в особистих стосун-
ках студентів відбувалося через призму аналізу літератур-
них творів відповідного напрямку. 20-ті роки минулого
століття позначилися досить вільними міжстатевими сто-
сунками, що було наслідком «пролетарської революції»,
яка пропагувала свободу у всіх аспектах життя та побуту.
Літературний твір Сергія Малашкіна (іл. 3) якраз і висвіт-
лював дану проблему. Зокрема, у процесі дискусії обгово-
рювалася поведінка головних героїв твору молодих ком-
сомольців. Зрозуміло, що даний твір був тільки приводом
для обговорення більш широкого кола питань тогочас-
ного суспільного і соціально-культурного значення: про
проблеми і непорозуміння в статевих відносинах серед
молодого студентського загалу, норми класової моралі,
побутову практику цих
відносин. У той час такі
художні твори були ак-
туальними не через свої
високохудожні якості,
а якраз через напруже-
ність у взаємостосунках
молоді і високий сус-
пільний запит щодо да-
ної проблеми.
Цікавими і змістов-
ними були походи за
культуру, за новий по-
бут. Комсомольці один
раз на тиждень відвіду-
вали загальноміські від-
криті партійні збори, які
відбувалися по середах.
Частина студентів
брали участь у літе-
ратурному об’єднанні
м. Глухова, що керував їм працівник редакції газети «Чер-
воне село» Федір Ладухін. Учасниками об’єднання були Кан-
тур С., Пилипенко Ф., Остапенко Х., Мілютченко С. та
інші. До речі, недавно мій приятель у Сумському архіві в
глухівській округовій газеті «Більшовицька зміна» № 1 за
06.01.1928 р. натрапив на мого вірша «Комсомолу».
На висоті було естетичне виховання. Нашому колек-
тиву було під силу ставити такі речі, як «Запорожець за
Дунаєм», «Наталка-Полтавка», класичні п’єси. У нас були
талановиті солісти, хористи, і актори! Шура Ревуцька
(нині Бурик), Валя Хоменко, Маруся Максименко, Петро
Мироненко, Федір Плюта, Міша Короткий, Павло Арта-
монов, піаністка Іра Соломка і багато інших.
Мені теж довелось виконувати ряд доручень. Був відпо-
відальним редактором студентської газети «Освітянин»
і світлової газети, мав ряд інших доручень: секретар сти-
пендіальної комісії, секретар побутової комісії. Серед ак-
тивних працівників преси були Галя Глущенко, Галя Дольц,
Рябоштан, Леся Вареник, Тоня Коханова і інші, Міша Ага-
лецький (світлова газета).
Нас привчали до комплексної системи і дальтон-плану
(форма проведення занять типу бригадного підряду з відпо-
відною системою оцінювання), але викладачі при всіх недо-
ліках цієї системи намагалися дати нам найбільше знань.
Змістовною і глибокою була система керівництва пе-
дагогічною практикою, рецензування і обговорення уроків.
Правильно було організоване життя в гуртожитках,
прищеплення найкращих якостей радянської людини і гро-
мадянина. Ось чому мені хочеться низько вклонити свою
уже сиву голову глухівському інституту, своїм учителям
і студентам і побажати успіхів теперішньому складу ви-
кладачів і студентів.
У 1933 р. я навчався на ІІІ курсі Інституту соцвиху. Мене
навіть використовували як учителя, тоді директором був
Іл. 2. Хома Максимович
Остапенко – автор спогадів
про навчання у Глухівському
педагогічному технікумі (1924–
1928 рр.), згодом – інституті
соціального виховання (1933 р.)
Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025
254
Ю. Я. Рожков. Пам’ятні викладачі: Сарайлов, Сахарилен-
ко, Шеремет ну і частина була тих, що я згадував раніше.
Тут цим можна сказати, що велику роботу проводила
партійна організація (секретар т. Левицький). Вийшли
із стін інституту хороші люди, серед них – організатори
партизанської боротьби в Червонянському районі: Федір
Бондаренко, Іван Забелін. У партизанах загинув Д. Ф. Носенко.
Душею профорганізації був чудовий студент і друг Йося
Броверман.
Ось короткі мої спогади.
З дружнім привітом: Х. М. Остапенко
с. Червоне, Глухівського району,
середня школа 16.10.1966 р.
Дорогі товариші!
Куліш Миколо Петровичу,
Ляшко (пробачте, не знаю Вашого імені та по батькові).
Щиро вдячний за запрошення взяти участь у підготовці
до сторіччя з дня заснування нашого інституту. Ваші
листи взаємно доповнюють один одного і тому я вирішив
відповісти одним листом.
Я з вдячністю надсилаю листа на ім’я ректора інсти-
туту у зв’язку з поздоровленням мене з 60-річчям з дня на-
родження. Глибоко зворушений палким поздоровленням,
висловлюю і Вам свою сердечну подяку і найкращі поба-
жання в житті і роботі.
Подаю за себе деякі дані. Народився в с. Журавці (нині
м. Дружба) в бідній селянській сім’ї. Переніс жахи німецької
окупації 1918 р., село спалене і нам довелось вести «циган-
ське життя» і кілька років життя в землянці.
У 1923 р. закінчив семирічку. У 1924–1928 рр. навчався у
вищому Глухівському педтехнікумі і закінчив його. Далі йде
моя робота в школах (я став викладати історичні дисци-
пліни): Ярословецька, Марбудська семирічки, Свеський ін-
дустріально-механічний технікум.
У 1932 р. я витримав екзамен на 3-й курс Глухівського
інституту соцвиху (до 16 січня 1933 р. мою роботу в Свесі
перевірено і зараховано за педпрактику), а з 1 січня 1933 р.
по червень 1933 р. я відбував теоретичне навчання, писав
дипломну роботу (тому й закінчив його в червні 1933 р.)/
Гостра нестача в педкадрах примусила залучити мене до
педроботи. Мені довелося вести історію на окремих групах
робітфаку і частково у сільгоспінституті на робітфаці.
Третій мій етап, зв’язаний з роботою інституту, був у
липні-серпні 1935 р. Я мав у 1935 році стати завучем і учи-
телем історії Есманської (нині Червоної) середньої школи.
Мене на літо запросили вести історію та методику істо-
рії на літніх курсах перепідготовки учителів 1–4-класів. У
мене було 3 групи (дві – це учителі з закінченою педагогіч-
ною освітою і одна з незакінченою).
За хороші успіхи директор інституту т. Гаркуша наго-
родив мене грамотою, вручивши її на урочистому акті ви-
пуску. Грамотою також нагороджено і викладача російської
мови і літератури Міщецького (ініціалів не знаю). Пам’я-
таю, що працювали на курсах Алимов (рідний брат поета
Алимова), Тарахкало, Вовченко, Лопатень. Директорм кур-
сів був І. І. Шевченко. У мене збереглася грамота і фото ко-
лективу (я зберігаю їх як дороговказ).
Напередодні війни два роки працював у Путивлі в плодо-
овочевому технікумі, в евакуації – директором Спартан-
ської середньої школи Саратовської області, при повер-
ненні – деякий час на партійній роботі (відділ пропаганди
і агітації Червоного району, суміщаючи з школою, а з 1947
року – те, що є. Вищу освіту за фахом історика здобув за-
очно. Член КПРС з 1932 р. Безногий.
Директор Інституту соцвиху Юрій Якович Рожков ви-
кладав ленінізм, людина хороша і порядна (в 1934 р. його
виключили з партії, але багатьох відновлено; мені здаєть-
ся, що його відновлено, бо серйозних фактів для виключен-
ня його з партії не було), далі він десь викладав географію і
майбутнє його невідоме.
В частині поїздки голови виконбюро Костянтина Не-
чипоренка до Григорія Івановича Петровського можу
дату визначити приблизно. Це було приблизно або в груд-
ні 1924 р., або в січні 1925 р. Привіз він на вісім студен-
тів підготовчого курсу щось 120 карбованців. Я не прига-
дую, щоб на книжках Ленінської бібліотеки був автограф
Г. І. Петровського чи будь-які інші записи. Мені особливо
Іл. 3. Обкладинка популярного серед студентства
1920-х років твору Сергія Малашкіна
ISSN 2218-4805
255
запам’яталася брошура-книга поем і віршів В. Маяков-
ського про В. І. Леніна. Ми навіть виступали з колектив-
ною декламацією вірша «Бюлетень» (на смерть Леніну).
Переважна більшість брошру – це останні праці В. І. Ле-
ніна «Про кооперацію», «Про нашу революцію», «Краще
менше да краще» і інші. Книжки російською мовою за ви-
нятком кількох книжок не Леніна, а про Леніна.
Повідомляю прізвища і імена тих, хто загинув у роки
Великої Вітчизняної війни. Мілютченко Сергій Федоро-
вич, працював на посаді зав. роно в м. Глухові. Миронен-
ко Петро Тимофійович, уродженець с. Береза, працював
директором Холопківської школи. Носенко Дем’ян Фе-
дорович, працював директором Студенецької, Червоної
школи, а пізніше – зав. роно в Есмані (Червоне). Дружина
його Ірина Михайлівна десь працює чи працювала в шко-
лі у Глухові, там і проживає. Але доля Носенка Д. Ф. до
кінця невідома, він був у партизанах, про що посвідчили
учителі Уланівської школи (тепер їх уже немає); Бонда-
ренко Федір Пилипович, загинув у партизанах, був секре-
тарем райкому партії і командиром партизанського за-
гону. Забєлін Іван Євдокимович був директором Червоної
(Есманської) школи, загинув у партизанах. Роки два чи
три сюди до братської могили приїздив його брат з дру-
жиною (причому брат одружений на вдові Івана Євдоки-
мовича Забєліна). Живуть вони у Хмельницькій області,
він обіцяв написати мені, але чомусь не написав. Батько
його живе в одному з сіл колишнього Шалигінського ра-
йону. Про це, можливо, краще знає дружина Ф. П. Бонда-
ренка, що живе у Глухові. Кануннікова Ніна, що закінчила
Інститут соцвиху, працювала в Червоній середній шко-
лі (Есмань), викладала історію. Замучена фашистами.
Чоловік її, Чалий, теж учився в інституті, десь працю-
вав якийсь час, здається, директором Дубовичської шко-
ли. Бартельов Юрій Андрійович замучений фашистами
в нинішньому Первомайському (раніше Червоне). Лахно
Павло загинув на фронті. Хобоко Іван Васильович заму-
чений фашистами в с. Журавці (нині м. Дружба). Арта-
монов Павло Зінов’євич загинув на фронті (був до війни
зав. роно у Шостці). Шербак Олександр загинув на фрон-
ті. Калюжний Олександр загинув на фронті. Русанов Ти-
мофій Дмитрович (директор Кучерівської семирічної шко-
ли) загинув на фронті.
Раджу звернутися до Івана Андрійовича Куценка, що пра-
цює секретарем парторганізації в с. Слоут.
Для мене невідома доля тих, хто зі мною навчався в пед-
технікумі, а саме: Костя Нечипоренко, Федір Пилипенко,
Федір Максимович Плюта і багато інших.
P. S. Я бачу, що у вашому листі йде мова про мою участь
у Великій Вітчизняній війні. Повідомляю: я з 2–3 років поз-
бувся ноги в результаті поліомієліта. Був в евакуації. Наго-
роджений медаллю за «За доблесний труд в Великой Отече-
ственной войне». Маю декілька почесних грамот за роботу
в школах, за ленінську пропаганду, за пропагандистську ро-
боту (про це писати нескромно, але я виконую Ваше про-
хання). Решту я дав у попередньому листі. Звертаюся до
т. Ляшка з проханням при листуванні написати своє ім’я
та по батькові.
З дружнім привітом Х. М. Остапенко
21.11.1966 р. с.Червоне.
До музею Глухівського педагогічного інституту.
Наша зустріч з композитором Верховинцем
Йшов 1933 рік. Якщо не помиляюсь, то було в квітні. До
кабінету співів і музики, що містився на першому поверсі
старовинного корпусу, поволі збираються хористи і соліс-
ти десь о 17-й годині.
Нас ще було небагато, як до кабінету завітали двоє. Це
був керівник хору Сергій Євгенович Мацелінський і з ним
гість. Можна було подумати, що це рідний його брат, бо
дуже було багато схожого у всьому, в тому числі і в просто-
душнім, задушевнім, інтелігентнім такті. Виявляється, що
у Мацелінського гостює видатний український композитор
Верховинець. Нас тоді було ще замало, бо прийшли раніше
призначеного строку. Шановний Сергій Євгенович взаємно
представив нам видатного композитора, а кожного з нас –
йому. Композитор Верховинець душевно розмовляв з нами.
Поволі зібралися в призначений час усі хористи. Вони при-
вітно зустрілися з композитором і сталося так, ніби Вер-
ховинець давно з нами. Яка була радість, коли Сергій Євге-
нович повідомив, що пісню «Греми, греми могутня пісня…»
композитор Верховинець на слова Панова буде з нами вико-
нувати сам композитор (до речі у мене зберігається запи-
саний текст цієї пісні). До речі, на чолі з Верховинцем тоді
хор виконав, як я пам’ятаю, пісні «Ой видно село» і ще ряд
українських і сучасних пісень.
Задушевним було і прощання студентів-хористів з ви-
датним композитором.
Х. М. Остапенко
с. Червоне, 06.11.1967р.
У добу цифрових інформаційних технологій актуаль-
ною проблемою експозиційної діяльності сучасних му-
зеїв є прагнення утримати суспільну зацікавленость і
популяризувати установу серед відвідувачів. У таких ре-
аліях трансформується сама ідея екскурсії як чогось не-
порушного й сталого в часі. Використання епістолярної
спадщини при підготовці текстів екскурсій допоможе ак-
туалізувати значимість і індивідуальність музейної уста-
нови, її експозиції, фондів і в кінцевому результаті під-
силить культурно-просвітницьку складову.
ДЖЕРЕЛА
1. Білавич Д. Місія музею та чинники її формування / Художній
музей початку ХХІ ст. і його роль у формуванні сучасного куль-
турного середовища: матеріали міжнародної науково-практич-
ної конференції до 20-річчя Чернівецького обласного художньо-
го музею. Чернівці, 2008. С. 11–16.
2. Супонєва С. В., Годованська О. М. Музейна експозиція; гене-
рування та варіативність. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернад-
ського. Серія: Історичні науки. Т. 33 (72) № 3. К., 2022. С. 112–116.
3. Вялець А. Музеї та сучасність / Музейна справа та музейна
політика в Україні ХХ ст. Київ, 2004. С. 10–14.
4. Піскун В. Роль музейної спадщини у формуванні національ-
Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025
256
ної ідентичності українців (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Музейна
справа та музейна політика в Україні ХХ ст. Київ, 2004. С. 14–20.
5. Салата О. О. Основи музеєзнавства: навчально-методичний
посібник. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2015. 164 с.
6. Фонди Глухівського міського краєзнавчого музею: спр. 1103.,
фн 134, н/в 335.
7. Фонди Музею Глухівського педагогічного університету
ім. О. Довженка. Особова справа І. М. Ляшка.
Moshik I. V. Epistoliary in museum work. From the history of the
creation of the museum of Hlukhiv pedagogical university
The article examines the museum as a self-suffi cient scientifi c institution
that processes and preserves unique monuments of tangible and intangible
culture of mankind. It is emphasized that the presentation basis of the
museum is its exposition and excursions, which fulfi ll the main communicative
purpose of the institution. The role of the epistolary heritage as a basis
for creating the exposition and the text of excursions, its involvement as a
component of cultural and educational activities is analyzed.
The history of the creation of the museum of Hlukhiv Oleksandr
Dovzhenko Pedagogical University is considered, the role of the initiative
personality in its foundation, in particular Ivan Mykhailovych Liashko, is
determined. Letters of Khoma Maksymovych Ostapenko, a former student
of Hlukhiv Pedagogical Institute, which helped to supplement the museum’s
exposition, are published.
Key words: museum, exposition, excursion, epistolary heritage, cultural
and educational activities.
REFERENCES
1. Bilavych, D. (2008). Misiia muzeiu ta chynnyky yii formuvannia
[The mission of the museum and the factors of its formation].
Khudozhnii muzei pochatku 21 st. i yoho rol u formuvanni suchasnoho kulturnoho
seredovyshcha: materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii
do 20-richchia Chernivetskoho oblasnoho khudozhnoho muzeiu.
Chernivtsi, pp. 11–16. [in Ukrainian].
2. Suponieva, S.V., Hodovanska, O.M. (2022). Muzeina ekspozytsiia;
heneruvannia ta variatyvnist [Museum exhibition; generation and
variation.]. Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadskoho. Seriia: Istorychni nauky,
vol .33(72), 3, pp. 112–116. Kyiv. [in Ukrainian].
3. Vialets, A. (2004). Muzei ta suchasnist [Museums and modernity].
Muzeina sprava ta muzeina polityka v Ukraini XX st., pp. 10–14. Kyiv. [in
Ukrainian].
4. Piskun, V. (2004). Rol muzeinoi spadshchyny u formuvanni
natsionalnoi identychnosti ukraintsiv (kin. XIX– poch. XX st.) [The
Role of Museum Heritage in the Formation of the National Identity
of Ukrainians (late nineteenth – early twentieth centuries)]. Muzeina
sprava ta muzeina polityka v Ukraini XX st., pp. 14–20. Kyiv. [in Ukrainian].
5. Salata, O. O. (2015). Osnovy muzeieznavstva: navchalno-metodychnyi
posibnyk [Fundamentals of Museology: a study guide.]. Vinnytsia: TOV «Nilan-
LTD». [in Ukrainian].
6. Fonds of the Hlukhiv City Museum of Local Lore: fn. 1103, fn.
134, n/a 335.
7. Fonds of the Museum of Hlukhiv Pedagogical University named
after O. Dovzhenko. Personal fi le of I.M. Liashko.
Стаття надійшла до редакції 12.07.2025 р.
Рекомендована до друку 17.07.2025 р.
УДК 738.22:94(47).07(477.41)
Н. Г. Кондратенко
Т. К. Кондратенко
КОЛЕКЦІЯ КЕРАМІКИ ІЗ м. БАР
У ЗІБРАННІ ПОЛТАВСЬКОГО
КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ КРИЧЕВСЬКОГО:
АТРИБУЦІЯ ТА РЕСТАВРАЦІЯ
Стаття присвячена вивченню музейної колекції гончарних ви-
робів, що походять із м. Бар на Поділлі, яке славилося своїми гонча-
рями ще з XV ст. і стало осердям гончарного центру, маючи, проте,
специфічні особливості формотворення та орнаментики. У статті
наводиться повний перелік музейного зібрання, яке налічує 7 мисок.
Розглянуто морфологічні та типологічні особливості посуду, акцен-
товано на особливостях декорування барських мисок. Виокремлено
авторські роботи Павла Самоловича, коротко охарактеризовано
його специфічні стилістичні прийоми. Особливу увагу приділено пи-
танню реставрації барського посуду у майстерні Полтавського кра-
єзнавчого музею імені Василя Кричевського, спираючись на значну іс-
торичну цінність та високий експозиційний потенціал.
Ключові слова: кераміка, посуд, гончарство, колекція, рестав-
рація, Бар, Поділля, Полтавський краєзнавчий музей імені Василя
Кричевського.
Колекція народних керамічних виробів у Полтавсько-
му краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського налічує
понад три тисячі виробів. Їх осердя становить посуд місце-
вого виробництва, проте зберігаються тут і чудові зразки
із різних гончарних осередків України. Своїм специфіч-
ним, каліграфічним, наче народженим на одному дихан-
ні, орнаментом привертає увагу посуд із м. Бар на Поділлі.
Метою статті є дослідження та аналіз частини зібран-
ня керамічного посуду, створеного руками барських май-
стрів. Оскільки колекція була сформована ще у першій
половині ХХ ст., достеменно простежити її долю можна
лише частково, адже роки Другої світової війни (1939–
1945) залишили руйнівний слід на музейних предметах та
фондово-обліковій документації музею. До нашого часу
збереглися лише 7 мисок із Бару, що, вірогідно, потрапи-
ли до колекції завдяки зусиллям відомого науковця та
сподвижника музейної справи початку ХХ ст. Костя Мо-
щенка після його експедиції Подільською губернією [10,
c. 65]. Можна припустити, що саме його рукою на ден-
ця предметів було нанесено чорнильні написи із назвою
населеного пункту та датуванням. Під час війни усі вони
були вивезені до Німеччини, а в ході реституції музей-
них цінностей у 1948 р. – надійшли назад до музею. Про-
те кілька – у фрагментованому стані із втратами. Чорно-
вий монтаж предметів виконав музейний реставратор
Є. Мячин, який займався порятунком культурних ціннос-
тей у повоєнний період. Тривалий час їх музейний потен-
ціал не використовувався. У цьому контексті важливим
завданням постає повноцінна реставрація та паспорти-
зація збережених раритетів, повернення їх до експози-
ційного простору.
Актуальність дослідження обумовлена відроджен-
ням традиційних народних промислів, серед яких гон-
чарство посідає помітне місце. У цьому розрізі саме му-
j
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210945 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-19T05:12:47Z |
| publishDate | 2025 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Мошик, І.В. 2025-12-21T12:50:31Z 2025 Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету / І.В. Мошик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 251-256. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210945 [069.5–048.35:069.1](477) У статті розглянуто музей як самодостатню наукову установу, що опрацьовує та зберігає унікальні пам’ятки матеріальної та нематеріальної культури людства. Звертається увага, що презентаційною основою музею є його експозиція та екскурсії, які виконують головне комунікативне призначення закладу. Аналізується роль епістолярної спадщини як бази при створенні експозиції та тексту екскурсій, залучення її як складової культурно-просвітницької діяльності. Розглянуто історію створення музею Глухівського педагогічного університету імені Олександра Довженка, визначено роль ініціативної особистості у його заснуванні, зокрема Івана Михайловича Ляшка. Публікуються листи Хоми Максимовича Остапенка, колишнього студента Глухівського педінституту, що допомогли інформаційно доповнити експозицію музею. The article examines the museum as a self-sufficient scientific institution that processes and preserves unique monuments of tangible and intangible culture of mankind. It is emphasized that the presentation basis of the museum is its exposition and excursions, which fulfill the main communicative purpose of the institution. The role of the epistolary heritage as a basis for creating the exposition and the text of excursions, its involvement as a component of cultural and educational activities is analyzed. The history of the creation of the museum of Hlukhiv Oleksandr Dovzhenko Pedagogical University is considered, the role of the initiative personality in its foundation, in particular Ivan Mykhailovych Liashko, is determined. Letters of Khoma Maksymovych Ostapenko, a former student of Hlukhiv Pedagogical Institute, which helped to supplement the museum’s exposition, are published. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Музейна справа Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету Epistoliary in museum work. From the history of the creation of the museum of Hlukhiv pedagogical university Article published earlier |
| spellingShingle | Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету Мошик, І.В. Музейна справа |
| title | Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету |
| title_alt | Epistoliary in museum work. From the history of the creation of the museum of Hlukhiv pedagogical university |
| title_full | Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету |
| title_fullStr | Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету |
| title_full_unstemmed | Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету |
| title_short | Епістолярій у музейній справі. З історії створення музею Глухівського педуніверситету |
| title_sort | епістолярій у музейній справі. з історії створення музею глухівського педуніверситету |
| topic | Музейна справа |
| topic_facet | Музейна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210945 |
| work_keys_str_mv | AT mošikív epístolâríiumuzeiníispravízístoríístvorennâmuzeûgluhívsʹkogopeduníversitetu AT mošikív epistoliaryinmuseumworkfromthehistoryofthecreationofthemuseumofhlukhivpedagogicaluniversity |