Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946)
В центрі уваги цього дослідження знаходяться спогади співробітниці Харківського історико-краєзнавчого музею імені Г. Сковороди Лідії Ткаченко. Їх хронологічні межі – 1939–1944 рр. Мемуари умовно можна розділити на дві частини. Перша охоплює 1939–22.06.1941 рр. В ній наводяться дані про керівництво,...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2025 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2025
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210946 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) / С.М. Дейнеко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 246-250. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859612238774534144 |
|---|---|
| author | Дейнеко, С.М. |
| author_facet | Дейнеко, С.М. |
| citation_txt | Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) / С.М. Дейнеко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 246-250. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | В центрі уваги цього дослідження знаходяться спогади співробітниці Харківського історико-краєзнавчого музею імені Г. Сковороди Лідії Ткаченко. Їх хронологічні межі – 1939–1944 рр. Мемуари умовно можна розділити на дві частини. Перша охоплює 1939–22.06.1941 рр. В ній наводяться дані про керівництво, структуру та фондову колекцію Українського історичного музею, в якому Л. Ткаченко розпочинала свою музейну кар’єру. Друга містить спогади від початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. до кінця листопада-грудня 1944 року. Ретельно висвітлено період нацистської окупації Харкова, створення під егідою окупаційної влади Музею Слобожанщини, в якому у 1942 р. відкрили відому Археологічну виставку. Чималу увагу приділено темі провальної евакуації харківських музеїв у 1941 р. та намагання працівників музею Слобожанщини зберегти музейні колекції у роки панування нацистів. Спогади розглядаються як автентичне та репрезентативне джерело інформації з історії музеїв Харкова у 1939–1944 роках.
The focus of this study is on the memories of Lidia Tkachenko, an employee of the H. Skovoroda Kharkiv Museum of Local History. Their chronological limits are 1939–1944. The memoirs can be conditionally divided into two parts. The first part, 1939–22.06.1941, provides the information about management, structure and fund collection of the Ukrainian Historical Museum, where Tkachenko began her museum career. The second part starts with the beginning of the German-Soviet War on 22 June 1941 and ends in the late November-December 1944. It was thoroughly highlighted the period of the Nazi occupation of Kharkiv, the establishment of the Slobozhanshchyna Museum under the banner of the occupation authorities, where the famous Archaeological exhibition was opened in 1942. Considerable attention is paid to the topic of rescue of the failed evacuation of Kharkiv museums in 1941 and the attempts of the Slobozhanshchyna museum staff to save museum collections during the years of Nazi rule. The memoirs are considered as authentic, informative and representative source of information on the history of Kharkiv museums in 1939–1944.
|
| first_indexed | 2026-03-14T05:00:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025
246
REFERENCES
1. Yanenko, A. (2020). Transformatsiia muzeinytstva ta radianizatsiia
humanitarystyky v USRR na pochatku 1930-kh rr. (na prykladi
providnyka Petra Kurinnoho Vseukrainskym muzeinym horodkom)
[The Transformation of Museums and the Sovietization of Human-
ities in the Ukrainian SSR in the Early 1930s (on the Example of Petro
Kurinnyi’s Guide to the All-Ukrainian Museum Town)]. In P. Kurinnyi,
Vseukrainskyi derzhavnyi kulturno-istorychnyi zapovidnyk «Vseukrainskyi muzeinyi
horodok»: providnyk (pp. 7–59). Kyiv. [in Ukirainian].
2. Yanenko, Anna (2024). The museum space of the Kyiv Pecher-
sk monastery in the 1930s. Soviet imperial interventions and meta-
morphoses. Kunsttexte, 3. https://doi.org/10.48633/ksttx.2024.3.106995
[in English].
3. Yanenko, A. S., Oleksiuk, I. M. (2021). Kyivskyi antyrelihiinyi mu-
zei pershoi tretyny 1930-kh rr. (Volodymyrskyi fi lial Vseukrainskoho
muzeinoho horodka) [Kyiv Anti-Religious Museum of the First Third
of the 1930s (the Volodymyrskyi Branch of the All-Ukrainian Muse-
um Town)]. Sivershchyna v istorii Ukrainy, 14, pp. 377–394. [in Ukrainian].
4. Prelovska, I. M. (2009). Kyivski khramy – fi lii Vseukrainskoho
muzeinoho horodka u 1920–1930-ti rr.: zdobutky ta vtraty [Kyiv
churches - branches of the All-Ukrainian Museum Town in the 1920s
and 1930s: gains and losses]. Mohylianski chytannia 2008: Tserkva i muzei:
vtraty XX stolittia, pp. 81–95. [in Ukrainian].
5. NZKPL, inv. № KPL-N-3968.
6. NZKPL, inv. № KPL-N-3944.
7. NZKPL, inv. № KPL-N-3949.
8. NZKPL, inv. № KPL-N-3958.
9. NZKPL, inv. № KPL-N-3718.
10. NZKPL, inv. № KPL-N-3952.
11. NZKPL, inv. № KPL-F-6001.
12. NZKPL, inv. № KPL-F-6209.
13. NZKPL, inv. № KPL-N-3974.
14. NZKPL, inv. № KPL-F-4172.
15. NZKPL, inv. № KPL-F-9371.
16. NZKPL, inv. № KPL-A-NDF-136.
17. NZKPL, inv. № KPL-M-7866.
18. NZKPL, inv. № KPL-M-7459.
19. Krainia, O. O. (2021). Formuvannia kolektsii votyviv Vseukrains-
koho muzeinoho horodka u 1920-kh rr. [Formation of the votive of-
ferings collection of the All-Ukrainian Museum Town in the 1920s].
Tserkva – nauka – suspilstvo: pytannia vzaiemodii. Materialy Deviatnadtsiatoi
Mizhnarodnoi naukovoi konferentsii, pp. 206–220. [in Ukrainian].
20. NZKPL, inv. № KPL-M-601.
21. NZKPL, inv. № KPL-N-3973.
22. NZKPL, inv. № KPL-N-4732.
23. NZKPL, inv. № KPL-N-3945.
24. NZKPL, inv. № KPL-N-3971.
25. Shulman, H. (1934). Kolyshni Lavrski pechery v 1934 rotsi [The
former Lavra Caves in 1934]. Bezvirnyk, 10, pp. 37–39. [in Ukirainian].
26. NZKPL, inv. № KPL-F-4173.
27. NZKPL, inv. № KPL-N-3955.
28. NZKPL, inv. № KPL-N-2898.
29. NZKPL, inv. № KPL-N-3946.
30. NZKPL, inv. № KPL-N-3954.
31. NZKPL, inv. № KPL-N-3708.
32. NZKPL, inv. № KPL-N-3709.
33. NZKPL, inv. № KPL-N-3710.
34. Yanenko, A. (2020). Vseukrainski khudozhno-restavratsiini
maisterni u 1933 r.: “rik nashchupanoho shliakhu” [The All-Ukrainian
artistic and restoration workshops in 1933: “the year of the path
found”]. Muzei ta restavratsiia u konteksti zberezhennia kulturnoi
spadshchyny: aktualni vyklyky suchasnosti. Materialy V Mizhnar. nauk.-
prakt. konf, pp. 319–323. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 02.05.2025 р.
Рекомендована до друку 17.07.2025 р.
УДК 930.2:82–94Ткаченко : [069:930](477.54‒25)
(091)«1939/1946»
С. М. Дейнеко
СПОГАДИ Л. ТКАЧЕНКО
ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ
ХАРКІВСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО
МУЗЕЮ (1939–1946)
В центрі уваги цього дослідження знаходяться спогади співробіт-
ниці Харківського історико-краєзнавчого музею імені Г. Сковороди Лі-
дії Ткаченко. Їх хронологічні межі – 1939–1944 рр. Мемуари умовно
можна розділити на дві частини. Перша охоплює 1939–22.06.1941 рр.
В ній наводяться дані про керівництво, структуру та фондову ко-
лекцію Українського історичного музею, в якому Л. Ткаченко розпо-
чинала свою музейну кар’єру. Друга містить спогади від початку ні-
мецько-радянської війни 22 червня 1941 р. до кінця листопада-грудня
1944 року. Ретельно висвітлено період нацистської окупації Харко-
ва, створення під егідою окупаційної влади Музею Слобожанщини, в
якому у 1942 р. відкрили відому Археологічну виставку. Чималу ува-
гу приділено темі провальної евакуації харківських музеїв у 1941 р.
та намагання працівників музею Слобожанщини зберегти музейні
колекції у роки панування нацистів. Спогади розглядаються як ав-
тентичне та репрезентативне джерело інформації з історії музе-
їв Харкова у 1939–1944 роках.
Ключові слова: Харків, музеї, Лідія Ткаченко, спогади, історич-
не джерело.
У Харківському історичному музеї ім. М. Ф. Сумцо-
ва (далі – ХІМ) зберігаються спогади, написані колиш-
ньою співробітницею Лідією Василівною Ткаченко, які є
цікавим інформаційним джерелом з історії музею у добу
лихоліття Другої світової війни.
Наприкінці 1944 р. посаду директора Харківського
історико-краєзнавчого музею ім. Г. Сковороди (далі –
ХІКМ) обійняв С. Д. Середа [1, арк. 1]. Згідно з його роз-
порядженням, всі наукові співробітники мали написати
спогади за період своєї роботи у закладі. Серед тих, хто
згодився це зробити, були М. Ф. Назаренко, Н. Л. Стол-
біна та Л. В. Ткаченко. Тобто ці спогади можна віднести
до категорії так званих провокаційних джерел (створе-
них за спонуканням іншої особи).
Наразі відомо, що мемуари перших двох персон досі
не введені до наукового обігу. У окремих дослідженнях
фігурували посилання на спомини останньої. Першою
до їх вивчення звернулася співробітниця ХІМ Любов Ле-
онідівна Рибальченко, згодом – Сергій Іванович Кот, а у
2022 р. – завідувачка методичного відділу музею Алла Во-
лодимирівна Панченко [2; 3; 4]. Ці роботи мають спіль-
ний знаменник – фрагментарні згадки та посилання на
спогади Л. В. Ткаченко. Їх джерелознавчий аналіз і до сьо-
годні залишається відкритим питанням.
Метою нашої розвідки є бажання провести всебіч-
ний розгляд мемуарів співробітниці ХІКМ Л. В. Тка-
ченко за наступними напрямками: вивчення зовніш-
ніх особливостей пам’ятки; встановлення обставин її
створення; визначення вірогідності джерела, його на-
дійності, наукової цінності.
Основу джерельної бази склали спомини Л. В. Тка-
ченко [5]. Авторську орфографію та стилістичні особли-
вості мемуарів збережено.
j
ISSN 2218-4805
247
Отже, спогади «Мои заметки к истории Государствен-
ного Историко-Краеведческого Музея в Харькове» явля-
ють собою рукопис, написаний російською мовою, синім
чорнилом, на прямокутних по вертикалі нерозлінованих
аркушах паперу сірого відтінку, загальним об’ємом 45 ар-
кушів. Водяні знаки, відтиски печатки на папері відсут-
ні. Їх створено у 1946 р., про що свідчить підпис автор-
ки на останньому аркуші: «Лидия Ткаченко-Ковтун. 15/
VIII – 46 г.» [5, арк. 45]. Необхідно уточнити, що у офіцій-
них документах ХІКМ Лідія Василівна фігурує під своїм
дівочим прізвищем Ткаченко, однак спомини підписані
нею під подвійним прізвищем Ткаченко-Ковтун, де дру-
га частина – прізвище її покійного чоловіка [6]. Надалі,
спираючись на документацію ХІКМ, будемо застосовува-
ти до неї її дівоче прізвище Ткаченко.
Про авторку мемуарів відомо небагато. Лідія Васи-
лівна Ткаченко, українка, народилася в 1899 р. у слобо-
ді Борисівка Грайворонського повіту Курської губернії
(нині – Бєлгородська область, Російська Федерація). Ві-
домості про батьків, соціальний статус родини відсут-
ні. Освіта вища. Згідно з традицією, яка зберігалася на
Слобожанщині з другої половини ХІХ ст. до 1992 р., ба-
гато молоді власне з самої Харківщини, Сумщини, Лу-
ганщини, північної Донеччини та прилеглих до України
російських регіонів – Курської, Воронезької та Белгород-
ської областей їхали вчитися, працювати до Харкова як
регіонального центра. Тому і молода українка з Курщи-
ни, де на той час була досить чисельна українська гро-
мада, відправилася до найближчого великого міста. Коли
і який вищий навчальний заклад вона закінчила – неві-
домо. Можемо припустити, що це міг бути Харківський
інститут народної освіти (нині – Харківський національ-
ний університет ім. В. Н. Каразіна).
Л. В. Ткаченко розпочала свою музейну кар’єру у грудні
1939 р. в Українському історичному музеї, а згодом, на по-
чатку 1941 р., обійняла посаду завідувачки відділу історії
феодалізму. Отже, для того, щоб обійняти місце зав. відді-
лу, необхідно було мати профільну освіту, яку вона могла
отримати у ХІНО (згодом йому повернули статус універ-
ситету). Під час німецько-радянської війни та окупації
міста перебувала у Харкові, працювала в музеї Слобо-
жанщини на посаді наукової співробітниці [5, арк. 1, 4; 1,
арк. 3]. Сімейний статус – вдова; чоловік – Федір Федоро-
вич Ковтун, доцент Харківського державного університе-
ту, помер у 1940 р. У шлюбі народилася донька [5, арк. 12].
Мемуари умовно можна розділити на дві частини.
Перша хронологічно охоплює 1939–22.06.1941 рр. В ній
наводяться дані про керівництво, структуру та фондо-
ву колекцію Всеукраїнського історичного музею, який
після перенесення столиці радянської України у 1934 р.
до Києва дещо змінив назву і став називатися Україн-
ським історичним музеєм, хоча у Харкові його продов-
жували іменувати Всеукраїнським, що відображено в
одному з документів Державного архіву Харківської
області за 1946 рік [1, арк. 3].
Друга частина присвячена початку німецько-радян-
ської війни 22 червня 1941 р. і закінчується, на нашу дум-
ку, кінцем листопада-груднем 1944 р. Верхня хронологічна
межа обґрунтовується спогадами Л. В. Ткаченко: «Погова-
ривали об объединении 2-х музеев. Для разрешения этого
вопроса оба директора т.т. Михайличенко и Середа вые-
хали в Музейное управление в г. Киев. Первым возвра-
тился т. Середа уже как директор Харьковского Государ-
ственного Исторического Музея» [5, арк. 44]. Так, дійсно
С. Д. Середа обійняв свою посаду 15 грудня 1944 року. Саме
цим епізодом закінчуються спогади музейниці [6, арк. 1].
Отже, інформаційна складова першої частини спога-
дів є досить цікавою. Авторка наводить дані про структу-
ру, керівництво, оплату праці та фондову збірку Україн-
ського історичного музею. У той час він складався з п’яти
відділів, хоча у переліку, поданому нижче, вона згадує
про шість структурних підрозділів та їх керівників: «…
имел он 5 отделов: 1. Отдел доклассового общества: зав.
отделом был И. Ф. Левицкий, 2. Отдел феодализма (воз-
главлял его т. Воскобойников, он же заместитель дирек-
тора по научной части), 3. Отдел капитализма, где зав.
отделом был т. Максименко, 4. Отдел Социалистического
строительства – зав. отделом т. Швидкий, он же и секре-
тарь партийной организации, 5. Отдел фондов – зав. от-
делом Столбина, 6. Массовый отдел – зав. отделом Слобо-
дянников» [5, арк. 1]. На нашу думку, різниця у кількості
відділів обумовлена неуважністю авторки; напевне, вона
мала на увазі п’ять наукових відділів, до переліку яких в
той період масовий відділ не відносився.
Директора музею І. М. Яблочникова охарактеризова-
но як людину запальну, але справедливу, з якою було лег-
ко працювати. Про його заступника з наукової роботи та
водночас завідувача відділу Феодалізму Мойсея Аронови-
ча Воскобойникова відгуки позитивні. Цікава інформація
подається з приводу оплати праці в музеї за 1939–1941 рр.
Заробітну плату охарактеризовано як «сравнительно низ-
кую»: директор отримував 400 крб., завідувачі відділами –
330 крб., наукові співробітники та екскурсоводи – 270 крб.
Зважаючи на це, адміністрація робила доплати працівни-
кам за екскурсійне обслуговування, а враховуючи те, що
музей користувався в місті популярністю, наприклад, у
вихідні дні проводилося по 30–40 екскурсій, то середня
заробітна плата сягала 600–700 крб. на місяць [5, арк. 2, 5].
Фондова збірка налічувала більше 32 тис. одиниць збе-
рігання. Так, зокрема, за відділом Феодалізму рахувало-
ся 9 тис. музейних предметів. За словами авторки, серед
них були унікальні: шабля Б. Хмельницького; його уні-
версали; «Апостол» І. Федорова, виданий у 1574 р. Му-
зейна зброярня налічувала 800 зразків холодної та вогне-
пальної зброї від княжої доби до початку ХХ ст. Колекція
фарфору складалася з більш ніж 2 тис. екземплярів. Над її
вивченням та систематизацією працювала мистецтвоз-
навиця, співробітниця Українського історичного музею
Н. Л. Столбіна. Живопис був представлений роботами
М. Пимоненка, С. Васильківського, І. Айвазовського, Ма-
Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025
248
ковського, двома десятками акварелей В. Касіяна тощо.
Предмети інтер’єру складалися з меблів 1840–1880 рр. та
старовинних килимів, а наукова бібліотека музею налі-
чувала 22 тис. книг [5, арк. 6–9].
Ступінь достовірності першої частини спогадів Л. В. Тка-
ченко визначити досить важко. На даний час не виявле-
но джерел, пов’язаних з історією Українського історично-
го музею, як от списки співробітників, інвентарні книги,
експозиційні плани тощо. А втім можемо констатувати,
що декілька працівників вищезгаданого музею, який у
1943 р. став однією зі складових ХІКМ, продовжили далі
в ньому свою кар’єру. Окрім авторки мемуарів, слід зга-
дати Н. Л. Столбіну, Швидкого, І. Ф. Левицького [1, арк. 4,
5, 23]. На нашу думку, саме вони є тією ланкою, яка, при-
наймні частково, підтверджує можливу достовірність ін-
формації цієї частини мемуарів Л. В. Ткаченко.
Друга частина спогадів насичена масою фактологіч-
ного матеріалу про період першої та другої окупації
міста, створення та функціонування музею Слобожан-
щини, остаточне визволення і відновлення музейного
життя у радянському Харкові.
Звістку про початок війни між Німеччиною та СРСР
Л. В. Ткаченко зустріла на роботі, в стінах музею. Функ-
ціонування установи стало підпорядковуватися вимогам
військового часу: лекції для військовослужбовців, виїзди
на будівництво оборонних споруд, нічні чергування на ро-
боті задля посилення охорони та боротьби з запалюваль-
ними бомбами. Щоночі, окрім сторожа, в музеї знаходи-
лася група з 3-х співробітників. Підприємства та установи
міста готувалися до евакуації [5, арк. 10–12].
Лідія Василівна, маючи на руках малолітню хвору ди-
тину, мати похилого віку та будучи вдовою доцента Хар-
ківського університету Федора Федоровича Ковтуна, дуже
сподівалася, що ректорат вищого навчального закладу до-
поможе їй евакуюватися. Її покійний чоловік у 1930-х був
досить відомою людиною у науковій спільноті Харкова. У
Біобібліографічному словнику учених Харківського уні-
верситету про нього розміщено наступну інформацію. Ви-
пускник Харківського інституту народної освіти 1928 р. У
різний час працював у Науково-дослідницькому інституті
історії української літератури, Харківському автодорож-
ньому інституті, Інституті журналістики, Педагогічному
інституті. З 1935 р. – викладач історії СРСР на економіч-
ному факультеті Харківського університету. У 1940 р. за-
хистив кандидатську дисертацію «Крестьянское движе-
ние в Харьковской губернии в 1861–1863 гг.». Невдовзі
отримав вчене звання доцента [5, арк. 12; 6, с. 197]. Від-
так вона мала серйозні підстави для допомоги зі сторо-
ни керівництва Харківського університету. Проте вони
виявилися марними: «Мне было невыразимо тяжело от
сознания, что о семье доцента Университета, пользующе-
гося такою любовью студентов и уважением со стороны
ректората, никто и не подумал при эвакуации». Заради
об’єктивності необхідно наголосити, що чимало викла-
дачів харківських вишів не змогли, не встигли евакую-
ватися. Так, доцент Харківського сільськогосподарсько-
го інституту С. У. Лісовенко згадував: «Співробітників не
евакуювали. Роз’їхалась лише частина співробітників, хто
куди міг». Відомий дослідник історії Харкова періоду на-
цистської окупації А. Скоробогатов стверджує, спираю-
чись на матеріали Державного архіву Харківської облас-
ті, що навіть депутат міської ради, проректор з учбової
роботи Харківського університету Д. А. Корнієнко не зміг
евакуюватися [5, арк. 12; 7, с. 273].
Сподівання на евакуацію як музейної співробітниці
також не виправдалися. Для вивезення колекцій трьох
музеїв – Українського історичного, Краєзнавчого та Ре-
волюції – влада надала лише два вагони. В них заванта-
жили 22 ящика: 17 від Історичного музею, 4 від музею
Революції та 1 від Краєзнавчого. Слід додати, що керів-
ництво Управління в справах мистецтв при РНК УРСР
безвідповідально віднеслося до закликів харківських
музейників посприяти евакуації колекцій. Аналогічно
поступили функціонери Харківського обкому КП(б)У на
чолі з О. Єпішевим. Про це у своїй доповідній записці до
Управління в справах мистецтв при РНК УРСР написав
директор Харківської картинної галереї П. Кривень. Ко-
лектив під його керівництвом своєчасно підготував до
вивезення 39 тис. творів живопису та дрібної пластики,
однак евакуювати вдалося лише 4,4 тис. одиниць збері-
гання, і то лише завдяки особистій ініціативі та наполег-
ливості Прокопа Васильовича Кривня. Історія з евакуаці-
єю Харківської картинної галереї є наочним показовим
прикладом відношення влади до збереження музейних
фондів у 1941 р. [5, арк. 13; 3, с. 321–326].
Керівництво Українського історичного музею прийня-
ло рішення про першочергову евакуацію предметів з до-
рогоцінних металів, прапора Б. Хмельницького та неве-
личкої частини предметів живопису. Про це є згадка у
роботі С. Кота. Однак більшу частину колекцій довелося
залишити в Харкові, серед них – живопис, зокрема полот-
на С. Васильківського, етнографія, фарфор, частина ста-
ровинних килимів, зброя тощо [3, с. 321–326; 5, арк. 14].
Вагони, виділені для харківських музеїв, знаходилися
на залізничній станції Левада. Л. В. Ткаченко стверджує,
що 3 жовтня опломбовані ящики з музейними предме-
тами стали привозити та вантажити у вагони. Разом з
казенним майном частину місця у двох вагонах зайня-
ли родини директорів трьох музеїв. Згодом авторка зга-
дувала: «Нам, желающим уехать, было очень тяжело, что
для работников Музея не было мест в вагонах, а частные
лица уехали с таким комфортом» [5, арк. 14]. Під при-
ватними особами мались на увазі родини керівників
харківських музеїв. Тільки керманичі Українського іс-
торичного музею везли з собою 12 родичів: «…в одном
вагоне ехали: директор Музея т. Яблочников с женой и 2
детьми, т. Воскобойников с женой и 2-мя детьми, отцом
и матерью, т. Швидкий с женой, 2 детьми, Максименко
с женой и Слободянников». Вже 4 жовтня 1941 р. потяг
вирушив на Схід. Замість І. М. Яблочникова виконую-
ISSN 2218-4805
249
чим обов’язки директора музею став І. Ф. Левицький. Він
мешкав у Безлюдівці, одному з харківських передмість,
звідки щодня приїздив на роботу. Господарські праців-
ники на чолі з завгоспом Ситаловим забивали вікна фа-
нерою, заклад готували до можливих вуличних боїв. Ці
відомості підтверджуються харківською дослідницею
І. А. Сніжко, яка вивчає біографію та науковий доробок
І. Ф. Левицького [5, арк. 15; 8, с. 164–174].
24 жовтня 1941 р. вважається офіційною датою оку-
пації міста. Після того, як бойові дії в Харкові припини-
лися, Л. В. Ткаченко разом із співробітницею Міщенко
прийшли до музею. На той час там вже встигли «пого-
сподарювати» німці. Це був перший випадок мародер-
ства відносно цього закладу культури. Тому працівни-
ки прийняли рішення звернутися до міської Управи з
вимогою надати охоронного листа, щоб запобігти по-
дальшим актам вандалізму. Ткаченко та Берацкая від-
правилися на вул. Сумську, 18/20, де розмістилася Хар-
ківська міська Управа (нині будівля Радіотехнікуму).
3 листопада Л. В. Ткаченко та І. Ф. Левицький нарешті
отримали документ, який мав захистити музей від по-
грабування [5, арк. 18–19; 9, с. 285–292].
Як згадувала Л.В. Ткаченко, при новій владі інспекто-
ром охорони пам ’яток при міській Управі став відомий
археолог, історик, музеєзнавець П. П. Курінний. За її сло-
вами, в Українському історичному музеї він взяв декіль-
ка портретів українських державних і культурних дія-
чів, щоб оформити залу для зборів в приміщенні Управи.
Це, зокрема, портрети Б. Хмельницького, П. Дорошенка,
І. Мазепи, Т. Шевченка та Г. Квітки-Основ’яненка. У Хар-
ківській картинні галереї для потреб Управи він «пози-
чив» декілька килимів. Відомості про те, що П. П. Курін-
ний обіймав у Харкові посаду за часів німецької окупації
наводить у своїй статті С. Кот [5, арк. 20; 10, с. 522–523].
15 листопада на базі харківських музеїв німці ство-
рили музей Слобожанщини на чолі з Олегом Миколайо-
вичем Рудинським. В цьому закладі Л. В. Ткаченко стала
працювати науковою співробітницею. У своїх мемуарах
вона скромно зазначила, що «исторический музей был
поставлен на консервацию, открыт отдел «природа» в по-
мещении на Университетской улице, 10». Про відкриття і
початок роботи музею Слобожанщини наприкінці 1941 р.
дослідник А. Скоробогатов пише, що у шести залах зібра-
ли понад тисячу експонатів і пів сотні акварелей та кар-
тин вимерлих тварин. Відвідувачів знайомили з флорою і
фауною Слобожанського краю. За 1942 р. експозицію від-
відало 3 тис. 90 осіб [5, арк. 20; 7, с. 319].
Визначною подією в житті музею Слобожанщини ста-
ло відкриття 1 листопада 1942 р. Археологічної виставки
у будівлі Педагогічного інституту по вул. Сумській, 33. Як
згадує Л. В. Ткаченко, ще навесні 1942 р. в музеї з’явився
«доктор Мюллер», який запропонував створити вистав-
ку з археології. Обер-лейтенант Отто Мюллер, історик за
фахом, вважався фахівцем у царині палеоліту, і саме він
став куратором цього проєкту. Основу виставки станови-
ли етнографічна збірка, матеріали археологічних розко-
пок І. Ф. Левицького з Українського історичного музею та
Городцова, Бабенка, Луценка, Покровського з Харківсько-
го університету. Окрім цього, з вищезгаданого вишу для
оформлення даної виставки взяли саркофаг з єгипетською
мумією, колекцію нумізматики та етнографічні матеріали
аборигенів Австралії. Для допомоги харківським музей-
никам з Києва приїхали археологи Н. Кордиш та М. Куз-
нецов. Згадка про це є у статті С. Сорокіної, О. Завальної
та Т. Радієвської [5, арк. 21–24; 11, с. 210–229].
Період з лютого по серпень 1943 р. був критичним як
для Харкова, так і для його мешканців. Перше та дру-
ге визволення міста від німців принесли не тільки змі-
ну політичного режиму, але й величезні страждання й
руйнування житлового фонду та інфраструктури. Спів-
робітники музею Слобожанщини на чолі з О. М. Рудин-
ським, розуміючи небезпеку для колекції в разі початку
вуличних боїв, у лютому 1943 р. заховали чималу кіль-
кість музейних предметів, намагаючись таким чином
їх врятувати [5, арк. 28–29].
Німці покинули місто в середині лютого 1943 р і по-
вернулися через місяць. В серпні того ж року знову за-
лишили Харків, забравши з собою частину музейних
цінностей [5, арк. 37]. Після остаточного повернення ра-
дянської влади, восени 1943 р. в Харкові на базі трьох
музеїв – Історичного, Краєзнавчого та Революції – ство-
рили Харківський історико-краєзнавчий музей імені
Г. Сковороди, в якому певний час Л. В. Ткаченко вико-
нувала обов’язки директора. На цьому посту її замінив
О. Б. Михайличенко [12, арк. 1;13, арк. 4; 5, арк. 28–29].
В перші місяці після звільнення міста колектив му-
зею продовжив роботу над виставкою «Велика Вітчиз-
няна війна», яку розпочав ще у лютому, під час першо-
го звільнення Харкова [5, арк. 29–32, 40].
Саме Л. В. Ткаченко була представником ХІКМ в Уфі
під час реевакуації цінностей, вивезених із харківських
музеїв у 1941 р. За її словами, замість двадцяти двох
ящиків повернули тільки шість. Вона згадувала: «Мы
все надеялись, что в Уфе сохранилось наших фондов
гораздо больше» [5, арк. 42].
Свої мемуари авторка закінчує наступними словами:
«И работа в Музее при новом руководстве пошла по-но-
вому в 1945 году и в 1946 г. На этом я заканчиваю свои
записки» [5, арк. 45]. Так, дійсно, призначення С. Д. Се-
реди на посаду директора ознаменувало зовсім інші
відносини в колективі та підходи до виконання своїх
службових обов’язків, про які Лідія Василівна, можли-
во, не воліла писати у своїх спогадах. Відтак вони за-
вершилися 1944 р. включно.
Іноді побутує думка, що мемуари є досить суб’єктивним
історичним джерелом. Однак у випадку зі спогадами спів-
робітниці ХІКМ Лідії Василівни Ткаченко можемо ствер-
джувати, що вони містять великий об’єм інформації, яка
лише частково введена до наукового обігу. Першу їх ча-
стину, на жаль, верифікувати на даний час досить складно.
Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025
250
Проте можемо звернутися до свідчень колег Л.В. Ткачен-
ко по Українському історичному музею, які згодом пра-
цювали з нею в Харківському історико-краєзнавчому му-
зею. Вони, на нашу думку, і є тим доказовим елементом
можливої достовірності цієї частини спогадів. Репрезен-
тативність другої частини підтверджується певною кіль-
кістю документів та свідчень.
Отже, можемо визнати, що спогади Л. В. Ткаченко є ав-
тентичним, інформативним, з досить великою долею ре-
презентативності, джерелом з історії Харківського істо-
ричного музею з 1939 по 1944 рік включно.
У подальших розвідках на дану тематику бажано звер-
нути увагу на історію музеїв Харкова у період, що пере-
дував німецько-радянській війні.
ДЖЕРЕЛА
1. Державний архів Харківської області (далі – ДАХО), ф. Р-5942,
оп. 1, спр. 29, 114 арк.
2. Рибальченко Л. Л. Харківський історичний музей в період
німецької окупації 1941–1943 рр. Культура України. 1996. Вип. 3.
С. 62–71.
3. Кот С. І. Радянська евакуація музейних цінностей на тери-
торії УРСР під час Другої світової війни в контексті проблем по-
вернення та реституції втрачених культурних надбань: Збірник на-
укових праць. 2009. Вип. 12. С. 321–326.
4. Панченко А. В. Харківський державний історико-краєзнавчий
музей у 1943–1945 роках за матеріалами архіву музею. Двадцять
восьмі Сумцовські читання: Зб. мат. наук. конф. «Музей у глобаль-
ному світі: інновації та збереження традицій», присвяченої 100-річчю
від дня смерті М. Ф. Сумцова. 2022. С. 205–215.
5. Архів Комунального закладу «Харківський історичний му-
зей імені М. Ф. Сумцова». Ткаченко-Ковтун Л. Мои заметки к исто-
рии Государственного историко-краеведческого музея в Харько-
ве. Рукопис. 45 с.
6. Біобібліографічний словник учених Харківського універ-
ситету / упоряд. Зайцев Б. П., Посохов С. І., Прокопова В. Д., Гли-
бицька С. Д., Куделко С. М. Т. 2. Історики (1905–1920, 1933–2000).
Харків: Бізнес Інформ, 2001. 350 с.
7. Скоробогатов А. В. Харків у часи німецької окупації (1941–
1943). Харків: Прапор, 2004. 368 с.
8. Сніжко І. А. Автобіографія І. Ф. Левицького з архіву ХІМ іме-
ні М. Ф. Сумцова. Двадцять дев’яті Сумцовські читання. Зб. мат.
наук. конф. «Музей у глобальному світі: інновації та збереження тради-
цій». 2023. С. 164–174.
9. Івченко Б. А. Життєвий шлях репресованого співробітни-
ка музею Слобідської України Семена Олександровича Підгай-
ного (1907–1965 рр.). Двадцять четверті Сумцовські читання: Зб.
мат. наук. конф. «Музей у глобальному світі: інновації та збереження тра-
дицій». 2018. С. 285–292.
10. Кот С. І. Курінний Петро Петрович. Енциклопедія історії
України. Т. 5. / ред. кол. Смолій В. А., Боряк Г. В., Верстюк В. Ф. та
ін. Київ: «Наукова думка», 2008. 568 с.
11. Сорокіна С., Завальна О., Радієвська Т. Музей до- і ранньої
історії у Києві (1942–1943): структура та персональний склад. На-
уковий вісник Національного музею історії України. 2016. Вип. 1.
С. 210–229.
12. ДАХО, ф. Р-5942, оп. 1, спр. 1, 5 арк.
13. ДАХО, ф. Р-5942, оп. 1, спр. 3, 22 арк.
Deineko S. M. Memoirs of L. V. Tkachenko as a source on the history
of the Kharkiv historical museum (1939–1946)
The focus of this study is on the memories of Lidia Tkachenko, an
employee of the H. Skovoroda Kharkiv Museum of Local History. Their
chronological limits are 1939–1944. The memoirs can be conditionally
divided into two parts. The fi rst part, 1939–22.06.1941, provides the
information about management, structure and fund collection of the
Ukrainian Historical Museum, where Tkachenko began her museum
career. The second part starts with the beginning of the German-Soviet
War on 22 June 1941 and ends in the late November-December 1944. It
was thoroughly highlighted the period of the Nazi occupation of Kharkiv,
the establishment of the Slobozhanshchyna Museum under the banner of
the occupation authorities, where the famous Archaeological exhibition
was opened in 1942. Considerable attention is paid to the topic of rescue
of the failed evacuation of Kharkiv museums in 1941 and the attempts of
the Slobozhanshchyna museum staff to save museum collections during the
years of Nazi rule. The memoirs are considered as authentic, informative
and representative source of information on the history of Kharkiv museums
in 1939–1944.
Key words: Kharkiv, museums, Lidia Tkachenko, memoirs, historical
source.
REFERENCES
1. Derzhavnyi arkhivu Kharkivskoi oblasti (dali–DAKhO), f. R-5942,
op. 1, spr. 29, 114 ark.
2. Rybalchenko, L. L. (1996). Kharkivskyi istorychnyi muzei v period
nimetskoi okupatsii 1941–1943 rr. [Kharkiv Historical Museum during
the German occupation of 1941-1943]. Kultura Ukrainy, issue 3, pp. 62–
71. [in Ukrainian].
3. Kot, S. I. (2009). Radianska evakuatsiia muzeinykh tsinnostei
na terytorii URSR pid chas Druhoi svitovoi viiny v konteksti problem
povernennia ta restytutsii vtrachenykh kulturnykh nadban: Zb. nauk.
pr. issue 12, pp. 321–326. [in Ukrainian].
4. Panchenko, A. V. (2022). Kharkivskyi derzhavnyi istoryko-
kraieznavchyi muzei u 1943–1945 rokakh za materialamy arkhivu
muzeiu [The Kharkiv State Museum of History and Local Lore in 1943-
1945 based on materials from the museum’s archive]. Dvadtsiat vosmi
Sumtsovski chytannia: Zb. mat. nauk. konf. «Muzei u hlobalnomu sviti:
innovatsii ta zberezhennia tradytsii», prysviachenoi 100-richchiu vid dnia
smerti M. F. Sumtsova, pp. 205–215. [in Ukrainian].
5. Arkhiv Komunalnoho zakladu «Kharkivskyi istorychnyi muzei
imeni M. F. Sumtsova». Tkachenko-Kovtun L. Moy zametky k ystoryy
Hosudarstvennoho ystoryko-kraevedcheskoho muzeia v Kharkove.
Rukopys. [Archive of the Municipal Institution “Kharkiv Historical
Museum named after M. F. Sumtsov”. Tkachenko-Kovtun L. My notes on
the history of the State Museum of History and Local Lore in Kharkiv.
Manuscript.]. [in Russian].
6. Zaitsev, B. P., Posokhov, S. I., Prokopova, V. D., Hlybytska, S. D.,
Kudelko, S. M. (2001). Biobibliohrafi chnyi slovnyk uchenykh Kharkivskoho
universytetu [Biobibliographic Dictionary of Scientists of Kharkiv University],
vol. 2. Istoryky (1905–1920, 1933–2000). Kharkiv: Biznes Inform. [in
Ukrainian].
7. Skorobohatov, A. V. (2004). Kharkiv u chasy nimetskoi okupatsii (1941–
1943) [Kharkiv during the German occupation (1941-1943)]. Kharkiv: Prapor.
[in Ukrainian].
8. Snizhko, I. A. (2023). Avtobiohrafi ia I. F. Levytskoho z arkhivu
KhIM imeni M. F. Sumtsova. Dvadtsiat deviati Sumtsovski chytannia.
Zb. mat. nauk. konf. «Muzei u hlobalnomu sviti: innovatsii ta zberezhennia
tradytsii», pp. 164–174. [in Ukrainian].
9. Ivchenko, B. A. (2018). Zhyttievyi shliakh represovanoho
spivrobitnyka muzeiu Slobidskoi Ukrainy Semena Oleksandrovycha
Pidhainoho (1907–1965 rr.). [The life of Semen Pidhainyi (1907-1965),
a repressed employee of the Museum of Sloboda Ukraine]. Dvadtsiat
chetverti Sumtsovski chytannia: Zb. mat. nauk. konf. «Muzei u hlobalnomu
sviti: innovatsii ta zberezhennia tradytsii», pp. 285–292. [in Ukrainian].
10. Kot, S. I. (ed). Smolii V. A., Boriak H. V., Verstiuk V. F (2008).
Kurinnyi Petro Petrovych. Entsyklopediia istorii Ukrainy, vol. 5. Kyiv:
Naukova dumka. [in Ukrainian].
11. Sorokina, S., Zavalna, O., Radiievska, T. (2016). Muzei do-i
rannoi istorii u Kyievi (1942–1943): struktura ta personalnyi sklad
[The Museum of Prehistory and Early History in Kyiv (1942-1943):
Structure and Staff ]. Naukovyi visnyk Natsionalnoho muzeiu istorii Ukrainy,
issue 1, pp. 210–229. [in Ukrainian].
12. DAKhO, f. R-5942, op. 1, spr. 1, 5 ark.
13. DAKhO, f. R-5942, op. 1, spr. 3, 22 ark.
Стаття надійшла до редакції 29.04.2025 р.
Рекомендована до друку 17.07.2025 р.j
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210946 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-14T05:00:30Z |
| publishDate | 2025 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Дейнеко, С.М. 2025-12-21T12:50:36Z 2025 Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) / С.М. Дейнеко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 246-250. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210946 930.2:82–94Ткаченко:[069:930](477.54‒25) (091)«1939/1946» В центрі уваги цього дослідження знаходяться спогади співробітниці Харківського історико-краєзнавчого музею імені Г. Сковороди Лідії Ткаченко. Їх хронологічні межі – 1939–1944 рр. Мемуари умовно можна розділити на дві частини. Перша охоплює 1939–22.06.1941 рр. В ній наводяться дані про керівництво, структуру та фондову колекцію Українського історичного музею, в якому Л. Ткаченко розпочинала свою музейну кар’єру. Друга містить спогади від початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. до кінця листопада-грудня 1944 року. Ретельно висвітлено період нацистської окупації Харкова, створення під егідою окупаційної влади Музею Слобожанщини, в якому у 1942 р. відкрили відому Археологічну виставку. Чималу увагу приділено темі провальної евакуації харківських музеїв у 1941 р. та намагання працівників музею Слобожанщини зберегти музейні колекції у роки панування нацистів. Спогади розглядаються як автентичне та репрезентативне джерело інформації з історії музеїв Харкова у 1939–1944 роках. The focus of this study is on the memories of Lidia Tkachenko, an employee of the H. Skovoroda Kharkiv Museum of Local History. Their chronological limits are 1939–1944. The memoirs can be conditionally divided into two parts. The first part, 1939–22.06.1941, provides the information about management, structure and fund collection of the Ukrainian Historical Museum, where Tkachenko began her museum career. The second part starts with the beginning of the German-Soviet War on 22 June 1941 and ends in the late November-December 1944. It was thoroughly highlighted the period of the Nazi occupation of Kharkiv, the establishment of the Slobozhanshchyna Museum under the banner of the occupation authorities, where the famous Archaeological exhibition was opened in 1942. Considerable attention is paid to the topic of rescue of the failed evacuation of Kharkiv museums in 1941 and the attempts of the Slobozhanshchyna museum staff to save museum collections during the years of Nazi rule. The memoirs are considered as authentic, informative and representative source of information on the history of Kharkiv museums in 1939–1944. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Музейна справа Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) Memoirs of L. V. Tkachenko as a source on the history of the Kharkiv historical museum (1939–1946) Article published earlier |
| spellingShingle | Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) Дейнеко, С.М. Музейна справа |
| title | Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) |
| title_alt | Memoirs of L. V. Tkachenko as a source on the history of the Kharkiv historical museum (1939–1946) |
| title_full | Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) |
| title_fullStr | Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) |
| title_full_unstemmed | Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) |
| title_short | Спогади Л. Ткаченко як джерело з історії Харківського історичного музею (1939–1946) |
| title_sort | спогади л. ткаченко як джерело з історії харківського історичного музею (1939–1946) |
| topic | Музейна справа |
| topic_facet | Музейна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210946 |
| work_keys_str_mv | AT deinekosm spogadiltkačenkoâkdžerelozístorííharkívsʹkogoístoričnogomuzeû19391946 AT deinekosm memoirsoflvtkachenkoasasourceonthehistoryofthekharkivhistoricalmuseum19391946 |