Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі

Стаття присвячена побутуванню в середині ХХ ст. в стінах путивльського Спасо-Преображенського собору предметів церковного начиння та оздоблень, виготовлених на волокитинській порцеляновій мануфактурі А. М. Миклашевського. Зроблено спробу вияснити, коли саме та за яких обставин волокитинські реліквії...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Сіверщина в історії України
Дата:2025
Автор: Чурочкін, О.А., прот.
Формат: Стаття
Мова:Українська
Опубліковано: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2025
Теми:
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210977
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі / О.А. Чурочкін // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 61-66. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859627154924371968
author Чурочкін, О.А., прот.
author_facet Чурочкін, О.А., прот.
citation_txt Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі / О.А. Чурочкін // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 61-66. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Сіверщина в історії України
description Стаття присвячена побутуванню в середині ХХ ст. в стінах путивльського Спасо-Преображенського собору предметів церковного начиння та оздоблень, виготовлених на волокитинській порцеляновій мануфактурі А. М. Миклашевського. Зроблено спробу вияснити, коли саме та за яких обставин волокитинські реліквії опинились у головному храмі Путивльської землі та як склалась їхня подальша доля. У науковий обіг вводяться раніше неопубліковані документи з Державного архіву Сумської області та Сумського єпархіального управління; використано матеріали з особистого архіву автора. The article is devoted to the existence in the middle of the 20 th century of church utensils and decorations made at the Volokytyne porcelain manufactory of A. M. Myklashevskyi within the walls of the Putivl Transfiguration Cathedral. An attempt has been made to clarify when exactly and under what circumstances the Volokytyne relics ended up in the main church of the Putyvl land and what their further fate was. Previously unpublished documents from the State Archives of the Sumy Region and the Sumy Diocesan Administration are introduced into scientific circulation, and materials from the author’s personal archive have been used. The high artistic value of the products of the Andriy Myklashevskyi porcelain factory has generated significant public and art-historical interest in this extraordinary and outstanding phenomenon. Already in our time, several thorough catalogs and scientific articles and studies dedicated to Volokytyne porcelain have been published. However, we consider it necessary to make here at least a cursory overview of the main dates and moments of the creation and existence of the complex of porcelain decorations and utensils of the Pokrovsk Church. Parts of the candlesticks and the icon «The Nativity of the Virgin Mary» ended up in the Transfiguration Cathedral between January 1 (the date of the inventory of church property) and August 28 (the feast of the Assumption, when the photo was taken) in 1953, when the plundered and mutilated church in Volokytyne was steadily moving towards its tragic end.
first_indexed 2026-03-14T08:57:35Z
format Article
fulltext ISSN 2218-4805 61 УДК 72–048.62:030(477) О.А. Чурочкін, прот. ВОЛОКИТИНСЬКА ПОРЦЕЛЯНА У ПУТИВЛЬСЬКОМУ СПАСО- ПРЕОБРАЖЕНСЬКОМУ СОБОРІ Стаття присвячена побутуванню в середині ХХ ст. в стінах пу- тивльського Спасо-Преображенського собору предметів церковного начиння та оздоблень, виготовлених на волокитинській порцеляно- вій мануфактурі А. М. Миклашевського. Зроблено спробу вияснити, коли саме та за яких обставин волокитинські реліквії опинились у головному храмі Путивльської землі та як склалась їхня подальша доля. У науковий обіг вводяться раніше неопубліковані документи з Державного архіву Сумської області та Сумського єпархіально- го управління; використано матеріали з особистого архіву автора. Ключові слова: Волокитине, Путивль, Спасо-Преображенський со- бор, порцеляна, оздоби та начиння, свічники, іконостас. Спасо-Преображенський собор у місті Путивлі є ви- значною пам’яткою архітектури та величною святинею Сіверської землі. Його історія сягає глибокої давнини, адже генетично цей храм пов’язаний з однойменними монастирем та собором княжої доби, що розміщувалися на Городку – дитинці літописного Путивля. Власне тут, на північній околиці старого міста, собор як релігійна уста- нова існує з другої половини XVIII ст. Дякувати Богові, соборний комплекс споруд пережив буремне ХХ ст., тільки 7 років (з вересня 1934 по листо- пад 1941 рр.) в ньому не лунало Слово Боже, натомість діяв краєзнавчий музей. Завдяки останньому факто- ру майже неушкодженими збереглися на своїх постій- них місцях головні реліквії, успадковані від колишнього Свято-Духівського Новодівочого монастиря – іконостас центрального приділу (XVII–XVIII ст.) та панікадило з Нюрнберга 1692 р. В наш час саме ці святині приверта- ють увагу всіх відвідувачів храму. Проте дана розвідка присвячена особливій групі предме- тів релігійного мистецтва, яка первісно не була притаманна путивльському собору і з’явилась у ньому лише у середині ХХ ст., органічно доповнивши його інтер’єр. Мова йде про фрагменти унікального комплексу порцелянових оздоб- лень та начиння Покровської церкви у селі Волокитине. На превеликий жаль, про волокитинську церкву та фан- тастичну красу її інтер’єрів ми нині можемо говорити лише у минулому часі. Висока художня цінність виробів порце- лянового заводу Андрія Миклашевського зумовила знач- ний суспільний та мистецтвознавчий інтерес до цього не- пересічного та видатного явища. Уже в наш час видано де- кілька ґрунтовних каталогів та наукових статей і розвідок, присвячених волокитинській порцеляні. Проте вважаємо за необхідне зробити тут хоча б побіжний огляд основних дат і моментів створення та побутування комплексу пор- целянових оздоб і начиння Покровської церкви. Рис. 1. Інтер’єр Спасо-Преображенського собору 28 серпня 1953 р. Власний архів автора. Публікується вперше Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025 62 Нині село Волокитине відноситься до Путивльської об’єднаної територіальної громади, однак у часи побу- дови храму це село входило до Глухівського повіту Чер- нігівської губернії та єпархії. Офіційною датою заснування заводу вважається 1839 р., а остаточно він припинив своє функціонуван- ня в 1862 р. [7, с. 12]. За майже двадцять років існуван- ня тут, у Волокитиному, було виготовлено безліч ви- сокохудожніх творів мистецтва, наймасштабнішим з яких по праву вважається іконостас місцевого храму на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Як зазначає дослідниця Ганна Решетньова (спираючись на архіви А. Х. Середи та Л. В. Долинського), церкву у Волокити- ному було закладено 1 серпня 1846 р., а до власне бу- дівництва приступили не раніше 1853–1854 рр.; мон- таж іконостаса закінчено в 1857 р. [6, с. 104]. До тих пір, поки функціонувала порцелянова ману- фактура, до оздоблень та начиння могли додаватись нові предмети. Разом із закриттям фабрики комплекс склав- ся остаточно. В подальші роки будівничий храму та його нащадки лише підтримували церкву у належному стані. Після більшовицького перевороту 1917 р. богослужіння у Покровській церкві тривали десь до середини 1930-х рр. Храм не оминула горезвісна кампанія з вилучення церковних цін- ностей навесні 1922 р., хоча конфіскація стосувалась лише коштовних металів; порцеляна ж лишилась на своїх місцях. Згідно з розпорядженням Київської краєвої інспек- тури по охороні пам’яток культури (від 3 червня 1929 р. за № 296/1502) волокитинську церкву оглядала комісія Глухівського Окрадмінвідділу. До її складу входили за- відуючий глухівським музеєм Я. Морачевський, інспек- тор культів Г. Мищенинець, голова волокитинської сіль- ради М. Шпак, присутніми були місцевий священник та церковний староста. В акті, складеному після перевірки, було зазначено, що на той день у храмі зберігались: «іко- ностас, хоч сам і дерев’яний, але ж всі нарізи на ньому, стовпці та взагалі вся лицева сторона з фарфору з вирез- ної роботи. Панікадила, як висячі так і стоячі також фар- форові, таких мається висячих 4 штуки та стоячих 10 шт. Дарохранительница фарфоровая з резбою яка по оцінці коштує 500 крб., також більшість ікон, що маються у цер- кві в фарфорових рамках, крім того маються деякі карти- ни що мають історичне значення» [3, арк. 12]. Це архівне свідчення дає нам, хоч і в дуже стислій фор- мі, опис наявних на середину 1929 р. предметів церков- ного начиння, які на той час залишались на своїх місцях, безпосередньо у храмі, в якому тривали богослужіння. На- ступний документ, складений майже через три десятиліт- тя потому, фіксує стан волокитинської церкви на злеті її існування. Далі мовою оригіналу: Рис. 2. Інтер’єр Спасо-Преображенського собору 28 серпня 1953 р. Власний архів автора. Публікується вперше ISSN 2218-4805 63 «АКТ с. Волокитино 13 июля 1956 года. Ст. инженер-инспектор по охране памятников архи- тектуры гос. Комитета Совета Министров УССР по де- лам строительства и архитектуры Волков В. П., ст. инже- нер Сумского областного совета по делам строительства и архитектуры Ткачев М. Т., председатель сельского со- вета с. Волокитино Жук М. И. составили настоящий акт в том, что церковь в с. Волокитино, построенная в 1846– 1857 гг. на основании распоряжения Сумского облисполко- ма № 159-Р от 29/VI–1955 года разбирает колхоз им. Жда- нова для постройки сельского клуба на 400 мест. От фарфоровой отделки иконостаса сейчас в церкви остались только осколки. Фрагменты иконостаса были взяты глуховским музеем в 30-х гг. и академией Архитек- туры УССР в 1952 г., и Киевским историческим музеем в 1955 г. (фарфоровое распятие передано председателем сельсовета по акту № 956 от 3/XI–1955 г.). В церкве на стенах остались две мемориальные фарфоровые доски, которые необходимо снять и сохранить. Ряд фрагмен- тов фарфоровой отделки иконостаса и люстры сохра- няется в Волокитинском сельсовете и могут быть пере- даны музею. Кроме того, фрагменты иконостаса есть у граждан села Гринченко А. И., Семенец И. И., Москален- ко М. К. и других» [4, арк. 90]. Просимо вибачення за такий розлогий вступ до статті, але, на нашу думку, процитувати дані документи тут було не- обхідно задля більш повного розуміння контексту тих часів та подій. До того ж, наскільки нам відомо, раніше ці тексти не були опубліковані. Тепер можемо перейти до того, коли і яким чином предмети церковного начиння з волокитин- ської церкви опинилися в Спасо-Преображенському соборі. Після семи «музейних» років головний храм Путивля було повторно освячено 29 листопада 1941 р. [8, с. 2]; най- давніший з відомих та доступних нам описів наявного церковного майна в соборі датований 22 листопада 1944 р. Згідно з цим документом, жодного предмета порцеляно- вого начиння в храмі на той час ще не було (опис зберіга- ється у поки що остаточно невпорядкованому архіві Сум- ського єпархіального управління, справа «Путивльський Спасо-Преображенський собор», тому в якості посилання вказуємо лише номер аркуша в цій справі) [1, арк. 10/зв.]. Наступний опис, датований 1 січня 1953 р., зазначає, що в храмі було дві порцелянові лампади [1, арк. 90], щоправ- да, незрозуміло, чи походили вони з Волокитиного, чи ні. Подальші описи майна збереглись лише за 1970-ті роки. У власному архіві автора цих рядків зберігається декілька світлин, що належали настоятелю собору (з 25 квітня 1946 до 30 липня 1956 р.), архімандриту Дими- трію (Савенко). Найціннішими у контексті даної статті є дві світлини, датовані 28 серпня 1953 р. (свято Успіння Пресвятої Богородиці), що фіксують стан інтер’єру хра- му (рис. 1–2). На звороті світлин є чорнильний штамп з текстом «Сумской Облотдел треста «Укрфото». ФОТО № 12» та дарчий запис з датою. Власне на фото ми мо- жемо бачити самого настоятеля – отця Димитрія, який стоїть на тлі центрального іконостаса, нижню частину панікадила, розгорнуту богородичну плащаницю та ін. Найбільше нашу увагу привертають чотири порцеля- нові «тощі свічки» (трубчасті розписні верхні елемен- ти напільних свічників) та ікона у порцеляновій рамі. Як можна бачити на архівних фотознімках, напільні свіч- ники у волокитинській церкві були як повністю, так і частко- Рис. 3. Запрестольний п’ятисвічник у вівтарі волокитинської церкви. Фото С. А. Таранушенка та П. М. Жолтовського з експедиції Харківського музею українського мистецтва, 1920-ті рр. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025 64 во порцеляновими. Суцільно порцеляновими були щонай- менше запрестольний п’ятисвічник (рис. 3) та два свічники, розміщені перед намісними іконами Ісуса Христа та Бого- родиці в центральному приділі. Такі свічники складались з багатьох елементів, які послідовно закріплювались на металевих стрижнях. Вони виглядали дуже ефектно й ста- новили неабияку функціональну прикрасу церковного ін- тер’єру. Втім, така конструкція була дуже громіздкою, а її цілісне транспортування являло собою надскладну задачу. Крім свічників такого типу, в храмі були і метале- ві (бронзові чи латунні), на яких тільки верхній елемент – «тоща свічка» – був порцеляновим. Без всяких сумнівів, основна (металева) частина таких свічників була придба- на десь у столиці чи в іншому місці, а порцелянові верхів- ки були витвором місцевих майстрів. Будівничий волоки- тинської церкви приклав багато зусиль, аби прикрасити храм «обома головними продуктами свого маєтку: пор- целяною та жорняним каменем» [5, с. 97]. Вважаємо, що амбіційний та прискіпливий навіть до найменших дета- лей Андрій Миклашевський не став би терпіти у своєму дітищі порцеляну чи фаянс будь-кого зі своїх конкурентів. Вдивляючись у світлину 1953 р., бачимо на ній чоти- ри «тощих свічки», на двох з яких чітко видно образ Бо- городиці, на одній – Ісуса Христа, і ще на одній – склад- ну сюжетну композицію. Більш докладно (і в кольорі) роздивитись ці елементи двох свічників можна завдя- ки непересічній, і, як на нашу особисту думку, роковій у даному контексті події. Мова йде про зйомки (у 1973 р.) художнього фільму «Дума про Ковпака» (режисер Тимофій Левчук). Спасо-Преобра- женський собор та його дзвіниця декілька разів потрапля- ли в кадри цього фільму, а один з сюжетів знімався безпо- середньо в інтер’єрі собору. На кадрах кінострічки з 1:02:55 по 1:04:03 бачимо, як партизанська зв’язкова спілкується зі своїм батьком, який ставить і поправляє свічки на свіч- нику. Дія відбувалась на тлі іконостаса, причому дві «тощі свічки» дуже ефектно обрамляють кінокадри з боків (рис. 4). Нищення комплексу начиння та оздоб волокитинської церкви відбувалось хаотично та стихійно: щось розбивалось на місці, щось було забране, тягли хто що міг. В когось боліла душа, що руйнується дім Божий, і люди хотіли зберегти до кращих часів хоч щось зі святинь храму, а хтось, можливо, бажав нажитись на цьому. Цілком винести великий напіль- ний свічник було справою нелегкою, а от верхівку – «тощу свічку» – найефектніший з елементів свічника – можна було забрати й одноосібно, самотужки. Поневірявшись кілька ро- ків по сільських клунях чи коморах, ці розписні верхівки опинились у путивльському соборі, про що мова буде нижче. На той самій світлині (1953 р.) бачимо, що з південної сторони храмового простору, в дерев’яному напільно- му кіоті знаходиться ікона в порцеляновому обрамлен- ні, сюжет якої не проглядається. Втім, це питання можна розв’язати, якщо звернутись до опису церковного майна від 3 травня 1978 р., де зазначено: «Икона Рождества Бого- родицы, фарфор, 50 х 80 см., оценена в 20 руб» [1, арк. 227]. Порцелянове облямування цієї ікони добре знайо- ме відвідувачам путивльського краєзнавчого музею, де зберігається ікона «Введення у храм» у такій самій пор- целяновій рамці (рис. 5). Взагалі у волокитинській церкві ікон в аналогічних оп- Рис. 4. Кадр із кінофільму «Дума про Ковпака» (1973 р.) ISSN 2218-4805 65 равах було щонайменше чотири. Всі вони знаходилися у бічних північному (Варваринському) та південному (Ан- дріївському) приділах і роздивитися їх можна лише на світлинах, що мають більш горизонтальну орієнтацію. По суті, ці чотири ікони складали «святковий» ряд придільних іконостасів. Сюжети інших двох ікон поки що невідомі. Отже, можемо припустити, що частини свічників та ікона «Різдво Богородиці» опинилися у Спасо-Преображенському соборі у проміжок часу між 1 січня (дата складання опису церковного майна) та 28 серпня (свято Успіння, коли зробле- не фото) 1953 р., коли сплюндрована та понівечена церква у Волокитиному невпинно йшла до свого трагічного фіналу. Теоретично передачі реліквій міг посприяти уродже- нець сусіднього села Кочерги, диякон Дмитро Сидорович Панок (роки життя 1899–1959 рр.). Згідно з анкетними да- ними, тривалий час цей чоловік працював у волокитинсько- му колгоспі. Під час війни його було угнано на примусові роботи до Німеччини. Саме там, побачивши жахіття вій- ни, Панок дав обітницю, що якщо він повернеться додо- му, то присвятить своє життя служінню Богові. Як резуль- тат, у грудні 1952 р. його було рукопокладено на диякона та призначено для несення служби у путивльському собо- рі [1, арк. 94]. Мешкаючи довгий час у Волокитиному, Панок добре знав багатьох людей, міг знати, що і у кого зберіга- ється з церковного начиння, отже саме він міг поспри- яти, аби люди віддали до діючого храму те, чим володіли. З 1953 р. перелічені вище предмети начиння перебу- вали у Преображенському соборі, прикрашаючи його ін- тер’єр та милуючи око парафіян. Громада собору, як і інші релігійні громади тих часів, жили своїм замкненим жит- тям. Релігійний туризм як такий практично не був роз- винений, тому волокитинські скарби бачило лише по- рівняно невелике коло відвідувачів. Ситуація змінилася після виходу у всесоюзний прокат вже згадуваного філь- му «Дума про Ковпака». Гадаємо, що порцелянові оздо- би впали в око комусь з любителів «клюкви». Далі мовою документів (з рапорту секретаря путивль- ського виконкому М.П. Леонькова на ім’я уповноваженого ради по справам релігій по Сумській області Є.І. Валахо- ва): «В ночь с 28.01.1979 г. на 29.01.1979 г. в церкви г. Пу- тивль была совершена кража иконы, трёх Евангелий и подсвечника. Кража произведена через окно с северной стороны церкви. Была распилена металлическая решетка окна, оконные переплеты и произведено проникновение внутрь церкви» [1, арк. 241]. Наступний документ уточ- нює перелік викраденого майна, а саме: «ікона, метале- вий хрест, мідна чаша, три порцелянових наконечники з підсвічників, хрестильний набір, єлейниця та три мета- леві оправи з Євангелій» [1, арк. 242]. Зазначимо, що по- дальша доля викраденого на сьогодні невідома. Попри прикрий факт крадіжки, дещо з комплексу на- чиння волокитинського храму все ж таки вціліло. Як пише наш сучасник, патріарх української архітектури Віктор Ве- черський, «в інтер’єрі собору збереглася одна вельми цін- на мистецька річ – багатобарвний свічник висотою майже півтора метри. Це продукція знаменитого Волокитинсько- го порцелянового заводу родини Миклашевських» [2, с. 95]. Зараз можемо впевнено сказати, що цей свічник не є втіленням первісного задуму будівничого та тих майст- рів (дизайнерів, як би сказали зараз), що працювали над храмовим оздобленням. Згідно зі спогадами нині покій- ного Миколи Павловича Пилишенка (роки життя 1950– 2023) – колишнього члена церковної ради, вихованця со- борної старости Ганни Костянтинівни Жаринової, громада дуже сумувала з приводу вчиненого злодійства. Оскіль- ки Пилишенко мав славу талановитого майстра-самоуч- ки, йому доручили упорядкувати деякі розрізнені деталі інших свічників, що лежали спакованими у церковно- му сараї з самого 1953 р., про які ніхто зі сторонніх не знав. Микола Павлович по своєму розумінню зібрав на- пільний свічник, причому деякі деталі, яких не виста- чало, були виточені з дерева на токарному верстаті, ме- талеві тримачі для свічок виготовили на путивльскому заводі радіодеталей. Щось було приклеєно, щось залите будівельним розчином, в результаті вийшов повноцін- ний свічник (рис. 6). Зараз така самодіяльність здається справжнім варварством, але на той час ці дії дали змогу зберегти розрізнені елементи в одному комплексі. Саме цей свічник ми бачимо в багатьох путівниках та виданнях. Майже півстоліття (з 1979 по 2025 р.) він стояв у центральному приділі собору перед шанованою іконою святителя Миколая. На ньому запалювали свічки, його на- Рис. 5. Ікона «Введення у храм Пресвятої Богородиці» з волокитинської церкви; нині – в експозиції Путивльського краєзнавчого музею Сіверщина в історії України, випуск 18, 2025 66 тирали олією (аби не приставали бризки воску), старанно витирали кіптяву, врешті-решт було майже втрачено по- золоту, «тоща свіча» закоптилася та розтріскалась. Розпо- рядженням автора цих рядків як настоятеля собору, за- для припинення деструктивних та руйнівних процесів, у квітні 2025 р. свічник було вилучено з обігу та розміщено на солеї у північно-західному куті Введенського приді- лу, де він доступний до вільного огляду, проте його ніхто не може торкатися, тим більше, ставити на нього свічки. Нині цей свічник – єдина реліквія з Покровської цер- кви у Волокитиному, що вціліла у стінах Спасо-Преобра- женського собору – чекає на своїх допитливих дослідни- ків та вмілих реставраторів. Віримо і сподіваємось, що ще багато років він милуватиме очі та серця всіх поціновува- чів вітчизняної церковної старовини. Тож нехай непов- торна краса цього витвору рук людських надихає нас на нові пошуки, спонукає дбайливо зберігати для майбутніх поколінь ті скарби минулого, які дійшли до наших днів. ДЖЕРЕЛА 1. Архів Сумського єпархіального управління, справа «Путивльский Спасо-Преображенский собор» (21 листопада 1944– 31 грудня 1990 рр.), арк. 1–304. 2. Вечерський В. Монастирі та храми Путивльщини. Київ: Техніка, 2007. 168 с. 3. Державний архів Сумської області (далі – ДАСО), ф. 3131, оп. 3, спр. 184, арк. 12. 4. ДАСО, ф. 3343, оп. 1, спр. 92, арк. 90. 5. Памятная книжка Черниговской губернии. Издание Черниговского губернского статистического комитета. Чернигов: Печатано в тип. Губернской и Ильинского монастыря, 1862. 427 с. 6. Решетньова Г. Фарфорові шедеври заводу Міклашевського в приватній колекції України. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Tnvakho_2017_1_19 Дата звернення 07.03.2025 р. 7. Самецкая Э. Фарфор завода А. М. Миклашевского: художе- ственный альбом. В 2 т. Москва: Интербук-бизнес, 2010. Т. 1. 424 с. 8. Флеров Д. Историческая годовщина. Путивлянин. 1942. № 78. С. 2. Churochkin O. A., protopriest. Volokytyne porcelain in the Putivl Transfi guration Cathedral The article is devoted to the existence in the middle of the 20 th century of church utensils and decorations made at the Volokytyne porcelain man- ufactory of A. M. Myklashevskyi within the walls of the Putivl Transfi gura- tion Cathedral. An attempt has been made to clarify when exactly and un- der what circumstances the Volokytyne relics ended up in the main church of the Putyvl land and what their further fate was. Previously unpublished documents from the State Archives of the Sumy Region and the Sumy Dioc- esan Administration are introduced into scientifi c circulation, and materials from the author’s personal archive have been used. The high artistic value of the products of the Andriy Myklashevskyi porcelain factory has gener- ated signifi cant public and art-historical interest in this extraordinary and outstanding phenomenon. Already in our time, several thorough catalogs and scientifi c articles and studies dedicated to Volokytyne porcelain have been published. However, we consider it necessary to make here at least a cursory overview of the main dates and moments of the creation and exis- tence of the complex of porcelain decorations and utensils of the Pokrovsk Church. Parts of the candlesticks and the icon «The Nativity of the Virgin Mary» ended up in the Transfi guration Cathedral between January 1 (the date of the inventory of church property) and August 28 (the feast of the Assumption, when the photo was taken) in 1953, when the plundered and mutilated church in Volokytyne was steadily moving towards its tragic end. Key words: Volokytyne, Putyvl, Transfi guration Cathedral, porcelain, decorations and utensils, candlesticks, iconostasis. REFERENCES 1. Arkhiv Sumskoho yeparkhialnoho upravlinnia, sprava «Putyvlskyi Spaso-Preobrazhenskyi sobor» (21 lystopada 1944–31 hrudnia 1990 rr.), ark. 1–304. 2. Vecherskyi, V. (2007). Monastyri ta khramy Putyvlshchyny [Monas- teries and Temples of the Putyvl Region]. Kyiv: Tekhnika. [in Ukrainian]. 3. Derzhavnyi arkhiv Sumskoi oblasti (dali DASO), f. 3131, op. 3, spr. 184, ark. 12. 4. DASO, f. 3343, op. 1, spr. 92, ark. 90. 5. Pamyatnaya knizhka Chernigovskoy gubernii. [Memorial book of Chernihiv province. Edition of the Chernihiv Provincial Statistical Commit- tee]. 1862. Chernigov: Izdaniye Chernigovskogo gubernskogo statis- ticheskogo komiteta. [in Russian]. 6. Reshetnova, H. (2017). Farforovi shedevry zavodu Miklashevs- koho v pryvatnii kolektsii Ukrainy [Porcelain masterpieces of the Miklashevskyi factory in a private collection of Ukraine]. Tradytsyi ta novatsii u vyshchii arkhitekturno-khudozhnii osviti – Traditions and in- novations in higher architectural and artistic education. Vol. 1, 100– 116. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tnvakho_2017_1_19 [in Ukrainian]. 7. Sametskaya, E. (2010). Porcelain of the A. M. Miklashevsky Factory: Art Album. In 2 volumes [Porcelain of the A. M. Miklashevsky Factory: Art Album. In 2 volumes]. Moscow: Interbook-business. Vol. 1. [in Russian]. 8. Flerov, D. (1942). Istoricheskaya godovshchina [Historical An- niversary]. Putivlyanin, 78, p. 2. [in Russian]. Стаття надійшла до редакції 03.06.2025 р. Рекомендована до друку 17.07.2025 р. Рис. 6. Волокитинський свічник в інтер’єрі Спасо- Преображенського собору. Фото 2015 р. j
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-210977
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 2218-4805
language Ukrainian
last_indexed 2026-03-14T08:57:35Z
publishDate 2025
publisher Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
record_format dspace
spelling Чурочкін, О.А., прот.
2025-12-21T12:55:08Z
2025
Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі / О.А. Чурочкін // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2025. — Вип. 18. — С. 61-66. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
2218-4805
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210977
72–048.62:030(477)
Стаття присвячена побутуванню в середині ХХ ст. в стінах путивльського Спасо-Преображенського собору предметів церковного начиння та оздоблень, виготовлених на волокитинській порцеляновій мануфактурі А. М. Миклашевського. Зроблено спробу вияснити, коли саме та за яких обставин волокитинські реліквії опинились у головному храмі Путивльської землі та як склалась їхня подальша доля. У науковий обіг вводяться раніше неопубліковані документи з Державного архіву Сумської області та Сумського єпархіального управління; використано матеріали з особистого архіву автора.
The article is devoted to the existence in the middle of the 20 th century of church utensils and decorations made at the Volokytyne porcelain manufactory of A. M. Myklashevskyi within the walls of the Putivl Transfiguration Cathedral. An attempt has been made to clarify when exactly and under what circumstances the Volokytyne relics ended up in the main church of the Putyvl land and what their further fate was. Previously unpublished documents from the State Archives of the Sumy Region and the Sumy Diocesan Administration are introduced into scientific circulation, and materials from the author’s personal archive have been used. The high artistic value of the products of the Andriy Myklashevskyi porcelain factory has generated significant public and art-historical interest in this extraordinary and outstanding phenomenon. Already in our time, several thorough catalogs and scientific articles and studies dedicated to Volokytyne porcelain have been published. However, we consider it necessary to make here at least a cursory overview of the main dates and moments of the creation and existence of the complex of porcelain decorations and utensils of the Pokrovsk Church. Parts of the candlesticks and the icon «The Nativity of the Virgin Mary» ended up in the Transfiguration Cathedral between January 1 (the date of the inventory of church property) and August 28 (the feast of the Assumption, when the photo was taken) in 1953, when the plundered and mutilated church in Volokytyne was steadily moving towards its tragic end.
uk
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
Сіверщина в історії України
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі
Volokytyne porcelain in the Putivl Transfiguration Cathedral
Article
published earlier
spellingShingle Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі
Чурочкін, О.А., прот.
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
title Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі
title_alt Volokytyne porcelain in the Putivl Transfiguration Cathedral
title_full Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі
title_fullStr Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі
title_full_unstemmed Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі
title_short Волокитинська порцеляна у путивльському Спасо-Преображенському соборі
title_sort волокитинська порцеляна у путивльському спасо-преображенському соборі
topic Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
topic_facet Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/210977
work_keys_str_mv AT čuročkínoaprot volokitinsʹkaporcelânauputivlʹsʹkomuspasopreobražensʹkomusoborí
AT čuročkínoaprot volokytyneporcelainintheputivltransfigurationcathedral