"Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду
У статті аналізуються як практики написання “національних історій” міст Південної України, коли минуле того чи іншого населеного пункту розглядається під кутом зору певного етносу, із акцентуванням уваги на ролі відповідної етнічної групи в історії міста, так і намагання долати обмеження, викликані...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Місто: історія, культура, суспільство |
|---|---|
| Datum: | 2016 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211108 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Національні історії" поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду / В. Константінова // Місто: історія, культура, суспільство. — 2016 — № 1. — С. 207-218. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859487156504887296 |
|---|---|
| author | Константінова, В. |
| author_facet | Константінова, В. |
| citation_txt | "Національні історії" поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду / В. Константінова // Місто: історія, культура, суспільство. — 2016 — № 1. — С. 207-218. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Місто: історія, культура, суспільство |
| description | У статті аналізуються як практики написання “національних історій” міст Південної України, коли минуле того чи іншого населеного пункту розглядається під кутом зору певного етносу, із акцентуванням уваги на ролі відповідної етнічної групи в історії міста, так і намагання долати обмеження, викликані таким підходом. Стверджується, що хоча теза про поліетнічність, а то й мультиетнічність “міського простору” Південної України вже давно стала хрестоматійною і застосовується чи не всіма дослідниками, які звертаються до тих чи інших аспектів міської історії регіону, це не означає, що кожен із цих дослідників розглядає Південь як фронтир, а його міста — як “форпости” на цьому фронтирі; тим більше це не означає, що науковці одностайні в сприйнятті міст Півдня як “плавильних тиглів”, що нівелювали національні особливості городян, замінюючи їх іншими ідентичностями.
В статье анализируются как практики написания “национальных историй” городов Южной Украины, когда прошлое того или иного населенного пункта рассматривается под углом зрения определенного этноса, с акцентированием внимания на роли соответствующей этнической группы в истории города, так и попытки преодолеть ограничения, вызванные таким подходом. Утверждается, что хотя тезис о полиэтничности, а то и мультиэтничности “городского пространства” Южной Украины уже давно стал хрестоматийным и применяется чуть ли не всеми исследователями, обращающимися к тем или иным аспектам городской истории региона, это не значит, что каждый из этих исследователей рассматривает юг как фронтир, а города – как “форпосты” на этом фронтире; тем более это не означает, что ученые единодушны в восприятии городов Юга как “плавильных тиглей”, нивелировавших национальные особенности горожан, заменяя их другими идентичностями.
The article examines practices of writing “national histories” of cities of the Southern Ukraine, when the past of a settlement is considered from the perspective of a particular ethnic group, with emphasis on the role of this group in the history of the town (city). At the same time, the attention is paid to attempts of overcoming the limitations caused by this “national” approach. It is argues that although the thesis about multi-ethnicity of the “urban space” of the Southern Ukraine has long been axiomatic and was applied by almost all researchers who studied different aspects of urban history of the region, it does not mean that each of these researchers considered the Southern Ukraine as a frontier, and towns (cities) of the region – as “outposts” of this frontier; moreover it does not mean that researchers are unanimous in their perception of the cities of the South as the “melting pots”, which leveled the national characteristics of the townspeople, changing them by other identities.
|
| first_indexed | 2026-03-12T19:52:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
207
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
Вікторія Константінова,
директор НДІ Історичної урбаністики, д. і. н.,
професор Бердянського державного педагогічного університету,
e-mail: VNKonst@ukr.net
“НАЦІОНАЛЬНІ ІСТОРІЇ” ПОЛІЕТНІЧНИХ МІСТ
ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОГО ФРОНТИРУ
ІМПЕРСЬКОГО ПЕРІОДУ
В статті аналізуються як практики написання “національних історій”
міст Південної України, коли минуле того чи іншого населеного пункту
розглядається під кутом зору певного етносу, із акцентуванням уваги на
ролі відповідної етнічної групи в історії міста, так і намагання долати
обмеження, викликані таким підходом. Стверджується, що хоча теза
про поліетнічність, а то й мультиетнічність “міського простору”
Південної України вже давно стала хрестоматійною і застосовується
чи не всіма дослідниками, які звертаються до тих чи інших аспектів
міської історії регіону, це не означає, що кожен із цих дослідників
розглядає Південь як фронтир, а його міста — як “форпости” на
цьому фронтирі; тим більше це не означає, що науковці одностайні
в сприйнятті міст Півдня як “плавильних тиглів”, що нівелювали
національні особливості городян, замінюючи їх іншими ідентичностями.
Ключові слова: фронтир, міська історія, історіографія, Південна
Україна.
Підхід до минувшини Південної України як до історії Сте-
пового Кордону, фронтиру поступово набуває все більше
прибічників. Багато в чому він є розвитком і перенесенням
на місцевий ґрунт ідей Фредерика Дж. Тернера про фронтир як
про рухливу межу між культурами, на якій формувався новий тип
“пластичного” суспільства, що не був ні сумою його складових,
ані їхнім повним злиттям у плавильному тиглі1. Вельми симпто-
матично, що розмірковуючи над питанням “Якої історії потребує
сучасна Україна?”, нині гарвардський професор, а в минулому –
південноукраїнський (дніпропетровський) науковець Сергій Пло-
хій схиляється до думки, що це має бути ані національна, ані ба-
гатоетнічна історія, але історія, в якій Україна розглядається як
кордон не тільки між різними державними утвореннями, але і між
різними цивілізаційними і культурними зонами. Причому аргу-
ментуючи такий підхід, пан Плохій наводить приклади, що пере-
важно стосуються безпосередньо саме теренів степового півдня
України2.
Відповідний підхід “сповідується” і редколегією альманаху
“Фронтири міста”, концепція якого чітко задекларована В. Гри-
бовським ще у анонсі першого випуску: часопис відштовхуєть-
ся від ідеї Фредерика Дж. Тернера, при цьому не зв’язуючи себе
1 Тернер, Ф. Дж. (2009).
Фронтир в американской
истории. Москва:
Издательство
“Весь мир”, 295-296.
2 Плохій, С. (2013). Якої
історії потребує сучасна
Україна? Український
історичний журнал, № 3,
4-12.
© Вікторія Константінова, 2016
УДК: 911.375(477.7)«18/19»
208
Місто: історія, культура, суспільство
акцентами американської історії, а ставлячи в центр уваги міста
степового простору Східної Європи як складного етнокультурного
черезсмужжя, що сформувалося за часів колонізації і зберіглось
в подальшому3. Концептуально важливо, що часопис свідомо не
обмежується висвітленням “фронтирності” якогось одного міста
(того ж Дніпропетровська, де він публікується) чи то навіть яко-
гось регіону в рамках нинішніх державних кордонів, тим самим
вписуючи історію Південної України (якої зі зрозумілих причин
стосується великий відсоток досліджень, вміщених у випусках
“Фронтирів міста”, що вже побачили світ) у більш широкий євро-
пейський (і не тільки) контекст.
Що ж стосується “міського простору” безпосередньо Півден-
ної України, то теза про його поліетнічність, а то й мультиетніч-
ність вже давно стала хрестоматійною і застосовується чи не всіма
дослідниками, які звертаються до тих чи інших аспектів міської
історії регіону. Але це не означає, що кожен із цих дослідників
розглядає Південь як фронтир, а його міста – як “форпости” на
цьому фронтирі. Тим більше це не означає, що науковці одностай-
ні в сприйнятті міст Півдня як “плавильних тиглів”, що нівелюва-
ли національні особливості городян, замінюючи їх іншими іден-
тичностями.
Ще за часів Російської імперії була закладена традиція роз-
гляду Півдня як регіону, в якому, при всій його багатоетнічності,
провідну роль відігравали російські колонізатори колишнього
“Дикого Поля”, яким Південь нібито і має завдячувати за “циві-
лізацію”. Ця традиція знайшла благодатний ґрунт, “зрошуваний”
імперською ж, а пізніше – і радянською системами. Кинута росій-
ським президентом В. Путіним у 2014 р. і очікувано підхоплена
російськими пропагандистами теза про “Новоросію” є спробою
реанімації саме цієї міфологеми.
В історіографії кінця ХХ – початку ХХІ ст. простежуєть-
ся чітка тенденція посилення уваги до історії окремих етносів
у “міському просторі” регіону, до вивчення внеску тієї чи іншої
етнічної спільноти у розвиток окремого міста чи більш широких
складових “міського простору” Півдня. На сьогодні ми маємо
доволі розлогий список досліджень і археографічних праць, що
безпосередньо стосуються внеску багатьох етносів у розвиток
південноукраїнських міст. Йдеться, зокрема, про греків4, євреїв5,
3 Грибовський, В. Фронтири
міста. Avaliable from: http://ri-
urbanhistory.org.ua/projects/39-
frontiers. [Accessed January 1,
2016].
4 Див., зокрема: Якубова, Л.
(1999). Маріупольські
греки (етнічна історія):
1778 р. – початок 30-х років
ХХ ст. К.: Інститут історії
України НАНУ;
Карамиш, О. М. (2001).
Грецьке Родоканакієвське
дівоче училище. Наукові
праці: Збірник. Миколаїв:
Вид-во МФ НАУКМА, Т. 10:
Історичні науки, 54–57;
Терещук, Н. М. (2006).
Метрические книги второй
половины ХІХ в. – источ-
никовая база по изучению
истории греческой диаспоры
г. Севастополя. Севастополь:
взгляд в прошлое. Севасто-
поль, 79–85; Шевякова,
Д. П. (2006). Греческое насе-
ление Севастополя в ХІХ –
начале ХХ в.
Севастополь: взгляд в
прошлое. Севастополь,
106-110; Шевякова, Д. П.
(2006). Роль греческого
населения Севастополя в
возрождении православия в
Крыму (к. ХVIII –
н. ХХ вв.). Севастополь:
взгляд в прошлое. Севасто-
поль, 110–116; Herlihy, P.
(1979–1980). Greek Merchants
in Odessa in the Nineteenth
Century. Harvard Ukrainian
Studies. Eucharisterion: Essays
presented to Omeljan Pritsak
on his Sixtieth Birthday by his
Colleagues and Students / Ed.
by I. Shevchenko and F. Sysyn.
Vol. III–IV, part 1, 399–420.
5 Zipperstein, Steven J. (1985). The Jews of Odessa: A Cultural History,
1794-1881. Stanford: Stanford University Press; Шевченко, В. (2007).
Участь одеських банкірів єврейського походження у соціальній до-
брочинності (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Актуальні питання всесвіт-
ньої та зарубіжної історії: Збірник наукових праць. Вип. 10. Харків:
ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 168-177; Надибська, С. Б. (2003). Євреї та їх
роль у підприємництві міст півдня України наприкінці ХІХ ст. Нау-
ковий вісник Одеського державного економічного університету. № 2
(7), 148-154; Белоусова, Л. Г., Волкова, Т. Е. (2002). Евреи Одессы и
Юга Украины: конец ХVIII – начало ХХ вв. Одесса: Студия “Него-
циант”.
209
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
німців6, поляків7, меншою мірою – про вірмен8. Тут важливу роль
зіграли зміни як геополітичної, так і історіографічної ситуації, що
мали місце в другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр.
Причини підвищення зацікавленості “національними історія-
ми” Південної України слід шукати як в середині самого регіону,
так і за його межами: маємо справу, з одного боку, із цілком зро-
зумілим прагненням представників певних етносів віддати дани-
ну пам’яті своїм предкам, які долучились до розбудови Півдня,
вписати їхню історію в місцевий контекст; з іншого боку – із сти-
мулюванням таких досліджень “метрополіями”.
Зрозуміло, що існують також інші фактори, які впливають на
рівень зацікавленості у вивченні етнічних аспектів міської історії
Півдня, серед яких далеко не останнє місце посідає стан збереже-
ності компактних комплексів джерел з історії представників того
чи іншого етносу, а відповідно – і рівень можливостей для віднос-
но швидкого і з найменшими затратами написання наукової робо-
ти, в тому числі – і дисертаційної.
Звичайно, мова не йде про написання “національних історій”
міст Півдня як моноетнічних населених пунктів. Натомість маємо
справу з тим, що минуле того чи іншого міста розглядається під
кутом зору певного етносу, із акцентуванням уваги на ролі відпо-
відної етнічної групи в історії населеного пункту.
Тоді як в багатьох випадках при створенні таких “національ-
них історій” те чи інше південноукраїнське місто розглядається
як унікальне (причому часто без належного співвіднесення цієї
унікальності з ситуацією в інших містах), стало з’являтися усе
більше досліджень, в яких розвиток конкретного міста (а відпо-
відно – і його певної етнічної громади) розглядався з перспективи
загального процесу урбанізації.
В цьому аспекті вітчизняні дослідники із великим запізнен-
ням торують той шлях, на який їхні “західні” колеги вступили
більш ніж півстоліття тому. Достатньо згадати, що поштовхом
для виникнення у 1960-х рр. так званої “нової історичної урба-
ністики” (“new urban history”) стали праці Еріка Лампарда, який
саме і зазначав, що всупереч популярному серед істориків жан-
ру написання міських “біографій” варто вивчати не міста як серії
“проблем”, а шукати більш прийнятну теорію, аби визначити ха-
рактерні ознаки “міського” і “неміського”9. Розвиваючи ідеї Лам-
парда, його послідовники виступали проти “біографічного методу
історико-урбаністичного дослідження”, під яким розумілася до-
слідницька традиція, “при якій великі та малі міста зображуються
як одиниці, кожна з яких має свій власний характер і навіть власну
волю”. Критикувався підхід, коли наголос робився на унікальності
кожного міста, в результаті чого, як зазначав Сем Варнер, “полиця
з книгами з історичної урбаністики виглядала як ряд незв’язаних
між собою локальних історій”10. На противагу цьому була вису-
нута концепція, згідно з якою міста — це, перш за все, субсистеми
ширших систем11.
Надзвичайно показовим найостаннішим прикладом застосу-
вання такої концепції на південноукраїнських теренах, який по-
кликаний вписати історію міст регіону у більш широкий контекст,
6 Самодурова, В. В. (1999).
Причорноморські німці. Їх
внесок в розвиток м. Одеси та
регіону, 1803–1917: Бібліогр.
Одеса: Астропринт; Айс-
фельд, А., Плеська,
Е. Г. (2003). Німці Одеси та
Одеського регіону: Збірник
докладів, зроблених на
міжнародних наукових
конференціях у Геттінгені.
Одеса: Астропринт;
Плесская-Зебольд, Э. Г.
(1999). Одесские немцы.
1803–1920. Одесса, б. и.
7 Поляки на півдні України:
історія та сьогодення: У 2 т.
(2008). Т. 1. Жешов-Київ-
Миколаїв: Вид-во МДГУ
ім. П. Могили. (Серія “Украї-
на: історія і сучасність”.
Вип. 4).
8 Калустьян, Л. Х. (1999).
Армянская диаспора Одессы.
Одесса: Астропринт.
9 Lampard, E. (1961, Oct.).
American Historians and
the Study of Urbanization.
American Historical Review.
LXVII, 50–54, 56, 60.
10 Warner, Sam B. (1968,
October). “If All the World
Were Philadelphia: A Scaffol-
ding for Urban History, 1774–
1930”. American Historical
Review. № 74, 26–43.
11 Jansen, Harry (2001). The
Construction of an Urban Past.
Narrative and System in Urban
History. Oxford-New York:
Berg, 46–50.
210
Місто: історія, культура, суспільство
є без перебільшення грандіозний проект “Чорне море і його мі-
ста-порти, 1774-1914. Розвиток, конвергенції та зв’язки зі світо-
вою економікою”. Він же є вельми цікавим прикладом того, коли
при беззаперечній інтернаціональності в проекті доволі чітко про-
глядає його “національне обличчя”. З огляду на таку і показовість,
і грандіозність, і безпрецедентність доцільно зупинитись на “Чор-
ному морі і його містах-портах…” докладніше.
Мета проекту сформульована як дослідження економічного
та соціального розвитку міст-портів Чорноморського регіону (під
яким розуміється і Приазовський регіон), що сформували єдиний
ринок, який у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. став чи
не найбільшим світовим експортером зерна. Передбачалося, що
при розміщенні в центрі уваги Чорного та Азовського морів і їх-
ніх портів, будуть досліджені історія як самих портових міст, так і
прибережних та зв’язаних із ними внутрішніх районів, інтеграція
ринків та їх взаємозв’язки зі світовою економікою. Причому це
мало бути зроблено поза як історичними, так і нинішніми політич-
ними кордонами.
Виходячи з розуміння того факту, що починаючи з кінця
XVIII ст. берегова лінія Причорноморського регіону перетвори-
лась на міжнародний ринок, пов’язаний із Середземномор’ям,
північними європейськими морями, Атлантичним та Індійським
океанами, ініціатор і керівник проекту, професор Іонійського уні-
верситету Тзеліна Харлафтіс (Греція) наголошує, що більш ніж
20 портових міст, які виникли в досліджуваний період на заході,
півночі та сході Причорноморського регіону (на сьогоднішній те-
риторії Болгарії, Румунії, України, Росії, Грузії та Туреччини), ста-
ли центрами тяжіння економічної імміграції зі всієї Центральної
та Південно-Східної Європи, а “основними агентами економічної
інтеграції виявилися мобільні групи так званих людей класичної
діаспори, як от греки, євреї і вірмени, а також інших централь-
но-європейських груп”; саме ці мобільні підприємницькі групи
взяли під свій контроль мореплавство, зовнішню торгівлю, а від-
повідно – і зв’язки зі світовою економікою12.
Отже, має місце “замах” на тематику, що за грандіозністю за-
думу може бути співставлена з броделівськими студіями, присвя-
ченими Середземномор’ю. Звичайно, вітчизняна практика “дис-
ертаціописання” має приклади захисту і з більш грандіозних про-
блем. Втім, тут – ситуація принципово інша.
Адже реалізацією проекту “Чорне море і його міста-порти,
1774-1914. Розвиток, конвергенції та зв’язки зі світовою еконо-
мікою” займаються одразу 6 наукових груп, які концентруються
навколо 6 грецьких університетів і дослідницьких центрів, якими
виступають: Іонійський університет у Корфу, Інститут середзем-
номорських досліджень на Криті, Національний дослідницький
фонд у Афінах, Критський університет, Фессалійський універси-
тет у Волосі та Егейський університет у Хіосі. Представники саме
цих інституцій складають ядро проекту, до якого в цілому залуче-
но близько 100 осіб із 11 університетів і дослідницьких центрів
Греції і 19 університетів та дослідницьких центрів Туреччини,
Болгарії, Румунії, Молдови, України, Росії, Грузії, Італії, Норвегії
12 The Project. Avaliable from:
http://blacksea.gr/en/project/.
[Accessed January 1, 2016].
211
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
та США. Причому проект (як до речі, і сама історична урбаністи-
ка) є міждисциплінарним. При його виконанні використовуються
як історичні методи, так і методи з арсеналу географії, економіки,
політичних наук, соціології, релігієзнавства, антропології, місто-
будування та архітектури.
Загалом проектом охоплена історія наступних міст: Одеса,
Миколаїв, Ніжин, Херсон, Севастополь, Євпаторія, Феодосія,
Керч, Бердянськ, Маріуполь, Таганрог, Ростов-на-Дону, Новоро-
сійськ, Батумі, Стамбул, Трапезунд, Самсун, Сіноп, Гіресун, Вар-
на, Бургас, Констанца, Браїла, Галац.
Як бачимо, 9 з 24 міст розташовані на території Південної
України. Із загального контексту, звичайно ж, вибивається Ніжин,
який єдиний з перелічених 24 населених пунктів навіть за вели-
кого бажання не має підстав бути названим містом-портом. Втім,
не слід забувати, що саме Ніжин відіграв неабияку роль в історії
греків на теренах України імперських часів. Яким чином дослі-
дження історії цього міста прив’язується до проекту “Чорне море
і його міста-порти, 1774-1914. Розвиток, конвергенції та зв’язки зі
світовою економікою”, доволі прозоро видно вже з теми “Теорія
соціальної мережі як інструмент для пояснення розвитку “порто-
вих міст” (на прикладі Ніжина)”, з якою на першій конференції
проекту (“Економічний і соціальний розвиток міст-портів Північ-
ного Причорномор’я в кінці XVIII – на початку ХХ ст.”) виступив
Іоанніс Каррас з Іонійського університету в Корфу.
Проект передбачає чотири стадії реалізації.
Перша стадія включала евристичну роботу з виявлення і фік-
сації неопублікованих і опублікованих джерел з історії кожного
міста-порту і Причорноморського регіону в цілому, їхніх зв’язків
із ринками Середземномор’я та Атлантики.
На другій стадії здійснювались обробка зібраних матеріалів,
написання по кожному місту-порту близько 100 статей-шаблонів,
кожна з яких стосується чітко визначеного аспекту в рамках на-
ступних тематичних блоків: управління; міський ландшафт і ге-
ографія; порт; культура та громади; економіка та інфраструктура;
статистичні дані. Ці статті-шаблони сформували базу даних на
кшталт електронної енциклопедії. Зараз триває робота над тим,
аби статті-шаблони на сайті проекту були подані в англомовній
версії плюс мовою, визначеною базовою для матеріалів, що сто-
суються того чи іншого морського регіону в рамках Причорно-
мор’я (загалом таких регіонів (“головних портових систем”) спо-
чатку було виокремлено шість, а згодом їх кількість скоротилась
до п’яти). Всі бази даних систематизовані відносно: 1) кожного
міста-порту; 2) кожного з п’яти морських регіонів; 3) зв’язків із
портовими містами Середземного моря і Атлантики.
Третя стадія проекту включала в себе проведення низки до-
слідницьких воркшопів і конференцій, які мали на меті як коор-
динацію роботи різних груп науковців, так і підбиття проміжних
підсумків.
Нарешті, четверта стадія, яка наразі триває попри офіційне
завершення проекту, передбачає створення комплексу “наукової
продукції”, який включатиме, крім безпосередньо інтерактивного
212
Місто: історія, культура, суспільство
веб-сайту “Міста-порти Чорного моря”, і бази даних з тією ж наз-
вою, тринадцятитомник (!) колективних праць та індивідуальних
монографій, об’єднаних у загальну “Black Sea History series”.
Вельми показово, що на сайті проекту від початку чітко ар-
тикулювалась як одне з його завдань інтернаціоналізація грець-
ких історичних досліджень за рахунок подолання складностей у
зв’язках із університетами та дослідницькими інституціями при-
чорноморських країн, спричинених у тому числі і недостатнім
опануванням національних мов. Проект мав на меті і налагоджен-
ня співпраці грецьких університетів і дослідницьких інституцій
із країнами Східної Європи, які належать до Причорноморського
регіону, причому спеціально зазначалося, що “Греція має відносну
перевагу в порівнянні з іншими країнами ЄС у її тісних зв’язках
і відносинах із цією частиною світу з історичних причин”. Кін-
цевою метою проекту заявлена трансформація деяких історичних
факультетів (кафедр) грецьких університетів на центри продуку-
вання міждисциплінарних знань у співпраці з університетами та
дослідницькими інституціями сусідніх країнах Східної Європи13.
У цьому ж контексті заслуговує на увагу і така наведена на сайті
аргументація щодо актуальності проекту: до недавнього часу до-
ступ до архівів регіону був не те що важким, але майже неможли-
вим через наявність тут різних політичних утворень, різних мов і
домінування в Причорномор’ї Радянського Союзу14.
Аби наведені вище моменти були зрозумілішими, не зайве зга-
дати, що проект “Чорне море і його міста-порти, 1774-1914. Розви-
ток, конвергенції та зв’язки зі світовою економікою” фінансувався
Європейським Союзом і Міністерством освіти Греції.
“Національне обличчя” цього проекту проглядає і в тому,
що він має передісторію (принаймні, на теренах України) у суто
“грецьких проектах”15, ініційованих професором Тзеліною Хар-
лафтіс. І до його реалізації попервах планувалось залучити з укра-
їнського боку саме дослідників історії греків.
Вельми симптоматично, що на тлі загальної тенденції праг-
нення написання інших “національних історій” міст Півдня особ-
няком стоїть ситуація із вивченням ролі самого українства у розбу-
дові “міського простору” південноукраїнського регіону.
Південна Україна в історіографічній традиції чітко асоціюєть-
ся з полікультурним, поліконфесійним регіоном, який упродовж і
імперського, і радянського періодів зазнав чи не найбільшої руси-
фікації. І найнаочніше це проявилось у “міському просторі”: на-
прикінці ХІХ ст. у містах Катеринославщини українців було тіль-
ки 27,04 %, Таврійської губернії – 10,40 %, Херсонщини – 17,22 %,
тоді як у цілому в губернському населенні їхня частка становила
відповідно 68,90 %, 42,20 %, 53,48 %. Безпосередньо ж у містах
Катеринославської губернії українці за чисельністю поступалися
росіянам, Херсонської – росіянам та євреям, а Таврійської – росі-
янам, татарам та євреям. Така ситуація мала вельми драматичний
вплив чи не на всі аспекти взаємин міста та села (яке за етнічним
складом населення здебільше залишалось українським), а отже – і
в цілому на історію регіону. Низький рівень включеності українців
у заселення міст і в несільськогосподарську працю, яка є однією з
13 Methodology. Avaliable
from: http://blacksea.gr/meth-
odology/. [Accessed October 8,
2013].
14 The Project. Avaliable from:
http://blacksea.gr/en/project/.
[Accessed January 1, 2016].
15 Грецьке підприємництво
і торгівля у Північному
Причорномор‘ї XVIII–
ХІХ ст. Збірник наукових
статей. (2012). К.: Інститут
історії України НАН України.
213
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
ознак міського образу життя, можна розглядати як вияв, і в той же
час причину того, що місто чи не в кожному аспекті свого існуван-
ня, попри наявність цілої низки каналів зв’язків, все ж таки вели-
кою мірою залишалося “відгородженим” від села. Втім, питання
про те, наскільки значущим було це “відгородження”, наскільки
“чужим” було місто Південної України в сприйнятті як сільського
населення регіону, так і безпосередньо городян-українців, все ще
залишається не достатньо з’ясованим.
Значущість проблемності взаємин українства з містом (в тому
числі – і містом південноукраїнським) зумовила те, що відповідна
тематика не залишилась поза увагою науковців.
З того факту, що відсоток українців у містах Півдня був низь-
ким, Ф. Г. Турченко і Г. Ф. Турченко роблять висновок, що укра-
їнці не спромоглися належним чином інтегруватися в міське на-
селення; в результаті урбанізація в регіоні відбувалася за їхньої
мінімальної участі16.
Як зазначає перший із названих дослідників, бездержавне ста-
новище призвело до поглиблення соціокультурного розколу між
адміністративно-промисловим містом, де українці становили мен-
шість, і українським селом. Місто було вороже українському селу
і селяни неохоче пов’язували з ним майбутнє; вони “законсервува-
лися” у рідному селі17.
Утім, такий висновок можна прийняти лише з уточненням, що
під містом мається на увазі не населений пункт з відповідним ад-
міністративним статусом, а “істинне місто” в розумінні В. П. Се-
менова-Тян-Шанського, оскільки процеси, що відбувались у про-
мислових селищах, підпадають саме під ці характеристики. У той
же час населення маленьких міст у своєму складі мало значно
більший відсоток українців.
Вивчаючи історичні витоки феномена регіоналізму і наці-
ональної ідентичності в Україні, Л. Нагорна зазначає, що в до-
революційний період на півдні та сході України був закладений
фундамент для формування багатонаціонального (а по суті без-
національного) промислового середовища, в якому активно йшли
процеси відмови від традицій і нівелювання особистості; міста
ставали осередками російських впливів і російської, у своїй осно-
ві, культури, оскільки робоча сила в промисловості формувалася
переважно за рахунок “зайшлих” робітників-неукраїнців. Україн-
цям же були притаманні прив’язаність до землі і відраза до жит-
тя в урбанізованому середовищі, тож українські родини охочіше
виїжджали на необжиті землі, аніж поповнювали лави робітників
заснованих поруч з їхніми оселями заводів18. До схожих висновків
доходить і І. В. Довжук, пишучи, що українці не дуже хотіли пра-
цювати на шахтах, тому там і в металургії Донбасу більшість ро-
бітників була вихідцями з Росії; невеличким був прошарок укра-
їнців і серед підприємців – власників цих виробництв; українці ж
прагнули працювати на землі19.
Відповідна особливість у територіальному розміщенні укра-
їнців-мігрантів до Південної України відзначена Я. В. Бойком,
який пише, що у процесі заселення регіону українці віддавали пе-
ревагу сільській місцевості, тоді як росіяни брали активну участь
16 Турченко, Ф. Г.,
Турченко, Г. Ф. (2003).
Південна Україна: модерніза-
ція, світова війна, революція
(кінець ХІХ ст. – 1921 р.):
Історичні нариси.
К.: Генеза, 40–43.
17 Турченко, Ф. Г. (2009).
[Рец.]: Присяжнюк Ю.
Українське селянство
Наддніпрянської України:
соціоментальна історія
другої половини ХІХ –
початку ХХ ст. – Черкаси:
Вертикаль, 2007. – 637 с.
Наукові праці історичного
факультету Запорізького
національного університету.
Запоріжжя: ЗНУ,
вип. XXVІІ, 397.
19 Довжук, І. В. (2009).
Індустріальний Донбас в
історії розвитку економіки
Наддніпрянської України
(друга половина ХІХ –
початок ХХ ст.). Луганськ:
вид-во СНУ ім. В. Даля, 256.
18 Нагорна, Л. (2007). Феномен
регіоналізму і національна
ідентичність в Україні:
історичні витоки. Регіональна
історія України. Збірник
наукових статей. Випуск 1. К.:
Ін-т історії НАН України, 117.
214
Місто: історія, культура, суспільство
у заселенні та розбудові міст. Причину такої ситуації черкаський
дослідник вбачає у тому, що українське селянство у своїй діяльно-
сті тривалий час віддавало перевагу землеробству, скотарству та
супутнім промислам20.
Зауважимо, що ситуація з роллю українців у складі міського
населення на півдні України не була унікальною. Тенденції “від-
ставання” рівня урбанізованості українців мали місце і в інших
регіонах України, і в цілому в імперії. Досліджуючи етнічний
склад населення міст Правобережної України другої половини
ХІХ ст., А. О. Гуменюк дійшов висновку, що інтернаціоналізація
міст регіону, який його цікавив, проходила швидше, ніж зростання
ролі українства в суспільному і культурному житті цих поселень,
а тому міські центри, особливо великі і середні, за своїм куль-
турно-національним змістом залишалися переважно чужими для
широкої позаміської округи. При цьому Анатолій Олексійович за-
уважує, що офіційна статистика все ж давала занижені дані про
чисельність українців у містах: просування до вищих і середніх
страт суспільства для представників корінної нації було пов’язане
з втратою національної ідентичності, а тому при переписах части-
на городян-українців записувалася росіянами21 (між іншим, подіб-
на тенденція досить чітко простежується і на південноукраїнських
матеріалах). Розглядаючи причини слабкої участі українців в ур-
банізації Патриція Герлігі пише про два головні чинники: 1) укра-
їнці мали переважно сільську ментальність, міцно трималися за
землю і при аграрному перенаселенні йшли скоріше на нові землі,
а не в міста; 2) російський імперський уряд волів заселяти україн-
ські міста росіянами, а не українцями22.
Що ж стосується загальноімперської картини, то, за підрахун-
ками, наведеними Андреасом Каппелером, у 1897 р. у цілому по
імперії за ступенем урбанізації (5,61 %) українці пропустили впе-
ред євреїв (49,42 %), таджиків (29,50 %), німців (23,38 %), вірмен
(23,25 %), сартів (21,06 %), поляків (18,35 %), греків (17,99 %),
латишів (16,05 %), росіян (15,85 %), естонців (13,92 %), узбеків
(12,63 %), татар та азербайджанців (11,29 %), грузинів (9,41 %),
болгар (8,32 %), румунів (5,72 %), при цьому випередивши ли-
товців, білорусів, гірські народи Кавказу, якутів, карелів, казахів,
башкирів, етноси Середнього Поволжя, бурятів, калмиків, тунгу-
сів і чукчів23.
Тож, на нашу думку, коріння “складності взаємин” українців
із містом на півдні України не варто шукати виключно в специфіці
ситуації, що мала місце в самому регіоні. Не можна їх зводити і
до однієї-двох причин – тут мав місце складний комплекс чинни-
ків, який, крім тієї самої селянської ментальності українців, їхньої
природної тяги до праці на землі, характеру державної політики,
включав економічні кон’юнктури, конкуренцію з боку мігран-
тів-неукраїнців, рівень підготовленості українського населення до
виконання кваліфікованої праці на промислових підприємствах
тощо. Що ж до безпосередньо специфіки Південної України, то
вона наочно виявилася в тому, що станом на 1897 р. тут частка
українців у міському населенні (17,53 %) була майже вдвічі мен-
шою, ніж у підросійській Україні в цілому (30,35 %) і це при тому,
20 Бойко, Я. В. (2009).
Розселення переселенців та
розміщення представників
східнослов’янських етносів
у Північному Причорномор’ї
(друга половина ХІХ –
початок ХХ ст.). Наукові
праці історичного факульте-
ту Запорізького національно-
го університету. Запоріжжя:
ЗНУ, вип. XXVІІ, 49-51, 53.
21 Гуменюк, А. О. (1993).
Міста Правобережної
України в другій половині
ХІХ ст.: автореф. дис. на
здобуття наук. ступеня канд.
іст. наук: спец. 07.00.02
“Вітчизняна історія”.
Київ, 13.
22 Herlihy, Patricia. (1981).
Ukrainian Cities in the
Nineteenth Century. Rethinking
Ukrainian History.
Edmonton: The Canadian
Institute of Ukrainian Studies.
The University of Alberta, 135.
23 Каппелер, А. (2005). Росія
як поліетнічна імперія:
Виникнення. Історія.
Розпад. Львів: Видавництво
Українського Католицького
Університету, 304.
215
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
що частка українців у загальногубернському населенні на Півдні
(56,07 %) не різнилася так разюче від показників у інших регіонах
України і середнього показника у дев’яти українських губерніях
(73,43 %). Одну з головних причин такої ситуації варто вбачати
в тому, що самі міста в Південній Україні значною мірою носили
привнесений характер (між іншим, як була привнесеною сюди і
важка промисловість, що складала економічну основу існування
промислових селищ), і з часу свого офіційного створення вико-
нували функції форпостів імперської політики в регіоні, який до
того знав інші порядки і уклад життя. Сприйняття південним укра-
їнським селянством міста як “чужого” не зникло і після 1905 р.,
попри те, що, як зазначають автори монографії “Південна Україна:
модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ – 1921 р.)”, в
умовах Столипінської реформи відбувалась інтенсивна міграція
українців регіону в промислові центри24. Досить потужно прояви-
лося таке ставлення південноукраїнського селянства до міста як
до “чужого” в “махновському” русі в роки визвольних змагань25.
Аналіз історіографічного доробку дозволяє констатувати, що
до останнього часу науковці у своїх розмірковуваннях і висновках
щодо ролі українства у міському житті Півдня спиралися пере-
важно на статистичні джерела. При цьому безпосередньо питання
сприйняття українством “неукраїнського міського простору” регі-
ону, попри свою беззаперечну значущість, залишалося на маргі-
несі наукових зацікавлень. Це зумовлене, зокрема, невирішеністю
завдання формування репрезентативної джерельної бази, яка б
включала як писемні, так і усноісторичні джерела.
Тож не так давно ми реалізували проект “Образи міст Півдня
очима українського населення: специфіка сприйняття українством
“неукраїнського міського простору” регіону 1861 – 1933 рр. (за
матеріалами усноісторичних експедицій і писемних джерел)”.
Важливим кроком на шляху розширення джерельної бази стали
підготовка та публікація археографічного видання “Селяни і мі-
сто: феномен сприйняття урбанізаційних процесів у селянській
традиції (матеріали історико-археографічних експедицій Північ-
ним Приазов’ям)”26. Адже серед 164 старожилів регіону, інтерв’ю
яких уміщені у цій книзі, самоідентифікувались як українці
66,46 %, тоді як болгарами назвались 15,24 %, росіянами – 3,05 %,
греками – 1,83 %, білорусами – 1,22 %. При цьому 10,98 % рес-
пондентів не назвали своєї національності, а 1,22 % (тобто двоє
старожилів) дали такі відповіді: “Батько в мене українець, а мама
гречанка. […] Я хочу стати гречанкою” і “Українка, а батько росі-
янин. Не знаю, як воно будить”.
Наприкінці хотілося б звернути увагу, що на “національні
історії” поліетнічних міст Півдня можна подивитись і під кутом
зору, свого часу запропонованим Луїсом Віртом. Розглядаючи
гетерогенність населення як необхідну і розпізнавальну ознаку
урбанізму, Вірт зазначив, що місто демонструє такий тип і таку
ступінь гетерогенності, яку не можна повною мірою пояснити
законом великих чисел та адекватно представити за допомогою
кривої нормального розподілу, тобто ми маємо справу не просто з
прямою залежністю рівня відмінностей від чисельності мешкан-
24 Турченко, Ф. Г., Турчен-
ко, Г. Ф. (2003). Південна
Україна: модернізація, світо-
ва війна, революція (кінець
ХІХ ст. – 1921 р.): Історичні
нариси. К.: Генеза, 46.
25 Чоп, В. М., Лиман, І. І.
(2007). “Вольный Бердянск”:
місто в період анархістського
соціального експерименту
(1918 – 1921 роки).
Запоріжжя: РА “Тандем-У”.
26 Константінова, В. М.
(2012). Селяни і місто:
феномен сприйняття
урбанізаційних процесів
у селянській традиції
(матеріали історико-археогра-
фічних експедицій Північним
Приазов’ям). Київ.
216
Місто: історія, культура, суспільство
ців того чи іншого населеного пункту. Оскільки населення міста
не забезпечує власного відтворення, воно рекрутує мігрантів з ін-
ших міст, з сільської місцевості своєї держави і з інших країн. Тим
самим історично місто було плавильним котлом народів і культур,
створюючи сприятливий ґрунт для виникнення нових “біологіч-
них і культурних гібридів”; воно не лише зазнавало індивідуаль-
них відмінностей, але й заохочувало їх; воно збирало звідусіль
людей постільки, оскільки вони різнились і тим самим були ко-
рисні один одному, а не на основі їхньої гомогенності і схожості
їх мислення27.
Вже проглядають певні ознаки того, що як практика написан-
ня “національних історій” міст Південної України, так і намаган-
ня долати обмеження, викликані таким підходом, знайдуть своє
вельми цікаве і великою мірою несподіване продовження та роз-
виток як у вітчизняній, так і у зарубіжній історіографії. Потужним
стимулом для цього служать у тому числі і ті геополітичні зміни
останніх двох років, у центрі яких знаходиться саме південноукра-
їнський регіон з його Кримом і Донбасом.
REFERENCES
Aisfeld A., Pleska E.H. (2003). Nimtsi Odesy ta Odeskoho rehionu:
Zbirnyk dokladiv, zroblenykh na mizhnarodnykh naukovykh konferentsiiakh
u Hettinheni. Odesa: Astroprynt.
Belousova L.G., Volkova T.E. (2002). Evrei Odessy i Juga Ukrainy:
konec ХVIII – nachalo ХХ vv. Odessa: Studija “Negociant”.
Boiko Ia.V. (2009). Rozselennia pereselentsiv ta rozmishchennia pred-
stavnykiv skhidnoslov’ianskykh etnosiv u Pivnichnomu Prychornomor’i (dru-
ha polovyna XIX – pochatok XX st.). Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu
Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. Zaporizhzhia: ZNU, vyp. XXVII.
Chop V.M., Lyman I.I. (2007). “Volnуi Berdiansk”: misto v period
anarkhistskoho sotsialnoho eksperymentu (1918 – 1921 roky). Zaporizhzhia:
RA “Tandem-U”.
Dovzhuk I.V. (2009). Industrialnyi Donbas v istorii rozvytku ekonomiky
Naddniprianskoi Ukrainy (druha polovyna XIX – pochatok XX st.). Luhansk:
vyd-vo SNU im. V. Dalia, s. 256.
Herlihy Patricia. (1981). Ukrainian Cities in the Nineteenth Century. Re-
thinking Ukrainian History. Edmonton: The Canadian Institute of Ukrainian
Studies. The University of Alberta, р. 135.
Herlihy P. (1979-1980). Greek Merchants in Odessa in the Nineteenth
Century. Harvard Ukrainian Studies. Eucharisterion: Essays presented to
Omeljan Pritsak on his Sixtieth Birthday by his Colleagues and Students / Ed.
by I. Shevchenko and F. Sysyn. Vol. III-IV, part 1. р. 399-420.
Hretske pidpryiemnytstvo i torhivlia u Pivnichnomu Prychornomor‘i
XVIII-XIX st. Zbirnyk naukovykh statei. (2012). K.: Instytut istorii Ukrainy
NAN Ukrainy.
Hrybovskyi V. (11.01.2016). Frontyry mista (elektronnyi resurs) re-
trieved from Sait Naukovo-doslidnoho Instytutu istorychnoi urbanistyky:
http://ri-urbanhistory.org.ua/projects/39-frontiers
Humeniuk A.O. (1993). Mista Pravoberezhnoi Ukrainy v druhii polo-
vyni XIX st.: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. ist. nauk: spets.
07.00.02 “Vitchyzniana istoriia”. Kyiv, s. 13.
Iakubova L. (1999). Mariupolski hreky (etnichna istoriia): 1778 r. – po-
chatok 30-kh rokiv XX st. K.: Instytut istorii Ukrainy NANU.
27 Вирт, Л. (2005).
Избранные работы по
социологии. Сборник
переводов. Москва:
ИНИОН, 102.
217
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
Jansen, Harry (2001). The Construction of an Urban Past. Narrative and
System in Urban History. Oxford-New York: Berg, р. 46-50.
Kalust’jan L.H. (1999). Armjanskaja diaspora Odessy. Odessa: Astro-
print.
Kappeler A. (2005). Rosiia yak polietnichna imperiia: Vynyknennia. Is-
toriia. Rozpad. Lviv: Vydavnytstvo Ukrainskoho Katolytskoho Universytetu,
s. 304.
Karamysh O.M. (2001). Hretske Rodokanakiievske divoche uchylysh-
che. Naukovi pratsi: Zbirnyk. Mykolaiv: Vyd-vo MF NAUKMA, T. 10: Isto-
rychni nauky, s. 54-57.
Konstantinova V.M. (2012). Seliany i misto: fenomen spryiniattia ur-
banizatsiinykh protsesiv u selianskii tradytsii (materialy istoryko-arkheohra-
fichnykh ekspedytsii Pivnichnym Pryazov’iam). Kyiv.
Lampard E. (1961, Oct.) American Historians and the Study of Urban-
ization. American Historical Review. LXVII, р. 50-54, 56, 60.
Methodology. Avaliable from: http://blacksea.gr/methodology/. [Ac-
cessed October 8, 2013].
Nadybska S.B. (2003). Yevrei ta yikh rol u pidpryiemnytstvi mist pi-
vdnia Ukrainy naprykintsi XIX st. Naukovyi visnyk Odeskoho derzhavnoho
ekonomichnoho universytetu. № 2 (7).
Nahorna L. (2007). Fenomen rehionalizmu i natsionalna identychnist v
Ukraini: istorychni vytoky. Rehionalna istoriia Ukrainy. Zbirnyk naukovykh
statei. Vypusk 1. K.: In-t istorii NAN Ukrainy.
Plesskaja-Zebol’d Je.G. (1999). Odesskie nemcy. 1803-1920. Odessa,
b. i.
Plokhii S. (2013). Yakoi istorii potrebuie suchasna Ukraina? Ukrainskyi
istorychnyi zhurnal, № 3, s. 4-12.
Poliaky na pivdni Ukrainy: istoriia ta sohodennia: U 2 t. (2008). T. 1.
Zheshov-Kyiv-Mykolaiv: Vyd-vo MDHU im. P. Mohyly. (Seriia “Ukraina:
istoriia i suchasnist”. Vyp. 4).
Samodurova V.V. (1999). Prychornomorski nimtsi. Yikh vnesok v roz-
vytok m. Odesy ta rehionu, 1803-1917: Bibliohr. Odesa: Astroprynt.
Shevchenko V. (2007). Uchast odeskykh bankiriv yevreiskoho pok-
hodzhennia u sotsialnii dobrochynnosti (dr. pol. XIX – poch. XX st.). Aktual-
ni pytannia vsesvitnoi ta zarubizhnoi istorii: Zbirnyk naukovykh prats. Vyp.
10. Kharkiv: KhNU im. V.N. Karazina, s. 168-177.
Shevjakova D.P. (2006). Grecheskoe naselenie Sevastopolja v XIX – na-
chale XX v. Sevastopol’: vzgljad v proshloe. Sevastopol’.
Shevjakova D.P. (2006). Rol’ grecheskogo naselenija Sevastopolja v
vozrozhdenii pravoslavija v Krymu (k. XVIII – n. XX vv.). Sevastopol’: vzgl-
jad v proshloe. Sevastopol’.
Tereshhuk N.M. (2006). Metricheskie knigi vtoroj poloviny XIX v. – is-
tochnikovaja baza po izucheniju istorii grecheskoj diaspory g. Sevastopolja.
Sevastopol’: Vzgljad v proshloe.
Terner F. Dzh. (2009). Frontir v amerikanskoj istorii. Moskva: Izdatel’st-
vo “Ves’ mir”.
The Project (електронний ресурс) retrieved 11.01.2016 from Black Sea
Port-cities, 1780s-1910 Web Site: http://blacksea.gr/en/project/
Turchenko F.H. (2009). [Rets.]: Prysiazhniuk Iu. Ukrainske selianstvo
Naddniprianskoi Ukrainy: sotsiomentalna istoriia druhoi polovyny XIX – po-
chatku XX st. — Cherkasy: Vertykal, 2007. — 637 s. Naukovi pratsi istorych-
noho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. Zaporizhzhia: ZNU,
vyp. XXVII.
Turchenko F.H., Turchenko H.F. (2003). Pivdenna Ukraina: modernizat-
siia, svitova viina, revoliutsiia (kinets XIX st. – 1921 r.): Istorychni narysy.
K.: Heneza.
Virt L. (2005). Izbrannye raboty po sociologii. Sbornik perevodov.
Moskva: INION.
218
Місто: історія, культура, суспільство
Warner Sam B. (1968, October). “If All the World Were Philadelphia: A
Scaffolding for Urban History, 1774-1930”. American Historical Review. №
74, р. 26-43.
Zipperstein Steven J. (1985) The Jews of Odessa: A Cultural History,
1794-1881. Stanford: Stanford University Press.
Константинова Виктория
«НАЦИОНАЛЬНЫЕ ИСТОРИИ» ПОЛИЭТНИЧЕСКИХ
ГОРОДОВ ЮЖНОУКРАИНСКОГО ФРОНТИРА
ИМПЕРСКОГО ПЕРИОДА
В статье анализируются как практики написания “национальных
историй” городов Южной Украины, когда прошлое того или иного
населенного пункта рассматривается под углом зрения определенного
этноса, с акцентированием внимания на роли соответствующей этни-
ческой группы в истории города, так и попытки преодолеть ограниче-
ния, вызванные таким подходом. Утверждается, что хотя тезис о по-
лиэтничности, а то и мультиэтничности “городского пространства”
Южной Украины уже давно стал хрестоматийным и применяется
чуть ли не всеми исследователями, обращающимися к тем или иным
аспектам городской истории региона, это не значит, что каждый из
этих исследователей рассматривает юг как фронтир, а города – как
“форпосты” на этом фронтире; тем более это не означает, что уче-
ные единодушны в восприятии городов Юга как “плавильных тиглей”,
нивелировавших национальные особенности горожан, заменяя их други-
ми идентичностями.
Ключевые слова: фронтир, городская история, историография,
Южная Украина.
Konstantinova Victoria
“NATIONAL HISTORIES” OF MULTIETHNIC CITIES
OF THE SOUTHERN UKRAINIAN FRONTIER AT THE
IMPERIAL PERIOD
The article examines practices of writing “national histories” of cities of the
Southern Ukraine, when the past of a settlement is considered from the per-
spective of a particular ethnic group, with emphasis on the role of this group
in the history of the town (city). At the same time, the attention is paid to at-
tempts of overcoming the limitations caused by this “national” approach. It
is argues that although the thesis about multi-ethnicity of the “urban space”
of the Southern Ukraine has long been axiomatic and was applied by almost
all researchers who studied different aspects of urban history of the region, it
does not mean that each of these researchers considered the Southern Ukraine
as a frontier, and towns (cities) of the region – as “outposts” of this frontier;
moreover it does not mean that researchers are unanimous in their perception
of the cities of the South as the “melting pots”, which leveled the national
characteristics of the townspeople, changing them by other identities.
Keywords: frontier, urban history, historiography, Southern Ukraine.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211108 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-4280 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-12T19:52:22Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Константінова, В. 2025-12-23T16:54:56Z 2016 "Національні історії" поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду / В. Константінова // Місто: історія, культура, суспільство. — 2016 — № 1. — С. 207-218. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211108 911.375(477.7)«18/19» У статті аналізуються як практики написання “національних історій” міст Південної України, коли минуле того чи іншого населеного пункту розглядається під кутом зору певного етносу, із акцентуванням уваги на ролі відповідної етнічної групи в історії міста, так і намагання долати обмеження, викликані таким підходом. Стверджується, що хоча теза про поліетнічність, а то й мультиетнічність “міського простору” Південної України вже давно стала хрестоматійною і застосовується чи не всіма дослідниками, які звертаються до тих чи інших аспектів міської історії регіону, це не означає, що кожен із цих дослідників розглядає Південь як фронтир, а його міста — як “форпости” на цьому фронтирі; тим більше це не означає, що науковці одностайні в сприйнятті міст Півдня як “плавильних тиглів”, що нівелювали національні особливості городян, замінюючи їх іншими ідентичностями. В статье анализируются как практики написания “национальных историй” городов Южной Украины, когда прошлое того или иного населенного пункта рассматривается под углом зрения определенного этноса, с акцентированием внимания на роли соответствующей этнической группы в истории города, так и попытки преодолеть ограничения, вызванные таким подходом. Утверждается, что хотя тезис о полиэтничности, а то и мультиэтничности “городского пространства” Южной Украины уже давно стал хрестоматийным и применяется чуть ли не всеми исследователями, обращающимися к тем или иным аспектам городской истории региона, это не значит, что каждый из этих исследователей рассматривает юг как фронтир, а города – как “форпосты” на этом фронтире; тем более это не означает, что ученые единодушны в восприятии городов Юга как “плавильных тиглей”, нивелировавших национальные особенности горожан, заменяя их другими идентичностями. The article examines practices of writing “national histories” of cities of the Southern Ukraine, when the past of a settlement is considered from the perspective of a particular ethnic group, with emphasis on the role of this group in the history of the town (city). At the same time, the attention is paid to attempts of overcoming the limitations caused by this “national” approach. It is argues that although the thesis about multi-ethnicity of the “urban space” of the Southern Ukraine has long been axiomatic and was applied by almost all researchers who studied different aspects of urban history of the region, it does not mean that each of these researchers considered the Southern Ukraine as a frontier, and towns (cities) of the region – as “outposts” of this frontier; moreover it does not mean that researchers are unanimous in their perception of the cities of the South as the “melting pots”, which leveled the national characteristics of the townspeople, changing them by other identities. uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Модернізаційні процеси в містах: імперський та радянський дискурси "Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду «Национальные истории» полиэтнических городов южноукраинского фронтира имперского периода “National histories” of multiethnic cities of the Southern Ukrainian frontier at the imperial period Article published earlier |
| spellingShingle | "Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду Константінова, В. Модернізаційні процеси в містах: імперський та радянський дискурси |
| title | "Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду |
| title_alt | «Национальные истории» полиэтнических городов южноукраинского фронтира имперского периода “National histories” of multiethnic cities of the Southern Ukrainian frontier at the imperial period |
| title_full | "Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду |
| title_fullStr | "Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду |
| title_full_unstemmed | "Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду |
| title_short | "Національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду |
| title_sort | "національні історії” поліетнічних міст південноукраїнського фронтиру імперського періоду |
| topic | Модернізаційні процеси в містах: імперський та радянський дискурси |
| topic_facet | Модернізаційні процеси в містах: імперський та радянський дискурси |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211108 |
| work_keys_str_mv | AT konstantínovav nacíonalʹníístoríípolíetníčnihmístpívdennoukraínsʹkogofrontiruímpersʹkogoperíodu AT konstantínovav nacionalʹnyeistoriipoliétničeskihgorodovûžnoukrainskogofrontiraimperskogoperioda AT konstantínovav nationalhistoriesofmultiethniccitiesofthesouthernukrainianfrontierattheimperialperiod |