Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.)
Пошук нових шляхів фінансування української освіти, науки та культури спонукає до вивчення історичного досвіду попередніх років, уроки якого можуть бути корисними для сучасників. Попри це, окреслена тематика залишається малодослідженою. Пропонована стаття присвячена проблемам матеріального забезпече...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Місто: історія, культура, суспільство |
|---|---|
| Datum: | 2016 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211110 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів (1923-1928 рр.) / В. Антоненко // Місто: історія, культура, суспільство. — 2016 — № 1. — С. 173-190. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859591368836382720 |
|---|---|
| author | Антоненко, В. |
| author_facet | Антоненко, В. |
| citation_txt | Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів (1923-1928 рр.) / В. Антоненко // Місто: історія, культура, суспільство. — 2016 — № 1. — С. 173-190. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Місто: історія, культура, суспільство |
| description | Пошук нових шляхів фінансування української освіти, науки та культури спонукає до вивчення історичного досвіду попередніх років, уроки якого можуть бути корисними для сучасників. Попри це, окреслена тематика залишається малодослідженою.
Пропонована стаття присвячена проблемам матеріального забезпечення освітньо-культурних закладів у містах Української СРР упродовж 1920-х рр. Головна увага акцентується на висвітленні ролі міських бюджетів у цій справі. На основі аналізу нормативно-правових актів українського радянського керівництва простежується процес законодавчого врегулювання фінансування освітньо-культурної сфери, зокрема – розмежування між державним і місцевим бюджетами видатків на утримання установ соціального виховання, професійної освіти та політичної грамотності населення. Опрацювання оперативної і звітної відомчої документації, статистичних відомостей і матеріалів періодичних видань дає можливість розкрити практичні наслідки перенесення на місцеві фінанси значної частини освітніх видатків, що вилилося на початку 20-х рр. ХХ ст. у скорочення мережі закладів, зменшення чисельності вчительства і кількості охоплених освітою дітей. Вивчення витратної частини міських бюджетів дозволяє з’ясувати, скільки коштів виділялося на розвиток освітньо-культурних закладів у 1923-1928 рр., окреслити пріоритетність фінансування тих чи інших сфер, висвітлити конкретне функціональне призначення освітніх видатків.
Дослідження показало, що бюджетні видатки на освіту неухильно зростали. За означений період українські міста витратили за цією статтею понад 80 млн. руб. Левову частку цих коштів поглинали заклади соціального виховання. Водночас більше половини освітніх видатків становила заробітна плата педагогічних та технічних працівників. На кінець 1920-х рр. міста УСРР спрямовували на розвиток освіти та культури в середньому 19,5% всього бюджету, що, однак, було недостатньо для повного задоволення потреб міських жителів. Частково ця проблема вирішувалася за рахунок переведення закладів у систему патронату, частково – через уведення плати за навчання, але головним чином – за рахунок самооподаткування населення.
Поиск новых путей финансирования украинского образования, науки и культуры побуждает к изучению исторического опыта предыдущих лет, уроки которого могут быть полезными для современников. Несмотря на это, данная тематика остается малоисследованной.
Предлагаемая статья посвящена проблемам материального обеспечения образовательно-культурных учреждений в городах Украинской ССР в 1920-е гг. Главное внимание акцентируется на освещении роли городских бюджетов в этом деле. На основе анализа нормативно-правовых актов украинского советского руководства прослеживается процесс законодательного урегулирования финансирования образовательно-культурной сферы, в частности – разграничение между государственным и местными бюджетами расходов на содержание учреждений социального воспитания, профессионального образования и политической грамотности населения. Ознакомление с оперативной и отчетной ведомственной документацией, статистическими сведениями и материалами периодических изданий дает возможность раскрыть практические последствия перенесения на местные финансы значительной части образовательных расходов, а изучение расходной части городских бюджетов – выяснить, сколько средств выделялось на развитие образовательно-культурных учреждений в 1923–1928 гг., определить приоритетность финансирования тех или иных сфер, осветить конкретное функциональное назначение образовательных расходов.
Исследование показало, что бюджетные расходы на образование неуклонно увеличивались. За указанный период украинские города потратили по этой статье более 80 млн. руб. Львиную долю этих средств поглощали учреждения социального воспитания. В то же время более половины образовательных расходов составила заработная плата педагогов и технических работников. К концу 1920-х гг. города УССР направляли на развитие образования и культуры в среднем 19,5 % всего бюджета, что, однако, было недостаточно для полного удовлетворения потребностей городских жителей. Частично эта проблема решалась за счет перевода учреждений в систему патроната, частино – путем введения платы за обучение, но главным образом – за счет самообложения населения.
The searching for new ways to finance Ukrainian education, science and culture leads to the studying of the historical experience of the previous years. These lessons could be very helpful to the contemporaries. Nevertheless this topic is still less researched in the Ukrainian historiography.
The article deals with the problems of the material support of the educational and cultural institutions in the cities of the Ukrainian SSR during the 1920’s. The main attention is paid to the highlighting of the role of the cities budgets to the problem mentioned above. The process of the legislative regulation of the financing of the educational and cultural spheres and in particular – the division of the funding for the institutions of the social education, the vocational education and the political literacy between the state and local budgets is traced on the basis of the analysis of the normative legal acts of the Ukrainian Soviet authorities. The working out the operational and reporting documentation of the different departments, statistical data and the materials of the periodicals makes it possible to reveal the practical consequences of the transferring a large part of educational spending to the local finances. In the early 20’s XX century this decision led to the reducing of the educational institutions, the number of teachers and, of course, the number of children covered with education. The studying the expenditure part of the cities budgets allows us to determine how much money was allocated to the development of the educational and cultural institutions in 1923–1928, to outline the priority of the financing of the certain spheres and to highlight the specific appointment of the educational expenditures.
The research showed that the budget spending on education had been steadily increasing. Ukrainian cities spent more than 80 million rubles on the item during that period. Most of these funds was absorbed by the social education institutions. The institutions of the political literacy were on the second place and the institutions of the vocational education were the last. At the same time more than a half of all the educational expenditures were spent on the salary of the pedagogical and technical workers. The Ukrainian cities directed the average 19.5 % of the total cities budgets to the development of the education and culture at the end of the 1920’s. However, it was not enough to satisfy all the needs of the urban citizens. This problem was partly solved by the transferring of the some institutions on the system of patronage, partly – by introduction of tuition fees, but mainly – by self-taxation of the population of the Ukrainian SSR.
|
| first_indexed | 2026-03-13T23:28:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
173
Місто: історія, культура, суспільство
Вікторія Антоненко,
магістр історії, аспірантка Київського національного
університету імені Тараса Шевченка,
e-mail: victoria_antonenko@i.ua
ВИДАТКИ МІСЬКИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНСЬКОЇ СРР
НА РОЗВИТОК ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНИХ ЗАКЛАДІВ
(1923–1928 рр.)
Пошук нових шляхів фінансування української освіти, науки та культури
спонукає до вивчення історичного досвіду попередніх років, уроки якого
можуть бути корисними для сучасників. Попри це, окреслена тематика
залишається малодослідженою.
Пропонована стаття присвячена проблемам матеріального забез-
печення освітньо-культурних закладів у містах Української СРР упро-
довж 1920-х рр. Головна увага акцентується на висвітленні ролі міських
бюджетів у цій справі. На основі аналізу нормативно-правових актів
українського радянського керівництва простежується процес законо-
давчого врегулювання фінансування освітньо-культурної сфери, зокре-
ма – розмежування між державним і місцевим бюджетами видатків
на утримання установ соціального виховання, професійної освіти та
політичної грамотності населення. Опрацювання оперативної і звітної
відомчої документації, статистичних відомостей і матеріалів періо-
дичних видань дає можливість розкрити практичні наслідки перенесен-
ня на місцеві фінанси значної частини освітніх видатків, що вилилося
на початку 20-х рр. ХХ ст. у скорочення мережі закладів, зменшення
чисельності вчительства і кількості охоплених освітою дітей. Вивчен-
ня витратної частини міських бюджетів дозволяє з’ясувати, скільки
коштів виділялося на розвиток освітньо-культурних закладів у 1923-
1928 рр., окреслити пріоритетність фінансування тих чи інших сфер,
висвітлити конкретне функціональне призначення освітніх видатків.
Дослідження показало, що бюджетні видатки на освіту неухиль-
но зростали. За означений період українські міста витратили за цією
статтею понад 80 млн. руб. Левову частку цих коштів поглинали закла-
ди соціального виховання. Водночас більше половини освітніх видатків
становила заробітна плата педагогічних та технічних працівників. На
кінець 1920-х рр. міста УСРР спрямовували на розвиток освіти та куль-
тури в середньому 19,5% всього бюджету, що, однак, було недостатньо
для повного задоволення потреб міських жителів. Частково ця пробле-
ма вирішувалася за рахунок переведення закладів у систему патронату,
частково – через уведення плати за навчання, але головним чином – за
рахунок самооподаткування населення.
Ключові слова: Українська СРР; 1920-ті рр.; освітньо-культурні
заклади; місцеві фінанси; міські бюджети; видатки на освіту.
© Вікторія Антоненко, 2016
УДК: 336.14:352:351.85(477)«1923/1928»
174
Місто: історія, культура, суспільство
Важливим напрямком діяльності державного керівництва
Української СРР у період нової економічної політики було
впорядкування фінансової сфери, що передбачало норма-
лізацію грошового обігу, реформування податкової системи, по-
будову збалансованих державного та місцевих бюджетів. Якщо
особ ливості здійснення грошової реформи 1922–1924 рр., подат-
кова політика радянської влади та становлення республіканського
бюджету УСРР вже неодноразово ставали предметом наукових
досліджень, то функціонування системи місцевих фінансів, зо-
крема бюджетів українських міст у 1920-ті рр., досі недостатньо
висвітлені сучасною історіографією1.
Формуванню міських бюджетів передувало кількарічне орга-
нізаційно-структурне та нормативно-правове врегулювання між-
бюджетних відносин в Українській СРР. Цей процес значно зале-
жав від рішень московського керівництва, адже ще в 1920 р. було,
по суті, ліквідовано будь-яку самостійність українського радян-
ського уряду в царині фінансової політики2. Тому ухвалені ВУЦ-
ВК і РНК УСРР декрети, постанови та положення, покликані ре-
гулювати сферу місцевих фінансів (а серед них – й міських), були,
фактично, дублюванням аналогічних законодавчих актів ВЦВК
і РНК РСФРР, а згодом – союзних. Водночас, окрім юридичного
оформлення, становлення бюджетів українських міст на початку
1920-х рр. залежало від низки інших чинників: нестачі фінансо-
вих фахівців, відсутності стабільної валюти як вартісного виміру
бюджету, бажання губерній зберегти централізацію власних фі-
нансів, безсистемності передачі видатків з державного бюджету,
запровадження нового адміністративно-територіального району-
вання, дебатів щодо принципів входження комунальних прибут-
ків і видатків до міських кошторисів тощо3. Поступове вирішен-
ня цих проблем зробило можливим виокремлення у 1923/1924 р.
бюджетів губернських і округових центрів УСРР, а впродовж на-
ступних років – заштатних міст та селищ міського типу. Метою
цієї статті є висвітлення лише одного аспекту функціонування
бюджетів українських міст, зокрема – їх видатків на забезпечен-
ня освітньо-культурних потреб населення. Варто зауважити, що
хоч матеріально-фінансові аспекти розвитку освіти й культури в
1920- ті рр. вже окреслювалися в працях дослідників4, одначе вони
не акцентували своєї уваги на ролі безпосередньо міських бюдже-
тів у цьому процесі.
1 Жмака, В.М. (2012)
Прибуткові частини бюджетів
міст Лівобережної України
в 20-ті роки ХХ ст. Сумська
старовина. (№ ХХХVIII-
XXXIX), 21-33; Студінський,
В. (2010) Фінанси Києва:
історія та сучасність.
Інформаційно-аналітичний
довідник. К.: Фенікс;
Чеберяко, О.В. (2012) Бюджет-
на система в УСРР 1920-х рр.:
організаційно-правові та соці-
ально-економічні основи функ-
ціонування. К.: Нілан-ЛТД.
2 Мається на увазі прийняття
Всеукраїнським революційним
комітетом на чолі з Г. Петров-
ським постанови “Про
об’єднання діяльності УСРР
та РСФРР” (27 січня 1920 р.),
рішення IV Всеукраїнського
з’їзду рад щодо “об’єднання
комісаріатів військового,
фінансів, залізничного,
народного господарства, пошт і
телеграфів” (травень 1920 р.)
та укладення між двома
республіками договору про
господарський і військовий
союз (28 грудня 1920 р.).
3 Антоненко, В.В. (2014)
Становлення бюджетів
губернських і округових міст
Української СРР на початку
1920-х рр. Архіви України.
№ 6, 18.
4 Липинський, В. В., Яцюк, М. М. (2006) Фінансування і матеріальний
стан установ соціального захисту дитинства в УСРР у 1920-ті роки. Укра-
їна ХХ століття: культура, ідеологія, політика. № 12, 221–227; Березів-
ська, Л. (2007) Розробка Наркомосом УСРР системи шкільної освіти та
її апробація в контексті соціально-економічних та суспільно-політичних
детермінант (1920–1924) Вип. 1, 12–29; Кахно, І. В., Ніколіна, І. І. (2009)
Розвиток загальноосвітньої школи УСРР на початку 20-х рр. ХХ ст. На-
укові записки Вінницького державного педагогічного університету іме-
ні Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. Вип. 16, 49–52; Дедович, Д.
(2012) Фінансова криза загальноосвітньої школи та спроби її подолання
на Чернігівщині у 20-і рр. ХХ ст. Сіверянський літопис. № 5–6, 139–146;
Єфіменко, Г. (2015) Вчительство і влада. Суспільство і влада в радян-
ській Україні років непу (1921–1928). Том 1. К.: Інститут історії України
НАН України, 475–570 та ін.
175
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
З огляду на глибоку фінансово-економічну кризу початку
1920-х рр. Українська СРР не мала можливості забезпечити пов-
ноцінне утримання всіх освітньо-культурних закладів за рахунок
державного бюджету. Тому ще 18 січня 1922 р. ВУЦВК прийняв
постанову “Про реєстр видатків, що задовольняються з місцевих
коштів”, у якій містився детальний перелік установ, видаткування
яких відтепер мало здійснюватися за кошти місцевих бюджетів.
Так, на них покладалися господарські та канцелярські видатки й
утримання службово-технічного персоналу дитячих будинків, са-
дочків і притулків, дитячих колоній, шкіл-клубів і трудових шкіл
тощо (включаючи харчування учнів); забезпечення функціону-
вання шкіл і клубів фабрично-заводського школярства й будинків
підлітків, зайнятих на підприємстві; утримання сільськогоспо-
дарських, індустріально-технічних, художньо-промислових шкіл,
технікумів; підтримка діяльності гуртків, товариств і установ, які
не мали загальнодержавного значення; проведення конференцій і
з’їздів, читань, бесід, різноманітних курсів; а також утримання та
організація культурно-освітніх заходів у бібліотеках, клубах, му-
зеях, виставках, театрах тощо5.
Постановою “Про місцевий бюджет” від 16 серпня 1922 р.
були внесені деякі зміни і доповнення в згадане розмежування
статей видатків на освіту. Зокрема, місцева влада була зобов’язана
забезпечувати приміщеннями, опаленням, освітленням, ремонтом,
обладнанням тощо і здійснювати повне утримання, в тому числі й
педагогічно-технічного персоналу, короткотермінових педагогіч-
них та інших курсів, профшкіл, навчальних майстерень, міських
трудових шкіл, дитячих будинків, садочків, клубів, майданчиків,
бібліотек тощо. Окрім цього, за рахунок місцевих коштів мали
утримуватися фабрично-заводські школи, заклади для неповноліт-
ніх правопорушників і для дітей з особливостями розвитку, комі-
сії у справах неповнолітніх, установи охорони дитинства, будин-
ки для підлітків. На забезпечення цих закладів мали виділятися
субсидії. На балансі ж державного бюджету залишалися Академія
наук, науково-дослідні інститути та кафедри, установи вищої осві-
ти, робітфаки, радпартшколи, публічні бібліотеки та музеї, науко-
во-дослідні та зразкові установи соцвиху, політпросвіту, техніку-
мів і трьохрічних педагогічних курсів, а також видатки на навчаль-
ну частину закладів освітньо-культурної сфери6. Всі ці рішення
про розвантаження державного бюджету за рахунок перенесення
значної частини освітніх видатків знайшли відображення також у
“Тимчасовому положенні про місцеві бюджети” від 12 листопада
1923 р.7. У кошторисах всіх рівнів перелічені витрати об’єднува-
лися в рамках єдиного розділу – “видатки на народну освіту”.
Першим роком, коли фінансування вищезазначених освіт-
ньо-культурних закладів почало здійснюватися за новими принци-
пами, став 1922/1923 р. Але, враховуючи, що цього року місцевий
бюджет ще залишався централізованим, неможливо визначити
суму видатків українських міст на народну освіту. Видатки ж за
цією статтею у погубернських кошторисах займали в середньому
19,9% (коливаючись від 5,08% в Одеській губернії до 32,09% у
Чернігівській губернії)8. Показово, що близько трьох четвертих
цих витрат складала заробітна плата освітянських кадрів. Так, се-
5 (1922) Збірник постанов та
розпоряджень робітничо-се-
лянського уряду України за
1922–1923 рр. Харків: Лі-
то-друкарня “Книгоспілки”,
Арт. 36.
6 Там само, Арт. 534.
7 Постановление ЦИК СССР
от 12 ноября 1923 г. “Времен-
ное положение о местных фи-
нансах”. Avaliable from www.
libussr.ru/ doc_ussr /ussr_1857.
htm. [Accessed: 3rd July 2016]
8 Гринштейн, А. Л. (Ред).
(1924) Финансы Украины.
Обзор деятельности НКФ в
связи с общим состоянием
народного хозяйства УССР.
Х.: НКФ УССР, 55.
176
Місто: історія, культура, суспільство
редня ставка працівників освіти в закладах, які перебували на міс-
цевому бюджеті, в 1922/1923 р. становила 11 руб. 10 коп. у містах
та 8 руб. 30 коп. – у селах. Найбільший розмір зарплати освітян
спостерігався в Донецькій губернії: у містах – 14 руб., у селах –
12 руб. 50 коп. Значне переважання видатків на зарплату зумовлю-
вало дисбаланс у співвідношенні до витрат на господарсько-опе-
раційні потреби освітньо-культурних закладів. Останні займали
всього лише 27% бюджетних асигнувань на освіту9. Такий функ-
ціональний розподіл коштів не лише не сприяв, а ще більше по-
глиблював і без того складне матеріальне становище підопічних
закладів соціального виховання й водночас – абсолютно не гаран-
тував фінансову забезпеченість працівників освіти, виплати яким
систематично затримувалися на два-три місяці10.
Дійсно, поки тривало врегулювання процесу фінансування
освітньо-культурної сфери на законодавчому та організаційному
рівнях, вітчизняним навчальним закладам доводилося функціо-
нувати у надзвичайно складних матеріальних умовах. Звітуючи
перед ЦК КП(б)У, народний комісар освіти відзначав: “1920–
1923 рр. були для просвітництва УСРР важким періодом боротьби
за існування. Наша школа не знає за цей період ніякого бюдже-
ту; вона трималася ледь-ледь на пайках і зазнавала всіх наслідків
громадянської війни, бандитизму та важкого неврожаю…”11 (під-
креслено – Авт.). Однак, скрутне становище галузі склалося не
лише завдяки вищезгаданим обставинам. Не останню роль у цьо-
му відіграла безпосередньо політика радянської влади. В умовах
формування адміністративно-командної системи державне керів-
ництво відводило головну увагу забезпеченню адміністративних і
господарських потреб. Тому, попри їхні декларації щодо важливо-
сті освіти і проголошеного курсу на ліквідацію неписьменності, за
нестачі коштів у першу чергу урізалися видатки на освітньо-куль-
турну сферу12. Прямим наслідком недофінансування стало ско-
рочення мережі закладів соціального виховання по всій країні.
Якщо станом на 1921 р. в УСРР нараховувалося 22 062 школи, то
в 1923/1924 р. їх кількість становила вже 15 652. За цей же період
чисельність дитячих будинків зменшилася з 1 844 до 1 367 уста-
нов13. Відповідно охоплення цими закладами дітей скоротилося з
2 млн. до 1 300 тис. осіб14.
Виконуючи розпорядження уряду щодо децентралізації бю-
джетної системи, місцеве керівництво в 1923/1924 р. уперше в
межах погубернських кошторисів виокремило доходи і витра-
ти міст. Поки що це стосувалося тільки губернських і округових
центрів (за винятком Одеської і частково Волинської губерній)15.
Місце освітніх видатків у перших міських бюджетах демонструє
Табл. 116.
9 (1924) Народня освіта
на Вкраїні. Х.: Червоний
шлях, 112.
10 Долінко, М. (1924) Матері-
альне становище робітників
освіти на Україні. Радянська
освіта. № 3-4. 115.
11 Центральний державний
архів громадських об’єднань
України (ЦДАГО України),
ф. 1, оп. 20, спр. 2265, арк. 2.
12 Финансы Украины. Обзор
деятельности НКФ…, 41.
13 (1922) Отчет Народного
комиссара просвещения за
1921 г. В Народное хозяйство
Украины в 1921 г. Отчет
Украинского экономического
совета Cовету труда и обо-
роны. Х.: 4-я государствен-
ная типография, С. 810-811;
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 1890, арк. 72.
14 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2265, арк. 2.
15 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 1890, арк. 68.
16 Мышкис, В. С. (1925) Мест-
ный бюджет Украины. Х.: ЦСУ
УССР, 16-21, 40-45.
177
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
Табл. 1
Видатки губернських і округових міст УСРР
на розвиток освіти у 1923/1924 р. (у тис. руб.)
Губернське місто Округові міста
Запла новано Виконано Заплановано Виконано
Волинська 258,7 244,1 – –
Донецька 77,7 52,3 833,5 734,8
Катери но славська 961,4 1 166,4 388,2 371,5
Київська 1 164,0 1 371,7 461,1 357,4
Подільська 277,8 182,3 182,2 162,7
Полтавська 360,7 296,1 431,6 378,1
Харківська 1 355,5 1 457,9 211,9 203,1
Чернігівська 147,1 108,6 84,2 74,1
Всього 4 602,9 4 879,4 2 592,7 2 281,7
Як показують наведені дані, в 1923/1924 р. кінцеві видатки
українських міст на забезпечення виховного/навчального проце-
су становили 7 161,1 тис. руб. (замість запроектованих 7 195,6
тис. руб.). Якщо брати до уваги лише загальну суму, виявиться,
що губернські центри виконали власний освітній кошторис пов-
ністю і навіть перевиконали його на 6%. Однак, скрупульозніший
погляд на цифри показує, що це “перевиконання” досить умовне.
Фактично це стосувалося тільки Харкова, Києва і Катеринослава
(нині – м. Дніпро), тоді як у решті губміст витрати на утримання
освітньо-культурних закладів зазнали скорочень. У свою чергу ок-
ругові центри спромоглися профінансувати цей розділ тільки на
88% від запланованої суми17. Частково це можна пояснити недос-
відченістю місцевих фінансових працівників, які під час розробки
орієнтовних кошторисів міст допустили похибки в оцінках потен-
ційних прибутків і видатків. Це досить ймовірно, адже забезпе-
чити виконання бюджетів на 100% вдалося тільки в поодиноких
випадках. Однак, головною причиною недофінансування освіти з
міських бюджетів у поточному році було перекидання коштів на
інші потреби, передусім на утримання адміністративних установ,
міліції та військових частин. Зрештою, за підсумками 1923/1924 р.
витрати на розвиток освіти й культури становили в губмістах у
середньому 16,4% (коливаючись від 10,1% у м. Харкові до 30,0% у
м. Катеринославі), а в окрмістах – 26,2% усіх бюджетних коштів.
Загалом же це складало близько третини (зокрема 29,1%) загаль-
ногубернських асигнувань за цією статтею18.
На сторінках журналу “Радянська освіта” (березень-квітень
1924 р.) про попередні підсумки переведення освітньо-культурних
закладів на утримання місцевих фінансів зазначалось наступне:
“Минулий 1923 рік був безперечно роком перелому на освітньому
фронті. Перенесення масової школи на місцевий бюджет підве-
ло вперше за останні роки певну, хоча і мінімальну, матеріальну
базу під масову школу… Накреслились контури реального бюдже-
17 Мышкис, В. С. (1925) Мест-
ный бюджет Украины. Х.: ЦСУ
УССР, 51.
18 Там само.
178
Місто: історія, культура, суспільство
ту для шкіл і робітників освіти. Але разом з тим 1923 рік навчив
тими ж параграфами та статтями бюджетових розписів зважати
на реальні можливості, так би мовити не екстенсифікувати, а ін-
тенсифікувати освітню справу. З 1923 року намічається характер-
на риса: освітня справа розвивається не стільки вшир, скільки
вглиб…”19 (підкреслено – Авт.). Яким чином це торкнулося міст?
Згідно з статистичними обстеженнями, впродовж 1923/1924 р. їх
навчальна мережа зменшилася з 1189 до 1115 закладів. Головними
причинами закриття шкіл стали злиття (49%), планове скорочення
(27,2%), відсутність коштів (14,8%) та інші (9%). Водночас кіль-
кість учнів, охоплених освітою, збільшилося з 38,3% до 46,3%. Це
у свою чергу зумовило збільшення навантаження на діючі школи.
Так, станом на 1924 р. пересічна кількість учнів на одну міську
школу становила 271 осіб, а вчителів – 11,3 осіб. Отже, у серед-
ньому на одного вчителя припадало 24 учня. Найбільш перепов-
неними виявилися навчальні заклади в містах Донецької, Полтав-
ської та Харківської губерній, а найменш – Одеської, Волинської
та Поділля20. Поряд із цим з 1923 р. розпочалося цілеспрямова-
не згортання мережі дитячих установ соцвиху, які потребували
значних ресурсів на своє утримання, а відтак – “лежали великим
тягарем на місцевому бюджеті”. За період з 1 січня 1923 – до 1 січ-
ня 1924 р. їх кількість скоротилася на 29,5% у містах і на 37,9% у
селищах міського типу21. Таким чином, згадана в журналі “інтен-
сифікація” освітньої справи насправді не мала нічого спільного з
жодним розвитком, швидше навпаки. Результати цього “розвит-
ку” лише вкотре засвідчили невідповідність між деклараціями
радянського керівництва, згідно з якими завдання “комуністичної
освіти й виховання” визнавалося одним із головних пріоритетів
державної політики22, та його реальними діями. Розумними ж сло-
вами просто намагалися замаскувати фактично провал власної по-
літики у цій царині в першій половині 1920-х рр.
Продовжуючи “інтенсифікацію”, радянське керівництво ще з
початку 1924 р. виділило всі освітньо-культурні заклади у само-
стійні бюджетно-господарські одиниці, ліквідувавши централізо-
вані органи постачання, які раніше діяли при відділах народної
освіти і комунального господарства. Про це, зокрема, йшлося в
резолюції IV сесії ВУЦВК від 10 січня 1924 р. “Про радянське бу-
дівництво”. Таким чином, держава залишала за собою обов’язок
забезпечення цих установ лише книгами, шкільним приладдям
тощо23. Усуваючись від централізованого матеріального поста-
чання, український уряд водночас займався пошуками додаткових
можливостей фінансування освіти. 12 лютого 1924 р. РНК УСРР
прийняв постанову “Про спеціальні кошти для наукових і науко-
во-мистецьких закладів”, а 13 лютого – “Про відрахування з про-
мислових і торговельних підприємств на культурно-освітні потре-
би”. Перша, “щоб поліпшити в УСРР фінансовий стан всіх нау-
кових і науково-мистецьких закладів, книгозбірень та наукових
товариств”, дозволила їм формувати спеціальні грошові фонди з
плати за відвідування лекцій, концертів, виставок, користування
книгами, продажу книжкових дублікатів, старого непотрібного
майна, прав на видання тощо, а також за рахунок допомоги дер-
19 Освітник. (1924) З освіт-
нього життя за перші місяці
1924 року. Радянська освіта.
№ 3-4, 103.
20 Коварський, Р. (1924) Єдині
трудові школи України на
1 січня 1924 р. (За даними
державної біжучої статистики).
Статистичний бюлетень.
№ 23, 24-26.
21 Воскресенський, Е. (1925)
Народня освіта на Україні на
1 січня 1924 р. (За даними
державної біжучої статистики).
Статистичний бюлетень.
№ 2, 24.
22 (1921) Збірник законів і
розпоряджень робітничо-се-
лянського уряду України за
1921 рік. Х.: Друга Радянська
типографія., Арт. 108.
23 (1924) Збірник законів і
розпоряджень робітничо-се-
лянського уряду України за
1924 рік. Х.: Друкарня УВО
ім. М. Фрунзе, Арт. 13.
179
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
жавних і громадських організацій, пожертвувань приватних осіб24.
Друга постанова зобов’язала промислові підприємства усіх форм
власності щомісяця відраховувати 1,4% усієї кошторисної суми
зарплати, а торговельні – 0,1% від суми обігу на підтримку закла-
дів освіти й культури25.
Водночас державне керівництво досить широко практикувало
перекладання своїх фінансових зобов’язань з утримання навчаль-
но-виховних закладів на різні установи, підприємства, профспілки
тощо26. Особливо широкого поширення ця практика набула з пе-
ренесенням значної частини освітніх видатків на місцеві бюдже-
ти, які не мали достатньо коштів для їх забезпечення. Наприклад,
за даними авторів “Народної освіти і педагогічної науки в Україн-
ській РСР” (К., 1967), у 1920-х рр. у системі патронату у м. Харко-
ві перебувало 24% шкіл, у м. Катеринославі – 37%, у м. Кривому
Розі – 38% тощо27. В цьому вбачали реальний шанс призупинити
процес скорочення освітньої мережі. Про це, зокрема, йшлося в
доповідній записці губвідділу народної освіти Донецької губернії,
опублікованій у місцевому відомчому журналі в серпні 1922 р.:
“... скорочення асигнувань центру на народну освіту з віднесен-
ням витрат… на місцеві кошти розтлумачено було на місцях (у
тому числі і в Донбасі) неправильно: замість того, щоб звернути
увагу та енергію в бік отримання найбільшої кількості кредитів…
із місцевих джерел за кошторисами виконкомів, за бюджетами
профспілок, підприємств тощо місця пішли по лінії найменшого
опору – почали стихійно закривати навчально-просвітницькі за-
клади”. Такі дії визнавалися неприпустимими: “Перш, ніж нава-
житись на те чи інше скорочення мережі, необхідно спробувати
всі допустимі способи для її підтримки і лише після того, коли
всі заходи виявляться безуспішними, можна ставити питання про
закриття того чи іншого закладу”28 (підкреслено – Авт.). Однак,
“підписавшись” на патронування, досить важко було звільнити-
ся від взятих на себе зобов’язань у подальшому. Щоб перевести
школи і дитячі установи на баланс місцевого бюджету, необхід-
на була згода губернського/округового виконкому, які йшли на це
вкрай неохоче. Зрештою, врегульовувати ці суперечки доводилося
на найвищому державному рівні. Прикладом може слугувати си-
туація з дитячим містечком у м. Маріуполі, що з початку 1920-х
рр. перебувало на утриманні Головного управління соціального
страхування УСРР. У липні 1926 р. уряд ухвалив постанову про
переведення його на місцевий бюджет. Це викликало запеклий
опір з боку Маріупольського окрвиконкому, керівництво якого
звернулося до ВУЦВК з проханням скасувати рішення РНК УСРР,
що й сталося 29 вересня 1926 р.29. На підтримку уряду виступив
Народний комісаріат праці УСРР, аргументуючи свою позицію
тим, що кошти на утримання дитмістечка не є витратами прямого
призначення Головсоцстраху30. Незважаючи на це, суперечка була
вирішена на користь місцевої маріупольської влади: у листі за-
ступника голови РНК УСРР О. Сербиченка до ЦК КП(б)У від 1
грудня 1926 р. відзначалося, що уряд погоджується з постановою
ВУЦВК щодо цього питання31.
Зростання бюджетних прибутків, що відбувалося, головним
чином, за рахунок комунального господарства, дозволило україн-
24 (1924) Збірник законів і
розпоряджень робітничо-се-
лянського уряду України за
1924 рік. Х.: Друкарня УВО
ім. М. Фрунзе, Арт. 13.
25 Там само, Арт. 48.
26 Воскресенський, Е. (1925)
Народня освіта на Україні на
1 січня 1924 р., 23.
27 (1967) Народна освіта і пе-
дагогічна наука в Українській
РСР. 1917-1967. К.: Радянська
школа, 1967, 51-52.
28 (1922) Положение дела
Народного Образования.
Просвещение Донбасса. № 5,
31.
29 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2231, арк. 165.
30 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2270, арк. 17-17зв.
31 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2231, арк. 167.
180
Місто: історія, культура, суспільство
ським містам поступово збільшувати видатки на потреби народної
освіти. Так, наступного 1924/1925 р. на фінансування цієї сфери з
міських коштів було спрямовано 11 328,8 тис. руб., з яких на гу-
бернські та округові центри Української СРР припало 10 823,3 тис.
руб., а на заштатні міста – 505,5 тис. руб.32. У співвідношенні до
решти бюджетних витрат українських міст це становило відпо-
відно 15,6% та 20,9%. Водночас питома вага видатків на народну
освіту в загальному місцевому бюджеті УСРР сягала 21%33.
Як конкретно реалізовувалися кошти, виділені з міських бю-
джетів на розвиток освітньо-культурної сфери, простежимо на
прикладі адміністративних центрів Київської губернії. Варто від-
значити, що затверджена сума освітніх видатків м. Києва на поточ-
ний рік склала 1 747,2 тис. руб. (або 7,9% усіх витрат по бюджету),
а округових міст – 566,4 тис. руб.(або 26,9%)34 Табл. 235 демон-
струє розподіл цих коштів за функціональним призначенням.
Табл. 2
Розподіл освітніх видатків міст Київської губернії
за функціональним призначенням на 1924/1925 р. (у %)
м. Київ Округові
міста
Заробітна плата педагогічно-технічного
персоналу
59,5 48,2
Харчування та одяг вихованців 19,1 36,9
Господарські (комунальні) потреби 11,7 9,5
Навчальна частина 2,7 3,8
Канцелярські видатки 0,1 0,3
Закупівля реманенту, приладдя 0,3 0,8
Ремонтні роботи 6,4 0,2
Наведені відомості свідчать, що витрати на народну освіту в
першій половині 1920-х рр. мали передусім споживацький харак-
тер, оскільки половину їх, а подекуди й більше, становили видатки
на заробітну плату для педагогічного й технічного персоналу на-
вчально-виховних закладів. Остання, згідно зі звітом НКО УСРР,
упродовж зазначеного періоду зростала наступним чином: у
1922/1923 р. місячна зарплата міського вчителя становила 14 руб.,
у 1923/1924 р. – 24 руб., у 1924/1925 р. – 35 руб., у 1925/1926 р. –
40 руб. та у 1926/1927 р. – 50 руб. (для порівняння, заробітна плата
сільського вчителя збільшилася з 6 руб. у 1922/1923 р. до 40 руб. у
1926/1927 р.)36. Водночас мізерні видатки на капітальний і поточ-
ний ремонт, придбання шкільного приладдя та інших необхідних
речей були причиною того, що навчальний процес продовжував
проходити у пошкоджених або ж непристосованих для цього бу-
дівлях, за нестачі навчально-методичних матеріалів, недостатньо-
го устаткування виробничих майстерень при школах тощо. Хоча
центральна влада й усвідомлювала необхідність “оздоровлення”
освітянського бюджету через перегрупування видатків і збіль-
32 (1926) Местный бюджет
Украины в 1924-25 году
(расходы). Статистика
финансов. № 2-3, 13.
33 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2786, арк. 71зв.
34 (1925) Місцевий бюджет
Київщини на 1924-1925 рік. К.:
Київський губвиконком, 48-49.
35 Там само, 38-49.
36 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2265, арк. 9.
181
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
шення витрат на найбільш слабке місце – операційно-навчальні
потреби37, та на ділі нехтувала вирішенням цієї проблеми. Пояс-
нення цього криється не тільки в економічній (у даному випад-
ку – фінансовій) площині, але й у політичній. Не варто забувати,
що державне керівництво УСРР прагнуло сформувати з учителів
головний рупор для поширення радянської ідеології серед насе-
лення. Не останню роль у цьому процесі відігравав матеріальний
аспект. Підвищуючи заробітну плату вчительства, державне керів-
ництво, таким чином, намагалося завоювати (фактично – купити)
їх лояльність до нового політичного режиму. Саме на це (частко-
во) спрямовувалося позитивне сальдо від щорічного збільшення
асигнувань на освіту. З іншого боку, завдяки поступовому покра-
щенню матеріального становища вчительства в 1924-1925 р. було
призупинено неухильне до цього часу скорочення їх чисельності і
покладено початок деякому зростанню38. За даними статистичних
обстежень, на 1 січня 1924 р. у школах українських міст нарахо-
вувалося 10 469 учителів, а в селищах міського типу – 4 81339. На
початок наступного року ці показники становили 12 244 та 4 846
осіб відповідно40.
Повертаючись до аналізу міських видатків Київської губернії,
відзначимо, що станом на 1924/1925 р. мережа освітньо-культур-
них закладів м. Києва складалася з 315 різних установ. Із них 302
перебували на утриманні міського бюджету (решта – губернсько-
го). Це були: 97 трудових шкіл, 46 дитячих будинків і 18 інших за-
кладів соціального виховання, 6 профшкіл, 2 курси, 13 бібліотек, 1
музей, 65 пунктів із ліквідації неграмотності, 42 школи політичної
грамоти, 7 клубів, 5 вечірніх робітничих шкіл. Навчальні заклади
міста охоплювали освітою 34 580 осіб (враховуючи тільки перші
6 пунктів). Обслуговуючий персонал усіх установ налічував 2 171
особу41. На утриманні ж округових центрів перебували 8 дитячих
садочків та близько 27 дитячих будинків (для здорових дітей), де
виховувалося 226 та 1376 дітей відповідно, 51 трудова школа, де
навчалося 12 274 учнів, 41 школа для ліквідації неграмотності
тощо (дані станом на 1 січня 1924 р.)42. Табл. 343 дає можливість
простежити, яким чином розставлялися пріоритети у фінансуван-
ні цих закладів.
Табл. 3
Розподіл освітніх видатків міст Київської губернії
за сферами фінансування на 1924/1925 р. (у %)
м. Київ Округові
міста
Утримання відділу народної освіти 0,2 –
Соціальне виховання 85,7 87,2
Професійно-технічна освіта 5,9 4,8
Політична грамотність населення 8,1 7,9
Дані таблиці показують, що основна маса видатків на освіту
в містах – понад три четверті – поглиналася закладами соціально-
го виховання. На це були об’єктивні причини: їх мережа була чи-
сельнішою й охоплювала значну кількість педагогічно-технічного
37 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2265, арк. 9, 40.
38 Єфіменко, Г. (2015) Вчитель-
ство і влада, 528-529.
39 Коварський, Р. (1924) Єдині
трудові школи України на
1 січня 1924 р. (За даними
державної біжучої статистики).
Статистичний бюлетень.
№ 23, 28.
40 Коркушко, Г. (1925) Народня
освіта на Україні на 1 січня
1925 року. Статистичний
бюлетень. № 8, 15.
41 Державний архів міста
Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 144,
арк. 18.
42 (1925) Статистический
сборник. К.: Киевское
губернское статистическое
бюро, 54, 60, 75, 100.
43 (1925) Місцевий бюджет
Київщини на 1924-1925 рік. К.:
Київський губвиконком, 38-49.
182
Місто: історія, культура, суспільство
персоналу, та й специфіка їх функціонування передбачала наяв-
ність деяких досить затратних статей (зокрема, харчування), які
були відсутні в кошторисах закладів профосвіти і політграмоти.
Тому такий розподіл асигнувань на освіту не означав надання яки-
хось переваг соціальному вихованню та ігнорування інших сфер.
В умовах обмеженості фінансових ресурсів потреби всіх освіт-
ньо-культурних закладів обраховувалися так, щоб задовольнити
хоча б мінімальні потреби. Однак, навіть у м. Києві, де виділялися
на це чи не найбільші суми (порівняно з іншими українськими мі-
стами), коштів із міського бюджету часом не вистачало навіть на
найнеобхідніші речі44. Як бачимо, попри розмежування фінансо-
вих зобов’язань між державним і місцевими бюджетами, розвиток
освітньої галузі в містах все одно потребував фінансової допомо-
ги з центру.
Практично неконтрольована ситуація зі скороченням мережі
освітньо-культурних закладів на початку 1920-х рр. і початок її
поступового відродження зумовили необхідність здійснення ау-
диту в цій сфері. Ця потреба актуалізувалася також у зв’язку з
завершенням адміністративно-територіальної реформи в УСРР,
що супроводжувалася ліквідацією губерній і перерозподілом їх
майнових і бюджетних прав та обов’язків. Питання щодо уточ-
нення кількості місцевих установ НКО УСРР розглядалося 10 січ-
ня 1925 р. на засіданні Президії Укрдержплану. Остання доручила
бюджетно-фінансовій секції скласти для РНК УСРР орієнтовний
перелік закладів народної освіти, щоб користуватися ним при
складанні бюджетів на 1925/1926 р.45. Міська освітньо-культурна
мережа, відображена в Табл. 446, – це результат статистичного об-
стеження, яке зафіксувало становище в галузі станом на кінець
1925 р. (на жаль, відсутня інформація щодо дитячих будинків і
садків, яка б дала можливість простежити зміну акцентів у справі
соціального виховання).
Табл. 4
Мережа освітньо-культурних закладів
у міських селищах УСРР станом на 1 грудня 1925 р.
Тип закладів Округові
міста
Інші міста
й селища
міського типу
Соціальне
виховання
4-річні трудові школи 217 250
7-річні трудові школи 508 278
Професійна
освіта
Інститути 35 –
Технікуми 101 26
Робітничі факультети 29 –
Профшколи і профкурси 253 87
Школи робітничої молоді 117 27
Політична
грамотність
Бібліотеки 527 242
Клуби і сельбудинки 469 288
Театри 290 210
Кінотеатри 101 84
44 Цельтнер, Е. (1925) Народное
образование Киевщины в ус-
ловиях бюджета 1924-25 года.
Местное хозяйство. № 6, 79-
80, 85.
45 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 1989, арк. 21зв.
46 (1929) Міські селища УСРР.
Збірник статистико-
економічних відомостей.
Х.: ЦСУ УСРР, 145, 149.
183
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
Статистика свідчить, що на середину 1920-х рр. мережа освіт-
ніх закладів у містах дещо збільшилася. Наприклад, кількість
трудових шкіл зросла до 1 253, а відтак – упродовж 2 років було
відкрито близько 140 нових закладів. З огляду на обсяги фінансу-
вання ця цифра видається цілком адекватною. Якщо ж узяти до
уваги, що радянська влада прагнула до кінця 1920-х рр. охопити
освітою всіх дітей шкільного віку, то це не набагато наблизило її
до досягнення мети: за підсумками 1925/1926 р. частка залучених
до навчання дітей в УСРР становила 63,8%47.
Головними освітньо-культурними центрами в цей час залиша-
лися найбільші міста: Київ, Харків, Одеса і Катеринослав. Разом
на потреби освіти ці 4 окрцентри у 1925/1926 р. витратили більш
ніж у 1,5 рази більше коштів, ніж решта 37. Зокрема, з київсько-
го бюджету було асигновано 2 496,8 тис. руб., з харківського –
3 139,3 тис. руб., катеринославського – 1 257,3 тис. руб., одесько-
го – 1 999,8 тис. руб.48. На одного мешканця цих міст припадало
відповідно 4,8 руб., 7,5 руб., 5,3 руб. та 4,7 руб. освітніх видатків
на рік (беручи до уваги дані про населення станом на 1926 р.)49.
Утримання закладів освіти й культури в решті міських селищ
Української СРР обійшлося в 2 049,0 тис. руб., що становило 23,6%
усіх їхніх видатків. Найбільше коштів на це виділили Павлоград
(96,1 тис. руб. або 24,8% від бюджету), Бердянськ (86,0 тис. руб. або
20,9%), Охтирка (83,1 тис. руб. або 16,3%), Кам’янське (81,4 тис.
руб. або 32%), Золотоноша (81,1 тис. руб. або 39,7%), Слов’янське
(78,9 тис. руб. або 13,9%)50.
Показово, що бюджетні витрати на одного мешканця пересіч-
них міст у кілька разів відрізнялися від показників найбільших
освітніх центрів. Наприклад, на теренах колишньої (з огляду на
ліквідацію цього поділу в 1925 р.) Волинської губернії вони сягали
1 руб. 76 коп. на рік, Подільської – 1 руб. 73 коп., Полтавської –
1 руб. 82 коп. Однак, у більш економічно потужних – майже відпо-
відали показникам колишніх губцентрів, зокрема в Катеринослав-
ській (4 руб. 6 коп.) та Харківській (6 руб. 20 коп.). Звісно, цього
було недостатньо, але ситуація в міських селищах поставала в кра-
щому світлі порівняно з селами, де ці видатки на одну особу в рік
не досягали й 1 руб.51.
Директивні вказівки українського уряду на 1926/1927 р. пе-
редбачали подальше розширення освітньої мережі. Якщо раніше
цей процес мав стихійний характер, то відтепер він мав чітко під-
порядковуватись визначеним центральними відомствами планам
і узгоджуватися з фінансовими реаліями місцевих бюджетів52. З
цього приводу народний комісар фінансів УСРР М. Полоз у ли-
сті до секретаря ЦК КП(б)У В. Затонського стверджував, що
відкрити нові школи, курси, університети, робітфаки тощо, як і
відмовитися від практики патронату, цього року “буде надзви-
чайно важко, а то й зовсім неможливо”53. Проблему фінансових
джерел на розширення культурно-освітніх закладів було вирішено
з прийняттям ВУЦВК і РНК УСРР 2 лютого 1928 р. постанови
“Про самооподаткування людности на задоволення громадських
потреб”. Тільки за 1927/1928 р. керівництво держави планувало
зібрати з населення УСРР коштів на суму 36,4 млн. руб. Із них
47 (1927) Местный бюджет
УССР на 1926-27 г. Краткие
материалы к докладу Нарком-
фина правительству УССР о
построении местного бюджета
на 1926-27 г. Х.: Наркомфин
УСРР, 32.
48 (1926) Очерки по бюджету
и экономике округов Украины
(по материалам 1925–26 года).
Госплан Украины, 48.
49 (1929) Міські селища
УСРР…, 5–7.
50 Там само, С. 143.
51 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2075, арк. 5зв.
52 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2231, арк. 125.
53 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2297, арк. 22–22зв.
184
Місто: історія, культура, суспільство
на народну освіту загалом було намічено використати 21,3 млн.
руб. За підрахунками уряду, цього мало вистачити, щоб побуду-
вати чи зробити капітальний ремонт “шкіл 4-річок понад 17 200,
шкіл 7-річок – 1 800, профшкіл – 400, хат читалень – 3 500…”.
Станом на 1 жовтня 1928 р. на ці потреби вже було витрачено
16,2 млн. руб.54. До того ж 3,1 млн. руб. були виділені урядом на
шкільне будівництво з фонду регулювання55. Зрушення, які відбу-
лися в мережі освітніх закладів міських селищ УСРР упродовж
другої половини 1920- х рр., можна простежити, порівнявши дані
Табл. 4 і Табл. 556.
Табл. 5
Мережа освітніх закладів у міських селищах УСРР
станом на 1 грудня 1928 р.
Тип закладів Кількість
Соціальне
виховання
4-річні трудові школи 819
7-річні трудові школи 1 075
Дитячі
будинки -
інтернати
для нормальних дітей 157
для дефективних дітей 72
для хворих дітей 47
прийомники і
розподільники
19
Денні дитячі будинки 9
Дитячі садочки 418
Професійна
освіта
Інститути 38
Технікуми 111
Робітничі факультети 47
Профшколи 400
ФЗУ та школи типу ФЗУ 179
Навчальні майстерні 18
Довготермінові профкурси і школи 266
Короткострокові профкурси 197
Загалом упродовж 1925–1928 рр. кількість трудових шкіл у
містах і селищах міського типу УСРР зросла більш, ніж на 600
закладів. Значно повільнішими темпами відзначилося розширен-
ня мережі професійної освіти. Водночас чисельність дитячих бу-
динків поступово скорочувалась. Утім, всі ці процеси практично
не торкалися міських фінансів, асигнування яких на освіту хоч і
зростали (Табл. 657), але спрямовувалися на забезпечення інших
потреб.
54 (1929) Два роки роботи уряду
УСРР 1926/27-1927/28. Мате-
ріали до звіту уряду ХІ з’їздові
рад. Х.: Видання Секретаріату
ВУЦВК та Управління справа-
ми РНК УСРР, 135-136.
55 Сиволап, П. С. (1928)
Местный бюджет Украины в
1927-28 г. Хозяйство Украины.
№ 8-9, 38.
56 (1929) Україна. Статис-
тичний щорічник. 1929. ЦСУ
УСРР, 94–99.
57 Місцевий бюджет УСРР
на 1927-28 рік. (1928) (Збірка
місцевих бюджетів УСРР за
призначенням на 1927-28 рік
та за виконанням за 1926-27
рік) Х.: Фінансове видавництво
НКФ СРСР, 2-4; Місцевий
бюджет УСРР на 1928-1929
рік. (1929) Х.: Державне
фінансове видавництво СРСР,
2–3.
185
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
Табл. 6
Асигнування з міських бюджетів УСРР
на розвиток освіти та культури у 1926-1929 рр.
1926/1927 р. 1927/1928 р.
1928/1929 р.
(заплано-
вано)
Округові
міста
у тис. руб. 17 322 21 927,8 28 411,3
у % до всього
бюджету
11,1% 12,6% 13,5%
Інші міста у тис. руб. 2 735 4 082,5 3 896,8
у % до всього
бюджету
23,5% 26,4% 25,1%
Упродовж 1926/1927–1927/1928 рр. українські міста вклали в
освітньо-культурну сферу понад 45 млн. руб. Більше 30 млн. руб.
було запроектовано витратити на це ж у 1928/1929 р. Зростали не
лише обсяги видатків, але й їх питома вага у міських бюджетах.
Основне місце у цій групі витрат продовжував займати фонд заро-
бітної плати. Це зумовлювалося як розширенням мережі, так і під-
вищенням оплати праці освітян (в 1928 р. пересічна ставка вчите-
ля 4-річної трудової школи сягнула 56,9 руб., 7-річної – 76,6 руб.,
професійної – 81,4 руб.58). Збільшилися витрати на задоволення
господарських і операційно-експлуатаційних потреб та придбання
необхідного приладдя, що також було частково пов’язано зі зрос-
танням кількості закладів.
Отже, прагнення позбутися дореволюційного спадку в усіх
сферах суспільного життя й водночас прискорити індустріалі-
зацію країни штовхали більшовицьку владу на глибокі систем-
ні перетворення в освітній сфері, що була проголошена “третім
фронтом” боротьби проти “підступної буржуазії”. Ці зміни по-
требували значних фінансових капіталовкладень з боку держави,
які остання, попри гучні декларації, не мала змоги забезпечити
в умовах важкої економічної кризи початку 1920-х рр. У резуль-
таті як вчителі, так і їх підопічні опинилися практично на межі
виживання, що, звісно, не додавало позитивного авторитету новій
владі. Шукаючи виходу з ситуації, радянське керівництво вдалося
до перенесення значної частини освітніх видатків з державного
на місцеві бюджети. Однак, сподівання, що цей крок одразу вирі-
шить проблему матеріального забезпечення освітньо-культурних
закладів, не справдилися: перші кілька років, поки тривало загаль-
не становлення системи місцевих фінансів, означилися скорочен-
ням мережі шкіл і дитбудинків, зменшенням чисельності вчителів
та кількості охоплених навчально-виховними закладами дітей. Це
було загальним явищем, характерним як для сільської, так і для
міської місцевості.
Водночас українські міста, володіючи більшим економічним
потенціалом порівняно з селами, в процесі подальшої поступової
децентралізації місцевих бюджетів мали більше фінансових мож-
ливостей для поліпшення ситуації. Впродовж 1923–1928 рр. у ме-
58 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20,
спр. 2297, арк. 5.
186
Місто: історія, культура, суспільство
жах міських кошторисів на розвиток освіти було виділено понад
80 млн. руб. У групі соціально-культурних видатків асигнування
на народну освіту в бюджетах українських міст займали провідне
місце, в кілька разів переважаючи витрати на охорону здоров’я
чи соціальне забезпечення. Однак, вони значно поступалися гос-
подарським видаткам, яким надавався значно більший пріори-
тет. Попри це, з кожним роком фінансування цієї галузі в місь-
ких бюджетах збільшувалося: з 9 442,8 тис. руб. у 1923/1924 р.
до 26 010,3 тис. руб. у 1927/1928 р. Водночас розширювалася й
сама мережа освітньо-культурних закладів, зростали їх потреби,
які не вдавалося повністю задовольнити за рахунок місцевих ко-
штів. Частково ця проблема вирішувалася за рахунок переведення
закладів у систему патронату, частково – через уведення плати за
навчання, але головним чином – за рахунок самооподаткування
населення.
REFERENCES
Antonenko, V.V. (2014). Stanovlennia biudzhetiv hubernskykh
i okruhovykh mist Ukrainskoi SRR na pochatku 1920-kh rr. Arkhivy
Ukrainy, (6), 7-19.
Berezivska, L. (2007). Rozrobka Narkomosom USRR systemy
shkilnoi osvity ta yii aprobatsiia v konteksti sotsialno-ekonomichnykh
ta suspilno-politychnykh determinant (1920-1924). Istoryko-pedaho-
hichnyi Almanakh, (1), 12-29.
Cheberiako, O.V. (2012). Biudzhetna systema v USRR 1920-kh rr.:
Orhanizatsiino-pravovi ta sotsialno-ekonomichni osnovy funktsionu-
vannia. Kyiv: Nilan-LTD.
Dedovych, D. (2012). Finansova kryza zahalnoosvitnoi shkoly ta
sproby yii podolannia na Chernihivshchyni u 20-i rr. ХХ st. Siverian-
skyi Litopys, (5-6), 139-146.
Derzhavna planova komisiia pry RNK USRR. (10.01.1925) Fund
1. Description 20. Case 1989. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hro-
madskykh obyednan Ukrayiny — The Central State Archive of Public
Organizations of Ukraine. Kyiv.
Dolinko, M. (1924, March/April). Materialne stanovyshche robit-
nykiv osvity na Ukraini. Radianska Osvita, (3-4), 112-116.
Dva roky roboty uriadu USRR 1926/27-1927/28. Materialy do zvi-
tu uriadu KhI z’izdovi rad. (1929). Kharkiv, USSR: Vydannia Sekretar-
iatu VUTsVK ta Upravlinnia spravamy RNK USRR.
Finansovo-biudzhetna sektsiia Kyivskoi miskoi rady. (27.12.1924)
Fund R-1. Description 1. Case 144. Derzhavnyy arkhiv mista Kyieva –
State Archive of Kyiv. Kyiv.
Finansy Ukrainy. Obzor dejatel’nosti NKF v svjazi s obshhim sos-
tojaniem narodnogo hozjajstva USSR. (1924). Kharkiv, USSR: NKF
USSR.
Iefimenko, H. (2015). Vchytelstvo i vlada. In S. Kulchytskyi (Ed.),
Suspilstvo i vlada v radianskii Ukraini rokiv nepu (1921 – 1928).
Kolektyvna monohrafiia (Vol. 1, pp. 475-570). Kyiv, Ukraine: Instytut
istorii Ukrainy NAN Ukrainy.
Kakhno, I.V., & Nikolina, I.I. (2009). Rozvytok zahalnoosvitnoi
shkoly USRR na pochatku 20-kh rr. ХХ st. Naukovi Zapysky Vinnyts-
187
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
koho Derzhavnoho Pedahohichnoho Universytetu Imeni Mykhaila
Kotsiubynskoho, (16), Istoriia, 49-52.
Korkushko, H. (1925, May). Narodnia osvita na Ukraini na 1 sich-
nia 1925 roku. Statystychnyi Biuleten, (8), 3-17.
Kovarskyi, R. (1924, December 1). Yedyni trudovi shkoly Ukrainy
na 1 sichnia 1924 r. (Za danymy derzhavnoi bizhuchoi statystyky).
Statystychnyi Biuleten, (23), 24-29.
Lypynskyi, V.V., & Yatsiuk, M.M. (2006). Finansuvannia i mate-
rialnyi stan ustanov sotsialnoho zakhystu dytynstva v USRR u 1920-ti
roky. Ukraina ХХ Stolittia: Kultura, Ideolohiia, Polityka, (12), 221-
227.
Mestnyiy byudzhet USSR na 1926-27 g. Kratkie materialyi k dokla-
du Narkomfina pravitelstvu USSR o postroenii mestnogo byudzheta na
1926-27 g. (1927). Harkov, USSR: Narkomfin USSR.
Mestnyj bjudzhet Ukrainy v 1924-25 godu (rashody). (1926, Janu-
ary). Statistika Finansov, (2-3), 13.
Miski selyshcha USRR. Zbirnyk statystyko-ekonomichnykh vido-
mostei. (1929). Kharkiv, USSR: TsSU USRR.
Mistsevyi biudzhet Kyivshchyny na 1924-1925 rik. (1925). Kyiv,
USSR: Kyivskyi hubvykonkom.
Mistsevyi biudzhet USRR na 1927-28 rik (Zbirka mistsevykh bi-
udzhetiv USRR za pryznachenniam na 1927-28 rik ta za vykonanniam
za 1926-27 rik). (1928). Kharkiv, USSR: Finansove vydavnytstvo NKF
SRSR, 1928.
Mistsevyi biudzhet USRR na 1928-1929 rik. (1929). Kharkiv,
USSR: Derzhavne finansove vydavnytstvo SRSR.
Myshkis, V.S. (1925). Mestnyj bjudzhet Ukrainy. Kharkiv, USSR:
CSU USSR.
Narodna osvita i pedahohichna nauka v Ukrainskii RSR. 1917-
1967. (1967). Kharkiv, USSR: Radianska shkola.
Narodnia osvita na Vkraini. (1924). Kharkiv, USSR: Chervonyi
shliakh.
Narodnyi komisariat finansiv USRR. (n.d.) Fund 1. Description
20. Case 1890. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh obyed-
nan Ukrayiny – The Central State Archive of Public Organizations of
Ukraine. Kyiv.
Narodnyi komisariat osvity USRR. (24.07.1928) Fund 1. De-
scription 20. Case 2786. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh
obyednan Ukrayiny – The Central State Archive of Public Organiza-
tions of Ukraine. Kyiv.
Narodnyi komisariat pratsi USRR. (12.10.1926) Fund 1. Descrip-
tion 20. Case 2270. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh
obyednan Ukrayiny – The Central State Archive of Public Organiza-
tions of Ukraine. Kyiv.
Narodnyj komissariat prosveshhenija USSR. (n.d.) Fund 1. De-
scription 20. Case 2265. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh
obyednan Ukrayiny – The Central State Archive of Public Organiza-
tions of Ukraine. Kyiv.
Ocherki po bjudzhetu i jekonomike okrugov Ukrainy (po materi-
alam 1925-26 goda). (1926). Kharkiv, USSR: Gosplan Ukrainy.
Osvitnyk. (1924, March/April). Z osvitnoho zhyttia za pershi mis-
iatsi 1924 roku. Radianska Osvita, (3-4), 103-107.
188
Місто: історія, культура, суспільство
Otchet Narodnogo komissara prosveshhenija za 1921 g. (1922).
In Narodnoe hozjajstvo Ukrainy v 1921 g. Otchet Ukrainskogo jeko-
nomicheskogo soveta sovetu truda i oborony (pp. 808-837). Kharkiv,
USSR: 4-ja gosudarstvennaja tipografija.
Poloz, M.M. (02.09.1926) Fund 1. Description 20. Case 2297.
Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh obyednan Ukrayiny –
The Central State Archive of Public Organizations of Ukraine. Kyiv.
Polozhenie dela Narodnogo Obrazovanija. (1922, August).
Prosveshhenie Donbassa, (5), 29-31.
Postanovlenie CIK SSSR ot 12 nojabrja 1923 g. “Vremennoe
polozhenie o mestnyh finansah”. Retrieved from: http://www.libussr.
ru/doc_ussr/ussr_1857.htm.
RNK USRR (17.07.1926) Fund 1. Description 20. Case 2231.
Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh obyednan Ukrayiny –
The Central State Archive of Public Organizations of Ukraine. Kyiv.
Serbychenko, O.K. (01.12.1926) Fund 1. Description 20. Case
2231. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh obyednan Ukray-
iny – The Central State Archive of Public Organizations of Ukraine.
Kyiv.
Sivolap, P.S. (1928, August/September). Mestnyj bjudzhet Ukrainy
v 1927-28 g. Hozjajstvo Ukrainy, (8-9), 30-45.
Statisticheskij sbornik. (1925). Kyiv, USSR: Kievskoe gubernskoe
statisticheskoe bjuro, 1925.
Studinskyi, V. (2010). Finansy Kyieva: Istoriia ta suchasnist. In-
formatsiino-analitychnyi dovidnyk. Kyiv: Feniks.
Tseltner, E. (1925, March). Narodnoe obrazovanie Kievschinyi v
usloviyah byudzheta 1924-25 goda. Mestnoe Hozyaystvo, (6), 72-126.
Ukraina. Statystychnyi shchorichnyk. 1929. (1929). Kharkiv,
USSR: TsSU USRR.
Upravlinnia mistsevykh finansiv NKF USRR. (n.d.) Fund 1. De-
scription 20. Case 2977. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh
obyednan Ukrayiny – The Central State Archive of Public Organiza-
tions of Ukraine. Kyiv.
Volynskyi hubkom KP(b)U i Volynskyi hubvykonkom. (n.d.)
Fund 1. Description 20. Case 2075. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv
hromadskykh obyednan Ukrayiny – The Central State Archive of Pub-
lic Organizations of Ukraine. Kyiv.
Voskresenskyi, E. (1925, January 15). Narodnia osvita na Ukraini
na 1 sichnia 1924 r. (Za danymy derzhavnoi bizhuchoi statystyky).
Statystychnyi Biuleten, (2), 23-31.
VUTsVK. (29.09.1926) Fund 1. Description 20. Case 2231. Tsen-
tralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh obyednan Ukrayiny – The
Central State Archive of Public Organizations of Ukraine. Kyiv.
Zbirnyk postanov ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uria-
du Ukrainy za 1922-1923 rr. (1922). Kharkiv, USSR: Lito-drukarnia
“Knyhospilky”.
Zbirnyk zakoniv i rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu
Ukrainy za 1921 rik. (1921). Kharkiv, USSR: Druha Radianska ty-
pohrafiia.
Zbirnyk zakoniv i rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu
Ukrainy za 1924 rik. (1924). Kharkiv, USSR: Drukarnia UVO im. M.
Frunze.
189
Модернізаційні процеси в Містах: іМперський та радянський дискурси
Zhmaka, V.M. (2012). Prybutkovi chastyny biudzhetiv mist Livo-
berezhnoi Ukrainy v 20-ti roky XX st. Sumska Starovyna, (XXX-
VIII-XXXIX), 21-33.
Виктория Антоненко
РАСХОДЫ ГОРОДСКИХ БЮДЖЕТОВ УКРАИНСКОЙ
ССР НА РАЗВИТИЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНО-КУЛЬТУРНЫХ
УЧРЕЖДЕНИЙ (1923–1928 гг.)
Поиск новых путей финансирования украинского образования,
науки и культуры побуждает к изучению исторического опыта
предыдущих лет, уроки которого могут быть полезными для со-
временников. Несмотря на это, данная тематика остается ма-
лоисследованной.
Предлагаемая статья посвящена проблемам материального
обеспечения образовательно-культурных учреждений в городах
Украинской ССР в 1920-е гг. Главное внимание акцентируется
на освещении роли городских бюджетов в этом деле. На осно-
ве анализа нормативно-правовых актов украинского советского
руководства прослеживается процесс законодательного урегу-
лирования финансирования образовательно-культурной сферы, в
частности – разграничение между государственным и местны-
ми бюджетами расходов на содержание учреждений социально-
го воспитания, профессионального образования и политической
грамотности населения. Ознакомление с оперативной и отчет-
ной ведомственной документацией, статистическими сведени-
ями и материалами периодических изданий дает возможность
раскрыть практические последствия перенесения на местные
финансы значительной части образовательных расходов, а изу-
чение расходной части городских бюджетов – выяснить, сколько
средств выделялось на развитие образовательно-культурных уч-
реждений в 1923–1928 гг., определить приоритетность финанси-
рования тех или иных сфер, осветить конкретное функциональ-
ное назначение образовательных расходов.
Исследование показало, что бюджетные расходы на образо-
вание неуклонно увеличивались. За указанный период украинские
города потратили по этой статье более 80 млн. руб. Львиную
долю этих средств поглощали учреждения социального воспита-
ния. В то же время более половины образовательных расходов со-
ставила заработная плата педагогов и технических работников.
К концу 1920-х гг. города УССР направляли на развитие образо-
вания и культуры в среднем 19,5 % всего бюджета, что, однако,
было недостаточно для полного удовлетворения потребностей
городских жителей. Частично эта проблема решалась за счет
перевода учреждений в систему патроната, частино – путем
введения платы за обучение, но главным образом – за счет само-
обложения населения.
Ключевые слова: Украинская ССР; 1920-е гг.; образователь-
но-культурные учреждения; местные финансы; городские бюд-
жеты; расходы на образование.
190
Місто: історія, культура, суспільство
Viktoriya Antonenko
THE EXPENDITURES OF THE CITIES BUDGETS OF THE
UKRAINIAN SSR ON THE DEVELOPMENT OF THE
EDUCATIONAL AND CULTURAL INSTITUTIONS (1923–1928)
The searching for new ways to finance Ukrainian education, science
and culture leads to the studying of the historical experience of
the previous years. These lessons could be very helpful to the
contemporaries. Nevertheless this topic is still less researched in the
Ukrainian historiography.
The article deals with the problems of the material support of the
educational and cultural institutions in the cities of the Ukrainian SSR
during the 1920’s. The main attention is paid to the highlighting of the
role of the cities budgets to the problem mentioned above. The process
of the legislative regulation of the financing of the educational and
cultural spheres and in particular – the division of the funding for
the institutions of the social education, the vocational education and
the political literacy between the state and local budgets is traced on
the basis of the analysis of the normative legal acts of the Ukrainian
Soviet authorities. The working out the operational and reporting
documentation of the different departments, statistical data and the
materials of the periodicals makes it possible to reveal the practical
consequences of the transferring a large part of educational spending
to the local finances. In the early 20’s XX century this decision led to
the reducing of the educational institutions, the number of teachers
and, of course, the number of children covered with education.
The studying the expenditure part of the cities budgets allows us to
determine how much money was allocated to the development of the
educational and cultural institutions in 1923–1928, to outline the
priority of the financing of the certain spheres and to highlight the
specific appointment of the educational expenditures.
The research showed that the budget spending on education
had been steadily increasing. Ukrainian cities spent more than 80
million rubles on the item during that period. Most of these funds was
absorbed by the social education institutions. The institutions of the
political literacy were on the second place and the institutions of the
vocational education were the last. At the same time more than a half
of all the educational expenditures were spent on the salary of the
pedagogical and technical workers. The Ukrainian cities directed the
average 19.5 % of the total cities budgets to the development of the
education and culture at the end of the 1920’s. However, it was not
enough to satisfy all the needs of the urban citizens. This problem was
partly solved by the transferring of the some institutions on the system
of patronage, partly – by introduction of tuition fees, but mainly – by
self-taxation of the population of the Ukrainian SSR.
Keywords: Ukrainian SSR; 1920’s; educational and cultural
institutions; local finances; cities budgets; educational expenditures.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211110 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-4280 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-13T23:28:47Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Антоненко, В. 2025-12-23T16:55:06Z 2016 Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів (1923-1928 рр.) / В. Антоненко // Місто: історія, культура, суспільство. — 2016 — № 1. — С. 173-190. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211110 336.14:352:351.85(477)«1923/1928» Пошук нових шляхів фінансування української освіти, науки та культури спонукає до вивчення історичного досвіду попередніх років, уроки якого можуть бути корисними для сучасників. Попри це, окреслена тематика залишається малодослідженою. Пропонована стаття присвячена проблемам матеріального забезпечення освітньо-культурних закладів у містах Української СРР упродовж 1920-х рр. Головна увага акцентується на висвітленні ролі міських бюджетів у цій справі. На основі аналізу нормативно-правових актів українського радянського керівництва простежується процес законодавчого врегулювання фінансування освітньо-культурної сфери, зокрема – розмежування між державним і місцевим бюджетами видатків на утримання установ соціального виховання, професійної освіти та політичної грамотності населення. Опрацювання оперативної і звітної відомчої документації, статистичних відомостей і матеріалів періодичних видань дає можливість розкрити практичні наслідки перенесення на місцеві фінанси значної частини освітніх видатків, що вилилося на початку 20-х рр. ХХ ст. у скорочення мережі закладів, зменшення чисельності вчительства і кількості охоплених освітою дітей. Вивчення витратної частини міських бюджетів дозволяє з’ясувати, скільки коштів виділялося на розвиток освітньо-культурних закладів у 1923-1928 рр., окреслити пріоритетність фінансування тих чи інших сфер, висвітлити конкретне функціональне призначення освітніх видатків. Дослідження показало, що бюджетні видатки на освіту неухильно зростали. За означений період українські міста витратили за цією статтею понад 80 млн. руб. Левову частку цих коштів поглинали заклади соціального виховання. Водночас більше половини освітніх видатків становила заробітна плата педагогічних та технічних працівників. На кінець 1920-х рр. міста УСРР спрямовували на розвиток освіти та культури в середньому 19,5% всього бюджету, що, однак, було недостатньо для повного задоволення потреб міських жителів. Частково ця проблема вирішувалася за рахунок переведення закладів у систему патронату, частково – через уведення плати за навчання, але головним чином – за рахунок самооподаткування населення. Поиск новых путей финансирования украинского образования, науки и культуры побуждает к изучению исторического опыта предыдущих лет, уроки которого могут быть полезными для современников. Несмотря на это, данная тематика остается малоисследованной. Предлагаемая статья посвящена проблемам материального обеспечения образовательно-культурных учреждений в городах Украинской ССР в 1920-е гг. Главное внимание акцентируется на освещении роли городских бюджетов в этом деле. На основе анализа нормативно-правовых актов украинского советского руководства прослеживается процесс законодательного урегулирования финансирования образовательно-культурной сферы, в частности – разграничение между государственным и местными бюджетами расходов на содержание учреждений социального воспитания, профессионального образования и политической грамотности населения. Ознакомление с оперативной и отчетной ведомственной документацией, статистическими сведениями и материалами периодических изданий дает возможность раскрыть практические последствия перенесения на местные финансы значительной части образовательных расходов, а изучение расходной части городских бюджетов – выяснить, сколько средств выделялось на развитие образовательно-культурных учреждений в 1923–1928 гг., определить приоритетность финансирования тех или иных сфер, осветить конкретное функциональное назначение образовательных расходов. Исследование показало, что бюджетные расходы на образование неуклонно увеличивались. За указанный период украинские города потратили по этой статье более 80 млн. руб. Львиную долю этих средств поглощали учреждения социального воспитания. В то же время более половины образовательных расходов составила заработная плата педагогов и технических работников. К концу 1920-х гг. города УССР направляли на развитие образования и культуры в среднем 19,5 % всего бюджета, что, однако, было недостаточно для полного удовлетворения потребностей городских жителей. Частично эта проблема решалась за счет перевода учреждений в систему патроната, частино – путем введения платы за обучение, но главным образом – за счет самообложения населения. The searching for new ways to finance Ukrainian education, science and culture leads to the studying of the historical experience of the previous years. These lessons could be very helpful to the contemporaries. Nevertheless this topic is still less researched in the Ukrainian historiography. The article deals with the problems of the material support of the educational and cultural institutions in the cities of the Ukrainian SSR during the 1920’s. The main attention is paid to the highlighting of the role of the cities budgets to the problem mentioned above. The process of the legislative regulation of the financing of the educational and cultural spheres and in particular – the division of the funding for the institutions of the social education, the vocational education and the political literacy between the state and local budgets is traced on the basis of the analysis of the normative legal acts of the Ukrainian Soviet authorities. The working out the operational and reporting documentation of the different departments, statistical data and the materials of the periodicals makes it possible to reveal the practical consequences of the transferring a large part of educational spending to the local finances. In the early 20’s XX century this decision led to the reducing of the educational institutions, the number of teachers and, of course, the number of children covered with education. The studying the expenditure part of the cities budgets allows us to determine how much money was allocated to the development of the educational and cultural institutions in 1923–1928, to outline the priority of the financing of the certain spheres and to highlight the specific appointment of the educational expenditures. The research showed that the budget spending on education had been steadily increasing. Ukrainian cities spent more than 80 million rubles on the item during that period. Most of these funds was absorbed by the social education institutions. The institutions of the political literacy were on the second place and the institutions of the vocational education were the last. At the same time more than a half of all the educational expenditures were spent on the salary of the pedagogical and technical workers. The Ukrainian cities directed the average 19.5 % of the total cities budgets to the development of the education and culture at the end of the 1920’s. However, it was not enough to satisfy all the needs of the urban citizens. This problem was partly solved by the transferring of the some institutions on the system of patronage, partly – by introduction of tuition fees, but mainly – by self-taxation of the population of the Ukrainian SSR. uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Модернізаційні процеси в містах: імперський та радянський дискурси Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.) Расходы городских бюджетов Украинской ССР на развитие образовательно-культурных учреждений (1923–1928 гг.) The expenditures of the cities budgets of the Ukrainian SSR on the development of the educational and cultural institutions (1923–1928) Article published earlier |
| spellingShingle | Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.) Антоненко, В. Модернізаційні процеси в містах: імперський та радянський дискурси |
| title | Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.) |
| title_alt | Расходы городских бюджетов Украинской ССР на развитие образовательно-культурных учреждений (1923–1928 гг.) The expenditures of the cities budgets of the Ukrainian SSR on the development of the educational and cultural institutions (1923–1928) |
| title_full | Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.) |
| title_fullStr | Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.) |
| title_full_unstemmed | Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.) |
| title_short | Видатки міських бюджетів Української СРР на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.) |
| title_sort | видатки міських бюджетів української срр на розвиток освітньо-культурних закладів 1923–1928 рр.) |
| topic | Модернізаційні процеси в містах: імперський та радянський дискурси |
| topic_facet | Модернізаційні процеси в містах: імперський та радянський дискурси |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211110 |
| work_keys_str_mv | AT antonenkov vidatkimísʹkihbûdžetívukraínsʹkoísrrnarozvitokosvítnʹokulʹturnihzakladív19231928rr AT antonenkov rashodygorodskihbûdžetovukrainskoissrnarazvitieobrazovatelʹnokulʹturnyhučreždenii19231928gg AT antonenkov theexpendituresofthecitiesbudgetsoftheukrainianssronthedevelopmentoftheeducationalandculturalinstitutions19231928 |