Демонтувальникам – бій (переклад та передмова О.Малишева)
Представлена далі стаття Віктора Гюго «Демонтувальникам – бій» є перекладом з французькомовного оригіналу публікації: Hugo V. Guerre aux démolisseurs // Revue des Deux Mondes. Période Initiale. Tome 5. 1832. pp. 607–622. Зробити цей переклад нам було запропоновано науковим консультантом відділу забе...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Місто: історія, культура, суспільство |
|---|---|
| Datum: | 2018 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211329 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Демонтувальникам – бій / В. Гюго // Місто: історія, культура, суспільство. — 2018. — № 5(1). — С. 174-187. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859503604592803840 |
|---|---|
| author | Гюго, В. |
| author_facet | Гюго, В. |
| citation_txt | Демонтувальникам – бій / В. Гюго // Місто: історія, культура, суспільство. — 2018. — № 5(1). — С. 174-187. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Місто: історія, культура, суспільство |
| description | Представлена далі стаття Віктора Гюго «Демонтувальникам – бій» є перекладом з французькомовного оригіналу публікації: Hugo V. Guerre aux démolisseurs // Revue des Deux Mondes. Période Initiale. Tome 5. 1832. pp. 607–622. Зробити цей переклад нам було запропоновано науковим консультантом відділу забезпечення діяльності голови та заступника голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, кандидатом юридичних наук С. Є. Морозовою. Зазначений текст, наскільки нам відомо, досі не перекладався українською чи навіть російською мовою. Є кілька видань творів В. Гюго російською, найповнішим з яких, як видається, досі лишається 15-томне видання 1953–1956 рр. Однак і тут для поверхового представлення великого корпусу публіцистики класика відведено лише частину 14-го тому.
|
| first_indexed | 2026-03-13T00:12:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
174
Місто: історія, культура, суспільство № 2 (5)
УДК 94(44)
Віктор Гюго
ДЕМОНТУВАЛЬНИКАМ – БІЙ
* * *
Представлена далі стаття
Віктора Гюго «Демон-
тувальникам – бій» є пе-
рекладом з французькомовного
оригіналу публікації: Hugo V.
Guerre aux démolisseurs //
Revue des Deux Mondes. Période
Initiale. Tome 5. 1832. pp. 607–
622. Зробити цей переклад нам
було запропоновано науковим
консультантом відділу забез-
печення діяльності голови та
заступника голови Касаційного
цивільного суду у складі Вер-
ховного Суду, кандидатом юри-
дичних наук С. Є. Морозовою.
Зазначений текст, наскільки нам
відомо, досі не перекладався
українською чи навіть російською мовою. Є кілька видань тво-
рів В. Гюго російською, найповнішим з яких, як видається, досі
лишається 15-томне видання 1953–1956 рр. Однак і тут для по-
верхового представлення великого корпусу публіцистики класика
відведено лише частину 14-го тому1.
Як автор сам стверджує в тексті пропонованої увазі читачів
статті, вперше він звернувся до тематики охорони пам’яток ще у
1825 р. Тоді В. Гюго було лише 23 роки. Сама ж стаття «Guerre
aux démolisseurs» була написана в часі після Липневої революції
1830 р. Твір був реакцією на масштабне та повсюдне руйнування
архітектурних пам’яток Франції, яким супроводжувалося утвер-
дження нової влади. Хоча революція відкрито й не ставала на бік
вандалізму, автор доводить, що «нищення старої Франції» мало
системний і заохочуваний на всіх рівнях характер: темні маси, що
дорвалися до влади, створювали соціальну базу й запит на істо-
ричне забуття, а популістичні гасла слугували концептуальним та
ідеологічним підґрунтям зазначеного процесу. «Démolisseurs» у
назві статті можна перекласти просто як «руйнівники», але цей
термін у французькій мові позначає також і спеціально уповнова-
жених фахівців зі знесення будівель. Оголошення війни не просто
1 Гюго, В. (1956). Собрание
сочинений: В 15 т. Т. 14:
Критические статьи, очерки,
письма. М.: Гослитиздат.
© Віктор Гюго, 2018
Віктор Гюго
175
Джерела До історії міст
абстрактним поруйновувачам старовини, а по суті працівникам
публічних служб, додавало статті В. Гюго певної ультимативності
та контрсистемності.
Перед нами зразок класики світової пам’яткоохоронної думки.
Вкрай актуальним є привернення письменником уваги до того, що
в часи бурхливих революційних змін слід понад усе остерігатися
незворотних втрат для культурної спадщини як невідновлюваного
ресурсу суспільства. Разом з тим твір написаний людиною своєї
епохи. З тексту наочно убачається, що попри розвиток національ-
ної свідомості, католицька релігія продовжує становити основу
ідентичності освічених французів.
Увагу перекладача як юриста за фахом звернули обґрунту-
вання В. Гюго можливості обмеження права приватної власно-
сті задля забезпечення загальносуспільних інтересів збереження
національного надбання. Відповідні обмеження передбачалося
оформити законом щодо охорони пам’яток, наполяганням на не-
обхідності прийняття якого завершується стаття В. Гюго.
Позиція молодого генія дещо дисонувала з домінантними в
той час доктринальними та політико-правовими тенденціями.
За наслідками прийняття Цивільного кодексу Наполеона 1804 р.
французька крайньо ліберальна концепція права приватної влас-
ності стала головним юридичним підмурком civilisation française й
упродовж майже всього ХІХ ст. поступово опановувала континен-
тальні європейські, заморські та заокеанські простори. Варто від-
значити, що деякі засади Code сivil і досі лишаються вагомою пе-
репоною для політики французької держави з охорони надбання.
Про це, зокрема, йдеться в кількох наших спеціальних досліджен-
нях2. Утім, не заглиблюючись у деталі, відзначимо насамперед той
факт, що перший комплексний закон щодо збереження історичних
та мистецьких пам’яток був прийнятий у Франції лише 30 березня
1887 р.3 В. Гюго помер двома роками раніше (22 травня 1885 р.),
так і не дочекавшись втілення своєї ідеї.
О. М.4
2 Малишев, О. О. (2015). Архе-
ологічне право Франції: генеза
та сучасний стан. У Часопис
Київського університету права.
№ 2015/3. К., 2015, С. 33–37;
Малишев, О. О. (2015). Витоки
археологічного права Фран-
ції: Закони Каркопіно (1941–
1942 рр.). У Сила права та
право сили: історичний вимір
та сучасне бачення проблеми:
матеріали ХХХІІ Міжнарод-
ної історико-правової конфе-
ренції (28–31 травня 2015 р.,
м. Полтава). Київ – Полтава:
ПУЕТ, С. 337–345.
3 Loi pour la conservation des
monuments et objets d’art
ayant un intérét historique et
artistique. У Journal officiel de
la République Française. № 89.
Jeudi 31 Mars 1887. P. 1521–
1533.
4 Статтю перекладено з фран-
цузької мови старшим науко-
вим співробітником Інституту
держави і права ім. В. М. Ко-
рецького НАН України, кан-
дидатом юридичних наук
О. О. Малишевим.
Е. Делакруа "Свобода,
що веде народ" (1830 р.)
176
Місто: історія, культура, суспільство № 2 (5)
Віктор Гюго
ДЕМОНТУВАЛЬНИКАМ – БІЙ
Нотатки щодо руйнування пам’яток у Франції, підписані
тим самим іменем, що й нариси, які ми читатимемо, були
нещодавно, випадково і з багатьма друкарськими хибами,
опубліковані в одній з цьогорічних збірок. Інші широко поширю-
вані збірки та журнали передрукували ті Нотатки, але, на жаль,
разом з тими ж помилками друку, що спотворювали їх сенс. У
тому написаному 1825 року та між іншим дуже неповному огля-
ді масштабних нищень національних будівель, що здійснюється,
одночасно та без жодної нашої уваги, на всій території Франції,
автор обіцяв часто, як доречно так і недоречно, повертатися до цієї
теми. І от він щойно виконав цю обіцянку.
Слід говорити про це і говорити вголос. Це нищення старої
Франції, що багато разів видавалось за реставрацію, продовжуєть-
ся ще більш затято та варварськи, ніж будь-коли. Після липневої
революції, з приходом демократії, вийшло з берегів всяке невіг-
ластво, як і всяка брутальність. В багатьох місцях місцева влада,
муніципальне самоврядування, громадське опікування перейшло
від дворян, що не вміли писати, до селян, які не вміють читати.
І це є кроком назад. Поки ці сміливі люди навчаються пов’язу-
вати між собою склади, вони правлять. Адміністративна похиб-
ка, природній та нормальний продукт цієї машини Марлі5, що ми
його називаємо централізацією6, похибка, яка завжди, тепер, як і
в минулому, самовідтворюється: від мера до супрефекта, від су-
префекта до префекта та від префекта до міністра, щоразу лише
збільшуючись.
Маємо намір розглянути тут лише одну з численних форм, у
яких вона продукується на очах у вчарованої країни. Ми бажаємо
звернутися лише до адміністративної похибки у царині пам’яток.
Крім того, ми лише зачепимо цю неозору тему, яку не можна було
би вичерпати й у двадцяти п’яти томах in-folio7.
Ми стверджуємо, таким чином, насправді, що у Франції не
може бути жодного міста, жодного центру округи, жодного центру
кантону, де прямо зараз не обмірковується, не розпочинається і не
звершується руйнування кількох національних історичних пам’я-
ток, чи то діями центральної влади, чи то діями місцевої влади, за
погодженням з центральною, чи то діями приватних осіб на очах і
за потурання місцевої влади.
Ми стверджуємо це з глибокою впевненістю, що ми не дури-
мо себе, ми апелюємо до свідомості будь-кого, хто робив у будь-
якій частині Франції щонайменшу художньо-антикварну екскур-
сію. Щодня кілька давніх спогадів Франції йдуть від нас разом
з каменем, на якому вони були записані. Щодня ми розбиваємо
кілька літер з високодостойної книги традицій. І скоро, коли руї-
на усіх цих руїн буде завершена, нам більше не лишиться нічого,
крім як вигукнути разом з цим троянцем, який принаймні забрав
з собою своїх богів:
Fuit Ilium, et ingens
Gloria!8
5 Машина Марлі (фр. Machine
de Marly) була побудована
на замовлення французького
короля Людовика XIV голанд-
ським архітектором Свалемом
Ренкеном (Rennequin Sualem)
на початку 1680-х років при
палаці Марлі на території су-
часного західного передмістя
Парижа – Буживалю для водо-
постачання ставків і фонтанів
Версальського парку. В даному
випадку В. Гюго звертається
до цього образу як до мета-
фори, порівнюючи державу
з надскладною інженерною
спорудою. Можна вважати це
дещо оптимістичнішим варіан-
том Левіафана Т. Гоббса.
6 Тут і далі курсив відтворено
за первісним виданням (О. М.)
7 Видання in folio чи фоліант –
це книга, де одна сторінка до-
рівнює половині друкованого
аркуша.
8 Лат. «був колись Іліон і мо-
гутня слава» (Енеїда ІІ, 325).
Ці слова виголошує троян-
ський жерець Пант Отріад,
шкодуючи зруйновану Трою.
177
Джерела До історії міст
Титульна сторінка Журналу,
перша і остання сторінка статті
В. Гюго
178
Місто: історія, культура, суспільство № 2 (5)
І на підтримку того, що ми щойно сказали, дозволимо авто-
рові цих рядків процитувати, серед купи документів, що можна
було б добути, витяг з одного адресованого йому листа. І хоча він
особисто не знайомий з підписантом, який, як анонсовано у листі,
є людиною витонченого смаку і щирого серця9, автор висловлює
йому вдячність за звернення до нього. Він ніколи не звинувачує
того, хто повідомляє йому про несправедливість чи абсурд, який
не слід розголошувати. Він лише шкодує з того, що його голос не
має більшого авторитету та відгомону. Тож читайте цього листа і
думайте, читаючи, що факт, який розглядається, є не ізольованим
фактом, але одним з тисячі епізодів основного великого факту –
продовжуваного й неперервного нищення всіх пам’яток старої
Франції.
Шарлевіль, 14 лютого 1832.
« Mсьє,
Останнього вересня місяця, я здійснив подорож до Лану
(Ена) – мого рідного краю. Я виїхав звідти багато років тому. Че-
рез це, щойно прибувши, моєю першою турботою був огляд міста
… Прибувши на Пляс дю Бурґ, у момент, коли мої очі піднялися
до старовинної вежі Людовика Заморського10, яким було моє зди-
вування побачити цю вежу обложеною з усіх боків драбинами, ва-
желями та всіма можливими засобами руйнування. Зізнаюся, від
цього видовища мені стало зле. Я намагався розгадати, для чого ці
драбини та ці кайла, коли тут якраз проходив M. Th…, – чоловік
простий і освічений, сповнений смаку до словесності й добрий
друг усіх, причетних до науки та мистецтв. Я йому одразу ж по-
відомив про болюче враження, яке мені спричинило руйнування
цієї старої пам’ятки. M. Th…, що поділяв мої почуття, повідомив
мені, що, лишившись єдиним з членів старої муніципальної ради,
він самостійно мав протидіяти актові, свідками якого ми щойно
стали; що його зусиллями нічого не вдалося зробити. Роздуми,
слова – усе провалилося. Нові радці, об’єднані в більшості про-
ти нього, в підсумку його здолали. За те, що став доволі щиро на
бік цієї невинуватої вежі, сам M. Th… був звинувачений у карлиз-
мі11. Ті панове виголошували, що вежа лише викликає спогади про
феодальні часи, і її знесення було схвалено одностайно. Більше
того, місто запропонувало підрядникові, що зобов’язався це вико-
нати, суму в кілька тисяч франків і матеріали на додачу. Ось ціна
за вбивство, адже це і справді вбивство! M. Th… дав мені помітити
на сусідній стіні ад’юдикаційне оголошення на жовтому папері.
В заголовку величезним шрифтом було написано : «ЗНЕСЕННЯ
ВЕЖІ, ЗВАНОЇ ВЕЖЕЮ ЛЮДОВИКА ЗАМОРСЬКОГО. Громад-
ськість попереджено… тощо».
Ця вежа займала простір кількох туаз12. Щоб розширити при-
леглий до вежі ринок, якщо саме ця мета переслідувалась, можна
було пожертвувати якимось приватним будинком, вартість чого
не могла б бути вищою за суму, запропоновану підрядникові. Вони
ж надали перевагу знищенню вежі. Мені сумно говорити це, со-
ромно за ланців13: їх місто володіло рідкісною пам’яткою, однією
з пам’яток королів другої династії; тепер більше не залишається
жодної. Ця, пов’язана з Людовиком ІV, була останньою. Після по-
9 homme de goût et de cœur –
дослівно: «людина смаку і
серця»
10 Йдеться про фр. Короля
Людовика IV Заморського
(920–954 рр.).
11 Хоча партія Карлистів краще
відома, завдячуючи іспанським
подіям початку ХІХ ст., у
Франції, з огляду на ім’я коро-
ля Шарля (Карла) Х, карлиста-
ми у часи Липневої революції
1830 р. називали прихильників
реставрації Бурбонів.
12 Туаза – французька міра
довжини, що дорівнює
приблизно двом метрам.
13 Жителі міста Лан.
179
Джерела До історії міст
дібного акту вандалізму, ми через кілька днів зовсім без здивуван-
ня дізнаємось, що вони зносять свій розкішний собор одинадцято-
го століття, щоб побудувати зерносховище»14.
У світлі таких фактів рясніють та юрмляться роздуми.
Й передусім, чи тут не якась пречудова комедія? Хіба це Ви
репрезентуєте себе цими десятьма чи дванадцятьма муніципаль-
ними радцями, що ставлять на обговорення велике знесення вежі,
званої вежею Людовика Заморського? Ось вони всі, що розташу-
валися колом, і без сумніву, посідавши на стіл, склавши ноги в
капцях способом по-турецьки. Послухайте їх: йдеться про роз-
ширення посівної площі для капусти та про усунення феодальної
пам’ятки. Ось вони – ті, хто об’єднують все, що вони знають з пи-
шномовних слів від часу, коли п’ятнадцять років тому вони сфор-
мували Конституційну раду на чолі зі своїм сільським вчителем.
Вони скидаються грошима. Сиплються серйозні підстави. Один
обґрунтував феодалізм, і ось уже другий послався на десятину;
а інший згадав панщину, інший – кріпаків, що молотили воду в
канаві, щоб вимусити жаб замовкнути; п’ятий – право першої
ночі; шостий – спадкових священників та дворян; ще один – жахи
Варфоломіївської ночі; інший, імовірно адвокат, єзуїтів; ще трохи
того, трохи цього; ще більше й того і цього; й усе сказано: вежу
Людовика Заморського засуджено.
Уявите себе посеред цього гротескного синедріону? Ситуацію
цього бідного чоловіка, що єдиний представляє науку, мистецтво,
почуття смаку, історію? Відзначаєте скромну та пригнічену пове-
дінку цього ізгоя? Чуєте, як він наважується на кілька сором’яз-
ливих слів на захист поважної пам’ятки? Бачите зливу, що вибу-
хає проти нього? Ось він схиляється від образ. Ось його кличуть
з усіх боків карлистом чи, можливо, карлисткою. Що відповісти
на це? Все скінчилося. Справу зроблено. Знесення «пам’ятки вар-
варської доби» було рішуче та з ентузіазмом проголосоване, і ви
чуєте слиняве «ура» муніципальних радців Лану, що взялися за
штурм Вежі Людовика Заморського.
Думаєте, що ніколи Рабле, ніколи Хогарт не могли б десь від-
найти потішніших облич, тупіших профілів, бешкетніших силуе-
тів, щоб намалювати їх вуглиною на стінах якогось кабаре чи на
сторінках якоїсь батрахоміомахії? 15
Так, смійтеся. – Але, поки експерти гоготали, каркали та обго-
ворювали, старовинна вежа відчула тремтіння в своїх підмурках.
Ось раптом з вікон, з брами, баркабанів16, бійниць, слухових вікон,
стічних труб, звідусіль з неї лізуть руйнівники, як черви з трупа.
Вона вичавлює з себе каменярів. Ці клопи її штрикають. Ці пара-
зити її зжирають. Бідна вежа починає камінь за каменем розпада-
тися; її скульптури розбиваються об бруківку; своїми уламками
вона завалює будинки; її бік розверзається; її профіль вищерблю-
ється; і якийсь міщанський17 роззява, проходячи повз і майже не
відаючи, що відбувається з вежею, дивується, бачачи її оповитою
мотузками, блоками та драбинами настільки, як цього ніколи не
робили при штурмах англійці чи бургундці.
Крім того, щоб обвалити цю вежу Людовика Заморського,
майже сучасницю римських веж стародавнього Бібраксу18, щоб
зробити те, що не зробили ні тарани, ні балісти, ні скорпіони,
14 Ми не публікуємо імені під-
писанта листа, не маючи на
це його формального дозволу,
але ми його зберігатимемо для
гарантії. Ми також визнали
за обов’язкове вирізати всі ті
пасажі, де не було нічого, крім
занадто люб’язного висловлен-
ня симпатії нашого дописувача
до нас особисто.
15 Батрахоміомахія (грец.
Βατραχομυομαχια – «Війна жаб
з мишами») – старогрецька
пародія на героїчний – гоме-
рівський епос, де дії мізерних
персонажів оспівуються в уро-
чистій епічній формі.
16 Barcabanes. Можливо, тут
в оригінальному тексті дру-
карська помилка, а насправді
йдеться про барбакани – еле-
менти пізньосередньовіч-
них фортифікацій, призначені
для захисту підступів до місь-
ких брам.
17 В оригіналі вживається сло-
во «буржуа» (напевно, у сенсі
«бюргер»).
18 Бібракс – античне місто
ремів у Бельгійській Галлії.
Точно локалізувати його досі
не вдається. Бібракс фігурує
у описах Битви на Асконі,
що відбулася 57 р. до н. е.
між легіонами Юлія Цезаря
та племенами белгів.
180
Місто: історія, культура, суспільство № 2 (5)
ні катапульти, ні сокири, ні долабри, ні механізми, ні пищалі, ні
серпантини, ні фальконети, ні кулеврини, ні залізні ядра з кузень
Крею, ні камені до бомбард з кар’єрів Перонну, ні гармати, ні грім,
ні шторм, ні баталія, ні вогонь людський, ні вогонь небесний. Ди-
вовижний прогресе! Гусиного пера, що погуляло навмання арку-
шем паперу через кілька нескінченно дрібних19! Зловісне перо
якоїсь муніципальної ради двадцятого розряду! Перо, що кульгаво
формулює ідіотські фетви селянського дивану! Невловиме перо
сенату ліліпутів! Перо, що робить помилки у французькій мові!
Перо, що не знає орфографії! Перо, яке вочевидь видряпає радше
хрестик, а не підпис під безглуздою постановою!
І вежу було знесено! І це було зроблено! І місто заплатило за
це! У нього вкрали його корону, і воно заплатило злодієві!
Яке ім’я дати усім цим речам?
І ми це повторюємо, щоб було добре чути, факт із Лану не є
ізольованим фактом. Поки ми це пишемо, немає жодного місця у
Франції, де б не відбувалося кількох аналогічних подій. Більше
чи менше, мало чи багато, малий чи великий, але скрізь і завжди
це вандалізм. Перелік знесень невичерпний; його укладання запо-
чатковано нами та іншими письменниками, значнішими від нас.
Буде легко його збільшити, але неможливо завершити. Щойно
ми побачили один з подвигів муніципальної ради. Крім того, ось
мер, який пересуває менгір, щоб позначити межу комунального
поля; ось єпископ, що обдирає та наново білить свій собор; ось
префект, який руйнує абатство чотирнадцятого століття, щоб роз-
крити вікна своєї приймальні; ось артилерист, що зриває монастир
1460 року, щоб подовжити полігон; ось служник, який робить із
саркофагу Теодеберта20 корито для годівлі свиней.
Ми могли би назвати їх поіменно, але нам їх просто шкода.
Тому ми їх не виказуємо.
Разом з тим не заслуговує на жалість цей піп з Фекану, що
зламав хресну перегородку своєї церкви, мотивуючи це тим, що
цей незручний моноліт, витесаний і вирізаний дивовижними рука-
ми з п’ятнадцятого століття, позбавляв його прихожан щастя спо-
стерігати його, священника, в усій величі біля вівтаря. Каменяр,
що виконав наказ блаженного, зробив собі з уламків перегородки
прекрасний будиночок, що можна побачити у Фекані. Який сором!
Минули часи, коли жерець був верховним архітектором! Тепер ка-
меняр подає урок жерцеві!
Чи не згадати тут і якогось драгуна чи гусара, що хоче зро-
бити з церкви у Бру, з цієї диковини, своє горище для сіна, і на-
ївно просить на це погодження у міністра?! Чи не видряпували
ми згори донизу чудовий собор в Анже, коли раптом грім вдарив
у його шпиль, ще чорний та неушкоджений, і спалив його, ніби
злива була наділена… інтелектом! Щоб знищити старий шпиль у
природний спосіб, не лишивши такої можливості муніципальним
радцям. Міністр часів реставрації, чи не підрізав він у Венсенні
її сім веж, а в Тулузі її розкішні мури? Чи не було у Сент-Омері
префекта, що на три чверті зруйнував дивовижні руїни Сен-Бер-
тану, під приводом надання праці робітникам? Жарт! Якщо Ви
настільки пересічний службовець, з таким стерильним мозком,
19 Очевидно, йдеться про не-
скінченно дрібні величини. За-
провадження моди на викори-
стання математичної терміно-
логії у світському спілкуванні
іноді приписується видатному
німецькому філософові Готфрі-
дові Ляйбніцу (1646–1716).
У листуванні з прусською ко-
ролевою Софією Шарлоттою
Ганноверською (1668–1605)
Г. Ляйбніц намагався популяр-
но пояснити їй свою теорію
нескінченно малих величин.
Княжна щодо цих дискурсів
філософа згодом іронічно
зауважувала, що вона краще
за кого завгодно знайома з не-
скінченно малими, – достатньо
поглянути на деяких улесливих
і неодукованих придворних.
20 Теодеберт І (фр. Théodebert
I; близько 500–548) – ко-
роль франків у 533–548 роках.
Правив Австразією зі столи-
цею у Меці. Син Теодоріха І.
181
Джерела До історії міст
щоб за наявності доріг для обковування, каналів для риття, вулиць
для застилання щебенем, портів для очищення, земель для оранки,
шкіл, які слід будувати, не знали, що робити з Вашими робітника-
ми, крім як жбурнути їм у здобич для руйнування наші національ-
ні святині, крім як сказати їм видобувати свій хліб з каменю цих
споруд; То розподіліть вже швидше своїх робітників на дві групи,
щоб кожна копала свою велику яму, а потім, щоб кожна з груп за-
сипала одержаною землею яму іншої. І оплачуйте їм цю роботу. Я
надаю перевагу марному перед шкідливим.
У Парижі вандалізм цвіте й квітне на наших очах. Вандалізм є
архітектором. Вандалізм вмощується позручніше й насолоджуєть-
ся. Вандалізм святкується, зустрічається оплесками, заохочується,
обожнюється, викохується, охороняється, дає поради, субсидуєть-
ся, звільняється від податків, натуралізується. Вандалізм є підряд-
ником робіт, фінансованих урядом. Він нишком встроюється до
бюджету й тишком підгризає його як пацюк свій сир. І ясно, що
він таки відпрацьовує свої гроші. Щодня він щось руйнує з того
малого, що нам лишилось від цього дивовижного старого Пари-
жа. Що мені відомо? Вандалізм пофарбував Нотр-Дам, вандалізм
ретушував вежі Палацу Правосуддя, вандалізм зніс Сен-Малюар,
вандалізм зруйнував Якобінський монастир, вандалізм ампутував
два шпилі з трьох у Сен Жермен де Пре. Може скажемо трохи зго-
дом й про ті споруди, які він будує. Вандалізм має свої журнали,
свої гуртки, свої школи, свої кафедри, свою публіку, свої резони.
Його публікою є міські обивателі21. Він добре вгодований, забез-
печений рентою, роздутий від гордості, майже вчений, дуже тра-
диційний, добрий логік, сильний теоретик, грайливий, могутній,
за потреби привітний, хороший промовець і самовдоволений. Він
меценатствує. Він обороняє молоді таланти. Він професор. Він
високо цінує архітектуру. Він направляє учнів до Рима. І він не
дає Енгре фрески зі спальні, щоб присудити їх невідомо кому. Він
носить вишитий одяг, шпагу при боці та французькі штанці. Він з
Інституту22. Він іде до суду. Він подає руку королю, шепоче йому
на вухо свої плани. Вам уже траплялося його зустрічати.
Кілька разів він ставав власником, і він перепрофілював пре-
красну вежу Сен-Жак де ля Бушері на завод з виробництва мис-
ливських набоїв, безжально закритий нескромним антикваром; і
він зробив з нефу Сен-П’єр о’Бьоф магазин пустих діжок, з готелю
де Санс – стайню для їздових, з Будинку Золотої корони – суконну
фабрику, з капели Клюні – друкарню. Кілька разів він ставав ма-
ляром, і він зніс Сен-Ландрі, щоб побудувати замість цієї простої
й гарної церкви великий неоковирний будинок, що його тепер ні-
хто навіть не орендує. Кілька разів він ставав секретарем суду, і
запрудив папірцями Сент-Шапель, церкву, що буде найгарнішою
окрасою Парижа, коли він зруйнує Нотр-Дам. Кілька разів він ста-
вав спекулянтом, і в спотворений неф Сен-Бенуа він насильниць-
ки встромив Театр, і який театр! Сором! Священний, освічений і
суворий монастир бенедиктинців перетворився у не знаю якого
паскудства літературну забігайлівку!
21 Фр. – «bourgeois».
22 «Йдеться про засновану в
1795 р. організацію під назвою
«Institut», якою було замінено
старорежимні академії наук.
Institut de France в сучасній
Франції об’єднує п’ять
академій наук і є однією
з основних публічних
наукових організацій.»
182
Місто: історія, культура, суспільство № 2 (5)
За часів реставрації23 вандалізм пустився берега і розважився
у доволі приємний спосіб, погодьмося з цим. Кожен згадає, як ван-
далізм, що тоді так само був архітектором короля, повівся з собо-
ром у Реймсі. Чесна, освічена і талановита людина, мсьє Вітет вже
повідомив мені цей факт. Цей собор, як відомо, згори донизу на-
вантажений досконалими скульптурами, що з усіх боків вирізня-
лися на його обрисі. В час коронації Шарля Х, вандалізм, будучи
добрим придворним, переживав, щоб раптом не відірвався камінь
від якоїсь з усіх цих сторчових скульптур і не впав безтактно на
короля у момент, коли його величність проходитиме; і безжаль-
но, потужними ударами кайла, упродовж довгих трьох місяців він
голив старовинну церкву! – Автор цих рядків має у себе цікавий
уламок з цієї екзекуції.
Починаючи з липня, вандалізм вчинив іншу екзекуцію, що
може слугувати на додаток до наведеної. Це екзекуція у саду Тю-
їльрі. Ми ще неодноразово й розлого говоритимемо про це варвар-
ське руйнування. Тут ми його наводимо лише для пам’яті. Але хто
не знизував плечима, проходячи повз ці дві маленькі огорожі, що
посягнули на громадський променад? Дали вкусити королю сад
Тюільрі. І ось від нього лише два шматочки і збереглося. Всю гар-
монію королівського та спокійного витвору порушено, симетрію
квітників викорінено24, басейни врізаються в терасу, але, як би там
не було, ще є ці два маленьких садочки. Що сказали б про вироб-
ника водевілів, який би врізав туди один чи два куплети від хору з
Аталії25? О Тюїльрі, це була Аталія Ленотра26.
Кажуть, що вандалізм уже засудив нашу стару та невідновну
церкву Сен-Жермен-л’Осерруа. У вандалізму є на неї плани. Він
23 Йдеться про Реставрацію
монархії у Франції. Не маю-
чи сентиментів до цієї доби,
В. Гюго скрізь пише слово
«реставрація» з маленької.
24 symétrie des parterres est
éborgnée. Дієслово «éborgner»
означає «виколювати око» або
«видаляти бруньки рослин».
В. Гюго хотів таким чином
емоційно загострити факт по-
рушення симетрії.
25 Аталія (фр. Athalie) – напи-
сана 1691 р. остання трагедія
французького драматурга Жана
Расіна. На основі цього твору
Г.Ф. Генделем було написано
англомовну ораторію «Athalia»
(1733 р.).
26 Анре́ Лено́тр (фр. André Le
Nôtre, 12 березня 1613 –
15 вересня 1700) – французь-
кий майстер садово-паркового
мистецтва світового рівня.
Засновник так званого
французького парку
регулярного типу.
Вежа Сен-Жак у 1867 р. Сент-Шапель під час реставрації у 1839 р.
183
Джерела До історії міст
хоче зробити через увесь Париж одну велику, велику, велику ву-
лицю. Одну вулицю одного льє27! Які спустошення нас очікують
мимохідь! На шляху [до здійснення цих задумів] стає Сен-Жер-
мен-л’Осерруа. Та й прекрасна вежа Сен-Жак де ля Бушері, мож-
ливо, теж. Але кого це обходить? Вулиця одного льє! Зрозумійте,
наскільки це буде гарно! Пряма лінія, простягнута від Лувру до
бар’єра дю Трон28! З самого кінця вулиці, від бар’єра, буде вид-
но фасад Лувру. Насправді уся принада Колонади Перро лежить
в її пропорціях, і ця принада розчиняється на дистанції. Але що з
того? Буде вулиця одного льє! З іншого боку, з Лувру, буде видно
бар’єр дю Трон – дві відомі вам, і вже запозичені до прислів’їв,
худі, тендітні та смішні, як ноги Потьє, колони. О дивовижна пер-
спектива!
Сподіваємось, що цей бурлескний проект не буде звершений.
Якщо його спробують реалізувати, то ми очікуємо бунт з боку
митців. Просуватимемо його усіма силами.
Спустошувачам ніколи не бракує відмовок. У часі реставрації
найбільш побожним у світі способом псувалися, калічилися, спо-
творювалися та осквернялися католицькі споруди середньовіччя.
Братство вірян зростило на соборах такий самий стрижень, що й
на релігії. Серце Христове стало мармуром, бронзою, фарбою та
золоченим деревом. Воно найчастіше оформлювалося у маленьку
каплицю – розписану, позолочену, таємничу, поетичну, повну пи-
шних янголів, елегантну, люб’язну, круглу й занурену в оманливе
сяйво, як капела у Сен-Сюльпіс. Жодного собору, жодної парафії
27 Старовинна французька міра
довжини, що дорівнює 4,5 км.
28 Йдеться про La barrière du
Trône – один з проходів у місь-
кому мурі Парижа, що нази-
вався стіною головних відкуп-
ників. Мур був побудований
наприкінці XVIII ст. і знесений
у 1860-х рр. Натомість Тро-
нний бар’єр, що являє собою
дві колони та два павільйони,
зберігся досі. Вулиця одного
льє, імовірно, так і не була по-
будована.
Реймський собор на картині
Доменіко Квальйо
(1787–1837)
у Франції, до яких би не приліпили, чи то з фасаду, чи то з боку
капеллу такого типу. Ці капелли явили справжню хворобу для цер-
ков. Як ця бородавка Сент-Огюла.
Після липневої революції осквернення продовжується у ще
згубніший та нищівніший спосіб, набуваючи нових форм. По-
божну відмовку було замінено національною, ліберальною, па-
тріотичною, філософською, вольтерівською відмовкою. Пам’ятку
більше не реставрують, не псують, не потворять, її просто зно-
184
Місто: історія, культура, суспільство № 2 (5)
сять. І для цього знаходять достатні підстави. Церква – це фана-
тизм; Донжон29 – це феодалізм. Пам’ятку викривають, купу ка-
міння винищують, руїни септембризують30. Навряд чи, щоб наші
бідні церкви змогли врятуватися, вдягнувши кокарду31. Так само й
Нотр-Дамові, який би він не був колосальний, поважний, обожню-
ваний, дивовижний, безсторонній, історичний, спокійний та ве-
личний, не обійтися без трикольорового знамена на виступі. Кіль-
ка разів окремі прекрасні церкви рятував напис Мерія. Воістину
по-народному, адже дійсно ці незрівнянні споруди збудовані наро-
дом і для народу. Ми їх звинувачуємо в усіх цих злочинах минулих
часів, свідками яких вони були. Ми хотіли б ліквідувати всю цю
нашу історію. Ми пустошимо, ми розпорошуємо, ми руйнуємо,
ми зносимо, керуючись нашим національним духом. Намагаючись
бути добрими французами, ми стаємо досконалими вельшами32.
Серед цієї маси зустрічаються окремі люди, які зневажають
усе, що видається трохи банальним у дивовижному пафосі Липня,
29 Головна вежа замку.
30 Септембризадами назива-
ють масові вбивства вересня
1792 р. в період Французької
революції.
31 Тут під кокардою розуміється
певна символіка як розпізна-
вальний знак прихильників
Липневої революції.
32 Вельшем досі називають ді-
алект французької мови, яким
розмовляють на заході Ельзасу.
Утім, варто відзначити, що
первісно слово «вельш» мог-
ло походити від германського
«Walle» (стіна). Вважається,
що римляни називали вельша-
ми дикі германські племена,
що проживали за межами
римських оборонних валів.
В. Гюго, імовірно, вживає сло-
во «welches» для позначення
невігласів.
Бар’єр дю Трон на гравюрі
1787 р.
Колонада Лувру в 1822 р.
185
Джерела До історії міст
і які аплодують поруйновувачам з інших причин – причин вчених
та важливих, причин економічних та фінансових. Нащо ці пам’ят-
ки? – кажуть вони. Їх обслуговування коштує грошей, ось і все.
Зрівняйте їх із землею та продайте матеріали. Саме такий підхід,
мовляв, є виграшним. – З точки зору чистого економічного розра-
хунку такі міркування не є виправданими. Ми вже встановили у
цитованих вище нотатках, що пам’ятки є капіталом. Значне чис-
ло з тих пам’яток, які було згадано, привертають до Франції бага-
тих іноземців, приносять до країни дохід, що набагато перевищує
грошові вигоди, що від цього походять. Руйнувати їх означає поз-
бавляти країну прибутку.
Але облишимо цю приземлену позицію і помислимо високо-
парніше. Відколи це ми, з усією нашою цивілізацією, насмілилися
оцінювати мистецтво за його корисністю? Гірше для Вас, якщо
ви не знаєте чому слугує мистецтво! Ми не маємо що Вам ще ска-
зати. Йдіть! Зносьте! Утилізуйте! Видобувайте вапняк з Собору
Паризької Богоматері! Робіть гроші з Вандомської колони!
Інші сприймають і цінують мистецтво, але для них пам’ятки
середньовіччя є спорудами поганого смаку, варварськими витво-
рами, архітектурними монстрами, у справі швидкого і ретельно-
го знищення яких неможливо перестаратися. Цим людям нам так
само немає, що відповісти. З ними все ясно. На них зійшовся світ
клином33; Вони вже вирішили за інші століття. Вже не буде по-
колінь, що бачитимуть сонце. Адже не завадить, щоб вуха всякої
величини звикали чути, як одночасно кажуть і переказують, що в
суспільстві звершилася славна політична революція, а в мистецтві
сталася славна інтелектуальна революція. Ось уже двадцять п’ять
років, як Шарль Нодьє34 та мадам де Сталь35 анонсували її у Фран-
ції. І якби можна було згадати одне маловідоме ім’я серед цих сла-
ветних імен, то ми б додали, що минуло вже чотирнадцять років,
як ми особисто боремося за цю революцію. Тепер вона завершена.
Сміховинна дуель класиків та романтиків подбала про неї, і всі в
кінцевому рахунку дійшли спільної думки. Більше питань немає.
Все, що з майбутнього – це для майбутнього. Заледве лишається
ще в задніх колезьких салонах, у напівтемряві академій кілька до-
брих підстаркуватих дітей, що граються по своїх кутках з поезі-
єю та мистецькими засобами інших епох. Хтось, будучи поетом,
а хтось – архітектором, цей розважаючись з трьома єдностями36, а
той – з п’ятьма ордерами37, одні, – псуючи штукатурку за Віньйо-
лою, а інші – псуючи38 вірші за Буало39.
Це варте поваги, але не будемо тут більше про це говорити.
Разом з тим, посеред цього докорінного оновлення мистецтва
й критики, справа середньовічної архітектури, що стала предме-
том серйозної тяжби вперше за три останніх століття, була одно-
часно виграшною просто як добра справа загалом, виграшною з
усіх міркувань науки, виграшною з усіх міркувань історії, виграш-
ною з усіх міркувань мистецтва, виграшною через розум, уяву та
серце. Тож не будемо повертатися до цієї розглянутої й добре ви-
рішеної справи, і голосно скажемо уряду, громадам та приватним
особам, що вони є відповідальними за всі національні пам’ятки,
які випадково опинилися у їх руках. Ми зобов’язані звітувати про
минуле перед майбутнім. Posteri, posteri, vestra res agitur40.
33 La terre a tourné, le monde a
marché depuis eux – земля по-
вернулась і світ пішов, почина-
ючи з них.
34 Шарль Нодьє (1780–1844) –
французький письменник,
лексикограф і бібліофіл доби
романтизму.
35 Анна-Луїза Жермена Неккер,
баронеса де Сталь-Гольштейн
(1766–1817) – французь-
ка письменниця, дочка міні-
стра фінансів Франції Жака
Неккера. Мала значний вплив
на французьку літературу
початку 19-го сторіччя.
36 Правило трьох єдностей
(єдність дії, місця і часу) –
правило драматургії, якого
дотримувався класицизм
XVII–XIX століть, спираючись
на пасажі «Поетики»
Аристотеля.
37 Йдеться про п’ять класичних
ордерів античної архітекту-
ри: доричний, іонічний
і коринфський, тосканський
і композитний.
38 В. Гюго вдається тут до гри
слів, застосовуючи два рази
дієслово «gâcher», яке у пря-
мому значенні означає робити
розчин штукатурки чи гіпсу, а
в переносному – псувати або
марнувати щось.
39 Джакомо да Віньола (1507–
1573) – відомий архітектор
Італії доби маньєризму і
ранішнього бароко, Нікола
Буало-Депрео (1636–1711) –
французький поет, критик, тео-
ретик класицизму.
40 «Нащадки, нащадки, це Вас
стосується». – напис на пірамі-
ді, поставленій у пам’ять про
виверження Везувія.
186
Місто: історія, культура, суспільство № 2 (5)
Щодо тих споруд, які нам будують замість тих, які вони нам
руйнують, то ми не приймаємо такого обміну. Ми цього не хоче-
мо. Вони погані. Автор цих нотаток підтверджує все, що він вже
зазначив вище41 про модерні пам’ятки сучасного Парижа. Більше
він нічого влесливого не може сказати про пам’ятки, які будують-
ся. Яка нам справа до трьох чи чотирьох маленьких кубічних цер-
ков, що ви зводите там-сям? Тож дайте розвалитися вашим руїнам
набережної д’Орсе, разом з її важкими зводами та незграбними
колонами! Дайте розвалитися вашому палацові палати представ-
ників, якому більшого і не треба! Чи не є образою місцю, званому
Школою витончених мистецтв, ця гібридна й обридла споруда,
таке тривале очищення якої замарало щипець даху сусіднього бу-
динку, і яка безсоромно виставляє свою голоту та потворність по-
руч із прекрасним фасадом замку Гайон? Чи ми вже впали до того
рівня ницості, що змушені милуватись подібними паризькими за-
ставами? Чи є у світі щось горбатіше та рахітичніше за ваш мону-
мент спокути (саме цей, поза сумнівом, то що ж він спокутує?) з
вулиці Рішельє? Чи це насправді не прекрасна річ – ваша Мадлен,
цей другий том Біржі, що своїм важким тимпаном подавляє свою
охлялу колонаду? Ось хто позбавить мене колонад!
Змилуйтеся, витрачайте краще наші мільйони.
Можете їх навіть не витрачати на добудову Лувру. Ви хотіли
б завершити огородження того, що ви називаєте паралелограмом
Лувру. Але доводимо до вашого відома, що це не паралелограм,
а трапеція; і для трапеції якось виходить забагато грошей. Між
іншим Лувр, крім того, що походить з Ренесансу, Лувр, погляньте,
не такий уже й добрий. Не треба захоплюватись і зберігати, ніби
вони є речами божого права, всі пам’ятки сімнадцятого століття,
хоч би вони й були коштовнішими за пам’ятки вісімнадцятого сто-
ліття. Яким би добрим не був їх вигляд, якою б розкішною не була
їх зовнішність, Лувр має вигляд і зовнішність пам’яток Людовика
XIV, а також його дітей. В цього короля було багато бастардів.
Лувр, вікна якого врізаються в архітрав, Лувр належить їм.
Якщо правда, як ми у це віримо, що архітектура, єдина серед
різновидів мистецтва, вже не матиме майбутнього, використайте
ваші мільйони, щоб зберегти, підтримати, увічнити національні
пам’ятки, що належать державі, а також, щоб викупити ті, які є у
приватних осіб. Викуп не буде коштовним. Ви отримаєте їх деше-
во. Сучасний нерозумний власник продасть Парфенон за ціною
каміння.
Зробіть так, щоб ці прекрасні й визначні будівлі були віднов-
лені. Відновіть їх з турботою, з розумом, зі скромністю. Навко-
ло Вас є люди науки та доброго смаку, які наставлятимуть вас у
цій справі. Головне, щоб архітектор-реставратор був стриманим у
своїх задумах; щоб він ретельно вивчав характер кожної будівлі,
відповідно до віку її появи та кліматичної зони. Щоб він, разом з
генеральною лінією, постигав особливу лінію пам’ятки, яка ввіря-
ється його рукам; і щоб він умів прудко злучити свій геній з генієм
стародавнього архітектора.
У вас під опікою спільне надбання, захистіть його від зни-
щення.
41 Собор Паризької Богоматері.
187
Джерела До історії міст
Що стосується приватних осіб, власників, які бажали б приохо-
титися до руйнування, то нехай їм це буде заборонено законом;
нехай їх власність буде оцінена, оплачена та присуджена державі.
І нехай нам буде дозволено переписати сюди те, що ми вже ска-
зали з цього приводу у наших перших Нотатках про руйнування
пам’яток: «Слід зупинити молот, що молотить обличчя країни.
Було би достатньо одного закону. Нехай його ухвалять. Якими б
не були права власника, знищення історичної та монументальної
споруди не має бути дозволено цим огидним спекулянтам, у яких
інтерес засліплює честь; мізерні люди, й такі придуркуваті, що на-
віть не розуміють, які вони варвари! У кожній будівлі є дві складо-
ві: її практичне використання та її краса. Використання належить
власникові, а краса – всьому світові. Вам, мені – усім нам. Таким
чином, руйнування виходить за межі прав власника».
Це питання загального інтересу, національного інтересу.
Завжди, коли загальний інтерес піднімає голос, закон стишує всі
вскукуріки приватного інтересу. Приватна власність часто була і
ще повсякчас буде змодифікована з огляду на думку суспільства,
спільноти. У вас силоміць придбають ваше поле, щоб зробити
площу, ваш будинок – для заснування притулку. У Вас викуплять
і Вашу пам’ятку.
Якщо потрібен закон, то давайте закликати до його ухвалення.
Тут ми чуємо, як з усіх боків починають лунати заперечення: Чи
буде у палат на це час? – Окремий закон для такої дрібниці!
Для такої дрібниці!
Як же так? У нас є 45000 законів, з якими ми не знаємо, що
робити. 45 тисяч законів, з яких навряд чи з десяток є хорошими.
Всі ці роки, коли в наших палат фертильний період42, ці закони
плодяться сотнями, а потім серед породілля є не більше двох або
трьох, народжених життєздатними. Вигадують закони про все, для
всього, проти всього, з приводу всього. Для перевезення картону з
такого-то міністерства з одного боку вулиці Гренель на інший при-
ймається окремий закон. І один закон для пам’яток, один закон для
мистецтва, один закон для національного обличчя Франції, один
закон для пам’яті, один закон для соборів, один закон для найви-
датніших творінь людського розуму, один закон для колективної
праці наших батьків, один закон для історії, один закон для вже
знищеного і невідновлюваного, один закон для того, що є найсвя-
щеннішим для нації перед обличчям майбутнього, один закон для
минулого, цей справедливий, досконалий, здоровий, корисний,
обов’язковий, необхідний, терміновий закон, на нього немає часу,
його не приймають…!
Смішно! Смішно! Смішно!
ВІКТОР ГЮГО.
42 Вислів «être en chaleur»,
що дослівно перекладається
як «бути в теплі» вживається
передусім для позначення
шлюбного періоду у тварин.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211329 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-4280 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-13T00:12:28Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гюго, В. 2025-12-29T12:06:12Z 2018 Демонтувальникам – бій / В. Гюго // Місто: історія, культура, суспільство. — 2018. — № 5(1). — С. 174-187. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211329 94(44) Представлена далі стаття Віктора Гюго «Демонтувальникам – бій» є перекладом з французькомовного оригіналу публікації: Hugo V. Guerre aux démolisseurs // Revue des Deux Mondes. Période Initiale. Tome 5. 1832. pp. 607–622. Зробити цей переклад нам було запропоновано науковим консультантом відділу забезпечення діяльності голови та заступника голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, кандидатом юридичних наук С. Є. Морозовою. Зазначений текст, наскільки нам відомо, досі не перекладався українською чи навіть російською мовою. Є кілька видань творів В. Гюго російською, найповнішим з яких, як видається, досі лишається 15-томне видання 1953–1956 рр. Однак і тут для поверхового представлення великого корпусу публіцистики класика відведено лише частину 14-го тому. uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Джерела до історії міст Демонтувальникам – бій (переклад та передмова О.Малишева) Article published earlier |
| spellingShingle | Демонтувальникам – бій (переклад та передмова О.Малишева) Гюго, В. Джерела до історії міст |
| title | Демонтувальникам – бій (переклад та передмова О.Малишева) |
| title_full | Демонтувальникам – бій (переклад та передмова О.Малишева) |
| title_fullStr | Демонтувальникам – бій (переклад та передмова О.Малишева) |
| title_full_unstemmed | Демонтувальникам – бій (переклад та передмова О.Малишева) |
| title_short | Демонтувальникам – бій (переклад та передмова О.Малишева) |
| title_sort | демонтувальникам – бій (переклад та передмова о.малишева) |
| topic | Джерела до історії міст |
| topic_facet | Джерела до історії міст |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211329 |
| work_keys_str_mv | AT gûgov demontuvalʹnikambíiperekladtaperedmovaomališeva |