Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу
Рецензія на: Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу. Львів: ФОП Шумилович, 2018.
Saved in:
| Published in: | Місто: історія, культура, суспільство |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211380 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу / Т. Полек // Місто: історія, культура, суспільство. — 2019. — № 6(1). — С. 153-158. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859489646845624320 |
|---|---|
| author | Полек, Т. |
| author_facet | Полек, Т. |
| citation_txt | Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу / Т. Полек // Місто: історія, культура, суспільство. — 2019. — № 6(1). — С. 153-158. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Місто: історія, культура, суспільство |
| description | Рецензія на: Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу. Львів: ФОП Шумилович, 2018.
|
| first_indexed | 2026-03-12T20:31:57Z |
| format | Article |
| fulltext |
Місто: історія, культура, суспільство
153
Тіна Полек
к.і.н., Науково-дослідний інститут українознавства,
Центр прикладної антропології,
E-mail: tina.momot@gmail.com
СВІДКИ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ПРОЕКТУ:
МІСТА І ЛЮДИ ДОНБАСУ
(рецензія на: Праця, виснаження та успіх:
промислові мономіста Донбасу. Львів: ФОП Шумилович, 2018)
Донбас з його шахтарським обличчям та багатою індустріальною спадщиною після початку
збройного конфлікту на Сході України очікувано став однією з гарячих тем для суспільної
дискусії. Думки експертів, аматорів та відвертих невігласів щодо цього регіону ледь не що-
дня можна почути в усіх українських медіа, соцмережах, «кухонних» дискусіях та, звісно, в акаде-
мічному середовищі, яке сумлінно згадує старі напрацювання з цієї теми та активно реалізовує нові.
Стійкий суспільний запит провокує багатоголосся думок різного рівня академічної доброчесності.
І хай часто можна почути закиди в кон’юнктурності подібних досліджень, усе ж важливо брати до
уваги те, що вони в принципі з’явилися, і поверхнево або глибоко, якісно або не дуже займаються
одним і тим самим – осмисленням індустріальної історії регіону та його соціальної реальності.
Зрештою, як усі ми розуміємо постфактум, саме цього фахового й публічної рефлексії свого часу
забракло для своєчасного формування належної державної політики на цій території.
Відповідно сьогодні, не без впливу почуття провини, провокованої патріотичними стимулами,
спостерігається інтерес читача до доступної, проте якісної літератури, придатної як для внутріш-
нього академічного споживання, так і для сприйняття більш широким колом не-фахівців. І якраз тут
в українській історіографії виявляється помітна прогалина. Колеги з історичного цеху звикли писа-
ти для колег з історичного цеху й часто не бажають адаптуватись до потреб не-істориків. До того ж
система фінансування науки не дозволяє видавати свої напрацювання в привабливому вигляді, що
вимагає більших коштів для друку, а також дальшої промоції.
© Тіна Полек, 2019
Місто: історія, культура, суспільство № 1 (6)
154
Книга «Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу», як на мене, є надзви-
чайно вдалим прикладом заповнення згаданої науково-популярної прогалини. До того ж видання
Центру міської історії Центрально-Східної Європи є тим випадком, коли хочеться порушити звичні
академічні канони й розпочати рецензію на книгу не зі змісту, а із зовнішнього вигляду. Стильний
сучасний дизайн, якісний друк на крейдованому папері та численні ілюстрації високої якості ро-
блять її дійсно привабливою для читання й абсолютно не схожою на звичні історичні публікації, що
не надто переймаються категоріями естетики. Виразний акцент на візуальності – справжня родзин-
ка «Промислових мономіст Донбасу», адже масивний фотоматеріал не просто супроводжує текст
та спрощує його сприйняття, він є джерельною базою, використаною для інтерпретації в текстах,
та може стати основою для дальших осмислень споживачем цього продукту. Насправді український
читач не часто має таку можливість – самостійно аналізувати візуальні джерела до наукових текстів.
А тут можна роздивитися фото в гарній якості, отримати розлогий коментар до нього, побачити ори-
гінальний архівний підпис і заглибитись в історичний контекст, який за ним криється.
Доречним узагальненням візуального наповнення книги є стаття Ірини Склокіної «Фотообра-
зи Донбасу: створення, соціальне життя, архівування», не випадково, як я розумію, розміщена
наприкінці. У ній авторка вправно розставляє акценти, необхідні для розуміння фотографії в ін-
дустріальну епоху, яка «не лише “фіксує” теперішнє – вона також виявляє зв’язок із минулим та
творить обіцяне майбутнє, що стало особливо виразно в утопічних проектах соціальної інженерії
в ХІХ–ХХ ст., які широко залучали фотознімки для пропаганди певних бачень прийдешнього»1.
У такий спосіб фотографія постає одночасно результатом та інструментом модернізаційних пере-
творень. Авторка детально простежує, як і чому фотографування стало заміною живописних зобра-
жень регіону, як воно перегукується з живописними канонами, розповідає про те, що фотографува-
ли на Донбасі і як етнографічні фото мали сприяти екзотизації цієї території. Не менш важливою
складовою дослідження є міркування з приводу того, що не потрапляло до об’єктива фотографів,
котрі фіксували життя мешканців мономіст, і з яких причин. У різний час це були нещасні випад-
ки на виробництвах, зображення хворих та покалічених, сюжети, що дискредитують моральний
образ робітника тощо. Не останнє значення має також те, як зображені люди на фотографіях. Так,
у радянський час актуалізувався портрет людини праці, що породило численні знімки «нових лю-
дей» – робітників зі знаряддями праці в руках та «поглядом у майбутнє». Зрештою, такі зображення
окреслили візуальний канон, що використовувався для конструювання радянської ідентичності по
всій території СРСР.
Можливо, у мені говорить професійна заангажованість, але жанрово я б назвала «Промислові
мономіста Донбасу» антропологічним нарисом з історичної урбаністики, адже це зовсім не та кни-
га, яка описує історичну реальність, це книга, яка ставить читача на місце тих, хто цю реальність
1 Склокіна, І. (2018). Фотообрази Донбасу:
створення, соціальне життя, архівування.
У Праця, виснаження та успіх: промислові
мономіста Донбасу. Львів: ФОП Шумилович,
С.186.
Місто: історія, культура, суспільство
155
конструював і для кого вона була щоденною рутиною та життєвим сценарієм – тобто мешканців
цього регіону в різні історичні періоди. Не випадково так багато уваги приділено повсякденному
життю робітників – опису їхніх помешкань, гендерних ролей, стосунків один з одним і з владою,
умов праці та дозвіллєвих практик.
Однак попри таку антропоцентричну перспективу кожна зі статей у книзі в той чи інший спосіб
осмислює одну з основних особливостей мономіст Донбасу – вони будувалися не для людей, а з ви-
робничою метою, а в очах своїх патронів (незалежно від того, підприємець це чи партія) мешканці
таких міст були передусім виробничими інструментами. Відповідно забезпечення умов для життя
цих інструментів мало суворо прагматичний характер – слід було враховувати весь спектр ідеологіч-
них та соціально-економічних умов, які шляхом мінімальних витрат могли забезпечити присутність
оптимальної кількості робочої сили для максимально ефективного обслуговування підприємства.
Такий підхід є однією з принципових характеристик індустріальної епохи.
Найретельніше цей аспект висвітлюється в статті Михайла Ільченка «Міський розвиток та
містобудівні експерименти», де, зокрема, йдеться про те, що з кінця ХІХ ст. міське планування
стало інструментом соціальної інженерії, адже шляхом реформування міста мали творитися нові
моделі поведінки його жителів. Для виконання цієї амбітної мети місто повинне було стати керо-
ваним і контрольованим, тобто спланованим, функціональним, упорядкованим та стандартизова-
ним. Зрозуміло, що задуми згори рано чи пізно мусили зіткнутися з реальними практиками містян,
які «обживали» простір по-своєму, добудовуючи, перебудовуючи та трансформуючи міста згідно з
власними нагальними повсякденними потребами.
Тетяна Портнова в статті «Ладшафти Донбасу» розглядає мономіста в ширшому, панорамно-
му контексті взаємного впливу простору та спільнот, які його населяють. Індустріальна революція
породила промислові ландшафти і разом з ними породила абсолютно нові життєві сценарії, що їх
неможливо було уявити в допромислову епоху. Це були простори, підпорядковані виробничим по-
требам, – з цілодобовою роботою, вимірюванням часу заводськими гудками та освоєнням раніше
недоступного вертикального простору як над землею (заводські димарі), так і під землею (шахти та
кар’єри). Сучасники ставилися до таких ландшафтів амбівалентно: з одного боку, вони лякали бру-
дом та жахливими умовами праці, а з іншого – втілювали технічних прогрес, могутність людини та
майбутнє. Останнє трактування широко експлуатувалось радянською владою, за задумом якої Дон-
бас мав «стати “краєм-ударником”, новим простором, у якому житиме нова соціалістична людина»2.
Зрештою це повертає нас до роздумів про мономіста як інструмент соціальної інженерії, у межах
якої було здійснено низку символічних актів, як то героїзація праці шахтаря, ритуали вшанування
успішних робітників, культ ударництва, каральні практики тощо.
2 Портнова, Т. (2018). Ландшафти Донбасу. У
Праця, виснаження та успіх: промислові моно-
міста Донбасу. Львів : ФОП Шумилович, С. 52.
Місто: історія, культура, суспільство № 1 (6)
156
Як такі експерименти позначились на повсякденному житті людей? На ці питання відповідають
Володимир Куліков та Ірина Склокіна в статті «Люди мономіст: парадокси єдності та поді-
лів». Автори аргументовано доводять твердження про те, що мономіста аж ніяк не були «плавиль-
ним котлом», де зливалися культури. Більшою мірою вони характеризувалися фрагментованістю,
ієрархічністю, просторовою сегрегацією, в основі якої, на думку дослідників, лежали відмінності
між професійними та національними групами. Наприклад, якість житла мешканців мономіст і його
розташування, за задумом планувальників, залежала від рівня кваліфікації людини: управлінці та
інженери жили в найкращих умовах, кваліфіковані робітники – у стерпних, тоді як некваліфікова-
ні – у бараках та халупах. Водночас Донбас був територією з численними соціальними ліфтами, які
уможливлювали рух вгору для тих, хто виявляв достатньо бажання скористатися з можливостей
освіти та саморозвитку й підвищити свою кваліфікацію і соціальний статус.
Індустріальні спільноти мономіст – це утворення з чіткою ієрархією, де інженери та управлінці
фактично творили міські еліти, компетенція яких виходила за межі підприємства і стосувалася за-
безпечення добробуту всього міста. До того ж у радянський час вихідці з Донбасу, які отримували
керівні посади в профільних міністерствах або союзних партійних органах, широко застосовува-
ли неформальні практики лобіювання інтересів свого регіону. Відголоски уявлень про норматив-
ність такої діяльності можна відчути і сьогодні. Наприклад, під час президентських кампаній 2004
і 2010 років яскраво простежувалось спекулювання на вірі в те, що виходець з Донбасу передусім
перейматиметься проблемами цієї частини України.
Водночас слід враховувати, що тривалий час (до середини ХХ ст.) мономіста були динамічними
мігрантськими спільнотами, де люди з різним культурним бекграундом мусили шукати шляхи до
порозуміння. Саме тому «процеси фрагментації та єднання населення могли відбуватись одночасно
на різних соціальних рівнях із домінуванням тієї чи іншої тенденції залежно від обставин»3.
Робітниче повсякдення, звісно, не зводиться винятково до роботи, воно сповнене також доз-
віллєвими практиками та сюжетами особистого життя. Саме на цих питаннях зосередились Оле-
на Стяжкіна та Ірина Склокіна в статті «Життя після роботи». Мушу визнати, що ця розвідка
настільки жваво описує, як робітники проводили свій вільний час, що від неї просто неможливо
відірватись, адже перед очима постає напрочуд детальний і чесний опис життів людей. Так, ці люди
жили в складних умовах з необхідністю ведення присадибних городів, спекулюванням на ринках,
абсолютною невлаштованістю побутових потреб, як то купання чи прання, експлуатацією жіночої
праці, пиятикою тощо. Так, мешканці мономіст стали частиною індустріального проекту з усіма
наслідками його соціальних та економічних експериментів. Однак при цьому їхнє життя не скла-
далося тільки з роботи: вони плакали і сміялися, закохувалися і ходили на романтичні побачення,
бавили дітей і вирушали на сімейні прогулянки, ходили в кіно, у театр і на концерти, займалися
3 Куліков, В., Склокіна, І. (2018). Люди мономіст:
парадокси єдності і поділів. У Праця, виснажен-
ня та успіх: промислові мономіста Донбасу,
С. 126.
Місто: історія, культура, суспільство
157
творчістю, читали книги, дивились телевізор, зустрічалися з друзями і колегами на природі, грали
у футбол і вболівали за улюблені команди. Тобто робили все те, що робили люди в не-мономістах,
беручи участь у споживанні, творенні й відтворенні культурних і соціальних практик свого історич-
ного періоду.
Прочитавши книгу, я зрозуміла, що її перша та передостання статті складають для мене ці-
лісну історію, котра розповідає про те, як Донбас став індустріальним, та що цей статус означає
для регіону. Так, у статті «Ціна успіху» Ксенія Кузіна, Володимир Куліков та Ірина Склокіна
розмірковують над тим, яким чином вимірювати успіх мономіста. У ході своїх міркувань вони тор-
каються дражливих, болючих та відверто неприємних питань. Наприклад, того, як позначилась на
мешканцях Донбасу пропаганда індустріального успіху, що реалізовувалась у стимулюванні робіт-
ничої гордості, формуванні уявлень про велику місію регіону, про те, що видобувна та важка про-
мисловість є основою економіки країни.
Окремо автори акцентують увагу на екологічних наслідках індустріального проекту, що відо-
бразилися на житті та здоров’ї всіх мешканців цієї території: «Усі жителі, від директорів заводів до
робітників-чорноробів, дихали забрудненим промисловими викидами повітрям та пили однаково
забруднену воду. До певної міри промислові міста робили всіх справді рівними»4.
Попри романтичний ореол, створений довкола індустріального виробництва, на практиці вияв-
лялося, що очікування людей щодо зростання свого рівня життя і зарплат були значно більшими,
ніж реальні можливості. До того ж нещасні випадки та професійні захворювання також відіграли
свою роль у сприйнятті цінності індустріальних професій. Усе це разом породжувало хвилі незадо-
волень, що врешті призвели до масових шахтарських страйків.
У статті «Царство вугілля й заліза. Роль індустріалізації в процесі суспільних змін на Дон-
басі» Марта Студенна-Скруква, окресливши особливості народження великої промисловості на
Донбасі та її місце в радянській системі економіки та соціалістичних цінностей, переходить до ана-
лізу кризи відносин держави та шахтарів і детально розглядає страйковий рух на Донбасі. Препа-
руючи наслідки розпаду Радянського Союзу для цього регіону, особливості становлення тут капі-
талізму та шляхи приватизації державних підприємств, авторка пояснює, яким чином на Донбасі
сформувалися не лише толерування, а й глибока довіра до олігархічних структур.
Такими були основні питання, які порушує книга «Промислові мономіста Донбасу». Однак
мушу сказати, що як читач, перегорнувши останню сторінку, я відчула певне збентеження, адже
мені здалось, що цій переконливій, яскравій і пронизливій історії бракує важливого останнього
акорду. Звісно, я маю на увазі те, що в книзі відсутні висновки. Насправді, цей прикрий факт відвер-
то дисонує з інтригуючим, динамічним та привабливим вступом. Дуже хотілося б, щоб редактори
зробили настільки ж ефектний фінал, який би узагальнив тексти всіх авторів та підвів під ними жир-
4 Кузіна, К., Куліков, В., Склокіна, І. (2018).
Ціна успіху. У Праця, виснаження та успіх:
промислові мономіста Донбасу, С. 171.
Місто: історія, культура, суспільство № 1 (6)
158
ну риску. Якщо бути відвертою до кінця, мені також забракло висновків наприкінці деяких статей,
адже вони роблять запам’ятовування прочитаного значно продуктивнішим.
Наприкінці важливо торкнутися ще одного принципового питання: про що ця книга не розка-
зує? Під час прочитання книги гостро відчувалося, що автори намагаються оминати політичні теми.
У тексті є лише нечисленні згадки про становлення місцевих олігархів, витоки патерналізму, від-
сутність у населення колективної солідарності та відчуття особистої відповідальності за свої міста
та свої умови життя. Але, як на мене, цього замало. Без глибокого розуміння сучасних політичних
настроїв у цьому регіоні неможливо збагнути його роль в актуальних політичних і навіть геополі-
тичних стратегіях. У контексті нинішніх подій насамперед важливо окреслити уявлення місцевих
мешканців про справедливість, адже ця категорія є визначальною в сприйнятті людьми політичних
кроків.
Крім того, у книзі немає війни. Насправді я добре розумію, чому автори вирішили змовчати з
цього приводу. Однак саме війна прикувала увагу Києва та Європи до сходу України, і саме війна, як
би жаливо це не звучало, може стати тим стимулом, який започаткує зміни в мономістах і розбудить
їхніх мешканців. Точніше, з початком війни зміни вже почалися. Чимало міст на Сході України (і
моно- і багатопрофільних), як то Краматорськ, Маріуполь, Дружківка, Лисичанськ, Бахмут, Костян-
тинівка та інші, стали місцями проведення численних досліджень та реалізації культурних проектів
із залученням місцевого населення. Міжнародні фонди вже почали вкладати кошти в низове рефор-
мування міської інфраструктури. Однак всі ці дії вимагають аналізу та оцінки фахівців, без яких
картина про сучасний Донбас так само буде неповною.
У такий спосіб ми переходимо до найважливішого питання: що далі? Чи є в мономіст майбутнє,
і яким чином можна хоча б частково впоратися з наслідками амбітного, страшного та величного
індустріального проекту на Донбасі? Усі автори так чи інакше торкаються цих питань. У жодного
і жодної, звісно, немає єдиної відповіді. Проте всі сходяться на тому, що такий досвід не є суто
українською проблемою – мономіста існують по всьому світу, і по всьому світу вони помирають та
вимагають продуманих управлінських рішень. Ці рішення найчастіше стосуються, за влучним фор-
мулюванням Михайла Ільченка, «включення (мономіст – Т.П.) у поточні життєві ритми – економіч-
ні, соціальні, культурні». Однак як здійснити це включення? Тут однозначної відповіді немає. Зро-
зуміло тільки те, що цей шлях буде довгим, складним, болісним і дорогим. А ще він потребуватиме
скоординованих зусиль держави, місцевих еліт та, що найважливіше, власне мешканців мономіст,
які заплатили велику ціну за стрибок у модерне майбутнє і будуть вимушені заплатити не менше за
право в цьому майбутньому лишитись.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211380 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-4280 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-12T20:31:57Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Полек, Т. 2025-12-31T16:22:29Z 2019 Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу / Т. Полек // Місто: історія, культура, суспільство. — 2019. — № 6(1). — С. 153-158. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211380 Рецензія на: Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу. Львів: ФОП Шумилович, 2018. uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Огляди. Рецензії. Хроніка Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу Article published earlier |
| spellingShingle | Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу Полек, Т. Огляди. Рецензії. Хроніка |
| title | Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу |
| title_full | Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу |
| title_fullStr | Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу |
| title_full_unstemmed | Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу |
| title_short | Свідки індустріального проекту: міста і люди Донбасу |
| title_sort | свідки індустріального проекту: міста і люди донбасу |
| topic | Огляди. Рецензії. Хроніка |
| topic_facet | Огляди. Рецензії. Хроніка |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211380 |
| work_keys_str_mv | AT polekt svídkiíndustríalʹnogoproektumístaílûdidonbasu |