Нові візії в історії архітектури Катеринославщини
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Місто: історія, культура, суспільство |
|---|---|
| Дата: | 2019 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211384 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нові візії в історії архітектури Катеринославщини / П. Кравчук // Місто: історія, культура, суспільство. — 2019. — № 6(1). — С. 136-147. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860258727948451840 |
|---|---|
| author | Кравчук, П. |
| author_facet | Кравчук, П. |
| citation_txt | Нові візії в історії архітектури Катеринославщини / П. Кравчук // Місто: історія, культура, суспільство. — 2019. — № 6(1). — С. 136-147. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Місто: історія, культура, суспільство |
| first_indexed | 2026-03-21T08:16:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
Місто: історія, культура, суспільство
137
© П. Кравчук, 2019
Павло Кравчук,
історик, головний спеціаліст з охорони культурної спадщини
департаменту культури і туризму Запорізької міської ради,
e-mail: ppkravchuk@gmail.com
НОВІ ВІЗІЇ В ІСТОРІЇ АРХІТЕКТУРИ
КАТЕРИНОСЛАВЩИНИ
Попередня публікація дисертаційних досліджень робить свою добру справу. Спеціалісти в
певній галузі знань дістають можливість ознайомитися з поглядом колег на актуальну про-
блематику та обмінятися щодо цього думками. Для істориків архітектури південно-схід-
ної України такою слушною нагодою обговорити низку важливих питань, безумовно, є дисертація
Оксани Бублик, здобувачки Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Гру-
шевського1.
Поява роботи під назвою «Джерела з історії міської забудови Катеринославщини кінця XVIII –
початку ХХ ст.» великою мірою пом’якшує відчуття професійної самотності, властиве «вузьким»
спеціалістам з регіональної архітектурної проблематики. Нестача профільних наукових установ та
відсутність сталої політики зі збереження культурної спадщини не сприяли формуванню професій-
ного середовища зі своїм конвенційним апаратом спілкування та стандартами поводження.
На сьогодні історія архітектури міст та населених пунктів, що належали до Катеринославської
губернії, вивчається за двома основними напрямами, представники яких спілкуються доволі рідко, –
прикладним та академічним. У першому предмет досліджень підпорядкований інтересам збережен-
ня культурної спадщини та виробничо-господарської діяльності, у другому – академічним досяг-
ненням студентів та науковців. Кожен із цих напрямів має свої особливості та переваги. Спеціалісти
з прикладних переважно вимушені діяти в умовах цейтноту, пов’язаного з бюджетними процесами
1 Бублик, О. (2017). Джерела з історії
міської забудови Катеринославщини кінця
XVIII — початку ХХ ст. (PhD dissertation,
Інститут української археографії та джере-
лознавства імені М.С. Грушевського, 2017).
Київ. Retrieved January 21, 2019, from http://
archeos.org.ua/wp-content/uploads/2017/09/Бу-
блик_дисертація.pdf
Місто: історія, культура, суспільство № 1 (6)
138
та договірними зобов’язаннями. І, якщо навіть у ході досліджень буде виявлено восьме чудо світу,
ми навряд чи про це дізнаємося, бо замовник робіт, як правило, не зацікавлений у надмірній увазі
до свого об’єкта. Тут діє економіка містобудівних перетворень, яка спричиняє вкрай поверховий
підхід до джерельної бази, недостатню увагу до атрибуції об’єктів. Натомість академічний напрям,
що блискуче оперує історико-архівними знахідками, майже не вдається до складних натурних об-
стежень, характерних для прикладних досліджень. По суті, специфіка архітектурної форми часто
залишається не розкритою.
Анонсовані в авторефераті дисертації О. Бублик методи дослідження («сукупність взаємопов’я-
заних між собою загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціально-історичних методів», с. 20)
передбачали зняття протиріч, що існують між прикладним та академічним напрямами. Не дивно,
що представники обох таборів з великою увагою чекали на публікацію остаточного тексту дисер-
тації, аби з нових позицій осмислити професійну діяльність та за потреби виправити свої помилки.
Найбільша надія покладалася на розкриття нових імен зодчих, тонку атрибуцію об’єктів архітекту-
ри у світлі раніше недоступних архівних джерел.
Авторський задум був бездоганний. Виявлена джерельна база мала продемонструвати цілісну
картину архітектурного та містобудівного розвитку Катеринославщини наприкінці XVIII – на по-
чатку ХХ ст. Відмічена офіційними опонентами вибірковість опрацювання архівних зібрань хоч і
викликала певне занепокоєння, але компенсувалася розлогим списком використаних джерел. Ди-
виною хіба що виглядало внесення до списку справи «Проект развития Мариупольского порта на
1934–1937 гг.» з фондів Центрального державного науково-технічного архіву (с. 232).
Ключовим для розуміння світу ідей та професійних думок автора, зазвичай, є огляд історіогра-
фії. У дисертації О. Бублик він, насправді, є пропедевтичним, адже ясно і стисло розкриває станов-
лення уявлень здобувачки в царині історії архітектури.
Першою несподіванкою виявилася відсутність в історіографічному огляді посилань на статті
архітектора Л. Сакович «Регулярні містобудівельні заходи початку ХІХ ст. у Росії і на Україні»2
та «Типові проекти в Росії»3. У цих публікаціях, підготовлених на основі матеріалів Російського
державного історичного архіву, міститься чимало фактів, які з огляду на тему дисертації, були б
цікаві дослідниці. Наприклад, розглядається процес складання, коригування та затвердження пла-
ну Катеринослава: «У 1810 р. за ухвалою місцевих властей губернський землемір Неєлов («чи-
новник, знающий архитектуру») склав новий проект міста, «…соображаясь с прежним планом и
наблюдая…, чтобы казенные здания, на горе существующие, вошли в регулярное положение»4. На-
ведена інформація, безумовно, зняла б непевність здобувачки щодо авторської належності проекту
1810 р. (додаток Д дисертації, с. 330–331). Також важливим сюжетом у публікаціях Л. Сакович є
запровадження зразкових креслень міських кварталів, виготовлених В. Гесте. У 1812 р. губернська
2 Сакович, Л. Т. (1959). Регулярні місто-
будівельні заходи початку ХІХ ст. у Росії і
на Україні. У Питання історії архітекту-
ри та будівельної техніки України. Київ, С.
210–230.
3 Сакович, Л. Т. (1953). Типові проекти в
Росії. Архітектура і будівництво (5), С. 30.
4 Сакович, Л. Т. (1953). Регулярні місто-
будівельні заходи початку ХІХ ст. …, С. 213.
Місто: історія, культура, суспільство
139
влада Катеринославщини надіслала запит щодо отримання зразкових креслень кварталів для гу-
бернського та повітових міст5. Ця передумова поширення в містобудуванні композиційних прийомів
російської класичної школи, на жаль, не знайшла відображення в дисертації. Не менш прикро, що
здобувачка не використала статтю відомого архітектора та пам’яткознавця М. Онищенка «Будів-
ництво казенних будівель у Росії і на Україні на початку ХІХ ст. за типовими проектами Андреяна
Захарова»6. До статті додається картографування і статистика реалізації типових проектів, де відо-
бражено місце Катеринославщини серед інших регіонів імперії.
Під час дальшого порівнянні огляду історіографії зі списком літератури виникло відчуття, що
хтось навмисно спонукав здобувачку збільшувати обсяг використаної літератури. До списку вклю-
чалися і ті видання, які навіть опосередковано не могли прислужитися авторці в розкритті обраної
теми. Серед «запорізького» блоку літератури варто згадати про витриману в пропагандистському
дусі брошуру С. Василевського та В. Кандіусова «Город строится, город хорошеет» (с. 294), де від-
сутній будь-який науковий апарат та через ідеологічний підігрів стара забудова протиставляється
«прогресивнішій» радянській. Що саме здобувачка винесла з цього видання – не зрозуміло. Зайвим
виглядає і внесення до списку літератури статті відомого мистецтвознавця М. Михайлової «Малые
архитектурные формы и скульптура в ансамблях южно-русских городов первой половины ХІХ в.»
(с. 300). По-перше, наведена в цій статті інформація не була використана здобувачем, у тому числі
з метою історико-порівняльного аналізу. По-друге, М. Михайлова, з огляду на тему дисертації, має
інші, більш репрезентативні дослідження7. До списку використаної літератури потрапило чимало
другорядних щодо теми дисертації видань, водночас насправді першокласні праці лишилися поза
увагою здобувачки. Передусім це стосується колективної монографії «Забудова Києва доби кла-
сичного капіталізму», ознайомлення з якою de facto має кваліфікаційний характер для вітчизняних
дослідників історії архітектури останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст.8. Ця та інші обставини макси-
мально обмежили можливості підвищення методичної культури дисертації. Особливо показовою є
добірка монографій, указаних дослідницею як базових «для визначення типології та стильових осо-
бливостей архітектури ХІХ – початку ХХ ст.» (с. 34). Із цих трьох книжок остання за часом виходу
датується 1981 р. Чомусь поважне товариство дослідників-археографів припустило, що вітчизняна
історико-архітектурна теорія застигла в часі одразу після проведення Московської олімпіади. Чи є
тут зв’язок здогадуватися не будемо. Але варто лише уявити ситуацію, коли б хтось із здобувачів
на захисті в Інституті археографії та джерелознавства відкрито заявив про неперевершеність та
безальтернативність теоретичних засад радянської історіографії періоду «пізнього застою». У цьо-
му разі не йдеться про упослідженість радянської історії архітектури та мистецтвознавства. Праці
Аркіна, Іконнікова, Кириченко, Тіца, Швидковського переживуть і найбільш дошкульну критику.
Проте цілком зрозуміло, що ідеологічні настанови впливали на авторську інтерпретацію окремих
5 Сакович, Л. Т. Типові проекти в Росії,
С. 30; Її ж, Регулярні містобудівельні заходи
початку ХІХ ст., С. 213–217.
6 Онищенко, М. Ю. (1959). Будівництво
казенних будівель у Росії і на Україні на по-
чатку ХІХ ст. за типовими проектами Андре-
яна Захарова. У Питання історії архітекту-
ри та будівельної техніки України. Київ, С.
188–209.
7 Михайлова, М. Б. (1999). Государствен-
ная власть и архитектурно-градостроитель-
ное творчество на юге России периода клас-
сицизма. Архитектура в истории русской
культуры (Вып.4: Власть и творчество).
Москва, С. 107–112; ЇЇ ж (2001). Градострои-
тельство классицизма в России: желаемое
и действительное. Архитектура в исто-
рии русской культуры. (Вып.3: Желаемое и
действительное). Москва, С. 124–127; ЇЇ ж.
(2003). Особенности ампира в градострои-
тельстве Новороссии. Архитектура в исто-
рии русской культуры. (Вып. 5: Стиль ам-
пир). Москва, С.102–126.
8 Кальницький, М., Кондель-Пермінова,
Н. (ред.). (2012). Забудова Києва доби кла-
сичного капіталізму, або Коли і як місто ста-
ло європейським. Київ.
Місто: історія, культура, суспільство № 1 (6)
140
питань. І сучасний дослідник, аби виявити й позбутися нав’язаних науці штампів, має звертатися як
до радянської, так і до новітньої фахової літератури9.
До речі, інформативні можливості радянського мистецтвознавства було використано навмання.
Нижня межа трьох «базових» монографій сягає лише середини ХІХ ст., а тому їх навряд чи можна
використати для аналізу російського класицизму, який розглядається в дисертації як ключовий чин-
ник формоутворення. До того ж посилання в тексті свідчать, що реальний ідейно-художній ресурс
дисертації складався навіть не з трьох, а лише з двох монографій. Праця А. Пуніна «Архитектур-
ные памятники Петербурга: Вторая половина ХІХ века», очевидно, була позбавлена права голосу та
безпорадно «зависла» в списку літератури через невідповідність загальним положенням здобувачки
щодо художнього розвитку архітектури на Катеринославщині. Важко пояснити, чому з кількох де-
сятків спеціальних видань, присвячених історії та теорії архітектури обрано було тільки два. На-
слідком цього стала вибірково засвоєна логіка історико-архітектурного дискурсу. Зрештою дослід-
ниця зійшла на добре знайомі в середовищі мистецтвознавців манівці та переплутала архітектуру як
організований в масах простір (вітрувіанське «користь, міцність, краса») із декоративно-ужитковим
мистецтвом, чия роль у насиченні фасадів, дійсно, має неабияке значення. Але про все це нижче.
Становлення істориків архітектури проходить три стадії. На першій видається, що навколишній
світ речей сповнений можливостей для професійної самореалізації, лишень оком кинь – скільки
ошатних, але чомусь не вписаних в очевидний культурний контекст будівель та споруд. На дру-
гій виникає сум’яття, адже ніхто не казав про необхідність витрусити з автора архітектурного тво-
ру, який давно спочиває з миром, зізнання щодо творчих установок та переконань. Третю стадію
вирізняє уміння відстежити ґенезу архітектурної форми в конкретно-історичній ситуації розвитку
будівельної справи, наявних архітектурних кадрів, існуючих стандартів, ідейно-художніх пошуків,
смаків та уявлень замовників.
Здобувачці, безумовно, відомі обставини, які має враховувати добре навчений історик архітек-
тури, однак вона беззастережно відносить ці обставини до процесу «стилеутворення», що викли-
кає неабияке здивування, адже архітектурне формоутворення не завжди завершується естетичною
виразністю. «Кожний архітектурний стиль чи ретроспективна течія міста мають свою специфіку
розвитку, що визначаються багатьма факторами, головними з яких є віяння модних архітектурних
тенденцій, професійний досвід представників архітектурних кадрів, смаки власників та соціаль-
но-економічні можливості» (с. 36). Відсилання до «специфіки розвитку стилю» в контексті міського
життя підкреслює проблематичність авторського категоріального апарату, який не розрізняє стиль
як ідейно-художнє явище (з властивими йому прийомами композиції та сюжетами) від професійно-
го хисту місцевих архітектурно-будівельних кадрів, здатних або нездатних відтворити нормативні
зразки, застосувати принципи формоутворення. Мова, радше, має йти не про специфіку «розвитку»,
9 Серед новітньої літератури можна ре-
комендувати: Иконников, А. В. (2006). Про-
странство и форма в архитектуре и градо-
строительстве. Москва; Курбатов, Ю. И.
(2015). Очерки по теории формообразования.
Санкт-Петербург; Кириченко, Е. И. (ред.)
(2001, 2003, 2010). Русское градостроитель-
ное искусство. Градостроительство России
середины XIX – начала ХХ века. В 3-х кн.
Москва. У другій книзі видання «Русское
градостроительное искусство» (2003) йдеть-
ся про запровадження в Катеринославській
та назки інших губерній зразкових проектів
«присутственных мест» 1859 р. и «тюремных
замков» 1861 р. (с. 195), про що в дисертації
немає жодної згадки.
Місто: історія, культура, суспільство
141
а про специфіку поширення окремих стилів. Інша річ, коли хтось доведе, що Дніпро – то сучасні
Атени, а Запоріжжя, припустимо, – новітній Рим.
Похапцем засвоєний спеціальний лексикон, без знання історично зумовлених закономірностей
організації архітектурної форми, безнадійно спотворив візії здобувачки щодо характеру забудови
міст Катеринославщини. Стильове визначення об’єктів архітектури надається в дисертації без вра-
хування їхніх конструктивно-тектонічних особливостей. З легкої руки дослідниці класицизм по-
стає як суто зовнішнє, декоративне явище: «Для такої забудови характерні напівциркульні, частіше
прямокутні вікна обрамлені прямокутними/ трикутними сандриками або лиштвою, стіни декоро-
вані рустом й колонами (округлими/ квадратними). Часто такі об’єкти завершувалися мезоніном»
(с. 97). Перераховуючи чималу кількість зовнішніх ознак класицизму, здобувачка забула про голов-
ну – складність (наявність) композиції ордерних елементів. Ордерна композиція не лише відсилає
до класичної першооснови, а й дозволяє простежити напрями модифікації нормативних зразків у
провінційному міському середовищі. Цей шанс не було використано. Надалі стає зрозумілим, що
«класицизм», представлений у дисертації, немає жодного відношення до традицій однойменної ар-
хітектурно-художньої епохи XVIII – першої третини ХІХ ст. Здобувачка впевнено заявляє про на-
слідування в забудові другої половини ХІХ ст. принципів класицизму і водночас спростовує своє
твердження: «Натомість вхід почали відводити в одному з боків головного фасаду, виділяючи його
ризалітом» (с. 98). Вочевидь, наполегливо апелюючи до епохи російського ампіру, дослідниця мала
краще засвоїти один із чільних принципів класичної композиції – симетрію.
Хибна оцінка ступеня поширення класицизму на Катеринославщині пов’язана з нерозумінням
змін у загальнодержавному художньому курсі. У 1838 р. запроваджується нова серія зразкових про-
ектів для провінції. Передмова до альбому зразкових креслень містила неприхований закид щодо
проектів 1809–1812 рр., виконаних у дусі класицизму – «большей частью в одном стиле без соблю-
дения правил и вкуса»10. З цього часу починається поступова переорієнтація типового будівництва
на нові художні зразки. Серії проектів 1840–1850-х рр. відійшли ще далі від імперського суперсти-
лю: «здесь отсутствуют рецидивы классицизма, но отчетливо выражена их принадлежность бидер-
мейеру и многостилью первой фазы эклектики»11. Загалом нові зразки фасадів відзначалися рівно-
мірно-ритмічною організацією елементів одного рівня, відсутністю різких контрастів та сильних
акцентів.
Мусимо припустити, що переважно, коли в дисертації аналізується забудова міст, поняття стилю
невиправдано розширюється за рахунок типових будівельних декоративно-зображувальних засобів.
Тому важливо зрозуміти, яка інформація щодо об’єктів (пам’яток) узагальнювалася здобувачкою,
хто і коли увів відповідні матеріали до наукового обігу. З дисертації цього не випливає. Можливо,
узагалі немає потреби критикувати роботу здобувачки з ідейно-теоретичних позицій. Не обов’язко-
10 Русское градостроительное искусство.
Градостроительство России середины XIX –
начала ХХ века. Кн. 1. С. 186.
11 Там само, С. 188.
Місто: історія, культура, суспільство № 1 (6)
142
во всі з понад 1 тис. об’єктів (с. 98), якими вона оперує, мали б підпорядковуватися певній генераль-
ній закономірності в художньому плані. Проте авторка дисертації, вочевидь, самостійно взялася за
широкі історико-архітектурні узагальнення, чим і зумовила увагу представників цеху пам’яткознав-
ства. Утрачене відчуття міри позначилося в дисертації і рясним дощем беззмістовних з точки зору
теорії архітектури тверджень, наприклад, «цією, так би мовити, стіною, виділяли парадну частину і,
в такому разі, аттик вінчав карниз будівлі» (с. 103). Узагалі-то важко уявити в якому ще відношенні
аттик може перебувати щодо карниза.
Важлива і найбільш насичена з погляду будівельної практики доба історичних стилів (еклек-
тики), яка визначила архітектурне обличчя міст губернії, дістає в дисертації проблематичну хро-
нологію. «З останньої чверті ХІХ ст. на Катеринославщині набуває розповсюдження будівництво у
ретроспективній стилізації. При зведенні будівлі наслідували не цілком автентичний стиль, а лише
вибіркові елементи декорування. Відповідно зберігалося планування доби посткласицизму, але за-
стосовувалося оздоблення інших архітектурних течій» (с. 105). Фактично здобувачка стверджує, що
на відміну від Київської, Харківської, Херсонської губернії та інших регіонів, де історичні стилі на-
бували поширення із другої половини ХІХ ст., одна Катеринославщина ще чверть століття лишалася
осторонь загального процесу. Тут дослідницю знов підводить манера довільної інтерпретації явищ
художньої культури (чого варто тільки «планування доби посткласицизму»). Насправді, Катеринос-
лавщина не покидала загальне русло історії вітчизняної архітектури. Кінець ХVІІІ – перша третина
ХІХ ст. були періодом наслідування класичних форм. Із розвитком продуктивних сил будівельної га-
лузі та у зв’язку з обмеженим пластичним ресурсом класицизму середовище зодчих дедалі частіше
зверталося до інших історичних стилів. Для обох столиць Російської імперії цей процес розпочався,
звичайно, раніше – з другої третини ХІХ ст., – але до кінця першої половини століття нова художня
практика закріпилася в провінції. Принаймні в повітовому Олександрівську дві найбільш репрезен-
тативні з точки зору художньої виразності будівлі (Міський дім та Земський дім) було виконано поза
традицією класицизму. Проектування та зведення вказаних об’єктів відноситься до третьої чверті
ХІХ ст. Повторимося, вивчення архітектурної спадщини важливо здійснювати не сотнями і навіть
тисячами об’єктів, інформацію щодо яких неможливо верифікувати, а на прикладі не багатьох, утім,
виразних у художньому плані зразків архітектурного середовища. Водночас будь-який дослідник
має украй обережно ставитися до атрибуції об’єктів, не підміняючи своєю інтерпретацією оригі-
нальне авторське бачення.
Помітно надмірне захоплення теоретизуванням. Параграфи дисертації, зосередженні на питан-
нях історії архітектури регіону, стали беззастережною алюзією на знаменитий вислів: «Якщо факти
суперечать моїй теорії, то тим гірше для фактів». Характерний для забудови другої половини ХІХ ст.
творчий метод еклектики згадується в основній частині дисертації лише один раз – у контексті «ба-
Місто: історія, культура, суспільство
143
гатовікового будівельного досвіду» (с. 98). Авторку не зацікавили ані пластичні властивості еклек-
тики, що зумовили її популярність у будівельній практиці, ані розвиток цього методу «програмного
многостилля» через нові композиційні рішення. Ідейно-творчі пошуки архітекторів фактично не
буди оцінені як чинник міської модернізації. Щодо цього можна сказати, що дисертація сповнена
соціального оптимізму. І процес освоєння міського простору (с. 163–183), і розвиток соціальної
інфраструктури (с. 184–207) тут стають не інакше як сausa sui. Сучасні техніко-економічні вимоги
запроваджуються самі собою, міста оновлюються як хвіст ящірки, професійна творчість зодчих
здебільшого обмежується «стилеутворенням».
Концентрація на зовнішніх виявах архітектурної форми відверто заважає досягненню одного
із завдань дисертації, власне, відстеженню еволюції забудови міст. Так болісно позначаються не-
засвоєні уроки історії архітектури. Коли б авторка розуміла, що зображувальність для звичайної
обивательської забудови – це передусім тектонічні властивості будівельного матеріалу та типові
архітектурно-декоративні елементи, вона б полишила оманливий пошук ренесансних і барочних
прототипів та, нарешті, приділила б увагу середовищу міських техніків-будівельників та мулярсько-
му фаху. Було б добре дати раду і темі промисловості будівельних матеріалів – цегельних заводів,
майстерень із виготовлення масового архітектурного декору. На жаль, дисертація обходить усі ці
питання мовчанням, затуманюючи конкретно-історичні обставини розвитку архітектурної справи
в регіоні спекулятивними роздумами щодо стильової належності забудови: «Панування протягом
довгого часу класицизму призвело до того, що за пореформеної доби містяни губернії часто вдава-
лися до неокласицистичного оформлення фасадів у поєднанні різних течій. Серед ретроспективних
стилів найбільш вживаними були – неокласицизм, необароко та неоромантизм, в обробці яких най-
більше пам’яток було виявлено у колишньому губернському місті та декілька прикладів – у повіто-
вих» (с. 227).
Мусимо визнати, що здобувачка йшла до своїх висновків послідовно. Вона повсякчас керува-
лася принципом візуально-зображувальної достатності. Для того аби інтерпретувати кінцевий ре-
зультат архітектурного формоутворення, їй достатньо було побачити фасадні конструкції. Саме за
цим правилом у додатку до дисертації надається визначення еклектики – «поєднання елементів
обрамлення фасаду з різних архітектурних стилів, з метою вирізнення будівлі із загальної міської
канви» (с. 359). Відразу стає зрозуміло, чому здобувачка уникнула посилань на А. Пуніна, працю
якого віднесла до методично важливих для себе. Погляд російського мистецтвознавця на тривалий
період архітектурної еклектики виявився надто об’ємним і не вписався в загалом планіметричну
логіку дисертації. А. Пунін пов’язує еклектичний метод роботи архітектора з новими поглядами
на функціональні властивості будівель, розвитком уявлень про затишок та комфорт. До складових
«розумного вибору», за думкою мистецтвознавця, належали як архітектурно-декоративні, так і кон-
Місто: історія, культура, суспільство № 1 (6)
144
структивні особливості окремих стилів12. Цей комплексний погляд на еклектику здобувачка виріши-
ла проігнорувати.
Уразливість творчих позицій дисертації з точки зору історико-архітектурної проблематики оче-
видна. Ні солідна джерельна база, ні наявність у списку літератури спеціальних видань не утримали
авторку від поспішних висновків. Наприклад, дізнаємося, що пам’ятка архітектури національного
значення «Будинок Олександрівської земської управи» має «неоренесансного обрамлення» (с. 106).
Належність названого об’єкту до іншого стильового рішення підтверджена достатньо давно. Уро-
чисто підвищена на високому стереобаті ордерна композиція та геральдичний сюжет у тимпані
свідчать про оригінальне відтворення ампірних сюжетів. Здобувачка, безумовно, знайома з працею
К. Карафін, де відповідну характеристику проекту будівлі надає повітовий інженер Я. Делант. Не-
вдала «атрибуція» знакового об’єкта є наслідком надмірної довіри до перших візуальних вражень
та, імовірно, радянської публіцистики13.
Сумнівів забагато. Але цей попередній, можливо, помилковий погляд на окремі й не найголов-
ніші питання дисертації О. Бублик не має за мету сказати, що в царині історії архітектури сталася
«зрада». Наголошується на необхідності більш ретельного методичного вишколу в спеціальних іс-
торичних дисциплінах. Зазначимо, що для прискіпливого аналізу залишається багато інших аспек-
тів дисертаційного дослідження, наприклад, містобудівний. Це підкреслює багатогранність таланту
здобувачки. Критику з боку «вузьких» спеціалістів слід сприймати тут виняткого як привід для вдо-
сконалення інструментів творчої лабораторії. Так, до подолання протиріч між прикладним та ака-
демічним напрямом в історії архітектури ще далеко, але необхідно висловити вдячність О. Бублик,
яка спромоглася актуалізувати цей процес.
Насамкінець доцільно вказати на поодинокі випадки технічних та фактичних помилок у дис-
ертації. Терміна «класицистизм» (с. 227) не існує, напевно, мова йшла про класицизм. Необхід-
но переглянути вживання словосполучення «конструкторські характеристики забудови» (с. 207):
«конструкторські» – ті, що стосуються конструктора, вочевидь, краще «конструктивні» – ті, що
стосуються конструкції. У параграфі 2.1 на сторінці 47 йдеться: «У період царювання Олександра
І канцелярії генерал-губернаторів…». Насправді, більша частина Олександрівської епохи в півден-
них губерніях пройшла без інституту генерал-губернаторства. З 1803 по 1822 р. краєм керували хер-
сонські (миколаївські) військові губернатори14. У тому ж параграфі на сторінці 53: «У 1851 р. були
започатковані в’язничні комітети. Втім, у Катеринославській губернії такий заклад почав функціо-
нувати з 1860 р.». Катеринославський комітет Товариства піклування про тюрми було утворено в
1838 р.15. У параграфі 3.3 на сторінці 157 щодо Олександрівської фортеці йдеться: «в’язниця почала
функціонувати у місті з 1775 р.». Це не зовсім так. Перші колодники почали прибувати до фортеці в
1772 р.,16 тобто в’язниця мала розпочати функціонування не пізніше цього часу. Там само: «Лише у
12 Пунин, А. Л. (1990). Архитектура Пе-
тербурга середины ХIХ века. Ленинград, С.
69, 80.
13 У стилі Ренесанс. Запорізька правда.
1987, 4 липня.
14 Савченко, І. (2015). Формування та
розвиток державних установ губерній Пів-
денної України в перші десятиріччя ХІХ ст.
Scriptorium nostrum (1-2), С. 116–130.
15 (1839). Краткий отчет о положении и
действиях Общества попечительного о тюрь-
мах за 1838 год. СПб., С. 2.
16 Молдавській, Р. Л. Нова Дніпровська
лінія укріплень (1770–1791 рр.). Запоріжжя,
С. 38.
Місто: історія, культура, суспільство
145
1806 р. було споруджено будівлю під острог, а вже за наступних перевлаштувань у 1835 р. буде зве-
дено двоповерхову кам’яницю». У автора, на якого посилається здобувачка, немає інформації щодо
«спорудження будівлі» під в’язницю в 1806 р. (Я. Новицький: «нанят был темный, сырой камен-
ный погреб (яма) куда и переведены арестанты»17). Перша спеціально зведена для Олександрівської
в’язниці будівля датується близько 1825 р.18
References
(1839). Kratkyi otchet o polozhenyy y deistvyiakh Obshchestva popechytelnoho o tiurmakh za 1838 hod. SPb.,
S. 2.
Bublyk, O. (2017). Dzherela z istorii miskoi zabudovy Katerynoslavshchyny kintsia XVIII – pochatku KhKh
st. (PhD dissertation, Instytut ukrainskoi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M.S. Hrushevskoho, 2017). Kyiv. Re-
trieved January 21, 2019, from http://archeos.org.ua/wp-content/uploads/2017/09/Bublyk_dysertatsiia.pdf
Kalnytskyi, M., Kondel-Perminova, N. (red.). (2012). Zabudova Kyieva doby klasychnoho kapitalizmu, abo
Koly i yak misto stalo yevropeiskym. Kyiv.
Kravchuk, P.P. (2014). Mistsia uviaznennia u Pivdennii Ukraini yak skladova derzhavnoho hospodarstva: ostan-
nia chvert XVIII – persha polovyna KhIKh stolittia. Muzeinyi visnyk (14), S. 144.
Kurbatov, Yu. Y. (2015). Ocherky po teoryy formoobrazovanyia. Sankt-Peterburh.
Kyrychenko, E. Y. (red.) (2001, 2003, 2010). Russkoe hradostroytelnoe yskusstvo. Hradostroytelstvo Rossyy
seredynы XIX – nachala KhKh veka. V 3-kh kn. Moskva.
Moldavskii, R. L. Nova Dniprovska liniia ukriplen (1770–1791 rr.). Zaporizhzhia, S. 38.
Mykhailova, M. B. (2003). Osobennosty ampyra v hradostroytelstve Novorossyy. Arkhytektura v ystoryy russ-
koi kulturы. (Vыp. 5: Styl ampyr). Moskva, S.102–126.
Mykhailova, M. B. (1999). Hosudarstvennaia vlast y arkhytekturno-hradostroytelnoe tvorchestvo na yuhe Rossyy
peryoda klassytsyzma. Arkhytektura v ystoryy russkoi kulturы (Vыp.4: Vlast y tvorchestvo). Moskva, S. 107–112.
Mykhailova, M. B. (2001). Hradostroytelstvo klassytsyzma v Rossyy: zhelaemoe y deistvytelnoe. Arkhytektura
v ystoryy russkoi kulturы. (Vыp.3: Zhelaemoe y deistvytelnoe). Moskva, S. 124–127.
Novytskyi, Ya. (2007). Ystoryia horoda Aleksandrovska v sviazy s ystoryei voznyknovenyia krepostei
Dneprovskoi lynyy. 1770–1806 h. U Novytskyi Ya. Tvory v 5-ty tomakh. T. 1. Zaporizhzhia, S.254–255.
Onyshchenko, M.Yu. (1959). Budivnytstvo kazennykh budivel u Rosii i na Ukraini na pochatku KhIKh v. za
typovymy proektamy Andreiana Zakharova. U Pytannia istorii arkhitektury ta budivelnoi tekhniky Ukrainy. Kyiv, S.
188–209.
Punyn, A. L. (1990). Arkhytektura Peterburha seredynы KhIKh veka. Lenynhrad, S. 69, 80.
Russkoe hradostroytelnoe yskusstvo. Hradostroytelstvo Rossyy seredynы XIX – nachala KhKh veka. Kn. 1. S.
186.
Sakovych, L.T. (1953). Typovi proekty v Rosii. Arkhitektura i budivnytstvo (5), S. 30.
17 Новицький, Я. (2007). История горо-
да Александровска в связи с историей воз-
никновения крепостей Днепровской линии.
1770 –1806 г. У Новицький Я. Твори в 5-ти
томах. Т. 1. Запоріжжя, С. 254–255.
18 Кравчук, П.П. (2014). Місця ув’язнення
у Південній Україні як складова державного
господарства: остання чверть XVIII – пер-
ша половина ХІХ століття. Музейний вісник
(14), С. 144.
Місто: історія, культура, суспільство № 1 (6)
146
Sakovych, L.T. (1959). Rehuliarni mistobudivelni zakhody pochatku KhIKh v. u Rosii i na Ukraini. U Pytannia
istorii arkhitektury ta budivelnoi tekhniky Ukrainy. Kyiv, S. 210–230.
Savchenko, I. (2015). Formuvannia ta rozvytok derzhavnykh ustanov hubernii Pivdennoi Ukrainy v pershi desi-
atyrichchia KhIKh st. Scriptorium nostrum (1-2), S. 116–130.
U styli Renesans. Zaporizka pravda. 1987, 4 lypnia.
Ykonnykov, A. V. (2006). Prostranstvo y forma v arkhytekture y hradostroytelstve. Moskva.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211384 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-4280 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T08:16:10Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кравчук, П. 2025-12-31T16:22:49Z 2019 Нові візії в історії архітектури Катеринославщини / П. Кравчук // Місто: історія, культура, суспільство. — 2019. — № 6(1). — С. 136-147. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211384 uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Огляди. Рецензії. Хроніка Нові візії в історії архітектури Катеринославщини Article published earlier |
| spellingShingle | Нові візії в історії архітектури Катеринославщини Кравчук, П. Огляди. Рецензії. Хроніка |
| title | Нові візії в історії архітектури Катеринославщини |
| title_full | Нові візії в історії архітектури Катеринославщини |
| title_fullStr | Нові візії в історії архітектури Катеринославщини |
| title_full_unstemmed | Нові візії в історії архітектури Катеринославщини |
| title_short | Нові візії в історії архітектури Катеринославщини |
| title_sort | нові візії в історії архітектури катеринославщини |
| topic | Огляди. Рецензії. Хроніка |
| topic_facet | Огляди. Рецензії. Хроніка |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211384 |
| work_keys_str_mv | AT kravčukp novívízíívístorííarhítekturikaterinoslavŝini |