Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу
У статті досліджено діалектичні суперечності між традиційними економічними інтересами й екологічним імперативом, які особливо загострюються в умовах глобалізації. Доведено, що подолання таких суперечностей можливе шляхом формування нової глобальної екологічної економіки. Правовим захистом принципів...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Authors: | , , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2115 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу / Ю. Туниця, Е. Семенюк, Т. Туниця // Вісн. НАН України. — 2008. — N 2. — С. 8-24. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859903210903306240 |
|---|---|
| author | Туниця, Ю. Семенюк, Е. Туниця, Т. |
| author_facet | Туниця, Ю. Семенюк, Е. Туниця, Т. |
| citation_txt | Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу / Ю. Туниця, Е. Семенюк, Т. Туниця // Вісн. НАН України. — 2008. — N 2. — С. 8-24. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті досліджено діалектичні суперечності між
традиційними економічними інтересами й екологічним імперативом, які особливо загострюються в умовах глобалізації. Доведено, що подолання таких суперечностей можливе шляхом формування нової глобальної екологічної економіки. Правовим захистом принципів екологічної економіки має стати Екологічна Конституція Землі — глобальний акт
екологічної безпеки планети, процес створення якого містить свої внутрішні суперечності.
The dialectic contradictions between the traditional economic interests and ecological imperative escalated in globalization conditions are investigated in the article. It is proven, that overcoming of these contradictions
will be possible by the way of forming fundamentally new global ecological economics. The World Environmental Constitution should become the legal assistance of the principles of ecological economics. It should be the global act of ecological security of the Earth, at the same
time its forming process has internal contradictions.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:58:07Z |
| format | Article |
| fulltext |
8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
СТАТТI ТА ОГЛЯДИ
Поглиблення процесу глобалізації змушує дослідників дедалі уважніше вивчати
його суперечності, механізми та важелі. Адже в основі діалектичної складно-
сті сучасного глобального розвитку лежать найгостріші суперечності доби,
що охоплюють усі важливі сфери життя світової спільноти. Помітне місце
серед них посідають конфлікти економіко-екологічного характеру, зумовлені
незбалансованим (неоптимальним) природокористуванням. Конкретними
кроками суспільства для їх розв’язання мають бути екологізація економіки та
підготовка й схвалення Екологічної Конституції Землі.
Ю. ТУНИЦЯ, Е. СЕМЕНЮК, Т. ТУНИЦЯ
ДІАЛЕКТИКА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНОГО ІМПЕРАТИВУ
© ТУНИЦЯ Юрій Юрійович. Академік НАН України. Ректор Національного лісотехнічного уні вер-
ситету України (Львів).
СЕМЕНЮК Едуард Павлович. Доктор філософських наук. Завідувач кафедри філософії цього ж
уні верситету.
ТУНИЦЯ Тарас Юрійович. Доктор економічних наук. Старший науковий співробітник Інституту
світової економіки і міжнародних відносин НАН України (Київ). 2008.
Довгоочікуваний рубіж тисячоліть вия-
вився в історії людства часом непро-
стих випробувань і загострення глобальних
проблем. До суто соціальних конфліктів до-
дається те, що природа дедалі частіше реа-
гує на невміння (або ж небажання) людини
homo economicus належним чином стави-
тися до неї та її одвічних законів. Протягом
останніх років цілком відчутною загрозою
подальшому розвитку суспільства стали
глобальні зміни клімату, і світова спільно-
та почала усвідомлювати їхні негативні на-
слідки. Чергові удари цієї хвилі — нещадна
спека в Європі влітку 2007 р. (з численни-
ми жертвами та гігантськими лісовими по-
жежами), осінні катаклізми погоди з еко-
логічною катастрофою в акваторії Чорного
та Азовського морів. З іншого боку, на пла-
неті постійно палають вогнища воєн, грим-
лять підготовлені терористами вибухи, що-
дня ллється кров...
На цьому тлі дедалі глибше розгортає-
ться масштабний та складний процес гло-
балізації. Нині дослідники соціокультур-
ного розвитку світової цивілізації вже до-
бре розуміють його багатогранність і той
факт, що різні аспекти й часові зрізи гло-
балізації взаємозалежні. Життя переко-
нує і в тому, що глобалістика (як сукуп-
ність глобальних проблем, а також вчен-
ня про них, особливий напрям науко-
вих досліджень) та глобалізація аж ніяк
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 9
не випадково є близькими, споріднени-
ми, спільнокореневими словами: відпо-
відні об’єктивні феномени реальності теж
тісно пов’язані між собою. В основі цього,
зрештою, лежить та обставина, що все різ-
номаніття глобальних проблем сучасно-
сті так чи інакше детерміноване могутнім
процесом глобалізації, а вона відповідно
спирає ться на усвідомлення суспільством
цих проблем та їх розв’язання.
1. ОСНОВНІ СУПЕРЕЧНОСТІ НИНІШНЬОЇ ЕПОХИ
Однією з найгостріших глобальних
проблем на рубежі тисячоліть ста-
ло невпинне поглиблення економічного та
соціокультурного відставання слаборозви-
нених країн (тих, кого традиційно назива-
ють «третім світом»). Здебільшого вони є
колишніми колоніями чи напівколоніями
великих держав. Здавалося б, звільнення
від колоніальної залежності (а воно від-
булося для більшості таких країн ще в се-
редині ХХ ст. або дещо пізніше) відкри-
ло перед народами цих країн перспективи
нормального розвитку та заможного жит-
тя. Втім, пройшло вже багато років, а їхнє
відставання не лише зберігається та кон-
сервується, а й швидко збільшується з ча-
сом, причому масштаби такого збільшен-
ня вражають. Наведемо відповідні цифри,
оскільки вони пов’язані саме з добою гло-
балізації та її механізмами.
За даними Програми розвитку ООН,
«частка 20 відсотків найбіднішого населен-
ня світу в глобальному доході скоротилася
з 2,3 відсотка в 1960 р. до 1,1 відсотка в
1994 році. Відношення доходу 20 відсотків
найбагатшого населення Землі, так званого
«золотого мільярда», до доходу 20 відсотків
найбіднішого населення планети станови-
ло 30:1 в 1960 р., 60:1 в 1990 р. і 90:1 в 1999 р.
Таких темпів перерозподілу глобального
валового продукту ніколи не було раніше в
історії світової цивілізації»[1]. З кінця 90-х
рр. дослідники відзначають, що глобаліза-
ція утверджує на планеті «суспільство
20:80». Ця назва акцентує разючу диспро-
порцію в розподілі матеріальних цінностей
на планеті: багаті країни з 20 відсотками на-
селення світу мають 80 відсотків світового
валового внутрішнього продукту (ВВП), і
навпаки, бідні країни з населенням 80 % від
світового володіють лише 20 відсотками сві-
тового ВВП.
Отже, найсерйозніша суперечність у га-
лузі глобальної економіки існує між най-
більш розвинутими країнами світу та най-
біднішими — аутсайдерами світового роз-
витку. А вона, певна річ, спричинює хро-
нічне соціокультурне відставання народів
«третього світу». В одній із доповідей ко-
лишнього Генерального секретаря ООН
Кофі Аннана (2000 р.) йшлося про те, що
«майже половина населення світу змуше-
на жити менш ніж на 2 дол. на добу, при-
близно 1,2 млрд осіб існує менш ніж на 1
дол. на день...» [2]. Зрозуміло, що такий
жебрацький рівень доходів неминуче озна-
чає дуже низьку якість життя людей, і це
охоплює всі її компоненти, не лише суто
матеріальні, але й культурно-духовні. Гли-
боке відставання в освіті, науці, викорис-
танні інформації тощо неперервно поси-
лює та загострює цю кардинальну супер-
ечність нашої доби.
Хронічна обмеженість економічних, тех -
нологічних, соціокультурних можливостей
країн «третього світу» безпосередньо по-
значається на характері природокористу-
вання в цих регіонах і проявляє ться в еко-
логічній сфері загалом. Всесвітній форум
у Йоганнесбурзі (2002 р.) засвідчив сер-
йозну розбіжність у позиціях високороз-
винених та слаборозвинених країн щодо
ставлення до екологічних проблем сучас-
ності. Лідери світового економічного роз-
витку хотіли б бачити значно активнішу
участь «третього світу» в оптимізації при-
родокористування та екологізації економі-
ки, зокрема, розширення природоохорон-
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
них заходів. Найбідніші ж країни, зі сво-
го боку, вважають, що багатий Захід мав
би витрачати кошти не на розв’язання
екологічних проблем, а на суттєво по-
тужнішу (ніж досі) допомогу аутсайде-
рам соціально-економічного та культурно-
го прогресу. Справедливість такої позиції
вони пов’язують з моральним обов’язком
колишніх колонізаторів повернути істо-
ричний борг народам своїх колоній, які й
досі не можуть подолати наслідки трива-
лого періоду поневолення. Як бачимо, го-
ловна економічна та соціокультурна супе-
речність доби має дещо несподіване про-
довження й у сфері соціальної екології.
Звичайно, різнобічна допомога найбід-
нішим країнам планети є моральним обо-
в’язком лідерів світової економіки. Про-
те це аж ніяк не означає, що будь-яка кра-
їна — заможна чи бідна — може не зва-
жати на екологічні проблеми, відкласти
їх розв’язання на невизначене майбутнє.
Екологічний імператив сучасності не до-
пускає жодного зволікання у сфері реа-
лізації відповідних конкретних заходів.
Отже, справді є певна суперечність у тому,
на що саме виділяти кошти вже сьогодні —
на збільшення допомоги слаборозвиненим
країнам (а всередині їх — на нагальні со-
ціальні програми) чи на розв’язання акту-
альних, по суті навіть невідкладних, еко-
логічних проблем.
Утім, суперечність, безсумнівно, прояв-
ляється і всередині суто економічних пи-
тань, проблем, чинників. Для прикладу ві-
зьмімо вже наведену й дуже серйозну про-
блему зубожіння країн «третього світу» в
процесі глобалізації (його динаміку було
проілюстровано досить показовими циф-
рами економічної статистики). Так, для
світу в цілому ця тенденція цілком оче-
видна. Але, виявляється, є й цікаві винят-
ки, які цій тенденції так само наочно су-
перечать. «...Світовий досвід демонструє,
що для деяких країн, навіть якщо не бра-
ти до уваги високорозвинені, глобалізація
— справді шлях до процвітання. Сінгапур,
Тайвань, Південна Корея, Чилі та кілька
інших країн за останні 25 років стали зна-
чно багатшими, змогли розв’язати багато
своїх проблем завдяки входженню у світо-
ву економіку» [3]. Але чому названі краї-
ни спромоглися, а інші — ні? Очевидно,
були певні об’єктивні умови та фактори (а
можливо, і якісь суб’єктивні чинники), що
дозволили отримати настільки позитивні
результати. Оце й має бути об’єктом най-
ретельнішого дослідження.
Наприклад, нещодавно проведене еко-
нометричне дослідження міждержавної
конвергенції у сфері споживання енерге-
тичних природних ресурсів (енергоємно-
сті ВВП та доходу на душу населення) по-
казало реальне зародження конвергенції
між країнами пострадянського простору
та Європейського Союзу, виявило тенден-
цію прискорення конвергенції як позитив-
ного чинника інтеграції [4]. У зазначено-
му дослідженні зіставлено показники 15-и
країн Європейського Союзу з 15-ма краї-
нами євразійського простору (Азербай-
джан, Білорусь, Болгарія, Казахстан, Лит-
ва, Польща, Росія, Румунія, Словаччина,
Туреччина, Туркменистан, Україна, Угор-
щина, Узбекистан та Чехія). У всіх дослі-
джуваних країнах Євразії, крім Туркме-
нистану, спостерігаємо конвергенцію за
до ходом на душу населення та енергоєм-
ністю ВВП з 15-ма країнами Європейсько-
го Союзу. Доведено, що зменшення різниці
в рівні ВВП на душу населення між двома
групами досліджуваних країн на 1 % зумов-
лює зменшення енергоємності в се ред ньо-
му на 0,16 %. За останні роки швидкість
конвергенції між цими групами країн сягає
0,93 % на рік, що сприяє економічній інте-
грації та створює сприятливі передумови
для формування та реалізації міжнародної
економічної політики збалансованого при-
родокористування.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 11
Установлено, що головною проблемою
енергозалежності України є не дефіцит енер-
горесурсів, а висока енергоємність виробни-
цтва. Отже, виявленим у різних процесах су-
перечностям слід приділяти якнайбільше
уваги, щоб адекватно зрозуміти суть явищ.
Різні сфери соціокультурного розви-
тку людства істотно відрізняються одна
від одної водночас у багатьох аспектах. Це
стосується, безсумнівно, і характеру про-
яву суперечностей. Звертаючись, зокре-
ма, до екологічної площини розвитку сві-
тової спільноти, варто відзначити, що, на
перший погляд, розв’язання національ-
них екологічних проблем (на власній те-
риторії) — це внутрішня справа тієї чи
іншої країни. Але це ілюзія, переконли-
во розвіяна реальністю протягом остан-
нього століття. Воно показало, наскільки
маленькою насправді є наша планета, на-
скільки взаємопов’язаними є різні її регіо-
ни. Оскільки природне довкілля не визнає
державних кордонів, екологічні прорахун-
ки та недопрацювання в певному місці
(здавалося б, лише локального характеру)
насправді завдають шкоди сусіднім держа-
вам і негативно впливають на глобальну
економіку. Це і є основою суперечностей
між розвиненими та бідними, слаборозви-
неними країнами щодо їхнього ставлення
до розв’язання екологічних проблем.
Разом із тим необхідно зазначити, що су-
часне світове господарство і природу Зем-
лі (яка є джерелом його функціонування
і розвитку) необхідно розглядати як єди-
ну глобальну еколого-економічну систему
(ГЕЕС). Метою економічної політики уря-
дів і стратегічними цілями всіх міжнарод-
них організацій під впливом ГЕЕС повинно
бути досягнення збалансованого природо-
користування, яке вимагатиме радикаль-
них змін у стосунках суспільства з приро-
дою. У міжнародних економічних відно-
синах обов’язково потрібно враховувати
об’єктивні вимоги еколого-економічного
критерію щодо комплексного використан-
ня, охорони і відтворення збалансованої
ГЕЕС з метою довготривалого розвитку на-
ціонального і світового господарства [5].
У світовому масштабі фундаментальну
суперечність еколого-економічного харак-
теру становить необхідність витрачати де-
далі більші кошти на екологізацію еконо-
міки, передусім оптимізацію природоко-
ристування. З плином часу ситуація, пев-
на річ, постійно ускладнюється внаслідок
дії закону зростання екологічних витрат
суспільства. Згідно з цим економічним за-
коном суспільно необхідні витрати сфери
матеріального та нематеріального вироб-
ництва на охорону, використання та від-
творення природних ресурсів невпинно
зростають у часі та просторі. Цей закон ві-
дображає об’єктивні причинно-наслідкові
взаємозв’язки між рівнем інтенсивності ви-
користання природних ресурсів на певній
території (акваторії), рівнем забруднен-
ня довкілля (повітря, води, земель тощо)
або інших форм його деградації, з одно-
го боку, та необхідністю відповідних ком-
пенсаційних витрат на відтворення чи по-
шук замінників використаних природних
ресурсів і відтворення належних умов до-
вкілля — з другого [6]. Суперечливість си-
туації постійно посилюється тим, що від-
шукати ці кошти суспільству стає дедалі
важче. При цьому очевидно, що глобалі-
зація як об’єктивний процес сучасності не
може успішно продовжуватися без ризи-
ків завдати непоправної шкоди довкіллю,
якщо не будуть здійснені адекватні загаль-
ноприйнятій концепції сталого розвитку
(«Ріо-92») радикальні зміни в економіч-
ній політиці природокористування на рів-
ні світового господарства та національних
економік. В умовах глобалізації суспільно-
економічний процес природокористування
повинен стати предметом глибоких і масш-
табних наукових досліджень і водночас —
метою практичного досягнення цілей ста-
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
лого розвитку вітчизняної економіки та її
інтеграції в європейський і світовий еконо-
мічний простір.
Низку суперечностей глобалізації мож-
на побачити і в духовній сфері розвитку
людства. Основна з них полягає в тому, що
прогрес світової культури тісно по в’я за-
ний із поглибленням національної само-
свідомості народів, а отже, з продовжен-
ням етнонаціональної, мовно-куль турної
та сві тоглядно-релігійної, духовної ди фе-
рен ціа ції світової спільноти, тоді як гло-
балізація неминуче означає посилення ро-
лі со ціо культурних стереотипів планетар-
ного мас штабу, і це стосується не лише
сфери культури (насамперед уніфікації
різноманіття мов), але й усього способу
життя, включаючи його духовні засади.
Іншими словами, йдеться про діалектич-
ну суперечність тенденцій диференціації
та інтеграції в духовному житті людей, що
виявляється в найважливіших соціокуль-
турних процесах доби.
Цю площину розвитку людства нерід-
ко пов’язують із проблемою відносин між
різними цивілізаціями планети. На дум-
ку відомого американського політолога
С. Гантінгтона, саме протистояння цивілі-
зацій становить основну суперечність на-
шого часу і лежить в основі зміни світо-
вого порядку. Цивілізацію він розуміє як
синкретичний сплав етнокультурних та
релігійно-психологічних коренів різних
народів із соціально-економічними, іде-
ологічними та політичними векторами й
домінантами їхнього розвитку в новітню
епоху. Особливого значення в цьому кон-
тексті набуло розуміння витоків і факто-
рів культурної ідентичності найширших
верств людей не лише в різних країнах, але
й навіть на різних континентах, іноді до-
сить віддалених один від одного. Саме цей
синтез у змісті базисного поняття й харак-
теризує насамперед цивілізаційний аспект
сучасних досліджень у світовій науці.
У концепції С. Гантінгтона світ із почат-
ку 90-х років ХХ ст. (тобто з часу закін-
чення «холодної війни») є багатополюс-
ним, мультицивілізаційним, і це принци-
пове положення. Як основні компоненти
цієї надскладної системи, дослідник аналі-
зує західну, латиноамериканську, африкан-
ську, ісламську, китайську, індуську, пра-
вославну, буддистську та японську цивілі-
зації. «Для народів, котрі шукають власну
ідентичність і наново відкривають етнічні
корені, наявність ворогів є визначальною,
а потенційно найнебезпечніша ворожнеча
відбувається вздовж «ліній розлому» між
основними світовими цивілізаціями» [7].
Серед згаданих «ліній розлому» (дуже
яскравий, емоційно насичений образ!) най-
більшим напруженням у наш час відзна-
чається, безперечно, межа між західною та
ісламською цивілізаціями. Першу ще на-
зивають християнською (або іудейсько-
християнською, як нерідко уточнюють за-
хідні автори), другу — мусульманською,
іно ді східною (як протиставлення світово-
му Заходу). Як бачимо, згадка про релігійні
корені (як фундамент духовності та мента-
літету різних народів) є дуже суттєвою для
демаркації регіональних кордонів між цими
визначальними світовими цивілізаціями.
Водночас у наші дні це протистояння, певна
річ, не меншою мірою визначає й інша су-
перечність — та, що прихована в назві «сус-
пільство 20:80». І це дуже небезпечна «лі-
нія розлому» світової спільноти. С. Гантіг-
тон цілком слушно вважає, що віра Заходу
в універсальність його культури небезпеч-
на для людства, тому що може призвести до
великої міжцивілізаційної війни. Глибокою
тривогою сповнені слова вченого про те, що
«глобальна війна за участю стрижневих дер-
жав найбільших цивілізацій світу значною
мірою немислима, але й така, що не є не-
можливою» [8]. Якби така війна колись спа-
лахнула, вона, очевидно, стала б сумним фі-
налом усієї історії людства.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 13
На думку академіка НАН України
Ю.М. Пахомова, майбутнє світових ци-
вілізацій полягає не стільки в протисто-
янні, скільки у взаємному збагаченні та
міжцивілізаційному синтезі, і це може
сприяти, крім іншого, також розв’язанню
екологічних проблем. Однак така тен-
денція зможе чітко проявитися лише за
умов успішного подолання катастрофіч-
ного розриву в рівнях розвитку слабо- і
високорозвинених країн, а також за їх-
ніх узгоджених спільних дій щодо раці-
онального використання, охорони й від-
творення природного життєвого середо-
вища та його ресурсів як спільної спад-
щини всього людства. За нинішньої
глобальної невизначеності й ризиків по-
доланню протистояння та міжцивіліза-
ційному синтезу може сприяти (серед ін-
ших процесів і заходів) прискорена еко-
логізація світової економіки і міжнарод-
них економічних відносин [9].
Розглядаючи основні суперечності на-
шої епохи, не можна, нарешті, омину-
ти й масштабну суперечність між спожи-
вацькою психологією найширших верств
у різних країнах і стратегією оптималь-
ного, тобто збалансованого за еколого-
економічним критерієм, природокорис-
тування, яке є об’єктивною потребою
всього людства. Екологічний імператив
сучасності владно вимагає від соціу-
му докорінної перебудови більшості ме-
ханізмів господарювання з метою збере-
ження довкілля та відновлення зруйно-
ваних екосистем. А це, природно, про-
кладає шлях до якісно нової економічної
парадигми. Вона вже давно отримала на-
зву екологічної економіки. Екологіч-
на економіка стає важливим складником
економічної теорії та необхідним інстру-
ментом сучасної господарської практи-
ки, теоретико-методологічною базою для
імплементації стратегії сталого розвитку
в Україні.
2. СОЦІАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ
ЕКОНОМІКИ
Осмислення масштабів екологічної
кризи й неминучих перспектив її
подальшого поглиблення ще в другій по-
ловині ХХ ст. зумовило помітну екологі-
зацію суспільної свідомості. Цей процес
мав (і досі має) різні грані, серед них
такі, що безпосередньо стосуються еко-
номічного життя, адже виробнича діяль-
ність людей, певна річ, завжди відбува-
ється в природному середовищі, на його
тлі, з неодмінним залученням різнома-
нітних ресурсів природи, і це неминуче
означає постійний взаємозв’язок цих
двох площин життя суспільства — еконо-
мічної та екологічної. Так народилася
ідея про необхідність визначати еколого-
економічну ефективність при родо ко рис-
тування замість традиційної економічної
ефективності [10].
Домінантною ознакою категорії «еко-
ло го-економічна ефективність» стає те,
що виробництво матеріальних цінностей
з метою задоволення індивідуальних і
суспільних потреб, з одного боку, та праг-
нення до задоволення специфічних по-
треб у належних, нормальних для життя
екологічних умовах, з другого, повинні
відображатися в інтегральному еколого-
еко но мічному ефекті природокористуван-
ня чи будь-якої іншої господарської ді-
яльності. Еколого-економічний ефект є
алгебраїчною сумою (зі знаками «плюс» і
«мінус») двох різних, за формами прояву,
ефектів, які досягаються здебільшого з
різним лагом і лише в окремих випадках
одночасно, — традиційного економічного
(зазвичай позитивного) та екологічного
(позитивного або негативного). Власне
екологічний ефект — це зміни в просторі
і часі умов довкілля та його ресурсів під
впливом різних чинників. Ці зміни мо-
жуть мати як позитивний, так і негатив-
ний характер.
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
Критерієм ефективності функціонуван-
ня будь-якої економічної системи, орі-
єнтованої на забезпечення вимог стало-
го розвитку, повинна стати максиміза-
ція стійкого в часі інтегрального еколого-
економічного ефекту.
Звичайно, думка про вдосконалення еко-
номічних взаємин людини і природи аж
ніяк не є новою, вона, по суті, супроводжу-
вала всю історію цивілізації. Природа, без-
перечно, завжди була і є колискою люд-
ства в найширшому розумінні цього слова,
вона давала і нині дає людині майже все.
Усвідомлення цієї вічної, простої, але вод-
ночас великої істини об’єктивно породжу-
вало в суспільстві соціально-екологічні
мотиви й раніше, задовго до нашого часу.
Як писав колись І.Франко, «земля, на якій
живе якийсь народ, являється підставою
його життя, джерелом його добробуту,
отже природна річ, що кожний народ, дба-
лий про свою будущину, повинен поперед
усього дбати про свою землю, про розумне
та економічне визискання, але не вини-
щення її природних багатств, і про такий
устрій суспільного загосподарювання, який
давав би досить широку раму для поміщен-
ня всіх членів народу, без спихання більшої
або хоч меншої часті в безодню пролетаріа-
ту...» [11]. Отже, об’єктивна необхідність
берегти природні багатства в процесі роз-
витку будь-якого виробництва не є особли-
вістю саме нашого часу.
Проте новітня доба має в цьому аспек-
ті свою специфіку: вона, як відомо, ста-
ла часом поглиблення науково-технічної
революції, що дуже відчутно вплинуло (і
продовжує впливати) на масштаби й тем-
пи зростання природоперетворювальних
можливостей людства. Якщо колись ра-
ніше виробничий потенціал суспільства
був обмеженим, навіть досить скромним,
порівняно зі стихійними силами, то НТР
дала могутній поштовх розвиткові і про-
дуктивних сил, і водночас руйнівній спро-
можності людства в природному середо-
вищі. Ось у чому основна причина такого
значного інтересу громадськості до соціо-
екологічної проблематики, який не міг
оминути й галузь економічної діяльно сті.
Цей імпульс, зрозуміло, аж ніяк не став
меншим на початку ХХІ ст. Навпаки, мож-
на з певністю передбачати його посилення
з плином часу.
Зазначимо, що людська цивілізація пе-
режила три довготривалі етапи свого роз-
витку у взаєминах суспільства і природи.
Перший етап характеризувався повною
залежністю людини від природи. Первісна
людина на цьому етапі цивілізації бояла-
ся природи й обожнювала її. Вона стави-
лася до неї з відповідною повагою і свідо-
мо чи несвідомо використовувала природ-
ні ресурси відносно раціонально, не завда-
ючи відчутної шкоди довкіллю. На цьому
етапі розвитку людської цивілізації люди-
на брала з природи лише те, що було жит-
тєво необхідно для її існування. Незважа-
ючи на окремі факти знищення тих чи ін-
ших видів природних ресурсів, ці дії все-
таки мали локальний характер. Загалом
масштаби експлуатації природної системи
не були настільки значущими, щоб нега-
тивно вплинути на глобальну екосистему
в цілому. Людство жило у відносній гар-
монії з природою.
Цей етап тривав приблизно до початку
так званої промислової революції. З деда-
лі більшим технічним розвитком, зокре-
ма створенням потужних машин і меха-
нізмів для добування природних ресурсів
(вилову риби, вирубування лісів, добуван-
ня мінеральної сировини тощо), наступив
другий етап в історії людської цивілізації,
який можна охарактеризувати як етап по-
збавлення залежності людини від природи.
У результаті розвитку індустрії і створен-
ня комфортних умов життя людина ство-
рила ілюзію повної незалежності від при-
роди. І треба сказати, що це була фатальна
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 15
ілюзія. Саме вона і призвела до нинішньої
критичної еколого-економічної ситуації
як на планеті в цілому, так і в окремих її
регіонах.
Можна стверджувати, що сьогодні на-
став третій етап в історії розвитку люд-
ської цивілізації, пов’язаний з ознаками
ін дустріального та постіндустріального (ін-
формаційного) суспільства, який характе-
ризується новим усвідомленням залеж-
ності людини від природи на нинішньому
щаблі цивілізаційного розвитку. Така за-
лежність є об’єктивною, оскільки людина
ніколи, за жодних обставин не може по-
збутися залежності від природи з тієї про-
стої причини, що, по-перше, сама людина
є органічним складником природи і, по-
друге, природа є єдиним джерелом матері-
ального багатства народів. За допомогою
праці й капіталу людина лише використо-
вує природу, забираючи з її скарбниці
трансформовану і накопичену на земній
кулі сонячну енергію у вигляді біологічно
відновних ресурсів (які утворюються в
процесі фотосинтезу) та невідновних ре-
сурсів (які утворилися в процесі довго-
тривалої геологічної еволюції).
Можна висловити гіпотезу про те, що
третій етап в історії розвитку людської
цивілізації, тобто глибокого усвідомлення
нової залежності людини від природи, має
тривати якомога довше. Принаймні стіль-
ки, скільки тривав її перший етап (со-
тні тисяч років). Людство повинно рішу-
че позбавитися ілюзії своєї незалежності
від природи. Це допоможе подолати наяв-
ні діалектичні суперечності в розв’язанні
надзвичайно актуальної проблеми вижи-
вання і довготривалого сталого розвитку
сучасного суспільства [12].
Значною мірою саме характер розви-
тку суспільства в добу НТР сприяв тому,
що руйнівні наслідки господарювання лю-
дини на нашій планеті набули глобально-
го масштабу (у минулому кризові явища
здебільшого були локальними). Тепер уже
немає сумніву в тому, що соціоекологічні
негаразди та проблеми людства за своїм
рівнем глобальні, що є сенс саме глобаль-
ну еколого-економічну систему розгля-
дати як специфічний об’єкт вивчення та
оптимізації [13]. У цьому, безперечно, по-
лягає один із важливих аспектів феномену
глобалізації. З іншого боку, і сам цей про-
цес причетний до невпинного поглиблен-
ня гостроти екологічної кризи. Як бачимо,
тут спрацьовують своєрідні зв’язки взаєм-
ної детермінації, що стає однією з причин
ускладнення внутрішніх механізмів глоба-
лізації.
Уже давно в процесі соціокультурного
поступу світової спільноти постійно взає-
модіють один з одним такі основні факто-
ри реальності, як природа, людина й тех-
нології суспільного виробництва, і зв’язки
між ними неминуче утворюють замкнене
коло цивілізаційного розвитку людства в
природному середовищі [14]. Справа лише
в тому, який рівень напруження характе-
ризує ланки відповідних зв’язків на тому
чи іншому історичному етапі. Неперервна
дія законів діалектики через єдність і бо-
ротьбу протилежностей знов і знов підво-
дить світовий соціум до переходу кількіс-
них змін у якісні та, навпаки, до чергово-
го заперечення заперечення, у результа-
ті чого постійно виникають нові реалії та
ситуації. Особливість нашої доби саме в
тому, що на неї припала (внаслідок погли-
блення НТР, глобалізації та інших масш-
табних процесів) гегелівська «вузлова лі-
нія мір», і тому напруження подекуди ся-
гає апогею.
Загроза деградації, а потім і загибелі при-
роди планети, яка покликана служити не
лише сьогоденню, але й майбутнім поко-
лінням, стала в наш час настільки серйоз-
ною, що екологізація суспільної свідомос-
ті та практики ввійшла до числа найваж-
ливіших завдань людства. Разом з іншими
16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
складниками цього процесу сформувало-
ся усвідомлення об’єктивної необхідності
визнати і практично врахувати екологіч-
ний імператив у сфері економіки вироб-
ництва.
Рефлексія еколого-економічного векто-
ра діяльності суспільства породила еколо-
гічну економіку як особливу галузь еконо-
мічного знання, специфічну наукову дис-
ципліну. Її предметом є вибір раціональ-
них способів виробництва матеріальних
цінностей в умовах обмежених природних
ресурсів, необмежених потреб та неста-
більних (динамічних) умов довкілля [15].
Як міждисциплінарна галузь знань, еколо-
гічна економіка ґрунтується на принципах
і методах економічної теорії, прикладної
економіки, екології (особливо соціальної)
та інших наукових дисциплін. Формуван-
ня та швидкий прогрес екологічної еконо-
міки цілком відповідають інтегративній
природі наукового знання доби НТР. У со-
ціальному ж аспекті ця молода дисципліна
покликана сприяти подоланню супереч-
ностей між вимогами ринкової економіки
та збереженням природного середовища
як стратегічним завданням суспільства.
Формування екологічної економіки як
нової, специфічної галузі економічного
знання ставить певні питання перед філо-
софією та методологією науки, перед за-
гальним наукознавством (як сучасною ін-
тегральною теорією науки) і водночас до-
помагає краще побачити та усвідомити
певні характерні закономірності науки
доби НТР (і разом з тим — доби глобаліза-
ції). Однією з таких закономірностей, як
відомо, є поступова зміна в характері (а
також глибині) синтезу наукового знання.
Разом із найпростішим, внутрішньодисци-
плінарним варіантом синтезу, притаман-
ним науці вже досить давно, тобто синте-
зом усередині однієї наукової дисципліни,
кожної галузі науки зокрема, швидко зрос-
тають питома вага та роль міждисциплі-
нарного й, особливо, міжгалузевого синте-
зу (ці визначення належать академікові
Б.М. Кедрову [16]).
Міждисциплінарний синтез відбуває-
ться в межах кількох дисциплін або низки
їх, але таких, що входять до складу одного
й того ж великого комплексу наук, однієї
широкої галузі — природознавства, су-
спільствознавства, технічних наук тощо.
Міжгалузевий же синтез виходить за межі
будь-якого з таких комплексів, об’єднує
знання кількох (іноді навіть багатьох) та-
ких галузей, які істотно відрізняються за
своєю предметною специфікою. Отже,
про тягом останніх десятиліть науково-
інтегративні процеси дедалі частіше
з’єднують зовсім різні галузі знань, великі
комплекси наук, і саме в цьому полягає
одна з істотних особливостей сучасного
етапу в якісному розвитку синтезу науко-
вого знання [17]. Екологічна економіка
якраз і є наочним проявом міжгалузевого
синтезу: адже традиційна екологія — дис-
ципліна природничого комплексу, еконо-
міка ж належить до суспільних наук. Саме
тому, очевидно, вузьким фахівцям важко
зрозуміти, до якого ж із цих двох комплек-
сів слід віднести екологічну економіку.
Відповідь на це питання цілком нетради-
ційна: це наука міжгалузевого характеру, і
обмежувати її суть належністю до будь-
якого з цих комплексів (тобто до однієї га-
лузі) помилково.
Поступова екологізація економіки має
особливе значення для світової спільно-
ти в контексті реалізації концепції стало-
го розвитку: адже відомо, що у фундаменті
цієї концепції лежать принципи збережен-
ня природи й економії природних ресур-
сів. Відрадно, що цю концепцію останнім
часом поділяє багато світових політиків.
Так, Генеральний секретар ООН Пан Гі
Мун, спираючись на висновки вчених, на-
гадав у грудні 2007 р. про те, що ниніш-
ній цивілізації потрібен якісний прорив,
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 17
зокрема, перетворення глобальної еко-
номіки в екологічно безпечну. При цьо-
му така трансформація, на його думку,
буде сприяти, а не перешкоджати (як цьо-
го побоюється багато державних діячів)
соціально-економічному розвиткові. Ген-
сек звернув увагу на те, що за останні 100
років людство було свідком трьох еконо-
мічних трансформацій. Спочатку відбула-
ся промислова революція, потім — техно-
логічна революція, за якою наступила ера
глобалізації. Пан Гі Мун висловив спо-
дівання, що людство стоїть на порозі но-
вих великих перемін, які називатимуть-
ся епохою екологічної економіки («green
economics») [18].
Сумні реалії сьогодення переконливо до-
водять, що людство має дуже серйозно по-
дбати про завтрашній день. Лише ощадли-
ве використання природних ресурсів сьо-
годні — запорука нормальної якості життя
наступних поколінь. Отже, еколого-еко но-
мічна модель господарювання людини на
планеті не має розумних альтернатив — по
інший бік може бути лише знищення при-
роди та неминуча загибель людства. Утвер-
дження цієї моделі в суспільстві є історич-
ною місією економічної теорії зокрема і на-
укової діяльності як такої загалом, а також
обов’язком державних і політичних діячів
кожної країни та чільників міжнародних
організацій.
3. ЕКОЛОГІЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЗЕМЛІ
ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Глибинні соціальні процеси найчастіше
супроводжуються певними інституціо-
нальними змінами в суспільстві. Екологі-
зація суспільної свідомості і практики (як
дуже важливий процес світового масшта-
бу) вже викликала появу в багатьох краї-
нах спеціального екологічного законодав-
ства та відповідних організаційних струк-
тур. Насамперед це стосується високороз-
винених країн, але не тільки їх. У законах
цієї категорії кодифіковано загальні прин-
ципи, засади природокористування, а та-
кож, наскільки це можливо, конкретні со-
ціоекологічні вимоги до різних видів ді-
яльності в суспільстві, відповідні критерії,
характеристики, обмеження тощо. Таке за-
конодавство має переважно національний
характер (можливі й винятки, прикладом
чого є екологічне законодавство Європей-
ського Союзу).
Звичайно, сутність справи становлять
не закони як такі, самі по собі, а їх реальне
застосування в суспільній практиці. Проте
вже і сам їхній зміст, і наявність у суспіль-
стві є важливими, оскільки свідчать про
увагу громадськості до відповідної сторо-
ни життя соціуму.
Час показав, що екологічного законо-
давства на національному рівні для ефек-
тивної природоохоронної політики на
планеті вже недостатньо. З періоду
осмислення гостроти глобальних про-
блем та зародження ідеї сталого розвитку
сплило чимало років, протягом яких еко-
логічна ситуація у світі не лише не по-
ліпшилася, а й, навпаки, погіршилася.
Погіршення екологічної ситуації у світі
має низку причин. Однією з них було (та
й досі залишається) те, що виконання ви-
мог документів Ріо-де-Жанейро ні для
кого не є обо в’язком, оскільки навіть
ухвали Генеральної Асамблеї ООН ма-
ють лише рекомендаційний, а не обо-
в’язковий характер. Це змусило як полі-
тиків, так і вчених думати про нові фор-
ми організації роботи в цьому напрямі, і
саме в такому семантичному контексті
розвивається ідея про підготовку та схва-
лення за галь но обо в’яз ко во го документа
найвищого, всесвітнього, рівня — Еколо-
гічної Конституції Землі (ЕКЗ), як уні-
кального документа, якого ще не було за
всю історію правотворення і положення
якого повинні б якнайшвидше впрова-
джуватися в суспільну практику.
18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
Саме зародження цієї ідеї стало мож-
ливим завдяки інтелектуальному кліма-
ту, підготовленому добою поступової гло-
балізації суспільної свідомості. З одного
боку, глобальне екологічне мислення фор-
мувалося під впливом могутнього про-
цесу екологізації життя людей наприкін-
ці ХХ ст. З другого — потужним важелем
інтеграції світової спільноти в цьому ас-
пекті стало невпинне зближення культур,
ідеологій, стратегічних цілей різних наро-
дів, що отримало назву конвергенції, (про
яку ми вже згадували вище). Значною мі-
рою обидва ці фактори були детерміновані
розгортанням та поглибленням науково-
технічної революції. Завдяки відчутним
успіхам науки і техніки якісно змінило-
ся обличчя виробництва, з’явилася низка
новітніх високих технологій. Під впливом
інтернаціоналізованих засобів масової ін-
формації, зв’язку та транспорту постійно
зростала різноманітність каналів взаєм-
них контактів між народами. У результа-
ті системного зв’язку всіх процесів такого
роду людство крок за кроком піднімалося
до усвідомлення своєї внутрішньої єднос-
ті як цілісного суб’єкта історії на планеті й
водночас — своєї органічної єдності з при-
родою. Логічним продовженням цієї тен-
денції на рубежі ХХ—ХХІ ст. став сплеск
економічної глобалізації, а вона відкриває
нові перспективи поглиблення інтеграції
світової спільноти в різних аспектах, се-
ред яких аж ніяк не останнє місце посідає
соціально-екологічний. Подальше заго-
стрення ознак глобальної екологічної кри-
зи детермінує особливу його актуальність
у сучасному розвитку людства.
Опрацювання ідеї Екологічної Консти-
туції Землі розпочалося ще у квітні 1992 р.
(напередодні проведення відомої Конфе-
ренції ООН з довкілля і розвитку «Ріо-92»).
Тоді на Міжнародній науковій конферен-
ції з проблем федералізму в нью-йорк-
сько му університеті Гофстра один із авто-
рів цієї статті виголосив доповідь «Еколо-
гічний федералізм у контексті регіональ-
ного і світового розвитку», у якій вперше
було висловлено ідею доцільно сті підго-
товки і прийняття Світової Екологічної
Конституції та створення органів контро-
лю за дотриманням її норм. Конференція
в університеті Гофстра прийняла відпо-
відну резолюцію про підтримку цієї ідеї,
про що свого часу повідомляли україн-
ськомовні газети США — «Національна
трибуна» [19] і «Сво бода» [20] та київ-
ська газета «Урядовий кур’єр» [21]. Дещо
згодом виголошену в університеті Гоф-
стра доповідь з обґрунтуванням ідеї ЕКЗ
опублікувало видавництво «Greenwood
Press» у Лондоні [22]. Через те академік
НАН України Ю. Шемшученко справед-
ливо наголошує [23], що «пріоритет в іні-
ціюванні розроблення і прийняття Еколо-
гічної Конституції Землі належить україн-
ським ученим» (с. 4), і застерігає, що «Ук-
раїна не повинна втратити ініціативу в
цьому питанні» (с. 7). На доповнення до
цього слушного застереження наукова
етика зобов’язує додати, що вищезгадану
доповідь проф. Ю.Ю. Туниці, на прохання
її автора, попередньо проаналізував і фа-
хово скоригував один із членів україн-
ської делегації на Міжнародній науковій
конференції з проблем федералізму в Гоф-
стра-університеті доктор юридичних наук,
професор М. Костицький.
Відрадно, що, крім організаційно-нау-
кової роботи автора ідеї та окремих її ен-
тузіастів (з числа вітчизняних та зарубіж-
них науковців), у 2004 році теоретичні
дослідження концептуальних засад Еко-
логічної Конституції Землі розпочав та-
кож очолюваний академіком НАН Украї-
ни Ю.С. Шемшученком Інститут держави
і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Одержані на фаховому юридичному рів-
ні перші результати цих досліджень уже
опубліковано [24], що вселяє надію на за-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 19
кріплення пріоритету ідеї ЕКЗ за україн-
ською наукою.
Шкода лише, що у високопрофесійній
статті Ю. Шемшученка (коректність нау-
кових поглядів якого на концепцію ЕКЗ
не підлягає жодному сумніву) вкралася
прикра неточність. Автор повідомляє (с. 5),
що міністр закордонних справ України
А.Яценюк підтримав ідею ЕКЗ, «виступа-
ючи на сесії Генеральної асамблеї ООН»
(курсив наш. — Ю.Т., Е.С., Т.Т.). Така не-
точність може стати перешкодою на шля-
ху офіційного проголошення Україною
ідеї ЕКЗ на черговій (2008 р.) сесії Гене-
ральної Асамблеї ООН, де вкрай важливо
проголосити цю ідею. Адже глава МЗС
України 24 вересня 2007 року проголосив
ідею ЕКЗ не на сесії Генеральної Асамблеї
ООН, а на неофіційній (наголошуємо) Зу-
стрічі високого рівня з проблем зміни клі-
мату Землі.
На жаль, ця ініціатива не знайшла сво-
го продовження на наступній Конферен-
ції ООН з проблем зміни клімату Землі,
яка відбулася в грудні 2007 року на остро-
ві Балі (Індонезія). Причиною цього могло
стати, крім іншого, й те, що в англомовному
виступі глави МЗС України на зазначеній
Зустрічі високого рівня в ООН прозвучав
неточний переклад (калька) з української,
а саме: «Ecological Constitution of the planet
Earth». В англомовних публікаціях цей до-
кумент називається «World Environmental
Constitution», тобто позначається прий-
нятим в англомовній науковій літерату-
рі терміном «environment», а не вживаним
в українській — «екологія». Цей суто мов-
ний огріх може також гальмувати визна-
ння української ідеї ЕКЗ. Неточність тер-
мінології не сприятиме її (ідеї) успішному
просуванню на міжнародній арені. Адже в
ООН закономірно може виникнути питан-
ня: що ж пропонує Україна?
Про цю, на перший погляд, дріб’язкову
колізію (непорівнянну з розглянутими
вище основними суперечностями глоба-
лізаційної доби) можна було б і не згаду-
вати, якби Україна вже справді отримала
офіційну підтримку ідеї ЕКЗ в ООН. Але,
незважаючи на те що минуло вже 16 років
від дня першого оприлюднення ідеї ЕКЗ,
вона й до сьогодні ще не знайшла офіцій-
ного визнання. Тому вченим і всім при-
хильникам цієї ідеї треба бути дуже ко-
ректними в публічних висловлюваннях,
щоб не вихлюпнути з водою по суті ще не
«охрещене» дитя — «ЕКЗ».
З метою довести до українського чита-
ча погляд на ідею ЕКЗ популярного індій-
ського журналу «SociaLook International»,
який опублікував редакційну статтю щодо
створення ЕКЗ під цікавою назвою «Укра-
їна врятує світ?», дозволимо собі навести
розлогу цитату з цієї статті в перекладі з
англійської мови [25].
У редакційній статті зазначено, що
«сумний досвід Чорнобильської катастро-
фи наштовхнув українського науковця на
створення концепції запобігання глобаль-
ній екологічній катастрофі» (с. 4). І далі
читаємо: «Унаслідок процесів глобалізації
Земля стала не лише унікальною екосисте-
мою, але й взаємопов’язаною та взаємоза-
лежною економічною системою. Глобаль-
на економічна система домінує над еко-
логічною. Де-факто, принципи екологіч-
ної економіки ігнорують. Наслідком цього
є чимраз більша деградація біосфери, яка
відповідно створює загрозу для життя на
планеті.
За таких умов стає практично неможли-
вим запровадження принципів екологічної
економіки для досягнення екологічної ста-
лості та людського добробуту. Навіть якщо
суспільство вже й усвідомило масштаб не-
безпеки, воно ніяк не може подолати ане-
мічного безсилля перед цими викликами
та все ще не здатне на ефективні дії для до-
сягнення суттєвих змін. З огляду на це не-
обхідний додатковий потужний імпульс.
20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
Що робити? Український науковець, про-
фесор, доктор наук Юрій Туниця, ректор
Національного лісотехнічного університе-
ту України, має відповідь на це питання.
15-18 грудня 2006 року в Делі на дев’ятій
щодворічній конференції Міжнародного
товариства екологічної економіки «Еколо-
гічна сталість і людський добробут» він
виклав свою ідею створення законодавчої
бази прав і обов’язків, тобто Екологічної
Конституції Землі (ЕКЗ), для того, щоб за-
безпечити основу збереження спільної при-
родної спадщини людства (с. 4).
…Доктор Туниця вважає, що ЕКЗ пови-
нна мати статус Основного закону вижи-
вання людства і його сталого розвитку, не
створюючи загрози суверенітету жодної
країни, її політичним інституціям, а також
сфері інтересів громадян чи національних
інтересів. Водночас він зазначає, що Кон-
ституція повинна забезпечити екологічні
та економічні гарантії кожній країні світу й
світовій громадськості в цілому, таким чи-
ном створивши нормальні природні умо-
ви для нинішнього і майбутніх поколінь.
Цей конституційний документ надзвичай-
но важливий для реалізації принципів еко-
логічної економіки, екологічної сталості та
досягнення людського добробуту.
Український учений наголошує, що зміст
і структура ЕКЗ повинні бути укладені та-
ким чином, щоб новий безпрецедентний
міжнародний правовий акт не загрожував
суверенітетові жодної країни, але зо бо в’я-
зував кожну з них діяти в національних ін-
тересах та інтересах усіх націй і народнос-
тей, які населяють планету, використовува-
ти свої природні ресурси й довкілля, вихо-
дячи з принципів екологічної економіки, а
також із моральних і етичних принципів
Хартії Землі та Хартії океанів. ЕКЗ гаран-
туватиме право кожної людини жити в без-
печному для її здоров’я середовищі, право
розумно користуватися всіма природними
багатствами.
За словами доктора Туниці, ЕКЗ суттє-
во відрізнятиметься від традиційних кон-
ституцій держав, бо перед нею стоїть зо-
всім інше завдання. Принципово новим є
те, що в цьому документі потрібно визна-
чити правовий статус людини не лише як
громадянина своєї держави, але і як гро-
мадянина планети з основними екологіч-
ними правами та обов’язками (с. 5).
…Ідея доктора Туниці щодо створен-
ня ЕКЗ ґрунтується на науковому аналізі
глобальної екологічної ситуації та сучас-
них економічних проблем, які стосуються
всіх країн світу. Впровадження цієї кон-
ституційної угоди повинно стати засобом,
який дасть відповідь на виклики, пов’язані
зі згаданими проблемами.
Наукова спільнота повинна докласти
максимум зусиль для того, щоб перекона-
ти національні уряди та транснаціональ-
ні корпорації якнайшвидше змінити їхнє
ставлення до довкілля та сприяти раціо-
нальній експлуатації й охороні природних
ресурсів.
Український учений також запропонував
створити органи контролю за дотриман-
ням екологічних норм економічної діяль-
ності національних і міжнародних вироб-
ничих структур. Такими органами могли
б стати: Рада екологічної безпеки; Світова
екологічна організація; Міжнародна рада
з екологічного моніторингу та примусово-
го впровадження; Міжнародний екологіч-
ний суд; Міжнародний екологічний банк
або Глобальний екологічний фонд, а та-
кож інші взаємопов’язані в єдину систе-
му та підпорядковані єдиній меті інститу-
ції. Доктор Туниця вважає, що запропоно-
вані органи можуть базуватися на чинних
органах ООН. До них належать: Рада Без-
пеки ООН, Програма ООН з охорони до-
вкілля (UNEP), Міжнародний суд і Світо-
вий Банк, Глобальний екологічний фонд та
Інститут всесвітніх спостережень, який не
входить у структуру ООН, але, крім своїх
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 21
традиційних функцій, може взяти на себе
ще й функції моніторингу і виявлення най-
більш загрозливих для світової спільноти
екологічних небезпек» (с. 6).
Редакційна стаття журналу «SociaLook
In ternational» завершується словами: «Важ-
ливе значення має той факт, що шлях поря-
тунку людства від екологічної катастрофи
запропонував учений із постчорнобиль-
ської України» (с. 6).
Один з основних контраргументів чис-
ленних опонентів ідеї ЕКЗ пов’язаний із
тим, що конституція традиційно співвід-
носиться з окремою державою (як її осно-
вний закон), а тут ідеться відразу про всю
планету. Логіка прихильників юридичного
консерватизму не хоче допускати жодних
винятків, не беручи до уваги, наприклад,
того факту, що на порядок денний доби вже
давно поставлено прийняття Конститу-
ції Європейського Союзу (який, звичайно,
теж не є державою). Очевидно, з плином
часу зрозумілою стане необхідність гнуч-
кіших підходів до цього питання. Принай-
мні не видно принципових причин, які до-
водили б, чому не може бути конституцій у
наддержавних утвореннях аж до найвищо-
го рівня — світової спільноти, планетарно-
го соціуму, адже давно існують Організація
Об’єднаних Націй із системою її органів та
багато інших організацій, і діяльність усіх
таких міжнародних інститутів ґрунтується
на досить чітких правових засадах.
Чимало заперечень проти ідеї ЕКЗ ґрун-
тується на тому, що сучасний світ розшма-
товують гострі суперечності, а тому, мов-
ляв, нереалістично сподіватися на пого-
дження в таких умовах серйозних вимог
Екологічної Конституції, адже вони істотно
зачіпатимуть інтереси основних суб’єктів
світової політики. Типовим прикладом су-
перечностей, що безпосередньо стосуються
розв’язання масштабних екологічних про-
блем, може бути відома ситуація навколо
впровадження в життя Кіотського протоко-
лу до Рамкової конвенції «Ріо-92» з питань
зміни клімату [26]. У період, коли глобаль-
не потепління стало незаперечним фактом
і викликає серйозну тривогу народів сві-
ту, цілком зрозуміле моральне забарвлення
того, що США й досі не ратифікували Кі-
отський протокол про обмеження промис-
лових викидів у атмосферу газів, які спри-
чиняють парниковий ефект. Адже добре ві-
домо, що саме США — визнаний економіч-
ний лідер світу, і саме ця країна здійснює
величезні промислові викиди. І те, що ця
держава вперто не бажає оптимізувати си-
туацію з парниковим ефектом (а вона, без-
перечно, стосується всього світу, інтересів
усього людства), викликає чимале незадо-
волення, навіть обурення значної частини
світової спільноти.
Дуже істотні суперечності в інституцій-
ному середовищі. Для виявлення ймовір-
ного впливу інституційного середовища на
реалізацію норм ЕКЗ було протестовано,
за допомогою економетричних методів, 74
країни світу за 30 років (з 1972 року, тоб-
то з часу проведення Конференції в Сток-
гольмі, і до 2002 року — дати проведення
Конференції «Ріо+10» в Йоганнесбурзі).
На підставі цього дослідження зроблено
висновок, що нерівність країн у соціально-
економічному розвитку та неоднаковий рі-
вень розвитку їхнього інституційного се-
редовища гальмуватимуть прийняття та
реалізацію ЕКЗ. Рівноправність норм ЕКЗ
для всіх країн світу, як це не парадоксаль-
но, може стати реальною перешкодою для
схвалення ЕКЗ. Здавалося б, що ідею ЕКЗ
повинні краще сприймати високорозвине-
ні країни, у яких інституційне середови-
ще більш досконале. З іншого боку, країни
з великим економічним потенціалом через
інертність економічного мислення та на-
ціональний егоїзм можуть, навпаки, стати
основними противниками прийняття ЕКЗ.
Для інституційного забезпечення норм
майбутньої ЕКЗ необхідно передбачити
22 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
не лише реформування структур ООН для
того, щоб створити органи управління, ре-
гулювання та контролю за дотриманням
норм цього акта. Не менш важливим буде
також формування громадянського сус-
пільства і посилення впливу громадськос-
ті та політичних партій на таку економічну
політику держав, яка б відповідала нормам
ЕКЗ [27].
Подібні колізії, очевидно, виникатимуть
і надалі. Так, у сучасному світі багато су-
перечностей, і якраз для того, щоб з часом
їх ставало менше (зокрема, у сфері соці-
альної екології) або щоб полегшити їх
розв’язання, об’єктивно потрібна Еколо-
гічна Конституція Землі. На її основі не-
обхідно постійно долати психологічні чи
інші бар’єри, що жорстко розмежовують
або навіть протиставляють позиції різних
націй, держав, союзів, блоків, соціально-
політичних чи економічних інституцій,
їхні підходи до розв’язання важливих еко-
логічних питань. А такі бар’єри неминуче
виникають унаслідок абсолютизації лише
власних інтересів, власної вигоди та ігно-
рування інтересів загальнолюдських. Прі-
оритетними завжди мають бути життєві
потреби всього людства, стратегічні інте-
реси світової спільноти, а не прагнення
будь-яких сил отримати певну економічну
або політичну вигоду, що має найчастіше
кон’юнктурний характер. Засадничі прин-
ципи, на яких ґрунтуються загальнолюд-
ські підходи до розв’язання екологічних
проблем та можливих суперечностей цієї
сфери, і має об’єднати ЕКЗ.
До речі, норми ЕКЗ мають сприяти та-
кож пом’якшенню суперечностей між тра-
диційними економічними принципами
віль ної торгівлі та фізіологічними потре-
бами людини в екологічно безпечних для
її здоров’я товарах. Саме такі суперечнос-
ті, як відомо, посідають не останнє місце
в діяльно сті Світової організації торгівлі
(СОТ). Сьогодні ми не замислюємося над
тим, що екологічний імператив може ста-
ти ахіллесовою п’ятою давноочікуваного
членства України в СОТ.
Слід зазначити, що саме по собі існування
суперечностей у будь-якому аспекті реаль-
ності (природної, соціальної, пізнавально-
наукової чи практичної, навіть віртуаль-
ної), виникнення чимраз нових і нових су-
перечностей з плином часу цілком виправ-
дане, навіть неминуче явище: це випливає
з об’єктивного характеру діалектичного за-
кону єдності і боротьби протилежностей.
Однак важливо інше: яким є зміст цих су-
перечностей та яким чином їх розв’язують.
Навіть коли вони за своєю гостротою ся-
гають рівня конфліктів, це ще не означає
виправдання будь-яких (у тому числі на-
сильницьких) засобів їх розв’язання. До-
сягнення конфліктології як особливої га-
лузі сучасної науки, що спеціально вивчає
цей феномен, разом, звичайно, з усіма ін-
шими здобутками людської культури до-
зволяють у кожному конкретному випад-
ку більш-менш адекватно зрозуміти при-
роду конфлікту та оптимальні шляхи його
розв’язання [28, 29]. Це загальне положен-
ня повністю поширюється і на сферу су-
перечностей, пов’язаних із соціоекологіч-
ними реаліями.
У процесі обговорення концепції ЕКЗ
нерідко звучать і контраргументи суто
економічного характеру: сучасна еконо-
міка, як відомо, є ринковою, прагнення
отримати максимально можливий прибу-
ток є основним рушієм ринку, і цей прин-
цип безпосередньо суперечить природо-
охоронному пафосу пропонованої Консти-
туції. Так, суперечність тут, безсумнівно,
очевидна, і саме її покликана здолати по-
ступова екологізація економіки, яка є на-
гальною вимогою доби. Прийняття ЕКЗ
якраз і має стати одним із дієвих важелів
цього складного та нелегкого процесу.
Детермінована інтелектуальним та всім
соціокультурним кліматом доби глобаліза-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2 23
ції, Екологічна Конституція Землі, за умо-
ви її прийняття та практичного втілення в
життя, могла б стати ефективним інстру-
ментом подальшого поглиблення глобалі-
зації (звичайно, в її скоригованому, гумані-
зованому вигляді, позбавленому тих вад,
які нині нерідко піддаються критиці).
Справді, в оптимістичному варіанті розви-
тку подій не можна не побачити перспекти-
ву великої перемоги глобального екологіч-
ного мислення в загальному контексті но-
осферного майбуття світової спільноти,
про яке колись мріяв академік В. Вернад-
ський. Але для того щоб це стало реальні-
стю, вченим різних профілів (а також спе-
ціалістам-практикам) необхідно працювати
ще довго і наполегливо. Велика мета варта
такої сутужної праці. Історичним завдан-
ням сучасної науки слід вважати розбудову
науково-методологічного фундаменту сві-
тової Екологічної Конституції, її принци-
пів та арсеналу основних засобів: сама по
собі су спільно-політична практика планети
зробити цього не зможе. Недаремно саме
наукову думку, як уособлення інтегрально-
го людського інтелекту, В. Вернадський
вважав рушієм ноосфери.
Отже, екологічний імператив сучаснос-
ті визначає дуже важливе проблемне поле
всього комплексу напрямів та завдань гло-
балізації. Сприяння успішному поступо-
ві екологічної економіки та розвиток кон-
цепції ЕКЗ аж до її практичного втілення
в життя — конкретні напрями екологічної
глобалізації, які цілком відповідають стра-
тегічним, життєво важливим інтересам
людства.
* * *
Узагальнюючи сказане, можна зробити
висновок, що з-поміж очевидних супереч-
ностей глобалізаційної доби найбільш іс-
тотними й конфліктними будуть: а) заго-
стрення суперечностей між традицій ними
інтересами ринкової економіки та еколо-
гічним імперативом, іншими словами —
бар’єри на шляху формування екологіч-
ної економіки, яка найбільше відповідає
інте ресам соціуму (всього людства), а не
окремих кланів чи осіб; б) суб’єктивні пе-
решкоди на шляху створення Екологічної
Конституції Землі — глобального право-
вого акта економіко-екологічної безпеки
людства, який міг би стати кульмінацією
і водночас надійним та ефективним пра-
вовим захистом нової екологічної еконо-
міки та повсюдного утвердження її прин-
ципів на глобальному і національному
рівнях.
Дослідження зазначених аспектів про-
блеми глобалізації переконливо засвідчує
необхідність поглиблення й розширення
наукового їх опрацювання вітчизняною та
зарубіжною наукою.
1. Арсеєнко А. Глобалізація чи поляризація: що че-
кає світ? // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 75. —
С. 5.
2. Мунтян М.А., Урсул А.Д. Глобализация и устой-
чивое развитие. — М.: Ступени, 2003. — С. 43.
3. Мунтян М.А., Урсул А.Д. Указ. праця. — С. 44.
4. Туниця Т.Ю. До питання конвергенції України та
ЄС у сфері споживання енергетичних природних
ресурсів // Економіка України. — 2006. — № 8. —
С. 72—78.
5. Туниця Т.Ю. Збалансоване природокористування:
національний і міжнародний контекст. — К.: Зна-
ння, 2006. — С. 82.
6. Гантінгтон С.П. Протистояння цивілізацій та змі-
на світового порядку /Пер. з англ. — Львів: Каль-
варія, 2006. — С. 11.
7. Гантінгтон С.П. Указ. праця. — С. 403.
8. Туниця Ю.Ю. Закон зростання екологічних ви-
трат суспільства // Економічна енциклопедія: У
3-х томах. — К.: «Академія», 2000. — Т. 1. —
С. 547.
9. Пахомов Ю.М. Передмова до книги Туниці Т.Ю.
Збалансоване природокористування: національний
і міжнародний контекст. — К.: Знання, 2006. —
С. 7—10.
10. Туныця Ю.Ю. Эколого-экономическая эффектив-
ность природопользования. — М.: Наука, 1980. —
168 с.
11. Франко І.Я. Земельна власність у Галичині //
Твори в 20 томах. — Т.ХІХ. Філософські, еконо-
мічні та історичні статті. — К.: Держлітвидав,
1956. — С. 299.
24 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 2
12. Туниця Т.Ю. Збалансоване природокористування:
національний і міжнародний контекст. — К.: Зна-
ння, 2006. — С. 79—80.
13. Будыко М.И. Глобальная экология. — М.: Мысль,
1977. — 328 с.
14. Коммонер Б. Замыкающийся круг. Природа, че-
ловек, технология / Пер. с англ. — Л.: Гидрометео-
издат, 1974. — 278 с.
15. Туниця Ю.Ю. Екоекономіка і ринок: подолання
суперечностей. — К.: Знання, 2006. — С. 83.
16. Кедров Б.М. О синтезе наук // Вопросы филосо-
фии. — 1973. — № 3.
17. Семенюк Е.П., Мельник В.П. Філософія сучасної
науки і техніки. — Львів: Світ, 2006. — С. 89.
18. http://www.org.un., грудень 2007 р.
19. «Національна трибуна» (США). — 1992, 19 квітня.
20. «Свобода» (США). — 1992, 16 червня.
21. «Урядовий кур’єр». — 1992. — № 23, 15 червня.
22. Tunytsya Yuriy, Prof. Dr. Ecological Federalism in
the Context of Regional and World Development.
Contributions in Political Science. — London:
GREENWOOD PRESS Westport, Connecticut,
1995. — Number 357. — Р.296—303.
23. Шемшученко Ю.С. Екологічна Конституція Зем-
лі: від ідеї до практичного втілення // Вісник
НАН України. — 2007. — № 9. — С. 3—7.
24. Шемшученко Ю.С. Цит. праця. — С. 3—7.
25. Ukraine to save the World? // SociaLook Inter na-
tional. — February 2007. — Vol. 33. — № 2. — P. 4—6.
26. Туниця Ю.Ю., Семенюк Е.П., Туниця Т.Ю. Факто-
ри глобалізації і стратегія сталого розвитку // Ві-
сник НАН України. — 2004. — № 7. — С. 9.
27. Туниця Т.Ю. Вплив інституційного середовища
на забезпечення норм Екологічної Конституції
Зем лі // Науковий вісник: проблеми створення
Екологічної Конституції Землі / Національний
лісотехнічний університет України. — Львів. —
2006. — Вип. 168. — С. 165—172.
28. Гришина Н.В. Психология конфликта. — СПб.:
Питер, 2000. — 464 с.
29. Грабовська С.Л., Равчина Т.В. Конфлікти без на -
сильства. — Львів: Фонд «Україна-Європа»,
2001. — 193 с.
Ю.Туниця, Е.Семенюк, Т.Туниця
ДІАЛЕКТИКА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНОГО ІМПЕРАТИВУ
Р е з ю м е
У статті досліджено діалектичні суперечності між
традиційними економічними інтересами й еколо-
гічним імперативом, які особливо загострюються в
умовах глобалізації. Доведено, що подолання таких
суперечностей можливе шляхом формування нової
глобальної екологічної економіки. Правовим за-
хистом принципів екологічної економіки має стати
Екологічна Конституція Землі — глобальний акт
екологічної безпеки планети, процес створення яко-
го містить свої внутрішні суперечності.
Yu. Tunytsya, E. Semenyuk, T. Tunytsya
DIALECTICS OF GLOBALIZATION
IN THE CONTEXT OF ECOLOGICAL IMPERATIVE
S u m m a r y
The dialectic contradictions between the traditional
economic interests and ecological imperative escalated
in globalization conditions are investigated in the arti-
cle. It is proven, that overcoming of these contradictions
will be possible by the way of forming fundamentally
new global ecological economics. The World Environ-
mental Constitution should become the legal assistance
of the principles of ecological economics. It should be the
global act of ecological security of the Earth, at the same
time its forming process has internal contradictions.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2115 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:58:07Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Туниця, Ю. Семенюк, Е. Туниця, Т. 2008-09-08T15:12:26Z 2008-09-08T15:12:26Z 2008 Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу / Ю. Туниця, Е. Семенюк, Т. Туниця // Вісн. НАН України. — 2008. — N 2. — С. 8-24. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2115 У статті досліджено діалектичні суперечності між традиційними економічними інтересами й екологічним імперативом, які особливо загострюються в умовах глобалізації. Доведено, що подолання таких суперечностей можливе шляхом формування нової глобальної екологічної економіки. Правовим захистом принципів екологічної економіки має стати Екологічна Конституція Землі — глобальний акт екологічної безпеки планети, процес створення якого містить свої внутрішні суперечності. The dialectic contradictions between the traditional economic interests and ecological imperative escalated in globalization conditions are investigated in the article. It is proven, that overcoming of these contradictions will be possible by the way of forming fundamentally new global ecological economics. The World Environmental Constitution should become the legal assistance of the principles of ecological economics. It should be the global act of ecological security of the Earth, at the same time its forming process has internal contradictions. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Статті та огляди Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу Dialectics of Globalization in the context of ecological imperative Article published earlier |
| spellingShingle | Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу Туниця, Ю. Семенюк, Е. Туниця, Т. Статті та огляди |
| title | Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу |
| title_alt | Dialectics of Globalization in the context of ecological imperative |
| title_full | Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу |
| title_fullStr | Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу |
| title_full_unstemmed | Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу |
| title_short | Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу |
| title_sort | діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу |
| topic | Статті та огляди |
| topic_facet | Статті та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2115 |
| work_keys_str_mv | AT tunicâû díalektikaglobalízacíívkontekstíekologíčnogoímperativu AT semenûke díalektikaglobalízacíívkontekstíekologíčnogoímperativu AT tunicât díalektikaglobalízacíívkontekstíekologíčnogoímperativu AT tunicâû dialecticsofglobalizationinthecontextofecologicalimperative AT semenûke dialecticsofglobalizationinthecontextofecologicalimperative AT tunicât dialecticsofglobalizationinthecontextofecologicalimperative |