Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними
Під час Голокосту в містечку Острог на Рівненщині було знищено більшість єврейської спільноти, що становила від 64 до 70 % тодішнього населення й існувала з кінця XIV ст. Фактично, структуру міста було зруйновано, а його полікультурну історію – розірвано. Після війни тоталітарна політика совєтського...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Місто: історія, культура, суспільство |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211510 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними / Х. Семерин // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 9(2). — С. 126-140. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859513452367708160 |
|---|---|
| author | Семерин, Х. |
| author_facet | Семерин, Х. |
| citation_txt | Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними / Х. Семерин // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 9(2). — С. 126-140. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Місто: історія, культура, суспільство |
| description | Під час Голокосту в містечку Острог на Рівненщині було знищено більшість єврейської спільноти, що становила від 64 до 70 % тодішнього населення й існувала з кінця XIV ст. Фактично, структуру міста було зруйновано, а його полікультурну історію – розірвано. Після війни тоталітарна політика совєтського режиму позбавляла матеріальні медії пам’яті про минуле соціокультурного змісту й автентичності. У статті розглянуто окремі місця пам’яті про Катастрофу, їх стан сьогодні, а також сучасні меморативні практики і форми роботи з ними. Давній Острозький єврейський цвинтар після війни було перетворено на совєтський парк відпочинку. Місце розстрілу острозьких євреїв спочатку визначали через формулу загальної ідентичності «жителів», без уваги до того, що нацисти переважно знищили саме євреїв через їхнє походження. Велика Синагога довгий час була складом, а відтак перетворилася на руїну. Могилу Маршуе спаплюжили, а поступово відновили тільки в період незалежності України. Звернуто увагу на різні форми вандалізму: викидання сміття, руйнування могил і сакральних споруд, «нацистські» графіті, якими досі паплюжать єврейську спадщину Острога. Позитивно, що основні місця пам’яті сьогодні відновлені або перебувають у стані реставрації, а робота з ними охоплює широкий спектр практик: перфоманси вшанування, реставрація й відбудування, освітні й туристичні заходи, опрацювання джерел, документів, мап, розшифрування текстів і написів, пошуки могил тощо. Не меншу вагу має вироблення відповідної адекватної політики, спрямованої на збереження пам’яті про втрачену ідентичність міста і міжкультурне порозуміння, розвиток толерантності й соціальної свідомості.
During the Holocaust in Ostroh, the majority of the Jewish community, accounted from 64% to 70% of the then population and existed since the late 14th century, was ruined. The structure of the city was destroyed, and its multicultural history was broken up. A further totalitarian policy of the Soviet regime tried to deprive the material media of memory of its socio-cultural context and authenticity. In the article, I review the central locations saving the memory about the Holocaust, their current state, as well as memorial practices and forms of working with them. After the Shoah, the ancient Jewish cemetery in Ostroh was transformed into a Soviet recreation park. The territory of the Ostroh Jews’ execution was initially determined by the formula of the general identity of the “city residents,” notwithstanding the fact that the Nazis murdered the Jews overwhelmingly because of their origin. The Great Synagogue was for a long time a warehouse, and then it became almost a ruin. The march of the Maharsha was rebuilt and gradually restored only after Ukraine’s independence. I draw attention to the various forms of vandalism: garbage disposal, the destruction of graves, and the “Nazi” graffiti, which are still relevant regarding the Ostroh Jewish heritage. On a positive note, the dominant memory locations are now restored or being in the state of restoration. The variety of ways to work with them includes practices such as performances of remembrance, restoration and reconstruction, educational and tourist activities, an analysis of sources, documents, maps, decryption of texts and inscriptions, searches the graves, etc. In the same way, the development of an adequate policy aimed at preserving memory about the city’s lost identity and at intercultural understanding, developing tolerance and social consciousness, is of great importance today.
|
| first_indexed | 2026-03-13T02:50:20Z |
| format | Article |
| fulltext |
126
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
DOI 10.15407/mics2020.09.126
УДК 908(477.81):008
Христина Семерин,
аспірантка 1-го курсу PhD програми з української літератури
Національного університету «Острозька академія», Острог
khrystyna.semeryn@oa.edu.ua
https://orcid.org/0000-0003-0112-7719
МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ ГОЛОКОСТУ В ОСТРОЗІ:
МІСЦЯ І ПРОСТОРИ ПАМ’ЯТІ ТА
(КО)МЕМОРАТИВНІ ПРАКТИКИ РОБОТИ З НИМИ 1
Під час Голокосту в містечку Острог на Рівненщині було знищено біль-
шість єврейської спільноти, що становила від 64 до 70 % тодішнього
населення й існувала з кінця XIV ст. Фактично, структуру міста було
зруйновано, а його полікультурну історію – розірвано. Після війни то-
талітарна політика совєтського режиму позбавляла матеріальні медії
пам’яті про минуле соціокультурного змісту й автентичності. У стат-
ті розглянуто окремі місця пам’яті про Катастрофу, їх стан сьогодні,
а також сучасні меморативні практики і форми роботи з ними. Давній
Острозький єврейський цвинтар після війни було перетворено на совєт-
ський парк відпочинку. Місце розстрілу острозьких євреїв спочатку ви-
значали через формулу загальної ідентичності «жителів», без уваги до
того, що нацисти переважно знищили саме євреїв через їхнє походжен-
ня. Велика Синагога довгий час була складом, а відтак перетворилася на
руїну. Могилу Маршуе спаплюжили, а поступово відновили тільки в пе-
ріод незалежності України. Звернуто увагу на різні форми вандалізму:
викидання сміття, руйнування могил і сакральних споруд, «нацистські»
графіті, якими досі паплюжать єврейську спадщину Острога. Пози-
тивно, що основні місця пам’яті сьогодні відновлені або перебувають у
стані реставрації, а робота з ними охоплює широкий спектр практик:
перфоманси вшанування, реставрація й відбудування, освітні й турис-
тичні заходи, опрацювання джерел, документів, мап, розшифрування
текстів і написів, пошуки могил тощо. Не меншу вагу має вироблення
відповідної адекватної політики, спрямованої на збереження пам’яті
про втрачену ідентичність міста і міжкультурне порозуміння, розви-
ток толерантності й соціальної свідомості.
Ключові слова: пам’ять, Голокост, урбаністичний, Острог, місця
пам’яті, меморіальний ландшафт, комеморація.
Коли замовкнуть люди, кричатиме каміння.
Йоганн Ґотфрід Гердер. «Листи для заохочення гуманності» 2
Вступні зауваги
Мультикультурне місто Острог на Рівненщині існує що-
найменше з XII ст.: вже під 1100 роком про нього зга-
дує автор Іпатіївського літопису 3. Символіка численних
© Семерин Христина, 2020
1 За велику й цінну допомогу
на етапі допрацювання статті
щиро вдячна Григорію Арши-
нову, членові координаційної
ради Ваад України, ініціатору
й меценату відновлення єврей-
ських пам’яток в Острозі, та
історикові Євгену Яковенку.
2 Епіграф запозичено з праці
Аляйди Ассман «Простори
спогаду. Форми та трансфор-
мації культурної пам’яті»
(с. 317) через його близькість
ідеям статті.
3 Літопис Руський за Іпа-
тіївським списком. (1908).
Ізборник. Retrieved from http://
litopys.org.ua/ipatlet/ipat11.htm.
127
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
міських іпостасей відбилася у дефініціях (інколи іронічних), що
стають своєрідними ярликами, ключами до прочитання міста в
конкретному контексті: «волинські Афіни», «волинський Єруса-
лим», «княжий град», «штетл Остра» тощо. Ідентичнісна мно-
жинність Острога тісно пов’язана з історичними періодами (по-
чинаючи з палеоліту), подіями й катаклізмами, що мали тут місце,
а також особливостями місцерозташування. Наймасштабніший,
принаймні найбільше вивчений його текст – це «княжий град»,
«родове гніздо» православних князів Острозьких, яке відтво-
рюють численні матеріальні рештки та артефакти, нерідко уні-
кальні для свого роду, а також значна нематеріальна спадщина.
Тяглістю часу позначені «татарський», «єврейський», «польський
(католицький)» міські тексти, які, по суті, збереглися з княжого
періоду. У міжвоєнний період до 1939 р. Острог як прикордонне
польське місто належав до пограничних просторів Східної Євро-
пи, а на початку війни був анексований СРСР. Сьогодні в місті
іронічно проявляються обриси Острозької психіатричної лікарні,
невиразні будівлі з минулого століття, сусідство з Хмельницькою
АЕС – відгомін совєтського минулого. У ХХІ ст. неоміф Острога
як «волинських Афін», чи то пак «містечка-академії», ретранслює
і підтримує Острозька академія. Тож мапування сучасного міста
актуалізує конфлікт різноспрямованих тенденцій: негативної про-
вінційності та історичної унікальності, ідеологічної (культурної,
релігійної, політичної, освітньої) заангажованості та індиферент-
ності, совєтчини і сакральності, забуття і пригадування (віднов-
лення) втрачених контурів.
Закцентую, що більшість силуетів міста втратили актуальність
або трансформувалися поступово, з часом нарощуючи нові зна-
чення. Проте щезання штетлу під час Острозького Голокосту було
масштабним і катастрофічно різким. З-поміж 15 тисяч мешканців
у 1939 р. близько 10 тисяч становило єврейське населення 4. Після
Голокосту вижили тільки кожен і кожна десяті 5. Майже 400 людей
після війни повернулися в місто, багато згодом емігрували до Ізра-
їлю. Сучасна єврейська громада Острога налічує 16 людей. Отже,
Шоа як гігантський розрив у міському хронотопі знищив тяглість
часу і поколінь, зруйнував міську структуру, соціальні й культурні
мережі та зв’язки, що були встановлені й накопичені за століття
співіснування. Місто втратило свій потужний культурний вимір і
присутність великої спільноти, яка робила значний внесок у ста-
новлення його ідентичності. Крім того, воно було вирване з плину
власної історії, зупинене в розвитку як мультикультурне східно-
європейське містечко – штетл, що неминуче позначилося на його
сьогоденні. Після Другої світової війни травматичний, катастро-
фогенний потенціал Голокосту продовжила тоталітарна гегемонія
совєтського режиму.
Моя мета у цій статті – простежити меморіалізацію єврей-
ської минувшини з наголосом на Голокості у структурі сучасного
Острога на прикладі місць, умовно означуваних «місцями і про-
сторами пам’яті», які зберігають травматичну семантику історич-
ного досвіду.
4 “Ostrog”. (2009). In Sh.
Bronstein (Transl.), Encyclopedia
of Jewish Communities in Poland
(V, p. 34). Yad Vashem,
Jerusalem.
5 Трофимович, В., & Іванов, С.
(2015). Голокост на окупованій
Волині. Військово-науковий віс-
ник, 24, 76.
128
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
Місто, місце, пам’ять: штрихи до ідентифікації
Розгляд соціальної/культурної пам’яті «у зв’язку з “місцями
пам’яті” й меморіальними ландшафтами пам’яті, аналіз топогра-
фії соціально значимих спогадів» 6, за словами Алли Киридон, є
базовими принципами сучасної пам’яттєвої парадигми. Тому про-
стір прийнято визначати у контексті конкретного культурного й
екзистенційного досвіду 7. Закономірно, що «втіленою, матеріаль-
но оформленою пам’яттю як про жителів, так і про місто в ціло-
му» є архітектура 8, хоча це не вирішальний спосіб урбаністичної
комеморації. Оксана Довгополова констатує, що простір «розміче-
ний маркерами минулого: пам’ятники, меморіали, навіть архітек-
тура – усе це вводить історію в сьогодення, говорить про тяглість
існування спільноти» 9. Для міського ландшафту визначальною є
символіка місць: «З безпосереднього, доступного очам, простору
образ міста перевтілюється в абстрактні схеми – у своєрідне сим-
волічне поле, де кожен викреслює власні суб’єктивні карти “свого”
міського простору» 10. Тож ми орієнтуємося не тільки і не стільки
в матеріальному просторі міста, як у комунікативному досвіді 11,
працюємо з чужими і власними інтерпретаціями його.
Трактуючи фундаментальну категорію місця як медію пам’яті,
Аляйда Асман визначає місця, означені переривністю, тобто ті, де
відбувся насильницький обрив, розрив історії 12. Долучитися до
перерваної пам’яті таких місць можна тільки завдяки спогадам.
Тож, з одного боку, у заявленій темі йдеться про «сприйняття місь-
кого простору як поля боротьби за символічну владу», де кожна
національна, соціальна або ж політична група вдається до мар-
кування території з метою легітимізувати власну присутність 13.
З іншого боку, розкреслені мапи міста нерідко накладаються, пе-
ретікають одна в одну: потрібно говорити про символічне повер-
нення (зокрема шляхом пригадування) «капіталу розмаїття» 14,
який становить ядро урбаністичної культури подібних до Острога
міст. Міст, «історія й культура котрих завжди балансувала між вза-
ємодією “своїх” і “чужих”, етнічною (національною) належністю
і космополітизмом, суперництвом і толерантністю» 15. Грамотна
робота з урбаністичними просторами пам’яті, отже, сприяє інте-
грації досвіду і культурної пам’яті спільноти (зокрема травматич-
ної) у досвід цілого міста.
Соціальна і культурна пам’ять єврейського Острога реалі-
зується значною мірою у просторово локалізованих, візуальних
формах. На думку Галини Денисенко, саме візуальний компо-
нент – «пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні дошки, будинки,
місця пам’яті, монументи, меморіальні комплекси, музейні експо-
зиції, цвинтарі чи окремі поховання», – відіграє важливу роль у
формуванні уявлень про минуле 16. Такі місця з більшою впевне-
ністю можемо означити суперечливим поняттям П’єра Нора «міс-
ця пам’яті», «символічна наповненість яких дозволяє розгортати
перед присутніми цілий історичний наратив і підштовхує до від-
чуття спорідненості зі спільнотою, чия пам’ять тут репрезентова-
6 Киридон, А. (2017). Студії
пам’яті в просторі сучасного
гуманітарного знання. Між-
дисциплінарні гуманітарні
студії. Сер.: Історичні науки,
3, 197–198.
7 Романишин, В. (2011). Гео-
поетика як художня топографія
та теоретична рефлексія над
літературним часопростором.
Проблеми гуманітарних наук,
28, 245.
8 Карповець, М. (2014). Мі-
сто як світ людського бут-
тя. Острог: Видавництво
Національного університету
«Острозька академія», 100–
101.
9 Довгополова, О. (2020).
Мапування пам’яті. Verbum,
68. Retrieved from https://
www.verbum.com.ua/02/2020/
cartography/memory-mapping/.
10 Семенова, В. (2009).
Картирование городского
пространства: основные под-
ходы к визуальному анализу.
У П. Ро манов, & Е. Ярская-
Смирнова (Ред.), Визуальная
антропология: городские
карты памяти (с. 68). Москва:
ООО «Вариант», ЦСПГИ.
11 Довгополова, О. (2020). П’ят-
десят шарів пам’яті. Verbum,
76. Retrieved from https://
www.verbum.com.ua/04/2020/
working-with-memory/fifty-
layers-of-memory/.
12 Ассман, А. (2012). Простори
спогаду. Форми та трансфор-
мації культурної пам’яті.
Київ: Ніка-Центр, 327.
13 Усатенко, І. (2018). Біля
витоків вінницького міфу.
Україна модерна. Retrieved
from http://uamoderna.com/
demontazh-pamyati/usatenko-
vinnytsia.
14 Rouble Blair, A. (2005).
Creating Diversity Capital:
Transnational Migrants in
Montreal, Washington and Kyiv.
Washington, D.C.: Woodrow
Wilson Center Press; Baltimore:
Johns Hopkins University Press.
15 Монолатій, І. (2018). Одеса як мнемонічний символ. Zbruc. Retrieved from https://zbruc.eu/node/83033.
16 Денисенко, Г. (2012). Місця пам’яті і пам’ятники жертвам «Великого Терору». Краєзнавство, 1, 102.
129
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
на» 17. Місця, які здебільшого втрачають зв’язок із географічним
простором, сигналізуючи про зустрічі пам’яті та історії 18. Тут
важливо наголосити, що концепція Нора розглядає як «місця» все,
що має певний меморативний потенціал: річ, текст або ж цілий
простір. Однак я звертаюся винятково до географічно локалізо-
ваних «місць» і «просторів». Щодо розрізнення останніх є різні
підходи, наприклад, дослідниці студій пам’яті Аляйда Ассман,
Алла Киридон та ін. не схильні їх проблематизувати: «Слово-кон-
цепт “простір” має абстрактне (це властивість матерії, необмеже-
на протяжність) і конкретне (місце, територія тощо) значення» 19.
Тож у статті розглядаю місця і простори відповідно до найбільш
звичного трактування: місце як одинична локація, чия меморатив-
на семантика значною мірою замкнена в собі, і простір як «від-
крита», географічно масштабніша територія пам’яті, що може міс-
тити одне або кілька «місць» пам’яті. Крім того, поряд із понят-
тям «місць пам’яті» використовую поняття «місць (не)пам’яті»,
що, на мою думку, має рацію в контексті Острога й тоталітарної
минувшини загалом. Совєтська гегемонна політика меморіаліза-
ції передбачала насаджування націоналістично-мілітарного міфу
Другої світової війни як комеморативного канону. Із тим режим
усував із горизонту будь-які матеріальні й нематеріальні спосо-
би пам’ятання відмінних від офіційного національних та інших
наративів. Емі Содаро наголошує, що обидві тоталітарні ідеоло-
гії, нацизм і комунізм, вирізнялися «прагненням повністю знищи-
ти пам’ять про своїх жертв, не залишивши від них жодного слі-
ду» 20. СРСР проводив досить грамотну політику щодо небажаних
пам’ятних місць, тривіалізуючи їх і нав’язуючи нові, ідеологічно
правильні ідентичності. Ця політика базувалася на принципі, що
не можна залишати такі місця порожніми, бо руйнація є загрозою
протестного поновлення пам’яті, тому треба наповнити їх потріб-
ними сенсами. Така сама доля спіткала і єврейські, й українські
культурні пам’ятки.
Штетл Остра і місто Острог:
проблематика співіснування пам’ятей
Єврейська спільнота існувала в Острозі (הורטסוא) з кінця XIV – по-
чатку XV ст. Упродовж століть вона залишалася однією з найбіль-
ших і найсильніших громад на Волині. Перед війною у місті меш-
кали за різними оцінками близько 9–10,5 тисячі євреїв за загальної
кількості майже 15 тисяч мешканців. Острог (Ostróg) перебував
у складі Польщі, однак восени 1939 р. внаслідок анексії Західної
України опинився у складі СРСР. Тут було відразу створено тюр-
му для місцевих політичних в’язнів, а значну кількість людей де-
портували в Сибір. Із початком Другої світової місто було сильно
зруйноване через артилерійські бої й використання авіації 21. Зни-
щення його архітектурного обличчя продовжилося терором проти
містян, утворенням гетто і розстрілами: на кінець війни загинула
більшість єврейського населення.
Нині контури колишнього штетлу проступають на стику істо-
рії й сучасності, а інтерпретація його символічних акцентів змі-
нилася. Треба констатувати, що нині Острог найбільшою мірою
17 Довгополова, О. (2019).
Причетність до спільноти: про
історичну пам’ять і здатність
обирати. Verbum, 16. Retrieved
from https://www.verbum.com.
ua/01/2019/how-we-remember/
historical-memory/.
18 Нора, П. (1999). Проблема-
тика мест памяти. Франция-
память. Санкт-Петербург:
Издательство Санкт-Петер-
бурского университета, 26.
19 Киридон, А. (2013). Простір
пам’яті: інструменталізація
поняття. Україна – Європа –
Світ. Міжнародний збірник
наукових праць. Серія: Історія,
міжнародні відносини, 12, 205.
20 Содаро, Э. (2019). Мемо-
риальные музеи: возникно-
вение новой формы. Новое
литературное обозрение, 6,
128. Retrieved from https://
www.nlobooks.ru/magazines/
neprikosnovennyy_zapas/128_
nz_6_2019/article/21885/.
21 Острог у Другій світовій
війні. Державний Острозький
історико-культурний заповід-
ник міста Острога. Retrieved
from https://ostrohcastle.com.ua/
ostrog-u-drugij-svitovij-vijni/.
130
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
асоціюється з топосом Острозької академії, яка визначає його про-
відну ідентичність «студентського міста». Певний символ довоєн-
ного штетлу, найстаріша кам’яниця орендодавця Маршада, зараз
виконує декілька функцій: перший поверх винаймають власники
бізнесів як комерційні приміщення (призначення яких регулярно
змінюється: від студентського кафе до магазину одягу), а другий
залишився як житловий. Ще більше змінилося значення інших
збережених житлових домів. Частина з них набула суспільно-полі-
тичної семантики: наприклад, будинок стоматолога Пінхаса Вайн-
траубе став одним із приміщень Острозького міськвиконкому, у
будинку друкаря Шейненберґа розташований місцевий Музей
нумізматики, а будинок лікаря Шейнфайна нині є міською бібліо-
текою для дітей. І навпаки, деякі приміщення важливого суспіль-
ного значення втратили початковий сенс: наприклад, колишній
Бейт га-Мідраш і школа Тарбут стали приватними житловими
будинками (ці місця відновив Григорій Аршинов згідно з довоєн-
ною рукописною мапою). Потрібно визнати, що якогось перети-
ну єврейської і сучасної історій згаданих архітектурних пам’яток
важко відшукати. За винятком тієї ж стіни дому Маршада з інфор-
мативними стендами, мап та історичних довідок, а також більшою
мірою збережених елементів в оздобленні, що візуально сигналі-
зують про історико-культурну пам’ять.
Уписування травми Голокосту в міський простір значною мі-
рою відбулося шляхом організації меморативних місць і просторів
та через сакральні руїни (Великої Синагоги і кіркута; обидва у про-
цесі відновлення). Безумовно, центральним у збереженні травма-
тичного наративу є Місце розстрілу, де встановлено скульптурну
композицію і відбуваються пам’ятні заходи. Лише після розпаду
СРСР монумент відобразив реальну трагедію єврейської спільно-
ти, і вже відтоді поступово повертається пам’ять, без якої травму
неможливо долати. Велика Синагога, головний локус штетлу, за
часів совєтського режиму була складом, а далі опинилася в руїнах.
До початку відновлювальних робіт приміщення синагоги набуло
подвійної семантики: як простір занепаду, куди місцеві жителі
скидали сміття, фізична метафора розкладання пам’яті про один
із культурних вимірів міста, та як простір руїни, що в геопоетич-
ному сенсі має значення природи, адже поступово наближається
до стану довкілля (дерева, що проростали на даху синагоги, під-
креслювали цей вимір).
Крім розрізнених місць, місто зберегло спогади про свої
культурні простори. Таким можемо вважати частину колишнього
штетлу, де розташована Велика Синагога; під час Голокосту тут
було сформоване міське гетто. Спогади про цей великий простір
існування залишилися в символічній картографії, наприклад, ко-
лишній назві вулиці «Давньоєврейська». Ще один публічний про-
стір, ліс за містом у районі Нетішинського водосховища, законо-
мірно зберігає пам’ять про розстріли єврейського населення, хоча
його меморативна семантика сфокусована в місцях розташування
монументів на великій природній території. Прикметно, що в ній
географічно межують кілька пам’яттєвих парадигм, адже з боку
Острога тут розташовані (символічні) могили радянських військо-
131
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
вих, воїнів національно-визвольного руху, а також існує певний
пієтет мешканців щодо затоплених під час будівництва дамби сіл
і цвинтарів. При тому всі сенси накладаються на контекст міських
розваг, бо береги водосховища є місцями активного відпочинку
містян і гостей Острога.
Єврейське кладовище ліквідували й перетворили на публіч-
ний простір (парк дозвілля), що негативно віддзеркалилося у
структурі взаємодії містян із своїм середовищем. Сьогодні тут,
нарешті, відновлено меморіальний простір єврейської спільноти,
щоправда, закритий через загрозу вандалізму. Прикладом мемора-
тивного членування публічного простору можна вважати виставку
про єврейське минуле, своєрідний «якір» пам’яті у формі таблиць
із історією будівлі і єврейської громади на одній зі стін будинку
Маршада, розташованого в центрі міста 22. Поза цим елементом
необізнані люди зовсім можуть не знати про те, що цей будинок є
частиною єврейського наративу. Наявність інформативних стендів
певною мірою повертає фрагменти утраченого світу, робить пу-
блічний простір більш осмисленим.
Значною мірою «єврейські» місця і простори фіксують трав-
матичну пам’ять, факти занепаду і насильницького зникнення
єврейської спільноти. Зауважу, що три місця ввійшли до пере-
ліку об’єктів американської культурної спадщини за кордоном:
Острозь кий єврейський цвинтар, Велика Синагога і Місце роз-
стрілу єврейського населення Острога 23. Далі у статті розглядаю
власне ті, які мають трагічну конотацію як нагадування про Го-
локост в Острозі і про політику забуття єврейської історії міста в
період совєтської окупації.
Місце розстрілу острозького єврейства: меморіалізація
екстремального досвіду Голокосту
Найбільший відбиток Голокосту й найвищий ступінь публічної
пам’яті, на мою думку, зберігає Місце розстрілу євреїв Острога в
урочищі Красностав. Сама назва географічного регіону відсилає
до кровопролиття, яке, за переказами, відбулося тут за княжих ча-
сів (тобто від крові, що забарвила місцеві води: «красний став»).
Метафорично і реально ці ріки крові повторилися у ХХ ст. Неви-
падково острожанин Федір Інтергойз, який урятувався від смерті в
гетто, у спогадах пише: «Я в Острозі жити не можу. Там, де текла
кров рікою, жити мені неможливо» 24.
Трагедія Голокосту в Острозі символічно звізуалізована у
скульптурі Сергія Чумакова. Безумовно, монумент є символічним
згустком пам’яті, адже самі розстріли відбувалися в широкому
просторі урочища. Тож означення «місце», а не «простір пам’яті»
апелює, радше, до форми вираження, аніж до географії масового
вбивства. Сучасний меморіал на місці масового вбивства зобра-
зив людину з наскрізною раною у грудях у формі шестикутної
зірки. Поряд, на тлі чорної стели з контурами силуету, стилізо-
ване зображення менори. Функціювання Меморіалу відбиває по-
літики пам’яті, які завжди є, передусім, політиками. Від початку
він задуманий як «пам’ятний знак на могилах жителів м. Острога,
розстріляних 4.08.1941 року» 25. Владислав Гриневич підкреслює:
22 Карпець, М. (2017). Єврей-
ський Острог: історії, які варто
розповідати (Інтерв’ю). Ostroh
info. Retrieved from https://
ostroh.info/publications/intervyu/
yevrejskyj-ostrog-istoriyi-yaki-
varto-rozpovidaty-intervyu/
23 «Простір синагог» в Острозі?
Як відновлюють найбільшу
єврейську святиню у місті.
(2017). Ostroh info. Retrieved
from https://ostroh.info/
publications/intervyu/prostir-
synagog-v-ostrozi/.
24 Интергойз, Ф. (2016).
Воспоминание черных дней
1941–1942 годов фашистской
оккупации на Украине. Пре-
бывание мое в гетто гор[ода]
Острог Ровенской обл[асти].
В Ювілейний науковий збірник
до 100-річчя відкриття музею
в Острозі: 1916 – 11 (24) серп-
ня – 2016, 286.
25 Чумаков, С. (2004). Опис
ескізу пам’ятного знаку на
могилах жителів м. Острога,
розстріляних 04.08.1941 р.
Острозький краєзнавчий збір-
ник, 1, 54.
132
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
«За совєтських часів через певні ідеологічні і політичні причини
про Голокост і особливу єврейську долю часів війни прагнули не
говорити» 26. Відповідаючи офіційному канону пам’яті совєтської
доби, це місце тривалий час позбавлене своєї соціальної означе-
ності – слугувати нагадуванням про Голокост і знищене єврейське
населення. По суті, йдеться про типове заміщення досвіду етнона-
ціональної спільноти безликим узагальненим досвідом «жителів»,
«громадян» тощо. Попри те, виразні символи єврейської духовної
культури – менора та «зірка Давида», що стала тавром смерті у
часи нацизму, – наголошують на єврейському наративі пам’яті.
Мнемонічна символіка руїни і відновлення Великої Синагоги
Найбільша у Східній Європі Велика Синагога Острога існує, за
оцінками фахівців, від XV ст. 27 Її функціювання пов’язане з дво-
ма легендами, що словесно фіксують багатоаспектну символіку
сакральної архітектурної пам’ятки. До ХХ ст. споруда зберігала
сакральний і оборонний зміст. Останнє – її «військовий» текст,
назвемо його так, обумовлений архітектурно: синагога з кількаме-
тровою товщиною стін була передбачена для оборони від напад-
ників. Зокрема, дослідники наводять дані про 1792 рік, коли росі-
яни два дні обстрілювали будівлю під час російсько-польської вій-
ни, вважаючи її фортецею. Перша легенда свідчить, що ядра, які
потрапляли всередину, не розривалися і зависали в повітрі через
силу молитви. Пізніше їх зберегли як символ чудесного порятунку
і відзначали день події щорічно. Ядра і синагогальний світильник
зберігаються нині в Острозькому краєзнавчому музеї 28.
У період нацистської окупації Острога синагога втратила оби-
два початкові значення: молитви в ній було заборонено 29. Ката-
клізмам передувала легенда про ключ, дуже типова для біблійного
дискурсу загалом. Перед вторгненням гітлерівців, у 1939 р., го-
ловний рабин міста загубив ключ від синагоги, що потрактували
як поганий знак для спільноти. Невдовзі для штетлу настали чорні
часи і, по суті, його існування припинилося.
Після закінчення Другої світової війни окупаційна влада за-
крила синагогу й перетворила її на склад продовольства і конто-
ру. Йшлося навіть про перспективу створити в будівлі хлібозавод.
Цю ідею не було реалізовано, проте вона вкотре засвідчила совєт-
ську політику тривіалізації історичних і сакральних пам’яток як
основну стратегію знищення їхнього минулого. Згодом, уже у
1990- х рр. спроби реставрації були невдалими, і до нашого часу
будівля дійшла в руїнах. Розташована близько до людських будин-
ків, завалена сміттям, поросла деревами, вона активно втрачала
зв’язки з sacrum, своїм культурним буттям і перетворювалася на
природний об’єкт. Естетика масивної руїни у глибині тісно засе-
лених вулиць створювала дивне враження. Зокрема, повідомляла
про нульовий рівень культурної свідомості, індиферентність су-
часного населення, чиї житла межують із Великою Синагогою.
Письменник Юрій Андрухович у «Лексиконі інтимних міст» пише
про Острог: «...Це не руїна синаґоґи. Це наша з вами руїна, це ми
западаємо під землю» 30. На початку реставраційних робіт із будів-
лі вивезли великі купи сміття, які опинилися там зовсім невипад-
26 Гриневич, В. (2019). По-
долання тоталітарного ми-
нулого – Частина 7: Пам’ять
про Голокост як європей-
ський вибір України. Укра-
їна модерна. Retrieved from
http://uamoderna.com/blogy/
vladislav-grinevich/grynevych-
overcoming-past.
27 Перлштейн, А. (1847). Опи-
сание города Острога. Чтения
в Императорском обществе
истории и древностей рос-
сийских при Московском уни-
верситете, 3-й (4), 138.
28 Манько, М., & Шпізель, Р.
(2001). Пам’ятки єврейської
історії та культури в зібранні
Державного історико-культур-
ного заповідника Острога. В
Матеріали IХ міжнародної
наукової конференції «Доля
єврейської духовної та мате-
ріальної спадщини в ХХ сто-
літті». Retrieved from http://
judaica.kiev.ua/old/Conference/
Conf67.htm.
29 Іванов, С. (2009). Доля єв-
рейського населення Острога
під час німецької окупації в
1941–1944 роках. Історія му-
зейництва, пам’яткоохоронної
справи, краєзнавства і туриз-
му в Острозі та на Волині:
Науковий збірник, 2, 303.
30 Андрухович, Ю. (2011). Лек-
сикон інтимних міст. Чернів-
ці: Meridian Czernowitz.
133
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
ково. Безвідповідальна поведінка мешканців, вочевидь, свідчить
про критично низький рівень поінформованості, громадянської і
культурної свідомості.
Власне, 2016 року легенда начебто звершилася: острожанин
викопав іржавий ключ із зіркою в себе на городі. Хоча малоймо-
вірно, що йдеться про саме той ключ від синагоги, але за цікавим
збігом якраз тоді Григорій Аршинов розпочав відновлення пам’ят-
ки 31. Ймовірно, цього разу йтиметься про повну реставрацію, що
символізуватиме відродження ідентичності штетлу у просторі
сучасного міста. Принаймні станом на зараз, за повідомленням
ініціатора, вже відремонтовано 8/9 стелі Великої Синагоги. При-
кметно, що творці насичують архітектурні рішення символічними
сенсами, зокрема, оздоблення стелі нагадуватиме про недалеке
трагічне минуле будівлі й громади. Це дає змогу міркувати про
метонімічну семантику відновлення пам’ятки як відроджуваного
єврейського виміру міста.
Острозький єврейський цвинтар: простір (не)пам’яті
Острозький єврейський цвинтар датовано першою полови-
ною XVI ст. чи раннім XV ст. 32 Як й інші міські некрополі (поль-
ський католицький, татарський), його зруйновано вже після Голо-
косту, у совєтський період. 1965 року місцева влада заборонила
поховання, а 1968-го кладовище закрили. Прикметно, що тоталі-
тарна влада передбачала не тільки ліквідацію, а й переформату-
вання некрополя у місце з протилежною, світською семантикою.
«Танці на кістках» стали, вочевидь, однією з ключових метафор
політики СРСР. У ширшій перспективі історія міста в тоталітар-
ний період є симптоматичною для епохи. Поява обласної психіа-
тричної лікарні у насиченому історією культур давньому Острозі,
варварське знищення цвинтарів та інші подібні заходи мали чітке
спрямування: не тільки перервати тяглість українського наративу
(з ним і решти національних), а й нав’язати мешканцям невираз-
ну й однакову ідентичність «совєтської людини», витерти пам’ять
про культурне розмаїття і свободу визначення.
Дослідники зазначають, що старі мацеви з кладовища вико-
ристали як бруківку для вимощення міських просторів, до слова,
теж гетеротопійних: військової частини і психіатричної лікарні.
На місці цвинтаря організували парк відпочинку «Ювілейний»
із присвятою «50-річчю Жовтневої революції»: з танцювальним
майданчиком, тиром і атракціонами. Закономірно, що здобутком
такої політики стала цинічна деформація відносин містян із місь-
ким простором. Тільки після розпаду СРСР, 1992 р., його закрили,
а ще через два десятиліття, 2015-го, території повернули статус
некрополя.
Одним із перших меморативну роботу на кладовищі проводив
острозький учитель і письменник Менахем Мендл Бібер (1856–
1932). За п’ять років він очистив і дослідив значну кількість ма-
цев, реставрував біографії похованих людей. За гіркою іронією
долі, могилу самого Бібера знищили під час ліквідації кладовища.
Роботи з відновлення місця пам’яті тривають у наш час. З ініціа-
тиви Григорія Аршинова на кладовищі споруджують Стіни пам’я-
31 Кравчук, К. (2017). Ключ від
синагоги. Легенда про Ост-
розьку синагогу. Ваад України.
Retrieved from http://vaadua.
org/news/klyuch-vid-sinagogi-
legenda-pro-ostrozku-sinagogu.
32 Климчук, А.-А. (2011). Не-
крополі Острога. Історія му-
зейництва, пам’яткоохоронної
справи, краєзнавства і туриз-
му в Острозі та на Волині, 3,
223.
134
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
ті (їх уже три) з фрагментів віднайдених мацев 33. Такий спосіб
меморіалізації прокладає символічний міст від Острога до Стіни
плачу в Єрусалимі й, ширше, самого священного міста, а, отже,
пов’язує острозьку спільноту з Ізраїлем. При цьому хочу акценту-
вати, що «суцільний» простір – місце пам’яті завдяки роботі вже
перетворився на дискретний простір, меморативний потенціал
якого синергетично зріс завдяки появі окремих місць, сегментів у
його структурі: відновленню могили Маршуе, будівництву Стін і,
водночас, поверненню мацев, кожна з яких символізує пам’ять про
конкретну людину. Втім, зусилля з відновлення простору інколи
накликають незадоволення української громади міста. Наприклад,
лунали скарги на те, що написи на мацевах івритом не містять
українського перекладу. Це, безумовно, ускладнює міжкультурну
комунікацію.
Могила Самуеля Едельса й образ паломницького міста
Постать Самуеля Едельса (Маршуе) (1555–1631), головного ра-
бина Острога і ректора єшиви в XVII ст., видатного діяча і тал-
мудиста, так само є «місцем пам’яті» єврейського Острога, як і
географічне місце його поховання на Острозькому єврейському
кладовищі. У перебігу тотальної декомунізації перейменування
вулиці Ватутіна на вулицю Самуеля Едельса стало вигідним кро-
ком до повернення місту втраченої ідентичності. Могила Маршуе
щорічно є місцем паломництва близько 5 тисяч євреїв з усього сві-
ту. Марк Оже стверджує, що монументи претендують на «відчут-
не, матеріальне вираження ідеї постійності чи щонайменше дов-
готривалості» 34. Надгробний пам’ятник Едельсу парадоксально
виявився дискретним знаком цієї сталості. Кілька разів знищений
і потім відновлений, він і надалі артикулює неперервність єврей-
ської спільноти в Острозі. Як і в історії Великої Синагоги, зв’язок
могили Маршуе з сакральним світом підтверджує легенда. Згідно
з нею, на початковому похованні лежав великий чорний камінь,
який розколола блискавка. Усередині знайшли золото, яке роз-
продали серед побожних євреїв, а за виручені кошти встановили
новий надгробок 35. Рафаїл Шпізель коментує, що той перший мо-
нумент був зроблений із білого мармуру і простояв три століття,
зокрема, навіть у Голокост, зі 62 слідами від куль. Проте під час
ліквідації Острозького єврейського кладовища пам’ятник демон-
тували і вивезли, доля його невідома 36.
Жест порятунку пам’яті зробили 1990 р. острожани, які пе-
реїхали до Ізраїлю, встановивши нову плиту з золотим написом.
Проте невдовзі монумент розбили вандали. 1997-го острозька
діаспора в Ізраїлі вдруге встановила оновлену надгробну плиту.
Тенденція зберегти візуальну ідентичність нового і колишніх мо-
нументів – це турбота про згадану неперервність в умовах дис-
кретності матеріальних артефактів.
2018 року акт вандалізму повторився: невідомі зруйнували
огель на могилі Маршуе 37. Поліція з’ясувала, що злочин не мав
релігійної спрямованості, а був спробою пограбування скриньки
для пожертв. Руйнування святинь, хоч би з якою метою, залиша-
ється огидною соціальною тенденцією. Однак, як відомо, тоталь-
33 Arshynov, H. (2020).
“We installed a third wall of
memory...”. The Great Maharsha
Synagogue in Ostroh. Retrieved
from https://www.facebook.
com/groups/737342409734598/
permalink/1874781679323993/.
34 Оже, М. (2017). Не-места.
Введение в антропологию ги-
пермодерна. Москва: Новое
литературное обозрение, 68.
35 Шпизель, Р. (2004). Необыч-
ная и трагическая судьба па-
мятника на могиле С. Эдельса
(Маршуе) в Остроге. Ост-
розький краєзнавчий збірник, 1,
38–39.
36 Там же.
37 «У Рівненській області
поліція почала розслідувати
факт пошкодження каплиці
на єврейському кладовищі».
(2018). УНІАН. Retrieved
from https://religions.unian.
ua/judaism/10102481-u-
rivnenskiy-oblasti-policiya-
pochala-rozsliduvati-fakt-
poshkodzhennya-kaplici-na-
yevreyskomu-kladovishchi.html.
135
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
на амнезія суспільства загрожує повторенням катастрофи. Тому
сьогодні фундаментальним завданням є недопущення подібних
ситуацій.
Сучасні міські практики роботи з пам’яттю
про Голокост в Острозі
Новітня парадигма роботи з пам’яттю про Голокост спираєть-
ся на засади визнання унікальності геноциду 38, фокусування на
гуманістичних цінностях, інституціоналізації, тобто створення
відповідних інституцій пам’яті (національних меморіалів, музе-
їв), освітньої і науково-пошукової роботи, здійснення перфоман-
сів пам’яті на державному рівні 39 тощо. Уявлення про соціальну
відповідальність у контексті колективної відповідальності за дії
спільноти, пише Оксана Довгополова, є тим, що має вирізняти
сучасну роботу з травматичним минулим 40. Не менш важливо
інтегрувати пам’ять про єврейське минуле і трагедію Голокосту
в загальнонаціональний наратив, адже це є органічна частина іс-
торії місця, міста і всієї країни. Ба більше, пошук спільного для
міської спільноти, урівняння всіх учасниць і учасників, зокрема,
повернення маргіналізованих голосів у загальний контекст, є тим
принципом, який дасть змогу нормалізувати конфліктні парадиг-
ми міжкультурних взаємин та історії.
Аналізуючи підходи і способи опрацювання теми Голокосту
в Острозі й єврейського минулого загалом, передусім згадаю про
встановлення пам’ятного знаку на Місці розстрілу, а також рес-
таврацію й матеріальне відновлення місць, які постраждали від
рукотворних руйнувань і часу. Ці форми роботи з місцями пам’яті,
власне, є жестами матеріального збереження єврейської культу-
ри й увіковічення пам’яті, насамперед, про трагічні події у кон-
кретному просторі. Важливим знаком збереження пам’яті стало
надання звань Праведників народів світу мешканцям і мешканкам
Острожчини. Такі історії підтверджують подвійну природу такої
пам’яті, яка водночас звертається до повсякденного виміру уні-
версальної трагедії і наголошує на щоденному приватному виборі
людини, яка самостійно обирає бік добра або бік зла.
Крім того, з міжнародного досвіду відомо, що комемора-
ція Голокосту ефективно працює в різних форматах: наприклад,
перформансів і меморіальних музеїв, які виводять тему з (гіпер)
локального на загальний рівень. Адже, на думку Емі Содаро, у
світі після Голокосту утверджується космополітичний імператив
пам’яті, що апелює до усталення потужного дискурсу прав лю-
дини. Це задає норми роботи для суспільств, які працюють із на-
сильствами минулого 41, у творенні «нової культури пам’яті» (Вла-
дислав Гриневич) і нової якості міської культури, якщо говоримо
про місто. Утилітарність пам’яті про минулі трагедії робить її, по
суті, єдиним ефективним інструментом для запобігання насиль-
ству в майбутньому 42.
Перформативні практики поширені в українській політиці
пам’яті Голокосту 43, пишуть Максим Гон і Наталія Івчик. На дер-
жавному, національному рівні вони є частиною імплементованого
меморіального законодавства, яке не лише містить норми про ви-
38 Довгополова, О. (2018).
Проблема цінностей у між-
народному праві в оптиці
бачення Голокосту. Україн-
ське право. Retrieved from
https://ukrainepravo.com/
scientific-thought/naukova-
dumka/problema-tsinnostey-u-
mizhnarodnomu-pravi-v-optytsi-
bachennya-golokostu/.
39 Гон, М., & Івчик, Н. (2014).
Політика пам’яті України й
Польщі щодо жертв Голо-
косту: особливості реалізації.
Intermarum: історія, політика,
культура, 1, 20.
40 Довгополова, О. Проблема
цінностей у міжнародному
праві.
41 Содаро, Э. Мемориальные
музеи.
42 Там же.
43 Гон, М., & Івчик, Н. (2014).
Політика пам’яті України й
Польщі щодо жертв Голо-
косту: особливості реалізації.
Intermarum: історія, політика,
культура, 1, 20.
136
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
знання геноциду, а й зобов’язує до виконання певних комемора-
тивних ритуалів 44. Така практика реалізується у місті як щорічне
вшанування загиблих у Голокості, яке здійснюють влада і громад-
ськість Острога. Похід до місця трагедії як формат комеморації
передбачає партисипативний елемент, тобто безпосередню участь
людей у ритуалах пам’яті, своєрідній формі співпереживання
травматичного досвіду.
Важливу роль у збереженні пам’яті про єврейське минуле віді-
грають освітні й культурні ініціативи. Динамічний проєкт Літньої
школи з семітської філології при Центрі юдаїки Національного
університету «Острозька академія» (керівник професор Дмитро
Цолін) кілька років ревіталізував єврейське середовище Острога,
поглиблюючи знання про місто за його межами. На період заходів
Школи до міста приїздили вивчати мови, зокрема іврит та їдиш,
багато людей, переважно євреї з різних кінців світу. Цей потужний
освітній компонент пов’язав іпостась давнього центру єврейської
освіти й культури з сучасним образом «міста-академії». Можли-
вості повсякденної комеморації єврейського минулого міста за-
свідчила ініціатива «Острог: єврейська історія» 45 (2017) історика
Євгена Яковенка. Розміщені в центрі міста, у прохідній частині
інформаційні стенди на будинку Маршада уможливлюють вірту-
альну міжкультурну зустріч у будь-який час задля ознайомлення з
головними віхами єврейської історії Острога.
Фундаментальне значення мають заходи з відновлення кірку-
ту й Великої Синагоги, опрацювання карт і документів, пошуку
масових могил, популяризації пам’яті про єврейську спільноту
Острога в Україні й за кордоном, які проводить та очолює Гри-
горій Аршинов. Ця робота є багатоаспектною, складною, надзви-
чайно важливою і затратною з усіх поглядів, але дає змогу гідно
пошанувати минуле й знаходити та зберігати пам’ять про нього в
теперішньому – для майбутнього. Наприклад, разом із керівником
україно-єврейського релігійно-культурного центру «ЯХАД» Мак-
симом Хорєвим та іншими фахівцями й фахівчинями знаходять
і перепоховують рештки на місцях масових убивств в околицях
міста і далеко за його межами. Ймовірно, з часом вдасться ство-
рити окремий музейний простір і меморіал, присвячений жерт-
вам Голокосту в Острозі. Адже ситуація з музейними ресурсами
є непростою, хоча місцеві музеї організовують виставки, прово-
дять просвітницьку роботу зі шкільною молоддю та містянами.
Під час Шоа порятунком артефактів єврейської культури займався
острозький музейник Йосиф Новицький (1878–1964). Наприклад,
Микола Манько пише про монетно-речовий скарб, який, імовірно,
належав знищеній у Голокост єврейській родині і нині зберігаєть-
ся в експозиції Музею нумізматики (зокрема, містить ритуальний
срібний посуд) 46. Виставку про історію єврейської громади міста
проводили в Острозькому краєзнавчому музеї, де також зберегли-
ся деякі речі, що належали колишній єврейській громаді. Потреба
окремого музейного простору, на мою думку, зумовлена низкою
причин, серед яких низька поінформованість місцевого населення
про свій край і Голокост, індиферентність до культурної історії,
випадки вандалізму, а також необхідність хоча б символічного по-
44 Долганов, П. (2015). Форму-
вання та імплементація мемо-
ріального законодавства Украї-
ни у сфері вшанування пам’яті
жертв геноцидів і подолання
їхніх наслідків. Голокост і су-
часність, 1 (13), 9–50.
45 Карпець, М. (2017). Єврей-
ський Острог: історії, які варто
розповідати (Інтерв’ю). Ostroh
info. Retrieved from https://
ostroh.info/publications/intervyu/
yevrejskyj-ostrog-istoriyi-yaki-
varto-rozpovidaty-intervyu/.
46 Манько, М. (2013). Пер-
спективи створення музею
єврейської історії та культури
в складі Державного істори-
ко-культурного заповідника
м. Острог. Острозький
краєзнавчий збірник, 6, 460.
137
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
вернення Острогові однієї з його раптово втрачених ідентичнос-
тей, його великого, якщо не центрального в довоєнний період єв-
рейського виміру.
При цьому, з одного боку, сучасні меморіальні музеї покли-
кані творити «протезну пам’ять», тобто особисті глибокі спога-
ди і враження людей про трагедії, яких вони не бачили на власні
очі 47. З іншого, окремі фахівці й фахівчині вважають, що робота з
травматичним минулим потребує залучення людей до позитивної
взаємодії з місцем пам’яті, прикладом чого є «Простір синагог»
у Львові, що поєднує меморативне місце і публічний простір 48.
Попри суперечливість різних концепцій, можемо виснувати, що
реалізація різних проєктів повернення, збереження пам’яті про єв-
рейське минуле і Голокост в Острозі уможливить ближче знайом-
ство самих мешканців і туристів із сучасним містом, поглибить
соціальну взаємодію між місцями пам’яті й людьми, які щоден-
но чи інколи опиняються поряд. Фактично, в антиномії «трагічна
пам’ять – позитивна інтеракція» ідеться про два різні явища, ціл-
ком придатні для впровадження: (1) меморіалізація місць і подій
трагедії та (2) зустріч із втраченим культурним минулим, яке свого
часу наповнювало місто життям. Загалом уважаю, що грамотний
і багатоаспектний підхід допоможе розв’язати велике коло про-
блем, пов’язаних із колізіями соціальної та культурної (не)пам’яті
й (не)свідомості міста сьогодні.
Висновки
Безумовно, пам’ятні місця і простори мають визначальне значен-
ня для збереження пам’яті про Голокост в Острозі, під час якого
загинула більшість єврейського населення, і продовжують пам’ять
про те мультикультурне місто, історія якого раптово обірвалася. Ці
спогади фрагментарні, інколи спорадичні, сплутані, вибіркові: за
словами Тараса Лютого, «пам’ять ніколи не буде тотальною. У ній
завжди залишаються місця, які неможливо відтворити» 49. Понад
те, потенційна конфліктогенність будь-якого з наративів конкрет-
ної спільноти в полікультурному Острозі, вочевидь, досі залиша-
ється одним із факторів вандалізму щодо єврейської культурної
спадщини міста.
Найглибше подія Голокосту разом із перипетіями Другої сві-
тової вплинула на самий спосіб існування Острога. По війні він
із мультикультурного штетлу перетворився на типове совєтське
місто, що досі почасти характеризується невизначеною, розмитою
ідентичністю. Це доволі виразно можна витлумачити в словах од-
нієї з мешканок у документальному фільмі «Острог: у тіні історії»:
«Я громадянка Острога» 50. Віднедавна зі стартом активних робіт
для відновлення синагоги та кіркута, появою виставки «Острог:
єврейська історія» та інших подібних проєктів єврейське минуле
міста оживає. Водночас, сучасна парадигма наголошує на пошу-
ках спільного, універсального наративу примирення, який визна-
чає групову, колективну ідентичність, ураховуючи позитивний і
рівний унесок усіх груп і персоналій. У цьому світлі відновлення
і збереження пам’яті про місцеву єврейську спільноту й Голокост
є обов’язковою частиною наративу сучасного міста. Загалом ба-
47 Содаро, Э. Мемориальные
музеи.
48 Кобринович, М. (2018).
Пам’ятати те, чого не бачили.
(Пост)пам’ять про історію єв-
реїв Львова. Mistosite. Retrieved
from https://mistosite.org.ua/ru/
articles/pamiataty-te-choho-ne-
bachyly-postpamiat-pro-istoriiu-
ievreiv-lvova.
49 Лютий, Т. (30.01.2019).
Глибини культурної пам’яті.
Verbum, 16. Retrieved from
https://www.verbum.com.
ua/01/2019/how-we-remember/
depths-of-memory/.
50 Острог: у тіні історії.
Youtube. Retrieved from https://
www.youtube.com/watch?v=-
dzwL1XEU7A.
138
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
гатоаспектна реалізація культурної політики матиме позитивний
вплив не лише на збереження пам’яті про Катастрофу, зростання
історичної обізнаності мешканців і розвиток локального туризму,
а й на символічне відновлення Острога в його культурній повно-
ті. Адже, на моє переконання, повернення штетлу в наратив міста
масштабуватиме культурну пам’ять, суспільну свідомість і відкри-
тість до розмаїття.
References
Andrukhovych, Yu. (2011). Leksykon intymnykh mist. Chernivtsi: Meri-
dian Czernowitz.
Arshynov, H. (2020). “We installed a third wall of memory...”. In The
Great Maharsha Synagogue in Ostroh. Retrieved from https://www.facebook.
com/groups/737342409734598/permalink/1874781679323993/.
Assman, A. (2012). Prostory spohadu. Formy ta transformatsii kulturnoi
pamiati. Kyiv: Nika-Tsentr.
Chumakov, S. (2004). Opys eskizu pamiatnoho znaku na mohylakh
zhyteliv m. Ostroha, rozstrilianykh 04.08.1941 r. Ostrozkyi kraieznavchyi
zbirnyk, 1, 54.
Denysenko, H. (2012). Mistsia pamiati i pamiatnyky zhertvam “Velyko-
ho Teroru”. Kraieznavstvo, 1, 101–108.
Dolhanov, P. (2015). Formuvannia ta implementatsiia memorialnoho za-
konodavstva Ukrainy u sferi vshanuvannia pamiati zhertv henotsydiv i po-
dolannia yikhnikh naslidkiv. Holokost i suchasnist, 1 (13), 9–50.
Dovhopolova, O. (2018). Problema tsinnostei u mizhnarodnomu pra-
vi v optytsi bachennia Holokostu. Ukrainske pravo. Retrieved from https://
ukrainepravo.com/scientific-thought/naukova-dumka/problema-tsinnos-
tey-u-mizhnarodnomu-pravi-v-optytsi-bachennya-golokostu/.
Dovhopolova, O. (2019). Prychetnist do spilnoty: pro istorychnu pami-
at i zdatnist obyraty. Verbum, 16. Retrieved from https://www.verbum.com.
ua/01/2019/how-we-remember/historical-memory/.
Dovhopolova, O. (2020). Mapuvannia pamiati. Verbum, 68. Retrieved
from https://www.verbum.com.ua/02/2020/cartography/memory-mapping/.
Dovhopolova, O. (2020а). Piatdesiat shariv pamiati. Verbum, 76. Re-
trieved from https://www.verbum.com.ua/04/2020/working-with-memory/
fifty-layers-of-memory/.
Hon, M., & Ivchyk, N. (2014). Polityka pamiati Ukrainy y Polshchi
shchodo zhertv holokostu: osoblyvosti realizatsii. Intermarum: istoriia, poli-
tyka, kultura, 1, 18–30.
Hrynevych, V. (2019). Podolannia totalitarnoho mynuloho – Chastyna
7: Pamiat pro Holokost yak yevropeiskyi vybir Ukrainy. Ukraina moder-
na. Retrieved from http://uamoderna.com/blogy/vladislav-grinevich/gry-
nevych-overcoming-past.
Intergoyz, F. (2016). Vospominaniye chernykh dney 1941–1942 godov
fashistskoy okkupatsii na Ukraine. Prebyvaniye moye v getto gor[oda] Ostrog
Rovenskoy obl[asti]. Yuvileinyi naukovyi zbirnyk do 100-richchia vidkryttia
muzeiu v Ostrozi: 1916 – 11 (24) serpnia – 2016, 280–286.
Ivanov, S. (2009). Dolia yevreiskoho naselennia Ostroha pid chas
nimetskoi okupatsii 1941–1944 rokakh. Istoriia muzeinytstva, pamiatkook-
horonnoi spravy, kraieznavstva i turyzmu v Ostrozi ta na Volyni. Naukovyi
zbirnyk, 2, 303.
Karpets, M. (2017). Yevreiskyi Ostroh: istorii, yaki varto rozpovidaty
(Interviu). Ostroh info. Retrieved from https://ostroh.info/publications/inter-
vyu/yevrejskyj-ostrog-istoriyi-yaki-varto-rozpovidaty-intervyu/.
Karpovets, M. (2014). Misto yak svit liudskoho buttia. Ostroh: Vydavnyt-
stvo Natsionalnoho universytetu “Ostrozka akademiia”.
139
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
Klymchuk, A.-A. (2011). Nekropoli Ostroha. Istoriia muzeinytstva,
pamiatkookhoronnoi spravy, kraieznavstva i turyzmu v Ostrozi ta na Volyni,
3, 223–229.
Kobrynovych, M. (2018). Pamiataty te, choho ne bachyly. (Post)pami-
at pro istoriiu yevreiv Lvova. Mistosite. https://mistosite.org.ua/ru/articles/
pamiataty-te-choho-ne-bachyly-postpamiat-pro-istoriiu-ievreiv-lvova.
Kravchuk, K. (2017). Kliuch vid synahohy. Lehenda pro Ostrozku syna-
hohu. Vaad Ukrainy. Retrieved from http://vaadua.org/news/klyuch-vid-sina-
gogi-legenda-pro-ostrozku-sinagogu.
Kyrydon, A. (2013). Prostir pamiati: instrumentalizatsiia poniattia.
Ukraina-Yevropa-Svit. Mizhnarodnyi zbirnyk naukovykh prats. Seriia: Istori-
ia, mizhnarodni vidnosyny, 12, 203–208.
Kyrydon, A. (2017). Studii pamiati v prostori suchasnoho humanitarno-
ho znannia. Mizhdystsyplinarni humanitarni studii. Ser.: Istorychni nauky, 3,
195–198.
Liutyi, T. (2019). Hlybyny kulturnoi pamiati. Verbum, 16. Retrieved from
https://www.verbum.com.ua/01/2019/how-we-remember/depths-of-memo-
ry/.
Manko, M., & Shpizel, R. (2001). Pamiatky yevreiskoi istorii ta kultury
v zibranni Derzhavnoho istoryko-kulturnoho zapovidnyka Ostroha. Materi-
aly IKh mizhnarodnoi naukovoi konferentsii “Dolia yevreiskoi dukhovnoi ta
materialnoi spadshchyny v KhKh stolitti”. Retrieved from http://judaica.kiev.
ua/old/Conference/Conf67.htm.
Manko, M. (2013). Perspektyvy stvorennia muzeiu yevreiskoi istorii ta
kultury v skladi Derzhavnoho istoryko-kulturnoho zapovidnyka m. Ostroh.
Ostrozkyi kraieznavchyi zbirnyk, 6, 458–463.
Monolatii, I. (2018). Odesa yak mnemonichnyi symvol. Zbruc. Retrieved
from https://zbruc.eu/node/83033.
Nora, P. (1999). Problematika mest pamyati. Frantsiya-pamyat.
Sankt-Peterburg: Izdatelstvo Sankt-Peterburskogo universiteta.
“Ostrog”. (2009). In Sh. Bronstein (Transl.), Encyclopedia of Jewish
Communities in Poland, V. Yad Vashem, Jerusalem.
Ostroh u Druhii svitovii viini. Derzhavnyi Ostrozkyi istoryko-kulturnyi
zapovidnyk mista Ostroha. Retrieved from https://ostrohcastle.com.ua/os-
trog-u-drugij-svitovij-vijni/.
Ostroh: u tini istorii. Youtube. Retrieved from https://www.youtube.com/
watch?v=-dzwL1XEU7A.
Ozhe, M. (2017). Ne-mesta. Vvedeniye v antropologiyu gipermoderna.
Moskva: Novoye literaturnoye obozreniye.
Perlshteyn. A. (1847). Opisaniye goroda Ostroga. Chteniya v Imperator-
skom obshchestve istorii i drevnostey rossiyskikh pri Moskovskom universi-
tete, god 3, 4, 137–142.
“Prostir synahoh” v Ostrozi? Yak vidnovliuiut naibilshu yevreisku svia-
tyniu u misti. (2017). Ostroh info. Retrieved from https://ostroh.info/publica-
tions/intervyu/prostir-synagog-v-ostrozi/.
Romanyshyn, V. (2011). Heopoetyka yak khudozhnia topohrafiia ta
teoretychna refleksiia nad literaturnym chasoprostorom. Problemy humani-
tarnykh nauk, 28, 242–253.
Rouble Blair, A. (2005). Creating Diversity Capital: Transnational Mi-
grants in Montreal, Washington and Kyiv. Washington, D.C.: Woodrow Wil-
son Center Press; Baltimore: Johns Hopkins University Press.
Semenova, V. (2009). Kartirovaniye gorodskogo prostranstva: osnovnyye
podkhody k vizualnomu analizu. In P. Romanov, & E. Yarskaya-Smirnova
(Eds.), Vizualnaya antropologiya: gorodskiye karty pamyati. Moskva: OOO
“Variant”. TsSPGI.
Shpizel, R. (2004). Neobychnaya i tragicheskaya sudba pamyatnika na
mogile S. Edelsa (Marshuye) v Ostroge. Ostrozkyi kraieznavchyi zbirnyk, 1,
38–39.
140
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
Smyrnov, A. (2016). Spohady Fedora Interhoiza yak dzherelo z istorii
Holokostu na Ostrozhchyni. Ostrozkyi naukovyi zbirnyk. Yuvileine vydannia
do 100-richchia vidkryttia muzeiu v Ostrozi 1916 – 11 (24) serpnia – 2016,
280–286.
Sodaro, E. (2019). Memorialnyye muzei: vozniknoveniye novoy formy.
Novoye literaturnoye obozreniye, 6, (128). Retrieved from https://www.
nlobooks.ru/magazines/neprikosnovennyy_zapas/128_nz_6_2019/arti-
cle/21885/.
Trofymovych, V., & Ivanov, S. (2015). Holokost na okupovanii Volyni.
Viiskovo-naukovyi visnyk, 24, 74–101.
“U Rivnenskii oblasti politsiia pochala rozsliduvaty fakt poshkodzhen-
nia kaplytsi na yevreiskomu kladovyshchi”. (2018). UNIAN. Retrieved
from https://religions.unian.ua/judaism/10102481-u-rivnenskiy-oblas-
ti-policiya-pochala-rozsliduvati-fakt-poshkodzhennya-kaplici-na-yevreys-
komu-kladovishchi.html.
Usatenko, I. (2018). Bilia vytokiv vinnytskoho mifu. Ukraina moderna.
Retrieved from http://uamoderna.com/demontazh-pamyati/usatenko-vinnyt-
sia.
“V Ostrozi svastyku namaliuvaly na stendi, yakyi vstanovleno na bu-
dynku Marshada – naistarishomu kamianomu budynku v misti”. (2020).
Rivne vechirnie. Retrieved from https://rivnepost.rv.ua/news/oskvernili-svas-
tikoyu-budinok-rabina-maharsho.
Khrystyna Semeryn
REMEMBRANCE OF THE HOLOCAUST IN OSTROH:
MEMORY PLACES AND SPACES, AND (COM)MEMORA-
TIVE PRACTICES OF WORK WITH THEM
During the Holocaust in Ostroh, the majority of the Jewish community, ac-
counted from 64% to 70% of the then population and existed since the late
14th century, was ruined. The structure of the city was destroyed, and its mul-
ticultural history was broken up. A further totalitarian policy of the Soviet
regime tried to deprive the material media of memory of its socio-cultural
context and authenticity. In the article, I review the central locations saving
the memory about the Holocaust, their current state, as well as memorial
practices and forms of working with them. After the Shoah, the ancient Jewish
cemetery in Ostroh was transformed into a Soviet recreation park. The terri-
tory of the Ostroh Jews’ execution was initially determined by the formula of
the general identity of the “city residents,” notwithstanding the fact that the
Nazis murdered the Jews overwhelmingly because of their origin. The Great
Synagogue was for a long time a warehouse, and then it became almost a
ruin. The march of the Maharsha was rebuilt and gradually restored only
after Ukraine’s independence. I draw attention to the various forms of van-
dalism: garbage disposal, the destruction of graves, and the “Nazi” graffiti,
which are still relevant regarding the Ostroh Jewish heritage. On a positive
note, the dominant memory locations are now restored or being in the state of
restoration. The variety of ways to work with them includes practices such as
performances of remembrance, restoration and reconstruction, educational
and tourist activities, an analysis of sources, documents, maps, decryption of
texts and inscriptions, searches the graves, etc. In the same way, the develop-
ment of an adequate policy aimed at preserving memory about the city’s lost
identity and at intercultural understanding, developing tolerance and social
consciousness, is of great importance today.
Keywords: memory, the Holocaust, Urban Studies, Ostroh, a memory place,
memorial landscape, commemoration.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211510 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-4280 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-13T02:50:20Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Семерин, Х. 2026-01-04T18:33:48Z 2020 Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними / Х. Семерин // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 9(2). — С. 126-140. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211510 908(477.81):008 10.15407/mics2020.09.126 Під час Голокосту в містечку Острог на Рівненщині було знищено більшість єврейської спільноти, що становила від 64 до 70 % тодішнього населення й існувала з кінця XIV ст. Фактично, структуру міста було зруйновано, а його полікультурну історію – розірвано. Після війни тоталітарна політика совєтського режиму позбавляла матеріальні медії пам’яті про минуле соціокультурного змісту й автентичності. У статті розглянуто окремі місця пам’яті про Катастрофу, їх стан сьогодні, а також сучасні меморативні практики і форми роботи з ними. Давній Острозький єврейський цвинтар після війни було перетворено на совєтський парк відпочинку. Місце розстрілу острозьких євреїв спочатку визначали через формулу загальної ідентичності «жителів», без уваги до того, що нацисти переважно знищили саме євреїв через їхнє походження. Велика Синагога довгий час була складом, а відтак перетворилася на руїну. Могилу Маршуе спаплюжили, а поступово відновили тільки в період незалежності України. Звернуто увагу на різні форми вандалізму: викидання сміття, руйнування могил і сакральних споруд, «нацистські» графіті, якими досі паплюжать єврейську спадщину Острога. Позитивно, що основні місця пам’яті сьогодні відновлені або перебувають у стані реставрації, а робота з ними охоплює широкий спектр практик: перфоманси вшанування, реставрація й відбудування, освітні й туристичні заходи, опрацювання джерел, документів, мап, розшифрування текстів і написів, пошуки могил тощо. Не меншу вагу має вироблення відповідної адекватної політики, спрямованої на збереження пам’яті про втрачену ідентичність міста і міжкультурне порозуміння, розвиток толерантності й соціальної свідомості. During the Holocaust in Ostroh, the majority of the Jewish community, accounted from 64% to 70% of the then population and existed since the late 14th century, was ruined. The structure of the city was destroyed, and its multicultural history was broken up. A further totalitarian policy of the Soviet regime tried to deprive the material media of memory of its socio-cultural context and authenticity. In the article, I review the central locations saving the memory about the Holocaust, their current state, as well as memorial practices and forms of working with them. After the Shoah, the ancient Jewish cemetery in Ostroh was transformed into a Soviet recreation park. The territory of the Ostroh Jews’ execution was initially determined by the formula of the general identity of the “city residents,” notwithstanding the fact that the Nazis murdered the Jews overwhelmingly because of their origin. The Great Synagogue was for a long time a warehouse, and then it became almost a ruin. The march of the Maharsha was rebuilt and gradually restored only after Ukraine’s independence. I draw attention to the various forms of vandalism: garbage disposal, the destruction of graves, and the “Nazi” graffiti, which are still relevant regarding the Ostroh Jewish heritage. On a positive note, the dominant memory locations are now restored or being in the state of restoration. The variety of ways to work with them includes practices such as performances of remembrance, restoration and reconstruction, educational and tourist activities, an analysis of sources, documents, maps, decryption of texts and inscriptions, searches the graves, etc. In the same way, the development of an adequate policy aimed at preserving memory about the city’s lost identity and at intercultural understanding, developing tolerance and social consciousness, is of great importance today. За велику й цінну допомогу на етапі допрацювання статті щиро вдячна Григорію Аршинову, членові координаційної ради Ваад України, ініціатору й меценату відновлення єврейських пам’яток в Острозі, та історикові Євгену Яковенку. uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Дослідження Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними Remembrance of the Holocaust in Ostroh: memory places and spaces, and (com)memorative practices of work with them Article published earlier |
| spellingShingle | Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними Семерин, Х. Дослідження |
| title | Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними |
| title_alt | Remembrance of the Holocaust in Ostroh: memory places and spaces, and (com)memorative practices of work with them |
| title_full | Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними |
| title_fullStr | Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними |
| title_full_unstemmed | Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними |
| title_short | Меморіалізація Голокосту в Острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними |
| title_sort | меморіалізація голокосту в острозі: місця і простори пам’яті та (ко)меморативні практики роботи з ними |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211510 |
| work_keys_str_mv | AT semerinh memoríalízacíâgolokostuvostrozímíscâíprostoripamâtítakomemorativnípraktikirobotiznimi AT semerinh remembranceoftheholocaustinostrohmemoryplacesandspacesandcommemorativepracticesofworkwiththem |