Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту
Статтю присвячено висвітленню Голокосту в м. Рівне. На жаль, крім розстрілів в урочищі Сосонки в листопаді 1941 р., інші випадки екстермінації євреїв в академічній літературі висвітлені дуже мало, а деякі локації знищення не вказані. В сучасній історіографії Голокосту всі факти вбивства євреїв у Рів...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Місто: історія, культура, суспільство |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211511 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту / Р. Михальчук // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 9(2). — С. 105-125. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859649502619631616 |
|---|---|
| author | Михальчук, Р. |
| author_facet | Михальчук, Р. |
| citation_txt | Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту / Р. Михальчук // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 9(2). — С. 105-125. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Місто: історія, культура, суспільство |
| description | Статтю присвячено висвітленню Голокосту в м. Рівне. На жаль, крім розстрілів в урочищі Сосонки в листопаді 1941 р., інші випадки екстермінації євреїв в академічній літературі висвітлені дуже мало, а деякі локації знищення не вказані. В сучасній історіографії Голокосту всі факти вбивства євреїв у Рівному ще не досліджено, що є своєрідною білою плямою. З метою визначити такі місця, у статті наведено свідчення жертв (євреїв), спостерігачів (неєвреїв), німців та поліцейських (катів). Першими жертвами нацистської окупації в місті стали жителі, що гинули через бомбардування та повітряні напади. Влітку 1941 р. євреї стали жертвами розстрілів. Спочатку їх ліквідовували в контексті боротьби з «жидобільшовизмом», коли вбивали тих, хто підтримував попередню владу, й тих, хто був здатен очолити опір, – чоловіків та інтелігенцію. Впродовж усього періоду німецької окупації євреї гинули у рівненських таборах військовополонених Шталаг 360, в місцевій в’язниці, в урочищі Видумка. Великим місцем убивства та захоронення стала вул. Біла, куди звозили жертв звідусіль. Серед виявлених невідомих сторінок історії рівненського гетто – вбивство немісцевих віденських євреїв під час його ліквідації. Припускають, що серед бранців гетто Рівного були євреї із Рівненського району.
Члени судово-медичної експертизи НДК, які розслідували злочини окупантів у м. Рівне та Рівненській області, дійшли висновків, що знищення цивільних громадян та військовополонених у м. Рівне проводили шляхом масових розстрілів з автоматів та кулеметів, умертвіння чадним газом у «машинах-душогубках», в окремих випадках людей живими закопували в могилах. Частину розстріляних людей, зокрема в кар’єрах біля с. Видумка, спалювали на заздалегідь підготовлених майданчиках. У багатьох випадках, зокрема на трупах із могил на вул. Білій, виявлено сліди зовнішнього насильства, що свідчить про фізичне знущання над жертвами до їхньої смерті. Точно визначити кількість втрат єврейського населення Рівного у згаданих місцях – надважке завдання. Ми можемо стверджувати лише про 17,5 тисячі розстріляних жертв Голокосту в Сосонках, однак в інших місцях, де євреї були вбиті разом з українцями, поляками тощо, – це зробити неможливо. Наведену раніше дослідниками інформацію про кількість євреїв, убитих у місті під час Голокосту (22–23 тисячі), на наш погляд, у результаті подальших досліджень має бути змінено у бік збільшення.
The article is devoted to the coverage of the Holocaust in Rivne. Unfortunately, apart from the shootings in the Sosonky tract in November 1941, other cases of extermination of Jews are covered very little in the academic literature, and some locations of extermination are not specified. In modern historiography of the Holocaust, all the facts of the murder of Jews in Rivne have not yet been investigated, which is a kind of white spot. In an attempt to locate such places, the article presents the testimonies of victims (Jews), observers (non-Jews), Germans and police officers (executioners).
The first victims of the Nazi occupation in the city were residents who died in bombing and air raids. In the summer of 1941, the Jews became victims of shootings. Their initial elimination took place in the context of the struggle against «Jewish Bolshevism», when those who supported the previous government and those who were able to lead the resistance - men and intellectuals - were killed. Throughout the German occupation, Jews found their deaths in the Rivne prisoners of war camps Shtalag 360, in the local prison, in the Vydumka tract. Among the discovered unknown pages of the history of the Rivne ghetto is the murder of non-native Viennese Jews during its liquiation. There is a possibility that Jews from the Rivne district are among the prisoners of the Rivne ghetto.
Members of the forensic medical examination of the National Palace of Culture, which investigated the crimes of the occupiers in Rivne and Rivne region, concluded that the destruction of civilians and prisoners of war in Rivne was carried out by mass shootings with «killer machines», killing with carbon monoxide, іn some cases, people were buried alive in graves. Identifying the exact quantitative losses of the Jewish population of Rivne in these locations is a very difficult task. We can cover only 17.5 thousand Holocaust victims in Sosonky, but in other locations where Jews were killed along with Ukrainians, Poles, etc., it is impossible to do so. The information given earlier by researchers about the number of 22,000 to 23,000 Jews were killed during the Holocaust in the city, in our opinion, should be changed in the direction of research.
|
| first_indexed | 2026-03-14T14:52:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
105
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
DOI 10.15407/mics2020.09.105
УДК 94(477.81)Голокост
Роман Михальчук,
Рівненський державний гуманітарний університет
r.mykhalchuk@ukr.net
https://orcid.org/0000-0001-9313-4830
ШРАМИ НА ТІЛІ МІСТА: МІСЦЯ ВБИВСТВ ЄВРЕЇВ
У м. РІВНЕ ПІД ЧАС ГОЛОКОСТУ
Статтю присвячено висвітленню Голокосту в м. Рівне. На жаль, крім
розстрілів в урочищі Сосонки в листопаді 1941 р., інші випадки екстер-
мінації євреїв в академічній літературі висвітлені дуже мало, а деякі
локації знищення не вказані. В сучасній історіографії Голокосту всі фак-
ти вбивства євреїв у Рівному ще не досліджено, що є своєрідною білою
плямою. З метою визначити такі місця, у статті наведено свідчення
жертв (євреїв), спостерігачів (неєвреїв), німців та поліцейських (катів).
Першими жертвами нацистської окупації в місті стали жителі, що
гинули через бомбардування та повітряні напади. Влітку 1941 р. євреї
стали жертвами розстрілів. Спочатку їх ліквідовували в контексті бо-
ротьби з «жидобільшовизмом», коли вбивали тих, хто підтримував по-
передню владу, й тих, хто був здатен очолити опір, – чоловіків та інте-
лігенцію. Впродовж усього періоду німецької окупації євреї гинули у рів-
ненських таборах військовополонених Шталаг 360, в місцевій в’язниці,
в урочищі Видумка. Великим місцем убивства та захоронення стала вул.
Біла, куди звозили жертв звідусіль. Серед виявлених невідомих сторінок
історії рівненського гетто – вбивство немісцевих віденських євреїв під
час його ліквідації. Припускають, що серед бранців гетто Рівного були
євреї із Рівненського району.
Члени судово-медичної експертизи НДК, які розслідували злочини оку-
пантів у м. Рівне та Рівненській області, дійшли висновків, що знищення
цивільних громадян та військовополонених у м. Рівне проводили шляхом
масових розстрілів з автоматів та кулеметів, умертвіння чадним газом
у «машинах-душогубках», в окремих випадках людей живими закопува-
ли в могилах. Частину розстріляних людей, зокрема в кар’єрах біля с.
Видумка, спалювали на заздалегідь підготовлених майданчиках. У бага-
тьох випадках, зокрема на трупах із могил на вул. Білій, виявлено сліди
зовнішнього насильства, що свідчить про фізичне знущання над жер-
твами до їхньої смерті. Точно визначити кількість втрат єврейського
населення Рівного у згаданих місцях – надважке завдання. Ми можемо
стверджувати лише про 17,5 тисячі розстріляних жертв Голокосту в
Сосонках, однак в інших місцях, де євреї були вбиті разом з українцями,
поляками тощо, – це зробити неможливо. Наведену раніше дослідника-
ми інформацію про кількість євреїв, убитих у місті під час Голокосту
(22–23 тисячі), на наш погляд, у результаті подальших досліджень має
бути змінено у бік збільшення.
Ключові слова: євреї, Голокост, Рівне, табори військовополонених, Со-
сонки, рівненська в’язниця, вул. Біла, урочище Видумка.
© Михальчук Роман, 2020
106
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
Постановка проблеми. Найвідоміша подія в історії Голо-
косту в Рівному відбулася 6–8 листопада 1941 р. в урочищі Сосон-
ки, де було розстріляно 17,5 тисячі осіб. Це єдина масова акція зі
знищення євреїв у місті, тому дослідники зосереджувалися саме
на цьому випадку вбивства. Привертало увагу й те, що за кіль-
кісними показниками на той час у сумній статистиці жертв Голо-
косту розстріл у Сосонках посідав третє місце після Бабиного Яру
(близько 34 тисяч осіб) і Кам’янця-Подільського (23 600 людей).
Однак рівненських євреїв убивали не лише в Сосонках, а й в ін-
ших місцях. Жертв Голокосту не лише розстрілювали («Holocaust
by bullets» 1), а й позбавляли життя іншими способами. Смерть у
місті знаходили не лише місцеві, а й немісцеві євреї. Перелічені
факти лишаються недостатньо висвітленими в історіографії, а в
окремих місцях – не вивченими взагалі, отже – заслуговують на
спеціальне дослідження. Мета розвідки – висвітлити маловідомі
сторінки історії Голокосту, а саме проаналізувати факти вбивства
жертв Голокосту в Рівному, визначивши основі місця вбивств.
Історіографія. Першою і поки єдиною спробою висвітлити
Голокост у Рівному у форматі окремого видання (монографії) є
праця 2013 р. американського дослідника Джеффрі Бердза, яку
2017 р. перевидано українською 2. Основну увагу автор фокусує
на знищенні євреїв у Сосонках у листопаді 1941 р. Крім того, у
книжці йдеться про факти антиєврейського насилля на початку
липня 1941 р. та ліквідацію рівненського гетто. На жаль, у моно-
графії є багато недостовірних і неточних даних, про що зазначено
в одній із рецензій 3, однак поки що це найповніше видання, що
висвітлює Голокост у місті.
Найґрунтовніше цю тему досліджував Олександр Круглов у
кількох виданнях 4. Серед них потрібно виокремити джерелознав-
чу працю про розстріл євреїв у Сосонках, де подано німецькі дже-
рела, в яких учасники акції розкривають жахливі події листопада
1941 р. 5
Максим Гон у книжці про участь євреїв у суспільно-політич-
ному житті Рівного міжвоєнного періоду частину монографії при-
святив подіям Голокосту. В епілозі «Штетл, що зник» автор описує
долі євреїв під німецькою окупацією на основі спогадів рівнян і
документів із Державного архіву Рівненської області 6. Окремі до-
слідження, що висвітлюють знищення жертв Голокосту в Рівному,
також написали Шмуель Спектор 7, Дітер Поль 8, Роман Михаль-
чук 9.
1 Автором терміна «Holocaust
by bullets» («Голокост від
куль») є французький като-
лицький священник і дослід-
ник Патрік Дюбуа. Такий
метод убивства, як розстріли,
нацисти використовували зде-
більшого у Східній Європі,
хоча багато євреїв помирали
від голоду, хвороб, виснажен-
ня, у таборах (не від куль). На-
приклад, на території України
70 % євреїв було розстріляно,
22–23 % отруєно газом, 5 %
(переважно у румунській зоні
окупації) померли через голод
та хвороби в гетто (Круглов, А.
(2000). Энциклопедия Холоко-
ста: Еврейская энциклопедия
Украины. Киев, 204).
2 Михальчук, Р. (2017).
Рецензія на книгу «Бердз Дж.
Голокост у Рівному: масове
вбивство в Сосонках, листопад
1941 р. / пер. з англ. Д. Аладь-
ка. – Рівне: Волин. обереги,
2017. – 157 с.». Голокост і
сучасність. Студії в Україні і
світі, 1 (15), 141–159.
3 Зокрема у цій книжці виявле-
но понад 30 неправильних по-
силань на архівні джерела.
У згаданій рецензії наведено
відповідну порівняльну табли-
цю (Там само).
4 Kruglov, A. (2012). Rowne.
In Encyclopedia of Camps and
Ghettos, 1933–1945: Ghettos
in German-Occupied Eastern
Europe (Vol. ІІ, pp. 1459–1461).
Bloomington and Indianapolis:
Indiana University Press in
association with the United
States Holocaust Memorial
Museum; Круглов, А. (2011). Ровно. В Холокост на территории СССР: энциклопедия (с. 857–859). Мо-
сква: «Холокост»; Круглов, А., Уманский, А., & Щупак, И. (2016). Холокост в Украине: Рейхскомиссариат
«Украина», Губернаторство «Транснистрия». Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Тку-
ма»; ЧП «Лира ЛТД», 472–475.
5 Круглов, О. (2012). Уничтожение евреев в г. Ровно в начале ноября 1941 года в свете немецких докумен-
тов. Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі, 1 (11), 104–165.
6 Гон, М. (2019). ROWNE: обриси зниклого міста. Вид. 2-ге. Рівне: Волин. обереги, 2019, 160.
7 Spector, S. (1990). Holocaust of Volhynian Jews, 1941–1944. Jerusalem, 393.
8 Поль, Д. (2015). Масове вбивство євреїв України за німецької військової адміністрації і в Рейхскомісаріаті
Україна. У Шоа в Україні: історія, свідчення, увічнення. Київ: Дух і Літера, 66.
9 Михальчук, Р. (2014). Голокост на території Рівненщини під час нацистської окупації (1941–1944 рр.).
(Дис. канд. іст. наук). Нац. ун-т «Остроз. акад.», Острог, 308.
107
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
Зазначені праці мають безпосередній стосунок до теми цієї
статті, однак, зважаючи на масштаби трагедії, у них ішлося зде-
більшого про розстріл євреїв у Сосонках. Висвітлення вбивства
євреїв в інших місцях Рівного наразі не було предметом спеціаль-
ного розгляду.
Джерела. Джерельну базу дослідження становлять документи
Надзвичайної державної комісії (НДК), яка розслідувала злочини
німецьких окупантів у м. Рівне та Рівненській області. Важливи-
ми зокрема є протоколи допитів, у яких свідки прямо вказують,
що з-поміж жертв нацистів були люди єврейської національності.
Адже у радянський післявоєнний період, коли йшлося про зни-
щення цивільного населення, вживали тезу про закатованих «мир-
них радянських жителів», що унеможливлювало виокремлення
євреїв з-поміж інших жертв окупантів. У цьому дослідженні це
особливо було помітним щодо розстрілів військовополонених, на
вул. Білій, в урочищі Видумка та в рівненській в’язниці. Докумен-
ти НДК зберігаються у Державному архіві Російської Федерації 10,
а копії – в Державному архіві Рівненської області 11.
Важливі документи містяться в Галузевому державному архі-
ві Служби безпеки України в м. Київ та архіві управління Служби
безпеки України в Рівненській області в м. Рівне. В архівно-слід-
чих справах зафіксовано свідчення учасників «розв’язання єврей-
ського питання» – поліцейських, які різною мірою були причетні
до злочинів геноциду. Часто одні й ті самі виконавці були задіяні
у конвоюванні жертв до Сосонок, ліквідації гетто, відправленні
євреїв до місць утримання та страт. У федеральному архіві Німеч-
чини також зберігаються свідчення німців про розстріл євреїв у
Сосонках, несистемні вбивства під час ліквідації гетто. З переліку
цих документів потрібно виокремити інформативний щоденник
колишнього співробітника штабу командувача Вермахту в Україні,
журналіста Ганса Пільца, в якому автор докладно описує події до,
під час та після акції в Сосонках 12. Важливим є також те, що, пе-
ребуваючи в Рівному, Пільц лишив серію фотознімків цього міста,
що зберігаються в окремому альбомі. Зокрема на п’яти із 46 фото
зображено місце розстрілу в Сосонках 13.
Серед опублікованих документів актуальними є німецькі дже-
рела, перекладені українською мовою. У спільному виданні Олек-
сандра Круглова, Андрія Уманського та Ігоря Щупака наведено
свідчення членів розстрільних команд про вбивства євреїв, спога-
ди Германа Гребе про порятунок євреїв тощо 14. Документи щодо
перших розстрілів у липні 1941 р. в Рівному подано у збірнику
Олександра Круглова 15. У збірнику документів і матеріалів, що
стосуються Голокосту в Рівненській області, упорядник Максим
Гон навів свідчення жителів Рівного про розстріли в Сосонках,
акти судово-медичної експертизи тощо 16. Наслідки окупації Рів-
ного та Рівненської області відображено у висновках НДК у збір-
нику радянського періоду 17.
Важливими джерелами є мемуари, зокрема спогади жертв-єв-
реїв. У Меморіальній книзі Рівного завдяки їм інформативно
висвітлено початковий період окупації, коли євреї гинули від
авіабомбардувань міста, та перші насильства над ними в липні
10 Государственный архив
Российской Федерации (далі –
ГАРФ), ф. 7021, оп. 71, д. 1.
11 Державний архів Рівненської
області (далі – ДАРО),
ф. Р-534, оп. 1, спр. 3, 4.
12 Bundesarchiv (Barch) B
162/2876.
13 Barch B 162/368.
14 Круглов, А., Уманский, А., &
Щупак, И. Холокост в Украи-
не, 472–475.
15 Круглов, А. (Сост.). (2009).
Без жалости и сомнения.
Документы о преступлениях
оперативных групп и команд
полиции безопасности и СД на
временно оккупированной тер-
ритории СССР в 1941–1944 гг.
(Ч. 3, с. 282). Днепропетровск:
Центр «Ткума»; ПП «Лира
ЛТД».
16 Гон, М. (Упоряд.). (2004).
Голокост на Рівненщині: до-
кументи і матеріали. Дніпро-
петровськ: Центр «Ткума»;
Запоріжжя: Прем’єр, 120.
17 Мартинова, О., та ін. (Ред.).
(1989). Ровенщина в роки
Великої Вітчизняної війни Ра-
дянського Союзу, 1941–1945:
документи і матеріали. Львів:
Каменяр, 32–33.
108
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
1941 р. 18 Схожими за фактажем є опубліковані мемуари єв рейок-
рівнянок Варвари Барац 19 і Хаї Мусман 20. Додаткові відомості
про руйнування міста, численні людські втрати рівнян на початку
окупації, зокрема внаслідок повітряних нападів, надають колекції
усноісторичних свідчень – фонд «Шоа» Стівена Спілберґа 21 та
Яхад-Ін Унум 22, а також спогади радянських партизан – В. Бег-
ми, Л. Кизі 23. Про функціонування рівненської в’язниці, де євреїв
утримували в окремій камері, дізнаємося зі спогадів Уласа Сам-
чука 24.
Виклад основного матеріалу. Відлік втрат єврейського насе-
лення Рівного слід розпочинати за кілька днів до офіційної оку-
пації міста 28 червня 1941 р. 25 22 і 25 червня місто потерпало від
нападів німецької авіації 26. Згідно з мемуарами партизан, у перші
дні окупації в Рівному «палали цілі квартали міста» 27, жорстоким
варварським бомбардуванням було завдано великої шкоди кварта-
лу «Червоний», де розміщувалися переважно житлові будинки 28.
Великі розміри руйнувань засвідчують німецькі, радянські
дані та спогади євреїв. Про людські втрати дізнаємося з єврей-
ських спогадів про бомбардування 25 і 26 червня 1941 р. За свід-
ченням Йешаяху Шінделькройт, 25 червня під час бомбардування
міста, що розпочалося о 10-й годині, багато людей було вбито й
поранено, поховано під руїнами будинків. Тіла лежали на вули-
цях і на дорогах. У свідченнях зазначалося про сотні жертв, які
звозили до переповнених лікарень 29. Рівнянка Хая Мусман згаду-
вала, що під час бомбардування вбиті та поранені лежали просто
на бруківці. Німецькі літаки літали так низько, що можна було по-
бачити обличчя пілотів. Вони скидали бомби на будинки, нама-
галися влучити у скупчення людей. Таким чином було поранено
батька Хаї 30. Єврейка Варвара Барац уранці 26 червня опинилася
серед руїн свого спаленого будинку і зрозуміла, що вона та її сім’я
«стали жебраками і безпритульними» 31.
Респонденти-неєвреї, яких опитала команда Яхад-Ін Унум
(Париж) 32 у Рівному, розповіли про нічні бомбардування 33 та
18 Memorial Book of Rivne.
Retrieved from https://www.
jewishgen.org/yizkor/rovno/
rov514.html.
19 Барац, В. (1993). Бегство
от судьбы. Воспоминание о
геноциде евреев на Украине во
время Второй мировой войны.
Москва: «Арт-Бизнес-Центр»,
148.
20 Мусман, Х. (2019). Місто
моє розстріляне. Рівне: Волин.
обереги, 132.
21 USC Shoah Foundation
Institute for Visual History and
Education (USC SFI VHA),
Testimony 1561.
22 Yahad-In Unum (YIU),
Testimony 1414UK; Testimony
1415UK.
23 Бегма, В., & Кизя, Л. (1977).
Шляхи нескорених. Київ: Вид.
політ. літ. України, 477; Кизя,
Л. (1960). Народні месники: з
історії партизанського руху на
Ровенщині. Львів: Кн.-журн.
вид-во, 172.
24 Самчук, У. (2007). На білому
коні. На коні вороному: Споми-
ни і враження. Острог; Луцьк:
Вид-во НаУОА, ПВД «Тверди-
ня», 424.
25 Дударенко, М., Перечнев, Ю., & Елисеев, В. (Сост.). (1985). Освобождение городов: справочник по
освобождению городов в период Великой Отечественной войны, 1941–1945. Москва: Воениздат, 206.
26 Пащук, І. (1973). Рівне. 1283–2003. Історико-краєзнавча хроніка. Рівне: Овід, 79; Тронько, П., та ін.
(Ред.). (1973). Історія міст і сіл Української РСР (У 26 т., Ровенська область). Київ, 88.
27 Бегма, В., & Кизя, Л. Шляхи нескорених, 11.
28 Кизя, Л. (1960). Народні месники, 21.
29 Memorial Book of Rivne. Retrieved from https://www.jewishgen.org/yizkor/rovno/rov514.html.
30 Мусман, Х. Місто моє розстріляне, 98.
31 Барац, В. Бегство от судьбы, 9.
32 Яхад-Ін Унум (що означає «разом») – організація, створена в 2004 р. у Франції католицьким свя-
щенником о. Патріком Дебуа. За час діяльності ідентифікувала близько 2,4 тисячі місць масових роз-
стрілів. Відеоколекція установи містить близько 6 тисяч відеосвідчень очевидців масових убивств під
час Другої світової війни єврейського та ромського населення у восьми країнах (Україна, Білорусь,
Росія, Польща, Румунія, Молдова, Литва, колишня югославська республіка Македонія).
33 YIU, Testimony 1415UK.
109
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
вбивство великої кількості людей через те, що бомби окупанти
скидали на центральні вулиці міста, де жили євреї 34. Щоб зберег-
ти життя, багато мешканців Рівного вивозили свої родини в сусід-
ні села. Зокрема, батько українки Ольги Судік вивіз їхню сім’ю до
с. Бармаки 35. За радянськими даними, після бомбардування квар-
талів Рівного було знищено вулиці Вартова, Шолом-Алейхема,
Сталіна, Понятовського, де загинули понад 4 тисячі жителів 36. За
іншими даними, загалом у Рівному кількість людей, які загинули
від повітряних нападів і бомбардувань, становить від 3 до 4 ти-
сяч 37. Крім цього, великі бомбардування міста відбулися і під час
відступу німців із Рівного в 1944 р. (рис. 1.)
У місті гинули представники різних національностей (євреї,
поляки, українці та ін.), однак, зважаючи на частку єврейського
населення, яка в Рівному, за різними оцінками, сягала від 52 % 38
до 82 % 39, можна з упевненістю стверджувати, що з-поміж євреїв
було найбільше постраждалих.
Інша причина смерті євреїв – їх убивство в перші місяці оку-
пації. Згідно зі спогадами, наведеними у Меморіальній книзі Рів-
ного, першими жертвами стали шість осіб, які переховувалися в
одній із синагог. Німці їх виявили і вбили 40.
На початковому етапі ліквідація євреїв відбувалася в контексті
боротьби з «жидобільшовизмом», тобто вбивали тих, хто підтри-
мував попередню владу, так званих радянських активістів, і тих,
хто здатен був очолити опір, – чоловіків і інтелігенцію. Перше
таке вбивство на теренах Рівненщини зафіксовано в містечку Тор-
говиця (Острожецький район), де 26 червня 1941 р. розстріляли
всіх євреїв-чоловіків 41. У Рівненському районі наприкінці черв-
ня за співпрацю з радянською владою було розстріляно 10 євреїв
с. Муравиця 42. 9 липня 1941 р. в Рівному за участю української
міліції «вдалося арештувати 130 більшовиків, функціонерів, ін-
форматорів НКВС», які були ліквідовані 43. У звіті оперативної ко-
манди групи С про цю подію не згадано про євреїв, однак свідки
(зокрема єврейка Варвара Барац) розповіли, що вони там були. За
даними Олександра Круглова, 9 і 12 липня зондеркоманда 4а роз-
стріляла «240 більшовицьких, головним чином єврейських функ-
ціонерів, агентів та ін.» 44. Дослідник зазначає, що штаб групи Ц
12 липня поблизу цегляного заводу в 2 км від міста розстріляв ще
близько 100 євреїв 45.
Щодо першого розстрілу 9 липня Варвара Барац згадувала, що
8 липня три представники української поліції зранку заходили до
34 YIU, Testimony 1414UK.
35 Ситай, С. (Ред.-уклад.).
(2013). Криваві жорна війни.
Трудова повинність на Рів-
ненщині у 1941–1944 роках.
Спогади, документи, факти.
Рівне, 25.
36 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71, д. 1.
л. 12–13.
37 Gutman, Israel (Ed.). (1990).
Encyclopedia of the Holocaust
(Vol. 3, p. 1308). Jerusalem: Yad
Vashem.
38 Ibid.
39 Архів Рівненського обласно-
го краєзнавчого музею.
№ 8733. Папка № 8, 5.
40 Memorial Book of Rivne.
Retrieved from https://www.
jewishgen.org/yizkor/rovno/
rov514.html.
41 Круглов А. (1997). Уничто-
жение еврейского населения
Украины в 1941–1944 гг. Хро-
ника событий. Могилев-По-
дольський, 98.
42 Круглов, А., Уманский, А., &
Щупак, И. Холокост в Украи-
не, 465.
43 Круглов, А. Без жалости и
сомнения, 33.
44 Круглов, А. Энциклопедия
Холокоста, 146.
45 Там же.
Рис. 1. Наслідки бомбарду-
вань Рівного німецькими оку-
пантами 1944 р.
Джерело: Фонд Рівненського
обласного краєзнавчого
музею. Доп. фонд № 10874
(Фотоальбом)
110
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
будинків і вели перепис населення. Увечері того ж дня вони разом
із німцями без пояснень забрали близько 400 чоловіків і привели
у двір державного банку. Їх тримали всю ніч, а вранці повели на
околицю міста і розстріляли. Варвара Барац назвала їх першими
жертвами геноциду в місті 46. Доповнюють і роз’яснюють розпо-
відь Барац свідчення Рейчел Шокман, чоловіка якої вбили того
дня. Вона також згадувала про арешт близько 400 осіб, яких при-
вели до в’язниці. Однак, за її словами, бранців розділили на дві
частини – арійців і неарійців. Половину з них звільнили, а близько
150 євреїв розстріляли 47. Така версія видається переконливішою,
зважаючи на те, що наведені цифри розстріляних корелюються з
даними Олександра Круглова.
Про розстріл у липні 1941 р. залишив спогади колишній те-
леграфіст штабу оперативної групи С. Кібах. Під час убивства,
в якому він брав участь, службовці мали вбити жертву, поцілив-
ши їй у голову на відстані 10 м. Кібах зробив п’ять пострілів,
після чого йому стало погано. Надалі свою роботу він викону-
вати не зміг, тому його замінили іншим солдатом або єфрейто-
ром Вермахту 48.
Відомо також про вбивство ще кількох сотень євреїв у серп-
ні 1941 р. оперативним відділом СД особливого призначення 49.
Олександр Круглов зазначає, що є різні дані щодо кількості вби-
тих улітку 1941 р. євреїв: 500–600 50 або близько 1000 осіб 51.
Потрібно зауважити, що в цей самий період відбувалися по-
громи євреїв Західної України (зокрема Галичини та Волині),
під час яких багато жертв загинули. Як зазначають дослідники,
стихійні погроми 52 в Україні та Білорусії у період між відступом
Червоної армії та окупацією нацистів здебільшого були спрямовані
проти єврейської власності 53. Американський дослідник Дж. Бердз
стверджує, що погром стався і в Рівному, хоча історичні факти про
це мовчать. Історик пише, що «3000 – 4000 євреїв були вбиті в
липні та серпні 1941 р. в період самосуду і погромів “самоочи-
щення”» 54. На нашу думку, американський науковець припустив-
ся помилки. Дві рецензії на монографію Дж. Бердза спростовують
такий факт, адже в інших дослідженнях, присвячених Голокосту,
про погром в Рівному не згадано 55. Також не підтверджується ін-
формація про наведену кількість жертв (3–4 тисячі осіб). В ізра-
їльського науковця Шмуеля Спектора є логічне пояснення, чому
не відбулися погроми у таких великих містах, як Рівне, Луцьк,
Ковель, Володимир-Волинський: відразу після їхньої окупації
почала діяти німецька військова адміністрація 56. Тобто наявність
сильної владної інституції унеможливила невигідні для окупантів
безчинства та хаос.
Отже, метою першої хвилі вбивств на початку окупації було
залякати єврейське населення, ліквідувати інтелігенцію та вбити
молодих чоловіків, які були здатні очолити опір. На цьому етапі
в Рівному було вбито близько тисячі євреїв. Масові знищення в
регіоні відбулися пізніше.
Наступний етап убивства євреїв Рівного – розстріл 17,5 тися-
чі євреїв у Сосонках у листопаді 1941 р. (рис. 2, 3, 4). Цю подію
детально висвітлено у працях Олександра Круглова та монографії
46 Барац, В. Бегство от судьбы,
11–12.
47 Memorial Book of Rivne.
Retrieved from https://www.
jewishgen.org/yizkor/rovno/
rov514.html.
48 Круглов, А. Без жалости и
сомнения, 26.
49 Kruglov, A. Rowne, 1459.
50 Круглов, А. Ровно, 858.
51 Kruglov, A. Rowne, 1459.
52 Дослідники зазначають,
що погроми на Волині за-
брали приблизно 500 життів
єврейських чоловіків і жінок
(Cesarani, D. (2016). Final
Solution: the fate of the jews
1933–1949. New York, 374).
За даними Шмуеля Спектора,
щонайменше у 27 містечках і
селах регіону грабували євреїв
(Spector, S. The Holocaust of
Volhynian Jews, 64–71).
53 Dean, M. (2004). Local
Collaboration in the Holocaust
in Eastern Europe. In The
Historiography of the Holocaust.
Basingstoke, 125.
54 Бердз, Дж. (2017). Голокост
у Рівному: масове вбивство в
Сосонках, листопад 1941 р.
Рівне: Волин. обереги, 41.
55 Михальчук, Р. Рецензія на
книгу, 153; Гон, М., & Дол-
ганов П., & Івчик, Н. (2017).
Реанімована історія масового
вбивства: рецензія на книгу
Джеффрі Бердза «Голокост у
Рівному» Бердз (Дж. Голокост
у Рівному: масове вбивство в
Сосонках, листопад 1941 р. /
Пер. з англ. Д. Аладька. –
Рівне: Волин. обереги, 2017. –
157 с.). Проблеми історії Го-
локосту: український вимір, 9,
262.
56 Spector, S. Holocaust of
Volhynian Jews, 70.
111
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
Рис. 2, 3, 4. Світлини співробіт-
ника штабу командувача
Вермахту в Україні, журналіста
Ганса Пільца, зроблені після
розстрілу євреїв у Сосонках
(листопад 1941 р.). «Після
розстрілів я з моїм другом
Штраусом 16 листопада був на
місці страти і в прекрасну
сонячну погоду фотографував
українців, які в пошуках
цінностей рили землю»
(Barch B 162/2876, Bl. 69).
Джерело: Barch B 162/368, Bl. 8,
10, 11 (Фотоальбом)
112
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
Джеффрі Бердза. В акції були задіяні близько 1500 осіб: відділи
СД, СС, поліцейські частини з інших міст (315-й поліцейський ба-
тальйон, що розміщувався у Житомирі), 1-ша рота 69-го поліцей-
ського батальйону з Вінниці, роти 320-го поліцейського батальйо-
ну з міст Луцьк і Сарни, напівбатальйон поліцейських резервістів
(рота «Остланд»), сформований у Франкфурті-на-Одері влітку
1941 р. з естонців та латвійців, українська допоміжна поліція,
службовці гебітскомісаріату Рівного, військовослужбовці Вермах-
ту. Для допоміжних функцій залучили штабну роту командувача
Вермахту в Україні 57.
За однією з версій, нагальну потребу знищення рівненських
євреїв було детерміновано заявами нацистів про те, що райхскомі-
сар Еріх Кох приїде до міста лише в тому випадку, коли будуть зни-
щені євреї 58. Таке твердження відповідало подальшому розвитку
подій, адже коли розстріл відбувся, Е. Кох прибув у спеціальному
поїзді й 14 листопада здійснив оглядову екскурсію Україною 59.
Дж. Бердз звертає увагу на дату вчинення масового вбивства, адже
7 листопада 1941 р. була 24-та річниця Великої Жовтневої рево-
люції – «свято єврейських більшовиків» 60. Крім того, Дж. Бердз 61
та інші дослідники (Іцхак Арад 62, Шмуель Спектор 63) розгляда-
ють господарсько-матеріальний аспект убивства: знищення євреїв
було засобом звільнення їхніх будівель для нацистів адміністра-
тивних установ у столиці райхскомісаріату і для німців, які при-
їхали сюди на роботу.
Наведені місцеві чинники вбивства євреїв цілком відповідали
загальній антисемітській політиці нацистів. Утілюючи політику
геноциду, влітку та восени 1941 р. окупанти почали переходити
від стихійних розстрілів до організованого масового вбивства єв-
реїв (чоловіків, жінок, дітей, людей старшого віку). Це відбува-
лося на всіх окупованих радянських теренах, а в межах України
найбільш відомими прикладами є акції у Бабиному Яру та Кам’ян-
ці-Подільському.
Отже, на початку листопада 1941 р. до міст із найбільшими
втратами єврейського населення додалося Рівне.
Недослідженими окремими місцями вбивства євреїв у Рівно-
му стали табори для радянських військовополонених. У місті дія-
ли три такі табори під загальною назвою Шталаг 360 (рис. 5, 6, 7).
За даними Олександра Пагір’ї, у таборі для військовополонених
№ 1 (19 серпня 1941–1943 р.) утримували 2,5 тисячі поранених і
хворих солдатів і офіцерів Червоної армії. Полонених утримували
у двох корпусах: корпус «а» – на території тюрми м. Рівне, корпус
«б» – на огородженій площі поблизу парку ім. Т. Шевченка. Всіх
полонених розстріляли на вул. Білій, на кладовищі «Грабник» і
біля тюрми м. Рівне. У таборі для військо вополонених № 2 (сер-
пень 1941–1943 р.) утримували 2 тисячі 300 радянських солдатів
і офіцерів різних національностей, яких теж було вбито. В таборі
військовополонених № 3 (липень 1941 – березень 1943 р.) станом
на листопад 1941 р. перебувало 15 тисяч радянських військовопо-
лонених. Поступово їх кількість зросла до 30 тисяч осіб. В’язнів
табору розстрілювали на кладовищі «Грабник». В усіх переліче-
57 Круглов, О. Уничтожение
евреев, 105–106.
58 Там же, 105.
59 Barch B 162/2876, Bl. 57.
60 Бердз, Дж. Голокост у Рівно-
му, 55.
61 Там само, 48.
62 Арад, И. (2011). Они
сражались за Родину: евреи
Советского Союза в Великой
Отечественной войне. Москва:
Мосты культуры; Гешарим,
299.
63 Spector, S. The Holocaust of
Volhynian Jews, 115.
113
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
Рис. 5. Військовополонені
рівненського табору для
військовополонених Шталаг 360.
Джерело: взято з відкритих
джерел
Рис. 6. Карта Шталагу 360.
Джерело: взято з відкритих
джерел
Рис. 7. Одна з могил
військополонених у м. Рівне.
Джерело: Фонд РОКМ.
Доп. фонд № 10874
(Фотоальбом)
114
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
них місцях примусового утримання не надавали медичну допомо-
гу, в’язні помирали від холоду, голоду, епідемій, тортур. Унаслідок
жахливих санітарно-побутових умов спалахували епідемії. У лю-
дей були воші, тиф, хвороби шлунково-кишкового тракту. У таборі
№ 3 щодня від голоду та холоду помирали до 500 осіб. Траплялись
випадки канібалізму. Німці забороняли місцевим жителям давати
продукти харчування полоненим 64, тож останні подеколи їли тра-
ву і часто вмирали голодною смертю 65.
Крім таборів для військовополонених, існував невеликий
змішаний табір для військовополонених і цивільного населення
(1943–1944 рр.). Тут утримували близько 150 осіб під охороною
3–4 німців. Табір називали «голландським» через національність
коменданта. В’язнів використовували на роботах у зруйнованих
будинках. Кількість жертв невідома 66.
Очевидці засвідчили, що серед жертв цих таборів були євреї,
однак, на жаль, не завжди є змога визначити, який саме табір вони
мали на увазі. Євгенія Козачок, яка працювала прачкою поблизу
табору, бачила, як після розстрілу на площі Грабник (напевно,
йдеться про розстріли в Сосонках, коли євреїв спочатку збирали
на цій площі) німці розшукували євреїв, а знайдених утікачів, за її
словами, відправляли до табору для військовополонених. Свідок
зазначила, що в таборі не годували і не давали води. За доброї
погоди німці розстрілювали євреїв на вул. Білій, а коли йшов дощ
чи сніг – не розстрілювали, бо одяг убитих міг намокнути і попсу-
ватися 67.
Убивство євреїв та представників інших національностей під-
тверджує Єфросія Троцька, яка в одному з таборів була очевиди-
цею розстрілу 175 осіб – євреїв, поляків, українців, яких відвози-
ли в урочище Грабник. За її словами, ця подія відбулася 15 липня
1942 р. 68 За спогадами Анни Михеєвої, у таборі євреїв утримува-
ли лише до вечора, а потім вели на вул. Білу, до спеціально підго-
товлених ям. Там євреїв роздягали догола і змушували спускатися
у яму, де їх розстрілювали німці. Після акції речі вбитих відвозили
в управу 69.
Єнісей Данилюк 2 березня 1944 р. свідчив про розстріл євре-
їв поблизу військових казарм (на плацу), де німці вбивали також
військовополонених і мирних жителів. За його словами, ця подія
відбулася в 1941 або 1942 р. 70
Про розстріл на плацу казарми біля братської могили 71 згаду-
вав також Іполіт Сітонський, який мешкав у Рівному на вул. Білій.
У протоколі допиту від 2 березня 1944 р. він описав процедуру роз-
стрілу, яку бачив на свої очі. Спочатку жертв збирали у будівлі (са-
раї) і змушували роздягатися. Звідти виводили по чотири особи і
перед розстрілом спускали на них собак. Жертви мали лягати долі-
лиць на тіла вбитих раніше людей. Описуючи ці факти, Сітонський
уживав слово «громадяни», не називаючи національність жертв.
Свідчення Іполита Сітонського є дуже цінними для дослід-
ників, оскільки факти вбивств він підтвердив візуальним джере-
лом – фотокарткою розстріляних (рис. 8). Світлину він викрав у
німецького унтер-офіцера на прізвище Франц. Уперше цю знахід-
ку опублікував у своїй монографії Дж. Бердз. Однак дослідник не-
64 YIU, Testimony 1414UK.
65 Ibidem, Testimony 1415UK.
66 Пагіря, О. Місця нацист-
ського терору на тери-
торії Рівненської області,
1941–1944 рр. Retrieved
from http://territoryterror.
org.ua/uk/publications/
details/?newsid=414.
67 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 40, л. 44.
68 Галузевий державний ар-
хів Служби безпеки України
(далі – ГДА СБУ), ф. 6,
спр. 74725 ФП, арк. 66 зв.
69 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 40, л. 45 об. – 46.
70 Там же, д. 1, л. 32.
71 Там же, л. 41; ДАРО,
ф. Р-534, оп. 1, спр. 3, арк. 45.
115
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
правильно зазначив місце вбивства: «...не опублікована раніше фо-
тографія масового вбивства в Сосонках, листопад 1941 р. Конфіс-
кована у 1944 р. у німецького офіцера жителем Рівного Іполитом
Сітовським» 72. Потім це фото, посилаючись на Дж. Бердза, у своїх
працях наводили інші науковці з тим самим підписом і неправиль-
ним прізвищем (Сітовський замість Сітонський). Насправді, це
фото розстрілу військовополонених, а не євреїв у Сосонках (хоча
серед полонених могли бути і євреї також). Про це свідчить допит
Іполита, де він згадує про розстріл радянських людей і військово-
полонених. Під час вбивства в Сосонках розстрілювали євреїв, а не
військовополонених, і сараю там не було, лише вириті ями. В акті
від 2 березня 1944 р., де зазначено про передання фотокартки Іпо-
литом Сітонським, написано, що на ній зображено «розстріл нім-
цями радянських громадян та військовополонених в місті Рівне» 73.
Крім фіксування випадків убивства євреїв, наявні свідчення
і про знущання. Григорій Клешкань згадував, що в таборі, який
називали «госпіталь для військовополонених», був старший лікар
Казай Летпанов, який практикував свої методи лікування: голих
хворих виганяв на сніг, бив їх костилями. На догоду німецькій вла-
ді забирав у них одяг та взуття, вимінював речі на горілку, виривав
у трупів золоті зуби, шукав серед військовополонених євреїв 74.
Цінними свідченнями є спогади євреїв-полонених, зокрема
Якова Павленка (Безбош Буся) та Зіновія Бедерака. Перший був
родом із містечка Лисенка на Київщині, потрапив у полон і перебу-
вав у рівненському Шталазі 360, де його змушували копати ями для
євреїв та обшукувати їхній одяг після страти 75. Другий – із с. Горо-
дище Білоцерківського району, у вересні 1941 р. потрапив у полон і
перебував у різних таборах для військовополонених, зокрема в рів-
ненському – з жовтня 1941 р. до червня 1942 р. 76 У червні 1942 р.
Бередаку вдалося потрапити в колону неросійських національнос-
тей, удавши дагестанця 77. Такий крок дав можливість врятуватися:
його відправили до Шепетівського табору, де він працював охорон-
цем. У більшості випадків євреям серед військовополонених загро-
жувала смерть, адже нацисти розстрілювали їх першими. Наведені
72 Бердз, Дж. Голокост у Рівно-
му, 94.
73 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71, д. 1,
л. 41.
74 Мантика-Степанов, Л. &
Олексин, Ю. (2005). Ганьба
XX ст.: з кривавої епопеї «Га-
лицько-Волинська трагедія».
Рівне: ТзОВ «Асоль», 111–112.
75 USC SFI VHA, Testimony
1561.
76 ГДА, СБУ, ф. 4, спр. 63750,
арк. 12 зв.
77 Там само, арк. 13 зв.
Рис. 8. Світлина розстрілу
військовополонених в Рівному,
конфіскована Іполитом
Сітонським 1944 р. у німецького
унтер-офіцера Франца.
Джерело: ГАРФ, ф.-7021, оп. 71,
д. 1, л. 40.
116
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
історії порятунку є винятками, тож можна стверджувати, що у рів-
ненських таборах загинули усі євреї.
У 1941–1943 рр. у Рівному існував пересильний табір приму-
сової праці, де тимчасово утримували молодь віком від 16 до 30
років, заарештовану під час німецьких облав для висилання до Ні-
меччини на роботи. А також табір для цивільного населення, де
утримували місцевих мешканців, представників різних національ-
ностей (кількість невідома) 78. До таких таборів могли потрапляти
і євреї. Були також поодинокі випадки, коли євреї потрапляли до
Німеччини без попереднього утримування у таборі. Наприклад,
рівненська єврейка Марія Берзон урятувалася після розстрілу в
Сосонках і потрапила до Берліна як примусова працівниця 79. Ві-
таліна Данильчук у своєму дослідженні наводить кілька прикла-
дів, коли євреї Рівненського регіону були вивезені на примусові
роботи до Третього райху, а після війни повернулися додому 80. Зо-
крема, у квітні 1943 р. в Рівному під час облави на базарі схопили
і вивезли на роботи до Німеччини Марію Грібову-Фішман 81. Та-
ких випадків в історіографії дуже мало, адже тим, хто був першим
ідеологічним ворогом націонал-соціалізму, вижити у Німеччині
(«серці нацизму») було майже неможливо.
Окремо потрібно проаналізувати розстріли цивільних жителів
на вул. Білій, яку використовували для вбивства та захоронення
військових і цивільних різних національностей (рис. 9). Я. Кар-
пук, колишній сторож на вул. Білій, розповів: «15 травня 1942 р.
німці мене змусили працювати на городі й господарстві, що було
на вул. Білій у Рівному, в тому місці, де відбувалися масові роз-
стріли людей. Працюючи там, я був свідком жахливих сцен, коли
німці розстрілювали тисячі ні в чому не винних людей... Серед
них були українці, росіяни, поляки, євреї, люди різних професій.
Часто серед них були жінки, діти, в тому числі немовлята» 82.
Згідно з висновком прокурора Рівненської області Смород-
ського від 4 грудня 1941 р., на вул. Білій поховано близько 81 ти-
сячі осіб. Після відкриття могил було встановлено, що вбивства
відбувалися за допомогою розстрілів, умертвіння чадним газом у
«машинах-душогубках», а деяких людей закопували живими 83.
Здебільшого це були в’язні з таборів для полонених, частину при-
возили з рівненської в’язниці та ін.
78 Пагір’я, О. Місця нацист-
ського терору на території
Рівненської області,
1941–1944 рр. Retrieved from
http://territoryterror.org.ua/uk/
publications/details/?newsid=414
79 Михальчук, Р. (2017).
Примусова праця в Райху
як порятунок (історія вижи-
вання рівненської єврейки
Марії Берзон). У Historians.
Retrieved from http://www.
historians.in.ua/index.php/en/
avtorska-kolonka/2260-roman-
mikhalchuk-primusova-pratsya-
v-rajkhu-yak-poryatunok-
istoriya-vizhivannya-rivnenskoji-
evrejki-mariji-berzon.
80 Данильчук, В. (2014). До
проблеми порятунку євреїв
рівненського регіону під час
Другої світової війни на робо-
тах у Німеччині та в статусі
військовополонених. Голокост
і сучасність, 1 (11), 9–23.
81 ДАРО, ф. Р-2771, оп. 1,
спр. 12796, арк. 5.
82 Там само, ф. Р-534, оп. 1.
спр. 4, арк. 200–201.
83 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 40, л. 62.
Рис. 9. Дослідження могили на вул. Білій. Експерт Н. В. Рибакова оглядає
труп дитини. Джерело: Фонд РОКМ. Доп. фонд № 10874 (Фотоальбом)
117
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
Марія Демчишина, свідок розстрілів на вул. Білій, конкретно
зазначає, що серед розстріляних на вул. Білій були євреї. За її сло-
вами, після масового розстрілу євреїв у Сосонках на початку ли-
стопада 1941 р. німці посилено охороняли вулиці міста, а євреїв,
що лишилися живими, – виловлювали та спеціальними машинами
відвозили на вул. Білу. Одного разу вона побачила, як під’їхали
дві машини з людьми, яких виводили по п’ятеро до ями. Вони не
хотіли йти й опиралися, тож їх били прикладами і на місці стрі-
ляли. Тим, хто йшов у яму, наказували лягати долілиць, і потім їх
розстрілювали. Того дня було вбито 60 людей 84.
Свідок розстрілів Яків Карпук, який працював у сільсько-
му господарстві поблизу вул. Білої, під час допиту 21 листопада
1944 р. згадував, що бачив, як німці розстрілювали кілька тисяч
осіб. Серед них були українці, росіяни, поляки, євреї, люди різних
професій, жінки та діти. Карпук свідчив, що в одну яму поміща-
лося близько 1500 осіб. Однак були ями і меншого розміру – на
750 і на 200 осіб. У разі втечі на жертву нацьковували собак, які
загризали на смерть. Тому, як згадує свідок, за весь час із вул. Білої
вдалося врятуватися лише одному чоловікові, який узяв у робітни-
ків залізниці лопату і почав копати, удаючи працівника 85.
Потрібно зауважити, що не всім свідченням очевидців у актах
НДК можна вповні довіряти. Наприклад, Валеріан Маєвський за-
значив у протоколі допиту від 4 березня 1944 р., що розстріли на
вул. Білій відбувалися восени 1941 р. й було розстріляно до 16 ти-
сяч євреїв та інших мирних жителів 86. Напевно, йшлося про роз-
стріли в Сосонках, коли було вбито 17,5 тисячі євреїв.
Аналізуючи перебіг убивств на вул. Білій, потрібно зазначи-
мо, що сюди привозили «злочинців», тобто людей, яких караль-
ні органи викрадали й без суду вбивали. Наприклад, Батя Кешев
(Айзенштейн) згадувала кілька таких випадків. Одного дня укра-
їнська поліція витягнула п’ять жінок із черги за хлібом і вивез-
ла на вулицю Білу, де їх убили. Влітку, у другій половині липня,
коли євреї-робітники мали вертатися додому з роботи, по дорозі їх
зупинили німці та українська поліція, і тих, хто мав жовту зірку,
вивезли на вантажівках. Такі викрадення відбувалися кілька разів.
Пізніше з’ясувалося, що бранців убили на вул. Білій.
Спроби зупинити злочинні дії нацистів загрожували смертю.
Зокрема, член юденрату Ізя Вебер попросив пояснення у німців
щодо викрадення євреїв на дорозі в липні 1941 р., на що у відпо-
відь почув: «Будь ласка, пане, приєднуйтесь до них». Він став жер-
твою другого викрадення 87. Загалом зникнення євреїв траплялися
упродовж усього періоду окупації. Варвара Барац у жовтні 1941
р. згадувала: «Не зупинялося полювання на євреїв, яких кудись
вивозили, і ніхто їх більше не бачив» 88.
Зі слів Анни Михеєвої, після масового розстрілу євреїв нім-
ці шукали тих, хто переховувався. Якщо знаходили, інколи роз-
стрілювали на місці. Свідок бачила, як німці застрелили жінку і
маленьку дитину, які переховувалися на горищі триповерхового
будинку 89. Рейчел Шокман зазначає, що «єврейське життя стало
несуттєвим», і люди боялися навіть стояти в черзі за хлібом, ціна
на який безмірно зросла 90.
84 ГДА СБУ, ф. 6, спр. 74725
ФП, арк. 68; ГАРФ, ф. Р-7021,
оп. 71, д. 40, л. 19 об.– 20 об.;
ДАРО, ф. Р-534, оп. 1. спр. 4,
арк. 207–209.
85 ДАРО, ф. Р-534, оп. 1, спр. 4,
арк. 200–201.
86 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71, д. 1,
л. 52.
87 Memorial Book of Rivne.
Retrieved from https://www.
jewishgen.org/yizkor/rovno/
rov514.html.
88 Барац, В. Бегство от судьбы,
22.
89 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 40, л. 45 об. – 46.
90 Memorial Book of Rivne.
Retrieved from https://www.
jewishgen.org/yizkor/rovno/
rov514.html.
118
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
У рівненській в’язниці в 1941–1943 рр. утримували місцеве
населення, партизанів, євреїв, державних злочинців. Поліцей-
ський Михайло Міськов зазначав, що рівненська поліція арешто-
вувала жителів міста за політичні справи, – тих, хто висловлював
невдоволення німецьким порядком. Усіх арештованих відправ-
ляли до рівненської тюрми, а звідти вивозили на вул. Білу і роз-
стрілювали 91. Міськов стверджував, що був свідком, як двічі на
тиждень із тюрми вивозили людей на вул. Білу за «політичні спра-
ви» 92. Зокрема, зафіксовано, що 19 листопада 1943 р. 60–65 осіб
вивезли за місто Рівне 93.
За свідченнями Марії Демчишиної, яку в 1942 р. посадили до
в’язниці за зв’язки з партизанами, німці щодня вивозили бранців
на розстріл (не зазначила, в яке місце). Жінка розповіла, що єв-
реїв у тюрмі тримали окремо, у спеціальній камері, і живим звід-
ти ніхто не повертався 94. Цей факт підтверджує у спогадах Улас
Самчук, який у березні 1942 р. перебував у рівненській в’язниці.
Він згадував про засекречену камеру, вхід до якої було суворо за-
боронено. Одного разу він здійснив «розслідчу експедицію» і від-
крив двері двох камер: «Одна з них була набита до краю жидами, а
друга одиночка, в якій перебував тільки один в’язень у совєтській
військовій уніформі» 95.
У свідченнях Демчишиної ідеться про вбивство євреїв без-
посередньо у в’язниці. Тюремний секретар Гемзель, якому по-
добалося бити ув’язнених до напівсмерті, одного разу зайшов у
єврейську камеру і побачив двох виснажених хворих єврейок.
Гемзель вивів їх на двір і розстріляв 96. Демчишина також згадує,
що в березні 1943 р. в тюрмі вбили двох німців. За це ув’язнених
було розстріляно 97. Згодом У. Самчук писав, що 8 березня розстрі-
ляли кілька сотень в’язнів тюрми. Про це також написала газета
Волинь: «Кара за вбивство. 8.3.1943 року пробували в’язні рівнен-
ської в’язниці втекти, при чому вони вбили німецького урядника
і одного голландського вартового. Енергійним виступом сторожі
відбито цю спробу втечі. На розпорядження командуючого полі-
цією безпеки і СД за кару і відплату ще того самого дня розстрі-
ляно всіх в’язнів в’язниці» 98. Йосип Пацула у публікації «Волин-
сько-поліський мартиролог сорок третього» подає список розстрі-
ляних у рівненській тюрмі. Серед імен наявні три євреї Рівного:
Боткер (Ботковський) Володимир, арештований у жовтні 1942 р.,
розстріляний 5 липня 1942 р., і сестри Гаврильчик, які були роз-
стріляні 8 березня 1943 р. 99 Серед інших фактів про смерть євреїв
у в’язниці – згадка в «Літописі УПА» про єврея, який намагався
втекти з в’язниці і застряг у ґратах. Охоронці тягнули його на двір,
аж поки не розірвали навпіл 100.
Ще одне місце вбивства євреїв – в урочищі Видумка (рис. 10,
11) 101, де упродовж 1943–1944 рр. було страчено близько трьох
тисяч в’язнів, зокрема із рівненської в’язниці. Жертв убивали різ-
ними способами. Відомо, що у піщаному кар’єрі Видумки трупи
спалювали. Одного дня спалили не менше ніж 480 осіб обох ста-
тей, вивезених із тюрми 102. Для цього на двох великих вогнищах
було споруджено дев’ятиметрові рельси, на які покладено три
шестиметрові залізні листки 103. Ганна Морозовська, котра жила
91 Архівне управління Служби
безпеки України в Рівненській
області (далі – АУ СБУ РО),
ф. 5, спр. 18444, арк. 11 зв.
92 Там само, арк. 13.
93 Центральний державний
архів громадських об’єднань
(далі – ЦДАГО), ф. 166, оп. 3,
спр. 240, арк. 137.
94 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 40, л. 20.
95 Самчук, У. На білому коні,
293.
96 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 40, л. 20.
97 Там же, л. 20–20 об.
98 Самчук, У. На білому коні,
378.
99 Пацула, Й. (1994). Волин-
сько-поліський мартиролог
сорок третього. Сім днів, 8.
100 Штендер, Є. (Ред.). Літопис
УПА. (1984). (Т. 5: Волинь і
Полісся: німецька окупація.
Кн. 3: Спомини учасників,
с. 234). Торонто; Львів: Вид-во
«Літопис УПА».
101 Yurchuk, Y. (2014).
Reordering of Meaningful
Worlds: Memory of the
Organization of Ukrainian
Nationalists and the Ukrainian
Insurgent Army in Post-Soviet
Ukraine, Stockholm, 59.
102 ЦДАГО, ф. 166, оп. 3,
спр. 240, арк. 138.
103 Там само, арк. 137.
119
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
у с. Видумка біля піщаних кар’єрів, свідчила, що вона неоднора-
зово бачила розстріли та спалення радянських громадян від літа
1943 р. до січня 1944 р. За її словами, у червні 1943 р. на чоти-
рьох машинах привезли і розстріляли близько 30–40 осіб у само-
му лише спідньому одязі. У липні 1943 р. розстріляли 300 осіб і
спалили їхні тіла. Найбільший розстріл відбувся у вересні 1943 р.,
коли десять машин привезли 500 осіб, яких так само розстріляли і
спалили. Ганна Морозовська згадувала про розстріли інтелігенції
15 жовтня 1943 р. і про останній розстріл 100 осіб, що відбувся 9
січня 1944 р. На її думку, в кар’єрах Видумки було розстріляно та
спалено близько 2 тисяч людей 104.
Спалюючи жертв, окупанти намагалися заховати сліди влас-
них злочинів. Микола Рибинський свідчив, що спочатку німці роз-
стрілювали жертв у рівненській тюрмі, а трупи вивозили за місто.
Тіла клали на рельси, обливали горючою рідиною і спалювали.
Згодом почали розстрілювати на місці спалення, бо з машин, які
їхали дорогою, капала кров. Страчували цивільних жертв упро-
104 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 1, л. 62.
Рис. 10. Виявлення трупів
у с. Видумка, де нацисти
розстрілювали та спалювали
цивільних жителів.
Джерело: Фонд РОКМ.
Доп. фонд № 10874
(Фотоальбом)
Рис. 11. Розкопки могил
на вул. Білій. 1944 р.
Джерело: Фонд РОКМ. Доп.
фонд № 4268/2 (Фотоальбом)
120
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
довж усього періоду окупації, а останній раз, за словами Рибин-
ського, це відбулося 14 січня 1944 р. Тоді німці також спалили
трупи 105.
Багато євреїв загинули у рівненському гетто, що розміщувало-
ся у західній частині міста поблизу залізничного вокзалу (рис. 12).
Згідно з даними голови юденрату Бергмана, на 8 травня 1942 р. у
гетто налічувалося 5200 євреїв. Серед них було 3747 працездатних
чоловіків і жінок, 271 непрацездатна особа і 1182 дітини до 14 ро-
ків 106. Перші переселення до гетто зафіксовано наприкінці листо-
пада 1941 р., після того, як більшість євреїв міста було розстріля-
но в Сосонках на початку цього місяця. Гетто функціонувало до
середини літа, у ніч із 13 на 14 липня 1942 р. його ліквідували,
а євреїв вагонами вивезли до м. Костопіль, щоб там розстріляти.
У процесі ліквідації гетто багато жертв Голокосту загинуло,
адже євреї чинили опір і їх стріляли на місці. Вважаємо, що кіль-
кість смертей слід обчислювати кількома десятками або сотнями.
Управитель німецької будівельної фірми Йозеф Юнґ Герман
Гребе, якому вдалося врятувати з рівненського гетто близько 150
євреїв, свідчив, що есесівці та українські поліцейські вломлюва-
лися в будинки в пошуках євреїв. Якщо їм не відчиняли, у деяких
випадках вони застосовували ручні гранати 107. Євреїв намагалися
дуже швидко загнати до вагонів, щоб вони не встигли оговтатися.
Тому в багатьох приміщеннях у ліжках залишилися малі діти. По-
ліцейський Сергій Мархуненко, завданням якого було виселення
євреїв із будинків гетто, зазначав, що в ту ніч він із товаришами
бив жертв, зокрема прикладом 108.
За спогадами Германа Гребе, дорогою до потягу жінки несли
на руках своїх мертвих дітей, діти за руки і за ноги тягли своїх
мертвих батьків. На вулицях лежали десятки трупів різного віку
і обох статей. Біля рогу одного з будинків лежало немовля із роз-
битим черепом, вдягнуте лише у маленьку сорочку. Кров та мозок
дитини були розбризкані на стіні дому 109. Вагони, за спогадами
Варвари Барац, мали напис: «Відділення з переселення євреїв» 110.
105 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 1, л. 65.
106 ДАРО, ф. Р-22, оп. 1,
спр. 19, арк. 14.
107 Круглов, А., Уманский,
А., & Щупак, И. Холокост в
Украине, 478.
108 АУ СБУ РО, спр. 2656,
арк. 18–19.
109 Бердз, Дж. Голокост
у Рівному, 101.
110 Барац, В. Бегство от судьбы,
56.
Рис. 12. Карта рівненського
гетто.
Джерело: взято з відкритих
джерел
121
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
Маловідома сторінка історії рівненського гетто – вбивство
кількох віденських євреїв під час його ліквідації. За свідченнями
Ганса Пільца, військовий кінорежисер із Відня Франц Антел у той
час перебував у Рівному і займався організацією вільного часу для
солдатів. У власному театрі він мав кількох євреїв, які були гри-
мерами і виконували різну технічну роботу. Коли їх арештували,
Антел спробував домовитися, щоб їх відпустили, але безуспішно.
Німці Шрауз і Бюхлер чули, як арештовані євреї за ґратами співа-
ли віденські пісні. В розмові дізналися, що вони приїхали з Відня.
Врешті їх розстріляли у Костополі, а про цей факт повідомили за-
лізничні службовці 111.
Припускають, що у рівненському гетто загинули й немісцеві
євреї, яких привезли з району. Про це свідчив комендант кущової
поліції Басового Кута Нестор Кузьмінець. У травні 1942 р. в Рів-
ненському районі поліція проводила арешти всіх євреїв району,
яких відправляли в жандармерію м. Рівне і там розстрілювали. За
словами Кузьмінця, у районі було заарештовано близько 1 тисячі
євреїв 112, яких перемістили до гетто і розстріляли 113. У свідченнях
Кузьмінця є дискусійні моменти, вони ще потребують перевірки.
Потрібно зазначити про втрати євреїв ще напередодні лікві-
дації гетто. За спогадами Варвари Барац, до гетто не повернулася
частина робітників. Як з’ясувалося, 13 липня їх помістили у при-
міщення кінотеатру Зафранів, і в гетто їх більше не бачили 114. По-
ліцейський Михайло Міськов, який брав участь у конвоюванні під
час вивезення жертв Голокосту до Костополя, зазначав, що євреїв,
яких не вивезли, помістили до школи Сінкевича і в’язниці, але про
подальшу їхню долю він не знає 115. Після ліквідації гетто деякі
євреї переховувалися, на них влаштовували облави. Спійманих
утікачів звозили на вул. Білу і там розстрілювали 116. Єврейка Блу-
ма Дойч додала, що спочатку їх доправляли до «американської»
синагоги, а звідти переправляли на вул. Білу і там убивали 117.
Отже, аналіз джерел та історіографії дав можливість встано-
вити місця вбивств жертв Голокосту в Рівному під час нацистської
окупації. Першими жертвами стали жителі міста, що загинули під
час бомбардувань і повітряних нападів. Улітку 1941 р. євреї стали
жертвами розстрілів, гинули в рівненських таборах для військо-
вополонених, у в’язниці, в урочищі Видумка. Поширеним явищем
було викрадення євреїв. Місцем масового вбивства і захоронення
стала вул. Біла, куди звозили жертв звідусіль.
Згідно з висновком прокурора Рівненської області Смород-
ського від 4 грудня 1941 р. щодо місць поховання трупів, у м. Рів-
не виявлено понад 132 тисячі убитих німцями радянських грома-
дян 118. За даними актів НДК, 49 тисяч було вбито на вул. Білій
поблизу дров’яного складу і 32,5 тисячі – на вул. Білій поблизу
городів. Загалом у цих випадках іде мова про військовополоне-
них Шталагу 360. Вбиті були різних національностей, кількість
єврейських жертв поміж них визначити важко. Під час масового
вбивства в Сосонках загинули 17,5 тисячі євреїв. Близько 3 тисяч
місцевого цивільного населення знищено в кар’єрі с. Видумка,
куди привозили людей із в’язниці, де, зокрема, перебували євреї.
На території самої в’язниці, у приміщенні якої була окрема камера
для євреїв, убито близько 500 осіб.
111 Barch B 162/2876, Bl. 70-71.
112 АУ СБУ РО, спр. 10017,
арк. 30 зв.
113 Там само, арк. 51.
114 Барац, В. Бегство от судьбы,
58.
115 АУ СБУ РО, спр. 18444,
арк. 20.
116 Kruglov, A. Rowne, 1461;
ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71, д. 40,
л. 19 об. – 24 об.
117 Memorial Book of Rivne.
Retrieved from https://www.
jewishgen.org/yizkor/rovno/
rov514.html.
118 ГАРФ, ф. Р-7021, оп. 71,
д. 40, л. 63.
122
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
На основі проведеної судово-медичної експертизи, члени
НДК, що розслідувала злочини окупантів у м. Рівне та Рівненській
області, дійшли висновків, що розстріли в Сосонках відбували-
ся в другій половині 1941 р.; масові розстріли на вул. Білій, біля
дров’яного складу з закопуванням трупів – наприкінці 1941 р.;
масові розстріли на вул. Білій, на городах – у 1941–1943 рр.; отру-
єння мирних громадян чадним газом у «машинах-душогубках» і
наступне закопування трупів – наприкінці 1943 р.; розстріли лю-
дей і спалення трупів у с. Видумка – у другій половині 1943 р.;
розстріли людей і закопування трупів на території тюрми – на по-
чатку 1944 р. Мирних громадян і радянських військовополонених
у м. Рівне знищували шляхом масових розстрілів з автоматів та
кулеметів, умертвіння чадним газом у «машинах-душогубках», в
окремих випадках людей живими закопували в могилах. Частину
розстріляних людей, зокрема в кар’єрах біля с. Видумка, спалю-
вали на заздалегідь підготовлених майданчиках. Під час дослі-
джування жертв (із могил на вул. Білій і на території тюрми) на
багатьох трупах було виявлено сліди зовнішнього насильства, що
свідчило про фізичне знущання над жертвами незадовго до їхньої
смерті 119.
Отже, визначити точну кількість втрат єврейського населен-
ня Рівного серед інших національностей у згаданих місцях дуже
важко і, напевно, вже неможливо. Ми можемо стверджувати про
17,5 тисячі розстріляних жертв Голокосту в Сосонках, однак щодо
інших місць, де євреї були вбиті разом з українцями, поляками
тощо, є лише приблизні дані. Зокрема, у 1941–1943 рр. у місті
Рівне було вбито 22–23 тисячі євреїв 120. Однак, на нашу думку, у
результаті подальших досліджень ця цифра може змінитися у бік
збільшення.
References
Arad, I. (2011). Oni srazhalis’ za Rodinu: evrei Sovetskogo Sojuza v Ve-
likoj Otechestvennoj vojne. Moskva: Mosty kul’tury; Gesharim.
Arkhiv Rivnenskoho oblasnoho kraieznavchoho muzeiu. № 8733. Papka
№ 8, 5.
Arkhivne upravlinnia Sluzhby bezpeky Ukrainy v Rivnenskii oblasti
(AU SBU RO), f. 5, spr. 2656, 10017, 18444.
Barac, V. (1993). Begstvo ot sud’by. Vospominanie o genocide evreev na
Ukraine vo vremja Vtoroj mirovoj vojny. Moskva: “Art-Biznes-Centr”.
Behma, V., & Kyzia, L. (1977). Shliakhy neskorenykh. Kyiv: Vyd. polit.
lit. Ukrainy.
Berdz, Dzh. (2017). Holokost u Rivnomu: masove vbyvstvo v Sosonkakh,
lystopad 1941 r. Rivne: Volyn. oberehy.
Bundesarchiv B 162/368, 162/2876.
Cesarani, D. (2016). Final Solution: the fate of the jews 1933–1949. New
York.
Danylchuk, V. (2014). Do problemy poriatunku yevreiv rivnenskoho re-
hionu pid chas Druhoi svitovoi viiny na robotakh u Nimechchyni ta v statusi
viiskovopolonenykh. Holokost i suchasnist, 1 (11), 9–23.
Dean, M. (2004). Local Collaboration in the Holocaust in Eastern Eu-
rope. In The Historiography of the Holocaust. Basingstoke.
Derzhavnyi arkhiv Rivnenskoi oblasti, f. R-22, op. 1, spr. 19.
Derzhavnyi arkhiv Rivnenskoi oblasti, f. R-534, op. 1, spr. 3, 4.
119 Мартинова, О., та ін.
Ровенщина, 32–33.
120 Kruglov, A. Rowne, 1460.
123
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
Derzhavnyi arkhiv Rivnenskoi oblasti, f. R-2771, op. 1, spr. 12796.
Dudarenko, M., Perechnev, Ju., & Eliseev, V. (Eds.). (1985). Osvobozh-
denie gorodov: spravochnik po osvobozhdeniju gorodov v period Velikoj
Otechestvennoj vojny, 1941–1945. Moskva: Voenizdat.
Gosudarstvennyj arhiv Rossijskoj Federacii, f. Р-7021, op. 71, d. 1, 40.
Gutman, I. (Ed.). (1990). Encyclopedia of the Holocaust (Vol. 3). Jeru-
salem: Yad Vashem.
Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy, f. 6, spr. 74725
FP.
Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy, f. 4, spr. 63750.
Hon, M. (2019). ROWNE: obrysy znykloho mista. Rivne: Volyn. oberehy,
2019.
Hon, M. (Ed.). (2004). Holokost na Rivnenshchyni: dokumenty i materi-
aly. Dnipropetrovsk: Tsentr “Tkuma”; Zaporizhzhia: Premier.
Hon, M., Dolhanov P., & Ivchyk, N. (2017). Reanimovana istoriia
masovoho vbystva: retsenziia na knyhu Dzheffri Berdza “Holokost u Riv-
nomu” Berdz (Dzh. Holokost u Rivnomu: masove vbyvstvo v Sosonkakh,
lystopad 1941 r. / Per. z anhl. D. Aladka. – Rivne: Volyn. oberehy, 2017. –
168 s.). Problemy istorii Holokostu: ukrainskyi vymir, 9, 262.
Kruglov A. (1997). Unichtozhenie evrejskogo naselenija Ukrainy v
1941–1944 gg. Hronika sobytij. Mogilev-Podol’s’kij.
Kruglov, A. (2000). Jenciklopedija Holokosta: Evrejskaja jenciklopedija
Ukrainy. Kiev.
Kruglov, A. (2011). Rovno. In Holokost na territorii SSSR: jenciklopedi-
ja (pp. 857–859). Moskva: “Holokost”.
Kruglov, A. (2012). Rowne. In Encyclopedia of Camps and Ghettos,
1933–1945: Ghettos in German-Occupied Eastern Europe (Vol. II). Bloom-
ington and Indianapolis: Indiana University Press in association with the
United States Holocaust Memorial Museum.
Kruglov, A. (Ed.). (2009). Bez zhalosti i somnenija. Dokumenty o prestu-
plenijah operativnyh grupp i komand policii bezopasnosti i SD na vremenno
okkupirovannoj territorii SSSR v 1941–1944 gg. (Vol. 3). Dnepropetrovsk:
Centr “Tkuma”; PP “Lira LTD”.
Kruglov, A., Umanskij, A., & Shhupak, I. (2016). Holokost v Ukraine:
Rejhskomissariat “Ukraina”, Gubernatorstvo “Transnistrija”. Dnipro:
Ukrainskij institut izuchenija Holokosta “Tkuma; ChP “Lira LTD”.
Kruglov, O. (2012). Unichtozhenie evreev v g. Rovno v nachale nojabrja
1941 goda v svete nemeckih dokumentov. Holokost i suchasnist. Studii v
Ukraini i sviti, 1 (11), 104–165.
Kyzia, L. (1960). Narodni mesnyky: z istorii partyzanskoho rukhu na
Rovenshchyni. Lviv: Kn.-zhurn. vyd-vo.
Mantyka-Stepanov, L., & Oleksyn, Yu. (2005). Hanba XX st.: z kryvavoi
epopei “Halytsko-Volynska trahediia”. Rivne: TzOV “Asol”.
Martynova, O., et al. (Eds.). (1989). Rovenshchyna v roky Velykoi
Vitchyznianoi viiny Radianskoho Soiuzu, 1941–1945: dokumenty i materialy.
Lviv: Kameniar.
Memorial Book of Rivne. Retrieved from https://www.jewishgen.org/yiz-
kor/rovno/rov514.html.
Musman, Kh. (2019). Misto moie rozstriliane. Rivne: Volyn. oberehy.
Mykhalchuk, R. (2014). Holokost na terytorii Rivnenshchyny pid chas
natsystskoi okupatsii (1941–1944 rr.). (Doctoral dissertation). Nats. un-t “Os-
troz. akad.”, Ostroh.
Mykhalchuk, R. (2017). Prymusova pratsia v Raikhu yak poriatunok (isto-
riia vyzhyvannia rivnenskoi yevreiky Marii Berzon). In Historians. Retrieved
from http://www.historians.in.ua/index.php/en/avtorska-kolonka/2260-ro-
man-mikhalchuk-primusova-pratsya-v-rajkhu-yak-poryatunok-istori-
ya-vizhivannya-rivnenskoji-evrejki-mariji-berzon.
124
Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)Місто: історія, культура, суспільство № 9 (2)
Mykhalchuk, R. (2017). Retsenziia na knyhu “Berdz Dzh. Holokost u
Rivnomu: masove vbyvstvo v Sosonkakh, lystopad 1941 r. / per. z anhl. D.
Aladka. – Rivne: Volyn. oberehy, 2017. – 157 s.”. Holokost i suchasnist. Stu-
dii v Ukraini i sviti, 1 (15), 141–159.
Pahiria, O. Mistsia natsystskoho teroru na terytorii Rivnenskoi oblasti,
1941–1944 rr. Retrieved from http://territoryterror.org.ua/uk/publications/de-
tails/?newsid=414.
Pashchuk, I. (2006). Rivne. 1283–2003. Istoryko-kraieznavcha khronika.
Rivne: Ovid, 179.
Patsula, Y. (1994). Volynsko-poliskyi martyroloh sorok tretoho. Sim
dniv, 8.
Pol, D. (2015). Masove vbyvstvo yevreiv Ukrainy za nimetskoi viiskovoi
administratsii i v Reikhskomisariati Ukraina. In Shoa v Ukraini: istoriia, svid-
chennia, uvichnennia. Kyiv: Dukh i Litera.
Samchuk, U. (2007). Na bilomu koni. Na koni voronomu: Spomyny i
vrazhennia. Ostroh; Lutsk: Vyd-vo NaUOA, PVD “Tverdynia”.
Shtendera, Ye. (Ed.). (1984). Litopys UPA. (Vol. 5. Volyn i Polissia:
nimetska okupatsiia. Book 3: Spomyny uchasnykiv). Toronto; Lviv: Vyd-vo
“Litopys UPA”.
Spector, S. (1990). Holocaust of Volhynian Jews, 1941–1944. Jerusalem.
Sytai, S. (Ed.). (2013). Kryvavi zhorna viiny. Trudova povynnist na Rivn-
enshchyni u 1941–1944 rokakh. Spohady, dokumenty, fakty. Rivne.
Tronko, P., et al. (Eds.). (1973). Istoriia mist i sil Ukrainskoi RSR (Rov-
enska oblast). Kyiv.
Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh ob’iednan, f. 166, op. 3, spr.
240.
USC Shoah Foundation Institute for Visual History and Education, Tes-
timony 1561.
Yahad-In Unum, Testimony 1414UK, 1415UK.
Yurchuk, Y. (2014). Reordering of Meaningful Worlds: Memory of the
Organization of Ukrainian Nationalists and the Ukrainian Insurgent Army in
Post-Soviet Ukraine. Stockholm.
Roman Mykhalchuk
SCARS ON THE BODY OF THE CITY:
MURDER OF JEWS IN RIVNE DURING
THE HOLOCAUST
The article is devoted to the coverage of the Holocaust in Rivne. Unfortu-
nately, apart from the shootings in the Sosonky tract in November 1941, other
cases of extermination of Jews are covered very little in the academic litera-
ture, and some locations of extermination are not specified. In modern histo-
riography of the Holocaust, all the facts of the murder of Jews in Rivne have
not yet been investigated, which is a kind of white spot. In an attempt to locate
such places, the article presents the testimonies of victims (Jews), observers
(non-Jews), Germans and police officers (executioners).
The first victims of the Nazi occupation in the city were residents who died
in bombing and air raids. In the summer of 1941, the Jews became victims
of shootings. Their initial elimination took place in the context of the strug-
gle against «Jewish Bolshevism», when those who supported the previous
government and those who were able to lead the resistance - men and intel-
lectuals - were killed. Throughout the German occupation, Jews found their
deaths in the Rivne prisoners of war camps Shtalag 360, in the local prison,
in the Vydumka tract. Among the discovered unknown pages of the history of
the Rivne ghetto is the murder of non-native Viennese Jews during its liqui-
125
Голокост і місто: простори вбивства – простори руйнаціїГолокост і місто: простори вбивства – простори руйнації
dation. There is a possibility that Jews from the Rivne district are among the
prisoners of the Rivne ghetto.
Members of the forensic medical examination of the National Palace of
Culture, which investigated the crimes of the occupiers in Rivne and Rivne
region, concluded that the destruction of civilians and prisoners of war in
Rivne was carried out by mass shootings with «killer machines» , killing with
carbon monoxide, іn some cases, people were buried alive in graves. Identi-
fying the exact quantitative losses of the Jewish population of Rivne in these
locations is a very difficult task. We can cover only 17.5 thousand Holocaust
victims in Sosonky, but in other locations where Jews were killed along with
Ukrainians, Poles, etc., it is impossible to do so. The information given earlier
by researchers about the number of 22,000 to 23,000 Jews were killed during
the Holocaust in the city, in our opinion, should be changed in the direction
of research.
Keywords: Jews, The Holocaust, Rivne Camps of the prisoners of war, So-
sonky, Rivne Prison, street White.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211511 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-4280 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-14T14:52:48Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Михальчук, Р. 2026-01-04T18:33:59Z 2020 Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту / Р. Михальчук // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 9(2). — С. 105-125. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211511 94(477.81)Голокост 10.15407/mics2020.09.105 Статтю присвячено висвітленню Голокосту в м. Рівне. На жаль, крім розстрілів в урочищі Сосонки в листопаді 1941 р., інші випадки екстермінації євреїв в академічній літературі висвітлені дуже мало, а деякі локації знищення не вказані. В сучасній історіографії Голокосту всі факти вбивства євреїв у Рівному ще не досліджено, що є своєрідною білою плямою. З метою визначити такі місця, у статті наведено свідчення жертв (євреїв), спостерігачів (неєвреїв), німців та поліцейських (катів). Першими жертвами нацистської окупації в місті стали жителі, що гинули через бомбардування та повітряні напади. Влітку 1941 р. євреї стали жертвами розстрілів. Спочатку їх ліквідовували в контексті боротьби з «жидобільшовизмом», коли вбивали тих, хто підтримував попередню владу, й тих, хто був здатен очолити опір, – чоловіків та інтелігенцію. Впродовж усього періоду німецької окупації євреї гинули у рівненських таборах військовополонених Шталаг 360, в місцевій в’язниці, в урочищі Видумка. Великим місцем убивства та захоронення стала вул. Біла, куди звозили жертв звідусіль. Серед виявлених невідомих сторінок історії рівненського гетто – вбивство немісцевих віденських євреїв під час його ліквідації. Припускають, що серед бранців гетто Рівного були євреї із Рівненського району. Члени судово-медичної експертизи НДК, які розслідували злочини окупантів у м. Рівне та Рівненській області, дійшли висновків, що знищення цивільних громадян та військовополонених у м. Рівне проводили шляхом масових розстрілів з автоматів та кулеметів, умертвіння чадним газом у «машинах-душогубках», в окремих випадках людей живими закопували в могилах. Частину розстріляних людей, зокрема в кар’єрах біля с. Видумка, спалювали на заздалегідь підготовлених майданчиках. У багатьох випадках, зокрема на трупах із могил на вул. Білій, виявлено сліди зовнішнього насильства, що свідчить про фізичне знущання над жертвами до їхньої смерті. Точно визначити кількість втрат єврейського населення Рівного у згаданих місцях – надважке завдання. Ми можемо стверджувати лише про 17,5 тисячі розстріляних жертв Голокосту в Сосонках, однак в інших місцях, де євреї були вбиті разом з українцями, поляками тощо, – це зробити неможливо. Наведену раніше дослідниками інформацію про кількість євреїв, убитих у місті під час Голокосту (22–23 тисячі), на наш погляд, у результаті подальших досліджень має бути змінено у бік збільшення. The article is devoted to the coverage of the Holocaust in Rivne. Unfortunately, apart from the shootings in the Sosonky tract in November 1941, other cases of extermination of Jews are covered very little in the academic literature, and some locations of extermination are not specified. In modern historiography of the Holocaust, all the facts of the murder of Jews in Rivne have not yet been investigated, which is a kind of white spot. In an attempt to locate such places, the article presents the testimonies of victims (Jews), observers (non-Jews), Germans and police officers (executioners). The first victims of the Nazi occupation in the city were residents who died in bombing and air raids. In the summer of 1941, the Jews became victims of shootings. Their initial elimination took place in the context of the struggle against «Jewish Bolshevism», when those who supported the previous government and those who were able to lead the resistance - men and intellectuals - were killed. Throughout the German occupation, Jews found their deaths in the Rivne prisoners of war camps Shtalag 360, in the local prison, in the Vydumka tract. Among the discovered unknown pages of the history of the Rivne ghetto is the murder of non-native Viennese Jews during its liquiation. There is a possibility that Jews from the Rivne district are among the prisoners of the Rivne ghetto. Members of the forensic medical examination of the National Palace of Culture, which investigated the crimes of the occupiers in Rivne and Rivne region, concluded that the destruction of civilians and prisoners of war in Rivne was carried out by mass shootings with «killer machines», killing with carbon monoxide, іn some cases, people were buried alive in graves. Identifying the exact quantitative losses of the Jewish population of Rivne in these locations is a very difficult task. We can cover only 17.5 thousand Holocaust victims in Sosonky, but in other locations where Jews were killed along with Ukrainians, Poles, etc., it is impossible to do so. The information given earlier by researchers about the number of 22,000 to 23,000 Jews were killed during the Holocaust in the city, in our opinion, should be changed in the direction of research. uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Дослідження Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту Scars on the body of the city: murder of jews in Rivne during the Holocaust Article published earlier |
| spellingShingle | Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту Михальчук, Р. Дослідження |
| title | Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту |
| title_alt | Scars on the body of the city: murder of jews in Rivne during the Holocaust |
| title_full | Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту |
| title_fullStr | Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту |
| title_full_unstemmed | Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту |
| title_short | Шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. Рівне під час Голокосту |
| title_sort | шрами на тілі міста: місця вбивств євреїв у м. рівне під час голокосту |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211511 |
| work_keys_str_mv | AT mihalʹčukr šraminatílímístamíscâvbivstvêvreívumrívnepídčasgolokostu AT mihalʹčukr scarsonthebodyofthecitymurderofjewsinrivneduringtheholocaust |