Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст.
Статтю присвячено проблемі вивчення місць для поховання покійних у містах Гетьманщини у другій половині XVIII ст. З’ясовано, що функція майданчика навколо церкви не зводилася лише до місця для поховання. «Чистий» цвинтар контрастував із іншими територіями, де покійні могли знайти останній спочинок (...
Saved in:
| Published in: | Місто: історія, культура, суспільство |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211754 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. / О. Замура // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 11(4). — С. 276-286. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859817971384320000 |
|---|---|
| author | Замура, О. |
| author_facet | Замура, О. |
| citation_txt | Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. / О. Замура // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 11(4). — С. 276-286. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Місто: історія, культура, суспільство |
| description | Статтю присвячено проблемі вивчення місць для поховання покійних у містах Гетьманщини у другій половині XVIII ст. З’ясовано, що функція майданчика навколо церкви не зводилася лише до місця для поховання. «Чистий» цвинтар контрастував із іншими територіями, де покійні могли знайти останній спочинок (присадибні поховання, скудельниці, «кладбищенские места» тощо).
Наголошено на різниці між поняттями «цвинтар» і «кладовище». Особливо виокремлено значення цвинтаря у просторі ранньомодерного міста, коли «свої» мерці немовби отримували гарантію спасіння на Страшному суді, спочиваючи в освяченій землі. Визначено, що парафіяльний цвинтар перебував під контролем священника. Однак ця обставина не сприяла належному доглядові цієї території.
The article deals with the studing the burial places in Hetman State of the second half of XVIIIth century. There were a few alternates of burial places for dead in Hetman State, except churchyards (hermit’s caves, homestead burials, skudelnitsya, crossroads, kladbishchenskie mesta).
Function of the area around the church wasn’t limited by the burial place for deads. Churchyard was under the local priest control. However, this circumstance did not contribute to the proper care of this area. Churchyards were overflowing with manure and attracted grave robbers.
We made the emphasis on the difference between the terms “cemetery” and “churchyard”. The churchyard significance in the space of early modern town was speciall. The deads had an additional guarantee of salvation at the Last Judgment, resting in the consecrated land.
In the article particular attention is focused on the Russian imperial government attempt to organize burial places outside the settlements of the Hetman State. It was caused by trying to organize the functioning of a “well-regulated state” аfollow the West European model. In this regard, the relevant imperial legal framework was created. It regulated the arrangement of specially designated places for burial of the dead (“kladbishchenskie mesta”).
It was found out that the imperial government activities of cemeteries arrangement and numerous ecclesiastical demands to arrange the burial grounds were not a unique phenomenon for Europe at that time. Churchyards lost their functions as sites for mass festivities, market places, shelters for needy or simply closed during the XVIIIth century. They were replaced by modern cemeteries, which people visit exclusively to perform mourning rituals.
It was found that the imperial authorities weren’t succsesfull in cemeteries organizing. The faile was caused by priests who had to arrange cemeteries. However, they could not arrange burial places on their own. The parishioners didn’t to help, although most of the dead found their last rest in the cemeteries. We need to add that some wealthy believers could simply resort to the practice of homestead burial and build a family crypt. As to the poorest parishioners, suicides, beggars, executed criminals, vagrants they fell into the skudelnitsya.
Thus, there were alternative burial places for the dead, and Hetman State cemeteries were a multifunctional area. Imperial reform aimed to arragange the dead burial places according to European trends, but progressed slowly. Its implementation, even in towns, lasted for almost 100 years.
|
| first_indexed | 2026-03-16T11:30:32Z |
| format | Article |
| fulltext |
МІKC
2020 4(11)
МІKC
2020 4(11)
276
DOI 10.15407/mics2020.11.276
УДК 718:94(477)«175»
Олена Замура,
кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця
Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
elena.vorskla@gmail.com
https://orcid.org/0000-0002-4907-3169
СУСПІЛЬНА ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ МІСЦЬ
ДЛЯ ПОХОВАННЯ У ГЕТЬМАНЩИНІ
У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII cт.
Статтю присвячено проблемі вивчення місць для поховання покійних у містах Гетьманщини
у другій половині XVIII ст. З’ясовано, що функція майданчика навколо церкви не зводилася
лише до місця для поховання. «Чистий» цвинтар контрастував із іншими територіями, де по-
кійні могли знайти останній спочинок (присадибні поховання, скудельниці, «кладбищенские
места» тощо).
Наголошено на різниці між поняттями «цвинтар» і «кладовище». Особливо виокремлено зна-
чення цвинтаря у просторі ранньомодерного міста, коли «свої» мерці немовби отримували га-
рантію спасіння на Страшному суді, спочиваючи в освяченій землі. Визначено, що парафіяль-
ний цвинтар перебував під контролем священника. Однак ця обставина не сприяла належному
доглядові цієї території.
Особливу увагу сфокусовано на спробі російського імперського уряду винести місця для по-
ховання покійних за межі поселень Гетьманщини у намаганні наслідувати західноєвропейські
зразки та організувати функціонування «добре регульованої держави». Для цього було створе-
но відповідну імперську законодавчу базу, яка врегулювала облаштування спеціально відведе-
них місць для поховання померлих («кладбищенские места»).
З’ясовано, що діяльність імперського уряду з облаштування кладовищ і численні церковні ви-
моги упорядкувати території для поховання небіжчиків не були унікальним явищем для того-
© Олена Замура, 2020
МІKC
2020 4(11)
277
В українській історіографії практики
використання місць для поховання Гетьман-
щини та багатоманіття останніх майже не
досліджено. Спеціальних наукових праць,
які б мали на меті усебічний розгляд цього
феномену, дуже мало. На наше переконання,
уявлення лише про одне можливе місце для
погребу померлих зумовило непопулярність
цієї теми серед дослідників соціальної істо-
рії. Найбільше не пощастило у цьому плані
ранньомодерній добі. Свого часу дослідни-
ця київських цвинтарів Людмила Проценко
зазначила, що саме для вивчення некрополів
XV–XVIII ст. інформації обмаль 1, особливо
порівняно з іншими періодами. Ця обстави-
на також додає непопулярності досліджува-
ній темі в очах науковців.
Нормою для ранньомодерних західноєв-
ропейських соціумів було функціонування
місць для поховання у межах поселення 2,
однак протягом розглядуваного періоду по-
греб покійних могли здійснювати не лише
на цвинтарі. При цьому тогочасні цвинтарі
мали декілька функцій. Отже, ця територія
для людей ранньомодерних спільнот мала
інше значення, що потребує спеціального
дослідження.
Для висвітлення ролі цвинтарів у піз-
ньосередньовічних і ранньомодерних спіль-
нотах велике значення має фундаментальна
праця французького дослідника Філіпа Ар’є-
са 3. Він наголосив на багатоманітті функцій,
що їх мав майданчик навколо храму. Місь-
кий цвинтар був місцем ділової метушні й
торгівлі. Тут люди рятували своє життя та
майно під час війни або іншої небезпеки.
На цвинтарі навіть подеколи будували жит-
ло й мешкали в мирний час, бо ця територія
часної Європи. Виявлено, що імперська влада зазнала певних труднощів у сфері організації
кладовищ. Це було пов’язано з тим, що безпосередньо займатися цим мали священники. Однак
самотужки вони не могли облаштовувати місця для поховання. На допомогу парафіян споді-
ватися не доводилося, хоча більшість покійників знаходили останній спочинок на цвинтарі.
Варто зазначити, що деякі заможні віряни вдавалися до практики присадибного поховання і
будували сімейний склеп, а найбідніші парафіяни потрапляли до скудельниць.
Отже, в Гетьманщині існували інші місця для поховання покійних, а цвинтар був багатофунк-
ціональною територією. Імперська реформа мала на меті скорочення кількості варіантів місць
для поховання померлих до одного згідно із загальноєвропейськими тенденціями, однак про-
сувалася повільно. Її втілення навіть у містах розтягнулося майже на 100 років.
Ключові слова: місто, цвинтар, кладовище, присадибне поховання, скудельниця, Гетьман
щина.
1 Проценко, Л., А. (1995). Історія
Київського некрополя. Київ:
Видавництво «Укрбланквидав», 148.
2 Дінцельбахер, П. (Ред.). (2004).
Історія європейської ментальности.
Львів: Літопис, 309.
3 Арьес, Ф. (1992). Человек перед лицом
смерти. Москва: Издательская группа
«Прогресс» – «Прогресс–Академия», 59–
110.
МІKC
2020 4(11)
МІKC
2020 4(11)
278
звільнялася від оподаткування 4. На терито-
рії навколо храму насправді вирувало життя.
Процеси, унаслідок яких цвинтарі втра-
тили свої численні функції, прямо віддзерка-
лювали трансформації, що їх зазнавала Геть-
манщина у другій половині XVIII cт. Тож
з’ясування поняття про цвинтар та вивчення
його функцій у ранньомодерному україн-
ському суспільстві – це ключ до розуміння
світосприйняття «мовчазної більшості».
Українська дослідниця Оксана Про-
коп’юк 5 звернула увагу на те, що кладовищні
церкви були нетиповим явищем у Київській
митрополії XVIII cт., бо тут дотримувалися
традиції ховати покійних при парафіяльних
церквах. Протягом досліджуваного періоду
місця для поховань були у межах поселень.
Заходи щодо прищеплення культури похо-
вання на кладовищах, тобто у відокремлених
від населених пунктів місцях, було втілено
за розпорядженням Синоду лише упродовж
другої половини XVIII cт.
На українському матеріалі вивченням
місць для поховання займаються переважно
археологи. Вони зосереджені на дослідженні
традиційної (у сучасному розумінні) функції
цвинтарів як місця для поховання, тож на-
працьовано чималий доробок із цієї пробле-
матики 6.
Особливості локалізації поховань на
цвинтарях та поза їхніми межами побіжно
розглянула Оксана Коваленко 7. Здійснюючи
археологічні дослідження цвинтарів Геть-
манщини, вона з’ясувала, що в той час бра-
кувало площі для нових поховань, тому тіла
небіжчиків накладали одне на одного досить
безладно. Під час проведення будівельних
робіт у храмах перепоховання викопаних
останків не здійснювали, залишаючи їх під
спорудою.
Серед новітніх досліджень потрібно наз-
вати роботу Олени Мельник «Поховальні
пам’ятки Києва ХVІ–ХVІII cт.». Дослідниця
пов’язала появу кладовищ з епідеміями ін-
фекційних захворювань, від яких потерпали
кияни у другій половині ХVІII ст. 8
Негативне ставлення міської спільноти
до розпоряджень австрійського уряду при-
пинити поховання на цвинтарях Львова роз-
4 Там же, 85–87.
5 Прокоп’юк, О. (2012). Київська
митрополія: топографія посвят.
Реконструкція реєстру храмів за
відомостями про церковнослужителів
(1780–1783 рр.). Київ: ДП НВЦ
Пріоритети, 30–32.
6 Коваленко О. (2015). Полтава
XVII–XVIII ст. Київ: Видавець Олег
Філюк, 76–86; Мельник, О. (2014).
Цвинтар старокиївської церкви в ім’я
Живоначальної Трійці. Археологія і
давня історія України, 1, 68–79;
Мельник, О. (2017). Поховальні
пам’ятки Києва ХVІ–ХVІII cт. (Дис.
канд. іст. наук). Київ.
7 Коваленко, О. Полтава
XVII–XVIII ст., 76–86.
8 Мельник, О. Поховальні пам’ятки
Києва, 79.
МІKC
2020 4(11)
279
глянула Христина Харчук 9. Про різницю
між цвинтарем і кладовищем у контексті до-
слідження поняття «доброї» та «злої» смерті
йдеться в монографії авторки 10.
Комплексне дослідження місць для похо-
вання передбачає виконання таких завдань:
визначити інші місця для поховання
померлих у Гетьманщині, окрім цвин-
тарів;
з’ясувати зовнішній вигляд і функції
цвинтаря у Гетьманщині;
дослідити імперську законодавчу базу
для реформування цвинтарів у другій
половині XVIII cт.;
здійснити порівняння із тогочасним
закордонним досвідом реформування
місць для поховання померлих.
Місця для поховання, їхні функції у
ранньомодерному суспільстві та проблеми,
пов’язані зі спробою реформування цієї ча-
стини міського простору Гетьманщини, в
українській історіографії досліджено фра-
гментарно. Отож, розгляд цієї проблеми до-
повнить наші знання про функціонування
ранньомодерного українського суспільства.
Для покійних у Гетьманщині не було
одного можливого місця поховання. Було
декілька варіантів: 1) у печерах Київської
Лаври (відповідно до практик чернечої аске-
зи) 11; 2) у храмі; 3) на цвинтарі при храмі або
при монастирі; 4) «під грушкою», тобто поза
межами церковної огорожі, але в межах по-
селення; на наше переконання, це місце для
поховання можна прирівняти до присадиб-
них поховань, існування яких засвідчують
дані археології 12; 5) у скудельницях 13; 6) за
межею поселення – на перехресті доріг, на
межі полів, на роздоріжжі; 7) у місцях похо-
вання мертвих тіл (після указу 1778 р.) 14.
На вибір місця поховання впливало ба-
гато чинників: остання воля покійного, його
належність до спільноти мирян або кліриків,
відмова від світського життя, суспільний
9 Харчук, Х. (2013). Формування
Городоцького цвинтаря у Львові (друга
половина ХVII – кінець ХIХ ст.).
Краєзнавство, 3, 97–103.
10 Замура, О. (2014). «Великий
шаленець»: смерть і смертність в
Гетьманщині XVIII ст. Київ: К.І.С.,
142–167.
11 Нікітенко, М. (2002). Витоки
та місцеві особливості лаврського
поховального обряду: проблемні
питання. Наукові записки, 9, 357–359.
12 Мельник, О. О. Поховальні пам’ятки
Києва, 104–106.
13 Там само, 104–106.
14 Замура, О. «Великий шаленець», 163.
МІKC
2020 4(11)
МІKC
2020 4(11)
280
статус, матеріальне становище, обставини та
спосіб смерті.
Треба зауважити, що, на противагу сучас-
ному загальноприйнятому табу на публічне
обговорення теми смерті, у ранньомодерно-
му суспільстві комплекс питань, пов’язаних
із завершенням земного буття людини, ви-
світлювався дуже широко. Люди доіндустрі-
альних суспільств вдавалися до різних прак-
тик, щоб «приручити» смерть.
Мерців не вилучали із життя спільноти
повністю. Після смерті їхні тіла залишали-
ся у межах поселення, наприклад, на цвин-
тарях. Археологічні дослідження київських
некрополів свідчать про наявність присадиб-
них поховань і скудельниць 15.
Як ми вже зазначали, у ранньомодерному
поселенні цвинтар розташовували біля цер-
кви, тобто у центрі суспільного життя. Тіла
добропорядних людей не виносили за його
межі, якщо, звісно, не йшлося про похован-
ня у монастирі. Ймовірно, з часом потреба
в нових цвинтарях для померлих зростала,
позаяк не вистачало місця для поховань. На-
приклад, у Полтаві ХVІІІ ст. повторне вико-
ристання території для нових поховань було
нормою. «Як показали розкопки 2000 р.,
тривале існування Успенського цвинтаря та
брак площі призводили до поховань на міс-
ці тих могил, де надмогильні горбки встигли
знівелюватися, тож одне поховання наклада-
лося на інше, а сам цвинтар використовувало
не одне покоління мешканців міста» 16. До-
дамо, що Успенський цвинтар не був безаль-
тернативним місцем останнього спочинку
для мешканців міста. У Полтаві ХVІІ–ХVІІI
cт. функціонували ще три міські та цвинтарі
Хрестовоздвиженського чоловічого і Пуш-
карівського Вознесенського жіночого монас-
тирів.
Розміщення цвинтаря безпосередньо по-
руч із церковною спорудою вказувало на те,
що його територія сприймалася (або мала
сприйматися) як «чистий» простір. Однак
яким був цей сакральний простір другої по-
ловини ХVІІІ ст.?
У 1757 р. новопризначений переяслав-
ськобориспільський єпископ Гервасій був
вражений неохайним станом місцевих цвин-
тарів. Недбало обгороджена або взагалі від-
15 Мельник, О. О. Поховальні пам’ятки
Києва, 104–106, 150–151.
16 Коваленко, О. В. (2009). Полтава
ХVІII ст.: розвиток міської території,
просторова структура та міська
розбудова. (Дис. канд. іст. наук),
108.
МІKC
2020 4(11)
281
крита територія приваблювала диких і свій-
ських тварин, які могли досхочу ритися на
могилах. Тут накопичувалися купи гною. За
браком місця тіла покійних клали одне на
одного. Тож енергійний єпископ Гервасій
удався до рішучих дій. У 1758 р. він видав
розпорядження парафіяльним священникам
про очищення цвинтарів від ям, гною, «ка-
плиц и столпов з короговцями по древнему
языческому обычаю».
Потрібно зазначити, що з благоустро-
єм новоутворених кладовищ теж виникали
проблеми. Наприклад, місце для поховання
померлих на горі Щекавиці, облаштоване
спеціально для мешканців київського По-
долу 1772 р., не було обгороджене. Навіть у
ХІХ ст. тут випасали худобу, а злодії вчиняли
крадіжки прикрас із надгробків 17.
Зауважимо, що у Гетьманщині обгоро-
джений майданчик навколо церкви через
наближеність до храму був бажаним місцем
поховання, однак доступним не для всіх.
Крім того, цвинтар не розглядали суто як
місце для поховання покійних. Це була зо-
крема чиста територія для народних гулянь
у Великодні свята.
Щоправда, практику народних гулянь
православна церква засуджувала. У 1758 р.
переяславськобориспільський єпископ Гер-
васій навіть заборонив у понеділок Фомина
тижня, тобто на проводи, «под церквами на
гробе усопших пировать, кроме церковного
помяновения» 18. Припускаємо, що ця забо-
рона, як і більшість подібних, не подіяла.
Заупокійні молитви подеколи читали без-
посередньо над могилою покійного, у спеці-
ально споруджених на цвинтарі каплицях.
Церковні ієрархи ставилися негативно до та-
кої діяльності. У 1758 р. переяславськобо-
риспільський єпископ Гервасій засудив цей
«языческий обычай» 19.
Про відхилення від вимог церковного
канону щодо вибору місця поховання згаду-
ють представники кліру різного рівня. При-
міром, у Требнику Петра Могили наголо-
шувалося, що тіло православного потрібно
ховати лише в освяченій землі, при церкві,
«а не на поле, или на стогнах, или в верто-
граде (потатарски), якоже в неких странах
обыкоша» 20. Ієромонах Климентій Зіновіїв
зафіксував практику простолюду ховати по-
кійників «в гумнах під грушками» 21.
До 1765 р. вартість основних церков-
них ритуалів не було прописано в законі.
Вочевидь, це створювало передумови для
зловживань із боку священників. Водночас
гадана зажерливість могла стати головним
аргументом для скарги на адресу панотця.
Прикладом такої маніпуляції є конфлікт,
який відбувся 1754 р. у м. Конотопі. Його
суть викладено у колективній скарзі до Гене-
ральної військової канцелярії, яку підписали
17 Проценко, Л. А. Історія київського
некрополя, с. 220.
18 Центральний державний історичний
архів України (далі – ЦДІАК України),
ф. 990, оп. 1, спр. 285, арк. 13.
19 Там само, арк. 3.
20 Требник митрополита Петра Могилы.
(2007). (Т. 1, с. 542). Харьков:
Фолио.
21 Слово многоцінне. Хрестоматія
української літератури, створеної
різними мовами в епоху Ренесансу
(друга половина XV–XVI століття) та
в епоху Бароко (кінець XVI–XVII сто
ліття). (2006). (Т. 2: Література
високого Бароко (1632–1709 рр.),
с. 110). Київ.
МІKC
2020 4(11)
МІKC
2020 4(11)
282
конотопський сотник, сотенний отаман, пи-
сар, осавул і хорунжий 22. Вони звинуватили
місцевого священника Якова Костенецького
у відмові ховати наказного конотопського
сотника Данила Торянського через несплату
грошей за сорокоуст.
У тексті скарги зазначено, що перед
смертю покійний 16 тижнів страждав на «во-
дяную болезнь», і упродовж тривалої хворо-
би його декілька разів сповідав «духовный
отец». Нарешті 13 листопада 1754 р. Данило
Торянський покаявся, отримав відпущення
гріхів і помер. Отже, покійний повною мі-
рою дотримався церковного передсмертно-
го ритуалу. Приходський священник Яків
Костенецький спочатку запевнив удову, що
подбає про яму для небіжчика і подзвонить у
дзвони. Однак наступного дня він відмовив-
ся ховати наказного сотника й почав вимага-
ти грошей на сорокоуст. Обурені козаки самі
понесли тіло покійного сотника до церкви
Різдва Богоматері. Однак син Якова Косте-
нецького Іван, який також був священником,
не пустив жалобну процесію до храму. Тіло
віднесли до сусіднього приходу й попроси-
ли священника тимчасово потримати труну
з небіжчиком у тамтешній церкві. На Якова
Костенецького не подіяв навіть тиск коно-
топського протоієрея Моісея Кривецького:
священник категорично відмовлявся від-
співувати тіло Данила Торянського й навіть
наказав засипати уже готову яму. На момент
подання скарги небіжчик залишався непохо-
ваним п’ятий день.
На жаль, ми не знаємо, чим закінчилася
ця справа. Однак «конотопське протисто-
яння» свідчило про привілейований статус
цвинтаря у структурі міста. Ця скандальна
подія досить яскраво проілюструвала драж-
ливість питання християнського поховання в
Гетьманщині.
Перегляд норм щодо локалізації кладо-
вищ і ставлення соціуму до місць останнього
спочинку в Європі відбувся за ранньомодер-
ної доби. Завдяки просвітницьким уявлен-
ням про санітарні норми, було остаточно
відокремлено місця для життя від місць для
поховання. Зважаючи на це, організація ре-
гулярних кладовищ була звичним явищем
у Західній Європі ХVІІІ ст. Проте шлях до
остаточного вилучення останніх із повсяк-
денного життя традиційних соціумів решти
континенту був складним.
Звернемося до польського досвіду. Пер-
ше заміське кладовище Варшави заклали в
1770 р., вочевидь, через епідемію чуми. Од-
нак мешканці міста не бажали відправляти
на Святохрестове кладовище тіла своїх по-
кійних, бо традиційно за околицею ховали
лише тіла злочинців. Для добропорядних лю-
дей така практика була неприйнятною. На-
решті 1782 р. варшавський єпископ Антоній
22 Ділова і народнорозмовна мова
XVIII ст. (Матеріали сотенних
канцелярій і ратуш Лівобережної
України). (1976). Київ, 328–330.
МІKC
2020 4(11)
283
Окенцький наказав замкнути міські цвинтарі
при костелах і винести їх за околицю. Крім
того, знадобився особистий приклад смо-
ленського єпископа Габріеля Водзинського,
який заповів поховати себе саме на замісько-
му цвинтарі. Його похорон започаткував змі-
ни у ставленні вірянкатоликів до поховання
за містом.
Цікаво, що австрійська влада майже од-
ночасно з цими подіями заборонила здійсню-
вати поховання при храмах у Львові. Місця
останнього спочинку потрібно було винести
за межі міста, однак львів’яни так само не
виконували вимоги імператорського декре-
та, як мешканці Варшави – єпископське роз-
порядження.
У Російській імперії перенести місця ос-
таннього спочинку за межі поселень упер-
ше спробував Петро І. У 1723 р. він видав
наказ, яким забороняв ховати тіла покійних,
окрім останків вельможних осіб, «внутри го-
родов». Вочевидь, його припис не виконува-
ли у належний спосіб, бо під час правління
Катерини ІІ ієреям довелося нагадувати про
заборону на поховання у межах поселень. Ці
вимоги цілком узгоджувалися з діяльністю
імператриці щодо втілення в життя проек-
ту «добре регульованої держави». Урядові
заходи в цьому напрямі вирізнялися масш-
табністю та всебічністю і досить швидко по-
ширилися на територію Гетьманщини. Тут
їх упроваджував граф Петро РумянцевЗаду-
найський, який звернув увагу на неналежне
розташування й облаштування місць остан-
нього спочинку в Гетьманщині.
РумянцевЗадунайський чотири рази (у
1765, 1770, 1771 і 1772 рр.) ініціював укази
Синоду про благоустрій місць для похован-
ня тіл покійних. Очевидно, ці розпоряджен-
ня не мали адекватної реакції на місцях, і
тому з’явився указ імператриці Катерини
ІІ від 28 лютого 1778 р., який зобов’язував
парафіяльних священників і настоятелів мо-
настирів охороняти цвинтарі «от всяких не-
пристойностей». Ці території мали обнести
дерев’яною огорожею або обкопати рова-
ми з практичною метою, щоб безпритульні
тварини не розкопували ями з покійними й
не розтягували мертві тіла. У 1778 р. також
було визначено нове єдино можливе місце
поховання покійних. Імператриця наказала
«не погребать при церквах внутри городов и
селений, а погребать вне всякого селения на
особо отведенных для того кладбищенских
местах» 23.
Вважаємо, що епідемія чуми на початку
1770х рр. також спонукала уряд до актив-
них дій з облаштування кладовищ. При-
наймні, у Києві та Лебедині епідемія стала
каталізатором організування віддалених від
23 ЦДІАК України, ф. 990, оп. 1,
спр. 1228, арк. 2.
МІKC
2020 4(11)
МІKC
2020 4(11)
284
храмів кладовищ для православних. Од-
нак у ПереяславськоБориспільської єпархії
просвітницька ініціатива імператриці щодо
запровадження регулярних кладовищ за ме-
жами поселень не мала належної підтримки
сільського кліру й парафіян.
Згідно з указом від 28 лютого 1778 р.,
священники мусили дати підписки про
обов’язкове виконання його пунктів, а про-
тоієреї мали зібрати й відіслати ці документи
до своїх консисторій.
У жовтні 1778 р. золотоніський прото-
ієрей Петро Базилевич повідомив Переяс-
лавськоБориспільську консисторію про те,
що хоча місцеві священники і взяли на себе
письмові зобов’язання доглядати за кладо-
вищами, однак «сами они своих кладбищен-
ских мест в указноповелительный порядок
привести не могут» 24. Зі слів протопопа,
справу гальмувало те, що парафіяни відмо-
вилися надавати священникам будьяку до-
помогу з облаштування місць останнього
спочинку.
На нашу думку, ця відмова пояснюєть-
ся поширенням середньовічних уявлень про
простір серед населення Гетьманщини, зо-
крема про існування зон різного ступеня свя-
тості. Цвинтар, який безпосередньо приля-
гав до храму, в ієрархії зон святості посідав
чільне місце. Його огорожа відокремлювала
чисте, священне місце від профанного світу.
Натомість генеральний хорунжий Ми-
кола Ханенко (помер 1760 р.) зазначив у ду-
хівниці, що зовсім не переймається місцем
останнього спочинку й залишає вирішення
цього питання на розсуд своїх спадкоємців.
Він назвав себе віруючою людиною, яка во-
скресне в день Страшного суду незалежно
від місця поховання 25. На нашу думку, це
твердження треба розглядати як виняток, яке
тільки підтверджує правило: більшості чле-
нів досліджуваної спільноти було не байду-
же, де саме їх поховають.
***
Суспільна практика в Гетьманщині пе-
редбачала існування інших місць для похо-
вання померлих, окрім цвинтарів. Звісно, в
очах представників кліру церква та майдан-
чик навколо неї були сакральною терито
рією, єдиною можливою для поховання бла-
гочестивого мирянина (надто коли йшлося
про представника козацької еліти).
Однак цвинтар, попри його особливе
значення для православних вірян, не завжди
був бажаним місцем останнього спочинку.
І фінансові моменти тут видаються друго-
рядними.
Археологічні дані засвідчують наявність
склепів у межах присадибних поховань 26.
Тож причиною відмови від погребу на цвин-
тарі не завжди була бідність покійного та
24 Там само, арк. 12.
25 Іржицький, В. Ю. (2007). Духовниця
генерального хорунжого Миколи Ханенка
як джерело вивчення соціальної історії
Гетьманщини. Гілея, 10, 84–85.
26 Мельник, О. Поховальні пам’ятки
Києва, 151.
МІKC
2020 4(11)
285
його родини. Крім того, сусідство з храмом
не гарантувало належного догляду й охоро-
ни цієї території. Місця для поховання по-
деколи не мали огорожі й тому привертали
увагу крадіїв прикрас і приманювали свій-
ських тварин, які тут випасалися. Імовірно,
щоб убезпечити поховання поблизу храму,
заможні тестатори обумовлювали встанов-
лення каплиці на своїй могилі 27.
Заборона поховань у межах поселень (зо-
крема на парафіяльних цвинтарях) у другій
половині ХVІІІ ст. була складовою просвіт-
ницьких реформ імперського уряду. Зважаю-
чи на розглянуті вище приклади, діяльність
російських можновладців на території Геть-
манщини не видається унікальною. Про-
світницькі реформи, які в результаті інкор-
порації Гетьманщини до складу Російської
імперії поширилися і на мешканців полко-
вих містечок та сіл, сприяли правовому регу-
люванню порядку облаштування регулярних
кладовищ.
Перші результати імперської реформи
можна виявити вже в етнографічних описах
середини ХІХ ст. Зокрема, у 1854 р. Домінік
П’єр де ля Фліз зробив замальовку сільської
похоронної процесії в Радомишльському
повіті Київської губернії (див. малюнок із
альбому де ля Фліза 28): церкву обнесено де-
рев’яною огорожею; місце поховання, куди
везуть покійного, віддалене від церковного
подвір’я, але неогороджене. З примітивного
малюнку неможливо зрозуміти, чи була від-
стань між церквою та кладовищем значною,
однак обидва об’єкти потрапляли до поля
зору одночасно. Оскільки замальоване кла-
довище не мало огорожі й брами (про наяв-
ність сторожа даних немає), то на його тери-
торію, так само легко, як і на парафіяльний
цвинтар, могли потрапляти худоба, грабіж-
ники, волоцюги. Отже, імперська реформа
не запрацювала належним чином, принаймні
упродовж першої половини ХІХ ст.
Наше дослідження, звісно, не є вичерп-
ним. Комплексне вивчення цвинтарів Геть-
манщини потребує з’ясування питання про
те, як ставилися до місць для поховання
миряни. Дослідження цієї проблеми стане
можливим завдяки розширенню джерельної
бази, залученню даних тестаментів і резуль-
татів археологічних розвідок.
27 Замура, О. «Великий шаленець», 166.
28 Де ля Фліз, Д. Етнографічні описи
селян Київської губернії... Retrieved
from http://lytopus.org.ua.
МІKC
2020 4(11)
МІKC
2020 4(11)
286
References
Aries, F. (1992). Chelovek pered litsom smerti.
Moskva: Izdatelskaya gruppa “Progress” – “Progres–
Akademiya” [in Russian].
De la Fliz, D. Etnohrafichni opysy selian Kyivskoi
hubernii... Retrieved from http://lytopus.org.ua [in
Ukrainian].
Dilova i narodno-rozmovna mova XVIII st. (Mate-
riali sotennih kanceijarij I ratush Livobereyhnoi Ukrai-
yny). (1976). Kyiv [in Ukrainian].
Irzhyts’kyy, V. Yu. (2007). Dukhivnytsya gener-
al’nogo khorunzhogo Mykoly Khanenka yak dzherelo
vyvchennya sotsialnoi istorii Hetmanshchyny. Hileya,
10 [in Ukrainian].
Kharchuk, Kh. (2013). Formuvannya Horodots’ko-
go tsvyntarya u L’vovi. Kraeznavstvo, 3, 97–103 [in
Ukrainian].
Kovalenko, O. (2009). Poltava XVII–XVIII st.: roz-
vytok mis’koyi terytoriyi, prostorova struktura ta mis’ka
rozbudova. (Master’s thesis). Kyiv [in Ukrainian].
Kovalenko, O. (2015). Poltava ХVII–ХVIII stolit’.
Kyiv: Vydavets’ Oleh Filyuk [in Ukrainian].
Melnyk, O. (2014). Tsvyntar starokyivskoi tserkvy v
imia Zhyvonachalnoi Triitsi. Arkheolohiia i davnia isto-
riia Ukrainy, 1, 68–79 [in Ukrainian].
Melnyk, O. (2017). Pokhovalni pamiatky Kyieva
ХVI– ХVIII st. (Master’s thesis). Kyiv [in Ukrainian].
Nikitenko, M. (2002). Vytoky ta mistsevi osoblyvo-
sti lavrskoho pokhovalnoho obriadu: problemni pytan-
nia. Naukovi zapysky, 9, 355–362 [in Ukrainian].
Prokopiuk, O. (2012). Kyivska mytropolia: topogra-
fia. Rekonstruktsiia reiestru khramiv za vidomostiamy
pro tserkovnosluzhyteliv (1780–1783 rr.). Kyiv: DP
NVTS Priopytety [in Ukrainian].
Protsenko, L., A. (1995). Istoriia Kyivskoho
nekropolia. Kyiv: Vydavnytstvo “Ukrblankvydav” [in
Ukrainian].
Slovo mnohotsinne. Khrestomatiya ukrayins’koyi
literatury, stvorenoyi riznymy movamy v epokhu Re-ne-
sansu (druha polovyna ХV–ХVI stolittya) ta v epokhu
Baroko (kinets’ ХVI–ХVIII stolittya). (2006). (Vol. 2: Lit-
eratura vysokoho Baroko (1632–1709 rik)). Kyiv.
Trebnyk mytropolyta Petra Mohyly. (2007). Repr.
vyd. 1646. (Vol. 1). Har’kоv: Folio.
Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy,
m. Kyiv, f. 990, spr. 285, ark. 4.
Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy,
m. Kyiv, f. 990, spr. 1228, ark. 2, 12.
Zamura, O. (2014). “Velykyi shalenets”: smert
i smertnist v Hetmanshchyni XVIII st. Kyiv: K.I.S. [in
Ukrainian].
МІKC
2020 4(11)
287
Olena Zamura
PUBLIC PRACTICE OF USING BURIAL
PLACES IN THE HETMAN STATE
THE SECOND HALF OF THE XVIII CENTURY
The article deals with the studing the burial places in Hetman State of the second half of XVIIIth
century. There were a few alternates of burial places for dead in Hetman State, except churchyards
(hermit’s caves, homestead burials, skudelnitsya, crossroads, kladbishchenskie mesta).
Function of the area around the church wasn’t limited by the burial place for deads. Churchyard was
under the local priest control. However, this circumstance did not contribute to the proper care of this
area. Churchyards were overflowing with manure and attracted grave robbers.
We made the emphasis on the difference between the terms “cemetery” and “churchyard”. The
churchyard significance in the space of early modern town was speciall. The deads had an additional
guarantee of salvation at the Last Judgment, resting in the consecrated land.
In the article particular attention is focused on the Russian imperial government attempt to organize
burial places outside the settlements of the Hetman State. It was caused by trying to organize the
functioning of a “wellregulated state” аfollow the West European model. In this regard, the relevant
imperial legal framework was created. It regulated the arrangement of specially designated places for
burial of the dead (“kladbishchenskie mesta”).
It was found out that the imperial government activities of cemeteries arrangement and numerous
ecclesiastical demands to arrange the burial grounds were not a unique phenomenon for Europe at that
time. Churchyards lost their functions as sites for mass festivities, market places, shelters for needy or
simply closed during the XVIIIth century. They were replaced by modern cemeteries, which people
visit exclusively to perform mourning rituals.
It was found that the imperial authorities weren’t succsesfull in cemeteries organizing. The faile
was caused by priests who had to arrange cemeteries. However, they could not arrange burial places
on their own. The parishioners didn’t to help, although most of the dead found their last rest in
the cemeteries. We need to add that some wealthy believers could simply resort to the practice of
homestead burial and build a family crypt. As to the poorest parishioners, suicides, beggars, executed
criminals, vagrants they fell into the skudelnitsya.
Thus, there were alternative burial places for the dead, and Hetman State cemeteries were a
multifunctional area. Imperial reform aimed to arragange the dead burial places according to European
trends, but progressed slowly. Its implementation, even in towns, lasted for almost 100 years.
Keywords: town, churchyard, cemetery, homestead burial, skudelnytsia, Hetman State.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211754 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2616-4280 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-16T11:30:32Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Замура, О. 2026-01-10T17:31:04Z 2020 Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. / О. Замура // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 11(4). — С. 276-286. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211754 718:94(477)«175» 10.15407/mics2020.11.276 Статтю присвячено проблемі вивчення місць для поховання покійних у містах Гетьманщини у другій половині XVIII ст. З’ясовано, що функція майданчика навколо церкви не зводилася лише до місця для поховання. «Чистий» цвинтар контрастував із іншими територіями, де покійні могли знайти останній спочинок (присадибні поховання, скудельниці, «кладбищенские места» тощо). Наголошено на різниці між поняттями «цвинтар» і «кладовище». Особливо виокремлено значення цвинтаря у просторі ранньомодерного міста, коли «свої» мерці немовби отримували гарантію спасіння на Страшному суді, спочиваючи в освяченій землі. Визначено, що парафіяльний цвинтар перебував під контролем священника. Однак ця обставина не сприяла належному доглядові цієї території. The article deals with the studing the burial places in Hetman State of the second half of XVIIIth century. There were a few alternates of burial places for dead in Hetman State, except churchyards (hermit’s caves, homestead burials, skudelnitsya, crossroads, kladbishchenskie mesta). Function of the area around the church wasn’t limited by the burial place for deads. Churchyard was under the local priest control. However, this circumstance did not contribute to the proper care of this area. Churchyards were overflowing with manure and attracted grave robbers. We made the emphasis on the difference between the terms “cemetery” and “churchyard”. The churchyard significance in the space of early modern town was speciall. The deads had an additional guarantee of salvation at the Last Judgment, resting in the consecrated land. In the article particular attention is focused on the Russian imperial government attempt to organize burial places outside the settlements of the Hetman State. It was caused by trying to organize the functioning of a “well-regulated state” аfollow the West European model. In this regard, the relevant imperial legal framework was created. It regulated the arrangement of specially designated places for burial of the dead (“kladbishchenskie mesta”). It was found out that the imperial government activities of cemeteries arrangement and numerous ecclesiastical demands to arrange the burial grounds were not a unique phenomenon for Europe at that time. Churchyards lost their functions as sites for mass festivities, market places, shelters for needy or simply closed during the XVIIIth century. They were replaced by modern cemeteries, which people visit exclusively to perform mourning rituals. It was found that the imperial authorities weren’t succsesfull in cemeteries organizing. The faile was caused by priests who had to arrange cemeteries. However, they could not arrange burial places on their own. The parishioners didn’t to help, although most of the dead found their last rest in the cemeteries. We need to add that some wealthy believers could simply resort to the practice of homestead burial and build a family crypt. As to the poorest parishioners, suicides, beggars, executed criminals, vagrants they fell into the skudelnitsya. Thus, there were alternative burial places for the dead, and Hetman State cemeteries were a multifunctional area. Imperial reform aimed to arragange the dead burial places according to European trends, but progressed slowly. Its implementation, even in towns, lasted for almost 100 years. uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Уявлення та репрезентації Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. Public practice of using burial places in the Hetman state the second half of the XVIII century Article published earlier |
| spellingShingle | Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. Замура, О. Уявлення та репрезентації |
| title | Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. |
| title_alt | Public practice of using burial places in the Hetman state the second half of the XVIII century |
| title_full | Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. |
| title_fullStr | Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. |
| title_full_unstemmed | Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. |
| title_short | Суспільна практика використання місць для поховання у Гетьманщині у другій половині XVIII ст. |
| title_sort | суспільна практика використання місць для поховання у гетьманщині у другій половині xviii ст. |
| topic | Уявлення та репрезентації |
| topic_facet | Уявлення та репрезентації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211754 |
| work_keys_str_mv | AT zamurao suspílʹnapraktikavikoristannâmíscʹdlâpohovannâugetʹmanŝiníudrugíipoloviníxviiist AT zamurao publicpracticeofusingburialplacesinthehetmanstatethesecondhalfofthexviiicentury |