"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..."

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Місто: історія, культура, суспільство
Дата:	2020
Автор:	Івакін, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2020
Теми:	Інтерв’ю
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211765
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..." / В. Івакін // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 11(4). — С. 29-33. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859943048046182400
author	Івакін, В.
author_facet	Івакін, В.
citation_txt	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..." / В. Івакін // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 11(4). — С. 29-33. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Місто: історія, культура, суспільство
first_indexed	2026-03-17T20:38:34Z
format	Article
fulltext	МІKC 2020 4(11) 29 Перше моє запитання: чому взагалі при- йшли до теми танатології, з чого почалася така цікавість? Почалося з обрання теми дисертаційно- го дослідження. Якщо поховальні пам’ятки епохи вікінгів завжди перебували у центрі уваги вітчизняних науковців, то христи- янські поховання залишалися дещо в тіні. Олександр Петрович Моця погодився стати науковим керівником мого дисертаційного дослідження «Поховальні пам’ятки давньо- руського Києва». Більшу частину роботи було присвячено якраз періоду ХІ–ХІІІ ст., найменш висвітленому в історіографії до того часу. Під час науково-рятівних археологічних досліджень у центральній історичній части- ні міста Києва досить часто трапляються поховання різних періодів. У мене є кілька статей з цієї тематики. І от так сталося, що потім мене зацікавили загальніші питання, пов’язані з археологією смерті. Що означає поняття «археологія смер- ті»? Це досить широке поняття. Археологія смерті – це все, що стосується археологічно виявлених решток, пов’язаних із питаннями смерті, а саме: структура поховального обря- ду та різноманітні її елементи (конструкція поховальної споруди, супровідний інвентар), рештки людини, скелет, розташування рук, ніг, положення тіла, висновки палеоантропо- логічних аналізів тощо. Це якось емоційно впливає на дослідни- ка? Ось ти копаєш, аж раптом: очниці див- ляться... Це страшно чи ні? Чи є якийсь спе- цифічний запах? ВСЕВОЛОД ІВАКІН: ...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто... Всеволод Івакін – кандидат історичних наук, завідувач відділу археології Києва Інституту археології НАН України МІKC 2020 4(11) МІKC 2020 4(11) 30 Щодо запаху, то це залежить від дав- ності поховання. За умови вологих ґрунтів, які часто трапляються у культурних нашару- ваннях київського Подолу XVIII–ХІХ ст., у поховальних комплексах можуть фіксувати рештки волосся та шкіри, іноді зберігають- ся супровідні предмети та елементи одягу з органічних матеріалів. Проте переважна більшість досліджуваних кістяків, як прави- ло, являють собою повністю скелетизовані рештки. Не можу сказати, що у мене виника- ли якісь негативні емоції щодо таких об’єк- тів. Що відбувається з кістяком після того, як його дослідили? Чи є сенс у перепохован- ні? Ми ж не знаємо, хто це, можливо, вони були атеїстами, нехрещеними або належа- ли до іншої віри. Це складне запитання. Річ у тім, що у нас тільки зараз починають створювати фонди, куди збиратимуть для різноманітних аналізів палеоантропологічний та остеологічний ма- теріал. До сьогодні переважала така практи- ка: після повного палеоантропологічного до- слідження рештки перепоховували за участі священнослужителя на певних кладовищах. Однак тут справді є актуальними ті запитан- ня, які Ви поставили: ми далеко не завжди знаємо, до якої конфесії належали люди, рештки яких виявлено. Колись у Вишгороді ми дослідили мо- гильник кінця XVIII – початку ХІХ ст. Є дані, що у той період у селі Вишгород мешкав ви- ключно православний люд. Із православним батюшкою Борисоглібської церкви не вдало- ся домовитися про перепоховання, зате по- годився священник собору Вишгородської Богородиці УГКЦ. Тобто давні вишгородці могли через двісті років після смерті стати уніатами. Щоправда, до перепоховання так і не дійшло, рештки все ще чекають на про- ведення повноцінних палеоантропологічних досліджень. Як приклад можна навести перепохо- вання на території Флорівського монастиря «мешканців» досить великого некрополя ХVII–XVIII ст., виявленого під час археоло- гічних досліджень Вознесенського собору у дворі сучасного Мистецького Арсеналу. Доводилось бачити набір інструментів для дослідження поховань, зокрема такі то- ненькі щіточки... Так, це Ви бачили замовлений з-за кор- дону набір спеціальних інструментів для розчищення давніх поховань. Чи завжди потрібно такі інструменти використовувати? Це ж доволі кропітка ро- бота, вона потребує часу і вмінь. Так, так. Розбір поховань – це досить складна справа, її можна довірити тільки досвідченим спеціалістам. Нещодавно поба- чив світ посібник «Методичні рекомендації з польової антропології» (Львів, 2019; авто- ри – О. Д. Козак, І. Д. Потєхіна, В. Д. Гупало, МІKC 2020 4(11) 31 Т. І. Слободян), у якому викладено покроко- во методичні основи цього складного та кро- піткого процесу. Це справді дуже ґрунтовна та вкрай необхідна книжка для дослідження поховальних комплексів. Їх потрібно дуже ретельно розчищати, а також брати ґрунти для різноманітних аналізів. Наприклад, у тазовій частині скелета іноді зберігаються рештки, які можуть нам розповісти про осо- бливості харчування, захворювання помер- лого. Тобто дослідження кісток – це спроба виявити якісь нюанси, розв’язати якісь пи- тання, пов’язані з життям цієї людини, тим, чим вона займалася (це дуже часто позна- чається на скелеті), а також основні патоло- гічні захворювання, які також залишили на кістках свої сліди. Назвіть найцікавіші поховання, які Вам доводилося досліджувати. Наприклад, середньовічний балтський могильник «Острів». Він унікальний, тому що там виявлено поховання західнобалт- ських племен, які досить неочікувано з’яви- лися у Пороссі за часів Володимира Свя- тославича або його сина Ярослава. Ці люди принесли з собою зовсім іншу матеріальну культуру зі східного балтійського узбереж- жя. Знайдені поховання дуже цікаві, оскільки їхній поховальний обряд дуже відрізняється від тогочасних звичаїв населення давньо- руської держави. У поховальних комплек- сах виявлено різноманітні яскраві предме- ти: фібули, зооморфні браслети, тотенкроне тощо, які якраз і свідчать про західнобалт- ське етнічне походження похованих. Можна згадати поховання некрополя І (за М. К. Каргером), знайдені у 2016 р. під час науково-рятівних археологічних робіт у дворі посольства Великої Британії (вул. Де- сятинна, 9): дві жінки, час поховання яких ми обережно датуємо кінцем Х – початком ХІ ст. Але ж це середмістя сучасного Києва! Велику частину історичного центру сто- лиці на Старокиївській горі колись займав велетенський могильник Х – початку ХІ ст., який, власне, М. К. Каргер і називав некро- полем І. Другий розташовувався на терасах т. зв. Кирилівських висот. На території не- крополя І виникали і пізніші прихрамові та монастирські кладовища, аж до 1772 р., коли указами Катерини ІІ було заборонено ховати в межах міста через важку епідеміологічну ситуацію. Ховали й надалі, звісно, але рід- ше, тобто це були поховання ктиторів, пара- фіяльних і монастирських священнослужи- телів тощо. Тобто дослідити це зараз майже не- можливо? У повному обсязі ми не можемо повні- стю дослідити стародавні кладовища: за- МІKC 2020 4(11) МІKC 2020 4(11) 32 важає сучасна міська забудова. Археологи, як правило, фіксують тільки якусь частину цвинтаря, його решта розміщується під бу- динками. Тому такі ділянки є «пазлами», за допомогою яких ми намагаємося рекон- струювати площу, періоди існування та по- ховальний обряд певного кладовища. Ло- гістику функціонування важко визначити насамперед через те, що ми маємо справу не з усією площею некрополя, а лише з його не- великими фрагментами. Тут ми переходимо до міської археології. Чи є взагалі сенс і можливість досліджува- ти і музеєфікувати, наприклад, археологічні об’єкти в середмісті Києва? Наскільки я знаю, у нас є практика му- зеєфікації якихось визначних, унікальних пам’яток – курганів, фортифікаційних укрі- плень, решток архітектури, здебільшого кам’яної (у Києві – Десятинна церква, Фе- дорівський собор, невідомий літописам давньоруський храм на вул. Юрківській, 3 тощо). Із погляду археологів, чим більше давніх пам’яток ми музеєфікуємо, тим краще. Про- те, через брак необхідного бюджетного фі- нансування переважної більшості музейних установ у країні, після музеєфікації постає запитання: де брати кошти на збереження пам’ятки у необхідному стані? Бо це дуже великі кошти, потрібен штат людей, які ма- ють слідкувати за цим усім. І проблема саме в цьому й полягає, бо дуже часто пам’ятки знищуються через недбале ставлення і брак коштів на утримання. Чесно кажучи, у нас немає пам’яток, особливо поховальних, вартих музеєфікації. Я вважаю, що їх треба все ж таки максималь- но досліджувати і виймати під руйнацію. Це важко, дорого, але необхідно. З метою розвитку туризму це було би великим над- банням для столиці. Можливо, потрібна за- гальна міська програма, що стосуватиметься центральних історичних районів міста. На- разі активно розглядають проект, за яким на Контрактовій площі буде проведено масш- табні археологічні дослідження з подальшою музеєфікацією виявлених об’єктів, культур- них нашарувань і знахідок (на кшталт Rynku Podziemnogo у Кракові). Це був потужний атракційний об’єкт. Так, але над ним працювали багато ро- ків, були залучені археологічні сили з усієї Польщі, фахівці з Євросоюзу. Тобто туди вкладали великі гроші і місто, і держава, і Євросоюз: у дослідження, у консервацію та музеєфікацію. Для цього потрібен загально- національний комплексний проект. У Крако- ві він був ініційований польськими археоло- гами та музейниками й підтриманий містом. Польський досвід музеєфікації археологіч- них об’єктів не обмежується Краковом, це МІKC 2020 4(11) 33 також Archeological Reserve Genius Loci на острові Тумський у Познані, скансен Ostrow Lednicki в Дзекановицах. Яким є співвідношення міського акти- візму та археології? От, наприклад, ка- жуть, що на Поштовій площі «хрестили Русь». Зрозуміло, що це дурниця, і Русь тут не хрестили. Однак завдяки цій дурниці до пам’ятки привертають увагу громадськос- ті, і, мабуть, у такий спосіб удається якось її захистити. На мою думку, тут краще знаходити зо- лоту середину: щоб і пам’ятку зберегти, і не відступати від наукових фактів. Фейкові сенсації свідчать радше про певний перехід- ний етап у нашій країні до суспільства, де громадські організації відіграють важливу позитивну роль у питаннях охорони архео- логічної спадщини. 10 років тому ніхто про громадські організації не знав, хоча археоло- гічні об’єкти завжди гостро потребували за- хисту. Зараз відбувається зворотний процес, коли інколи здіймається галас на пустому місці. Однак, на мій погляд, краще приверта- ти увагу до всіх потенційних порушень, ніж залишати об’єкти культурної спадщини поза увагою. Тобто археолог має бути дуже публіч- ним, щоб мати змогу привертати увагу. Тоді треба якусь частину свого робочого часу свідомо витрачати на піар-кампанії? Звісно, бажано, однак у спеціалістів не завжди є час та можливість подати археоло- гічну інформацію у формі популярній, до- ступній і цікавій дітям і дорослим. Тут ми підходимо до проблеми нівелю- вання експертного знання, і археологічного також, на жаль. Так, археологія, як ми її інколи подає- мо, – не завжди є цікавою для неспеціаліста. Це теж велика проблема: як зробити архео- логічну науку доступною, цікавою, інтерак- тивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто... Утім, сьогодні є колеги, молоді та енер- гійні, яким не байдужа археологія, які пра- цюють над проблемами популяризації архео- логічної науки. Є відповідні проекти, як-от «Пивна історія». На мою думку, вони мають хороший потенціал. Розмову вела Тетяна Водотика
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-211765
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2616-4280
language	Ukrainian
last_indexed	2026-03-17T20:38:34Z
publishDate	2020
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Івакін, В. 2026-01-10T17:32:22Z 2020 "...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..." / В. Івакін // Місто: історія, культура, суспільство. — 2020. — № 11(4). — С. 29-33. — укр. 2616-4280 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211765 uk Інститут історії України НАН України Місто: історія, культура, суспільство Інтерв’ю "...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..." Article published earlier
spellingShingle	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..." Івакін, В. Інтерв’ю
title	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..."
title_full	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..."
title_fullStr	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..."
title_full_unstemmed	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..."
title_short	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто..."
title_sort	"...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. а це досить непросто..."
topic	Інтерв’ю
topic_facet	Інтерв’ю
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211765
work_keys_str_mv	AT ívakínv velikaproblemaâkzrobitiarheologíčnunaukudostupnoûcíkavoûínteraktivnoûpotríbnídoslídnikiâkívmíûtʹprostogovoritiproskladneznahoditiâkísʹaspektiâkíbudutʹcíkavíusímacedositʹneprosto

Репозитарії

Схожі ресурси