Квартали на Подолі: відповідь Києва на кризу модерністичного планування

• Published in: Місто: історія, культура, суспільство
• Date: 2022
• Main Authors: Шліпченко, С., Анісімов, О.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут історії України НАН України 2022
• Subjects: Кейси
• Online Access: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211888
• Journal Title: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Cite this: 4квартали на Подолі: відповідь Києва на кризу модерністичного планування / С. Шліпченко, О. Анісімов // Місто: історія, культура, суспільство. — 2022. — № 13(1). — С. 276-307. — Бібліогр.: 37 назв. — укр., англ.

В Українській Радянській Соціалістичній Республіці, як і в багатьох інших країнах радянського блоку, з кінця 1950-х і до завершення 1980-х років будівництво було пов’язане здебільшого з функціональним зонуванням, масовим житлом, стандартизованими збірними елементами, мікрорайонами, жорсткими типологіями та організацією громадських послуг відповідно до строгих державних будівельних норм. Запит на зміну системи наближався до вирішального моменту: архітектори відчували, що втрачають соціальний статус і голос, натомість мешканці усе гучніше висловлювались проти монотонності «спальних районів». Складну, ба навіть разючу, відповідь дала група молодих українських архітекторів, які скористались моментом і наприкінці 1970-х років взяли участь у конкурсі на перепланування двох об’єктів у межах Подолу (історичного району Києва). Взявши за основу місцевий контекст, людський масштаб і матеріальність, вони розробили надзвичайно нетрадиційний проєкт, який вирізнявся з-поміж звичних підходів. Натхнені «цегляною архітектурою», вони спроєктували чотири житлові квартали, використовуючи цеглу як дешевий і піддатливий матеріал. Аналізуючи офіційні та популярні наративи й репрезентації (наприклад, медіа, інтерв’ю, дискусії, проєкти, конкурсні роботи тощо), автори статті розглядають такі питання: якими були способи/інструменти «вироблення місцевості» та як це стосується постмодернізму? Які «архітектурні принципи постмодернізму» можна було простежити в дизайні 4кварталів? Чи був це постмодерністський маніфест, «свідома реакція» на загальну кризу модерністської ідеології, чи проєкт був продуктом «дискурсивного формування» (цитуючи Фуко), випадком surmodernité involontaire? In the Ukrainian Socialist Republic, as in many other countries of the Soviet bloc, most of construction in the late 1950’s and onwards up to the late 1980’s was primarily associated with functional zoning, mass housing, standardized prefabricated elements, microrayons, stiff typologies and public services organized according to the strict state regulations and building code. The demand for a system change was getting to a crucial point: architects felt they were losing social standing and voicing, while residents were raising their voices against the monotony of the ‘sleeping districts’. A challenging answer came from the group of young Ukrainian architects who gained momentum and entered the competition for the redevelopment of two sites within the Podil (Kyiv’s historic district) in the late 1970s. Building on local contexts, human scale and materialities, they developed a highly unconventional project that stood out of the ubiquitous design practices. Inspired by ‘brick architecture’, they designed four residential blocks using brick as the material both cheap and flexible. Analyzing official/popular narratives and representations (e.g. media, interviews, discussions, projects, competition entries etc.), the paper seeks to address the following questions: What were the ways/instruments of ‘producing locality’ and how it refers to postmodernism? Which ‘architectural principles of postmodernism’ could be traced in the 4Blocks design? Was it a pm manifest, a ‘conscious reaction’ to the overall crisis of modernist ideology, or the project was a product of ‘discursive formation’/cf. Foucault/, a case of surmodernité involontaire?