Навмисна випадковість українського радмодерну, або дозоване "цікавеньке" в архітектурі кінця 1950-х—початку 1990-х.

• Опубліковано в: : Місто: історія, культура, суспільство
• Дата: 2022
• Автор: Пучков, А.
• Формат: Стаття
• Мова: Українська
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2022
• Теми: Київ на межі епох. Архітектура, планування і самоврядування
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211897
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Навмисна випадковість українського радмодерну, або дозоване "цікавеньке" в архітектурі кінця 1950-х—початку 1990-х / А. Пучков // Місто: історія, культура, суспільство. — 2022. — № 13(1). — С. 32-75. — укр., англ.

У статті, по-перше, аргументовано впроваджено поняття радянський модерн як більш точне, ніж соцмодернізм; по-друге, розглянуто співролі талановитого архітектора (на прикладі Авраама Мілецького) і розумного державця (на прикладі Петра Шелеста) у створенні оригінальної архітектурної форми посеред радянської будівельної пересічності; по-третє, висвітлено роль періодичної архітектурної преси (перекладної та оглядів іноземної архітектурної практики в радянських часописах) у формуванні характеру звикання замовника (представників держави) до незвичної в радянській практиці будівництва архітектурної форми, що могла би сприйматися як конкурентоспроможна із результатами західної практики; по-четверте, показано роль теоретичних досліджень радянської архітектури в працях співробітників НДІ теорії та історії архітектури і містобудування в 1970–1980-х; нарешті, по-п’яте, звернуто увагу на небезпечність теперішнього абсолютизування архітектурних творів радмодерну, що їх можна розглядати не тільки як «художнє» свідчення про архітектурний стиль доби, а й як нині зайве карбування рис тоталітарної системи (від кривавої до латентно-повзучої), яких слід позбутися «естетично». First, the paper provides arguments for introducing the term RadModern (abridged for Radianskyi Modernism/Soviet Modernism) as more precise than socialist modernism. Second, the article focuses on the collaboration of a talented architect (Avraam Miletsky) and a wise statesman (Petro Shelest) resulted in the making of a new architecture within the mediocrity of Soviet urban planning. Third, the role of the architectural periodicals (both the translations of foreign editions and reviews of foreign architectural practices) is highlighted in encouraging the commissioner (representatives of the state) to accept the architectural forms which stood out of the routine Soviet construction practice and, thus, could be perceived as competitive with the Western architectural practice. Fourth, the role of 1970–1980s academic research of Soviet architecture in the works of the Research Institute of Theory and History of Architecture and Urban Planning is considered. Finally, the emphasis is put on the risk of the present-day idealization of the RadModern architecture, as it may be viewed not only as “artistic” /stylistic evidence of the era but also as the excessive at present, unnecessary/useless traces of the totalitarian system (equally the blood-soaked and latently spreading) that should be “aesthetically” removed.