Переформатування міського простору як управлінський прийом радянських чиновників 1920-х рр. (на прикладі Вінниці)

• Published in: Місто: історія, культура, суспільство
• Date: 2023
• Main Author: Кароєва, Т.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут історії України НАН України 2023
• Subjects: Соціалістичні простори та містопланування
• Online Access: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/211997
• Journal Title: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Cite this: Переформатування міського простору як управлінський прийом радянських чиновників 1920-х рр. (на прикладі Вінниці) / Т. Кароєва // Місто: історія, культура, суспільство. — 2023. — № 15(1). — С. 72-85. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Зі встановленням радянської влади трансформація міських поселень, що вважалися базою радянізації суспільства, мала відбуватися відповідно до комуністичної доктрини. Складність ситуації полягала в тому, що урбаністична тематика ніколи до того не розроблялася теоретиками марксизму, тому радянські функціонери мали на ходу вигадувати способи управління містами. За відсутності міських виконкомів влада зосереджувалася в руках чиновників губернських/округових виконкомів, які за браком часу та досвіду потребували простого інструментарію для ухвалення рішень. У пригоді стало переформатування міського простору за різними критеріями відповідно до конкретних завдань. Під поняттям «міський простір» слід розуміти його фізичний (територія, будівлі, інженерно-транспортна інфраструктура), соціальний (практики створення та використання фізичного простору, особливий міський спосіб життя, соціальні відносини) та уявний (образ міста) вияв. Якщо до затвердження радянської влади осмислення міського середовища відбувалося з урахуванням функціонального підходу на основі історико-культурних традицій, то згодом провідним став соціально-функціональний підхід. Численні переформатування міського простору привели до його радянізації (особливо соціального та уявного проявів). Така управлінська практика розглянута на прикладі Вінниці як міста, яке не потрапило під щільний експериментальний пресинг держави, на відміну від міст-флагманів радянської індустріалізації. With the establishment of Soviet power, the transformation of urban settlements, deemed essential for Sovietizing society, was mandated by communist doctrine. The complexity of the situation stemmed from the fact that urban issues had never been developed by Marxist theorists before, so Soviet functionaries had to invent ways to manage cities on the fly. In the absence of city executive committees, power was vested in provincial/district executive committee officials who relied on simple decision-making tools, constrained by limited time and experience. Reshaping urban space to meet various criteria tailored to specific objectives proved advantageous. The concept of “urban space” encompasses its physical manifestation (territory, buildings, engineering, and transport infrastructure), social manifestation (practices of creating and using physical space, a distinctive urban lifestyle, and social relations), and imaginary manifestation (the image of the city). Prior to the revolution, the understanding of urban space was guided by a functional approach rooted in historical and cultural traditions, whereas the socio-functional viewpoint became predominant under the Soviet government. Extensive reshaping of urban space led to its Sovietization (mainly in its social and imaginary manifestations). This managerial practice is exemplified by Vinnytsia, a city not subjected to the intense experimental pressure experienced by the flagship cities of Soviet industrialization.