Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1993 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1993
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212301 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України / A. Жуковський // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 140–151. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860283683680813056 |
|---|---|
| author | Жуковський, А. |
| author_facet | Жуковський, А. |
| citation_txt | Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України / A. Жуковський // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 140–151. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-18T18:54:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
огляди
Аркадій Жуковський (Франція, Париж)
Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею
хрещення Русі-України*
Українська громада збирається закінчувати святкування великої і
вікопомної дати в історії українського народу — тисячоліття хрещення Русі-
України. Очевидно, що деякі установи, головно наукові, ще деякий час бу
дуть працювати над закінченням своїх публікацій, присвячених ювілеєві.
Але, властиво, святочно-урочистих виступів буде мало, тому можна вважа
ти, що ювілейний рік тисячоліття добігає до кінця. І як після кожної знач
нішої акції, так і в цьому випадку належить кинути оком на одноразовий
здвиг усієї української спільноти, спробувати зробити підсумки пророблено
го діла. При цьому ми є свідомими, що це с тільки частинна, неповна і
особиста оцінка, докладніше підсумування можна буде зробити з перспек
тиви часу, маючи всі потрібні дані та простежуючи наслідки проробленого.
Порушуємо питання підсумків на форумі конгресу СКВУ з двох причин.
Світовий конгрес вільних українців є всеобіймаючий, репрезентативний і
найвищий чинник української спільноти поза межами окупованої
Батьківщини, тому й годиться на цьому форумі дати моральний звіт про
велику подію, яка останнім часом займала всі прошарки української гро
мади і яка матиме велике значення ^ л я внутрішнього скріплення ук
раїнського народу, але також і його місця і промінювання в колі народів
світу. По-друге, саме на форумі СКВУ на протязі майже десяти літ
відповідальні мужі й представники інституцій і церкви застановлялися1 над
питанням, як би надати ювілеєві могучості, загальноукраїнського значення,
вияву єдності, спаяності. Від самого початку українське громадянство
виявило гаряче бажання, щоб тисячоліття відсвяткувати соборно, значить
всіма віровизнаннями. На протязі майже десяти років ця проблема стояла
перед нами, громада раділа, коли складові чинники договорювалися,
тривожилася, коли цьому соборному проявові загрожувала небезпека.
Пригадаємо, що вершок заходів до спільного відзначення тисячоліття хре
щення Русі-України осягнено 27 червня 1981 р. з нагоди відбуття сесії Сек
ретаріату СКВУ в Торонто, де представники Української православної
(митр. Мстислав Скрипник, о. архіпресвітер Семен Савчук) і Української
католицької (митр. Максим Германюк і митр. Стефан Сулик) церков після
наради видали спільну заяву такого змісту: «Беручи до уваги важливість не
повторної історичної події, що її віруючі українці скрізь у світі
відзначатимуть у 1988 році,— тисячоліття хрещення Русі-України..., та
вповні розуміючи невідрадний стан наших братів і сестер на рідних землях,
ми, представники Укр. православної і Укр. католицької церков поза межами
України, свідомі своєї превеликої відповідальності перед Богом, христовою
церквою і українським народом..., стверджуємо необхідність спільно
відзначити цей небуденний і історичний ювілей нашого українського наро
140 IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № І
Огляди
ду. Форму і спосіб цього спільного відзначення ювілею тисячоліття ще роз
глянемо та в слушний час повідомимо наших улюблених у Христі вірних...»
Осягнення цієї важливої спільної заяви немало завдячується нашій гро
мадській Централі СКВУ.
1 друга заява-звернення СКВУ під кличем «З хрестом і тризубом крізь
тисячоліття» на початку цього року, коли заповідалося, що завершенням
величавих урочистостей буде велике соборне святкування під час п’ятого
конгресу СКВУ, де було сказано, що «...нашим святим обов’язком тут
(значить, поза межами України) є заявити всьому вільному світові про на
шу правду і світлу древню історію. Тому ми мусимо відсвяткувати наш
ювілей 1000-ліття хрещення Русі-України величаво і соборно» («Українське
православне слово», ч. 6—7, 1988).
За деякими виїмками ці напрямлення стали дороговказними для святку
вань у діаспорі, в чому немала заслуга й СКВУ. У вирішенні такого ста
новища немало вплинула постава національно свідомих і активних одиниць в
Україні. Українська суспільність, будучи свідомою про важність події для
захисту своєї минувшини, але й забезпечення свого майбутнього, тому одно
стайно виступила проти спроби росіян присвоїти собі хрещення Русі, перей
меновуючи його на хрещення Росії. Таким чином, сполітизовано церковно-
історичну подію, за яку почалася боротьба, щоб визначити, якому народові
належиться відзначувати тисячоліття хрещення, українському чи
російському. Цей спір зацікавив зовнішній світ, який пильніше приглядався
до відзначення ювілею. Ця історична дезинформація бере свій початок у
присвоєнні російською історіографією княжої доби за духом тої зловісної
«звичайної схеми руської історії», яку ще на початку нашого століття поборю
вав Михайло Грушевський. На жаль, цю схему, за малими виїмками, зробили
своєю більшість істориків у світі, в чому немало заважив державний апарат
царської, а згодом совєтської Росії. Цю дезинформацію присвоїла собі
Російська православна церква, яка призначила відзначення ювілею не на бе
регах Дніпра, де з волі святого Володимира відбулося хрещення, але на
Півночі, де християнізацію прийнялося значно пізніше. Гідно уваги, що
навіть в офіційній совстській періодиці читачі виступали проти моно
полізування росіянами ювілею тисячоліття. Заперечення російським
зазіханням не вистачало, було потрібно знаходити історичні аргументи і
факти, конкретною роботою, організуванням поважних міжнародних конфе
ренцій, написанням солідних праць, щоб опрокинути тезу росіян і їх
чужинецьких помічників. Це й змобілізувало український загал до грунтов
ної праці. Вже сьогодні можна ствердити, що в українському діаспоральному
житті не було іншої події-річниці, яку б підготовлялося майже десять років і
згодом яку б відзначувалосй так всесторонньо всіма прошарками української
спільноти з таким пієтизмом, любов’ю, глибоким душевним переживанням.
Почавши від ієрархії і центральних церковних, і релігійних організацій поче-
рез церковні крайові установи, а на звичайних парафіях кінчаючи, усі гро
мадсько-культурні й мистецькі організації в поодиноких країнах, як також
локальні організації і товариства, всі трудилися для гідного відсвяткування
тисячоліття. Великі зусилля у підготовці й відзначенні проявили наукові ус
танови, цій ділянці присвячено спеціальну увагу. Майже всі українські
видавництва, періодичні видання, журнали, преса публікували матеріали,
обширно інформували про тисячоліття і наші осяги2. Кожна установа,
організація, видання включилися, можна б сказати, у це всеукраїнське зма
гання, стараючись по своїх спроможностях, аби часто оригінально
причинитися до збагачення змісту і форми відзначення. Не нашим завданням
IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, N9 1 141
Огляди
і можливостям підсумувати всі прояви різнорідних святкувань, відзначень,
ми хотіли б тільки вказати на потребу якогось осередку, який би зібрав ма
теріали про наше тисячоліття, а пізніший дослідник-історик згодом дасть вже
з перспективи свою всесторонню, об’єктивну оцінку.
• ♦ *
Важливим явищем є те, що до нашого святкування тисячоліття
християнської України включилися наші брати в Україні, бо ж
відзначається подія, яка тому тисячу років відбулася не десь-інде, але, як
сказав Євген Сверстюк, там, «на наших київських горах, у нашому священ
ному Дніпрі». І хоча ми не знаємо всіх проявів цих святкувань по різних
осередках України, та про те, що відбулося в неділю, 5 червня 1988 року,
організоване Українським культурологічним клубом біля пам’ятника св. Во
лодимира в Києві, знаємо дещо більше. Особливо глибокорушним і дорогов
казним на тому урочистому святкуванні було слово-есе українського
мислителя і патріота Євгена Сверстюка. У ньому, крім історичного погляду
на подію християнізації Русі-України і дальших подій історії церкви і наро
ду включно з Берестям і Переяславом, автор вказав на прояви самозахисту
українського народу під крилом Христа у формі протестантської церкви, Ук
раїнської католицької церкви, «яка не хоче слугувати царям земним і воліє
підпорядковуватися апостольській столиці, котра має належну повагу до
кожного народу, кожної культури і мови», православної церкви, яка «протя
гом віків була нашою колискою духовності..., нашим національним прапо
ром у боротьбі за право бути собою».
Наш київський земляк забирає становище і до співжиття християнських
церков. Він каже: «Не маю великої віри до людей, котрі загострюють давні
суперечки різних християнських церков. Ці суперечки мали свої давні
гострі причини і резони, які відійшли у минуле разом з пристрастями. Спро
ба їх оживити не йде від великої віри і щирої любові до Бога. Швидше, вона
йде від резонів, надто земних. Нині, в кінці XX віку, ми загубили багато
цінностей. Хай же між загубленими будуть передусім чинники, що різнять і
роз’єднують християнський світ». Є. Сверстюк, як православний, уточнює
питання християнської єдності; для нього «постанова другого Ватіканського
собору про екуменізм3 була воістину голосом мудрості, що йде від святого
духа. Це з тих постанов, що мають неухильно втілюватись у життя в дусі
суворого часу випробувань. Ідеться ж не про те, щоб народи і громади
зрікалися своїх традицій і обрядів в ім’я уніфікованої безвірної єдності...
Свято берегти обряди, звичаї, традиції, але стоячи на колінах перед
Спасителем, який заповідав нам єдність і любов. Визнаймо, що завжди була
і буде велика взаємоповага між справді віруючими людьми різних церков —
це перегук споріднених духом. Хай та їхня єдність стане прообразом для
всіх. 1 хай наше свято — тисячоліття християнства — буде святом єдності і
початком нашого духового відродження».
Для української спільноти, відірваної вже довгий час від материка, кон
фронтація наших поглядів з поглядами наших чільних одиниць в Україні є
корисною і потрібною. Це тим більше, що позиція Є. Сверстюка вповні пот
верджує позицію, яку заступали провідні діячі СКВУ в справі підготовки і
проведення святкування тисячоліття.
* * ♦
Хрещення Русі-України — це насамперед подія, зв’язана з історією Ук
раїнської церкви, тому в підготовці і самих святкуваннях першенство нале
142 IS S N 0 1 3 0 -5 2 4 7 . Укр. іст. журн. , 1993, № 1
Огляди
жалося українським церквам і релігійним організаціям. Кожна Українська
церква вважала за свій обов’язок якнайкраще, величаво, питоменно
відзначити цю вікопомну дату. З прийняттям християнства на Русі була
створена і церковна організація, від заснування якої починала числити своє
існування одна чи друга церква. Здорова ривалізація була стимулом для
кожного конкурента.
У своїх заходах по відзначенню тисячоліття Українська католицька цер
ква могла спиратися на свою централізовану структуру, але також на мо
ральну допомогу апостольського престолу, папи Іоанна Павла II, який
піддержав своїх вірних у гідному святкуванні. Ця підтримка папи Ук
раїнській католицькій церкві в обличчі намагань Російської православної
церкви монополізувати для себе подію тисячоліття переросла в політично-
міжнародний чинник, який надав події широкий розголос у світових медіях,
а заразом також звернено увагу світової опінії на невідрадне положення Ук
раїнської церкви під совєтським режимом.
Центральне відзначення українських католиків відбулося в Римі 7—14
липня 1988 р. при великій участі українців зі всього світу (приблизно 6 000
учасників) з багатою мистецькою програмою, а насамперед при особистій
участі папи, який виголосив декілька промов українською мовою, з цент
ральним відзначенням у базиліці св. Петра, що надало цим святкуванням
міжнародного значення.
Поза римським святкуванням у кожній країні Європи і за океаном
відзначення тисячоліття відбувалося разом з місцевими громадськими
комітетами, часто при участі представників Української православної
церкви.
На спеціальну увагу заслуговує відзначення тисячоліття Українською
католицькою церквою в Югославії 27—30 серпня, у Загребі, Криживцях,
Керестурі й Прняво та в Польщі, де перебуває значне число українських
вірних цієї церкви. Центральне святкування у Польщі відбулося 10—11 ве
ресня у Ченстохові, в якому взяли участь до ЗО тисяч учасників, переважно
українців зі всіх місцевостей поселення українців у Польщі. Таке велике
число учасників у сателітній країні Совєтського Союзу, участь кардинала
Глемпа — примаса Польщі, української ієрархії, як також присутність ук
раїнців з України, надали цій імпрезі політичне значення.
Українська православна церква зі своїми трьома митрополіями у Канаді,
США і Європі-Австралії відзначали тисячоліття окремо в кожній країні з
тим, що в цих святкуваннях деколи брали участь делегації двох чи трьох
митрополій. Вже 13—16 серпня 1987 р. у Саскатуні відбулося всеканадське
святкування 1000-річчя Української православної церкви з відповідною ду
ховною конференцією. Роком пізніше, 12—14 серпня 1988 p., мало місце
всесвітнє святкування тисячоріччя Української православної церкви в То
ронто — Гамільтоні. Там же колегія св. Андрія зорганізувала наукову кон
ференцію.
Українська православна церква в США організувала тисячоліття у
Бавнд-Бруку 5—7 серпня з участю українських православних ієрархів з Ка
нади і Європи-Австралії, як також представників неукраїнських право
славних церков. З цієї нагоди вселенський константинопольський патріарх
Деметріос І вислав привітання з нагоди тисячоліття Української православ
ної церкви. При цьому святкуванні улаштовано відповідну наукову конфе
ренцію. УАПЦ організувала центральне святкування в Генку (Бельгія) 13—
14 серпня, як також у Сіднеї — Канберрі (Австралія) 20—22 жовтня.
JS S N 0130—5247. Укр. іст. журн.t 1993, № 1 143
О гляди
* ♦ *
У всіх великих центрах українського поселення відбувалися відзначення
тисячоліття, де кожний осередок старався оригінально вшанувати цю дату.
У Парижі 14—17 квітня наголос поставлено на співучасть міжнародних і
дипломатичних чинників з відповідною мистецькою програмою — духовний
концерт з ораторією «Неофіти», музика М. Кузана. У Лондоні 28—29 трав
ня, крім відкриття пам’ятника св. Володимирові, осягнено спільну заяву
первоієрархів українських церков — митрополита Мстислава Скрипника і
верховного архієпископа і кардинала Мирослава Івана Любачівського. У
Мюнхені — центрі православно-католицького співробітництва — продемон
стровано перед німецькою публікою українську понадконфесійну
солідарність, стараючись збалансувати проросійську монополізацію
тисячоліття. У Брюсселі 8 листопада 1987 р. з нагоди святкувань появилася
багатоілюстрована монографія «Le Millenaire du Saint Bapteme de la Rous’ de
Kiev». З пресових звідомлень довідуємося про величаві святкування
тисячоліття у Вашінгтоні, Оттаві, Нью-Йорку і Торонто, де звернено увагу
на соборний виступ всіх українців перед представниками чужих народів.
* * *
Відрадним явищем у підготовці ювілейних відзначень тисячоліття було
включення у різних формах українських наукових установ і поодиноких
українських учених. Участь українського наукового світу проявлялася
організуванням наукових конгресів, конференцій, окремих доповідей;
участь у міжнародних конференціях, симпозіумах в чужинецьких
університетах чи наукових інституціях. Як і в інших ділянках, приглянемо
ся тільки до центральних виступів, хоча деякі локальні зіграли важну роль,
про що широко звідомляла українська преса.
З ініціативи НТШ4 у Європі і УВУ5 був покликаний у травні 1984 р.
Комітет наукового конгресу в тисячоліття хрещення Русі-України, який
очолив проф. Володимир Янів. Цей комітет об’єднав 28 українських нау
кових установ і значну частину українських науковців діаспори. На протязі
чотирирічної діяльності Комітет зорганізував три підготовчі конференції: у
травні 1985 р. у Бавнд-Бруку при допомозі митрополії УПЦ в США (12 до
повідей), у жовтні 1985 р. у Римі при співпраці УКУ і УБНТ (10 доповідей)
і в липні 1986 р. у Мюнхені (10 доповідей). Завершуючий Конгрес у системі
Світового конгресу вільних українців відбувся 28 квітня — 2 травня 1988 р.
в Мюнхені. На 14 сесіях були виголошені 38 доповідей, які трактували як
саму подію хрещення Русі, так і різні аспекти українських церков і
релігійної проблематики на протязі тисячоліття6.
Вага цього конгресу насамперед в тому, що він об’єднав всі (чи майже
всі) українські наукові установи діаспори, що не так легко осягнути. Другий
позитив — це його міжконфесійний склад; у Конгресі брали участь наукові
дослідники православного, католицького й різних відтінків протестантського
віровизнання. Тому часто цей конгрес названо «Собором української науки
на еміграції». У Мюнхені осягнено практичну соборність, своєрідний ук
раїнський екуменізм, експеримент, який варто побажати громадському і
навіть релігійно-церковному відтінкам.
Одним з слабих місць цього конгресу, який і є мінусом українських нау
ковців в цілому, це те, що дуже мало з них спеціалізується в середньовічній
історії періоду княжої доби чи в домені історії церкви. Це й позначилося на
фаховості деяких доповідей.
Тоді коли Мюнхенський конгрес був запланований як внутрішньо-
144 IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, Nq 1
О гляди
український щодо учасників і самої тематики, то Конгрес у Равенні 18—24
квітня, що його підготовив і зорганізував Український науковий інститут
Гарвардського університету під загальним проводом проф. Омеляна
Пріцака, був міжнародним, інтернаціональним конгресом. Вже саме різне
опреділення і спрямування цих двох конгресів виключало між ними конку
ренцію чи ривалізацію.
У Конгресі в Равенні взяли участь 55 доповідачів з 19 країн (США, Ка
нада, Італія, Франція, Югославія, Болгарія, Україна, Угорщина, Англія,
Польща, Румунія, Західна Німеччина, Ватікан, Швеція, Греція, Ізраїль,
Голландія, Данія, Чехо-Словаччина). Доповіді згруповано тематично в 12
сесіях, більшість яких трактували історію Київської Русі і церкви до мон
гольського нападу.
Доповідачами були спеціалісти з історії церкви, візантологи, славісти,
сходознавці, скандинавознавці. Серед них вчені світової слави з повищих
дисциплін: Олександр Гейштор (Варшава), Герхард (Подскальський
(Франкфурт-на-Майні), Анджей Поппе (Варшава), Петер Соєр (Готен-
бург), Антоніо Каріле (Болонья), Димитро Оболенський (Оксфорд), Лю-
дольф Мюллер (Тюбінген) і багато інших.
Багато з учасників конгресу в Равенні не поділяють у своїх дослідах
українську точку погляду щодо приналежності доби Київської Русі до історії
України і тим самим приписують хрещення Росії, але своєю участю у
конгресі, організованому українською установою і під назвою «Тисячоліття
християнізації Русі-України», зробили крок в сторону ревидувати7 своє ста
новище.
Назагал в неукраїнському світі українська схема історії Східної Європи,
сформульована М. Грушевським, була тільки виїмково ким прийнята, тому
більшість чужинецьких істориків приписують княжу добу і саме хрещення
Русі Росії. Якщо конгрес у Равенні зробив тільки мінімальні спроби, щоб
похилити спеціалістів Східної Європи в сторону української схеми, то цей
конгрес сповнив своє завдання.
У порозумінні з Науковим комітетом проф. В. Янева наукові конфе
ренції, присвячені тисячоліттю, організувала дирекція Історично-
філологічної секції НТШ під керівництвом проф. В. Маркуся: у Філадельфії
23—25 жовтня і в Торонто 14—15 листопада 1987 p., на яких були
прочитані 38 доповідей з історичної проблематики про хрещення Русі-Ук
раїни і раннє християнство та про епізоди з церковної історії XIX—XX
століття, а також з літературно-культурної проблематики. Ці доповіді
увійдуть в окремий том Записок НТШ.
Свою роль зіграли конференції, симпозіуми чи колоквіуми, організовані
при поодиноких університетах чи наукових осередках, на яких, крім ук
раїнських професорів, виступали також чужинецькі спеціалісти і взяли
участь місцеві студенти, запізнавшись з українським поглядом на
тисячоліття. При Мас Master University в Гамільтоні проф. П. Потічним
зорганізовано 1—2 червня 1987 р. конференцію про «Культуру Київської
Русі» з доброю екіпою спеціалістів-українців, але також і чужинців: А. Поп
пе, Г. Подскальський, П. Голлінгсворт (Hollingsworth), С. Франклін і інші.
У Франції були зорганізовані наукові конференції при університетах у
Ліллі, Парижі, Ліоні. УВАН* у Канаді зорганізувала конференції на кампу
сах університетів у Віндзорі (11.6.1986), Мас Master University у Гамільтоні
(30.5.1987) і Манітобському університеті у Вінніпезі (26.5—9.6.1986).
НТШ у США організувало низку доповідей у Нью-Йорку.
Пов’язане з конгресом у Равенні було відзначення тисячоліття
IS S N 0 1 3 0 -5 2 4 7 . Укр. іст журн., 1993, № І 145
Огляди
ініційоване неукраїнськими установами, але при українській участі. Йдеть
ся про міжнародний колоквіум-симпозіум, організований 3—6 травня у
Римі Історичним італійським інститутом для середньовіччя та Польським
інститутом для християнської культури. Крім деяких учасників з Равенні,
організатори запросили нових доповідачів, багато з Польщі, але також з
Совєтського Союзу (Д. Лихачов, М. Прохоров, М. Брайчевський, Д. Сте
повик) і інших країн Європи, а також Америки. Головна тема симпозіуму
була «Джерело і розвиток довготривалий (від 988 до XVII ст.) слов’яно-
візантійського християнства». З огляду на нових доповідачів у Римі частіше
була мова про російських князів з княжої доби та про навернення росіян,
хоча переважала тенденція вживати визначення тисячоліття хрещення
Київської Русі.
На цьому симпозіумі виступив папа Іоанн Павло II з промовою фран
цузькою мовою, в якій підкреслив, що «хрещення св. Володимира і
Київської Русі тому 1000 років сьогодні правдиво вважається як величезний
дар господній всім східним слов’янам, насамперед народам українському і
білоруському».
Цілковито інший характер мав симпозіум під заголовком «Змагання
впровадження християнства в Давній Росії (в російській мові перекладено
«на Русі» — А. Ж.) для розвитку європейської і світової культури і
цивілізації», організований 28—ЗО червня ЮНЕСКО в Парижі. Офіційний
характер установи, в якій Совстський Союз має контролюючі впливи, а та
кож багато доповідачів з СССР і сателітних країн, як також російських
емігрантів, вплинули на те, що там домінувало поняття про хрещення Дав
ньої Росії і багато доповідей були присвячені «Святій Росії», в чому особливо
відзначався київський митрополит Філарет. Однак не можна перечити і те,
що на симпозіумі були й солідні, об’єктивні доповіді, наприклад француза
Іва Амана (Yves Hamant), що подав схематичний перекрій історії церкви під
заголовком «Спадщина хрещення св. Володимира», чи виступ Арістіда
Вірсти про «Візантійські джерела сакральної9 музики середньовіччя в
Київській Русі».
Картина наукових конференцій, присвячених тисячоліттю, не була б
повною, якщо б не згадати конференцію, організовану 15 квітня 1988 р. у
Києві Секцією суспільних наук АН УРСР, в якій взяли участь історики, ар
хеологи, філологи, філософи, спеціалісти з атеїзму з України, але також з
Москви (Я. Шапов) і Ленінграда (М. Гордієнко). Крім питань, пов’язаних з
«історією християнства на східнослов’янських землях», наслідків запровад
ження християнства на виникнення східнослов’янської письменності
(В. Німчук), на розвиток давньої української літератури (О. Мишанич), на
формування філософської думки Давньої Русі (В. Горський), на мистецтво
(С. Безклубенко), багато уваги присвячено поборенню «клерикально-
націоналістичних фальсифікацій» проблеми запровадження нової віри на
Русі, процес «зумовлений розвитком нових суспільно-економічних
відносин» (М. Котляр; О. П. Толочко. «Наукова конференція «Давня Русь і
християнство», «УІЖ», № 7, 1988, стор. 157—158; Ю. П. «Давня Русь і
християнство», «Радянське літературознавство», № 8, 1988, стор. 78, 79).
Серед учасників конференції, крім згаданих, були Ю. Кондуфор, С. Они
щенко (Інститут наукового атеїзму), Я. Ісаєвич, О. Головко, П. Яроцький,
М. Брайчевський.
Якщо ми зупинилися дещо обширніше над науковим аспектом
відзначення тисячоліття, то тому, що опубліковані доповіді, окремі
розвідки, монографії залишуть непроминальні сліди, а деякі осяги прицизу-
146 IS S N 0130—5247. Укр . іст. журн., 1993, № 1
Огляди
ють деякі історичні факти щодо хрещення Русі-України, початків
християнства на Русі чи середньовічного періоду Київської Русі; вони дають
нове висвітлення відомим подіям чи їхнім інтерпретаціям.
В гуманістичних дисциплінах немає якихось абсолютних істин, тому
часто можуть існувати різні тези, теорії чи інтерпретації; все ж таки при на
веденні нових фактів чи джерел і аргументованих вияснень (досліджень) з
часом до певних тез прихиляється більше число дослідників, вони стають
домінантними. І так з нагоди дотеперішніх досліджень в справі
християнізації Русі-України і подій, зв’язаних з початковим періодом
християнства, наведено багато джерел про:
— «апостольське походження української церкви» (досліди проф.
П. Біланюка), хоча скептиків щодо цього питання не бракує;
— принесено уточнення про обставини, час (957р.) і місце (Кон
стантинополь) хрещення княгині Ольги (О. Пріцак);
— сприцизовано роль місій у процесі навернення Русі. Візантія не зай
малася місійною справою; тому коли Ольга зажадала місіонерів, імператор
Константин Порфірородний порадив звернутися до цісаря Оттона, бо тоді
ще не було схизми10. Назагал роль західних місій щодо Русі була дуже
обмеженою;
— Кирило і Мефодій мали місію встановити окремий слов’янський обряд
в Моравії. Однак ні Мефодій, ні його учні не мали ніякого впливу на
території поза Моравією. Тому відпадає теза про поширення християнства
на Русі з Кракова, Перемишля чи Закарпаття;
— архієпископство Тмутороканське належало до малих діоцезій11, воно
не входило до Київської митрополії, а було безпосередньо підпорядковане
візантійському патріархові. Тому теза про вплив Тмуторокані на християні
зацію Русі відпадає;
— первісний літопис, т. зв. «Повість временних літ», був відредагований
приблизно одне століття після хрещення Русі, а розділ про Володимира і
вибір вір Володимиром був доданий ще пізніше. Літопис щодо події хрещен
ня руководився агіографічними12 мотивами, тому з обережністю слід
користуватися в історичних дослідах. П. Толочко схильний уважати роз
повідь про вибір вір скоріше як факт, а не видумку.
Щодо самого хрещення князя Володимира, досліди вказують, що він мав
охреститися при кінці 987 — початку 988 р. у Василеві, що згодом він
одружився з Анною Порфірородною та що хрещення народу Києва
відбулося літом 988 р.
Історія Корсунської експедиції за літописом є невірна. Вона відбулася
989 p., значить, після хрещення Русі; цю експедицію організував князь Во
лодимир, щоб здобути Корсунь-Херсонес, який перебував у руках
противників (Варда Фока) імператора Василія; тому здобувши місто-
фортецю, він передав його своєму шуринові (своякові).
Саме хрещення Русі було ділом Візантії, звідти і прийшла ієрархія. Спо
чатку у Києві були місійні єпископи-митрополити з Візантії, а з 1039 р.—
постійні з визначеною юрисдикцією. На початку мовою в церкві була грець
ка, а щойно, після розгрому Болгарського царства князь Ярослав Мудрий
скористав з болгарських біженців, які ввели слов’янську мову і
слов’янський обряд.
Це тільки деякі спроби пояснити не цілком уточнені моменти з історії
хрещення і початків християнства. Після опублікування докладних розвідок
і сконфронтування їх зі всіма історичними джерелами і провіркою різних
IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 1 147
Огляди
дослідників вони стануть здобутком напружених шукань за історичною
істиною у пам’ятні роки тисячоліття.
* * *
Сьогодні ще передчасно робити повний реєстр і підсумки щодо
поважніших публікацій, присвячених тисячоліттю, бо багато творів ще на
верстаті, інші є на викінченні в друкарні, але є й такі, що появилися до
святкування ювілею чи під час нього, і маємо приємність їх представити.
З «Гарвардського проекту» у серії «Корпусу української досекулярної
творчості» дотепер появилися 5 томів. У серії «The Millenium series» — 14
брошур, частина яких трактують проблему хрещення Київської Русі й
історію Київської Русі.
Головний ювілейний комітет тисячоліття Української православної
церкви в Канаді перевидав «Острозьку біблію» (1581 р.) з передмовою
англійською мовою митрополита Іларіона Огієнка з 1931 р.
УАПЦ в Австралії і Новій Зеландії разом з НТШ у Європі й ака
демічним видавництвом д-ра Петра Белея перевидали «Требник Петра
Могили» з передмовою А. Жуковського.
Видавництво «Смолоскип» видало два томи з серії «Мартирології13
українських церков»: том І — «Українська православна церква» (1987), том
II — «Українська католицька церква» (1986); енциклопедичну хронологію
«Тисяча років християнства на Україні» (англійською мовою, 1988).
Український Вільний університет видав нарис В. Косика «Тисячоліття
християнства в Україні (988—1988)», УАПЦ у Великій Британії — «Ма
теріали конференції «1000-ліття хрещення Русі-України» в Ноттінгемі
(1985)».
Щойно за пару років можна буде зробити повніший список видань з на
годи тисячоліття.
При цьому слід згадати, що й періодичні видання — «Сучасність»,
«Визвольний Шлях», «Смолоскип» — присвятили окремі свої числа для
відзначення тисячоліття.
Якщо йдеться про видання екзархату України, то, крім пропа
гандистської брошурки І. Никитенка, М. Новосада й Й. Оксіюка «Право
слав’я на Україні» (Київ, 1985), нічого не появилося.
Велику річницю тисячоліття не могли поминути й офіційні періодичні
публікації в сучасній Україні, які, як все інше в СССР, появляються під
контролем цензури; все ж таки потрапляють і вартісні розвідки.
В «Українському історичному журналі» за червень появилася стаття
Миколи Котляра «Запровадження християнства у Давньоруській державі»
(№ 6, 1988, стор.* 14—25); він же автор статті у журналі «Всесвіт» «Кон
стантинополь чи Рим?» (№ 5, 1988, стор. 174—181), де заперечує тезу про
«важливу роль Риму в хрещенні Русі» (стор. 181).
У журналі «Радянське літературознавство» 1000-річчю прийняття
християнства присвячені статті Олекси Мишанича «Прийняття християн
ства і давнє українське письменство» (№ 6, 1988, стор. 32—40) і В. Горсько
го «Християнство і духовність Київської Русі» (№ 7, 1988, стор. 44—50).
Найбільше місце темі тисячоліття присвячував журнал «Київ» у рубриці
«Крізь віки» зі статтями Михайла Брайчевського, Сергія Білоконя (ч. 2 і 3),
Володимира Рички (ч. 6), Олекси Мишанича «Голос давніх віків» (з пере
кладом В. Крекотеня) «Слова про закон і благодать» київського Іларіона
(ч. 8), єпископа переяславського Палладія (ч. 9).
Також у популярному журналі «Україна» появилося кілька статей з ілю
148 IS S N 0130—5247. Укр. іст журн., 1993, № 1
Огляди
страціями про церковне мистецтво і про тисячоліття. Натомість ювілейну
дату не відзначили ні «Вітчизна», ні «Жовтень» (за виїмком листів до
редакції, між іншим Мирослава Трофимука, звідомлення на конференцію
АН УРСР).
Підсумовуючи наукову продукцію з нагоди тисячоліття, констатуємо
велику кількість доповідей, які згодом будуть опубліковані в окремих
збірниках, середнього розміру розвідок у формі брошур, але поки що
відсутність праць-монографій, щось вроді як це зробили В. Водов «Naissance
de la chreticnte russe» («Народження російського християнства»), JI. Мюллср
«Die Taufe Russlands» чи Г. Подскальський «Christentum und theologische
Literatur in der Kiever Russ» — солідні праці, але деякими своїми аспектами
дезинформують незапізненого з положенням ситуації Східної Європи чита
ча. Заповіджена монографія про Володимира Великого — О. Пріцака —
появиться згодом, а про історію української церкви УНІГУ не маємо
відомостей.
Ще раз слід підкреслити великий брак українських спеціалістів в ділянці
середньовічної історії України, княжої доби, як також в історії церкви. На
коли приходиться ставати на прю з спеціалістами, які на протязі всього сво
го творчого життя працювали над періодом історії церкви Східної Європи
X—XIII ст., їх не можна співставляти з дилетантськими розвідками
одиниць, що з XIX чи навіть XX ст. оказійно перекочовують в середнє се
редньовіччя. На щастя, і в нас є солідні спеціалісти, але їхнє число дуже
обмежене.
♦ * *
Крім великого здвигу на внутрішньому відтинку, який привернув увагу
зовнішнього світу, подія хрещення Русі, її тисячолітній ювілей мали відгук
також на зовнішньому полі14.
Зовнішній світ не міг не зреагувати на подію, яка тому тисячу років ма
ла далекойдучі зміни на Сході Європи, наслідки яких формували духовне й
політичне обличчя цієї частини старого континенту.
Світ зацікавився сучасним станом церкви і релігії в країні, де від майже
три чверті століття державою і партійно-поліційною системою поборюється
віра, яка на протязі тисячоліття була одним з виразником народу, мала
вплив на всі інші прояви життя, включно політичне і соціально-економічне.
Активність українських віруючих на Батьківщині немало вплинула на
зацікавлення цим питанням зовнішнього чинника. 1 вкінці вже згадана
політизація цього питання спробою росіян присвоїти собі хрещення Києва і
Русі як хрещення Росії зактуалізувала саму проблему.
У зв’язку з цими всіма аспектами зовнішні медія слідкували і обширно
коментували евентуальну поїздку папи до СССР та можливості його участі
в офіційних святкуваннях тисячоліття, організованих Російською право
славною церквою (РПЦ). Своєрідний відгук мала також відмова кон
стантинопольського вселенського патріарха взяти участь у московських
святкуваннях.
Проти приїзду до СССР і участі у святкуваннях папи найбільш кате
горично висловилася РПЦ, особливо екзарх цієї церкви в Україні.
У двох своїх посланнях папа римський трактує питання тисячоліття хре
щення Київської Русі, на що особливу увагу звернули медія, але й
спеціалісти історії церкви. У першому посланні «Euntes in Mundum» («Йдіть
у весь світ») з 22.3.1988 папа дякує Господеві, що сини і дочки російського,
українського і білоруського народу прийняли хрещення в Києві, «що
IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 1 149
Огляди
покликав до віри синів і дочок численних народів і націй, що прийняли
християнську спадщину, втілену у Києві. Вони належать насамперед
російській, українській і білоруській нації зі східніх частин європейського
континенту» (стор. З—4). У цьому ж посланні також стверджено, що
«святий Володимир і населення Київської Русі прийняли хрещення з Кон
стантинополя, значить, з найбільшого центру християнського Сходу, завдя
ки чому молода церква увійшла в орбіту пребагатого візантійського надбан
ня, його спадщини віри, церковного життя, культури» (стор. 11 —12).
У другому посланні, цим разом зверненому до українців-католиків, дато
ваному 14 лютого, але оприлюдненому пару тижнів після першого, при
вичисленні народів Русі, що охрестились тисячу років тому, на першому
місці виступають українці, згодом росіяни і білоруси. При цьому зазна-
чується, що «український народ географічно та історично зв’язаний з містом
Києвом і тому має особливі причини радіти з річниці тисячоріччя» (стор. 6).
У посланні підкреслюється, що київська церква зродилася в часах, «коли ще
існувала повна єдність між римською церквою і константинопольською», і
хоча згодом прийшло «до відокремлення від церковної єдності зі столицею
Петра», однак навіть тоді не бракувало «щирих спроб відновити повну
єдність». На основі представлених виявів єдності з єпископом Риму папа
радіє, що може «відсвяткувати тисячоріччя Української католицької церкви»
(стор; 13).
Деякі реверанси в сторону російської чи совєтської історичної інтерпре
тації з тезою «триєдиної Русі» були виправлені у промовах під час самих
святкувань у Римі, про які знайшли позитивний відгук у світовій пресі, а
навіть на сторінках еміграційного російського тижневика «Русская мысль»
(22.7.1988).
Великі ювілейні торжества Української церкви вшанував і вселенський
патріарх Димитрій І, який з нагоди тисячоліття прийняв українських
паломників у Константинополі; він відсвяткував у храмі Фанару
«надзвичайну, багатозмістову подію, яка стала дороговказом у життєвому
спрямуванні побожного українського люду». Він же вислав 18 липня 1988
привітання блаженнішому кіріосу Мстиславові, митрополитові Української
православної церкви в США від «святої матері — великої Христової церкви,
від якої 1000 років тому вірний український народ сподобився прийняти не
порочну віру й православне хрещення... Зодягнувшись у Христову звер-
шеність, вірні-укра-^ці виявили згодом властиві їм чесноти й християнське
удосконалення, зберігаючи при цьому незмінну й непохитну віру, догми,
канонічний порядок і обряд нашого святого православ’я та будучи постійно
вдячними та відданими святому православному центру царгородському, що
їх просвітив і збагатив».
Послання обох українських церков на свої коріння Володимирського
періоду вказує на важливість подій з-перед 1000 років. Одночасно відмова
голів двох найбільших християнських церков взяти участь у московських
святкуваннях, в той же час їхнє батьківське ставлення до українського на
роду і його ювілею є додатковим аргументом міжнародного значення у
правильності української тези.
* * *
Для правильної оцінки цьогорічних відзначень слід би їх порівняти з
іншими аналогічними святкуваннями. Якщо йде про хрещення, то ук
раїнські осяги в 900-річчя (тому сто років, при кінці XIX ст.) чи 950-річчя
напередодні другої світової війни, вони меркнуть в обличчі того, що здобуто
150 IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 1
кусллии
вже тепер. Тому одне століття відзначення на Україні обмежено до святку
вань офіційної казенної церкви. Київська Духовна академія видала збірник
в дусі свого прорежимного спрямування. А півстоліття тому появилися
скромні журнальні чи газетні статті.
Великим позитивом цьогорічних відзначень, що в їх проведення
включилися всі прошарки української спільноти, усі професії, всі установи,
організації, а також, що в акції святкування тисячоліття взяла участь ук
раїнська молода генерація.
Немаловажне й те, що помимо конкуренції росіян українцям вдалося
променювати назовні, втягнути до співдії відзначення тисячоліття також
чужинців, наше довкілля, представників інших народів.
Наші відзначення мали відгомін в Україні (згадаймо заяви Івана Драча і
П. Толочка на офіційних форумах), а правдиві святкування в Україні стали
для нас великою моральною підтримкою, підтвердженням, що народ Ук
раїни з нами творить одну нерозривну цілість.
Кількарічна інтенсивна підготовка і згодом успішне святкування ювілею
тисячоліття хрещення Русі-України були виявом живучості української
громади, її глибокого усвідомлення важливості події для оборони історичної
спадщини, сьогочасного скріплення прабатьківської віри, запорукою, щоб з
хрестом і тризубом надійно вступати в друге тисячоліття християнської
України.
* Цей огляд було підготовлено під час 1 ООО-літнього ювілею хрещення Русі. Тому він не
охоплює літературу, що з'явилася після 198S р.
1 Задумувалися.
2 Досягнення.
3 Рух за об'єднання християнських церков.
4 Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка.
5 Український вільний університет у Мюнхені.
6 Див.: Р и ч к а В. M. Огляд матеріалів конгресу / / Укр. іст. журн.— 1991.— № 12.
7 Ревізувати.
8 Українська вільна Академія наук.
9 Священної.
10 Розкол у християнстві.
11 Парафій.
12 Агіографія — вид церковно-історичної літератури, т. зв. описи життя «святих».
13 Мартиролог — у християнській церковній літературі збірник оповідей про «святих» та
«мучеників» за віру; перелік осіб, які зазнали переслідувань, страждань.
14 Фон.
IS S N 0130—5247. Укр. іст журн. , 1993, № 1 151
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212301 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T18:54:56Z |
| publishDate | 1993 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Жуковський, А. 2026-02-04T13:03:28Z 1993 Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України / A. Жуковський // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 140–151. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212301 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Огляди Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України Итоги празднования тысячелетнего юбилея крещения Руси-Украины Review of Celebration the 1000-th Anniversary Rus-Ukraine's Christening Article published earlier |
| spellingShingle | Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України Жуковський, А. Огляди |
| title | Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України |
| title_alt | Итоги празднования тысячелетнего юбилея крещения Руси-Украины Review of Celebration the 1000-th Anniversary Rus-Ukraine's Christening |
| title_full | Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України |
| title_fullStr | Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України |
| title_full_unstemmed | Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України |
| title_short | Підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі-України |
| title_sort | підсумки відзначення тисячолітнього ювілею хрещення русі-україни |
| topic | Огляди |
| topic_facet | Огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212301 |
| work_keys_str_mv | AT žukovsʹkiia pídsumkivídznačennâtisâčolítnʹogoûvíleûhreŝennârusíukraíni AT žukovsʹkiia itogiprazdnovaniâtysâčeletnegoûbileâkreŝeniârusiukrainy AT žukovsʹkiia reviewofcelebrationthe1000thanniversaryrusukraineschristening |